Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
12
НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ
ІНСТИТУТ ЕКОНОМІКИ ПРОМИСЛОВОСТІ
УДК 338.24:334.724.6
РОЗВИТОК ДЕРЖАВНОГО СЕКТОРА ЕКОНОМІКИ
В УКРАЇНІ
Спеціальність 08.02.03 –Організація управління, планування
і регулювання економіки
дисертації на здобуття наукового ступеня
кандидата економічних наук
Дисертацією є рукопис.
Роботу виконано в Інституті економіки промисловості Національної академії наук України (м. Донецьк) у відділі проблем управління виробництвом.
Науковий керівник – доктор економічних наук, професор
Червова Лідія Георгіївна,
Інститут економіки промисловості НАН України (м. Донецьк), завідуюча відділом проблем управління виробництвом.
Офіційні опоненти: доктор економічних наук, професор
Редькін Олександр Семенович,
Інститут економіки і менеджменту Одеської національної академії зв'язку
Міністерства транспорту і зв'язку України (м. Одеса), директор інституту;
кандидат економічних наук, старший науковий співробітник
Іванов Сергій Євгенович,
Інститут економіки промисловості НАН України (м. Донецьк), старший науковий співробітник відділу проблем економіки підприємства.
Провідна установа – Донецький національний університет Міністерства освіти і науки України (м. Донецьк), кафедра менеджменту.
Захист відбудеться "" травня 2006 р. о 14 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 11.151.01 в Інституті економіки промисловості НАН України за адресою: 83048, м. Донецьк, вул. Університетська,77.
З дисертацією можна ознайомитися в бібліотеці Інституту економіки промисловості НАН України за адресою: 83048, м. Донецьк, вул. Університетська,77.
Автореферат розісланий "18" квітня 2006 р.
Вчений секретар
спеціалізованої вченої ради Л.М. Кузьменко
Актуальність теми. На початковому етапі реформування економіки України та відносин власності декларувався переважно ліберальний підхід, однак послідовна і цілісна концепція перетворень фактично була відсутня. Державний сектор розглядався як другорядний елемент економічної системи. Такий стан став причиною тривалої трансформаційної кризи і загальної дезорієнтації в макроекономічній політиці. Реалізація ряду приватизаційних програм не привела до очікуваного підвищення ефективності економіки в цілому, а потенціал державного сектора значно знизився.
Незважаючи на деяку макроекономічну стабілізацію, що намітилася в останні роки, багато проблем розвитку і подальшої трансформації української економіки недостатньо розглянуто теоретично і практично не вирішено. Однією з таких проблем є визначення цілей, масштабів і форм діяльності державного сектора.
Дотепер не сформовано стійку модель розвитку державного сектора економіки, не визначено остаточно його роль у національній економіці, багатьом об'єктам державного сектора на сучасному етапі розвитку властиві низька продуктивність праці та рентабельність, незадовільний стан інвестиційних процесів; багато напрямів господарської діяльності держави збиткові. Фактично держава не стала ефективним власником –до кінця не організовано систему обліку масштабних показників державного сектора, вимагають поглиблення теоретичне обґрунтування і практичне удосконалення механізму формування структури державного сектора та оцінки ефективності діяльності його об'єктів.
Ці тенденції обумовили необхідність дослідження всього комплексу проблем, пов'язаних із функціонуванням державного сектора економіки.
Розгляд міжнародного досвіду формування структур національних економік свідчить, що ряду сфер господарської діяльності властива наявність як об'єктів державного сектора, так і недержавних підприємств. Особливо це характерно для трансформаційних економік. Такий стан актуалізує потребу вивчення процесів взаємодії та взаємовпливу державного і недержавного секторів.
Розвиток економіки України у напрямі наближення до економічно розвинених країн також вимагає вивчення моделей державного сектора, сформованих у різних країнах.
Проблемам визначення сутності, економічних форм, особливостей функціонування та ефективності державного сектора економіки присвятили свої дослідження багато вітчизняних учених: А. Гальчинський, В. Геєць, І. Жадан, Я. Жаліло, С. Іванов, О. Канов, В. Міщенко, С. Науменков, О. Процків, О. Редькін, Є. Старовський, А. Філіпенко, Л. Цимбал, Л. Червова, М. Чумаченко, А. Чухно.
Істотний внесок у вирішення проблем управління та функціонування державного сектора економіки зробили російські та зарубіжні вчені: Л. Абалкін, А. Ахмедуєв, Є. Балацький, В. Бірюков, А. Віссаріонов, Є. Гайдар, Г. Клейнер, Є. Кузнєцова, М. Петраков, О. Радигін, В. Студенцьов, В. Супян, К. Хубієв, К. Яновський; Д. Біль, Дж. Б'юкенен, Я. Корнаї, Ж.-Ж. Роза, П. Самуельсон, Дж. Стігліц, В. Танци, Дж. Шумпетер, Л. Якобсон.
Проте проблеми, пов'язані із функціонуванням державного сектора економіки, не можна вважати остаточно вирішеними. Перед економічною наукою стоять нові завдання, вирішення яких має не тільки теоретичне, але і практичне значення. Зокрема, таке явище як формування державного сектора в умовах постсоціалістичної трансформаційної економіки вимагає подальшого розгляду. Також дотепер не сформовано остаточно пояснення з боку економічної теорії зміни загальносвітової тенденції розвитку державного сектора, яка відбулася в останнє десятиліття.
Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Роботу виконано відповідно до планів науково-дослідних робіт Інституту економіки промисловості НАН України за темами: "Наукові основи управління державним сектором промисловості" (номер держреєстрації 0101U001125, 2000-2003 рр.), у рамках якої надано пропозиції щодо удосконалення організації та методів управління державним сектором у регіонах; "Державне регулювання розвитку виробничої сфери в регіоні" (номер держреєстрації 0103U007371, 2003-2006 рр.), в якій дисертантом розроблено пропозиції до концепції удосконалення механізму державного регулювання розвитку виробничої сфери регіону.
Мета і задачі дослідження. Метою дослідження є розвиток науково-методичних основ формування сучасної моделі державного сектора економіки та обґрунтування пропозицій, спрямованих на її реалізацію в Україні.
Для досягнення цієї мети вирішено такі задачі:
визначено сутність поняття "державний сектор економіки" і його функції та виявлено взаємозв'язок між поняттями "державний сектор", "державна власність" і "державне регулювання";
розглянуто погляди представників різних економічних шкіл на роль державного сектора і форми її реалізації;
досліджено процес розвитку державного сектора у XIX-XX ст., виявлено його основні тенденції, описано виникаючі у процесі розвитку моделі;
обґрунтовано особливості трансформації, стану і функціонування державного сектора України;
проаналізовано модель управління державним сектором і організаційно-правові форми державних підприємств в Україні;
розроблено методологічні підходи до визначення частки державного сектора в національній економіці;
обґрунтовано підходи до удосконалення принципів формування структури державного сектора економіки України;
визначено перспективи розвитку державного сектора економіки України.
Об'єктом дослідження є процеси формування і регулювання державного сектора економіки в Україні.
Предметом дослідження є теоретичні та практичні аспекти розвитку державного сектора економіки України.
Методи дослідження. Теоретичною і методологічною основою дослідження є загальні положення економічної теорії, наукові праці вітчизняних і зарубіжних учених із питань управління, державної власності, державного регулювання, приватизації, корпоративних прав.
При вирішенні поставлених задач використовувалися методи: системного та еволюційного аналізу –при аналізі процесу розвитку державного сектора у XIX-XX ст.; структурно-функціонального аналізу –при обґрунтуванні функціональної диференціації структури державного сектора; математико-статистичного аналізу –при розробці методики визначення питомої ваги державного сектора в економіці; регресивного аналізу –при обґрунтуванні зв'язку ефективності державного сектора і бюджетних параметрів.
Фактологічною основою дослідження стали укази Президента України, постанови Кабінету Міністрів України, нормативні матеріали Фонду державного майна України, Державного комітету статистики й інші нормативні акти, що регулюють діяльність об'єктів і суб'єктів державної власності та державного сектора.
Аналітична частина роботи виконана на основі інформації Державного комітету статистики України, результатів дослідження Інституту економіки промисловості НАН України і власних досліджень.
Для обробки економічної інформації, побудови таблиць, діаграм і графіків використовувалися сучасні комп'ютерні технології Microsoft.
Наукова новизна одержаних результатів полягає в обґрунтуванні й розробці пропозицій з удосконалення підходів до управління державним сектором економіки і його розвитку.
Основні результати, які мають наукову новизну, полягають у такому:
обґрунтовано підхід до удосконалення визначення частки державного сектора в національній економіці на основі усереднення відносних показників: частки державного сектора у здійснених інвестиціях в основний капітал, частки державного сектора в загальному обсязі чистого прибутку (сальдо) суб'єктів господарювання, частки державного сектора в зайнятості, що кількісно характеризує діяльність державного сектора;
для вдосконалення системи регулювання розвитку державного сектора економіки запропоновано створення єдиного органу управління цим сектором, визначено його функції, організаційно-правову структуру, принципи взаємодії такої структури з іншими органами державної влади;
удосконалено:
систему інформаційного забезпечення розвитку державного сектора економіки та структуру Єдиного реєстру об'єктів державного майна, що сприяє більш повному кількісному відображенню такої економічної категорії, як "державний сектор економіки" та полегшує проведення аналізу масштабних показників його діяльності;
методи оцінки ефективності діяльності об'єктів державного сектора та її критерії. Запропоновано розрізняти поняття "ефективність діяльності об'єктів державного сектора" та "ефективність управління об'єктами державного сектора";
підходи до формування структури державного сектора на основі аналізу рентабельності та функцій об'єктів, які його складають. Визначено умови та принципи прийняття рішень щодо створення, приватизації та ліквідації об'єктів державного сектора;
дістали подальшого розвитку:
визначення поняття "державний сектор економіки", обґрунтовано взаємозв'язок і розходження даного поняття з поняттями "державна власність" і "державне управління". Поняття "державний сектор" розглядається як сукупність економічних об'єктів, сформованих на основі або за участю державної власності, стосовно яких можливе здійснення управління суб'єктами державної та місцевої влади;
функціональна диференціація об'єктів державного сектора економіки –запропоновано розрізняти об'єкти, що безпосередньо задовольняють суспільні потреби, та об'єкти, що задовольняють суспільні потреби опосередковано, тобто такі, по відношенню до яких основна мета держави-власника –отримання прибутку. Запропоновано та обґрунтовано необхідність закріплення певних організаційно-правових форм (унітарної та акціонерної) за цими об'єктами.
Практичне значення одержаних результатів полягає в поглибленні теорії управління державним сектором і проекції пропозицій на економіку України. Результати можуть бути використані органами державного управління України з метою підвищення ефективності державного сектора, удосконалення нормативної бази, що регулює діяльність об'єктів і суб'єктів управління державним сектором. Рекомендації для обґрунтування рішень із формування напрямів розвитку структури державного сектора економіки регіону використано при розробці Програми Донецької обласної державної адміністрації "Донецька область –" (довідка №01-6/1877 від 10.10.2005 р.); пропозиції зі статистичного відображення місця державного сектора в економіці країни і регіону прийнято для вдосконалення "Методики визначення питомої ваги державного сектора економіки", а також використано у практиці роботи Головного управління статистики в Донецькій області (довідка № 04/2-2-12/433 від 25.10.2005 р.). Пропозиції щодо формування єдиної системи збору, обробки та обліку інформації стосовно діяльності об'єктів державного сектора, корпоративних прав держави і державного майна в подальшому будуть використані при формуванні структури "Єдиного реєстру державного майна, яке використовується в реальному секторі економіки" (довідка Міністерства економіки України від 15.11.2005 р.).
Особистий внесок здобувача. Дисертація є самостійно виконаною науковою роботою, в якій викладено авторський підхід до управління державним сектором економіки, з метою реалізації якого запропоновано напрями вдосконалення системи інформаційного забезпечення управління державним сектором економіки, методику визначення питомої ваги державного сектора в економіці, обґрунтовано принципи формування методики оцінки ефективності діяльності об'єктів державного сектора, внесено пропозиції щодо удосконалення законодавства України.
Внесок автора в колективно опубліковані роботи конкретизовано у списку публікацій.
Апробація результатів дисертації. Наукові положення і практичні результати дослідження розглядалися і були схвалені на науково-практичних конференціях "Динаміка наукових досліджень 2003" (Дніпропетровськ, 2003 р.), "Проблемы развития предприятий и новых экономических структур в современных условиях" (Донецьк, 2004 р.), "Эффективные методы управления промышленным предприятием" (Донецьк, 2005 р.), "Економічні проблеми промислового розвитку в Україні" (Донецьк, 2005 р.).
Публікації. За темою дисертації опубліковано у фахових наукових журналах і збірниках наукових праць 6 статей, та 4 матеріали конференцій. Загальний обсяг публікацій –,5 д.а., з яких особисто автору належить 2,1 д.а.
Структура й обсяг роботи. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел (112 найменувань). Зміст викладено на 176 сторінках комп'ютерного тексту. Робота містить 33 таблиці, 9 рисунків, 1 додаток.
ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ
У розділі 1 "Державний сектор у структурі економіки держави" поняття "державний сектор" розглядається як сукупність економічних об'єктів, сформованих на основі або за участю державної власності (підприємств, установ), стосовно яких можливе здійснення управління суб'єктами державної та місцевої влади.
Визначено, що все різноманіття форм власності, закріплене в нормативних базах різних країн, зводиться до двох варіантів: державної (суспільної) і приватної. Для суспільної форми власності характерне делегування суспільством права управління даною власністю органам державної чи місцевої влади.
Посилення за останні півтора століття процесів державного регулювання економіки і зростання державного сектора пояснюються двома тісно пов'язаними групами причин –соціально-політичними й економічними.
Перша група причин обґрунтовує збільшення ролі держави розвитком суспільного середовища, наприклад технічним прогресом, демографічними зрушеннями. Також важливою причиною є вплив внутрішніх політичних і культурних процесів –зміна суспільних поглядів на законність і обґрунтованість державних функцій і дій. Зростання пріоритету законодавства неминуче призводить до посилення ролі держави як виразника і координатора інтересів різних суспільних груп. До соціально-політичних причин віднесено і вплив соціально-економічних поглядів, які відстоюють різні політичні партії, профспілки, інші громадські організації, і розширення виборчого права.
Економічні причини зростання державного сектора пов'язані з необхідністю усуспільнення деяких видів людської діяльності, що виникає внаслідок особливостей функціонування тієї чи іншої формації. У ринковій економіці держава (і державний сектор як елемент державного регулювання), крім завдань, іманентних самому інституту держави, вирішують задачі компенсування "провалів" ринку, прагнення ринкової економіки до монополізації, проблеми виробництва суспільних товарів, екстерналій, інформаційні проблеми. Крім того, за допомогою державного регулювання і державного сектора підтримується економічна система в цілому.
На підставі аналізу історичного розвитку державного сектора в минулому столітті та його теперішнього стану визначено три основні моделі його функціонування:
1. Підтримуюча (обмежувальна) модель –властива країнам з високоорганізованою ринковою економікою.
. Стимулююча (проринкова, розширювальна) модель –властива країнам, що розвиваються, зі слабко організованими економічними і ринковими структурами.
. Стимулююча антиринкова модель –властива колишнім соціалістичним країнам, орієнтованим на абсолютне використання державної власності.
У рамках першої моделі виділено три підмоделі: європейська, північноамериканська і японська.
Для європейської моделі притаманний досить великий за обсягом, високоефективний і щедро фінансований державний сектор, що має дуже різноманітну галузеву структуру. Для північноамериканської моделі, навпаки, типовим є недорозвинений державний сектор, що спеціалізується головним чином на суто державних функціях, обороні й соціальній інфраструктурі, виходячи із системи обмеженого фінансування. Обом моделям властива чітка межа між приватним бізнесом і державою.
Для японської моделі ця межа розмита, переплетення інтересів держави і бізнесу йде через своїх представників у владних і корпоративних структурах. Результатом такої моделі є формально невеликий державний сектор, якому держава надає досить відчутну фінансову підтримку, і широкі можливості уряду в регулюванні економіки в цілому.
На підставі аналізу динамічних рядів, які характеризують діяльність державного сектора ряду країн за більш ніж столітній період, зроблено висновок, що процеси зростання державного регулювання економіки і державного сектора тісно пов'язані через такий бюджетний параметр, як частка державних витрат у ВВП. Мінімально необхідний рівень частки державних витрат у ВВП, який необхідно забезпечувати промислово розвиненим країнам для побудови нестагнаційного державного сектора, у цей час становить 34,21%.
Проблема вибору між державним сектором і іншими важелями державного регулювання значною мірою вирішується через визначення порівняльної ефективності приватного і державного секторів. Існує думка, відповідно до якої державні підприємства апріорно неефективні через відсутність у них "почуття хазяїна", однак більш докладний розгляд даної проблеми показав, що висновок про принципову неефективність державного сектора економіки сумнівний. Його може бути заперечено на тій підставі, що в рамках державного сектора можлива більш успішна, ніж у приватному секторі, реалізація переваг, заснованих на ефекті масштабу виробництва. Крім того, конкуренція діалектична за своїм внутрішнім змістом –крім стимулювання зростання ефективності виробництва, конкурентна боротьба часто вимагає не завжди продуктивних витрат ресурсів. Державні підприємства, як правило, не мають потреби в масштабних рекламних компаніях, не здійснюють витрати на такі заходи, як промислове шпигунство, демпінг. Дослідження емпіричних даних по ряду розвинених країн також не завжди підтверджували порівняно більш низьку ефективність підприємств державного сектора.
Даний факт припускає проведення оцінки доцільності вибору тієї чи іншої форми державної участі в економіці в кожному окремому випадку.
Виходячи з розглянутих організаційно-правових форм підприємств державного сектора, схематично представлено структуру державного сектора (рис. 1). Дана схема має узагальнений характер і може не повністю збігатися з особливостями структури державного сектора окремої країни.
У розділі 2 "Еволюція державного сектора економіки" розглянуто риси системної трансформації економік соціалістичних країн і відзначено кілька моделей становлення ринкової економіки: модель "ринкового соціалізму", для якої характерна перевага власності держави, що поєднується із дрібною приватною власністю; модель "оксамитової революції", відмітною рисою якої є поступовість переходу від централізованого регулювання до ринкового механізму і порівняно висока активність населення в перетворенні відносин власності; модель "шокової терапії", для якої властиве швидке руйнування адміністративними методами старої командної системи і введення ринку. Модель "шокової терапії" було реалізовано в Україні.
Відзначено, що основним фактором, який впливає на формування державного сектора України, стала реалізація ліберальної доктрини, що домінувала на початку 90-х років ХХ ст. Якщо в більшості західних демократій державний сектор формувався протягом сторіч у рамках еволюційного історико-економічного процесу, то в Україні він став "будівельним матеріалом" для приватного сектора, зростання якого вважалося основним пріоритетом економічної політики. Ці процеси і визначили структуру й інституціональну роль українського державного сектора. Динаміку даних процесів відображено в табл. 1.
Проведений аналіз виявив, що темпи скорочення обсягу державного сектора в економіці України, пов'язаного з лібералізацією господарського життя і приватизаційними процесами, різко сповільнилися у 2001-2003 р., у даний момент державний сектор перейшов із фази різкого скорочення у фазу монотонного скорочення. Державний сектор України зберігає значні частки державних підприємств у таких сферах діяльності, як: добувна промисловість, виробництво і розподіл електроенергії, газу і води, транспорт і зв'язок, операції з нерухомістю, охорона здоров'я і соціальна допомога, освіта, колективні й особисті послуги.
Сучасні стандарти статистичних спостережень, що проводяться в Україні, на жаль, не дозволяють цілком кількісно описати державний сектор, тому що не ведеться облік базових параметрів економічної діяльності акці-
c4
c4
f3
c4
c4 , '
c4
e3 '
c4
ea