Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
ЗАПОРІЗЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
КИТАЄВА ОЛЕНА ОЛЕГІВНА
УДК: [141.201:502.55(204)]:316.4
АКВАКУЛЬТУРА ЯК ЧИННИК
СОЦІАЛЬНОЇ ДИНАМІКИ
09.00.03 – соціальна філософія та філософія історії
АВТОРЕФЕРАТ
дисертації на здобуття наукового ступеня
кандидата філософських наук
Запоріжжя – 2006
Дисертацією є рукопис
Робота виконана в Запорізькому національному університеті Міністерства освіти і науки України.
Науковий керівник доктор філософських наук, професор
Кривега Людмила Дмитрівна,
Запорізький національний університет,
завідувач кафедри філософії.
Офіційні опоненти: доктор філософських наук, професор
Таран Володимир Олександрович,
Запорізький юридичний інститут
Дніпропетровського державного університету
внутрішніх справ МВС України, начальник
кафедри соціально- економічних дисциплін;
кандидат філософських наук,
Добридень Оксана Володимирівна,
Дніпропетровський державний
аграрний університет Міністерства
аграрної політики, ст. викладач
кафедри філософії, соціології та історії.
Провідна установа: Центр гуманітарної освіти НАН
України, кафедра філософії (м. Київ).
Захист відбудеться 06.03.2006 року о 13-30 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 17.051.05 в Запорізькому національному університеті за адресою: 69063, м. Запоріжжя, вул. Жуковського, 66, корп. VІ, ауд. 114.
З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Запорізького національного університету за адресою: 69063, м. Запоріжжя, вул. Жуковського, 66, корп. ІІ.
Автореферат розісланий 04.02. 2006 р.
Вчений секретар
спеціалізованої вченої ради О.С. Александрова
ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ
Актуальність теми дослідження зумовлюється об'єктивними процесами, які свідчать про екологічну кризу сучасного суспільства, про певне відчуження людини від природних ресурсів взагалі і від водних – зокрема. Сучасні реалії вимагають зміни світоглядно-мотиваційних засад людської діяльності, поведінки і культури в сфері раціонального використання водних ресурсів, безпеки та охорони вод. Актуальність дослідження визначена також потребами концептуальної розробки засад формування нового рівня культури суспільства взагалі, аквакультури зокрема.
За даними ООН, на сьогоднішній день нараховується більше 1 мільярда людей, які не мають постійного доступу до чистої води. В найближчі роки в світі передбачається велика за масштабами криза водних ресурсів, яка, безсумнівно, призведе до соціальної напруги. Вода є найціннішим елементом життя на Землі та одним із найпотужніших природних факторів, який суттєво впливає на життєдіяльність людини. Низький рівень аквакультури суспільства ускладнює існування самих передумов суспільного буття, що негативно позначається на його соціальній динаміці.
В умовах трансформації сучасного українського суспільства та докорінної зміни світоглядно-мотиваційних засад людської свідомості і культури актуалізується всебічне вивчення особливостей соціального і повсякденного буття людини, пошуку напрямків розвитку аквакультури як чинника оптимізації соціальної динаміки. Слід також відзначити, що проблема аквакультури в суспільствознавчій літературі малодосліджена й тематично розпорошена по окремих галузях природознавства та гуманітарного знання. Поза увагою фахівців залишився людиновимірчий аспект зазначеної проблеми. У зв'язку з цим особливого значення набуває соціально-філософський аналіз аквакультури, її місця та ролі в системі чинників соціальної динаміки.
Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Робота виконана відповідно до комплексної цільової програми №0194У043134 Міністерства освіти і науки України “Вдосконалення змісту і методики викладання філософських дисциплін у вузі як фактор формування свідомості молодого спеціаліста незалежної України” та планів науково-дослідної роботи кафедри філософії Запорізького національного університету.
Мета і завдання дослідження полягають у здійсненні соціально-філософської рефлексії аквакультури як чинника соціальної динаміки та окресленні шляхів її формування, виходячи з тих глобальних екологічних загроз, перед якими постало людство в цілому, Україна зокрема.
Досягнення мети реалізується вирішенням обраних дисертантом дослідницьких завдань. Серед них:
– детальний аналіз сучасних сучасних філософських і природознавчих досліджень проблем аквакультури;
– пошук методологічних і світоглядних підходів, які визначають специфіку дисертаційного дослідження і напрямки формування аквакультурної свідомості суспільства та окремої людини;
– всебічний аналіз води, взятої в якості натурфілософської категорії, як людинотворчого культурного феномена, а також аквакультури в її світоглядному ракурсі;
– виведення мотиваційних характеристик аквакультури, виходячи зі значень, яких вона набуває в основних типах світогляду;
– змістовний аналіз сутнісних ознак феномена соціальної динаміки як визначального чинника у становленні людини, що є суб’єктом аквакультурної життєдіяльності;
– визначення напрямків формування аквакультури сучасного українського суспільства у взаємодії факторів її стримування та оптимізації.
Об’єкт дослідження – система “суспільство-природа”, ядром якої є вода, як всезагальний предмет і знаряддя праці, засіб формування аквакультури.
Предмет дослідження – аквакультура як визначальний чинник соціальної динаміки, що детермінує суспільний розвиток в гармонійній єдності з природою.
Методи дослідження. Джерельну базу дослідження аквакультури складає сукупність соціогуманітарних і філософських текстів, екологічні, правові, економічні, соціологічні, політичні, а також міждисциплінарні теоретичні ресурси, які покликані сприяти усвідомленню аквакультури як соціокультурного феномена.
В роботі використовується соціокультурний підхід, який розширив бачення залежності аквакультури від динаміки різних аспектів, а саме зміни системи соціальних цінностей, парадигм та стереотипів соціального мислення, а також дав можливість пов’язати специфіку формування аквакультури у відповідності з національним духом та специфікою національно-культурних традицій.
Рефлексія феномену аквакультури може здійснюватися за допомогою таких підходів:
– історико-філософський (об’єкт і предмет дослідження розглядаються в контексті бачення шляхів вирішення проблем екокультури й аквакультури видатними мислителями як натурфілософського, так раціоналістичного спрямування);
– структурно-функціональний (визначається сутність, аспекти та атрибути аквакультури як чинника соціальної динаміки);
– системний (з’ясовується діалектика об’єктивного та суб’єктивного в функціонуванні та розвитку аквакультури як чинника соціальної динаміки);
– аксіологічний (з’ясовуються ціннісно-світоглядні орієнтири при визначенні шляхів та засобів оптимізації аквакультури у впливі на характер соціокультурної динаміки українського суспільства.
В основу аналізу аквакультури як чинника соціальної динаміки нами закладено фундаментальний принцип, сформульований на ранніх етапах становлення філософського знання, а саме: “подібне творить подібне”, з якого органічно (іманентно) випливає інший основоположний принцип – “єдність мікрокосму й макрокосму” або людини і природи. Це положення онтології логічно переходить у головне завдання філософії – “пізнай самого себе”. Крім того, ми використовували герменевтично-семантичний метод пізнання, оскільки мова є засобом матеріалізації мислення і способом збереження й передачі наявних у ньому смислів. На наше переконання застосування зазначених підходів і методів дослідження дозволило досягти максимально можливої реалізації загальнонаукових принципів об’єктивності, єдності, історичного й логічного у висвітленні отриманих результатів, а також єдності соціальної теорії і практики індивідуальної поведінки людини.
Дослідження аквакультури ґрунтується на ідеях світоглядно-методологічного плюралізму, необхідності подолання полярності об’єктивістських та суб’єктивістських підходів у соціальній теорії.
Наукова новизна одержаних результатів полягає у формулюванні наступних положень, які дисертант виносить на публічний захист:
– вперше людина засобами герменевтично-семантичного аналізу води як натурфілософської категорії визначена в якості суб’єкта аквакультурного розвитку суспільства, а не звичного продукту трудової діяльності;
– вперше аквакультура розглянута як цілепокладаюча діяльність людини, яка, свідомо пізнаючи себе через зміст основних фізичних характеристик води, стає здатною до гармонійно впорядкованого раціонального використання водних ресурсів, їх охорони з метою позитивного впливу на соціальну динаміку суспільства;
– уточнено уявлення про структуру аквакультури, складовими якої виступають: система знань про воду та водні ресурси (когнітивний аспект); способи використання води у виробництві та побуті (праксеологічний аспект); світоглядні орієнтації щодо цінності води та її значущості для людини і суспільного виробництва (аксіологічний аспект);
– аквакультурна свідомість людини всебічно проаналізована під кутом зору змістовних мотиваційно-спонукальних характеристик основних типів світогляду – міфології, релігії, філософії;
– використані підходи й методи дослідження дозволили вперше запропонувати уточнене визначення людини як духовної “земноводної” істоти, здатної адекватно відповідати соціальній вимірності законів природи;
– суттєво поглиблені мотиваційні характеристики понять “соціальне” й “соціальна динаміка”, що надало їм статусу категоріальних форм суспільного буття людини загалом, екокультурного й аквакультурного індивідуального буття зокрема;
– доведено, що тривалий період цілеспрямованого формування свідомості на принципах матеріалістичного розуміння історії значно деформував ціннісні аспекти світоглядної свідомості людей в сучасному українському суспільстві, у зв’язку з чим запропонована освітньо-виховна програма дій по подоланню наслідків стихійно-утилітарного відношення людини і суспільства до природи.
Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що визначено шляхи оптимізації соціодинамічного потенціалу аквакультури. В умовах соціокультурної трансформації українського суспільства усвідомлення даної проблеми може сприяти збагаченню соціуму новим сенсом, допомогти привести культурний рівень сучасного українця у відповідність із загальнолюдськими цінностями. Результати дослідження можуть бути корисними й при розробці відповідних управлінських рішень, пов’язаних із подальшим розвитком українського суспільства. Дисертаційні висновки можуть слугувати методологічною основою для розробки соціологічних, екологічних, історичних, правових досліджень аквакультури як чинника соціального розвитку. Результати дослідження можуть бути використані в процесі викладання дисциплін і курсів: “Філософія”, “Соціальна філософія”, “Екологія”, “Екологічне право”. Висновки дисертаційної розвідки можуть бути враховані при формуванні державної політики в сфері охорони водних ресурсів, а також при пошуках оптимальних шляхів їх раціонального використання.
Апробація результатів дисертації. Основні положення дисертаційної роботи обговорювались на кафедрі філософії Запорізького державного університету. Принципові ідеї, теоретичні положення було викладено на таких конференціях: Міжнародна наукова конференція “Влада і культура” (Запоріжжя, 1999); Четверта міжрегіональна науково-практична конференція “Концепція формування законодавства України” (Запоріжжя, 1999); Засідання міжнародного “круглого столу”, присвяченого пам’яті професора К.Г. Федорова (Запоріжжя, 2000); Щорічна міжнародна науково-практична конференція “Запорізькі правові читання” (Запоріжжя, 2002); Науково-практичний семінар “Туризм в Україні: Організаційно-правові, функціональні проблеми та шляхи їх вирішення” (Запоріжжя, 2002); Всеукраїнська науково-практична конференція “Гуманістичний менеджмент як чинник оптимізації суспільної трансформації” (Запоріжжя, 2003); Перший міжнародний конгрес “Національна перлина Запоріжжя: впровадження інноваційних технологій гармонізації біоекосистеми о. Велика Хортиця” (Запоріжжя, 2004); Четверта міжнародна науково-теоретична конференція “XXI століття: Альтернативні моделі розвитку суспільства. Третя світова теорія” (Київ, 2005); Міжнародна науково-практична конференція: “Українське суспільство в контексті нових суспільно-політичних реалій” (Бердянськ, 2005); Всеукраїнська науково-практична конференція “Методологія соціального пізнання: здобутки та проблеми” (Запоріжжя, 2005), наукові конференції викладачів та аспірантів Запорізького національного університету (Запоріжжя, 1998-2005).
Науково-практичні дослідження автора дисертації використовувались у підготовці і читанні лекцій з означеної тематики у Запорізькому національному університеті.
Публікації. Основні результати дисертаційного дослідження викладено у 11 наукових публікаціях, серед яких 5 – у фахових виданнях. Всі праці написано без співавторів.
Структура і обсяг роботи. Структура дисертаційної роботи зумовлена метою та головними завданнями дослідження. Дисертація складається зі вступу, чотирьох розділів, висновків, списку використаних джерел. Дисертація містить 181 сторінку основного тексту та 18 сторінок списку використаних джерел (224 найменування).
ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ
У ВСТУПІ розглядається актуальність дисертаційного дослідження, обґрунтовується мета і завдання, а також способи їх вирішення, конкретизуються об’єкт, предмет і методологія роботи, визначається теоретичне і практичне значення отриманих результатів, їх наукова новизна, формулюються основні положення, які виносяться на захист, вказуються форми апробації результатів дисертаційної роботи і публікації по темі, що досліджується.
У першому розділі – “НАУКОВО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ПІДХОДИ ДО ВИВЧЕННЯ АКВАКУЛЬТУРИ” – розкривається зміст категорій “культура”, “екологічна культура”, “водний ресурс”, “аквакультура”, “водокористування”, “соціальна динаміка”, “чинник соціальної динаміки”, “соціодинамічний потенціал” та з’ясовуються методологічні засади соціально-філософського аналізу аквакультури.
В підрозділі 1.1. – “Огляд наукових досліджень феномена аквакультури в суспільствознавчій науці” – аналізується стан наукової розробки досліджуваної теми. Початок систематичному дослідженню цієї теми у світовій і вітчизняній літературі поклала сучасна екологічна криза. В аналізі досліджуваної теми дисертант виділяє такі підходи:
– правовий – дозволяє вирішувати проблеми аквакультури завдяки тому, що правова основа водокористування є зобов’язувально-відповідальною щодо належного способу життя окремої людини, господарюючих суб’єктів, суспільства в цілому. Цій проблемі присвячені праці В. Андрейцева, Ю. Вовка, А. Висоцького, В. Цемка, В. Демиденка, А. Каверіна, С. Кравченко, М. Костицького, В. Мунтяна, Н. Малишевої, Л. Сперанської, Ю. Шемшученка, О. Шемякіна та ін.;
– світоглядний – визначаючи світогляд як спосіб індивідуальної мотиваційної самосвідомості людини, потрібно формувати відповідний аквакультурний спосіб життя. В цьому ми поклались на теоретичні розробки вітчизняних філософів, серед яких В. Табачковський, І. Бичко, Ю. Осічнюк, В. Шинкарук, В. Крисаченко, В. Жадько, Л. Кривега та ін.;
– онтологічний – в ньому буття сущого представлене як буття водної стихії, як основи земного життя загалом, людини зокрема. Йдеться про праці Д. Габбора, Р. Уіттекера та ін.;
– географічний – наукові доробки представників географічного детермінізму Е. Гірусова, І. Ширкової, І. Забєліна, І. Крутя, Н. Мукітанова, Н. Сухової розкривають вплив природного середовища на розвиток суспільства;
– глобалістський – у працях Д. Медоуза, Дж. Форрестера, А. Печчеї, Б. Гаврилишина започаткована розробка моделей розвитку суспільства та вирішення проблем скорочення використання водних ресурсів, прогнозування поведінки екологічних систем, моделі розвитку людства і природи в їх єдності;
– екологічний – використовується нами як родовий по відношенню до аквакультури як видової діяльності людини. Значною мірою розроблений у роботах Е. Геккеля, Б. Коммонера, Г. Одума і Ю. Одума, де розкривається поняття “екології”, висувається проект радикальної перебудови технологій; запропонована модель замкнутих виробничих циклів та програм альтернативної науки та технології;
– етичний – розробці теорії цінностей, збереження екосистем, відношення до Землі як унікальної екосистеми присвячені роботи А. Швейцера, О. Леопольда, К. Ціолковського, Д. Філатова;
– гуманітарний – в основі якого економічні, політичні, соціологічні дослідження відомих вчених, серед яких М. Вавілов, О. Васюта, В. Вернадський, А. Гор, М. Захарченко, М. Моїсеєв, О. Погорілий, Р. Парк, А. Сахаров, С. Струмілін, А. Урсул, І. Фролов та ін.
Вітчизняна філософська традиція в дисертації представлена працями науковців, а саме Т. Андреєвої, О. Базалука, О. Добридень, Г. Марушевського, А. Матвійчука, Т. Пікашової, Л. Сохань, М. Тарасенка, А. Яценка та інших, які осмислювали вплив аквакультури та екокультури на суспільні процеси.
Недостатньо вивченим питанням залишається оптимізація аквакультури як чинника соціальної динаміки, хоча проблематика оптимізації соціальних феноменів суспільного буття грунтовно висвітлюються в працях представників Запорізької філософської школи, а саме: В. Тарана, В. Воловика, В. Воронкової, Р. Додонова, В. Беха, М. Лепського та ін.
Здобутки світових і вітчизняних філософів безсумнівні, проте, залишається малодослідженим соціокультурний підхід до проблеми формування аквакультурної свідомості та суспільної практики.
В підрозділі 1.2. – “Світоглядні та методологічні підходи до визначення напрямків дослідження і формування аквакультури” – зазначається, що соціально-філософський аналіз аквакультури як чинника соціальної динаміки передбачає: визначення понять, що характеризують аквакультуру як чинник соціальної динаміки, дослідження її як складної соціокультурної системи, яка своїм духовно-практичним потенціалом спричиняє вплив на динамізм суспільного розвитку.
Констатується, що доречні для вивчення певних аспектів культурологічний і соціологічний підходи вимагають органічного синтезу в межах соціально-філософської рефлексії щодо аквакультури як чинника соціальної динаміки. Це дозволяє встановити її місце і роль в життєдіяльності суспільства, вивчити вплив на спрямованість та інтенсивність розвитку соціальних утворень, на формування ціннісних і світоглядних орієнтацій особистості.
Складовими аспектами структури аквакультури виступають: система знань про воду і водні ресурси; способи використання їх у виробництві та повсякденному побуті, цінність води у світоглядних уявленнях людей. Атрибутами аквакультури є її об’єктивність, раціональність, гуманність, оптимальність, відповідальність, сакральність. При поясненні суті аквакультури необхідно відштовхуватись від принципів екологічної рівноваги та сталого розвитку суспільства.
Автор визначає різні аспекти аквакультури, показники рівня та рівномірності їх розвитку, що зумовлюють оптимальні характеристики її соціодинамічних проявів. Гуманістична функція аквакультури розглядається як системоутворююча щодо всіх інших її соціокультурних функцій, яка є моментом екологічної культури, що вимагає цілепокладаючої діяльності людини, пов’язаної з пізнанням, освоєнням, перетворенням, впорядкуванням, охороною, раціональним і комплексним використанням такої складової природного середовища, як вода і водний ресурс. Дисертант зазначає, що ця діяльність орієнтована на відтворення, оновлення, організацію і трансформацію соціального буття відповідно до потреб, намірів і ціннісних орієнтацій суб’єктів, які можуть позитивно вплинути на спрямованість і темпи розвитку сучасних перехідних суспільств в умовах загально-цивілізаційної кризи.
Другий розділ – “СУТНІСНЕ ВИЗНАЧЕННЯ АКВАКУЛЬТУРИ” – складається з двох підрозділів. Підрозділ 2.1. – “Вода як людинотворчий культурний феномен” – присвячений пошуку сутнісно-субстанційних засадничих основ аквакультури, задля чого нами використаний метод інтелектуальної дедукції з вихідних лексико-семантичних понять, якими є “вода” і “культура”, взяті в їх науковому та етико-естетичному аспектах. Людина в її природній іпостасі має розглядатись як продукт взаємодії субстратної основи, якою є вода, і людини як мікрокосмічної природної істоти. Ця взаємодія і є обробка протилежностей як свого іншого, але субстанційно спорідненого. Отже, в цій суб’єкт-суб’єктній взаємодії відбувається окультурення природи й оприроднення людини засобами культивування сакрально-благоговійного відношення поміж протилежностями.
Соціокультурна філософська максима “пізнай самого себе” розкриває свій потенціал за умови, коли людина розглядається як природно-соціальна істота. Натурфілософи, беручи природні стихії за першоначала буття, відчували й себе також природоподібними істотами. Отже, їх вчення – це не тільки і навіть не стільки погляд на природу, скільки погляд на себе самих як органічну єдність землі, води, повітря й вогню, який виконує функцію їх поєднання і як фізична стихія, і як всепоглинаючий світопізнавальний розум та його інструмент – мислення.
Людина, щоб пізнати себе як суб’єкта аквакультурної життєдіяльності, має знати, що: а) життя народжується у воді; б) сама вона майже на 90% складається з води; в) решта відсотків – це розчинені в ній мінерали (хімічні елементи загалом), які, водночас, скріплюють її тіло; г) вода – джерело життя, а смерть – це обезводнення не лише її тіла, а будь-чого предметно-об’єктного, яке без неї – небуття; д) вода – основа становлення економічної історії людства, основа його прогресивного розвитку в сенсі матеріально-виробничої діяльності, адже нею обробляється (окультурюється) земля, що плодоносить не лише субстратно, товарно-продуктивно, але й субстанційно–духовно–пізнавально, суб’єктно, гуманістично. Аквакультура сутнісно визначена природно-соціальним змістом як окремої людини, так і людського суспільства в цілому, проте це конкретна визначеність, оскільки природа тут розуміється і як матерія, і як її внутрішній стан, яким є дух знань, що став відомим людині як “духовно-земноводній” істоті.
Підрозділ 2.2. – “Світоглядне визначення аквакультури” – присвячений змістовному розкриттю сутності в її світоглядних вимірах. Світогляд є формою індивідуальної самосвідомості людини, яка вирішальним чином визначає мотивацію її поведінки, оскільки змістовно він є проекцією людських бажань у світ природи, як це має місце у міфології, є саморефлексією щодо них, як це маємо у релігії, а також їх об’єктивно історичними проявами, як це демонструє філософія.
Міфологія, персоніфікуючи природне довкілля й натуралізуючи людину, об’єктивно формує благоговійне відношення людини до світу. Всі структурні складові міфологічної свідомості також сприяють сакралізації природи. Тотемізм стверджує органічну єдність людини і з природою в цілому, спонукаючи до природоподібного способу життєдіяльності, який табуює будь-які спроби її осквернення; аніматизм формує погляд на природу як на живу істоту, яка дихає вселенським життям, тому людина відчуває її як невичерпне джерело власної життєвості; анімізм сприяє формуванню суб’єктної цілеспрямованості в життєдіяльності людини прикладом відповідної героїчної дії міфологічних персонажів, які є втіленням властивих людям бажань, потреб, інтересів, підпорядковуючи масштаб героїки могутності й потужності природних стихій; магія формує орієнтацію самосвідомості на духовну сутність природних процесів, знаючи й відчуваючи які, можна використати їх на свою користь, не порушуючи при цьому природну гармонію; фетишизм систематизує й об’єднує уявлення людини про природу з адекватним їй способом життя людських спільнот, оскільки вона сприймається як джерело постійного натхнення суспільства своїми цілющими властивостями.
Третій розділ – “ФЕНОМЕН СОЦІАЛЬНОЇ ДИНАМІКИ В СТАНОВЛЕННІ ЛЮДИНИ” – складається з двох підрозділів. В підрозділі 3.1. – “Зміст понять “соціальне” і “соціальна динаміка” – зазначається, що вони виконують функції – світоглядну і методологічну – в тому випадку, коли будуть виведені з об’єктивної та загально-необхідної природи світобудови. Об’єктивне представлене як загальне, закон властивий у такому своєму вигляді Природі як Всесвіту, а не людині як мікросвіту. Соціальне в його гуманістичному вимірі – це взаємодія між людьми, визначена їх суб’єктивністю, індивідуальністю, випадковістю, зовнішністю, сумісністю, мінливою неповторністю, але облагороджена визначеннями і, відповідно, значеннями закону, який не дозволяє суб’єктивності перерости в суб’єктивізм і волюнтаризм, тобто є стримуючим чинником. Розум соціалізує законом, поняттями, категоріями, принципами, основоположеннями, началами; індивідуальна свідомість – мовою. Щоб створити соціальне середовище, потрібно гармонізувати об’єктивний розум засобами мислення, яке своїм об’єктом має обрати мову як систему лексичного висловлення душевного простору людини, оскільки вона є “образом духу” і “голосом народної душі”.
Соціальне – це процес, наслідок і продукт активної пізнавально-пошукової діяльності душі, яка засобами мислення об’єднує різноманітне як єдине, спільне, загальне, гармонійно організоване буття людини як у природному середовищі, так і в міжлюдській взаємодії.
Зміст поняття “соціальна динаміка” залежить від змісту соціального, яке саме по собі є “динамічним” у своєму бутті, так як в основі соціального лежить взаємодія складових людської сутності, а також між людьми і тими соціальними структурами, які утворюють суспільство. Етимологічно dynamis означає сила і водночас слово, таким чином при дослідженні соціальної динаміки має братися до уваги сила слова, його потужність, інтенсивність, напруга. Потрібно враховувати якомога більшу кількість сторін взаємодії, розглянувши їх під кутом зору значень, які має соціальне.
Соціальне саме по собі є динамічним, тому що це, по-перше, взаємодія, по-друге, певна форма єдності та свідомого єднання людей, по-третє, засаднича основа світобудови, по-четверте, спосіб життєдіяльності людини як носія свідомості. Інтенсивність соціальної динаміки зростає тією мірою, якою людина з носія свідомості стає її суб’єктом, здатним до цілеспрямованої життєдіяльності на основі світо- і самопізнання, що робить її відповідальною за свої дії, адже кризові явища в системі “людина-суспільство-природа” є наслідком її асоціальних дій.
У підрозділі 3.2. – “Аквакультура як каталізатор соціальної динаміки” – мова йде про те, що коли вода є основою життя, то формування людини як свідомого суб’єкта суспільно-природної взаємодії перебуває в прямій залежності від рівня усвідомлення нею цього об’єктивного факту. Визначення людини як “духовно-земноводної” істоти розкривається з урахуванням специфіки світоглядних форм свідомості як мотиваційно-спонукальних за своєю суттю способів індивідуальної життєдіяльності.
Конкретне – це синтез багатьох визначень і значень, які презентує теорія як системно-цілісне, органічно поєднане у всіх своїх складових, тобто соціальне й об’єктивне, знання. Саме таким конкретним статусом володіють світоглядні знання, зміст яких маємо у міфології, релігії та філософії. Для активізації й каталізації соціальної динаміки в розвитку суспільства потрібно дослідити мотиваційні домінанти індивідуальної й колективної світоглядної свідомості. Якщо оглядати світ у світлі визначених значень міфології, релігії та філософії, можна “побачити” об’єктивний розум як його (світу) внутрішній закон. У міфології щиро і правдиво висловлена людська суб’єктивність, спроектована в зовнішні природні явища, демонструє пізнанню об’єктивно-природну, не штучну розумну родову сутність людей як їх єдину волю бути в своєму бутті природоподібними і природовідповідними, відчувати Природу як Закон. Релігія закликає слухати Слово Боже як Слово Розуму, і філософія, що вчить пізнавати об’єктивний розум загальнолюдської історії пізнання і “брати уроки в історії” як уроки об’єктивного закону, його волі.
Четвертий розділ – “НАПРЯМКИ ФОРМУВАННЯ АКВАКУЛЬТУРИ В СУЧАСНОМУ УКРАЇНСЬКОМУ СУСПІЛЬСТВІ” – також складається з двох підрозділів. У підрозділі 4.1. – “Фактори стримування соціальної динаміки розвитку суспільства” – наведені головні чинники світоглядно-методологічного характеру, які заважають прояву ініціативності на рівні індивідуальної самосвідомості. До факторів стримування відповідальної поведінки в сучасному українському суспільстві нами віднесені панівні ідеологеми, які цілеспрямовано впроваджувались в суспільну свідомість за радянської доби і які, набувши потужної сили стереотипів буденної свідомості.
Серед них відзначимо такі: а) монополія матеріалістичного розуміння історії, яка, безумовно, спрощувала розуміння сутнісних засад світобудови і, відповідно, напрямків духовного розвитку людини. Найбільший негатив, на наше переконання, випливає з положення про вирішальну роль народних мас в історичному розвитку, адже це прирікає людину на пасивну суспільну позицію, внаслідок чого вона перекладає свої обов’язки на анонімні, віртуальні суб’єкти й дивується, навіть обурюється з приводу того, що її життєві проблеми не вирішуються; б) консерватизм буденної свідомості, її схильність до ототожнення чуттєвих свідчень зі знаннями, які є результатом напруженої аналітико-синтетичної роботи пізнавально-теоретичного мислення; в) атеїстична свідомість, яка не формувала у людей почуття святості природи, культово-благоговійне ставлення до неї як центральний компонент культури суспільної поведінки, як відповідальний індивідуальний природоподібний спосіб життя; г) патерналістська політична система підсилювала безвідповідальність, породжуючи агресивне ставлення до всіх інших як до чужих і ворожих; д) підпорядкованість правосвідомості моральним імперативам породжувала практику абстрактного моралізування відносно тих проблем, які потрібно вирішувати негайно.
Підрозділ 4.2. – “Фактори оптимізації аквакультурної свідомості” – змістовно підпорядкований обґрунтуванню напрямків теоретичних досліджень і практичних заходів щодо подолання негативних наслідків сучасної світової і національної екологічної кризи. Аквакультурний спосіб життя суспільства має відбуватись згідно визначень світоглядної свідомості у всіх її духовно-практичних проявах, тобто це має бути мотиваційно-спонукальна відповідальна індивідуальна самосвідомість кожної людини, не відчужена від її власних життєвих потреб та інтересів. Ефективність аквакультурного способу життєдіяльності залежить від цілеспрямованого впливу суб’єктів розвиненої аквакультурної дії на, так би мовити, “суб’єктів у собі”. До перших ми відносимо: а) державні структури, безпосередньо відповідальні за стан водовикористання в суспільстві; б) політичні партії та громадські організації, які містять у своїх програмних завданнях відповідні природоохоронні зобов’язання; в) навчально-освітні заклади всіх рівнів акредитації, які готують фахівців для галузей виробництва, пов’язаних із водокористуванням. До других слід віднести все населення країни. Новизна сучасної народної ментальності має полягати в готовності відповідати за будь-які протиправні дії. Право – це не лише сфера відносин “людина – суспільство”, але і “людина – природа”, “суспільство – природа”.
ВИСНОВКИ
Здійснений нами аналіз сутності аквакультури та її ролі в якості чинника прискорення соціальної динаміки дозволяє говорити нам про актуальність обраної теми дисертаційного дослідження, що проявляється у світоглядному, онтологічному, гносеологічному та аксіологічному аспектах.
1. Формування аквакультурної свідомості та аквакультури як способу практичного впливу людини на довкілля може дати позитивні наслідки за умови, коли їх базисом стане світоглядна свідомість, яку слід визначати як мотиваційно-спонукальну форму індивідуальної самосвідомості, що проявляється як відповідальна свідомість.
2. Аквакультура має розглядатись як первинна і вихідна форма практичної життєдіяльності суспільства, оскільки людина і суспільство започатковані в своєму зародженні і становленні завдяки водному середовищу. Суспільство стає на шлях суб’єктності завдяки агрокультурі, тобто використанню води для обробки землі з метою її свідомого використання як предмета і знаряддя праці. Вода, обробляючи землю, обробляє також і людину, яка стає продуктом культури.
3. Методологічною основою дослідження проблеми аквакультури як чинника соціальної динаміки потрібно обирати прадавній принцип “подібне творить подібне”, що дозволяє, по-перше, чітко витримати принцип моністичної послідовності в обгрунтуванні людини як “духовно-земноводної” істоти, по-друге, органічно поєднати світоглядні форми свідомості як єдині у своїй дії на її спосіб життя, по-третє, визначити основні складові аквакультурної свідомості людини як такі, що спрямовують матеріально-виробничу життєдіяльність людини і суспільства у природовідповідному руслі.
4. Онтологічний аспект визначався не лише в традиційному натурфілософському плані, коли констатується первинність якогось природного начала, але в тісній взаємодії з духовною сутністю світобудови, яку чітко і виразно презентує міфологічний світогляд, де людина походить з води не тільки і не стільки в суто натуралістичному контексті, скільки з її сущого, яким є водень і кисень як субстанційні засади буття.
5. Вода як суща основа світобудови завдяки релігійному світогляду набуває в житті людини сакрального значення і статусу. Хрещення святою водою не можна розуміти вульгарно-натуралістично: якщо окроплення живою водою діє благодатно на людський організм, людина просто забов’язана стати об’єктом активної пізнавально-пошукової діяльності, тоді вода органічно вольється в людину як свою власну духовну стихію.
6. Сутність аквакультурної свідомості розкриває також філософський світогляд. У дослідженні натурфілософські першостихії розглянуті в органічній взаємопов’язаності та взаємозалежності. Тріада “земля-вода-повітря”, в центрі якої вода, інтерпретується як єдине й одне моністичне начало, джерелом саморозвитку якого є вогонь (любов), що сама із себе народжує все розмаїття світобуття і світомислення.
7. Соціальне – це об’єктивна характеристика світобудови, про що свідчить визначення закону як зв’язків всього зі всім. Людина як мікрокосм об’єктивно з себе самої вимушена соціалізуватись засобами світопізнавального мислення, тому що соціальне закладене в ній як родова інтенція, оскільки динамізм, рухомість (рухливість) є спосіб існування буття, який підсилюється тільки на шляху активного цілеспрямованого пізнавально-пошукового мислення.
8. Глибоке розуміння внутрішніх основ водної стихії якісно підвищує не лише рівень самосвідомості, але й надає отриманим знанням статусу ідеї як найвищого способу пізнання та організації індивідуального буття, що складає світоглядний рівень свідомості, коли ідея мотивує поведінку відповідно до змісту знань.
9. Буденна простонародна свідомість, яка сформована на емпіричному життєвому досвіді, а не дослідному цілеспрямованому спростереженні, досить консервативна. Головним завданням у формуванні аквакультури, є виховання людини-громадянина як суб’єкта власних правових зобов’язань.
10. До факторів оптимізації аквакультурної свідомості потрібно віднести: створення програми формування аквакультури, залучаючи до її виконання родину, дошкільні навчально-освітні й виховні заклади; безперечне виконання основного педагогічного правила – “вихователь зобов’язаний бути вихованим”; відмова від монополізму у всьому, що стосується філософських підходів до вирішення проблем аквакультури.
СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ АВТОРОМ ПРАЦЬ ЗА
ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ:
Статті у фахових виданнях:
1. Китаєва О.О. Філософсько-правові проблеми відвернення забруднення навколишнього природного середовища // Нова парадигма: Альманах наукових праць. – Запоріжжя. – 2000. – Випуск 15. – С. 34-39.
2. Китаєва О.О. Еколого-правові проблеми відвернення забруднення морських вод України // Грані: Науково-теоретичний і громадсько-політичний альманах. – Дніпропетровськ. – 2000. – №3 (11). – С. 108-112.
3. Китаєва О.О. Вплив природних ресурсів на розвиток українського суспільства // Нова парадигма: Альманах наукових праць. – Запоріжжя. – 2003. – Випуск 33. – С. 124-130.
4. Китаєва О.О. Аквакультура як чинник соціальної динаміки // Нова парадигма: Альманах наукових праць. – Київ. – 2004. – Випуск 38. – С. 45-51.
5. Китаєва О.О. Підходи до вивчення феномену аквакультури // Культурологічний вісник. Науково-теоретичний щорічник Нижньої Наддніпрянщини. – Запоріжжя. – 2004. – Випуск 12. – С. 117-119.
Статті в інших виданнях:
6. Китаєва О.О. Міжнародно-правове регулювання питань забруднення Чорного моря (у контексті перевезень каспійських енергоносіїв) // Вісник університету внутрішніх справ. – Харків. – 1999. – №9. – С. 362-366.
7. Китаєва О.О. Правове регулювання відносин при транспортуванні каспійської нафти Чорним морем // Четверта міжрегіональна науково-практична конференція “Концепція формування законодавства України” (листопад 1999 року). – Запоріжжя, 2000. – С. 1-4.
8. Китаєва О.О. Правове регулювання відвернення забруднення морських вод з суден // Вісник університету внутрішніх справ. – Харків. – 2000. – №10. – С. 270-276.
9. Китаєва О.О. Теоретичні проблеми правового регулювання відвернення забруднення морських вод України з суден, кораблів та інших плавучих засобів // Матеріали засідань міжнародного “круглого столу”, присвяченого пам’яті професора К.Г. Федорова (12 травня 2000 року). – Запоріжжя, 2000. – С. 211-217.
10. Китаєва О.О. Правові форми регулювання відвернення забруднення морських вод України з суден // Вісник університету внутрішніх справ. – Харків. – 2000. – №11. – С. 313-316.
11. Китаєва О.О. Методологічні засади соціально-філософського аналізу проблеми аквакультури як чинника соціальної динаміки // Міжнародна науково-практична конференція “Методологія соціального пізнання: здобутки та проблеми” (2005 року). – Запоріжжя, 2005. – С. 66-67.
АНОТАЦІЯ
Китаєва О.О. Аквакультура як чинник соціальної динаміки. – Рукопис.
Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філософських наук зі спеціальності 09.00.03 – соціальна філософія та філософія історії. – Запорізький національний університет, Запоріжжя, 2006.
Дисертація являє собою соціально-філософське дослідження аквакультури. Розглянуто науково-методологічні засади вивчення феномена аквакультури як рушійної сили соціальної активності особистості в умовах екологічної кризи.
Виявлено та проаналізовано категоріальний ряд, що відображає зміст аквакультури. З’ясовано сутність аквакультури та проаналізовано підходи до її осмислення в суспільствознавчій думці.
Аквакультура визначається як цілепокладаюча діяльність людини по пізнанню, освоєнню, перетворенню, впорядкуванню, охороні, раціональному і комплексному використанню такої складової природного середовища, як вода та водний ресурс і яка спрямована на відтворення, оновлення, організацію та трансформацію соціального буття відповідно до потреб, намірів, та ціннісних орієнтацій суб’єктів.
Ключові слова: аквакультура, соціальне, соціальна динаміка, культура, вода, світогляд, форми світогляду.
АННОТАЦИЯ
Китаева Е.О. Аквакультура как фактор социальной динамики. – Рукопись.
Диссертация на соискание ученой степени кандидата философских наук по специальности 09.00.03 – социальная философия и философия истории. – Запорожский национальный университет, Запорожье, 2006.
Диссертация представляет собой социально-философское исследование аквакультуры. Рассмотрены научно-методологические основы изучения феномена аквакультури как движущей силы социальной активности личности в условиях экологического кризиса.
Выявлен и проанализирован категориальный ряд, который отображает содержание аквакультуры. Выяснена сущность аквакультуры и проанализированы подходы к ее осмыслению в обществоведческой мысли.
Аквакультура определяется как целеполагающая деятельность человека по познанию, освоению, преобразованию, упорядочению, охране, рациональному и комплексному использованию таких составляющих природной среды, как вода и водный ресурс, которые направлены на воспроизведение, обновление, организацию и трансформацию намерений и ценностных ориентаций субъектов, от которых зависит направление и динамика общества.
Определено, что структурными составляющими аквакультуры являются: система знаний о воде и водных ресурсах (когнитивний аспект); способы использования воды в производстве и быту (праксеологический аспект); мировозренческие ориентации в отношении ценности воды и ее значимости для человека и общественного производства (аксиологический аспект). Аквакультурное сознание человека рассмотрено под углом зрения содержательных мотивационных характеристик основных типов мировозрения – мифологии, религии, философии, что дало возможность дать определение человека в качестве духовного “земноводного” существа, способного адекватно отвечать социальным требованиям законов природы. Подчеркивается что общество как субъект активного целенаправленного воздействия на природную среду становится на такой путь благодаря агрокультуре, то есть применения воды для обработки земли с целью ее сознательного использования в качестве всеобщего предмета и орудия труда. Вода, обрабатывая землю, одновременно облагораживает и человека который становится продуктом культуры.
Методологической основой проблемы исследования аквакультуры как решающего фактора динамичного развития человеческого общества взят древний принцип познавательного отношения человека к миру: “подобное создает подобное”. Его использование позволило во-первых, строго выдержать принцип монистической последовательности в обосновании человека как духовного “земноводного” существа, во-вторых, органически соединить мировозренческие формы сознания в их внутреннем имманентном мотивационном воздействии на его способ жизни и в-третьих, определить основные составляющие аквакультурного сознания, которые подчиняют материально-производственную жизнедеятельность человека в природосоответствующем направлении.
К факторам оптимизации аквакультурного сознания отнесены: создание програмы формирования аквакультуры начиная с дошкольного розраста, привлекая к ее соблюдению семью, дошкольные учебно-образовательные и воспитательные учреждения, в основу которой необходимо заложить специфические экокультурные факторы, которые вытекают из мировозренческих форм сознания, а также неукоснительное выполнение основного педагогического правила – “воспитатель обязан быть воспитанным”; отказ от монополизма во всем, что касается философских подходов к решению проблем аквакультуры.
Ключевые слова: аквакультура, социальное, социальная динамика, культура, вода, мировозрение, формы мировозрения.
SUMMARY
Кitayeva O.O. Aquaculture as the factor of social dynamics. – Manuscript.
Dissertation for a degree of the Candidate of Philosophic Science on speciality 09.00.03 – social philosophy and philosophy of a history. – Zaporizhzhya National University, Zaporszhzhya, 2006.
The dissertation represents social-philosophical research of aquaculture. Methodological bases of studying of a phenomenon of aquaculture as driving force of social activity of the person in conditions of ecological crisis have been analyzed.
Aquaculture it is determined as target activity of the person on knowledge, development, transformation, ordering, protection, rational use of such components of the natural environment as water, which directed on reproduction, updating, the organization and transformation of intentions and valuable orientations of subjects from which depend a direction and dynamics of a society.
The categories, which displays the maintenance of aquaculture have been analyzed. The essence of aquaculture has been found out and approaches to its judgement in social science has been analysed.
Key words: aquaculture, social, social dynamics, culture, water, outlook, outlook forms.
Відповідальний за випуск Кудінов І.О.
Підписано до друку 01.02.06. Формат 60х90/16. Папір офсетний.
Друк різографічний. Умовн. друк. арк. 1.00. Тираж 100 прим. Зам. №12/02.
Поліграфічний центр “TOKYO”
вул. Нова, 4, м. Запоріжжя, 69039