Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
Міністерство освіти та науки України
Дніпропетровський національний університет
Роботу виконано на кафедрі
масової та міжнародної комунікації
Курсова робота
на тему:
«Дзеркало тижня» як суспільно-політичний щотижневик»
Виконала
студентка групи ЗЖ-06
Романюк Оксана Ігорівна
Перевірила
К.ф.н.,доц.
Гусак Н.А.
Дніпропетровськ 2007
Зміст роботи
Вступ
Частина І. Історія розвитку суспільно-політичного щотижневика:
а) Щотижневик, його історичний розвиток та поява у ньому політичної спрямованості.
б) Історія взаємовідносин влади і політичних видань у суспільстві.
в) Роль суспільно-політичних видань у демократичному суспільстві та становленні громадянської думки.
3. Частина ІІ. Загальні відомості про суспільно-політичний щотижневик
«Дзеркало тижня». Демократичність і «свобода слова» на сторінках цього видання, відповідність видання до вимог суспільно-політичного щотижневика.
Висновки.
Вступ
Із здобуттям Україною незалежності відбулись докорінні зміни в усіх сферах суспільного життя, зокрема і в засобах масової інформації. Причому, тут елементи демократії проявились чи не найбільш виразно і суперечливо. І пояснюється це, головним чином, наступним:
• потреба демократизму в ЗМІ важлива не лише сама по собі, як в одній із складових суспільного життя, а ще й тому, що демократизм в ЗМІ прямо впливає на розвиток демократії в усіх інших сферах життя;
• журналістська праця за своєю сутністю є працею творчою, вільною, просякнутою свободою думки - ще є важливою ознакою демократії;
• прояви демократії в журналістиці по-різному були сприйняті різними колами суспільства, не всім вони були до вподоби, а, отже, зустріли й спротив. Структура засобів масової інформації змінилась і кількісно, і за способами інформування.
Збільшилась кількість видань. У республіканському масштабі, крім газет, що продовжили існування (іноді під іншими назвами), з'явились нові: "Голос України", "Урядовий кур'єр", "Дзеркало тижня", "Факти", "Сегодня" та ін. Збільшилась кількість видань, особливо спеціалізованих, в яких зацікавлені певні групи населення. Певний сенс у структурі видань має статус видання у зв’язку з територією, на якій воно поширюється. За радянських часів територіальна прив’язка була непорушною, а в сучасних умовах будь-яка газета, зареєстрована державним комітетом України з питань інформаційної політики, може вважатись обласною чи республіканською. Структурні перетворення означають реальне входження демократії в ЗМІ: адже завдяки їм краще задовольняється попит реципієнтів інформації на новини, йде поглиблення знань про світ, посилюється аналіз суспільних явищ. Однак і ідеалізувати ці процеси не можна. В сучасній структурі ЗМІ помітні і деякі мінуси в проявах демократії:
• знизилась періодичність виходу багатьох газет: щоденні в минулому виходять тричі, а то й раз на тиждень - а, значить, споживач інформації не отримує оперативних новин. Ччерез брак коштів у населення далеко не всі мають можливість дивитись телевізор, слухати радіо, а значить, при всьому розмаїтті ЗМІ можливості отримати широку інформацію обмежені. Також не всі засоби інформації однаково доступні для всіх (опозиційні видання, в силу різного роду перепон - менш доступні, Інтернет - мало доступний для більшості громадян) і тому вилив на маси реципієнтів справляють переважно офіційні, багатотиражовані видання, яким бракує демократизму.
Зміни початку 1990-х років, які проходили під лозунгами демократії та ринкових реформ, викликали зміни у друкованій та електронній пресі пострадянських республік, зокрема в Україні. Видавнича діяльність припинила бути партійно-державною монополіює і почала здійснюватись в умовах ринкового середовища. Тепер на сторінках газет зявляються заборонені теми, користуючись можливістю висловлювати будь-які думки, деякі видання переходять на критикуючий зміст. Звичайно, найбільші зміни відбулися у сфері суспільно-політичної преси, яка звільнилась від контролю влади і увійшла в новий етап демократичного розвитку. Висвітлення політики перестало носити одно векторний характер, подається в руслі обговорення, співставлення думок. Своєрідною стає тематика ЗМІ в ході політичної кампанії. Продовжуючи представляти розмаїття тем, вони зосереджують увагу на проблемі, якій присвячується кампанія. В це русло потрапляють і такі факти, події, які й не мають безпосереднього відношення до кампанії, але вони "прив'язуються" до високої політики. Наочно підтвердила це положення президентська кампанія 2004 р. На сторінках газет публікувались не лише матеріали, що висвітлювали програми, дії кандидатів у президенти, а й інші події, зокрема - хід слідства по фактах переслідувань журналістів, заяви та діяльність опозиції, реагування правоохоронних органів на різного роду злочини і т.ін.; причому все це - під кутом зору президентської кампанії.
В Україні в останні роки дуже часто використовується поняття «демократія», яке далеко не всім зрозуміле до кінця. За неї ми «боремося», на її честь співаємо пісні. Кожне поважаюче себе видання претендує на посаду найдемократичнішого та найобєктивнішого. Але всі ці високі поняття повинні підтверджуватись практичними діями, зокрема повагою до реципієнта інформації, залучення його до участі у випуску.
Одне із найпопулярніших політичних видань в Україні є суспільно-політичний щотижневик «Дзеркало тижня», яке і стало об’єктом моїх досліджень. На його прикладі я намагатимусь визначити відповідність політичних видань сучасності до основних вимог демократичного видання. «Дзеркало тижня» не даремно стало основою моєї праці, адже цей щотижневик випускається в Україні вже протягом 12 років і на його прикладі можна прослідкувати ті структурні зміни, які відбулися у політичній пресі України за час її незалежності. До того ж, актуальним є питання політичної преси, адже після виборів президента 2004 року, політика стала гіперпопулярною серед населення, де чималу роль зіграли саме політичні видання.
На прикладі щотижневика «Дзеркало тижня» у цій роботі я спробую прослідити принципи збору та подання інформації у політичних виданнях, їх роль у формуванні політичних пріоритетів людства, демократичність та об’єктивність поданій у них інформації. Моя праця присвячена перегляду та аналізу рівня демократичності політичних видань, їх основні функції у сучасному суспільстві, структуру роботи на прикладі конкретного щотижневика, а також історію розвитку самого поняття «щотижневик» та його функції у ЗМІ. Спираючись на наукові книжки та практичний аналіз видання, я сформулюю принцип роботи редакції, мету видання, її вікову категорію та передбачену аудиторію.
Частина І
«Історія розвитку суспільно-політичного щотижневика»
а) Щотижневик, його історичний розвиток та поява у ньому політичної спрямованості
Щотижневик у словарі - «періодичне видання, яке виходить один раз на тиждень». З часом та розвитком соціуму тематична направленість та популярність щотижневика змінювалась. Наприклад, на 1913 рік майже третина системи журналістики була саме тонким щомісячником – компромісним типом журнального видання, яке у великій мірі відповідало задачам преси у складний період війн та революцій. Тонкий щотижневик об’єднував у собі риси щоденної газети та товстого щомісячника. Щотижневий вихід дозволяв швидше ніж журнал «звичайного типу» відгукуватись на події. В той же час більший ніж у газети об’єм, а також можливість довше готувати та продумувати матеріал давала щотижневику саме ту здатність до «узагальнюючого висвітлення», яким так пишались товсті видання. Розвиток технічних можливостей дозволило щотижневому журналу увести до складу номера як обов’язків компонент ілюстрації. Щотижневик як тип видання періодики читачі обирали для різноманітних цілей. Для системи нашої преси тип щотижневого видання не був новим. Вони існували ще у 18 ст., розквіт їх прийшовся на 50-60-і роки 19 століття. Але в 1900-1917 роках приблизно третина періодичних видань доводилась на щотижневики. У 19 столітті відділення газети від журналу ще не було, а загальною особливістю щотижневиків була тільки періодичність. Поступово була відпрацьована форма такого видання: тонкий журнал у 50-60 сторінок. Обов’язковими були ілюстрації, белетристика, обзори публікацій за тиждень по всім суспільно-політичним питанням. Таким чином від товстого видання залишився відділ белетристики. Обзори подій також не перетворились на газетну інформацію. У щотижневиках також була важливою достатньо невисока ціна, те, що він виходив у певний день тижня, таким чином було створено не перебійний журнальний потік.
Тип щотижневиків, що був популярним у революційні періоди спочатку відрізнявся від класичного. У першу чергу у 1905 році випускалися суспільно-політичні щотижневики, аналогів яким до тих часів не було. Піонером серед таких видань став журнал «Полярная звезла» П.Б.Струве, навколо якого виникла партія кадетів. Його тип був новим для політичного щотижневика, у якому використовувався досвід західноєвропейських політичних видань. Достатню кількість щотижневиків видавали кадети. Вони використовували цей тип періодики для відпрацьовки тактичних, стратегічних і навіть філософських програм. Ці журнали за типом ще не були традиційними щотижневиками: в них не було ілюстрацій, але і час їх існування був стриманий. Під ударами цензури політичні щотижневики швидко зникли. Суспільно-політичні щотижневики знову стали популярними у періоди війн, коли вони мали велике значення, а тираж збільшувався у декілька разів. Визначеність та правдивість направлення, яке залишається важливою характеристикою суспільно-політичного видання починає стиратися лише у 20 столітті: у одному органі періодики можуть не співпадати направленість різних частин, і навіть різних відділів. Крім того, у виданнях , що виходили по 30 і більше років, направлення часто змінювалось у зв’язку з політичними подіями або з приходом нових працівників.
На сучасному ж етапі розвитку нашого соціуму, суспільно-політичний щотижневик має досить широкий спектр завдань, адже з поширенням демократії збільшується і кількість вимог, що їх ставить читач перед політичним виданням. Саме таке видання повинне мати великий вплив на читача, його думку, а отже надати таку інформацію, що не тільки зацікавить, а й переконає. Вагомість впливу політичних видань залежить від декількох факторів: по-перше, від позиції видання (споживач інформації піддається найбільшому впливу шанованого ним видання), по-друге, від авторитету журналіста, адже він своєю майстерністю, позицією утверджує у реципієнта певні погляди, що стають громадською думкою. Це вимагає від видання забезпечення не просто кваліфікованими кадрами, а журналістами, що мають глибокі знання у сфері політики, а також аналітичний склад розуму. І по-третє, вагомість впливу залежить від тиражу видання (чим він більший, тим на більшу кількість людей поширюється його вплив. Але, щодо останнього, то цей фактор більш важливий в умовах універсального видання, що ж до політики, то вона зацікавить лише певну аудиторію.
Змінилось у політично спрямованих та інших виданнях багато факторів, але далеко не всі вони позитивні. Наприклад, зменшилось або і зовсім зникло залучення до участі у підготовці матеріалу та обговоренні того чи іншого питання позаштатних авторів. Раніше газети регулярно друкували добірки і навіть сторінки листів читачів. При редакціях діяли позаштатні відділи, громадські приймальні, корпункти та інші форми громадських засад. Проводились заняття в школах та університетах робсількорів.
Партійні комітети регулярно слухали звіти редакцій про роботу з листами. Навіть гонорарна політика спрямовувалась на увагу до громадських кореспондентів: 60 відсотків належало віддати їм, 40 - штатним працівникам.
А зараз? Умови, в яких перебувають журналісти — інші, а, отже, і результати - інші. Немає цілеспрямованого партійного контролю, немає пропорції 60 х 40, і журналісти отримали змогу більше писати і самі отримувати гонорар. І за навчання ніхто не питає. Більш того, відмежовування від авторів з народу здобуло своєрідне обґрунтування, багато газет друкують такі ремарки: "Листування з читачами не ведемо", "Матеріали не повертаємо". Звичайно ж, аж ніяк не слід ідеалізувати масову роботу редакцій в минулому. Багато в ній було показного, заформалізованого, мовляв, ось вона яка - народна преса. Листи перероблялись в угоду комуністичним ідеалам, а то й писались журналістами. Яка вже тут громадська думка?
Мова йде не про механічне відтворення того, що було. Мова йде про потребу на новій основі, враховуючи сучасні реалії, повернутись обличчям до реципієнта інформації і зробити його ключовою фігурою сучасної журналістики. Відрадно, що проявів уваги до думки, до матеріалів позаштатних авторів стає в сучасній українській журналістиці дедалі більше. Адже звернення читачів до газет – свідчення їх довіри до вагомого слова преси, яка нерідко стає більш впливовою силою, ніж офіційні органи влади.
б) Історія взаємовідносин влади і політичних видань у суспільстві
Починаючи з стародавніх часів, коли виникла преса у своїх початкових формах, влада прагнула підпорядкувати її своїм інтересам, всіляко придушуючи вольнодумство, критику на свою адресу. Буржуазія, піднімаючись на боротьбу з феодалізмом, підкріплюючи економічну владу владою політичною, проголосила на своїх знаменах лозунги: "свобода, рівність, братерство" - тобто лозунги демократії. На цій демократичній хвилі в буржуазних країнах створювалася широка сітка преси. Так, у Франції за 4 роки Великої Французької революції виникло близько тисячі центральних та місцевих газет і журналів. До 1917 р., в умовах самодержавства, преса в Росії не була вільною. Безперешкодно виходили лише ті газети та журнали, що підтримували царський режим. Більшовицькі газети друкувались і поширювались підпільно. В результаті Лютневої революції 1917р.. що поклала початок демократичним перетворенням в країні, преса отримала свободу. Поряд з буржуазними виходили меншовицькі, більшовицькі, есерівські газети. Обмеження свободи преси почались після того, як вийшов Декрет про пресу, підписаний Леніним в перші дні Жовтневої революції. Його головна ідея: «Нова влада перебуває в процесі становлення і тому не можна залишати пресу в руках буржуазії: в її руках преса не менш небезпечна, ніж "бомби та кулемети" і, як тільки новий лад зміцниться, - буде повна свобода преси.» "Тимчасовий" декрет діяв 72роки і був скасований лише в 1990 році прийняттям ще в умовах горбачовської перебудови "Декрету про пресу та інші засоби масової інформації". Але й цей декрет носив половинчатий характер: проголошувалась і гласність, політичний плюралізм, однак - у межах "соціалістичного вибору".
Отже, у процесі історичного розвитку, преса, як галузь суспільно-політичної діяльності пройшла кілька щаблів. Умовно їх можна представити так:
Перший щабель. Виникнувши в першій половині XVII століття з інформаційних потреб суспільства й будучи первісно спрямована на їх забезпечення41, журналістика дуже швидко викликала жвавий інтерес політичних діячів, які зрозуміли, що за її допомогою можна маніпулювати громадською свідомістю й управляти масовими емоціями. А відтак успішно боротися за владу, а потім і утримувати її. Другий щабель. У XIX столітті ці спокусливі для політиків властивості журналістики спричинилися до захоплення її в сферу політичних інтересів, з'єднання преси з політикою. Загальних інформаційних видань майже не залишилось, журналістика з'єдналася з публіцистикою і стала головним руслом її розвитку. Будь-яка газета чи журнал декларували свою партійність (чи протопартійність), читачі були добре зорієнтовані в політичних очікуваннях і передбачати наперед, яку позицію займе те чи інше періодичне видання щодо певної проблеми. На теренах Росії, куди входила більша частина українських земель, апогей політичної журналістики припав на XX століття, коли журналістика була перетворена на коліщатко і гвинтик у здійсненні в Радянському Союзі політики комуністичної партії. Третій щабель. Служінням фашистським та більшовицькому режимові партійна журналістика була цілковито скомпрометована в очах світової спільноти. Замовчування в радянській пресі голодомору 1932-1933 років, репресій проти української інтелігенції в 1930-х роках, численних порушень прав людини в повоєнному світі виявили кричущу несумісність такої поведінки з первісними функціями журналістики. До неї спочатку у центральноєвропейських країнах колишнього соціалістичного табору, а із знищенням СРСР і на східноєвропейських теренах почав повертатися ідеал загального видання, що головною метою проголошує не пропаганду і агітацію, а правдиве інформування громадян про об'єктивні факти дійсності і на підставі цього формування громадської думки. Незважаючи на затяжний перехідний стан українського суспільства, у розвитку нашого інформаційного простору все ж виразно намітилися ознаки третього періоду. Партійні і державні видання в Україні продовжують існувати, як наявні вони і в інших країнах світу, але вони явно програють на іформаційному ринку конкурентну боротьбу загальним газетам і журналам.
Саме до них схилилися читацькі симпатії, їх обрав сам народ,
41 Див. про це у праці: Михайлин 1. Л. Історія української журналістики. Книга перша: Підручник. - X.: ХІФТ. 2000. — С. 4-15.
проголосувавши за них частинкою своєї праці, матеріалізованою в гривнях, які він сплачує за право читати улюблене періодичне видання. Концепція агітаційної газети сьогодні виявляється цілком витісненою концепцією інформаційного періодичного видання. Службова журналістика замінюється на таку, що має самодостатнє значення й функції. Вона перестає бути засобом масової інформації. Нові можливості для демократизації засобів масової інформації відкрились в Україні після здобуття нею незалежності. Влада, що проголосила курс на демократію, змушена була заявити про демократизацію ЗМІ. Фактори, що це обумовлювали:
-демократичні ЗМІ - визначальна ознака загальної демократії саме вони здатні переконати і вітчизняну і світову громадську думку, в тому, що Україна стала на шлях демократизації;
- демократичні ЗМІ дозволяють мати найширшу інформацію про події, процеси в суспільстві, без чого влада неї може діяти зважено;
— демократичні ЗМІ сприяють залученню громадян до активної політичної діяльності, до участі в самоврядуванні, що є складовою процесу державотворення, чим стали займатись владні органи. У Радянському Союзі такі репресії набули масового характеру і призвели до загибелі мільйонів найбільш талановитих громадян. На тлі цих історичних подій сучасна економічна залежність преси від засновників виглядає цілком іншого рівня проблемою, не пов'язаною із загрозою для життя цілого журналістського корпусу країни. Проблемою, яка підлягає розв'язанню і швидше чи пізніше буде розв'язана в нашому суспільстві. Україна, у силу специфічних внутрішніх умов, лише зараз опановує модель соціально відповідальної журналістики. Вихід суспільства з економічної кризи, який уже розпочався, стимулюватиме появу купівельно спроможного читача, а відтак і зростання накладів газет, що уможливить їх незалежне існування і опанування тим рівнем свободи, яким володіють журналісти суспільно-політичних видань розвинених держав світу.
в) Роль суспільно-політичних видань у демократичному суспільстві та становленні громадянської думки
“Громадянське суспільство” – поняття, символічне поле, розгалуження соціальних інститутів, практик та цінностей, яке охоплює комплекс основних соцієтальних характеристик та параметрів суспільної життєдіяльності, яка відокремлена від держави і є само-організованою. Це – комплексний соціокультурний та суспільно-політичний феномен, який включає в себе наявність та розвиненість:
· соціальних інститутів (незалежні медіа; громадська думка; добровільні асоціації та об’єднання громадян; принцип верховенства права, реалізований в рівності громадян перед законом та в реальному доступі громадян до правової справедливості; структурована та інституалізована політична опозиція; системи зовнішнього громадського контролю за владою на всіх рівнях, парламентські комісії, парламентські та громадські аудиторсько-контрольні комісії; правозахисні організації – “сторожові собаки суспільства”),
· соціальних практик (суспільна активність громадян, що не обмежується участю у виборах; громадські рухи; ініціативні групи; громадянська залученість до добровільних суспільних, почасти неформалізованих та “віртуальних” (наприклад, через інтернет-лист) об’єднань; поінформованість – знання місцевих та загальнонаціональних новин; правова культура та вміння застосовувати правозахисну та судову систему; діяльність незалежних правозахисних недержавних організацій; лобіювання суспільно-значимих ініціатив)
· суспільних цінностей та чеснот (плюралізм, толерантність, довіра до співвітчизників та суспільних інститутів, здатність до компромісів без втрати гідності, самоповага, ввічливість, громадська солідарність та взаємодопомога).
Дослідники відзначають такі наріжні принципи громадянського суспільства як плюралізм, публічність, легальність, сприйняття та повага до прав особистості. Характерною особливістю суспільств, що розвиваються по демократичному шляху виступає проблема формування громадянського суспільства. Засоби масової інформації мають особливе значення в контексті громадянського суспільства. ЗМІ, а особливо суспільно-політичні видання, виступають тим медіумом-посередником, який як раз і здійснює зв’язок поміж державою та суспільством. Незалежні видання втілюють та репрезентують громадську думку як соціальний інститут і як “четверта влада” здійснюють функції спостерігача та контролера законодавчої, виконавчої та судової влади. Важливість суспільно-політичних видань для громадянського суспільства полягає також в створенні символічної публічної сфери – уявної загально-громадської трибуни, яка може слугувати для висловлення та лобіювання суспільних та місцевих інтересів.
Громадська думка, що формується з допомогою суспільно-політичних видань, — це не лише певні погляди, оцінки. Вона здатна виходити в русло дії, проявлятися в певних вчинках, на практиці. Адже, ставши на певну позицію, люди, об'єднані цією позицією, починають діяти, використовуючи різні форми та засоби (демонстрація, пікетування, страйк, збори, голосування на виборах і т.ін.). У зв'язку з цим влада не може бути байдужою до громадської думки: вона неодмінно враховує (повинна враховувати!) її, тому що за думкою слідує дія, яка нерідко спрямовується проти влади. Саме тому влада завжди намагалася стримувати та керувати саме суспільно-політичною пресою, яка має неабиякий вплив на громаду і може призвести до неочікуваних наслідків.
Проаналізувавши всі ці фактори, можна визначити декілька основних важелів впливу суспільно-політичної преси на формування громадської думки:
Перший важіль - професійно-журналістський
Готуючи публіцистичний виступ, журналіст збирає факти, спостерігає події, цікавиться судженням людей, причетних до визначеної для виступу проблеми. Може статись (і так воно звичай буває) в ході розмов, журналістського розслідування автор майбутнього виступу почує різні думки, в тому числі протилежні: вони можуть бути відображенням навіть різних громадських думок. І тоді настає найвідповідальнішій етап творчості: необхідно розібратися в розмаїтті думок, віддати перевагу (враховуючи, звичайно, і свої погляди) тій думці, що переважає, і забезпечити тим самим поширення цієї думки, набуття нею статусу громадської.
Другий важіль — використання матеріалів соціологічних досліджень.
Такі дослідження проводяться найчастіше спеціалізованими як центральними так і місцевими організаціями. Іншого способу обнародувати результати, як не через ЗМІ, у них немає. Однак політичні видання не обов'язково просто дублюють отримані дані, вони, звичайно, використовують їх вибірково, як правило, коментують; зважають при цьому на те, хто замовник дослідження.
Вплив висновків соціологічних досліджень, оприлюднених у виданнях, залежить:
• від кількості респондентів, задіяних в опиті (чим більша кількість, тим більше довіри у реципієнта інформації до результатів опитування - в бік переважаючих результатів);
• від престижу соціологічної інституції (результати якої саме дослідницької установи використовують, коментують ЗМІ - загальнодержавної чи приватної);
• від того, яке видання обнародує і коментує результати дослідження (якщо це поважане "Дзеркало тижня" - вплив більший, якщо вузькопартійне чи залежне від адміністрації - вилив інший; в другому випадку - на частину населенням.
Третій важіль — використання виступів позаштатних авторів, листів читачів. Вплив цієї категорії на формування громадської думки визначається такими факторами:
• позаштатний автор, будучи членом певного колективу, соціальної групи, політичної партії, виражає через друковане видання не лише свою особисту думку, але й громадську, суспільно значущу;
• їхні виступи можуть викликати у читача навіть більше довіри, ніж виступи журналістів, тому що це виступи з одного з реципієнтом інформації середовища;
• особливо посилюється вплив, якщо позаштатний автор знайома реципієнту громадсько-політична постать - займає авторитетну в очах населення посаду.
Ці переваги красномовно засвідчують корисність і необхідність широкого залучення позаштатних авторів до участі в газетах, тим паче, якщо вона намагається вплинути на думку громади. Низький ступінь довіри громадян до усіх ЗМІ, зокрема сусільно-політичних, в Україні, на жаль, підтверджує, що українські медіа у переважній своїй масі не наблизились до ролі соціального інституту громадянського суспільства. Збереження критичного ставлення українських громадян до національних суспільно-політичних видань є, водночас, позитивним індикатором, адже показує суспільне незадоволення роботою ЗМІ та наявність вірного “громадянського інстинкту” щодо того, якими ЗМІ повинні бути і якими вони поки що не є в Україні – об’єктивними, економічно незалежними, соціально-критичними, такими, що прагнуть до висловлення суспільного інтересу. Зустрічні тенденції підвищення рівня довіри та зниження недовіри до ЗМІ в період з 1997 по 2000 рр. були згорнуті в останній період. Причиною цього можуть бути незадовільне та однобічне висвітлення діяльності опозиції у період української політичної кризи від кінця 2000 р., а також загострення боротьби за владу конкуруючих політичних угруповань в контексті парламентських виборів 2002 р.
Ще одна проблема політичних видань з демократичним підходом – це балансування між визнанням необхідності незалежної від держави преси і утвердженням думки про необхідність її підтримки Україною. В новітньому інформаційному просторі нашої країни замість партійної преси в ході демократичної революції з’являються газети Рад, які утворюють нову монополію. З одного боку, четверту владу тут необхідно зовсім відокремити від усіх гілок влади. Але з іншого боку, саме державною підтримкою має заохочуватись виробництво та поширення інформаційної продукції в усіх сферах суспільно-політичного життя суспільства. Цю гостро актуальну проблему розв’язати дуже важко. Вихід треба шукати, мабуть, на шляху досвіду тих держав, які на законодавчому рівні регулюють свій інформаційний політичний та суспільний ринок, слід не боятися слів «державна підтримка».
У преси немає іншого способу реалізувати свою владу, окрім слова, правдивої інформації, (за допомогою чого вона формує громадську думку). Влада преси, таким чином, непряма влада. Політична преса не приймає ніяких рішень і не запроваджує їх у життя. Але вона володіє більшим матеріальні скарбом: умами, свідомістю людей, формує погляди на ті чи інші проблеми. А відтак, саме від неї в розвинутих країнах залежать у кінцевому підсумку державні рішення, які приймають і здійснюють три перші гілки влади. У цивілізованих країнах існує розуміння того, що лише свобода преси забезпечує її функціонування як "четвертої влади". Демократичне суспільство зацікавлене в перетворенні преси на "четверту" владу, вбачаючи в цьому найважливішу гарантію власної тотожності й тривалого буття, контролю за суспільною рівновагою.
Суспільно-політичні видання, немов дзеркало, відображають усі ті процеси, що відбуваються у державі та громадськості. Саме за рівнем політично спрямованої преси, її свободою та демократичністю можна визначити ступінь розвитку демократії у тій чи іншій країні. Не можна забувати і про величезний вплив, що має така преса на суспільство, а отже інформація повинна бути достовірною, чіткою та перевіреною. В той же час, суспільно-політична преса повинна охоплювати усі сфери суспільного життя громадян, висвітлювати не тільки політичні, а й культурні, спортивні, наукові аспекти життя. Тому така преса має разом із більшим впливом, більшу кількість вимог до структури свого видання, а працівники подібних видань повинні вміти не лише висвітлити подію, а й проаналізувати її з усіх можливих сторін, обґрунтовуючи кожне своє слово.
Частина ІІ
Загальні відомості про суспільно-політичний щотижневик «Дзеркало тижня». Демократичність і «свобода слова» на сторінках цього видання, відповідність до вимог суспільно-політичного щотижневика
«Дзеркало тижня» - одне із найяскравіших видань сучасності, яке здобуло популярність та визнання багатьох тисяч читачів. Його статус – міжнародний суспільно-політичний щотижневик, тираж якого становить 30 тисяч екземплярів. Об’єм видання – 24 сторінки друкованого тексту, розміщеної на папері, формату А2. На відміну від глянцевих журналів та друкованих «розважальних» газет, на перший погляд, формат видається досить незручним і дивним. Але цей фактор лише підкреслює серйозність видання, його віддаленість та невідповідність так званій «туалетній» чи «автобусній» пресі.
Перший номер видання побачив світ у жовтні 1994 року. З того часу, «Дзеркало тижня» тримається на перших позиціях серед лідерів, досить не чисельної, політичної преси України. 13 років – великий термін для друкованого видання, не кажучи вже про суспільно-політичний щотижневик. Адже в умовах економічних криз, політичних «війн» та революцій важко втриматися на плаву і продовжувати своє існування, попри зміни у правлячій верхівці країни. Але найбільш вражаючим залишається той факт, що протягом всіх цих років «Дзеркало тижня» не перетворювалось на «ручне» видання того чи іншого політика, не ставало примітивною друкованою машинкою для пропаганди політичної партії чи блоку, не прогиналось під могутнім тиском керуючого бомонду.
Починаючи з перших років правління президента Леоніда Кучми, «Дзеркало тижня» починає активно пропагувати ідеї демократизму і свободи слова на сторінках свого видання. У 90-х роках, коли відбувався утиск та контроль всієї інформації, що висвітлювали ЗМІ, «Дзеркало» продовжувало критику щодо правлячої верхівки. Звичайно, тодішня критика відрізнялась від сучасної, статті все ж були більш стриманими, але опозиційний настрій був відчутний у цьому виданні з моменту його появи. В таких умовах залишається незрозумілим факт непереривного існування щотижневика, адже яким саме чином йому вдалося домовитися з владою і чому попри нищівні утиски видавництво «Дзеркала» не закрили і досі невідомо. Можливо, «Дзеркало тижня» залишалось протягом усіх цих років певною ширмою, демократичною завісою, якою прикривалась політична верхівка. Мовляв, ось вам опозиція, свобода слова, а отже і повна демократія в країні. У всякому разі, факт залишається фактом, а «Дзеркало тижня» вже більше 13 років залишається чи не єдиним демократичним, здебільшого критичним, суспільно-політичним щотижневиком.
Отже, одним із головних досягнень видання можна вважати відродження та розвиток опозиційності, а разом з нею бунтарства, незгоди та національної самосвідомості. Адже український інформаційний простір, особливо у столиці, де і знаходиться редакція «Дзеркала», надзвичайно політизований. Це спричинюється розташуванням тут центральних органів та правлячих партій, що призводить до того, що в столиці практично відсутні безпартійні політичні видання, а політична залежність підкріплюється економічною. В таких умовах надзвичайно важко зберегти нейтральність і намагатися будувати демократичне видання. Ще однією з головних рис щотижневика можна назвати патріотично настроєних журналістів, що й досі залишається дикістю для сучасних ЗМІ України. Щотижневик виходить двома мовами: українською і російською, має також повноцінну Інтернет - версію для ділових людей. Цей факт ще раз підкреслює, що «Дзеркало тижня» намагається відповідати вимогам різних людей з різними можливостями та уподобаннями.
«Дзеркало тижня» досить чітко відповідає вимогам суспільно-політичного видання, адже кількість існуючих розділів у газеті наближається до переліку тем, якими здебільшого цікавиться суспільство. Газета поділяється на три великі розділи: влада, гроші та людина, які в свою чергу діляться на більш вузькі підрозділи. До розділу «Влада» належать Право, Внутрішня та Зовнішня політика. Розділ «Гроші» поділяється на Фінанси, Власність, Сільське господарство, Енергоринок, Нафтовий сегмент, Зарубіжну та місцеву економіку, Соціальний захист, Бізнес, Інформатизацію та зв’язок. Підрозділи, що належать до розділу «Людина» такі: Публіцистика, Наука, Історія, Освіта, Навколишнє середовище, Здоров’я. Культура, Література, Персоналії, сімейне коло, Туризм і спорт. Розмаїття тематики можна простежити по конкретних номерах видання. Взяти хоча б один номер за червень 2004 р. (№22) газети "Дзеркало тижня". У ньому в різних за розміром і різних за жанром матеріалах представлено щонайменше три десятка тем: підготовка до виборів президента, обговорення бюджетних проблем у парламенті, становище на нафторинку, стан галузевої науки, конфлікт, пов'язаний з виборами мера в Мукачево, обмеження на демократичних телеканалах в Москві (заборона програми "Намедни"), діяльність правоохоронних органів у Чернігові, наслідки депортації татар в Криму, перспективи приватизації "Укртелекому", стаття до 100-річчя від дня народження композитора Михайла Глінки, можливості літнього відпочинку і т.ін. Якщо узагальнити - тут і позитивний досвід, і критика, тут і політика, і економіка, тут і події в Україні, і в інших державах, тут і серйозні матеріали, і - розважальні. Це розмаїття тем і є однією з ознак демократичності «Дзеркала». Адже демократизм якраз і полягає в тому, що реципієнту інформації подаються матеріали на всякий смак, кожний може взяти з номера те, що його цікавить.
Привертають увагу читачів також різноманітні яскраві пародії, що прикрашають щотижневик. Це не просто смішні малюночки художника-початківця або комп’ютерна графіка. Карикатури сміливо можна назвати окремим розділом видання, складним і досить заплутаним. Адже далеко не кожний пересічний громадянин зможе зрозуміти той глибокий задум, що його вклав майстер у своє творіння. Потрібно мати неабияку фантазію і глибокі знання у новинах суспільно-політичного життя країни і світу.
Кожен журналіст редакції «Дзеркало тижня» відповідає за окрему сферу соціального життя людства, не тільки відображаючи події чи подаючи окремі факти, але й аналізуючи їх. Адже «Дзеркало» - аналітичне видання, що допомагає освіченим людям знайти потрібну точку зору або сформулювати свою особисту на засадах представленого аналізу. Головним редактором видання вже протягом багатьох років є Володимир Мостовий, а його першим заступником – дочка, Юлія Мостова. Це один із тих рідкісних випадків, коли дитина відповідає статусу батька і її журналістський талант дозволяє відкидати думки про «батьківське просунення» у кар’єрі, адже тематичне наповнення і якісний аналіз, що присутні в її статтях, дозволяють стверджувати про її професійність і талант. Загалом, редакція газети складається із великої кількості професіоналів та помічників різних рівнів, адже для отримання глибокої та достовірної інформації, що міститься на сторінках «Дзеркала» потрібна плідна і наполеглива праця людей із абсолютно різних сфер суспільного життя.
Говорячи про суспільно-політичний щотижневик «Дзеркало тижня» здебільшого використовують епітети «поважне», «достовірне», «серйозне» видання, якому довіряють. За даними опитування дослідної компанії TNS Ukraine, до трійки лідерів усеукраїнського рейтингу тижневих громадсько-політичних газет увійшли «Аргументы и факты — Украина» (розрахована компанією аудиторія одного номера — 1,5 млн. осіб), «Московский комсомолец» в Украине» (330 тис. осіб) і «Дзеркало тижня» (165 тис. осіб). Це означає, що кожен примірник газети «Дзеркало тижня» потрапляє до рук чотирьох українців. Якщо ж звернутися до рейтингу всеукраїнської ділової преси, то «Дзеркало тижня» займає тут почесне друге місце. Саме цей рейтинг дивує, адже статус ділової преси дозволяє говорити про видання, як про серйозний довідник для ділових сучасних людей. Саме ж такою і є аудиторія суспільно-політичного щотижневика «Дзеркало тижня». Адже більшість читачів – це кваліфіковані спеціалісти, керівники різних підрозділів, бізнесмени, підприємці, здебільшого люди з гарною освітою. Середній вік читачів – 39 років. Аудиторія видання на дві третини складається з чоловіків, і лише одна третина – жінки.
«Дзеркало тижня» майже не купляють у роздрібному вуличному продажу, а кілька років тому це було майже зовсім неможливо. Здебільшого керівники компаній чи організацій, які цікавляться і залежать від суспільно-політичної ситуації в країні, передплачують цю газету протягом багатьох років. Тексти статей загалом важкі та заплутані для звичайного читача, тому щотижневик користується попитом у обізнаних в політиці та економіці людей, які люблять і вміють аналізувати прочитане, а не поглинати подану на тарілочці «простеньку» інформацію. Поважно ставляться до «Дзеркала тижня» і сучасні політики, навіть керуюча влада. Президент країни, Віктор Андрійович Ющенко, будучи ще Прем’єр-міністром країни, у своїх привітаннях до першого випуску газети українською мовою відмітив, що «газеті притаманний високий професійний та інтелектуальний рівень журналістики. Публікації в тижневику — навіть найгостріші і найкритичніші — віддзеркалюють політичні, економічні, соціально-культурні події в Україні».
Багато відомих політиків, науковців, спеціалістів у всіх сферах суспільного життя висловлювали прихильність до «Дзеркала тижня». Володимир Здоровега, професор Львiвського нацiонального унiверситету, відмітив: «Коли хтось у майбутньому захоче укласти хрестоматію української аналітики кінця 90-х — початку 2000-го років, то на першому місці там будуть кращі публіцисти «Дзеркала тижня». Ці висловлювання ще раз підкреслюють той величезний вплив, що має цей суспільно-політичний щотижневик на громадську думку освічених людей.
Та попри всі переваги, що має цей щотижневик, інколи і в ньому просліджуються елементи однобокості та суб’єктивності, чим завжди апелюють його противники. «Дзеркало тижня» звинувачують у проамериканській політиці, Європейському напрямку суспільного життя, а також в надмірному вживанні особистої думки журналістів. Деякі з цих факторів неможливо не підтвердити, адже видання відкрито пропагує такі ідеї. Але, на мою думку, європейські стандарти досить вдалі, щоб намагатися їх досягти, а суб’єктивний аналіз автора, тим паче професійний, не змушує копіювати думки, а лише дозволяє використати висновки для створення та формування особистої точки зору читача. Адже об’єктивності у чистому вигляді зовсім не існує, бо люди завжди якимось чином намагаються висловити особисту думку, може, навіть у прихованому вигляді. Об’єктивність, насправді, - це кропітка праця, коли людина поглинає велику кількість інформації, і, лише проаналізувавши різносторонні погляди, формує свою точку зору. Отже, досягнути об’єктивності можна лише шляхом всебічного інформування та зацікавленості в інформації з абсолютно різних джерел.
Проаналізувавши велику кількість випусків суспільно-політичного щотижневика «Деркало тижня», а також виділивши той статус, що його має видання у колі освічених людей, я можу зробити висновок, що це видання дійсно можна назвати досить близьким до ідеалу суспільно-політичної преси демократичної країни. Це газета, яка відображає усі ті зміни та події, що відбуваються у суспільстві, а також аналізує їх та робить свої висновки. Така преса відзначається правдивою та достовірною інформацією, має на меті розвиток країни, зокрема демократичного суспільства. Її стосунки із владою вражають, адже попри критичні зауваження у бік політиків, що містяться на сторінках цього видання, воно користується популярність та повагою серед усієї політичної верхівки. «Дзеркало тижня» здобувало визнання протягом багатьох років плідною працею, правдивістю висловлювань та глибоким аналізом представлених статей.
На мою думку, назву цей суспільно-політичний щотижневик отримав не даремно. Адже він дійсно є дзеркалом нашого суспільства і усіх змін, що в ньому відбуваються. Але його не можна назвати популярною пресою, адже це спеціальне видання для обізнаних, освічених людей, які цікавляться не тільки своїм життям, а й ситуацією в країні і світі. «Дзеркало тижня» відродило і продовжує розвивати в суспільстві опозиційні настрої, бажання жити у цивілізованому суспільстві та пишатися своєю країною. Саме така преса потрібна Україні на сучасному етапі розвитку, адже журналістика – найвпливовіший важіль, який може регулювати формування тієї чи іншої громадської думки.
Висновок
Суспільно-політична преса кожної країни відображає сутність тих перетворень, що відбуваються всередині соціуму, а отже є реальним показником розвитку економіки та демократії в державі. Саме така преса має величезний вплив на свідомість та формування громадянської думки населення, адже їй довіряють, як серйозному та достовірному виданню. Не дивно, що саме політична преса завжди була під контролем правлячої верхівки, адже це результативна зброя у боротьбі з опозиційними настроями громадян.
В цій роботі я простежила основні задачі та вимоги до суспільно-політичного видання на прикладі міжнародного щотижневика «Дзеркало тижня». Перший розділ повідомляє про актуальність та головні проблеми, що розкриваються у ході моєї роботи. Другий розділ – теоретичний. В ньому розкривається сутність понять щотижневик, суспільно-політична преса, її відносини з владою та роль у побудові демократичного суспільства. У третьому розділі на прикладі газети «Дзеркало тижня» я простежила аспекти, висвітлені у теоретичній частині, а також індивідуальні особливості видання. Я прийшла до висновку, що такі засоби масової інформації дозволяють людині вийти за вузький горизонт безпосереднього особистого досвіду, роблять зрозумілим світ політики. «Дзеркало тижня» не лише відповідає більшості вимог до суспільно-політичної преси, але й на диво залишається у добрих стосунках із владою вже протягом 13 років. За весь період свого існування видання жодного разу не ставало «пресою на замовлення» чим і здобуло повагу та довіру багатьох тисяч освічених людей України. Моя робота ще раз підкреслює інформативність, правдивість та глибину висвітлення проблем у щотижневику «Дзеркало тижня», яке сміливо можна назвати демократичним суспільно-політичним виданням, що пробуджує опозиційні настрої та формує національну свідомість наших громадян.