Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
Тема 1. Суть і функції грошей
1. Передумови появи і необхідність грошей.
2. Основні концепції походження грошей.
3. Суть грошей як економічної категорії.
4. Характеристика функцій грошей як прояв їхньої суті.
5. Розвиток форм грошей, що знаходяться в обігу.
6. Процес демонетизації грошових металів.
7. Вартість грошей та її еволюція.
8. Роль грошей в економічному розвитку суспільства.
1. Передумови появи і необхідність грошей
У сучасному світі формою організації суспільного виробництва є товарне виробництво, а його найважливішими базовими категоріями – товар і гроші. Тобто, виникнення грошей є закономірним результатом розвитку товарного виробництва і обміну. Історія походження грошей розпочинається в умовах коли обмін стає необхідним елементом життя людей. На ранніх етапах розвитку товарного виробництва обмін продуктами праці здійснювався у найпростішій формі – бартеру. Із поглибленням розвитку товарного господарства, зростання його обсягів та регулярності обміну дедалі чіткіше стали виявлятися недоліки бартеру.
Основними недоліками бартеру були:
Зазначені недоліки визначають необхідність у застосуванні певного «еталону вартості» який би мав універсальну цінність для всіх учасників обміну. Поява такого еталону пов’язана із виділенням із усього товарного світу групи товарів, а згодом і одного окремого товару який набуває властивостей загального еквівалента тобто грошей. Таким чином необхідність грошей обумовлена труднощами безпосереднього обміну продуктами праці. У зв’язку із чим у наслідок стихійного економічного розвитку певний товар зайняв місце загального еквівалента.
Гроші виникають лише за наявності певних передумов пов’язаних із функціонуванням виробництва і розвитку економічних відносин.
Головними передумовами виникнення грошей є:
2. Основні концепції походження грошей
В економічній літературі розглядаються два підходи до походження грошей:
- раціоналістична;
- еволюційна.
Раціоналістична концепція пояснює що гроші виникли внаслідок певної угоди між людьми або запроваджені законодавчими актами держави для полегшення обміну товарів.
Вперше ідеї цієї концепції висунув грецький філософ Аристотель, який вважав, “що все що приймає участь в обміні має бути якимось чином співставне, а для здійснення обміну має існувати певна умовна одиниця”. Ідеї концепції здійснили відображення і й працях сучасних вчених зокрема американських економістів Пола Самуельсона та Гелбрейта Джона Кеннета дана концепція застосовується на суб’єктивному підході до розуміння походження грошей, в основі якого лежить згода людей приймати якийсь товар або знак в оплату інших товарів і послуг.
Еволюційна концепція пояснює необхідність походження грошей труднощами безпосереднього обміну продуктами праці, у зв’язку з чим, внаслідок тривалого (еволюційного) процесу розвитку форм вартості один товар зайняв місце грошей.
Ідеї даної концепції знайшли відображання у працях представників класичної політичної економії – Адама Сміта, Давіда Рікардо, Карла Маркса.
Згідно цієї концепції поява грошей є наслідком тривалого розвитку (еволюції) форм вартості.
Виділяють такі форми вартості:
- проста або випадкова форма вартості - товари вироблялись для себе і обмінювались один на один випадково.
- повна або розгорнута – при даній формі один товар уже не випадково, а систематично обмінюється на ряд інших товарів – еквівалентів виражаючи у них свою вартість:
Головним недоліком такої форми вартості було те, що
відсутність якогось із товарів-посередників робила операцію обміну на бажаний товар неможливою. Для спрощення і полегшення обміну товаровиробники стали вдаватися до використання третіх товарів, які найчастіше зустрічаються на ринку як посередники. Так виникла загальна форма вартості товару.
Повна або розгорнута форма вартості властива більш високому ступеню розвитку поділу праці, коли ринкові пропонуються окремі товари, які обмінюються на всі інші товари
- загальна, коли товар стає головною метою виробництва. Кожний виробник за продукт своєї праці прагнув отримати загальний товар, який потрібний усім. Тобто, на ринках поступово виділявся один товар який у загальній масі товарів частіше використовувався для обміну та виконував роль загального еквівалента.
- грошова, полягає у виділенні одного товару за яким остаточно закріпилася роль загального еквівалента для усіх ринків, оскільки різноманітність товарів еквівалентів на місцевих ринках перешкоджала подальшому розвитку обміну.
Таким чином, гроші, що виникли є відображенням суспільних відносин. В процесі своєї еволюції вони пройшли шлях розвитку від простої випадкової форми до загальної форми вартості, тобто гроші за своєю природою є товаром.
3. Суть грошей як економічної категорії
В певний історичний розвиток суспільства існували різноманітні тлумачення суті грошей.
У. Стаффорд, Т. Мен, Д. Норс визначали гроші як багатство держави, яке ототожнювали з коштовними металами. На цій підставі сутність грошей вони повязували з природними властивостями золота і срібла.
Дж. Берклі і Дж. Стюарт сутність грошей зводили до виконання суто технічних функцій засобу обміну товарів та ідеальної одиниці обміну.
Ф. Бендиксен визначав гроші як свідоцтво про надання послуг членам суспільства, що дає право на отримання зустрічних послуг.
Основними підходами до визначення сутності грошей як економічної категорії є:
- визначення грошей як товару;
- визначення грошей як не товару;
- емпіричне визначення;
- функціональне визначення.
Визначення грошей як товару. Згідно даної теорії гроші – це особливий товар, який виконує роль загального еквівалента здатного обмінюватися на будь-який інший товар. Гроші як вартісний еквівалент протистоять іншим товарам вимірюючи суспільно необхідні затрати праці на їхнє виробництво. Тільки володіючи вартістю самі як товар гроші можуть вимірювати вартість усіх інших товарів. Із цього випливає, що сутність грошей виражається єдністю двох їхніх властивостей:
- загальної безпосередньої обмінюваності, тобто можливості придбати за гроші будь-який товар;
- матеріалізації загального робочого часу, тобто використання грошей для вимірювання вартості товару яка визначається затратами праці на його виробництво. Згідно даного підходу гроші являють собою уречевлені відносини між людьми з приводу обміну продуктами праці, при цьому гроші є товаром тому, що вони можуть вимірювати вартість інших товарів лише самі володіючи вартістю.
Визначення грошей як не товару – суть грошей визначається їхньою здатністю бути законним платіжним засобом, що підтверджується рішенням державних органів і веде до визначення з боку суспільства.
Суть грошей згідно даного підходу ставиться в залежність від їхньої правової основи, тобто гроші отримуючи від держави статус законного платіжного засобу набувають безумовні права на усі товари і послуги.
Емпіричне визначення – згідно даного підходу гроші – це те чому люди надають числову величину за допомогою обумовленої процедури. На думку американського економіста Мільтона Фрідмена гроші – це тимчасове вмістимеще купівельної сили. Отже, суть грошей розглядається з точки зору конкретних форм їхнього існування у різні історичні епохи. Це означає, що грошима вважаються послідовно срібло, золото, паперові знаки або будь-які інші предмети, які у даний історичний період виконували роль грошей.
Функціональне визначення – згідно підходу гроші – це те, що виконує функція грошей. За визначенням американського економіста Філіпа Вокера гроші – це те, що вони роблять. Згідно даного підходу гроші – це засіб оплати товарів і послуг, засіб вимірювання вартості і засіб збереження вартості. Отже, гроші
визначаються лише за допомогою способів їх використання.
Таким чином, узагальнивши вище зазначене, Гроші – це специфічний товар, що має властивість обмінюватись на будь-який інший товар, тобто є загальним еквівалентом, розвивається на кожному етапі товарного виробництва.
4. Характеристика функцій грошей як прояв їхньої суті
Функції грошей – це певне призначення грошей щодо обслуговування руху цінності в процесі відтворення.
Основними функціями грошей є:
- міра вартості;
- засіб обігу;
- засіб платежу;
- засіб нагромадження;
- світові гроші.
Функція міри вартості. Найважливішою функцією грошей є їхня міра вартості – це функція вимірювання та порівняння вартості усіх товарів і послуг за допомогою грошей як загального еквіваленту. На основі міри вартості встановлюється ціна, що є грошовим виразом вартості товарів. Ціна залежить, з одного боку від вартості товарів, а з іншого – від величини вартості самої грошової одиниці. Вартість товарів може залишитись незмінною, однак у випадку, коли вартість грошової одиниці знижуватимуться, ціни товарів зростатимуть, тобто йдеться про обернено пропорційну залежність ціни та вартості грошової одиниці.
Технічним засобом вираження вартості у грошових одиницях є масштаб цін. В умовах коли грошові функції виконувались золотом і сріблом масштаб цін являв собою певну вагову кількість дорогоцінного металу прийнятого у даній країні за грошову одиницю. При цьому гроші як міра вартості гарантували суспільне визнання своєю власною вартістю. Тобто вартістю золота і срібла.
В сучасних умовах масштаб цін не пов'язаний із вагою дорогоцінних металів, а складається стихійно у процесі ринкового обміну. На сьогодні масштаб цін це національна грошова одиниця та її поділ на більш дрібні частини. Сучасний масштаб цін залежить не від вартості золота, а від двох факторів:
- купівельної спроможності грошової одиниці (купівельна спроможність - це кількість товарів та послуг, які можна придбати за грошову одиницю);
- співвідношення ринкового попиту і пропозиції на товари.
Функцію міри вартості гроші виконують ідеально, тобто виробник заздалегідь, до появи з товаром на ринку визначає ціну, за якою вигідно продати його.
Функція як засіб обігу. Засіб обігу – це функція у якій гроші використовуються для купівлі-продажу товарів і послуг. В цій функції гроші відіграють роль посередника в обміні товарів дозволяючи розділити товар-гроші-товар на дві окремі складові: продаж (Ттовар – Ггроші) та купівля (Ггроші – Ттовар).
Розрив на дві складові має велике позитивне значення для розвитку економіки.
По-перше, відкривається можливість затримувати гроші і нагромаджувати цінність в її абсолютній формі, що розширює цілі виробництва, виводить їх за межі простого товарообміну і дає нові напрями розвитку економіки.
По-друге, розкриваються вузькі межі бартерного обміну. Власник товару може продати його не тому, хто в цей час має необхідний йому (продавцеві) товар, а тому, хто в ньому має потребу. За отримані гроші він має можливість вільно вибрати необхідний товар, що сприяє розвитку конкуренції серед товаровиробників.
По-третє, власник грошей може перенести купівлю іншого товару на майбутнє чи на інший ринок або взагалі використати їх за іншим призначенням. Усе це стимулює розвиток підприємницької активності виробників, поглиблення і розширення ринкових відносин.
Важливою ознакою грошей як засобу обігу є те, що вони являють собою реальне втілення мінової вартості: продавець віддає свій товар покупцеві і взамін одержує гроші. Гроші як засіб обігу забезпечують перебіг товарів від виробника до споживача, після чого товари виходять зі сфери обігу. Проте самі гроші залишаються в обігу, переходячи від одного суб'єкта до іншого. Тобто, особливістю функції засобу обігу є одночасний зустрічний рух товарів і грошей при виконанні товарно обмінних операцій, отже реалізація або придбання товарів здійснюється одночасно з їхньою оплатою.
Функція засіб платежу. Засіб платежу – це функція у якій гроші використовуються для погашення боргових зобов’язань між суб’єктами економічних відносин. Платіж здійснюється шляхом передачі одним суб’єктом іншому певної суми грошей. У розвинутій ринковій економіці гроші як засіб платежу обслуговують більшу частину всього економічного обороту. Тому сфера їх застосування дуже широка і охоплює:
Характерною особливістю даної функції є відсутність одночасного зустрічного руху товарів і грошей. Рух грошей (переважно у безготівковій формі) відбувається раніше або пізніше за рух товарів, але у кінцевому підсумку опосередковує його.
Функція засіб нагромадження. Засіб нагромадження – це функція використання грошей суб’єктами ринку у якості активу для забезпечення своєї купівельної спроможності в майбутньому.
Виникнення функції засобу нагромадження історично стало можливим тоді, коли товаровиробник виявився спроможним частину грошової виручки від продажу своїх товарів не витрачати на придбання інших споживних вартостей, необхідних для виробництва чи особистого споживання, а відкласти на майбутнє, зберегти. Для цього продуктивність його праці повинна перевищувати його поточні виробничі та споживчі потреби, тобто бути на досить високому рівні розвитку. В даних умовах функція виконувалась шляхом утворення скарбу, тобто благородних металів вилучених із грошового обігу. Нагромадження грошей як скарбу було стихійним наслідком і виразом виникнення надлишку продуктів у простих товаровиробників.
В сучасних умовах виконання даної функції залежить від потреб суб’єктів ринку здійснювати свої платежі у майбутньому, що пов’язано із особливостями руху капіталів підприємств, здійснення інвестицій, а також витратами фізичних осіб на споживчі цілі.
Гроші можуть успішно виконувати функцію засобу нагромадження лише при умові збереження відносно стабільного рівня цін.
Світові гроші – це функція виконуючи яку гроші обслуговують міжнародні економічні відносини.
Виділення функції світових грошей зумовлене особливостями руху вартості на світовому ринку, які визначаються поділом цього ринку державними кордонами. Завдяки такому поділу тут з'являється специфічний суб'єкт економічних відносин - держава, яка представляє і захищає інтереси країни в цілому.
Гроші на світовому ринку виконують функції загального платіжного засобу, загального купівельного засобу і засобу перенесення багатства з однієї країни в іншу. Отже, світові гроші - це комплексна функція, що повторює, по суті, всі функції, властиві грошам на внутрішньому ринку.
Якщо світові гроші використовуються для погашення боргів, пов'язаних із зовнішньою торгівлею, банківськими та фінансовими позичками тощо, то вони виконують функцію засобу платежу. Коли вони витрачаються для негайної купівлі товарів чи послуг і замість їх певної суми, що вивозиться (пересилається), в країну ввозиться еквівалентна товарна вартість, вони виконують функцію купівельного засобу.
Якщо світові гроші переміщуються з однієї країни в іншу без зустрічного переміщення товарного еквівалента чи погашення боргу, то вони забезпечують перенесення багатства. Це має місце при наданні грошових позичок чи допомоги, вивезенні грошей емігрантами, тіньовими підприємцями тощо.
Світові гроші функціонують і як міра вартості та рахункові одиниці, оскільки національні ціни жодної країни не можуть повністю задовольнити потреби світового ринку і на ньому формується своя система цін.
Таким чином, усі наведені функції грошей являють собою прояв єдиної сутності грошей як загального еквівалента товарів та послуг, знаходяться в тісному зв’язку та єдності. Кожна наступна функція є результатом розвитку попередніх функцій.
5. Розвиток форм грошей, що знаходяться в обігу
Форма грошей – це спосіб реалізації грошових відносин в суспільстві залежно від їхнього матеріального носія. Функціонування тих або інших форм грошей в економіці визначається рівнем розвитку товарного виробництва і обміну. В залежності від того, що саме виступає носієм грошових відносин тобто їхньою матеріальною субстанцією розрізняють дві основні форми грошей:
- повноцінні (товарні та металеві) гроші;
- знаки вартості (неповноцінні).
Повноцінні гроші – це гроші які володіють реальною вартістю, а їхнім носієм виступає певний товар котрий відіграє роль загального еквівалента. Розвиток форм повноцінних грошей відбувався послідовно від нижчої форми до вищої, основними серед яких були 3 наступні:
Кількісна форма повноцінних грошей забезпечувала здійснення товарного обміну і вимірювання вартості у кількості одиниць товару, що слугував грошима.
Вагова форма передбачає функціонування у якості загального еквівалента однорідного і подільного товару. При цьому використання його у якості загального еквівалента здійснювалося на основі вимірювання ваги.
Остаточно роль вагових грошей закріпилася за благородними металами – золотом і сріблом. В них виявилися ті властивості які були найбільш придатні для загального еквіваленту:
Монета – це виготовлений із металу грошовий знак який має встановлені законом форму, зовнішній вигляд і ваговий вміст. Необхідність монет пов’язана із потребою використання для обміну благородних металів у вигляді завірених певним органом вагових кількостей. Це означає, що використання монет при здійснення товаро обмінних операцій дозволяло обмежуватись простим їхнім перерахунком без додаткового зважування.
Функціонування грошей як засобу обігу виявило можливість заміни повноцінних грошей знаками вартості (неповноцінні гроші).
Знаки вартості – це форми грошей номінальна вартість яких значно перевищує затрати на їхнє виробництво. Цінність знаків вартості залежить від впевненості у тому що їхній власник може обміняти їх на інші блага або заплатити ними борги.
Гроші як знаки вартості поділяються на два види:
Паперові гроші – це знаки вартості, що не розмінюються на повноцінні гроші наділені примусовим номіналом і випускаються державою з метою покриття бюджетних витрат. Необхідною умовою функціонування паперових грошей є визнання їх усіма учасниками економічних відносин, що забезпечується законодавчими рішеннями держави. Характер обігу паперових грошей є нестійким у зв’язку з тим, що покриваючи власні витрати держава може випускати їх понад реальні потреби товарообороту.
Недоліки, які властиві паперовим грошам можуть значною мірою зменшуватись завдяки використанню кредитних грошей.
Кредитні гроші – це знаки вартості, що використовуються у якості загального еквівалента одночасно виражаючи при цьому кредитні відносини між боржником і кредитором.
Необхідність кредитних грошей пов’язана із зростаючими потребами товарообороту, коли благородні метали уже не могли задовольняти усі обмінні операції. Можливість виникнення кредитних грошей пов’язана із розвитком кредитних операцій в торгівлі.
Необхідною умовою функціонування кредитних грошей є наявність взаємної довіри між боржником і кредитором при оформленні угоди таким документом який у подальшому можна використати в якості платіжного засобу.
Характер обігу кредитних грошей є стійким, так як їх випуск пов’язано із кредитними операціями, котрі в свою чергу пов’язані із реальними процесами виробництва і реалізації продукції.
Основними формами кредитних грошей є:
Вексель – це письмове боргове зобов’язання боржника сплатити певну суму грошей власнику векселя у заздалегідь обумовлений термін.
Основними рисами векселя є:
В залежності від порядку оформлення і використання розрізняють прості і переказні векселі.
Простий вексель – це виписане боржником письмове зобов’язання кредиторові про сплату певної суми коштів у визначений термін.
Переказний вексель (тратта) – це виписаний кредитором і направлений боржникові на підпис із поверненням кредитору наказ про сплату певної суми коштів у встановлений термін.
Тратта може бути передана власником третій особі виконуючи функцію засобу обігу і платежу. Така передача супроводжується відповідним написом на зворотній стороні векселя і має назву індосамент. Особа яка індосувала вексель бере на себе зобов’язання оплатити його в разі неплатоспроможності основного боржника.
Особливості векселя як кредитного документа визначають можливість його використання наступними способами:
вексельного боргу за мінусом відсотків;
Банкнота (банківський білет) – це вексель центрального емісійного банку непов’язаний із певною конкретною кредитною
угодою.
Виникнення банкнот пов’язане із використанням у якості обігу розписок банкірів про прийняття на збереження золота. Однак на відміну від векселя у традиційному розумінні банкнота є безстроковим борговим зобов’язанням випущеним під гарантією центрального банку. Ця ознака сприяла широкому використанню банкнот в якості засобу обігу і платежу усіма суб’єктами ринку.
В залежності від особливостей забезпечення розрізняють два види банкнот:
- класичні;
- сучасні.
Класична банкнота – це вексель центрального банку, що представляє в обігу повноцінні гроші і був на них розміщені. Основна риса класичної банкноти це її подвійне забезпечення:
Сучасна банкнота – це нерозмінний на благородні метали знак вартості емісія якого здійснюється Центральним банком у процесі кредитування комерційних банків, держави, обміну іноземної валюти на банкноти певної країни.
В даний час центральні банки випускають банкноти суворо певної вартості. За суттю, вони є національними грошима на всій території держави. Матеріальне забезпечення у вигляді товару або золота відсутнє. Для виготовлення банкнот використовується особливий папір і застосовуються заходи щодо ускладнення їхньої підробки.
Чек – це безумовна письмова вказівка яку власник поточного рахунку дає своєму банку про виплату певної грошової суми або її перерахування на інший рахунок.
Власник рахунку в банку отримує чекову книжку і виписує з неї чеки у межах залишку коштів на своєму рахунку. На відміну від банкнот випуск чеків не регулюється законодавством, а визначається потребами комерційного обороту який обслуговується банками.
Залежно від порядку використання чеки поділяються на:
Електронні гроші – це форма кредитних грошей використання яких для платежів і розрахунків здійснюється за допомогою електронних засобів передачі і обробки інформації.
Електронні гроші це по суті гроші на рахунках комп’ютерної пам’яті банків розпорядження якими здійснюється за допомогою спеціального пристрою у вигляді пластикової картки.
Пластикова картка – це документ у вигляді картки з негнучкого пластику, що не підлягає передачі і дозволяє її власникові оплачувати товари і послуги у безготівковому порядку, а також отримувати готівку.
Залежно від способу здійснення розрахунків картки можуть бути двох видів:
- дебетова картка – це пластикова картка призначена для зняття коштів і здійснення платежів через електронні термінали на суми у межах залишку коштів на особовому рахунку;
- кредитна картка – це пластикова картка розрахунки за
допомогою якої зняття готівки здійснюється на основі відкритої банком кредитної лінії у межах встановленого ліміту.
6. Процес демонетизації грошових металів
Демонетизація – це процес втрати благородними металами грошових функцій.
Демонетизація срібла завершилась у 19 ст. коли всі країни перейшли на золотий стандарт, а демонетизація золота у середині 20 ст.
Юридично демонетизація золота була оформлена шляхом внесення поправок до статуту МВФ 1 квітня 1918 р. згідно яких відмінено офіційну ціну золота воно було вилучено із розрахунків між МВФ та його членами, а також проведена часткова реалізація золотого запасу МВФ.
Основні причини демонетизації пов’язані із недоліками функціонування золотого стандарту. Головними є:
Основними об’єктивними передумовами заміни повноцінних грошей знаками вартості, що визначають саму можливість такої заміни є:
Можливості демонетизації окрім об’єктивних причин і передумов цього процесу визначаються також перевагами знаків вартості порівняно із золотом, а саме:
7. Вартість грошей та її еволюція
Вартість грошей визначається конкретною формую існування грошових відносин в суспільстві, що безпосередньо
залежить від їх матеріального носія.
Сучасна світова економічна думка розрізняє два аспекти в питанні про вартість грошей: вартість грошей як грошей і вартість грошей як капіталу.
Вартість грошей як грошей формується безпосередньо у сфері їх обігу, де гроші обмінюються на реальні блага, а вартість їх набуває форми купівельної спроможності. Проте механізм формування цієї вартості грошей істотно розрізняється при функціонуванні повноцінних і неповноцінних грошей.
Мінова вартість повноцінних грошей, з якою вони беруть участь в обігу, під впливом цілого ряду об'єктивних чинників набуває відносної самостійності і певний час може відхилятися від реальної їх вартості. При цьому мінова вартість є більш інертною порівняно з реальною. Тому ціни на товарних ринках і купівельна спроможність таких грошей певний час залишалися незмінними після зміни вартості золота як товару, що мало позитивний вплив на розвиток ринкових відносин.
Разом з тим мінова вартість золотих грошей, що перебували в обігу, не могла повністю відірватися від реальної вартості золота як товару. Якщо мінова вартість (купівельна спроможність) монети знижувалася порівняно з реальною, то зменшувалась рентабельність виробництва золота, підприємства з гіршими умовами видобутку закривалися, і реальна вартість золота знижувалася до рівня мінової.
Якщо ж реальна вартість повноцінних грошей зменшувалася порівняно з міновою, то в кінцевому підсумку підривалася довіра до таких грошей та їх емітента, наставав розлад грошового обігу і системи цін. Держава змушена була або перекарбовувати монету, щоб підвищити її реальну вартість до
мінової, або взагалі відмовитися від золотомонетного обігу.
Мінова вартість неповноцінних грошей формується і функціонує під впливом тих самих факторів, які в умовах золотомонетного стандарту спричинювали відхилення номінальної вартості золотих грошей від реальної. З припиненням розміну банкнот на золото гроші залишилися в обігу тільки у своїй номінальній вартості. По суті, вона стала ірраціональною величиною, яка визначається не втіленою в грошовому товарі суспільною працею, а тим середовищем, у якому гроші функціонують.
Специфічною формою цінності неповноцінних грошей є їх купівельна спроможність. Якщо всі суб’єкти ринків, зокрема продавці товарів, довіряють таким грошам, то власники їх зможуть за певну грошову суму придбати певну масу товарів, послуг, цінних паперів, валюти.
Маса товарів, які можна купити за одиницю грошей, визначається рівнем їх цін: чим ціни вищі, тим менше товарів можна купити на грошову одиницю, і навпаки.
Гроші як капітал набувають своєї вартості на ринку капіталу під впливом попиту і пропозиції, і виступає вона у формі процента. Купівельна спроможність грошей і процент співіснують не як альтернативні, а як паралельні показники вартості грошей у двох статусах – як грошей і як капіталу. Купівельна спроможність грошей як грошей формується переважно через ринок товарів народного споживання і виражається через індекс споживчих цін. Купівельна спроможність грошей як капіталу формується переважно на ринку засобів виробництва і виражається через індекс оптових цін.
Тобто, вартість грошей визначається їх купівельною
спроможністю: цінність грошей порівнюється з вартістю товарів та послуг, які можна за них придбати.
8. Роль грошей в економічному розвитку суспільства
Роль грошей визначається їхнім безпосереднім впливом на поведінку усіх суб’єктів ринку. Основними факторами є:
необхідною умовою його ефективного розподілу;
циклу визначаючи підйоми і спади виробництва;
Таким чином, роль грошей є результатом їх функціонування, кінцевим результатом їх функцій і виявляється в їх впливі на економічні процеси. Сама наявність грошей в економіці спонукає виробників виробляти більше та з меншими витратами, а споживачів – витрачати гроші економніше і з найбільшим ефектом. Зміна маси грошей забезпечує зміну таких інструментів як платоспроможний попит, ціни, процент, валютний курс, курс цінних паперів. Це забезпечує вплив на такі економічні процеси, як інвестиції, кон’юктура ринку, виробництво та зайнятість.
Основними вимогами ринку до сучасних грошей та активними властивостями грошей є:
1. Портативність – виявляється у високій зручності користування грошима у повсякденному житті;
2. Подільність – полягає у вільному розподілі більшої грошової купюри на менші знаки, які необхідні для того, щоб здійснити будь-який платіж;
3. Економічність грошового обороту – проявляється у мінімізації витрат суспільства на виготовлення грошей і забезпечення ними потреб обороту;
4. Довгостроковість використання грошових знаків – забезпечується виготовленням їх із надміцного, зносостійкого паперу або металу;
5. Однорідність – всі примірники наявних в обороті грошей і взаємовідношення їх реальних цінностей відповідає співвідношенню їх номіналів;
6. Загально визначеність – гроші є законним платіжним засобом на території країни;
7. Стабільність вартості грошей – полягає у постійності рівня їх купівельної спроможності щодо товарів та іноземної валюти.
Тема 2. Основні теорії грошей
1. Металістична теорія грошей
2. Номіналістична теорія грошей
3. Суть та основні положення кількісної теорії грошей
4. Неокласичні напрями кількісної теорії грошей
5. Кейнсіанська теорія грошей
6. Суть та основні положення монетаризму
7. Монетаристська версія кількісної теорії грошей і ділових циклів
8. Монетаризм у грошово-кредитній політиці України
Металістична теорія грошей – полягає в ототожненні грошей із благородними металами, тобто золото та срібло вже за своєю природою є грошима. Дана теорія виникла в Англії в період початкового нагромадження капіталу у 15-18 ст., а її головними представниками є Англійські економісти Вільям Стеффорд, Томас Мен, Девід Норе.
Подальшого розвитку металістична теорія набула в епоху первісного нагромадження капіталу, коли вона відіграла певну роль у боротьбі проти псування монет. Металістична теорія відображала ідеї меркантилізму який пов’язував створення багатства виключно із торговою сферою. Ранні меркантилісти ототожнювали багатство із золотом та сріблом і зводили функції грошей до засобу нагромадження. Представники пізнього меркантилізму під багатством розуміли надлишок продуктів, який має перетворитися на зовнішньому ринку на гроші. Вони вбачали в грошах засіб не тільки нагромадження, а й обігу та платежу.
Основними положеннями металістичної теорії є:
У 19 ст. металістичну теорію розвинули Німецькі економісти Карл Кніс, Вільгейм Легсіс, на відміну від ранніх представників дані вчені допускали можливість обігу кредитних грошей які мали бути обов’язково розмінними на золото.
У 20 ст. ідеї теорії були розвинуті у працях таких Французьких економістів як Мішель Дебре, Жак Рюефф, а також англійського економіста Роя Харрода, вони запропонували ідею про необхідність ввести золотий стандарт у міжнародному обігу. Після Першої світової війни обмін банкнот на золото зовсім припинився. Практично з 30-х років ХХ ст.. усі форми монометалізму було ліквідовано, хоча для регулювання грошового обігу всередині окремих країн центральні банки продовжували фіксувати золотий вміст національної грошової одиниці аж до початку 80-х років.
Основою позитивною рисою металістичної теорії є її активна роль проти псування монет державою яке активно використовувалося у період металевого грошового обігу.
Негативними рисами теорії є:
2. Номіналістична теорія грошей
Номіналістична теорія грошей полягає у запереченні товарної природи грошей і трактуванні їх як умовних знаків позбавлених внутрішньої вартості. Тобто гроші не мають товарної природи, а є умовним знаком, вартість якого визначається найменуванням і встановлюється державою.
За цією теорією гроші виникають як продукт погодженості між людьми з метою полегшення обміну або як наслідок законодавчих актів уряду, а вартість грошей не залежить від їх монетарного змісту і визначається лише найменуванням.
Основні ідеї теорії були сформульовані у 17-18 ст. а її головними представниками є англійські вчені Джордж Берклі та Джеймс Стюарт.
Основні положення номіналістичної теорії є:
1. Гроші – це ідеальні рахункові одиниці, умовні знаки, за допомогою яких визначаються мінові пропорції товарів та здійснюється їх обмін;
2. Гроші самі по собі не мають ніякої внутрішньої вартості;
3. Вартість грошей визначається номіналом, тобто тим, що на них позначено;
4. Гроші створюються державою;
5. Головними функціями грошей є засіб обігу і платежу.
Ідеї теорії наприкінці 19 почат. 20 ст. розвинули німецькі економісти Георгій Кнапп, Фрідріх Бендіксен думка яких зводилась до того, що
- гроші це не економічна, а юридична категорія;
- гроші це свідоцтво про послуги надані їхнім власником суспільству які дають право на отримання взаємної послуги.
На думку Г. Кнаппа гроші були певним символом, за
допомогою яких держава нав’язувала своїм громадянам власну волю. Тобто цінність грошової одиниці, встановлює держава, а тому інфляція не пов’язана зі змінами грошової маси, індекси цін не відображають зміни купівельної спроможності грошей, а валютний курс є результатом політики держави.
У період економічної кризи 1929-1933 рр. номіналізм набув подальшого розвитку як теоретична основа для виправдання відмови від золотого стандарту. Так, Дж. М. Кейнс (Трактат про гроші, 1930 р.) назвав золоті гроші “пережитком варварства”. Ідеальним він вважав паперові гроші, які більш еластичні, ніж золото, і мають забезпечити постійне процвітання суспільства. Практична мета номіналізму Дж. Кейнса полягала в теоретичному обґрунтуванні скасування золотого стандарту, переходу до паперово-грошового обігу і регулювання економіки за допомогою управління інфляційним процесом.
Позитивним моментом є визнання її представниками можливості і необхідності заміни повноцінних грошей в обігу знаками вартості.
Негативними рисами є:
1. Ігнорування товарної природи грошей і їх роль як міри вартості;
2. Трактування грошей більш як юридичної, а не економічної категорії.
3. Суть та основні положення кількісної теорії грошей
Кількісна теорія грошей належить до числа найстаріших доктрин в історії економічної думки. Період зародження датується ХVІ ст., коли бурхливе зростання товарних цін в Європі наполегливо вимагало пояснення причин цього явища. Найбільш розповсюдженою була теорія в період ХVІІІ – ХІХ ст.. і полягала в тому, що вартість грошей і рівень товарних цін визначаються кількістю грошей в обігу.
Вперше ідеї цієї теорії висунув французький економіст Жан Боден, а пізніше ці ідеї обґрунтовували англійські вчені Джон Локк, Девід Юм, Джон Стюарт Міль.
Основні положення кількісної теорії зводяться до того, що:
Найбільш детально вихідні принципи кількісної теорії грошей були аргументовані відомим англійським ученим Девідом Юмом в трактаті «Про гроші» у 1752 році. Він висунув і обґрунтував принцип, який у сучасній літературі називається «постулатом однорідності»: подвоєння кількості грошей призводить до подвоєння абсолютного рівня всіх цін, виражених у грошах, але не зачіпає цінових співвідношень окремих товарів.
Таким чином, в міру розвитку форм грошей структура грошової маси стає далеко не однорідною, оскільки залучає не тільки готівкові кошти, а й банківські вклади. По різному реагують на збільшення грошової маси й ціни на різні групи товарів, які зростають нерівномірно.
4. Неокласичні напрями кількісної теорії грошей
У 20 ст. положення класичної кількісної теорії грошей були пристосовані до умов обігу нерозмінних на благородні метали знаків вартості. У зв’язку з цим були сформульовані неокласичні напрями кількісної теорії. Найбільшого поширення серед яких набули два варіанти:
- трансакційний;
- варіант касових залишків (кембріджська версія).
Трансакційний варіант кількісної теорії полягає в обґрунтуванні кількісних пропорцій, щодо впливу маси грошей в обігу на рівень товарних цін. Його засновником є американський економіст Ірвінг Фішер. Даний варіант розкриває фактори які безпосередньо впливають на купівельну спроможність грошової одиниці. Теорія Фішера заснована на співвідношенні двох пов’язаних між собою явищ: добутку кількості грошей і швидкості їх в обігу та добутку рівня цін і кількості реалізованих товарів. Взаємозв’язок між цими факторами був сформульований Фішером у вигляді рівняння:
M V=P Q
M – маса грошей, що перебуває в обігу протягом певного періоду;
V – швидкість обігу грошової одиниці;
P – рівень товарних цін;
Q – фізичний обсяг товарів і послуг, що реалізовані за цей період.
З рівняння обміну випливає, що будь-яка зміна кількості грошей має приводити до відповідних змін рівня цін, реального обсягу виробництва, швидкості обігу або їх комбінацій.
Фішер, як і інші неокласики, відштовхувався від моделі досконалої конкуренції та поширював свої висновки на економіку, в якій існували монополії, а ціни значно втратили еластичність. Одна з помилок І.Фішера полягає в тому, що розглядаючи тривалі відрізки часу він умовно прийняв змінні величини V і Q за стабільні, після чого залежними змінними величинами залишилися тільки дві – кількість грошей і ціни. Хоча насправді кількість товарів і швидкість обігу грошових одиниць змінюються й істотно впливають на грошовий обіг і ціноутворення. У «трансакційному варіанті» Фішера гроші виступають тільки як засіб обігу і платежу.
Трансакційна версія була доповнена кембріджською версією кількісної теорії.
Варіант касових залишків (кембріджська версія)
Варіант касових залишків визначає вплив зміни маси грошей на рівень товарних цін виходячи із потреб нагромадження грошей окремими суб’єктами ринку.
Дана теорія була розроблена у працях таких англійських економістів як: Альфред Маршалл, Артур Пігу, Деніс Робертсон.
Кембріджські економісти основну увагу зосередили на мотивах нагромадження грошей в окремих економічних
суб’єктів, а саме:
Згідно даної теорії загальна кількість грошей в економіці визначається як сума касових залишків до яких належать: сума готівки на руках у населення і сума коштів на поточних рахунках підприємств і населення.
Кожен суб’єкт ринку – підприємство чи фізична особа самостійно вирішує яку частину свого доходу утримувати у безпосередньо грошовій формі, тобто у формі касових залишків.
Чим меншою є ця частина (тобто чим менші нагромадження), тим більше суб’єкти ринку будуть витрачати грошей і тим більше виростуть ціни. І навпаки, чим більшими є касові залишки, тим меншими є витрати, а від так меншим буде попит і рівень товарних цін.
Дана залежність виражається за допомогою формули, що має назву рівняння Пігу.
M = k P Q
M – грошова маса
P – рівень товарних цін
Q – фізичний обсяг виробництва;
k – коефіцієнт, що показує частку доходів яку суб’єкти ринку бажають утримувати в грошовій формі.
Кембриджський варіант кількісної теорії доповнює трансакційний варіант новими методологічними підходами:
5. Кейнсіанська теорія грошей
Кейнсіанська теорія грошей визначає суть грошей а також їхню роль у державному регулюванні економіки в процесі реалізації антикризової політики і стимулюванні виробництва.
Основні положення були викладені у праці Кейнса «Загальна теорія зайнятості, процента і грошей», у якій на прикладі великої депресії США були обґрунтовані принципи державного впливу на економіку.
Ідеї Кейнса були розвинуті у роботах таких його послідовників як: американський економіст Елвін Хансен та англійські вчені Рой Харрод, Ричард Хікс.
Основні положення щодо ролі грошей в економіці зводяться до того, що:
- гроші є умовними знаками створеними державною владою, що володіють призначеною цілісністю;
- потреба господарського обороту в грошах залежить від суб’єктивних факторів, а тому є нестабільною;
- швидкість обігу грошей є мінливою і непередбачуваною, а тому гроші неможна розглядати в якості головного фактору, що визначає динаміку виробництва і рівень товарних цін;
- гроші опосередковано впливають на розвиток економіки через рівень процентної ставки;
- чим нижчими є процентні ставки, тим вигідніше здійснювати інвестиції в економіку, а від так саме норма процента має бути головним об’єктом державного регулювання;
- за умов глибокої економічної кризи процентні ставки не впливають на рівень інвестицій, а тому більш ефективним є розширення бюджетних витрат з метою стимулювання інвестиційного попиту;
- вплив зміни грошової маси і рівня процентних ставок на економіку виявляється повільніше, а тому пом’якшувати кризи слід шляхом стимулювання бюджетних витрат;
- грошову політику слід проводити шляхом компенсаційного регулювання, що передбачає точне підстроювання під цикл.
Кейнс важливе місце відвів аналізу мотивів нагромадження грошей. Він виділяв три види:
Трансакційний мотив – мотив зберігання грошей, що випливає із зручності їх використання як засобу платежу (люди зберігають деяку частину своїх активів к формі грошей для використання їх як засобу платежу).
Мотив обачності – мотив зберігання грошей як можливості розпоряджатись певною частиною своїх ресурсів у формі готівки в майбутньому.
Спекулятивний мотив – мотив зберігання грошей, який виникає із бажання уникнути втрат капіталу при зберіганні активів у формі облігацій у період очікуваного підвищення норми позичкового процента.
Дж. Кейнс на основі тези «гроші мають значення» розробив теоретичну концепцію «керованих грошей», спочатку на систему їх широкого державного регулювання і використання з метою стимулювання ефективного платоспроможного попиту, а таким чином – інвестиційного процесу.
Становлення теорії державного регулювання Дж. Кейнса та її складової – кейнсіанського варіанта кількісної теорії грошей – відбулося в умовах падіння виробництва в розвинутих країнах Заходу, посилення кризових явищ і безробіття. Головною метою був пошук шляхів виходу з кризи та шляхів пожвавлення економіки. Цей вихід з теорією Кейнса пов'язаний зі зменшенням відсотка за кредитами і посиленням на цій основі інвестиційної активності. Уведення механізму відсотка та інвестицій значно розтягнуло ланцюг зв’язку між масою грошей і цінами, збільшення пропозиції грошей без інфляційних наслідків.
Ланцюг причинно-наслідкових зв'язків у грошовому механізмі впливу на економіку Кейнс вибудував за такою схемою: зміна грошової пропозиції зумовлює зміну рівня процентної ставки, що, у свою чергу, призводить до зміни в інвестиційному попиті і через мультиплікативний ефект - до зміни обсягів номінального ВВП. У зв'язку з цим передатний механізм впливу грошей на реальну економіку, що випливає з кейнсіанської концепції, може бути виражений такою формулою:
де М - маса грошей, Пр - ставка процента, І - попит на інвестиції, Пз - загальний обсяг платоспроможного попиту, ВВП - обсяг ВВП.
Таким чином кейнсіанська теорія на перший план висуває заходи бюджетного стимулювання економіки, а грошова політика і гроші відводяться на другий план у державному регулюванні економіки.
6. Суть та основні положення монетаризму
Напрям монетаризм виник у зв’язку з пошуком шляхів подолання інфляції, тривале зростання якої ставилося за провину в економічній політиці, що проводилася за кейнсіанськими ідеями. Якщо кейнсіанство ставило за мету пошуки інструментів для боротьби з безробіттям, то монетаризм виник як спроба подолання наслідків інфляції.
Монетаризм – це напрям економічної теорії суть якої полягає в тому, що гроші є основним фактором, який визначає формування господарської кон’юктури і загальний стан економіки.
Мета монетарної політики – зміна сукупного попиту за допомогою збільшення або зменшення грошової маси з наступним скороченням або підвищенням процентної політики. Таким чином, досягнення стабілізації припускає використання таких інструментів: фіскальної політики, монетарної політики, регулювання сукупної пропозиції.
Виникнення монетаризму належить до 50-х років ХХ ст.. коли група вчених Чиказського університету на чолі з Мільтоном Фрідменом виступила проти кейнсіанських підходів до державного регулювання економіки.
Основні положення монетаризму зводяться до:
- ринкова економіка є стійкою системою, що має внутрішні властивості до саморегулювання і відновлення рівноваги;
- кризи в економіці є результатом помилкових регулюючих заходів держави, а тому обсяги державного втручання у господарські процеси мають бути зведені до мінімуму і обмежені в основному заходами грошової політики;
- кількість грошей в обігу прямо, безпосередньо впливає на величину номінального ВВП, оскільки збільшення грошової маси у короткостроковому плані призводить до зростання виробництва, а після повного завантаження виробничих потужностей, у довгостроковому плані – виключно до зростання цін;
- причинами скорочення виробництва є невідповідність грошової маси потребам обороту ВВП, а від так з метою пом’якшення негативних наслідків ділового циклу потрібно підтримувати на помірному рівні незначні темпи зростання грошей в економіці;
- у зв’язку із тим, що зміни грошової маси впливають на економіку невідразу, а із певним часовим запізненням, то грошова політика має бути стабільною і орієнтованою на довгострокову перспективу, оскільки часті зміни у ній можуть дати ефект, протилежний до очікуваного.
Таким чином, монетаристська теорія визначає специфічний підхід до регулятивного впливу на економіку – через зміни кількості грошей в обігу.
Грошова політика є важливою у зв’язку із тим, що вона передбачає досить простий на думку монетаристів вплив грошової маси на величину ВВП.
Поставивши в центр свого дослідження кількісний фактор (М), монетаристи змушені були по новому сформулювати і "передатний механізм", звівши його до формули:
М – По – Ц ,
тобто зміна кількості грошей (М) впливає на попит (По) і через нього на ціни (Ц). Цей механізм видається досить ефективним, оскільки тривалість передатного процесу є короткою і можливість впливу на ціни через регулювання М досить висока. Це дає можливість оперативно регулювати через пропозицію грошей збалансованість попиту і пропозиції на ринку.
ПОРІВНЯЛЬНИЙ АНАЛІЗ
КОНЦЕПТУАЛЬНИХ ЗАСАД ЕКОНОМІЧНИХ ТЕЧІЙ
|
Кейнсіанство |
Монетаризм |
|
Необхідне державне втручання в ринкову економіку |
Ринкова система здатна до саморегулювання |
|
Організація державного регулювання і планування |
Обмеження державного регулювання і згортання макропланування |
|
Зайнятість залежить від сукупного ефективного попиту |
Економіка сама встановить рівень виробництва та зайнятості |
|
Грошова маса нейтральна до виробництва |
Грошова маса - причина росту цін та зміни кон’юнктури |
|
Головна проблема - безробіття |
Головна проблема - інфляція |
|
Необхідна гнучка грошова політика |
Необхідна стабільна грошова політика |
|
Бюджетний дефіцит - спосіб стимулювання попиту |
Бюджетній дефіцит - причина інфляції |
|
Фінансування дефіциту бюджету здійснюється за рахунок збільшення грошової маси |
Фінансування бюджетного дефіциту здійснюється за рахунок позик |
|
Розширення державних соціальних програм |
Скорочення державних соціальних програм |
|
Кейнсіанство – теорія економічного росту |
Монетаризм – теорія економічної рівноваги |
7. Монетаристська версія кількісної теорії грошей і ділових циклів
Найбільш важливими положеннями монетаризму, які ґрунтуються на кількісній теорії грошей є наступні:
Таким чином для забезпечення рівноваги в економіці і
уникнення сплесків інфляції необхідно забезпечити стабільний рівень грошової пропозиції, тобто обмежити темпи зростання грошової маси в обігу.
Стосовно ділових циклів монетаристська теорія обґрунтовує ряд наступних постулатів:
- у діловому циклі слід виділити дві фази пожвавлення і спад виробництва;
- різкі коливання грошової маси призводять до несподіваних змін попиту і позначаються на циклічному розвитку економіки;
- кожному спадові виробництва передує зменшення обсягів грошової маси, а кожному підйому – навпаки збільшення;
- зміни обсягів грошової маси обов’язково випереджають аналогічні зміни господарської конюктури у середньому на 12-18 місяців;
- за допомогою виваженої грошової політики можна уникнути як виробничих спадів, так і надмірного перегріву економіки;
- необхідно відмовитися від кейнсіанської політики підстроювання під цикл. Оскільки її результати через часовий лад можуть виявитися протилежними до очікуваних;
- при реалізації грошової політики необхідно використовувати метод автоматичного регулювання грошової маси, що отримав назву монетарного правила.
Монетарне правило полягає в тому, що центральний банк повинен підтримувати помірні і стійкі темпи приросту грошової маси незалежно від зміни фаз ділового циклу. Розмір такого приросту визначається середньорічними темпами зростання реального ВВП у довгостроковій перспективі.
Діловий цикл у своєму розвитку має чотири фази:
1. Фаза стискання – супроводжується падінням реального обсягу виробництва. Стискання, яке триває понад три місяці називають спадом.
2. Дно – точка ділового циклу, в якій реальний обсяг виробництва досягає мінімального рівня.
3. Розширення – фаза циклу, впродовж якої реальний обсяг виробництва підвищується відносно дна циклу.
4. Пік – точка, в якій обсяг виробництва досягає максимального рівня.
Рис. Діловий цикл
Досліджуючи поводження грошей у діловому циклі, М. Фрідмен і А. Шварц звернули увагу на закономірність, згідно з якою темпи збільшення грошової маси, що існують в обігу, проходять за циклічною схемою, випереджаючи загальні тенденції розвитку ділового циклу. Кількість грошей, що перебувають в обігу, досягає свого піку і починає падати до вищої точки ділового циклу; у такий же спосіб кількість грошей, що перебувають в обігу, досягає нижньої точки і починає збільшуватися до того моменту, коли діловий цикл досягає дна.