Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
PAGE \* MERGEFORMAT 1
Тема 2. Підприємство як суб’єкт господарювання
1. Підприємництво: історичні умови виникнення, економічна сутність та зміст
2. Теорії фірми
3. Економічна сутність підприємства та правові основи його діяльності в Україні
4. Класифікація та структури підприємств
1. Підприємництво: історичні умови виникнення, економічна сутність та зміст
Підприємництво входить до складу основних економічних інститутів ринкового механізму координації господарської діяльності безпосередніх економічних суб’єктів. Отже і виникнення та розвиток цього елементу економічних відносин можливі за умов утвердження ринку, спочатку, як єдиної безальтернативної форми господарського механізму, а, надалі, – як стрижневої структурної складової господарського механізму економічної сфери буття суспільства. Це, у свою чергу, передбачає утвердження товарного господарства як основної форми організації економічної сфери, приватної капіталістичної власності як домінуючої форми у системі відносин власності, а також підприємства (фірми) як автономної виробничої господарської структури, що є альтернативною будь-яким видам господарств, заснованих на натуральному способі виробництва, і зокрема фільваркового феодального господарства. За таких обставин підприємництво як економічний інститут виникає і утверджується на протязі XVI – XVIII ст.. н.е.
Починаючи з XVII ст. н.е. підприємництво стає об’єктом уваги і дослідження з боку економічної науки. При цьому слід наголосити, що згаданий ринковий інститут унаслідок еволюції економічної сфери буття зазнає також певних змін, які призводять до постійного розширення особливостей та поглиблення змісту цього економічного явища.
На етапі виокремлення підприємництва як самостійного економічного явища його суть ідентифікувалась з особливостями діяльності нового типу господарника – капіталіста.
Зокрема, попередник класичної політичної економії англійський учений і банкір Р. Кантільон виділяв такі особливості господарської поведінки капіталіста-підприємця:
На підставі такої характеристики дослідник визначив підприємництво як особливу економічну функцію, основною рисою якої є ризик.
А. Сміт, засновник класичної політичної економії, доповнив згадану концепцію положеннями про те, що підприємець обов’язково є власником засобів виробництва, а також організатором господарської діяльності підприємства.
Послідовник Сміта Ж.Б. Сей дав значний поштовх розвитку теорії підприємництва увівши положення про:
Представник сучасного напрямку економічної думки (неолібералізму) Й. Шумпетер завершив концептуальні засади теорії підприємництва такими положеннями:
На сучасний момент у науковій економічній літературі спостерігається різноманіття у визначенні поняття підприємництва. Але слід зауважити, що у своїй більшості ці формулювання збігаються стосовно визначення мети, мотиву, характеру підприємницької діяльності як засобу досягнення мети і реалізації мотиву.
На нашу думку, під підприємництвом слід розуміти особливий ринковий інститут, що визначає інноваційний характер господарської діяльності, направлений на забезпечення можливості отримання надприбутку (економічного прибутку) шляхом упровадження якісних змін у технології і організації процесу виробництва, а також продажу економічних благ й підвищення рівня їх споживчої вартості.
Стратегічна мета (місія) підприємництва – розширення економічних можливостей суспільства щодо динамічного підвищення рівня задоволення власних потреб.
Економічна мотивація підприємництва – отримання надприбутку, або підприємницького доходу.
Соціальна мотивація підприємництва – набуття особливого соціального статусу як соціально-економічної еліти суспільства.
Принципи підприємництва:
Функції підприємництва:
Сфери підприємництва:
Суб’єкти підприємництва:
Органи влади будь-якого рівня є суб’єктами підприємництва як інституції, що формують підприємницьке середовище та регулюють умови його функціонування.
Інститут підприємництва в Україні на сьогоднішній день знаходиться у зародковому стані, що, у свою чергу, обумовлює низькі темпи трансформаційних змін у вітчизняній економіці. Основні причини такого стану:
2. Теорії фірми
Господарські системи на рівні підприємства виникають разом з появою економічної сфери буття суспільства.
В умовах натурального господарства зазначена економічна інституція еволюціонує у таких формах: сімейно-родова община, селищна община, маєткове господарство, фільваркове господарство. Перелічені форми є базовими для своїх історичних термінів існування. У той же час поряд з ними, як складова цих економічних систем, виникає на етапі функціонування селищної общини індивідуальне сімейне господарство, спочатку як сільськогосподарське (селянське) за своєю галузевою приналежністю.
В умовах рабовласницького та феодального способів виробництва спостерігався процес підвищення рівня економічної автономності селянських господарств, закономірним результатом якого стало те, що зазначена економічна інституція виокремилась у самостійну виробничу одиницю з дещо обмеженою комерційною свободою.
В умовах товарного господарства на перших етапах становлення капіталістичного способу виробництва фільваркові господарства припиняють своє існування, а їм на зміну стають сімейні селянські та ремісничі господарства, що набувають повної економічної самостійності. Ці економічні інституції, у свою чергу, виступають основою для утворення відповідної капіталістичному способу виробництва організаційної господарської структури, якою і є підприємство. Останнє у процесі власної еволюції проходить такі організаційно-економічні форми:
Кардинальна відмінність базових економічних систем певного способу виробництва натурального господарства від підприємства, як базової форми товарного господарства, полягає у тому, що перші є закритим економічним середовищем, у межах якого здійснюється увесь технологічний процес економічної діяльності (виробництво-споживання). Підприємство виступає і як автономне середовище, у внутрішньому просторі якого здійснюється лише одна технологічна фаза – виробництво, і одночасно суб’єктом економічної діяльності, що приймає участь у відносинах обміну та розподілу.
На сучасний момент щодо економічних причин виникнення та суті поняття підприємство (фірма) існує дві групи поглядів серед учених-економістів, викладених у неокласичній концепції підприємства та інституціональній теорії фірми.
Основні теоретичні засади неокласичної концепції підприємства:
На підставі цих положень підприємство визначається як організована економічна структура, діяльність якої направлена на комбінування факторів виробництва для створення економічних благ з метою отримання прибутку.
Основні теоретичні засади інституціональної теорії фірми:
Інституціональна школа визначає фірму як систему контрактів між домашніми господарствами стосовно придбання сукупності правоспроможностей з метою отримання прибутку або задоволення певних власних потреб.
У вітчизняній економічній науці та господарській практиці надають перевагу неокласичної концепції підприємства. У той же час щодо визначення цього поняття серед науковців немає одностайності.
3. Економічна сутність підприємства та правові основи його діяльності в Україні
У суспільному економічному світогляді на рівні світосприйняття підприємництво ідентифікується з поняттям господарська діяльність.
В економічній науці підприємництво визначається як певна історична форма господарської діяльності у її референтній якості.
Підприємницька діяльність формалізується у певних організаційних структурах. На сучасному етапі розвитку економічної сфери буття виділяють такі типи зазначеного виду господарської діяльності:
Вищезгадані типи розрізняються між собою як за характерними ознаками і формами існування, так тенденціями розвитку та чинниками, що їх визначають. У той же час – це альтернативні опосередковані способи реалізації економічного інтересу певної групи домашніх господарств.
В умовах товарного господарства історично першою формою організаційної структури підприємництва було підприємство.
В економічній науці що стосується визначення економічної суті підприємства не має однозначності.
Відмінності між різними школами обумовлені альтернативними теоретичними засадами щодо визначення парадигми економічної сфери буття суспільства на певному історичному етапі її еволюції. Наслідком цього є різноманіття стилістичних форм дефініцій цього поняття, навіть у межах зазначених наукових шкіл.
З урахуванням сучасних характерних особливостей господарської сфери буття економічну суть підприємства у більшій мірі розкриває наступна дефініція.
Підприємство – це певний тип організаційної структури підприємництва у формі господарської організації, діяльність якої здійснюється у межах нано- та мікроекономічного рівнів господарської сфери буття з метою реалізації власного економічного інтересу.
Економічне буття підприємства проявляється через господарську діяльність, яка за своїм змістом є складним економічним явищем. Зокрема, господарська діяльність підприємства у сучасних історичних умовах включає такі види:
Основні характерні ознаки підприємства:
Національні особливості рівня розвитку тієї чи іншої країни, у свою чергу, вливають на відмінності у визначеннях цього поняття, зокрема у межах нормативно-правового поля, що регламентує умови здійснення господарської діяльності.
У Господарському кодексі України підприємство визначається як самостійний суб’єкт господарювання, створений компетентним органом державної влади або органом місцевого самоврядування, або іншими суб’єктами для задоволення суспільних та особистих потреб шляхом систематичного здійснення виробничої, науково-дослідної, торговельної, іншої господарської діяльності в порядку передбаченому цим Кодексом та іншими законами.
Як правило, у спеціальній літературі, присвяченій регулюванню господарської діяльності підприємств, у складі вітчизняної нормативно-правової бази виділяють наступні основні законодавчі акти:
У вітчизняному законодавстві передбачено наступний порядок утворення підприємств:
1) підготовка установчих документів;
2) державна реєстрація;
3) відкриття розрахункових рахунків в банківських установах.
На першому етапі власник або власники майна приймають рішення про утворення підприємства, що знаходить відображення в установчих документах.
В установчих документах повинні бути зазначені найменування підприємства, мета і предмет господарської діяльності, склад та компетенція його органів управління, порядок прийняття ними рішень, порядок формування майна, розподілу прибутків і збитків, умови його реорганізації та ліквідації.
Визначено, що залежно від організаційно-правової форми підприємства формами установчих документів можуть бути:
Державна реєстрація підприємства здійснюється на основі установчих документів та документу, що засвідчує утворення засновником або засновниками статутного фонду. За підсумками цієї процедури підприємство включають до Єдиного державного реєстру та видають свідоцтво про державну реєстрацію.
Свідоцтво про державну реєстрацію підприємства й копія документа про взяття його на облік в органах державної податкової служби є підставою для відкриття розрахункових рахунків у комерційних банках.
4. Класифікація та структури підприємств
Сучасні підприємства різноманітні за формами свого існування, що проявляється у розгалуженій їх класифікації. У спеціальній літературі, як правило, виділяють наступні класифікаційні ознаки та групи підприємств:
1) за метою та характером діяльності:
2) формою власності:
3) організаційно-господарською формою:
4) розмірами:
5) галузевою приналежністю:
6) наявністю зв’язку економічних інтересів підприємства з територією країни його діяльності:
Підприємство як специфічне явище економічної сфери буття постійно еволюціонує, що є однією з причин різноманіття його визначень та форм функціонування, а також необхідності дослідження тенденцій зазначеного процесу.
У сучасних умовах тенденції розвитку підприємства як форми підприємництва визначають наступні основні чинники:
Вплив вищезгаданих чинників визначає характерну рису підприємства як форми підприємництва – господарський експансіонізм, що означає його стратегічну націленість на розширення та опанування нового економічного простору власної господарської діяльності.
Останнє знаходить відображення у наступних тенденція розвитку підприємства як форми підприємництва:
1) що стосується рівнів економічної сфери буття – опанування мезо-, макро- та мегаекономічних рівнів;
2) розмірів підприємств – від малих до середніх та великих;
3) форми власності – від приватної та державної до колективної й комунальної;
4) організаційно-правових форм – від індивідуального підприємства до господарського товариства;
5) способів розвитку – від розширення до злиття та поглинання.
Для організації й здійснення господарської діяльності в цілому та її окремих видів зокрема підприємству потрібні певні виробничі й функціональні підрозділи, які складають його загальну структуру. Форма вибору цієї структури є виключною прерогативою підприємства. На підставі цієї структури формується система управління господарською діяльністю підприємства, оптимальність якої багато у чому визначає її ефективність.
Загальна (організаційна) структура підприємства представляє собою систему виробничих і функціональних підрозділів підприємства, що забезпечують його організаційних розвиток та здійснення господарської діяльності.
До складу загальної структури включають управлінські, виробничі, обслуговуючі та невиробничі підрозділи підприємства.
Більш складною є загальна структура великих національних та міжнародних підприємств, що обумовлено територіальною розгалуженістю ведення їх господарської діяльності.
Зокрема, у їх складі виокремлюють головне підприємство, що має статус юридичної особи та його підрозділи. Останні створюються або у формі філій або представництв юридичної особи. Суттєві відмінності між ними полягають у різному ступені економічної свободи та широті охоплення видів господарської діяльності.
Філія – це структурно виокремлена частина підприємства, що здійснює виробничу діяльність, не є юридичною особою за своїм статусом і хоча має власне керівництво підпорядковане у своїх діях юридичній особі.
Представництво – це структурно виокремлена частина підприємства, що здійснює окремі види господарської діяльності, за винятком виробничої, не є юридичною особою за своїм статусом і повністю підпорядковане їй у своїх діях.
Основу господарської діяльності підприємства становить його виробнича діяльність, що передбачає наявність відповідної структури. Остання, у свою чергу, виступає системоутворюючим елементом загальної структури підприємства.
Виробнича структура підприємства представляє собою систему виробничих підрозділів підприємства, що забезпечують здійснення його виробничої діяльності.
Складовими елементами виробничої структури є цех, виробнича дільниця та робоче місце.
Виробнича дільниця – це сукупність територіально відокремлених робочих місць, на яких виконуються технологічно однорідні роботи або виготовляється однорідна продукція.
Цех – це адміністративно виокремлена частина підприємства, у межах якої виконується комплекс робіт відповідно до внутрішньозаводської спеціалізації.
За характером своєї діяльності цехи класифікують:
Класифікація виробничої структури підприємства:
1) залежно від підрозділу, діяльність якого покладено в основу виробничої структури підприємства:
2) залежно від наявності основних і допоміжних виробництв:
3) за формою спеціалізації основних цехів:
Предметна виробнича структура характеризується спеціалізацією структурних виробничих підрозділів на виготовленні певних видів кінцевої продукції підприємства.
Технологічна виробнича структура характеризується спеціалізацією структурних виробничих підрозділів на виконанні певної частини технологічного процесу виготовлення кінцевої продукції підприємства.
Змішана виробнича структура характеризується наявністю на підприємстві основних виробничих підрозділів, організованих за предметним та технологічним принципами.
Основні чинники формування виробничої структури: