Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
PAGE 12
Тема 5. Правове регулювання якості товарів, робіт та послуг.
Лекція – 1 год.
План.
Самостійна робота – 8 год.
План
Семінарське заняття – 1 год.
План
Лекція
1. Поняття якості товарів, робіт, послуг.
Техніко-економічне поняття якості охоплює тільки ті влас тивості товару, що роблять його корисним, здатним задовольняти ті потреби, заради яких він купувався. Тому з економічної точки зору, якість - сукупність споживчих властивостей товару (послу ги), що дозволяють використовувати його за призначенням.
З правової точки зору якість продукції - це сукупність властивостей, що відображають безпеку, новизну, довговіч ність, надійність, економічність, ергономічність, естетичність, екологічність продукції і т. п., що надають їй здатність задово льняти споживача відповідно до її призначення (ст. 1 Декрету KM України «Про державний нагляд за дотриманням стандартів, норм і правил і відповідальності за їхнє порушення» від 8.04.1993р.). Закон України «Про захист прав споживачів» дає наступне визначення належної якості товару, роботи або послуги: власти вість продукції, яка відповідає вимогам, встановленим для цієї категорії продукції у нормативно-правових актах і нормативних документах, та умовам договору із споживачем.
Поняття «якість» включає такі характеристики як:
Продавець повинен передати покупцеві товар, якість якого відповідає умовам договору купівлі-продажу (ст. 673 ЦК Ук раїни).
Згідно із ст. 6 Закону України «Про захист прав спожи вачів» продавець (виробник, виконавець) на вимогу спожива ча зобов'язаний надати йому документи, які підтверджують належну якість продукції. Наприклад, якість та безпека жи вої риби підтверджується ветеринарним свідоцтвом, яке ви дається державними органами ветеринарної медицини один раз на рік на всю партію вирощеної живої риби або інших вод них живих ресурсів. Кожна партія продуктів лову, отримана в порядку спеціального використання риби, інших водних жи вих ресурсів, супроводжується свідоцтвом виробника про якість (статті 2 та 3 Закону України «Про рибу, інші водні жи ві ресурси та харчову продукцію з них»).
Призначення товару означає, що він може використовуватися у визначених цілях. Ціль може бути відома продавцю (виконавцю) від споживача, а може бути і не відома. У першому випадку товар повинний бути придатний для використання з метою, заради якої споживач його придбав. В іншому - придатний для цілей, у яких такий товар звичайно використовується.
У разі відсутності в договорі купівлі-продажу умов щодо якості товару продавець зобов'язаний передати покупцеві то вар, придатний для мети, з якою товар такого роду звичайно використовується (н-д, двері). Якщо продавець при укладенні договору купівлі-продажу був повідомлений покупцем про конкретну мету придбання товару, продавець повинен передати покупцеві товар, придат ний для використання відповідно до цієї мети (н-д, якісні, довговічні та надійні двері у баню).
Зазначимо, що домовленості про специфічне використання товару мають юридичну силу тільки у разі, якщо вони належ ним чином оформлені у договорі.
У разі продажу товару за зразком та (або) за описом прода вець повинен передати покупцеві товар, який відповідає зраз ку та (або) опису. Цей вид продажу має місце при укладанні договорів купівлі-продажу за каталогом, технічною докумен тацією тощо. Продавець повинен надати покупцеві повну інформацію про характеристики товару та можливі способи його експлуатації.
Якщо законом встановлено вимоги щодо якості товару, продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, який від повідає цим вимогам. Продавець і покупець можуть домови тися про передання товару підвищеної якості порівняно з ви могами, встановленими законом.
Відносно харчових продуктів і продовольчої сировини, якість - це сукупність властивостей харчового продукту, що ви значає його здатність забезпечувати потреби організму людини в енергії, живильних і вкусоароматичних речовинах, безпеку для здоров'я, стабільність складових і споживчих властивостей про тягом терміну придатності до вживання (ст.1 Закону України від 23.12.97 р. «Про якість і безпеку харчових продуктів і продоволь чої сировини»). Відповідно до ст. 20 Закону України «Про безпечність та якість харчових продуктів» особам, які займаються діяльні стю з виробництва або введення в обіг харчових продуктів, за бороняється виробляти та/або вводити в обіг небезпечні, неп ридатні до споживання або неправильно марковані харчові продукти. Наприклад, ст. 6 Закону України «Про молоко та молочні продукти» передбачено, що при виробництві національних кисломолочних продуктів забороняється використовувати жири та білки немолочного походження, а також будь-які ста білізатори і консерванти.
При цьому, основними характеристиками якості харчового продукту, є його енергетична і біологічна цінності. Енергетична цінність - показник, що характеризує част ку енергії, що може вивільнитися з харчових продуктів у процесі біологічного окислювання і використання для забезпечення фізі ологічних функцій організму людини. Біологічна цінність харчового продукту - головний по-качник якості харчового продукту, що визначає ступінь його від повідності оптимальним потребам людини і гарантованої безпеки використання за фізіологічними нормами.
Питання захисту прав споживачів тісно пов'язані з відносинами з держаного управління якістю і безпекою товарів (послуг).
Товар, який продавець передає або зобов'язаний передати покупцеві, повинен відповідати вимогам щодо його якості в момент його передання покупцеві, якщо інший момент визна чення відповідності товару цим вимогам не встановлено дого вором купівлі-продажу. Тобто, на момент передання товару покупець повинен пов ністю перевірити якість товару. У деяких випадках покупець може перевірити якість певного товару за допомогою фахівців і вже після цього оплатити вартість товару та забрати товар. Наприклад, перш ніж укласти договір купівлі-продажу авто мобіля покупець має право «перевірити» авто із фахівцем, а вже потім підписати договір і сплатити кошти за товар. Крім того, якість товару може перевірятися зі спливом пев ного терміну після його придбання. Так, наприклад, купуючи зимовий одяг влітку покупець не має реальної можливості пе ревірити якість товару в момент його передання в силу певних обставин. Договором або законом може бути встановлено строк, протя гом якого продавець гарантує якість товару (гарантійний строк).
2. Стандартизація та сертифікація як засоби забезпечення безпеки та якості товарів, робіт, послуг.
Стандартизація
Відповідно до Декрету Кабінету Міністрів України «Про стандартизацію і сертифікацію» вимоги до якості товарів і послуг визначаються в нормативних документах зі стандартиза ції. Дія зазначеного Декрету поширюється на всі підприємства, установи й організації незалежно від форм власності і видів діяль ності, що діють на території України, а також на громадян-суб'єктів підприємницької діяльності.
Державну систему стандартизації створює Державний комі тет України з питань технічного регулювання та споживчої полі тики - національний орган зі стандартизації.
До нормативних документів зі стандартизації, що діють на території України відносяться:
Отже, можна зробити висновок, що стандарт - це державний стандарт, галузевий стандарт, технічні умови й інші нормативні документи, затверджені відповідним органом, у яких вказуються загальні принципи або характеристики щодо визначених об'єктів стандартизації або технічні вимоги, яким повинна відповідати конкретна продукція (Декрет KM України «Про державний нагляд за дотриманням стандартів, норм і правил і відповідальності за їх порушення»).
Норми - метрологічні, будівельні, санітарні й інші обов'я зкові вимоги, затверджені відповідним органом, що встановлю ють гранично припустимі величини показників продукції і кон центрації речовин, які гарантують якість продукції;
Правила - затверджені відповідним органом, метрологіч ні, санітарні, протипожежні, екологічні, організаційні, технологі чні й інші вимоги до виробництва продукції.
Державні стандарти України (ДСТУ) розробляються на:
1) організаційно-методичні і загальнотехнічні об'єкти;
2) вироби машинобудівного застосування;
3) основні елементи народногосподарських об'єктів державного зна чення;
4) продукцію міжгалузевого призначення;
5) продукцію для населення;
6) методи іспитів.
Вимоги до якості, закріплені в ДСТУ, поділяються на обо в'язкові, підлягаючі дотриманню всіма державними органами управліннями і суб'єктами, що здійснюють підприємницьку дія льність, і рекомендаційні.
До обов'язкових вимог ДСТУ, відповідно до діючого зако нодавства, відносяться наступні вимоги:
1) вимоги, що забезпечують безпеку продукції для життя, здоров'я і майна громадян, її сумісність і взаємозамінність, охо рону навколишнього природного середовища, і вимоги до мето дів іспитів цих показників;
2) вимоги технікки безпеки і гігієни праці з посиланням на відповідні санітарні норми і правила;
3) метрологічні норми, правила, вимоги і положення, що за безпечують вірогідність і єдність вимірів;
4) положення, що забезпечують технічну єдність під час розробки, виготовлення, експлуатації (застосування) продукції.
Усі інші вимоги до якості товарів, робіт і послуг, закріпле ні ДСТУ, носять рекомендаційний характер. Наприклад, основ ні споживчі (експлуатаційні) характеристики, естетичні й ерго номічні вимоги і т.ін.
Що стосується галузевих стандартів (ГСТУ), вони розроб ляються і приймаються відповідними державними органами управління в межах їхньої компетенції на продукцію (товари, роботи, послуги) окремих видів, при відсутності державних стандартів України або в разі потреби встановлення вимог, що перевищують або доповнюють вимоги державних стандартів.
Обов'язкові вимоги галузевих стандартів підлягають безу мовному виконанню всіма підприємствами й організаціями, що входять у сферу управління органу, що їх затвердив.
Стандарти науково-технічних та інженерних товариств і союзів розробляються при необхідності поширення результатів фундаментальних і прикладних досліджень, отриманих в окре мих галузях знань або сферах професійних інтересів. Ці станда рти можуть використовуватися на основі добровільної згоди споживачів. Крім того, ці стандарти також підлягають обов'яз ковій реєстрації в Держпотребстандарті України. Єдина вимога, передбачена п. З ст. 6 Декрету KM України «Про стандартизацію і сертифікацію» відносно галузевих стандар тів і стандартів науково-технічних та інженерних товариств і сою зів, - вони не повинні суперечити обов'язковим вимогам держав них стандартів України.
Стандарти підприємств розробляються і затверджуються підприємствами самостійно. СТП розробляються на продукцію, яка використовується лише на конкретному підприємстві і тому порядок розробки, затвердження, обліку, зміни і скасування СТП також визначається підприємством самостійно.
У даний час у сфері товарного обороту продовжують діяти технічні умови (ТУУ), що містять вимоги, які регулюють відносини між постачальником (розроблювачем, виробником) і спожива чем (замовником) продукції.
Для організації інформування споживачів (замовників) про номенклатуру і якість продукції, що випускається, контролю відповідності технічних умов обов'язковим вимогам державних, а в передбачених законодавством випадках - галузевих стандар тів, технічні умови на продукцію і зміни до них підлягають дер жавній реєстрації в територіальних органах Державного коміте ту України з питань технічного регулювання та споживчої полі тики. Технічні умови і зміни до них, які не пройшли державну реєстрацію, вважаються недійсними. Тому ТУУ являють собою такий саме нормативний документ зі стандартизації, як галузеві стандарти і стандарти підприємств (ст. 7 Декрету).
Нормативні документи із стандартизації повинні застосову ватися державними органами управління, підприємцями на стаді ях ▪ розробки, ▪ підготовки товарів до виробництва, ▪ виготовлення, ▪ реалізації, ▪ використання, ▪ збереження, ▪ транспортування й ▪ утилі зації, ▪ при виконанні робіт і наданні послуг, ▪ розробці технічної документації (конструкторської, технологічної, проектної, у тому числі технічних умов на товари і послуги, що продаються). У до говорі на постачання продукції повинні бути посилання на нор мативні документи, які пройшли державну реєстрацію, і згідно з якими буде поставлятися продукція.
Таким чином, затверджуючи обов'язкові вимоги щодо якості товарів і послуг, спрямовані на забезпечення безпеки життя, здо ров'я і майна, охорони навколишнього природного середовища, і зобов'язуючи підприємців застосовувати і дотримуватись їх, дер жава захищає права і законні інтереси споживачів, які використо вують ці товари і послуги.
При цьому, тільки встановлення вимог до якості товарів не гарантує якості кожного окремого товару, тому товари і по слуги, на які актами законодавства або інших нормативними документами встановлені обов'язкові вимоги щодо забезпе чення безпеки життя, здоров'я споживачів, їхнього майна, при родного середовища, підлягають обов'язковій сертифікації від повідно до діючого законодавства. Реалізація і використання таких товарів (у тому числі імпортних), виконання робіт і на дання послуг без сертифіката відповідності забороняється (п. 4 статті 14 Закону України «Про захист прав споживачів»).
Згідно зі ст. 5 Закону України «Про стандартизацію» від 17.05.2001 р. № 24-08-ІІІ, метою стандартизації в Україні є забезпечення безпеки для життя та здоров'я людини, тварин, рослин, а також майна та охорони довкілля, створення умов для раціонального використання всіх видів національних ре сурсів та відповідності стандартизації своєму призначенню, сприяння усуненню технічних бар'єрів у торгівлі.
Закон ввів наступні поняття у сфері стандартизації.
Стандарт - документ, що встановлює для загального і бага торазового застосування правила, загальні принципи або харак теристики, які стосуються діяльності чи її результатів, з метою досягнення оптимального ступеня впорядкованості у певній галу зі, розроблений у встановленому порядку на основі консенсусу.
Нормативний документ - документ, який встановлює пра вила, загальні принципи або характеристики різних видів діяль ності або їх результатів. Видами нормативного документу є стан дарт, кодекс усталеної практики та технічні умови.
Кодекс усталеної практики (звід правил) - документ, що мі стить практичні правила чи процедури проектування, експлуата ції обладнання, конструкцій або виробів. Кодекс усталеної прак тики може бути стандартом, частиною стандарту або окремим документом.
Технічні умови - документ, що встановлює технічні вимо ги, яким повинні відповідати продукція, процеси або послуги. Технічні умови можуть бути стандартом, частиною стандарту або окремим документом.
Технічний регламент - нормативно-правовий акт, прийня-тий органом державної влади, що встановлює технічні вимоги до продукції, процесів чи послуг безпосередньо, або чсрез посилан ня на стандарти чи відтворює їх зміст.
На даний момент в Україні роботи із стандартизації мо жуть проводити:
Залежно від рівня суб'єкта станда ртизації, який приймає чи схвалює стандарти, розрізняють:
- національні стандарти, кодекси усталеної практики та кла сифікатори, прийняті чи схвалені центральним органом виконавчої влади у сфері стандартизації, видані ним каталоги та реєстри загаль нодержавного застосування;
- національні стандарти, кодекси усталеної практики та технічні умови, прийняті чи схвалені іншими суб'єктами, що займаються стандартизацією.
Стандарти повинні відповідати потребам ринку, сприяти розвитку вільної торгівлі, підвищенню конкурентноздатності ві тчизняної продукції та бути викладені таким чином, щоб їх не можливо було використовувати з метою введення в оману спо живачів продукції, якої стосується стандарт, або надавати пере вагу виробнику продукції чи продукції залежно від місця її ви готовлення. Закон також встановлює, що об'єкт стандартизації може бути об'єктом інтелектуальної або промислової власності, якщо розробник стандарту в установленому законодавством порядку отримав дозвіл у власника прав на цей об'єкт.
Національний знак від повідності продукції національним стандартам - це знак, який засвідчує відповідність позначеної ним продукції всім вимогам стандартів, що поширюються на дану продукцію, який встановлюється центральним органом виконавчої влади у сфері стандартизації. Відповідність продукції національним стандартам підлягає добровільному підтвердженню.
Сертифікація
Сертифікацію можна визначити як встановлення відповід ності якості і безпеки продукції обов'язковим вимогам міжнарод них і державних стандартів, норм і правил, на підставі якої вида ється офіційний документ, що носить назву сертифікат відповід ності. Таким чином, сертифікація товарів (послуг) є важливим правовим інструментом, спрямованим на захист права споживача на безпеку та якість продукції.
Сертифікація - найважливіший засіб запобігання надхо дження продукції і послуг, що становлять небезпеку для навко лишнього середовища, життя і здоров'я громадян, у товарний обіг, забезпечення єдиної технічної політики й економії ресур сів, конкурентоспроможність товарів (послуг) на внутрішньому і зовнішньому ринку і підвищення попиту на них.
Державну систему органів сертифікації створює Державний комітет України з питань технічного регулювання та споживчої політики (Далі - Дерспоживзахист), який проводить і координує роботу із забезпечення її функціонування шляхом:
Перелік продукції (39 розділів), яка підлягає обов'язковій сертифікації в Україні, затверджено наказом Держстандарту від 30.06.93 р. № 95 «Про введення обов'язкової сертифікації продукції в Україні».
Серед зазначених видів продукції і послуг можна виділити найбільш розповсюджені:
▪ електропобутове й аналогічне устат кування; ▪ апаратура радіоелектронна; побутова техніка; ▪ засоби обчислювальної техніки; ▪ спеціальні засоби самозахисту; ▪ миючі засоби; ▪ технічні засоби охоронної, пожежної й охоронно-пожежної сигналізації; ▪ засоби зв'язку; ▪ кіно-, фототехніка; ▪ до рожні транспортні засоби, їхні складові частини і пристосуван ня; ▪ товари легкої промисловості; ▪ нафтопродукти; ▪ будівельні матеріали, вироби і конструкції; ▪ готельні послуги і послуги ха рчування, надані суб'єктами туристичної діяльності; ▪ послуги автомобільного транспорту тощо.
Внесення змін у затверджений Перелік здійснюється Держспоживстандартом України за пропозиціями міністерств, відом ств, органів з сертифікації і технічних комітетів зі стандартизації.
Обов'язкова сертифікація в Україні провадиться винятково в державній системі сертифікації і пови нна включати перевірку й іспит продукції для визначення її хара ктеристик, а також подальший державний технічний нагляд за сертифікованою продукцією. Іспити з метою обов'язкової серти фікації проводяться акредитованими іспитовими лабораторіями (центрами) (ст. 15 Декрету № 46-93).
За результатами проведення сертифікації у випадку позити вного рішення заявнику органом з сертифікації видається серти фікат і право маркірувати продукцію спеціальним знаком відпо відності.
Обов'язкова сертифікація товарів передбачена нормами на ступних законодавчих документів:
ст. 15 Закону України «Про якість і безпеку харчових продуктів і продовольчої сировини»; ст. 14 Закону України «Про захист прав споживачів»; ст. 10 Закону України «Про державне регулювання виробництва і торгівлі спир том етиловими, коньячними і плодовим, алкогольними напайками і тютюновими виробами»; ст. 10 Закону України «Про транс порт»; ст. 12 Закону України «Про обіг в Україні наркотичних засобів, психотропних речовин, їхніх аналогів і прекурсорів»; ст. 25 Закону України «Про зв'язок»; ст. 20 Закону України «Про лікарські засоби»; ст. 4 Закону України «Про державне регулювання імпорту сільськогосподарської продукції»; ст. 9 Закону України «Про металобрухт».
Після одержання сертифіката виробники, постачальники, ви конавці або продавці товарів або виконавці послуг, що підлягають сертифікації (залежно від того, хто подавав заяву на сертифіка цію), зобов'язані забезпечувати виготовлення товару (надання послуг) відповідно до вимог нормативного документа, на відповід ність якому товар (послуга) сертифікована.
Продукція (товар), завезена і реалізована на території України, повинна відповідати вимогам норм і стандартів, які діють в Україні. Відповідність підтверджується сертифікатом або свідченням про ви знання іноземного сертифікату, який видається Держспоживстандартом України або уповноваженим ним органом. На їхній підставі Держспоживстандарт включає сертифіковану продукцію до Єдино го реєстру сертифікованої продукції в Україні. Порядок ввозу на те риторію України імпортованої продукції, та такої, що підлягає в Україні обов'язковій сертифікації, встановлюється Державним мит ним комітетом України і Державним комітетом з питань технічного регулювання та споживчої політики.
Добровільна сертифікація, що передбачена законодавством, може прово дитися з ініціативи ▪ виробника, ▪ продавця, ▪ споживача, ▪ органів держа вної виконавчої влади, ▪ громадських організацій або ▪ окремих грома дян з метою перевірки відповідності продукції (послуг) вимогам, не віднесеним нормативними документами до обов'язкових. Здійснюється на підставі догово ру між замовником і органом з сертифікації. Добровільну серти фікацію, на відміну від обов'язкової, яка здійснюється тільки в державній системі сертифікації, можуть проводити підприємст ва, установи, організації, інші юридичні особи, що взяли на себе функції органу з добровільної сертифікації, а також органи, ак редитовані в державній системі сертифікації. Органи з доброві льної сертифікації повинні бути зареєстровані в Держспоживстандарті України.
Правила здійснення добровільної сертифікації встановлю ються самими органами з добровільної сертифікації, а правила, що визначають порядок і вимоги до здійснення обов'язкової сертифі кації, встановлюються нормативними актами Держстандарту, та кими, наприклад, як накази Держстандарту від 13.09.96 р. № 378 «Про затвердження Правил обов'язкової сертифікації тютюнових виробів», від 13.09.96 р. № 379 «Про затвердження Правил обои'ячкової сертифікації алкогольних напоїв», від 24.01.97 р. № 37 «Про затвердження Правил обов'язкової сертифікації підні мальних споруджень і крапової продукції» |, від 16.01.97 р. № 19 «Про затвердження Правил обов'язкової сертифікації нафти і нафтопродуктів» та ін.
Визнанню в системі сертифікації підлягають сертифікати і протоколи іспитів продукції, видані уповноваженими органами інших держав, за умови дотримання сукупності наступних пра вил:
Атестація виробництва - це обстеження тех нологічних процесів виробництва, що дозволяє зробити висновок про те, що продукція, яка випускається, відповідає стандартам і нормам безпеки, а внутрішня система контролю якості здатна ефективно знаходити будь-які відхилення від встановлених норм.
Технічний нагляд за сертифікованою продукцією під час її виробництва у випадку, якщо сертифікат відповідності виданий підприємству-виробнику на відповідний термін і надане право самостійно застосовувати його до кожної одиниці виготовленої продукції, здійснюється, насамперед, шляхом періодичних конт рольних перевірок зразків продукції, відібраних у виробника або в торговельних організаціях .
Чинним законодавством передбачені міри відповідальності, згідно з якими орган сертифікації може тимчасово припинити або зупинити дію сертифіката у випадку:
- виявлення невідповідності продукції вимогам, які встано влені під час сертифікації;
- порушення вимог технології виготовлення, правил при ймання, методів контролю й іспитів, маркірування продукції і т. її.;
- зміни виробником нормативних документів, методів іспи тів, складових і т.ін., що можуть вплинути на відповідність серти-фікованої продукції встановленим вимогам, без попереднього узго дження з органом сертифікації.
Рішення про тимчасове припинення дії сертифіката відпові дності може бути скасоване в тому випадку, якщо проведенням коригувальних мір виробник може усунути невідповідності і за побігти їх виникненню в місячний термін і без проведення іспи тів в акредитованій іспитовій лабораторії підтвердити відповід ність продукції встановленим вимогам. Коригувальні міри здійс нюються виробником продукції негайно при одержанні рішення відповідного органу з сертифікації.
Як бачимо, сертифікація відіграє величезну роль при захисті прав споживачів на якість та безпеку товарів і послуг, тому що є своєрідним бар' єром, що запобігає доступу неякісного товару до споживача.
Самостійна робота
Гарантійний строк - це строк, протягом якого продавець гарантує якість товару (ст. 675 ЦК України); це строк, протягом якого виробник (продавець, виконавець або будь-яка тре тя особа) бере на себе зобов'язання про здійснення безоплатно го ремонту або заміни відповідної продукції у зв'язку з введен ням її в обіг (ст. 1 Закону України «Про захист прав спожи вачів»); це термін для встановлення покупцем у нале жному порядку недоліків у товарі (ст. 269 ГК).
При цьому, встановлення гарантійного терміну віднесено до права, а не обов'язку виробника (продавця, виконавця).
Термін придатності - період часу з закінченням якого товар вважається непридатним для використання за призна ченням; період часу, що обчислюється з дати виготовлення і протягом якого товар є при датним для використання, або визначений термін (дата), з настанням якої товар стає непридатним для використання (ст. 677 ЦК).
Термін служби – це календар ний термін використання продукції за призначенням, починаючи з моменту введення в обіг або після ремонту, протягом якого ви робник (виконавець) гарантує її безпеку і несе відповідальність за істотні недоліки, які виникли з його вини (Закон України «Про захист прав споживачів»).
У той же час, гарантійному терміну надається зовсім інше значення - після його закінчення продавець або виконавець не гарантує відповідності товару або результату роботи усім вимо гам якості, за винятком його безпеки для життя, здоров'я, майна споживача, а також навколишнього природного середовища.
Термін придатності і гарантійний термін істотно відрізня ються від терміну служби, протягом якого (за рамками гарантійного терміну) споживач може заявити виробнику (виконавцеві) тільки вимогу про відшкодування заподіяного незабезпеченням вимог безпеки результату роботи шкоди, а також висунути ви моги, пов'язані з виявленням істотних недоліків, що виникли з вини виконавця.
Гарантійний строк поділяється на договірний та визначе ний законодавством.
Договірний гарантійний строк встанов люється у договорі і не може бути меншим за визначений зако нодавством.
За загальним правилом, гарантійний строк зазначається у паспорті на товар або на його етикетці чи у будь-якому іншому документі, що додається до товару.
За загальним правилом, гарантійний строк починається з моменту передання товару покупцеві, якщо інше не встанов лено договором купівлі-продажу. Тобто у договорі купівлі-продажу може бути зазначено, що гарантійний строк почина ється з моменту експлуатації або через певний проміжок ча су. На сезонні товари (одяг, хутряні та інші вироби) гарантій ний строк обчислюється з початку відповідного сезону, що встановлюється Кабінетом Міністрів України.
У разі продажу товарів за зразками, поштою, а також у ви падках, коли час укладення договору купівлі-продажу і час передачі товару споживачеві не збігаються, гарантійний строк обчислюється починаючи від дня передачі товару споживаче ві, а якщо товар потребує спеціальної установки (підключен ня) чи складення - від дня їх здійснення, а якщо день переда чі, установки (підключення) чи складення товару, а також пе редачі нерухомого майна встановити неможливо або якщо майно перебувало у споживача до укладення договору купівлі-продажу, - від дня укладення договору купівлі-продажу.
Щодо продукції, на яку гарантійні строки або строк при датності не встановлено, споживач має право пред'явити про давцю (виробнику, виконавцю) відповідні вимоги, якщо недо ліки було виявлено протягом двох років, а щодо об'єкта будів ництва - не пізніше десяти років від дня передачі їх спожива чеві.
При виконанні гарантійного ремонту гарантійний строк збільшується на час перебування продукції в ремонті. Зазначений час обчислюється від дня, коли споживач звер нувся з вимогою про усунення недоліків.
При обміні товару його гарантійний строк обчислюється за ново від дня обміну.
Гарантійні зобов'язання у будь-якому випадку включають також будь-які зобов'язання виробника (виконавця) або про давця, передбачені рекламою.
Гарантійний строк на комплектуючий виріб дорівнює га рантійному строку на основний виріб і починає спливати одно часно з ним. Так, наприклад, гарантійний строк (2 роки) на автомобіль починається з моменту передачі його покупцеві і одночасно він діє і щодо його комплектуючих деталей.
Відповідно до ст. 7 Закону України «Про захист прав спо живачів» гарантійний строк на комплектуючі вироби може бути передбачений нормативно-правовими актами, норматив ними документами чи договором.
У разі заміни товару (комплектуючого виробу) неналежної якості на товар (комплектуючий виріб), що відповідає умовам договору купівлі-продажу, гарантійний строк на нього почи нає спливати з моменту заміни, оскільки покупцеві передаєть ся новий товар, який ще не був в експлуатації, а тому га рантійний строк обчислюється спочатку.
Гарантійне зобов'язання припиняється на загальних під ставах, передбачених ЦК України.
Гарантійне зобов'язання не припиняється у разі неможли вості виконання такого зобов'язання з причини відсутності необхідних для його виконання матеріалів, комплектуючих або запасних частин.
Крім гарантійного строку, може встановлюватися термін (строк) придатності. Так, наприклад, для лікарських засобів, харчових продуктів встановлюється термін (строк) придатно сті, який зазначається на етикетках, упаковці або в інших до кументах, що додаються до них при продажу, і який вважа ється гарантійним строком.
Законом або іншими нормативно-правовими актами може бути встановлено строк, зі спливом якого товар вважається непридатним для використання за призначенням (строк при датності). Тобто на відміну від гарантійного строку, строк при датності встановлюється тільки законодавством.
Строк придатності - проміжок часу, визначений виробни ком харчового продукту, протягом якого, у разі додержання відповідних умов зберігання, транспортування, харчовий про дукт зберігає відповідність обов'язковим параметрам безпеч ності та мінімальним специфікаціям якості (ст. 1 Закону Ук раїни «Про безпечність та якість харчових продуктів»).
Зокрема, у ст. 1 Закону України «Про лікарські засоби» пе редбачено, що термін придатності лікарських засобів - час, протягом якого лікарський засіб не втрачає своєї якості за умови зберігання відповідно до вимог нормативно-технічної документації.
У межах строку придатності товару продавець (виробник) відповідає за будь-які порушення вимог щодо якості товару. Тобто для продукції, споживчі властивості якої можуть з часом погіршуватися і становити небезпеку для життя, здо ров'я, майна споживачів і навколишнього природного середо вища, встановлюється строк придатності, який зазначається на етикетках, упаковці або в інших документах, що додають ся до неї при продажу, і який вважається гарантійним стро ком.
Строк придатності товару визначається періодом часу, який обчислюється з дня його виготовлення і протягом якого товар є придатним для використання, або терміном (датою), до настання якого товар є придатним для використання.
Продаж товарів, на яких строк придатності не зазначено або зазначено з порушенням вимог нормативних документів, а також товарів, строк придатності яких минув, забороняється.
Продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, на який встановлено строк придатності, з таким розрахунком, щоб він міг бути використаний за призначенням до спливу цього строку. Тобто обов'язок продавця - інформування покупця про встановлення строку придатності на даний товар, а також кон кретний час його завершення, визначення обов'язкових умов його використання та можливі наслідки у разі їх невиконання, а також щодо необхідних дій після закінчення цього строку.
Встановлення гарантійного строку на сезонні товари (одяг, хутряні та інші вироби) Постановою Кабінету Міністрів України «Про реалізацію окремих положень Закону України «Про захист прав спожи вачів» від 19 березня 1994 p. N 172
- весняно-літнього асортименту - з 1 квітня;
- осінньо-зимового асортименту - з 1 жовтня.
- зимового асортименту - з 15 листопада по 15 березня;
- весняно-осіннього асортименту - з 15 березня по 15 трав ня;
- літнього асортименту - з 15 травня по 15 вересня.
Згідно з вимогами цивільного законодавства, якість товарів (послуг) Повинна відповідати умовам договору. Ця вимога передба чена як у загальних положеннях, так і в окремих видах зобов'язань, регламентованих Цивільним кодексом України. Зокрема, у ст. 673 ЦК України передбачається, що якість проданої речі повинна відповідати умовам договору, а при відсутності вказівок у договорі - зви чайно пропонованим вимогам. При цьому річ, продана торгівельною організацією, повинна відповідати стандартам, технічним умо вам або зразкам, встановленим для речей цього роду, якщо інше не випливає з характеру даного виду купівлі-продажу.
Згідно зі ст. 9 Декрету KM України «Про стандартизацію і сертифікацію», у договір повинна включатися умова про відпові дність товарів і послуг, що виробляються, обов'язковим вимогам державних стандартів. Таким чином, коли на товари і послуги затверджені відпові дні вимоги, у договорі купівлі-продажу, і договорі про надання послуг - повинно бути посилання на них.
Інші вимоги до якості можуть бути визначені шляхом вказі вки галузевого стандарту, стандарту конкретного підприємства або іншого нормативного документу зі стандартизації, вимогам якого повинна відповідати якість товару, роботи, послуги. Тому що державні стандарти, крім обов'язкових вимог, містять і реко мендаційні вимоги до якості товарів, робіт, послуг, якщо в дого ворі умова про якість визначена шляхом відсилання до ДСТУ в цілому, якість товару, роботи, послуги повинна відповідати й обов'язковим, і рекомендаційним вимогам ДСТУ (п. З ст. 5 Дек рету KM України «Про стандартизацію і сертифікацію»).
При купівлі-продажу умови договору про якість товару визна чаються вимогами нормативних документів зі стандартизації. По відомлені споживачу, вони є умовами, передбаченими договором купівлі-продажу й вказуються:
1) у технічному паспорті на товар або правилах з його вико ристання, де вказуються основні технічні характеристики виробу і нормативні документи зі стандартизації (документ), вимогам яких повинна відповідати якість товару;
2) на етикетці або ярлику, приклеєному до виробу (верхній одяг, трикотаж, панчішно-шкарпеткові вироби і т. п.), де вказу ється нормативний документ зі стандартизації, артикул, фасон, фарбування, розмір і т. п.;
3) на товарі або на його упаковці, на якій вказуються норма тивний документ зі стандартизації, дата виготовлення і терміни зберігання або придатності, правила використання або зберігання і т. п.
Купуючи товар, споживач бере до відома вимоги щодо якості зазначені перерахованими способами і тому вони стають умо вами договору.
Згідно з п. 1 ст. 18 Закону України «Про захист прав спо живачів», продавець (виконавець, виробник) не повинен вклю чати у договір із споживачем умови, які є несправедливими. Та кими умовами Закон визначає ті, які всупереч принципу добро совісності створюють істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача. Згідно з п. 9 цієї ж статті, якщо в результаті застосування умов договору, що обмежують права споживача, споживачеві завдано збитків, вони повинні відшко довуватися винною особою у повному обсязі.
Основними напрямками розвитку інституту продажу є ди ференціація правового регулювання продажу залежно від його предмету, суб'єктів договору, а також способів продажу або пла тежу (продаж з публічних торгів, на біржах, поштою, удома, «на ходу», і т.д.) і законодавче розширення матеріально-правових і процесуальних засобів, гарантій захисту інтересів покупців - споживачів товару.
У договорах на надання послуг споживач має більшу свободу у визначенні якості предмета договору, наприклад, при пошитті виро бів споживач сам визначає, з якого матеріалу (замовника або вико навця) повинні виготовлятися вироби, фасон, фурнітуру, обробку і т. п. Конкретні ж операції розкрою і пошиття, ремонту виконавець по винний виконати відповідно до нормативних документів, які визна чають вимоги до 'їх якості. При цьому важливою гарантією є те, що якщо виконавець не попередив замовника (споживача) про недобро якісні матеріали або їхню непридатність для виконання замовлення, а також неможливості реалізації бажання замовника через відсут ність технології надання послуг і не вказав про це в договорі, він відповідно до діючого законодавства несе повну відповідальність за якість виконання замовлення («Правила побутового обслуговування населення» - затверджені постановою KM України від 16.05.94 p., «Інструкція з оформлення замовлень по окремих видах послуг і їх ньому виконанню» затверджена наказом Укрсоцсервіса від 30.05.94р.).
При відсутності в договорі умов про якість товарів (послуг) продавець (виконавець) зобов'язаний передати споживачеві товар (зробити послугу) звичайної якості, придатний для використання відповідно до мети, про яку продавець (виконавець) знав при укладанні договору. Якщо ж продавець (виконавець) не знав, для якої мети споживач хоче придбати товар, то він повинен передати товар (зробити послугу) звичайної якості, який придатний для цілей, для яких товари (послуги) такого роду звичайно використовуються. Та ким чином, якість проданої речі повинна відповідати звичайно про понованим вимогам до подібних товарів і послуг (ст. 673 ЦК Украї ни). «Звичайною якістю» товару (послуги) або «звичайно пропоно ваними вимогами», згідно зі статтею 673 ЦК України, розуміється оцінка людьми товару, дій підприємств залежно від сформованих у суспільстві поглядів, що відображають визначений рівень розвитку економіки держави і культури суспільства. У будь-якому суспільстві є люди з дуже високими вимогами (запитами) і люди з більш низь кими вимогами до якості товарів (послуг). «Звичайна якість» або «звичайно пропоновані вимоги» - щось усереднене між першим та другим. «Звичайна якість» означає «не нижче середньої якості» або «як мінімум середньої якості». Тому, чим вище рівень розвитку суспільства, тим більш високі вимоги висуваються до звичайної якості товарів (послуг).
Відповідно до ст. 27 Закону України «Про безпечність та якість харчових продуктів» харчові продукти, вироблені в Ук раїні, повинні бути ▪ безпечними, ▪ придатними до споживання, ▪ правильно маркованими та ▪ відповідати санітарним заходам і технічним регламентам.
Для забезпечення безпечності харчових продуктів, вироб лених в Україні, забороняється:
1) використання харчових добавок, які не зареєстровані для використання в Україні;
2) використання ароматизаторів та допоміжних матеріалів для переробки, які не зареєстровані для використання в Ук раїні;
3) використання дієтичних добавок, які не зареєстровані для використання в Україні;
4) використання допоміжних засобів і матеріалів для ви робництва та обігу, які не дозволені для прямого контакту з харчовими продуктами;
5) використання допоміжних засобів і матеріалів для ви робництва та обігу, які за своєю природою та складом мо жуть передавати забруднюючі речовини харчовим продук там;
6) використання харчових продуктів як інгредієнтів для виробництва, включаючи сільськогосподарську продукцію, якщо вони містять небезпечні фактори на рівнях, що переви щують обов'язкові параметри безпечності.
Виробники, що здійснюють діяльність з виробництва хар чових продуктів, підконтрольних санітарній службі, зо бов'язані погодити технологію виробництва з центральним ор ганом виконавчої влади у сфері охорони здоров'я.
Виробники, що здійснюють діяльність з виробництва хар чових продуктів, підконтрольних ветеринарній службі, зо бов'язані погодити технологію виробництва з центральним ор ганом виконавчої влади у сфері аграрної політики.
Забороняється введення в обіг харчових продуктів спе ціального дієтичного використання, функціональних продук тів та дієтичних добавок, які не пройшли державну санітарно-епідеміологічну експертизу та державну реєстрацію.
Харчові продукти, що використовуються для виробництва харчових продуктів для спеціального дієтичного споживання, функціональних харчових продуктів та дієтичних добавок, повинні відповідати обов'язковим параметрам безпечності і мінімальним специфікаціям якості, що є прийнятними для споживача з особливими дієтичними потребами відповідно до санітарних заходів та технічних регламентів.
Дієтичні добавки можуть додаватися до окремих харчових продуктів з урахуванням рівня включень, визначеного у відповідних санітарних заходах, а також вироблятися для без посереднього споживання як самостійний харчовий продукт.
Харчові добавки для харчових продуктів
Відповідно до ст. ЗО Закону України «Про безпечність та якість харчових продуктів» дозволяється використання хар чових добавок у виробництві харчових продуктів та у харчо вих продуктах, що знаходяться в обігу, після їх реєстрації центральним органом виконавчої влади у сфері охорони здо ров'я.
Харчові добавки заносяться до відповідного реєстру за зверненням виробника та/або продавця (постачальника) або за рекомендацією Національної Комісії України з Кодексу Аліментаріус на підставі затверджених Головним державним санітарним лікарем України санітарно-епідеміологічних нор мативів стосовно рівня включень таких харчових добавок у певних видах харчових продуктів та висновку державної санітарно-епідеміологічної експертизи.
Харчова добавка дозволяється до використання в Україні за умов, якщо:
1) існує обґрунтована технологічна необхідність у харчовій добавці і ця мета не може бути досягнута іншими технологіч но доступними засобами;
2) харчова добавка не являє собою небезпеки для здоров'я споживача на рівні використання, на якому пропонується, що може бути встановлено на підставі доступних наукових дока зів;
3) харчова добавка не вводить споживача в оману.
Будь-який виробник може звернутись із запитом на реєст рацію харчової добавки шляхом подання до центрального ор гану виконавчої влади у сфері охорони здоров'я заяви про реєстрацію харчової добавки, що супроводжується відповід ною документацією, яка свідчить про те, що харчова добавка відповідає положенням частин другої, третьої і четвертої цієї статті. Якщо харчова добавка дозволена до використання від повідними міжнародними організаціями, інформація, що це підтверджує, додається до заяви про реєстрацію. Рішення що до реєстрації або відмови в реєстрації харчової добавки для ви робництва харчових продуктів в Україні чи обігу харчових продуктів, які містять таку харчову добавку, повинне бути ви дане протягом 120 робочих днів після одержання повної зая ви.
Будь-яка харчова добавка, стосовно реєстрації якої було по дано запит і яка була дозволена до використання відповідни ми міжнародними організаціями, підлягає експрес-реєстрації. Експрес-реєстрація має включати огляд звіту відповідних міжнародних організацій, які обґрунтовують можливість ви користання харчової добавки. Цей огляд повинен враховувати обставини та умови, специфічні для населення України, а та кож технічні та економічні можливості визначення присут ності та/або рівні використання харчових добавок у харчових продуктах відносно рівнів включень, що затверджені відпо відними міжнародними організаціями. Згідно з процедурою експрес-реєстрації рішення щодо реєстрації або відмови в реєстрації харчової добавки для виробництва харчових про дуктів в Україні чи обігу харчових продуктів, які містять таку харчову добавку, повинне бути видане протягом 30 робочих днів після одержання повної заяви.
Порядок реєстрації харчових добавок встановлюється центральним органом виконавчої влади у сфері охорони здо ров'я.
Постановою Кабінету Міністрів України від 4 січня 1999 р. N 12 затверджено перелік харчових добавок, дозволених для використання у харчових продуктах.
Буквені коди «Е» (перша буква в слові Europe) - це система кодификації, розроблена в Європі для зручності сприйняття.
Добавки нумеруються залежно від тієї функції, яку вони виконують.
Багато харчових добавок - природного походження. Нап риклад, Е330 - лимонна кислота - є у всіх цитрусових. У то матах міститься Е160а - каротин, Е101 - вітамін В2 рибоф лавін. З морських водоростей виділяють Е400 - альгінат натрію.
Е100-199 - Барвники. Підсилюють чи відновлюють колір продукту.
Е200-299 - Консерванти. Підвищують термін збереження продуктів, захищають їх від мікробів, грибків, бактеріофагів, а також хімічно стерилізують добавки при дозріванні вин, д-зинфеканти.
ЕЗ00-399 - Антиокислювачі. Захищають від окислення, наприклад від згіркнення жирів і зміни кольору.
Е400-499 - Стабілізатори. Зберігають задану консис тенцію. Загущувачі. Підвищують в'язкість.
Е500-599 - Емульгатори. Створюють однорідну суміш про дуктів, що не змішуються, наприклад води й олії.
Е600-699 - Підсилювачі смаку й аромату.
Е900-999 - Піногасники. Запобігають утворенню піни чи знижують його рівень.
!!!!!!!!!! Шкідливими добавками є !!!!!!!!!!!:
Добавки, які викликають появу злоякісних пухлин: Е103, Е105, Е121, Е123, Е125, Е126, Е130, Е131, Е142, Е152, Е210, Е211, Е213-217, Е240, Е330, Е447.
Добавки, які викликають захворювання шлунково-кишко вого тракту: Е221-226, Е320-322, Е338-341, Е407, Е450, Е461-466.
Алергени: Е230, Е231, Е232, Е239, Е311-131.
Добавки, які сприяють появі хвороб печінки і нирок: Е171-173, Е320-322.
Взагалі заборонені для використання в продуктах харчування в багатьох країнах Крім того, такі добавки, як Е121(барвник цитрусовий чер воний 2), Е123 (червоний амарант), Е240 (консервант фор мальдегід).
Ароматизатори
Відповідно до Закону України «Про безпечність та якість харчових продуктів» положення цього Закону щодо вимог до ароматизаторів не застосовуються щодо:
1) їстівних речовин та продуктів, призначених для безпосе реднього споживання, з відновленням або без нього;
2) речовин, що мають виключно солодкий, кислий чи соло ний смак;
3) матеріалів рослинного та тваринного походження, що мають природні ароматичні властивості, які не використову ються як ароматичні джерела.
Ароматизатори не повинні містити будь-які шкідливі фак тори у кількостях, що перевищують максимальні рівні, та спричиняти присутність небажаних речовин у харчових про дуктах у кількостях, що перевищують рівні, визначені обов'язковими показниками безпечності.
Ароматизатори, які можуть використовуватися у харчових продуктах, що виробляються та знаходяться в обігу в Україні, підлягають реєстрації центральним органом виконавчої влади у сфері охорони здоров'я за зверненням виробника та/або про давця (постачальника) або за рекомендацією Національної Ко місії України з Кодексу Аліментаріус на підставі затвердже них Головним державним санітарним лікарем України гі гієнічних нормативів щодо рівня включень таких ароматиза торів у певних видах харчових продуктів та висновку держав ної санітарно-епідеміологічної експертизи.
Будь-який виробник може звернутись із запитом на реєст рацію ароматизаторів шляхом подання до центрального орга ну виконавчої влади у сфері охорони здоров'я заяви про реєст рацію ароматизатора, що супроводжується відповідною доку ментацією, яка свідчить про те, що ароматизатор відповідає положенням частини другої цієї статті. Якщо ароматизатор дозволений до використання компетентними міжнародними організаціями, інформація, яка це підтверджує, додається до заяви про реєстрацію. Рішення щодо реєстрації або відмови у реєстрації ароматизатора для виробництва харчових продуктів в Україні чи обігу харчових продуктів, які містять такий ароматизатор, повинне бути видане протягом 120 робочих днів після одержання повної заяви.
Будь-який ароматизатор, про реєстрацію якого було подано запит і який було дозволено до використання у харчових про дуктах відповідними міжнародними організаціями, підлягає експрес-реєстрації. Експрес-реєстрація має включати огляд звіту відповідних міжнародних організацій, який обґрунто вує можливість використання ароматизатора. Цей огляд по винен враховувати обставини та умови, специфічні для насе лення України, а також технічні та економічні можливості визначення присутності та/або рівні використання ароматиза тора у харчових продуктах щодо рівнів включень, затвердже них відповідними міжнародними організаціями. Згідно з про цедурою експрес-реєстрації рішення щодо реєстрації або від мови у реєстрації ароматизатора для виробництва харчових продуктів в Україні чи обігу харчових продуктів, які містять такий ароматизатор, повинне бути видане протягом 30 робо чих днів після одержання повної заяви.
Порядок реєстрації ароматизаторів встановлюється цент ральним органом виконавчої влади у сфері охорони здоров'я.
Після закінчення Другої світової війни, у жовтні 1946 p., рі шенням ООН була створена Міжнародна організація зі стандарти зації (ISO). На засіданні генеральної асамблеї ООН був прийнятий статут ISO, що визначив статус організації, її структуру, функції основних органів і методи їхньої роботи.
У статуті ISO записано, що «метою організації є сприяння розвитку стандартизації у світовому масштабі для полегшення міжнародного товарообігу і взаємодопомоги, а також для розши рення співробітництва в галузі інтелектуальної, наукової, техніч ної й економічної діяльності».
Для досягнення цієї мети в повноваження ISO входить:
У ISO встановлено два види членства - комітети-члени і члени-кореспонденти. Комітетами-членами є національні організації по ста ндартизації. Вищим органом ISO є генеральна асамблея.
У період між сесіями Генеральної асамблеї роботою органі зації керує Рада, очолює яку президент ISO. Для розгляду і підго товки рішень з питань, що цікавлять всю організацію в цілому, Рада створює постійні і тимчасові комітети.
На даному етапі працюють такі комітети:
STACO - Комітет з вивчення наукових принципів стандар тизації;
PLACO - технічне бюро;
CASCO - Комітет з оцінки відповідності;
INFCO - Комітет з науково-технічної інформації;
DEVCO - Комітет з надання допомоги країнам, що розви ваються;
COPOLCO - Комітет із захисту інтересів споживачів;
REMCO - Комітет зі стандартних зразків [31].
В Україні діючими сертифікатами тільки спеціалізованого сертифікаційного товариства «TUV Nord» (Німеччина) володіють 36 підприємств (виробники промислової продукції завод ім. Ілліча, «Норд», Донецький металургійний завод, «Азовкабель»). Одержання сертифіката підтверджує імідж підприємст ва як виробника високоякісної продукції і відкриває нові можли вості на світових і вітчизняних ринках.
У закордонній практиці стандарти ISO серії 9000 знаходять все більше застосування при укладанні контрактів між фірмами як моделі для оцінки системи забезпечення якості продукції у по стачальника. При цьому відповідність такої системи вимогам стапдартів ISO розглядається як визначена гарантія того, що по стачальник здатний виконати вимоги контракту і забезпечити стабільну якість продукції.
На основі досвіду створення національних стандартів на си стеми якості, прийнятих у передових промислових країнах: Ве ликобританії (BS5750; CSA 290-85), США (ANSI/ASQS 0903; Mil-Q-9858 А) й інших ІСО/ТК 176 «Забезпечення якості» у бере зні 1987 р. прийняла міжнародні стандарти серії 9000 за базові. У них сконцентрований міжнародний досвід з поліпшення якості продукції на підприємствах. У багатьох країнах (Австрія, Німеч чина, Фінляндія, Франція, Великобританія, Швеція, Швейцарія й ін.) дані стандарти прийняті в якості національних.
Комплекс міждержавних стандартів ISO серії 9000 з управ ління якістю продукції складається із шести стандартів, призна чених для визначених цілей і поширення, що мають власну об ласть, і сферу впливу. Принцип побудови структури стандартів даної серії укладається в органічному сполученні статусу обов'я зковості та рекомендованості застосування елементів систем яко сті і самостійності підприємств у виборі методології внутрішньо го управління в інтересах забезпечення заданих вимог.
Стандарт ISO 9000 визначає загальну ідеологію комплексу стандартів даної серії, встановлює керівні положення щодо їх ви бору і застосуванню на системи якості, що можуть служити для внутрішнього використання на підприємстві при рішенні загаль них завдань в області якості (ISO 9004) і для зовнішнього вико ристання з питань забезпечення якості (ISO 9001, ISO 9003). Тер мінологічний стандарт ISO 8402 встановлює основні поняття і визначення, використовувані в даній серії.
Діяльність іспитових лабораторій, органів по сертифікації продукції, систем якості й атестації персоналу, а також товарови робників при заяві про відповідність продукції в країнах-членах Європейського Економічного Співтовариства (ЄЕС) і в країнах Європейської Асоціації вільної торгівлі регламентується євро пейськими стандартами EN серії 45000. Стандарти розроблені СЕН/СЕНЭЛЕК і являють собою організаційно-методичні доку менти, що враховують досвід роботи ISO і МЭК в області серти фікації і суміжних видів діяльності.
Первинними критеріями, яким повинна відповідати іспитова лабораторія, є такі, як визначення її юридичного статусу, неупе редженість, незалежність і недоторканність, а також технічна компетентність.
Загальні вимоги і критерії оцінки для акредитації або атес тації іспитових лабораторій встановлені стандартом EN 45002.
Під акредитацією іспитових лабораторій розуміється офі ційне визнання того, що іспитова лабораторія правочинна здійс нювати конкретні іспити або конкретні типи іспитів.
Відповідність продукції вимогам стандартів підтверджуєть ся органом по сертифікації шляхом видачі сертифіката або знака відповідності або видачі ліцензії постачальнику.
Таким чином, прийняті в ЄЕС стандарти серії EN 45000 ви значили кодекс правил до суб'єктів, що здійснюють ▪ сертифікацію продукції, ▪ сертифікацію систем якості й ▪ атестацію персоналу, ▪ установили вимоги до акредитації іспитових лабораторій, ▪ ство рили основу для міждержавного (регіонального) проведення ро біт і їхнього взаємного визнання. Відповідно до умов Внутріш нього регламенту для країн-членів СЕН/СЕНЭЛЕК дані стандар ти після їхнього затвердження набули статусу національних у цих країнах, без внесення до них яких-небудь змін.
Нормативні документи, що розробляються провідними між народними організаціями зі стандартизації (ІСО) й іншими між народними, регіональними і національними організаціями по стандартизації, встановлюють і удосконалюють важливі елемен ти механізму функціонування міжнародних систем метрології, стандартизації, управління якістю і сертифікації.
Україна з 1993 року є членом Міжнародної організації зі стандартизації (ISO) і Міжнародної електротехнічної комісії (ІЕС), з 1997 року Міжнародної організації із законодавчої мет рології (OLML) і членом-кореспондентом Європейського коміте ту зі стандартизації (CEN).
Інструкція про Книгу відгуків і пропозицій на підприємс твах роздрібної торгівлі та у закладах ресторанного господар ства затверджена наказом Міністерства зовнішніх економіч них зв'язків і торгівлі України від 24 червня 1996 p. N 349.
Всі підприємства (одиниці) роздрібної торгівлі та заклади ресторанного господарства незалежно від форм власності ве дуть Книгу відгуків і пропозицій встановленої форми, в яку споживачі записують скарги, пропозиції, відгуки та заува ження (надалі - заяви).
На підприємствах і в організаціях споживчої кооперації ве деться Книга відгуків і пропозицій в об'єктах роздрібної тор гівлі та громадського харчування споживчої кооперації України, затверджена постановою правління Укоопспілки від 6 січня 1994р. N 2.
Книга відгуків та пропозицій розміщується на видному і доступному місці в куточку споживача.
На підприємствах роздрібної торгівлі, що мають відділи, Книга відгуків і пропозицій ведеться в кожному відділі, а у закладах ресторанного господарства, які мають декілька залів обслуговування, - в кожному залі обслуговування.
Кожне дрібнороздрібне торговельне підприємство (за ви нятком лотків, столиків тощо) повинно мати Книгу відгуків і пропозицій, яка розміщується на видному місці і надається споживачу на першу його вимогу.
Споживачу, який бажає зробити запис до Книги відгуків і пропозицій, повинні бути створені необхідні для цього умови.
Забороняється вимагати від заявника пред'явлення будь-яких особистих документів або пояснення причин, що викли кали необхідність написання скарги, пропозиції, відгуку, зау важення.
Працівник підприємства роздрібної торгівлі (закладу рес торанного господарства), дії якого викликали нарікання, по винен не пізніше наступного дня повідомити про це керівника підприємства або його заступника та надати письмове пояс нення з приводу його виникнення.
Керівник підприємства роздрібної торгівлі (закладу ресто ранного господарства) або його заступник зобов'язаний в тиж невий термін розглянути запис, внесений до Книги відгуків і пропозицій, розібратися по суті питання та вжити необхідних заходів до усунення недоліків і порушень в роботі підприємс тва або до реалізації висловлених пропозицій. Керівник підприємства або його заступник за результатами розгляду заяви повинен подати у Книзі відгуків і пропозицій на зворотному боці заяви споживача інформацію про заходи, яких вжито, та у тижневий термін, в обов'язковому порядку, надісла ти письмову відповідь заявнику за вказаною ним адресою. Копії листів, якими дано відповідь споживачам, зберіга ються у керівника підприємства або його заступника протя гом року.
Записи інших споживачів, зроблені у Книзі відгуків і про позицій з метою спростування раніше внесеної до неї заяви, підлягають перевірці та приймаються до уваги керівником підприємства тільки за умови підтвердження викладених у них фактів.
Якщо для здійснення заходів по усуненню зазначених спо живачем недоліків або виконання його пропозицій необхідно більше семи днів, то керівник підприємства або його заступ ник визначає інший термін виконання, але не більше 15 днів, про що зазначається у Книзі відгуків та пропозицій.
У разі, коли суб'єкт господарювання має у підпорядкуванні декілька підприємств торгівлі, закладів ресторанного госпо дарства (структурних одиниць), а питання, поставлене у заяві споживача, не може бути вирішене безпосередньо на підпри ємстві, керівник структурної одиниці зобов'язаний в тижне вий термін подати його на розгляд суб'єкта господарювання та письмово повідомити про це споживача за вказаною ним адре сою.
У разі надходження від споживачів скарг щодо грубого по рушення правил торгівлі, законодавства про захист прав спо живачів, роздрібних цін, керівник підприємства торгівлі, зак ладу ресторанного господарства (структурної одиниці) пови нен не пізніше наступного дня повідомити про це керівника суб'єкта господарювання.
Керівні працівники суб'єкта господарювання зобов'язані щоквартально перевіряти правильність ведення Книги відгуків і пропозицій в усіх підпорядкованих йому підприємс твах торгівлі та закладах ресторанного господарства (струк турних одиницях), вживати заходів до усунення недоліків, що мають місце в роботі, та причин, які викликають скарги спо живачів.
Вилучення Книги відгуків і пропозицій з підприємств тор гівлі (закладів ресторанного господарства) для перевірок, зняття копій та інших цілей не допускається, крім випадків, передбачених чинним законодавством.
Порушення працівниками роздрібної торгівлі та ресторан ного господарства порядку ведення Книги та розгляду скарг і пропозицій споживачів дають підстави для притягнення їх до відповідальності згідно з чинним законодавством.
Обґрунтовані скарги, їх кількість і характер враховуються керівником підприємства при вирішенні питання про мате ріальне та моральне стимулювання працівників підприємств роздрібної торгівлі (закладів ресторанного господарства).
Книга відгуків і пропозицій є документом суворої звітності. Термін зберігання Книги, що повністю заповнена, - один рік. Книга відгуків і пропозицій, що не повністю заповнена протя гом календарного року, є чинною у наступному році, про що робиться відповідний запис у Книзі.
Книга відгуків і пропозицій підлягає заміні на нову не піз ніше п'яти днів з дати заповнення третього з кінця бланку для заяв. Книга, що повністю заповнена, разом з коротким звітом про характер скарг та заходи, що вживалися, передається до суб'єкта господарювання на зберігання. Про прийняття Кни ги суб'єктом господарювання робиться відмітка у спеціально му журналі.
Суб'єкт господарювання забезпечує всі підпорядковані під приємства роздрібної торгівлі (заклади ресторанного господа рства) Книгами відгуків і пропозицій, видає їх підприємствам пронумерованими, прошнурованими, завіреними підписом керівника та печаткою суб'єкта господарювання.
Дата видачі Книги та найменування суб'єкта господарю вання, що отримав її, відмічаються в спеціальному журналі.
Повний текст цієї Інструкції, адреси та номери телефонів місцевих органів захисту прав споживачів та відділів з питань торгівлі друкуються на першому аркуші Книги відгуків і про позицій.
Відсутність на підприємствах роздрібної торгівлі (закладах ресторанного господарства) Книги відгуків і пропозицій, недо держання порядку її ведення вважається порушенням правил торговельного обслуговування населення, за що керівник несе відповідальність згідно з чинним законодавством.