Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
ФІНАНСОВЕ ПЛАНУВАННЯ І КОНТРОЛЬ НА ПІДПРИЄМСТВІ
1. завдання і зміст фінансового плану
Фінансове планування — це процес визначення обсягу фінансових ресурсів, необхідних для виробничо-господарської діяльності підприємства, а також джерел їх надходження.
Основними завданнями фінансового планування є:
Фінансування — це залучення необхідних коштів для покриття потреби підприємства в основному й оборотному капіталі.
Джерела фінансування поділяють на власні та залучені. Фінансовими джерелами залучених коштів є коротко- й довгострокові кредити, котрі оформляють у фінансових документах, де вказують умови їх погашення й виплати процентів за ними.
До залучених коштів належать: банківські кредити, позики інших підприємств, кошти від випуску векселів та інших боргових зобов’язань, кошти від емісії та реалізації цінних паперів, які належать підприємству, іноземні інвестиції.
До фінансових джерел також належить прибуток підприєм-
ства. Особливе значення мають нерозподілені прибутки, тобто прибутки, нагромаджені після утримання податків і дивідендів. Здатність розширяти ділові операції з допомогою нерозподілених прибутків є ознакою платоспроможності підприємства в тому розумінні, що можливість постійно використовувати ці кошти вказує на його фінансову самодостатність. Якщо нерозподілених прибутків не досить, то керівництву слід вдатися до складнішого рішення: йому доведеться шукати найкращого поєднання боргів і власного капіталу підприємства.
Підприємствам завжди загрожує «криза ліквідності», тобто нестача коштів для сплати за фінансовими зобов’язаннями (погашення та сплата процентів за позики), сплати рахунків постачальників, орендної плати та плати за комунальні послуги тощо. Підприємствам може загрожувати навіть банкрутство, якщо вони не будуть спроможні сплатити свої договірні зобов’язання. Тому необхідно складати фінансові плани, щоб оцінювати поточні й майбутні фінансові потреби. Відсутність же належного фінансового планування може призвести до втрати ліквідності, а потім і до банкрутства, навіть якщо всі активи підприємства разом з неліквідними (або важколіквідними) — будівлями та обладнанням — значно перевищують заборгованість.
У процесі фінансового планування використовують такі методи:
1) балансовий — дохід і витрати балансують, а також для кож ної статті витрат визначають джерела їх покриття;
2) нормативний — потребу у фінансових ресурсах визначають на основі фінансових норм і нормативів;
3) розрахунково-аналітичний — базові дані та індекси зміни їх у плановому періоді використовують, складаючи фінансовий план;
4) методи економіко-математичного моделювання — застосовують для прогнозування значення показників та оптимізації планових рішень.
Процес фінансового планування складається з таких етапів:
1) аналіз фінансової ситуації;
2) розроблення загальної фінансової стратегії підприємства;
3) складання поточного плану;
4) коригування, узгодження та конкретизація фінансового плану;
5) розроблення оперативних фінансових планів;
6) контролінг.
Мета складання фінансового плану полягає у взаємоузгодженні доходів і витрат. За перевищення доходів над витратами суму перевищення направляють у резервний фонд. Якщо витрати перевищують доходи, визначають суму фінансових ресурсів, якої бракує. Додаткові фінансові засоби можна одержати за рахунок кредитів, позик, випуску цінних паперів тощо.
Довгостроковий фінансовий план складають на 3—5 років з розподілом за цими роками. Поточний фінансовий план складають на рік з розподілом за кварталами. Розроблення фінансового плану розпочинають із розрахунку показників дохідної, а відтак і витратної частини.
Фінансовий план слугує необхідною умовою для раціональної організації роботи на всіх ділянках фінансово-господарської діяль ності підприємства.
Фінансовий план державного підприємства складається з 5 розділів:
1) джерела формування й надходження коштів (прибуток від звичайної діяльності до оподаткування, нерозподілений прибуток у минулому періоді, амортизаційні відрахування, довго- та короткострокові кредити банків, державний і місцевий бюджети тощо);
2) приріст активів підприємства (капітальні інвестиції — капітальне будівництво, придбання основних засобів, необоротних активів, нематеріальних активів, модернізація основних засобів, довгострокові фінансові інвестиції, приріст оборотних активів підприємства і т. ін.);
3) повернення залучених коштів (довго- та короткострокові кредити, повернення позик, кредитів, отриманих на зворотній основі з бюджету, інші зобов’язання);
4) витрати, пов’язані з внесенням обов’язкових платежів до бюджету та недержавних цільових фондів (податок на прибуток, інші податки та обов’язкові платежі); внески до державних цільових фондів (державне пенсійне страхування, соціальне страхування, погашення податкової заборгованості);
5) покриття збитків минулих періодів.
На відміну від державних підприємств, підприємства недержавної форми власності можуть розробляти фінансові плани в довільній формі. Більш поширеною формою фінансових планів на таких підприємствах є баланс доходів та видатків, який містить такі розділи: доходи та надходження коштів, витрати й відрахування, взаємовідносини з бюджетом та позабюджетними фон дами, взаємовідносини з кредитною системою.
Фінансовий план, тобто доходи, витрати, очікувані фінансові результати в плановому періоді, за схемою, що відповідає положенням (стандартам) бухгалтерського обліку [П(с)БО], складають за видами діяльності: операційної, інвестиційної та фінансової.
Операційна діяльність — це основна діяльність підприєм ства, пов’язана з виробництвом і реалізацією продукції. У про цесі планування визначають дохід від реалізації продукції та інший операційний дохід (наприклад, реалізація інших оборот них активів). Витрати, пов’язані з основною діяльністю, розрахо вують за функціями:
Інвестиційна діяльність — це вкладення капіталу (грошей) у підприємницьку діяльність для одержання прибутку.
Фінансова діяльність — це діяльність, яка приводить до змін розміру та складу власного та позикового капіталу підприємства. У процесі планування доходу та витрат, пов’язаних з цими видами діяльності (інвестиційної і фінансової), встановлюють:
У процесі складання фінансового плану кожен вид витрат і відрахувань погоджують із джерелом фінансування.
Підприємствам важливо знати стан своїх фінансових ресурсів не тільки за певний період часу (рік, квартал), а й на конкретну дату. Для цього існує оперативне фінансове планування.
Оперативне фінансове планування охоплює розроблення й виконання таких оперативних планів:
Оперативний фінансовий план складають на рік з розподілом за місяцями (табл. 11.1).
Таблиця 11.1
ОПЕРАТИВНИЙ ФІНАНСОВИЙ ПЛАН
БАЛАНС НАДХОДЖЕНЬ І ВИТРАТ на ____ р.
|
Місяць |
Надходження |
Видатки |
Чисті грошові надходження (сальдо) |
Залишок |
Залишок на кінець місяця (3) + (4) |
Резерв |
Надлишок або дефіцит (5) + (6) |
|||||||
|
1 |
2 |
3 |
4 |
5 |
6 |
7 |
||||||||
|
п |
ф |
п |
ф |
п |
ф |
п |
ф |
п |
ф |
п |
ф |
п |
ф |
|
|
січень |
||||||||||||||
|
лютий |
||||||||||||||
|
і т. д. |
Примітка. п — план, ф — фактично.
Надходження коштів — це виручка від реалізації продукції та послуг, сплата рахунків дебіторів, надходження дивідендів за акціями підприємства, від продажу старого обладнання, доходи від оренди тощо.
Видатки — це платежі за матеріали, куповані напівфабрикати, сплата кредиторської заборгованості й відсотків за кредит, виплачена заробітна плата, плата за оренду приміщень, страхові внески, виплата дивідендів і т. ін.
У процесі планування майбутні грошові надходження в кожному місяці порівнюють із сумами, призначеними до сплати, і в такий спосіб виявляють надлишок надходжень або дефіцит, визначають, коли в підприємства виникають тимчасово вільні фінансові кошти, а коли воно має додаткову потребу в них. Це дає фінансовому менеджеру можливість тимчасово вільні фінансові кошти вкласти на депозитні рахунки комерційних банків або інвестувати в цінні папери для одержання доходів, а в періоди, коли виникає додаткова потреба, — забезпечити залучення коштів і в такий спосіб підтримувати стан ліквідності підприємства.
На практиці цей метод планування грошового потоку дуже поширений. Проте передбачуваний грошовий потік надійний лише тоді, коли правильно визначено надходження й суми до виплат. І тільки такий оперативний фінансовий план може слугувати засо бом «раннього діагностування» фінансового становища підпри ємства. Якщо проектується позитивне сальдо, то можна розрахо вувати на отримання додаткового доходу. Якщо ж на стадії розроб лення плану визначено нестачу фінансових коштів, то в керів ництва підприємства є час для застосування необхідних заходів.
Платіжний календар складають на місяць із розподілом на декади або тижні. У ньому визначають очікувані грошові потоки за всіма напрямами й термінами їх надходження та використання. Так оцінюють спроможність підприємства своєчасно виконувати всі свої поточні фінансові зобов’язання. На кінець кожного місяця визначають залишок коштів або їх нестачу. Надлишок грошових коштів свідчить про фінансову стійкість та платоспроможність підприємства.
У податковому календарі вказують перелік податків та дати їх сплати.
Касовий план є планом обігу готівки через касу підприємства. Своєчасна забезпеченість готівкою характеризує стан фінансових відносин між підприємством і трудовим колективом. До каси підприємства гроші надходять з рахункового рахунку та призначаються для виплати заробітної плати працівникам у встановлений термін та інших виплат.
В умовах самостійності підприємств у плануванні своєї діяльності окремо податковий і касовий плани можуть не складатися, тоді їх позиції включають у платіжний календар. Платіжний календар конкретизує поточні фінансові плани, дає точніше уявлення про стан конкретних платежів і розрахунків протягом планового періоду. За допомогою платіжного календаря постійно контролю ють платоспроможність підприємства. Постійний оперативний контроль, що здійснюється за допомогою платіжного календаря, є важливим засобом виконання поточного фінансового плану.
У процесі оперативного фінансового планування на підприємствах розробляють бюджети за структурними підрозділами. Бюджет — оперативний фінансовий план, який складається у формі кошторису або балансу доходів та витрат і забезпечує контроль за надходженнями та витрачанням коштів в усіх підрозділах підприємства, що поліпшує координацію їхніх дій. Значення бюджетування (розроблення системи бюджетів на підприємстві) полягає у зростанні ролі внутрішньофірмового фінансового плануван ня, що впливає на підвищення ефективності використання матеріальних, трудових та фінансових ресурсів.
Форми та зміст бюджетів різні: бюджет виробництва містить інформацію про витрати, бюджет продажу — тільки про доходи, бюджет грошових коштів відображає витрати й доходи підприємства.
Процес бюджетування на підприємстві охоплює складання оперативних фінансових планів, контроль за їх виконанням, аналіз відхилень фактичних показників діяльності структурних підроз ділів від бюджетних (планових), визначення причин відхилень та розроблення відповідних заходів щодо усунення негативних від хилень, коли витрати перевищують дохід. Виявлення відхилень та їх аналіз здійснюють щомісяця. Така інформація є базою для роз роблення та впровадження заходів щодо поліпшення планування й підвищення ефективності використання ресурсів.
11.2. Види та планування прибутку
Прибуток — це частина заново створеної вартості й водночас показник результату фінансово-господарської діяльності підприємства. Узагальнюючими фінансовими показниками діяльності підприємства є валовий і чистий прибуток.
Валовий прибуток (збиток) розраховують як різницю між чистим доходом (виручкою) від реалізації продукції (послуг) і собівартістю реалізованої продукції.
Чистий дохід (виручку) від реалізації продукції визначають вирахуванням з доходу (виручки) від реалізації продукції відповідних податків, зборів, знижок тощо (податок на додану вартість, акцизний збір, інші збори або податки з обороту, інші вирахування з доходу — знижки, повернення продукції тощо).
Собівартість реалізованої продукції (послуг) — це виробнича собівартість продукції, яка містить:
Процедура розрахунку валового та чистого прибутку у плановому періоді містить визначення таких складових:
Фінансовий результат від операційної діяльності, тобто прибу ток (збиток), визначають відрахуванням із валового прибутку адміні стративних витрат, витрат на збут та інших операційних витрат.
Фінансовий результат, тобто прибуток (збиток) від звичайної діяльності до оподаткування складається з:
Прибуток (збиток) від звичайної діяльності обчислюють як різ ницю між прибутком до оподаткування й податком на прибуток.
Чистий прибуток — це прибуток від звичайної діяльності,
а також результат від надзвичайної діяльності (події). Так визначають чистий прибуток фактично за певний період. Під час планування цього показника надзвичайні події, доходи та збитки від них не можна визначити, тому що невідомо, які події та коли вони відбудуться. Тому чистий прибуток плановий — це прибуток в основному від звичайної діяльності.
Плануючи прибуток, ураховують внутрішні й зовнішні умови діяльності підприємства, тобто зміни макроекономічних чинників (зміна законодавства, структури попиту, інфляції і т. ін.).
Розрізняють пасивну й активну стадії складання плану прибутку. Розроблення плану прибутку з урахуванням корективів, що враховують зміни зовнішніх і внутрішніх умов, — це пасивна стадія планування. Активна стадія полягає у визначенні найбільшої прибутковості підприємства з урахуванням зовнішніх і внутрішніх змін. Активна стадія дає змогу збільшити прибуток, визначений у процесі пасивної стадії розроблення плану, завдяки пошуку й мобілізації резервів підвищення продуктивності праці, зниження окремих витрат на виробництво та реалізацію продукції, збільшення обсягів продажу продукції, частки прибутку в ціні окремих виробів, якість яких перевищує якість аналогічної продукції конкурентів, і т. ін.
Прогнозування, планування отримання прибутку підприємства-
ми необхідне для складання перспективних і поточних фінансових планів.
Існують такі методи планування операційного прибутку: прямий, за показниками витрат на 1 грн продукції, економічний (аналітичний) метод. У процесі планування також визначаються: валовий прибуток, прибуток від операційної діяльності, прибуток від звичайної діяльності та чистий прибуток.
Прямий метод. Прибуток розраховують за окремими видами продукції, що виробляються й реалізуються, за такою формулою:
(11.1)
де Пр — прибуток від реалізації планового обсягу продукції, тис. грн; n — кількість видів продукції; Пі — прибуток від реалізації і-го виробу, який визначають відніманням від оптової ціни виробу його повної собівартості, тобто
Пі = Ці – С і, (11.2)
де Ці — оптова ціна і-го виробу, грн; Сі — повна собівартість і-го виробу в плановому періоді, грн; Nі — кількість і-го виробу за виробничою програмою відповідного періоду.
Прямий метод планування прибутку використовують на підприємствах масового й великосерійного виробництва, де є планові калькуляції собівартості виробів.
Планування прибутку на основі показника витрат на 1 грн продукції застосовують на підприємствах серійного й одиничного типу виробництва. Це менш точний метод, розрахунок прибутку ведеться по підприємству в цілому від випуску, реалізації всієї продукції. Передбачається використання даних про виробничі витрати, реалізацію продукції за попередній період, а також очікувану зміну, що прогнозується в наступному періоді.
Приклад. Витрати на 1 грн продукції, що реалізується у звітному періоді, — 85 коп. (розраховують як відношення повної собівартості продукції до обсягу реалізації в оптових цінах). Планується зниження витрат на 1 грн продукції, що буде реалізована, на 3 коп. Обсяг реалізації, що планується, в оптових цінах — 1500 тис. грн.
Розв’язок. Планові витрати на 1 грн продукції — 82 коп.
(85 – 3). Повна собівартість реалізованої продукції за планом — 1230 тис. грн (0,82 грн 1500 тис. грн). Прибуток від реалізації продукції у плановому періоді — 270 тис. грн (1500 тис. грн –
– 1230 тис. грн).
Економічний (аналітичний) метод використовують на підпри ємствах різних типів виробництва. Цей метод дає змогу визначити не лише загальну суму прибутку, а й вплив на неї зміни окремих чинників: обсягу виробництва й реалізації продукції, її собівартості, рівня оптових цін і рентабельності продукції, асорти менту та якості продукції.
Розрахунок прибутку цим методом здійснюють окремо за порівняною (що вироблялася в попередньому році) і непорівняною (новою) продукцією.
Планування прибутку за порівняною продукцією здійснюють у такій послідовності:
Прибуток від випуску (реалізації) непорівняної продукції обчислюють методом прямого розрахунку або з використанням показника середньої рентабельності продукції на підприємстві.
Такими методами можна визначити плановий операційний прибуток.
Потім обчислюють плановий прибуток від звичайної діяльності, при цьому враховують доходи й витрати від інвестиційної та фінансової діяльності.
Прибуток від звичайної діяльності, який отримає підприєм-
ство у плановому періоді, підлягає розподілу. У розподілі прибутку можна виокремити два етапи:
1) розподіл прибутку; на цьому етапі учасниками розподілу є держава й підприємство, пропорції розподілу складаються під впливом таких чинників: об’єктів і ставок оподаткування, порядку надання податкових пільг;
2) розподіл і використання прибутку, що залишився в розпорядженні підприємств після здійснення платежів до бюджету, тобто чистого прибутку; на цьому етапі можуть створюватися за рахунок прибутку цільові фонди: резервний, розвитку й удосконалення виробництва, соціальних потреб, заохочення; кошти цих фондів використовують для фінансування відповідних витрат.
Важливе значення в розподілі чистого прибутку має досягнення оптимального співвідношення фондів нагромадження та споживання.
Нині використання чистого прибутку (напрям і пропорції) визначається самостійно кожним підприємством. Їхню величину можна встановити на підставі розрахунків використання прибутку на фінансування певних витрат чи заходів. В останні роки відбулися негативні зміни у структурі використання прибутку: у різних галузях економіки зменшилася частка прибутку, спрямована на виробничий розвиток, на утворення резервного (страхового) фонду, тобто у фонд нагромадження, що негативно позначиться на організаційно-технічному розвитку підприємств різних галузей у майбутньому.
Розміри чистого прибутку, фондів нагромадження й споживання, які утворюються на підприємствах, залежать від фінансового результату від операційної, інвестиційної та фінансової діяль ності, розміру податку на прибуток і витрат від надзвичайної діяльності. У свою чергу, фінансовий результат, тобто прибуток (збиток), залежить від умов прибутковості, головними з яких є:
Аналіз «витрати — обсяг — прибуток» є досить універсальним методом фінансового планування. Він дає можливість:
1) визначати обсяги виробництва й реалізації продукції з погляду їхньої беззбитковості;
2) приймати рішення щодо цільових розмірів прибутку;
3) визначати граничний обсяг виробництва продукції, подаль ше збільшення якого зменшує прибуток, тому що починається зниження граничного прибутку.
Розглянемо кожен із зазначених пунктів.
1. Суть методу — у знаходженні точки беззбитковості, яка означає мінімальний обсяг продажу продукції, починаючи з якого підприємство не має збитків. При цьому витрати підприємства дорівнюють його доходам, що можна показати формулою
Опр Ц = Спост + V Опр , (11.3)
де Опр — обсяг продажу, шт.; Ц — оптова ціна продажу, грн;
Спост — величина постійних (фіксованих) витрат, грн; V — величина змінних витрат на одиницю продукції, грн.
Тоді Окр = Спост / (Ц – V) , (11.4)
де Окр — точка беззбитковості, тобто такий обсяг продажу, починаючи з якого ціна продажу товару перевищує витрати на його виробництво й реалізацію.
Отже, для визначення планової величини обсягу виробництва та продажу, що відповідає беззбитковому стану підприємства, необхідно знати три величини:
1) оптову ціну продажу товару;
2) обсяг постійних (фіксованих) витрат, тобто таких витрат, величина яких у короткому періоді часу не пов’язана з обсягом виробництва й реалізації та їхніми змінами. Це витрати на устаткування, його утримання й експлуатацію, амортизаційні відрахування, адміністративні витрати, витрати на оренду, рекламу, соціальне страхування, наукові дослідження, розробки тощо;
3) обсяг змінних витрат, тобто таких витрат, які змінюють свою величину у зв’язку зі зміною обсягу виробництва й реалізації продукції. Якщо обсяг зменшується, змінні витрати скорочуються, і навпаки. До змінних витрат належать витрати на сировину й матеріали, заробітну плату основного виробничого персо налу, електроенергію, транспортування і т. ін.
Приклад. Визначити планову точку беззбитковості за такими даними:
Розв’язок. Окр = 10 000 (3 – 1) = 10 000 2 = 5000 шт. Підприємство повинно випустити й продати 5000 шт. виробів, щоб не мати збитків і покрити валові витрати.
1. Графічно точку беззбитковості визначають у точці перетину ліній валового доходу й валових витрат (рис. 11.1).
Рис. 11.1. Визначення точки беззбитковості підприємства
Точку беззбитковості можна розрахувати і в грошових одиницях — гривнях. Тоді формула точки беззбитковості буде такою:
Окр = Спост / (1 – V / Ц). (11.5)
У наведеному прикладі Окр = 10 000 (1 – 1 3) = 14 925 (близько 15 000 тис. грн). Тобто підприємству необхідно продати продукції на суму 15 млн грн, щоб покрити свої витрати.
2. Логіку аналізу беззбитковості можна використати і для визначення обсягу виробництва та реалізації продукції, необхідного для отримання цільової величини прибутку. Наприклад, підприємство планує збільшити розміри прибутку до 30 млн грн. Тоді кількість виробів, які необхідно реалізувати, щоб одержати плановий розмір прибутку, дорівнюватиме 20 тис. шт. Необхідну кіль кість виробів розраховують за такою формулою:
Окр = (Спост + Пр) / (Ц – V), (11.6)
де Пр — прибуток до оподаткування, тис. грн.
Розв’язок. Окр = (10 000 + 30 000) (3 – 1) = 20 000 (шт.).
Отже, виробництво та реалізація 20 000 шт. виробів збільшать прибуток підприємства до 30 млн грн.
Вплив зміни виручки від реалізації продукції на зміну прибутку можна розрахувати за формулою:
(11.7)
де — зміна (збільшення, зниження) прибутку; — зміна (збільшення, зниження) виручки від реалізації продукції; М — маржинальний прибуток (різниця між виручкою від продажу та змінних витрат на обсяг продукції), тис. грн.
Використовуючи маржинальний прибуток, можна обчислити по казник «запас надійності», який розраховують за такою формулою:
(11.8)
Коефіцієнт «запасу надійності» (Зн) кореспондується з показником «коефіцієнт беззбиткості» (Кб), який визначають так:
(11.9)
Якщо Кб = 1 — підприємство беззбиткове, Зн = 0;
Кб > 1 — підприємство збиткове, Зн < 0;
Кб < 1 — підприємство прибуткове, Зн > 0.
3. Граничний обсяг нарощування виробництва продукції необхідно визначати для того, щоб запобігти збільшенню витрат та зменшенню прибутку на кожну додаткову одиницю продукції, що виробляється, і, як наслідок, зменшенню валового прибутку від реалізації більшого обсягу продукції. Це відбувається тоді, коли різниця між граничним доходом (МR) та граничними витратами (МС) дорівнює нулю. МR – МС = 0.
Наприклад, за незмінної ціни та граничного доходу на кожну додаткову одиницю продукції граничні витрати змінюються, як показано на рис. 11.2, граничний обсяг виробництва визначається в точці перетину ліній граничного доходу та граничних витрат.
Рис. 11.2. Визначення граничного обсягу виробництва
Нарощування обсягу виробництва продукції ефективне до О граничного. Далі збільшувати виробництво продукції підприєм-
ству невигідно, тому що зменшується валовий прибуток. Підприємству необхідно запровадити відповідні зміни в технології виробництва або в конструкції, якості продукції тощо.
Абсолютна сума балансового прибутку, отримана підприємством, є важливим показником його прибутковості. На основі прибутку встановлюють рівень ефективності господарювання. При цьому використовують показник рентабельності, який визначають як співвідношення прибутку з авансованою вартістю (авансовим капіталом) або поточними витратами. Залежно від того, з яким показником зіставляють прибуток, визначають відповідну рентабельність. Наведемо приклади розрахунку деяких видів рентабельності:
Зміна рівня того чи іншого показника рентабельності залежить від трансформації економічних та організаційно-технічних факторів виробництва та реалізації продукції (робіт і послуг). Тому в процесі аналізу стану рентабельності підприємства необхідно визначити, які фактори більше впливали на підвищення чи зниження рівня рентабельності та розробити відповідні заходи щодо підвищення ефективності діяльності підприємства.
Якщо прибутковість підприємства знижується, то зменшується ціна акцій та співвідношення прибутку на акцію (ПНА) та її ціни. Для інвесторів, акціонерів показники прибутковості підприємства є дуже важливими. Чистий прибуток використовують у розрахунках ряду показників акціонерного капіталу:
Більш об’єктивну оцінку ефективності діяльності підприєм-
ства можна отримати за допомогою комплексу, системи показників, що всебічно характеризують фінансове становище підприємства. Це показники оцінки майнового стану, фінансової стійкості та стабільності підприємства, ліквідності та платоспроможності, прибутковості, рентабельності тощо.
Чистая прибыль
Налог на прибыль
Другие удержания из выручки
Акцизный сбор
ДС
Прибыль до налого-обложения
Нереали-зационные расходы
Нереали-зационнве доходы
Прибыль от обыкновенной деятельности
Прочие расходы
Расходы от участия в капитале
Финансовые расходы
Прочие доходы
Прочие финансовые доходы
Доходы от участия в капитале
Прибыль от операционной деятельности
Прочие расходы
Расходы от участия в капитале
Административные расходы
Прочие операционные доходы
Валовая прибыль ( прибыль от реализации)
Себестоимость реализованной продукции, работ, услуг
Чистый доход (выручка)
Доход (выручка) от реализации продукции, работ, услуг