Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
Короткий термінологічний словник
Авторитарний стиль виховання — регламентація батьками поведін ки дітей відповідно до стандартів.
Авторитативний стиль — контроль за поведінкою дитини відповідно до потреб її розвитку з одночасним спрямуванням її розвитку, допомогою їй, визнанням її прав і врахуванням можливостей.
Авторитет (лат. autoritas — влада) — вплив особи, заснований на знаннях, моральних чеснотах, життєвому досвіді.
Акселерація (лат. acceleratio — прискорення) — прискорений розви ток і збільшення антропометричних показників людини.
Акцентуація (лат. accentus — наголос) особистості — граничний ви яв окремих психологічних якостей, рис характеру особистості.
Аналітичні вміння — вміння аналізувати і діагностувати рівень роз витку ігрової діяльності групи загалом і кожної дитини зокрема.
Андрогінія (грец. anêr (andros) — чоловік і gynê — жінка) — поєднан ня в індивіді жіночих (фемінних) і чоловічих (маскулінних) соціальних влас тивостей, статевої належності, опанування й реалізація відповідних соці альних ролей.
Базисна довіра до світу — уявлення дитини про надійність дорослих, емоційна близькість із ними.
Бесіда — метод отримання інформації за допомогою словесного спіл кування дослідника з дитиною з метою виявлення фактів, що характеризу ють її особистісні прояви (інтереси, знання, ставлення та ін.).
Будівельно-конструкційні ігри — різновид творчих ігор, у яких діти відображають навколишній предметний світ, самостійно зводячи спору ди і обігруючи їх.
Валеологія — наука про збереження і зміцнення здоров'я.
Вередування — скороминущі несправедливі бажання, прояви не виправданого незадоволення.
Виховання — процес цілеспрямованого формування особистості ди тини.
Вікова педагогіка — наука, що вивчає закономірності навчання і ви ховання дітей різних вікових груп.
Впертість — свідоме намагання дитини виконувати свої несправед ливі бажання.
Вторинна статева ідентифікація — усвідомлення свого соціального призначення як чоловіка або жінки і відповідної поведінки в сім'ї, сус пільстві.
Гендерне (англ. gender — рід) виховання — засвоєння дитиною знань про соціальні особливості буття статей.
Гра — один з найцікавіших видів людської діяльності, провідна діяль ність дошкільника, засіб його всебічного розвитку, важливий метод вихо вання.
Гра-драматизація — зображування, розігрування в особах літера турних творів зі збереженням послідовності епізодів.
Гуманізація виховання — олюднення виховних стосунків, визнання цінності дитини як особистості, її прав на соціальний захист, щастя, розви ток здібностей, індивідуальності.
Гуманність (лат. humanus — людяний, людський) — увага до людей, прагнення добрих стосунків з ними, готовність надавати допомогу, виявля ти співчуття і співпереживання.
Дефектологія (лат. defectus — вада і грец. logos — слово, вчення) — наука, що досліджує різноманітні аспекти навчання і виховання дітей із проб лемами фізичного та психічного розвитку.
Дидактика (грец. didakticos — повчальний) — наука про навчання, йо го закони і закономірності, принципи і зміст, методи і форми організації.
Дидактична гра — система впливів, спрямована на формування у дитини потреби в знаннях, активного інтересу до того, що може стати їх новим джерелом, удосконалення пізнавальних умінь і навичок.
Дисциплінованість — здатність свідомо виконувати правила пове дінки, обов'язки, доручення в сім'ї та дитячому садку.
Диференціація навчання — підбір змісту, методів і форм навчання залежно від особливостей дітей.
Дошкільна дидактика — теорія навчання дітей дошкільного віку, яка визначає мету, розробляє зміст, методи й форми організації навчання дітей.
Дошкільна педагогіка — наука про закономірності виховання і на вчання дітей від народження до вступу до школи.
Дошкільний навчальний заклад — заклад освіти дітей від двох міся ців до шести (семи) років, який здійснює догляд, оздоровлення, вихован ня і навчання дітей.
Енциклопедичне навчання — навчання дітей дошкільного віку.
Естетика (грец. aisthêtscos — чуттєво сприйманий) — наука про за гальні закономірності художнього освоєння дійсності людиною, суть і фор ми відображення дійсності й перетворення життя за законами краси.
Естетична діяльність (практика) — безперервний процес формуван ня і реалізації певних творчих умінь, навичок, здібностей, гармонізації се бе і світу.
Естетична культура особистості — своєрідний сплав особистісних якостей, які обумовлюють критерії оцінювання нею прекрасного і потвор ного, вияв чуття міри у власній творчості.
Естетична освіта — процес засвоєння мистецьких знань, умінь і на вичок.
Естетична свідомість — сукупність поглядів, знань, суджень, оцінок, ідей, ідеалів.
Естетичне виховання — послідовне формування у дітей естетичного ставлення до життя, розвиток сприймання і розуміння прекрасного у мис тецтві, природі, взаєминах людей, художніх потреб і здатності до худож ньої творчості.
Естетичне почуття — спричинені взаємодією з естетичними ціннос тями (творіннями природи і людського таланту) емоції людини.
Естетичне сприймання — процес відображення сутності предметів і явищ естетичної дійсності, співвідношення сприйнятого зі сповідуваними особистістю критеріями.
Естетичний ідеал — соціально обумовлений взірець досконалості, який є орієнтиром в оцінюванні естетичних явищ і власної художньо-творчої діяль ності.
Естетичний розвиток особистості — процес становлення і вдоскона лення естетичної свідомості та естетичної діяльності особистості.
Естетичний смак — здатність особистості до індивідуального відбору із сукупності естетичних явищ і предметів тих, які найбільше відповідають її поглядам та ідеалам, породжують позитивні відчуття в процесі сприймання.
Естетичні погляди — думки, судження, уявлення про прекрасне і по творне, які є основою ставлення до явищ буття загалом і явищ мистецтва зокрема.
Естетичні потреби — внутрішня необхідність в осягненні певних есте тичних цінностей і розвитку певних умінь.
Естетичне ставлення — здатність до емоційного переживання, ак тивного засвоєння художнього досвіду, самостійного навчання, пошуко вих дій, спеціальних художніх й творчих здібностей.
Етичні бесіди — розмови вихователя з дітьми на моральні теми під час занять, у повсякденному житті.
Етнізація (грец. ethnicos — племінний, народний) — природне вхо дження дітей у духовний світ свого народу, нації як елементу загальнолюд ської культури, позбавлене національної обмеженості та егоїзму.
Етнопедагогіка (грец. ethnos — народ і paidagogike — наука про вихо вання і навчання людини) — наука про досвід народу у вихованні підроста ючих поколінь, відображений у морально-етичних ідеалах, поглядах на мету і засоби формування людини, у сукупності народних засобів, умінь і навичок виховання дітей.
Закономірності педагогічного процесу — об'єктивні, стійкі й істотні зв'язки, які зумовлюють ефективність навчання, виховання, розвитку особистості дитини.
Заняття — форма дошкільного навчання, за якої вихователь, працю ючи з усією групою дітей у встановлений режимом час, організовує і спря мовує пізнавальну діяльність з урахуванням індивідуальних особливостей кожної дитини.
Звичаї — безпосередні приписи певних дій у конкретних ситуаціях, що відтворюють сімейні стосунки у життєдіяльності наступних поколінь.
Здібності — психічні особливості людини, які створюють передумови для успішного оволодіння певним видом діяльності.
Зміст розумового виховання — формування у дітей певного обсягу знань про предмети і явища (суспільне життя, природу, людину тощо), спо собів мислительної діяльності (вміння спостерігати, аналізувати, порівню вати, узагальнювати).
Змістова цілісність — відображення у меті й змісті освіти досвіду людства у взаємозв'язку знань (в тому числі про способи дій), умінь і на вичок досвіду творчої діяльності, досвіду емоційно-ціннісного ставлення до світу.
Індивідуально-психологічні відмінності — стійкі особливості психі чних процесів, за якими люди відрізняються один від одного.
Ініціативність — самостійність дитини у виборі дії, прийнятті рішення, що дає їй змогу відчути себе джерелом дії.
Інтерв'ю (англ. interviev — зустріч, бесіда) — усне опитування. Класична педагогіка — педагогіка, яка орієнтувалася на засади ан тичної культури, дотримувалася формально-граматичних принципів, зосе реджувалася на вивченні латинської та грецької мов, згодом — природни чих предметів.
Концепція самоцінності дошкільного дитинства — вчення, згідно з яким окремі психічні функції розвиваються не самостійно та автономно, а у взаємозв'язку як якість цілісної, наділеної природними задатками особис тості дитини.
Космологізм (грец. kosmos — Всесвіт) — сприймання космосу як вті лення гармонії, краси, творчості людини.
Культура поведінки — сукупність корисних, стійких форм щоденної поведінки у побуті, спілкуванні, різних видах діяльності.
Логічне мислення — операції порівняння, синтезу, аналізу, узагаль нення, абстрагування, дедуктивних (від загального до часткового) та ін дуктивних (від часткового до загального) його форм.
Материнська школа — виховання дітей від народження до 6 років, ко ли закладаються основи фізичного, розумового і морального розвитку осо бистості.
Метод навчання — система послідовних способів взаємопов'язаної діяльності педагога і дітей, спрямована на досягнення навчально-вихов них завдань.
Методи морального виховання — способи педагогічної взаємодії, за допомогою яких здійснюється формування особистості відповідно до мети і завдань морального виховання і вікових особливостей дітей.
Методи педагогічного дослідження — сукупність прийомів, опера цій, спрямованих на вивчення педагогічних явищ і розв'язання різнома нітних науково-педагогічних проблем.
Методика педагогічного дослідження — комплекс теоретичних та емпіричних (заснованих на досвіді) методів, поєднання яких забезпечує найдостовірніше дослідження такого складного і багатофункціонального об'єкта, як процес виховання.
Методологічні принципи педагогіки — основні положення, на яких ґрунтується дослідницьке і практичне перетворення педагогічних систем.
Мислення — пов'язаний із мовленням психічний процес пошуків і відкриттів нового, узагальненого відображення дійсності в процесі її ана лізу і синтезу.
Моніторинг (англ. monitoring — спостереження) — збір, оброблення та аналіз інформації про хід дослідження, його проміжні та остаточні ре зультати.
Мораль (лат. moralis — моральний, від mos (moris) — звичай, воля, закон, властивість) — система поглядів, уявлень, норм, оцінок, які регулю ють поведінку людей; форма суспільної свідомості.
Моральне виховання — цілеспрямована взаємодія дорослого і дити ни з метою формування моральних почуттів і якостей, засвоєння мораль них норм і правил, розвитку моральних мотивів і навичок поведінки.
Моральний реалізм дитини — концепція, згідно з якою у дітей дош кільного віку значно вище розвинута логіка моральних суджень, ніж мо ральні почуття.
Моральний розвиток — рівень засвоєння уявлень про моральні нор ми, сформованості моральних почуттів і моральної поведінки.
Моральні інстанції (лат. instantia — безпосередня близькість) — праг нення поводитися згідно з моральними нормами не тому, що цього вимага ють дорослі (батьки, вихователі), а тому, що це приємно для себе й інших.
Моральні почуття — стійкі переживання у свідомості людини, які зу мовлюють її вольові реакції, ставлення до себе, інших людей, явищ сус пільного буття.
Навчальна діяльність — особлива форма активності дитини, зорієн тована на зміну себе як суб'єкта учіння.
Навчання — спільна діяльність педагога і дитини, зорієнтована на засвоєння знань, умінь і навичок, способів пізнавальної діяльності.
Народна дидактика — досвід народу в розумовому вихованні, фор муванні основ світогляду підростаючого покоління.
Народна дидактика — складова частина етнопедагогіки, яка об'єд нує педагогічні знання і досвід народу в навчанні дітей.
Народна педагогічна деонтологія (грец. deon (deontos) — потрібне, необхідне і logos — слово, вчення) — етична сфера думок і вчинків кожної людини.
Народна фамілістика — знання і досвід будівництва міцної та здоро вої сім'ї.
Народне дитинознавство — ставлення народу до дітей, виховні чин ники формування особистості у дошкільному віці.
Народні звичаї — усталені правила поведінки; те, що стало звичним, визнаним, необхідним; форма виявлення народної традиції (як вітатися, як ходити в гості та ін.).
Народні ігри — прадавній засіб виховання і навчання дітей; нескін ченне джерело духовних сил, патріотичних почуттів, формування характе ру і світогляду дошкільнят.
Народні традиції — досвід, звичаї, погляди, смаки, норми поведінки, що склалися історично і передаються з покоління в покоління.
Народознавство — вивчення культури, побуту, звичаїв рідного народу. Національна самосвідомість — відчуття належності до певної нації, яке виявляється в етнічному самовизначенні (віднесенні себе до певної етнічної групи).
Національний дитячий садок — дошкільний заклад, який забезпечує трансляцію культури народу, сприяє етнізації особистості, засвоєнню ду ховних надбань нації.
Національні почуття — комплекс емоцій, які фіксують суб'єктивне ставлення людей до своєї нації, її потреб і форм життя, а також до інших народів.
Новація (лат. novatio — оновлення, зміна, від novo — оновлюю) — власне нове (метод, методика, технологія, програма тощо).
Обдарована дитина — дитина, яка вирізняється яскравими, очевид ними, інколи визначними досягненнями або має внутрішні задатки для та ких досягнень у певному виді діяльності.
Обдарованість — високий рівень загальних і спеціальних здібнос тей, які є передумовою творчих досягнень.
Операційно-технологічна цілісність — внутрішня цілісність процесів освоєння, організації змісту освіти і матеріальної бази, ділової взаємодії педагога і вихованців, освіти і самоосвіти.
Опіка — намагання відгородити дитину від життєвих реалій, випробу вань, намагання вирішення всіх проблем за неї, задоволення її потреб і примх.
Організаційна цілісність — наслідок єдності процесів освоєння, ор ганізації змісту освіти і матеріальної бази; ділової взаємодії педагогів і вихованців щодо змісту освіти і в міжособистісному спілкуванні; само освіті та самовихованні.
Пам'ять — процеси фіксування (запам'ятовування), зберігання, від творення, забування індивідом його попереднього досвіду.
Пансофічна школа — школа всезагальної мудрості, яка оберігає люди ну від життєвих незгод, допомагає осягнути світло істини, досягти вищої ме ти життя.
Патріотизм (грец. patris — батьківщина) — любов людини до Батьків щини, відданість їй і своєму народу.
Педагогічна емпатія (англ. empathy — співчуття) — співпереживан ня, адекватна реакція на вчинки й почуття дітей.
Педагогічна і психологічна компетентність — здатність зрозуміти потреби дітей, раціонально спрямувати зусилля і засоби на уміння бачи ти перспективи розвитку дитини.
Педагогічна інноватика — розроблення, освоєння та впровадження нових педагогічних технологій, методик, засобів.
Педагогічна культура батьків — компонент загальної культури, який акумулює в собі накопичений попередніми поколіннями досвід виховання дітей у сім'ї.
Педагогічна парадигма дитинства — сукупність характерних для суспільства на певному історичному етапі установок, цінностей, шляхів і механізмів їх реалізації в галузі педагогічної підтримки, освіти і вихован ня дітей.
Педагогічна рефлексія — вміння батьків аналізувати, критично оці нювати власну виховну діяльність, знаходити причини своїх педагогічних помилок.
Педагогічне дослідження — процес наукового визначення, вивчен ня та аналізу результатів актуальної педагогічної проблеми.
Педагогічне спостереження — спеціально організоване, цілеспря моване, систематичне та планомірне сприйняття досліджуваного об'єкта в природних умовах повсякденного життя.
Педагогічний експеримент — комплексний дослідницький метод, суть якого полягає в дослідженні педагогічного явища у спеціально ство рених умовах, організованих ситуаціях.
Педагогічний процес — спеціально організована, динамічна взаємо дія педагога і дітей, спрямована на забезпечення їх навчання, виховання, розвитку.
Педагогічні знання — уявлення батьків про вікову динаміку розвит ку дитини, самоцінність періоду дошкільного дитинства, про основні зав дання виховання.
Педагогічні інновації — створення, освоєння і використання педаго гічних нововведень.
Педологія — наука про дітей; сукупність анатомічних, біологічних, соціо логічних концепцій психологічного, фізичного розвитку дітей і молоді.
Пермісивний стиль виховання — відсутність контролю за розвит ком, вихованням і життєдіяльністю дитини, що може бути зумовлена над мірною любов'ю до неї, недостатнім досвідом батьків, побоюванням втру чатися в її розвиток, переоцінкою її можливостей.
Перспективне планування — черговість вирішення поставлених зав дань на тривалий період (навчальний рік, півріччя, квартал, місяць).
Перспективність навчання і виховання — визначення пріоритетних напрямів підготовки дітей до школи з урахуванням її потреб.
Поточне (календарне) планування — планування педагогічної робо ти на термін від 1—2 днів до 1—2 тижнів, місяця, кварталу.
Правове виховання дітей — виховання, яке полягає у прищепленні їм елементарних правових знань, формуванні найпростіших навичок пра вової поведінки.
Предметно-ігрова діяльність — ігри, що допомагають усвідомлювати світ предметів, сприяють оволодінню новими об'єктами дійсності.
Прийом навчання — конкретна дія вихователя чи дитини.
Принцип навчання — основне вихідне положення теорії навчання, що випливає із його закономірностей, окреслює загальне спрямування навчального процесу, вимоги до його змісту, методики й організації.
Принцип наочності навчання — необхідність демонстрації дітям кон кретних предметів, явищ, процесів, моделей.
Принцип свідомості й активності — використання методів навчання, які відкривають дитині можливості бути реальним суб'єктом процесу пі знання.
Принцип систематичності й послідовності — раціональне плануван ня пізнавального матеріалу, дотримання логічної послідовності під час по дання його дітям, у повтореннях того, що вивчається, з метою глибшого його засвоєння.
Природовідповідна освіта дитини — забезпечення відповідних до її розвитку змісту, форм і методів навчання і виховання.
Програма виховання і навчання — державний документ, який ви значає цілі, завдання і зміст роботи з дітьми з урахуванням їхніх вікових та індивідуальних особливостей.
Проектувальні (конструкційні) вміння — вміння проектувати рівень розвитку ігрової діяльності дітей у передбачуваній часовій перспективі.
Реактивність організму — здатність організму змінювати фізіологіч ні функції під впливом зовнішнього середовища.
Режисерські ігри — ігри дитини з іграшками та їх замінниками за створеним нею сюжетом.
Рівень розумової активності — здатність дитини самостійно ставити пізнавальні завдання та знаходити способи їх вирішення.
Розвивальне середовище — комплекс психолого-педагогічних, мате ріально-технічних, санітарно-гігієнічних, ергономічних, естетичних умов, що забезпечують організацію життя дітей у дошкільному закладі.
Розумове виховання — систематичний, цілеспрямований вплив до рослих на розумовий розвиток дитини з метою формування системи знань про навколишній світ, розвитку пізнавальної діяльності, здатності до самостійного пізнання.
Розумовий розвиток — ступінь розвитку в дитини пізнавальних про цесів (відчуттів і сприймання, мислення та мовлення, пам'яті й уяви), сформованість уміння міркувати, обґрунтовувати свої думки, діяти адек ватно до вимог старших, виявляти інтерес до пізнання навколишнього середовища, здатність швидко і правильно розуміти те, що їй говорять, вибудовувати власні судження, користуватися поняттями й узагальнен нями.
Самоспостереження — цілеспрямоване фіксування об'єктом педаго гічного дослідження себе самого: думок, почуттів, душевного стану.
Свобода — усвідомлена поведінка і діяльність у конкретному право вому полі.
Свобода волі — здатність особи самостійно приймати рішення і діяти на свій розсуд.
Сенсорне (лат. sensorium — орган чуттів, від sensus — відчуття) ви ховання — система педагогічних впливів, спрямованих на формування способів чуттєвого пізнання, вдосконалення відчуттів і сприймань.
Сенсорний розвиток дитини — розвиток її відчуттів і сприймання, формування уявлень про властивості предметів (форму, колір, розмір, по ложення у просторі тощо).
Сенсорні еталони — зразки якостей предметів, створені людством у процесі суспільно-історичного розвитку.
Система виховання — сукупність взаємопов'язаних цілей і принци пів організації виховного процесу, методів і прийомів поетапної реаліза ції у рамках певної соціальної структури (сім'ї, дитячого садка, школи, ву зу, держави).
Систематизація знань — об'єднання, групування предметів і явищ за характерною або суттєвою ознакою.
Систематизовані знання — організовані у певній послідовності й пов ноті знання, що дає змогу розглядати і використовувати їх як єдине ціле.
Сім'я — мала соціально-психологічна група, члени якої пов'язані шлюбними або родинними стосунками, спільністю побуту і взаємною мо ральною відповідальністю.
Сімейна педагогіка — галузь педагогіки, яка вивчає закономірності виховання дітей у сім'ї.
Соціальна компетентність дитини — відкритість до світу людей як потреба особистості, навички соціальної поведінки, готовність до сприй мання соціальної інформації, бажання пізнавати людей, робити добрі вчинки.
Соціальна педагогіка — галузь педагогіки, яка вивчає закономір ності становлення і розвитку особистості в процесі навчання і виховання у різних соціальних інститутах.
Соціально-психологічна адаптація до школи — активне пристосу вання дитини до класу, вчителя, свого місця у школі.
Спадкоємність навчання і виховання — врахування школою рівня знань, умінь і навичок дітей, подальший їх розвиток; перехід від навчаль но-ігрової діяльності до навчальної.
Спільна праця — складний різновид колективної діяльності, що пе редбачає досягнення спільного результату шляхом виконання послідов них трудових дій над певним об'єктом, який переходить від одного учасни ка трудового процесу до іншого.
Спостереження — цілеспрямоване збирання фактів про предмети і явища дійсності, поведінку і діяльність особистості з метою їх аналізу і тлу мачення.
Спрямованість особистості — система мотивів поведінки людини.
Статеве виховання — засвоєння знань про взаємини статей, форму вання культури статевої поведінки.
Ступінь компетентності — комплекс особистісних якостей і власти востей, потреб і здібностей, елементарних теоретичних уявлень, що станов лять систему знань дитини, життєво важливих практичних умінь, які гаран тують здатність реалізувати можливості розвитку особистості.
Суспільний ідеал — уявлення про те, яка особистість відповідає ви могам суспільства.
Сюжетно-рольова гра — образна гра за певним задумом дітей, який розкривається через відповідні події (сюжет, фабула) і розігрування ролей.
Талант — поєднання особливих здібностей, завдяки яким людина створює значущі, новаторські продукти діяльності.
Творчі ігри — ігри, які придумують самі діти, відображаючи у них вра ження від пізнання навколишнього світу.
Теорії розвивального навчання — сукупність принципів, методів, прийомів навчання, спрямованих на ефективний розвиток психічних функ цій, особистісних якостей дітей.
Терморегуляція (грец. thermos — теплий і лат. regulo — упорядковую) — здатність організму зберігати температуру тіла на певному рівні незалежно від зміни її у навколишньому середовищі.
Тестування (англ. test — випробовування) — метод діагностики, який використовує стандартизовані запитання і завдання, що мають визначе ну шкалу значень.
Трудове виховання — цілеспрямований процес формування у дітей трудових навичок і вмінь, поваги до праці дорослих, звички до трудової ді яльності.
Увага — спрямованість і зосередженість особистості, що передбачає підвищення рівня сенсорної, інтелектуальної, рухової активності індивіда.
Уява — процес створення людиною образів об'єктів на основі по переднього досвіду.
Фізичне виховання дітей дошкільного віку — систематичний вплив на організм дитини з метою його морфологічного і функціонального вдоско налення, зміцнення здоров'я, формування рухових навичок і фізичних якостей.
Фізичний розвиток — процес зміни морфологічних і функціональних ознак організму, основою якого є біологічні процеси, зумовлені спадковими генетичними факторами, умовами зовнішнього середовища і вихованням.
Художнє сприймання — пізнання дійсності засобами різних видів мистецтва.
Цілісність педагогічного процесу — єдність мети, змісту, методів ви ховання і навчання, виховання і самовиховання, процесів, етапів і дій.
Цінність — значущість, якої люди надають речам і явищам і яка є основою ставлення до них.
Шкільна дезадаптація (франц. des… — від.., роз... і лат. adaptatio — пристосування) дитини — прояв психогенного формування особистості, що зумовлений особливостями її об'єктивного і суб'єктивного статусу в школі та сім'ї і може спричинити порушення навчальної діяльності в май бутньому.