Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
“Пані Боварі” Г.Флобера – одна з “вічних книг”
Гюстав Флобер – видатний французький письменник, майстер витонченого психологічного аналізу. В історію літератури він увійшов як засновник “об’єктивного роману”, в якому автор, на думку письменника, повинен уподібнитися до Бога – створити свій художній світ і піти з нього, тобто не нав’язувати читачу своєї точки зору. Творчість Г.Флобера стала новим етапом у розвитку західноєвропейської літератури: він зумів не тільки створити правдиву картину французького життя, а й розкрити драму повсякденного існування людини.
Ця драма яскраво віддзеркалювалася в романі “Пані Боварі”, Г.Флобер виносить ім'я своєї героїні в назву роману, і читач розуміє, що вона непросто головна дійова особа твору, а й уособлення самостійної дійсності.
Персонажі й середовище в творі ще прозаїчніше, ніж навіть у Cтендаля і Бальзака. Твір цілком виправдовує свою другу назву – “Провінційні звичаї”. Перед читачем проходить низка докладних і вірогідних картин повсякденного життя Нормандії наприкінці 40-х рр.. ХІХ ст.. Ми маємо в романі повний набір типів, характерних для того часу і місця: лікар, аптекар, крамар, нотаріус, власниця сільського готелю, священик, сусідський землевласник, фермер тощо. Історія кохання та розчарування Емми Боварі може бути взірцем “нецікавого сюжету”: в романі не відбувається жодних яскравих подій, усе буденне й звичайне (“Я малюю сірим по сірому”, висловився про свій твір письменник). Розвиток почуттів Емми та інших персонажів, вплив на них оточення й середовища письменник вивчає із сумлінністю вченого-природознавця. Проте навряд чи такий докладний опис провінційної рутини сам по собі міг перетворити роман на один з “вічних книг”. Причина невмирущої слави твору в іншому: Флобер із небаченою глибиною та драматизмом розкрив той конфлікт між мрією і реальністю, з яким рано або пізно доводиться зіткнутися всім людям.
Життя Емми Боварі, центральної героїні флоберівського роману в різних варіантах повторює одну і ту саму ситуацію: вона створює уявлення про якийсь ідеальний світ, шукає його навколо себе і не може знайти. Гостре розчарування розбиває її серце, стає причиною відрази до життя. Цей негативний урок нічому її не навчає: Еммина душа знову й знову починає жити ілюзіями, які, в свою чергу, приречені на загибель під тиском вульгарної реальності. Трагічний фінал роману очікуваний і закономірний. Емма не бажає розлучатися зі своїми ілюзіями, визнати, що життя мудріше. Для Емми залишається єдиний вихід – самогубство. Це остання і остаточна втеча героїні від дійсності.
Автор не виводить у романі жодного позитивного героя і таким чином не нав’язує читачу можливого вирішення конфлікту, залишаючи все на розсуд читача.
Головний принцип відображення дійсності
в романі Cтендаля “Червоне і чорне”
Французький письменник Стендаль (Анрі Марі Бейль) увійшов в історію всесвітньої літератури як один із засновників реалістичного роману. Стендаля без перебільшення можна вважати одним із найоригінальніших романістів ХІХ ст.. Бурхливі історичні і соціально-політичні події у Франції довели, що життя і доля людини залежать не тільки від її вдачі, але й, у першу чергу, від умов, в яких людина згідно взаємозв’язку між характером людини і історичними умовами, які його сформували, став роман Стендаля “Червоне і чорне”. У своєму творі письменник створив панорамну картину суспільного життя Франції часів Реставрації, зобразив представників різних верств населення, суспільних класів, розкрив основні політичні і моральні конфлікти.
Творчі принципи письменника, якими він керувався в роботі над романом “Червоне і чорне”, дали можливість вивести яскраві й правдиві характери, розкрити їхню психологію.
В центрі уваги Стендаля- письменника – людський характер. Стендаль був певен, що “немає цілком гарних, або цілком поганих людей”. Людина, на думку письменника, визначається тим, як вона “розуміє щастя” і “як вона на нього полює” тобто тим, яку життєву мету вона ставить і якими засобами домагається цієї мети. Свій принцип відображення дійсності Стендаль пояснював за допомогою образу дзеркала. У дзеркалі відображається все – і гарне, і погане. Цей принцип Стендаль застосував і для створення характерів своїх героїв. Образ головного героя Жюльєна Сореля – постать не абстрактна, а живий, суперечливий, складний характер, в якому узагальнене поєднується з індивідуальним. Багато в чому цей персонаж, а також інші герої роману (жіночі образи пані де Регаль і Матильди де Ма-Моль) нагадують їхнього автора: у них втілено ті риси чи поривання Стендаля, які за різних обставин він не зміг реалізувати.
Трагічний фінал життя головного героя та його коханої жінки пані де Регаль стає моральною перемогою над суспільством і власними вадами. У долях героїв роману відображено конфлікти епохи. Створюючи своє панорамне полотно життя Франції, Стендаль переконливо доводить, що існуючі суспільні закони руйнують душі і долі людей.
В романі “Червоне і чорне” органічно поєднані риси психологічного роману (глибина розкриття внутрішнього життя персонажів) і роману філософського, в якому автор порушує найактуальніші й найскладніші проблеми історії, політики й естетики.
Моральні та філософські протиріччя в повісті Оноре де Бальзака “Гобсек” – одного з ключових творів епопеї “Людська комедія”
Французьким письменник-реаліст Оноре де Бальзак (1799-1850) у грандіозній епопеї “людська комедія” створив цілісний художній світ, в якому втілились у певні образи найгостріші проблеми, моральні і філософські протиріччя. Повість “Гобсек” відноситься до циклу творів “Сцени приватного життя”. Свій остаточний вигляд і назву повість отримала у1835 році, органічно увійшла в “людську комедію” і стала в ній одним з ключових творів. Образ Гобсека набув майже символічного і філософського звучання. “Гобсек” в перекладі з французької означає “живоглот”. У розумінні Бальзака, Гобсек уособлює владу золота, грошей, що правлять світом, від яких залежить щастя і нещастя людей.
Свою філософію про владу золота Гобсек сам не придумав, він вивів її з життя. Гобсек зневірився у моральних цінностях, тому що бачив, як купують людину, кохання, дружину, як гроші впливають на дружбу. Золото дає все, а найголовніше – таємну владу над людьми. Горді красуні з вишуканого товариства, аристократи і політики – всі готові стати на коліна, коли їм потрібні гроші. Історія графині де Ресто є підтвердженням тому. Захоплена пристрастю до молодого красеня Максима де Гирай, графиня розорила свого чоловіка і своїх дітей. Свого коханця вона могла утримати тільки зо допомогою грошей. Дійсність руйнує ілюзії графині де Ресто щодо кохання з боку Максима де Гирая до неї. Влада золота має руйнівну силу. Яскравий приклад дії цієї руйнівної сили – сам Гобсек, що зневажав інші людські цінності; зруйноване сімейне щастя графині де Ресто та її чоловіка. Питання моральності турбують не тільки графа де Ресто, а й графиню де Гран льє, Дервіля, Фанні Мальво. Вони уособлюють такі риси, як порядність, чесність, здоровий глузд. Історія графині де Ресто примушує читачів замислитись над законами життя й моралі. О. Де Бальзак був не просто секретарем французького суспільства, як він себе схарактеризував у “Передмові”, а й суворим критиком і моралістом, який закликав людство зупинитися в безглузді гонитви за насолодою й обмежити свій егоїзм.
Проблема “вічних життєвих цінностей” та людських пристрастей яскраво розкривається не тільки в образах, створених О. де Бальзаком у повісті “Гобсек”.
О. Де Бальзак створив сотні, тисячі не схожих один на одного персонажів, захоплених пристрастями, егоїстичними інтересами. Обрав у “Людський комедії” предметом зображення суспільство, щоб “прийти до синтезу шляхом аналізу”, а втор поставив за мету: визначити важливі проблеми та накреслити шляхи їхнього вирішення, зображуючи характерних представників цього суспільства.
Проблема морального вибору в соціальному і філософському аспектах (Л.Толстой “Анна Кареніна”)
Л.Толстой – велика російська душа, світоч, що для багатьох своїх читачів у світі стає дороговказом у виборі життєвих доріг. Твори Л.Толстого стають потрібними кожному поколінню, бо в них відчувається дихання життя, спалах і щем молодості, твереза іронія, безпощадна прозорливість, відчуваються сумніви про смерть, мрії про братську любов і мир між людьми, грізні звинувачення фальшивої цивілізації. Твори цього письменника стають власними надбаннями душі багатьох читачів через реалізм. Герої творів Л.Толстого стали не тільки літературним явищем, мільйонам читачів вони явили взірець складного і прекрасного духовного життя.
Пошук правди, рух людської свідомості, за Толстим, - це більш важливі історичні події, ніж політичні пристрасті й інтриги. Тому більшість його героїв зображені в розвитку, на шляху до “своєї правди”. Це шлях відкриттів й розчарувань, шлях кризовий і драматичний. Такий шлях в романі “Війна і мир” проходять Андрій Болконський, П’єр Безухов, Наташа Ростова і Марія Болконська. Улюблені герої роману Толстого – носії високих духовних цінностей. У 1845-77 рр. письменник створив роман “Анна Кареніна”, в якому відбилися соціально-філософські проблеми життя суспільства тієї епохи. Головною думкою у цьому романі для автора була “думка сімена”. Сім’я для Толстого – одна з непересічних людських цінностей. Не випадково Левін, а його прізвище створено від імені письменника, думає перш за все не про майбутню дружину, а про майбутню сім’ю. В романі кілька сімейних пар: Анна-Каренін, Доллі-Облонський, Кіті-Левін. У кожній з них – свої проблеми: драматичність в Облонських повсякденність в Левіних, катастрофічні в Кареніних. На думку письменника, сім’я тримається не тільки завдяки коханню, але й дітям. Саме вони стають мірою прагнень та вчинків в персонажів. Трагічна доля Анни Кареніної: вона зробила свій вибір між дитиною і коханим. Не змогла вона відчути повного щастя з Веронським, залишивши сина. І це цілком природне явище.
Письменник у своїх творах проголошував принцип “рійового життя”. У ньому зберігаються високі моральні норми та колективна мудрість. Не випадково, що сім’я Левіних (“Анна Кареніна”) – найбільше міцна сім’я в романі, але й в ній немає повної гармонії. Альтернативною усім сім’ям є щаслива родина селянина Івана Барлинова. В ній є єдність інтересів, спільна праця – те, чого не вистачає головним героям. В цілому у романі Л.Толстого “Анна Кареніна” “думка сімейна” стає проблемою моральної відповідальності людини за долю дітей, щастя сім'ї, за особисте щастя. Поряд з цим, автор нагадує читачам: “Не судити и не карайте її (Анну), ибо вы тоже слабы и грешны”.
_______________________________________________________________
План розробки:
а) спарені уроки – диспути (2 уроки) за творами Оноре де Бальзака, Стендаля, Г.Флобера, Л.Толстого (твори об’єднані однією проблемою: конфлікт між ілюзією і дійсністю).
б) урок-диспут з елементами компаративного аналізу, пов’язаний з попередньою темою.
Урок-диспут
з елементами компаративного аналізу творів.
Тема: Чим відрізняється трактування теми: “Конфлікт між ілюзією та реальністю” в романах О. Де Бальзака, Г.Флобера, Стендаля, Л.Толстого?”
Мета: спираючись на тексти романів, схарактеризувати внесок відомих авторів французької літератури у розвиток реалістичного стилю в літературі; визначити особливості трактування письменниками теми “втрачених ілюзій” на прикладі одного з творів, порівняти трактування; формувати навички компаративного аналізу; виховувати бажання в учнів бути дослідниками.
Обладнання: портрети письменників, виставка їх творів, вернісаж жіночих портретів (жінка ХІХ ст.); на дошці записано тему, склад чотирьох творчих груп; плакат з епіграфами:
1. Любов “амор” зовется по латині,
Бува, що й смерть несе вона людині...
Песеннік “Герб любві”.
2. Моральність народів залежить від поваги до жінки.
В.Гумбольдт.
3. Пані Боварі – це я.
Г.Флобер.
Зміст уроку
І. Вступне слово вчителя про форму організації та проведення уроку, про тему і завдання, мету року.
ІІ. Актуалізація опорних знань щодо теми: “Вічний конфлікт між ілюзією і дійсністю» на прикладах трактування цієї теми О. Де Бальзаком, Г.Флобером, Стендалем, Л.Толстим.
Вчитель акцентує увагу учнів на проблемне питання диспуту: порівняти ставлення класиків до проблеми “втрачених ілюзій” ставлення до своїх персонажів (на образах яких розкривається ця проблема) визначити своєрідність засобів зображення, підтверджуючи аргументами.
Для вступного слова знадобляться додатковий матеріал (див. у план розробки).
ІІІ. Розкриття ідеї епіграфу першого і другого. Як висловлювання пов’язані з творами Стендаля “Червоне і чорне”, Г.Флобера “Пані Боварі”, О. де Бальзака “Гобсек”, Л.Толстого “Анна Кареніна”?
ІV. Презентація творчих груп учнів.
Клас заздалегідь розподілився на творчі групи за кількістю проблемних завдань. Кожна з них глибоко опрацювала своє запитання частково ознайомившись з іншими.
V. Завдання і запитання.
Перша група:
Друга група:
Третя група.
Четверта група.
П’ята група.
VІ. Після виступу всіх членів кожної групи підбиваються підсумки: чий виступ був найбільш аргументованим і правильним.
VІІ. Заключне слово вчителя про своєрідність стилю кожного письменника, про актуальність проблематики творів, про те, що література вивчається як мистецтво слова, а твір – в єдністі форми і змісту, що на сьогоднішньому уроці учні, як дослідники, переконливо доводили в своїх виступах. Ми довели, що причини невмирущої слави творів Стендаля “Червоне і чорне”, О. де Бальзака “Гобсек”, Г.Флобера “Пані Боварі”, Л.Толстого “Анна Кареніна” в тому, що із необаченою глибиною та драматизмом вони зуміли розкрити ті проблеми, з якими рано або пізно доводиться зіткнутися всім людям.”
VІІІ. Домашнє завдання: написати реферати на одну з рекомендованих тем:
а) “Яким я собі уявляю “красиве життя”?
б) “Вічна загадка любові”.
г) “Ваш ідеал жінки (мужчини)”.
д) “Як Г.Флобер і Л.Толстой розкривають тему – зіткнення мрії і реальності?”
Наслідки застосування системи уроків-диспутів.
Після проведення уроків здійснюється:
аналізувати твори з урахуванням їхньої художньої своєрідності;
виявляти основну проблематику творів;
визначити ідейно-художню роль елементів сюжету, композиції, системи образів і зображувальні засоби мови;
характеризувати героїв творів і співставляти героїв одного чи кілька творів;
виявляти авторську оцінку прочитаних творів;
обґрунтувати свою оцінку прочитаних творів;
створювати усні й письмові твори, різні за обсягом, характером і жанром;
готувати доповідь чи реферат на літературну тему.
оцінку творів, що вивчаються, у літературно-критичних статтях;
типове (конкретно-історичне і загальнолюдське) значення характерів головних дійових осіб вивчених творів.