Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
#36,73,61
СОЦІАЛЬНА МОБІЛЬНІСТЬ
.
Теорії щодо усунення соціальної диференціації.
1. Марксизм стверджує, що соціальну нерівність можна усунути за допомогою зміни економічної системи.
2. Розшарування зла, якого не можна уникнути, з ним необхідно змиритися.
3. Нерівність - позитивне явище. Воно спонукає людей прагнути вдосконалення суспільних відносин. Соціальна однорідність - загибель суспільства.
Соціальна нерівність - форма соціальної диференціації, при якій окремі індивіди, прошарки, класи знаходяться на різних ступенях вертикальною соціальної ієрархії і володіють нерівними життєвими шансами і можливостями задоволення потреб.
Соціальна рівність - це рівність перед законом, рівність прав і можливостей.
Разом з тим рівність можливостей не передбачає рівних результатів. Документи ООН передбачають завдання створити рівні можливості для забезпечення добробуту нинішніх і майбутніх поколінь.
Соціальна мобільність
Таланти народжуються в усіх соціальних верствах і класах. Якщо не існує бар'єрів для соціального руху, можна передбачити велику соціальну мобільність, коли деякі люди швидко досягають високого соціального статусу. Усі переміщення людини або соціальної групи становлять процес соціальної мобільності.
Соціальна мобільність - це зміна місця, яке посідають людина або група людей у соціальній структурі.
Соціальна мобільність - це будь-який перехід індивіда, групи або соціального об'єкта, або цінності, створеної або модифікованої завдяки діяльності, від однієї соціальної позиції до іншої, у результаті чого соціальне становище індивіда або групи змінюється.
Типи соціальної мобільності.
1. Вертикальна мобільність - сукупність взаємодій, які сприяють переходу індивіда з одного соціального шару в інший. Графічно вертикальну мобільність позначають ↑.
2. Горизонтальна мобільність - перехід індивіда від однієї соціальної позиції до іншої, що перебуває на тому ж рівні (наприклад, зміна місця проживання, перехід з однієї сім'ї в іншу, з однієї релігійної групи в іншу). В усіх випадках індивід не змінює соціального шару, до якого належить. Графічно горизонтальну мобільність позначають .
Канали соціальної мобільності.
Канали соціальної мобільності (соціальні ліфти) - шляхи, якими відбувається переміщення людей з одних соціальних груп до інших.
Прикладами може бути: армійська служба, здобуття освіти, оволодіння професією, укладання шлюбу, придбання майна.
Надзвичайно актуальним сьогодні для вас може стати роль майбутньої професії як соціального ліфта. Вивчаючи тему соціальної мобільності, можна замислитись над тим, чи користується попитом обрана вами професія в нашому місті, чи зможете ви пропонувати свої професійні здібності на ринку праці в іншому місті або регіоні.
Соціальна мобільність залежить від структури суспільства і безпосередньо від індивіда.
Приклади «закритого» суспільства з низькою соціальною мобільністю - патріархальне, традиційне суспільство, касти в Індії та деяких країнах Африки, замкнені групи, обмежений доступ до статусної групи.
Індустріальне, «відкрите» суспільство характеризується високою соціальною мобільністю. У такому суспільстві немає заборон на професії, шлюби, зміну місця проживання.
У межах одного суспільства й на окремих етапах його розвитку соціальна мобільність може бути різною (революції, війни, реформи).
Виборчі технології і політична відповідальність
Розвиток виборчих технологій в Україні останнім часом бурхливо відбувається не лише на всеукраїнському, а й на місцевому рівні. Ефективність місцевих виборчих кампаній також залежить від психологічних та іміджмейкерських технологій, політичного капіталу лідерів та впливових осіб партійних осередків, вдалої інформаційної комунікації з електоратом.
У процесі передвиборної кампанії відбувається презентація програмних засад політичної партії (блоку), її лідерів, окреслюються шляхи майбутньої діяльності. Наслідком і механізмом зворотнього зв’язку за отриманий на виборах рівень довіри настає політична відповідальність під час реалізації повноважень.
Вивченню особливостей виборчих технологій в Україні присвячені праці вітчизняних дослідників: В. Бебика, Д. Видріна, І. Душина, В. Лісничого, Г. Почепцова та ін. Акцент на політичній відповідальності партій як представників інтересів різних груп населення відображено у наукових працях А. Зельницького Г. Малкіної, В. Мельниченка, П. Удовенка, І. Черленяка та ін. Проте в них недостатньо уваги приділяється механізмам взаємозв’язку виборчих технологій і політичної відповідальності партій.
Ефективність проведення виборчої кампанії не завжди має наслідком відповідальну діяльність переможців. Причини полягають як в особливостях виборчої системи (закриті списки), так і в несформованості традицій політичної відповідальності в Україні. До того ж певна тенденційність у діяльності більшості місцевих осередків політичних партій переважно орієнтує на успішний результат у виборчої кампанії, а не на перспективу.
Значним недоліком попередніх місцевих виборчих кампаній було їх проведення одночасно з парламентськими. Перехід до пропорційної виборчої системи у 2006 році обставин не змінив. Така ситуація не сприяла зосередженості уваги на кандидатах до місцевих рад, дозволяла осередкам політичних партій маніпулювати громадською думкою, оперуючи загальнодержавними показниками. Відтак потужні партії переважно вирішили питання підтримки за рахунок рейтингу своїх лідерів, що балотувалися до парламенту. Водночас окремі місцеві осередки невеликих партій завдяки ставці на розкрученість лідерів списку, спрямуванню потужних агітаційних ресурсів на окремі території змогли провести своїх представників до місцевих рад.
Наступні місцеві вибори мають проходити окремо від парламентських. Власне, ситуацію вже вирішено проведенням дострокових парламентських виборів, а різний, починаючи з 2006 року, конституційний термін повноважень міських (сільських) голів та депутатів місцевих рад розподілив і ці чергові передвиборні кампанії. Тому в майбутніх виборчих технологіях на місцевому рівні аспект політичної відповідальності відіграватиме вагомішу роль.
Апробована на кількох парламентських виборах технологія іменних блоків вдало спрацювала і на місцевому рівні. Поряд з цим можливість вільного блокування на місцевому рівні дозволила окремим партіям йти на вибори окремо від їх партнерів на загальнодержавному рівні.
В окремих регіонах вдало спрацювала технологія розкрутки відомого громадського об’єднання через створення блоку з «паперових», маловідомих партійних осередків.
Перешкоди в реалізації принципів політичної відповідальності створює відірваність партій і виборців, слабкість комунікації з електоратом у міжвиборчий період, недостатня активність громадськості щодо звітування виборних представників.
Серйозну проблему в реалізації задекларованих положень створює ухил до популізму, визначеність цілей без засобів їх досягнення, уникнення цифрових завдань, термінів і конкретних показників
Українські виборці дедалі більше усвідомлюють відповідальність національних і місцевих партійних лідерів. Прикладом цього можуть слугувати дострокові місцеві вибори в Києві у 2008 році. Ставка на наявність у місцевому списку кандидатів загальнонаціональних політиків не допомогла столичним осередкам їхніх партій, а навпаки – сприяла навіть зниженню рейтингів. Агітаційні промови про те, що окремі кандидати, які є членами Кабінету Міністрів України, в разі перемоги їх політичної сили будуть відстоювати інтереси своїх виборців на місцевому рівні, не були сприйняті всерйоз більшістю цільової аудиторії. Тому можна вважати, що таке тимчасове «пониження» центральних партійних лідерів стало невдалою виборчою технологією.
До недоліків місцевої виборчої агітації 2008 року також відносять: віддаленість від виборця, недостатність інформації про кандидатів, невміння позиціонувати свої відмінності та переваги над опонентами, неоптимальне використання коштів
Для розвитку і використання виборчих технологій на місцях у контексті політичної відповідальності партій буде сприятливим проведення місцевих виборів окремо, вдосконалення виборчої системи на основі відкритих виборчих списків, законодавче врегулювання політичної відповідальності партій на місцевому рівні.
ідеологічний дискурс – сукупність
текстів різних жанрів, які містять ідеологічну оцінку об’єкта (що залежить від позиції
певної групи і визначається знаком “+” чи “-” для цієї групи), яка диктує вибір
вербальних та невербальних структур для подачі інформації про об’єкт, основною метою якої є нав’язування поглядів, настанов, суджень, притаманних окремій
суспільній групі. Відображаючи її інтереси та цінності, ідеологічний дискурс
допускає лише той тип знання, який не суперечить уявленням цієї групи.
Різних аспектів вивчення ідеологічного дискурсу торкались передусім Р. Водак
(2001, 2006), Т. ван Дейк (1995, 1996, 2005, 2006), М. Пеше (1999), Р. Фаулер (1991),
Н. Феркло (1989, 1995) та ін. Ми розглядаємо ідеологічний дискурс як підвид
газетного (газетний дискурс трактуємо як сукупність письмових текстів різних
жанрів, основними характеристиками яких є: дистантність, ретіальність,
індивідуально-колективний суб’єкт, масовий адресат та категорія інформаційного
поля, яке охоплює певний простір фактів і подій реального світу і представлене
репертуаром тем поряд з іншими видами: політичним, інформаційним,
рекламним тощо.
Дослідники дискурсу та ідеології зазначають, що ідеологічний аспект газетного
дискурсу полягає передусім у формування так званої “ідеології консенсусу”: через
періодичне видання адресант звертається до мільйонів адресатів одночасно, а його
повідомлення виражає та відображає їхні думки та цінності, які сприймаються як
єдино можливі та правильні і визнаються як факт. Відтак, особливо у кризові
періоди, консенсус передбачає, що в межах цієї групи не існує розбіжностей у
ставленні до ситуації, про яку йде мова у повідомленні, оскільки у адресатів
виробляється консенсусний погляд на подію через ефект
залученості.
Відтак ідеологічний дискурс надає змогу поглянути на реальність, на питання, які
у ньому піднімаються, крізь “інтерпретативні лінзи”, спонукаючи до вироблення
певних рішень, до певних способів поведінки тощо Оскільки адресант належить до окремої групи з притаманною їй ідеологією,
висвітлення події відбуватиметься під впливом цих ідеологічних чинників, у тому ракурсі, у якому її бачить адресант. Відтак у процесі інтерпретації адресат сприймає
інформацію під тим кутом зору та з тією оцінкою, яку заклав адресант, одні аспекти
реальності акцентуються, актуалізуються, інші відходять на задній план, будучи
імпліцитно наявними у контексті. А підтримка певних уявлень про дійсність та
ігнорування інших має ідеологічні наслідки.
PAGE 4