Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
10
Тема 6. ПІДПРИЄМСТВО І СИСТЕМА ПІДПРИЄМНИЦТВА
В умовах обмеженості економічних ресурсів економічні суб’єкти постають перед необхідністю вибору різних способів використання доступних їм ресурсів з метою найповнішого задоволення потреб. Закономірності в прийнятті відповідних рішень відносно компромісного вибору на рівні окремого економічного суб’єкта аналізуються мікроекономікою як складовою економічної теорії.
На мікрорівні будь-яка економічна ситуація розглядається як результат поведінки окремих економічних одиниць: споживачів, виробників, власників ресурсів, державних установ. Проте головним об’єктом мікроаналізу все ж виступає підприємство (фірма). Це пояснюється тим, що саме на підприємстві безпосередньо відбувається поєднання основних факторів виробництва, здійснюється процес виробництва матеріальних благ та послуг, формується й проявляється характер виробничих відносин. Розмаїтість вироблених продуктів зумовлює диференціацію підприємств за галузевою приналежністю, за розмірами та характером діяльності. Разом з тим, можна виділити і загальні ознаки, що властиві всім підприємствам.
Перш за все, кожне підприємство - це сукупність відповідних засобів виробництва, застосування яких зумовлюється організацією та технологією. Технічна сторона розрахована на здійснення технологічно завершеного виробничого процесу.
По-друге, суттєвою ознакою підприємства є сукупність працівників, поєднаних загальним процесом праці. В процесі трудової діяльності вже на рівні підприємства формуються виробничі відносини.
Названі ознаки обумовлюють визначеність і цілісність підприємства як особливої, окремої ланки народного господарства.
Таким чином, підприємство можна визначити як відособлену, самостійну, цілісну систему організаційних, технологічних, соціальних і економічних відносин, що визначають його діяльність як суб’єкта господарювання, як виробника споживчих продуктів і послуг. Це історично визначена суспільна форма функціонування продуктивних сил, первинна ланка суспільного поділу праці.
Найважливішою характеристикою підприємства, що визначає форму його економічної діяльності, є ступінь економічної свободи (самостійності). При цьому важливо зауважити, що абсолютної економічної свободи не існує. Відносно приватних підприємств, що розвиваються в ринкових умовах, припустиме визначення “повна економічна свобода”. Вона проявляється в наступному:
Відносна економічна свобода, формування якої залежить від розвитку державної власності, проявляється в наступному:
Всі підприємства (приватні і державні) в процесі функціонування діють в межах правових відносин. Тому підприємство є не лише господарською одиницею, а одночасно виступає елементом права, є юридичною особою. Відповідно до Цивільного кодексу України, юридичною особою вважається організація, що має наступні ознаки:
Щоб детально проаналізувати різні аспекти і сторони діяльності підприємств, необхідно їх класифікувати чи згрупувати за відповідними ознаками. У якості таких можуть бути:
Тип підприємства – це сукупність організаційно-правових відмінностей, пов'язаних перш за все з юридичними принципами закріплення власності.
Економічна форма підприємства проявляється в системі господарських зв'язків в межах організаційних різновидів підприємств.
Організаційна форма підприємства являє собою визначений спосіб взаємодії факторів виробництва на підприємстві.
Приклад комплексної класифікації підприємства наведено в таблиці 6.1.
З організаційно-правової точки зору всі підприємства можна розділити на одноосібні володіння, партнерства і корпорації.
Одноосібне володіння являє собою фірму, яка знаходиться у власності одної особи (підприємця). Це одна з найпростіших і характерних форм бізнесу, особливо в умовах становлення ринкових відносин. Власник такої фірми, з одного боку, одноосібно розпоряджається прибутком, отриманим в результаті її господарської діяльності, а з іншого - несе особисту відповідальність за всіма зобов'язаннями даної фірми.
Таблиця 6.1. Класифікація підприємств
|
Тип |
Основні види (економічні форми) |
Різновиди (організаційні форми) |
|
Державні |
Бюджетні, госпрозрахункові, комунальні, казенні (унітарні) |
Завод, комбінат, концерн |
|
Недержавні |
Індивідуальні, приватні сімейні, колективні, акціонерні |
Одноособове підприємство, кооператив, корпорація |
|
Змішані |
Спільні (за участю іноземного капіталу і без нього) |
Конгломерат, асоціація, консорціум, концерн. |
Така форма організації бізнесу дуже популярна в економічно розвинутих країнах. Це пов'язано з тим, що одноосібне володіння має суттєві переваги:
Однак, крім істотних плюсів, одноосібне володіння не позбавлене і суттєвих недоліків, до яких слід віднести:
Іншою популярною формою організації бізнесу є партнерство (товариство). Партнерством (товариством) прийнято називати фірму (підприємство, організацію чи установу), яка створена на основі договору двох і більше осіб (юридичних або фізичних) шляхом об’єднання їх майна з метою підприємницької діяльності. Партнери несуть спільну відповідальність за зобов'язаннями фірми, розмір якої визначається як часткою їх участі у партнерстві, так і видом партнерства. Закон України про господарські товариства передбачає повну й обмежену відповідальність. У першому випадку власники несуть відповідальність за зобов'язаннями фірми всім своїм майном, а в другому – в межах частки участі в статутному капіталі фірми. Крім того, в деяких випадках всі партнери можуть приймати активну участь в діяльності підприємства, а в інших – один або декілька партнерів можуть бути пасивними.
Виходячи з цього, товариства можуть приймати одну з організаційних форм:
В товариствах з обмеженою відповідальністю партнери несуть відповідальність, яка визначається розміром їх внеску у статутний фонд.
В товариствах з додатковою відповідальністю партнери несуть відповідальність перед кредиторами за борги та зобов’язання фірми в межах свого внеску, а у випадку, коли цих засобів недостатньо для покриття заборгованості, відповідають особистим майном незалежно від власного паю. Межі додаткової відповідальності визначаються при організації фірми в статутних документах.
Партнери повного товариства несуть повну та однакову відповідальність всіма своїми активами.
У командитному товаристві одні партнери, в залежності від їх статусу, несуть повну відповідальність, а відповідальність інших обмежена їх вкладом у статутний фонд.
Товариство (партнерство), як форма організації бізнесу, має свої переваги та недоліки. Переваги партнерства полягають у досить легкій процедурі організації, в поглибленій спеціалізації управління, в можливості зниження ризику, шляхом його розподілу між всіма учасниками. Недоліки партнерства характеризуються досить високими внутріфірмовими витратами, пов’язаними з постійним погодженням дій всіх учасників товариства, суттєвим дефіцитом фінансових ресурсів для здійснення великомасштабних проектів, високою ймовірністю реорганізації або банкрутства через можливі розбіжності в колі партнерів тощо.
Порівнюючи одноосібне володіння і партнерство, варто зауважити, що поширення цих форм організації бізнесу залежить від багатьох факторів. Зокрема велику роль відіграє історична традиція, культура суспільних відносин, ментальність населення. У силу цих причин в індустріально розвинених країнах переважають індивідуальні підприємства (у США одноосібні володіння складають близько 74% від загальної кількості фірм, а на партнерства припадає 7%).
Найскладнішу організаційну структуру та механізм внутрішньої координації господарської діяльності має корпорація.
Корпорація - це специфічний тип ділових підприємств, які засновані на розподілі функцій власності та управління. Власниками виступають акціонери, а управління проводять керівники-менеджери, які не будучи власниками, самостійно ведуть справу в інтересах акціонерів. Корпорації, як правило, є великими компаніями, що відіграють важливу роль в національній економіці.
В порівнянні з одноосібним володінням та партнерством, корпорація має суттєві переваги, які проявляються, перш за все, в обмеженій відповідальності власників акцій, що не ставить під загрозу їх особисті активи, а також в ефективності організації бізнесу в питаннях залучення грошового капіталу та можливості лобіювання своїх інтересів через механізм державної влади.
Недоліками корпорацій виступають досить складна процедура реєстрації і звітності перед державними органами та подвійне оподаткування.
Побудова ринкової системи вимагає створення адекватної структури виробництва, в якій повинні об’єднуватись великі, дрібні і середні підприємства. Кількісні розходження між суб'єктами національної економіки пояснюються специфікою організаційних форм бізнесу і різномаїттям сфер діяльності. У якості критерію визначення розмірів підприємства можуть використовуватись:
В Україні підприємства класифікуються в залежності від кількості працюючих. При цьому враховується галузь, до якої вони відносяться. Помітною тенденцією в сучасній економіці стала державна підтримка малого і середнього бізнесу. Такий акцент робиться не випадково, оскільки в кожній економічно розвиненій державі головною умовою розвитку є конкуренція. Малі підприємства створюють потенціал, що живить конкурентне середовище. Вони мобільні і рухливі, швидко реагують на зміни кон'юнктури ринку. Крім того, на долю малих підприємств припадає значна частина інноваційних (передових) технологій, внаслідок чого саме вони стають локомотивами, здатними вивезти на передові позиції навіть економічно відсталу країну.
Класифікація підприємств за характером діяльності (виробнича і невиробнича) передбачає їх розподіл у відповідності з випуском кінцевого продукту: матеріальні блага чи послуги. Дана класифікація близька до класифікації підприємств за галузевою приналежністю: промислові, сільськогосподарські, торгівельні, транспортні, банківські тощо.
Для організації виробництва і підтримки його безперервності, тобто забезпечення індивідуального відтворення, підприємство повинно відновлювати споживання економічних ресурсів. Та їх частина, що представлена реально існуючими засобами виробництва (машини, устаткування, виробничі споруди, сировина, паливо тощо), називається інвестиційними ресурсами або капіталом.
Процес безпосередньої господарської діяльності підприємства в її безперервному повторенні називається відтворенням, яке може бути простим, або розширеним. І в тому, і в іншому випадку капітал здійснює рух по колу, тобто проходить цикл відтворення, який охоплює процес виробництва і обігу створюваних товарів і завершується поверненням капіталу в його вихідну грошову форму.
Цикл відтворення має три стадії, які можна подати схематично:
Г – Т … В … Т* - Г*
РС
Де Г – грошові засоби (початково авансований капітал), Т – товар у вигляді засобів виробництва (ЗВ) і робочої сили (РС), В – процес виробництва, Т* - готова продукція (результат виробництва), Г* - виручка від реалізації виготовленої продукції.
Рух будь-якого капіталу, не залежно від сфери його застосування, розпочинається неодмінно з грошової форми. Гроші необхідні для закупки елементів капіталу і робочої сили. При цьому гроші не витрачаються остаточно, а авансуються, тобто підприємець сподівається не лише на повернення інвестованої суми, а й отримання певного прибутку. Рух капіталу відбувається в сфері обігу, але при цьому закладаються умови виробництва товарів і умови зростання авансованої вартості. На виході з першої стадії грошовий капітал перетворюється в елементи продуктивного капіталу.
Друга стадія протікає в сфері виробництва. Тут відбувається поєднання засобів виробництва і найманої робочої сили. Функція продуктивної форми капіталу полягає у створенні товарної маси, вартість якої перевищує вартість використаних факторів виробництва.
При переході з другої в третю стадію кругообігу капітал перетворюється з продуктивної в товарну форму. Третя стадія пов’язана з реалізацією виготовленої продукції і протікає в сфері обігу. При цьому капітал знову повертається до початкової грошової форми, але отримані грошові засоби зростають на якусь величину ΔГ. Таким чином Г* = Г + ΔГ.
Для забезпечення безперервності відтворення необхідно одночасне перебування майна підприємства на всіх стадіях у всіх функціональних формах (грошовій, товарній, продуктивній). Підприємство водночас купує засоби виробництва та робочу силу, виробляє продукцію і реалізує її.
Неважко помітити, що кожен кругооборот капіталу збільшує прибуток бізнесмена і тому йому небайдуже, якою буде тривалість відтворювального циклу. Відтворювальний цикл складається з часу обігу і часу виробництва. Час виробництва охоплює весь період перебування економічних ресурсів у сфері виробництва, починаючи з їх надходження на склад підприємства і закінчуючи випуском готової продукції. Найважливішою складовою часу виробництва є робочий період, який визначений технологією і протягом якого відбувається безпосередній вплив на предмети праці з метою створення готового продукту. Майже всі виробничі процеси передбачають і технологічні перерви, які не зупиняють виробництва як такого, але не передбачають безпосереднього впливу на предмети праці. Час обігу включає час придбання економічних ресурсів і часу збуту готової продукції. Час обігу передбачає перебування готової продукції підприємства на складі, час її транспортування на ринок і реалізацію, а також час закупки за рахунок виручки від реалізації нових факторів виробництва.
Швидкість обігу капіталу розраховується на основі співвідношення одиниці зміни (рік) з часом обігу даного капіталу (кількість місяців): n = O/o.
Для здійснення виробничого процесу необхідна взаємодія двох факторів - засобів виробництва і робочої сили.
Засоби праці (машини, устаткування, будинки, транспортні засоби) разом із предметами праці (сировиною, матеріалами, напівфабрикатами, паливом) утворять засоби виробництва. Виражені у вартісній формі засоби виробництва є виробничими фондами підприємств. Ці фонди підрозділяються на «основні» і «оборотні». В основі цього поділу лежать відмінності у функціонуванні та способах перенесення вартості на готовий продукт.
Основні виробничі фонди - та частина виробничих фондів, що бере участь у процесі виробництва тривалий час, зберігаючи при цьому свою натуральну форму, а їх вартість переноситься на готовий продукт поступово, частинами, по мірі використання. Поповнюються вони за рахунок капітальних вкладень.
Оборотні фонди - це предмети праці, що цілком споживаються в одноразовому процесі виробництва, змінюючи при цьому свою натуральну форму, і цілком переносять свою вартість на готовий продукт, а їх вартість відшкодовується після кожного виробничого циклу
Основні фонди за своїм натурально-речовим складом неоднорідні і включають «активні» і «пасивні» засоби праці, які виконують різні функції у виробничому процесі. До активної частини основних виробничих фондів відносяться ті засоби праці, що безпосередньо впливають на предмети праці і створюють продукт праці. Сюди відносяться:
• силові і робочі машини, устаткування,
• вимірювальні і регулюючі прилади,
• лабораторне обладнання.
Інша частина основних фондів забезпечує нормальний хід виробничого процесу і відноситься до «пасивного» основного капіталу. Серед них виділяють:
• виробничі будівлі (заводські приміщення, склади тощо);
• споруди (канали, дамби, мости);
• передаточні пристрої.
Поділ основних фондів на активну і пасивну частини в деякій мірі умовний, але він важливий для того, щоб не припускати надмірного збільшення пасивної частини в порівнянні з її необхідною величиною. Чим вища частка активної частини у вартості основних виробничих фондів, тим, за інших рівних умов, більшим буде випуск продукції. Тому поліпшення структури основних виробничих фондів розглядається як умова зростання виробництва і його ефективності, зниження собівартості і збільшення грошових фондів підприємства.
Поліпшенню структури основних виробничих фондів сприяє оновлення і модернізація устаткування, удосконалення його структури на основі автоматизації виробничих процесів, раціональне використання будівель і споруд, ліквідація надлишкового обладнання.
Компенсація капіталу, витраченого на придбання основних фондів, відбувається в процесі амортизації.
Амортизація - це процес відрахування початкової вартості основних виробничих фондів з метою подальшого їх відновлення чи заміни.
Вибуття основних фондів відбувається внаслідок фізичного (матеріального) і морального (економічного) зношення.
Фізичне зношування відбувається як в процесі застосування основного капіталу, так і внаслідок його невикористання, тобто в результаті простоїв та постійного незавантаження або неправильного зберігання. Як в першому, так і в другому випадку спостерігається втрата техніко-економічних властивостей основного капіталу. На практиці фізичне зношення визначають за термінами служби і технічним станом устаткування.
Моральне зношення полягає в передчасному, до закінчення нормативного терміну фізичного зношення, відставанні устаткування за своїми техніко-економічними характеристиками від нового обладнання. Матеріальною основою морального зношування виступає НТП. Розрізняють моральне зношування першого та другого роду:
Для функціонування підприємства дуже важливо використовувати виробничі фонди ефективно. Існує два шляхи підвищення ефективності використання основних виробничих фондів: екстенсивний і інтенсивний. Перший передбачає підвищення рівня завантаження устаткування при бережливому ставленні до засобів виробництва в процесі їх експлуатації, що передбачає підвищення коефіцієнта змінності, скорочення простоїв машин та устаткування. Другий – пов’язаний з застосуванням досягнень НТП, відновленням виробничої бази підприємств на основі принципово нової техніки і технології, удосконалення технічної та вікової структури основних фондів, скорочення частки незавершеного будівництва.
Ефективність використання основних виробничих фондів характеризується декількома показниками, найважливішими серед яких є фондовіддача та фондоємкість: Фвід = ВП/ВФ; Фєм = ВФ/ВП, де Фвід- фондовіддача, Фєм- фондоємкість, ВП – вартість виробленої продукції, ВФ –середньорічна вартість основних фондів.
Різномаїття існуючих форм організації бізнесу, основні з який були розглянуті вище, породжує широкий спектр можливостей для підприємницької діяльності.
Основою підприємництва є один з людських ресурсів, що називається підприємницькими здібностями або заповзятливістю.
В економічній теорії даний фактор виробництва найчастіше пов'язують з діяльністю, спрямованою на ефективне використання ресурсів з метою максимізації прибутку. Щоб зусилля підприємця були результативними, обов’язковим є:
Згідно чинного законодавства України, підприємництво є самостійною ініціативною, систематичною, заснованою на власному ризику, діяльністю з виробництва продукції, виконання робіт, надання послуг з метою одержання прибутку (доходу) або соціального ефекту.
Підприємництво може розвиватись лише в разі забезпечення наступних умов:
3) розвинута ринкова інфраструктура і підтримка держави;
4) повна відповідальність підприємця за прийняті рішення;
Сутність підприємництва більш глибоко розкривається через його основні функції: організаційну, управлінську, інноваційну, функцію ризику
Організаційна функція полягає в тому, що підприємець виступає як ініціатор об'єднання ресурсів у визначену організаційно-технологічну структуру, організує виробництво, розподіляє засоби виробництва і трудову діяльність.
Управлінська функція - процес прийняття управлінських рішень на всіх етапах виробничого циклу, тобто планування, організація, мотивація, контроль.
Інноваційна функція - здійснення політики нововведень, освоєння нових технологій, пошук нових ринків збуту, нових засобів задоволення потреб споживача.
Функція ризику полягає в необхідності прийняття таких рішень, які орієнтовані на досягнення успіху, але не гарантують його з причин невизначеності економічної ситуації. Підприємцю доводиться ризикувати не лише вкладеними коштами, але і своїм часом, працею, діловою репутацією.
Оцінюючи підприємництво, як соціальний ресурс, не можна не помітити його залежність від культурних, історичних традицій. Дану сукупність можна охарактеризувати поняттям соціально-економічний, підприємницький клімат. Його роль у розвитку національної економіки - виняткова. Адже підприємницький ресурс не є гарантованим чинником, його формування необхідно обумовити, створивши сприятливі умови. В Україні підприємництво ставало на ноги в умовах складної політичної й економічної ситуації: розпад єдиної держави - СРСР, руйнування єдиного економічного простору, трансформація адміністративно-командної системи в ринкову. Це визначило специфіку досвіду:
Показовим підсумком першого десятиліття реформ в Україні, безумовно, можна вважати три моменти:
Реалізація підприємницького потенціалу не можлива без використання практичних інструментів ринкової адаптації - менеджменту і маркетингу.
Менеджмент – це сукупність методів, принципів, засобів і форм керування організаціями з метою підвищення ефективності їхньої діяльності. Менеджмент забезпечує прийняття рішень у сфері бізнесу, що ґрунтуються на комплексному аналізі ринкового середовища і виробничих можливостей підприємства. За допомогою менеджменту організується ефективна робота співробітників, що сприяє досягненню стратегічних цілей і рішенню тактичних задач організації.
Термін “маркетинг” в перекладі з англійської буквально означає роботу на ринку. Сума методів маркетингу зорієнтована на використання ринкових законів, на вивчення і задоволення всіх бажань споживача. Маркетинг дозволяє ефективно боротись з “витратною” економікою, оскільки погоджує виробництво з запитами ринку, перетворюючи потреби покупця в доходи підприємства.
.