Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
21 .Правове регулювання доходів від власності та підприємницької діяльності.
Сьогодні у новому механізмі розподілу життєвих засобів України одержали визнання доходи від власності. До них слід віднести дивіденди від акцій, відсотки на вклади працівників в майно державного або орендного підприємства, на основі якого утворюється колективне підприємство, а також відсоток на вклад працівника у приріст майна цього підприємства після його створення. Крім цього, існують відсотки від грошових вкладів в Ощадний банк України і доходи від облігацій.
Доходи від власності та підприємницької діяльності - це доходи, які залучаються до складу державного бюджету від орендної плати за оренду державного майна, частини прибутку (доходу) господарських організацій, що вилучається до бюджету та дивідендів, нарахованих на акції (частки, паї) господарських товариств, які є у державній власності, надходжень від перевищення валових дохо дів над видатками Національного банку України, надходжень від грошово-речових лотерей, надходжень від реалізації надлишкового озброєння, рентної плати за транзитне транспортування природного газу, рентної плати за нафту і газ власного видобутку.
Підприємницький дохід – дохід, отримуваний від підприємницької діяльності. Згідно з теорією К. Маркса, – частина прибутку, яка залишається у власності функціонуючого капіталіста після сплати відсотка за взятий у позику капітал. Цей капітал витрачається на купівлю засобів виробництва і робочої сили, яка в процесі виробництва створює додаткову вартість (прибуток). Частину прибутку капіталіст віддає банкірові за користування кредитом. Так відбувається поділ капіталу на капітал-власність і капітал-функцію. Спочатку такий поділ стосується лише позичкового капіталу, але з розвитком кредитування та акціонерної власності поділ прибутку на відсоток і підприємницький дохід набуває загального характеру.
Нині основними формами підприємницького доходу є дивіденд, засновницький прибуток, плата за участь у робот і керівних органів великих акціонерних компаній тощо. Перш ніж підприємець привласнить підприємницький дохід, він має сплатити податки до бюджету й пенсійних фондів, повернути кредити і відсотки за них, відрахувати частину прибутків на виплату дивідендів акціонерам та ін. Конкретніше виплати, що їх зобов'язаний зробити підприємець або компанія, відображені в пасивах балансу.
;
22.Правове регулювання адміністративних зборів та платежів, доходів від некомерційного та побічного продажу.
Неподаткові надходження включають усі безповоротні надходження, крім доходів від продажу капіталу, всі надходження від штрафів і санкцій, крім штрафів за порушення податкового законодавства, а також добровільні, невідплатні поточні надходження з недержавних джерел. Таким чином, неподатковими надходженнями визнаються:
-доходи від власності та підприємницької діяльності;
-адміністративні збори і платежі, доходи від некомерційного та побічного продажу;
-надходження від штрафів та фінансових санкцій;
-інші неподаткові надходження.
Адміністративні збори і платежі, доходи від некомерційного та побічного характеру - це доходи, які залучаються до складу державного бюджету від плати за надання послуг службою дозвільної системи органів внутрішніх справ, плати за утримання дітей у школах-інтернатах, надходжень від державного мита та митних зборів.
23.Правове регулювання надходжень від штрафів та фінансових санкцій інших неподаткових надходжень.
Надходження від штрафів та фінансових санкцій - це надходження від адміністративних штрафів та санкцій, сум, стягнених з винних осіб за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації, надходжень від штрафних санкцій за порушення правил пожежної безпеки тощо.
Інші неподаткові надходження - це надходження коштів від реалізації конфіскованого митними, правоохоронними органами та іншими уповноваженими органами майна і валюти, надходження сум кредиторської та депонентської заборгованості підприємств, щодо яких минув строк позовної давності тощо.
Надходження від штрафів та фінансових санкцій: суми, стягнені з винних осіб за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації; перерахування підприємствами частки вартості виготовленої нестандартної продукції з дозволу на тимчасове відхилення від вимог відповідних стандартів щодо якості продукції. За порушення стандартів, норма і правил підпр. д-сті СГ сплачують штрафи, частина яких спрямовуюється до Державного бюджету (60 %), і місцевих бюджетів (30 %) та Комітету України з питань стандартизації, методології та сертифікації для розвитку його матеріально-технічної бази (10 %).
Адміністративні штрафи сплачують юридичні і фізичні особи за порушення стандартів, прав споживачів, санітарних умов, правил пожежної безпеки тощо, ці кощти спрямовуються до Державного бюджету.
24. Зарубіжний досвід та його використання у сфері регулювання неподаткових надходжень до бюджетів
У більшості країн оподаткування населення на користь центральних і місцевих влад історично розвивалося цілком самостійно. Наприклад, у Великобританії нараховується 13 тисяч місцевих бюджетів, і бюджети вищестоящих адміністративних одиниць не являються зведеними по відношенню до нижчестоящих. В Німеччині зведений державний бюджет не затверджується, а публікується як статистичний матеріал.На протязі ХХ сторіччя спостерігалась чітка тенденція скорочення питомої ваги місцевих податків у сукупних податкових надходженнях. Однак в останній час, зважаючи на зростання обсягу та складність завдань, які вирішуються на місцевому рівні, ситуація почала змінюватися. Певну роль у цьому зіграли і вимоги Європейської хартії самоврядування 1985 року: частина фінансових ресурсів самоврядування повинна надходити у вигляді місцевих податків і зборів. В деяких країнах місцевій владі відкривається доступ до більш ефективних податкових джерел. Так, оподаткування доходів компаній на користь місцевих органів влади в провінціях Канади коливається від 3 до 17 відс. В США оподаткування індивідуальних доходів штатами знаходиться на рівні 7 відс. В Данії місцевий прибутковий податок дає біля 2/3, а в Норвегії – 93 відс. всіх місцевих податкових надходжень. В цілому місцеві податки складають в загальній сумі доходів місцевих бюджетів Австрії 72 відсотка, США – 58, Японії – 55, Франції – 48, Німеччини – біля 40, Англії – 38. У питанні встановлення місцевих податків майже всюди діє принцип: органи самоврядування користуються правом податкової ініціативи в межах, установлених національним законодавством. Хоча наявність власних джерел фінансових надходжень у місцевого самоврядування закріплено не тільки в чинному законодавстві, але в деяких країнах – і в Конституціях. У більшості розвинутих країн податковою ініціативою в межах своїх конституційних повноважень володіють органи державної влади суб’єктів федерації. В Канаді суб’єкти федерації – провінції – мають право регулювати ставки другорядних податків, крім основного місцевого податку – на нерухомість. Як правило, передбачена можливість застосування досить значної кількості місцевих податків: у Франції – більше 40, Німеччині – 55, Італії – біля 70, Бельгії – біля 100. Але зазвичай національне законодавство регламентує, які місцеві податки можуть стягуватися, як їх розраховувати і збирати, лишаючи на розсуд місцевої влади лише визначення ставок податків. Проте чимало органів місцевої влади обмежені у виборі ставок податку, навіть якщо вони самостійно здійснюють розрахунки і стягнення місцевих податків. Існує тенденція з боку центрального уряду до встановлення обмежень на свободу вибору ставок місцевих податків, а також визначення переліку пільг і скидок. Ступінь розподілу функцій між бюджетами всіх рівнів залежить від державного устрою: федеративності чи унітарності. У федеративних країнах, які характеризуються наявністю додаткової, так званої “субцентральної” ланки в державному управлінні і, відповідно, в бюджетній системі (бюджетів членів федерації), розподіл функцій між рівнями державного управління і ланками бюджетної системи виражений сильніше. Бюджети членів федерації несуть більше відповідальності за фінансування соціально-економічного розвитку регіонів країни (суб’єктів федерації). В унітарних державах розподіл функцій між ланками бюджетної системи в цілому слабкіший, ніж у федеративній державі. Однак, в залежності від розмірів і адміністративно-територіального поділу країни, її політичних, історичних і національно-культурних традицій принципи розподілу функцій між рівнями державного управління і ланками бюджетної системи можуть досить суттєво відрізнятися. Так, наприклад, у Великобританії більша частина соціально-економічних послуг населенню надається на місцевому рівні і фінансується із місцевих бюджетів. Аналогічна картина спостерігається в Швеції, Нідерландах, Норвегії, Португалії, Люксембурзі. В Італії, однак, розподіл функцій між рівнями державного управління і ланками бюджетної системи дуже розмитий ( практично відсутній) і численні соціально-економічні послуги фінансується із всіх трьох рівнів бюджетної системи. Важливою структурною характеристикою бюджетної системи держави є ступінь її централізації. Певний вплив на структуру бюджетної системи в цьому сенсі має ступінь централізації влади в країні, що знову-таки закріплено її державним устроєм. У федеративних державах централізація влади і бюджетної системи значно нижча, ніж в унітарних.Однак, в зв’язку з тим, що в бюджетних системах розвинутих країн відсутня організаційна єдність, частка центрального бюджету в консолідованому бюджеті не визначає ще частки всіх інших (головним чином місцевих) бюджетів. При високій питомій вазі бюджету центрального уряду частка місцевих бюджетів може досить сильно коливатись (таблиця 1.3) Іншим важливим показником централізації (децентралізації) бюджетної системи є частка трансфертів бюджету центрального уряду в бюджети місцевих органів влади. За їх питомою вагою в поточних доходах названих бюджетів можна робити висновок про ступінь їхньої залежності від центральної адміністрації. Оберненим показником є ступінь фінансової автономії місцевих бюджетів від бюджету центральної адміністрації. Вона розраховується шляхом ділення власних (закріплених) доходів місцевого бюджету на його поточні доходи і виражається у відсотках.Необхідно підкреслити, що власні доходи місцевих бюджетів в демократично розвинутих країнах є в прямому розумінні власними, тобто такими, що не входять до складу доходів вищестоящих бюджетів і, таким чином, не регулюються зверху.
25.Поняття видатків та публічних видатків, їх система.
Видатки - це безперервне використання державою коштів бюджету та позабюджетних фондів та власних коштів підприємств і організацій на потреби, що визначені державними завданнями.
Видатки бюджету - це прямі цільові витрати держави, що забезпечують її безперебійне функціонування та відображають економічні відносини, пов'язані з розподілом і перерозподілом частини валового внутрішнього продукту, що концентрується в бюджеті.
Згідно з Бюджетним кодексом України видатки бюджету -це кошти, які спрямовані на здійснення програм та заходів, передбачених відповідним бюджетом, за винятком коштів на погашення основної суми боргу та повернення надміру сплачених до бюджету сум.
Як державні, так і місцеві видатки є публічними видатками, оскільки призначені для задоволення суспільних потреб і відповідно мають публічний характер.
За матеріальним змістом публічні видатки — це прямі, безперервні, цільові грошові витрати з державного та місцевих бюджетів, а також інших централізованих грошових фондів, пов'язані з функціонуванням держави та місцевого самоврядування.
Як економічна категорія публічними видатками є економічні відносини з приводу використання фондів коштів держави, місцевого самоврядування, що спрямовуються на виконання завдань і функцій останніх.
Фінансово-правовий аспект поняття видатків полягає в тому, що публічні видатки — це врегульована нормами фінансового права система фінансово-правових відносин, які виникають, змінюються або припиняються у зв'язку з використанням фондів коштів держави, місцевого самоврядування для задоволення загальнодержавних і місцевих публічних інтересів.
Видатки, що здійснюються на території держави, являють собою певну систему і класифікуються за різними підставами. Видатки держави можна класифікувати на поточні і видатки на розвиток; у зв'язку з розподілом державного і місцевих бюджетів на загальний і спеціальний видатки можна класифікувати на такі:
1) пов'язані з фінансуванням діючих установ, учбових закладів, соціальних програм тощо; 2) пов'язані із окремими, спеціальними заходами, програмами.
Видатки класифікуються і за роллю у суспільному виробництві-- на розвиток матеріального виробництва і нематеріальної сфери; за суспільним призначенням: економічний розвиток; соціально-культурні заходи, освіта і наука; оборона країни; правоохоронна діяльність; зовнішньоекономічна діяльність, обслуговування державного боргу; за цільовим призначенням на: заробітну плату, нарахування на заробітну плату; господарські витрати, поточний і капітальний ремонт.
Видатки можна класифікувати залежно від форм власності суб'єктів, які здійснюють публічні витрати: державні і муніципальні.
Залежно від джерел фінансування і планування їх в бюджетах видатки можуть підрозділятися на централізовані (тобто ті, що покриваються за рахунок бюджетів та централізованих позабюджетних цільових фондів) і децентралізовані (що покриваються за рахунок власних коштів підприємств різних форм власності). У процесі діяльності по здійсненню бюджетних видатків держави і органів місцевого самоврядування виникає широке коло відносин, які обов'язково набувають форму правовідносин і мають грошовий характер. Однак ці відносини регулюються різними галузями права. Відносини з купівлі-продажу продукції і одержання прибутків -- це цивільно-правові відносини. У фінансових правовідносинах з видатків завжди беруть участь три суб'єкти. Перш за все, це уповноважений державою або місцевим органом самоврядування суб'єкт, що представляє публічний фінансовий інтерес, оскільки відносини у галузі публічних видатків не виникають в інтересах окремої юридичної або фізичної особи, а виникають в інтересах держави або органу місцевого самоврядування
Другим обов'язковим суб'єктом відносин у галузі видатків є банк, у якому відкритий рахунок третього суб'єкта і через який Державне казначейство видає кошти; третій суб'єкт -- одержувач коштів, які виділені з відповідного бюджету за призначенням, указаним у кошторисі. Одержувачем бюджетних коштів виступають державні та муніципальні установи, підприємства й організації. А якщо є рішення про виділення коштів з державного або місцевого бюджету підприємствам недержавної або муніципальної форми власності, кошти видаються їм.
26. Поняття та зміст кошторису, його правове значення.
Кошторис - це основний плановий фінансовий документ бюджетної установи, яким на бюджетний період встановлюються повноваження щодо отримання надходжень і розподіл бюджетних асигнувань на взяття бюджетних зобов'язань та здійснення платежів для виконання бюджетною установою своїх функцій та досягнення результатів, визначених відповідно до бюджетних призначень
Правове значення кошторису полягає в тому, що він визначає права та обов'язки керівника бюджетної установи по цільовому використанню коштів, що відпускаються з відповідного бюджету, а також обов'язки фінансових органів по виділенню цих коштів та їх права на здійснення контролю за цільовим використанням бюджетних ресурсів. На підставі відповідним чином затвердженого кошторису у учасників правовідносин по виконанню видаткової частини бюджету - керівників бюджетних установ, з одного боку, і у фінансових органів, які представляють інтереси держави, - з іншого, виникають права та обов'язки.
Кошторис - це фінансово-плановий акт, що визначає обсяг, цільове направлення та поквартальний розподіл асигнувань, передбачених на утримання установ та організацій.
По колу охоплюваних установ та заходів кошториси діляться на:
індивідуальні;
кошториси централізованих заходів;
зведені.
Кошториси на централізовані заходи складаються міністерствами, відомствами, управління та відділами органів місцевого самоврядування та витрати, пов'язані з проведенням централізованих заходів , наприклад, проведення конференцій, нарад, симпозіумів і т. д.
Зведені кошториси об'єднують всі індивідуальні кошториси підвідомчих міністерствам, відомствам, виконавчим органам на місцях установ і кошторис витрат на централізовані заходи.
Індивідуальний кошторис це кошторис, який відображає особливості окремої установи. Для однотипних бюджетних організацій встановлюються типові форми кошторисів витрат.
Індивідуальні кошториси витрат бюджетних установ, в тому числі кошториси органів внутрішніх справ, складаються за відповідними параграфами бюджетної класифікації, встановленими в державному та місцевих бюджетах. Вони складаються з трьох частин. Перша частина містить найменування установи, її адресу, бюджет, з якого фінансується, з вказівкою номерів розділу, глави та параграфа за бюджетною класифікацією і зведення витрат за статтями з розподілом по кварталам року. Сума кожної з статей визначена на підставі даних другої частини і відповідає даним економічного розрахунку з третьої частини.
В другій частині наводяться дані оперативно-технічного характеру, на підставі яких проводяться розрахунки необхідних асигнувань. До таких даних, наприклад, належать: кількість ліжок у стаціонарах лікарень по видах; кількість студентів, учнів у школах та кількість розвернутих класів у середньорічному зчисленні і т.д. Також відображаються необхідні відомості стосовно матеріально-технічної бази - приміщення за їх призначенням, систему опалення, наявність транспортних засобів тощо.
Третя частина кошторису містить всі економічні обгрунтування - розрахунки по кожній з статей за елементами витрат.
Кожна з статей кошторису витрат має однорідну групу витрат, які передбачені бюджетною класифікацією.
Забезпечення бюджетних установ грошовими ресурсами називається кошторисно-бюджетним фінансуванням, що являє собою систему науково та економічно обґрунтованих заходів щодо визначення критеріїв розподілу коштів і напрямів використання фінансових ресурсів, а також визначення оптимальних обсягів для кожного суб'єкта, що утримується за рахунок бюджетних коштів.
Кошторис бюджетних установ є основним плановим документом, який надає повноваження бюджетній установі щодо отримання доходів і здійснення видатків, визначає обсяг та спрямування коштів для виконання бюджетною установою своїх функцій та досягнення цілей, визначених на рік відповідно до бюджетних призначень.
27. Складання, затвердження та виконання кошторису. Особливості виконання кошторису.
Мінфін, Міністерство фінансів Автономної Республіки Крим, місцеві фінансові органи доводять до головних розпорядників відомості про граничні обсяги видатків бюджету та надання кредитів з бюджету загального фонду проекту відповідного бюджету на наступний рік, що є підставою для складання проектів кошторисів. Для правильної та своєчасної організації роботи, пов'язаної із складанням проектів кошторисів, головні розпорядники, керуючись відповідними вказівками Мінфіну, Міністерства фінансів Автономної Республіки Крим, місцевих фінансових органів щодо складання проектів відповідних бюджетів на наступний рік: встановлюють для розпорядників нижчого рівня граничні обсяги видатків бюджету та/або надання кредитів з бюджету із загального фонду бюджету, термін подання проектів кошторисів і дають вказівки щодо їх складання. На основі проектів зведених кошторисів головні розпорядники формують бюджетні запити, які подаються Мінфіну, Міністерству фінансів Автономної Республіки Крим, місцевим фінансовим органам для включення до проектів відповідних бюджетів у встановленому ними порядку. Термін розгляду показників проектів кошторисів розпорядників нижчого рівня встановлюється головними розпорядниками так, щоб проекти зведених кошторисів могли бути своєчасно оформлені як бюджетні запити. Проекти кошторисів складаються усіма установами на наступний бюджетний рік, якщо ці установи функціонували до початку року, на який плануються видатки бюджету та/або надання кредитів з бюджету. У разі коли установи утворені не з початку року, кошториси складаються і затверджуються для кожної установи з часу її утворення до кінця бюджетного року в загальному порядку. У процесі складання та затвердження проектів кошторисів залишки бюджетних коштів за спеціальним фондом кошторисів не плануються. Після затвердження державного та місцевих бюджетів проекти зведених кошторисів приводяться у відповідність з показниками цих бюджетів. У двотижневий строк з дня прийняття закону про Державний бюджет України, відповідного рішення Верховної Ради Автономної Республіки Крим, місцевих рад Мінфін, Міністерство фінансів Автономної Республіки Крим, місцеві фінансові органи доводять до головних розпорядників лімітні довідки про бюджетні асигнування. Проекти кошторисів і планів асигнувань установ у разі потреби розглядаються головним розпорядником. Головні розпорядники після одержання лімітних довідок подають Мінфіну, Міністерству фінансів Автономної Республіки Крим, місцевим фінансовим органам уточнені проекти зведених кошторисів, зведених планів асигнувань загального фонду бюджету, зведених планів надання кредитів із загального фонду бюджету, зведених планів спеціального фонду, а головні розпорядники коштів, через які отримують бюджетні призначення вищі навчальні заклади та наукові установи, заклади охорони здоров’я, що надають первинну медичну допомогу, також уточнені проекти зведених планів використання бюджетних коштів і зведених помісячних планів використання бюджетних коштів для складання і затвердження згідно з бюджетними призначеннями, встановленими у відповідному бюджеті для загального і спеціального фонду в розрізі головних розпорядників, розпису відповідного бюджету, Казначейство протягом трьох робочих днів після затвердження зазначеного розпису доводить до головних розпорядників витяги з його складових частин, які є підставою для затвердження в установленому порядку: Мінфін надсилає для реєстрації, обліку та виконання помісячний розподіл міжбюджетних трансфертів за кодами бюджетів відповідним місцевим бюджетам згідно із затвердженим розписом державного бюджету Казначейству, яке доводить показники розподілу до органів Казначейства, які, в свою чергу, доводять їх до Міністерства фінансів Автономної Республіки Крим, головних фінансових управлінь обласної, Київської міської та фінансового управління Севастопольської міської державної адміністрації. Кошторис затверджується за загальним і спеціальним фондами на рік без розподілу за періодами в обсязі, який дорівнює сумі цих фондів. У тижневий термін після затвердження штатних розписів головні розпорядники подають Мінфіну, Міністерству фінансів Автономної Республіки Крим, місцевим фінансовим органам зведені показники за мережею, штатними розписами і контингентами установ та одержувачів за формами, встановленими Мінфіном.
28. Загальна характеристика фінансування за програмно-цільовим методом.
Відповідно до Концепції застосування програмно-цільового методу в бюджетному процесі, метою його впровадження є встановлення безпосереднього зв'язку між виділенням бюджетних коштів та результатами їх використання.
У бюджетному процесі програмно-цільовий метод застосовується на рівні державного бюджету та на рівні місцевих бюджетів (за рішенням Верховної Ради Автономної Республіки Крим, відповідної місцевої ради).
Особливими складовими програмно-цільового метод у бюджетному процесі є бюджетні програми, відповідальні виконавці бюджетних програм, паспорти бюджетних програм, результативні показники бюджетних програм.
Бюджетна програма - це сукупність заходів, спрямованих на досягнення єдиної мети, завдань та очікуваного результату, визначення та реалізацію яких здійснює розпорядник бюджетних коштів відповідно до покладених на нього функцій. Здійснення видатків на основі бюджетних програм передбачає визначення їх конкретних відповідальних виконавців.
Відповідальним виконавцем бюджетної програми є юридична особа, що має окремий рахунок та бухгалтерський баланс. Він визначається головним розпорядником бюджетних коштів за письмовим погодженням з Мінфіном (місцевим фінансовим органом) на стадії складання проекту державного (місцевого) бюджету на наступний рік.
Відповідальний виконавець бюджетних програм визначається головним розпорядником бюджетних коштів за погодженням з Міністерством фінансів України (місцевим фінансовим органом). Відповідальним виконавцем бюджетних програм може бути головний розпорядник бюджетних коштів за бюджетними програмами, виконання яких забезпечується його апаратом, та/або розпорядник бюджетних коштів нижчого рівня, який виконує бюджетні програми у системі головного розпорядника.
Результативні показники бюджетної програми використовуються для оцінки ефективності бюджетної програми і включають кількісні та якісні показники, які визначають результат виконання бюджетної програми, характеризують хід її реалізації, ступінь досягнення поставленої мети та виконання завдань бюджетної програми.
Перелік результативних показників щодо кожної бюджетної програми розробляється головними розпорядниками бюджетних коштів згідно з нормативно-правовим актом Міністерства фінансів України.
При такій формі фінансування головні розпорядники розробляють паспорти бюджетних програм на кожну окрему програму виходячи з бюджетних запитів та бюджетних призначень на відповідний бюджетний рік у тижневий термін після набрання чинності закону про Державний бюджет.
29. Поняття та характеристика казначейських рахунків.
Єдиний казначейській рахунок - це система бюджетних рахунків, що відкриті в установах банків на ім’я Головного управління Державної Казначейської служби і його територіальних органів за відповідним балансовим рахунком. Ці рахунки відкриваються в установах Національного банку та уповноважених установах комерційних банків, що визначені Кабінетом Міністрів України та Національним банком України,
На Єдиний казначейський рахунок зараховується загальна сума надходжень відповідно до бюджетної класифікації (податки, збори, всі обов’язкові платежі та надходження, встановлені законодавством України). З нього здійснюються платежі на користь суб’єктів господарської
діяльності, які виконали роботи або надали послуги розпорядникам бюджетних коштів.
Державна казначейська служба з Єдиного казначейського рахунку перераховує через систему своїх органів у межах кошторису доходів і видатків кошти в обсягах, визначених головними розпорядниками або розпорядниками коштів II ступеня. При надходженні коштів до органу Державної казначейської служби за місцезнаходженням розпорядника бюджетних коштів зарахування здійснюються на відповідні рахунки, які є складовою частиною Єдиного казначейського рахунку, що відкриваються згідно з порядком, встановленим нормативними актами.
Реєстраційні рахунки - це рахунки, які відкриваються в органах Державної казначейської служби розпорядникам коштів усіх ступенів як складові Єдиного казначейського рахунку для обліку витрат, передбачених їх кошторисами доходів і видатків відповідно до бюджетної класифікації.
Для відкриття реєстраційних рахунків заводяться особові справи на розпорядників коштів.
Рахунки відкриваються на один бюджетний рік і щорічно поновлюються. Реєстраційні рахунки відкриваються на підставі договорів між розпорядниками коштів та органами Державного казначейства. Згідно з договором казначейство забезпечує розрахункове обслуговування розпорядника коштів у межах лімітів видатків відповідно до затвердженого кошторису видатків та фактичних надходжень на Єдиний казначейський рахунок Державного бюджету. Розпорядники коштів мають право розпоряджатися грошовими коштами, що знаходяться на його реєстраційних рахунках, у межах затвердженого кошторису видатків та затверджених головним розпорядником коштів лімітів видатків, контролювати своєчасність зарахування коштів на свої рахунки та їх перерахування. Платники податків, рахунки яких відкриті в установах комерційних або Національного банків, перераховують платежі до Державного бюджету на доходні рахунки органів Державного казначейства, які знаходяться в установах уповноважених або Національного банків на відповідній території і відкриті з кожного їх виду.
Подальший рух коштів здійснюється за схемою: кошти, що надійшли на рахунки по доходах в органи Державного казначейства в автономному режимі перераховуються на транзитний (технічний) рахунок регіонального управління Національного банку, а потім - на зведений рахунок “Кошти Державного бюджету ” Головного управління Державного казначейства України.
Загальна сума надходжень перераховується на Єдиний казначейський рахунок для здійснення чергового кола платежів за видатками.
Участь органів Держказначейства у цих процесах, з одного боку, орієнтована на те, щоб максимально правильно визначити обсяг ресурсної бази Державного бюджету як в цілому, так і за окремими видами доходів в адміністративно-територіальному розрізі, і необхідна для визначення пріоритетних на сучасному етапі напрямів і обсягів фінансування Державного бюджету - з іншого.
Зазначені вище рахунки діють в Єдиному режимі, створюючи таким чином загальнодержавну інформаційно-обчислювальну систему Єдиного казначейського рахунку, яка виконує облік усіх здійснюваних на ньому операцій і дає можливість Державному казначейству мати в реальному режимі часу інформацію про баланс Єдиного казначейського рахунку; рух коштів по доходах і видатках Державного бюджету; рух коштів по місцевих бюджетах з моменту їх обслуговування в системі Державного казначейства.
30. Поняття та види власних надходжень бюджетних установ.
Бюджетні установи в результаті фінансово-господарської діяльності можуть отримувати в своє розпорядження кошти не тільки з бюджету, а й з інших джерел. Кошти, які бюджетні установи одержують понад асигнування, що виділяють їм з державного чи місцевих бюджетів, складають спеціальний фонд бюджетної установи.
Доходи спеціального фонду — це кошти, отримані як плата за послуги, інші влансні надходження, а також інші доходи, одержані установою внаслідок іншої (господарської), крім основної, діяльності, що фактично надійшли на відповідні рахунки установи і зараховуються до спеціального фонду кошторису установи. Перелік доходів спеціального фонду бюджетних установ визначає Кабінет Міністрів України. Для зберігання та обслуговування власних надходжень бюджетних установ і здійснення операцій з ними в органах Державного казначейства України на ім'я установ відкривають відповідні спеціальні реєстраційні рахунки залежно від суті операції. Бюджетним установам які, згідно з чинним законодавством України не переведені на казначейське обслуговування кошторисів, рахунки для збереження й обслуговування коштів, що належать до власних надходжень, відкривають в установах банків. Порядок відкриття та обслуговування спеціальних реєстраційних рахунків в органах Державного казначейства визначає Державне казначейство України, а поточних рахунків для бюджетних установ, що обслуговуються в установах банків, — Національний банк України. Рахунки у національній валюті в органах Державного казначейства відкривають відповідно до Порядку відкриття рахунків у національній валюті в органах Державного казначейства, затвердженого наказом Державного казначейства України від 2 грудня 2002 року № 221. Залишок коштів спеціального фонду на кінець року використовується за цільовим призначенням у наступному бюджетному році. Витрачання спеціальних коштів здійснюється відповідно до кошторисів доходів та видатків бюджетної установи. Із спеціальних коштів, не вказаних у кошторисі, видатки робити не дозволяється, за винятком спрямування цих коштів на покриття дефіциту бюджетних асигнувань. Спеціальні кошти оподатковуються, якщо це передбачено чинним законодавством України, і з урахуванням особливостей галузі. Сума, яка підлягає оподаткуванню, відображається у меморіальному ордері. Згідно зі зробленими розрахунками заповнюють податкові декларації. Детальніше механізм оподаткування бюджетних установ відображено в Розділі 20 „Облік розрахунків за податками і платежами".Надходження коштів за послуги, що надають бюджетні установи згідно з їхніми функціональними повноваженнями, та господарської та виробничої діяльності формуються за видами, визначеними переліками послуг, затверджуваними Кабінетом Міністрів України для відповідної галузі. Такі переліки складають відповідно до груп власних надходжень із зазначенням конкретних напрямів використання коштів, які отримують бюджетні установи за надання цих послуг.