Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
3.Культура мови. Культура мовлення під час дискусії
Культура мови – галузь мовознавства , що займається утвердженням норм на всіх мовних рівнях. Використовуючи відомості історії української літературної мови, граматики, лексикології, словотвору, стилістики, культура мови виробляє наукові критерії в оцінюванні мовних явищ, виявляє тенденції розвитку мовної системи, сприяє втіленню норм у мовну практику.
Культура мови має регулювальну функцію. Вона діє між літературною мовою і діалектами, між усною і писемною формами.
Культура мовлення – передбачає дотримання мовних норм вимови, наголосу, слововживання і побудови висловів, точність, ясність, чистоту, логічну стрункість, багатство і доречність мовлення, а також дотримання правил мовленнєвого етикету.
Виділяють такі основні аспекти вияву культури мовлення:
Висока культура мовлення означає досконале володіння літературною
мовою у процесі спілкування та мовленнєву майстерність. Основними якісними комунікативними ознаками (критеріями) культури мовлення є правильність, точність, логічність, змістовність, доречність, багатство, виразність, чистота.
Правильність – вільне володіння мовою відповідно до літературних норм
Точність – уважне ставлення до мови, правильний вибір слова, добре знання відтінків значень слів-синонімів, правильне вживання фразеологізмів, крилатих висловів, чіткість синтаксично-смислових зв’язків між членами речення.
Логічність – логічно правильне мовлення, послідовне.
Логічні помилки:
Змістовність – передбачає глибоке осмислення теми й головної думки
висловлювання, докладне ознайомлення з різнобічною інформацією з цієї теми, вміння добирати потрібний матеріал.
Доречність – добір таких мовних засобів, що відповідає змістові,
характерові, меті повідомлення.
Багатство – різноманітність уживаних морфологічних норм, синтаксичних конструкцій.
Виразність – виразність дикції і чіткість вимови; вміння застосовувати виражальні засоби звукового мовлення – логічний наголос, паузи, емоційну тональність.
Чистота – вживання тільки літературно-нормативних слів, правильні граматичні форми.
Різновидами суперечки є дискусія, полеміка, диспут.
Дискусія (лат. discussion – розгляд, дослідження) – публічне обговорення певної проблеми або групи питань на зборах, конференціях, у пресі, під час бесід, на заняттях тощо з мето досягнення істини.
У дискусії виявляється тісний зв'язок між логікою і культурою мови. Важливо вміти логічно мислити, ясно і лаконічно висловлюватися, точно формулювати думки, володіти термінологією та з повагою ставитися до логічної критики опонента.
Передумовами виникнення дискусії є необхідність розв’язання певної проблеми за умови існування хоча б одного варіанта рішення.
Характерною ознакою дискусії є відсутність тези і наявність єдиної теми. Завдання її полягає в досягненні певної згоди учасників щодо дискутованої теми. Дискусію часто розглядають як метод, що активізує процес навчання, вивчення складної проблеми.
У разі виникнення конфлікту під час дискусії слід дотримуватися таких правил:
1) не піддаватися емоціям і не форсувати розв’язання конфлікту;
2) шукати причину конфлікту, а не обмежуватися фактом конфлікту;
3) вдумливо аналізувати всі позитивні негативні варіанти розвитку конфлікту;
4) довести конфлікт до логічного завершення.
Мовно-жанрові ознаки дискусії чітко простежуються у зіставленні з полемікою.
Полеміка (грец. polemikos – ворожий, войовничий) – зіткнення різних поглядів при обговоренні будь-яких наукових, політичних, літературних чи інших питань.
Згідно з етикою дискутивного спілкування:
- не слід дискутувати чи сперечатися з приводу тих питань, які є
аксіомами ( не потребують доведення). Обрана тема має потребували роботи думки (Арістотель);
- вступати в суперечку можна лише за згоди іншої людини;
- на початку розмови слід домовитися про метамову ( терміни, поняття,
категорії, джерела тощо);
- перед розмовою чи на початку її слід угамувати хвилювання і страх;
- необхідно бути уважним до опонента, суперника, конкурента,
запам’ятовувати не тільки те, що він каже, а й що казав раніше. Помітивши суперечність у його висловлюваннях, методом сократівської іронії «заженіть його у кут»: ставте запитання доти, доки він не стане заперечувати собі;
- перебивати опонента можна лише для уточнення положення;
- не варто викладати одразу всі положення, тези чи аргументи.
Послідовно підкидайте тези й аргументи, але завжди майте про запас щось сказати;
- не можна все заперечувати. Використайте прийом умовного схвалення,
при якому можна погодитися з певними положеннями опонента, начебто прийміть його позицію, а відтак заперечте йому в найсуттєвішому;
- слід уникати суперечок про те, чого добре не знаєте. Учіться вчасно
переводити розмову в інше русло. Майте для цього заготовки (свіжі новини, події, факти, сенсації, приказки, дотепи тощо);
- необхідно завжди бути готовим відступити, попросити вибачення;
- необхідно наголошувати в різних контекстах на основних положеннях,
поняттях, ознаках, кілька разів потворивши їх, щоб вашу позицію запам’ятали і закріпили;
- не можна замінювати розумні, логічні докази емоціями і з’ясуванням
суто особистісних стосунків;
- слід пам’ятати, що найкращими аргументами у суперечці є доказові
положення, точні факти і цифри, конкретні явища, події;
- розмову слід починати якомога приємнішим, спокійнішим тоном, що
простір для наростання суперечки і підвищення тону. Однак ніколи не зривайтеся на крик. Зробіть паузу, і якщо не зможете приємним, то байдужим тоном обов’язково завершіть розмову ( на жаль, ви мене не зрозуміли; Продовжимо розмову наступного разу; Жаль, що ми не переконали один одного);
- аргументоване відстоювання своєї позиції доречно супроводжувати
жартами;
- необхідно мати тактику відступу на випадок неуспіху чи поразки
(Сьогодні, справді, ще не час, але…; Ми до цього ще повернемося пізніше…; Ви самі з часом переконаєтеся…);
- у разі поразки слід поводитися чемно і гідно. ( Вчуся дискутувати; Ви
для мене зразок для наслідування; Я поступаюсь вам, залишаючись при своїй думці, і все ж аргументи невичерпані);
- суперника подібно наділяти презумпцією рівності собі. У процесі
дискусії не ставте під сумнів щирість суперника, його безпристрасність, прагнення до встановлення істини, компетентність;
- найкращий спосіб боротьби із завзятим суперником – дати змогу йому сказати все
Важливу роль під час дискусії відіграє культура мови:
- вміле і безпомилкове використання лексичних засобів мови;
- вдало підібраний тон;
- відсутність штампів;
- неординарність мовленнєвої поведінки;
- врахування мовленнєвого рівня і досвіду супротивника;
- недбалість у доборі слів чи збіднений словниковий запас може негативно позначитися не тільки та авторитеті мовця, а й на обстоюваній ним позиції
4.Майстерність публічного виступу. Види підготовки до виступу
Публічною вважається мова, адресована широкому загалу. Одним з її різновидів є ораторська мова, що функціонує як форма живого спілкування промовця з колективним слухачем з метою впливу на нього і переконання. Публічне мовлення становить собою один із жанрових різновидів мовленнєвої діяльності, досить своєрідною за своєю природою, місцем серед інших видів мовлення, а також за своїми якісними характеристиками.Серед них –писемно-усна форма публічного мовлення, на етапі існування якої мовець повинен викласти свої думки письмово. Книжно-розмовна форма публічного мовлення характеризується впливом на мисленнєво-мовленнєву діяльність слухача з метою переконання й спонукання його до відповіді чи дії. Розмовний аспект публічного мовлення виявляється в таких її якостях, як:
-безпосередність (спілкування віч-на-віч, у процесі якого здійснюється оперативна реакція мовця на стимули слухача);
-невимушеність (природність, розкутість спілкування) як необхідна передумова встановлення контакту між мовцем і слухачем ;
-емоційність спілкування що забезпечує виразність мовлення за рахунок доцільного використання вербальних і невербальних засобів.
Книжний характер публічного мовлення виявляється у:
-правильності (відповідності нормам літературної мови);
-точності ( використанні слова у відповідності до його мовного значення);
-стислості ( використанні таких мовних засобів, які найбільш яскраво виражають головну думку)
-виразності ( використанні елементів художнього стилю);
- доцільності (зумовленої книжним характером мовлення й тісним зв’язком публічного мовлення з різними стилями літературної мови)
Підготовлено-імпровізаційний характер публічного мовлення частіше
зумовлений специфікою риторики , що підпорядкована системі законів, кожен з яких функціонує на певному етапі мисленнєво-мовленнєвої діяльності.
Отже, публічне мовлення – це особливий вид тексту. Створюваний за законами риторики, орієнтований на переконання, що зумовлює його інтеграційну природу.
Види і жанри публічних виступів
Залежно від змісту, призначення, форми чи способу виголошення, а також обставин спілкування виділяють такі жанри усного публічного монологічного мовлення доповідь,промова, виступ, повідомлення.
Доповідь – одна з найпоширеніших форм публічних виступів. Вона порушує нові актуальні проблеми, які ще потребують розв’язання.
Розрізняють політичні, звітні, ділові та наукові доповіді.
Політична доповідь виголошується здебільшого керів6иками держави. Вона є поширеною формою донесення та роз’яснення суспільству питань внутрішньої і зовнішньої політики країни. З нею офіційні особи виступають на масових зібраннях людей – з’їздах, сесіях, міжнародних форумах.
Ділова доповідь - виклад інформації і шляхів розв’язання окремих практичних питань життя і діяльності певного колективу, організації.
Різновидом ділової доповіді можна вважати звітну доповідь у якій робиться повідомлення про результат усієї роботи за певний період, тобто повідомляється не про одну чи декілька ділянок роботи, а про всю діяльність.
Наукова доповідь узагальнює наукову інформацію, досягнення, відкриття чи результати наукових досліджень. Заслуховується на різноманітних зібраннях – конференціях, симпозіумах, семінарах , тощо.
Наукова доповідь, зроблена на основі критичного огляду і вивчення низки публікацій інших дослідників,називається рефератом.
Промова – публічний виступ, присвячений злободенній, суспільно значущій темі. Виголошують на мітингах,масових зборах. Загальна мета може полягати в тому, щоб розважити, інформувати, надихнути, переконати,заклики до дії.
Розрізняють промови розважальні,інформаційні, агітаційні, вітальні.
Виступ – короткотривале усне мовлення з приводу одного чи кількох питань ( на зборах, нарадах, ділових засіданнях, конференціях, сесіях, семінарах тощо) .
Повідомлення – невелика доповідь на якусь тему. Якщо тема широка – складають доповідь, вузька – повідомлення.