Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
PAGE 102
МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
ФАКУЛЬТЕТ ЕКОНОМІКИ
|
СХВАЛЕНО Протокол засідання кафедри «Економіка і маркетинг» №_9__ від _13 ___квітня__ 2010_р |
Завідувач кафедри «____» «_________» 2010р. |
Доцент кафедри «Економіка і маркетинг»,
к.е.н. Мізіна О. В. ____________________
з нормативної навчальної дисципліни циклу професійної та практичної підготовки
ОРГАНІЗАЦІЯ ВИРОБНИЦТВА І МАРКЕТИНГ
Галузь знань: 0906 Електротехніка
Напрям(и) підготовки: 6.060901 Електричні станції – ЕС, 6.090602 – Електричні системи та мережі – ЕсіМ, 6.090600 Електротехнічні системи електроспоживання - ЕСЕ
Розроблено: доцент кафедри
«Економіка і маркетинг», к.е.н. _________________ О. В. Амельницька
Донецьк, 2010
ЗМІСТ
с.
1 Тема 1. Вступ до дисципліни…………………..……………………… 6
1.1Підприємство як суб’єкт господарювання.
1.2Поняття управління, організації і планування на промисловому підприємстві.
2 Тема 2. Організація експлуатаційного обслуговування енергетичного устаткування ………………………….. ……..26
2.1 Суть експлуатаційного обслуговування устаткування.
2. 2. Експлуатаційні властивості енергетичного устаткування.
2.3 . Енергетичні характеристики устаткування.
2. 4. Встановлення енергетичних характеристик шляхом статистичної обробки результатів випробувань устаткування.
3 Тема 3 Організація допоміжних господарств підприємства…………….
3.1 Роль і значення системи технічного обслуговування виробництва.
3.2.Завдання і системи організації ремонтного обслуговування устаткування.
3.3 Сутність системи ППР. Види ремонтів.
3.4 Планування ремонтних робіт і робіт по технічному обслуговуванню енергетичного устаткування.
3.5 Форми і особливості організації ремонтного обслуговування.
3.6 Проблеми і шляхи вдосконалення технічного обслуговування і ремонту устаткування на підприємстві
4 Тема 4. Основи наукової організації праці на підприємстві………..
4.1 Завдання організації праці.
4.2 Зміст організації праці
4.3 Режим праці і відпочинку.
4.4 Зміст і завдання технічного нормування праці.
4.5Планування праці на енергопідприємстві.
5 Тема 5. Організація оплати праці працівників підприємства……..……
5.1 Сутність і основні принципи раціональної організації оплати праці на підприємстві.
5.2 Система регулювання оплати праці в Україні.
5.3 Організація оплати праці робочих.
5.4 Оплата праці керівників, фахівців, службовців і молодшого обслуговуючого персоналу.
5.5 Контрактна система найму і оплати праці.
5.6 Планування заробітної
Тема 6 Сутність і концепція маркетингу………...…….….................
7 Тема 7. Комплексне дослідження ринку………………………………….
8 Тема 8 Товар, товарна політика, товаропросування…………..
9 Тема 9 Організація маркетингу на промислових підприємствах
Тема 1.
ВСТУП ДО ДИСЦИПЛІНИ
План.
1.1. Підприємство як суб’єкт господарювання
Енергетика є однією з ведучих і найбільш високоорганізованих галузей національного господарства країни. Як і в більшості інших галузей промисловості, в енергетиці підвищення ефективності реалізується двома шляхами. Перший з них пов'язаний з вдосконаленням енергоустаткування, що знов випускається, у напрямі зниження питомих витрат енергії для зменшення паливної собівартості, що становить, і у напрямі зниження питомих витрат і підвищення надійності устаткування. Збільшення одиничної потужності агрегатів і їх автоматизація знижують витрати на споруду і обслуговування. Другий шлях – раціональна експлуатація існуючих установок, що полягає у виборі найвигіднішого режиму роботи устаткування електростанцій і енергосистем, проведенні ремонтів, технічних оглядів і т.д. У даному курсі розглядається саме цей шлях.
Під виробництвом розуміють процес створення матеріальних благ для існування і розвитку людського суспільства. Зміст виробництва тісно пов’язаний з трудовою діяльністю людини. Він припускає наявність праці, предмета праці і засобів праці.
Дисципліна «Організація виробництва і маркетинг» відноситься до економічних наук, що займають провідне місце серед суспільних наук, оскільки вивчає відносини, які складаються між людьми в процесі виробництва.
Виробництво вивчають багато наук.
У економічному плані виробництво – це процес споживання виробничих ресурсів (засобів виробництва, робочої сили і ін.), використовуваних підприємством для випуску продукції – товарів і послуг.
Продукція – це товар, послуга, виконані роботи.
Товар – це продукт праці, вироблений для реалізації (продажі).
Послуга – об'єкт продажу у вигляді дій, результатом яких є той або інший корисний ефект.
На всіх етапах розвитку економіки основною її ланкою було підприємство, один з різновидів господарського суб’єкта. Саме на цій первинній ланці економіки виробляється продукція, відбувається безпосереднє з’єднання працівника з засобами виробництва.
Під підприємством розуміють виробничу одиницю, яка володіє виробничо-технічною, організаційно-адміністративною і економічною єдністю.
Юридичною основою і законодавчою базою функціонування підприємства є Господарський Кодекс України. З правової сторони, відповідно до законодавства України, підприємство є самостійним господарчим суб’єктом, створеним у порядку, визначеному законом, для виробництва продукції і надання послуг населенню для задоволення суспільних потреб і одержання прибутку.
Незалежно від форми власності підприємство працює на основі повного господарського розрахунку, самооплатності витрат і самофінансування; багато підприємств – на принципах підприємництва. До основних функцій виробничого підприємства відносяться: виготовлення продукції, продаж і постачання її споживачу; після продажне обслуговування своєї продукції, матеріально-технічне забезпечення виробництва, розвиток і зростання обсягів виробництва, керування й організація праці промислово-виробничого персоналу, дотримання діючого законодавства, стандартів і нормативів, сплата податків, виконання внесків і платежів у бюджет держави. Для завоювання і утримання ринків збуту адміністрація і персонал підприємства повинні постійно приділяти увагу якості й ціні виготовленої продукції і виконуваних послуг, їхньої престижності.
Відповідно до законодавства власність в Україні виступає в наступних формах: державної; колективної; приватної (особистої і приватної трудової)
Механізм виробничо-господарської діяльності підприємства наведено на рис.1.1.
Рисунок 1.1 – Механізм виробничо-господарської діяльності підприємства
Засоби (знаряддя) праці –
а) речі, за допомогою яких чоловік впливає на предмети праці, видозмінюючи їх для певної мети (наприклад, машини, механізми, пристосування, устаткування, інструменти, технологічні лінії) або б) які сприяють процесу виробництва (наприклад, будівлі, споруди).
Предмети праці – все те, до чого додається людська праця. Тобто речі або їх сукупність, на які людина впливає в процесі виробництва за допомогою засобів (знарядь) праці.
Засоби виробництва – сукупність засобів і предметів праці, використовуваних в суспільному виробництві для створення матеріальних благ.
Трудові ресурси (робоча сила) – частина населення країни, що має в своєму розпорядженні сукупність фізичних і духовних здібностей, які можуть бути використані в процесі праці.
Інформаційні ресурси – наукові ідеї і дослідження, проектний-конструкторські і технологічні розробки, використовувані в суспільному виробництві.
Природні ресурси – водні, лісові, земельні ресурси, корисні копалини.
Підприємство з виручки, отриманої від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг), відшкодовує свої поточні витрати, пов'язані з виробництвом цієї продукції (витрати на сировині, матеріали, паливо, амортизація основних фондів і нематеріальних активів, оплата праці працівників і ін.).
Прибуток – частина доходів, що залишається після відшкодування поточних витрат.
Податки – обов'язкові платежі, що стягуються державою.
Отже, для того, щоб процес виробництва міг здійснюватися, необхідна наявність виробничих ресурсів: засобів праці, предметів праці, самої праці, носієм якої є робоча сила, і ін.
Проте сама наявність виробничих ресурсів ще не означає, що може бути здійснений конкретний процес виробництва на конкретному підприємстві. Очевидно, для цього повинні бути створені певні умови споживання виробничих ресурсів, продумана його організація і технологія. Умови здійснення процесу виробництва на підприємстві наступні:
1.Необхідні виробничі ресурси (засоби виробництва і робоча сила), які споживаються в процесі виробництва, повинні бути зосереджені в просторі (для виконання цієї умови створюються виробничі підрозділи).
2.Належна побудова і регулювання самого процесу споживання (ця умова виконується шляхом здійснення відповідного виробничого процесу).
Виробничий процес – це процес, в результаті якого результатні паливо, сировина, матеріали і напівфабрикати перетворяться в готову продукцію.
3.Управління виробничими підрозділами і виробничими процесами.
Таким чином, виробництво на підприємстві може бути представлене трьома складовими:
- виробничі підрозділи
- виробничий процес і
- управління ними (управління підрозділами і процесом).
Відповідно до цього для здійснення процесу виробництва на підприємстві вельми важливим є знання принципів побудови виробничих підрозділів, ведення процесу виробництва і управління ними.
1.2 Поняття управління, організації і планування на промисловому підприємстві
Організація виробництва – це комплексне поняття. Воно містить в собі організацію виробництва безпосередньо, планування і управління виробництвом.
Організація виробництва безпосередньо – система мір, спрямованих на раціональне сполучення засобів виробництва і праці в єдиному процесі виробництва.
Організація виробництва охоплює усі ланки суспільного виробництва. У масштабі держави вона припускає вибір раціональної галузевої структури, пропорційності розвитку галузей і економічних районів. Вона включає і розвиток вільних економічних зон. У рамках галузей і вільних економічних зон організація виробництва виявляється у виборі й обґрунтуванні розмірів підприємств, у їхній спеціалізації, кооперуванні, комбінуванні і розміщенні.
У первинних виробничо-господарчих ланках усіх форм власності організація виробництва безпосередньо включає організацію в просторі і в часі основних і допоміжних процесів, процесів обслуговування, поєднуючи їх у єдиному процесі виготовлення продукції, виконання робіт. До організації виробництва також належить підготовка виробництва нової продукції, організація праці.
Організація виробництва в просторі полягає в розподілі процесу виготовлення продукції на операції і закріпленні їх за окремими виробничими ланками, працівниками; встановлення їхнього взаємозв’язку і розміщення.
Організація в часі припускає встановлення тривалості виробничого циклу виготовлення, послідовності виконання операцій, черговості запуску і випуску різних видів виробів, черговості виконання різних видів робіт.
Підготовка виробництва – це комплекс мір, процесів, призначених для розробки та промислового випуску нової продукції.
Організація праці – це один з елементів організації виробництва, являє собою систему заходів, що забезпечують функціонування живої праці на підприємстві.
Наукова організація праці заснована на досягненнях сучасної науки та практики і спрямована на рішення таких задач:
Економічна задача припускає найбільш повне використання робочого часу всіх виконавців, а також їх кваліфікаційних можливостей.
Психофізіологічна задача пов’язана зі створенням сприятливих умов праці для життя людини на виробництві.
Соціальна задача припускає зміну змісту праці з метою перетворення її в життєву потребу.
Основні напрямки наукової організації праці на підприємстві:
Виробництвом на підприємстві необхідно управляти.
Під управлінням розуміється цілеспрямований вплив на робітників підприємства для організації і координації їхньої діяльності в процесі виробництва.
Управління включає керівництво, що є органом, який призначений об”єднати всі сторони і ланки управління в єдине ціле. Об’єктом управління на підприємстві є складові частини виробництва: відділи, цеха, ланки, бригади.
Виробництво також необхідно планувати.
Планування – це процес встановлення економічних показників роботи підприємства в визначеному періоді.
В плані визначаються виробничі потужності, види і кількість виробів, робіт. Головною задачею планування виробництва є задоволення потреб споживачів продукцією, що виробляє підприємство, розширення підприємства, підвищення технічного рівня та ефективності виробництва.
1.3 Предмет, об’єкт і задачі дисципліни. Особливості організації енергетичного виробництва
Об’єктом вивчення даної дисципліни є організація виробництва господарських суб’єктів енергетичної галузі
Головна мета курсу «Організація виробництва» - встановити закономірності і фактори, при яких досягається найбільш ефективне сполучення засобів виробництва і праці.
Основними задачами курсу «Організація виробництва » є:
Енергетичне виробництво має ряд особливостей, які відзначають його від виробництва на інших промислових підприємствах. Ці особливості виникають із специфічних властивостей енергії як продуктів виробництва і споживання.
Всі елементи системи електропостачання, починаючи з генеруючої установки і закінчуючи електроприймачами у споживача, зв’язані між собою під час роботи єдиним технологічним процесом. Внаслідок особливих фізичних властивостей енергії вона розповсюджується миттєво, тому її виробництво практично збігається зі споживанням.
Ці особливості технологічного процесу обумовлюють і особливості енерговиробництва:
Характерні властивості і головна задача енерговиробництва визначають і ряд особливостей в області організації, управління і планування. Основними з них є:
Здійснення виробничо-господарської діяльності в умовах дії ринкових законів вносить корінні зміни до організації комерційної діяльності підприємства.
Ринок – це сфера обміну, де діє сукупність існуючих і потенційних продавців і покупців.
У ринкових умовах господарювання підприємства несуть повну відповідальність за результати своєї роботи.
При виході на ринок підприємству необхідно вирішити наступні питання:
1.Що проводити;
2.Скільки проводити;
3.Як проводити, яку застосувати технологію;
4.Для кого проводити;
5.На скільки зможемо адаптуватися (пристосуватися) до зміни ринку.
Підприємство, якщо воно має намір працювати ефективно, повинне орієнтуватися на задоволення попиту споживачів.
Маркетинг – це комплексна система організації виробництва і збуту товару або надання послуг, заснована на передбаченні і задоволенні попиту споживача.
Маркетинг – система організації діяльності підприємства, коли в основі ухвалення господарських рішень лежать
вимоги ринку
реальні запити і потреби покупців в товарах і послугах і
виробничий-збутові можливості даного підприємства.
Головною в маркетингу є його орієнтація на споживача.
Сам термін "маркетинг" походить від англійського слова "market" (ринок) і тому означає діяльність у сфері ринку і збуту.
Маркетинг можна визначити як мистецтво продавати.
Основні функції системи маркетингу:
- комплексне вивчення ринку;
- планування товарного асортименту;
- політика цін;
- реклама і стимулювання збуту;
- управління збутом і післяпродажним обслуговуванням.
Тема 2.
ОРГАНІЗАЦІЯ ЕКСПЛУАТАЦІЙНОГО ОБСЛУГОВУВАННЯ ЕНЕРГЕТИЧНОГО УСТАТКУВАННЯ
План лекції
1. Суть експлуатаційного обслуговування устаткування.
2. Експлуатаційні властивості енергетичного устаткування.
3. Енергетичні характеристики устаткування.
4. Встановлення енергетичних характеристик шляхом статистичної обробки результатів випробувань устаткування.
1.Суть експлуатаційного обслуговування устаткування
Виробничий процес є сукупність взаємозв'язаних основних, допоміжних і обслуговуючих процесів, в результаті яких початкові предмети праці перетворюються на готову продукцію.
До основних процесів відносять основні технологічні процеси, які встановлюють порядок і зміст виконуваних операцій по виготовленню продукції. У електроенергетиці – це процеси виробництва, передачі і розподілу енергії.
Допоміжні процеси – це виготовлення інструменту, пристосувань, оснащення, а також ремонт устаткування, будівель і інших засобів праці, постачання паливом, матеріалами і запасними частинами і т.п.
Обслуговуючі процеси – це контроль якості продукції; транспортне, господарське, складське і побутове обслуговування виробництва.
Для здійснення основних і допоміжних процесів створюються відповідні основні і допоміжні цехи.
Устаткування, задіяне в основних технологічних процесах, називається основним.
Основне устаткування теплової електростанції:
- котельні агрегати (казани);
- турбіни (конденсаційні, протіводавленчеськіє, комбінірован-ниє);
- генератори;
- силові трансформатори;
- мережеві підігрівачі (бойлери);
- редукційно-охолоджувальні установки (РОУ) і ін.
Редукування – це перетворення. РОУ знижує тиск, температуру пари до параметрів споживача.
Основне устаткування магістральних і розподільних електричних мереж – це енергетичні комунікації, що включають:
- потужтні високовольтні міжсистемні (магістральні) лінії електропередачі (ЛЕП);
- устаткування електричних підстанцій магістральних мереж (трансформатори різної напруги і потужності – від десятків до сотень ква, високовольтних вимикачів, реакторів, раз'едінітелі і ін.);
- високовольтні і низьковольтні лінії електропередачі розподільних електромереж;
- трансформаторні підстанції (ТП) і розподільні пристрої (РП) розподільних мереж.
Основне енергогенеруюче устаткування промислової енергетики – це устаткування таких енергетичних об'єктів в енергетичному господарстві промислових підприємств як котельна, компресорна, холодильна, повітрянорозподільна станції і т.д.
Мета експлуатаційного обслуговування енергетичного устаткування полягає в забезпеченні функціонального призначення цього устаткування, тобто в отриманні енергопродукту заданої якості і в забезпеченні максимальної надійності енергопостачання.
Функції експлуатаційного обслуговування енергоустаткування:
1) пуск і останов устаткування;
2) спостереження за роботою устаткування і його станом;
3) регулювання процесу виробництва відповідно до заданого режиму роботи;
4) періодична перевірка засобів захисту і готовності до роботи резервного устаткування;
5) догляд за устаткуванням і ведення технічної документації.
Отже, мета організації експлуатаційного обслуговування устаткування полягає в тому, щоб забезпечити надійну, економічну і безаварійну роботу устаткування.
Для цього необхідно:
- доручити обслуговування устаткування навченому персоналу і періодично підвищувати його кваліфікацію;
- вести постійний контроль роботи устаткування, створити систему технічного обліку, звітності і планування роботи;
- використовувати устаткування в найбільш економічних режимах;
- вести постійний контроль за справним станом працюючого устаткування і своєчасно усувати несправності.
2.Експлуатаційні властивості енергетичного устаткування
1. Виробнича потужність.
Виробнича потужність (продуктивність) – це максимально можливий випуск продукції при якнайповнішому і раціональнішому використанні виробничих ресурсів. Це те максимальна кількість продукції або той максимальний об'єм робіт (послуг), які потенційно здатне проводити (виконувати) підприємство, цех, ділянка, робоче місце протягом певного періоду часу (наприклад, години, року).
Виробнича потужність залежить від вживаної технології, рівня технічного оснащення, необхідного матеріально-технічного забезпечення, забезпеченості виробничим і управлінським персоналом.
Виробнича потужність визначається за умови:
а) повного усунення аварій;
б) повного використання робочого часу.
Виробнича потужність устаткування – це деяка властивість устаткування, що визначає його корисність.
Енергопідприємства і енергетичні об'єкти промислових підприємств характеризуються енергетичною виробничою потужністю (енергетичною продуктивністю), яка залежить ще від одного, не вказаної вище умови – від об'єму і потужності, потрібних споживачам.
Більшість енергетичних потужностей обчислюються за годину. Так в енергетиці потужності вимірюються:
- для електроенергетичних об'єктів в кВт і МВт;
- для об'єктів теплоенергетики в т пара/год і в Гкал/год;
- для об'єктів, що проводять холод в Гкал холода/год;
- при виробництві стислого повітря і газів, при перекачуванні води в куб.м/ч.
Види енергетичних виробничих потужностей
У енергетиці прийнято розрізняти наступні види енергетичних виробничих потужностей:
- номінальна;
- максимальна;
- мінімальна;
- робоча;
- економічна;
- регульована;
- нерегульована;
- встановлена;
- експлуатаційна (що розташовується);
- диспетчерська.
Номінальна потужність – потужність, з якою енергетичне устаткування може працювати максимально тривало при максимальному навантаженні споживача. Це найбільша потужність, на яку може бути завантажене устаткування, і при цьому тривало працювати без шкідливих наслідків.
Номінальна потужність відповідає нижній межі максимальної потужності .
Відхилення фактичних умов експлуатації від проектних викликає технологічні обмеження потужності. У зв'язку з цим розрізняється:
1) проектна номінальна потужність (паспортна потужність) – це запроектована потужність для проектних умов експлуатації;
2) виробнича номінальна потужність – це проектна номінальна, скоректована на фактичні умови експлуатації.
Максимальна потужність – найбільша короткочасна потужність.
Мінімальна потужність (технічний мінімум) – нижня межа завантаження устаткування, нижче за яке робота або недопустима, або нестійка. Визначає найменше навантаження, з яким устаткування може працювати протягом тривалого періоду часу без порушень.
Для теплових турбін ..
Робоча потужність – потужність, що фактично розвивається в даний момент.
У нормальних експлуатаційних умовах .
Економічна потужність – потужність, при якій забезпечується максимальна економічність (максимальний ККД і відповідно мінімальна питома витрата первинної енергії, підведеної до устаткування). Навантаження споживача, відповідне економічній потужності устаткування називається економічним навантаженням.
Регульована потужність – потужність, величину якої можна змінювати в міру необхідності.
Нерегульована потужність – нижня межа можливої зміни навантаження устаткування в режимі його нормальної експлуатації. Наприклад, для протіводавленчеськіх турбоагрегатів визначається як максимум з потужності, що розвивається по циклу теплофікації, і технічного мінімуму: .
Встановлена потужність – сума проектних номінальних потужностей встановлених одиниць устаткування однакового призначення, що знаходяться в експлуатації (наприклад, агрегатів).
Експлуатаційна (що розташовується) потужність – це встановлена потужність за вирахуванням розривів і обмежень потужності:
,
де
- невикористана потужність, обумовлена розривами і обмеженнями потужності.
Обмеження потужності виникають унаслідок погіршення стану устаткування у зв'язку з його зносом і тому нездатності розвивати колишню, запроектовану потужність, погіршення умов експлуатації устаткування (погіршення якості палива, вакууму, зниження початкового тиску, початкової температури пари і т.д.), а також обумовлені потужностями, виведеними в ремонт.
Розриви потужності – це зниження потужності із-за невідповідності між окремими технологічними елементами. Причинами цих
невідповідностей можуть бути:
- конструктивні і технологічні недоліки устаткування;
- недостатня продуктивність механізмів власних потреб, топлівоподачи, котельної установки і др.;
- невідповідність використовуваного палива топковим пристроям.
Диспетчерська потужність – потужність, задана диспетчерським графіком навантаження.
2. Маневреність.
Маневреність (мобільність) характеризується:
- тривалістю (часом) пуску;
- можливістю зміни потужності;
- часом набору і скидання навантаження (швидкістю зміни навантаження);
- можливістю повторного пуску.
Наприклад, швидкість набору навантаження тепловим турбоагрегатом: 1000 5000 кВт/мин. Більш за маневренни гідротурбіну, оскільки немає перепаду температур і т.д.
3. Можливість роботи при погіршенні умов експлуатації
4. Оперативна надійність
Під надійністю устаткування розуміють його властивість зберігати значення встановлених параметрів функціонування в певних межах, відповідних заданим режимам і умовам використання.
Оперативна надійність виражається в здатності устаткування до стійкого збереження оптимальних робочих параметрів (працездатності, перешкодостійкості і т.п.) протягом заданих проміжків часу і при всіляких ускладненнях обстановки.
Оперативна надійність – це надійність устаткування для заданого моменту або періоду функціонування в циклі оперативного управління.
Оперативна надійність може визначатися для поточного (у момент оцінки), найближчих (з випередженням від декількох хвилин до декількох годин) і перспективних (з випередженням від доби до тижня) режимів.
3.Енергетичні характеристики устаткування
Енергетичні характеристики устаткування (енерго-технологичеськіх агрегатів) відображають залежність між споживаним паливом (енергією) і вироблюваною цими агрегатами енергетичною продукцією (електроенергії, пари, гарячої води і ін.).
Для опису енергетичних характеристик представимо енерготехнологічний агрегат у вигляді наступної моделі (рис.2.1), де
- первинна енергія, підведена до агрегату;
- вторинна (корисна) енергія, що отримується на виході;
- втрати енергії.
Тобто на вході і виході – енергія.
Рис.2.1. Модель енерготехнологічного агрегату
Існує три види енергетичних характеристик:
- абсолютні (витратні);
- відносні;
- диференціальні.
Абсолютні (витратні) характеристики відображають залежність між кількістю енергії, що підводиться до агрегату (первинною), і отримуваною від нього (вторинною):
.
Це інтегральні характеристики. Використовуються для визначення абсолютних значень витрати первинної енергії (палива) і необхідної виробничої потужності (наприклад, для перевірки відповідності виробничій потужності казана і турбіни).
Витратні характеристики будуються на основі енергетичних балансів устаткування:
.
.
Складаються для сталого режиму і характерних умов експлуатації устаткування.
Відносні характеристики характеризують економічність роботи устаткування. До них відносяться:
.
Використовується для розрахунку первинної енергії при заданих навантаженнях;
- коефіцієнт корисної дії (ККД):
.
ККД – безрозмірний показник. Зазвичай виражається у відсотках.
Диференціальні характеристики відображають зміну витрати первинній енергії при зміні вторинній енергії на одиницю. До них відносять характеристики відносних приростів витрати первинної енергії:
.
Наприклад, відносний приріст витрати палива станцією (блоком) є показником економічності процесу перетворення палива в електроенергію станцією (блоком) при зміні навантаження і показує, на скільки зміниться витрата палива станцією (блоком) при зміні електричного навантаження на 1 кВт.
Диференціальні характеристики застосовують для визначення оптимальних режимів роботи устаткування (агрегатів). Наприклад, при зростанні навантаження спільно (паралельно) працюючих агрегатів станції в першу чергу повинен навантажуватися той з них, у якого менше відносний приріст витрати первинної енергії.
Першорядне значення мають витратні енергетичні характеристики устаткування. По ним складаються відносні і диференціальні характеристики устаткування.
Витратні енергетичні характеристики теплових турбоагрегатів
Турбоагрегат – це турбіна плюс генератор.
Витратна енергетична характеристика теплового турбоагрегату – це залежність годинної витрати теплової енергії турбоагрегатом від його електричного навантаження:
,
де Q - вхід (годинна витрата тепла, ГДж/год, Гкал/год; 1 кал = 4,19 Дж);
Р - вихід (електричне навантаження, МВт – від енергії перейшли до потужності, щоб відсікти час; потужність – це енергія в одиницю часу).
Витратні характеристики теплових (парових) турбоагрегатів залежать від системи їх регулювання і є опуклими кривими або їх поєднанням.
Розглянемо витратні енергетичні характеристики конденсаційного турбоагрегату (потужність регульована):
- турбіна конденсаційна – пара після турбіни потрапляє в конденсатор;
- потужність регулюється в межах від мінімального навантаження до номінальної шляхом зміни пропуску пари через турбіну.
Є різні способи зміни подачі пари.
Найбільш просте – дросельне регулювання за допомогою засувки або дросельного клапана.
Особливості:
1.Відносна економічність зростає із збільшенням навантаження (рис.2.2) – при зростанні навантаження кут нахилу дотичною до витратної характеристики зменшується. Це пояснюється поступовим відкриттям засувки, проникної пару в проточну частину турбіни, і зниженням втрат того, що дроселює:
- коли прохідний перетин малий – швидкість потоку пари велика, відповідно втрати великі, оскільки швидкісні втрати натиску пропорційні швидкості;
- коли прохідний перетин великий – швидкість мала, втрати малі.
Рис.2.2. Витратна енергетична характеристика конденсаційного турбоагрегату з дросельним регулюванням
2.Кривизна (опуклість) характеристики незначна.
Використання в практичних розрахунках криволінійних характеристик вельми складно, тому їх замінюють прямолінійними, тобто апроксимують прямою лінією. Зазвичай пряму проводять через крапки характеристики, відповідні навантаженням 50% і 100%.
Згідно випрямленій витратній характеристиці годинна витрата тепла:
,
де - годинна витрата тепла на холостий хід агрегату (коли навантаження рівне нулю), ГДж/год, Гкал/год. Є зважаючи на умовний, такий, що виходить в результаті випрямлення характеристики годинна витрата тепла на холостий хід;
- відносний приріст витрати тепла, тобто відношення приросту витрати тепла до приросту навантаження або (для випрямленої характеристики) тангенс кута нахилу характеристики до осі абсцис, ГДж/(МВт•год), Гкал/(МВт•год)
;
Р - поточне електричне навантаження турбоагрегату, МВт.
Таким чином, при будь-якому навантаженні турбоагрегату годинна витрата тепла складається з постійного не залежного від навантаження витрати тепла на холостий хід і витрати навантаження тепла залежного від навантаження.
Клапанне регулювання
У крупних турбінах для зменшення втрат того, що дроселює застосовують клапанне регулювання, здійснюване послідовним відкриттям декількох клапанів: подача пари змінюється не безперервно, а ступінчасто. У точці включення кожного клапана відбувається стрибкоподібне збільшення відносного приросту витрати палива із-за зростання втрат того, що дроселює в клапані, що знов відкривається.
Скільки клапанів – стільки зламів витратної характеристики (рис.2.3).
Рис.2.3. Расходная энергетическая характеристика конденсационного
турбоагрегата с клапанным регулированием
Обвідне регулювання
Для збільшення пропуску пари через проточну частину турбін великої потужності застосовується обвідне регулювання, яке здійснюється додатковим обвідним клапаном, що забезпечує додаткову подачу пари при великих навантаженнях генератора в обвід перших ступенів турбіни безпосередньо в один з проміжних ступенів. В цьому випадку витратна характеристика є поєднанням двох опуклих кривих, з яких остання має більший кут нахилу (рис.2.4), де:
- електричне навантаження турбоагрегату в точці зламу характеристики;
- витрата тепла в точці зламу характеристики;
- номінальне електричне навантаження турбоагрегату;
- витрата тепла при номінальному навантаженні турбоагрегату.
При обвідному регулюванні в результаті шматково-лінійної апроксимації годинна витрата тепла на турбіну:
;
де - відносні прирости витрати теплоти турбоагрегату в зоні до і після точки зламу характеристики, ГДж/(Мвт•год). Це тангенси кута нахилу характеристики до осі абсцис.
Рис.2.4 - Витратна енергетична характеристика конденсаційного турбоагрегату з обвідним регулюванням
Параметри апроксимованої характеристики є величинами постійними для даного стану агрегату. Вони або відомі за даними заводу-виготівника, або визначаються проведенням відповідних випробувань.
Диференціальна енергетична характеристика конденсаційного турбоагрегату з обвідним регулюванням
Диференціальна характеристика теплового турбоагрегату – це характеристика відносних приростів витрати теплоти (первинній енергії), що показує наскільки приростає витрата теплової енергії при збільшенні навантаження на одиницю.
Відносні прирости витрати теплоти характеризують економічність процесу перетворення теплової енергії в електричну в турбоагрегаті:
.
Чисельно .
Розрахунок и для апроксимованої характеристики:
.
.
Отже, характеристика відносних приростів витрати теплоти турбоагрегатом являє собою ступенчастий графік (рис.2.5).
Рис.2.5. Характеристика відносних приростів витрати теплоти конденсаційного агрегату з обвідним регулюванням
Відносні енергетичні характеристики конденсаційного турбоагрегату з обвідним регулюванням
Показниками, що характеризують економічність турбоагрегату, є питома витрата тепла і коефіцієнт корисної дії. Отже, відносні характеристики теплового турбоагрегату – це залежності питомої витрати тепла і коефіцієнта корисної дії від електричного навантаження турбоагрегату.
Питома витрата тепла, ГДж/(Мвт•год):
.
.
Наприклад, до точки зламу:
- гіпербола.
При збільшенні електричного навантаження питома витрата тепла чисельно наближається до значення відносної витрати теплоти турбоагрегатом. Якби не було, то питома і відносна витрати були б рівні.
Коефіциєнт корисної дії:
.
Але ККД – безрозмірна величина. Тому для приведення Р (МВт) и Q (ГДж/год) до одинакової розмірності скористуємось наступним співвідношенням:
.
Враховуючи, що 1 Вт = МВт; 1 Дж = ГДж; 1 с = год, отримуємо:
1 МВт = = 3,6 .
Отже, якщо електричне навантаження вимірюється в МВт, а витрата тепла в ГДж/ч, то вираз для розрахунку ККД буде мати вигляд:
.
Наприклад, до точки зламу (рис.2.6):
- перевернута гіпербола.
Рис.2.6. Графік зміни ККД конденсаційного агрегату з обвідним регулюванням до точки зламу
Таким чином, енергетичні характеристики теплового турбоагрегату відбивають зміну витрати тепловій енергії через турбіну, а також зміну показників економічності роботи турбоагрегату і відносних приростів витрати теплоти турбоагрегатом при зміні електричного навантаження генератора. Один з варіантів енергетичних характеристик конденсаційного турбоагрегату з обвідним регулюванням представлений на рис.2.7.
Рис.2.7. – Енергетичні характеристики конденсаційного турбоагрегату з обвідним регулюванням
Дослідження зміни ККД конденсаційного турбоагрегату з обвідним регулюванням після точки зламу
Мета дослідження – визначення економічного навантаження турбоагрегату.
Економічне навантаження – це навантаження, при якому ККД максимальний, а питома витрата відповідно мінімальний.
Залежно від величини відносного приросту теплоти після точки зламу характеристики в порівнянні з величиною питомої витрати тепла в точці зламу характеристики можливі три випадки (рис.2.8):
- якщо ,, то економічне навантаження має місце при ; ;
Рис.2.8. Дослідження зміни ККД конденсаційного турбоагрегату з обвідним регулюванням після точки зламу
Витратна енергетична характеристика теплового турбоагрегату виражає залежність годинної витрати теплової енергії турбоагрегатом (Q) від його електричного навантаження (Р). Оскільки на витрату тепла в реальних умовах впливає велика кількість (не тільки навантаження, але й конструктивні особливості турбоагрегату, параметри пару, умови експлуатації тощо), отримання залежності виду аналітично ускладнено. Взагалі таку залежність отримують шляхом статистичної обробки результатів випробувань, використовуючи методи кореляційно-регресійного аналізу.
1. Розрізняють дві основні форми причинних залежностей:
Функціональна залежність – це залежність, при якій значення якої-небудь величини знаходяться в строгій відповідності із значеннями однієї або декількох незалежних величин.
Саме за допомогою функціональних залежностей описуються найістотніші зв'язки або закони.
Приклад. Закон Ома: I = U/R.
Проте в реальній дійсності зв'язок (якщо такий існує) між величинами рідко виявляється як функціональний, оскільки остання «спотворюється» впливом безлічі випадкових (неврахованих) чинників.
Залежності, в яких необхідність нерозривно зв'язана в кожному окремому явищі з випадковістю і лише в безлічі явищ проявляє себе як закон, називаються статистичними.
Хай досліджується взаємозв'язок двох змінних – X і У.
Можливі дві ситуації і, відповідно, розрізняють два типи статистичних взаємозв'язків між досліджуваними змінними X і У.
У одному випадку може бути невідомо, яка з двох змінних є незалежною, і яка – залежної. В цьому випадку змінні рівноправні, вони можуть бути зв'язані між собою, або бути незалежними, і має сенс говорити про статистичний взаємозв'язок кореляційного типу і відповідно про оцінку парної кореляції.
Кореляційна залежність (кореляція) – це співвідношення, взаємозв'язок середньої величини однієї змінної із значеннями іншої змінної.
Інша ситуація виникає, якщо дві досліджувані перемінні не рівноправні: одна з них розглядається як пояснююча (або незалежна), а інша як з'ясовна (або залежна від першої). Якщо це так, та зміна однієї із змінних служить причиною для зміни іншої.
Наприклад, зростання електричного навантаження генератора веде до збільшення споживання теплоти турбіною.
Це той випадок, коли повинна бути оцінена регресія.
Регресія – це функція, що описує кореляційний зв'язок між перемінними за допомогою рівняння, званого рівнянням регресії, а графічне її відображення називається лінією регресії.
Рівняння регресії – це формула статистичного зв'язку між змінними:
,
де - очікуване (середнє) значення з'ясовної (залежної) змінної;
X - пояснююча (незалежна) змінна, або регрессор.
Розрізняють лінійну (якщо формула зв'язку лінійна) і нелінійну регресії.
Формула статистичного зв'язку двох змінних називається парною регресією; залежність від декількох змінних – множинною регресією.
Задачі кореляційно-регресійного аналізу:
Задача 1. Встановлення форми зв'язку і отримання рівняння регресії в явному вигляді.
Першочергова задача регресійного аналізу – встановлення форми зв'язку, тобто підбір такої функції, яка якнайкраще характеризувала б усереднений масовий перебіг явища.
Вибір форми зв'язку здійснюється на основі знання характеру поведінки досліджуваного процесу, а в крайньому випадку – на основі побудови (якщо можливо) за експериментально одержаними даними емпіричних графіків.
Розглянемо абстрактний приклад.
Хай в результаті експерименту одержаний ряд з "n" пар чисел, що характеризують (що описують) деякий процес (табл.2.1).
Таблиця 2.1 – Масив експериментально одержаних даних
|
X |
1,0 |
1,5 |
3,0 |
4,5 |
5,0 |
|
У |
1,25 |
1,4 |
1,5 |
1,75 |
2,25 |
Оскільки змінних дві, а характер поведінки даного процесу невідомий – побудуємо кореляційне поле в декартовій системі координат (рис.2.9).
Кореляційне поле (точковий графік) – це графічне зображення сукупності експериментально одержаних даних у вигляді крапок в системі координат.
Якщо з'єднати всі крапки у порядку зростання Х відрізками прямої одержимо емпіричну (спостережувану) лінію регресії. Причому, якщо в серії експериментів деякому значенню X відповідає декілька значень У, то перед побудовою емпіричної лінії регресії для кожного такого Х повинно бути визначено вибіркове середнє. Тому в загальному випадку емпірична лінія регресії будується по вибіркових середніх, визначених при тих, що мають місце в експерименті значеннях Х.
Характер лінії (у загальному випадку – поверхні) регресії дає уявлення про очікувану поведінку середнього значення У під впливом врахованих чинників (у даному прикладі – X).
Рис.2.9. Кореляційне поле, емпірична і теоретична лінії регресії
Статистичні дані, представлені в числовому вигляді, не завжди зручні і наочні. Вони значно краще сприймаються, якщо представлені в аналітичному вигляді, тобто у вигляді функцій.
Але оскільки емпіричні дані по Х і по У не є достатньо точними (помилки вимірювань, вплив інших чинників, обмежений об'єм експериментальних даних), представляє інтерес вибір такої апроксимуючої функції f(X), щоб значення її знаходилися достатньо близько від відомих значень, але не обов'язково співпадали з ними в крапках .
Наприклад, по розташуванню емпіричної лінії регресії на рис.2.9 можна припустити, що форма кореляційного зв'язку – лінійна.
Рівняння лінійної регресії:
,
де - параметри рівняння регресії.
Лінія регресії, побудована по рівнянню регресії, називається теоретичною лінією регресії.
Як міра «близькості» часто приймається квадрат відстані між емпіричною функцією, заданою таблицею значень, і аналітичним аналогом. Таке наближення функції розв'язується методом якнайменших квадратів.
Оцінка параметрів лінійного рівняння регресії методом якнайменших квадратів (МНК)
Сутність методу в тому, щоб сума квадратів відхилень розрахункових значень (визначених по теоретичній лінії регресії) від експериментально набутих значень була якнайменшою.
Метод побудови апроксимуючої функції з цієї умови називається методом якнайменших квадратів.
Відповідно до ідеї МНК необхідно мінімізувати функціонал
,
де - значення змінних в i-той точці (спостережувані в експерименті значення);
- теоретичні (розрахункові) значення У при спостережуваних в експерименті значеннях ;
n - кількість експериментально одержаних точок.
Мінімум функціонала Q досягається в тій точці, в якій перші приватні похідні від Q по параметрах b0 і b1 обертаються в нуль:
;
.
В результаті одержуємо систему нормальних лінійних рівнянь щодо невідомих параметрів b0 і b1:
;
.
Вирішивши систему, одержимо:
;
,
де
- середні значення відповідно X і У для даного масиву експериментальних даних.
Дані для розрахунку параметрів рівняння регресії представлені в табл.2.2.
Таблиця 2.2 - Дані для розрахунку параметрів рівняння регресії
|
i |
X |
У |
|||
|
1 2 3 4 5 |
1,0 1,5 3,0 4,5 5,0 |
1,25 1,40 1,50 1,75 2,25 |
1,00 2,25 9,00 20,25 25,00 |
1,250 2,100 4,500 7,875 11,250 |
1,5625 1,9600 2,2500 3,0625 5,0625 |
|
? |
15,0 |
8,15 |
57,50 |
26,975 |
13,8975 |
|
?/5 |
3,0 |
1,63 |
11,50 |
5,395 |
2,7795 |
;
.
Тоді оцінене рівняння парної лінійної регресії в явному вигляді:
.
Якби між У і X існував чисто функціональний зв'язок, то всі значення У лежали б на теоретичній лінії регресії.
Задача 2. Оцінка «тісноти» зв'язку між змінними.
«Тіснота» зв'язку може бути оцінена графічно по розташуванню експериментальних крапок щодо теоретичної лінії регресії.
Для кількісної оцінки «тісноти» і напряму лінійного зв'язку між змінними використовується коефіцієнт кореляції:
;
.
Діапазон зміни коефіцієнта кореляції: .
Характерні значення коефіцієнта кореляції представлені на рис.2.10.
Рис.2.10. Граничні значення коефіцієнта кореляції
Вважають:
- зв'язок дуже слабкий;
- зв'язок сильний;
- зв'язок є.
Для оцінки «тісноти» зв'язку при будь-якій формі зв'язку використовується кореляційне відношення:
,
Де R2 - коефіцієнт детерміації.
Діапазон зміни: .
Коефіцієнт детерміації показує частку загального коливання (варіації, зміни, розкиду) результату У, з'ясовного коливанням чинників, що враховуються (X):
,
де
- міжгрупова дисперсія (дисперсія чинника, що відображає вплив тільки врахованих чинників (Х) на той, що коливається, результат (Y);
- загальна дисперсія, що відображає вплив всіх чинників (як врахованих, так і не врахованих) на той, що коливається, результат (Y).
При виконанні певних умов загальна дисперсія може бути представлена сумою міжгрупової і залишкової дисперсії:
,
де - залишкова дисперсія, що оцінює той, що коливається результату У під впливом всіх неврахованих чинників.
Через визначення R2 приймає значення між 0 і 1 .
Якщо R2 = 0, то це означає, що регресія нічого не дає.
Інший крайній випадок R2 = 1 означає точну підгонку: всі експериментально одержані крапки лежать на регресійній прямій.
Чим ближче до 1 значення R2, тим краще якість підгонки, точніше апроксимує У.
Наприклад, якщо R2 = 0,80, то коливається У на 80% пояснюється X.
Недолік коефіцієнта детермінації – його значення не відображає напрям зв'язку між досліджуваними змінними.
Дисперсія характеризує розсіювання (ступінь «розкиду») випадкової величини навколо її математичного очікування (середнього значення).
Якщо використовувати позначення:
- фактично набуті в експерименті значення У при спостережуваних значеннях ;
- розрахункові (по оціненому аналітичному рівнянню регресії) значення У при спостережуваних значеннях ;
- середнє значення У для даного масиву експериментально одержаних даних,
то дисперсії можуть бути обчислені по наступних виразах.
Загальна дисперсія
. (2.1)
Міжгрупова дисперсія
. (2.2)
Залишкова дисперсія
. (2.3)
Увага! "n" у формулах (2.1) – (2.3) повинне бути обов'язково однаковим. Тому якщо при одному і тому ж в серії експериментів набуто декілька значень У, розрахункові значення У необхідно обчислити при тих же, що і в експерименті, тобто узяти стільки крапок, скільки в експерименті.
Відобразимо графічно (рис.2.11).
Рис.2.11. До питання визначення загальної, міжгрупової і залишкової дисперсії
Дані для розрахунку загальної, міжгрупової і залишкової дисперсії для даного прикладу представлені в табл.2.3.
Таблиця 2.3 – Дані для розрахунку дисперсії
|
i |
|||
|
1 |
0,1444 |
0,16322 |
0,00058 |
|
2 |
0,0529 |
0,09181 |
0,00533 |
|
3 |
0,0169 |
0,00000 |
0,01690 |
|
4 |
0,0144 |
0,09181 |
0,03349 |
|
5 |
0,3844 |
0,16321 |
0,04665 |
|
Σ |
0,6130 |
0,51005 |
0,10295 |
Тоді для даного прикладу коливається У пояснюється тим, що коливається X на 83,2%, оскільки
.
Тема 3.
Організація допоміжних господарств підприємства
План лекції
1. Роль і значення системи технічного обслуговування виробництва.
2. Завдання і системи організації ремонтного обслуговування устаткування.
3. Сутність системи ППР. Види ремонтів.
4. Планування ремонтних робіт і робіт по технічному обслуговуванню енергетичного устаткування.
5. Форми і особливості організації ремонтного обслуговування.
6. Проблеми і шляхи вдосконалення технічного обслуговування і ремонту устаткування на підприємстві
1.Роль і значення системи технічного обслуговування виробництва
Виробництво можна представити сукупністю тісно взаємодіючих між собою двох систем – системи основного виробництва і системи технічного обслуговування виробництва (рис.3.1).
Рисунок 3.1 – Склад виробництва
Система основного виробництва об'єднує основні виробничі процеси, в результаті яких змінюються форма, розміри, властивості, взаєморозташування оброблюваних предметів праці і в результаті формується готова продукція.
Система технічного обслуговування виробництва об'єднує допоміжні і обслуговуючі процеси.
До допоміжних відносяться процеси, що безпосередньо не впливають на предмети праці, а покликані забезпечувати нормальне протікання основних процесів (наприклад, виготовлення для власних потреб інструменту і оснащення, ремонтний-технічне обслуговування технологічного устаткування і інших засобів праці, енергопостачання виробництва, постачання виробництва матеріалами і т.п.).
Обслуговуючі процеси покликані створювати умови для успішного виконання основних і допоміжних процесів. До них відносяться внутрі- і міжцехові транспортні операції, подача матеріалів і заготовок на робочі місця, складські операції, контроль якості продукції, засобів і предметів праці, господарське і побутове обслуговування виробництва і ін.
Визначальну роль на підприємстві грають основні процеси виробництва, але їх нормальне протікання неможливе без чіткої організації допоміжних і обслуговуючих процесів.
Серед допоміжних процесів важливе місце займають процеси забезпечення виробництва енергоресурсами і процеси технічного обслуговування і ремонту устаткування, на раціональній організації яких зупинимося докладніше, оскільки:
- однією з умов ефективної і ритмічної роботи промислових підприємств є надійне і економічне постачання виробничих підрозділів енергетичними ресурсами необхідної якості;
- процеси технічного обслуговування і ремонту устаткування на підприємстві виникли і здійснюються у зв'язку із зносом устаткування в процесі його експлуатації. Тому устаткування вимагає відходу і ремонту.
2. Завдання і системи організації ремонтного обслуговування устаткування
Основні фонди електростанцій, підстанцій і мереж в процесі їх використання фізично і морально зношуються і вимагають постійного технічного обслуговування. Нормальний фізичний знос устаткування (механічний, тепловий, втомний, корозійний) викликається активною роботою устаткування, физико-хімічними процесами, пов'язаними з виробництвом. Він відбувається і тоді, коли устаткування не працює (під впливом природних чинників, вологи, зміни температури і т.п.). Фізичний знос погіршує експлуатаційні властивості устаткування – знижує продуктивність (потужність), підвищує витрату палива і експлуатаційних матеріалів. При певному рівні фізичного зносу устаткування подальша його експлуатація стає економічно недоцільною.
З'являється небезпека раптового (аварійного) виходу устаткування з робочого стану з витікаючими звідси втратами від порушень виробничого режиму і витратами на подальший ремонт.
Ступінь зносу енергоустаткування залежить від дії різних чинників:
- тривалості роботи
- режиму навантаження
- параметрів і якості первинної енергії або енергоносія
- якості матеріалів і конструктивного виконання
- умов експлуатації
- якості експлуатаційного обслуговування.
Працездатність устаткування відновлюється шляхом його ремонту (фр. remonter – поправити, поповнити, знову зібрати).
Економічною основою існування ремонту є нерівноміцність деталей і вузлів техніки. Дійсно, економічно необґрунтовано і технічно неможливо виготовити машину, механізми, агрегат з деталями і вузлами з однаковою міцністю, рівномірністю зносу, з приблизно рівними термінами служби. Тому і виникає потреба в ремонті техніки, щоб забезпечити її нормальне функціонування на весь період служби.
Таким чином, ремонт устаткування і інших об'єктів основних фондів є необхідним допоміжним виробничим процесом, обумовленим сучасним рівнем розвитку техніки.
Економічність морально застарілого устаткування може бути підвищена шляхом модернізації (технічного вдосконалення).
Головне завдання ремонтного господарства – забезпечення безперебійної і якісної експлуатації устаткування при мінімальних витратах на ці роботи (т. при мінімальних ремонтний-експлуатаційних витратах).
Основне завдання організації ремонту устаткування електростанцій і мереж – забезпечення високого ступеня надійності і економічності експлуатації устаткування при скороченні термінів ремонтного простою, підвищенні продуктивності праці і мінімальних трудових, матеріальних і фінансових витратах.
Для забезпечення безперебійності енергопостачання споживачів необхідно, щоб устаткування електростанцій і мереж завжди знаходилося в стані експлуатаційної готовності.
Основні системи організації ремонтного обслуговування:
A) Післявідмовлювана система ремонтів
Ремонт носить вимушений характер і проводиться лише після виходу устаткування з ладу. Але виходи з ладу устаткування порушують виробничий ритм, дезорганізовуватимуть виробництво. Потрібна система ремонтів устаткування, яка забезпечувала б зведення до мінімуму виробничих втрат, викликаних ремонтом устаткування.
B) Системи профілактичних ремонтів:
1) Система післяоглядових ремонтів
Шляхом періодичних оглядів виявляється стан устаткування, на основі чого намічаються терміни проведення ремонту і його вигляд (поточний, капітальний). Проте ця система не вирішує задачі зведення до мінімуму втрат із-за ремонту.
2) Система стандартних ремонтів
Використовується, якщо вихід устаткування з ладу може привести або до катастрофи, або людських жертв, або великого збитку. Тому заміна деталей проводиться примусово після вироблення ними ресурсу незалежно від фактичного стану деталей. Недолік – це дорога система.
Область застосування: авіація, космонавтика, атомні реактори.
3) Система планово-запобіжних ремонтів (ППР)
Ремонт устаткування розглядається як попередження аварії, а не як ліквідація її наслідків: не чекаючи появи несправностей або відмов (тобто коли устаткування може ще якийсь час працювати), проводять профілактичні (попереджувальні) ремонти, наперед плануючи їх.
При цьому:
- попереджається прогресуючий знос устаткування, а, отже, практично виключається можливість його випадкового виходу з ладу із-за появи несправностей і відмов;
- є можливість завчасно здійснювати попередню підготовку до майбутнього ремонту з метою максимального зниження тривалості простою із-за ремонту і максимального зниження збитку виробництву (наприклад, шляхом створення заділів).
Зміна деталей зазвичай проводиться відповідно до їх фактичного стану, а не в примусовому порядку.
Система ППР – комплекс планованих організаційно-технічних заходів щодо відходу, нагляду, обслуговування і ремонту устаткування, що проводяться з метою підтримки його в постійній експлуатаційній готовності.
Система ППР базується на двох основних принципах – запобігливості і плановості.
Принцип запобігливості полягає в тому, що після відробітку кожним елементом встановленого для нього певного часу виконуються технічне обслуговування і ремонтні роботи незалежно від фізичного стану і ступеня зносу.
Принцип плановості припускає, що вказані технічні дії здійснюються по спеціальному графіку із заданими об'ємами робіт в певні терміни.
Система ППР передбачає виконання двох груп заходів:
- ремонти;
- технічне обслуговування.
Ремонт – комплекс робіт для підтримки і відновлення справності (працездатності) устаткування за рахунок заміни або відновлення зношених або зруйнованих елементів.
Технічне обслуговування – комплекс робіт для підтримки справності (працездатності) устаткування. Воно передбачає:
- догляд за устаткуванням;
- проведення оглядів, перевірок, випробувань;
- контроль режимів роботи;
- дотримання правил експлуатації;
- регулювання, чищення, мастило механізмів і ін.
Система ППР побудована на регламентах. Регламенти, у свою чергу, базуються на наступних основних нормативах:
Ремонтний цикл – календарний період часу між початком експлуатації устаткування і першим плановим капітальним ремонтом, а також між суміжними плановими капітальними ремонтами.
Наприклад, тривалість ремонтного циклу для котлоагрегатов складає 3 року, для турбоагрегатів потужністю до 200 Мвт – 5 років, понад 200 Мвт – 4 року.
Структура ремонтного циклу – кількість і послідовність виконання різних видів ремонту і робіт по технічному обслуговуванню в межах одного ремонтного циклу.
Міжремонтний період – календарний період часу між двома суміжними плановими ремонтами.
Міжоглядовий період (міжвипробувальний і міжперевірочний періоди) – календарний період часу між двома плановими оглядами (профілактичними випробуваннями і перевірками), що плануються як самостійні операції в структурі ремонтного циклу.
Фізичний знос устаткування відбувається нерівномірно: окремі частини машин служать різний час. Для забезпечення працездатності машини протягом терміну служби доводиться періодично замінювати окремі вузли і деталі. Всі змінювані і ремонтовані деталі машини можуть бути зведені в групи, що розрізняються по термінах використання деталей до їх заміни або ремонту.
Для більшої частини електроустаткування передбачають проведення поточного і капітального ремонту.
Поточний ремонт – вид ремонту, здійснюваний в процесі експлуатації, при якому заміною або відновленням бистроїзнашивающихся деталей і шляхом наладки забезпечується підтримка устаткування в працездатному стані в період напрацювання до чергового планового ремонту. Для більшої частини устаткування проводиться без повного розбирання. Це мінімальний за об'ємом ремонт.
Капітальний ремонт – вид ремонту, здійснюваний з метою відновлення справності і повного або близького до повного відновлення ресурсу устаткування. Це найбільш складний вид ремонту. Устаткування підлягає повному розбиранню. Деталі і вузли оглядаються, оцінюється їх стан. При необхідності замінюються, ремонтуються, потім змащуються і збираються. Мета такого ремонту – не тільки забезпечити працездатність устаткування, але і повністю відновити виробничу потужність агрегату, його первинні техніко-економічні показники. При капітальному ремонті можлива модернізація (технічне вдосконалення) устаткування, в результаті якої можуть бути отримані кращі технічні параметри, чим були спочатку. Він включає виробництво всіх робіт по поточному ремонту.
Економічно вважається за доцільне така модернізація, яка вимагає менше капітальних витрат, чим при установці нового устаткування. Модернізація устаткування зазвичай поєднується з капітальним ремонтом.
Капітальний ремонт є одним із способів простого відтворення основних фондів.
Ремонтні роботи можуть передбачати також проведення середнього ремонту.
Середній ремонт складніше поточного. Він передбачає часткове розбирання устаткування, заміну і відновлення зношених деталей, а головне – такий ремонт виконується без зняття устаткування з фундаменту. Тому середній ремонт дешевше і термін чергового ремонту ближчий, ніж при капітальному ремонті.
Ремонти, що викликаються відмовами і аваріями устаткування, називаються позаплановими (аварійними). При добре організованій системі ППР і високій культурі експлуатації устаткування необхідність в таких ремонтах, як правило, не виникає. Аварійні і відновні ремонти не входять в систему ППР.
4. Планування ремонтних робіт і робіт по технічному обслуговуванню енергетичного устаткування
У основі планування лежать наступні основні ремонтні нормативи для кожного виду устаткування:
- норми тривалості ремонтного циклу і його структура;
- норми тривалості простою устаткування на ремонті;
- типові об'єми робіт по всіх видах ремонтів і технічного обслуговування (ТО);
- трудомісткості по всіх видах ремонтів;
- норми складського резерву і норми витрати на ремонт запасних деталей, вузлів і матеріалів.
Трудомісткість – показник, що характеризує витрати живої праці на виконання заданого об'єму роботи. Вимірюється кількістю робочого часу, що витрачається на виконання цього обсягу роботи (у годинах, робочих днях). Розмірність трудомісткості: люд-год, люд-день, нормо-година, нормо-день.
Структура ремонтного циклу різна для різних видів устаткування. Структура ремонтного циклу будується (реконструюється) шляхом поєднання в межах ремонтного циклу міжремонтних, міжоглядових періодів і періодів проведення технічного обслуговування. При збігу термінів виконання декількох видів ремонтних дій виконується найбільш складне з них. Виняток становлять перевірки вимірювальної техніки – перевірки не поглинаються іншими ремонтними діями і на структурі ремонтного циклу відбиваються після них.
Приклад реконструкції структури ремонтного циклу для силових трансформаторів:
12 років
К К
36 міс. 36 міс. 36 міс. 36 міс.
Т Т Т Т Т
36 міс. 36 міс. 36 міс. 36 міс.
К1 Т1 Т2 Т3 К2
На тривалість і структуру ремонтного циклу устаткування істотний вплив роблять наступні чинники:
- умови експлуатації (чим важче за умову, тим коротше ремонтний цикл);
- відповідальність установки (для електроустаткування, віднесеного до основного енергетичного устаткування, ремонтний цикл і міжремонтний період коротші, ніж для допоміжного енергоустаткування);
- змінність роботи (завантаження устаткування за часом);
- інтенсивність використання (завантаження устаткування по потужності, тобто в одиницю часу);
- конструктивні особливості (наприклад, колекторні електричні машини постійного і змінного струму);
- умови застосування (наприклад, експлуатація електричних машин в стаціонарних умовах і на пересувних установках).
Величина ремонтного циклу обчислюється не в машино-годинах, а в календарному часі, виходячи з роботи по 8 годин в зміну при 40-годинному робочому тижні. Інша змінність враховується поправочним коефіцієнтом.
Питання про скорочення ремонтного циклу може бути вирішене за наслідками обстеження стану устаткування при черговому поточному ремонті. У разі перенесення терміну чергового планового капітального ремонту новий ремонтний цикл обчислюється від дати фактично проведеного капітального ремонту.
Якщо електрична машина є вузлом або вбудованою частиною технологічного устаткування, то її міжремонтні періоди прирівнюються до міжремонтних періодів технологічного устаткування або встановлюються кратними їм. Ремонтні цикли і види ремонтів можуть при цьому не співпадати.
Іншими словами, ремонтні параметри котельного, компресорного, насосного устаткування і елементів мережевого господарства істотно відрізняються від параметрів споживаючого енергоустаткування, оскільки для генеруючих установок і мереж не вимагається узгодження з ремонтними нормативами виробничого устаткування, а для енергоприймачів – це необхідна умова.
Планування ремонтів на майбутній період полягає в складанні графіка ремонтів. Для цього необхідно знати, який ремонт був останнім і коли він проводився.
Річний план-графік ППР на ____ рік
|
Вид устаткування і його інвентарний номер |
Вид останнього ремонту в попередньому році і місяць його проведення |
Місяці планує мого періоду |
|||||||||||
|
1 |
2 |
3 |
4 |
5 |
6 |
7 |
8 |
9 |
10 |
11 |
12 |
||
|
Електродвигун № 1 |
П6,10 |
П7 |
К2 |
||||||||||
|
Амперметр №150 |
П1,12 |
П2, |
Т3 |
Позначення, використовувані при складанні плану-графіка ремонтів:
К - капітальний ремонт;
С - середній ремонт;
П - поточний ремонт;
М - малий ремонт;
П - перевірка;
ТО - технічне обслуговування.
Індекси відповідають порядковим номерам ремонтів.
Способи визначення трудомісткості заходів системи ППР:
- на основі ремонтної складності (ремонтосложності) устаткування;
- на основі норм часу по конкретному виду устаткування.
1.На основі ремонтної складності устаткування
Цей спосіб застосовується при визначенні трудомісткості ремонтних заходів для технологічного і підйомний-транспортного устаткування.
З метою спрощення розрахунку планових трудовитрат при виробництві всіх видів ремонту і технічного обслуговування вводяться наступні нормативи:
- ремонтна одиниця;
- категорія ремонтної складності.
Ремонтна одиниця (одиниця ремонтної складності) – це умовна одиниця вимірювання трудомісткості ремонтних робіт.
Для встановлення ремонтної одиниці з сукупності однотипного устаткування вибирається еталонне устаткування. За ремонтну одиницю береться трудомісткість ремонту в цілому еталонного устаткування або частина трудомісткості ремонту еталонного устаткування. Для визначення трудомісткості виробництва ремонтних робіт інших видів однотипного устаткування вони зіставляються з еталонним устаткуванням, і встановлюється, скільки ремонтних одиниць складає трудомісткість ремонту даного устаткування.
Норми часу на одну ремонтну одиницю встановлюються по видах ремонтних робіт.
Категорія ремонтної складності (категорія складності ремонту) R показує, в скільки разів трудомісткість ремонту даного устаткування більше трудомісткості ремонту еталонного устаткування.
Таким чином:
- під категорією ремонтної складності розуміється ступінь складності ремонту одиниці устаткування;
- ремонтна одиниця – це умовний показник, що характеризує нормативні витрати на ремонт устаткування першої категорії складності.
Категорія ремонтної складності устаткування визначається як по механічній, так і по електричній частині. Так, в даний час для металообробних верстатів як агрегат-еталон прийнятий токарний-гвинторізний верстат моделі 16К20. Для нього встановлена категорія складності 12R. Для будь-якого іншого верстата цієї групи категорія складності визначається шляхом зіставлення вибраного верстата з еталоном. За одиницю ремонтної складності механічної частини прийнята ремонтна складність умовного устаткування, трудомісткість капітального ремонту якого в умовах середнього по оснащеності ремонтний-механічного цеху (РМЦ) складає 50 ч, а за одиницю ремонтної складності електричної частини устаткування – 12,5 ч.
Для визначення обсягу ремонтний-експлуатаційного обслуговування електричних мереж використовується норматив «умовна одиниця». Умовна одиниця – це трудомісткість обслуговування протягом року 1 км. одноланцюговим повітрям ЛЕП напругою 110-150 кВ на металевих або залізобетонних опорах. Перерахунок трудовитрат з фізичних одиниць в умовні проводиться виходячи з того, що 13 чіл-днів приблизно прирівнюються до 1 умовної одиниці.
Приведені нормативи є основою розрахунку загального річного обсягу ремонтних робіт і міжремонтних обслуговувань. Спочатку виконуються розрахунки для кожної групи устаткування окремо, а потім результати розрахунків підсумовуються по групах. У результаті виходить загальна трудомісткість ремонтних робіт і міжремонтних обслуговувань на планований рік по підприємству.
Трудомісткість i-того виду ремонту j-того устаткування:
,
де - трудомісткість i-того виду ремонту j-того устаткування, нормо-год (люд-год);
- трудомісткість i-того виду ремонту однієї ремонтної одиниці;
- категорія ремонтної складності j-того устаткування.
Годовая трудоемкость ремонтных работ по j-тому оборудованию:
где
- трудомісткість ремонтних робіт по j-томуустаткуванню, (нормо-год)/рік;
m - число видів ремонтів;
- кількість i-тих ремонтів по j-тому устаткуванню.
2.На основі норм часу по конкретному виду устаткування
Норми часу наперед розраховані і приводяться в довідниках.
Розрахунок трудомісткості здійснюється прямо по нормах часу на конкретний вид устаткування по конкретних видах ремонту.
Планування потреби в робочій силі
Кількість робітників, необхідних на весь комплекс заходів системи ППР на планований рік:
,
де
- підсумкова річна планова трудомісткість ремонтних заходів по всім видам устаткування;
- ефективний фонд робочого часу 1 робітника на протязі планового періода, год/рік. ;
- плановий коефіціент виконання норм.
Джерела фінансування ремонтів
За рахунок експлуатаційних витрат виробництва і амортизаційних відрахувань, які включаються безпосередньо в собівартість продукції.
5. Форми і особливості організації ремонтного обслуговування
Організаційні форми ремонтного обслуговування пов'язані з тим, де і ким здійснюються ремонти: у себе, своїми силами, або на спеціалізованих ремонтних підприємствах.
1.Централізована
Централізована форма організації ремонтного обслуговування застосовується для виконання всіх видів складних ремонтів (капітальних і середніх), модернізації, спеціальних робіт, здійснення комплексних ремонтів. Може бути реалізована як безпосередньо на підприємстві, коли важ ремонтний персонал підприємства об'єднується в підрозділи централізованого ремонту, так і за межами підприємства, коли все основне і допоміжне устаткування ремонтується силами спеціалізованих ремонтних підприємств.
Централізація ремонтного обслуговування в межах підприємства полягає в організації на підприємстві цехів (ділянок) централізованого ремонту, в яких об'єднаний весь ремонтний персонал підприємства. Цехів (ділянок) централізованого ремонту може бути декілька. При цьому всі види ремонтів і деякі роботи по технічному обслуговуванню проводяться силами такого цеху (ділянки), що має в своєму розпорядженні для цього спеціалізовані ремонтні бригади, необхідне універсальне устаткування, запасні частини. Централізована форма організації ремонтного обслуговування застосовується на підприємствах із загальною трудомісткістю 2500-3000 ремонтних одиниць і кількістю устаткування в кожному виробничому цеху не більше 500 одиниць. При централізованій формі організації ремонтного обслуговування найбільш ефективна бригадна форма організації праці з переважанням спеціалізованих ремонтних бригад.
Переваги:
1. Кваліфікований ремонт за рахунок застосування більш кваліфікованої праці (спеціалізація) і більш довершеного устаткування для ремонтів.
2. За рахунок централізації скорочуються терміни ремонтів устаткування.
3. Краще використання ремонтного персоналу протягом року і зниження його чисельності в цілому по енергооб'єднанню.
Рисунок 3.2 – Централізована форма організації ремонтного обслуговування устаткування в межах одного підприємства
2.Децентралізована
При децентралізованій формі організації ремонтного обслуговування ремонти здійснюються безпосередньо у виробничих цехах ремонтним персоналом самого виробничого цеху. Для цього у виробничих цехах організовуються спеціалізовані ремонтні бригади або ділянки. У обов'язку ремонтного персоналу цехів входить також міжремонтне обслуговування устаткування.
Переваги:
1. Ремонтні роботи виконуються у себе і сама структура підкоряється даному цеху.
Недоліки:
1. Надмірність ремонтного персоналу.
2. Неповна завантаженість ремонтних робочих через закріплення їх за певним цехом.
3. Як правило, не вистачає запасні частини, оскільки матеріально-технічне постачання гірше, ніж централізоване.
4. Кваліфікація ремонтних робочих нижча, ніж на спеціалізованих ремонтних підприємствах.
Всі види ремонтних підприємств
Рисунок 3.3 – Децентралізована форма організації ремонтного обслуговування устаткування
3.Змішана
При змішаній формі організації ремонтного обслуговування ремонтні заходи здійснюються ремонтним персоналом підприємства (цехи) із залученням сил ремонтних підприємств. Для технічних консультацій можуть також притягуватися фахівці підприємств-виготівників.
Рисунок 3.4 – Змішана форма організації ремонтного обслуговування устаткування
Для технологічного устаткування планують поточні (малі), середні і капітальні ремонти.
На електростанціях прийнята наступна система ППР: поточний догляд і нагляд за устаткуванням, огляди і ревізії енергоустаткування; ремонти – поточні, середні і капітальні.
Проведення ремонтів в електричних мережах має ряд особливостей. Більшість планових ремонтів і робіт по технічному обслуговуванню повітряних ліній (ВЛ) виконуються з відключенням, що викликає перерви в електропостачанні споживачів. Це приводить до недоотпуську електроенергії і зниження надійності електропостачання.
Високі вимоги до надійності магістральних ліній електропередачі (ЛЕП) напругою 330-750 кв, труднощі їх відключення і економічні міркування зумовили проведення ремонтів без відключення – під напругою.
Експлуатація ВЛ полягає в проведенні технічного і оперативного обслуговування, відновного і капітального ремонтів. Технічне обслуговування ВЛ складається з комплексу заходів, направлених на оберігання елементів ВЛ від передчасного зносу. Капітальний ремонт ВЛ полягає в здійсненні комплексу робіт по підтримці або відновленню первинних експлуатаційних показників і параметрів ВЛ.
Роботи по капітальному ремонту устаткування і споруд електричних мереж пов'язані із заміною крупних елементів. До них відносяться: заміна опор, траверс, гірлянд і ізоляторів на ВЛ; зміна бандажів на роторах синхронних компенсаторів підстанцій; заміна муфт і ділянок траси на кабельних лініях; зміна обмоток або введень трансформаторів і т.п.
Для забезпечення планування робіт по технічному обслуговуванню і капітальному ремонту ВЛ повинні складатися: річний план-графік технічного обслуговування, річний план капітального ремонту, місячний план-графік відключень.
Системи ремонту і технічного обслуговування (ТО) контрольно-вимірювальних приладів і автоматики (Кипіа) відрізняються від системи ППР технологічного і енергетичного устаткування.
Для вимірювальної апаратури встановлюються терміни періодичних перевірок (графік перевірок), а ремонтні роботи здійснюються в міру необхідності за наслідками цих перевірок.
Для обчислювальної техніки (ВТ) технічне обслуговування здійснюється у вигляді профілактік, які виконуються по графіку (щоденна профілактика, щотижнева профілактика і т.д.).
Основними шляхами вдосконалення ремонтного господарства є:
1. Перехід на централізоване технічне обслуговування, ліквідація цехових ремонтних баз і відділень. Створення спеціалізованих підприємств по капітальному ремонту устаткування.
2. Встановлення оптимальної періодичності проведення ремонтів (базується на вивченні термінів служби деталей і вузлів устаткування, зміни його техніко-економічних показників в періоди між ремонтами і досвіду експлуатації).
3. Впровадження заходів щодо збільшення міжремонтних періодів роботи агрегатів.
4. Реалізація передових методів ремонту на основі: застосування довершених технологічних процесів ремонту і раціональної організації робіт, впровадження комплексної механізації ремонтних робіт, проведення в заводських умовах агрегатно-вузлового ремонту транспортабельних вузлів і агрегатів.
3.Організація енергетичного господарства підприємства. Енергобаланс підприємства
1. Завдання і склад енергетичного господарства
Завдання енергетичного господарства підприємства – забезпечувати надійне, безперебійне і безпечне постачання виробництва всіма видами енергетичних ресурсів (енергоресурсів).
Традиційно енергоресурси підрозділяють на енергію і енергоносії.
Енергія:
- електрична;
- теплова (пара, гаряча вода).
Енергоносії:
- паливо;
- газ;
- холодна вода;
- стисле повітря;
- кондиціоноване повітря;
- кисень і ін.
Енергетичне господарство (далі – енергогосподарство) задовольняє виробничі і господарський-побутові потреби підприємства у всіх видах енергії і в енергоносіях, здійснює монтаж, експлуатацію і ремонт енергоустаткування у виробничих цехах і підрозділах підприємства.
Енергогосподарством управляє служба головного енергетика.
Енергогосподарство підприємства складається з двох частин: загальнозаводською і цеховою.
До складу загальнозаводського енергогосподарства входять генеруючі і перетворюючі установки і загальнозаводські енергетичні мережі.
У цехове енергогосподарство входять первинні енергоприймачі виробничих цехів, цехові перетворюючі установки і внутрішньоцехові розподільні мережі, отопительно-вентиляційні прилади.
Виробничий процес в енергогосподарстві складається з етапів виробництва, передачі, розподілу і споживання.
2. Планування енергоспоживання
Основою раціональної організації енергогосподарства на підприємстві є правильне планування виробництва і споживання енергоресурсів. Воно, як правило, здійснюється на основі нормативного підходу із застосуванням балансового методу.
Енергетичні баланси
При плануванні потреби в енергоресурсах використовується балансовий метод, заснований на понятті енергетичного балансу.
Енергетичний баланс підприємства є баланс виробництва, отримання з боку, перетворення, передачі і споживання всіх видів енергоресурсів, використовуваних на підприємстві.
Енергетичний баланс має дві частини: витратну і прибуткову. Витратна частина характеризує потребу в окремих видах енергоресурсів або їх сукупності. Прибуткова частина характеризує можливості джерел задоволення цієї потреби. Для існування балансу повинна бути відповідність (рівність) витратної і прибуткової частин енергобалансу.
Енергетичні баланси на промисловому підприємстві можуть бути класифіковані за наступними ознаками:
- об'єктам, для яких розробляється енергобаланс.
Об'єктами складання енергобалансів є:
• окремі енерговикористовуючі агрегати;
• технологічні або енергетичні цехи;
• підприємство в цілому.
- видам енергоресурсів.
По видах енергоресурсів складаються приватні баланси: паливний, електричний, тепловий, стислих газів і т.д. Слід вказати, що сумарний енергетичний баланс не є сумою приватних балансів, оскільки одні види енергії трансформуються в інші. Тому при підсумовуванні неминучий повторний рахунок.
- періодам, за які складається баланс.
- якісним характеристикам.
Диференціація по якісних характеристиках дозволяє врахувати ступінь досконалості використання на підприємстві енергоресурсів. Відповідно до цього баланси можуть бути:
• фактичними, такими, що відображають існуюче положення зі всіма виправданими і невиправданими втратами енергоресурсів;
оптимальними, такими, що враховують всі можливі заходи щодо зниження питомих витрат енергоресурсів;
• плановими, які розробляються на основі прогресивних норм. Їх зіставлення з оптимальними балансами характеризує ступінь досягнення найбільш довершеного балансу (по заданому критерію).
Витратна і прибуткова частини енергобалансу тісно зв'язані між собою не тільки тим, що повинне бути забезпечене їх рівність, але і тим, що вибір оптимальних видів енергоносіїв залежить від схеми енергопостачання, її показників, а вибір раціональної схеми енергопостачання залежить від характеристик енергоносіїв. Тому складання витратної і прибуткової частин енергобалансу необхідно проводити паралельно.
На основі балансу будуються річні (квартальні, місячні, добові) графіки навантаження підприємства по різних видах енергії і енергоносіїв.
Планування витратної частини енергетичних балансів промислових підприємств (цехів) проводиться на основі норм витрати палива, електроенергії, теплоти, стислого повітря, кисню, води і т.п.
Нормування витрати енергоресурсів
Необхідність всемірної економії енергоресурсів на підприємствах вимагає встановлення науково обгрунтованих норм і нормативів витрати енергоресурсів.
Норма витрати – це максимально допустима кількість енергоресурсу (палива, електроенергії, теплоти, стислого повітря, води і т.п.) для отримання одиниці продукції встановленого якість за планованих організаційно-технічних умов виробництва.
Нормативи – це поелементні складові норм.
Норми формуються на основі енергетичних (витратних характеристик технологічного устаткування.
Енергетичні характеристики технологічних агрегатів є залежності витрати палива, енергії від вироблюваної ними технологічній продукції (нагрітих матеріалів, розплаву, матеріалів сушки і ін.), а у разі енерготехнологічних агрегатів – і енергетичній продукції (електроенергії, пари, гарячої води і ін.).
Норми витрати (норми енергоспоживання) підрозділяються на
диференційовані (розрахункові) і
укрупнені (середні).
При цьому диференційовані норми виступають як питомі, тобто встановлені на одиницю продукції, на окремі операції.
Укрупнені норми характеризують витрату на одиницю продукції по ділянці, цеху і підприємству.
Норми витрати енергоресурсів
Для підприємства норми на теплоту, електроенергію розділяються на
Рисунок.3.5. Основные направления повышения эффективности энергохозяйства
ТЕМА 4.
ОСНОВИ НАУКОВОЇ ОРГАНІЗАЦІЇ ПРАЦІ НА ПІДПРИЄМСТВІ
План лекції
1. Завдання організації праці.
2. Зміст організації праці (основні напрями організації праці на підприємстві).
3. Режим праці і відпочинку.
4. Зміст і завдання технічного нормування праці.
5. Планування праці на енергопідприємстві.
1. Завдання організації праці.
Під організацією розуміємо систему заходів, сукупність дій, що забезпечують досягнення конкретної мети.
Організація праці – система заходів, що забезпечують функціонування (використання) живої праці з метою досягнення корисного ефекту (результату) трудової діяльності.
Під ефектом праці розуміється результат праці.
Навіщо необхідно організовувати працю? Щоб праця здійснювалася і була економічною.
1.Задачі організації праці:
- економічна – полягає в підвищенні продуктивності праці, тобто в досягненні економії живої праці;
- психофізіологічна – завдання збереження здоров'я і забезпечення працездатності працівника в процесі праці.
Підзадачі:
• створення найбільш сприятливих і безпечних умов праці;
• збереження і підвищення працездатності працівника;
- соціальна – підвищення ступеня змістовності і привабливості праці.
Всі ці завдання взаємозв'язані.
2.Зміст організації праці (основні напрями організації праці на підприємстві)
1. Набір робочої сили:
- підбір, підготовка, підвищення кваліфікації і культурно-технічного рівня кадрів;
- створення умов, що забезпечують стабільність кадрів.
2. Розділення і кооперація праці
Розділення працівників за певними ознаками: по цехах, по виконуваних функціях, по кваліфікації, по професіях і т.д.
Одній з прогресивних форм кооперації праці на підприємстві є бригадна організація праці, яка характерна, перш за все, для робочих.
Інші форми сумісних дій (форми кооперації праці):
- змінні ланки;
- тимчасові творчі колективи (створюються для виконання конкретного проекту або цільової програми на час їх здійснення і об'єднують необхідних для цього фахівців різного профілю).
3. Організація і обслуговування робочих місць, впровадження раціональних трудових процесів:
- планування і оснащення робочих місць;
- обслуговування робочих місць, зокрема обслуговування устаткування;
- забезпечення робочих місць предметами праці, інструментом, технологічним оснащенням;
- встановлення прийомів і методів праці.
Наприклад, верстатник за зміну робить 2-3 тисячі трудових рухів (дій). Тому необхідна раціоналізація трудових прийомів і рухів.
4. Встановлення режиму праці і відпочинку (внутрішньозмінного, тижневого, місячного і річного).
5. Створення безпечних і сприятливих умов праці
Розрізняють:
- небезпечні чинники – викликають травматизм;
- шкідливі чинники – викликають професійні захворювання.
Приблизно 20% робочого часу сьогодні втрачається протягом року. Втрати по хворобі і травматизму мають найбільшу питому вагу.
6. Нормування праці (встановлення міри участі працівника в праці).
Нормування праці призначене в першу чергу для встановлення технічно обґрунтованих норм трудових витрат (норм праці) на виконання одиниці певної роботи.
7. Стимулювання праці (створення матеріальної і моральної зацікавленості працівників в результатах їх праці); зміцнення дисципліни праці.
Матеріальна зацікавленість реалізується через оплату праці.
Наукова організація праці (НОТ) – це за змістом та ж сама організація праці, але всі перераховані вище завдання повинні вирішуватися на науковій основі. Це тут підкреслюється.
З перерахованих вище напрямів організації праці на підприємстві зупинимося докладніше на двох напрямах – «встановлення режиму праці і відпочинку» і «нормування праці».
3.Режим праці і відпочинку
Режим праці і відпочинку – передбачені правилами підприємства порядок чергування і тривалість періодів роботи і відпочинку впродовж деяких часових інтервалів.
Тимчасові інтервали:
- робоча зміна;
- доба;
- робочий тиждень;
- рік.
Встановити режим праці і відпочинку – це означає визначити режим роботи виробництва.
Визначення режиму роботи виробництва включає:
- визначення тривалості змін;
- визначення початку і закінчення змін по астрономічному часу;
- розробку графіка виходу працівників на роботу.
Умови, що роблять вплив на визначення режиму роботи виробництва:
Розрізняють два типи виробництва:
1.З переривчастим ТП, коли в певні дні виробництво зупиняється (наприклад, в неділю) і (або) протягом однієї доби мають місце перерви виробництва (робота в одну або дві зміни).
Наприклад:
- виробництво здійснюється щодня без вихідних, але в одну або дві зміни;
- виробництво зупиняється в неділю, але з понеділка по суботу здійснюється цілодобово і т.д.
2.З безперервним ТП – коли технологічно неефективно зупиняти виробничий процес. Наприклад, виробництво електроенергії, виробництво стали і ін.
На одному підприємстві можуть бути виробничі одиниці (цехи, ділянки), режим роботи яких різний.
Загальні питання праці і відпочинку регулюються трудовим законодавством. Зараз – це Кодекс законів про працю України (КЗоТ). Розробляється Трудовий кодекс України.
Встановлюючи режим праці і відпочинку, необхідно співвіднести норми трудового законодавства і умови конкретного виробництва.
Основні законодавчі норми, що регламентують режим праці і відпочинку
1. Тривалість робочого тижня.
Нормальна тривалість робочого тижня – не більше 40 год/тиждень.
Скорочена тривалість робочого часу встановлюється:
• для працівників у віці 16-18 років – 36 год/тиждень;
• для працівників у віці 15-16 років – 24 год/тиждень;
• для працівників, зайнятих на роботах з важкими і шкідливими умовами праці, не більше 36 год/тиждень.
2.Тривалість робочого періоду (тижневий режим).
Максимальна тривалість робочого періоду – 6 днів.
Для працівників може встановлюватися:
5-ти денний робочий тиждень з двома вихідними днями (це основний тижневий режим);
• 6-ти денний робочий тиждень з одним вихідним вдень – на тих виробництвах, де застосування 5-тидневной робочого тижня недоцільно.
3.Тривалість щоденної роботи (тривалість робочої зміни):
• при 6-ти денному робочому тижню тривалість щоденної роботи:
=7 годин при тижневій нормі 40 годин (у передвихідні дні – 5 годин);
=6 годин при тижневій нормі 36 годин;
=4 години при тижневій нормі 24 години.
при іншому тижневому режимі і іншій тривалості робочої зміни баланс робочого тижня повинен дотримуватися.
Наприклад, якщо умови праці нормальні, то при п'ятиденці може бути встановлені наступні варіанти тривалості зміни:
тривалість робочої зміни однакова по робочих днях тижня і складає ;
тривалість робочої зміни в звичайні дні 8 годин 12 хвилин, а в передвихідний день – на 1 годину коротше, тобто 7 годин.
Організація безперервного обслуговування
Для організації безперервного обслуговування необхідно скласти графік виходів на роботу, щоб всі працівники були в рівних умовах.
Графік виходів на роботу (графік змінності) – розклад, що встановлює порядок чергування днів роботи і відпочинку, а також тривалість і порядок чергування змін.
При складанні графіка виходів на роботу слід врахувати, що:
- графік виходів на роботу повинен відповідати встановленою трудовим законодавством тривалості робочого тижня (нормальна тривалість робочого тижня не може перевищувати 40 годин, а тривалість робочого періоду – 6 днів);
- щоденний відпочинок не повинен бути менше подвійної тривалості часу роботи перед відпочинком;
- при неоднаковій тривалості щотижневого відпочинку триваліший відпочинок доцільно надавати після нічної зміни;
- періоди роботи і періоди відпочинку повинні чергуватися регулярно;
- графіки змінності, як правило, циклічні.
Графіки змінності, якщо умови праці нормальні
Розглянемо початкові передумови для організації безперервного обслуговування робочого місця.
Календарний тиждень – це повні 7 днів.
Для безперервного обслуговування впродовж всього тижня потрібно відпрацювати:
.
Щоб забезпечити безперервне обслуговування одного робочого місця необхідне 4 робочих (один робочий повинен відпрацювати в тиждень не більше 40 годин, якщо умови праці – нормальні):
За умови 8-годинної зміни на роботі кожен день повинно бути:
.
Тому графіки виходів на роботу за нормальних умов праці – чотирьохбригадні.
Розглянемо варіанти 4-х бригадних графіків виходів на роботу.
Чотирьохбригадний графік змінності з 4-х денним циклом.
Перезміна – через 4 дні.
Цикл графіка:
– 4 робочі дня – 48 часів відпочинку – 4 робочі дня – 48 часів відпочинку –
Графік виходів, складений для перших вісьми днів роботи:
|
Дні |
1 |
2 |
3 |
4 |
5 |
6 |
7 |
8 |
||||||||||||||||
|
Зміни |
1 |
2 |
3 |
1 |
2 |
3 |
1 |
2 |
3 |
1 |
2 |
3 |
1 |
2 |
3 |
1 |
2 |
3 |
1 |
2 |
3 |
1 |
2 |
3 |
|
Бригада 1 |
||||||||||||||||||||||||
|
Бригада 2 |
||||||||||||||||||||||||
|
Бригада 3 |
||||||||||||||||||||||||
|
Бригада 4 |
Обозначения:
- бригада виходить в першу зміну;
- бригада виходить во другу зміну;
- бригада виходить в третю зміну.
Порядок складання графіка:
- спочатку складаємо графік роботи першої бригади. Хай перша бригада в перший день виходить в першу зміну. Відпрацювавши чотири дні в першу зміну, перша бригада відповідно до циклу графіка повинна відпочивати 48 годин (6 змін по 8 годин). Потім перша бригада виходить в другу зміну;
- графіки роботи решти бригад синхронізуємо з графіком роботи першої бригади: після того, як перша бригада відпрацює чотири дні в першу зміну, на п'ятий день хтось також повинен виходити в першу зміну. Хай це буде друга бригада. Тоді з п'ятого по восьмий день друга бригада виходить в першу зміну. Виходячи з цього, ми можемо добудувати графік роботи другої бригади за перші чотири дні в зворотному порядку: перед чотириденним циклом роботи в першу зміну друга бригада 48 годин відпочиває, а, значить, перед відпочинком повинна працювати в третю зміну;
- аналогічно синхронізуються графіки роботи третьої і четвертої бригад. Таким чином, в перший день застосування цього графіка змінності: перша бригада виходить в першу зміну, друга бригада – в третю зміну, третя бригада – в другу зміну, четверта бригада – відпочиває.
Чотирьохбригадний графік змінності з 2-х денним циклом
Перезміна – через 2 дні.
Фізіологи стверджують, що робота в нічну зміну шкідливіша і після нічної зміни потрібний триваліший вихідний.
Введемо позначення:
Н - нічна зміна;
Д - денна зміна;
У - вечірня зміна;
КВ - короткий вихідний (24 години – 3 зміни по 8 годин);
ДВ - довгий вихідний (48 годин – 6 змін по 8 годин).
Цикл графіка:
… – Д – Д – КВ – В – В – КВ – Н – Н – ДВ – …
Графік виходів, складений для перших вісьми днів роботи:
|
Дні |
1 |
2 |
3 |
4 |
5 |
6 |
7 |
8 |
||||||||||||||||
|
Зміни |
Н |
Д |
В |
Н |
Д |
В |
Н |
Д |
В |
Н |
Д |
В |
Н |
Д |
В |
Н |
Д |
В |
Н |
Д |
В |
Н |
Д |
В |
|
Бригада 1 |
Н |
Н |
Д |
Д |
В |
В |
||||||||||||||||||
|
Бригада 2 |
В |
Н |
Н |
Д |
Д |
В |
||||||||||||||||||
|
Бригада 3 |
Д |
В |
В |
Н |
Н |
Д |
||||||||||||||||||
|
Бригада 4 |
Д |
Д |
В |
В |
Н |
Н |
Не плутати:
Графіки змінності, якщо умови праці важкі
Визначимо кількість бригад (змінних ланок) для цілодобового обслуговування об'єктів за важких умов праці (норма – 36 годин в тиждень):
При шестигодинній зміні щодня на роботі повинно бути:
Отже, графік виходів необхідно складати для 5 бригад (4 зміни, щодня працює 4 бригади, а одна бригада відпочиває). Позначення змін:
Н - нічна (0-00 – 6-00);
У - уранішня (6-00 – 12-00);
Д - денна (12-00 – 18-00);
У - вечірня (18-00 – 24-00).
КВ - короткий вихідний (24 години – 4 зміни по 6 годин);
ДВ - довгий вихідний (48 годин – 8 змін по 6 годин).
Структура виходів з дводенним циклом:
. – У – У – КВ – Д – Д – КВ – В – В – КВ – Н – Н – ДВ – .
Відпустки.
Час відпочинку протягом року – відпустка.
Розрізняють:
- чергова (щорічна) відпустка – через певний час працівник має право на оплачувану відпустку;
- основна відпустка – регламентується законом (мінімальний – 24 календарних днів);
- додаткова відпустка – можливо, а може і не бути – пов'язаний з шкідливими умовами праці; надається студентам-заочникам; донорські дні; за стаж роботи на одному підприємстві; для працівників з ненормованим робочим вдень і ін.
Тривалість відпустки встановлюється в календарних днях.
Переробка.
Час, перероблений понад норму, в першу чергу повинен бути компенсований часом – шляхом надання додаткових днів відпочинку. У безперервних виробництвах допускається оплата переробленого годинника, якщо не виходить компенсувати часом.
4.Зміст і завдання технічного нормування праці
У чому вимірювати витрати праці?
Витрати праці – це витрати енергії людиною в трудовому процесі. Вимірюються в людино-годинах, людино-дні і т.п. («людина» розглядається як «одиниця потужності»).
Це схоже на квт•год .
Нормування праці – це встановлення міри участі працівника в праці.
Що означає «технічне»?
Технічне нормування праці – це процес встановлення міри витрат праці (для конкретних організаційно-технічних умов) на виготовлення одиниці продукції або виконання заданого об'єму робіт за певний період з урахуванням ефективного використання знарядь виробництва і застосування передових прийомів і методів праці.
Зміст технічного нормування праці
1. Проектування раціональних структур робочих процесів.
2. Вибір раціональних режимів роботи устаткування.
3. Встановлення норм праці.
Норма витрат праці (норма праці) – кількість праці, яка необхідна для якісного виконання заданої роботи в певних організаційно-технічних умовах протікання виробничого процесу в часі.
Норма – це деяке мірило.
Норма говорить, скільки повинне бути.
Норми встановлюють необхідні витрати праці. Тому мірою кількості праці для кожного трудящого виступає норма витрат праці.
Технічно обґрунтовані норми праці – норми, встановлені з урахуванням технічних, технологічних, організаційних (зокрема організації і обслуговування робочого місця) можливостей конкретного виробництва.
Види норм витрат праці
Розрізняють:
- індивідуальні норми;
- групові норми (тобто на групу людей – наприклад, бригадні норми).
У залежності класу робіт при нормуванні витрат праці використовують різних вимірників витрат праці. При цьому виділяють 2 класи робіт:
- нормовані роботи;
- ненормовані роботи.
Нормовані роботи – роботи, об'єм яких можна кількісно зміряти і врахувати.
На нормованих роботах як норми праці можуть встановлюватися:
- норми часу;
- норми вироблення.
Застосовуються, як правило, для основних робочих.
Норма часу – час, необхідний і достатній при даному рівні техніки, технології і організації виробництва для виконання одиниці роботи робочим (або групою робочих) певної професії і кваліфікації.
Одиниця часу - хвилина, година.
Одиниця об'єму роботи - операція, група операцій, штука, тонна, метр і т.п. натуральні вимірники об'єму роботи.
Наприклад, .
Норма вироблення – кількість продукції, яка повинна бути виготовлена в певних організаційно-технічних умовах одним або групою робочих певної професії і кваліфікації в одиницю часу.
. .
Одиниця обсягу роботи - шт., т, м і т.д.
Одиниця часу - година, зміна, місяць.
Наприклад .
Між нормою вироблення і нормою часу існує функціональний зв'язок. У загальному випадку це зворотні величини.
Норми часу доцільно застосовувати для нормування праці робочих, що виконують протягом зміни різні операції.
Ненормовані роботи – роботи, обсяг яких кількісно врахувати досить складно і немає чіткого зв'язку між витратами часу і результатами праці.
Наприклад, завдання машиніста котлоагрегата – спостереження за роботою котлоагрегата і забезпечення його функціонування в необхідному режимі. Але скільки разів для цього машиніст повинен подивитися на контрольні прилади, скільки і яких коректувань і дій, що управляють, він повинен зробити, забезпечуючи роботу котлоагрегата в необхідному режимі, оцінити складно.
Для ненормованих робіт встановлюються:
- норми обслуговування – для нормування праці допоміжних робочих;
- норми чисельності – для інженерно-технічних працівників (ІТП) і службовців.
Норма обслуговування – кількість об'єктів (одиниць устаткування, виробничих площ, робочих або інших натуральних вимірників), яка повинна обслуговуватися одним або групою робочих протягом зміни (місяця).
.
Об'єкт: агрегат, робоче місце, виробничій площі і ін.
Наприклад .
Норма чисельності – чисельність працівників (робітників, ІТП, службовців) певної професії і кваліфікації, необхідних для обслуговування об'єкту або якісного виконання певного об'єму робіт у встановлений час.
.
Крім того, для ненормованих робіт застосовують норми керованості і нормовані завдання.
Норма керованості (норма числа підлеглих) визначає кількість працівників, яка повинна бути безпосередньо підпорядкована одному керівникові.
Нормоване завдання визначає необхідний асортимент і об'єм роботи, які повинні бути виконані одним працівником або їх групою (бригадою, ланкою) за даний відрізок часу (зміну, добу, місяць).
Всі норми праці повинні орієнтуватися не на окремі піонерські показники, а на стійкі показники передової групи робочих.
Як встановити норми? Для цього необхідно проаналізувати витрати робочого часу впродовж робочого дня.
Класифікація витрат робочого часу
Класифікація витрат робочого часу необхідна:
- для встановлення норм часу і інших норм праці;
- для виявлення втрат робочого часу і розробки заходів щодо їх ліквідації.
Типова класифікація витрат робочого часу представлена на рис.4.1.
Рис.4.1. Типова класифікація витрат робочого часу
Робочий час – це тривалість робочого дня (тривалість зміни).
Час роботи – час, протягом якого працівник здійснює дії, пов'язані з виконанням завдання.
Нормоване – час, який по своїй змістовності необхідний для виконання роботи.
Ненормоване – час, який за змістом не є необхідним для виконуваної роботи.
Підготовчо-заключний час – єдине на партію виробів. Партія виробів – це та кількість однакових виробів або однакових операцій, які повинні бути зроблені (виконані) протягом зміни. Наприклад, на початку зміни працівник повинен отримати завдання, пройти інструктаж, отримати інструмент і предмети праці, ознайомитися з кресленнями. Це підготовчий час. В кінці зміни працівник повинен пред'явити виконану роботу на контроль, здати інструмент.
Це заключний час. Підготовчий і заключний час безпосередньо не пов'язаний з кожним оброблюваним виробом (кожною виконуваною операцією), воно пов'язане з партією виробів і від розміру партії не залежить.
Оперативний час – час, що витрачається на безпосереднє виконання конкретної операції.
Час на відпочинок і особисті потреби – моменти відпочинку працівника протягом зміни.
Основний (технологічний) час – час безпосередньої зміни властивостей (фізичних, хімічних, механічних і інших) і стану оброблюваного предмету праці.
Допоміжний час – витрати часу на виконання допоміжних елементів операції, без яких неможливе виконання основних (пуск і останов верстата, установка деталі на верстат, зняття деталі, узяття паяльника і т.п.).
Час обслуговування робочого місця – час, що витрачається на догляд за робочим місцем впродовж певної роботи або робочої зміни.
Час технічного обслуговування робочого місця – час, необхідний для обслуговування устаткування, пристосувань і інструменту, що знаходяться на робочому місці, впродовж даної роботи (підналадка верстата, зміна інструменту унаслідок його притуплення і т.п.).
Час організаційного обслуговування робочого місця – час для підтримки робочого місця в акуратному стані протягом зміни (розкладка і прибирання інструменту, прибирання робочого місця, верстата (змісти стружку), чищення устаткування і т.д.).
Ділення часу обслуговування робочого місця на технічний час і організаційний час здійснюється тільки в умовах масового і великосерійного виробництва. В умовах одиничного і дрібносерійного виробництва не класифікується.
Іноді до складу нормованого часу включають об'єктивні перерви з організаційно-технічних причин, обумовлені технологією виробництва. Це може бути, наприклад, час, що витрачається на переїзд оперативно-виїзної бригади від місця базування до місця виконання роботи.
Класифікація ненормованого часу представлена на рис.4.2.
Непродуктивна робота – робота, не відповідна професії і кваліфікації працівника.
Втрати робочого часу, не залежні від працівника – втрати, пов'язані зі всілякими порушеннями з організаційно-технічних причин (перерви в подачі енергії, предметів праці; несправність устаткування).
На основі класифікації витрат робочого часу може бути представлений наступний склад норми часу (рис.4.3).
Таким чином, в загальному випадку повна норма часу на операцію включає наступні елементи:
;
.
Штучна норма – значить, пов'язана з кожною одиницею продукції (кожною штукою).
Прийняті позначення:
t - норма часу;
Т- абсолютні витрати часу протягом зміни.
Для однотипних операцій, що виконуються на одному робочому місці, при визначенні окремих елементів норми часу можуть бути використані наступні співвідношення:
;
де - норма штучного часу («штучна» – значить, пов'язана з кожною операцією, кожною одиницею продукції);
- сумарний підготовчо-завершальний час на обробку партії виробів;
n - кількість виробів в оброблюваній партії;
- нормативи по праці (нормативи часу відповідно на обслуговування робочого місця і на відпочинок і особисті потреби), у відсотках до оперативного часу.
Нормативи по праці – це початкові величини, що регламентують витрати праці на виконання окремих елементів роботи за конкретних організаційно-технічних умов.
Нормативи визначаються для всієї сукупності операцій, що виконуються на даному робочому місці, а не для кожної окремої операції. Можуть бути визначені методом фотографії робочого дня.
Тоді
;
,
де
- змінна норма вироблення (скільки повинен зробити за зміну), шт./зміну.
Якщо відома повна норма часу, то змінна норма вироблення:
.
Методи технічного нормування
Класифікація методів технічного нормування праці представлена в табл.4.1.
Таблиця 4.1 – Класифікація методів технічного нормування праці
|
Методи встановлення норм праці |
Обґрунтованість норм праці |
|
1.Досвідно-статистичні |
Досвідно-статистичні норми |
|
2.Аналітичні:
|
Технічно обгрунтовані (прогресивні) норми |
Досвідно-статистичні методи нормування засновані на особистому досвіді і інтуїції нормувальника і статистичних даних про витрати часу на виконання аналогічних операцій у минулому. Ці методи нормування відображають раніше досягнутий рівень продуктивності праці. Гідність – вони дуже прості.
Точніші – аналітичні методи. Ці методи припускають при встановленні норми часу виконання наступних робіт:
1. Детальне вивчення нормованої операції і побудова раціональної структури операції.
2. Вивчення можливостей виконавця при виконанні цієї операції.
3. Вивчення можливостей робочого місця з метою застосування на нім прогресивного устаткування, технологій.
4. Безпосередньо розробка операції з детальним описом вживаного устаткування, технологій, прийомів самого робочого.
5. Розрахунок норми часу по окремих її елементах.
Залежно від способу визначення окремих елементів норми часу розрізняють:
1. Аналітично-розрахунковий метод, при якому елементи норми часу розраховують на основі раніше встановлених нормативів.
Наприклад, норми часу на ручні операції можна розраховувати по мікроелементних нормативах.
Для цього ручні операції розділяють на елементарні операції.
2. Аналітично-дослідницький метод, що припускає визначення окремих елементів норми часу на основі вивчення витрат робочого часу спостереженням.
Практично встановлення норм часу найчастіше здійснюється одночасно з використанням аналітично-розрахункового і аналітично-дослідницького методів. Тобто одні елементи встановлюють аналітично-дослідницьким методом, а інші – аналітично-розрахунковим.
Вивчення витрат робочого часу спостереженням
Вивчення витрат робочого часу спостереженням використовується для тих же цілей, для яких розглядалася класифікація витрат робочого часу, – для встановлення норм часу і виявлення втрат робочого часу і їх причин.
Методи вивчення витрат робочого часу спостереженням:
1. Фотографія робочого дня.
2. Хронометраж.
3. Метод моментних спостережень.
Фотографія робочого дня (ФРД)
Висновки по ФРД будуть достовірні, якщо результати (дані спостережень) усереднені як мінімум по 3-5 змінам.
На основі наглядового листа (містить записи про всі спостережувані дії працівника протягом робочого дня):
• виконується класифікація спостережуваних елементів витрат робочого часу і угрупування однотипних витрат. Наприклад, час знайомства із завданням, час вивчення креслення – це підготовчо-завершальний час по типовій класифікації;
• складається фактичний баланс робочого дня, що показує співвідношення сумарних витрат робочого часу кожного виду, здійснюваних протягом зміни.
Фактичний баланс робочого дня – це реальне співвідношення всіх витрат робочого часу протягом зміни.
• розробляються заходи щодо ліквідації виявлених втрат робочого часу;
• розробляється нормальний баланс робочого дня, тобто без втрат.
Нормальний баланс робочого дня – найбільш раціональний розподіл робочого часу між відповідними витратами протягом зміни.
Нормальний баланс складається на основі фактичного шляхом визначення по кожній групі витрат її проектованої величини. Проектовані витрати робочого часу встановлюються шляхом віднімання з фактичних витрат усунених втрат і нераціональних витрат часу. У нормальному балансі час роботи, не обумовлений виконанням виробничого завдання, час перерв, викликаних порушенням виробничого процесу, і перерви, викликані порушенням трудової дисципліни, не передбачаються. Всі фактичні витрати по цих групах часу вважаються резервом збільшення оперативного часу;
• на основі нормального балансу визначаються необхідні дані для встановлення норми часу, а саме:
1) сумарний підготовчо-заключний час на зміну ;
2) нормативи часу на обслуговування робочого місця і на регламентовані перерви (на відпочинок і особисті потреби):
,
де - сумарні нормативні витрати часу протягом зміни (по нормальному балансу) відповідно на обслуговування робочого місця, на відпочинок і особисті потреби, на оперативну роботу, хв./зміну.
Хронометраж
Хронометраж – метод вивчення трудових процесів, що повторюються, в часі.
Хронометраж використовується:
- для визначення норми основного часу, норми допоміжного часу або в цілому норми оперативного часу;
- для встановлення нормативів часу на окремі прийоми;
- для перевірки норм часу, встановлених чисто розрахунковим шляхом.
Перед проведенням хронометражних спостережень спостережувану операцію розбивають на елементи. За характерними ознаками (наприклад, по деяких діях працівника), які позначають перехід від виконання одного елементу операції до іншого, виділяють фіксажні крапки. Спостерігаючи за діями працівника, за допомогою секундоміра по фіксажних крапках роблять виміри, виміри заносять в хронокарту і визначають тривалості виконання кожного елементу операції по всіх вимірах.
Визначається нормальна тривалість кожного елементу операції як середнє арифметичне із значень хроноряда:
,
де - тривалість j-того елементу операції в i-том вимірі;
m - число вимірів j-того елементу операції.
Визначається час виконання операції як сума нормальних тривалостей елементів операції:
,
де n - число елементів операції.
Фотографія робочого часу, хронометраж малопродуктивні, оскільки за одним робочим місцем закріплюється один спостерігач.
Метод моментних спостережень
Метод моментних спостережень застосовується для тих же цілей, що і ФРД при спостереженні за однотипними робочими місцями. Вивчаючи робочий час методом моментних спостережень, реєструють не абсолютні значення витрат часу, а кількість моментів витрат.
Спостерігач постійним маршрутом з постійною швидкістю обходить робочі місця і проти кожного прізвища ставить символ класифікації витрат робочого часу відповідно до того, чим у момент проходу зайнятий працівник. В результаті за зміну проти кожного прізвища буде певна кількість символів, еквівалентних тривалості зміни. Підраховують суму моментів по всіх видах витрат часу і визначають процентний вираз кожного елементу від загальної кількості моментів спостережень.
5.Планування праці на енергопідприємстві
Планування праці включає:
- розрахунок річних фондів часу робочих, обслуговуючих переривчасті і безперервні виробничі процеси (планування річного балансу робочого часу среднеспісочного робочого);
- розрахунок чисельності працівників, зайнятих на нормованих і ненормованих роботах (визначення облікового і явочного складу працівників).
Фонди робочого часу
Календарний фонд робочого часу () – кількість календарних днів в році.
Фонд часу номінальний нормативний в годинах ()– норма робочого часу.
Явочний фонд робочого часу () – планована кількість робочих днів (годинника) в році. Визначається на основі балансу робочого часу.
Ефективний фонд часу роботи одного робочого в плановому році – кількість годин, який в середньому повинен відпрацювати один обліковий робітник в плановому році. Визначається на основі балансу робочого часу як явочний фонд робочого часу в годинах, зменшений на величину скорочень робочого дня (годуючим матерям, підліткам).
Річний баланс робочого часу
Річний баланс робочого часу складається на кожен календарний рік для кожної групи робітників з певним режимом роботи і певною тривалістю робочого тижня. По інших категоріях працівників річний баланс робочого часу, як правило, не складається.
При складанні річного балансу робочого часу необхідно звернути увагу на наступне:
річний баланс робочого часу складає, як правило, тільки для робітників;
розрахунковий номінальний фонд часу в днях визначається вирахуванням з календарного часу вихідних і святкових днів (при безперервному обслуговуванні віднімаються тільки вихідні дні відповідно до графіка виходів);
тривалість передсвяткового робочого дня скорочується на одну годину (при безперервному обслуговуванні скорочення робочих днів відсутнє);
виходячи з прийнятого режиму праці і відпочинку, а також тривалості робочої зміни в звичайні і скорочені (по трудовому законодавству) дні, визначається розрахунковий номінальний фонд часу в годинах;
розрахунковий номінальний фонд часу в годинах при п'ятиденному режимі роботи приймається в якості нормативного на поточний рік для п'ятиденного тижневого режиму;
розрахунковий номінальний фонд часу в годинах при шестиденному режимі роботи приймається в якості нормативного на поточний рік для шестиденного і безперевного тижневого режиму. Щодо нього визначається переробка (недоробка). При безупинному обслуговуванні має місце переробка, компенсація якої допускається додатковою оплатою як за понаднормовий час;
явочний фонд часу в днях дорівнює розрахунковому номінальному фонду часу в днях за винятком планованих невиходів. Плановані невиходи – це невживаний, але планований час (відпустка, невиходи по хвороби, час виконання державних і суспільних обов'язків). Варто мати через, що тривалості планованих невиходів дані в календарних днях і при визначенні повинні бути переведені в робочі дні відповідного режиму праці шляхом їхнього множення на коригувальні коефіцієнти;
відношення розрахункового номінального фонду часу (у днях) до явочного (у днях) чисельно дорівнює коефіцієнту облікового складу, за допомогою якого встановлюється зв'язок між планованою явочною й обліковою чисельністю робітників.
Плановий баланс робочого часу одного середньооблікового робітника на 20__ рік
|
Показники (елементи балансу робочого часу) |
Умов-не позна-чення |
Оди-ниця вимі-рювання |
Тижневий режим |
||
|
П’ятиденний |
Шестиденний |
Безперервний ( 8 год.) |
|||
|
1. Календарний час |
дні |
365(366) |
365(366) |
365(366) |
|
|
1.1. Выхідні дні |
дні |
(СБ)+(НД) |
(НД) |
Невиходи за графіком змінності |
|
|
1.2. Святкові дні |
дні |
0 |
|||
|
1.3. Передсвяткові дні, в які скорочується на 1 год. |
дні |
0 |
|||
|
2. Розрахунковий номінальний час |
дні |
||||
|
год. |
|||||
|
3. Нормативний номінальний час (норма робочого часу) |
год. |
||||
|
Переробка (+) або недоробка (-) |
год. |
0 |
0 |
||
|
4. Плануємі невиходи: |
дні |
||||
|
а) основна і додаткова відпустка |
дні |
||||
|
б) за хворобою |
дні |
||||
|
в) виконання державних та суспільних обов’язків |
дні |
||||
|
5. Явочний час |
дні |
||||
|
год. |
|||||
|
Коефіцієнт облікового складу |
Примітка:
(СБ) – кількість субот у році;
(НД) – кількість неділь у році;
– тривалість робочого дня (зміни), години;
– тривалість відпустки (основної і додаткової) у календарних днях;
– відповідні плановані невиходи в календарних днях.
Планування чисельності працівників підприємства
Припускає визначення чисельності працівників по категоріях, причому:
- по робочих планується обліковий і явочний склад;
- по решті категорій працівників – тільки обліковий склад.
Явочний і обліковий склад визначається тільки для тих інженерно-технічних працівників, які працюють по графіку робочих (наприклад, диспетчери в РЕС, гірські майстри в шахтах і ін.).
Явочний склад (явочна чисельність) робітників – мінімальна добова потреба в робітниках, достатня для виконання заданого обсягу робіт і така, що забезпечує прийнятий режим праці і відпочинку робочих.
Обліковий склад (облікова чисельність) – загальне число працівників, що числяться в списках підприємства за станом на початок кожного календарного дня (незалежно від їх місцезнаходження).
Явочна чисельність робітників ( , люд.), визначається в такий спосіб:
а) на відрядних роботах
;
б) на погодинних роботах:
;
,
де – планова трудомісткість відрядних робіт, нормо-год./рік;
– коефіцієнт виконання норм, = 1,05-1,1;
– число одиниць устаткування, що обслуговується;
– кількість робочих змін у добі;
– норма обслуговування, од.уст./люд;
– норма чисельності, люд./од.уст.;
– кількість бригад для цілодобового обслуговування.
Облікова чисельність ( , люд.), розраховується по формулі:
.
Кос - коефіцієнт облікового складу.
Чисельність решти категорій працівників визначається на основі норм чисельності, на базі яких складаються штатні розклади підприємства.
Округленню до цілого числа (як правило, в меншу сторону) підлягає тільки сумарна чисельність персоналу робітників і сумарна чисельність ІТР і службовців підприємства.
Тема 5.
Організація оплати праці працівників підприємства
План лекції
1. Сутність і основні принципи раціональної організації оплати праці на підприємстві.
2. Система регулювання оплати праці в Україні.
3. Організація оплати праці робочих.
4. Оплата праці керівників, фахівців, службовців і молодшого обслуговуючого персоналу.
5. Контрактна система найму і оплати праці.
6. Планування заробітної плати на енергопідприємстві (розрахунок фонду оплати праці).
Оплата праці – це будь-який заробіток, обчислений, як правило, в грошовому виразі, який за трудовим договором власник або уповноважений їм орган виплачує працівникові за виконану роботу або надані послуги.
Від того, за що і скільки працівник отримує, залежить його відношення до праці.
Функції заробітної плати
1. Заробітна плата – засіб задоволення матеріальних і духовних потреб трудящих.
2. Заробітна плата – економічний стимул у виробництві.
3. Заробітна плата – засіб розподілу і перерозподілу кадрів по регіонах країни, галузях національного господарства.
4. Заробітна плата – елемент соціального захисту.
Державу встановлює розмір мінімальної заробітної плати.
Державна соціальна гарантія мінімального рівня оплати праці працівників підприємств, установ і організацій незалежно від їх форм власності є обов'язкової на всій території України.
Організація оплати праці переслідує наступні цілі:
1. Заробітна плата повинна бути основним джерелом зростання реальних доходів трудящих.
Слід розрізняти номінальну заробітну плату, реальну заробітну плату і реальні доходи трудящих.
Номінальна заробітна плата (грошова) – це сума грошових коштів, що отримуються працівником за виконання об'єму робіт.
У зв'язку з існуванням товарного виробництва і надходженням предметів споживання трудящим за допомогою обміну заробітної плати на товари через торгівлю, заробітна плата має грошову форму.
Але однаковій грошовій сумі заробітної плати може відповідати різний товарний еквівалент, оскільки в різні періоди і в різних районах країни ціни на товари можуть бути різні. Тому точнішою характеристикою доходів служить реальна заробітна плата.
Реальна заробітна плата – сукупність матеріальних і духовних благ, а також послуг, які є еквівалентом номінальної заробітної плати.
Реальна заробітна плата залежить від розміру номінальної заробітної плати і рівня цін на предмети споживання і послуги і визначається індексом реальної заробітної плати:
,
де - індекс номінальної заробітної плати;
- індекс цін.
Реальні доходи трудящих включають реальну заробітну плату, надходження з суспільних фондів споживання (субсидії, допомога, дотації, пільги) і інші доходи (від особистого господарства, відсотки по банківських внесках, дивіденди по акціях).
Основних джерел доходів – два:
- заробітна плата;
- виплати і пільги їх суспільних фондів споживання.
2. Заробітна плата повинна бути економічним стимулом розвитку виробництва, зростання продуктивності праці, поліпшення якості продукції, зменшення втрат робочого часу.
Раціональні принципи організації оплати праці
1. Принцип відповідності заробітної плати працівників кількості і якості витраченої ними праці. Припускає відповідність між результатами праці і кількістю і якістю витраченої праці.
Під якістю праці розуміють його кваліфікацію, а не якість роботи, як це іноді припускають.
Кваліфікація – рівень підготовленості, ступінь придатності до певного виду праці.
2.Принцип неухильного зростання заробітної плати.
Темп зростання заробітної плати повинен відставати від темпу зростання продуктивності праці. Тільки в цьому випадку можливо розширене відтворення суспільного продукту. Інакше нічого буде розподіляти: частина суспільного продукту, призначена для розподілу через заробітну плату, просто не буде проведена (розподіляться асигнації, не забезпечені матеріальними благами, що приведе до інфляції).
4. Принцип диференціації і регулювання рівня оплати праці різних груп і категорій трудящих.
2. Система регулювання оплати праці в Україні
Система регулювання оплати праці в Україні включає:
- державне регулювання оплати праці;
- договірне регулювання оплати праці.
Сфера державного регулювання оплати праці:
• розмір мінімальної заробітної плати;
• інші мінімальні державні норми і гарантії в оплаті праці.
Норми в оплаті праці: за роботу наднормово; за роботу в святкові дні; оплата праці підлітків і ін.
Гарантії в оплаті праці: оплата щорічних відпусток; оплата відпусток при різних формах навчання; гарантії для вагітних жінок; гарантії і компенсації при службових відрядженнях і др.;
• міжгалузеві співвідношення в оплаті праці;
• умови і розміри оплати праці в бюджетних організаціях;
• оподаткування заробітної плати і прирівняних до неї доходів і ін.
Договірне регулювання оплати праці
Договірне регулювання оплати праці здійснюється на основі тарифних угод, що укладаються на трьох рівнях.
Тарифна угода – це договір між представниками сторін переговорів (представниками працівників і представниками працедавця) з питань оплати праці і соціальних гарантій.
Рівні договірного регулювання оплати праці:
• міжгалузевою
(генеральна тарифна угода);
• галузевий, регіональний
(галузева тарифна угода, регіональна тарифна угода);
• виробничий
(тарифна угода як частина колективного договору).
Предмет генеральної тарифної угоди:
• єдині тарифні умови оплати праці робочих і службовців по загальних (крізним) професіях і посадах;
• єдині для України мінімальні ставки компенсаційних доплат за роботу в несприятливих, шкідливих і небезпечних умовах праці і ін.
Предмет галузевої тарифної угоди:
• єдина для підприємств галузі тарифна сітка оплати праці робочих;
• єдині мінімальні розміри доплат і надбавок, що зважають на специфіку умов праці окремих професійних груп галузі і ін.
Предмет тарифної угоди на виробничому рівні:
• форми і системи оплати праці (форми оплати праці визначають за що нараховується заробіток; системи кожної форми оплати праці визначають
конкретну методику числення заробітку);
• розміри тарифних ставок і посадових окладів;
• види і розміри доплат, надбавок, премій;
• умови оплати праці за роботу в наднормовий час, за час простою не по провині працівника і ін.
Норми генеральної тарифної угоди обов'язкові для обліку на подальших рівнях колективних переговорів; норми галузевої, регіональної тарифної угоди – на виробничому рівні – як мінімальні гарантії.
Норми всіх тарифних угод не винні протіворечить трудовому законодавству.
3. Організація оплати праці робочих
Централізоване регулювання оплати праці робочих здійснюється, перш за все, за рахунок тарифної системи оплати праці робочих, що діє в країні.
Тарифна система оплати праці – сукупність нормативів, що визначають рівень оплати праці і ступінь її диференціації.
Основні елементи тарифної системи оплати праці робочих
1. Тарифні ставки.
2. Тарифні сітки.
3. Тарифно-кваліфікаційні характеристики робіт і професій робочих (зведені в тарифно-кваліфікаційні довідники робіт і професій робочих – ТКС).
Тарифна ставка – це розмір оплати праці робочого відповідного розряду за одиницю робочого часу.
Розряд:
a) стосовно робіт: розряд – це клас складності виду робіт;
b) стосовно робочим: розряд – це рівень кваліфікації робочого.
Кваліфікація – рівень підготовленості, ступінь придатності до певного виду праці.
Тарифна ставка – це не заробітна плата, а величина, що визначає рівень оплати праці за одиницю часу.
Залежно від одиниці часу розрізняють наступні види тарифних ставок:
- годинна тарифна ставка, грн./час;
- денна тарифна ставка, грн./день (під одиницею часу «день» розуміється «зміна»);
- місячна тарифна ставка (оклад), грн./месяц.
Величина тарифної ставки диференціюється залежно від наступних ознак:
1. Складнощі виконуваної роботи – ніж вища кваліфікація потрібна для виконання роботи, тим вище розмір тарифної ставки.
2. Умов праці – чим важче за умову, тим вище розмір тарифної ставки.
3. Інтенсивності (напруженості) праці – диференціація тарифних ставок по формах оплати праці: тарифні ставки на відрядно оплачуваних роботах вищі, ніж на почасових оплачуваних роботах, т.оскільки бажання зробити більше (щоб більше запрацювати) вимагає більш напруженої праці.
4. Важливості виробничої ділянки або виду виконуваних робіт в рамках всієї галузі. Наприклад, в машинобудуванні:
1) робочі, що працюють з дуже складним устаткуванням Тарифна
2) робочі, що виконують верстатні роботи ставка
3) робочі, зайняті на решті робіт зменшується
5. Значення галузі в економіці країни (для стимулювання залучення робочих в пріоритетні галузі).
Три групи галузей:
- машинобудування, енергетика Тарифна
- харчова і легка промисловість ставка
- місцева промисловість зменшується
Тарифна сітка – це сукупність кваліфікаційних розрядів і відповідних їм тарифних ставок або тарифних коефіцієнтів.
Тарифний коефіцієнт показує, в скільки разів рівень оплати праці (тарифна ставка) i-того розряду перевищує рівень оплати праці (тарифну ставку) першого розряду.
Тарифна ставка i-того розряду, грн./од. часу:
,
де - тарифна ставка першого розряду;
- тарифний коефіцієнт i-того розряду.
Діапазон тарифної сітки – співвідношення між крайніми тарифними коефіцієнтами.
Тарифні сітки диференціюються по галузях промисловості.
Найбільш поширена шестирозрядна тарифна сітка (наприклад, для крізних професій). Енергетика віднесена до крізних професій, тобто що має місце в багатьох галузях.
Тарифно-кваліфікаційний довідник (ТКС) – збірка кваліфікаційних характеристик, що визначають обсяг професійних знань і трудових навиків робочого, необхідних для виконання певних видів робіт.
За допомогою ТКС здійснюється тарифікація робіт і робочих, тобто:
- віднесення робіт до того або іншого розряду (тарифікація робіт – це визначення класу складності робіт);
- для робочого – привласнення робочому того або іншого кваліфікаційного (тарифного) розряду (тарифікація робочих – це привласнення робочим кваліфікації, рівень якої визначає здатність робочого виконувати роботи відповідного класу складності).
Структура тарифно-кваліфікаційного довідника.
У ТКС по кожному кваліфікаційному розряду певної професії (наприклад, «токар першого розряду») дається 3 види характеристик:
1. Характеристика (а не перелік!) виконуваних робіт, тобто що робочий повинен уміти.
2. Обсяг професійних знань, тобто що робочий повинен знати.
3. Приклади робіт, віднесених до даного тарифного розряду (типові роботи, які робочий повинен зробити).
У цьому довіднику ніяких тарифних ставок не немає.
Для привласнення розряду робочий складає практичний і теоретичний іспити, і спеціальна кваліфікаційна комісія ухвалює рішення про привласнення робочому розряду.
Є 2 види довідників:
- ЕТКС – єдиний тарифно-кваліфікаційний довідник робіт і професій робочих крізних професій (професій, які мають місце в багатьох галузях);
- галузеві (у інших галузях таких професій немає).
Форми оплати праці робочих
При тарифній системі діють дві форми оплати праці робочих:
- почасова – оплата за відпрацьований час;
- відрядна – оплата за зроблене, за виконане.
Почасова оплата праці – форма оплати праці, при якій розмір заробітної плати працівника залежить від його кваліфікації і від фактично відпрацьованого ним часу.
Відрядна оплата праці – форма оплати праці, при якій розмір заробітної плати робочого залежить від кількості проведеної продукції (об'єму виконаної роботи).
Застосування відрядної форми раціональне в наступних випадках:
- якщо на даному виробництві існує чіткий облік виготовленої продукції, цей облік можливий в деяких натуральних одиницях і добре налагоджено технічне нормування праці (т.е. на нормованих роботах);
- якщо є необхідність і можливість випуску продукції понад норму. Наприклад, на потоковій лінії для окремих робочих не доцільно.
Тенденція в світі така, що частка відрядної форми зменшується, т.к.:
- прагнення зробити більше впливає на якість роботи (не дивлячись на контроль за якістю роботи);
- все в меншій мірі виявляється зв'язок між зусиллями робочого і зробленим, оскільки в результаті автоматизації працівник все більшою мірою виконує роль спостерігача.
Кожна з цих форм оплати праці підрозділяється на ряд систем, що визначають конкретну методику числення заробітку.
Системи відрядної форми оплати праці
Особливості конкретної системи відрядної форми оплати праці визначаються групами ознак, склад яких представлений на рис.5.1.
Рис.5.1. Ознаки систем відрядної форми оплати праці
Індивідуальна – оплата за індивідуальні результати роботи.
Колективна (бригадна) – оплата за колективні (бригадні) результати роботи.
Пряма – оплата безпосередньо (прямо) за те, що зроблене робочим.
Непряма – оплата залежить не від того, що зробив робочий, а від того, що зробили інші – ті, кого цей робочий обслуговує. Тобто при непрямій відрядності оплата робочого залежить побічно від того, що цей робочий робить. Зазвичай застосовується на допоміжних, обслуговуючих процесах (ремонтники, налагоджують, транспортні робочі і ін.), тобто обслуговуючих основні процеси, оплата на яких відрядна.
Рис.5.2. Формування назви системи відрядної форми оплати праці
Визначення заробітку при різних системах відрядної форми оплати праці
1. Прямі прості відрядні системи оплати праці.
Простій відрядний заробіток:
де - пряма відрядна розцінка, грн./од.обсягу робіт;
N - обсяг виконаних робіт за даний проміжок часу (наприклад, за місяць), од.обсягу робіт/період.
Відрядна розцінка – розмір оплати за одиницю вироблюваної продукції або одиницю виконуваної роботи.
,
де - пряма відрядна індивідуальна розцінка, грн./шт.:
;
- кількість продукції фактично виготовленою робочим або те, що плануємо (якщо рахуємо планову зарплату);
- годинна тарифна ставка, відповідна розряду виконуваної роботи, тобто того розряду, до якого відноситься виконувана робота, а не розряду робочого, грн./год;
- повна годинна норма часу, год./шт.;
- годинна норма вироблення, шт./год.
Праця робочих відрядників оплачується за розцінками, встановленими для роботи, яка ними виконується.
Приклад. Хай робота IV розряду, а робочий V розряду. Відрядну розцінку рахуватимемо по IV розряду, оскільки розцінюється робота, а не робочий.
Але якщо різниця в розрядах ≥ 2, то робочий має право розраховувати на доплату, що регулюється тарифною угодою на виробничому рівні: виплата міжрозрядної різниці і умови такої виплати встановлюються колективними договорами.
Якщо виконання певної роботи вимагає сумісної, колективної праці групи робочих, причому проаналізувати і врахувати результати роботи можна тільки для всієї групи, застосовуються відрядні бригадні системи оплати праці.
1.2. Пряма проста відрядна бригадна система оплати праці.
В цьому випадку необхідно вирішити дві задачі:
,
- розподілити відрядний бригадний заробіток між членами бригади.
Перше завдання
Фактичний прямий відрядний заробіток бригади (оплата пряма проста відрядна):
,
де – пряма відрядна бригадна розцінка, грн./од.
;
– бригадна норма часу на одиницю чи продукції роботи, год./од.;
– сумарна годинна тарифна ставка, що відповідає розрядам усіх членів бригади (передбачається, що розряди виконуваних робіт відповідають розрядам членів бригади), грн./год.;
n – число членів бригади;
– годинна бригадна норма виробітку, од./год.;
– обсяг роботи, виконаний бригадою (кількість продукції, виготовленою бригадою), од./міс.
Друге завдання
Існує декілька методів розподілу бригадного відрядного заробітку:
1. Традиційний метод розподілу бригадного відрядного заробітку.
Спочатку визначається коефіцієнт відрядного приробітку:
- число годин роботи i-того члена бригади за даний період;
- тарифний заробіток бригади (заробіток бригади, якби їй платили за відпрацьований час, тобто як повременщикам).
Коефіцієнт відрядного приробітку показує, скільки гривень фактичного заробітку доводиться на одну гривну тарифного заробітку.
Тоді заробіток i-того члена бригади:
Тобто бригадний відрядний заробіток розподіляється між членами бригади пропорційно кваліфікації і часу роботи членів бригади.
А як врахувати відношення кожного члена бригади до роботи? З'явився коефіцієнт трудової участі.
2. Розподіл бригадного відрядного заробітку за допомогою коефіцієнта трудової участі (КТУ).
Тобто враховується не тільки кваліфікація і час роботи члена бригади, але і додаткові характеристики його праці (якість, сумлінність виконання роботи, дисципліна і т.д.).
Типової схеми КТУ немає.
2. Відрядно-преміальні системи (як індивідуальні, так і бригадні).
,
де
- простій відрядний заробіток;
Пр - премія.
Існують різні схеми преміювання.
Найбільш поширено преміювання, засноване на встановленні коефіцієнта преміювання до простого відрядного заробітку:
,
де - коефіцієнт преміальної доплати (коефіцієнт преміювання).
Найчастіше постійний і складає не більш %.
Застосовуються і складніші методики, наприклад:
,
де
- коефіцієнт преміальної доплати за виконання місячного планового завдання (цей коефіцієнт постійний);
- коефіцієнт преміальної доплати за кожен відсоток перевиконання місячної норми вироблення, 1/%;
- відсоток перевиконання місячної норми вироблення:
Приклад.
Хай і . Тоді, якщо місячна норма вироблення виконана на 110%, то коефіцієнт преміювання складе до прямого відрядного заробітку.
Нарахування премії завжди здійснюється за наслідками місячного вироблення на основі умов преміювання, затверджених на підприємстві.
3. Відрядно-прогресивні системи оплати праці (як індивідуальні, так і бригадні).
Використовуються кратковрéменно на тих ділянках виробництва, де потрібний в найкоротші терміни різко підвищити вироблення продукції.
Тут залежно від ступеня виконання завдання міняється сама розцінка, тобто відрядна розцінка не залишається постійною, а збільшується із збільшенням кількості зробленого.
;
Продукція в межах планового завдання (зазвичай 100% місячного вироблення) оплачується по постійній розцінці.
Продукція понад планове завдання оплачується за підвищеними розцінками, величина яких зростає ступінчасто залежно від ступеня перевиконання місячної норми вироблення (див. рис.5.3).
Рис.5.3. Ступінчаста шкала збільшення відрядно-прогресивної розцінки
Приклад.
Хай шкала збільшення відрядних розцінок наступна:
|
Перевиконання місячної норми вироблення, % |
0-10 |
10-25 |
25-40 |
>40 |
|
Коефіцієнт збільшення відрядної розцінки |
1,1 |
1,3 |
1,7 |
2 |
Якщо перевиконання за місяць склало 18%, то (см. рис.5.4):
,
де - місячна норма вироблення.
Рис.5.4. Наприклад визначення відрядно-прогресивного заробітку
3.2. З безперервною шкалою збільшення відрядної розцінки.
В цьому випадку при виконанні в межах місячної норми вироблення – оплата по постійній розцінці, а при перевиконанні місячної норми вироблення вся продукція оплачується за підвищеними розцінками. Причому кожному відсотку перевиконання відповідає свій коефіцієнт збільшення відрядної розцінки за всю продукцію.
4. Акордна система оплати праці.
Використовується на термінових роботах, де особливе значення має чинник часу (наприклад, аварійно-відновні роботи по відновленню електропостачання у зв'язку з аварією в живлячій мережі).
Розцінка встановлюється відразу за важ (загальний) об'єм робіт, а не за одиницю цього обсягу:
,
де
- відрядна розцінка за важ об'єм роботи, грн.;
- премія за дострокове виконання роботи, грн.
Розмір премії залежить від того, на скільки раніше виконана робота по відношенню до апланованого часу.
5. Непрямі відрядні системи оплати праці (індивідуальні і бригадні).
При непрямій відрядності заробіток визначається через непряму розцінку:
,
где
- непряма выдрядна розцінка:
;
- обсяг, виконаний основними робітниками;
- тарифна ставка робітника, який на непрямій відрядній оплаті;
- норма часу для основних робітників.
Непряма проста відрядна індивідуальна система:
,
где
- непрямий простий відрядний заробіток;
- непряма відрядна розцінка за одиницю продукції, виготовленої тими, кого обслуговує допоміжний робітник;
- підсумкова кількість продукції, що виготовлена основними робітниками;
-годинна тарифна ставка, що відповідає розряду допоміжного робітника;
-норма обслуговування для даного допоміжного робітника;
- годинна норма вироблення для об’єкта, що обслуговується допоміжним робітником.
Системи почасової форми оплати праці:
• проста почасова;
• почасово-преміальна.
У енергетиці більшість робочих на почасовій оплаті.
6. Проста почасова система оплати праці.
Проста почасова система оплати праці може бути почасової і щомісячною (окладною).
,
де
- годинна тарифна ставка, грн./час;
- фактично відпрацьоване число годинника (розмірність – час в часі), година/місяць.
Недолік – можливий заробіток в кожному місяці різний, оскільки в місяцях різна кількість планових годин роботи із-за неоднакового числа календарних, вихідних і святкових днів.
6.2. Щомісячна пряма проста почасова система (окладна система).
Якщо тарифна ставка місячна (оклад), то фактичний заробіток за місяць:
,
де
- місячна тарифна ставка (оклад);
- фактична кількість виходів в місяць;
- планове число виходів відповідно до прийнятого режиму праці і відпочинку (при безперервному обслуговуванні – відповідно до графіка змінності).
При виконанні робіт різної кваліфікації працю почасових робочих, а також службовців оплачується по роботі вищої кваліфікації.
,
где
- простий почасовий заробіток;
Пр - премія
При організації оплати праці робочих існують особливі умови оплати їх праці.
Особливими умовами оплати праці є:
1. Оплата праці працівників молодше 18 років (підлітків).
Для підлітків встановлюється скорочений робочий тиждень, але оплата проводиться як за повний робочий тиждень. Пільговий годинник підліткам оплачується по тарифній ставці.
2. Оплата праці за роботу в святкові, неробочі і вихідні дні.
Робота в святкові, неробочі і вихідні дні оплачується в подвійному розмірі.
3. Оплата праці за роботу в нічний і вечірній час.
Нічний час – з 22-00 до 6-00. Оплачується вся зміна додатково по 40% тарифної ставки, якщо нічний час зміни складає не меншого 50%.
Вечірня зміна: доплата складає 20% тарифної ставки.
Наприклад, зміна з 17-00 до 1 години ночі – доплата 20% тарифної ставки. Якщо зміна з 24-00 до 8-00 ранку, то вся зміна оплачуватиметься додатково по 40% тарифної ставки.
4. Оплата праці за роботу в наднормовий час.
Наднормовими вважаються роботи понад встановлену тривалість робочого дня.
Оплата наднормового годинника здійснюється в полуторному розмірі за кожну годину роботи зверху нормативної тривалості робочого дня.
5. Оплата праці за час простою (наприклад, що мав місце не по провині працівника).
6. Оплата праці за виготовлення продукції, що виявилася браком не по провині працівника.
7. Оплата робіт не відповідних кваліфікації робочого.
Особливості оплати праці робочих в енергетиці
Переважне (на 90%) застосування почасової форми оплати праці.
Для більшості робочих, зайнятих обслуговуванням основного і допоміжного устаткування, встановлені місячні тарифні ставки, тобто оклади.
4. Оплата праці керівників, фахівців, службовців і молодшого обслуговуючого персоналу
Почасова оплата праці керівників, фахівців і службовців проводиться по місячних посадових окладах (ставкам), тобто по різновиду почасової форми – окладній системі, якщо інше не передбачене колективним договором.
Тарифне нормування заробітної плати керівних працівників, фахівців, службовців і молодшого обслуговуючого персоналу (МОП) здійснюють за допомогою схем посадових окладів. Схеми посадових окладів доповнені системою показників і характеристик для віднесення працівників до певної групи по оплаті праці.
Схеми посадових окладів містять переліки посад всіх найменувань і розміри місячних окладів по кожній посаді у вигляді «вилки» окладів (мінімальний і максимальний оклад). Оклад встановлюється в межах «вилки». Галузеві схеми посадових окладів диференціюють заробітну плату залежно від складності, об'ємів і умов виконання вироблюваних робіт. Всі підприємства галузі, а на підприємствах цехи і ділянки розподіляють на категорії по рівню окладів.
Єдина для підприємств галузі шкала співвідношень мінімальних посадових окладів по групах посад керівників, фахівців і службовців є предметом галузевої тарифної угоди.
Раціональний розподіл сумарного заробітку підрозділу між виконавцями повинен здійснюватися пропорційно трудовому внеску виконавців і враховувати:
- кваліфікацію виконавця;
- його дійсний трудовий внесок в загальні результати підрозділу;
- повинно бути демократичним, тобто здійснюватися із залученням всього трудового колективу або його більшої частини.
Наприклад, розмір заробітку може визначатися на безтарифній основі, коли всі працівники розподілені по кваліфікаційних рівнях, кожному кваліфікаційному рівню привласнений свій бал, а фактичний заробіток працівника визначається з урахуванням його кваліфікаційного рівня, відпрацьованого часу і КТУ.
Оплата праці за контрактом визначається угодою сторін і зв'язується з виконанням умов контракту.
5. Контрактна система найму і оплати праці
Нова форма регулювання трудових відносин – контрактна система найму і оплати праці.
Її суть полягає в тому, що найманий працівник протягом всього терміну дії контракту зобов'язується внести конкретний внесок до виробничо-господарської діяльності підприємства, виконуючи при цьому умови, передбачені в контракті за угодою сторін.
аймач, у свою чергу, покликаний забезпечити необхідні умови для плідної праці контрактантів, відповідну оплату праці, надання пільг.
Контракт – це особлива форма трудового договору, складена у письмовій формі на визначений сторонами термін (у нашій країні, як правило, від одного року до п'яти років), або на час виконання певної роботи.
Контрактна форма регулювання трудових відносин є найбільш прогресивною, оскільки дозволяє розширити сферу договірного регулювання умов оплати праці.
Контракт слід розглядати як комплексний договір, що регламентує не тільки трудові, але і цивільні майнові відносини сторін – працівника і наймача. При цьому робочий час, порядок оплати, пільги і інші елементи стимулювання праці визначаються як результат домовленості і є предметом торгу при встановленні умов контракту. Контракт – це двосторонній договір, практично відповідний колективному договору в індивідуальному варіанті.
Безумовно, масовий переклад на контрактну форму працівників, відносно яких досить керуватися загальним законодавством про працю, не доцільний.
Державу здійснює регулювання оплати праці, зокрема, шляхом оподаткування витрат на оплату праці підприємств і доходів фізичних осіб.
З 1 січня 2004 року вступив в силу Закон України «Про податок з доходів фізичних осіб», що встановив плоску шкалу оподаткування доходів фізичних осіб (раніше – прибуткового податку) по єдиній ставці 13% (з 1 січня 2007 року – 15%). Податок стягується з суми доходу оподаткування фізичної особи, зменшеної на соціальні внески (внесок до пенсійного фонду, на обов'язкове соціальне страхування по хвороби і збір на соціальне страхування по безробіттю) і податкову соціальну пільгу. Цим же законом введена норма про право платника податків на податковий кредит. Податковий кредит – це витрати, понесені платником податків протягом звітного року, на розмір яких в певних випадках можна зменшити свій загальний річний дохід оподаткування і в результаті – повернути з бюджету частину сплаченого за рік податку з доходів фізичних осіб. Зокрема, в податковий кредит може бути включена сума грошових коштів, сплачених платником податку на користь учбових закладів для компенсації вартості середньої професійної або вищої форми навчання такого платника податку, іншого члена його сім'ї першого ступеня спорідненості. Для отримання податкового кредиту необхідно після закінчення звітного року подати в орган державної податкової служби за місцем проживання річну податкову декларацію, в якій вказати підставу для нарахування податкового кредиту і його суму.
6. Планування заробітної плати на енергопідприємстві (розрахунок фонду оплати праці)
Планування заробітної плати припускає визначення фондів оплати праці по категоріях працівників.
Плановий фонд оплати праці – розрахункова сума грошових коштів, призначена для різних видів оплати праці в плановому періоді (виключаючи премії і винагороди працівникам підприємства за рахунок прибутку з фонду матеріального заохочення).
Основна заробітна плата – всі види оплати за відпрацьований на виробництві час.
Додаткова заробітна плата – узаконені виплати працівникам за невідпрацьований на виробництві час (оплата відпусток, пільгового годинника підліткам і ін.).
Для робочих структурно фонд оплати праці складається з прямого (тарифного), вартового, денного і місячного (річного) фондів оплати праці. Необхідно мати на увазі, що всі вказані фонди розраховуються на один і той же плановий період (наприклад, на рік) і відрізняються складом доплат, що включаються в них, і виплат.
До годинного фонду входять доплати, пов'язані з кожною відпрацьованою людино-годиною; у денній і в місячний (річною) – пов'язані відповідно з кожним відпрацьованим людино-днем і человеко-місяцем:
;
;
,
де – відповідно годинний, денний і річний фонди оплати праці, грн./рік;
– прямої (тарифний) фонд оплати праці, грн./рік;
– премії робітникам, виплачувані з фонду оплати праці, грн./рік;
– відповідно доплати за роботу в нічний час, святкові дні, за навчання учнів і бригадирам, не звільненим від основної роботи, за керівництво бригадою, грн./рік;
– відповідно оплата пільгових годин підліткам і понаднормових годин, грн./рік;
– оплата основної і додаткової відпустки, грн./рік;
– оплата невиходів у зв'язку з виконанням державних обов'язків, грн./рік;
– інші виплати (за вислугу років, вихідна допомога й ін.), грн./рік.
Тема 6. Суть і концепція маркетингу
План лекції
1. Виникнення маркетингу і його суть.
2. Етапи розвитку концепції маркетингу. Сучасна концепція маркетингу.
3. Зміст, цілі і завдання маркетингової діяльності.
4. Основні принципи маркетингу.
5. Комплекс маркетингу, його елементи і структура.
6. Поняття внутрішнього і зовнішнього середовища маркетингу. Основні чинники маркетингового середовища, їх характеристика і класифікація.
1. Виникнення маркетингу і його суть
Нова епоха в економіці розвинених країн почалася тоді, коли виробник зрозумів, що більше важливо продавати, ніж робити.
Можна сказати, що в цю епоху Генрі Форд створенням своєї марки автомобіля "Форд Д" підніс нам урок маркетингу, хоча більшість вважає, що він - геній виробництва (придумав конвеєр), а не геній маркетингу. Форд прийшов до того переконання, що для того, щоб продавати не одиничні екземпляри продукції, не декілька десятків автомобілів за доступною ціною. Проте щоб понизити ціни, потрібно було понизити собівартість продукції. Саме у цьому полягає логіка маркетингу, тобто в тому, щоб перевернути логіку виробництва :
справа не в тому, що я можу продавати продукцію за дуже низькою ціною, тому що я виграв на її собівартості. А в тому, що спочатку треба зрозуміти, що для того, щоб продавати більшу кількість, необхідно понизити ціну. І для того, щоб до цього прийти, необхідно продумати цілу систему, яка привела б до зниження собівартості.
Якщо говорити про концепцію, то у Форда вона полягала в наступному, він сказав: "Треба зробити так, щоб його робітник отримав стільки грошей, щоб міг купити за дві заробітні плати машину" (ціна "Форд Д" - 825 доларів).
Інакше нікому продавати.
Маркетинг - це така організація діяльності підприємства, коли кожне рішення приймається з урахуванням того впливу, який це рішення матиме на споживача.
Головною в маркетингу є його орієнтація на споживача.
Орієнтуватися на споживача (покупця) - це означає вивчати потреби ринку і способи його задоволення. Головним для створюваної виробником продукції стає не те, що думає про неї виробник, а то, що думає про неї покупець, в чому він бачить її цінність для себе.
Сам термін "маркетинг" походить від англійського слова "market" (ринок) плюс "-ing" (закінчення, що означає дію) і тому означає діяльність у сфері ринку і сбуту.
Таким чином, з одного боку, маркетинг призначений для цілей усебічного вивчення ринку, попиту на товар, бажання покупців, обліку усього цього в діяльності виробника, а, з іншого боку, маркетинг припускає активну дію на ці компоненти: комплексне вивчення ринку, планування виробництва товарів, виявлення незадоволеного попиту, вивчення каналів і способів стимулювання збуту, дія на організацію і управління виробництвом.
Усе це формує зміст маркетингу і дозволяє дати визначення, що наслідує його, :
Маркетинг - це комплексна система організації виробництва і збуту продукції, заснована на передбаченні і задоволенні попиту споживачів.
Маркетинг - це процес узгодження можливості підприємства із запитами споживачів. Споживач цінує не продукт як такий, а ті блага, вигоди, кінцевий результат, який виходить при використанні купленого продукту.
Девіз маркетингу - робити те, що продається, а не продавати те, що виробляється.
2. Етапи розвитку концепції маркетингу. Сучасна концепція маркетингу
Концепція маркетингу - це орієнтована на споживача інтегрована цільова філософія виробника.
Історично концепція маркетингу зазнала ряд змін і в першу чергу ці зміни обумовлені особливостями ринку з точки зору співвідношення попиту і пропозиції.
Залежно від співвідношення попиту і пропозиції розрізняють:
- ринок продавця;
- ринок покупця.
Коли попит значно перевищує пропозицію товару, маємо справу з "ринком продавця". В цьому випадку наявні товар і послуги знаходять на ринку негайний збут, навіть якщо вони і не цілком відповідають тим вимогам, які пред'являє до них покупець.
Головне - їх наявність.
Кількість грає головну роль, а якість - другорядну.
Ні про передпродажний, а тим більше післяпродажний сервіс не ведеться навіть розмови - перша зустріч з покупцем розглядається як остання.
Будь-який товар розходиться дуже швидко.
Конкуренція майже відсутня: покупець вимушений задовольнятися бідним асортиментом, і вимушений брати те, що поступає на ринок.
Для "ринку покупця" характерне перевищення пропозиції над попитом, нехай навіть воно і не занадто велике.
В цьому випадку покупець порівнює між собою варіанти товарів, випущених різними виробниками, оцінює відповідність цін споживчим властивостям товару, властивостей і своїх бажань, щоб у результаті віддати перевагу тому або іншому варіанту товару.
Це призводить до того, що окремі товари конкурують один з одним.
У це суперництво включаються сфери виробництва і торгівлі, стимулюючи конкурентну боротьбу відповідною політикою цін, рекламою і іншими методами дії на збут.
Для сучасного міжнародного ринку характерний стан, визначуваний як "ринок покупця".
Етапи розвитку концепції маркетингу на "ринку продавця"
На початку XX століття, в період зародження маркетингу як науки, в концепції маркетингу переважав підхід, що дістав назву "Концепція виробничої орієнтації". Виробнича концепція ставить своїм завданням зробити вподобаний споживачам продукт найбільш доступним для них, підвищуючи ефективність виробництва. Вона орієнтована на ситуації, коли попит на товар перевищує пропозиція і необхідно знайти спосіб збільшення виробництва, або, коли собівартість товару занадто висока, і потрібно знайти спосіб понизити її.
Основа концепції - дослідження можливостей виробництва.
Разом з розробкою шляхів вдосконалення виробництва маркетинг велика увага приділяє вдосконаленню товару, поліпшенню його якості, експлуатаційних характеристик з метою залучення великого числа покупців. Ця концепція дістала назву "Концепція товарної орієнтації". Суть її полягає в тому, що споживач постійно хоче мати товар кращої якості або що більш повно задовольняє його запити. Тому при продуктовій концепції виробник безперервно покращує споживчу якість товару, але він покращує товар виходячи зі своїх представлень, за своєю ініціативою. Спеціальних досліджень запитів споживачів не виконується.
Основа концепції – дослідження товару.
Концепція, спрямована на інтенсифікацію комерційних зусиль, дістала назву "Концепція збутової орієнтації". Вона орієнтована на те, що споживачі не купуватимуть товари, якщо виробник не приймає заходів у сфері збуту і його стимулювання. Концепція збуту використовується, коли споживач не купуватиме товар без його просування, тобто для товарів обмеженого попиту (наприклад, страховки, лотерейні білети, прикраси), які в звичайних умовах не купуються. Її особливість - забезпечення росту продажів за допомогою реклами і заходів стимулювання покупця за зроблену купівлю.
Основа концепції - дослідження ринку.
Усі ці концепції спрямовані на зосередження уваги на потребах продавця, отриманні їм прибули за рахунок росту об'єму продажів.
У їх основі закладений принцип: спочатку робиться товар, а потім йдуть активні пошуки його споживачів.
Етапи розвитку концепції маркетингу на "ринку покупця"
У 60-тые роки ХХ століття створюється ринок, орієнтований на споживача, - "ринок покупця".
Зміна концепції маркетингу в нових умовах обумовлена ускладненням і утрудненням збутової діяльності, оскільки пропозиція товарів почала обганяти попит на них. Виникла необхідність вивчення вимог покупця і створення товару, що задовольняє їх.
Власне з цього етапу розвитку :
- з'являються різні методики визначення потреб споживача і поведінки споживача;
- аналізуються причини, по яких споживач придбаває один товар, а не якийсь інший.
Питаннями збуту продукції виробник займався завжди з появою ринку. Проте питаннями вивчення вимог і запитів покупця почала займатися тільки служба маркетингу. У цьому істотна відмінність в концепціях збутових служб підприємств і служби маркетингу.
Суть маркетингового і збутового підходів в реалізації зробленого продукту представлена на рис.6.1.
Рисунок 6.1 – Сутність маркетингового і збутового підходів
Переваги маркетингового підходу численні. Маркетинг робить упор на аналіз і задоволення споживачів, направляє ресурси підприємства, організації, фірми на виготовлення товарів, виконання робіт і надання послуг, які їм потрібні; він адаптивний до змін їх характеристик і потреб. Згідно філософії маркетингу, продаж - засіб спілкування і вивчення споживачів, і якщо вони не задоволені, необхідно міняти загальну політику, а не змінювати процес продажу. Маркетинг шукає реальні відмінності в смаках споживача і розробляє пропозиції, спрямовані на їх задоволення. Він орієнтований на довгострокову перспективу, і його цілі відбивають загальні завдання підприємства, організації, фірми. Нарешті, маркетинг розглядає потреби споживачів швидше в широкому (наприклад, розглядає потребу в опалюванні), чим вузькому (наприклад, тільки потреба в паливному мазуті, кам'яному вугіллі або дровах) змісті.
Виробництво товарів стає для маркетингу засобом досягнення мети, а не сама мета.
Виробник може розробляти і пропонувати тільки те, чого хоче і чого потребує споживач.
Така концепція дістала назву "Чистого маркетингу". Суть концепції - в створенні продукції, орієнтованої на запити споживача. Суть цієї концепції визначають таким вираженням:
"Робите те, що можете продати, замість того, щоб намагатися продати те, що можете зробити".
Іншими словами, концепція чистого маркетингу - це зосередженість на потребах покупців і їх задоволенні. Виробник, грунтуючись на вивченні запитів споживачів, випускає товари, що задовольняють бажанням споживачів більш повно, чим у конкурентів.
Основа концепції - дослідження потреб і запитів покупців.
В той же час концепція чистого маркетингу викликала критику у свою адресу, яка зводиться до того, що маркетинг в чистому вигляді, :
- сприяє погіршенню довкілля;
- не вирішує проблеми можливих конфліктів між потребами суспільства і довготривалим благополуччям суспільства.
Приміром:
- збільшення випуску легкових автомобілів сприяє погіршенню атмосфери довкілля внаслідок збільшення концентрації вихлопних газів;
- багато пакувальних матеріалів не піддаються біологічному розкладанню і є чинниками забруднення довкілля;
- озонові "діри" і фреон-содержащие хладогени тощо.
Усе це зумовило появу сучасної концепції - "Концепції соціально-етичного маркетингу".
Соціально-етичний маркетинг - це розширена концепція маркетингу, що вимагає обліку усіх громадських і екологічних наслідків діяльності виробника і використання товарів, що випускаються ним.
Концепція орієнтована на облік і збалансованість трьох чинників :
- отримання прибутку виробником;
- задоволення потреб споживача і
- задоволення вимог (облік інтересів) суспільства.
Концепція соціально-етичного маркетингу ставить ті ж завдання, що і при концепції чистого маркетингу, але ще враховує проблеми довкілля, нестачі ресурсів, швидкий ріст населення.
Основа концепції - дослідження потреб покупців і інтересів суспільства.
Таким чином, у своєму історичному розвитку концепція маркетингу пройшла п'ять еволюційних етапів:
- етап вдосконалення виробництва;
- етап вдосконалення товару;
- етап інтенсифікації комерційних зусиль (стимулювання продажів);
- етап чистого маркетингу (орієнтація на запити споживача);
- етап соціально-етичного маркетингу (облік усіх наслідків діяльності і наслідків використання товарів).
3. Зміст, цілі і завдання маркетингової діяльності
Цілі маркетингу.
Основою маркетингової діяльності є її цілі.
Під метою розуміють певний кількісний або якісний результат, якого слід досягти до певного моменту часу. Виходячи з цього, метою маркетингу є певний (бажане) стан результатів діяльності виробника.
Головна мета маркетингу - зв'язати виробника і споживача, допомогти їм знайти один одного.
Види цілей.
Цілі маркетингу об'єднують в п'ять груп:
1) ринкові (доля на ринку, завоювання ринку, виявлення перспективних ринків);
2) маркетингові (створення іміджу фірми, формування громадської думки (заходи "Паблик рилейшнз"), об'єм продажів, об'єм прибутку, конкурентна боротьба);
3) структурно-управлінські (вдосконалення структури управління, планування);
4) забезпечуючі (цінова політика, стимулювання збуту, споживчі властивості товару, параметри руху товару);
5) контролюючих (контроль діяльності; контроль виконання маркетингових рішень, оцінка їх ефективності, вироблення пропозицій).
Цілі маркетингу повинні формулюватися так, щоб їх можна було виразити кількісно.
Наприклад:
- до кінця роки підвищити долю товару на ринку з 15% до 20%;
- отримати 20% прибули і так далі
Чим чіткіше сформульована мета і доведена до кожного працівника, тим більше користі принесе служба маркетингу.
Завдання маркетинга
Цілі маркетингу визначають його завдання.
Умовно завдання маркетингу можна об'єднати в дві групи:
- завдання, що вирішуються у сфері виробництва продукції;
- завдання, що вирішуються у сфері збуту продукції.
До завдань, що вирішуються у сфері виробництва, відносять комплекс завдань, обумовлених, :
- управлінням якістю продукції;
- аналізом і пошуком шляхів зниження витрат;
- вимогами дотримання стандартів, законів і інших норм;
- створенням нової продукції і забезпеченням її виробництва.
Завданнями сфери збуту продукції є:
- вивчення кон'юнктури ринку.
Кон'юнктура ринку - це результат взаємодії різних чинників, що визначають в кожен момент часу положення на ринку (попит, пропозиція, ціна товару);
- розробка заходів дії на ринок (організація збуту, торгівлі, обслуговування споживачів, реклами);
- виявлення потенційних покупців.
Основні принципи маркетингу
Принципи - це узагальнення, виходячи з яких виробляються правила.
Основними принципами маркетингу є:
- максимальне пристосування виробництва продукції і усієї виробничо-збутової діяльності виробника до вимог ринку (це головний принцип маркетингу);
- облік потреб споживача, умов підприємницької діяльності, стану і динаміки попиту.
Цей принцип маркетингу можна сформулювати так:
- робити і продавати те, що треба покупцеві;
- робити і продавати так, як це необхідно покупцеві;
- передбачати те, що стане необхідним покупцю.
активна дія на попит різними методами, що не суперечать антимонопольному законодавству;
- ухвалення стратегічних рішень у міру виявлення проблеми збуту (ситуаційне управління);
- наявність багатоваріантності рішення виникаючих проблем збуту;
- орієнтація на забезпечення довгострокового комерційного успіху;
- прояв маркетингової ініціативи як форми управління виробництвом і збутом продукції;
- організовувати виробництво товарів після дослідження ринку і попиту на товари;
- виходити на ринок не з пропозицією товарів і послуг, а із засобами рішення проблем споживачів.
Ситуаційний аналіз - це аналіз стану фірми і її стосунків із зовнішнім світом. Такий аналіз здійснюється 1-2 рази на рік.
4. Комплекс маркетингу, його елементи і структура
Комплекс маркетингу є поєднанням взаємозв'язаних елементів маркетингу, що впливають на попит товару і забезпечують бажану реакцію ринку.
Комплекс маркетингу включає чотири елементи:
- товар (послуга);
- ціна;
- розподіл (збут);
- стимулювання (просування).
Принципи і комплекс маркетингу застосовні для усіх сфер діяльності виробничих і невиробничих структур.
5. Поняття внутрішнього і зовнішнього середовища маркетингу. Основні чинники маркетингового середовища, їх характеристика і класифікація
Комплекс маркетингу включає зовнішні і внутрішні чинники.
До зовнішніх чинників відносяться чинники довкілля (чинники макросередовища) :
- фізичне середовище (природні ресурси, екологія, енергоресурси);
- політична система і правове регулювання економічною системою (законодавство, регулююче економічну діяльність; громадські рухи по захисту довкілля);
- демографічне середовище (склад населення по підлозі, віку, сімейному складу);
- соціально-культурне середовище (традиції населення, матеріальне становище, економічна культура).
кон'юнктура ринку;
- конкуренти;
- споживачі.
Основними внутрішніми чинниками (чинники мікросередовища) функціонування підприємства є:
- система управління підприємством (служби підприємства);
- постачальники, що забезпечують виробника матеріальними ресурсами;
- маркетингові посередники - торгові посередники;
- клієнтура (типи клієнтурних ринків : споживчий, ринок виробників, ринок проміжних продавців, ринок державних установ, міжнародний ринок);
- конкуренти (вивчення конкурентів, чим вони притягають покупців);
- контактні аудиторії. Контактна аудиторія - це група людей, яка виявляє цікавість до товару підприємства (фінансові круги, засоби інформації, державні і громадські організації).
Тема 7. Ринок і комплексне дослідження ринку
План лекції
1. Поняття, типи і види ринків.
2. Типові напрями аналізу ринку.
3. Комплексне дослідження ринку.
1.Поняття, типи і види ринків
Існує декілька визначень ринку, кожне їх яких характеризує ту або іншу його сторону.
Але оскільки обов'язковою умовою існування ринку є необхідність обміну товарами і послугами між продавцем і покупцем, то можна дати наступне визначення ринку.
Ринок - це сфера обміну, де діє сукупність існуючих і потенційних продавців і покупців.
Для того, щоб здійснився обмін, потрібне дотримання наступних умов :
- сторін, вступаючих в обмін, повинно бути як мінімум дві (продавець і покупець);
- кожна сторона повинна мати в розпорядженні щось, що могло б зацікавити іншу;
- кожна сторона має бути здатна здійснити комунікацію (зв'язок з іншою стороною) і доставку свого товару;
- кожна сторона має бути вільною в прийнятті або відхиленні пропозиції іншої сторони;
- кожна сторона має бути упевнена в доцільності або бажаності мати справу з іншою стороною.
Типи ринків
Розрізняють наступні типи ринків.
Вільний ринок. Характеризується свободою вибору товару при купівлі, свободою вибору місця і форми продажу, свободою ціноутворення, свободою поведінки суб'єкта ринку.
Стихійний ринок. Характеризується необмеженою свободою його учасників.
Організований ринок. Цивілізований ринок, на якому поведінка його учасників обмежена рамками дозволеного. Формами організованого ринку виступає оптова і роздрібна торгівлі, біржі, аукціони.
Поведінка продавця і його цінова політика залежать від виду конкуренції, яка існує при виробництві і реалізації певного виду товару.
Конкуренція - це суперництво господарюючих суб'єктів на ринку.
Залежно від особливості конкуренція виділяє 4 моделі організованого (цивілізованого) ринку :
1) ринок чистої (вільною) конкуренції;
2) ринок монополістичної конкуренції;
3) олигополистический ринок (ринок олігополії);
4) ринок чистої монополії.
Характерні риси моделей ринку :
1.Ринок чистої (вільною) конкуренції :
- Число виробників (продавців) - дуже багато
- Тип товару - стандартизованный
- Контроль за ціною - відсутній
- Умови вступу в галузь (умови проникнення на ринок цього товару) - легкі
2.Ринок монополістичної конкуренції :
- Число продавців - багато
- Тип товару - диференційований
- Контроль за ціною - у вузьких рамках
- Умови вступу в галузь - порівняно легкі
3.Ринок олігополії :
- Число продавців - декілька
- Тип товару - будь-хто
- Контроль за ціною - обмежений
- Умови вступу в галузь - наявність бар'єрів
4.Ринок чистої монополії :
- Число продавців - один
- Тип товару - унікальний
- Контроль за ціною - значний
- Умови вступу в галузь - блоковані
Ринок чистої (вільною) конкуренції і ринок чистої монополії - крайні моделі ринку. У житті в чистому вигляді їх немає, але важливо, до якої моделі тяжіє ринок.
1.Ринок чистої (вільної) конкуренції складається з безлічі продавців і покупців якого-небудь схожого (ідентичного) товару, наприклад, пшениці. Покупцям байдуже, товар якої фірми вони куплять, оскільки продукція фірм дуже схожа і ціни однакові. Ні продавці, ні покупці не можуть вплинути на поточну ринкову ціну товару :
- продавець не в змозі запросити ціну вище за ринкову, оскільки покупці можуть вільно придбати будь-яке необхідне ним кількість товару за ринковою ціною, що склалася;
- не будуть продавці просити і ціну нижче за ринкову, оскільки можуть продати усе, що треба, по існуючій ринковій ціні.
2.Рынок монополістичній конкуренції теж складається з безлічі продавців і покупців, але вони здійснюють угоди не за єдиною ціною, а в широкому діапазоні цін. Наявність діапазону цін пояснюється здатністю продавців запропонувати покупцям різні варіанти товару. Товари можуть відрізнятися один від одного якістю, властивостями, оформленням (взуття; одяг, побутова техніка). Відмінності можуть полягати і в супутніх товарам послугах. Покупці бачать різницю в пропозиціях і готові платити за товари по-різному.
3.Олігополістичний ринок складається з невеликого числа продавців, дуже чутливих до політики ціноутворення один одного. Товари можуть бути схожими (ідентичними) - сталь, алюміній, вугілля, нафта, мобільний зв'язок, а можуть бути і несхожими (диференційованими) - автомобілі, комп'ютери, озброєння. Невелика кількість продавців пояснюється тим, що новим претендентам важко проникнути на цей ринок - товари або ресурсоємні, або наукомісткі, або високотехнологічні. Кожен продавець чуйно реагує на стратегію і дії конкурентів. Якщо якийсь продавець понизить свої ціни, покупці швидко перемкнуться на цього постачальника (антидемпінгові процеси: експорт труб в Росію, металу в США та ін.).
4.Ринок чистої монополії.
При чистій монополії на ринку завжди один продавець з унікальним товаром, якому немає абсолютних (чи близьких) замінників в інших галузях.
Це може бути:
- державна організація (пошта, залізничні перевезення);
- приватна регульована монополія;
- приватна нерегульована монополія.
У разі регульованої монополії держава дозволяє компанії встановлювати розцінки, що забезпечують отримання "справедливої норми прибутку".
У разі нерегульованої монополії фірма сама вільна встановлювати будь-яку ціну, яку тільки витримає ринок.
У Україні виробники і постачальники електричної енергії є природними монополістами. Природна монополія існує тоді, коли економія від масштабу виробництва (зниження витрат підприємства за рахунок збільшення обсягу випуску продукції) дозволяє одному підприємству задовольнити увесь ринковий попит, отримуючи при цьому прибуток.
Для природних монополій характерне те, що бар'єри для входу в ринок, який вона займає, тримаються на особливостях технології, що відбивають природні закони природи, а не на правах власності або урядових ліцензіях. Для природних монополій характерно і те, що примусове розосередження виробництва на декількох підприємствах недоцільне і привело б до росту витрат. В якості прикладу розглянемо діяльність природного монополіста - підприємства електричних мереж міста (ПЭС).
ПЭС забезпечує електроенергією побутових і промислових споживачів, і поява іншої компанії супроводжуватиметься введенням додаткового енергетичного устаткування і електричних мереж до кожного споживача і відповідно збільшить собівартість електричної енергії.
Види ринків
Рис.7.1.Види ринків
Відповідно до рис.7.1 розрізняють:
- товарний ринок (ринок товарів і послуг);
- фінансовий ринок (ринок цінних паперів);
- ринок праці (сукупність людей, бажаючих запропонувати свою робочу силу в обмін на заробітну плату і товари).
Крім того, ринки діляться на внутрішні (національні) ринки і міжнародні ринки.
Товарний ринок по характеру і призначенню товарів підрозділяється на споживчий ринок і ринок товарів виробничо-технічного призначення.
Споживчий ринок - це ринок товарів масового попиту. На споживчому ринку купують товари і послуги для особистого споживання, сімейного і домашнього користування.
Головне завдання маркетингу ринку споживчих товарів - вивчити поведінку покупців на ринку, сформувати модель прийняття ними рішення про купівлю.
Ринок товарів виробничо-технічного призначення - це ринок, на якому отримуються товари і послуги для подальшого використання у виробництві або для перепродажу іншим споживачам.
Порівняно із споживчим ринком він має ряд відмітних ознак :
- товари мають свою специфіку і представлені засобами і предметами праці;
- попит на цьому ринку визначається попитом кінцевих споживачів.
Кінцеві споживачі - це населення (в окремих випадках - підприємства і організації), придбаваючі товари для особистого некомерційного користування.
Наприклад, при збільшенні попиту на бензин (споживчий товар) збільшується попит на нафту і нафтопереробне устаткування (товари виробничого призначення);
- довжина каналів руху товару коротша, покупці можуть вимагати гарантій і прагнуть укласти контракти на довгостроковій основі.
Канали руху товару - способи доставки товару до місця продажу або місця споживання;
- закупівлі тут здійснюються професіоналами;
- ринок монополистичен.
Електричну енергію можна вважати і споживчим товаром, і товаром виробничо-технічного призначення, оскільки електрична енергія використовується і в побуті (обігрів, освітлення, кондиціонування повітря, робота побутової техніки і так далі), і на виробництві (майже уся техніка і устаткування на промислових підприємствах працює, використовуючи електричну енергію).
Фінансовий ринок - ринок, який надає людям і організаціям можливість займати, позичати (кредитувати), копити гроші і і гарантувати їх збереження.
Операції на фінансовому ринку діляться на комерційні операції і фінансові операції. Перші пов'язані з торгівлею, другі - з різними інвестиціями.
EMBED Equation.3
межа
1
EMBED Equation.3
EMBED Equation.3 P
P
0
EMBED Equation.3 P
EMBED Equation.3 P
EMBED Equation.3 P
EMBED Equation.3 P
P
EMBED Equation.3
0
Види ринків
Досягнення цілей підприємства
Задоволення споживачів
Інтегровані маркетингові умови
Оцінка вимог споживачів
Маркетинг
Збут
Споживання
Реалізація
Виробництво
EMBED Equation.3
EMBED Equation.3
EMBED Equation.3
EMBED Equation.3 P
P
Q
EMBED Equation.3
EMBED Equation.3
EMBED Equation.3 P
EMBED Equation.3 P
P
Q
EMBED Equation.3
100%
50%
Агрегат
Р о з п о д і л
Відшкодування
Подат-ки
Виконання забов’язань перед кредиторами
Прибуток, що залишається в розпо-рядженні підприємства
Витрати на виробництво продукції
Прибуток підприємства
Виторг від реалізації продукції
Реалізована продукція
частина продукції використо-вується в самому виробництві
Продукція
Виробничі ресурси
Природні ресурси
Інформаційні ресурси
Трудові ресурси
Предмети праці
Засоби праці
Засоби виробництва
Виробництво продукції
q
0
P
P
P
P
Q
0
P
P
1
P
0
P
P
1
P
0
P
P
1
P
- теоретична лінія регресії (розрахункові значення Y при спостережених)
Y
X
(2.1)
(2.3)
(2.2)
Будинків
Устаткування
Процеси технік-ного обслугову
вання і ремонту засобів праці
Процеси забезпечен-ня виробниц-тва енергієй і енергоно-сіями; постачання виробництва матеріалами
Процеси транспорту-вання і сберігання продукції, засобів і предметів праці; господарське і побутове обслуговування виробництва
Процеси виготовлення інструменту
Процеси контроля якості продукції, засобів і предметів праці
Система технічного обслуговування виробництва
Система основного виробництва
Виробництво
Обслуговуючі процеси
Допоміжні процеси
Цех №3
Цех №2
Цех №1
Ремонтний цех (ділянка)
Цех №3
Ремонтна ділянка (бригада)
Всі види ремонтних
заходів
Ремонтна ділянка (бригада)
Цех №3
Цех №2
Цех №1
Ремонтний цех (ділянка)
Повышение коэффициента мощности
Организация управления и учета
Выбор наиболее экономичных поставщиков
Сокращение затрат
Широкое использование вторичных энергоресурсов
Организационные факторы (материальное стимулирование и ответственность, рациональный режим работы)
Совершенствование структуры энергопотребления
Исключение непроизводительных расходов
Диспетчирование распределения потребления
Внедрение энергосберегающих технологий
Снижение энергоемкости продукции
Совершенствование работы энергохозяйства
Совершенствование энергопотребления
Совершенствование организации энергетического обслуживания
Перехід в другу зміну
Перехід в другу зміну
48 годин відпочинку
Час технічного обслуговування
Час організаційного обслуговування
Машинно-ручний
Ручнй
Машиннй
допоміжний
Основний
Об’єктивні перерви по організаційно-технологчним причинам, зв’язані з технологієй виробництва
Час на відпочинок і особисті потреби
Час на обслуговування робочого місця
Оперативноийчас
Підготовчо-заключний час
Ненормований час
Нормований час
Робочий час
Що залежать від робітника:
Що не залежать від робітника
Втрати робочого часу
Непродуктивна робота
Ненормований час
Норма часу організаційного обслуговування
Норма часу технічного обслуговування
Норма допоміжного часу
Норма основного часу
Норма часу на відпочинок і особисті потреби
Норма часу на обслуговування робочого місця
Норма оперативного часу
Норма штучного часу
Норма підготовчо-заключного часу
Повна (штучно-калькуляційна) норма часу
Індивідуальна
Бригадна
Проста відрядна
Відрядно-преміальна
Відрядно-прогресивна
Акордна
Пряма
Непряма
118
125
110
100