історія держави і права України

Работа добавлена на сайт samzan.net:

1.Історія держави і права як наука.Предмет курсу «історія держави і права України».Його місце і значення в системі юридичних наук.

2.Рабовласницькі державні утворення і право на території Північного причорномор’я (середина І тис. до н.е-5 ст. н.е.)

3.Держава скіфів.

4.Античні міста-держави.

5.Босфорське царство.

6.Зародження класового ладу і формування державності у східних слов’ян.Утворення Давньоруської держави-Київської Русі (6-початок 12 ст.).

7.Суспільний лад київської Русі у другій половині 9-першій третині 12 ст.

8.Державний лад київської Русі у другій половині 9-першій третині 12 ст.

9.Право Давньоруської держави у другій половині 9- першій тритині 12ст.

10.«Руська Правда»-пам’ятка стародавнього феодального права.

11.Судові органи і судочинство в Київській Русі.

12.Держава і пр.аво Русі в період феодальної роздробленості (середина 12-перша половина 13ст.).

13.Утворення Галицько-Волинського князівства.Розвиток у ньому феодального землеволодіння.

14.Суспільний і державний лад Галицько-волинської Русі.

15.Пам’ятки державності і права Галицько-Волинської держави.

16.Суспільний лад України у литовсько-польський період (друга половина14-перша половина 17 ст).

17. Державний лад на українських землях в литовсько-польську добу (друга половина 14 — перша половина 17 ст.)

18. Джерела, основні риси і зміст права на Україні в литовсько-польський період (друга половина 14 — перша половина 17 ст.)

19. Литовські статути і ї характеристика.

20.Виникнення українського козацтва:різні концепції в історичній Літературірі.(кнець 15 - перша половина 17 ст).

21. Військово-політичний та адміністративно-територіальний устрій Запорізької Січі (кінець XV-перша половина XVII )

22. Право і судочинство у Запорізькому низовому війську (кінець XV-перша половина XVII ).

23. Народно-визвольна війна 1648-1654 років-вищий етап у розвитку антикріпосницького і визвольного руху українського народу.

24. Зміни в суспільних відносинах.Ліквідація магнатського і польсько-шляхетського землеволодіння в час народно-визвольної війни 1648-1654 років.

25. Ліківідація польської адміністративно-політичної системи управління в Лівобережній україні і створення української національної держави за період 1648-1654 років.

26.Джерела та розвиток феодального права в Гетьманській державі.

27. Правове становище України під протекторатом російського царя. Березневі статті 1654р. Царська жалувана грамота від 27 березня 1654р.

28. Юридичне оформлення входження України до Росії (друга половина XVIIст.)

30. Політичний лад. Адміністративно – політичне становище України у складі Росії.Обмеження автономії України.

31.Посилення колонізаторської політики російського царизму.Утворення губернських органів управління.

32.Джерела і основні риси права гетьмансько-козацької держави(друга половина 16-17ст) .

33.Конституція Пилипа Орлика і її основні положення та історичне значення.

34.Суспільний лад і державний устрій в західноукраїнських землях (середина 17-друга половина 18 ст.)

35.Судочинство і право в західноукраїнських землях (середина 17 – друга половина 18 ст.).

36.Територія і господарство України в першій половині 19ст.

37.Суспільний і державний устрій після ліквідації Української державності (перша пол..19 ст.)

39.Територія,суспільний лад і державний устрій в західноукраїнських землях (кінець 18-перша половина 20 ст.)

40.Судова система і право в західноукраїнських землях (в кінці 18-перш.пол. 19 ст.)

41. Суспільний лад України в період утвердження і розвитку капіталізму (друга половина 19 ст.).

42 Державний устрій України в період утвердження і розвитку капіталізму (друга половина 19 ст.)

43. Джерела,основні риси права і судочинство України в період утвердження і розвитку капіталізму (друга половина 19).

44 Утворення дуалістичної Австро-Угорської монархії в 1867 р. Зашальнодержавні органи влади і управління.Виборча система.

45 Органи урядової адміністрації та самоврядування в Галичині,Північній Буковині та в Закарпатті в другій половині 19.

46 .Система судових,прокурорських органів і адвокатури в Галичині,Північній Буковині та в Закарпатті в другій половині 19 ст.

47.Революція 1905-1907 років в україні.

48.Суспільний лад України в період з початку 20 ст. до 1917 року.

49. Зміни в державному ладі України з початку 20 ст. до 1917р.

50.Цивільне, адміністративне та кримінальне законодавство на Україні за період з 1900 до лютого 1917 років.

51.Зміни в суспільно-політичному ладі і праві Галичини, Північної Буковини та Закарпаття (1900-1917 рр.)

52.Революція 1917 р. в Україні. Утворення і діяльність УЦР. Проголошення УНР.

53.УНР періоду центральної ради:її державність і право.

54.Українська Гетьманська держава (1918р.).Основні риси її права.

55.Суспільно-політичний лад і право УНР періоду Директорії .

56.Утворення і державна розбудова ЗУНР.Ухвала про об’єднання ЗУНР та УНР 03.01.1919.

57 .Тимчасовий основний закон ЗУНР. ЇЇ судова система і право.

58.Еміграційний уряд ЗУНР. Ризький міжнародний договір 1921р. Рішення конференції ради послів 15.03.1923. Занепад і самоліквідація ЗУНР.

59 .Перший всеукраїнський з’їзд рад у Харкові. Проголошення УСРР (25.12.1917)

60 .Створення державного апарату і становлення основ права УРСР.

61. Україна і створення СРСР.Перебудова державного апарату у зв’язку з введенням непу і утворення СРСР.

62. Адміністративно-територіальна Реформа в Україні.Утворення автономної Молдавської СРР (20-ті роки)

63. Основні риси права. Кодифікація законодавства в Українській СРР (20 –ті роки).

64. Поняття та основний зміст Конституції УРСР 1937.

65.Розвиток галузей радянського права на Україні на основі загальносоюзних законодавчих актів. Віднесення кримінального законодавства до компетенції союзу РСР. (30-ті роки)

67. Соціально-економічне становище Західної України у складі Польщі і Північної Буковини у складі Румунії.

68.Пакт Молотова-Рібентропа 1939 р. та його політичне значення для подальшої долі західноукраїнських земель.

69. Звільнення Червоною армією Західної України та Північної Буковини і створення там тимчасових органів влади і управління.

70. Державно-правові акти Народних Зборів Західної України та Північної Буковини і рішення Верхвоних Рад СРСР і УРСР про включення цих земель до складу України.

71. Напад фашистської Німеччини на СРСР.Німецький окупаційний режим.Спроби відновлення української держави з боку ОУН.

72. Перебудова державного апарату на воєнний лад. Реорганізація органів суду і прокуратури (1941-1945).

73. Український рух опору рух опору: радянські партизани партизани і УПА.

74. Зміни у праві і законодавстві в переод війни.

75. Суспільно-політичний розвиток УРСР (друга половина 40-х -1990)

76. Зміни в законодавстві і праві України в період відбудови і спроб реформ.

77.Соціально-економічне і політичне становище Закарпаття в складі буржуазної Чехословакії.

78. Спроби відродження української держави – Карпатської України в 1938-1939 рр.

79. Звільнення Закарпаття від фашистів. Створення органів народної влади. Державне будівництво.

80. Законодавча діяльність Народної Ради і перші кроки радянського будівництва в Закарпатті (1944-1945).

81. Процес перебудови у країні і зміни в сусп-пол. житті.

82.Декларація про державний суверенітет України 16 липня 1990 р. і Акт проголошеня незалежності україни 16 серпня 1991.,політичне і правове становище.

83.Ліквідація СРСР. Політичне і правове значення Біловезької зустрічі керівників України, Росії, Білорусії.

84. Державне будівництво в Україні на сучасному етапі.

85. Підготовка та прийняття Конституції України.

86.Основний зміст нової Конституції України.

87. Утвердження незалежної України:перші 15 років.Сучасна конституційна реформа.

1.сторія держави і права як наука.Предмет курсу «історія держави і права України».Його місце і значення в системі юридичних наук.

Предметом науки ІДПУ є вивчення винекнення, розвиткуі зміни типів і форм держави і права, боротьби укр. народу за утвердження в Україні державності і правової системи.

Як істор. наука ІДПУ є частиною істор. людства і загальної історії України – зберігає відносну самостійність і чітко виражений об’єкт.

З одної сторони є юр наука, з другої гуманітарна, суспільно-політична наука.

Існує схожість між ТДП і ІДПУ, з другої – відміність.

ТДП вивчає загальні закономірності виникнення і розвитку держави і права, не вивчає специфіку ІДПУ.

ІДПУ займається конкретними державно-правовоми системами.

ІДПУ використовує теоритичний матеріал ТДП, розвивається на основі ТДП.

Методологія відповідає на питання «як вивчається ІДПУ?»

Метод науки – це способи вичення дослідження дійсності, це застосування сукупних певних теоритичних принципів, логічних і спеціальних способів чи засобів дослідження чи пізнання, це наука про методи пізнання, що забезпечує дослідження.

Найважливішими принципами (чи підходами) дослідження є:

-Принцип історизму – це основополжний принцип пізнання – вимагає, щоб кожне державне правове явищерозглядати тільки історично (в розвитку), тільки у зв’язку з ін явищами, з конкретним досвідом історії.

-Принцип об’єктивності означаєістинне, правдиве відображення державно-правової дійсності, означає вимогу завжди спиратисьна факти, вивчення їх в істиному змісті, не підганяти наперед сплановані дії.

-Принцип соціального підходу.

-Принцип конкретності.

-Принцип плюралізму (багатоаспектность, варіантність, багатоплановість, різні погляди).

-Принцип порівняльний.

ІДПУ як наукавиконує певні функції, що характеризують її практичне і теоретичне значення:

Пізнавальна або інтелектуальна – виражена в пізнанні і поясненні явищ і процесів державного і правового життя укр суспільства.

Практично-політична. ІДПУ на основі аналізу, осмисленняузагальнюючих історичних фактів і подій, виявляє закономірності тенденцій, напрямки розвитку суспільства, допомагаєдепутатам виробляти науково-обгрунтований курс, спрогнузувати політику, не допускаючи волонтаристських і суб’єктивних рішень.

Світоглядна. Вивчення ІДПУ забезпечує формування наукового світогляду, місце людини у сучасному світію Одним із важливих компонентів ІДПУ є формування історично –правового рішення.

Виховна. Значення ІДПУ формує громадянські якості (патріотизм, свідомість, честь, обов’язок перед Батьківщиною).

Укр. Народ є автохтон (з грец. Походження – місцевий)

Історія державотворення правового розвиткуна території сучасної Укр.бере свій початок від середини 1 тис. до н.е., коли у племен Пн. Причорномор»я з»являються перші держави (рабовласницькі держави, які виникли в процесі розпаду первиного ладу.

На кінці 2 на початку 2 тисячоліття до н.е.в степх Пн. Причорномор»я виникли кимерйці (одна з груп іраномовного населення, прибули на Пд. Україну з району Поволжжя).

В кимерійському суспільстві відбувається такий процес: перехід від військової демократії до станового суспільства, військово-політичне об»єднання було силене до 7ст.

3.Держава скіфів.

На поч.7ст.до н.е.Скіфи булина пн..землях У.Утв.перша Ск.держава.Ск.займались скотарством,мали кочовий сп.життя,був значний розвит.держави,істотний вплив на держ.устрій нас.У.У 5-4ст.до н.е.частина ск.поч.переходити на житлові племена,на пд..У.сер.5ст. до н.е.-1 ск.держава(цар Атей ств.могутню ск.держ.)За характером—паразитична держ,мала експлуатацію сусід.держ.Однак війна 339р.з Македонським царем зак.поразкою.через 100р.Ск.завоювали сармати(Б.частину)Утв.Ск.держ.у Криму стол.-Неаполь-Скіфський.Ск.царство можна віднести до держ.рабовласницького характеру.РАБОВЛАСНИЦЬКА МОНАРХІЯ. Пр.сист.грунтув.на звичаях(звич.право)на народних зборах;Пр.прив.вл.зоб.права,договори скріплювались клятвою,присягою;Сім.пр.панування патріанату,пануючій ролі чол.,багатоженство(ст..жінка займала провідне місце)Після смерті чол..переход.за спадкоємством(самому мол.сину)Тяжкі злочини:ложна присяга(клятва),замах на царя.Покар.застосовувалось за поруш.звичаєвого пр..Тяжким злоч.також було вбивство.Смертна кара:за вбивство царя,крадіжка,обмова невинного,вбивство.

4.Античні міста-держави.

Велику роль відіграли Ант.міста.Ант.м.на тер.У.тісно взаємод.з нас.пд.За відсутн.необх.умов на Грец.територ.вони розсел.від Чорн.моря,Серед.,Ейського.Ольвія (пр..берег Лиману)суч.Очаків Мик.обл.)Тіра(берег Дністр.Лиману)суч.ЗатокаОдеса) Херсонес(суч.Севастополь) Пантикапей (суч.Керч.)З сер.3ст.н.е. перед ант.містами виникли проблеми,вн.труднощіякими зайн.другі країни і виникли зовн.проблеми.Ф.політ устрою та адм..терит.структурою були тотожними з грецькими держ.Рабовл.держ,демократ.режими.Нар.збори вибирали главу держ.Н.зб.—тільки чол..1)-прийн.законів;2)вибори пос.осіб.3)уклад.догов.4)провед зовн.політ. В 5-2ст.до н.е.—влада належ.демосу.В 1ст.до н.е.-фактичне упр.опинилося в руках декількох людей.Влада зосереджується в аристократичної влади. Пр.сист.:Афінська рабовласницька демократія,з урахуванням традицій місц.племен.;Осн.дж.права:закони Н.зборів,місц.звичаї,дик лети Рад.міст.Розвинуте зобов.пр.—поява дог.1-дог.позики,2-дог.дарув.(відбув.за уч.свідків.)для вільних людей такі покар.:см.кара,конфіск.майна,великі штрафи.

5.Босфорське царство.

Босп.царство-рабовл. монархія(обєднання в колонії)протистояло зовн.ворогам(обєдн.Пантікапей), союз племен.1ст.до н.е.(480р.)обєдн.грец.племена(карликові)від Аз.морягирла Дону.Сильна і когут.держ.4-3ст.до н.е.розквіт,2ст.до н.е.Б.царство схопила гостра економ криза,що посилилась з боку Ск.держ.Римляни оволодівають чорноморським узбережжям.На поч..нової ери існ.Босп.ц.залиш.не довго,у 280 р.зазнало удар готів,а через 100р.зникло.Рабовласницька знать:цар,великі купці,вл.великих Майстерен. Осн.роб.сила:раби(1)-приватні;(2)-державні.Б.ц.-рабовласницька монархія. 1-3 ст.н.е.-на чолі стояв спадковий цар,Охоронець царських скарбів,був апарат з його управлінням.Пр.сист.:держ.вл.міг розпорядж.монарх,землі мали храми.Злочини:(1)змова проти царя(2)повстання проти цар.влади(3)відносини з іноземцями.См.кара. Висн.:держ.бере свій поч..від сер.1 тис.до н.е.,коли у народі і племен зявляються перші держ.утворення.Розпад первісного ладу.

Словяни –одна з найб.угрупувань,що сформув.у сер.1тис.до н.е.Слов.виникли з ах тонною(місц.)індо-європ.нас європи,пн..Карпат,тер.Польщі,басейн Припяті,на поч. 7ст.вони стали розсел.на пн.сх.до рос.річок Оки і Волги,на зах.до р.Ельви,і на пд..на ВОлкани.Безпосер.предками були венеди,анти(вваж.вчені)Протягом 7-8ст.сх.слов.продовж.розселятисяі їх наліч.14 вел.племенних союзів(Укр.,Білор.,Рос.)Політ.організ.:вони не мали верх.правителів,соц..-екон.розш.було незначним.Протягом 8ст.сх.слов.змін.,класові суперечки.5-8ст.-союз полян.Розташув.:подніпровї з центрому Києві. Рус.земля(505-559р)це засвідчує назву Русь Першооснова:вигідне полож.Києва як центра,роль К.Отже,союз полян став основою формув.КР.Політ.розв.КР:розв.У.держ.був державним.В.:формув.У.державності(Укр.1187р)і формув.феод.відносин.Отже,виникн.давньорус.держ.з У.у К.було не якимись випадковим,а було закономірним.Прийн.християнства:сприяла обєдн.багатьох племен,сприяла консолі.сусп.,зміцненню кн..владиЯрослав М.поділив землі між 5 синами.

7.Суспільний лад київської Русі у другій половині 9-першій третині 12 ст.

В умовах розв.відбувпевна полірелізація майнов.і соц..різних груп нас.В 9ст.утв.клас панівних феодалів:---відносились самим найб.був кн.КР,місц.кн.,переяславські,Чернігівські,бояри, зб.феод. землеволод.за рахунок общин.людей.Вел.кн.розпод.землі,він наділяв.Отже:найв.місце в сусп.. ієрархії посідали численні члени династії Рурикічів.Феод.вл.на земл.охор.законами КР.Окрему значну за розмірами землю займ.священники,церква стала феод.-землевласником.В.:розвиток феодалізму привів до того,що тільки феодали,кн.,бояри,представники церкви володіли правом вл.на землю,вони не платали данини,мали ін.привілеї. Численну групу КР становили селяни-смерди(80%),склад.різні групи залеж.людей. до сер.11ст.значна част.смердів була відносно незал.людьми.Спадкове пр.:дочка смерда не мала пр..на спад.,феод.-мали.за вбивство::Смерда-5гр.(200гр.срібла)Купця-40гр.старшого слуги чи дружинника(80гр).закуп-це людина що попала в боргову кабалу і зобов.своєю працею повернути купу.В::КР як держбула феод.сусп.і її були притаманні риси. Відмінності від кр.зах.Європи—відсутність рабства,що раб.сходило із іст.арени,несприятливі клімат.умови на укр..землях,християнська віра засуджувала рабство.Влада кн..над боярами.Отже,КР була в деякій мірі уніт.,мала свою специфіку.

8.Державний лад київської Русі у другій половині 9-першій третині 12 ст.

К.держава не була чітко централізованою.За ф.пр.була раньо феод.манорхії,яка ґрунтувалась на принципах сузеринітету-механізм через який здійсн.влада.Дерд.очолював князь.Кн.залежав від дружини,очолюв.походів,збир.данини.К.князі старались підтримувати хороші стосунки із ін..держ.К.кн.викон.законод.ф-ції—судив своїх асаїв.У11-12ст.особл.вагомою стає законод.дія-ть вел.князів,особл.після запровадж.християнства.Без фінансів не може існув.жодна держ.Князі залеж.від данини.»дим»або»соха»-обклад.даниною,податками.Вн.і зовн.політ.:огол.війни і прогол.миру.Висн.:демократ.сторону політ.устрою КР репрезентувало народне віче.Віче-збори,до яких людей не допускали,це перші зародки укр..парламентаризму.Отжинський суд-це суд землевласників над залеж.селянами-смердами.Церк.суд-єпископи розгул.пит.пов.із релігією,знахарства,сім.спори.Нар.збори-орган прямої демонстрації.З розвитком феод.роль віче падає.

9.Право Давньоруської держави у другій половині 9- першій тритині 12ст.

Приватна васність.-є екон.фундаментом,не буде вл.не буде феод.Прив.вл.-ст.71 простої редакції за знищ.знака вл.на бортових деревах накл..12 грн.,це означ.перш за все принцип прив.вл.Р.П.особл.увагу приділ.феод.вл.на землю.Було спец.законод.на землю. ДОГОВОРИ:міна,куп-продаж(Договори («ряди») укладалися, як правило, на торзі усно і в присутності свідків або митника. Про письмові договори Руська Правда не згадує. Перші письмові договори купівлі-продажу землі, що дійшли до нас, були укладені в Новгороді.),позичка(дуже пошир.)і особистий найм.

Спадкове право.:дочка не мала право спадщини.

Особл.розвинутим було сімейно-шлюбне-право.:зберігались сім-шл.відносини,регулюв.на основі звич.пр.Викрадали наречених(обряд). Моногамія(одношлюбність), утрудненість розлуч.,безправність поза шлюб.дітей.Вчені доказують,що сім-шл.пр.прийшло від Візантії:12-13-наречена,14-15-наречений.Вимагалась згода батьків і наречених.Не допускався 3й шлюб.

Кримінальне право.:за Р.П.поняття злочину трактується як «ОБИДА»(образа)-це нанесення матер.шкоди,кража,нанес.фіз.шк., нанес.мор.шк.СУБЄКТИ:тільки вільна люд.,або буль-яка крім холопа(відповідно його власник) СИСТ.ПОКАР.:най серйозніші покар.за розграбув.,позбавл.права жити на терит.своєї громади.Найпошир.були грош.покар.(віра-80грн)-стягув.на користь князя,а інша тому хто постраждав.Таким чином існув.різні покар.за різні злочини. Найпошир.були грош.покар.(віра-80грн)-стягув.на користь князя,а інша тому хто постраждав.Таким чином існув.різні покар.за різні злочини. Метою покарання було насамперед відшкодування збитків потерпілому та його родичам, а також поповнення державної казни. Не можна заперечувати і такої, ще слабо вираженої мети, як відплата. Посягання на життя, честь і майно феодалів каралося суворіше, ніж посягання на життя, честь і майно простих вільних людей давньоруського суспільства. Смертна кара, тілесні й калічницькі покарання не були притаманні найдавнішим системам руського права. Вони виникли насамперед у практиці церковних судів. Видом «суду божого» були так звані ордалії. Розрізнялися два види орда лій: випробування залізом і випробування водою.

10.«Руська Правда»-пам’ятка стародавнього феодального права.

«Руська Правда» - збірка стародавнього українського права, складена в Київській державі у XI-XII ст. на основі звичаєвого права.Р.П.має 43 ст. Широка Руська Правда (121 стаття) була найбільш поширена. Віднайдені біля 100 списків поділяються на три групи: Синодально-Тіроїцьку, Пушкінську і Карамзінську.Звичай в К.державі став основним,з розвитком феод.помир.звич.пр.,воно мало силу в феод.епоху.Воно являло собою систему норм.Держ.споч.збезпечувала дотрим.звичаїв,захист-звич.пр.У 9-10ст.існув.усне зв.пр.Але вже поч..з 10ст.зявл.князівське законодавство.Дог.між греками і рус.912р-норми писаного права.Ось чому в договорі(911 або 912)з греками,де напис.,що рус закон(право К.Русі)Особливе знач.мають статути князів.Вол.Вел.і Яр.Мудрого,присв.регулюв. шлюбно-сім.відносин.Але особл.знач.для того періоду 1 пол.10ст.і для майб.КР має Р.правда-перший русифікований документ КР(першиа збірка КР,кодекс законів періоду феодалізму)На розв.права КР і особл.Рус.правда Я.Мудрого(перших 18 статей)мало вел.вплив.Особл.в галузі зобов.пр.і сум.-шлюб.права.Не вплив.на форм.Сканд.пр.,а віз ант.пр.Зв.пр.стало поєднанням власного права.Отже:звич.пр.КР було єдиним джерелом правових норм у переддерж.епоху,а також протягом 1періоду Укр.держ.Розвиток КР вимагав формув.і розв.феод.Ярослав зробив цю спробу у Рус.Пр.Декілька редакцій перших 17 ст.належ.Я.М.-Оригінал док.не знайдено.Ненайдена бібл..Я.Мудрого.Розпов.літописи,що Я.М.сам писав 17 статей.Автор іст.конституції.Списки – це хто що знайшли і де знайшли.Троїтський спис.-в троїцькій церкві.За їх змістом історики вирізняють 3 осн. Редакції:1-Коротка ред..-43 артикули,є найдавн.,найстар.,под..на 2 част.:1—на Я.М.містить 18 артикулів,що ств.в 1 пол.11ст.;2—решту арт.скл.за Ярослава дітей.2—Скл.за Яр.синів,»Правда Ярославичів»або»Статуту Ярославичів»Кожна редакція від обр.певні етапи розв.феодалізму КР.Р.П.не була офіц..кодексом,її склад.прив.люди,Яр.М.Норми закріплювали класи феод.Пан.класи:феодали,дружина забезп.правовою охороною ніж смерди.

11.Судові органи і судочинство в Київській Русі.

Судочинство. У КР панував обвинув-змаг.процес, що хар-вся активною участю у ньому осіб, заінтересованих у виріш. тих чи інших конфліктів. Суд виконував фц-ії посередника в судовому процесі, що пояснювалося недостатньою розвинутістю держ. механізму. Однак у справах про злочини, які безпосередньо зачіпали інтереси пануючого класу, використав. форми розшукового (слідчого) процесу. Князі та їхні прибічники сам ост.здійсн.розслідування і самі ж судили таких злочинців. Елементи розшук.процесу використ.і церковники під час розгляду справ про злочини проти релігії і церкви. Р П передбач. і такий вид доказів, як свідчення послухів, котрі, на думку більшості дослідників, були свідками доброї слави сторони, яка брала участь у суд.процесі. Так, звинувачуваний у вбивстві міг відвести від себе підозру шляхом виставлення семи послухів.

12.Держава і пр.аво Русі в період феодальної роздробленості (середина 12-перша половина 13ст.).

Феод.роздробл.була виклик.причинами насамперед соц..-екон.характеру: зростанням продукт.сил у с\г та ремісництві, подальшим розширенням, усклад. та зміц.феод.власності на землю, поступальним розвитком феод.способу вир-ва. Бурхливо зростали міста, зароджувалися вн. торговельні зв'язки між містом та селом, відбув.повсюдний розквіт культури.Феод.роздробл.вела до замкнутого госп-ва.Місц.екон.інтереси породж.пр.до відособлення.Кожен,той хто виробляв-поїдав.Відбувалась боротьба між феодалами та смердами.Сусп.лад і земл.КР(12-13ст)в період феод.роздробл.зберіг.сусп.структуру-тотожною.Рус.держ.скл.з 2 антиністичних класів:феод.землевл.і залежні смерди.Як і раніше феод.землеволод.охорон.законодавчо і Р.Правдою.Свідченням того є коротка редакція.Холопів примушували працювати в госп-ві феодалів-число холопів зростало.Держ.лад в період феод.роздробл.КР за формою устрою являла собою комплекс напівсамостійних держ.утворень.Це була своєрідна федерація якій відпов.нова форма правління.Київський престол в 12-13ст.став колективним сузеренітетом-найсильніші князі-повнота влади.Правління було колегіальним.Також була присутня боротьба за престол.Народне віче.Військові сили були автономними,а в пер.війникнязь-головокомандуючий.Політ.церкви була неоднозн.-верхівка духовенства.Висн.:кожна земля чи князівство мали свої особл.держ.і політ.устрою.В цілому в 12-13ст.були характерні панув.феодалів.Князі і бояри використовували держ.апарат для охорони всоєї власності і своїх привілей.

13.Утворення Галицько-Волинського князівства.Розвиток у ньому феодального землеволодіння.

Незважаючи на міжусобні війни між окремими князями, Волинська і Галицька земля здавна підтримували якнайтісніші економічні та культурні взаємини. Ці взаємини стали передумовою об'єднання Волині й Галичини в одному князівстві. Незабаром після смерті Ярослава Осмомисла волинський князь Роман Мстиславович на запрошення галицьких бояр зайняв Галич, але не зміг там утвердитися. Лише в 1199 р., після смерті Володимира Ярославовича, останнього представника династії Ростиславичів, Романові Мстславичу вдалось домогтися сполучення під своєю владою Волині й Галичини в одне князівство. Незадовго до смерті Роман утвердився і в Києві. Кияни охоче перейшли на бік Романа і відчинили йому Подільські ворота Києва. Утворення об'єднаної Галицьке-Волинської держави було подією великої історичної ваги. Недаремно літописець називав Романа великим князем, „царем на Русі", „самодержцем всея Русі", причому слово „самодержець" вперше в літописі застосовано саме щодо нього. Цей титул, перекладений з грецького титулу візантійських імператорів - автократор, засвідчив зміцнення позиції великого князя, підпорядкування ним непокірних боярських угруповань. Саме у Романа Мстиславича шукав притулку імператор Візантії Олексій III Ангел після захоплення Константинополя хрестоносцями.Роман здобув собі авторитет сміливими і успішними походами на половців та литовців. Згодом він втрутився в боротьбу між гвельфами (прихильниками пап) та гібелінами (прибічниками імператорської династії Гогенштауфенів), виступивши на боці Філіппа Швабського Гогенштауфена, який боровся за владу в імперії з Оттоном IV Саксонським, союзником пап. На шляху до Саксонії Роман Мстиславич загинув у випадковій сутичці з військом краківського князя Лешка Білого під Завихостом на Віслі (1205 р.).У період феодальної роздробленості регулятивна роль права посилилася за рахунок збільшення кола конкретних об'єктів феодального господарства, які захищалися правом, розширення складу різних за своїм правовим становищем соціальних груп, передусім феодально залежних верств населення, а також зміцнення основ права-привілею. Для правової системи цього періоду характерне посилення місцевих особливостей (партикуляризм) права, хоча в князівствах Русі воно не досягло тієї глибини, яка мала місце в інших державах, наприклад у країнах Центральної та Західної Європи. Особливості у нормах права, що застосовувалися в окремих князівствах та землях (наприклад Галицько-Волинській), не усували їхньої схожості з давньоруським правом та їх наступності. Зберігалися загальні принципи, інститути та форми цього права на всіх землях Русі.

14.Суспільний і державний лад Галицько-волинської Русі.

Галицько-Волинське князівство значною мірою зберігало риси суспільного й державного устрою, притаманні Давньоруській державі. Водночас суспільна та державна організація князівства, внаслідок впливу сусідніх держав середньовічної Європи, мала свої особливості.Князі Галицько-волинської землі мали судові повноваження. Вони також очолювали військову організацію князівств. Князю належало право збирання податків, карбування монет і розпорядження скарбницею, визначення розміру і порядку стягнення митних поборів. Прерогативою князівської влади було керівництво зовнішньополітичними відносинами з іншими державами.Могутню економічну й політичну основу феодального класу на Галичині становила численна група боярської аристократії («мужі галицькі»), яка володіла великими земельними латифундіями, значною кількістю сіл і міст. Бояри дуже впливали на внутрішню й зовнішню політику держави. «Мужі галицькі» підтримували князівську владу настільки, наскільки вона відповідала інтересам феодальної верхівки. Вони активно протидіяли спробам обмежити їхні повноваження на користь великого князя чи зростаючих міст. До панівного класу належали також служилі феодали, які перебували в економічній і політичній залежності від великого князя чи впливових бояр. Землеволодіння вони отримували як князівські пожалування за військову службу, хоча не гребували й можливістю самочинно захопити общинні землі. Галицьке боярство також роздавало їм власні землі, аби завоювати прихильність дрібних феодалів і використати їх як опору у протистоянні князеві.

15.Пам’ятки державності і права Галицько-Волинської держави.

Збереглися документи юридичного характеру, складені у XIV ст. (грамоти, договори, а серед них і міжнародно-правові, по-ручництво тощо). Ці документи містять переважно відомості про окремі особливо важливі інститути права власності та зобов'язального права. «Рукописання» (заповіт) князя Володимира Васильковича (близько 1287 р.) свідчить про існування в період роздробленості права успадкування феодального володіння у Володимиро-Волинському князівстві, певного порядку передавання князем права експлуатації феодально залежного населення своїм спадкоємцям. Водночас «Рукописання» дає можливість вивчити організацію управління селами й містами Південно-Західної Русі.

16.Суспільний лад України у литовсько-польський період (друга половина14-перша половина 17 ст).

Захопл.Укр.зем.Лит.,пол.,і ін.феодалами не підірв.основу пануючої на У.форми устрою.Існув.форма власності на землю,зберігся класовий поділ на експлуататорів і експлуатованих(феодалів і залежних і напів залежних)Соц.і правове стан.різних верств і особливо феодалів визначалось їх зем.правовл.15ст-безперервне зб.великого феод. землеволодіння, польських, литовських і укр..феодалів,за рахунок загарб.общинних земель(куп-продаж тощо). Сусп.устр.:поряд феодали отримували зем.пожалування за службу(служили свому сузерену і отримували землі)Жалувані землі в 2 видах:(1)-тимчасові(поки вокон.ф-ції служби,то корист.землею),(2)-постійно (право передати спадщину). Найважл.станом,що сформув.в15-16ст,це були магнати-незначний прошарок,прибл. 20-30-княжих чи магнатських сімей.Шляхта:була аристократія ВКЛ і за службу свому сузерену.Шляхтич мав маєтки і 10-15сіл.За корист.маєтками вони несли службу.Князь чи король звільн.від податків,надавали великі привілеї але міг цар забрати землю якщо не виконував службу князю.Шляхта не була однаковою.Духовенство:Становило окрему сусп..верству нас.-предст.католицького напрямку,не міг христ.бути феод.Церква володіла багатьма землями і селами,містечками.З розвитком феод.вол.Кн.лит.роль правосл.церкви зводилась на нівець,а посил.дія католицької церкви-1596р,тобто роль правосл.церкви занепадає.З розвитком вн.і зовн.торгівлі і поч..з15ст.вел.магнати і шляхта розшир.орні землі,щоб зб.вирощ.хліба щоб продавати на зовн.рівні(Європ.рівні)хліб-предмет вивезення за кордон,фільваркова система виробн..-при цьому сел..обробляли землю руками.Після Любл.унії 1569р,коли об’єднано Литву і Польщу посил.роль і економ.:пол..,магнатів,і експлуатація укр..селян.Висн.:після Люб.унії 1569р.укр.сусп.розділ.на 2 антоністичні класи:--шляхта(шляхетський),який мав всі права тощо.—клас селянин(80%)-невільники.

17. Державний лад на українських землях в литовсько-польську добу (друга половина 14 — перша половина 17 ст.)

Приєднання укр. та білорус. Земель до Литви суттєво вплинуло на структуру її держ. влади, яка в багатьох відношеннях копіювала систему держ. органів Київ. Русі.

На чолі Литовсько-Рус. держ. стояв Великий князь. Він був монархом, але владу передавав на змішаних підставах спадкування: обирали одного з його синів. В його руках була вища законодавча, виконавча і судова влада, він очолював збройні сили, проголошував війну та мир, призначав і звільняв держ. урядовців, підтримував дипломатичні зносини з ін. Держ. Значне місце в структурі держ. влади мали удільні князі. Нащадки князів Київ. Русі, а пізніше Гедиміновичі були верховними правителями своїх земель. З прийняттям привілеїв 1434р. Князі в своїх землях стають підданими Великого князя і втрачають свої держ. права.

Важливим органом були рада при князі, яка називалась “пани-рада”. Спочатку до неї входили тільки васали князя. Після Кревської унії в склад ради ввійшли католицькі єпископи, пізніше і вищі посадові особи центрального управління: канцлер, підканцлер, гетьман, маршалки...

спочатку пани — рада була консультативним органом, як колись рада при київському князі, з часом її роль посилюється, і в 1492р. Видається привілей, яким дещо обмежується влада Великого князя. Так, він не міг без пани — ради призначати послів у іноземні держави, вищих урядовців на укр. землі, приймати і скасовувати закони. Найважливіші питання внутр. І зовн. політики він також повинен був вирішувати з пани — радою.

Вступ до пани — ради був відкритий лише для католиків, хоч траплялись винятки. Наприклад, князь Острозький, який був православним, перебував у членах цього органу. В 16 ст. в пани — раду входило до 80 урядників. Велика кількість членів пани-ради робила її громіздким та негнучким органом влади. Раду було важко скликати. Зокрема, з цієї причини Великий князь скликав Таємну раду з 8-10 ближніх осіб.

Прототипом феодальних з”їздів Київської Русі був Великий вальний сейм, який репрезентував панів та шляхту всієї держави. Вперше він зібрався в 1507р. У зв”язку з наміром Великого князя одержати кошти у панів та шляхти на війну з Московським князівством. З часом Великі вальні сейми стали збиратися для розгляду ін. Важливих держ. справ. Сейми породили привілеї шляхти, що звільняли цей стан від обов”язків платити податки. І Статут 1529р. Вже визнав вальний сейм як держ. установу. Центральна адміністрація складалась з урядовців Великого князя. Першою особою був маршалок земський, який у відсутності Великого князя головував на зборах пани-ради. Його заступником був маршалок двірський. Державною канцелярією відав канцлер, а його заступником був підканцлер. Фінансами завідував земський підскарбій та його заступник — двірський підскарбій. Військом командували гетьман земський та гетьман двірський.

Місцева адміністрація з”явилася після ліквідації удільних князів, яких замінили у великих волостях намісники — старости. У великих містах були не старости, а воєводи. В менші міста були призначені державці. Воєводства ділились на староства, або повіти. Територія повітів не була однаковою: менші повіти були в Литві, більші — в Україні.

Староста був не лише урядовцем, який виконував держ. функції, але й управителем великокнязівських господарств, які знаходились на території староств. Старости збирали податки, мали право суду, відповідали за оборону своєї території. Помічниками старост були возні, які виконували судові рішення, здійснювали привід в суд. У кожному повіті були хорунжі та городничі, які здійснювали нагляд за становищем великокнязівських господарств, шляхами...

Головні джерела права: звичаєве право, Руська правда, великокнязівське законодавство, Судебник Казимира ІV 1468р., статути, магдебурзьке право.

Спочатку найбільш важливе місце займала Руська правда. ЇЇ норми були покладені в основу інших джерел права.

Певна частина громадських відносин регулювалась нормами звичаєвого права, які складались історично в процесі суспільного життя. Норми звичаєвого права були настільки авторитетні, що не могло бути і мови про їх ліквідацію. Відповідно до статутів і магдебурзького права вони були обов”язковими для застосування судами. Особливе значення мало формування звичаєвого права в житті тих укр-ців, які тікали від гнабителів і називали себе козаками. До джерел слід віднести також канонічне право (православне і католицьке). Правовими джерелами православної церкви були кормчі книги . З часом важливими стають міжнародні договори, різноманітні княщівськ грамоти, привілеї великих князів, королів польських та постанови польсько-литовських сеймів. Насамперед це договори Лит.-Рус. держави з Прусським і Лівонським орденами, з Новгородською та Псковською республіками, з Московським князівством. Привілеї та грамоти — найважливіші пам”ятки лит.-рус. права. Це були нормативні акти, що виходили з державної канцелярії за підписом або печатками великого князя, радних панів і писаря. Важливий етап у розвитку законодавства — привілей Казимира 1447р., де було детально викладено права магнатів і шляхти, деякі принципи крим., цив., конст. права.

Поряд з земськими з 15 ст. видаються привілеї окремим воєводствам і повітам. Отримують назву обласні привілеї. Передбачали автономію укр. земель, що входили до складу Лит. князівства. Забезпечували “добровільні християнські права”, що базувались на староруському праві, тобто розвивали і конкретизували головні положення Руської правди. Велике значення мали збірники законодавства. Як, наприклад, Судебник Казимира IV 1468р. Автономний характер земель, які отримали обласні привілеї, чітко виявлявся в законодавчому закріпленні норм місцевого звичаєвого права.

До міських привілеїв належали грамоти, видані в 14-16ст. Вони виводили міста з ведення органів місцевої територіальної адміністрації і засновували особливі міські органи за зразком німецьких міст, за магдебурзьким правом. Усі найважливіші законодавчі акти приймав Великий князь спільно з пани-радою і сеймом.

Статут 1566р. - правова система незалежної держави, зв”язаної з Польщею тільки спільним правителем. Закріплював соціально-економічні та політичні зміни, що відбулись у Великому князівстві Литовському з 1530 до 1565р. Складався з 14 розділів, 367 артикулів. Більш досконала систематизація правового матеріалу. Розділ 1,2,3 регулюють норми держ. права. Розділ 4 — судоустрій. Розділи 5-10 — приватне право. Розділ 11-14 — кримінальне і процесуальне право. Називають ще Волинським.

Статут 1588р. - 28 січня 1588р. зазночалось, що метою правової держави є охорона прав і свобод громадян. Два з половиною століття являв собою взірець для законодавців і задовольняв судову практику. 14 розділів, 488 статей. До першого розділу увійшли норми, які можна поділити н дві групи: норми, що стосуються основних положень, і норми, які визначають покарання за держ. злочини. Другий розділ регулюють виконання військового обов”язку шляхтою. Третій — норми держ. права. В ін. розділах — норми цив., кримінал., процесуал. права. Основою правової системи даного періоду був поділ права на публічне і приватне. Конституційне право. Всі три статути містять норми конст. права. Найкраще в Статуті 1529р. Визначені права і обов”язки громадян, їхнє відношення до уряду, повноваження уряду. В І Статуті яскраво відображені ідеї правової держави, не визначені відносиниміж Церквою і державою, немає поняття образи релігії чи Церкви. ІІ Статут радикально реформував систему органів влади й управління. В ІІІ Статуті жителі міст позбавлялися громадянських та політичних прав. Значно звузились функції уряду.

Цивільне право. Детальній регламентації підлягає інститут приватної власності. Власниками землі могли бути лише “вільні люди шляхетського стану”. Землі шляхти поділялись на родові та вислуги. Родові переходили у спадщину тільки за законом. вислуги — землі, які з часом прирівнювались до д ін. видів земельної власності, і їх власники отримували право вільного розпорядження ними. Статути передбачали недоторканість права власності. Значний розвиток отримало зобов”язальне право — регламентувались права і обов”язки за договором купівлі-продажу, обміну, застави, покладу, найму майна тощо.

Спадкове право. Спадкування за законом, за заповітом. За законом спочатку спадкували діти, потім онуки і правнуки. За відсутності таких спадкове право переходило до бокових родичів (братів, сестер...). Міщани міст не мали права на самоврядування, могли передавати за заповітом тільки одну третину майна, дві третини переходило до дітей, а при відсутності їх дітей — у власність власника міста.Шлюбні та сімейні відносини регулювались нормами, яеі складалися ще в Київській Русі і були перенесені в Статути. Шлюбний вік: жінки — 15р., чол. - 18.згодом ІІІ Статут знову зменшив шлюбний вік до 13р.

Кримінальне право. Змінилось поняття злочину — шкода чи злочинність, заподіяна власнику чи громаді. Суб”єкт злочину — вільна чи напіввільна людина, яка за ІІ Статутом досягла 14р., за ІІІ Статутом — 16р.Необхідна оборона чи крайня необхідність звільняли від покарання. З суб”єктивної сторони: навмисні і ненавмисні. Існували закінчені і незакінчені, вчинені особисто і при співучасті. Норми крим.-правового характеру передбачали складну систему злочинів, яка поділялась на 6 головних видів: 1)злочини проти релігії — богохульство, підбурювання до переходу в нехристиянську віру... 2)політичні злочини — втеча до ворога, бунт... 3)державні — поділялись на злочини по службі і проти порядку управління(хабарництво, підробка документів), 4)проти особи — вбивство, образа... 5)майнові — крадіжка, підпал.... 6)проти моралі і сім”ї — двожонство, згвалтування... Мета покарання — залякування. Найтяжче покарання — смертна кара.

19. Литовські статути і ї характеристика.

Статут 1529р. - в основу покладені норми, напрацьовані адміністративною та судовою практикою на базі звичаєвого права України, Литви, Білорусії. Складався з 13 розділів, 282 статтей. В перших трьох розділах були зібрані, в основному, норми конституційного права та принципіальні положення інших галузей, в четвертому та п”ятому — шлюбно-сімейне та спадкове, в шостому — процесуальне, в сьомому — кримінальне, у восьмому — земельне, в дев”ятому — лісне та мисливське, в десятому — цивільне, в 11, 12, 13 — кримінальне і процесуальне. Юридично були закріплені основи суспільного та державного ладу, правове становище населення, порядок утворення, склад і повноваження деяких органів держ. управління. Статут 1566р. - правова система незалежної держави, зв”язаної з Польщею тільки спільним правителем. Закріплював соціально-економічні та політичні зміни, що відбулись у Великому князівстві Литовському з 1530 до 1565р. Складався з 14 розділів, 367 артикулів. Більш досконала систематизація правового матеріалу. Розділ 1,2,3 регулюють норми держ. права. Розділ 4 — судоустрій. Розділи 5-10 — приватне право. Розділ 11-14 — кримінальне і процесуальне право. Називають ще Волинським. Статут 1588р. - 28 січня 1588р. зазночалось, що метою правової держави є охорона прав і свобод громадян. Два з половиною століття являв собою взірець для законодавців і задовольняв судову практику. 14 розділів, 488 статей. До першого розділу увійшли норми, які можна поділити н дві групи: норми, що стосуються основних положень, і норми, які визначають покарання за держ. злочини. Другий розділ регулюють виконання військового обов”язку шляхтою. Третій — норми держ. права. В ін. розділах — норми цив., кримінал., процесуал. права. Основою правової системи даного періоду був поділ права на публічне і приватне. Кримінальні норми зливались як з публічним, так і з приватним правом. Майнові відносини розглядались як відносини людей з речами. Порушення приватного права породжувало обов”язки, виникнення, дія та припинення яких регулювали зобов”язувальним правом. Конституційне право. Всі три статути містять норми конст. права. Найкраще в Статуті 1529р. Визначені права і обов”язки громадян, їхнє відношення до уряду, повноваження уряду. В І Статуті яскраво відображені ідеї правової держави, не визначені відносиниміж Церквою і державою, немає поняття образи релігії чи Церкви. ІІ Статут радикально реформував систему органів влади й управління. В ІІІ Статуті жителі міст позбавлялися громадянських та політичних прав. Значно звузились функції уряду. Цивільне право. Детальній регламентації підлягає інститут приватної власності. Власниками землі могли бути лише “вільні люди шляхетського стану”. Землі шляхти поділялись на родові та вислуги. Родові переходили у спадщину тільки за законом. вислуги — землі, які з часом прирівнювались до д ін. видів земельної власності, і їх власники отримували право вільного розпорядження ними. Статути передбачали недоторканість права власності. Значний розвиток отримало зобов”язальне право — регламентувались права і обов”язки за договором купівлі-продажу, обміну, застави, покладу, найму майна тощо. Спадкове право. Спадкування за законом, за заповітом. За законом спочатку спадкували діти, потім онуки і правнуки. За відсутності таких спадкове право переходило до бокових родичів (братів, сестер...). Міщани міст не мали права на самоврядування, могли передавати за заповітом тільки одну третину майна, дві третини переходило до дітей, а при відсутності їх дітей — у власність власника міста.Шлюбні та сімейні відносини регулювались нормами, яеі складалися ще в Київській Русі і були перенесені в Статути. Шлюбний вік: жінки — 15р., чол. - 18.згодом ІІІ Статут знову зменшив шлюбний вік до 13р. Кримінальне право. Змінилось поняття злочину — шкода чи злочинність, заподіяна власнику чи громаді. Суб”єкт злочину — вільна чи напіввільна людина, яка за ІІ Статутом досягла 14р., за ІІІ Статутом — 16р.Необхідна оборона чи крайня необхідність звільняли від покарання. З суб”єктивної сторони: навмисні і ненавмисні. Існували закінчені і незакінчені, вчинені особисто і при співучасті. Норми крим.-правового характеру передбачали складну систему злочинів, яка поділялась на 6 головних видів: 1)злочини проти релігії — богохульство, підбурювання до переходу в нехристиянську віру... 2)політичні злочини — втеча до ворога, бунт... 3)державні — поділялись на злочини по службі і проти порядку управління(хабарництво, підробка документів), 4)проти особи — вбивство, образа... 5)майнові — крадіжка, підпал.... 6)проти моралі і сім”ї — двожонство, згвалтування... Мета покарання — залякування. Найтяжче покарання — смертна кара.

20.Виникнення українського козацтва:різні концепції в історичній Літературірі.(кнець 15 - перша половина 17 ст).

Занепад КР і Гал-Вол.держ.обумовило до формув. укр.народності і виникн.її державності.Укр.козацтво як сусп.-Іст.явище виникло в кінці 15ст. отже,виникн. козаків,Як небаченої сили в Іст.є ряд причин(1)є соц.-екон.причини(3лит.статут);(2)-політ.причини-безправове становице,безправових мас.3-нац.-політика асиміляції,правосл.віра після 1596р.стала другорядною.Козацтво-сила в боротьбі із зовн.ворогами.Козаки розорювали »пустопорожні» землы, займалися мисливством,рибальством,бджільництвом.Їх життя було небезпечним:доводилося обробл.землю,оборонятись від нападів татар.Згодом,козаки поч.здійснювати походи на Крим.татар.В кінці 15ст.козаки здійснили ряд походів на крим.татар завдавши їм поразки біля гирла Дніпра.Корені укр.коз.сягають ще до часів половецьких куренів. Період кінця 12-пер.пол.13ст.хар-ся як перший етап розвитку укр.козацтва .

Це була велика сила, яка боролась за укр. державність і народність було укр. козацтво. Воно як сусп.-політ. явище виникло в кінці 15ст. у зв”язку з посиленням закріпачення селян польсько-лит. і турецькими феодалами. Причини: 1) соц.-економічні; 2) політичне безправ”я (шляхтич вбив собаку — штраф, людину — нічого); 3) національні (політика полонізації — польська мова, культура); 4) релігійні; 5) зовнішні вороги. Джерел козацтва — укр. село (покидали свої хати і шукали вільні території: Вінничина, Черкащина, Київщина, Полтавщина, Поділля).Слово “козак” тюркського походження — вільний воїн, вільна людина. Потрапивши до слов”ян стало означати окремий соціальний стан вільних від крапацтва людей, обороняючих від загарбників свої землі. Кожен, хто приходив на козацькі землі ставав вільним та зрівнювався у правах з іншими козаками. Козацька громада в значній мірі зберігала риси селянського демократизму. Але землевласники поступово витіснили їх вниз до Дніпра.

Запорізька Січ була суто військовим табором. Там селилися лише чоловіки, жінок туди не пускали ні під яким приводом. Козаки виробляли своєрідні звичаї і правила, пристосовані до суворих умов постійної бойової готовності, їх неписані закони діяли краще, ніж писане законодавство в деяких країнах. Воно не визнавали влади королівської адміністрації. Територія Січі була поділена на 38 січових куренів за територіальною ознакою(Канівський, Корсунський, Переяславський тощо). Їх очолювали курені отамани. Територія на правому і лівому берегах Дніпра біля Запорізької Січі ділилася на 5-10 адміністративних одиниць, які називалися паланками. Там козаки займалися господарством, там само знаходилися хутори, на яких жили з сім'ями одружені козаки. Коли надходив сигнал про початок військового походу, вони з'являлися на Запорізьку Січ. Очолювали паланки полковники. Оточена з усіх боків ворожими державами Запорізька Січ як суспільний організм могла існувати лише за умови постійного поповнення її людських резервів. Своєрідним магнітом, що притягував втікачів з інших українських земель, був демократичний устрій і формальна рівність усіх запорожців.

Найвищим органом козацького самоврядування Запорізької Січі була загальна , або військова рада, на якій вирішували найважливіші військові й господарські питання, обирали і зміщали козацьку старшину. Рада збиралася щорічно 1 січня та 1 жовтня (на Покрову), а також у випадку нагальної потреби.

Подібні збори("сходки") скликалися по куренях та планках. На радах усі козаки мали рівні права і право голосу. Виконавча влада зосереджувалася у руках військової старшини - військових начальників, до яких належали кошовий отаман, військовий суддя, військовий осавул, військовий писар та курені отамани. Нижчі посади займали військові службовці: підписар, булавничий, хорунжий, бунчужний, довбиш, пушкар, гармаш, толмач, шафар, канцеляристи. Кошовий отаман обирався демократичним шляхом та представляв усю вищу владу - військову, адміністративну, судову і духовну. Під час військового походу він діяв як необмежений диктатор і міг карати на смерть, тих, хто не виконував його наказів. До обов'язків отамана належали: затвердження обраних на військовій раді старшин; розподіл військових трофеїв; підтримка дипломатичних відносин з сусідні ними державами; прийом і розподіл в січову та паланочні церкви духовенства з Києва; головування на суді, де розглядалися найтяжчі злочини; загальне керівництво військовими справами; затвердження розподілу земельних угідь між куренями.

Кошового отамана обирали на один рік. Він звітував перед військовою радою, яка приймала рішення про те чи бути отаманом ще один термін. Якщо він за рік зумів завоювати авторитет козаків його могли переобрати ще на один термін. Небагатьох, найбільш популярних і авторитетних ватажків (Івана Сірка, Костя Гордієнка, Петра Калнишевського (прожив 112 р., останній отаман Запорізької Січі) переобирали 10-15 разів.

Другою після кошового отамана особою на Січі був військовий суддя, якого також щорічно обирали на військовій раді. Обов'язком суддів було здійснювати суд "скоро, право й нелицеприятно" . Ознакою влади військового судді була велика срібна печатка, якою він затверджував рішення військової ради. Як і кошовий, жив разом з іншими козаками свого куреня. Інколи заміщав кошового отамана.

Військового писаря також обирали на військовій раді. Він приймав листи, ордери, укази, розсилав по куренях розпорядження кошового отамана, вів дипломатичне листування. Це була дуже важлива і впливова посада, бо більшість простих козаків і навіть деякі гетьмани були неписьменними. Тому писарі по декілька років поспіль обиралися на свої посади. Зовнішньою ознакою військового писаря був каламар-чорнильниця у довгій срібній оправі й гусяче перо за правим вухом.

Військовий осавул мав широке коло обов'язків. У мирний час він слідкував за порядком на Січі, за виконанням судових вироків, проводив слідство, заготовлював продукти для війська на випадок війни, охороняв послів, що приїздили на Запоріжжя. Під час походу він очолював розвідку, що йшла попереду війська, слідкував за ходом битви і міг вносити корективи, підтримував порядок у військовому таборі. Курінні отамани виступали посередниками між військовою старшиною і простим козацтвом. Їх козаки слухали більше ніж кошового чи суддю.

Особливе місце в Запорізькій Січі займали "старики" - колишні військові старшини. Це була основа війська, носії його традицій, які суворо слідкували за дотриманням козацьких звичаїв і не боялися робити зауваження навіть кошовому. Вони мали величезний авторитет серед козаків і на радах займали місце біля військової старшини.

За військовою старшиною йшла старшина похідна та планкова. Похідна старшина - полковник, осавул, писар - діяли під час війни. Паланкова старшина - полковник, осавул, писар, підосаул та підписарій - здійснювала керівництво в межах планки. Повноваження паланкового полковника були досить широкими: у своєму районі він представляв кошового отамана і міг навіть карати на смерть за тяжкі злочини. Існувало три категорії козаків: Реєстрові, які служили Польській державі; Козацька чернь - ті, які проживали в паланках; Запорізькі козаки.

22. Право і судочинство у Запорізькому низовому війську (кінець XV-перша половина XVII ).

На Запоріжжі склалася своєрідна судова система. Військова старшина виконувала не лише адміністративні, а й судові функції. Так, кошовий отаман був верховним суддею, військовий суддя, який здійснював основні судові функції, передавав йому вирішення складних судових справ. Суд кошового отамана був судом першої інстанції для військової старшини, а судом другої інстанції була військова рада.

Найтяжчим злочином у козаків було вбивство свого товариша. За це карали на смерть, наприклад саджали на кола, інколи навіть закопували живцем у землю, разом з покійником.

До тяжких злочинів відносились: нанесення побоїв козакові; крадіжки; гомосексуалізм, дезертирство, насильство в християнських селах, пияцтво під час походу, приведення на Січ жінки, грубе поводження з начальством. Вироки на Запоріжжі були дуже суворими. Якщо в інших країнах за крадіжку могли оштрафувати чи посадити до в'язниці, то тут відрубували голову, в кращому випадку - руку. На смерть карали за пияцтво, дезертирство, не виконання наказу під час походу.

Крім зазначених покарань практикували також биття кийком, ламання рук і ніг, приковування до гармати за неповернутий борг. Судочинство і виконання вироків на Січі було публічним. При винесені вироку судді враховували громадську думку щодо особи злочинця. ПРАВО.

З формування козацького республіканського ладу складається своєрідна правова система на Запоріжжі. Козаки не визнавали дії Статутів та магдебурзького права на своїй території. Правосуддя на Запоріжжі відбувалося у відповідності з старовинними звичаями, "словесним правом і здоровим глуздом". Норми звичаєвого права, які склалися у Запорізькій Січі, закріплювали військово-адміністративну організацію козацтва, роботу судових органів, порядок землекористування, порядок укладання окремих договорів, види злочинів і покарань. Можна з впевненістю стверджувати, що козацьке звичаєве право являло собою народну конституцію.

Продовжувало діяти і канонічне право. Правовим збірником православних норм був грецький Номоканон, Католицьких - Звід канонічного права 1532р.

В роки Визвольної війни на Запоріжжі і в Україні вдосконалюється вже існуюча правова система. Серед джерел права було звичаєве на першому місці. З часом великої ваги набувають нові джерела права. Мова йде перш за все , про гетьманські Універсали. Це були розпорядчі акти вищої влади, які носили загальнообов'язковий характер для всього населення України. Універсали регулювали державні, адміністративні, цивільні, кримінальні та процесуальні стосунки.

Джерелами права були також міжнародні угоди, які укладалися гетьманами, головним чином з сусідніми державами. В них стверджувався стан України як суб'єкта міжнародно-правових відносин. В угодах ми знаходимо норми цивільного та адміністративного права.

Процесуальне право не знало істотних відмінностей між цивільними та кримінальними справами. Домінуючим, як і раніше, був змагальний процес.

Судочинство починалося за заявою потерпілого. Процес мав позовний характер. Позивач самостійно збирав усі докази, пред'являв їх суду і підтримував звинувачення.

З початку народно-визвольної війни проти Речі Посполитої навесні 1648 р. розпочався період відродження Української держави. Передували воєнним подіям 1648-1654 рр. виступи окремих розрізнених рухів різних соціальних груп проти польського феодального панування в Україні. Першими піднялись козаки-"виписчики", яких у 1591-1593 рр. очолив К.Косинський, а у 1594-1596 рр. - С.Наливайко. Найвизначнішим було селянсько-козацьке повстання 1637-1638 рр. під проводом Я.Острянина (Остряниці), яке було жорстоко придушене, а багато його учасників страчені, та прийнято "Ординацію війська Запорізького реєстрового" 1638 р., за якою козацький реєстр було скорочено до 6 тис.чол., ліквідовано виборність гетьмана і вищої старшини, які надалі мали призначатись, і старшинами було призначено польських шляхтичів, діяльність реєстрового козацького війська повністю контролювалась польськими комісарами.

Тож напередодні війни загострились соціально-економічні, політичні і національно-релігійні суперечності. Війна українського народу за рушійними силами і суттю була антикріпосницькою, антифеодальною, а за політичною спрямованістю - національно-визвольною. Повстання у Середньому Подніпров`ї розпочалось під час збирання феодальних повинностей у населення, реєстрове козацтво підтримало повстанців і, невдоволене порядками, введеними у Запорізькій Січі "Ординацією війська Запорізького реєстрового", та домагаючись відновлення усіх своїх прав і вольностей, перейшло на бік керівника визвольного руху Зіновія-Богдана Хмельницького*, вихідця із сім`ї українського православного дрібного шляхтича, високоосвіченого та обдарованого полководницькими і дипломатичними здібностями. Невдовзі повстання охопило всю Україну - Лівобережжя, Подніпров`я, Правобережжя, Східну Галичину, Волинь, Прикарпаття. Селяни розгромлювали маєтки землевласників незалежно від їх національної приналежності і вірування, виганяли місцеву владу, знищуючи притому документи, які засвідчували кріпосницький стан чи економічну залежність селян, королівські грамоти, інвентарі маєтків, орендні листи тощо. Повстанці називали себе козаками і відмовлялись виконувати феодальні повинності. Селянство стало великим бойовим резервом поповнення загонів повстанців.

Особливо антифеодальний характер війни проявився після укладення Зборівського договору 1649 р., який передбачав утворення у межах Речі Посполитої автономної території з Київського, Брацлавського (Полтавщина, частина Поділля і Волинь) і Чернігівського воєводств; ця територія перебувала під владою козацького гетьмана, мала власне військо, урядові повноваження на ній надавались лише православним шляхтичам, на ній не могло розміщуватись коронне військо та проживати жиди і єзуїти, а Київський митрополит отримував місце у польському Сенаті, а також проголошувалась загальна амністія і спеціальна амністія для шляхтичів-учасників козацького повстання.

Попри селянство, у визвольній війні брали участь козацтво, міське населення і козацька старшина, щоправда, переслідуючи різну мету, - селянство намагалось послабити або й скасувати феодально-кріпосницький гніт, рядове козацтво і міська біднота виступали проти посилення соціально-економічного гніту та загрози їх закабалення і закріпачення, українські шляхтичі і православне духовенство, які приєднались до повстанців, домагались відновлення і зміцнення своїх станових прав і привілеїв, козацька старшина намагалась використати ситуацію для збереження феодально-кріпосницьких відносин і встановлення власного повного економічно-політичного панування над підлеглими. Тож у ході війни траплялись соціальні конфлікти, які іноді переростали у збройні виступи проти українських феодалів, нової адміністрації та вимушених поступок польській короні Б.Хмельницького.

Поза тим, у ході війни соціальні верстви об`єднались проти єдиного ворога - іноземних поневолювачів - з метою створити власну православну національну державу, і визвольний рух переріс у загальнонародний. Селяни становили не лише основу військової сили, а й були єдиними годувальниками українського суспільства у роки війни. Запорізьке і реєстрове козацтво та українська шляхта були ядром і передовою бойовою частиною українського війська. Запорізька Січ упродовж війни була центром підготовки військових кадрів, важливою тиловою базою повстанців.

Народне повстання, яке почалося 1648р., охопило більшу частину території та населення України, незабаром переросло у визвольну війну, війна зумовивши докорінні зміни в суспільному розвитку поступово переросла в національну революцію.

У роки національно-визвольної війни сталися великі зміни в структурі українського суспільства. Налякані розмахом повстання польські урядовці, феодали та католицькі священики втекли з території України. Стара польська державна машина була зламана і на зміну прийшла нова козацька держава, створення якої почалося вже у перші місяці повстання. Після втечі феодалів селянство, основна маса населення, відчуло себе вільним. Але привілейованим станом тогочасного суспільства було козацтво, яке одержало великі права і повноваження . Слід зазначити, що козацтво було не однорідною суспільною масою. Верхній прошарок становила старшина, яка використовувала своє службове становище для особистого збагачення. Вона зосереджувала у своїх руках земельні багатства та організовувала там багатогалузеві господарства , де використовувала згодом працю залежних селян.

Привілейоване становище козацької старшини у поземельних відносинах визначало всі аспекти її прав і надавало перевагу над усіма іншими станами. Використовуючи військово-адміністративний апарат влади, вони закріпили за собою низку інших прав і привілеїв. Козацька старшина , використовуючи свою владу, домоглася значного зміцнення економічного становища, розширення соціальних і політичних прав. Цей стан все більше виявляв феодально-кріпосницькі тенденції, що закріплювались у гетьманських універсалах і підтримувалися військово-адміністративною владою. За соціально-економічним і правовим становищем найближче до козацької старшини були українські шляхтичі. Правове становище шляхтичів визначалося попередніми правами, а також актами гетьманської влади, з допомогою яких вони відновлювали, зміцнювали і розширювали свої права і привілеї. Шляхта зберігала за собою попередні землеволодіння, розширюючи їх через отримання нових земель від гетьманської влади за надання допомоги і заслуги перед Військом Запорізьким.

У ході народно-визвольної війни були повністю відновлені права християнської православної церкви. Гетьманська влада підтвердила її панівне становище, затвердила і розширила станові права духовенства. За своїм становищем духовенство стояло поряд із козацькою старшиною і шляхтою.

Аналіз суспільно-економічного і політичного становища козацької старшини, шляхти й духовенства свідчить про те, що у період народно-визвольної війни відбувався процес формування трьох згаданих панівних станів у єдиний клас українських феодалів. Вони змушені були зважати на вимоги народу, боялися антикріпосницьких виступів селян, козацької та міської бідноти. Феодали не змогли зберегти старі феодально-кріпосницькі порядки. Антикріпосницький за характером, феодальний гніт був послаблений.

Велику групу залежного населення становило селянство, міська і козацька біднота. Воно стало головною рушійною силою народно-визвольної боротьби. Як наслідок - було ліквідоване магнатське і польсько-шляхетське землеволодіння. Селян, котрі проживали на цих землях, фактично визнали вільними. За правовим станом селяни поділялися на дві категорії. Першу з них становили селяни, котрі проживали на землях вигнаних магнатів, католицької церкви і полісько-литовської шляхти, за якими визнавалося право вільного переходу. Другу категорію становили селяни, котрі проживали на землях української шляхти і церкви, які продовжували залишатися кріпосними.

Міське населення називалося міщанами. Його верхівку становили купці, цехові майстри ремісників і чиновники, а основну масу - ремісники, дрібні торговці та міська біднота.

Міщанство поширювалась уся система різноманітних повинностей. Вони платили подимний податок, мостові гроші, ярморочні збори, забезпечували військові постої тощо, за свій рахунок утримували міську адміністрацію і забезпечували охорону міста.

В українському суспільстві чільне місце посідало козацтво. Головним обов'язком козаків вважалася військова служба. Козацтво поділялося на старшину і рядових. Козацька старшина належала до панівної верстви. Козацтво визнавалося вільним. Отже, в Україні продовжував існувати суспільний лад, що відповідав феодальному способу виробництва.

Ств. нац. державності. 1648-1654рр. Б.Хм. ств. удільне князівство з центром у Києві. Ф-іїї укр. д.:1. внутр. – забезпечення нормального функціонування сист., наведення порядку; 2. зовн.- захист нац. державності, недоторканість кордонів. Публ. влада скла. з 3 урядів6 генеральний,, полковий, сотинний. Вищий етап влади – Генеральний уряд. Формально діяла військова рада. Гетьман – монарх суверен.держави, вища суд. інстанція. Ген. старшина – поєднання ген. штабу, ояолювала окремі галузі управління. Після гетьмана стояв генеральний писар – ген. бунчужий. На місцях полкові і сотенні уряди. Полки ділилися на сотні (сотники і помічники) до 1683р. У великих містах – магістрати.Село – сільські отамани. З 1649р. Укр. мала право на 40 тис. армію. Особливість – виборність органів публ. влади, роль компільних органів.

29.Соц.-екон. і пол. становище укр. земель у скл. Росії.

17 жов. 1659р. – Переяславська рада підтвердила обрання на гетьманство Юрія. Гетьман втрачав право розпорядження військ. силами. В укр. містах перебували військ. рос. гарнізони (Умань). 1659р.- нові умови договору, доповнення до Березневих статі: 1. обмеж. укр. автономії; 2. росташув. рос. гарнізонів на терит. Рос. 3. контроль над гетьманом. 11 жов. 1965р. обмеж. автономії царським урядом, військом запорізьким – Брюховецьким, який вважав, що гетьман не потрібен, а Московський правитель хотів збільшити к-стьцарських військ на територ. Указ Петра 1 від 16 тр. 1722р. – було ств. І Малорос. колегію на чолі з Вільяміновим. Наказний гетьман – Полуботок Скоропатський. 1727р. після смерті Петра 1 козацька рада обрала гетьманом Миргородського полковника – Д.Апостола. Він скасува Малорос. колегію і прагнув відновити автономію. 1734р. ств. правління гетьманського уряду. 1738р. поділ на губернії. Отже, Укр. почала перетвор. у звичайну провінцію.

38. Джерела і основіні риси права Укр. після ліквідації укр. державності.

Цариз намагається поширити на укр. землі загальнорос. законодавство. Для цього була використана кодифікація права, що розпочалась в Рось імперії на поч 19 ст. Загальне кервництво кодифікац. роботою здійснював М.Сперанський. Визначена програма роботи кодифікаційної комісії передбачала кодифікацію загальноімперсьго і місцевого права. Офіційним приводом для кодифікації місцевого права була необх. систематизації норм, що діяли в Укр. Рішення цієї проблеми було покладено на 3 кодифік. комісії. Перша - працювала над кодиф. основ права Рос. імперії в цілому; 2 – кодиф. у окремих місцевосцях; 3 – редагувала розроблені проекти кодексів.

Цив. право. Головним джерелом був 10 томний звод законів Рос. імперії, а також частина перша «Сільського суд. уставу» 1839р. 10 том скл. з 4 книг. У першій книзі регламентув. норми сім. права, в 2,3 і 4 – норми цив. права. Книга друга містила норми права власності і володіння, та часково норми зобов язалбного права. В третій книзі спадкове право і зобов язальне. Крим. законод. Джерелами крим. права в Укр. були ІІІ Статут та норми магдеб. права, а з 1840 р. – Уложення про покарання крим. та виправні. Книга перша цієї книги була першим в іст. Росії кодексом крим. права, який скл. з заг. і особл. частини. Як джерело крим. права використ Сільський судовий устав.

Адмін. законод. Ця галузь поч. формуватись лише в 2 пол. 19 ст. Центральне місце займало «Положення про заходидо охорони держ. порядку та гром. спокою» 1881р. Такі види адмін. стягнень, як штрафи, арешт, ув язнення в тюрьму або фортецю.

26.Джерела та розвиток феодального права в Гетьманській державі.

Джерела:1.звичаєве право (ним користувалися як судові так і адмін. орг.);2.договір. статті (укладалися майже всіма гетьманами з царським урядом під час прийняття їх на посаду). Велике значення мало гетьманське закон..Це були універсали, декрети та грамоти.Воно регулювало адмін. та цив. відносини. З царювання Петра 1 все частіше видавалися акти, призначені спеціально для України, а також вводилися в дію акти загальноросійського значення. На Лівобережній Україні було відновлено дію Статуту 1588р та збірників магдебурзького права. Законність цих джерел була підтверджена Березневими статтями 1654р, а пізніше – універсалом гетьмана І.Скоропадського від 16 травня 1721р. У Правобережній Україні та Зх. Волині, до входження їх після поділів Польщі до складу Рос. імперії, джерелами права були норми звичаєвого права, Статут 1588р, магдебурзьке право та поточне законодавство Речі Посполитої.

Цивільне право. Важливим джерелом права власності на землю стає пожалування земель за службу гетьманськими універсалами, а пізніше царськими указами. Землі надаються козацькій старшині, українській шляхті, православній церкві та монастирям. Джерелами права власності на землю були також купівля-продаж, спадщина, освоєння пустощів. Існувало 2 форми власності на землю: вотчина та рангові маєтки. Земля вважалася об’єктом власності Січі і була загальнонародною. Землекористувачі платили Січі податок на землю.

Сімейне право. Шлюбний вік для дівчат становив 16р, для юнаків-18р. Заборонялося одружуватися родичам по прямій лінії. Обов’язкова згода батьків. У випадку розриву шлюбу сторони у присутності свідків та священика складали т. зв. «розлучні листи», в яких обумовлювались права та обов’язки сторін.

Спадкове право. Існувало спадкування за законом і за заповітом. Право спадкування мали як сини так і дочки померлого. На укр. землях, де діяло польське законодавство, жінки були обмежені у спадкуванні. Майно матері сини і дочки отримували у рівних долях. Позашлюбні діти були позбавлені права успадковувати батьківське майно.

Кримінальне право. Суб’єктами злочину призначалися особи, які досягли 16р. Психічне захворювання не звільняло від відповідальності, але пом’якшувало вину. Злочини поділялися на: державні, проти прав. віри, військові, службові, проти порядку управління та суду, проти особистості, майнові, проти моралі. Особливо важким була державна зрада. Серед службових злочинів особливо небезпечними вважалися казнокрадство та хабарництво. Важкими злочинами були: вбивство батьків, службової особи, дитини. Покарання поділялися на основні та додаткові. Смертна кара, тілесні, визнання з козацької громади, позбавлення волі, ганебні, майнові покарання. Смертна кара проста та кваліфікована. Проста: розстріл, повішання, відтинання голови, утоплення; до квал.: четвертування, посадження на палю, закопування живим. До майнових покарання відносили штрафи і конфіскація майна. Страта не застосовувалася до вагітних, дівчат-13р, хлопч.-16р., старих людей.

18 січня 1654р Хмельницький скликав раду козацької старшини в м.Переяславі, де було ухвалено остаточне рішення про зверхність Московського царя. Договір потрібно було зміцнити присягою. В 1654р мала відбутися присяга. Московські посли категорично відмовилися брати у цьому участь. Побоюючись втрати підтримки московського царя, враховувалося запевнення, що цар буде гарантувати права і привілеї. До 117 міст було направлено московських чиновників. Українська старшина хотіла, щоб договір був закріплений письмово. З цією метою було проведено 2 нарадив Чигирині і Корсуні, результатами були проект договору і петиції (звернення гетьманської укр. держави до рос. царя). Було підготовлено 23 статті (затверджено 11). Було прийнято проект нового договору.

Зміст: непорушність прав і вольностей укр народу, невтручання царських представників: гетьмана і суддів, а не того кого скаже Москва, вільними голосами, а потім про це сповістити царя. Україна мала право мати свої збройні сили, вести дипломатичні переговори з іншими країнами, не питаючи Москви. Майже всі резолюції були прийняті царем. Цар не мав права дипломатичних відносин з Туреччиною і Польщею. Окремо від цих статей було видано окрему грамоту про права і привілеї укр. старшини і шляхти. Таким чином, були підтверджені права і вольності Війська Запорізького, встановлено кількісний склад збройних сил України, підтверджено право Війська Запорізького обирати гетьмана, спадкувати козацькі маєтки і права козаків їх вдовами і дітьми. Було затверджено перші з 23 статті. 27 березня 1654р козацькі посли одержали цей документ. Ним було оформлено входження України до складу Росії. Цей договір – це значна подія в історії укр. і рос народу. Національно-державні інтереси були надто різними.

28. Юридичне оформлення входження України до Росії (друга половина XVIIст.)

В 2 пол. XVII-XVIIIст українська державність розвивалася під зверхністю іноземних держав: Моск. царства, Польщі, Австро-Угорщини. Назрівала нова війна і перед Б. Хмельницьким постало питання визнати союз або з Росією, або з Польщею. Він вважав, що робота з Москвою буде на певний період більш вигідною ніж з Польщею. Розпочалася Визвольна війна і він почав шукати своїх союзників. Першим був кримський хан, а через нього підтримка Німеччини. Кримський хан виявився ненадійним союзником. Потім було звернення до Москви. Але згодом Б. Хмельницький і козацька старшина переконалися, що без військового союзу з Росією, вони зможуть звільнитись від Польщі. В 1649-1654 рр в Україні панувало 13 московських посольств. Пропозицію про приєднання України до Росії 1 жовтня 1653р обговорив Земський собор і оголосив розрив міжнародного договору.

Упродовж свого існування укр. гетьманська держава відтворила тільки їй притаманні органи центральної та місцевої влади. Гетьман. Обирався на довічний термін. Йому належала вища законодавча, виконавча та судова влада. Очолював збройні сили. Він організовував діяльність центральних органів управління, здійснював контроль і нагляд за органи місцевої влади. Мав право надавати зем ділянки з державного фонду. Генеральна рада – колективний військово-демократичний козацький орган Гетьманщини, який виконував адмін., законод., управлінські, судові функції. Лише їй належало право обирати гетьмана, ген старшину, інколи полковників. Скликання ген ради належало гетьману. Він відкривав засідання і головував на ньому. Рішення ухвалювалось голосуванням – підкиданням шапок або криком.

Старшинська рада – постійний станово-представницький орган, який спочатку функціонував з Ген радою, а потім перебрав її повноваження. Вона складається з 2 палат. Верхня – колегія ген старшини була постійною установою, нижня – старшинські зїзди, що скликалися двічі на рік. Вирішувала питання внутрішньої політики: розпоряджалася фінансами, організовувала військове постачання, розглядала судові справи. Генеральна військова канцелярія. Очолював ген писар. Поділялася на 2 частини: колегіальну і розпорядчу. Складалися гетьманські універсали, вирішувались спори про належність до козацького стану, аналізувалися звіти полковників і сотників, розглядалися апеляції на вироки ген суду.

Перша Малорос колегія – центральний орган рос колоніальної адміністрації в Гетьманщині. Гетьман виконував лише дорадчі функції. Без її згоди заборонялося видавати нормативно-правові акти, накази тощо. Контролювала фінансову систему.

Правління гетьманського уряду – орган створений рос урядом для правління Гетьманщиною. Правління очолював князь Шаховський. Міг міняти укр. представників, виступав за повне усунення козацької старшини від влади. Заборонялося брати землю на правах займанщика. Друга Малорос колегія – орган царської влади, що мав на меті остаточну ліквідацію залишків політ автономії України. Було зроблено спробу розмежувати полкову військову та амін владу. Запроваджувався контроль за наданням посад і звань, президент зрівняв платню укр. чиновників із московськими.

31.Посилення колонізаторської політики російського царизму.Утворення губернських органів управління.

.Характерним для колонізаторської політики 17-18ст, було-1) Андрусівське перемир`я-1667р, внаслідок якого Польща і Москва змовились що Україну-буде поділено на 3-частини-Лівобережну, Правобережну, і Запорізьку січ-кожна з яких мала свій правовий статус! Лівобережна належала Москві-іде збереглось управління часів-Н.Вз-війни, правобережна-Польщі, а Січ-переходила під контроль обох держав. Стосовно Київа-то управління ним було розподілено, тобто спочатку одна країна, потім інша керує визначений період часу!

1. При Гетьманах був резидент-який контролював їх діяльність.

2.1727-1-ша Малоросійська колегія яка змінює резидента-і офіційно мала навести порядок у судах і адміністрації. Хоча вона затв-як вища-суд-інстанція, і їй належала уся повнота влади! Гетьмани могли тільки давати поради(універсали не давали)! Також колегія займалась фін-справами, щоб усі кошти йшли до Цар-казни! Але пізніше Цар-боячись повстання залишає за колегією (інстанцією) лише адмін-статус-функції(управління)!

3. 1734-1750-Україна була без Гетьмана! Його функції-виконував Гетьманський уряд-під наглядом російських старшин!

4.1764-Ліквідація Катериною 2-ю Гетьманщини- і зняття з посади Кирила Розумовського!

5. 2-га Малоросійська колегія! До якої входило- 4-представника-від Царя( Москви, Росії) і 4-українця, очолював її Президент! Катерина 2га у інструкції до Румянцева сказала що все що є на Україні ( Життя, сусп і держ-лад культура) повинні зрівнятись з Російськими, щоб не було різниці! Крім того козацьку старшину було зрівняно з російською-оскільки їй було надано-титули дворян, і вони стали рівні у правах з рос-дворянством. І вони могли займати такі самі посади, мати привілеї і. т. п. ! тепер в них не було мотиву повставати, чи точніше підубурювати до повстнь нищі стани, оскільки більшість бунтів виникало через намагання панівної верхівки отримати більше прав руками нищих верств сусп-прикриваючись їх правами, а тепер вони були слухняні і самі старались утримувати селян в покрі щоб ті самі не бунтували-для того щоб мати ті права і чини-які мали! Для зміцнення місцевої адміністрації царський уряд у 1708 - 1710 рр. здійснив губернську реформу : країна була поділена на вісім губерній , вся повнота влади в яких належала губернатора. Харківський полк відійшов до Київської губернії, а решта Слобожанщини -до Азовської. Згодом , у 1719 р. , вся Слобожанщина ввійшла до складу Київської губернії, де перебувала до 1722 р.

32.Джерела і основні риси права гетьмансько-козацької держави(друга половина 16-17ст) .

Важливе місце серед дж.права посідають гетьманські статті,які гетьмани підписували з царями.Ці документи визначали осн.положення вн.життя гетьманщини.На Правобереж.У.,яка до 1793р. входила до складу Речі Посполитої.Найважливішими джерелами права були акти вищ.органів польської влади,Лит.статути,магд.право та залишки звич.права.1768-75рр.були затверджені так звані кардинальні права,що закріплювали панування магнатів та шляхти в усіх сферах сусп..життя.На Пд.У. діяло заг.-рос.законодавство,яке в 30-40х рр.18 ст. поширилось на всю У. Після закін.нац-визвольної війни 1648-1657рр.цив.право у країни було спрямовано на закріплення станових привілеїв старшини і шляхти. Шлюбно-сім.відносини регул. Переважно нормами православного,церковного та звич.права. Було встановлено шлюбний вік 16-Д,18-Хл.Згода батьків на шлюб дітей вваж.обовязковою.Позашлюбні діти не мали права на успадкув.майна.Кримін.пр.: рослідування злочину в гетьманщині мало приватно-правовий характер за винятком держ.злочинів.Поступово відбувався процес деталізації деяких моментів злочину і розвиток правових ідей.

33.Конституція Пилипа Орлика і її основні положення та історичне значення.

Пiсля смерті І.Мазепи у 1710р.гетьманом було обрано генер.писаря Пилипа Орлика.В день виборів Пилипа Орлика 5 квітня 1710р.було підписано договір під назвою «Конституція прав і свобод запорозького війська».історичне значення договору перш за все в тому,що він був першим конституційним актом У.Конст.обмеж.права гетьмана на користь старшинської аристократії і точно встановлювання якими прибутками міг користуватись гетьман.Конст.приділяла увагу також соц.стан.міщан,селян,та козаків.В цілому вона свідчила про перемогу старшинської аристократії над гетьманським абсолютизмом.Конституція була маніфестом держ.волі укр.народу,памятником держ.політ.думки.

34.Суспільний лад і державний устрій в західноукраїнських землях (середина 17-друга половина 18 ст.)

Сусп.лад.Панівним класом були феодали,правлячу верхівку становили князі та панство утворюючи могутній прошарок магнатів-аристократію.На праві власності їм належали велечезні зем.володіння.Магнати в основному походили з панівних класів Польщі,Румунії та Угорщини. Основну группу феодалів становила шляхта.Верхівка шляхти володіла вотчинними,а основна її маса удільними землями.Шляхта звільнялася від податків і повинностей,за винятком,так званої,земської служби,тобто обовязку служити у війську і виконувати деякі повинності,повяз.з обороною країни.Шляхтичі могли обіймати державні посади,якщо вони сповідували католицизм. Для православних шляхтичів у 1676 під.загрозою см.кари був заборонений виїзд за межі Польщі або вїзд на її.територію.без дозволу властей. Серед шляхти було чимало дрібної та бідної.Певними особливостями відрізнялась пн.Буковина.Тут було дуже мало великих панських маєтків.Серед феодалів майже не було укр.,значним був прошарок вільних селян-резешей(до 30%).Духовенство-передусім-католицьке утвор.другий привілейований стан.Воно поділ.на біле(світське),і чторне(ченці). Селянство-становило осн.масу нас.зах-укр.земель.Міщани-число міщан зростало як і кількіть міст.У 1676р.на Львівській землі налічувалося понад 50 міст і містечок,на Гал.-38,на Вол.-68 тощо.Міська верхівка-купці,лихварі,власники будинків, землевласники-користувалися привілеями.Купецтво в містах обєднувалось в гільдії,більщість ремісників у цехів.Держ.устрій.Зах.-укр.землі поділялися на воєводства:руське,волзьке,волинське.Воєводства очолювались воєводами,яких король призначав з числа магнатів.При них існував.великий штат різних за рангом чиновників,яких підбирав собі воєвода.Головний з них був.-каштелян,котрий допомагав воєводі в управлінні і заміщав його в разі необхідності.Шляхта уважно пильнувала за тим,щоб король не створив вільного йому,розгалуженого чиновницького.апарату.Станово представницький орган-сейм(склад.із сенату)Сейм визначав осн.напрями дія-ті зовн.політ.держави,контролював фінанси.Король владарював але не правив.В Закарпатті станово-представницьким органом були державні збори,що склад.з 2 палат—табул.

35.Судочинство і право в західноукраїнських землях (середина 17 – друга половина 18 ст.).

Внаслідок Національно-визвольної війни Польська судова система була скасована. Тобто шляхетські становили 1)земські-в цив спр, 2)гродські-в крим спр, 3) та підкоморські-в земел-спр.

Всі суди керувалися статутом 1588, і в містах діяло магдебурзьке право.

Після створення Укр-держави-судова система складалася з 1)Генерального суду, 2) полкового, 3) сотенних та громадських ( сільських )!

1)Вищий відповідно-Ген-суд-до якого входили - ген судді ( в різні часи 3, 2, 1) і ген старшина! На початку війни діяв як суд 1-ї інстанції у справах особливої важливості..З часом став вищою апел-інстанцією! 2) Полкові суди-розглядали найбільше справ-їх очолювали полкові судді, проте головували полковники.

3) До сотенних входили-отаман, міський писар, осавул та хорунжий. Вони часто діяли з міськими (ратушними) судами але у 1730 їх було відокремлено, а ліквідували у 1763!

4)Громадські або сільські-були спільні для селян і козаків, але їхні справи розглядали окремо! До складу цих судів входили війт, та представники від селян і козаків.

У 1760-проведено суд-реформу-яку підтримав з`їзд старшини у Глухові-Україну було поділено на 20-судових повітів!. До складу підкоморського суду входили комірник, і підкоморій!

У півн Буковині з 1775р, у східній Галичині, та Закарпаття діяла система Австро-Угорської імперії. Судовими органами тут були жупи (комітети). Усі смертні вироки затверджував губернатор. Рішенням судів виносились іменем імператора. З 1774-в суд справах Галичини стали обов’язково використовувати австрійські правові акти.

1-ю Інстанцією для сільського населення стали домініальні суди, для міського магістрацькі, для шляхти земські! Таким чином на території-Лів, і Прав бережжя було ліквідовано частини козацької суд-системи і введено Рос І Авст-суд системи . Процес-було 2-змагальний і пошуковий (слідчий, інквізиційний).

Більш-стала сфера розшукового процесу, йому підлягали всі справи з тяжких злочинів.

Сторонами процесу були відпов і позивач. Позивачі мали право мати представників у суді, який називався прокуратор. З 18-ст-адвокат повірений.

Судочинство було усним і обов’язково відбивалось в протоколах, які підписували усі члени сууду. До сер-18ст-судочинство велося укр-що свічило що укр мова-мала статус державної.Судові докази-не змінюються-і включало-влесне зізнання, показання свідків, письмові та речові докази!

В 2-й половинні 18ст-додаються висновки експертів. Свідки поділялись на звичайних та офіційних. При розслідуванні тяжких злочинів застосовувалися катування, від нього звільнялась шляхта, духовенство, псих-хворі. Вагітні жінки, старі люди, і малолітні.

По закінченні судової справи суд приймав дикрет!

З сер-18ст-вирок судової справи почав називатися —мнение-- , а постановка з цив спр—ришением--.Сторона яка була невдоволена рішенням могла дати апеляцію в Ген військовий суд в 10-ний термін.Судові рішення виконували самі суди або місцеві уряди!

З 18ст-в судах відновлюється посада судового виконавця-возного!

36.Територія і господарство України в першій половині 19ст.

На початок XIX ст. українські землі у своїй біль¬шості на Лівобережжі, Правобережжі і на Півдні знаходилися в складі Російської імперії. Західно¬українські території — Галичина, Північна Буко¬вина та Закарпаття — були окраїнами Австрійської імперії.

Українські землі в Російській імперії офіційно називалися "Малоросія". За Південною Україною закріплюється назва "Новоросія". У першій половині XIX ст. Україна залишається сіль¬ськогосподарською країною. Але той факт, що поміщикам належало біля 70 відсотків усієї землі, значно гальмував перехід сільськогосподарського виробництва до ринкової економіки. На поміщицьких землях вирощувалось до 90 відсотків товарного хліба. Швидкими темпами розвивається промисловість. Головного значення у промисловості України набули дві галузі: харчова і обробка тваринної сировини на експорт і на потребу промисловості.

Наслідком еволюції сільського господарства та промис¬ловості став розвиток торгівлі Значне місце займала Україна і в зовнішній торгівлі Росії. Особливу роль відігравали чор¬номорсько-азовські порти.

Переломним етапом економіки України, як і Російської імперії в цілому, став кінець 50-х — початок 60-х років. Кримська війна, яку,розв'язав Микола І, закінчилася га¬небною поразкою російської армії. Олександр II розпочав кардинальні реформи. В 1856 році він заявив, що кріпац¬тво має бути скасовано, і що це треба зробити зверху, а не чекати, коли воно почне скасовуватися знизу. 19 лютого 1861 року проголошується Маніфест про скасування крі¬пацтва. В 1860 році розпочалася фінансова реформа, в 1862 році — військова реформа. Було введено загальну військову повинність. Але найбільш демократичними були судова, земська (1864 р.) і міська (1870 р.) реформи. Вони відкрили шлю¬зи для демократичної думки, розвитку національного світо¬гляду.

Реформа 1861 року створила умови для подальшого розвитку промисловості. На якісно новій основі формують¬ся металургійна, цукрова, паперова, вугільна галузі. Роз¬виток промисловості, сільськогосподарського виробництва, транспорту сприяв залученню визволеного від кріпосної неволі селянства в промислове виробництво.

37.Суспільний і державний устрій після ліквідації Української державності (перша пол..19 ст.)

Після знищення залишків автономії України у складі Російської імперії суспільний лад приводиться у відпо-відність до суспільного ладу Росії. Офіційно все населен¬ня Російської імперії складалося з чотирьох станів — дво¬рянства, духовенства, селянства (сільських обивателів) та міських жителів (міських обивателів).

Дворянство. Процес зрівняння української шляхти в правах з російським дворянством, започаткований ще в другій половині XVII ст., продовжується і в XIX ст. Окрім загальноросійського законодавства, приймається ряд за¬конів, які прямо адресувалися українському дворянству і були спрямовані на підтвердження його прав У першій половині XIX ст. дворянство Російської імперії продовжує зміцнювати своє становище. Дворяни володіли 70 відсотками українських земель, в Західній Україні — 44 відсотками.

Дворянам було надано право кредиту в Дворянському банку і приватних земельних банках під заставу земель, встановлювались премії за реалізацію сіль¬ськогосподарської продукції тощо. Пануюче становище займало дворянство і в державному механізмі. Дворяни очолювали училищні ради, визначали особовий склад мирових судів.

Розширюється мережа дворянських привілейованих навчальних закладів. Дворянство складало більшість у земських установах.

Дворянство створює свої політичні партії. Перш за все це конституційно-демократична партія (кадети) і "Союз 17 октября" (октябристи).

Отже, робимо висновок, правове становище дворянства України за винятком втрати ним влади над особою селя¬нина не змінилось. Привілеї дворянства, встановлені ще законодавством Катерини II, не втратили сили і на почат¬ку XX ст. Дворянство продовжує залишатись найбільш привілейованим станом в країні.

Буржуазія. В умовах становлення товарного виробниц¬тва відбувалося народження соціальної групи населення — буржуазії. Буржуазні прошарки рекрутувалися з різних соціальних станів: дворян, селян, міщан, купців, що йшли шляхом підприємництва.

Весь клас буржуазії з цього часу умовно можна поділити на три прошарки: велика, середня та дрібна буржуазія.

Провідне становище в буржуазному стані належало ве¬ликій буржуазії, яку складала перш за все промислова та банківська буржуазія.

До середньої буржуазії умовно можна віднести бур¬жуазну інтелігенцію — адвокатів, лікарів, землемірів, ін-женерів.

Дрібна буржуазія (власники невеликих підприємств) відступала на задній план. Але на відміну від інших країн, в Україні був досить значний прошарок дрібної буржуазії.

Буржуазія, як і дворянство, займала привілейоване ста¬новище. Та якщо дворянство було політичним, то буржуа¬зія — економічним фундаментом суспільства.

На початку першої світової війни царизм змушений був допустити буржуазію до участі в органах управління, які було створено для обслуговування потреб армії. Цими ор¬ганами були Особливі наради та воєнно-промислові ко¬мітети.

Духовенство. Православне духовенство в Російській імперії було важливою політичною і економічною силою. Воно було звільнене від особистих податків, тілесних по¬карань тощо. У першій половині XIX ст. було дозволено вихідцям з інших станів вступати в духовенство. Був дозволений та¬кож вихід із духовного стану. Дітям священнослужителів надавали звання потомствених громадян.

Міське населення . Міщани складали найбільш численну групу жителів міст — 71,5 відсотка. Окрім них, тут проживали купці, духо¬венство, поміщики і робітні люди.

Міщани сплачували більшу частину податків. У 1832 році їм було надано право переходити до купецтва.

Реформи другої половини XIX ст. привели до якісних змін у складі міського населення. Значну його частину тепер складали буржуазія та робітники.

Селянство (сільські обивателі). Найбільші зміни в розглядуваний період відбулися у правовому становищі селянства.

До реформи 1861 року правове становище селян Украї¬ни характеризується посиленням кріпосного гніту. Селяни поділялися на дві великі групи: кріпосні та державні селяни. Незначну групу складали удільні селяни.

Державний устрій

У першій половині XIX ст. самодержавство продовжу¬вало проводити в Україні перебудову системи управління за російським зразком. У царських указах підкреслюва¬лась обов'язковість для губерній України загальнодержав¬ного управління і загального з іншими губерніями імперії їхнього правового становища.

Центральне управління Україною здійснювали безпосе¬редньо імператор і/створені в 1802—1811 роках міністер¬ство внутрішніх справ і ті галузі міністерства, які мали свої органи в системі місцевого управління України. Адміні¬стративний апарат на місцях очолювався в кожному генерал-губернаторстві відповідно генерал-губернатором, а в губерніях був репрезентований губернаторами і адмініст¬ративно-поліцейськими губернськими установами. Гене¬рал-губернаторами і губернаторами в Україні, як правило, були вищі військові чини.

Система губернського управління складалася з губер¬натора, губернського правління та губернських установ галузевого управління — казенної палати, рекрутського присутствія, присутствія поліції, суду та інших органів, підпорядкованих губернатору.

Органами селянського управління були сільський схід та обраний ним сільський староста, а також збирач податків, доглядачі хлібних магазинів, училищ та лікарень, сільські писарі. Компетенція сільського сходу була обмеженою. Сільські і волосні органи самоуправління були підпо¬рядковані не тільки системі державних органів управлін¬ня селянами — мировим посередникам, повітовим миро¬вим з'їздам і губернським по селянських справах присутствіям, але й поміщикам. Так, право скликання сільсько¬го сходу належало і мировому посереднику, і місцевому поміщику.

39.Територія,суспільний лад і державний устрій в західноукраїнських землях (кінець 18-перша половина 20 ст.)

У першій половині XIX ст. західноукраїнські землі були найбільш відсталою окраїною Австрійської імперії. Осно¬вою економіки, як і раніше, тут залишалося сільське гос¬подарство. Промисловість краю знаходилася на мануфак¬турному рівні. Більшість мануфактур була власністю по¬міщиків і розміщалася в селах. Міста також носили аг¬рарний характер і майже нічим не відрізнялися від сіл. У сільському господарстві продовжували панувати феодально-кріпосні відносини.

Суспільний лад.. Панівною верствою в західноукраїнських землях були поміщики та духовенство. Найбільш привілейованими були австрійські поміщики.Більше привілеїв, ніж православне, мало католицьке і уніатське духовенство. В руках поміщиків і Церк¬ви було зосереджено 44 відсотки західноукраїнських земель.

До панівної верстви належала також торговельна верхівка міст.

До залежної верстви населення належало селянство та більша частина міщанства. Селянство західноукраїнських земель у першій половині XIX ст. було в основному закріпачене. Поміщики мали повну владу над сільською гро¬мадою і селянами. Аграрна реформа 1848 року мала свої позитивні і негативні наслідки. З одного боку, вона звільнила селян від кріпосної залежності і скасувала панщину за викуп, з іншого боку — ліквідувала сервітутне право, позбавила селян користування громадськими,захопленими раніше поміщиками.Багато безземельних і малоземельних селян були звільнені без землі і попали в кабальну залежність від поміщиків.

Хоча в другій половині XIX ст. панівним станом на західноукраїнських землях залишались поміщики, розви-ток капіталізму привів до посилення ролі буржуазії. Вона також не була однорідною, а поділялася на промислову,банківську і сільську. Найбільш сильною в економічному відношенні була сільська буржуазія.

В результаті розвитку капіталізму на західноукраїн¬ських землях більш інтенсивно, ніж раніше, формується робітничий клас. Його основу складають безземельні селя¬ни та дрібні ремісники. На 700 фабриках і заводах Західної України працювало біля 700 тис. робітників.

Державний лад. На початку XIX ст. на західноукраїн¬ських землях панувала австрійська система управління. Очолював край призначений імператором губернатор.Галичина поділялася на округи з окружними старостами на чолі.

У містах були створені магістрати в складі бурмістра і радників, які призначались урядом.

У 1849 році замість губернського управління в Галичині було запроваджено намісництво на чолі з намісником, а в Буковині — крайове управління на чолі з крайовим президентом. Намісник, як і крайовий президент, був одноособовим главою краю. Поряд з центральними урядовими органами адміністративного управління в Галичині і Буковині існували також органи крайового і місцевого самоврядування. В 1861 році імператор створив галичанський і буковинський крайові сейми на чолі з крайовими маршалками. Вся діяльність сеймів підпорядковувалася центральній владі. Імператору належало право скликання та розпуску сеймів, призначення нових виборів. У 1862 році приймається загальнодержавний закон про місцеве самоврядування і на його підставі в 1866 році був опублікований галичанський крайовий закон про громади. Цим законом були створені правові основи самоуправління в Галичині. У відповідності з ним затверджувались повітові громади (гміни), які територіально співпадали з адміністративними повітами. Органами повітової громади була повітова рада — як керівний і повітовий комітет — виконавчий орган місцевої влади. Головою повітового комітету був повітовий староста, який вступав на посаду тільки після затвердження імператором.

40.Судова система і право в західноукраїнських землях (в кінці 18-перш.пол. 19 ст.)

Судова система. У першій половині XIX ст. судова си¬стема на західноукраїнських землях залишилася без змін. Всі суди поділялися на шляхетські, духовні та міські. Шля¬хетськими судами першої інстанції були земські та гродські суди. Для духовенства існували єпископські суди, для го¬родян — магістратські там, де було чинним магдебурзьке право. Селяни були підсудні домініальним судам. Помі¬щики мали судову владу як над сільськими громадами, так і над селянами. Посередником між поміщиком і грома¬дою був війт, якого призначав поміщик з трьох кандидатів. Війт і присяжні з селян розглядали всі цивільні спори. Судом другої інстанції для домініальних судів був комі-татський суд.

Зміни в системі державного механізму в середині XIX ст. торкнулися і системи судів. Станові суди були замінені загальними судовими устано¬вами для всіх станів. Вводились повітові, повітові колегі¬альні, окружні суди і Вищий крайовий суд у Львові для всієї Галичини і Буковини. Вищою судовою інстанцією в державі були Верховний судовий і касаційний трибунал. Крім загальних судів в Австрії, Галичині і Буковині, існували спеціальні суди: військові, промислові і комер¬ційні. Справи про злочини, за які передбачалось покаран¬ня більше ніж на п'ять років ув'язнення, розглядалися в крайових судах. Утворювались суди присяжних (мужів довіри), а для розгляду дрібних цивільних справ — мирові суди. Присяжними і мировими суддями могли бути особи, які відповідали вимогам майнового, вікового та освітньо¬го цензів.

У 1850 році в Австрії була запроваджена прокуратура. За австрійським законодавством суд підпорядковувався прокуратурі. В крайові та окружні суди вводилися посади державних прокурорів. При Вищому крайовому суді у Львові та Верховному судовому і касаційному трибуналі запроваджувалися посади генерального прокурора.

Право. На початку XIX ст. на західноукраїн¬ських землях повністю затверджується австрійська систе¬ма права. Галичина стає місцем апробації нових авст¬рійських законів. Цивільний кодекс 1797 року, який було запроваджено в Галичині, став базою для подальшого вдос¬коналення цивільного законодавства. З 1 січня 1812 року на всій території Австрії був введений в дію новий Ци¬вільний кодекс. Джерелами кодексу були пандектне право, Прусське цивільне уложення 1794 року і провінціальне право деяких австрійських земель. Він складався з 1502 статей і поділявся на три частини.

Ще під час підготовки цивільного кодексу комісія пра¬цювала над створенням цивільно-процесуального кодек¬су. Його було прийнято в 1781 році, а в 1784 році він став чинним і в Галичині. Робота над кодифікацією кримінального права розпо¬чалася в другій половині XVIII ст. В 1768 році приймається кримінальний кодекс. Він складався з двох частин, де пер¬ша регулювала процесуальне, а друга — матеріальне пра¬во. В 1787 році приймається новий кримінальний кодекс, який містив по¬ложення, характерні для буржуазного права.Так, скасовувалася смертна кара. В1852р.видається нова редакція цього кодексу. Кримінальний кодекс 1852 року відмовився від поділу на злочини і тяжкі поліцейські проступки і запровадив поділ на злочини і проступки. Знову вводилася Смертна кара, широко використовувалося тюремне ув'язнення.

41. Суспільний лад України в період утвердження і розвитку капіталізму (друга половина 19 ст.).

Після сел. реформи 1861р. дворянство Укр., як і все дворянство Рос., вступило у період кризи і розпаду.Неспроможність більшої частини дворянства перебуд. в нових екон. умовах привело до втрати ним на к. 19 ст. значної к-сті земель. Але це не є фактом занепаду дворянстава. За ним зберігаються у сі права і привілеї, якими вони користувалися до реформи. Отже. правове становище дворянства Укр. за винятком втарати ним влади над селянином не змінюється. Привілеї двор., вст. ще законод. Катер. 3, не втратили сили і на поч. 20 ст. За умови здійснення внутр. колонізації , швидко зростає населення степової зони Укр., за рахунок іімігр. з Росії, Сербії, Нім., Болгар. Відбулися зміни в структурі пром. Укр. – зростає вага добувної промис, посилено розвиваться металургія, машинобудувуння. Створюєтся матеріально відмінні один від одного прошарки буржуації. Весь клас бурж. з цього часу умовно под. на три прошарки – велика. середня та дрібна бурж. Првовідне місце в б. належало великій бурж., яку скл. перш за все промислова та банківська буржуазія. До сер. відносились умовно – бурж. інтелігенція (адвокати, лікарі, інженери) Дрібна бурж. (власники невел. підпр.) відступала на задній план. Бурж, як і дворянсиво займала привілейоване становище. Вона була екон. фундам. сусп.

У другі пол. 19 ст. помітно набула сили русифікація укр. церкви. Заборонено проповіді укр.м., укр. вимову в богослужінні. Заборон. буд церкви в укр. стилі. Однак головна маса народу залиш. відданою своїй церкві та своїй вірі.

Рефор. 2 пол. 19 ст. привели до якісних змін у місц. населенні. Значну його частину скл. буржуазія та робітники. Головне джерело утв. робітничих кадрів – зубожіле селянство. Головні засади сел. реформи були виклад. в царському маніфесті від 19 лют. 1861р. Селяни ставали особисто вільними, проте право алвсності на землю залишалось за поміщиками. На кріосних селян пошир. економ. права – вони могли купити нерухомість, займатися торгівлею і промислами тощо. Селяни могли подавати позови і відповідати в суді. Отже. реформа 1861 р. дала поштовх соц. диференціації селянства, ств. сільської буржуазії. В 19 ст. завершився процес розшарування укр. козацтва. Головна маса козацтва не отримала двор. прав і сворила окремий стан, який зайняв місце між дворянством і селянством. Козаки зберегли ряд привілеїв.

42 Державний устрій України в період утвердження і розвитку капіталізму (друга половина 19 ст.)

Загальновизнано, що реформи 60—70-х років означали пер¬ший крок на шляху перетворення феодальної монархії в Росії у буржуазну монархію.

Перетвореннями 60—70-х pp. в державний устрій Російської імперії було запроваджено окремі елементи буржуазної державнос¬ті: створено виборні представницькі установи місцевого адміністра¬тивно-господарського управління (земські та міські органи самов¬рядування), виборні органи суду (мирові судді), закладено основи буржуазного судоустрою і судочинства, більш гнучкі форми фінан¬сового контролю і цензури, закріплено принцип всестановості в комплектуванні армії і діяльності органів народної освіти

в міністерствах було проведено децентралізацію, яка супроводжува¬лася деяким розширенням повноважень місцевих органів; урядовий апарат все більше рахувався з думками дворянської та буржуазної громадськості, що висловлювалися через періодичну пресу. Росія залиша¬лася абсолютною монархією із самодержавним монархом на чолі. В країні зберігалися основні дореформені державні вищі, центральні і навіть місцеві установи з дворянською урядовою більшістю.

на рубежі 70—80-х pp., уряд, очолюваний Олександром III, переходить до відвертої реакції. Царський маніфест від 29 квітня 1881 p. проголошував непохитність самодержавства і встановлення режиму політичної реакції. У 80-х і на початку 90-х років здійснюється ряд контрреформ, які значною мірою відмінили найпослідовніші буржуазні реформи і повернули деякі дореформені порядки. Цей курс намагався продовжувати у перші роки свого правління і останній імператор Росії Микола II.

В Україні існував в основному попередній адміністративно-те¬риторіальний поділ. Для шести її губерній характерною була така структура управлінського апарату: адміністрація губернська-повіто¬ва-дільнича (з 1889 p.) і волосна-сільська. Три губернії — Київська, Подільська та Волинська — мали ще своєрідну загальну надбудову у вигляді генерал-губернаторської влади. У 1864р. здійснено земську реформу Волосний сход та волосний староста ---> земський сход, земська управа, мыська дума.

В 1873 році приймається новий кримінально-проце¬суальний кодекс, який проіснував з незначними змінами аж до розпаду Австро-Угорщини. Цей кодекс складався з 27 розділів, які поділялися на 494 статті. Він запроваджу¬вав усність і гласність процесу, суд присяжних

У 1912р. вводиться в дію військовий кримінально-процесуальний кодекс.

Су¬дова реформа була найбільш радикальною, новаторською і технічно досконалою з усіх реформ другої половини XIX ст.. Судові устави, обнародувані 20 листопа¬да 1864 року, і нове процесуальне цивільне і кримінальне законодавство ввели систему незалежних судів, де засіда¬ли професійно підготовлені судді. Суди були відокремлені від адміністрації і навіть за імператором залишалось тіль¬ки право помилування. Публічність і гласність судових засідань, принцип змагальності сторін, введення суду присяжних і адвокатури —- все це створило важливі гарантії демократичних судових процесів. Була також проведена реорганізація прокуратури та введена адвокатура.

Цивільне право.Головними джерелами цивільного пра¬ва були 10-й том Зводу законів Російської імперії, а та¬кож частина перша "Сільського судового уставу" 1839 року. регламентувались норми сімейного права, цивільного права. право власності і володіння та частково норми зобов'язувального права. порядок складання, здій¬снення, виконання, забезпечення і припинення договорів.Бурхливий розвиток підприємницької діяльності, ріст промислового виробництва визвали необхідність у зако¬нах, наділених на регулювання трудових відносин. У 80-х роках XIX ст. приймається пакет законів, які отри¬мали назву фабрично-заводського законодавства. Най¬важливіші з них: "О малолетних, работающих на заводах, фабриках й мануфактурах" від 1 червня 1882 року; "О воспрещении ночной работьі несовершеннолетним й жен-щинам на фабриках, заводах й мануфактурах" від 3 черв¬ня 1885 року; "О надзоре за заведеннями фабричной про-мьішленности й о взаимннх отношениях фабрикантов й рабочих" від 3 червня 1886 року, застосування фабричних законів передбачалося тільки на приватних підприємствах.

Кримінальне законодавство. Джерелами кримінально¬го права в Україні на початку XIX ст. були III Статут та норми магдебурзького права, а з 1840 року — 15-й том Зводу законів Російської імперії та прийняте в 1845 році. Уложення про покарання кримінальні та виправні. всього — 35 видів покарань. Треба підкреслити досить гуманний харак¬тер покарань. Смертна кара призначалась тільки за дер¬жавні та карантинні злочини.У 1885 році виходить третя редакція "Уложення про покарання", 5. Адміністративне законодавство. На початку XX століття адміністративне законодавство характеризувалось обмеженням прав особи. Громадські свободи, проголошені Маніфестом 17 жовтня 1905 року, з часом були обмежені тимчасовими правилами."Тимчасові правила про пресу" (від 24 листопада 1905 року, 18 березня і 26 квітня 1906 року) забороняли публі¬кації, які загрожували безпеці держави, закликали до страй¬ків на підприємствах та припинення занять в учбових зак¬ладах, до організації заборонених законом зібрань тощо.

У середині ХІХ ст. багатонаціональна Австрійська імперія перебувала у стані глибокої економічної та політичної кризи. Протиріччя між окремими частинами імперії, особливо між Австрією та Угорщиною, які стали особливо відчутні під час революційних подій 1848–1849 років та після поразки Відня в Австро-Прусській війні 1866 року, становили реальну загрозу існуванню імперії Габсбургів. У цій ситуації австрійський уряд запропонував укладення угоди, яка б надавала Угорщині значних автономних прав.21 грудня 1867 року імператор Франц Йосиф I (1848–1916) затвердив австро-угорську угоду і конституцію Австрії. Австрійська імперія була перетворена на двоєдину (дуалістичну) державу, яка дістала назву Австро-Угорська імперія. Угорщина отримала політичну та адміністративну автономію, власний уряд та парламент — сейм.На чолі Австро-Угорської імперії стояв австрійський імператор з династії Габсбургів, який одночасно носив титул короля Угорщини. Формально його влада була обмежена рейхсратом в Австрії та сеймом в Угорщині. Згідно з положеннями нової австрійської конституції рейхсрат — двопалатний парламент — складався з Палати панів і Палати депутатів (всього 525 депутатів). До Палати панів, крім спадкових членів, імператор міг призначати пожиттєвих членів. Ними, зокрема, були митрополит Андрей Шептицький та письменник Василь Стефаник.Палата Депутатів формувалася шляхом виборів від окремих провінцій. Виборче право було обмежено майновим і віковим цензом та куріальною системою. 1873 року було запроваджено прямі вибори від усіх курій, крім сільської. Внаслідок зниження майнового цензу для міських і сільських курій з 10 до 5 гульденів річного прямого податку, 1882 року значно зросла кількість виборців, однак уряд відмовився запровадити загальне виборче право.Чергова виборча реформа 1896 року встановила п'яту курію, що повинна була обиратися на основі загального виборчого права (посилала в парламент 72 депутати). У 1907 році було запроваджено загальне виборче право і ліквідовано куріальну систему виборів. Спільними для всієї імперії були три міністерства: закордонних справ, військове та морське і міністерство фінансів. Законодавча влада щодо спільних справ обох частин держави здійснювалася спеціальними «делегаціями», які скликалися щорічно по черзі у Відні та Будапешті. До їхнього складу входили по 60 делегатів від рейхсрату та сейму. Видатки на загальноімперські потреби розподілялися пропорційно для обох частин імперії, згідно зі спеціально укладеною угодою. Так, 1867 року квота встановлювалася у 70 % для Австрії і 30 % — для Угорщини.

У липні 1848 обрано перший австрійськи парламент із 383 мандатів, 96 – галичанам, 31 – українцям. 96 – борці за автономію, за права, Участь українських делегатів у парламенті – прогресивне значення. Березнева конституція 1849 проголошувала, що кожен край має право на власну конституцію. Галичина була поділена на 3 округи – Станіславськи, Львівський та Краківський. У 1849 p. замість губернського управління в Галичині було створено намісництво на чолі з намісником, а в Буковині — крайо¬ве управління, яке очолював крайовий президент. Головна різниця між намісництвами і губернськими управліннями полягала в тому, що в останніх зберігався деякий елемент колегіальності. Намісник, як і крайовий президент, були єдиноначальними особами і підпо¬рядковувались лише вищестоящим властям..Повітові старости - на місцях з широкими повноваженнями ще нище – бургомістри та війти, все це контролювалось губернатором. Поряд із адміністративними органами були підконтрольні їм органи самоврядування, чого не було у російській імперії. Органи самоврядування – Галицький вальний сейм, органи крайового та місцевого самоврядування(Крайові та повітові сейми, міські та сільські ради)все було підконтрольне губернатору. У 1861 р. створено Галицький та Буковинський сейм, на чолі із маршалками. В органах самоврядування були магнати, міщани, ректор, духовенство. Очолювали органи не українці. Влада в жупах належала наджупанам і піджупанам, які, спираючись на адміністративно-судовий апарат, здійснювали нагляд за населен¬ням, збирали податки та інші платежі. В жупах час від часу склика¬лися дворянські збори. В комітетах керівну роль відігравали нача¬льники місцевих управлінь, підлеглі тільки жупному начальству

Згідно з новим законодавством верховна судова влада, тобто право помилування, пом'якшення покарання та звільнення від судового переслідування, належала монарху, причому всі суди повинні були діяти від його імені. Це зумовлювалося прагненням скасувати вот¬чинний суд, який діяв іменем окремих феодалів, ліквідувати само¬врядні міські суди, перетворити усі суди на державні і, отже, зміцни¬ти державну владу і домінуючу роль пануючого класу в цілому.Крім загальних судів, в Австрії, Галичині та Буковині існували спеціальні суди (військові, промислові, торгові та ін.), що було відступом від буржуазно-демократичного принципу рівності перед законом. Усі суди вважалися незалежними, вони повинні були приймати тільки об'єктивні і справедливі рішення. Проте це було лише благим побажанням.Для розгляду деяких кримінальних справ про злочини, за які передбачалося покарання не нижче п'яти років тюремного ув'яз-нення, в приокружних (крайових) судах створювалися суди при¬сяжних, а для вирішення дрібних цивільних справ — мирові суди. Присяжними засідателями і мировими суддями (на західноукраїн¬ських землях вони іменувалися мужами довір'я) могли бути особи, які відповідали вимогам майнового, вікового та освітнього цензів.Під час проведення буржуазних реформ в галузі судочинства було засновано державну прокуратуру. Вона створювалася для здійснення нагляду за законністю діяльності державних установ і фізичних осіб, участі в розгляді судових справ, нагляду за судами, слідством та місцями ув'язнення. На чолі прокуратури стояв гене¬ральний прокурор при верховному судовому та касаційному трибу¬налі, який підпорядковувався в своїй діяльності безпосередньо міністру юстиції. При вищих крайових судах було запропоновано заснувати посади старшого прокурора, а при окружних судах — державного прокурора.

47.Революція 1905-1907 років в україні.

Початок 20 ст започаткував масовий національно-визвольний рух. В цей час серед робітників поширюється ідеї марксизму. Так суперечності між класовою нерівністю, погіршення економічного стану народних мас, спричинене економ кризою, феодальні пережитки у с/г, поразка Росії у російсько-японській війні призвели до революції 1905—1907 pp., буржуазно-демократичної за своїм характером.

У разі перемоги революція 1905—1907 pp. покликана була розв'язати такі основні завдання, як повалення самодержавства, встановлення демократичної республіки, ліквідація поміщицького землеволодіння, введення 8-годинного робочого дня, здійснення демократичних перетворень у країні, зокрема, встановлення виборності державних органів, забезпечення прав і свобод громадян, вирішення національних питань. На початку 20ст капіталістичний розвиток України супроводжувався значними змінами в сусп.- економ житті. Різко погіршився стан селянства, яке переживало гостру нестачу в землі. Більша частина землі знаходилась в дворянства. У січні 1905р розпоч бурж-демократична революція в Рос імпер. Мета: повалення монархії, знищення поміщицького землеволодіння, покращення умов праці, здійснення демократичних перетворень у країні. Тако жукр народ боровся проти нац. гноблення. Зростає роль робітничого класу. Починають з*являтися пол. партії, рухи. Преша укр. партія-Руп(роб укр. парт). Важливу роль відіграли нові органи – ради робітничих депутатів(створ у 1905р).У грудні 1905р відбув збройні виступи в Києві, повстання роб у харкові, протести шахтарів у Донбасі. 17 жовтня МиколаІІ видає Маніфест про свободу слова, друку, про перетворення рос імпер у констит монархію. 1906р Мик ІІ скликає Держ Думу.На ній була присутня укр. фракція, яка наполягала на обговоренні укр. питання.Але через низку причин революція зазнає краху. Висновки: Рев 1905-1907рр мала велике знач, а саме: вона завдала серйозног удару царизму, всі укр. об*єдналися у боротьбу за автономію Укр, під час революції почала стрімко розвиватись культура Укр( почали випускати Укр газети, почали свою д-ть просвіти).

48.Суспільний лад України в період з початку 20 ст. до 1917 року.

Все населення рос імперії под. на 4 стани: дворянство, духовенство, селяни, міщани.Панівним класом на поч. 20ст залишається Дворянство. Як і раніше воно має ряд привілеїв: право створювати фабрики, заводи, майстерні. Переважно їхня д-ть зосереджувалась на виробництві цукру і на гуральництві(водка!).На початку 20ст дворянство активно починає займатися політ д-тю.Чисельною групою ставала буржуазія. Вона поділялась на велику середню, малу. Нею ставали дворяни, міщани, робітники, які почали займатися підпр д-тю.Духовенство. Православне духовенство в Рос імперії було важливою політичноб і екном силою. Вно було звільнене від особистих податків, тілесних покарань. Разом з тим починається великий вплив на духовентово з боку держави. Так держава забороняла дух займатися торгівлею та промислом. Також було дозволено вихідцям з інших станів вступати в духовенство. Також був дозволений вихід із духівнецького стану. Дітям священиків надавали звання потомствених громадян.На поч. 20ст різко почало зростання міського населення. В більшості це були робітники, а також дрібна буржуазія. Головним джерелом збільш роб класу було зубожілі сільські жителі, які ставали дешевою наймано працею. Найбільше вони концентрув у пром. центрах.Міщани сплачували найбільшу частину податків державі.Найбільшим експлуатованим станом були селяни. Хоч вони були юридично вільні від поміщиків, але залишалися економ залежні. Хоча були і позитивні зрушення на селі. З’являлася сільська буржуазія, яка стала на шлях капіталістичних відносин. Більшість селян розорювалось, продавали свої земельні ділянки і переходили у найману працю.

49. Зміни в державному ладі України з початку 20 ст. до 1917р.

Не дивлячись на поразку у революції царизм був вже не той, не мав тієї сили. Царизм був змушений пристосовуватись до нової епохи. Революція змусила миколу 2 піти на суттєві зміни абсолютної влади і створення конституційної монархії. Під впливом капіталізму царизм був змушений провести ряд змін в держ. Апараті: кінець 19 ст поч. 20 микола 2 має необмежену владу. створювалась держ дума, як 1 парламент. Скликання 1 думи мало дуже велике значення, в 1 думі укр. Делегація мала 63 мандати, 1 дума була розпущена. 2 дума була суто демократичною, українська делегація мала 102 місця, 2 дума була також розігнана. 3 дума обиралась за законом, який позбавив багатьох виборчих прав. 3 дума мала 111 місць.

50.Цивільне, адміністративне та кримінальне законодавство на Україні за період з 1900 до лютого 1917 років.

Наприкінці ХІХ ст. був підготовлений і в 1903р. затверджений імператором новий збірник кримінальних законів під назвою “Кримінальне уложення”, який базувався на принципах буржуазного права. Але під час революційних подій набули чинності лише деякі його глави, де передбачалася відповідальність за злочини проти осо- би імператора й членів імператорського дому, верховної влади, правосуддя тощо. Внаслідок посилення репресивної політики царизму виникло адміністративне законодавство, “Положення про заходи до охо- рони державного порядку і громадського спокою” (1881 р.). Воно надало право губернаторам застосовувати такі види адміністра- тивних стягнень, як штрафи, арешт, ув’язнення в тюрмі або фортеці. На початку ХХ ст. адміністративне законодавство спря- мовувалося на обмеження громадянських свобод, дарованих Ма- ніфестом 17 жовтня 1905 р. Тимчасові правила про пресу, товариства, зібрання (1905 р., 1906 р.), забороняли публікації, діяль- ність спілок, товариств, які загрожували громадському спокою й безпеці держави. Винні в організації страйків притягалися до кри- мінальної відповідальності. Принципові зміни відбулися в кримінально-процесуальному праві. За судовою реформою 1864 р. воно відокремилось в само- стійну галузь. Важливе значення мало проголошення презумпції (із лат. — припущення) невинності, за яким особа, підозрювана або обвинувачена у вчиненні злочину, вважалася невинною доти, поки її винність, не доведена судом. Систему характерних для феодального права формальних доказів замінила система вільної оцінки доказів за внутрішнім переконанням суддів. Досягненням кримінально-процесуального права була регла- ментація стадій кримінального процесу: 1) попередній розгляд, що складався з дізнання і попереднього слідства; 2) віддання до суду; 3) підготовчі дії суду; 4) судове слідство з дебатами сторін; 5) винесення вироку. Передбачалась можливість перегляду виро- ку в апеляційному й касаційному порядку. Цивільний процес у мировому суді відбувався спрощеним чи- ном. Пере- гляд судових рішень здійснювався в апеляційному порядку.

51.Зміни в суспільно-політичному ладі і праві Галичини, Північної Буковини та Закарпаття (1900-1917 рр.)

На початку XX ст. Україна була поділена між двома імперіями російською, до якої входили землі на схід від Збруча (Східна Україна), та Австро-Угорською, до якої відійшли Галичина, Буковина Закарпаття (Західна Україна). У Росії проживало понад 20млн українців, у Галичині — 3 млн., у Закарпатті — 0,5 млн., а в Буковині -300 тис. Україна вступила в стадію монополістичного роз¬витку. Тут швидкими темпами розвивається промисловість і сільське господарство, високою була концентрація виробництва, спостерігається інтенсивне проникнення іноземного капіталу, спеціалізація промислових районів. Та водночас у економіці України важливу роль продовжують відігравати докапіталістичні відносини.Початок XX ст. характеризувався також невпинним зростанням виступів робітничого класу, селянства, демократичного студентства, пожвавленням ліберального та національно-визвольного руху. Посилилася активність політичних сил, зросла тенденція до їхнього згуртування, розгорнувся процес самовизначення політичних осередків. Утворюються політичні партії: РУП (Революційна українська партія), НУП (Народна українська партія), УСП (Українська соціалістична партія), УСДП (Українська соціал-демократична партія), УДП (Українська демократична партія) та ін.У1905 р. розпочалася революція, що охопила всю Російську імперію, і Україну також. Результатом класової та політичної боротьби пролетаріату було створення Рад робітничих депутатів, які стали одночасно й органами повстання, й органами революційної влади на місцях. Перші Ради в Україні виникли в жовтні 1905 р. у Катерино¬славі та Києві, в листопаді - у Луганську, Горлівці, Алчевську, Одесі, у грудні - в Маріуполі. Утворювалися Ради обранням Депутатів. Більшість із них мали свої виконавчі органи - виконкоми. Ради приймали постанови, розпорядження та накази, якими встановлювалися свобода слова та зборів, 8-годинний робочий день тощо.Під час революції дещо поліпшилося економічне становище робітничого класу, розширилися особисті та поземельні права селян, дещо послабився тиск на демократично налаштовану інтелігенцію. Та революція 1905-1907 рр. закінчилася поразкою, після чого розпочалися репресії проти її учасників.

способу виробництва.

52.Революція 1917 р. в Україні. Утворення і діяльність УЦР. Проголошення УНР.

На хвилі народного піднесення та згуртування національних сил у Києві 3–4 березня 1917 р. було створено Центральну Раду. До неї уві- йшли українські соціалісти, представники робітничих, солдатських, студентських організацій, профспілок, кооперативів, духовенства. Го- ловою Ради 7 березня було обрано видатного історика та громадсько- го діяча М. Грушевського. На підтримку Центральної Ради 19 бе- резня у Києві була проведена багатотисячна маніфестація, яка завер- шилась мітингом. У прийнятій резолюції ставилася вимога скликати Установчі збори Росії й надати автономію Україні. Важливе значення у становленні й зміцненні Центральної Ради мав Всеукраїнський національний з’їзд (конгрес), що відбувся у Києві 6–8 квітня 1917 р. за участі 600 представників від різних укра- їнських політичних, культурних, професійних організацій.

За час свого існування Генеральний секретаріат розробляв питання: про запровадження українського прогресивно-прибутко¬вого оподаткування у розмірі 25% загальноросійського прибуткового податку, поземельного податку; розглядав питання судо-

устрою, військового будівництва, зовнішньої політики, дисципліни; розробив і затвердив Декларацію, яка розширила його повноваження. Офіційним друкованим органом уряду був «Вісник Генерального секретаріату». Систему органів місцевої влади Центральна Рада намагалася пристосувати до потреб національно-державного будівництва. Адміністративна реформа, за задумом керівників Центральної Ради, повинна була здійснюватися в кілька етапів. На першому передбачалась українізація органів місцевої влади, посилення їх зв’язку з Центральною Радою. На другому етапі ці зв’язки мали зміцнітися. На третьому етапі передбачалося виконання завдання розвитку місцевого самоврядування. 27 січня 1918 року було ухвалено Земельний закон. Відповідно до ст. 4 цього документа порядкування землями місцевого користування належало органам міського самоврядування. Користування іншими землями — сільським громадам, волосним, повітовим, губернським земельним комітетам у межах їхньої компетенції.

6 березня 1918 року Законом «Про поділ України на землі» було здійснено новий адміністративно-територіальний розподіл України (поділено на тридцять дві землі). Відповідно до нього повинна була будуватися й система органів місцевої влади. В галузі кримінального законодавства слід відзначити скасування III Універсалом смертної кари, а також Закон про амністію від 19 листопада 1917 року, за яким звільнялися всі засуджені за політичні злочини. Щодо земельного законодавства, то III Універсал скасував право приватної власності на землю. IV Універсал проголосив необхідність прийняття земельного закону з обов’язковою передачею землі трудовому народу без викупу. В січні 1918 року було ухвалено Земельний закон, основою якого стало скасування права власності на землю і замінено правом користування з переходом цього права у спадщину. Земля відводилася спеціально для цього створеними земельними комітетами в приватно-трудове користування сільським громадам та добровільним товариствам. Проте нерішучість Центральної Ради, помилки в стратегії реформування аграрного сектора призвели до того, що селяни відштовх¬нулися від ідеї «соціалізації» землі і надалі перестали підтримувати Центральну Раду. Формування власної законодавчої бази в галузі державного бу- дівництва розпочалося з прийняття 11 листопада 1917 р. Закону “Про вибори до Установчих зборів Української Народної Республі- ки”. Закон встановлював пропорційну систему виборів, докладно регулював організацію їх проведення. Брати участь у виборах мали право громадяни з двадцятирічного віку. Як відомо, Третій Універсал скасував право приватної власності на землю, встановивши, що земля “єсть власність усього 11трудового народу”. Приписувалося встановити ”державну контро- лю над продукцією на Україні”, наголошувалось на необхідності “доброго упорядкування виробництва, рівномірного розділення продуктів споживання й кращої організації праці”. У січні 1918 р. бу- ло прийнято Закон “Про 8-годинний робочий день”, який може вва- жатися першою спробою створення власного трудового законодав- ства.

53.УНР періоду центральної ради:її державність і право.

У прийнятій резолюції ставилася вимога скликати Установчі збори Росії й надати автономію Україні. Важливе значення у становленні й зміцненні Центральної Ради мав Всеукраїнський національний з’їзд (конгрес), що відбувся у Києві 6–8 квітня 1917 р. за участі 600 представників від різних укра- їнських політичних, культурних, професійних організацій. Таким чином, Центральна Рада, що хоча й сформувалась шляхом делегування, а не загальним демократичним вибором, за своїм пред- ставницьким складом, функціями, значенням та формами діяльності є прообразом парламенту України. Згідно із проголошеною Першим Універсалом (10 червня 1917 р.) стратегічною лінією “однині самі будемо творити наше життя”, 15 червня 1917 р. був створений перший український уряд — Генераль- ний Секретаріат на чолі з В. Винниченком, до якого входили гене- ральні секретарства, кількість яких у різні періоди коливалась від 8 до 14. Тим самим розпочався процес розмежування законодавчої й вико- навчої влади. Відповідно до ІV Універсалу (9 січня 1918 р.) уряд отри- мав нову назву — Рада Народних Міністрів На засіданнях Генерального Сек- ретаріату розглядалися питання внутрішньої та зовнішньої політики, оподаткування, судоустрою, військового будівництва тощо. Рішення приймалися у формі постанов, декларацій, інструкцій. Організовуючи місцеву владу і місцеве самоврядування, Централь- на Рада виходила з намагання реорганізувати попередню систему, пристосувавши її до потреб національно-державного будівництва. Перший Універсал зберігав існуючу систему органів місцевої влади, приписуючи переобирати їх там, де “влада зосталась в руках людей, ворожих до українства”. Через те, крім губернських і повітових ко- місарів Центральної Ради, волосних, повітових і губернських зе- мельних комітетів, Рад селянських депутатів, на місцях діяло здебіль- шого старе проросійське або створене більшовиками місцеве управ- ління (Ради робітничих і солдатських депутатів, Червона гвардія). В містах створювалися домові комітети, які мали залучати громадян до постачання продуктів і палива, належного утримання будинків тощо. Непослідовність дій Центральної Ради виявилася в тому, що в Четвертому Універсалі вона визнала Ради робітничо-селянських і солдатських депутатів органами місцевого самоуправління, не визна- чивши їхнє місце в структурі місцевих органів. Невдалими виявилися спроби врегулювати відносини між цими численними органами в Зе- мельному законі від 18 січня 1918 р., запровадити новий адміністра- тивно-територіальний поділ України відповідно до Закону про поділ України на землі від 6 березня 1918 р. Структурна невизначеність сис- теми самоврядування, відсутність належної правової бази та держав- ного фінансування не дали змоги Центральній Раді організувати ді- яльність органів влади й управління на місцях. Важливе значення в діяльності Центральної Ради належало ре- формуваннюсудочинства, розпочатому українізацією існуючих судо- вих установ. Закон-декларацію під на- звою “Універсал до українського народу на Україні й поза Україною сущого” Центральна Рада прийняла 10 червня 1917 р. В ньому зазна- чалося, що “Тимчасове Російське Правительство одкинуло всі наші домагання (щодо надання автономії Україні), одіпхнуло простягне- ну руку українського народу”, тож “нас приневолено, щоб ми самі творили нашу долю”. Універсал проголошував відродження авто- номного устрою України в складі Росії й декларував верховенство влади Центральної Ради в Україні. Делегація Тимчасового уряду на чолі з міністром оборони О. Керенським, що прибула до Києва у липні, була змушена визнати Центральну Раду й Генеральний Сек- ретаріат своїми крайовими органами в Україні. Внаслідок своєрід- 9ного компромісу Другий Універсал Центральної Ради від 3 липня проголошував: “Ми рішуче відкидаємо проби самочинного здійсню- вання автономії України до всеросійських Установчих зборів”. В Ук- раїні настала криза влади, яка посилювалася широкомасштабною агітацією більшовиків, розвалом фронту, зростанням злочинності. Після жовтневих подій у Петрограді розпочався другий етап за- конодавчої діяльності, змістом якого стало формування власної пра- вової системи.

54.Українська Гетьманська держава (1918р.).Основні риси її права.

29 квітня 1918 р. у Києві на скликаному з ініціативи “Союзу зе- мельних власників” з’їзді українських хліборобів П. Скоропадсько-го проголосили гетьманом України. Прихід до влади П. Скоропадського був умотивований нама- ганнями відновити правопорядок, скасувати “соціалістичні експери- менти” Центральної Ради. У день свого обрання П. Скоропадський звернувся з ”Грамотою до всього українського народу” і оприлюднив “Закони про тим- часовий державний устрій України”, в основу яких була покладена ідея короткочасної сильної влади.. Згідно із Законами про тимчасовий державний устрій України “влада управління належала виключно гетьманові України в межах усієї Української держави”. Фактично ж “до обрання Сейму” встановлювався тимчасовий диктаторський режим. Гетьману належала вся повнота законодавчої та виконавчої влади: Він призначав і звільняв виконавчу владу — отамана Ради Міністрів і весь склад Кабінету Міністрів. До повноважень гетьмана належало керівництво зовнішньополітичною діяльністю. Він був “Верховним Воєводою Української Армії і Флоту”, оголошував во- єнний, осадний стан, здійснював помилування. Дбаючи про неперервність керівництва країною, П. Скоропад- ський 1 серпня 1918 р. затвердив ухвалений Радою Міністрів тимча- 15совий Закон про верховне управління Державою на випадок смерті, тяжкої хвороби і перебування поза межами держави ясновельмож- ного Пана Гетьмана всієї України. За цим законом у зазначених ви- падках влада переходила до Колегії Верховних правителів держави. Колегія мала складатися з трьох осіб: одного правителя заздалегідь визначав сам гетьман, одного вибирав сенат і одного — Рада Мініст- рів. Очолював Раду Міністрів Отаман-Міністр, який згодом став називатися Головою Ради Міністрів. “Керування справами Ради Міністрів” покладалося на “Генерального секретаря (згодом він став називатися Державним секретарем) і на підлеглу йому Державну Генеральну канцеляріюУ губерніях, повітах із місцевих поміщиків та зем- ських діячів призначалися старости, яким належала вся повнота вла- ди на місцях. Губернські старости за своїм статусом практично при- рівнювалися до царських губернаторів. Згідно із Законом від 30 лис- топада поновлювався колишній інститут “земських начальників”, утворювалися повітові та губернські ради у сільських справах. Реформування судової системи Української держави розпочалося з вищої судової інстанції — Генерального суду. У Законах про тимча- совий державний устрій України від 29 квітня у розділі “Про Гене- ральний суд” зазначалося, що він “уявляє собою вищого хоронителя і захисника закону та Вищий Суд України в справах судових та адмі- ністративних”. На Генеральний суд покладалося оголошення всіх за- конів та наказів уряду. Призначення генеральних суддів відтепер ма- ло здійснюватися Гетьманом. У травні Гетьман затвердив Закон про титул, іменем якого твориться суд в Україні, — “іменем Закону Укра- їнської держави”. Поновлювалася діяльність адвокатури, на яку покладалася фун- кція представництва у цивільних і захисту в кримінальних справах. Першим кроком у створенні власного нотаріату стало встановлен- ня порядку призначення і звільнення нотаріусів Києва, Харкова й Одеси. За поданням відповідних окружних судів нотаріусів мало призначати (звільняти) Міністерство юстиції. У системі правоохоронних органів чільне місце належало створе- ній відповідно до закону від 18 травня Державній варті. На неї по- кладалися охоронні, розвідувальні, контррозвідувальні, наглядові, силові й карні функції. Загальне керівництво її діяльністю здійсню- вав департамент Державної варти Міністерства внутрішніх справ, а в губерніях і містах — старости й отамани. Головні засади створення власної правової системи були визначе- ні в Законах про тимчасовий державний устрій: “Українська держава 19керується на твердих основах законів, виданих в установленій черзі”. Тут же встановлювалися й правові основи законотворчого процесу: Показовим у цьо- му сенсі є Закон про українське громадянство від 1 липня, остання стаття якого скасувала Закон про громадянство, ухвалений Цен- тральною Радою у березні 1918 р. На відміну від закону Центральної Ради, цей закон базувався на “нульовому варіанті”: усі російські під- дані, що перебували на Україні під час видання цього закону, визна- валися громадянами України. Законодавство Української держави в цілому спрямовувалося на захист права приватної власності. Було запроваджено українську грошову систему, засновано банки. Особливе значення мало законо- давче врегулювання земельного питання. Скасувавши Закон Цен- тральної Ради про соціалізацію землі, Гетьманат уживав заходів що- 20до унормування становища селян і поміщиків. Для підготовки ново- го земельного закону створювалися повітові та губернські земельні комісії, а також Вища земельна комісія на чолі з Гетьманом. В жовтні у Києві і Кам’янці-Подільському відкрилися укра- їнські університети Для періоду Гетьманату характерне посилення каральної спрямо- ваності законодавства. Так, тимчасовим Законом від 8 липня 1918 р. “Про заходи боротьби з розладнанням сільського господарства” та іншими актами поміщикам надавалося право використовувати при- мусову працю під час жнив. За ухилення від повинностей селянам загрожували великі штрафи, тюремне ув’язнення та інші покарання. За цим законом урожай 1918 р. вважався власністю держави і приз- начався на відправку до Німеччини й Австро-Угорщини. Жорстко придушувалися будь-які прояви невдоволення чи опозиції. Це спричинило активізацію пов- станського руху і в умовах, коли окупаційні війська внаслідок рево- люції в Німеччині та розпаду Австро-Угорської імперії залишали Україну, призвело до повалення гетьманського режиму.

55.Суспільно-політичний лад і право УНР періоду Директорії .

УНР часів Директорії У ніч з 13 на 14 листопада 1918 р. на таємному засіданні представників українських партій та інших організацій, об’єднаних в Український національний союз, було ухвалено план повстання й утворено керівний орган — Директорію. До її складу увійшли 5 представників різних політичних сил: від українських соціал-демократів В. Винниченко (голова), С. Петлюра, А. Макаренко, від українських соціал-револю- ціонерів Ф. Швець, від соціалістів-самостійників П. Андрієвський. Було ухвалено ряд законів, зокрема закон про передачу селянам усієї помі- щицької землі без викупу. Директорія не мала єдиної позиції щодо перспектив державного будівництва. Її голова В. Винниченко наполягав на розбудові держа- ви за радянським зразком і союзі з більшовицькою Росією проти Ан- танти. Головний отаман війська С. Петлюра, навпаки, виступав за 23“європейську модель” і спільну з Антантою боротьбу проти радян- ської Росії. За такої ситуації визначився третій, компромісний, шлях. У підмурівок розбудови держави Директорією було покладено так званий трудовий принцип (що, однак, спричинило звинувачення Директорії у “більшовизмі”). В “Декларації” зазначалося, що “Директорія є тимчасова верховна влада революційного часу”, яка “...передає свої повноваження лиш трудовому народові самостійної Української Народної Республіки”. Тобто за цим принципом експлуататорські класи позбавлялися виборчих прав. До “експлуататорів” також було віднесено буржуазну інтелігенцію: професорів, адвокатів, лікарів та ін. Центральні органи влади й управління мав утворити Трудовий конгрес (Конгрес трудового народу) — своєрідний парламент з делегатів від “трудового селянства”, “міського робітництва” і “трудової інтелігенції” (що була безпосередньо пов’язана з народом: фельдшерів, вчителів народних шкіл, дрібних службовців тощо). Влада на місцях, у губерніях і повітах мала належати трудовим Радам робітників, селян і трудової інтелігенції. 23–28 січня 1919 р. відбулася перша сесія Конгресу трудового народу за участю близько 400 депутатів від повітових селянських з’їздів та губернських з’їздів робітників і “трудової інтелігенції”, в тому числі й 65 депутатів від ЗУНР (Західноукраїнської Народної Республіки). Вперше за територіальним представництвом, в тому числі й західно- українських територій, було сформовано повноважний орган, який небезпідставно вважається українським передпарламентом. Конгрес ратифікував Акт злуки УНР із ЗУНР “Закон про форму влади на Україні”, в якому визначалися підвалини державного устрою УНР. За цим законом до скликання наступної сесії Конгресу Директорії надавалась верховна влада з правом видава- ти закони, які підлягали ухваленню найближчою сесією Конгресу. Виконавчу владу згідно із Законом про форму влади на Україні здійснювала Рада Народних Міністрів, яка затверджувалась Директорією і відповідала перед нею в періоди між сесіями До скликання Парламенту УНР законодавча влада мала належати Державній Народній Раді, яка мала обиратися терміном на рік з представників населення, політичних, громадських, наукових, професійних і кооперативних організацій. До функцій Державної Народної Ради також належали оголошення війни й укладення миру, обговорення бюджету та всіх асигнувань, контроль за діяльністю уряду, призначення окремих парламентських комісій, розгляд і затвердження міжнародних угод тощо. Статус і функції Ради Народних Міністрів чітко визначеними не були. Як вже зазначалося, вони формувалися Директорією. Однак за діяльність уряду Рада Народних Міністрів мала відповідати перед Державною Народною Радою. Передбачалося, що в разі неможливості виконання Головою Директорії своїх обов’язків влада передавалася Голові Державної Народної Ради, а до її скликання — колегії, що мала складатися з Голови Ради Народних Міністрів, головуючого у Найвищому суді УНР і представника політичних партій. Реальна влада на місцях належала призначеним Директорією волосним, повітовим і губернським комісарам та отаманам. Відновилася діяльність дореволюційних органів місцевого самоврядування (земських зібрань і управ, міських дум і управ), Рад робітничих і селянських депутатів, домових комітетів. На домові комітети, що діяли у містах, урядом Директорії зокрема було покладено обов’язок подання списків прихильників гетьманської влади, а також осіб, що належали до монархічних чи більшовицьких організацій. Інструкцією МВС від 24 червня 1919 р. “Про тимчасову організацію влади на місцях” встановлювалася структура й підпорядкування 28 місцевих комісаріатів, визначалися повноваження комісарів, які порівняно з періодом Центральної Ради стали значно ширшими. Після повалення Гетьманату Директорія намагалася відновити судові установи, що існували за Центральної Ради. 1 грудня 1918 р. було прийняте рішення, що “суд на території УНР здійснюється іменем УНР”. За законом від 2 січня 1919 р. поновлювалася діяльність Генерального суду, щоправда, під новою назвою Найвищий суд. Наприкінці січня Центральною Радою були поновлені апеляційні суди. Про намагання відновлювати діяльність низової ланки дореволюційної судової системи свідчить Закон від 19 лютого “Про вибори і призначення мирових суддів”. Однак в умовах громадянської війни набуло поширення надзвичайне судочинство. За наказом С. Петлюри від 22 листопада 1918 р. при всіх окремих військових частинах засновувалися військово-польові суди в складі прокурора, двох старшин, двох козаків та секретаря. Вони розглядали справи військових та цивільних осіб у злочинах проти Директорії та кримінальні справи (вбивства, розбій, пограбування, підпали, зґвалтування тощо). Судові підлягали також особи, які брали участь у будь-яких маніфестаціях, скупченнях чи зібраннях без належного на це дозволу, особи, які з’являлися на вулиці після 10-ї години вечора, власники розважальних закладів, які не зачиняли їх о пів на десяту вечора. Застосовувалися розстріли, строкова або безстрокова каторга, ув’язнення терміном від 6 місяців до двох років, грошові штрафи. У Законі від 12 листопада 1920 р. “Про тимчасове верховне управління та порядок законодавства в Українській Народній Республіці” містився окремий розділ “Законодавство Української Народної Республіки”. За цим актом право ухвалювати законопроекти 30отримали Державна Народна Рада й Рада Народних Міністрів. Про- екти законів, ухвалених одним із цих органів, мали подаватися на затвердження Голови Директорії УНР.

56.Утворення і державна розбудова ЗУНР.Ухвала про об’єднання ЗУНР та УНР 03.01.1919.

Австро-Угорський імператор Карл I видав 18 жовтня 1918 року маніфест, у якому погоджувався перетворити країну на федеративну державу. Таким чином «коронні землі» одержали змогу створити свої представницькі органи — Національні ради.

У зв’язку з цими подіями у Львові 19 жовтня відбулися збори всіх українських послів австрійського парламенту, галицького і буковинського сеймів та представників (по троє) від усіх політичних партій, духовенства і студентства.

На цих зборах було обрано Українську Національну Раду, головою якої став Є. Петрушевич. Рада проголосила, що Галичина, Північна Буковина та Закарпаття, які «творять цілісну українську територію, уконституйовуються» як Українська держава, але в складі Австро-Угорської монархії. Проголошувалося також, що всі національні меншини мали вислати своїх представників до Ради. Було ухвалено рішення про прийняття нової Конституції.

В ніч на 1 листопада 1918 року Центральний військовий комітет, який був створений ще у вересні і складався з офіцерів-українців, що служили в австро-угорській армії, зайняв у Львові всі найважливіші стратегічні пункти міста — пошту, телеграф, військові казарми, будинок сейму, банки тощо. В перші дні листопада українці практично без жертв і боїв узяли владу в усіх інших містах і місцевостях Галичини. Австрійські, угорські та інші військові не чинили перешкод українцям.

1 листопада 1918 року Українська Національна Рада видала відозви «До населення міста Львова» та «Український народе», в яких зазначалося, що на українських землях Австро-Угорської монархії утворилася українська держава. Найвищою владою проголошувалася Українська Національна Рада.

На засіданні Української Національної Ради 9 листопада 1918 ро¬ку було визначено назву Української держави — Західноукраїнська Народна Республіка (ЗУНР). До її складу входили: Східна Галичина, Північна Буковина (невдовзі була захоплена Румунією) та українські повіти Закарпаття (відійшло спочатку до Угорщини, а з квітня 1919 року — до Чехословаччини). Таким чином, ЗУНР фактично охоплювала тільки територію Східної Галичини.

Українська Національна Рада 9 листопада 1918 року сформувала уряд ЗУНР — Державний секретаріат. Його очолював прем’єр. Ним було обрано К. Левицького. У складі уряду було 14 міністерств — державних секретарств, що їх очолювали секретарі: внутрішніх справ, зовнішніх справ, військових справ, юстиції, фінансів, торгівлі і промислу, земельних справ, шляхів, пошти і телеграфу, праці та суспільної опіки, суспільного здоров’я, віросповідання, публічних робіт, освіти. (Згодом ця структура і персональний склад були змінені). 10 листопада Голова і міністри присягнули на вірність українському народові, державі. Головним завданням уряду, як визначалось Українською Національною Радою, було вжити всіх необхідних заходів для об’єднання західноукраїнських земель з утво¬реною на сході Українською соборною державою.

Пізніше прем’єром було призначено С. Голубовича. У складі уряду було утворено ще три секретарства — польське, єврейське і німецьке. Цим кроком уряд ЗУНР намагався прилучити до процесу державотворення представників національних меншин. Згодом за рахунок об’єднання секретарств їх кількість була скорочена до десяти. Відповідно до розпорядження Української Національної Ради від 11 листопада 1918 року про ліквідацію на всій території держави старих органів місцевої влади та управління й утворення українських уже в листопаді на всій території ЗУНР організовано пройшли вибори до місцевих органів влади й управління. Для охорони громадського порядку в багатьох громадах обирали народну міліцію, в інших — оновлювали жандармерію.

В листопаді 1918 року Українська Національна Рада розпорядилася утворити корпус державної жандармерії для охорони громадського порядку, державного та особистого майна, публічної безпеки. Очолила корпус Команда української державної жандар¬мерії на чолі з Головним комендантом. На місцях утворювались окружні та повітові команди жандармерії, сільські та міські станиці. До жандармерії приймали добровольців, передусім військових. Чисельність жандармерії в повітах визначав повітовий комендант за домовленістю з повітовим комісаром. Обиралася на місцях також народна міліція. Об`єднання 3 січня 1919 р. у Станиславові, була прийнята Ухвала "Про злуку Західноукраїнської Народної Республіки з Україн¬ською Народною Республікою". В Ухвалі зокрема зазначалось . що "Українська Національна Рада виконуючи право самовизначення Українського Народу, проголошує торжсственно з'єднання з ни¬нішнім днем ЗУНР з УНР в одну, одноцільну, суверенну Народну Республіку. Зміряючи до найскоршого переведення сеї злуки, Українська Національна Рада затверджує передвступний договір про злуку . та поручає Державному Секретаріатові негайно розпочати пере¬говори з київським правительством для 'сфіналізованя договору про злуку. До часу, коли зберуться Установчі збори з'єдинсної Республи-ки, законодатну владу на території бувшої ЗУНР виконує Укра¬їнська Національна Рада. До того ж самого часу цивільну і вій¬ськову адміністрацію на згаданій території веде Державний Сек¬ретаріат, як виконуючий орган . Української Національної Ради" 23 січня 1919 року „Акт злуки” був одноголосно ратифікований Трудовим Конгресом .Там же було змінено назву ЗУНР на „Західна Область Української Народної Республіки” (ЗОУНР). Для українців це стало здійсненням багатовікового прагнення об’єднатися у єдиній соборній державі. Не зважаючи на те, що це об’єднання було декларативним , воно залишало глибокий відбиток в історії українського народу. І з того часу саме 22 січня 1919 року і є днем національного свята соборності, возз'єднання ук¬раїнського народу в одне ціле. З цього часу і починається новітній час нашої єдності, що була втрачена ще в часи падіння Київської Русі.

57 .Тимчасовий основний закон ЗУНР. ЇЇ судова система і право.

13 листопада Українська Національна Рада прийняла «Тимчасовий Основний закон», визначивши таким чином конституційні засади новоствореної держави.

В цьому документі закріплювалося верховенство і суверенітет народу, який здійснюватиме конституційні засади через представ¬ницькі органи, обрані на основі загального, рівного, прямого, таємного голосування за пропорційною виборчою системою. Всі громадяни держави, незалежно від національності, статі, віросповідання наділялися виборчим правом. До виборів до Сейму (парламенту) вся повнота законодавчої влади належала Українській Національній Раді.

Виконавча влада належала Державному секретаріатові. Була прийнята державна символіка ЗУНР. Гербом ЗУНР став золотий лев на синьому полі (це старовинний герб міста Львова) В судоустрої на перших порах ЗУНР залишає попередню судову систему. Суддям та іншим працівникам судових органів пропонувалося скласти присягу на вірність українському народові та державі. Звільняли лише тих, хто скомпрометував себе антиукраїнською діяльністю і переконанням. У лютому 1919 року Державне секретарство судових справ отримало доручення провести судову реформу. Всю територію ЗУНР було розділено на 12 судових округів та 130 судових повітів. Відповідно належало обрати окружні та повітові суди. Національні меншини також мали можливість обрати своїх суддів. Так, поляки мали обрати

25 суддів, євреї — 17 суддів.

У лютому 1919 року було прийнято ряд законів, спрямованих на вдосконалення діяльності судових органів. Так, законом «Про скорочення підготовчої суддівської служби» було скорочено

термін стажування суддів з трьох до двох років. Закон «Про тимчасове припинення діяльності суду присяжних» припинив вибори присяжних у зв’язку з умовами воєнного часу. Приймалися також закони про перехід судочинства на українську мову, про введення демократичних принципів судочинства.

Для розгляду кримінальних справ у повітах створювалися тимчасові трибунали у складі голови та двох членів. Створювалися вищі судові інстанції: Вищий суд і Найвищий державний суд. Але до їх обрання функції другої і третьої судової інстанції виконували створені 8 березня 1919 року при окружному суді у Станіславі Окремий судовий Сенат (друга інстанція) та Окремий судовий Сенат (третя інстанція).

Конституційне право. З метою регулювання суспільно-політичних відносин у молодій українській державі Українська Національна Рада ухвалила низку законодавчих актів Одним з найперших конституційних законів ЗУНР був Закон про державну мову від 15 лютого 1919 року, який проголо¬сив державною мовою українську. Національним меншинам гарантувалося право вживати у взаємовідносинах з державними органами рідну мову, а державним органам відповідати рідною мовою тих громадян, що звертають¬ся до них. Національним меншинам гарантувалося право вільно розвивати свою мову, мати свої школи, бібліотеки, видавництва, періодичні видання.

8 квітня 1919 року був прийнятий Закон „Про право горожанства (громадянства) на Західній облас¬ті Української Народної Республіки”. Бажаючі стати громадянами ЗУНР повинні були до 20 травня 1919 року подати заяву. Якщо вони цього на робили, то вважали¬ся чужинцями і за бажанням могли виїхати за кордон. Заява про набуття громадянства, крім недієздатних осіб, подавалася за місцем проживання на ім’я державного повітового комісара. Письмове звернення батька, чоловіка автоматично поши¬рювалося на неповнолітніх дітей та дружину.

Виборчим законом від 14 квітня 1919 р., за¬проваджувалася пропорційна система виборів до сейму на основі рівного, загального, безпосереднього виборчого права за таємного голосування. Активне виборче право належало громадянам, що досягли 21-річного віку, пасивне - 28 років без різниці статі. Закон установлював категорії осіб, які позбавлялися виборчого права. До них належали: повністю або частково недієздатні; раніше засуджені за кримінальні злочини; раніше засуджені за злочини проти виборчої системи та які повторно вчинили їх при виборах до законодавчих органів ЗОУНР; особи, які більше двох разів засуджувалися за зловживання спиртними напоями.

Земельне право.14 квітня 1919 року Рада ухвалила Закон про земельну реформу. Він передбачав конфіскацію поміщицьких, монастирських і церковних земель та земель інших великих землевласників понад встановлений максимум. Ці землі переходили до зе¬мельного фонду держави, з якого після війни мали наділятися малоземельні та безземельні селяни, військовослужбовці-інваліди тощо. Поза встановлення земельного максимуму, процедура кон¬фіскації та наділення землею відкладалася до скликання Сейму. Проте сіль¬ська біднота розпочала самочинно захоплювати поміщицьку землю. Закон передбачав покарання за порушен¬ня процесу проведення земельної реформи. Так, Законом надавалось право місцевій владі ув’язнювати на 6 місяців, а також до¬датково штрафувати на суму до 10 тисяч крон за „самовільне захоплення землі”, розподіл націоналізованих Законом будинків, інвентарю тощо. Земельний закон не відповідав вимогам революційного часу та бажанням селянства.

Еміграційний уряд ЗУНР і особисто Є. Петрушевич намагалися з'ясувати позицію великих держав у "східногалицькому питанні", щоб відповідно виробити власний зовнішньополітичний курс. Однак до середини 1920 р. остаточне формування нової зовнішньополітичної концепції уряду ЗУНР в еміграції гальмувала радянсько-польська війна. Лише в липні 1920 р. відбувся певний перелом. Укладений у Спа 10 липня договір між державами Антанти і Польщею передбачав запрошення представників Східної Галичини на майбутню мирну конференцію. Поза межами Польщі залишала також Східну Галичину нота Міністра закордонних справ Великої Британії Дж. Керзона. Є. Петрушевич негайно відреагував на зміну міжнародної кон'юнктури. Зовнішньополітичний курс було рішуче змінено. Є. Петрушевич 25 липня 1920 р. розпорядився організувати у Відні "уряд диктатора ЗУНР". Нова зовнішньополітична орієнтація була спричинена крахом попередніх концепцій закордонної політики ЗУНР, а також невизначеністю політичного статусу Східної Галичини. Це питання і надалі залишалося на порядку денному європейської політики. Адже у рішенні Найвищої ради Паризької мирної конференції від 25 червня 1919 р. йшлося лише про тимчасову польську окупацію Східної Галичини. Право вирішити остаточно "схід-ногалицьке питання" залишалося за Антантою, однак Велика Британія використовувала його як засіб тиску на Францію та Польщу. Із суперечливостей між Лондоном і Парижем намагався скористатись Є. Петрушевич. Українці Галичини не визнавали польської влади. Отже, умови, що склалися, давали підстави для продовження боротьби.

Відчайдушною спробою розв'язати питання політичної та територіальної приналежності Східної Галичини було намагання національної Ради взяти участь у роботі Ризької конференції. Однак делегати уряду ЗОУНР на конференцію допущені не були з вини радянських урядів Росії, України, Польщі. Хоча початок конференції викликав певні сподівання стосовно успіху галицької справи (російсько-українська делегація склала заяву про необхідність проведення плебісциту та визнання самостійності Східної Галичини), її рішення прикро вразили представників уряду ЗОУНР. Так само, як Директорія два роки тому відмовилася від "права на Східну Галичину", українсько-російська делегація, підписавши 18 березня 1921 р. Ризький мирний договір, відмовилась від Галичини на користь Польщі. Західноукраїнський уряд не визнав цього договору і продовжував активні спроби залучити до розв'язання "східногалицького питання" світові сили. Лише єдиний раз "галицьке питання" стало предметом обговорення Ліги націй з подання президента ЗУНР Є. Петрушевича 21 лютого 1921 р. 23 лютого цього ж року Ліга націй прийняла резолюцію, в якій стверджувалося, що Східна Галичина перебуває під мілітарною (військовою) окупацією Польщі, а не її суверенітетом. Суверенітет над цією територією залишають за собою держави Антанти. Ця заява була підтверджена ще раз Асамблеєю Ліги націй 27 вересня 1921 р.

Ще одну спробу привернути увагу до проблеми Східної Галичини зробила Українська Національна Рада на конференції в Генуї (1922 p.). Знайшовши підтримку англійського прем'єра Ллойд Джорджа через протиріччя між державами Антанти, уряд ЗУНР знову програв справу. Вважаючи ситуацію, що склалася, вигідною для себе, Польща на початку 1923 р. звернулася до держав Антанти з проханням долучити до неї територію Східної Галичини і визнати її територією Польщі. Рада амбасадорів 14 березня 1923 р. прийняла рішення про приєднання Східної Галичини до Польщі. Так у підсумку західноукраїнські землі, від яких тричі відмовлялися українські уряди, відійшли до складу Польщі. Еміграційний уряд ЗУНР саморозпустився.

59 .Перший всеукраїнський з’їзд рад у Харкові. Проголошення УСРР (25.12.1917)

На 3 грудня 1917 р. було призначено з’їзд Рад ро- бітничих, солдатських і селянських депутатів, на якому більшовики збиралися її “переобирати”. На цей з’їзд, окрім визначеної більшо- вицьким оргкомітетом кількості переважно робітничих депутатів, Центральною Радою було викликано до Києва делегатів від селян- ських спілок. Відтак до Києва з’їхалося близько 2000 тис. делегатів від селян та українізованих військових частин, які підтримали Цен- тральну Раду. Тоді з ініціативи більшовиків 124 депутати, які пред- ставляли 49 Рад, переїхали до Харкова, де відбувався з’їзд Рад До- нецького та Криворізького басейнів. Внаслідок їхнього об’єднання було проголошено І Всеукраїнський з’їзд Рад. Представляючи лише 89 з існуючих на той час близько 300 рад, він, безперечно, не міг бу- ти легітимним. І Всеукраїнський з’їзд Рад (11–12 грудня 1917 р.) звинуватив Цент- ральну Раду у “зриві роботи з’їзду Рад у Києві”, привітав “Жовтне- ву пролетарсько-селянську революцію” та “встановлення фактичної диктатури пролетаріату, підтриманого найбіднішим селянством”. У резолюціях з’їзду “Про самовизначення України” та “Про органі- зацію влади в Україні” Україна проголошувалась “республікою Рад 43 робітничих, солдатських і селянських депутатів” як федеративна частина Російської республіки. На з’їзді було обрано Тимчасовий Центральний Виконавчий Комітет у складі 41 чоловіка, з них 35 більшовиків. ЦВК доручалося “негайно поширити на територію Української республіки всі декрети й розпорядження робітничо-се- лянського уряду федерації, які мають загальне для всієї федерації значення — про землю, про робітничий контроль над виробниц- твом, про повну демократизацію армії”. Оголошувалися недійсними всі розпорядження Центральної Ради і Генерального Секретаріату, що були “спрямовані проти інтересів робітників та найбідніших се- лян України”. Однак офіційна назва держави залишалася без змін: Українська Народна Республіка.

25 грудня було створено Народний Секретаріат Української робітничо-селян- ської республіки, понад 80 % якого становили більшовики. Законо- давчо компетенцію радянського уряду не було визначено. Свої пов- новаження він здійснював як через місцеві Ради, так і через призна- чених ним комісарів.( з цього часу і ведеться відлік створення УРСР).

60 .Створення державного апарату і становлення основ права УРСР.

Місцевими органами влади були проголошені Ради робітничих, селянських і солдатських депутатів та їх виконавчі комітети. В цьому плані для більшовиків головним завданням була більшовизація місцевих рад. 28 листопада 1918 року Тимчасовий робітничо-селянський уряд України прийняв «Тимчасове положення про організацію влади на місцях». За цим положенням вимагалася негайна організація на місцях військревкомів, а в селах — комітетів бідноти. Всі ці надзвичайні органи влади мали бути створюваними місцевими організаціями КП(б)У. До кінця 1920 року ревкоми становили більшість у загальній структурі державних органів влади.

В губерніях і повітах України створювалися спеціальні «трійки», а у волостях — «четвірки», яким надавалася необмежена влада на місцях.

На місцях у здійсненні влади значна роль відводилася комендантам і комісарам, які призначалися ревкомами. Абсолютна більшість у місцевих органах влади забезпечувалася за членами КП(б)У. Фактично до літа 1920 року КП(б)У перетворилася на основний елемент державного апарату.

У проведенні продовольчої політики більшовиків та у зміцненні радянської влади на селі значну роль відігравали так звані комітети незаможних селян (комнезами). Вони діяли під керівницт¬вом сільських рад, на відміну від комітетів бідноти (комбідів), які створювалися як замінники сільських рад.

На III-му Всеукраїнському з’їзді Рад, що відбувся у Харкові 14 березня 1919 року, було прийнято Основний закон республіки — Конституцію УРСР. Цей документ стає юридичною основою державного будівництва в радянській Україні. Він носив заідеологізований класовий характер. УРСР називалася навіть не державою, а організацією диктатури трудящих і експлуатованих мас пролетаріату та найбіднішого селянства над гнобителями й експлуататорами. В документі було сформульоване завдання переходу від буржуазного суспільства до соціалізму. Кінцевою метою державного будівництва бачилося входження України до складу абстрактної Єдиної міжнародної соціалістичної республіки.

Зазначимо, що при прийнятті Конституції УРСР допускалася її відмінність в залежності від місцевих умов від Конституції РСФРР 1918 року. Тому текст Конституції УРСР значно відрізняв¬ся від Конституції РСФРР як за обсягом, так і за змістом. Структурно цей документ складався з чотирьох розділів: 1. Загальні положення; 2. Конструкція радянської влади; 3. Декларація прав і обов’язків трудящого і експлуатованого народу України; 4. Про герб і прапор УРСР. Другий розділ поділявся на підрозділи: А — Організація центральної влади; Б — Організація радянської влади на місцях. У Декларації визначалася соціальна основа нової державності — диктатура пролетаріату. Політичною основою диктатури пролетаріату виступала система Рад робітничих, селянських і червоноармійських депутатів, а також волосні, повітові та губернські з’їзди рад.

Найвищим органом влади Конституція проголошувала Всеукраїнський з’їзд Рад. У період між з’їздами вищим органом влади був Всеукраїнський Центральний Виконавчий Комітет Рад, який утворювався з’їздом і відповідав перед ним. Компетенцією ВУЦВК було формування уряду — Ради Народних Комісарів. Уряд складався з народних комісарів, які очолювали галузеві народні комісаріати. За Конституцією УРСР 1919 року Україна була унітарною державою.

Основи сімейно-шлюбного законодавства в радянській Україні були закладені декретами Раднаркому України від 20 лютого 1919 року. Вони, в свою чергу, базувалися на декретах Раднаркому РРФСР. В декретах «Про організацію відділів запису актів громадянського стану» та «Про розлучення», «Про громадянський шлюб та про введення книг актів громадянського стану» підкреслювалася законність тільки громадянських шлюбів. Скасовувалися різні обмеження шлюбу — дозвіл батьків, різниця у віросповіданні тощо. Церковні шлюби оголошувалися приватною справою осіб, що брали шлюб. Закріплювалася свобода розлучення. Розірвання шлюбу здійснювалося органами ЗАГСу на прохання хоча б однієї зі сторін.

У трудовому законодавстві також відбувалися зміни. Так, поши¬рювалася на Україну дія прийнятого 10 грудня 1918 року РСФРР Кодексу законів про працю.

Нове кримінальне право формувалося на основі принципу доцільності, який протиставлявся принципу законності. Суд мав враховувати ступінь і характер соціальної небезпеки злочинця, його соціальну належність. Кримінальні репресії спрямовувалися не лише проти кримінальних елементів, а й проти вчинків, які “становили загрозу радянській владі”. Жертвами “червоного терору” стали тисячі людей.

Кримінальне право спочатку регулювалося окремими декретами УСРР, а з 4 серпня 1920 р. на території України введено в дію “Керівні начала з кримінального права РСФРР”. У керівних началах містилися положення про кримінальне право й правосуддя, про стадії вчинення злочину, про співучасть, про простір дії кримінального права.

61. Україна і створення СРСР.Перебудова державного апарату у зв’язку з введенням непу і утворення СРСР.

На початку 20-х рр. Країна юридично була незалежною державою. Вона мала цілий ряд умов з радянською Росією. Після завершення громадянської війни встановлення економічних відносин з Росією.

Але її державний суверенітет був надзвичайно низьким. Важливі атрибути було втрачено ще під чпс громадянськох війни.

Процес входження України до ССРС пройшов ряд етапів:

1. Законодавчий – червень 1919р. – військово-політичний союз;

2. Входження України до складу союзу 21-22 рр., вході якого складалась договірна федерація між радянською Україною і Росією.

3.Входження радянської України до складу союзу ССР.

1-ша модель: Сталінська – всі республіки повинні були входити до складу Росії, тобто вони не були суверенними.

2-га модель: Раковський, Фрунзе – Україна, як незалежна республіка мала самостійнв органи. Тільки воєнні питання повинні були вирішуватися разом.

3-тя модель: Ленін – кожна республіка мала входити в союз на рівних правах.

Вищим органом союзу визнавався Всесоюзний з їзд рад.

30 грудня 1922 р – з їзд затвердив декларацію «Про утворення союзу ССРС» і підписав союзний договір. Згідно з цим документом до складу союзу ввійшли 4 республіки: ССР, УССР, Білоруська республіка, Кавказька федерація.

Договір визначав структуру загальносоюзних органів влади.

Завершення створення союзу розпочалось прийняттям конституції січень 1924 р.

Народний комісаріат вирішував зовнішню політику.

Формально кожна союзна республіка мала право вільно входдити і виходити з складу союзу.

Утворення СССР диктували необхідні умови перебудови союзу УСРР.

Всеукраїнський з їзд рад, як вищий орган законодавчої влади в Україні розглядав зовнішню і внутрішню політику в країні.

В період між з їздами вищим органом законодавчої влади є ВУ ЦВК, який засідав секційно.

Раз у 2 місяці проходили сесії, але було прийнято не більше 3 сесій на рік.

Прийнято Положення «Про ВУ ЦВК» 1924 р.

В Україні створювався з-й законодавчий орган – Президія ВУЦВК.

З утворенням СССР виникла необхідність внесення змін до центральних органів. Наркомати стали поділятись на загальносоюзні або спільні для всього радянського союзу. Були Наркомати республіканські (тобто у кожній республіці).

Об єднаними були Наркомати фінансів СССР і фінансів України, продовольства, робітничо-селянської інспекції, Вища рада народного господарства. Існували Наркомати земельних справ, охорони здоров я, внутрішніх справ, юстиції, вони були республіканськими.

62. Адміністративно-територіальна Реформа в Україні.Утворення автономної Молдавської СРР (20-ті роки)

Відбулися зміни місцевих органів влади в Україні.

До весни 1923 р. був підготовлений проект про скасування в Україні волостей і повітів. Губернії залишалися. Утворено замість них округи і райони.

2-га сесія ВУЦВК 7 скликання 12 квітня 1923 р. прийняла Постанову «Про новий адміню-терит. Устрій України». За нею визнавалось скасування більше 2 тис. волостей і 102 повітиі встан. Поділ республіки на 53 окрууги і 796 районів. Окрім того 15,5 сільрад було окруплено до 9,3 тис.

Загалом в республіці к-сть адмін.-терит. Одиниць зменшилась на 46 % управлінського апарату.

Райони, округи були наділені широкою компетенцією (більшою, ніж волості і повіти).

Від старого адмін.-терит. Поділу в Україні залишилися губернії, які втрачали своє значення.

Президія ВУЦВК 3 червня 1925 р скасовувала губернії ( замість 9 губерній – 102 повіти, 1980 волостей). Було створено 549 сіських рад (162 – рос., 17 – польські, 62 – молдовські).

Але, в січні 1934 р . на 17 з їзді ВКП(б) Сталін заявив, що головною небезпекою для радянської влади є місцевий буржуазний націоналізм і в грудні 1934 р. прийнято Рішення «Про чистку 2-х прикордонних районів в Україні».

В результаті адмін.-терит реформи здійснився перехід від 4-х ступневої системи управління (губернії-повіти-волості-села) до 3-х (округ-район-село).

Пізніше замість округів були створені області.

Значною подією стало утворення на Лівобережжі Дністра Молдавської автономної республіки в 20-ті роки.

У жовтні 1924 р. сесія ВУЦВК прийняла Постанову «Про утворення автономної Молдавської соціалістичної республіки».

Наркомат юстиції України розробив проект конституції Молд. Республіки. У квітні 1924 р. в м. Болеті 1-ий Всемолдовський з їзд рад, який затвердив Конституцію Молд. Республіки.

9 з їзд рад затвердив входження Молд. республіки до складу УРСР.

Відбулися зміни в системі суд. органів.

9 Всеукр. З їзд рад затвердив Положення «Про судоустрій СРСР».

Судова система: Народний суд (районні) Окружний судТВерховний суд Урср.

Основною ланкою залишився Народний суд.

Окружний суд скл. З пленумів і відділів (адмін., крим., цив. І дисциплінарних відділів).

Верховний суд скл. З президії, пленуму і декількох колегій.

Дана система судів діяла з 1924 р. до 11 вересня 1929 р., коли ВУЦВК затвердила нове Положення «Про судоустрій УСРР», згідно з якою зберігалась стара система.

Районні і народні суди обиралися окружними з їздами рад, а в містах і селищах – пленуми сільських і селищних рад.

Здійснювалась перебудова органів прокуратури УРСР 1924 р. З 1925 р. держ. Прокуратура залишалася в складі Наркомату юстиції, але її керівник в складі Наркомату одержував назву Генерального прокурора республіки.

Місцеві органи прокуратури складали окружні прокурори.

З 1925 р. увесь східний апарат передавався прокуратурі (раніше суддям).

Створ. держ. нотаріат, адвокатура, інституції наук.-суд. експертизи.

Особливу увага партія більшовиків приділила репресивним заходам. Було утворену Всеукр. Надзвичайну комісію в 1922 р. для боротьби з бандитизмом, спекуляцією тощо, яка проволила репресивну політику.

63. Основні риси права. Кодифікація законодавства в Українській СРР (20 –ті роки).

З переходом у 1921 р. до НЕПу, що допускав вільну торгівлю і товаро-грошові відносини, постало питання кодифікації радянського законодавства.

Раднарком УСРР постановою від 10 травня 1921 р. доручив Мінюсту вжити заходів до кодифікації всіх діючих норм.

Було створино законодавчі акти з основних гаалузей права: Цивільний кодекс, Земельний, КПК, Закон «Про ліси» (1923 р.), ЦПК (1924 р.), Ветеринарний кодекс (1925 р.), Виправно-трудовий кодекс (1925 р.), Адмін. кодекс (1927 р.)

Цивільний кодекс (1922 р.):

Скл. з 4 частин.

У загальній частині визнавались основні засади, суб єкти і об єкти права.

У розділі «Про речове право» - норми, що регулювалиправо власності, забудови, заклад майна тощо.

Розділ «Зобов язання» - зобов., що виникали з договорів.

Цивільний кодекс визначав виключне право держави на землю, на її багатства, води, інші націоналізовані державні підприємства, залізниці, судна, телеграф, телефон. Всі об єкти держ. власності повністю виділялись з цивільного обігу.

Право кооперативної власності, а також право приватної власності на предмети не вилучені з цивільного обігу.

Розділ «Спадкове право» - спадкування за законом і за заповітом допускалось не більше спадкового майна (10 тис. карбованців). Частина, що перевищувала цю вартість переходила на користь державі.

КЗпП

Проголошував, що наймання і надання робочої сили проводиться на основі добровільної згоди.

Тривалість робочого часу не перевищує 8 годин.

Надурочна робота не допускалась.

Кодекс мав положення про учнівство, про працю жінок і неповнолітніх, право профспілок на виробництво, на соц. страхування робітників і службовців тощо.

Зокон «Про ліси»

Складався з 4 частин:

- загальна частина;

- про охорону лісів і їх збереження;

- про держ. ліси;

- про порядок надходжень і провадження видатків на користування лісами.

Мета закону: законодавче регулювання становища лісів як об єктів держ. власності.

Земельний кодекс

Скл. з основних положень і 4 частин:

- про трудове землекористування;

- про міські землі;

- про державне земельне майно;

- про землеустрій та переселення.

- Кодекс проголошував скасування приватної власноті на землю, на її надра, води, ліси і пертворював їх у власність держави.

Ветеринарний кодекс

Скл. з 4 частин:

- основні положення присвячені організації та завданням держ. ветеринарної служби;

- заходи та порядок регулювання і припинення заразних хвороб дом. худоби і птиці;

- ветер.-санітарний нагляд за переміщенням тварин і зберігання тваринницьких продуктів здійсн. лише ветперсоналом;

- система ветерин. органів і в центрі, і на місцях.

Кодес законів «Про народну освіту»

Мова йшла не тількт про освіту, але і про виховнц роботу.

Скл. з 4 частин:

- організація управління і постачння у нар. освіті;

- виховання дітей дошкільного віку;

- підготовка робітників по професійній освіті;

- політична освіта і виховання дорослих.

Кодекс законів «Про сім ю, опіку і акти сімейного стану»

Визначалось, що доказом шлюбу є реєстрація в органах сім ї, опіки і громад. стану.

Кодекс ввів інститут усиновлення, як форму громад. допомоги дітям.

При розлучені роздільною власністю було майно, придбане подружжям до шлюбу.

Кримінальний кодекс

Скл. з 2 частин:

1) загальна;

2) особлива.

Кримінальна віповідальність діє лише за наявності вини особи, що мала 2 форми:навмисність і необережність.

За Конст. СССР 1924 р. основи крим. законодавства віднесено до компетенції загальносоюзних органів.

У 1924 р. затверджено основні начала крим. законодавства. Відповідно до ньоо

го у 1927 р. прийнятий новий крим. кодекс Укр., що передбачав новий склад злочинів і збільшення санкцій за їх вчинення.

64. Поняття та основний зміст Конституції УРСР 1937.

Надзв. 14 з їзд рад УРСР 30 січня 1937 р. пийняв постанову, якою затвердив 3 по рахунку Конституцію УРСР.

Зміст:

Скл. з 146 статей і 13 розділів.

1 розіл – присвячений сксп. устрою радянської України.В ньому проголошувалось, що УРСР є соціалістичною державою робітників і селян, де владу становлять ради депутатів трудящих. Економ. основою УРСР визнавалась соціалістична власність держ.

2 розділ – державний устрій.

ст.13. УРСР добровільно об єднується з іншими рівноправними соціаліст. рад. республіками в союзну д. –СРСР.

Кожний громадянин Укр.є громадянином СРСР.

В наступних рожділах говорилось структуру, порядок утворення, компетенцію та основні форми д –сті як центральних органів управління, так і місцевих.

Вищим органом держ. влади УРСР єВерховна рада. Вона обиралась на 4 роки (1 депутат від 100 тис. населення).

Замість 4 законодавчих органів (Всеукр. з їзд рад, ВУЦВК, Президія ВУЦВК і раднарком), що діяли за попередніми конституціями – Верховна рада ставала єдиним законодавчим органом.

Повноваження ВР:

- затвердження народно-господ. плану держави;

- затв. бюджету;

- керівництво основними галузями господарства і культ. життя;

- податки;

- законод. про працю;

- організ. суд. органів;

- обирала президію – колегіальний постійно діючий орган між сесіями ВР. Вона визнавала закони, тлумачила їх, контролювала д-сть уряду, скасов. рішення одл. рад, якщо вони суперечили законодавству, публікувала закони, організовувала вибори до ВР, нагороджувала почесними званнями, мала право помилування, надавала право громадянства.

- утв. уряд – Раднарком України – найвищий виконавчий і розпорядчий орган держ влади. Уряд мав право видавати постанови і розпорядження на основі і на виконня законів та перевіряти їх виконання.

До скаду Раднаркому входили:

1) голова;

2) його заступники;

3)голова держ. планової комісії;

4) 14 наркомів Укр. – народна освіт, комунальне господарство, місцева промисловість, соц. забезпечення.

Вищі органи влади УРСР, як і вищі органи держ. влади СРСР були показовими. А реальна влада – в руках партійного керівнищтва.

Констит. перейменувала Ради роб., селянських і червоноармійських депутатів на Раду депутатів трудящих.

Відмінено позбавлення виборчихє прав певних категорій громадян.

Скасовувались переваги при виборах до рад предс. робочого класу.

Згідно ст. 143 – вибори від Рад трудящих від сільскої до міської ради проводилися на основі загального, прямого і рівного виборчого права шляхом таємного голосування.

В Конст. 1936 р. впереше було визначено положення про референдум, де він визначався я к всенародне опитування (ст. 49). Схоже було і в Конст. 1937 р. (ст.3).

У розділі 10 формально проголошувались широкі демократичні права, але це були пропагандиські акти. Було продекларовано широкі права і свободи, а реальна практика перекреслювала зміст цієї конст.

Конст. проголошувала недоторканість особи, житла. Але вже в к. 30-х рр. почались масові репресії.

В ст. 12 прогол. право на працю.

Ліквідовано нац. райони, нац. сільські ради.

Конст. мала спеціальний розділ, присвячений органам суду і прокуратури.

Прогол. основні принципи д-сті суд.- прокур. органів.

Ще за Конст. 1936 р. Укр. формально зберігала свою суд. с-му, однак ст. 14 віднесла судові ф-ії до відання суду.

Основою суд. с-ми в Укр. залишились Народний суд, до підсудності якого віднесено цив. і крим. справи.

Судді не призначались, а обирались.

Згідно Конст. ств. Спеціальні суди – це військ. трибунали, лінійні суди залізничного і водного транспорту.

З припиненням дії Конст. найменування Генпрокурора було скасовано.Посада стала називатися – Прокурор УРСР.

У 1922 – 1927 рр. у рад. Росії, а згодом і в Укр. була проведена повна кодифікація всіх галузей права. Такої широкої кодифікації, та ще й в такий короткий термін людство не знало.Були прийняті важливі законодавчі акти, які регулювали майнові, договірні, трудові, земельні відносини тощо.

Кодиф. здійсн. 2 шляхами:

1) рецепцією законодавства РСФРР;

2) розробкою власних законодавчих актів.

Перший шлях був переважаючим, законодавство УСРР в більшості випадків було точною копією законодавста РСФРР.

Наступним етапом кодифікац. роботи в цьому напрямку було створення основ союзного законодавства. В жовтні 1924 р. приймаються Основи судоустрою і судочинства СРСР і союзний республік, в грудні 1928 р. – Загальні начала землекористування і землеустрою СРСР. Загальносоюзні кодифікаційні акти відбили ще в більшій степені процеси централізації влади, управління і правового регулювання, які відбувалися в країні.

Конституційне право.

Утв. СРСР викликало необх. відповідних змін у Конст. УСРР 1919 р. 10 травня 1925 р. 9 Всеукр. з їзд Рад прийняв постанову «Про зміну Конст. УСРР».

Конст. скл. з 82 статей і 5 розділів: 1. Загальні положення. 2. Про устрій рад. влади (цей розділ скл. з 2 частин – одна була присвячена центральним органам влади, друга – місцевим). 3. Про виборчі права; 4. Про бюджет УРСР; 5. Про герб, прапор УРСР.

Розділи про виборчі права і про бюджет були введені в Конст. впереше. Новою була і стаття про столицю УРСР. Вперше було визначено компетенцію Президії ВУЦВК – право законодавчої ініціативи.

Цивільне право.

Забезпечувала проведення НЕПу. Кодифікація розпочалась відразу після прголошення НЕПу. Але до прийняття цив. кодексу необхідно було законодавчо вирішити ряд поблем по запровадженню принципу матеріальної зацікавленості суб єктів підприємницької д-сті шляхом надання їм більшої самостійності в господарській д-сті. Спадкування за законом і за заповітом допускалось, якщо вартість спадщини не перевищувала 10 тис. золотих крб. Основні положення цього нормативного акту були включені в Цив. кодекс УСРР, який був затв. постановою ВУЦВК від 16 грудня 1922 р.

Цив. кодекс 1922 р. був повною рецепцією Цив. кодексу РСФРР. Він скл. з 4 частин. У загальній частині визначались основні положення, суб єкти і об єкти цив. прав, угоди і позовна давність.

Сімейне право.

31 травня 1926 р. ВУЦВК затв. «Кодекс законів про родину, опіку, подружжя та про акти громадського стану». Це був перший рад. сімейний кодекс в УСРР. Він скл. з 5 розділів:родина; про опікунство;подружжя, права громадян змінювати своє прізвище та ім я; визнання особи безвісно відсутньою або померлою.

Кодекс визнавав лише держ. реєстрацію шлюбу (ст. 105), регулював майнові і аліментні права подружжя, правовідносини між батьками і дітьми, питання опіки і піклування.

Трудове право.

З введенням НЕПу відбув. поступовий перехід до договірних начал в труд. відносинах.

Проект Кодексу законів про працю УСРР розроблявся паралельно з КЗпП РСФРР у повній відповідності з ним. Введені в дію одночасно – 15 лист. 1922 р. Скл. з 17 розділів, які под. на 192 статті.

КЗпП УСРР досить ефективно регулював труд. відносини на початковому етапі НЕПу. Але вже з 1924 р. на Укр. починають поширюватися загальносоюзні акти.

Земельне право.

Постанова ВУЦВК «Основний закон про трудове землекористування» від 27 травня 1922 р. регулював широке коло питань трудового землекористування. Ця постанова стала складовою Зем. кодексу УСРР 29 лист. 1922 р. Кодекс скл. з основних положень і 4 частин: «Про трудове землекористування», «Про державне земельне майно», «Про землеустрій і переселення». Кодекс назавжди скасував право приватної власності на землю, надра, води і ліси в межах УСРР.

Передбачав види землекористування: общинне, дільниче, колективне.

27 червня 1927 р. ВУЦВК і РНК УСРР прийняли постанову про зміни і доповнення до Земельного кодексу УСРР. Фактично це було прийняття кодексу в новій редакції.

Закон про ліси УСРР3 лист. 1923 р.

Ветеринарний кодекс УСРР 13 березня 1925 р.

Кримінальне право.

8 червня 1927 р. з явився новий Крим. кодекс, побудований відповідно до загально союзних основних начал крим. законодавтва СРСР і союзних республік.

Злочином визначалось – суспільно небезпечною дією визнавалась кожна чинність чи не чинність, що загрожує рад. ладу або ламає правовий порядок, що його завела влада на перехідний до комун. ладу період.

Якщо у Крим. кодексі 1922 р. було 27 складів злочинів, що передбачало вищу міру покарання, то у кодексі 1927 р. – 46 складів злочинів.

Ст. 54 із 18 підпунктами контрреволюційні виступи – визнавала засудженого ворогом контрреволюційних мас.

У 12 випадках за контрреволюційні злочини можна отримати вищу міру покарання.

Передбачено можливість кваліфікувати злочини за аналогією.

Впереше вст. відповідальність за недонесення про держ. злочин до вищих органів влади чи на місцях. Вст. позбавлення волі не менше 6 місяців.

Межа віку крим. відп. – 12 р. В результаті в язниці заповнені підлітками.

У 1927 р. зеків у віці 16-21 років було 47% від заг. к-сті засуджених.У 1929 р. ряд постанов про зміни осноних начал крим. законодавства СРСР і союзних республік

67. Соціально-економічне становище Західної України у складі Польщі і Північної Буковини у складі Румунії. Юридично над землями Східної Галичини і Західної Волині було встановлене польське панування 14 березня 1923 року, коли Рада послів країн Антанти в Парижі узаконила анексію цих земель Польщею.Основою державної політики Польщі щодо України став польський великодержавний шовінізм. З державних установ звільнялися всі службовці, які не присяглися на вірність Польській державі. Територія Східної Галичини та Західної Волині була перейменована в Східну Малопольщу, а згодом — у Польщу «Б». Коронні землі мали назву Польща «А».В адміністративному відношенні край було поділено на п’ять воєводств — Волинське, Львівське, Поліське, Станіславське і Тер¬нопільське. У вересні 1922 року польський сейм прийняв закон про воєводську автономію, відповідно до якого у Львівському, Станіславському і Тернопільському воєводствах утворювалися воєводські сеймики та їхні виконавчі органи — комітети. Рішення сеймиків вимагали санкції президента держави. Воєвода як представник уряду мав компетенцію зупинити будь-яке рішення сеймика, що не вимагало санкції президента. На посади воєвод і старост у повітах приймалися, як правило, особи польської національності. 1924 року видається закон про заборону української мови в усіх державних і муніціпальних установах, у тому числі сільських. У 30-х роках територіальні органи польської урядової адмініст¬рації мали розподіл на загальні адміністрації та спеціальні. Загальна адміністрація мала функції, які відносилися до компетенції органів внутрішніх справ. Спеціальна адміністрація контролювала діяльність органів місцевого управління. На території воєводства уряд представляв воєвода. Він призначався на посаду президентом за поданням міністра внутрішніх справ і очолював загальну й спеціальну адміністрацію. Свої повноваження він здійснював за допомогою воєводського управління, яке, в свою чергу, поділялося на відділи. На чолі загальної адміністрації повіту стояв староста, якого призначав міністр внутрішніх справ. Староста підпорядковувався воєводі і представляв уряд на території повіту. Зазначимо, що польський уряд на українських територіях фактично не приділяв уваги соціальній політиці, проблемам сільського господарства, освіти тощо. Це був період застою в економіці західноукраїнських земель. Північна Буковина в листопаді 1918 року після краху Австро-Угорщини увійшла до складу Румунії. Остаточно Буковина і Бесарабія були передані Румунії за умовами Севрського мирного договору в серпні 1920 року. Політична активність українців Буковини була незначною. Тут діяла тільки Українська національна партія. Нетерпимість румунів до українців була навіть більшою, ніж поляків, хоча за конституцією 1923 року передбачалася формальна рівність підданих. На рівні держави нехтувалися права українського народу, який проголосили «зукраїнізованими румунами». До кінця 1924 року були закриті всі українські школи, навіть прізвища змінювали на румунський зразок. Тут офіційно було запроваджено стан військової облоги, який тривав до 1928 року. Все це призвело до занепаду господарства та глибокої економічної й політичної кризи, наслідком якої стало встановлення фашистського режиму генерала Й. Антонеску.

68.Пакт Молотова-Рібентропа 1939 р. та його політичне значення для подальшої долі західноукраїнських земель.

Пакт Молотова – Ріббентропа (1939) — назва секретного додаткового протоколу до договору про ненапад між СРСР та Німеччиною, підписаного 23 серпня 1939 у Москві народним комісаром закордонних справ СРСР В. Молотовим та міністром закордонних справ Німеччини Й. фон Ріббентропом. Секретним додатковим протоколом визначались сфери взаємних інтересів обох держав у Східній Європі. Протокол складався з короткої преамбули і наступних чотирьох пунктів:

1. У випадку територіально-політичної перебудови областей, які входять у склад Прибалтійських держав (Фінляндія, Естонія, Латвія, Литва), північний кордон Литви одночасно є границею сфер інтересів Німеччини і СРСР. При цьому інтереси Литви щодо Віленської області визнаються обома сторонами.

2. У випадку територіально-політичної перебудови областей, які входять у склад Польської держави, границя сфер інтересів Німеччини і СРСР буде приблизно проходити по лінії рік Нарви, Вісли і Сяну. Питання, чи є у взаємних інтересах бажаним збереження незалежної Польської держави і якими будуть кордони цієї держави, може бути остаточно вияснене лише протягом дальшого політичного розвитку...

3. Стосовно південно-східної Європи з радянської сторони підкреслюється зацікавленість СРСР до Бесарабії. З німецької сторони заявляється про її повну політичну незацікавленість у цих областях.

4. Цей протокол буде зберігатися обома сторонами в суворій таємниці.

Після визволення від німецьких загарбників території Західної України на органи та війська НКВС було покладено завдання бо- ротьби проти ОУН — УПА. Для проведення “чекістсько-військових операцій” крім військ НКВС та підрозділів Львівського військового округу залучалися сформовані з місцевого населення винищувальні батальйони та групи сприяння. За даними НКВС УРСР, у боях заги- нуло близько 100 тис. вояків УПА та близько 10 тис. осіб із радян- ської сторони. У 1944–1945 рр. на Західній Україні продовжувалися розпочаті ще перед війною масові репресії, внаслідок яких десятки тисяч громадян були депортовані до Сибіру. Визволення України завершилось звільненням 28 жовтня 1944 р. Закарпатської України від фашистських окупантів. На звільненій те- риторії створювалися тимчасові органи народної влади — народні комітети. 26 листопада 1944 р. у м. Мукачеві І з’їзд народних коміте- тів Закарпатської України прийняв Маніфест про возз’єднання За- карпатської України з Україною і вихід зі складу Чехословаччини, а також обрав Народну Раду Закарпатської України як єдиний орган державної влади. Наступного дня було сформовано виконавчий ор- ган Народної Ради (уряд) у складі Президії Народної Ради та упов- новажених з питань внутрішніх справ та держбезпеки, комунально- го господарства, фінансів, землеробства, промисловості й торгівлі, освіти, комунікації, охорони народного здоров’я, соціальної опіки. Відповідно до адміністративно-територіального поділу розпоча- лося створення місцевих органів влади й управління (окружних, міських і сільських народних комітетів), судових, прокурорських, слідчих органів, адвокатури та нотаріату. Для підтримання громад- ського порядку народними комітетами формувалися народна міліція та народна дружина. 29 червня 1945 р. був підписаний договір між СРСР і Чехословач- чиною, згідно з яким Закарпатська Україна переходила до складу УРСР. Указом Президії Верховної Ради СРСР від 22 січня 1946 р. у складі УРСР була створена Закарпатська область. На підставі Указу Президії Верховної Ради УРСР від 24 січня 1946 р. на територію но- воствореної області поширилася чинність законодавства України. Відбулося завершення історичного процесу об’єднання всіх україн- ських земель.

28 жовтня 1944 року Радянська армія звільнила від фашистських окупантів Закарпатську Україну. На звільненій території розгорнувся масовий рух за вихід Закарпатської України з Чехословацької Республіки і приєднання до УРСР. 26 листопада 1944 ро¬ку в Мукачевому відбувся 1-й з’їзд народних комітетів Закарпатської України, який прийняв Маніфест про возз’єднання Закарпатської України з Україною і вихід зі складу Чехословаччини. Обрана на з’їзді Народна Рада Закарпатської України 27 листопада 1944 року сформувала свій уряд у складі Президії Народної Ради та її уповноважених з таких питань: внутрішніх справ і державної безпеки; комунального господарства; фінансів; землеробства; промисловості та торгівлі; юстиції; освіти; комунікації; охорони народного здоров’я; соціальної опіки.Місцевими органами державної влади відповідно до адмініст¬ративно-територіального поділу були окружні, міські та сільські народні комітети.29 червня 1945 року був підписаний договір між СРСР і Чехословаччиною про входження Закарпатської України у СРСР, ратифікований Тимчасовими Національними зборами Чехословаччини і Президією Верховної Ради СРСР. На підставі Указу Президії Верховної Ради СРСР від 22 січня 1946 року в складі України створювалася Закарпатська область з поділом на 13 ок¬ругів, а 24 січня 1946 року Указом Президії Верховної Ради Ук¬раїни на територію новоствореної області поширилася чинність законодавства України.

( Додатково : У листопаді 1944 р. І з'їзд Народних комітетів Закарпатської України ухвалив рішення про вихід Закарпаття із складу Чехо-Словаччини і возз'єднання його з Радянською Україною. 29 червня 1945 р. у Москві було укладено радянсько-чехословацький договір про Закарпатську Україну, в якому визнавалося, що на основі дружньої угоди обох сторін Закарпатська Україна возз'єднується з УРСР. Возз'єднання Закарпатської України з УРСР завершило історичний процес збирання всіх українських земель у межах однієї держави.)

22 черня 1941 р. фашиська Нім. порушила пакт про ненапад і віроломно напала на рад. союз. Здійсн. план «Барабароса» фаш. Нім. розпочала військ. дії на всьому рад. фронті. Розпочався новий етап війни небаченої жорстокості і маштабу. В силу ряду об’єктивних і суб. дій обумовлено важкі наслідки на поч. війни. Ударні сили і угрупування армій Пн., Центру, Пд. розпочали війск. дії: Пн. – Ленінград, Центр – Москва. Особлива увага приділялась групі армій Пд. – захопення Укр., а також Кавказу. Було направлено 57 дивізій, 19 корпусів. Захопили військ-пром. потенціал.

Згідно з планом «Ост» фаш. мали плани протягом 10 р. висилити 10 тис. людбей з Укр. і заселити німців. Укр. мала стати аграрною колонією.

Вперші дні війни не дивляись на Сталінські прорахунки, перемога була в руках рад. союзу. Оборона Києва – 72 дні, Одеси – 83, Севаст. – 250.

Війська Червоної армії відступали на Сх.Війна поставила перед рад. д. і сусп. нові завдання. Необх. відстояти честь, свободу, незалежність своєї д., звільнити захопленні терит., лікідуватинаслідки фаш. Поневолення.

Не дивлячись на початковий щоковий стан Сталіна і деяку запізнілість прийняття рішень було проведено низку мобілізаційних наслідків: 1)переведення госп. на воєння рейки; 2)зміцнити військ. сили; 3) організувати евакуацію підприємств; 4)організувати підпільний рух і боротьбу в фаш. корпусі. Ці заходи викладені в Постанові ЦКВКП(б) і Раднаркому СРСР, Партійним і рад. органом прифронтових обл. від 29 черв. 1941 р. і в промові Молотова викладені деякі заходи. Промова була дуже ефективною.

Деякі райони Хмельн. уже 5 липня були загарбані фашистами.

Президія ВР і Раднарком УРСР та ЦК Компартії Укр. 6 липня 1941 р.звернулись до укр. народу.

Після окупації Укр. її терит. була розбита на декілька терит. одиниць. Найбільша з них назив. «Рейхкомісаріат Укр.» і охоплювала Волинь, Полісся, Правобер., частину Полтавщини і Запоріж. Рейхкоміс. под. на 6 генеральних округів:Волинь-Поділля, Дніпроп., Житомир, Київ, Крим і Миколаїв, які в свою чергу под. на округи і райони. Рейхком. очолювала цив. нім. окупаційна адміністр., якою керував Е.Кох. Столицею було м. Рівне. Для охорони гром. порядку була ств. поліція.

Для забезпеч. жорсткого контролю за насел. вся терит. Укр. под. на три зони. Перша евакуаційна. яка відносилась до прифронтового району. В другій населення міст і сіл могло вільно пересуватися тільки в день. У третій існував спеціальний окупаційний режим з комендантською годиною. На всій окупац. терит.була введена сувора система реєстрації населення. Вводилась обов*язкова примусова праця. Жорстокість політики нацистів в Укр. не знала меж.

Ще до поч.війни один з лідерів ОУН – С.Бандера – став автором здобуття незалежності Укр. щляхом викорисання для цього умов війни. Спираючись на підтримку ідеолога нац. партії Розенберга , Бандері вдалося отримати згоду гітлер. командування про ств. у складі нім. військ укр. збройного з*єднання «Легіон укр. націоналістів», який мав 2 підроздли – Нахтігаль і Роланд. Німці планували використати їх у диверсійних цілях. Гітлер. командування не мало єдиної думки про майбутнє Укр. Часчтина нац. керівників передбачала ств. самостійної укр. д. під протекторатом Нім. з метою використ. укр. в боротьбі з більшовиками.

30 червня 1941 р. у Львові без узгодження з німцями ОУН-Б проголосила відновлення Укр. самостійної д. Було ств. уряд – Укр. держ правління, який очолив Ярослав Стецько. Вищим органом д.стала Укр. нац. рада на чолі з Левицьким. Нім. командування прореагувало на цей факт вороже. Бандера і Стецько були викликані до Берліна і примушенні скасувати рішення про утв. Укр.д. У жовтні ОУН-М намагалися відновити д-сть Укр. нац. ради у Києві. Але гітлерівці жорстоко розправилися з ініціаторами цієї акції. Отож, ця відчайдушна спроба відродження укр. державності знову показала пагубність орієнтації на підтримку визвольної боротьби зовн. силами.

72. Перебудова державного апарату на воєнний лад. Реорганізація органів суду і прокуратури (1941-1945).

Згідно указу Прездії УРСР « Про воєнний стан» від 22 червні 1941р. у місцях оголошених на воєнному фронті військ. рада фронтів були передані ф-ії органів держ. влади. З метою мобілізації всіх сил держ Постановою Президії ВР СРСР, ЦК ВКП(б) і Раднаркомом СРСР 30 червня 1941 р. ств. єдиний пол. воєнний орган з надзв. повноважень –ДКО. Він зосереджував всю владу – воєнну, пол., господ. Видава обов*язкові постанови і розпорядження. Призначав уповноважених в Києві, в кожній обл., великиї містах, на великих оборонних заводах. Утв. міські комітети оборони. Вони керували підготовкою до захисту міст. На місцях ств. міські комітети оборони. Вони успішно діяли при обороні міст-героїв.

Проведена значна робота по мобілізації ресурсів відсічі фашистам. Сотні тися поповнили ряди винищуальних загонів. Ств. цілі дивізії народного ополчення. Щоб налагодити роботу тилу потрібно було здійснитии надзв. повноваження.

30 червня 1941 р. при Раднаркомі ств. спеціальний комітет по обліку і розподілу робочої сили. Вони проводили роботу по мобілізації робочої сили.

Швидкий наступ фаш. військ зумовив ств. Раду з евакуації. В Укр. цю роботу проводили уповноважені. До к. 1942р. з терит. Укр. було евакуйовано 550 підпр. оборонного значення.

Зпочатком війни зросла роль викон.-розпор. органів. Надзв. умови воєнного часу вимагали перебудови правлячих органів, особливо міліції і суд.-прокур. органів. Указом від 22 червні 1941 р. затв. Положення про військ. трибунали в місцевостях, оголош. районами військ. дій. Вони діли при військ. округах, на флотах, при арміях. Діяли лінійні суди залізн. і водного транспорту.

Таким чином, на терит. Укр. були створені такі вйськ. трибунали : війсь. трибунал НКВС, зал. транспорту, водного трансп., у прифронтових обл.

На Укр. функціонув. суд система, яка була до війни. Значні міни відбулись у д-сті терит. судів і органів прокурат УРСР. Вони переводились на воєнний стан. Обл. суди реоргганіз у воєнні трибунали. Були переведені на воєнний стан майже всі прокуратури.

73. Український рух опору рух опору: радянські партизани партизани і УПА.

Бандерівці збагнувши, що Нім. розглядає Укр. як колонію, перейшли до партизанської боротьбі з гітлерівцями. Вже на прикінці 1942р. численні партизанські загони, якими керували оунівці, об*єднались в УПА. Її командиром став офіцер реформованого Нахтігалю Роман Шухевич. Він зумів ств. професійну партизанську армію, яка фактично контролювала майже всю територ. Зах. Укр. У 1942-43рр. під контролем УПА на Волині була прголошена Колківська республіка, де функціонув. укр. цивільна та військ. влада. Німці боялися потикати в цей район навіть носа. Програма боротьби УПА спрамовувалась як проти боротьби з фашистами, так і проти більшовицького режиму. Коли розпочався наступ Червоної армії на зх., УПА вступає в сутички з рад. військами.

У серпні 1944. за ініціативою ОУН-Б під Самбором таємно зібралась делегація різних пол. партій і предст. сх. укр. та утв. Укр. Головну Визвольну Раду.

У тилу Черв. армії розгонулась справжня парт. війна. У селах поряд з Радами нелегально діяли нац-держ. структури ОУН, які спирались на УПА.

74. Зміни у праві і законодавстві в переод війни.

Право в роки в. спрямовувалось на виконання основних завдань і ф-ій д. з оборони країни і охорони соціаліст. власності. Найб. суттєві зміни і доповнення були внесення у цив., труд, зем., колгоспне, крим. крим-проц. право.Розвиток всії галузей права УРСР відбувався під суворою централізацією та на основі і у відповідності з змінами і доповненнями в загальносоюзному законод.

Цив. право. В умовах воєнного часу висунули на передній план питання захисту права власності, яке тмчасово виходило з володіння як фізичних, тка і юридичних осіб. Були розширені права наркоматів і ств. порядок передачі майна між держ. підпр. та установами. Незмінним залишався порядок передачі продукції у власність споживача. Ряд змін було внесено до питання позовного захисту. Зметою забезп. прав осіб, які знаход. на фронті, терміни поз. захисту у справах цих осіб вважались продовженими на весь період знаходження у збройних силах СРСР.

Сім. право. Війна залишила багатьох дітей сиротами. На вирішення цих поблем була спрямовано ряд н.-пр. акті :постанова Раднаркому УРСР Про влаштування дітей, які залишились без батьків, Постанова Раднаркому СРСР Про посилення заході боротьби з дитячою безпритульністю, бездоглядністю і хуліганством, постанова Раднаркому УРСР Про організацію роботи дітям сиротам, батьки яких загинули в боях з фаш. окупантами, замордовані або розстріляні фашиськими загарбниками тощо.

Трудове право. Потреби оборони призвели до необхідності введення трудових мобілізацій і трудової повинності. Трудовій мобілізації підлягало трудове населення міст, з числа тих, хто не працював в держ. установах і підпр. Відбулися значні зміни в діючому труд. законодавстві. Скасовувались чергові і додаткові відпустки. Їх було замінено грошовою компенсацією. В умовах воєнного часу велика значення мала труд. дисципліна.

Колг. і зем. законод. Було спрямоване на подальше обмеження прав селян і значно погіршувало їх становище.

Крим. право. Відбулися досить суттєві зміни. 6 липня 1941 р. приймається Указ Президії ВР СРСР «Про відповідальність за поширення в воєнний час брехливих чуток, які викликають тривогу серед населення». Він вст. сувору відп. у вигляді тюремного ув язнення терміном від 2 до 5 років, якщо злочин за характером не вимагав більш важкого покарання. У грудні 1942 р. розширився склад такого злочину, як спекуляція. Багато уваги приділяється боротьбі із розкраданням. В роки війни широко заст. умовне засудження.

Крим.-процес. право. Те закон., яке діяло до війни не мало достатньо норм, пристосованих до умов воєнного часу. 22 червня 1941 р. Президія ВР СРСР затвердила «Положення про військ. трибунали в місцевостях, оголошених на воєнному стані і врайоні воєнних дій» Цим положенням керувались не тільки військ. трибунали, а й загальні суди незалежно від місця їх д-сті.

75. Суспільно-політичний розвиток УРСР (друга половина 40-х -1990)

Результати відбудови народного господарства мали суперечливий характер. Закон «Про 5-ий план розбудови і розвитку народного господарства УРСР» 1946 -50 рр. Згідно з цим заком, обсях капіталовкладів в Укр. становив 65 млн. карбованців, що перевищувало розмір за три п’ятирічки разом.. Зх. політики прогнозували. що для відбудови Рос. і Укр. економіки потрібно 20-25 р. Результатом 5-ого плану стало: 1)протягом46-50рр. обсяг пром. продукції Укр. на 45 % перевищив період довоєнного 40 р. До роботи стали 130 шахт, відбудовано Дніпрогес. 2)суперечлива соц. політика. У 1947 р. здійснено грошову реформу. Груд. 1947 р. відмінено карткову с-му. Лише з 1957р. Постанова «Про скасування обов’язкових поставок с/г продукції. Вст. Закон «Про пенсії» - чол.65р, жін.60р.

Після війни збільшилась територія країни, загалом Укр. Були задоволені справжні територ. претензії. 6 серпня 1945р. постановою між Польщею і СРСР переглянуто пол. – рад. кордон і вс. «лінія Керзона».

В ході війни 12 грудня 1943 р. між СРСР і Чехосл. було підписано договір «Про дружбу, взаємодопомогу і післявоєнне співробітництво».

8 тр. 1944р. договір «Про поступову передачу визволених рад. військами територ. Чехослов. адміністраії». Однак, в к. жовт. 1944р. вступили рад війська на терит. Закарпаття і порушено питання про передачу Закарп. рад. союзу. 19 чер. 1945р. у Москві підп. Чехосл. рад. договір про Закарпат. Укр., в якому говорилось, що Зак. Укр, яка увійшла як автон. одиниця Чехосл., тепер об’єднується з поконвічною батьківщиною – Укр. і вкл. у її склад. Цими актами завершився проце входження Закарп. до Укр.

Отож, щодо сусп. ладу УРСР в основному збереглася та соц. структура, що була визначена Конст 1937р. Поділ сусп. на роб. клас, колгоспне сусп., труд. інтелігенція.

76. Зміни в законодавстві і праві України в період відбудови і спроб реформ.

Крим. право. Було відмінено указ про відпов. за поширення «нездорових чуток». Прийнято Закон «Про амнітію». Не розповсюджувався на осіб засуджених за конрревол. д-сть, а також на тих, що займ. бандитизмом, за умисне вбивство. 27 бер. 1953 р. після смерті Сталіна оголош. амністія. У вер. 1955 р. були амністовані деякі громадяни, які працювали з нім. окупаційним режиом. Було заст. звільнення нім. громадян Указ Президії ВР СРСР від 26 трав. 1947р. «Про відміну смертної кари». Вона замін. позбавл. волі на 25 р. 12 січня 1950р. – смертна кара відновлена до зрадників батьківщини, диверсантів тощо. В липні 1947р. – Уаз «Про відпов. за розкрадання держ. та соціаліст. майна». Посилювалась карална політика за згвалтування (від 10-15р).При наявності кваліф. ознак – від 15р.

11 лют. 1957р. і 25 гр. 1958 р. – прийм. «Основи крим. законод. СРСР», а отже і крим. основи УРСР, які скл. з 4 розділів. які под на 47 статей.

28 гр. 1960р. – ВР УРСР затверд. КК УРСР. До нього повністю ввійшли союзні основи, закон «Про крим. відп. за військ. злочини».

Основні положення: 1)злочином вст. дія чи чи безд. прямо передб. чинним законом; 2)відмова від принципу аналогії в крим. праві; 3)підстав. крим. відп. є лише вина; 4) підвищення віду крим. відп. до 16р., а за важкі злочини – до 14р.; %)проголошення і додержання положення про те, що закон, який усував чи пом’якн. покарання набував зворотної сили, а закон, який посилював – не мав; 6) зменш. к-сті суп.-неб. діянь,які закон кваліф. як злочини; 7)смертна кара – розтріл була оголошена як виключна міра покарання; 8)збільшення макс. строк позб. волі; 9)відновлювалась практика умовного засудж.10)додержання принципу індивідуальності законод. Отже, названі положення КК УРСР СВІДЧАТЬ ПРО ДЕМОКРАТИЗАЦІЮ. ЗАКОНОД.

Процесуальне право.У повоєнний час хоч і не послідовно, але відб. демократ. розвиток проц. права. 25 вер. 1945р. указом скасовано широку підсудністьсправ війск. округами. 1953р. – лікв. особливий нар. орган, який здійсн. озасудові наради. 1956р. – скасовані антинародні, антигуманні постанови ЦВК. Було проведено ряд суд. процесів. Видано Указа През. ВР СРСР «Про реабілітацію щодо репресованих в період великої чистки» у вер. 1953р.

Крим. судочинство скл. з основ крим. судочинства СРСР і союзних республік. яке прийн. у гр. 1958р. та КПК ВІД 28 гр. 1960р. Основні положення КПК: 1)про порушення крим. справи; 2)дізнання і попереднє слідство; 3)про проведення справ у суді 1 інстанції; 4)про провадження справ у касац. і наглядовій інстанції; 5)про виконання вироків, постаов і ухвал суду; 6)про застос. примусових заходів мед. характеру. Відпов. зміни відбулись в ЦП законод. Воно скл. із прийн. в гр. 1961р. основ цив. судочинства СРСР і союзних респ. та виданих у лип. 1961р. норм ЦПК. Основні положення ЦПК: 1)містив норми про осіб, які беруть участь у справі, їх права і обов.;2)про провадження в справах і судах 1 інстанції; 3)визначив виконання суд. рішень; 4)цив-проц. права іноз гром. і осіб без громад. Отже, почин. з 1957р. поч. 2 кодифікація права, результатом якої було прийняття З»Про судоустрій», КК, ЦК,ЦПК, КПК та ін., що сприяли удосконаленню правової с-ми.

77.Соціально-економічне і політичне становище Закарпаття в складі буржуазної Чехословакії.

В кращому становищі знаходилося укр. насення Закарп. Але демонструючи прихилбне ставлення до укр. народу, уряд Чехосл. мало що робив для екон. розвитку краю. У Чехосл. найбільш розвинутій у промисл. відношенні країнні Центр.-Сх. Європи, Закарп. відводилась роль економ. найзанедбанішої провінції. Певного розвитку набула хіба що лісова та лісохімічна промисл. Робітники піддавались нещадній експлуатації. Їм платили у півтора-два рази менше, ніж в центрі країни і відповідно гірше забезпечквали умови їх праці. Не в кращому становищі знаходилося і сільське населення. Поміщикам належало в тричі більше землі, ніж її мали селянські господарства. Чеська адмін. ззовні більш прихильно , ніж румунська та польська влада ставилися до розвитку народної освіти. Проте повна відсутність укр. вищих навчальних закладів прирікла укр. мову і культ. на другорядність. Не рятувало становища і визнання мови місцевого населення офіційною мовою «Підкарпатської Русі». Адже в «Генеральному статуті», який регулював це, йшлося не про укр., а про «русинську мову», тобто говірку підкарпатських русинів. Впливові місцеві чинники відвертіше пояснювали суть «русинофікації».

78. Спроби відродження української держави – Карпатської України в 1938-1939 рр.

Мюнхенською угодою 1938р. частина терит. Чехослов. була передана Німеч. У закарпатських укр. З`явилася надія для отримання автономії для Закарп. 3жовт. 1938р. щойно ств. Руська нац. рада висунула вимогу реальної автономії ві центру. Уряд Чехосл. змушений був погодитись на це. 11 жовтня був ств. перший уряд Карп. д. Головою уряду став Андрій Бродій, який вже через 2 тижні був заарештов. як угор. агент. 26 жовт. 1938 р. прем*єром був призн. Августин Волошин. 22 лист. 1938р. було прийнято закон Чехосл. Респ. про Конст. Карп. Укр. На цій основі автономний уряд розгорнув роботу з підготовки виборів до Сейму.

Уряд Волошина заходився будувати укр. державність. Почалася українізація освіти адміністрації. 12 лист. 1939р. відбулись вибори до Сейму. У зовн. пол. укр. уряд орієнтувався на Нім. Але Гітлер вирішив передати все Закар. Угорщині. Тож, в ніч з 14 на 15 бер. нім. війська вступили на терит. Чехосл., а угорські – на терит Закарп. 15 бер. 1939р. Сейм проголосив Карпатську Укр.незалежною д. Сейм ухвалив заон, який містив такі пункти: 1)Карп. Укр. є незал.д.;2) назва д. є Карпатська Укр.; 3) Карп. Укр. є респ. на чолі з президентом, виборним сеймом; 4)державна мова в Кр. Укр. є укр.м.; 5) барвами держ. прапора є сині і жовті.

Волошин звернувся до Нім. з проханням прийняти Карп. Укр. під свій протекторат, але та порадила укр. не чинити опору угорцям. Та укр. не бажали розлучатись з ств. державністю. Відбувся не рівний бій. Закарп. Укр. була окупована Угорщ.

отже, головною причиною падіння Карп. Укр. було те, що вона не отримала міжн. підтримки. І хоча вона проіснувала лише кілька днів, але залишила глибокий слід у боротьбі за націон. державність.

79. Звільнення Закарпаття від фашистів. Створення органів народної влади. Державне будівництво.

28 жов. 1944р. Рад. армія звільнила від фашиських окупантів Закарп. Укр. На звільненій терит. розгорнувся масовий рух за вихід Закарп. Укр. з Чехослов. Респ. і приєднання її до УРСР. На місцях ств. народні комітети, які стали тимч. органами держ. влади. 26 лист. 1944р. в Мукачевому відбувся 1 з’їзд народних комітетів Закарпатської Укр. На порядку денному стояли такі питання: 1)визволення За. Укр. від нім.-угорських окупантів;2)воз’єднання Зак. Укр. з Укр.3)наділення селян, робітників і службовців землею та лісом. 4)вибори Нар. ради Зак. Укр. З’їзд прийняв маніфест про воз’єднання Зак. Укр. з Укр. і вихід зі складу Чехосл. Обрана на з’їзді Народна рада сформувала свій уряд у складі Президії Нар. ради та її уповноважених з таких питань: внутр. справ і держ безпеки, комун. господ., фінансів, землеробства, промисл. та торгівлі, юстиції, освіти, комунікації, хорони нар. Здоров’я, соц. опіки.

Місцевими органами держ. влади, відпов. до адмін-терит. поділу , були окружні, міські та сільські народні комітети. Компетенції нар. комітетів підлягали всі питання господ., пол. і культ. будівн., питання щодо загального добробуту населення. Вони розробляли місцевий бюджет і забезп. його виконання, здійснювали керівн. і контроль за д-тю підпр. та підпорядкованих їм органів управління, забезпечували реаліз. актів Нар. ради, охорону держ. ладу і прав громадян. Народна рада і народні комітети обирались на термін до остаточного роз’яснення питання про воз*єднання Зак. з Укр. Виконавчим органов місц. народного комітету була його президія. 29 червня 1945 р. був підписаний договір між СРСР І Чехосл. про Закарп. Укр., ратифікований згодом Тимч. нац. зборами Чехосл. і Президією ВР СРСР. Отже, здійснилась споконвіна мрія укр. народу про воз’єднання в єдиній державі всіх укр. земель. На піставі Указу Презид. ВР СРСР 22 січня 1946р. в складі Укр. була ств. Закарп. обл. з поділом на 13 округів.

80. Законодавча діяльність Народної Ради і перші кроки радянського будівництва в Закарпатті (1944-1945).

28 жов. 1944р. Рад. армія звільнила від фашиських окупантів Закарп. Укр. На звільненій терит. розгорнувся масовий рух за вихід Закарп. Укр. з Чехослов. Респ. і приєднання її до УРСР. На місцях ств. народні комітети, які стали тимч. органами держ. влади. 26 лист. 1944р. в Мукачевому відбувся 1 з`їзд народних комітетів Закарпатської Укр. На порядку денному стояли такі питання: 1)визволення За. Укр. від нім.-угорських окупантів;2)воз`єднання Зак. Укр. з Укр.3)наділення селян, робітників і службовців землею та лісом. 4)вибори Нар. ради Зак. Укр. З`їзд прийняв маніфест про воз`єднання Зак. Укр. з Укр. і вихід зі складу Чехосл. Обрана на з`їзді Народна рада сформувала свій уряд у складі Президії Нар. ради та її уповноважених з таких питань: внутр. справ і держ безпеки, комун. господ., фінансів, землеробства, промисл. та торгівлі, юстиції, освіти, комунікації, хорони нар. Здоров`я, соц. опіки.

У лют. 1945р. декретом №40 ств. при Народній раді Планово-екон. бюро, а декретом № 41 – Рахунковий відділ Народної ради Закарп. Укр. Головою Народної ради обрали І.Туряницю, заступниками голови – П.Сову і П.Лінтура.

Місцевими органами держ. влади, відпов. до адмін-терит. поділу , були окружні, міські та сільські народні комітети. Вони розробляли місцевий бюджет і забезп. його виконання, здійснювали керівн. і контроль за д-тю підпр. та підпорядкованих їм органів управління, забезпечували реаліз. актів Нар. ради.Народна рада і народні комітети обирались на термін до остаточного роз`яснення питання про воз`єднання Зак. з Укр.

На підставі декрету №33 виданого 12 січн. 1945р. у сіх округах і містах Закарп. були ств. народні суди – основна ланка суд. системи краю. Вони обиралися відповідними народними комітетами і затвердж. Народною радою строком на 3 р. Вищу суд. інстанцію – Вищий нар.суд – обирала Народна рада. Також в усіх адм. округах і містах Ужгороді та Мукачеві для нагляду за дотриманням законностіств. органи прокуратури. Усіх прокурорів приз. Нар. рада

29 червня 1945 р. був підписаний договір між СРСР І Чехосл. про Закарп. Укр., ратифікований згодом Тимч. нац. зборами Чехосл. і Президією ВР СРСР. Отже, здійснилась споконвіна мрія укр. народу про воз`єднання в єдиній державі всіх укр. земель. На піставі Указу Презид. ВР СРСР 22 січня 1946р. в складі Укр. була ств. Закарп. обл. з поділом на 13 округів.

81. Процес перебудови у країні і зміни в сусп-пол. житті.

СРСР опинився на грані всеохоплюючої кризи:пол.,соц., куль., ідеолог. життя. Вивести країну із кризи, застою, адмін.-ком. сист. не спроможна. Потреба оновлення виникла не лише в екон., а й зміни в пол., сусп., міжн. житті сусп. Форми і засоби, глибина процесів оновлення жиитя сусп. були усвідомлені не зразу. У бер. 1985р. після смерті Черненка на пост ЦК КПРС обрано Горбачова і покладено поч. перебудови. Підгот. до 27 з’їзду КПРС, який мав відбутися 1986р. ускданювався тим, що було багато тих, хто був проти перебудови. Питання перебудови розг. Пленумом ЦК КПРС»Про перебудову і кадрову пол. партії».Рішення пленуму мало велике значення для гласності. Було прийнято ряд законів, напрвлених на розв. держ. підприємства.Відб. реформи. Іде процес поглиблення перебудови в політ. системі.

В жов. 1989р. відбулись перші в іст. Укр.вибори нар. депутатів на альтерн. основі. Відбулося небачене пробудження громад.-пол. активності народу. Особливо пробудж. політика русифікації. Прийн. З»Про мови в УРСР» від 1 січня 1990р. Розгортається широкий нац.-демокр. рух спрмований на розширення суверн.Укр. респ. В липні 1989р. відб. пол страйки шахтарів Донбасу, Зх. Укр. Розпочин. процес формування багатопарт. системи в Укр. Відб. організовані оформлення масової пол. опозиції ком. партіїї.

Виник. ряд комун. партій і організ. ВР приймає Декл. про держ. сувернітет 16 липня 1990р., це була тимч. Конст. незал. Укр.

16 липня 1990 року Верховна Рада Української РСР прийняла Декларацію про державний суверенітет України. Декларація складалася зі вступу (преамбули) та десяти-розділів: самовизначення української нації; народовлад¬дя; державна влада; громадянство Української РСР; тери¬торіальне верховенство; економічна самостійність; еколо¬гічна безпека; культурний розвиток; зовнішня і внутріш¬ня безпека; міжнародні відносини. Декларація проголосила державний суверенітет Украї¬ни, як "верховенства самостійність, повноту і неподільність влади Республіки в межах її території та незалежність і рівноправність у зовнішніх відносинах".У Декларації визначалося, що Україна як суверенна, держава розвиватиметься в існуючих кордонах на основі здійснення українською нацією вевід'емного права на самовизначення Народ України є єдиним джере"лом державної влади Українська держава "забезпечує рівність перед законои_ усіх громадян Республіки, незалежно від походження, со¬ціального і майнового стану, расової та національної при¬належності, статі, освіти, мови, політичних поглядів, релiгійних переконань, роду і характеру занять, місця проща вання та інших обставин". Територія України в існуючих кордонах є недоторканою і не може бути змінена чи використана без її згоди.

Національним багатством країни володіє, користується і розпоряджається тільки народ України. Вона само¬стійно встановлює порядок організації охорони природи і порядок використання природних ресурсів, може заборо¬нити будівництво й припинити функціонування будь-яких підприємств, установ та інших об'єктів, які спричиняють загрозу екологічній безпеці.

Досить важливим і новим у конституційному законом давстві України є такий пункт: держава виявляє піклування про задоволення національно-культурних потреб українців, котрі проживають за її межами. Та дуже цікавим є те, що -Україна має право на повернення у власність народу націо¬нальних, культурних та історичних цінностей, що знахо¬дяться за межами України. Україна також має право на власні Збройні сили, внут¬рішні війська та органи державної безпеки; вона "урочис¬то проголошує про свій намір стати в майбутньому постійно нейтральною державою, яка не бере участі у військових блоках і дотримується трьох неядерних принципів: не приймати, не виробляти і не набувати ядерної зброї".В останньому розділі підкреслювалося, що Україна є суб’єктом міжнародного права ,здійснює безпосередні зно¬ини з. іншими державами, укладає з ними договори, об¬мінюється дипломатичними, консульськими, торговельни¬

ми представництвами, бере участь у діяльності міжнарод.них організацій тощо. Вона виступає рівноправним учас¬ником міжнародного спілкування, активно зміцнює загаль¬ний мир і міжнародну безпеку, безпосередньо бере~участьу загальноєвропейському процесі та європейських струк¬турах. Українська держав визнає перевагу загальнолюдських цінностей над класовими, пріоритет загальновизнаних норм міжнародного права перед нормами внутрішнього — дер¬жавного права.

Декларація є основою для нової Конституції, законів України і визначає позиції Республіки при укла¬денні міжнародних угод".

Отже, Декларація послужила правовою основою проце су незалежного державотворення України, всього подаль¬шого законодавства. Вона надихнула демократичні сили України на подальшу боротьбу з комуністичним режимом. Своєрідним піком протистояння комуністичної влади і демократії стало голодування студентів у жовтні 1990 року у Києві. Тим часом продовжувалися пошу¬ки оптимального змісту нового союзного договору. Пере¬говори вели керівники дев'яти союзних республік, включаючи Україну. У травні лідери "дев'ятки" в основному узгодили текст союзного договору і призначили дату його підписання 20 серпня 1991 року. Але 19 серпня 1991 року партійна номенклатура вчинила державний.заколот. Дії заколотників призвели до остаточної дискредитації коаь партії. 24 серпня 1991 року ВР прийняла акт незалежнсті України. В цьому історичному документі підкреслювалося: виходячи із смертельної небезпеки, яка нависла була над Україною в зв'язку з державним переворотом в СРСР 19 серпня 1991 р., продовжуючи тисячолітню традицію державотворен¬ня в Україні, виходячи з права на самовизначення, передбаченого" Статутом ООН та іншими міжнародно-правовими докумен¬тами, здійснюючи Декларацію про державний суверенітет: України, Верховна Рада Української Радянської Соціалі¬стичної Республіки урочисто проголошує незалежність:1; України та створення самостійної Української держави — України.

Територія України є неподільною і недоторканою. Віднині на території України мають чинність виключно Кон¬ституція і закони України.

Цей Акт набирає чинності з моменту його схвалення"

Акт проголошення незалежності України, день прийнят¬тя якого був незабаром проголошений національним свя¬том, не був випадковим явищем. Акт проголошення неза¬лежності України український народ прийняв, продовжу¬ючи тисячолітню традицію державотворення. |

На Всеукраїнському референдумі, який відбувся 1 груд¬ня 1991 року…

83.Ліквідація СРСР. Політичне і правове значення Біловезької зустрічі керівників України, Росії, Білорусії.

Причини розпаду:а) політичні: -неможливість і небажання Москви подолати пев. унітарний х-р попередньої федерації, що являє собою СРСР; -небажання переглядати союз. договір 1922р.(неодноразово республіки пропонували переглянути договір, - зберегти союз, але не такий як був, бо він вже знежився) -монополізм партійно-бюрократичних структур (все вирішувала партія — КПРС) -втрата КПРС своєї ф-ції як ядра політ.системи (зжила себе і рухалась до кризи) б) економічні: -повна втрата республіками свого ек-го суверенітету в) духовні: -не було сприятливих умов для розвитку нац. мов, культури, збереження звичаїв, вивч.історії рідної землі. г) націо¬нальні: -зростання нац.свідомості народів; -незадоволення на місцях нац-ю політикою.

5 грудня 1991 року Верховна Рада України прийняла .звернення "До парламентаріїв і народів світу", в якому ^наголошувалося, що договір 1922 року про утворення СРСР Україна вважає стосовно себе недійсним і недіючим. За-1 являлося, що Україна будує демократичну, правову держа¬ву, першочерговою метою якої є забезпечення прав і свобод людини. Підтверджувалися положення Декларації прав національностей України від Iі листопада 1991 року щодо гарантування усім народам і громадянам респуб-ліки рівних політичних, громадських, економічних, соціаль¬них та культурних прав. Проголошувався перехід до рин¬кової економіки, визнавалася рівноправність усіх форм «власності. Висловлювалася готовність до активізації між¬народного співробітництва на засадах рівноправності, су¬веренності, невтручання у внутрішні справи один одноГо, визнання територіальної цілісності і непорушності існу¬ючих кордонів. Неподільною і недоторканою Україна ого¬лосила і власну територію, водночас не маючи територіальних претензій будь-якої держави. Задекларовано було ' 'також без'ядерний статус республіки, оборонний характер щ військової доктрини, формування Збройних сил на за¬садах мінімальної достатності. 7—8 грудня 1991 року в Біловезькій Пущі біля Мінська лідери України (Л. Кравчук), Росії (Б. Єльцин), Бєларусі (С. Шушкевич) констатували розпад СРСР і підписали угоду про створення Співдружності незалежних держав (СНД).

21 грудня 1991 року в Алма-Аті до цієї угоди приєдна¬лися ще 8 незалежних держав колишнього СРСР. У прий¬нятій Декларації зафіксовано, що з утворенням Співдруж¬ності СРСР припиняє своє існування. Причому СНД не є ні державою, ні наддержавним утворенням. Для координації діяльності у сферах спільних інтересів було утворено Раду глав держав та Раду глав урядів. Засновники СНД визна¬чили, що кожна з республік є незалежною у своїй внут¬рішній і зовнішній політиці державою. Україна вступила в новий етап своєї історії.

84. Державне будівництво в Україні на сучасному етапі.

Політика перебудови потребувала реформування держав¬ного апарату як в центрі, так і на місцях.

В березні 1990 року в СРСР було запроваджено інсти¬тут президентства, що підтвердило наміри М. Горбачова втілити в практику державного будівництва теорію розпо¬ділу влад. У грудні 1990 року Раду Міністрів СРСР було перейменовано в Кабінет Міністрів СРСР, який чітко виз¬начався як виконавчо-розпорядчий орган, що підпорядко¬вувався Президенту СРСР.

Реформування союзних органів влади і управління при¬вело до відповідних змін у союзних республіках.

А Вищі органи влади і управління УРСР. Вищим пред¬ставницьким органом республіки залишалася Верховна Рада УРСР. Саме їй було відведено чільне місце у.прове¬денні демократизації державного життя України.

У 1989—1991 роках Верховна Рада прийняла ряд за¬конів, що змінювали і доповнювали Конституцію УРСР. Закон УРСР "Про зміни і доповнення Конституції (Ос¬новного Закону) Української РСР" від 27 жовтняТ989 року визначав компетенцію Верховної Ради. Значно розширю¬валися повноваження Голови Верховної Ради УРСР, який набував рангу найвищої посадової особи республіки. Склад Верховної Ради мав складатися з 450 депутатів (раніше — 650). Термін повноважень народних депутатів — 5 років. Уперше за багато років свого існування Верховна Рада почала працювати в парламентському режимі. Порядок її роботи визначався Тимчасовим регламентом, затвердже¬ним 22 травня 1990 року. У парламенті вперше з'явилася опозиція в особі Народної Ради, до складу якої увійшло 125 депутатів.

Б Значною подією стало запровадження в Україні поста Президента УРСР. З цього приводу Верховна Рада УРСР прийняла 5 липня 1991 року такі закони: "Про заснуван¬ня поста Президента Української РСР і внесення змін і доповнень до Конституції (Основного Закону) Української РСР", "Про Президента Української РСР", "Про вибори Президента Української РСР". Вибори Президента Украї-ни призначалися на 1 грудня 1991 року. Таким чином

запровадження поста Президента УРСР було новим кро¬ком по створенню в республіці державного апарату, побу¬дованого на принципах розподілу влади. Законом від 21 травня 1991 року в Конституцію УРСР були внесені зміни і доповнення щодо структури органів вищої виконавчої влади республіки.

Рада Міністрів була перейменована в Кабінет Міністрів УРСР. Посада голови Ради Міністрів замінялася посадою прем' єр-міністра.

13 травня 1991 року був прийнятий закон "Про перелік міністерств та інших центральних органів державного управління Української РСР".Кабінет Міністрів об'єднує і направляє роботу міністерств

і інших підпорядкованих йому органів. Міністерства й іншіцентральні органи дєржавного_уіфавління здійснюють керівництво окремими сферами управління, несуть відпо,відальність за їх розвиток. В межах своєї компетенції урядмав видавати постанови і розпорядження, а також органі’зувати перевірку їх виконання.

В Місцеві органи, влади і управління. 9 квітня 1990 рокубув прийнятий Закон СРСР "Про загальні засади місцево¬го самоврядування і місцевого господарства в СРСР", асновною ідеєю якого було переведення місцевих Рад; а ре¬жиму єдиного державного керівництва в режим місцевого самоврядування. За Законом місцеві Ради ставали по¬вноправними господарями на своїй території. 7 грудня 1990?року було прийнято Закон УРСР "Про місцеві Ради народних депутатів Української РСР та місцеве самоврядуван¬ня". В ньому визначалися засади місцевого самоврядування,правовий статус місцевих Рад народних депутатів, органів;територіального громадського самоврядування.

В систему місцевого самоврядування входили сільські,селищні, міські Ради народних депутатів і їх органи, іншіїформи територіальної самоорганізації громадян. Територіальну основу місцевого самоврядування складали сільрада, селище, місто, а органами місцевого самоврядування були відповідні Ради народних депутатів. З метою більш ефективного здійснення своїх прав і обов'язків органи місцевого самоврядування могли об'єднуватись в асоціації, іншії форми добровільних об'єднань Поряд з місцевим самоврядуванням Закон виділяв регіональне самоврядування, основу якого складали районі;область.

Нове законодавство про органи місцевого самоврядування значно розширило їх права, як в сфері економічного, так і в сфері соціально-культурного життя суспільства, затверйдило повноту народовладдя на відповідних адміністративних територіях.

85. Підготовка та прийняття Конституції України.

Проголошення незалежності України потребувало внесення відповідних змін і доповнень до Конституції України. 14 лютого 1992 р. було прийнято Закон України "Про вне¬сення доповнень і змін в Конституцію". Розділ III було перейменова¬но на "Державний і територіальний устрій України", розділ V на Органи законодавчої і виконавчої влади України", розділ VII на ^Україна — незалежна держава". Стаття 68 проголосила Україну незалежною демократичною правовою державою". Згідно з Основ¬ним Законом "Президент є глава держави і глава виконавчої влади України'-.

Ще в жовтні 1990 р. Верховна Рада утворила конституційну комі¬сію, яка мала розробити проект концепції Основного Закону. Концешря нової Конституції була затверджена в червні 1991 р„ і комісія зайнялася розробкою проекту Основного Закону. Вивчалися і вико¬ристовувалися Конституції багатьох демократичних держав світу, міжнародні конвенції та пакти. Враховувався історичний досвід кон-ституційного будівництва в Україні. До жовтня 1993 р. було опрацьо¬вано чотири варіанти проекту Основного Закону, однак через полі¬тичну кризу, Що охопила владні структур», конституційний процес загальмувався.

Після виборів Президента і нового складу Верховної Ради України почала діяти нова конституційна комісія, утворена за принципом представництва двох гілок влади.

У грудні 1994 р. Л. Кучма вще на розгляд парламеїпу проект консти¬туційного Закону "Про державну владу і місцеве самоврядування в Україні". Проект містив конкретні пропозиції щодо розмежування законодавчої і виконавчої влади.

Верховна Рада повинна була віддати Президенту значну частину владних повноважень. 18 травня 1995 р. парламент після тривалих і болісних дискусій простою більшістю голосів прийняв Закон України "Про державну владу і місцеве самоврядування". Згідно з ним Пре¬зидент став одноосібним главою уряду, склад якого він мав формува¬ти сам, без узгоджень і затверджень Верховною Радою. Він мав очо¬лити й систему місцевих органів державної виконавчої влади. Ідея про місцеву владу у вигляді рад депутатів не пройшла. Органами дер¬жавної влади від обласного до районного рівня (а також у районах Києва й Севастополя) ставали держадміністрації, главами яких Пре¬зидент повинен був призначити обраних народом голів відповідних рад. У компетенції місцевих р;ід залишилися обмежені повноважен¬ня: затвердження міського бюджету і програм територіального роз¬витку, заслуховування звітів голів адміністрацій. Всі інші повноважен¬ня передав;ь\ись держадміністраціям. З прийняттям цього Закону Україна перетворилася з парламснтсько-ігрезидентської держави у президентсько-парламентську республіку.

Закон України "Про державну владу і місцеве самоврядування" було прийнято простою більшістю голосів. Щоб ввести його в дію, погрібна була конституційна більшість голосів, тобто дві третини. Іс¬нуючий партійний склад парламенту робив це недосяжною справою. В умовах, що склалися, залишався тільки один варіант мирного роз¬в'язання конфлікту: підписання на період до прийняття пової Кон¬ституції конституційної угоди між Президентом і Верховною Радою в особі більшості її членів.

Враховуючи ситуацію, що склалася, Верховна Рада як єдиний за¬конодавчий орган, з одного боку, та Президент як глава держави і ви¬конавчої влади — з другого, тобто сторони, які одержали свої повно-важення безпосередньо від народу, уклали Конституційний договір "Про основні засади організації та функціонування державної влади і місцевого самоврядування в Україні на період до прийняття нової Конституції України". Цей договір набрав чинності з моменту підпи¬сання його Президентом та Головою Верховної Ради України 8 черв¬ня 1995 р. У статті 61 договору йшлося, що він діє до прийняття но¬вої Конституції. Щодо положень чинної Конституції України 1978 р., то, згідно з Конституційним договором, вони визнавалися чинними лише в частині, що узгоджувалася із зазначеним договором. Таким чином, Конституційний договір був основним правовим актом, який на той час мав забезпечити організацію й діяльність державного апа¬рату України.

На термін дії Конституційного договору обмежувалися права Вер¬ховної Ради та місцевих рад і розширювалися функції виконавчої вла¬ди. Прийняття цього договору стимулювало конституційний процес. У лютому 1996 р. конституційна комісія передала проект Конститу¬ції на розгляд парламеїпу. Проект розглядався майже три місяці.

Найгоетрішу дискусію викликали п'ять пунктів проекту: про роз¬поділ повноважень між гілками влади, проблема власності, державна символіка, статус російської мови, статус Криму. В ситуації, що скла¬лася, Рада національної безпеки і Рада регіонів рекомендували Прези¬денту винести затвердження проекту Конституції на всеукраїнський референдум. Л. Кучма підписав відповідний указ. Загроза розпуску Верховної Ради змусила народних депутатів в ніч з 27 на 28 червня1996 р. прийняти Конституцію України.

Основний Закон складається з преамбули і п'ятнадцяти розділів; загальні засади; права, свободи та обов'язки людини і громадянина; вибори, референдум; Верховна Рада України; Президент України; Ка¬бінет Міністрів України, інші органи виконавчої влади; прокуратура; правосуддя; територіальний упрій України; Автономна Республіка Крим; місцеве самоврядування; Конституційний Суд України; вне¬сення змін до Конституції України; прикінцеві положення; перехідні положення.

Прийняття Конституції України мало величезне історичне зна¬чення, оскільки була підведена юридична база під державність укра¬їнського народу. За оцінками вітчизняних та зарубіжних експертів, Основний Закон України належить до найдемократичніших у світі

86.Основний зміст нової Конституції України.

Вона є надзвичайно важливим політико-правовим документом довгострокової дії, яким збагатилася наша держава; фундаментом не лише сучасних, але й майбутніх перетворень у нашому суспільстві, основою його консолідації. Одночасно хотілося б звернути увагу, що в ній містяться і окремі моральні орієнтири соціальної справедливості у нашому суспільстві і державі. Конституція закріплює в Україні основи державної політики б спрямовано перш за все на забезпечення прав і свобод людини та гідних умов її життя. Вона заклала серйозні підвалини для розвитку і зміцнення демократичної, соціальної і правової держави, в якій людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються найвищою соціальною цінністю. Через зміст Конституції проводиться надзвичайно цінна і гуманна ідея проте, що саме держава функціонує для людини, відповідає перед нею за свою діяльність, а не навпаки. І це є головним її обов'язком. .

Крім політичного значення, нова Конституція України має надзвичайно велику юридичну цінність як правовий акт. Перш за все - це Основний Закон нашої держави, який має найвищу юридичну силу. Всі закони та інші правові акти приймаються на її основі і повинні відповідати їй. А це означає, що Конституція є основним джерелом нашого законодавства розрахованим на тривалий період. З точки зору ознак Конституції України як правового документу її юридичними властивостями є те, що: 1. Конституція - це, насамперед, закон, тобто акт виключної ваги і значення;

2. Конституції властиве юридичне верховенство, найвища юридична сила у порівнянні з іншими правовими актами: ні один акт не може перевищувати Конституцію; 3. Конституція є основою правової системи України, її законодавство, поточне законодавство розвиває конституційні приписи, деталізує їх; 4. Конституції властивий особливий порядок її прийняття і зміни, тобто це закон що має підвищений ступінь стабільності; Конституції обумовлені її змістом, тією роллю, яку вона виконує в регулюванні суспільних відносин, задоволенні соціальних потреб. Конституція виступає як невід’ємний елемент всієї соціальної організації, як соціальне благо, ефективний регулятор і перетворювач суспільних відносин. Функції Закріплення в Конституції фундаменту суспільства, різноманітних форм власності, створює умови для реалізації економічної політики України, успішного функціонування її господарського механізму.

Структура Конституції України являє системно-структурну цілісність, що складається з інститутів, які займають логічно обумовлене місце в її системі залежно від функціонального навантаження. Таким в цілому і є наш Основний Закон. У своїй структурі Конституція України, прийнята на п’ятій сесії Верховної Ради України, складається з преамбули, з 15 розділів, які

об’єднують 161 статтю, в тому числі 2 статті Прикінцевих положень, та 14 пунктів перехідних положень.

Розділ I "Загальні положення " включає 20 статей (ст. 1-20).

Розділ II "Права, свободи та обов’язки людини і громадянина" складається із 48 статей (ст. 21-68).

Розділ III "Вибори. Референдум" включає 6 статей (ст. 69-74).

Розділ IV "Верховна Рада України (ст. 75-101)

Розділ V "Президент України" (ст. 2-112).

Розділ VI ”Кабінет Міністрів України. Інші органи виконавчої влади”(ст. 113-120).

Розділ VII "Прокуратура" (ст. 121-123).

Розділ VIII "Правосуддя" (ст. 124-131).

Розділ IХ "Територіальний устрій України." (ст. 132,133).

Розділ Х "Автономна Республіка Крим" (ст. 134-139).

Розділ XI "Місцеве самоврядування" (ст. 140-146).

Розділ XII "Конституційний Суд України" (ст. 147-153).

Розділ XIII "Внесення змін до Конституції України " (ст. 154-159).

Розділ XIV "Прикінцеві положення" (ст. 160-161).

Розділ XV "Перехідні положення" (пп. 1-14).

Таким чином, структура Конституції - досить чітка, логічно зумовлена система взаємопов'язаних і взаємозумовлених структурних елементів.

В преамбулі Конституції України формулюються цілі, мета побудови держави, важливіші вихідні положення політико-правового характеру, зокрема:- положення про державно-політичне розуміння поняття “український народ”, за яким його визначають як єдність громадян України різних національностей, тобто всі особи, які належать до громадянства України, разом становлять український народ; - положення про те що дану Конституцію прийнято на основі здійснення українською нацією права на самовизначення; - Положення про те, що дану Конституцію прийнято для забезпечення прав і свобод людини та гідних умов її життя;

Після преамбули перший розділ Основного Закону закріплює загальні засади конституційного ладу, як керівних начал, що визначають сутність Конституції в цілому, усіх її інститутів і кожної статті зокрема.

Україна дійсно вистраждала свою Конституцію, демократичну Конституцію незалежної держави .

Прийняття Конституції, яка увібрала в себе світовий досвід державотворення, зафіксувала основи міжнародного співробітництва, є першим і серйозним кроком на цьому шляху. Тому цілком зрозумілим є те, що

міжнародне співтовариство визнало важливість прийняття Основного Закону нашої держави.

Конституція України створила умови для практичної реалізації закладених у її тексті принципів. Оскільки останні є нормативно закріпленими, то вони як й інші норми Конституції, мають найвищу юридичну силу та є нормами прямої дії. Отже, можна звертатися до суду за захистом своїх прав, посилаючись безпосередньо на принципи конституційного права.

88. Утвердження незалежної України:перші 15 років.Сучасна конституційна реформа.

Після прийняття Акту прголош. незалежності Укр. і проведення всеукр. референдуму 1 гр. 1991р. Укр. твердо стала на самостійний державницький шлях. Але одна справа проголосити незал., а інша – втілити її в життя.Прогол. незал. вимагало ств. юрид. бази, здатне забезпеч. суверенне існування Укр. Визнання Укр. на міжн. арені. 24 сер. 1991р. позачергова сесія прийн. постанову «Про військові формування в Укр.», - всі війська, дислоковані на терит. респ., підпорядковувалися ВР. 6 гр. 1991р. прийнято Закон «Про Збройні сили». 4 лист. З»Про націон. гвардію».Укр. стала першою у світі безядерною державою, що ще передбачалось у Деклар. 8 жов. 1991р. – З»Про громад.» Постановою від 9 вер. 1991р. запроваджено обіг купонів багаторазового використ. Найбільше досягнення молодої демократії респ. є прийн. Конст. Чималі здобутки у сфері зовн. відносин. Укр. є рівноправним членом світової спільноти. Майже завершено процес реформ. держ механізму. Знані зміни відбулись в суд. і в ін. правох системі.

Суть констит. реформи: внести певні зміни в Конст:1) змінити виборчу систему з пропорційною на мажоритарною (щоб знати кого ми обираємо, тобто списки кандидатів); 2) змінити вік народного депутата, бо 21 р. – не є достатнім для зайняття такої серйозної держ. посади.3) здійснити загальну кодифікацію права; 4)відповідність правовій системі Укр. до правової сист. Європи. 5) зрівняти народних депутатів у правах з народом – скасувати депут. недоторканність.

1. Тема- Классификация форм продажи товаров
2. 1особенности ухода в 3 п
3. Анализ ликвидности, платежеспособности и финансовой устойчивости организации
4. Тема- Методы оценки недвижимости- доходный рыночный затратный
5. Лейкоз крупного рогатого скота
6. Никель кобальт задача1 задача2 350000079001600740045 351000083001600780046 352000088001600820048 353000094001600860050
7. Учебники учебные пособия Л
8. тема проверенных на практике достоверных знаний и в то же время особая область деятельности духовного прои
9. 931 19971998 гг Осаку А
10. Предмет статики
11. Механический принц Кассандра КлэрМеханический принц Серия- Адские механизмы ~ 2
12. Реферат- Связь интенсивности физических упражнений с объемом учебной и умственной деятельности
13. Страхование инвестиций от политических риско
14. Введение В предыдущих главах были рассмотрены эмпирические распределения и методы вычисления их числовы
15. БАНК ТОП20Должность- руководитель дирекции информационных технологийОбязанности- Руководство внед
16. Wrner Business Books 2005 На русском языке публикуется впервые
17. бизнесом друзей можно охарактеризовать буквально двумя словами-
18. Только тише... Об этом я и сам помнил
19. Тема- Питание и кормление пациента
20. займ и кредит ~ слова синонимы

Материалы собраны группой SamZan и находятся в свободном доступе