Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
40.Міжнародно-правове регулювання та особливості розрахунків у міжнародному торговому праві.
Сучасний етап розвитку світової економіки характеризується подальшим поглибленням та зміцненням взаємозв’язків між національними економіками, які передбачають здійснення міжнародних розрахунків.Міжнародні розрахунки— це грошові розрахунки між установами, підприємствами, банками та окремими особами, пов’язані з рухом товарно-матеріальних цінностей та послуг у міжнародному обороті. Основою для проведення міжнародних розрахунків є зовнішня торгівля, оскільки насамперед у ній виявляється відносно відокремлена форма руху вартостей у міжнародному обороті через розбіжності в часі виробництва, реалізації та оплаті товарів, а також завдяки територіальній розрізненості ринків збуту. Міжнародні розрахунки здійснюються банківськими установами. У зв’язку з цим з організаційно-технічного погляду міжнародні розрахунки — це регулювання платежів за грошовими вимогами і зобов’язаннями, які виникають між суб’єктами зовнішньоекономічної діяльності. Міжнародні розрахунки є об'єктом уніфікації, що зумовлено інтернаціоналізацією господарських зв'язків та універсалізацією банківських операцій. Так, ще в 1930 і 1931 роках на конференціях в Женеві були укладені міжнародні Вексельна і Чекова конвенції, які були спрямовані на уніфікацію національних вексельних і чекових законів та спрощення використання векселів і чеків у міжнародних розрахунках. Сьогодні Комісія з права міжнародної торгівлі ООН здійснює подальшу уніфікацію вексельного законодавства. Міжнародна торгова палата розробляє і видає Уніфіковані правила і звичаї для документарних акредитивів та з інкасо.
Міжнародні розрахунки носять в основному документарний характер, тобто здійснюються під фінансові та комерційні документи. До фінансових документів належать прості й перевідні векселі (тратти), чеки, платіжні розписки. Комерційні документи включають:
-рахунки-фактури;
- документи, які підтверджують відвантаження та відправлення товарів, або прийняття до навантаження (коносаменти, залізничні, автомобільні й авіаційні накладні, поштові квитанції, комбіновані транспортні документи на змішані перевезення);
-документистраховихкомпаній;
- інші документи - сертифікати, які засвідчують походження, вагу, якість або аналіз товарів, а також перетин ними кордону тощо.
При міжнародних розрахунках банк перевіряє зміст і комплектність цих документів.
Розрізняютьдвавидиміжнароднихрозрахунків:
- Безпосередній (повний) розрахунок - здійснюється повна оплата товару до моменту чи в момент передачі товару або товаророзпорядчихдокументівурозпорядженняпокупця.
- Розрахунок у кредит (з розстроченням) - здійснюється шляхом надання експортером імпортеру кредиту у комерційній формі.
Міжнародні розрахунки здійснюються у таких основних формах:
- передоплата;- акредитивні розрахунки;- інкасо;- розрахунки при відкритому рахунку;- банківський переказ;- розрахунки з використанням векселів і чеків. На вибір форм міжнародних розрахунків впливає ряд чинників:1) вид товару, який є об'єктом зовнішньоторговельної угоди;2) наявність кредитної угоди;3) платоспроможність і репутація контрагентів, що визначає можливість компромісу між ними;4) рівень попиту і пропозиції на даний товар на світових ринках.
41. Міжнародно-правове регулювання та особливості укладання договорів міжнародної купівлі-продажу товарів.
11 квітня 1980 р. у Відні було підписано договір під назвою "Конвенція Організації Об'єднаних Націй про контракти на міжнародний продаж товарів". Конвенція набула чинності 1 січня 1988 р. Україна ратифікувала її 1 лютого 1991 р. Ця Конвенція стала одним з найважливіших комплексів міжнародних норм у галузі приватного права. Учасниками Конвенції є такі країни: Австралія, Австрія, Аргентина, Білорусь, Болгарія, Венесуела, Гана, Гвінея, Данія, Еквадор, Єгипет, Замбія, Ірак, Іспанія, Італія, Канада, Китай, Лесото, Мексика, Нідерланди, Німеччина, Норвегія, Польща, Угорщина, Україна, Фінляндія, Франція, Швейцарія, Швеція, та Югославія. Основні положення Конвенції. Конвенція є однією з "правових норм" міжнародного права і компонентом правових систем держав-учасниць . Отже, вона завжди має пріоритет перед іншими законами та нормами держав-учасниць щодо відносин контракту купівлі-про-дажу. Згідно зі ст. 1 Конвенції:1) Конвенція застосовується до договорів купівлі-продажу товарів між сторонами, комерційні підприємства яких розташовані в різних державах:а) коли ці держави є учасницями Конвенції;б) коли норми міжнародного приватного права спричиняють застосування права держави-учасниці (згідно з угодою сторін або колізійною нормою);2) розташування комерційних підприємств сторін у різних державах не береться до уваги, якщо це не випливає з договорів (тих що мали місце до або під час укладання ділових відносин чи обміну інформацією між сторонами); 3) ні національна належність сторін, ні їх цивільний чи торговий статус, ні цивільний або торговий характер договору не беруться до уваги при визначенні застосування Конвенції. Договір купівлі-продажу - це договір, за яким одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) У власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму. В різних країнах існує різне законодавство з питань, що можуть виникнути при укладанні і виконанні договору міжнародної купівлі-продажу. Такі розбіжності тільки шкодять міжнародній торгівлі - вони створюють зайві ускладнення. Торговці завжди зацікавлені заздалегідь знати, як саме будуть розглядати їхні дії у випадку виникнення спору. На приватному рівні головна роль належить Міжнародній торговельній палаті (Париж). Ще в середині двадцятого століття Міжнародною торговельною палатою були розроблені Уніфіковані торгові терміни ("Інкотермс"). "Інкотермс". "Інкотермс" - це типові умови договору купівлі-продажу. Правила "Інкотермс" застосовуються у всіх випадках, коли сторони зробили посилання на них у договорі. "Інкотермс" можуть використовуватися при укладанні договорів купівлі-продажу, які вимагають від продавця транспортування товару будь-яким видом транспорту, а також для договорів, де покупець одержує товар на складі продавця. "Інкотермс" містить декілька варіантів вирішення таких типових питань, що викликають труднощі при тлумаченні і застосуванні договору: коли переходить право власності на товар; коли переходить ризик випадкової загибелі товару; хто зобов'язаний застрахувати товар і заплатити за страховку; хто зобов'язаний організувати транспортування товару і заплатити за транспортування; хто зобов'язаний сплатити мита, податки, збори. На сьогодні існує декілька редакцій "Інкотермс". Розбіжності між ними не дуже суттєві. Будь-яку з цих редакцій можна використовувати. Останньою є редакція "Інкотермс" 2000 р. "Інкотермс" містить тринадцять типових умов купівлі-продажу товарів: EXW (із заводу); FCA (вільний перевізник); FAS (уздовж борту судна); FOB (на борту); CFR (вартість і фрахт); CIF (вартість, страховка, фрахт); СРТ (перевезення сплачені до); СІР (перевезення і страховка сплачені до .); DAF (поставлено на кордон); DES (поставлено із судна); DEQ (поставлено з причалу); DDU (поставлено без сплати мита); DDP (поставлено зі сплатою мита).
Особливості укладання :
Договори про торгівлю і мореплавство укладаються на тривалий термін, підписується президентом.
Угоди про торгівельні відносини –від імені урядів підписуються і передбачають конкретне зобов»язвння сторін про товарообіг між ними.
Угоди про товарні поставки передбачають наявність номенклатури товарів, строки поставки, вид платежу та інші умови (уклад. На 1-2 роки)
42. Міжнародно-правове регулювання та особливості форми договорів міжнародної купівлі-продажу.
11 квітня 1980 р. у Відні було підписано договір під назвою "Конвенція Організації Об'єднаних Націй про контракти на міжнародний продаж товарів". Конвенція набула чинності 1 січня 1988 р. Україна ратифікувала її 1 лютого 1991 р. Ця Конвенція стала одним з найважливіших комплексів міжнародних норм у галузі приватного права. Учасниками Конвенції є такі країни: Австралія, Австрія, Аргентина, Білорусь, Болгарія, Венесуела, Гана, Гвінея, Данія, Еквадор, Єгипет, Замбія, Ірак, Іспанія, Італія, Канада, Китай, Лесото, Мексика, Нідерланди, Німеччина, Норвегія, Польща, Угорщина, Україна, Фінляндія, Франція, Швейцарія, Швеція, та Югославія. Основні положення Конвенції. Конвенція є однією з "правових норм" міжнародного права і компонентом правових систем держав-учасниць . Отже, вона завжди має пріоритет перед іншими законами та нормами держав-учасниць щодо відносин контракту купівлі-про-дажу. Згідно зі ст. 1 Конвенції:1) Конвенція застосовується до договорів купівлі-продажу товарів між сторонами, комерційні підприємства яких розташовані в різних державах:а) коли ці держави є учасницями Конвенції;б) коли норми міжнародного приватного права спричиняють застосування права держави-учасниці (згідно з угодою сторін або колізійною нормою);2) розташування комерційних підприємств сторін у різних державах не береться до уваги, якщо це не випливає з договорів (тих що мали місце до або під час укладання ділових відносин чи обміну інформацією між сторонами); 3) ні національна належність сторін, ні їх цивільний чи торговий статус, ні цивільний або торговий характер договору не беруться до уваги при визначенні застосування Конвенції. Договір купівлі-продажу - це договір, за яким одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) У власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму. В різних країнах існує різне законодавство з питань, що можуть виникнути при укладанні і виконанні договору міжнародної купівлі-продажу. Такі розбіжності тільки шкодять міжнародній торгівлі - вони створюють зайві ускладнення. Торговці завжди зацікавлені заздалегідь знати, як саме будуть розглядати їхні дії у випадку виникнення спору. На приватному рівні головна роль належить Міжнародній торговельній палаті (Париж). Ще в середині двадцятого століття Міжнародною торговельною палатою були розроблені Уніфіковані торгові терміни ("Інкотермс"). "Інкотермс". "Інкотермс" - це типові умови договору купівлі-продажу. Правила "Інкотермс" застосовуються у всіх випадках, коли сторони зробили посилання на них у договорі. "Інкотермс" можуть використовуватися при укладанні договорів купівлі-продажу, які вимагають від продавця транспортування товару будь-яким видом транспорту, а також для договорів, де покупець одержує товар на складі продавця. "Інкотермс" містить декілька варіантів вирішення таких типових питань, що викликають труднощі при тлумаченні і застосуванні договору: коли переходить право власності на товар; коли переходить ризик випадкової загибелі товару; хто зобов'язаний застрахувати товар і заплатити за страховку; хто зобов'язаний організувати транспортування товару і заплатити за транспортування; хто зобов'язаний сплатити мита, податки, збори. На сьогодні існує декілька редакцій "Інкотермс". Розбіжності між ними не дуже суттєві. Будь-яку з цих редакцій можна використовувати. Останньою є редакція "Інкотермс" 2000 р. "Інкотермс" містить тринадцять типових умов купівлі-продажу товарів: EXW (із заводу); FCA (вільний перевізник); FAS (уздовж борту судна); FOB (на борту); CFR (вартість і фрахт); CIF (вартість, страховка, фрахт); СРТ (перевезення сплачені до); СІР (перевезення і страховка сплачені до .); DAF (поставлено на кордон); DES (поставлено із судна); DEQ (поставлено з причалу); DDU (поставлено без сплати мита); DDP (поставлено зі сплатою мита).
На підставі ст. 96 Віденської конвенції держава, законодавство якої потребує, щоб договори купівлі-продажу укладалися чи підтверджувалися в письмовій формі, може заявити, що у випадках, коли одна із сторін договору має своє комерційне підприємство в цій державі, положення Віденської конвенції, що допускають використання іншої форми, не застосовуються. Такими заявами охоплюються як самі договори, їх зміна та припинення за погодженням сторін, так і оферта (пропозиція), акцепт та будь-яке інше вираження наміру. Уряд України скористався правом на таку заяву і у Постанові Верховної Ради Української РСР "Про приєднання Української РСР до Конвенції ООН про договори міжнародної купівлі-продажу товарів" зазначив це.
Віденська конвенція також вказує способи укладання договорів у письмовій формі. Згідно зі ст. 13 для цілей Конвенції під "письмовою формою" розуміють також сповіщення телеграфом і телетайпом. Природно, що під час укладення договорів шляхом обміну повідомленнями телеграфом чи телетайпом стає неможливим обговорення численних договірних умов. Здебільшого оферта та акцепт містять лише обмежене коло конкретних умов (найчастіше найменування товару, кількість, вимоги до якості, ціну і базис поставки, терміни поставки, порядок платежів). Але це зовсім не означає, що відпадає потреба в узгодженні кола інших питань.
У міжнародній торгівлі у вигляді єдиного документа укладають, як правило, великі та складні договори. В більшості ж випадків договори оформляються шляхом обміну пропозиціями (оферта) та її підтвердженням (акцепт), які надсилають поштою, телеграфом і телетайпом.
43 Міжнародно-правове регулювання торгівлі результатами інтелектуальної діяльності та інформацією.
Результати інтелектуальної діяльності – виклюне право фіз.. або юр. особи на результати інтелектуальної діяльності та прирівняні до них засоби індивідуалізації товарів, виконуваних робіт та послуг, що надаються. Об’єктами результ. інтелект власності є: літературні твори, сценарні, музичні, аудіовізуальні твори, витвори мистецтва, архітектури, фотографічні витвори, комп»ютерні програми тощо.
Паризька конвенція про охорону промислової власності 1883 (виходить з принципу національного режиму і не вводить поняття міжнародного патенту)
Мадридська конвенція про міжнародну реєстрацію фабричних та товарних знаків 1891 (дає можливість охорони товарного знака в державах учасницях без реєстрації в кожній з них)
Договір про реєстрацію патентних товарних знаків 1973 (Відень)
Всесвітня конвенція з авторського права 1952 (Женева)
Конвенція про заснування Всесвітньої організації інтелектуальної власності 1967 (Стокгольм).
Конвенція про видачу європейських патентів 1973 (Мюнхен)
Угода про торговельні аспекти прав інтелект.власн. (ТРІПС) у рамках СОТ 1994 є основним документом на основі якого здійснюється правове регулювання міжнародного комерційного обороту інтелект.власності. В ТРІПС містяться положення про застосування для даного виду торгових відносин основних принципів ГАТТ та режимів, які використовуються для торгівлі об»єктами інтел.власності. Також окрема увага приділяється механізмам захисту прав інтелектуальної власності. На міжнародному рівні проблемами регулювання суспільних відносин, які виникають у зв»язку з використанням інформації опікується ЮНСІТРАЛ. Розроблені типові закони «Про електронну торгівлю»1996, «Про електронні підписи» 2001.
44. Міжнародно-правове регулювання торгового посередництва.
Поняття «торгове посередництво» об’єднує широке коло послуг:– послуги закордонного контрагента;– підготовка та здійснення угод;– кредитування сторін;– наданню гарантій щодо оплати товару покупцем;– здійснення транспортно-експедиторських операцій;– страхування товару при транспортуванні;– виконання митних формальностей;– проведення рекламних та інших заходів з метою сприяння руху товарів на закордонні ринки;– здійснення технічного обслуговування.. Основний документом, котрий регулює міжнародне торгове посередництво є Женевська конвенція УНІДРУА про представництво в міжнародній купівлі-продажу товарів від 17.02.1983 р.(визначаються повноваження ; Гаазька конвенція про право, застосовне до договорів про представництво та договорів з посередниками від 14.03.1978 р. Хоча дана Конвенція не зібрала великої кількості учасників (її членами є Аргентина, Нідерланди, Португалія та Франція), вона все ж 1.05.1992 р. набула загальної чинності. Україна в даній Конвенції участі також не бере.
1983 році в женеві була підписана розроблена в рамках УНІДРУА Конвенція про представництво в міжнародній купівлі-продажу товарів. Дана конвенція регулює відносини щодо договорів торгового представництва, визначає повноваження торгового представника, умови припинення даних повноважень, та правові наслідки угод, укладених представником для принципала. При цому женевська конвенція регулює тільки ті відносини між представником і принципалом з одного боку і третьою особою з іншого (при цьому представник може діяти як від свого імені так і від імені принципала). Конвенція про право що застосовується до агентських договорів 1978 р. дана конвенція відноситься до області міжнародного приватного права, основні її положення присвячені питанням колізій, тобто вибір застосовуваного права при здійсненні і виконанні договорів торгового представництва.
45.Міжнародно-правові акти щодо регулювання порядку укладання і змісту міжнародних торговельних угод комерційного (приватного) характеру.
Здійснення міжнародних комерційних операцій припускає використання визначених правових форм і конкретних методів їхнього проведення.
Правовою формою проведення міжнародних комерційних операцій є міжнародна торгова угода, під якою розуміють договір між двома чи декількома контрагентами, що перебувають у різних країнах, з постачання визначеної кількості і якості товарних одиниць1, надання послуг, обміну науково-технічними знаннями.
Договір вважається міжнародним тільки за умови, що його сторони перебувають у різних країнах. Якщо договір укладений між сторонами різної національної належ-ності, фірми яких розташовані на території однієї країни, то в цьому випадку договір не вважається міжнародним. Якщо ж договір укладений між сторонами однієї на-ціональної належності, підприємства яких розміщені на території різних країн, то договір буде вважатися міжнародним. Крім того, до основних ознак договору також належать: товар перетинає кордон, якщо це матеріальний об’єкт; розрахунки здій-снюються в іноземній валюті, за винятком товарообмінних операцій; комерційний характер контракту.
Міжнародна комерційна угода виконує такі функції:
— юридично закріплює відносини між партнерами, надаючи їм характеру обо-в’язків, виконання яких захищено законом;
— визначає порядок, способи і послідовність здійснення дій партнерами;
— передбачає способи забезпечення обов’язків.
Сторонами (контрагентами) міжнародних торговельних угод виступають фірми,
союзи (об’єднання) підприємців, державні органи й організації, міжнародні еконо-мічні організації системи ООН.
46. Об’єкти міжнародного торгового права: види, поняття, особливості міжнародного нормативно - правового регулювання.
Види: товар, гроші, цінні папери, результати інтелектуальної діяльності, роботи і послуги.
Товар – предмети матеріального світу або в їх природному стані, добробуту з природного середовища , або у переробленому вигляді, тобто такі, що потрапили під вплив людини. Ознаки: якісні,кількісні,цінові характеристики, країна походження товару, шкідливість для навколишнього середовища.
Конвенція про гармонізовану систему опису і кодування товарів 1983
Віденська конвенція ООН про договори міжнародної куп-прод товарів1980
Гроші – еквіваленти мінової вартості, засіб платежу, можуть бути предметом договорів. Ознаки: максимальна оборотоздатність; конвертованість; універсальність;
Маастрихтський договір 1992
Цінні папери – оборотні документи, що історично виникли внаслідок можливості прискорення обороту товарів та швидкого і безпроблемного переміщення коштів. Мають подвійну природу в країнах континентальної системи – грошові цінні папери (векселі,чеки,облігації), цінні папери участі (акції), товарині цінні папери (коносамент, варрант); за англо-американською системою – інвестиційні папери ( що підтверджують право участі в акціонерному товаристві), торгові папери(вексель,чек, депозитний сертифікат), товаророзпорядчі документи.
Женевська конвенція про векселя 1930
Женевська конвенція про чеки 1931
Конвенція ООН про міжнародні переказні і прості векселя1988
Брюссельська конвенція про уніфікацію деяких правил коносамента 1924
Результати інтелектуальної діяльності – виклюне право фіз.. або юр. особи на результати інтелектуальної діяльності та прирівняні до них засоби індивідуалізації товарів, виконуваних робіт та послуг, що надаються. Об’єктами результ. інтелект власності є: літературні твори, сценарні, музичні, аудіовізуальні твори, витвори мистецтва, архітектури, фотографічні витвори, комп»ютерні програми тощо.
Паризька конвенція про охорону промислової власності 1883 (виходить з принципу національного режиму і не вводить поняття міжнародного патенту)
Мадридська конвенція про міжнародну реєстрацію фабричних та товарних знаків 1891 (дає можливість охорони товарного знака в державах учасницях без реєстрації в кожній з них)
Договір про реєстрацію патентних товарних знаків 1973 (Відень)
Всесвітня конвенція з авторського права 1952 (Женева)
Конвенція про заснування Всесвітньої організації інтелектуальної власності 1967 (Стокгольм).
Роботи і послуги є діями (діяльністю, працею) які юридично пов»язані з їх результатами.Види 1) ділові; 2) комунікаційні; 3) будівельні; 4)дистриб»юторські; 5) освітні; 6)фінансові послуги; 7)захист навколишнього середовища; 8)охорона здоров»я; 9) туризм; 10) спорт; 11) транспорт…
Варшавська Конвенція про повітряні перевезення 1929
Конвенція міжнародних державних перевезень 1959
47. Основні джерела в системі джерел міжнародного торгового права: види, поняття, загальна характеристика та умови застосування.
Під джерелами права в теорії права розуміється форми вираження норми, юридичне закріплення правил поведінки.
Джерела МТП : основні; допоміжні.
Основні – міжнародні договори, рішення міжнародних організацій, правовий звичай, національне законодавство.
Допоміжні – арбітражна судова практика, правова доктрина.
Особливості системи джерел –
1) подвійний характер;
2) комплексність і одночасне використання;
3) специфічне співвідношення.
Під міжнародним торговельним договором слід розуміти угоду між двома або
кількома державами, в якій визначаються їхні взаємні права та обов’язки
в галузі торгівлі. На підставі цих договорів установлюються, змінюються
або припиняються відповідні міжнародні економічні відносини між
державами в галузі торгівлі. У міжнародних торговельних договорах
(угодах) визначаються не лише принципи, а й створюється певна правова
база для торговельних відносин.
Види міжнародних торгових угод : договори про торгівлю і мореплавство; - про торгівельні відносини; - про товарні поставки; - про товарообіг і платежі; - клірингові договори; - договори в сфері морського судноплавства;
Міжнародні товарні угоди – стабілізаційні; адміністративні; угоди про заходи розвитку;
Рішення міжнародних організацій. Юридична сила рішень міжнародних організацій залежить від функцій і компетенцій закріплених в установчих документах конкретної міжнародної організації, що їх видає.Вони не просто рекомендують . а надають правомірність зокрема таким діям(бездіяльності) які були б неправомірними за відсутності рекомендаційної норми. (Рішення Міжнародної Міжурядової організації (ЮНСІТРАЛ) 1985 р. про міжнародний торгівельний арбітраж, 1996р про електронну торгівлю, 2001 р про електронні підписи, Кодекс поведінки ТНК 1996р.)
Правовий звичай – історично сформоване правило поведінки, що міститься у свідомості людей і ввійшло у звичку в результаті багаторазового застосування, яке приводить до правових наслідків. Звичай повинен: - мати характер загальних правил поведінки;
-бути достатньо відомим;
-мати певну тривалість існування;
- бути неписаним.
Міжнародні торгові звичаї є обов’язковими за певних умов:
Внутрішньодержавний або національний звичай діє в межах кордону певної країни.
Національне законодавство ті нормативно правові акти які закріпленні всередині певної держави і регулюються тільки всередині держави.
48. Особливості діяльності ЮНСІТРАЛ у сфері міжнародних торговельних відносин.
ЮНСІТРАЛ заснована в 1966 р. Вона є головним правовим органом ООН у галузі прав міжнародної торгівлі. Функції ЮНСІТРАЛ:
§ уніфікація права міжнародної торгівлі;
§ координація роботи міжнародних організацій в сфері права міжнародної торгівлі;
§ сприяння широкої участі держав в існуючих міжнародних конвенціях і розробці нових міжнародних конвенцій з права міжнародної торгівлі;
§ підготовка кадрів в галузі права міжнародної торгівлі, особливо для країн, що розвиваються.
Законодавство, що розробляється Комісією, поширюється на такі галузі: купів-ля-продаж товарів, арбітраж, електронна торгівля, обігові документи, фінансування проектів, банкрутство, гарантії, будівельні контракти, акредитиви, морські перевезення.
Діяльність ЮНСІТРАЛ знаходить головне вираження в розробці й прийнятті конвенцій - документів, у яких містяться узгодженні норми, принципи н стандарти в галузі міжнародного торговельного права.
Найвідоміші конвенції:
Конвенція про позову давність в міжнародній купівлі-продажу товарів (1974 p.); вона встановила уніфіковані норми щодо строків, в які має розпочинатися розгляд спорів, що виникли на основі контрактів, а також строки позовної давності;
Конвенція ООН про морське перевезення вантажів ("Гамбурзьке право", 1978 p.): вона затвердила уніфікований правовий режим, який регулює права і обов'язки відправників вантажів, агентів, що здійснюють перевезення, мо-реплавських компаній, отримувачів, які виникають, згідно з угодою, про морське перевезення вантажів;
§ Конвенція ООН про договори міжнародної купівлі-продажу товарів (Віденська конвенція, 1980 p.);
§ Конвенція ООН про міжнародні перевідні векселі й міжнародні прості векселі (1988 p.);
§ Типовий закон про міжнародні кредитові трансферти (1992 p.);
§ Типовий закон про елеістронну комерцію (1996 p.);
§ Типовий закон про транскордонну неплатоспроможність (1997 p.).
Найбільш змістовною була Віденська конвенція про договори міжнародної купівлі-продажу товарів [10, с. 359]. Вона встановила єдині норми регулювання купівлі-продажу, що багато де в чому усунуло розходження в національних законодавствах. Єдині норми створюють передумови для повного порозуміння між торговими партнерами, визначають обов'язки продавця й покупця. Конвенція встановила перелік об'єктів купівлі-продажу, на які поширюються її ідеї, а також визначила ознаки договору, до яких Конвенція не застосовується. Конвенція надає партнерам широкі можливості для укладення взаємовигідної торговельної угоди; якщо ж взаємовідносини партнерів не урегульовані контрактом, застосовуються положення Конвенції.
Положення Конвенції є нормами права; вони застосовуються тільки в угодах міжнародного характеру і не є обов'язковими для внутрішніх національних торговельних систем. Але ЮНСІТРАЛ здійснює постійну роботу щодо уніфікації національних законодавств, що регулюють купівлю-продаж товарів.
Склад ЮНСІТРАЛ обмежується 60-ма країнами-членами, які обираються за принципом ротації від регіонів: Африка, Азія, Східна Європа, Західна Європа та Північна Америка, Латинська Америка. Наразі від Східної Європи в організації функціонують такі держави: Білорусь (термін - до 2010 p.), Литва (2007), Польща (2010), Росія (2007), Македонія (2007), Сербія (2010), Туреччина (2007), Ховатія (2007), Чехія (2010). Члени ЮНСІТРАЛ обираються строком на 6 років.
Секретаріат ЮНСІТРАЛ розташований у Відні; він нараховує 19 службовців, 11 з яких належать до професійного персоналу, а 8 є допоміжними адміністративними працівниками.
До складу Комісії належать шість робочих груп, які виконують підготовчу роботу, передбачену програмою ЮНСІТРАЛ. До складу кожної з робочих груп входять усі країни-члени Комісії. За допомогою Секретаріату вони складають проекти законів, які потім виносяться на розгляд Комісії.
49. Особливості і загальна характеристика приватноправових суб’єктів в міжнародному торговому праві.
Приватно - правові суб’єкти міжнародного торгового права – суб’єкти приватної комерційної діяльності, юридичні особи, фізичні особи – приватні підприємці, їх об’єднання в різних організаційно – правових формах.
За належністю до певної держави суб’єктів можна поділити на резидентів (національних суб’єктів) та нерезидентів ( іноземних суб’єктів).
Правовий статус фізичних осіб як суб’єктів міжнародного торгового права – становить сукупність усіх належних їм прав, свобод та обов’язків, закріплених у законодавстві певної країни, з якою фізична особа має правовий зв'язок – особистий закон (громадянство, постійне місце проживання). Його особливість полягає у тому, що перебуваючи в іншій державі, фізична особа підпорядковується двом правопорядкам :
- своєму національному закону громадянства або закону постійного місця проживання;
- правопорядку держави перебування (в конкретний момент) – конкуруюча юрисдикція.
Юридичні особи є основними «операторами» міжнародних господарських зв’язків і все частіше їх діяльність , їх статус стають предметом міжнародно-правового регулювання. Особистий статус міжнародної організації відповідає чи є ця організація юридичною особою.
Види визначення «національності « юридичної особи:
ТНК як суб’єкт МТП.
Транснаціона́льна компа́нія (корпора́ція) – компанія (корпорація), що володіє виробничими підрозділами в декількох країнах.
ТНК часто діляться на три великі групи:
В цілому ТНК забезпечують близько 50% світового промислового виробництва. На ТНК припадає більше 70% світової торгівлі, причому 40% цієї торгівлі відбувається усередині ТНК, тобто вони відбуваються не за ринковими цінами, а за так званими трансфертними цінами, які формуються не під тиском ринку, а під довгостроковою політикою материнської корпорації.
Акт що регулює діяльніст ТНК Кодекс поведінки ТНК (має рекомендаційних характер)
Хартія економічних прав і обов’язків держав
50. Офшорні зони і компанії в міжнародному торговому праві:поняття, види, особливості діяльності.
Офшорні зони – різновид вільних економічних зон на території всієї держави або федерації, конфедерації з метою надання іноземним суб’єктам господарювання які не мають джерела доходів в даній зоні сприятливих податкових і валютних фінансових режимів високого рівня захищеності банків комерційної таємниці, а також лояльної державної реєстрації та регулювання їх діяльності.(тільки для іноземних суб’єктів).
Види:
Розпорядження КМУ про перелік офшорних зон від 24.02,03р. №77
Офшорна компанія - юридична особа,зареєстроване в юрисдикції з пільговим оподаткуванням, за відсутностівалютного контролю. Це компанія, яка не веде господарськоїдіяльності в країні своєї реєстрації, а власники цих компаній --нерезиденти цих країн. Основою виникнення офшорних компаній є законодавство країн, частково або повністю звільняють відоподаткування компанії, що не ведуть бізнес у країні реєстрації. Важли вопомітити, що пільгове оподаткування офшорів існує тільки в частині здійснення діяльності за межами країни реєстрації. Для повноцінної роботи офшору в будь-якій іншій країні потрібно міждержавні угоду про уникнення подвійного оподаткування даної країни з країною реєстрації офшору. В іншому випадку, оффшор піддається оподаткуванню країни,де він веде свою діяльність.
З точки зору міжнародного права офшорна компанія єсамостійною юридичною особою і веде свою діяльність відповідно дозаконами країни реєстрації.
Офшорні компанії має право відкривати необмежену кількість рахунків убудь-яких банках світу. Їх діяльність фактично нікому не підзвітна, вбільшості "податкових гаваней" щорічна звітність зводиться доперерахуванню фіксованого збору.
51.Підрядні операції : поняття, зміст, особливості, договірне оформлення та нормативно-правове регулювання.
Підряд – це договір за яким одна сторона(підрядник) зобов’язується виконати певну роботу по завданню іншої сторони (замовника), а остання зобов’язується виплатити винагороду за виконане завдання. Підрядник виконує доручені йому роботи, не будучи частиною підприємства , на свій ризик і в порядку, встановленому ним же.
Договір підряду – двосторонній договір, за яким одна особа (замовник) замовляє якусь роботу, а інша сторона (підрядчик) своїми зусиллями виконує цю роботу. Особливістю договору підряду є те, що предметом такого договору є те, що чого ще не існує. Об’єктом є створення або переробка чогось у стан, який задовольняє замовника. Причому ця переробка повинна існувати в об’єктивній формі – оце "щось” повинно існувати відокремлено від того, хто виконує роботу.
Специфікою переходу права власності від особи, яка виконує замовлення й замовником є те, що по суті перехід укладається у формі договору купівлі-продажу, але в даному випадку товар спочатку виготовляється, а вже потім продається.
Стаття 3 Конвенції про купівлю-продаж товарів (1980): "Договори на поставку товарів, які потребують подальшого виготовлення або виробництва, вважаються договорами купівлі-продажу, якщо сторона, що замовляє товар, не бере на себе зобов’язання поставити істотну частину матеріалів, необхідних для виготовлення або виробництва таких товарів”.
Договором підряду є договір, за яким більшу частину вартості складає робота, а меншу частину – вартість матеріалу, який належить виробникові.
Класичними видами договору підряду є:
· замовлення на будівництво споруд (замовлення під ключ);
· надання технічних послуг на будівництво (а також поставка машин й обладнання);
· виконання монтажних робіт;
· здійснення технічного обслуговування побудованого об’єкта;
· надання консультаційних або інформаційних послуг.
Обов’язки підрядника:
1) виконувати роботу відповідно до вихідних даних для проведення проектування та згідно з договором
2) погоджувати готову проектно-кошторисну документацію із замовником
3) передати замовникові готову проектно-кошторисну документацію та результати пошукових робіт
4) не передавати без згоди замовника проектно-кошторисну документацію іншим особам
5) гарантувати замоникові відсутність у інших осіб права перешкоджати або обмежувати виконання робіт на основі підготовленої за договором проектно-кошторисну документацію.
Замовник зобов’язаний :
Сплатити підряднику встановлену ціну після завершення всіх робіт чи сплатити її частинами.
Використовувати проектно-кошторисну документацію, одержану від підрядника, лише для цілей, встановлених договором, не передавати її іншим особам і не розголошувати дані що містяться у ній.
Надавати послуги підрядникові у виконанні проектних робіт в обсязі й на умовах, установлених договором.
Брати участь разом з підрядником у погодженні готової проектно-кошторисної документації з уповноваженими органами державної влади та органами місцевого самоврядування.
Відшкодовувати підрядникові додаткові витрати, пов’язаною зі зміною вихідних даних для проведення проектних робіт у наслідок обставин що не залежать від підрядника.
Міжнародно-правове регулювання договорів підряду:
ЮНСІТРАЛ – Керівництво щодо складання контрактів про виконання комплексних будівельних обєктів 1979 р. , Керівництво щодо складання контрактів про виконання комплексних промислових робіт 1988р.
Міжнародна організація інженерів будівників (ФІДІС) розробила типові форми міжнародних договорів підряду в галузі будівництва.
СНД - Про співробітництво в будівельній діяльності СНД. Створена міжурядова рада щодо співробітництва в будівельній діяльності.
52. Поняття і види взаємності в міжнародному торговому праві.
Взаємність – це зустрічна спрямованість волі держав на регулювання певного об’єкта ,коли сторони застосовують метод порівняння умов, вигод, результатів,прав, зобов’язань.
Взаємність у міжнародному праві має дві форми – позитивну і негативну. Коли мова йде про позитивну взаємність, мається на увазі, що за її допомогою держави встановлюють сукупність певних повноважень, якими можуть користуватися громадяни та організації однієї держави або певної кількості держав на території, відповідно, іншої чи інших держав. Негативна форма (так звана «зворотна» взаємність) має місце тоді, коли одна держава вводить для фізичних або юридичних осіб іншої певні обмеження, у відповідь на які ця інша держава застосовує аналогічні обмеження щодовідповідних осіб першої з держав.
Матеріальна взаємність - це надання іноземним (фізичним та/або юридичним) особам того ж самого обсягу прав та покладання на них таких же обов'язків, які вони мають у своїй власній державі. Навпаки, формальна взаємність - це надання іноземним фізичним та/або юридичним особам того обсягу прав і обов'язків, якими користуються громадяни та юридичні особи в державі перебування іноземця. Слід особливо наголосити, що у випадку формальної взаємності іноземець (під яким, як вже неодноразово зауважувалось, розуміється й іноземна юридична особа) в державіперебування може як отримати такі права, якими він у державі громадянства не наділений,' так і не користуватись в цій державі окремими правами, гарантованими йому державою громадянства, якщо такими правами не користуються громадяни держави перебування. Втім, у випадку матеріальної взаємності права та обов'язки іноземця в державі перебування не можуть бути ані зменшеними, ані збільшеними порівняно з обсягом прав, які він має згідно із законодавством держави свого громадянства.
Головне призначення взаємності – встановлення режимів