Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
Лекція 2
Системи вищої освіти у країнах Європи і Америки.
Ключові слова:
Система вищої освіти, кваліфікаційні рівні освіти, організація навчання, академічний рік, методи навчання, засоби навчання.
Об'єднане Королівство складається з кількох квазінезалежних у питаннях освіти частин: Великобританії (Англії, Уельсу й Шотландії) і Північної Ірландії. Це —колиска першої у світі буржуазної революції, яка ліквідувала головні перепони на шляху розвитку капіталізму й зумовила видатні досягнення країни у багатьох сферах, її досягненнями стали не лише організація рекордної в історії колоніальної імперії (майже 35 млн. км2 з населенням понад 700 млн. чол. напередодні Другої світової війни), а й добровільна відмова від її силового збереження і перетворення на сучасну Співдружність, до складу якої входять країни з найрозвиненішими у світі системами освіти (Канада, Австралія і Нова Зеландія).
Засновані на початку XIII століття університети в Оксфорді й Кембріджі для навчання еліти, покликаної слугувати Богу і державі, кілька століть репрезентували всю її вищу освіту, адже наступні (якщо не рахувати чотири невеликих "старих" шотландських університети) з'явилися після 1830 р. під тиском суспільних вимог, створених індустріальною революцією й новими потребами країни. Хоч у XX сторіччі отримали статус університетів коледжі, які готували молодь до складання випускних іспитів у Лондонському університеті, вища освіта країни була елітарною й охоплювала надто малий відсоток молоді.
Істотне розширення вищої освіти настало відразу після перемоги у Другій світовій війні, коли за порівняно короткий час кількість університетів подвоїлася, а їх контингент зріс ще більше.
З кінця XIX сторіччя в Об'єднаному Королівстві (надалі ОК) працювали технічні коледжі, але їх дипломи вважалися нижчими від академічного стандарту університетів. Лише з 1956 р. зі створенням Національної ради з присудження академічних звань дипломи закладів технічного сектора вищої освіти підняли до рівня бакалаврських. Майже сторіччя вища освіта ОК була взірцем бінарної моделі. Лише Акт (Закон) 1992 р. надав технічним інститутам статус університетів й два сектори злилися в один, хоч відмінності між технічними і рештою університетів залишилися значними.
Всі університети ОК мають високий рівень автономії у визначенні курсів, програм і методів навчання. Загальну політику у вищій освіті здійснює Міністерство освіти й науки шляхом розподілу фінансових і матеріальних ресурсів. Посередницькі функції між урядом та університетами покладені на три ради університетських фондів (Англії, Шотландії та Уельсу). До складу цих рад входять представники закладів вищої освіти з регіонів ОК, шкіл і ліцеїв, роботодавців. Таке широке представництво дає змогу поєднати цілі держави й інтереси ВЗО, досить об'єктивно оцінюючи останні. Для цього з 1996 р. розширюється число критеріїв, за якими має визначатися якість навчальних послуг і рівень закладу. Консультативним органом в оцінюванні є Комітет ректорів, який з 1992 р. перейменований на Комітет з якості вищої освіти.
У 1993 р. в ОК було майже 440 внесених у довідники закладів вищої освіти: 76 університетів, 48 інститутів, 30 вищих шкіл, 3 академії, 4 навчальних центри та коледжі різного розміру, серед яких чимало гігантів з багатьма тисячами студентів, і карликів з кількома викладачами і дюжиною-другою студентів. Для того, щоб ВЗО міг (за бажання) додати до своєї назви слово "університет", він повинен виконати вимогу Закону 1992 р. і мати не менше 4000 студентів, з них понад 3000 на денному навчанні за програмами університетського рівня.
Видатну роль в сучасній вищій освіті ОК відіграє Відкритий університет, що став зразком для запозичення в усьому світі. Його створення (1969 р.) пов'язується з ім'ям відомого лейбористського діяча Гарольда Вільсона. Доступ до навчання (переважно заочного і рекордно різноманітного за засобами і методиками) повністю вільний, тому кожний дорослий може обрати у ньому одну з сотень програм низького чи університетського рівня. Кількість студентів перевищує 200 000, чимало мешкає поза кордонами ОК. Відкритий університет фактично став міжнародним закладом, присуджені ним кваліфікації (найчастіше це ВА) отримують понад 6000 осіб щороку.
Середня освіта в ОК триває 13 років, два останніх з яких присвячуються поглибленому вивченню тих дисциплін, які учень планує обрати для студій у ВЗО. Школи надають змогу обрати курси різного рівня складності, що призводить до нееквівалентних атестатів. Право вступу у ВЗО без іспитів надає атестат про загальну освіту підвищеного рівня (скорочено "A level"). За великої автономії шкіл в освітньому процесі заключні вимоги стандартизовані, бо випускні іспити проводять кілька незалежних екзаменаційних рад. Більшість абітурієнтів університетів ОК мають А-рівень з трьох дисциплін.
Для зарахування абітурієнти подають свої заяви у Службу прийому в університети і коледжі (UCAS), вказуючи до п'яти бажаних закладів. Документи направляються в ВЗО, які вирішують, чи варті кандидати зарахування. Хоч у країні притримуються політики відкритої вищої освіти, зацікавлені органи встановлюють квоти місць (держсекретар з освіти —для вчителів, департамент охорони здоров'я —для лікарів тощо). Якщо кількість заяв перевищує квоту чи кількість вільних місць в аудиторіях, застосовується селекція, форми якої визначаються самими ВЗО. Право на квотування мають і органи розподілу фондів і ресурсів.
Чималі відмінності у доступі в ВЗО спостерігаються у Шотландії, що, втім, не заважає їй мати майже удвічі вищу кількість студентів (у розрахунку на 100 000 населення), ніж інші частини ОК.
Нарешті, три університети (Oxford, Cambridge, Durham) проводять для абітурієнтів конкурсні вступні екзамени.
Академічний рік і екзамени. Навчання розпочинається 1 вересня і формально закінчується 30 серпня, але насправді навчальний рік коротший. Кожен ВЗО автономний у складанні навчального року за умови дотримання загальних критеріїв: закінчення занять у червні, кілька (3-5) тижнів перерв на головні релігійні свята.
Навчальний рік поділяється на три частини, але в останній більшість ВЗО скорочує кількість навчальних годин для надання студентам часу на перегляд матеріалу і підготовку до заключних екзаменів. Частина університетів мають серединні канікули (до 8 "тижнів читання") як час для самостійного навчання студентів. Все дужче виявляється тенденція до двосеместрового року з канікулами між семестрами.
Кількість і розподіл тижневих навчальних годин (лекцій, семінарів, різних лабораторних робіт тощо) визначають ВЗО, післяобідній час у середу традиційно виділяється на спортивні заняття.
Кожен ВЗО автономний у встановленні методів контролю роботи і знань студентів: більшість робить наголос на заключних екзаменах, часто проводиться поточний контроль з урахуванням його результатів під час вирішення питання про перехід на наступний курс чи рівень. Після закінчення програми першого циклу студент може отримати наступні оцінки: найвищу (Class 1), дуже хорошу (Class 2, Division 1) з правом продовження навчання на другому циклі, непогану (Class 2, Division 2 чи "two-two"), найнижчу (Class 3).
Для переходу з першого рівня на другий необхідно виконати досить високі академічні вимоги (диплом бакалавра з відзнакою) і показати хороші знання з предмета спеціалізації. З цього правила є й винятки, коли на другий рівень приймають осіб без диплома за перший рівень, але лише за наявності чималого досвіду праці з обраного фаху.
Викладачі. Викладачі поділяються на професорів, старших лекторів і лекторів. Окрім навчальної роботи, вони повинні проводити наукові дослідження, але частка останніх в усьому робочому часі викладачів залежить від виду ВЗО й оцінюється в 33%. У своїй роботі викладачі мають чималу свободу не лише в організації і методиці проведення занять, а й в деталізації програми курсів. Силами адміністрації ВЗО і зовнішніх атестаційних органів здійснюється лише загальний контроль за наслідками роботи викладачів.
Про вакантні місця повідомляється в пресі, обраним після вивчення документів кандидатам надається певний іспитовий термін, після успіху в якому провадиться зарахування до штату ВЗО.
Кваліфікації. Більшість абітурієнтів в ОК обирають курси навчання, що забезпечують здобуття першої кваліфікації (часто називають "undergraduate degree"). Цей перший диплом вимагає загалом 3-4 роки навчання, за винятком ветеринарії й медицини (5-6 років). Передбачається впровадження курсів меншої тривалості (прискорених) й можливість внаслідок зміни тривалості року й інтенсивнішої роботи отримання першого диплома вже за два роки. В ОК найпоширеніші наступні кваліфікації: "бакалаври мистецтв (ВА = Bachelor of Arts), наук (BSc = Bachelor of Science), освіти (BEd = Bachelor of Education), інженерії (BEng = Bachelor of Engineering), права (LLB = Bachelor of Law), медицини (MB = Bachelor of Medicine). Кваліфікація бакалавра має три варіанти "з відзнакою" залежно від кількості поглиблено вивчених і складених дисциплін: Honours degree —, Joint Honours degree —, Combined Honours degree —(чи більше) дисципліни.
Менш престижним є навчання і отримання "посередньої" (Ordinary Pass degree) бакалаврської кваліфікації з непоглибленим вивченням і засвоєнням дисциплін програми.
Після завершення навчання першого рівня студент може продовжити освіту для отримання вищої кваліфікації (postgraduate degree), яка часто називається "магістр". Найпоширеніші варіанти: магістр мистецтв (MA = Master of Arts), наук (Msc = Master of Science), бізнесу та управління (MBA = Master of Business Administration), права (LLM = Master of Law). Отримання цього диплома відкриває шлях до студій докторського рівня з присвоєнням звання "доктор філософії" (PhD = D Phil = Doctor of Philosophy), рідше —"магістр філософії". Інколи і лише за умови виконання належних самостійних досліджень докторське звання отримується відразу після бакалаврського. Деякі університети присвоюють кваліфікацію "бакалавр" після програми другого рівня (В. of Philosophy чи B.of Literature).
Навчання студентів-іноземців. З багатьох причин ОК залишається одним з найпривабливіших місць навчання для іноземців. На жаль, країна не може задовольнити всі прохання, тому допуск у ВЗО йде через сувору селекцію. Для підвищення шансів на вступ абітурієнт-іноземець повинен звернутися до Служби прийому (UCAS) восени за рік до навчання. Необхідно завчасно шукати інформацію про ВЗО в ОК та їх характеристики, умови вступу і необхідні документи, а також дуже уважно поставитися до вибору закладу, його розташування, програми тощо. Абітурієнт-іноземець повинен подати документ про середню освіту, який дає доступ до університету, й супровідні папери. Варто звернути увагу на підготовку до співбесіди, від якої залежить результат процедури селекції.
Визнання закордонних кваліфікацій. Об'єднане Королівство підписало всі конвенції про взаємовизнання Ради Європи і ЮНЕСКО, а також повністю визнає Європейський бакалаврат. Міжнародний бакалаврат визнається частково, немає й автоматичного визнання всіх закордонних університетських кваліфікацій, посвідчень, дипломів. Питання їх визнання вирішуються на індивідуальній основі, чим займаються спільно NARIC і Британська Рада.
Мовні вимоги. Вимоги до знання мови високі, аж до швидкого і правильного писання. Більшість ВЗО вимагають подання абітурієнтом документа про складання мовного тесту. Визнаються кілька тестів: TOEFL, СІТО-TEUFEL, IELTS, СРЕ (що є, власне, дипломом) тощо.
Перші кроки до становлення системи вищої освіти у США було зроблено ще на початку XVII ст., коли засновувались коледжі вільних мистецтв, які створювались на зразок англійських технологічних. Згодом майже в усіх штатах з'явилися сільськогосподарські коледжі.
Однак, якщо в Європі вищі професійні школи існували самостійно, то в США зазвичай, включалися до складу університету поряд з коледжами вільних наук та мистецтв. Одночасно зі ступенем бакалавра вони почали присвоювати ступінь магістра і доктора. Таким чином, до початку XX ст. еволюція установ американської вищої школи привела до створення великих університетів, які стали основними осередками фундаментальної науки в США.
У США нараховується кілька тисяч найрізноманітніших ВНЗ, які можна класифікувати багатьма способами. Так, за формою фінансування їх поділяють на дві групи: більшу за чисельністю групу становлять приватні заклади (оплата студентів за навчання, самофінансування ВНЗ, приватні пожертвування, спонсорство, менша частка коштів від бюджету) і державні (значна частина коштів надходить з федерального і місцевих бюджетів). На загал держава все-таки відіграє домінуючу роль, фінансуючи значну частку наукових програм в університетах, утримуючи дво- і чотирирічні коледжі з майже 80% всього контингенту студентів.
Більшість американських університетів мають розвинену дослідну структуру на рівні докторських програм, решта - багатопрофільні університети з великою кількістю програм підготовки спеціалістів на ступінь бакалавра та магістра.
Відтак, за структурою, рівнем і змістом навчання американські фахівці поділяють свої ВНЗ на такі групи:
Традиційними є щорічні рейтинги університетів; особливу увагу привертає список "25 кращих університетів США", який вже давно очолюють трійка приватних (Гарвардський, Йєльський і Стенфордський) та кілька державних (Мічиганський і декілька каліфорнійських).
Загалом структура американських ВНЗ дуже різноманітна, однак основною ланкою, яка й виконує більшу частину їхніх завдань, є невелике за складом відділення чи департамент, керівник якого може як призначатися, так і обиратися. Він та його колеги вирішують усі питання викладання певної дисципліни й наукової роботи напряму відділення. Вищі ланки (підрозділи, навчальні коледжі і весь заклад) лише затверджують колективні рішення департаменту.
Вища освіта США належить до відкритих, адже створює досить прийнятні умови для вступу у ВНЗ тим, хто виявив бажання продовжити навчання після середньої школи, що має 12 класів.
До ВНЗ більшість вступає після отримання диплома заключного рівня середньої школи (highschool diploma), в якому переважає загальна освіта з мінімальною спеціалізацією. Громадяни без такого документа можуть отримати його еквівалент (сертифікат чи диплом) з правом вступу до ВНЗ після складання пакета спеціальних тестів із загального освітнього розвитку.
Для зарахування, крім результатів тестів, беруться до уваги багато інших параметрів: результати співбесіди, рекомендації шкіл і вчителів, успіхи кандидата у позаурочній діяльності (спорт, гуманітарна робота, мистецькі захоплення і досягнення тощо), соціальне походження і забезпеченість, склад сім'ї та ін.
Гнучка ступенева система американської вищої школи дозволяє переривати навчання на будь-якому рівні, змінювати профіль навчання, продовжувати освіту. У магістратуру та докторантуру відбирають лише бакалаврів, що мають успішність не нижчу за "В", позитивну характеристику, письмову рекомендацію від одного чи двох викладачів. Вони повинні здати успішно екзамени, що проводяться двічі на рік.
Термін навчання в магістратурі залежить від особливостей спеціальності: від півтора року в галузі мистецтв до двох-трьох років у медицині та психології. У кінці навчання необхідно написати реферативний огляд, представити дисертацію чи скласти іспит.
Головним критерієм відбору кандидатур у докторантуру є здатність до наукової роботи. Протягом 2-3-ох років навчання докторант має засвоїти значний обсяг теоретичного матеріалу, отримавши за нього до 72 кредитів із 20 екзаменів, скласти кваліфікаційні іспити і захистити дисертацію.
У провідних університетах США є ще один вид ступеневої підготовки - післядокторський, для перевірки своїх наукових ідей та експериментального їх підтвердження.
Відтак, академічний рік (вересень - кінець травня) поділяється на два семестри з тривалістю від 14 до 18 тижнів кожен. Одночасно студенти вивчають 4-5 предметів, складаючи після виконання програми екзамени.
Практикуються усі види занять; лекції можуть читати для малих, середніх і великих (до 1000 студентів) потоків. Один-два рази на тиждень у малих (15-30 студентів) групах відбуваються семінари з тем лекцій, до яких студенти готуються самостійно у бібліотеках. Частково у ВНЗ використовується варіант т’юторського навчання, коли викладач кілька разів на тиждень працює з маленькою групою одних і тих самих студентів для уважного спостереження за їхньою самостійною роботою.
Оцінки, як і в Англії, позначають великими літерами: А - відмінно (4 бали), В - добре (3), С - посередньо (2), D - прохідна (1), Е - незадовільно (0).
Наприклад, якщо предмет оцінено у 2 кредити і складено на "відмінно", то студент отримує 4х2=8 балів. Предмет в 1 кредит за заключної оцінки "добре" додає студенту 3 бали. Для отримання диплома бакалавра за 4 роки (8 семестрів) необхідно набрати 120 і більше балів (але середній бал повинен перевищувати "2", а це можливо лише за умови, коли у студента траплялися і добре складені іспити).
Викладачі. Рівнів ієрархії викладачів у вищій школі є п'ять: професори, асоційовані професори, професори-асистенти, інструктори, лектори. Перші дві групи перебувають у постійному штаті, професори-асистенти після отримання докторського звання приймаються на час прийому іспитів (1-3 роки), після закінчення якого вони або переводяться у штат, або їм радять запропонувати свої послуги іншому ВНЗ. Оцінювання викладачів проводиться щороку. Враховуються три параметри: наукова продукція, якість викладання, характер та обсяг позанавчальної діяльності (рецензування, експертні послуги та ін.).
Кваліфікації. У ВНЗ США порівняно багато різних кваліфікацій, дипломів і сертифікатів, які присвоюються після Звершення програм різного рівня. Рівнів вищої освіти - три.
Першим є рівень підготовки бакалаврів, який триває найчастіше чотири роки (окрім медицини, права і деяких інших спеціальностей). Поширений поділ цього часу на дві половини, коли у першій викладаються загальні дисципліни, з яких менше 50% стосується майбутньої спеціалізації, а в другій таких предметів уже більше половини. Дипломи (Bachelor's Degree) цього рівня за змістом - переважно академічні кваліфікації і представлені дипломами бакалавра мистецтв або наук. Програма другого рівня після спеціалізації у певній галузі за 1-2 роки завершується присвоєнням диплома магістра (Master Degree). Вимоги для його отримання досить різноманітні: написання тез (наукової роботи), складання іспиту з іноземної мови, засвідчення вміння використовувати комп'ютери та бази даних, заключні екзамени.
Третім рівнем є аспірантура і підготовка докторської дисертації, що вимагає наукових студій упродовж 3-5 років після отримання диплома магістра. Поточні вимоги залежать від царини студій: наукова робота і захист написаної на її матеріалі дисертації, загальні чи фахові екзамени тощо. Останні складаються переважно упродовж перших двох років докторських студій. Зазвичай, після завершення третього рівня вищої освіти присвоюється звання доктора філософії (PhD), що є вищим академічним званням у США.
Навчання студентів-іноземців. Вища освіта США належить до найдоступніших для іноземців, хоча вартість її досить висока. Країна вже багато років утримує світове лідерство як за кількістю студентів-іноземців (але не за їхнім відсотком серед усіх студентів), так і за кількістю країн, з яких вони прибувають. Для навчання достатньо виконати три попередні умови: довести володіння мовою і скласти тест на знання англійської як іноземної (TOEFL) з оцінкою понад 500 (у кращі ВНЗ - понад 550) чи інший еквівалентний тест; мати атестат про закінчення середньої 12-річної освіти, яку б американський ВНЗ захотів визнати еквівалентним до національного диплома за старшу середню школу; заплатити за навчання.
Політика уряду США скерована на максимальне залучення іноземців у заклади країни, тому створено потужну систему найрізноманітніших органів, організацій та агентств для виконання цього завдання. Заклади вищої освіти США на основі подання кандидата остаточно вирішують питання про дозвіл розпочати навчання. Рішення про це приймається за 6-12 місяців до початку навчального року.
Вища освіта в Німеччині.
Найстаріший університет Німеччини (м.Гейдельберг, 1385 р.) створений відповідно до паризької моделі, за якою імператор чи папа надавали корпорації викладачів і студентів право вивчати теологію, право, медицину і філософію. Поділ країни на мікрокнязівства і релігійні сварки швидко привели до появи в Німеччині майже 40 університетів (на 1700-й рік), які готували державних чиновників. Пізніше кількість закладів зменшилася через злиття чи ліквідацію, а їх робота занепала внаслідок застарілих програм.
Так звані "нові" університети з'явилися впродовж XVIII сторіччя. У них почали вивчати і природничі науки, викладаючи не латиною, а німецькою (Halle, 1694 p.; Gottingen, 1737 p.; Erlangen, 1783 p.).
Найглибші реформи вищої освіти, названі "неогуманістичними", відбулися у Німеччині в ХІХ сторіччі. Створення зразкового університету в Берліні (1809/10 н.р.) пов'язане з ім'ям Вільгельма фон Гумбольдта, який короткий час керував освітою в уряді Пруссії. В основу діяльності цього університету він поклав наступні принципи: широка автономія при державному фінансуванні, самоуправління групи керівників кафедр (ординаріїв), наголос на вільних дослідженнях без вузького практичного спрямування, відмінність університетської освіти від шкільної та від суто професійної підготовки. Усе це стало основою свободи викладання для професорів і поєднання науки й навчання для студентів.
Другим наслідком реформ стало створення технічних університетів для розвитку прикладних наук, що не викладалися ні в "нових" університетах, ні і в університеті Гумбольдта. Ці заклади довго боролися за отримання університетського статусу. У період різкого розширення системи освіти після Другої світової війни в ранг закладів вищої освіти перейшли вищі фахові школи, дипломи яких лише нещодавно впритул наблизилися до університетського рівня.
Вищій освіті Німеччини притаманна взаємодія федерального уряду та урядів земель. Лише нове будівництво вони виконують спільно, решта ж справ перебуває у віданні земель, що визначає рамковий закон про вищу освіту 1975 року. Деталі діяльності державних і приватних ВЗО визначаються вже земельними актами. Регулярно збирається конференція міністрів освіти земель, є також Спілка ректорів ВЗО. Більшість серйозних документів вони створюють спільно. Є також комісія з наукового планування. ВЗО фінансуються землями на 94%, центром —на 6% (1993 р.) в освітній діяльності, будівництво —порівну. Близько 7,8% фінансування університетської науки здійснює приватний сектор економіки.
Заклади вищої освіти. Після об'єднання у 1992/93 навчальному році в Німеччині стало 318 закладів вищої освіти різного рівня: 91 звичайний і один загальноосвітній університети, 11 педагогічних, 19 теологічних, 43 мистецьких і 153 технічних і спеціалізованих ВЗО. З них у недержавний сектор входили 6 університетів, 17 теологічних закладів, 2 мистецьких коледжі, 35 вищих фахових шкіл. Плата за навчання у них часто висока.
Усі ці заклади поділяються на наступні групи:
Основою системи вищої освіти є група А. Вчительські заклади університетського рівня з'явилися після 1945р., вищі фахові школи сягли цього рівня з 1970р. Після 1970р. була зроблена невдала спроба створити загальноосвітні університети шляхом поєднання змісту і методів викладання класичних університетів і вищих фахових шкіл. З 1973р. існують спеціалізовані вищі школи для підготовки чиновників середнього рівня (ЗО закладів і 52 тис. студентів у 1993 p.).
Університети об'єднують заклади трьох типів.
Більшість з них мають класичні структуру і завдання. Вони відповідають за наукові дослідження, навчання, підготовку кадрів вищої кваліфікації, готують докторів наук, мають право присуджувати габілітацію (докторат-2) для заміщення посад завідуючих кафедрами. Мають традиційні набори факультетів, молоді університети —часто неповні (як і спеціалізовані академії, кілька воєнних училищ тощо). Стандартне навчання триває щонайменше чотири роки.
У землі Північний Рейн-Вестфалія зберігся релікт періоду змін вищої освіти країни 70-х років —"загальноосвітній" університет, що поєднує в своїх програмах завдання усіх трьох груп закладів (А-С).
Педагогічні вищі педшколи готують учителів для нижчих рівнів освіти та спеціалізованих шкіл. Злиті з університетами, збереглися як окремий вид лише у трьох землях (Баден-Вюртемберг, Шлезвінг-Гольштейн, Тюрінгія).
Вищі фахові школи (Fachhochschulen) мають чимале значення, готуючи спеціалістів з інженерії, бізнесу, менеджменту тощо. Наукові дослідження в них звужені й не претендують на фундаментальність.
Музичні і мистецькі вищі ніколи готують фахівців з усіх видів мистецтв і музики, включаючи музикологію, історію мистецтв тощо. Для отримання диплома необхідно скласти складний двостадійний фаховий екзамен.
Для вступу до ВНЗ необхідно мати атестат за СШ, який буває трьох типів:
Перші два види вимагають закінчення гімназії чи прирівняного до неї профзакладу з тривалістю навчання 13 років. Третій отримують після навчання тривалістю 12 років у профшколах. Музичні, мистецькі та спортивні ВЗО проводять фахові екзамени. Для деяких напрямів інженерної вищої освіти від вступників вимагають певного часу праці на виробництві. Існує також можливість вступу у ВЗО без формального атестату на основі конкурсних іспитів і обов'язковості певного стажу праці за даною спеціальністю.
Академічний рік має 28 тижнів в університетах (кількатижнева перерва між двома семестрами використовується студентами не стільки для самонавчання, скільки для заробітків) і 38 тижнів —у вищих фахових школах.
Час навчання в ВЗО ФРН поділяється на дві (основну і головну) стадії: Grundstudium і Hauptstudium. Перша (найчастіше 4 семестри) складається із загальних обов'язкових предметів і включає заключні проміжні екзамени (перехід на другий щабель). Друга стадія надає студентам ширші можливості вибору предметів і закінчується екзаменами з присудженням диплома чи звання магістра або держекзаменами (Staatsprufung). При переході на другу стадію є можливість певної зміни напряму навчання.
Екзаменами закінчується кожен предмет. Після завершення програми виконуються письмові роботи (Hausarbeit), а також складаються усні чи письмові екзамени з головних дисциплін. У ФРН не застосовується система кредитів, яка вимагає отримання мінімальної кількості балів для набуття права на присудження звання чи диплома. Оцінки у ФРН ставляться за шестибальною шкалою: 1 —дуже добре; 2 —добре; 3 —задовільно; 4 —досить (прохідний бал); 5 —недосить; 6 —незадовільно.
На обох стадіях застосовують різні види занять: лекції, головні і просемінари, контрольні роботи (Ubungen = завдання), практичні заняття і екскурсії. Вся програма, яка приводить до диплома чи степені, підлягає освітньому (Studienordnungen), програмному (Studieplan) та екзаменаційному (Prufungsordnungen) регулюванню. Регуляції підлягають кількість тижневих годин і зміст предметів на обох циклах навчання. На лекціях викладають базові знання для засвоєння курсу і підготовки до проміжних чи заключних іспитів. Під час семінарів, контрольних і практик вимагаються усні чи письмові роботи. Студент на них отримує курсовий сертифікат (Leistungnachwirse), необхідний як під час заключного екзамену, так і під час переходу на наступний рівень навчання. Він є головним засобом контролю якості навчання впродовж навчального року. Відвідування всіх видів занять є обов'язковим. Екскурсії проводяться для набування фахового досвіду. Розширюється залучення старших студентів до різного виду тьюторської роботи з молодшими студентами (з отриманням платні).
Викладачі. Закон визначає чотири категорії викладачів: професор, асистент, науковий працівник і викладач спеціальних дисциплін (іноземних мов, спорту тощо). Функції перших двох виконують доктори, але професор повинен мати чималий досвід і обиратися за національним конкурсом. Науковий працівник мусить мати вищу освіту, виконувати наукові дослідження і проводити практичні заняття зі студентами. Всіх викладачів закон визначає як державних службовців, вони отримують досить високу заробітну плату, якій можуть позаздрити їх колеги з інших країн.
Викладачі університетів витрачають на наукову роботу приблизно 1/3 робочого часу, їх колеги з вищих фахових шкіл мають удвічі вище тижневе лекційне навантаження, тому на дослідження у них залишається обмаль можливостей. У Німеччині виконуються кілька програм зі стимуляції наукової роботи викладачів, особливо добре фінансується професійне зростання молоді.
Кваліфікації. Вид заключного документа (диплом чи магістерка) залежить від виду програми (спеціалізації). Одержанням диплома закінчуються курси інженерії, економіки, соціальних і природничих наук, магістеркою —мистецькі і гуманітарні, хоч межі між цими документами досить нечіткі і в 50 університетах за одне й теж саме надають то один, то другий документ. Диплом чи магістерське посвідчення видають і після 1-2 років поглибленого додаткового навчання, яке відбувається після виконання програми другого циклу.
Дипломний ступінь присуджують усі види ВЗО після проведення екзамену і виконання письмової дипломної роботи (за час 6 місяців), яка засвідчує вміння студента розглядати проблеми свого фаху. В дипломі вказують головну спеціалізацію. Для інженерних спеціальностей загальним є звання "Diplom-Ingenieur", для інших поряд зі словом "диплом" вказується фах: Diplom-Physiker. Диплом є базовим документом для початку праці, особливо в промисловості і бізнесі. У випадку вищих фахових шкіл поряд з дипломом додається у дужках примітка: (FH)=Fachhochschule (19 фахів і 56 спеціалізацій, на дипломну роботу відводять 3 місяці).
Звання магістра —Magister Artium (M.A.) присуджується в мистецьких і гуманітарних спеціальностях після такої ж системи (екзамени і дипломна робота), як і для отримання диплома, але деталі процедури залежать від ВЗО. У посвідченні магістра спеціалізація не вказується, наводиться лише уніфіковане "М.А".
Державні екзамени проводяться для бажаючих вступити на державну службу чи працювати у регульованих державою спеціальностях (медицина, фармацевтика, харчова хімія і промисловість). Лише для вчителів ці іспити перебувають у віданні земель, з решти фахів цим займається центральний уряд. Екзаменаційні комісії включають викладачів ВЗО і урядових структур. Стандарти однакові і для державних, і для академічних екзаменів. Для правників та вчителів після складання першої групи держекзаменів йде період в 1-2 роки роботи, після чого складається другий держекзамен. Лише після цього правники і вчителі стають повноправними державними службовцями.
Докторантура (аспірантура). Для вступу необхідно мати одну з вказаних кваліфікацій (диплом, звання магістра чи довідку про складання держекзамену аналогічного рівня) або рівних їм закордонних, а також високі оцінки з профілюючих предметів. Робота виконується під опікою наукового керівника (Doktorvater) і має назву "дисертація", її виконання і захист регулюються певним законодавством. Хоч докторат не включає регулярних студій, буває, що докторант веде певний колоквіум як свідчення свого розвитку. Дисертація захищається усно, кваліфікація присуджується рішенням факультету чи департаменту і має назву Doctor philosophiae чи аналогічну (Dr.jur. тощо).
Навчання студентів-іноземців. Для навчання на університетському рівні, запит слід зробити за рік до початку навчання. Для цього потрібно звернутися до німецької амбасади за вступною інформацією.
У 1992 р. у ФРН навчалося 118 000 іноземців (27 500 з Європи). Для вступу потрібен національний атестат за СШ, який надає доступ до університетської освіти. З приводу його визнання звертаються до того закладу в ФРН, який цікавить. Визнання документа здійснюється на основі рекомендацій Постійної конференції ректорів ВЗО Німеччини.
Вступ на мистецькі чи спортивні фахи провадиться через тести навіть тоді, коли у рідній країні абітурієнти вже розпочали навчання за цими фахами. Для вступу на інженерні спеціальності вимагається (як від німців, так і від іноземців) певний обсяг вивчення головних дисциплін і спецпрактика.
Визнання закордонних кваліфікацій. Німеччина підписала основні конвенції Ради Європи і ЮНЕСКО про визнання закордонних кваліфікацій, міжнародний бакалаврах визнає за його тривалості від 12 років навчання. Двосторонні угоди має з усіма сусідами. Визнання освітніх документів для представників цих країн здійснюється автоматично. Можуть визнаватися і періоди навчання, для чого необхідно звернутися у заклад, який цікавить.
Якщо атестат визнаний недостатнім, складається спеціальний тест для вступників (Feststellungsprufung) і мовний тест. Найчастіше тестування здійснюється після виконання програми двох семестрів у так званих Studienkollegs. Навчання там необов'язкове, але дуже рекомендоване для тих, хто всерйоз вирішив навчатися в ФРН. Там же можна дістати детальну ін. формацію про згаданий тест (його можна складати повторно).
Мовні вимоги. Заняття в ФРН проводяться німецькою мовою, тому її знання обов'язкове. З 1996 р. використовується новий тест DSH = Deutsche Sprachprufung fur den Hochschulzugang auslandischer Studienbewerber, який замінив старі види тестів.
ЛІТЕРАТУРА