Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
PAGE 14
Тема 1. «Етика бізнесу та її місце в системі соціально-гуманітарних наук».
План (логіка) викладу матеріалу:
Ключові терміни і поняття.
АДМІНІСТРАТИВНА ЕТИКА – різновид професійної етики, пов’язаної з проблемами державного управління на всіх рівнях, а також з проблемами і специфікою бюрократичних організацій.
ГУМАНІЗМ (лат. humanus — людський, людяний) — історично змінна система поглядів, яка визнає цінність людини як особистості, її право на свободу, щастя, розвиток і прояв своїх здібностей, яка вважає благо людини критерієм оцінки соціальних інститутів, а принципи рівності, людяності, справедливості – бажаною нормою людських відносин.
ДЕОНТИЧНА ЕТИКА (етика обов’язку) — напрямок етики, який виходить із пріоритету внутрішніх мотивів, а не із наслідків дій.
ЕТИКА - (від грец. ethika, ethos – звичай, моральний характер) – вчення про мораль, моральність.
МОРАЛЬ (лат. moralis — моральний; mores — норми) — предмет дослідження етики, форма суспільної свідомості, суспільний інститут, який виконує функцію регулятора людської поведінки.
ПРОФЕСІЙНА ЕТИКА (мораль) — набір конкретно визначених моральних норм, які служать керівництвом поведінки в тій чи іншій сфері професійної діяльності.
СОВІСТЬ — категорія етики, яка характеризує здатність особистості здійснювати моральний самоконтроль, самостійно формулювати для себе моральні обов’язки, вимагати від себе їх виконання і здійснювати самооцінку здійснених вчинків.
УТИЛІТАРНА ЕТИКА — напрямок етики, який визначає моральність вчинку виходячи із наслідків його здійснення.
ЦІННОСТІ – важливість, цінність чогось для людини.
ЕТИКА БІЗНЕСУ — наукова дисципліна, яка являє собою синтез теорії етики та традиційного навчання введення справ, таких, як організаційна поведінка, економіка, стратегічне планування, фінанси, маркетинг.
1. Місце етики бізнесу в структурі етичного знання. Етика і бізнес… На думку багатьох людей, дані поняття є несумісними. Ще давньоримський філософ Цицерон обмежився твердженням, що великий прибуток здобувається великим обманом. Але сьогодні дана аксіома звучить доволі суперечливо, оскільки практичний досвід багатьох найбільш розвинутих країн говорить про протилежне: моральні цінності стають все більш важливою складовою економічного життя. Цивілізована економіка, яка сформувалася в багатьох країнах, вимагає від підприємців цивілізованого підходу до введення бізнесу. По суті, мета їх діяльності залишається попередньою, але з’являється нова вимога: великий прибуток, але не будь-якими засобами.
Одним із перших механізмів регулювання людської поведінки і взаємин між людьми була мораль, яка виступає предметом дослідження окремої науки – етики, яка охоплює сукупність моральних якостей людини (правдивість, чесність, доброта) і моральні норми суспільства (правила, норми, заповіді), що проявляються у відносинах між людьми. По мірі ускладнення суспільних відносин виникла нагальна потреба конкретизації тих чи інших моральних норм, які б застосовувалися в реальному житті. Так почали з’являтися різні напрямки прикладної етики: політична етика, журналістська етика, етика бізнесу.
Етика бізнесу являє собою вивчення відповідності моральних норм людської діяльності та цілей ділової організації. Вона не є звичайним набором моральних стандартів, а являє собою інструмент аналізу і вирішення проблем, які постають перед моральною людиною, що займається бізнесом. Етика бізнесу базується на чесності, відкритості, відданості даному слову, здатності ринку функціонувати у відповідності з діючим законодавством, встановленими правилами та традиціями. Та обставина, що результати підприємницької діяльності в умовах ринку визначаються якістю роботи бізнесмена з людським матеріалом, який знаходиться в його розпорядженні, визначають важливу роль психологічного фактору. Психологія бізнесу стає фундаментом, на якому сьогодні будується діловий успіх. Психологія бізнесу – сфера науки, яка займається психологічними проблемами і специфічними особливостями управління. Об’єктами вивчення тут виступають взаємини між людьми, в колективі.
Етика бізнесу є дуже молодою спеціальністю і досі дуже багато людей схильні до скептичного бачення наслідків поєднання теорії (чи тим більше практики) бізнесу з етикою як галуззю філософії. Проте останнім часом цілий ряд факторів призводить до все зростаючого зацікавлення бізнесменів етичними питаннями. За останні 20 років проблеми етики бізнесу все більше притягують увагу дослідників, менеджерів і публічних людей. Обов’язкові курси етики читаються у всіх провідних школах бізнесу. Етична оцінка та репутація сьогодні відіграють важливу роль при підписанні угод, виборі партнерів по бізнесу і т.д. Але етику не варто розглядати як просте захоплення чи віяння моди. Загартовані в надзвичайно агресивному середовищі, моральні якості більшості керівників значно нижчі, ніж у представників інших професій. При цьому варто зазначити, що від вчинків менеджерів, від того, які рішення вони приймають, часто залежать долі багатьох людей.
В США та в західній Європі етика бізнесу давно вже існує як наукова дисципліна, яка досліджує у відповідному ракурсі менеджмент, економіку, стратегічне планування, фінанси, маркетинг. Етика бізнесу як прикладна область знання сформувалася в 70-их рр. ХХ ст., однак моральні аспекти бізнесу притягували увагу дослідників ще в 60-ті роки. Важливу роль в становленні етики бізнесу як наукової дисципліни відіграв відомий «Уортергейт», в який були втягнуті видатні представники адміністрації президента Р.Ніксона. До початку 1980-х рр. більшість шкіл бізнесу в США, а також деякі університети включили етику бізнесу в свої учбові програми. На сьогоднішній день курс етики бізнесу входить до учбових програм деяких вузів України.
Слід зауважити, що поєднання етики і теорії бізнесу відбулося вдало. На даний момент етика бізнесу є до певної міри незалежною дисципліною, що використовує дані емпіричних і теоретичних досліджень практично всіх галузей сучасного бізнесу з метою якщо і не надати бізнес-діяльності нового сенсу, то принаймні, здійснити "розширення свідомості" суб'єктів бізнесу. Подібне розширення, як виявляється, ніколи не відбувається без наслідків — найкраще їх помітно в галузі стратегічного менеджменту: менеджери отримують можливість краще адаптувати діяльність своїх компаній до вимог часу в довгостроковому режимі. Це, в свою чергу, пов'язане з основним принципом етики бізнесу — в довгостроковому режимі етична поведінка вигідна компанії, а неетична — невигідна. Відбувається це через формування того ж іміджу, налагодження зв'язків, що базуються на довірі, турботі і чесності (для чого завжди потрібен певний час і відповідний досвід). Потрібно просто по-новому помислити менеджмент і маркетинг компанії з точки зору названих "людських" понять, що завжди призводить до зростання загальної ефективності організації, особливо — ефективності людського капіталу, формування стійкої довіри до бренду тощо.
2. Бізнес-етика: історія та сучасність. Становлення етики бізнесу як наукової дисципліни. Варто визначити спочатку значення самого терміну «бізнес етика». Бізнес як відомо, це ініціативна господарська діяльність, яка здійснюється за рахунок власних, так і позичених засобів на свій ризик і під свою відповідальність, метою якого є становлення і розвиток власної справи для отримання прибутку і вирішення соціальних проблем підприємця, трудового колективу, суспільства в цілому. Іншими словами, бізнес – це професійна економічна діяльність, побудована на ініціативі та постійних інноваціях, спрямована на збільшення капіталу, отримання прибутку, яка використовується на розширене відтворення і якісне вдосконалення підприємства, своєї справи, задоволення власних і суспільних потреб.
Слово «етика» походить від давньогрецького «етос», що означає – звичай, характер, стійкість якого-небудь явища. Саме Аристотель вводить цей термін у вжиток і викладає свої думки в «Нікомаховій етиці», яка і сьогодні залишається однією із кращих систематизацій етики, що стала по суті нормативною наукою (область знання, інтелектуальною традицією) і залишається стійкою ось вже два тисячоліття. Етику називають практичною філософією, оскільки її мета – не лише знання, але і конкретні вчинки. Три століття після Аристотеля римський мислитель Цицерон використав латинський термін «мораліс», який став аналогом грецької етики, а пізніше перетворився на предмет дослідження етики як науки.
По суті етика виражає міру людської здатності до самообмеження, стриманості, приборкання егоїстичних прагнень для гармонізації особистих та суспільних інтересів. Як влучно підмітив П.Кропоткін, природа може бути названа першоджерелом етики та морального начала в людині. Внутрішньовидова взаємодопомога, яка зародилася в ході еволюції у тварин допомогла їм у боротьбі за виживання. З практики взаємозв’язку та солідарної діяльності людей утвердився закон взаємодопомоги як суспільний інстинкт – перший вихідний принцип моральності, на основі якого стали розвиватися такі моральні якості, як повага до ближнього, почуття обов’язку і навіть самопожертва.
Як бачимо етика бізнесу стала об’єктом вивчення доволі давно. Її початок поклав вже згаданий нами Аристотель у своїх творах «Етика», «Нікомахова етика» та «Політика». В цих творах Аристотель аргументує три основні принципи: приватна власність, примат двох головних господарських галузей: сільського господарства і промисловості, субпідрядність торгівлі, лихварства і грошей по відношенню до промислових галузей. Аристотель не відділяє економіку від економічної етики, адже бізнес трактується ним як одна із сфер людської діяльності і прирівнюється до лихварства. Аристотель радить своєму сину Нікомаху займатися лише виробництвом благ. Його принципи знайшли розвиток в ідеях та концепціях католицьких та протестантських теологів, які на протязі тривалого часу напружено розмірковували над проблемами етики бізнесу.
Виникнення капіталізму в Європі ХVІ ст. було пов’язане з протестантською Реформацією. Можна сказати, що протестантизм зробив можливим формування етики бізнесу. Якби він слідував за середньовічною католицькою теологією, яка стверджувала, що «робити гроші» заслуговує морального осуду, то не зміг би встановити моральних стандартів для досягнення своїх цілей. Як відомо, один із ідеологів католицизму Августин Блаженний стверджував, що «торговець може вважати себе безгрішним, але не може схвалюватися Богом». А основоположник католицької філософії Фома Аквінський вірив у те, що більшість форм торгівлі, які здійснюються з метою отримання прибутку, є аморальними. Католицькі теологи розглядали різні типи економічної активності, наприклад, виробництво товару для продажу підлягає меншому моральному осуду, ніж торгівля продуктами та видача займу.
Заперечуючи ці установки протестантизм зробив можливим формування етики бізнесу в результаті морального освячення прагнення до прибутку. Він стверджував, що діяльність бізнесмена може бути схвалена Богом. Прагнення до прибутку і прагнення до Бога стали не лише сумісними, але і взаємообумовленими. А винагорода фінансовим успіхом стало трактуватися як знак прихильності Бога. Світська версія протестантської етики бізнесу стала важливою складовою західної суспільної культури, яка стверджує, що можна бути одночасно доброчинним та бути успішним у бізнесі і що моральна доброчинність є необхідною для успіху.
Ідея про те, що успішні бізнесмени можуть бути хорошими людьми стала важливим складником капіталістичної моральної ситуації. Капіталізм запропонував нове розуміння взаємозв’язку між економічним успіхом і благом. До капіталізму весь прибуток розумівся як результат спекуляції, відповідно і отримання прибутку морально засуджувалось. Капіталізм забезпечив моральну правомірність «роблення грошей».
Однією із перших етико-економічних концепцій була концепція Г.Форда. Він вважав, що щастя та благополуччя досягаються лише чесною працею і що в цьому полягає етичний людський сенс. Сутність фордівської економічної етики полягає в тому, що вироблений продукт не просто реалізована «ділова теорія», це дещо більше – теорія, мета якої створити зі світу речей джерело радості. Сила і машина, гроші і майно корисні лише постільки, поскільки вони збільшують життєву свободу. Особливу увагу Форд приділяв працівникам. Він обґрунтував диференційний підхід до різних якостей та талантів людини, надаючи їй роботу по її силам та можливостям.
Велике зацікавлення до питань етики бізнесу на сучасному етапі виник у 80-их рр. ХХ ст. в США у зв’язку із зростанням випадків неетичного ведення бізнесу, наслідком якого стало банкрутство великих підприємств, звільненням тисяч робітників, втрата інвесторами своїх вкладів, а також втрата довіри до бізнесу з боку споживачів та інвесторів як на внутрішньому, так і на зовнішньому ринках, в результаті чого величезні втрати зазнала економіка та суспільство в цілому.
Міжнародна бізнес етика як сфера наукового знання отримала широкого розвитку з середини 90-их рр., враховуючи інтенсивний розвиток міжнародної економіки того часу. Вона включає більш широкий, глобальний погляд на питання ділової етики у зв’язку з виникненням багатьох етичних проблем, пов’язаних з проникненням бізнесу у різні сфери зовнішньоекономічної діяльності.
3. Етика бізнесу: предмет та специфіка. Основні категорії бізнес-етики, структура та функції. У найбільш загальній формі етика бізнесу включає такі елементи: етика менеджменту; етика відносин із державою, діловими партнерами, споживачами, суспільством; етика міжособистісних стосунків, ділових переговорів; моральні засади й соціальна відповідальність бізнесу; особиста етика й ділова культура підприємця, етика самоутвердження; діловий етикет тощо. Економічна етика є особливим проявом професійної етики. Проблемам економічної етики на сьогодні приділяється багато уваги, хоча трактується вона неоднозначно. Часто поряд з поняттям «економічної етики» як ідентичні використовують поняття «ділова етика», «етика бізнесу», «підприємницька етика», «етика ринку» і т.д.
Основою бізнес-етики виступають моральні норми, які мають різні відтінки в залежності від сфер застосування. У різних народів, класів і суспільних прошарків, професійних груп виробляється своя етика, писані та неписані професійно-моральні кодекси. Найбільш показовими в цьому відношенні моральні норми медичної, військової, журналістської, ділової етики та ряду інших професій. Одним із різновидів професійної етики є ділова етика, яка пройшла довгу еволюцію в історії господарських відносин. Від античних часів до сучасного постіндустріального суспільства людство пройшло довгий шлях – від простого прагнення вижити до бажання «жити гідно, цікаво, не гірше за інших», а в ділових стосунках – від поборів та грабежів, потім обміну до принципу взаємної вигоди.
Ділова етика в широкому сенсі – це сукупність етичних принципів і норм, якими повинна керуватися організації та їх члени у сфері управління та підприємництва. Вона охоплює явища різного порядку: етичну оцінку як внутрішньої, так і зовнішньої політики організацій в цілому, моральні принципи членів організації, тобто професійна мораль, моральний клімат в організації, зразки моральної поведінки, норми ділового етикету – ритуалізовані зовнішні норми поведінки. Завдання ділової етики – моделювання діяльності компанії як етичних і соціально-відповідальних суб’єктів, доведення до їх свідомості можливості етичних наслідків управлінських рішень, допомогти їм оцінити моральні аспекти діяльності менеджера. Важливою складовою ділової етики є високий професіоналізм, який дозволяє професійно та кваліфіковано вести справу і уникати провалів через некомпетентність чи недосвідченість.
Узагальнюючи вказані елементи, можна виділити ділову етику як сукупність моральних вимог, які базуються на чесності, відкритості, вірності даному слову, здатності ефективно функціонувати на ринку у відповідності з діючим законодавством, встановленими правилами та традиціями. В середовищі більшості підприємців закріпилося розуміння того, що дотримання цих вимог – не лише схвальні, але й вигідні, оскільки закріплюють репутацію суб’єкта бізнесу і значно розширюють можливості його діяльності.
До структури етики-бізнесу традиційно відносять макро- та мікроетику, які ми детальніше розглянемо в наступній лекції.
Етика бізнесу сьогодні функціонує на трьох рівнях:
1. Світовий рівень (гіпернорми). Ці норми базуються на загальнолюдських цінностях і зафіксовані в «Принципах міжнародного бізнесу» - всесвітньому етичному кодексі, прийнятому в 1994 р. в Швейцарії представниками провідних компаній і консультантами із США, Західної Європи та Японії. В стислому вигляді вони зводяться до соціальної відповідальності бізнесу (створення суспільних благ, робочих місць, підвищення рівня життя клієнтів, службовців і акціонерів, а також населення в цілому); модернізація технології, методів виробництва, маркетингу і комунікацій, підвищення довіри до бізнесу; повага до правових норм і забезпечення рівних можливостей в конкуренції і т.д. Особливо виділяють моральні обов’язки компаній та підприємців по відношенню до: покупців, робітників, інвесторів, постачальників, конкурентів, місцевого населення.
2. Макрорівень в масштабі галузі чи національної економіки. Це гіпернорми і близькі до них етичні постулати, які реалізуються в галузевих чи національних кодексах етики бізнесу. Мова йде про повагу до приватної власності і ринкової конкуренції, достовірності інформації, відсутність несправедливої дискримінації на ринку праці.
3. Мікрорівень в масштабі окремої фірми та її клієнтів. Це принципи довіри і відсутність дискримінації у відносинах між постачальниками і покупцями, персоналом та адміністрацією, менеджерами та акціонерами. Їх порушення призводять до втрати чи зростання накладних витрат, конфліктних ситуацій і тому подібного. На даному рівні вирішуються приватні етичні проблеми, які виникають у сфері управління людьми.
Дані принципи доволі таки важко втілювати в реальному житті. Оскільки часто менеджери, які звикли до кількісних критеріїв ефективності і відчуваючи нестачу часу, часто нехтують етичним вирішенням проблем. Непросто також оперувати різними рівнями етичних норм. Гіпернорми можуть суперечити мікрорівневим нормам і іншим конкретним завданням бізнесу. Допомогти тут можуть стандартні прийоми і деякі нові рекомендації спеціалістів по введенню етичних рішень у практиці управління. Ідеальних управлінські рішень звісно не існує. Оволодіння стандартними прийомами дозволяє менеджеру висловити своє рішення зацікавленими сторонами, а останнім – оцінювати якість моральних аргументів.
4. Основні концепції в етиці бізнесу: утилітаризм, деонтична етика, етика справедливості. В етиці бізнесу склалися три основні підходи до моральних проблем бізнесу, які спираються на три етичні напрямки: утилітаризм, деонтична етика (етика обов’язку) і «етика справедливості». Однією із найвпливовіших в етиці бізнесу є концепція утилітаризму. Засновником даної теорії вважається Ієремія Бентам (1748-1832). Згідно принципу утилітаризму дія вважається морально виправданою, якщо вона приносить і має тенденцію приносити максимальну користь максимальній кількості осіб. Сумарна користь співвідносить з об’ємом нанесеної шкоди і якщо вона переважає, рішення вважається неетичним. Якщо ж всі альтернативні дії наносять ту чи іншу ступінь збитку, то обирається «найменше зло». Таким чином заперечується той факт, що дія може виявитися безумовно некоректною. Наприклад, ми знаємо, що нечесність чи крадіжка безумовно погані, але якщо в певних ситуаціях нечесна дія приведе до більшого блага, то згідно з теорією традиційного утилітаризму, нечесний вчинок буде морально виправданим.
Це і визнається основним недоліком даної теорії – її несумісність з двома моральними категоріями: правом і справедливістю. Адже інколи наші дії з точки зору утилітаризму є морально виправданими, хоча насправді вони неправедні і їх результатом стає порушення прав людини, оскільки враховується лише корисний ефект по відношенню до суспільства в цілому, при цьому нівелюються інтереси окремих людей (наприклад, виправдання вбивства однієї людини для «загального» блага чи використання важкої і дешевої праці мігрантів для виготовлення дешевої продукції).
Крім того виникає проблема кількісного визначення «суспільної користі», для вирішення якої утилітаристи пропонують доволі гнучкий спосіб кількісного вимірювання прибутку та витрат, які супроводжують прийняттю рішень, використовуючи грошовий еквівалент. Так, цінність, яку даний об’єкт має для даної особи, можна визначити по ціні, яку вона готова заплатити за вказану річ. Якщо за будь-яку річ платять вдвічі більше, ніж за іншу, то це означає, що перша річ є вдвічі ціннішою для покупця, ніж інша. Те ж можна використати і у визначенні ціни життя та власного здоров’я, яку людина визначає сама, і теж в грошову еквіваленті. Адже ми самі встановлюємо граничну ціну на об’єкти, які здатні знизити ризик як для нашого здоров’я, так і для нашого життя. Проте з подібним вимірюванням погоджуються не усі, тому саме «проблема вимірювання» може звести нанівець всі спроби прихильників теорії утилітаризму надати їй всеохоплюючий характер.
Інший підхід до проблем ділового життя пропонує деонтична етика або етика обов’язку, в основу якої покладена етична концепція І.Канта. Пригадаємо кантівський підхід до оцінки етичного вчинку: дія є морально виправданою для даної людини лише за умови, коли всі інші люди будуть брати за основу власних дій ту ж саму мотивацію. Простіше кажучи, «не бажай іншим того, чого б не бажав собі». В такому формулюванні є два критерії коректності (в моральному плані) будь-якого образу дій:
- універсальність – особисті мотиви повинні бути універсальними («А що якби всі так чинили?»);
- зворотність – особисті мотиви повинні бути такими, щоб людина, яка їх реалізує, могла забажати використання цих мотивів іншими людьми («А що якби я був на його місці?», «А що якби з тобою повилися подібним чином?»).
Таким чином, на відміну від утилітаризму, кантівський підхід зосереджений на внутрішніх мотивах дії. Брехати не можна тому, що якщо дія стане всезагальною, то зв’язки між людьми викривляться, люди втратять довіру одне до одного і суспільство розпадеться. Можна, звичайно, посперечатися з Кантом на тій підставі, що брехня досить поширене явище, а суспільство тим не менше до сих пір не розпалося. Але варто все ж таки подумати про перспективу розвитку такого відношення. Адже одна з основним проблем етики бізнесу якраз і полягає в тому, що люди надто легко вигадують неймовірні обґрунтування дозволеності для них чогось, не дозволеного для інших.
Третій підхід до проблем ділового життя пов'язаний з використанням в аналізі бізнесу категорії справедливості. На відміну від етики утилітаризму і деонтичної етики область застосування «етики справедливості» суттєво звужена. Остання включає в себе в основному проблеми, які пов’язані з відношенням бізнесу та суспільства в цілому, і не стосується, наприклад, проблем відносин між корпораціями. Також очевидно, що стандарти справедливості не можуть стояти вище моральних прав окремої особистості, адже сама справедливість заснована на моральних правах індивідів.
«Етика справедливості» виходить з положення, що люди за своєю природою є суспільними істотами, які повинні жити в суспільстві і створювати соціальні структури для підтримання його функціонування. Основна цінність для її представників – людська рівність, а справедливість є її вираженням. Внаслідок цього моральним обов’язком, як він розуміється в «етиці справедливості» є підпорядкування закону, який повинен бути однаковим для усіх, прийняття справедливих законів, відсутність дискримінації та привілеїв.
Однак складність полягає у тому, що існує ряд відмінних одне від одного уявлень про справедливість. Наприклад:
Вважається, що кожне суспільство повинне поєднувати різні види справедливості і враховувати інтереси кожного свого представника, хоча на практиці це і не завжди так.
Моральні проблеми ділового життя багатогранні і вирішити їх, виходячи із позиції тільки одного вказаного нами напрямку неможливо. На відміну від традиційної культури, коли панувала одна етична система, в сучасному суспільстві рівноправно співіснують етичні системи, що передбачає різну етичну оцінку одних і тим самих явищ в сфері бізнесу.
Тема 2. «Етика і сучасне управління».
План (логіка) викладу матеріалу:
Ключові терміни і поняття.
АВТОРИТЕТ – вплив чи здатність лідера спонукати інших до виконання покладених на них обов`язків.
УПРАВЛІНСЬКА ЕТИКА – сукупність правил і форм ділового спілкування з людьми, яка дозволяє виразити їм повагу, яка допомагає встановити між керівником та підлеглим атмосферу взаєморозуміння, доброго відношення одне до одного.
МІКРОЕТИКА – досліджує специфіку моральних відносин всередині корпорації, між корпорацією як моральним суб’єктом і її робітниками, а також акціонерами.
МАКРОЕТИКА – розуміють ту частину етики бізнесу, яка розглядає специфіку моральних відносин між макросуб`єктами соціальної та економічної структури суспільства: корпораціями, державою, суспільством в цілому.
КОРПОРАТИВНА ЕТИКА – обумовлена діяльністю та цілями даної організації, а також історично складеними стереотипами поведінки в даній організації.
МІЖКОРПОРАТИВНА ЕТИКА – етика відносин між корпораціями.
1. Поняття етики і культури управління: ознаки, зміст, сутність. В бізнесі виділяють три основні складові частини: підприємець, умови підприємництва, етика бізнесу. Без сумніву, головна фігура сучасного бізнесу – підприємець, який постійно готовий іти на ризик, вміє долати труднощі, будь-які перешкоди на шляху до поставної мети і володіє свободою в прийнятті управлінських рішень. Адже бізнесмен це в першу чергу керівник. Тому особливе, навіть пріоритетне значення етика бізнесу має в управлінні. Управлінська етика – сукупність правил і форм ділового спілкування з людьми, яка дозволяє виразити їм повагу, яка допомагає встановити між керівником та підлеглим атмосферу взаєморозуміння, доброго відношення одне до одного. Сутність управлінської діяльності – ланцюг відповідальних рішень, які повинні бути морально обґрунтовані і виключають будь-які моральні втрати.
Сьогодні найбільш ефективним визнається таке управління яке спрямоване на підвищення людського фактору. Націлене на людину, на особистість, управління забезпечує вільний розвиток кожного робітника, задоволення його особистих інтересів, задумів, бажань, розкриває ініціативу, творчі здібності кожного представника колективу. Такий менеджмент і можна назвати моральним, оскільки він базується на моральному підгрунті, на сукупності інтересів, орієнтований на розвиток людських стосунків, в фундаменті яких закладені культура, свобода і ініціатива.
Етика управління включає 4 компоненти:
- цінності: переконання, думки, відношення людей, суспільства в цілому до таких понять як свобода, справедливість, чесність, лояльність, відповідальність.
- стандарти та норми: принципи, що визначають дії людей і службовців для керівництва і контролю за їх поведінкою (закони, кодекси).
- зовнішнє середовище: умови, в яких протікає діяльність людей: політичні, соціальні, культурні і т.д.
- поведінка людей: форми діяльності людей, орієнтовані на цінності даного суспільства в рамках визначених стандартів та норм.
Щоб поведінка у сфері бізнесу відповідало визначеним стандартам і нормам, необхідно три компоненти:
- внутрішній контроль (моральні принципи і свідомість самої людини);
- зовнішній контроль (закони етики, етичні кодекси, етичні принципи);
- механізм вирішення етичних дилем, етичне навчання.
Менеджмент – наука про найбільш раціональну організацію і управління трудовим колективом. Суб’єктом управління являється менеджер (англ. manager – завідуючий, директор, імпресаріо). Його завдання з управління компанією чи фірмою можна звести до вміння грамотно поєднувати виконання наступних функцій:
- передбачити, прогнозувати подальший розвиток, визначати цілі і розробляти стратегію і тактику їх досягнення;
- організувати діяльність підприємства (відділу, підрозділу) у відповідності з його цілями і призначенням, враховуючи матеріальні і соціальні аспекти;
- розпоряджатися персоналом, контролювати виконання управлінських рішень і розпоряджень.
Такими є функціональні завдання менеджменту в цілому. Сучасний рівень науки і техніки висуває великі вимоги до рівня професійної підготовки менеджера, що спеціалізується в тій чи іншій області. Крім цього, менеджер повинен володіти навиками роботи з персоналом, постійно враховуючи людський фактор у вирішенні управлінських завдань.
До причин поширення неетичної практики введення справ можна віднести наступні:
- конкурентна боротьба, яка відкидає в сторону етичні уявлення;
- прагнення підвищити рівень прибутковості бізнесу;
- невдачі із забезпеченням гідної винагороди керівника чи підлеглого за етичну поведінку;
- загальне зниження значення етики в суспільстві;
- натиск з боку організації на рядових робітників з метою знаходження компромісу між власними цінностями і цінностями керівництва.
Виділяють ряд найбільш поширених способів підвищення етики співробітників:
- розробка етичних нормативів, які описують систему загальних цінностей та правил етики, яких, на думку організації, повинні дотримуватися її робітники. Етичні нормативи розробляються з метою опису цілей організації, створення нормативної етичної атмосфери і визначення етичних рекомендацій в процесі прийняття рішень. До варіантів поведінки, які забороняються етичними нормативами відносять хабарництво, подарунки, виплата незаконно отриманих коштів, конфлікти на грунті зіткнення інтересів, порушення закону, махінації, корупція, розкриття таємниць фірми та розголошення таємної інформації та ін.
- створення комітетів з етики – до числа яких входять переважно керівники вищого рівня. Деякі організації не створюють таких комітетів, але наймають спеціаліста по етиці бізнесу – адвоката бізнесу. Його завдання – вироблення судження з етичних питань, пов’язаних з діями організацій, а також виконання функції «соціальної совісті» організації.
- соціальні ревізії, призначені для оцінки і складання звітів про соціальний вплив дій і програм організації. Прихильники соціальної ревізії вважають, що звіти такого типу свідчать про рівень соціальної відповідальності організації. Ще один підхід, який використовують організації для підвищення показників етичної поведінки – навчання етичної поведінки керівників і рядових працівників. При цьому робітників ознайомлюють з етикою бізнесу і піднімають їх чутливість до етичних проблем, які можуть перед ними виникати. Введення етики як предмету в курси навчання бізнесу на університетському рівні є ще однією формою навчанню етичної поведінки, завдяки чому людина починає краще розуміти проблеми етичної поведінки в бізнесі.
- особистий приклад керівника, який зазвичай вважається моральним лідером компанії, задаючи загальний клімат і визначає ступінь етичності вчинків. Особистий приклад високо моральної поведінки керівника практично завжди спонукає співробітників слідувати новим етичним нормам.
3. Мікро- та макроетика. Корпоративна та міжкорпоративна етика. Традиційно етику бізнесу прийнято ділити на мікро- та макроетику. Під макроетикою розуміють ту частину етики бізнесу, яка розглядає специфіку моральних відносин між як макросуб`єктами соціальної та економічної структури суспільства: корпораціями, державою, суспільством в цілому; так і його частинами. Під мікроетикою – дослідження специфіки моральних відносин всередині корпорації, між корпорацією як моральним суб’єктом і її робітниками, а також акціонерами.
В системі моральних відносин між макросуб’єктами спеціалісти виділяють два рівня: горизонтальний та вертикальний. На горизонтальному рівні розглядаються моральні відносини між суб’єктами, які володіють однаковими характеристиками, між різними корпораціями.
На вертикальному – моральні відношення між суб’єктами, що володіють різними характеристиками та властивостями. До цього рівня належать відносини між корпораціями та державою, між корпораціями та суспільством в цілому (чи його частинами) і між корпораціями та оточуючим середовищем.
Більшість людей приймає рішення на мікрорівні, тобто коли людина відповідає за свою поведінку чи приймає рішення, які стосуються інших людей, наприклад по відношенню благоустрою своїх близьких, колег чи навіть невеликого співтовариства. Але деякі люди рано чи пізно починають приймати рішення на макрорівні, наприклад безпосередньо приймаючи участь у формуванні державної національної політики.
Етика бізнесу має відношення і до формування економічних інститутів, і до функціонування професіоналів бізнесу. Економічні інститути суспільства втручаються в область моралі, і з цієї точки зору значення макрорівня етики важко переоцінити. І цілком зрозумілим постає неможливість обмеження мікрорівневим підходом.
На макрорівні інколи буває важко визначити де закінчується етика бізнесу і починається економічна теорія. Адже етика бізнесу на макрорівні пов’язана з застосуванням етичної теорії до економічних інститутів та їхньої політики, тому неможливо розмірковувати про етичні проблеми бізнесу, забуваючи про економіку.
Виділення такої складової бізнес-етики, як корпоративна етика обумовлено тим, що в кожній професійно об’єднаній групі осіб в процесі здійснення ними професійної діяльності формується деякий характерний для неї, неповторний спосіб поведінки при здійсненні нею своєї професійної діяльності. Саме ця, сформована під час професійної діяльності сукупність норм і принципів поведінки бізнес-менеджерів і складає поняття «корпоративної етики».
Корпоративна етика на відміну від універсальної обумовлена особливостями діяльності і цілями даної організації, а також історично складеними стереотипами поведінки в даній організації. Вона є частиною більш широкої нормативної системи, так званої корпоративної культури. Остання включає не лише моральні, але й інші цінності, а також переконання, ритуали, символи.
В макроетиці виділяють ряд проблем, доволі актуальних для сучасного ділового життя. До них відносяться: відносини між корпораціями, між корпораціями та державою, між корпораціями та споживачами, між корпораціями та інвесторами, між корпораціями та локальними співтовариствами, між корпораціями та оточуючим середовищем.
Міжкорпоративна етика – стосується етичної сторони відносин між різними корпораціями, яка ґрунтується в першу чергу на довірі, чесній конкуренції, взаємній повазі та відкритості введення бізнесу. Також етика бізнесу функціонує і на міжнародному рівні. Діючи у власних інтересах, багатонаціональні корпорації повинні розглядати себе в якості посередників в обмінах, які обумовлюють економічний та суспільний розвиток. Бажаючи чи не бажаючи цього, такі корпорації часто рішуче та тривало впливають на інші країни. Вплив на місцеву культуру, релігію і образ життя необхідно детально оцінювати. Тому етичні моменти повинні стати обов’язковим елементом процесу планування введення справ. Багатонаціональні корпорації характеризуються високим рівнем етичної відповідальності і контролю. Увага країни до етики зростає із зростанням економічного благополуччя.
Багатонаціональні організації повинні дотримуватися наступних рекомендацій:
- розробка етичних нормативів, прийнятних у всьому світі;
- врахування етичних питань при розробці стратегії;
- залишення сумнівного ринку при виникненні нерозв’язних етичних проблем;
- складання періодичних звітів про «впливи на етику».
Сучасна підприємницька діяльність базується на принципах кооперації, інтеграції та глобалізації, тому її ефективний розвиток неможливий без наявності системи етичних норм, принципів та правил. Кожному народові властиві специфічні культурні традиції, власний національний менталітет. Володіння знаннями з ділового етикету забезпечує гідне представлення людини у сфері міжнародного бізнесу, формування сприятливого психологічного клімату ділового спілкування, що робить бізнес успішним, ефективним і водночас приємним.
2. Стилі і методи керівництва. Цінності та мотивація культури управління. Управління діяльністю людей потребує високого мистецтва, широкого арсеналу різноманітних прийомів і методів, управлінських та підприємницьких навичок. Сучасний менеджмент – це тисячі можливих рішень та їх нюансів. Причому управлінські рішення розроблені однією фірмою можуть виявитися бездіяльними і навіть небезпечними для інших. Багатоваріантність рішень менеджменту, гнучкість і неординарність господарських комбінацій, унікальний характер кожного управлінського рішення в конкретній специфічній ситуації складають основу управління. Тому в діяльності менеджерів доводиться робити наголос не на стандартних ходах і рішеннях, а на здатності швидко і правильно оцінювати реальну ситуацію і знаходити той єдиноможливий в даній ситуації підхід, який за даних умов буде оптимальним.
Підприємець, керівник – це перш за все лідер, здатний впливати на людей і колектив, спонукати їх ефективно працювати для досягнення поставлених цілей. Успіх лідера залежить від його особистих якостей як людини і стилю його діяльності, тобто, від манери поведінки по відношенню до підлеглих, від його здатності впливати на них і їхню діяльність.
Існують два основних напрямки в стилі керівництва:
- Авторитарний лідер незалежний, володіє сильною владою, нав’язує її своїм підлеглим без вагань. Керівники такого типу виходять з того, що всі робітники при першій можливості уникають роботи, у них мало чистолюбства і вони прагнуть звільнитися від відповідальності, надають перевагу щоб ними керували і навіть захищали. При такому погляді на підлеглих очевидно: щоб змусити людей працювати, необхідно використовувати примус, суворий контроль, загрозу покарання. Авторитарний лідер максимально централізує повноваження, не дає робітникам самостійно приймати рішення, тримає в своїх руках все керівництво, часто використовує психологічний тиск. Але не виключено, що він і проявляє турботу про підлеглих, їх благополуччя.
- Демократичний лідер думає про своїх підлеглих інакше. Тут праця співробітників сприймається як природній процес. При сприятливих умовах праці люди беруть на себе частину відповідальності і прагнуть до неї. Вони відчувають свою причетність до справ фірми і тим більш охоче використовують самоуправління і контроль, якщо за цим слідує винагорода. Тому демократичний лідер в роботі з людьми звертаються до їх свідомості, совісті і честі. Тим самим керівник приводить у відповідність цілі своїх підлеглих з цілями фірми.
Існують також проміжні методи керівництва, які поєднують в собі два основних: експлуататорсько-авторитарний, поблажливо-авторитарний, консультативно-демократичний і груповий.
Перший метод характеризується тим, що керівник не довіряє підлеглим, постійно погрожуючи їм покараннями. Всі проблеми він вирішує сам, даючи підлеглим тільки вказівки. Думка співробітників його мало цікавить, в кращому випадку він роз’яснює їм як необхідно виконувати те чи інше завдання. Рішення такого керівника співробітники сприймають як нав’язане ззовні. Тому вони критично засуджують це рішення навіть в тому випадку, коли воно правильне. Виконують його мляво, а якщо керівник ще й помилився, то їхнім зловтішанням немає меж. В колективі складається негативна атмосфера. За такого стилю керівництва ціна помилок виявляється подвійною – економічні втрати від неправильного рішення і психологічні травми співробітників через особисті відносини колективу і керівника.
Другий метод керівництва – поблажливо-авторитарний – визначається тим, що керівник відчуває себе впевненим, до своїх підлеглих відноситься поблажливо. Загроза покарання існує, але не переважає. Такий керівник для прийняття рішень враховує окремі думки підлеглих, готовий під суворим контролем надати їм певну самостійність, якщо при цьому неухильно дотримується загальна політика фірми. Але таке відношення до підлеглих не виключає недовіру до них керівника. Він цікавиться їхньою думкою лише для того, щоб її відкинути і зайвий раз підкреслити свою власну перевагу, що нерідко призводить до конфліктних ситуацій у колективі.
Третій метод – консультативно-демократичний. Керівник в значній мірі довіряє підлеглим, намагається конструктивно використовувати їхні ідеї, консультується з ними. Він уважно вислуховує всі точки зору своїх підлеглих, не надаючи переваги якій-небудь, виробляє загальну позицію і в її рамках свою власну точку зору. Співробітники залишаються задоволеними тим, що їх думка кладеться в основу рішення і їм приємно, що вони мають можливість допомагати керівництву. В цій ситуації відповідальність керівника підкріплюється моральною підтримкою підлеглих. Але головні рішення приймаються виключно вищими представниками влади. В методах впливу на підлеглих перевага надається заохоченням, дуже рідко використовуються покарання.
Четвертий метод – груповий. Він характеризується тим, що керівник повністю довіряє підлеглих у всіх питаннях, поблажливо вислуховує, використовує їхні думки, організує зустрічний обмін інформацією, залучає підлеглих до визначення цілей фірми і контролю за їх досягненнями. Такий метод вважається найбільш дієвим. Досвідчені керівники першочергову роль відводять людським аспектам проблем, які стоять перед підлеглими, продумано розділяють своїх підлеглих на групи, в роботі яких самі приймають участь. Це відповідає бажанням підлеглих, які чекають від керівника допомоги і підтримки у всіх питаннях.
Керівництво – це мистецтво впливати на людей, надихати їх на те, щоб вони з власної волі прагнули до досягнення загальної мети. Практикують різні форми психологічного впливу на підлеглих. Це:
1. Переконання – менеджер не просто наказує, а надає підлеглому певну інформацію, обґрунтовуючи її, щоб досягнути згоди підлеглих з висунутою точкою зору.
2. Навіювання – націлене на те, щоб співрозмовник прийняв повідомлення без будь-яких доказів, на віру.
3. Метод примусу – ґрунтується на використанні керівником своєї влади і виражається в наказах, розпорядженнях. В менеджменті даний метод ефективний при порушенні трудової дисципліни, невиконання завдань і т.д.
4. Керівник як зразок для наслідування – підлеглі завжди переймають стиль роботи свого керівника, його вміння триматися, вести розмову, відношення до роботи і навіть манеру поведінки. Звідси важливим є постійний контроль за своєю поведінкою і зовнішнім виглядом, постійна робота над собою, долання власних недоліків, розвиток і закріплення позитивних якостей.
Кожне управлінське завдання передбачає конкретні вимоги, так що не кожен з вищезгаданих факторів в рівній мірі відноситься до будь-якої ситуації. Але вони дійсно забезпечують основу для оцінки кожним робітником своїх можливостей по відношенню до вимог, які висуваються на їх роботі.
4. Поняття відповідальності в сучасній етиці бізнесу. Соціальна відповідальність та етика це один із аспектів складного взаємозв’язку бізнесу та суспільства. Концепція соціальної відповідальності бізнесу виходить з того, що менеджмент це не лише економічний інститут, орієнтований виключно на отримання прибутку, але і частина суспільства і з цієї причини відповідальний перед суспільством. Для того щоб не допустити етично неприйнятної поведінки керівників, в практиці менеджменту використовуються наступні критерії при підборі управлінських кадрів:
- приймати на роботу лише «правильних» людей, оскільки брати на роботу людей із заплямованою репутацією це завжди великий етичний ризик;
- розробляти та доводити до відома співробітників норми відповідальної поведінки і менше часу приділяти формальним правилам;
- менеджери не повинні стояти обабіч щоденного життя своєї організації, не контактуючи із співробітниками, конкурентами та іншими групами, які входять у сферу їх інтересів;
- менеджери повинні виступати в якості рольових моделей, приписувати та демонструвати свої уявлення про те, що треба робити.
Особисті цінності знаходяться в серцевині проблеми соціальної відповідальності бізнесу перед суспільством. Люди, які вважають, що організації повинні підвищити прибуток, дотримуючись закону, скоріше за все нададуть високу цінність прибутку, ефективності і нижчу – альтруїзму. Такі люди вважають що організація веде себе правильно і є соціально відповідальною поки її дії відповідають даній системі цінностей. Щоб зробити вибір на користь правильної поведінки важливо мати першопочаткове уявлення про етику. Етика має справу з принципами, які визначають правильну і неправильну поведінку.
Соціальна відповідальність та цілі організації. Постановка цілей організації як вихідний момент в роздумах про соціальну відповідальність бізнесу. В кінцевому рахунку, цілі є факторами, які дозволяють нам безпосередньо зрозуміти цінності та пріоритети, які стоять перед організацією. До числа найважливіших цілей будь-якої організації відносять завдання юридичного, технічного, персонального і соціального характеру, але в першу чергу це отримання прибутку. Керівники, що прагнуть створити ефективно діючу організацію, повинні мати на увазі всі ці цілі, а не лише отримання прибутку, так як ігноруючи вторинні, але не менш важливі цілі, неможливо досягнути і первинної мети – прибутковості.
Корпоративна соціальна відповідальність на відміну від юридичної передбачає певний рівень добровільної реакції на соціальні проблеми з боку організацій. Ця реакція лежить поза вимогами, які визначаються законами чи регулюючими органами, а перевищує ці вимоги. До проявів соціально відповідальної поведінки відносяться благодійність, розвиток корпораціями соціальних програм, спрямованих на підтримку місцевого співтовариства, додаткове інформування зацікавлених осіб про продукцію компанії, добровільне зняття своєї продукції у випадку її можливої небезпеки для споживача та ін.
Розрізняють три підходи до розуміння проблем соціальної відповідальності бізнесу і етики управлінських рішень:
1. Традиційний (вузькоекономічний) – був сформований лауреатом Нобелівської премії М.Фрідменом. Логіка цього підходу наступна: оскільки ділові організації повинні підпорядковуватися інтересам своїх власників, і так як менеджери є всього лише найманими робітниками, то їх найперше завдання полягає в тому, щоб вести бізнес у відповідності з бажаннями власників. Звідси випливає, що істинна роль бізнесу полягає «у використанні енергії і діяльності працівника, спрямованої на збільшення прибутку за умови, що він дотримується правил гри і бере участь у відкритій конкурентній боротьбі, не вдаючись до махінацій чи обману». Таким чином вважається, що організація несе соціальну відповідальність, дотримуючись законів і правил ведення бізнесу.
2. Етичний підхід (з точки зору зацікавлених осіб) – сформований професором соціології, визнаним гуру менеджменту П.Друкером. Сутність цього підходу полягає у визнанні того, що організація в цілому має зобов’язання етичного характеру перед певними групами осіб – стейкхолдерами, до числа яких відносять переважно засновників, менеджерів, акціонерів, власників, постачальників, кредиторів, клієнтів, місцеві співтовариства, профспілки, державні регулюючі органи, професійні асоціації і співробітників. Це багатошарове суспільне середовище здатне суттєво впливати на досягнення організацією її цілей, тому керівництву організації необхідно врівноважувати зовнішню економічну мету з соціально-етичними та економічними інтересами стейкхолдерів. На практиці цей підхід є найбільш поширеним на розвинутих ринках.
3. Соціально-етичний (стверджуючий підхід) – сформувався в 1960-70-их рр. під впливом філософсько-етичних поглядів ряду теоретиків: К.Левіна, Є.Шайна, Г.Мінцберга та ін. Згідно цього підходу менеджери та співробітники організації відповідають за збалансування слідування компанії загальним інтересам: економічним інтересам організації, інтересам стейкхолдерів і глобальним суспільним інтересам. Цей підхід стверджує, що організації повинні нести добровільні зобов’язання перед суспільством і спрямовувати частину засобів на його вдосконалення.
Філософія ринку – це філософія свободи. Ринкове підприємництво – ризиковий тип продуктивної діяльності, який пов’язаний із конкуренцією виробників за сфери впливу. І часто в такій напруженій боротьбі організація забуває про відповідальність, що лежить на ній за її діяльність, яка нерідко приносить немалу шкоду не лише окремій людині, але й суспільству чи навіть людству в цілому (погіршення екології, підвищення стресових ситуацій на роботі, поширення неякісної продукції і т.і.).