Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
3. Відповідно до статті 73 ГК України державне унітарне підприємство утворюється компетентним органомдержавної влади в розпорядчому порядку на базі відокремленої частини державної власності, як правило, без поділу її на частки, і входить до сфери його управління.
Орган державної влади, до сфери управління якого входить підприємство, є представником власника і виконує його функції у межах, які визначені ГК України та іншими законодавчими актами.
Майно державного унітарного підприємства перебуває у державній власності і закріплюється за такимпідприємством на праві господарського відання чи праві оперативного управління.
Необхідно зазначити, що найменування державного унітарного підприємства повинно містити слова „державне підприємство”.Державне унітарне підприємство не несе відповідальності за зобов’язаннями власника і органу влади, до сфери управління якого воно входить.
Органом управління державного унітарного підприємства є керівник підприємства, який призначається органом, до сфери управління якого входить підприємство, і є підзвітним цьому органові.
Ознаки державного підприємства:
господарські організації унітарного типу;
підприємство не виступає власником майна, що обумовлює виконання розпоряджень власника і узгодження з ним загальних питань діяльності підприємства;
функціонування на основі державного майна, яке закріплюється за підприємством на праві повного господарського відання;
функції власника майна виконує галузеве міністерство, до сфери управління якого відноситься данепідприємство;
управління державним підприємством здійснюється одноособово.
Державні унітарні підприємства діють як державні комерційні підприємства або казенні підприємства.
Відповідно до статті 74 ГК України державне комерційне підприємство є суб’єктом підприємницької діяльності, діє на основі статуту на принципах підприємництва та несе відповідальність за наслідки своєї діяльності усім належним йому на праві господарського відання майном згідно з ГК України та іншими законами, прийнятими відповідно до нього.
Статутний фонд державного комерційного підприємства утворюється уповноваженим органом, до сфери управління якого воно входить, до реєстрації цього підприємства як суб’єкта господарювання. Майнодержавного комерційного підприємства закріплюється за ним на праві господарського відання.
Відповідно до статті 75 ГК України державне комерційне підприємство зобов’язане приймати та виконувати доведені до нього в установленому законодавством порядку державні замовлення і державні завдання.
Крім того, державне комерційне підприємство зобов’язане враховувати державні замовлення і державнізавдання при формуванні виробничої програми, визначені перспектив свого економічного і соціального розвитку та виборі контрагентів.
Державне комерційне підприємство не має права безоплатно передавати належне йому майно іншим юридичним особам чи громадянам, за винятком тих випадків, які передбачені законом.
Тут законодавець виходить з того, що державне комерційне підприємство має право безоплатно передавати належне йому майно іншим юридичним особам чи громадянам лише у випадках, які передбачені законом, оскільки закон має вищу юридичну силу у порівнянні з іншими нормативно-правовими актами.
Слід відмітити, що відчужувати, віддавати в заставу майнові об’єкти, що належать до основних фондів, здавати в оренду цілісні майнові комплекси структурних одиниць та підрозділів державне комерційнепідприємство має право лише за попередньою згодою органу, до сфери управління якого воно входить, і, як правило, на конкурентних засадах.
Крім того, лише за згодою органу, до сфери управління якого входить державне комерційне підприємство,здійснюється списання з балансу не повністю амортизованих основних фондів, а також прискорена амортизація основних фондів державного комерційного підприємства.
Відповідно до ч. 5 статті 75 ГК України державні комерційні підприємства утворюють за рахунок прибутку (доходу) спеціальні (цільові) фонди, призначені для покриття витрат, пов’язаних з їх діяльністю:
1) амортизаційний фонд;
2) фонд розвитку виробництва;
3) фонд споживання (оплати праці);
4) резервний фонд.
Державні комерційні підприємства утворюють за рахунок прибутку (доходу) також інші фонди, передбачені статутом державного комерційного підприємства.
Необхідно зазначити, що у разі зміни керівника державного комерційного підприємства обов’язковим є проведення ревізії фінансово-господарської діяльності державного комерційного підприємства.
Казенні підприємства - це такі унітарні підприємства, які діють на базі відокремленої частини державногомайна, яке не може бути приватизоване без розділення його на частини і розділене шляхом перетворення здержавного на основі рішення Кабінету Міністрів України.
Ознаки казенного підприємства:
господарські організації унітарного типу;
функціонує на базі державного майна;
розпоряджається майном на праві оперативного управління;
функції власника здійснює галузеве Міністерство, яке призначає керівника казенного підприємства, здійснює контроль за його діяльністю.
Відповідно до статті 76 ГК України казенні підприємства створюються у галузях народного господарства, в яких:
- законом дозволено здійснення господарської діяльності лише державним підприємствам;
- основним (понад п'ятдесят відсотків) споживачем продукції (робіт, послуг) виступає держава;
- за умовами господарювання неможлива вільна конкуренція товаровиробників чи споживачів;
- переважаючим (понад п'ятдесят відсотків) є виробництво суспільно необхідної продукції (робіт, послуг), яке за своїми умовами і характером потреб, що ним задовольняються, як правило, не може бути рентабельним;
- приватизацію майнових комплексів державних підприємств заборонено законом.
Слід відмітити, що казенне підприємство створюється за рішенням Кабінету Міністрів України. У рішенні про створення казенного підприємства визначаються обсяг і характер основної діяльності підприємства, а також орган, до сфери управління якого входить підприємство, що створюється. Реорганізація і ліквідація казенного підприємства за рішенням органу, до компетенції якого належить створення даного підприємства.
Майно казенного підприємства закріплюється за ним на праві оперативного управління. Казеннепідприємство є юридичною особою, має рахунки в установах державного банку, печатку із своїм найменуванням.
Орган, до сфери управління якого входить казенне підприємство, затверджує статут підприємства, призначає його керівника, дає дозвіл на здійснення казенним підприємством господарської діяльності, визначає види продукції (робіт, послуг), на виробництво та реалізацію якої поширюється зазначений дозвіл.
Серед особливостей господарської діяльності казенних підприємств можна виокремити такі:
казенне підприємство здійснює господарську діяльність відповідно до виробничих завдань органу, до сфери управління якого воно входить;
казенне підприємство самостійно організовує виробництво продукції (робіт, послуг) і реалізує її за цінами (тарифами), що визначаються в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України;
орган, до сфери управління якого входить казенне підприємство, здійснює контроль за використанням та збереженням належного підприємству майна, і має право вилучити у казенного підприємства майно, яке не використовується або використовується не за призначенням, та розпорядитися ним у межах своїх повноважень;
казенне підприємство не має права відчужувати або іншим способом розпоряджатися закріпленим за ним майном, що належить до основних фондів, без попередньої згоди органу, до сфери управління якого воно входить;
казенне підприємство відповідає за своїми зобов'язаннями лише коштами, що перебувають у його розпорядженні. У разі недостатності зазначених коштів держава, в особі органу, до сфери управління якого входить підприємство, несе повну субсидіарну відповідальність за зобов'язаннями казенного підприємства;
порядок розподілу та використання прибутку казенного підприємства визначається його статутом відповідно до порядку, встановленого Кабінетом Міністрів України відповідно до закону.
Казенне підприємство одержує кредити для виконання статутних завдань під гарантію органу, до сфери управління якого входить підприємство.
4. Згідно зі ст.128 ГК громадянин визнається суб'єктом господарювання у разі здійснення ним підприємницької діяльності за умови державної реєстрації його як підприємця без статусу юридичної особи відповідно до ст. 58 ГК.
Громадянин-підприємець відповідає за своїми зобов'язаннями усім своїм майном, на яке відповідно до закону може бути звернено стягнення.
Громадянин може здійснювати підприємницьку діяльність:
- безпосередньо як підприємець або через приватне підприємство, що ним створюється;
- із залученням або без залучення найманої праці;
- самостійно або спільно з іншими особами.
Громадянин здійснює управління заснованим ним приватним підприємством безпосередньо або через керівника, який наймається за контрактом. У разі здійснення підприємницької діяльності спільно з іншими громадянами або юридичними особами громадянин має права та обов'язки відповідно засновника та/або учасника господарського товариства, члена кооперативу тощо, або права й обов'язки, визначені укладеним за його участі договором про спільну діяльність без створення юридичної особи.
Громадянин-підприємець здійснює свою діяльність на засадах свободи підприємництва та відповідно до принципів, передбачених у статті 44 ГК.
Громадянин-підприємець зобов'язаний:
- у передбачених законом випадках і порядку одержати ліцензію на здійснення певних видів господарської діяльності;
- повідомляти органи державної реєстрації про зміну його адреси, зазначеної в реєстраційних документах, предмета діяльності, інших суттєвих умов своєї підприємницької діяльності, що підлягають відображенню у реєстраційних документах;
- додержуватися прав і законних інтересів споживачів, забезпечувати належну якість товарів (робіт, послуг), що ним виготовляються, додержуватися правил обов'язкової сертифікації продукції, встановлених законодавством;
- не допускати недобросовісної конкуренції, інших порушень антимонопольно-конкурентного законодавства;
- вести облік результатів своєї підприємницької діяльності відповідно до вимог законодавства;
- своєчасно надавати податковим органам декларації про доходи, інші необхідні відомості для нарахування податків та інших обов'язкових платежів; сплачувати податки та інші обов'язкові платежі в порядку і в розмірах, встановлених законом.
Громадянин-підприємець зобов'язаний додержуватися вимог, передбачених ст.ст. 46 і 49 ГК, а також іншими законодавчими актами, і несе майнову та іншу встановлену законом відповідальність за завдані ним шкоду і збитки.
Громадянин-підприємець може бути визнаний судом банкрутом відповідно до вимог Господарського кодексу та інших законів.
Обов'язковою вимогою для визнання дієздатного громадянина суб'єктом підприємництва є державна реєстрація — в результаті саме державної реєстрації він набуває статус суб'єкта господарювання (підприємництва). Якщо громадянин не здійснив державну реєстрацію в якості суб'єкта підприємництва, хоча фактично займається підприємницькою діяльністю, то він не набуває статусу суб'єкта господарювання (підприємця). Закон пов'язує виникнення статусу підприємця не з фактичним заняттям підприємництвом, а з державною реєстрацією в якості суб'єкта підприємництва. Якщо фізична особа займається підприємницькою діяльністю без державної реєстрації, то вона порушує чинне законодавство і до неї можливе застосування правових санкцій.
Підприємницька діяльність здійснюється громадянином-підприємцем від свого імені, на свій ризик. Він є рівноправним учасником господарського обігу, має право наймати і звільняти працівників, розпоряджатися на свій розсуд прибутком, що залишається після сплати податків, тощо.
Громадянин-підприємець відповідає всім майном, що належить йому на праві приватної власності, за своїми обов'язками у сфері підприємництва (за винятком майна, на яке відповідно до закону не може бути звернене стягнення). Вимоги кредиторів фізичної особи — суб'єкта підприємництва задовольняються за рахунок належного її майна, на яке може бути звернене стягнення. Перелік майна громадян, на яке не може бути звернене стягнення, встановлюється Цивільним процесуальним кодексом України. Він стосується і громадян-підприємців. Отже, стягнення за боргами громадянина-підприємця може бути накладено і на належне йому на праві власності майно, що не бере участі у господарському обігу.
5. За критерієм участі іноземного інвестора та його частки у статутному капіталі (складеному майні підприємства) законодавець виділяє дві категорії підприємств, яким притаманна певна специфіка: підприємства з іноземними інвестиціями та іноземні підприємства.
Особливості правового становища підприємств з іноземними інвестиціями визначаються статтями 116, 390-400 ГК, Законом України від 19.03.1996 р "Про режим іноземного інвестування" (ст. 1 - щодо визначення понять "іноземні інвестори", "іноземні інвестиції", "підприємство з іноземними інвестиціями", ст. 2
"Види іноземних інвестицій", ст. 4 "Об'єкти іноземного інвестування", ст. 7 "Правовий режим інвестиційної діяльності", ст. 13 "Державна реєстрація іноземних інвестицій", ст. 16 "Організаційно-правові форми підприємств з іноземними інвестиціями"), а також низкою підзаконних нормативно-правових актів, зокрема:
Положенням про порядок державної реєстрації іноземних інвестицій", затв. постановою Кабінету Міністрів України від 07.08.1996 p.;
постановою Кабінету Міністрів України від 07.08.1996р. "Про порядок видачі, обліку і погашення векселів, виданих під час ввезення в Україну майна як внеску іноземного інвестора до статутного фонду підприємства з іноземними інвестиціями, а також за договорами (контрактами) про спільну інвестиційну діяльність, та сплати ввізного мита у разі відчуження цього манна";
постановою Кабінету Міністрів України від 05.09.1996 р. "Про затвердження Порядку визначення продукції власного виробництва підприємств з іноземними інвестиціями";
постановою Кабінету Міністрів України від 12.12.2002 р. № 1855 "Про допущення товарів до переміщення через митний кордон України в режимі тимчасового ввезений (вивезення)";
Правилами здійснення переказів іноземної валюти за межі України за дорученням фізичних осіб та одержання фізичними особами в Україні переказаної їм із-за кордону іноземної валюти та про внесення змін до нормативно-правових актів Національного банку України: Затв. постановою Правління 1ІБУ від 17.01.2001 р. № 18таіи.
Характерними ознаками підприємства з іноземними інвестиціями є:
підприємство корпоративного типу за участю вітчизняних суб'єктів господарювання (резидентів) та іноземних інвесторів (ними можуть бути: іноземні громадяни, особи без громадянства, що не мають постійного місця проживання в Україні, юридичні особи, створені відповідно до законодавства іншої держави, міжнародні організації, інші держави);
наявність у статутному фонді підприємства іноземної інвестиції у визначених законом формах (види та форми таких інвестицій визначаються ст. 2, 16 Закону "Про режим іноземного інвестування",ст. 391,392 ГК)та розмірі (не менше 10% розміру цього фонду):
створення такого підприємства може відбуватися шляхом заснування (при цьому принаймні одним із засновників має бути іноземний інвестор), а також у разі внесення іноземним інвестором іноземної інвестиції у вже створене підприємство і набуття в результаті цього корпоративних прав у такому підприємстві; набуття підприємством статусу ПП пов'язується не з моментом його державної реєстрації, а з дня зарахування іноземної інвестиції та його баланс;
до установчих документів підприємства з іноземними інвестиціями ставляться спеціальні вимоги: крім відомостей, передбачених законодавством України для відповідних організаційно-правових форм підприємств, вони також мають містити відомості про державну належність засновників підприємства з іноземними інвестиціями, відомості про розмір іноземної інвестиції, оціненої в іноземній валюті та національній валюті України за домовленістю сторін на основі цін міжнародних ринків або ринку України за курсом НБУ;
Підприємство з іноземними інвестиціями (ПІІ) - це такс підприємство корпоративного типу, засновником (засновниками) та/або учасником (учасниками) якого (крім, резидентів) є іноземний інвестор (інвестори), а частка іноземних інвестицій у статутному фонді (складає і йому майні) підприємства становить, не менше ніж 10%
Характерні ознаки
Спеціальне нормативно-правове регулювання: статті 116, 390-400 ГК, Закон України від 19.03.1996 р. "Про режим іноземного інвестування": Положення про порядок державної реє страції іноземних інвестицій", затв. постановою КМУ "ід 07.08.1996 р. Х" 928; постанова КМУ від 07.08.1996 р. № 937 "Про порядок видачі, обліку і погашення векселів, виданих під час ввезення в Україну майна як внеску іноземного інвестора до статутного фонду підприємства з іноземними інвестиціями, а також за договорами (контрактами) про спільну інвестицій ну діяльність, та сплати ввізного мита у разі відчуження цього майна"; постанова КМУ віл 05.09.1996 р. Хе 1061 "Про затвердження Порядку визначення продукції власного виробни цтва підприємств з іноземними інвестиціями"; постанова КМУ від 12.12.2002 р. № 1855" Про допущення товарів до переміщення через митний кордон України в режимі тимчасового вве зення (вивезення)" та ін.
Підприємство корпоративного типу за участю вітчизняних суб'єктів господарювання чи грома дян (резидентів) та іноземного інвестора/інвесторів (ними можуть бути: іноземні громадяни, особи без громадянства, що не мають постійного місце проживання в Україні, юридичні особи, створені відповідно до законодавства іншої держави, міжнародні організації, інші держави)
Наявність в статутному фонді підприємства іноземної інвестиції у визначених законом формах (види та форми таких інвестицій визначаються ст. 2. 16 Закону "Про режим іноземного інвестування", ст. 391,392 ГК) та розмірі (не менше 10% розміру цього фонду)
Створення такого підприємства може відбуватися шляхом заснування (при цьому принаймні одним із засновників має бути іноземний інвестор), а також у разі внесення його учасником
- - іноземним інвестором іноземної інвестиції у вже створене підприємство; набуття підприєм ством статусу ПІІ пов'язується не з моментом його державної реєстрації, а з дня зарахування іноземної інвестиції на його баланс
Спеціальні вимоги до установчих документів підприємства з іноземними інвестиціями; крім відомостей, передбачених законодавством України для відповідних організаційно-правових форм підприємств, вони також повинні містити відомості про державну належність засновни ків підприємства з іноземними інвестиціями, відомості про розмір іноземної інвестиції, оціне ної в іноземній валюті та національній валюті України за домовленістю сторін на основі цін міжнародних ринків або ринку України за курсом НБУ
Майно, що ввозиться в Україну як внесок іноземного інвестора до статутного фонду підпри ємств з іноземними інвестиціями (крім товарів для реалізації або власного споживання),
6. Поряд з типовими суб'єктами господарювання, що діють у сфері виробництва продукції, виконання робіт, надання послуг або задоволення матеріальних потреб, у господарських правовідносинах беруть участь організації, створювані не для здійснення функцій господарського характеру, а для виконання благодійних, культурних, наукових, управлінських функцій, функцій з охорони здоров'я громадян, задоволення їх духовних та інших нематеріальних потреб, захисту прав і законних інтересів тощо.
Розходження між двома групами колективних утворень полягає, насамперед, у меті їхньої основної діяльності: для господарських організацій – це господарський процес, який завершується отриманням коштів за вироблену продукцію, надані послуги, тоді як для негосподарських організацій – це нематеріальна взаємодія людей: соціально-культурна, наукова, управлінська, тощо, що фінансується ззовні.
Негосподарюючими є організації, створені не для здійснення або організації господарської діяльності, а для виконання іншої діяльності, фінансованої ззовні, оскільки її результати не виступають як товар і не забезпечують самооплатності. З метою рішення своїх основних задач негосподарські організації можуть брати участь і в господарських правовідносинах, стаючи тим самим суб'єктами господарського права.
Вони створюються, як правило, для задоволення соціально-культурних, наукових, духовних потреб або здійснення управлінських функцій і завжди є некомерційними суб'єктами господарського права.
Щодо господарюючих організацій, то вони підрозділяються на:
• суб'єкти підприємницької діяльності (комерційні організації), основною метою діяльності яких є одержання прибутку (підприємства і їхні об'єднання, господарчі товариства, виробничі кооперативи);
• некомерційні (неприбуткові) організації, що не мають головною метою отримання прибутку і не розподіляють його між своїми засновниками (товарні біржі, споживчі кооперативи, торгово-промислові палати, саморегульовані організації професійних учасників ринку цінних паперів тощо).
Некомерційне господарювання – це самостійна систематична господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання і спрямована на досягнення економічних, соціальних та інших результатів без мети одержання прибутку.
Некомерційна господарська діяльність здійснюється суб'єктами господарювання державного або комунального секторів економіки, у видах діяльності, де забороняється підприємництво, а також іншими суб'єктами господарювання, яким здійснення господарської діяльності у формі підприємництва забороняється законом.
Не можуть здійснювати некомерційну господарську діяльність органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їх посадові особи.
Негосподарюючі організації повинні створюватися в організаційно-правових формах, що не суперечать законодавству. Найбільш усталеними на практиці є такі організаційно-правові форми негосподарських організацій:
• об'єднання громадян – це добровільне громадське формування, створене на основі єдності інтересів для спільної реалізації громадянами своїх прав і свобод. Об'єднання громадян, незалежно від своєї назви (рух, конгрес, асоціація, фонд, союз, тощо) визнається політичною партією або громадською організацією. Правовою основою господарської діяльності об'єднань громадян в Україні є Закон України «Про об'єднання громадян» від 16 червня 1992 р.;
• релігійна організація – утворюється з метою задоволення релігійних потреб громадян сповідувати і поширювати віру і діє відповідно до своїх ієрархічної й інституційної структур, обирає, призначає і заміняє персонал відповідно до свого статуту (положення). Релігійними організаціями в Україні є релігійні громади, управління і центри, монастирі, релігійні братства, місіонерські товариства, духовні навчальні заклади, а також об'єднання, що складаються з зазначених вище релігійних організацій. Правове положення цих організацій, у тому числі їх господарсько-правовий статус закріплений у Законі України «Про свободу совісті і релігійні організації» від 23 квітня 1991 р.;
• благодійний чи інший некомерційний фонд – це організація, яка не має членства та створена для досягнення соціальних, благодійних, культурних, освітніх або інших суспільно корисних цілей шляхом використання майна, переданого засновниками в її власність. Правовий статус благодійних фондів регламенту і Закон України «Про благодійність та благодійні організації» від 16 вересня 1997 р.;
• установа, у тому числі бюджетна, – не негосподарююча організація, створена власником для надання соціально-культурних послуг, здійснення управлінських або інших подібних функцій і фінансована ним цілком або частково (бібліотеки, музеї, лікарні, інколи вузи, академічні науково-дослідні інститути, органи виконавчої влади і місцевого самоврядування, суди, органи прокуратури тощо), що викликає необхідність регулювання їхньої діяльності численними нормативно-правовими актами;
• негосподарююче об'єднання юридичних осіб (асоціація, союз).
Об'єднання громадян, більшість релігійних організацій і негосподарські об'єднання юридичних осіб побудовані на засадах членства, позбавленого, однак, через їхній безприбутковий статус майнового корпоративного елемента.
Некомерційні фонди й установи належать до організацій, не заснованих на членстві, тобто вони не мають у своєму складі інших осіб. При цьому всі названі вище різновиди негосподарюючих організацій, крім установ, можуть бути власниками майна, переданого засновниками (учасниками), і здобувати його у процесі діяльності. За установою майно, як правило, закріплюється за обмеженим речовим правом – правом оперативного управління.
Негосподарюючі організації можуть наділятися статусом юридичної особи, мати спеціальну господарську правосуб'єктність і використовувати наявне в них майно винятково для досягнення цілей, передбачених установчими документами.
Найчастіше в господарські відносини негосподарюючі організації вступають у процесі споживання результатів господарської діяльності інших суб'єктів, тобто при укладанні господарських договорів на придбання (постачання) для них визначеної продукції, виконання певних робіт або надання послуг. Але споживчими господарськими операціями далеко не вичерпується зміст їхньої господарської правосуб'єктності: якщо це дозволено установчими документами, вони самі можуть виробляти товари (підсобні господарства, навчально-виробничі майстерні тощо), виконувати роботи (наприклад, науково-дослідні і дослідно-конструкторські), надавати платні послуги (освітні, медичні, культурні тощо). Причому, оскільки така діяльність може бути організована і як підприємницька, то вона підлягає правовим нормам відповідного виду підприємницької діяльності, однак отриманий прибуток не підлягає розподілу між засновниками, а має витрачатися на основні цілі й розвиток матеріальної бази організації.
У чинному законодавстві практично немає обмежень для негосподарюючих організацій (крім політичних партій, органів державної влади) на придбання і реалізацію цінних паперів, участь у господарських товариствах, створення ними дочірніх підприємств, необхідних для досягнення статутних цілей.
Окремі види діяльності розглянуті юридичні особи можуть здійснювати тільки на підставі ліцензій відповідно до Закону України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності» від 1 червня 2000 р. До таких видів діяльності належать: медична практика, надання освітніх послуг загальноосвітніми, професійно-технічними і вищими навчальними закладами, фізкультурно-оздоровча і спортивна діяльність.