Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
PAGE 20
Лекція 3. АНТИФЕОДАЛЬНА ТА НАЦІОНАЛЬНО-ВИЗВОЛЬНА БОРОТЬБА В УКРАЇНІ НА НАПРИКІНЦІ XVII – НА ПОЧАТКУ XVIII ст.ст.
ПЛАН
1. Повстання П.Іваненка (Петрика) (1693 – 1696 рр.).
2. Козацько-селянське повстання під проводом С. Гурко (Палія) (1702 – 1704 рр.).
3. Розповсюдження повстання на чолі із К.Булавіним на Запоріжжя та Слобідську Україну (1707 – 1708 рр.).
1. Повстання П.Іваненка (Петрика) (1693 – 1696 рр.).
Петро Іванович Іваненко (Петричевський, Петрик) походив із Нових Санджар Полтавського полку. Він обіймав посаду старшого канцеляриста Генеральної військової канцелярії. П.Іваненко був одружений на племінниці генерального писаря Василя Леонтійовича Кочубея Ганні.
Гіпотетичні причини опозиції старшини гетьману І.Мазепі та його московській орієнтації: 1) невдоволення підписанням «Вічного миру з Річчю Посполитою» (нищилися плани реставрації держави Б.Хмельницького та об’єднання України, правобережні наддніпрянські староства втрачено і перетворено на пустелю; старі південні торговельні шляхи на Молдову були перетяті); 2) Створення анти турецької ліги (перенесення театру військових дій на територію Війська Запорозького, наражало на неминучу руйнацію, висувало в авангард сили Української держави; розривала економічні стосунки з Осяйної Портою та Кримом і чорноморськими ринками (найгостріше відчували запорожці-січовики)).
Політичні сили: – В.Л. Кочубей (І.Мазепа публічно звинувачував; запорожці та кримські татари були впевнені, і ствердження самого П.Іваненка); Підстави: старший канцелярист Генеральної військової канцелярії та родич через дружину.
– Полтавська старшина (Іван Іванович Іскра та Федір Іванович Жученко). Після втечі П.Іваненка Ф.Жученка скинуто з полковницького уряду і призначено його запеклого ворога Павла Семеновича Герцика
– Колишній полковник Гадяцький Михайло Самойлович (небіж гетьмана І.Самойловича);
– Родичі і друзі М.Самойловича (Леонтій Артемійович та Павло Леонтійович Полуботки; зять І.Самойловича стольник кн. Юрій Святополк-Четвертинський).
– Генеральний обозний Василь Каспарович Дунін-Борковський, кол. київський плк. Сергій Васильович Солонина, миргородський плк. Данило Апостол, можливо стародубський плк. Михайло Адрійович Миклашевський.
– Можливо: генеральний суддя Михайло Васильович Вуяхевич-Височинський (Мелетій – архімандрит К.-П.Л. з 1691 р.), кол. переяславський плк. Родіон Григорович Думитрашко-Райч (приятель М.Самойловича).
(Причина гіпотетичності – сувора конспіративність).
Для виконання програми требі шукати сили: внутрішні серед опозиційної старшини; на Січі; та «дорошенківський шлях» на південь (Крим, Осяйна Порта).
Кримські інтереси збігалися з козацькими. Осяйна Порта перебувала в скрутному становищі. Їхні економічні та політичні інтереси вимагали якнайскорішого відступу Війська Запорозького від анти турецької ліги.
Походи: І похід: 1692 р. липень Петрика підтримало 500 козаків. Кримські татари оголосили його гетьманом. Разом із кримською ордою він рушив в Україну. Він захопив Царичанку і Китай-город. Війська Мазепи (4 городові і 6 компанійських) вирушили назустріч. Але татари покинули його і повернули на Крим. За ними рушив і Петрик.
ІІ похід: 1693 р. в січні при підтримці війська Селім-Гірея (30000) Петрик знову рушив в Україну. Запорожці відмовилися його підтримати. Не визнали його влади і міста. Під час походу Петрик досяг Полтави. Але після чутки про підхід Мазепи, кримці повернули на Крим, а з ними і Петрик.
Причини повстання:
1) Роздача рангових земель;
2) Намагання створити український шляхетський стан;
3) Закріпачення вільних селян і козаків;
4) Запровадження панщини;
5) Обмеженні вільної торгівлі та промислів;
6) Збільшення податків;
7) Запровадження відкупних шинків;
8) Особисті сімейні справи Петрика.
Приводи: 1) Неповна сплата жалування;
2) Політика щодо Криму;
3) Заборона запорізьким судам працювати на Переволочненському перевозі;
4) Нещира позиція гетьмана щодо Січи.
Мета повстання:
1) Відновити Українську державу;
2) Відірвати Військо Запорізьке від Московської держави;
3) Скасувати заборону вільних зносин України із Запоріжжям;
4) Відновити права і вольності Війська Запорізького.
26 травня 1692 укладено «Статті вічного миру з ясновельможним його милістю і усією державою Кримською князівства Удільного Київського, Чернігівського і всього Війська Запорозького городового і народу Малоросійського».
1) Україна має бути удільною «при всяких своїх вольностях».
2) Кримська держава мала обороняти Україну (і навзаєм Українська Кримську) від агресії Московії, Польщі «і від усіх неприятелів». За це не мала стягуватися платня за виключенням дальнього шляху і зимової години (допомога кіньми, харчами, організацією відпочинку «і опочів пристойной і надлежащій»).
3) В першу чергу кримський хан надавав орди для відвоювання України від Московської держави.
4) Після звільнення слобідські полки Ахтирський і Сумський залишаються в складі «Держави Малоросійської»; Слобідські полки Харківський і Рибінський (Острогозький) мали бути переведені на правий берег Дніпра, щоб відкрити татарам вільний шлях для наскоків на Московську державу; Кримцям заборонялося брати у полон «малоросійської породи, а якщо взято, то повернути».
5) Правобережжя («Чигиринська сторона») мало опинитися в складі Української держави «поки Хмельницький завоював з ордами від поляків».
6) Закріплялося право українців вільно рибалити, полювати звірину і безмитно добувати сіль. Ці відносини регулюватимуться спеціальними представниками двох держав.
7) За допомогу «з під московської влади вибитися» ордам відкривався Муравський шлях на Московію.
8) Сторони домовлялися про попередження взаємних суперечок, а залагоджуватися «с нагородою збитків чинена свята управа».
9) Закріплювалися взаємні торгові права кримського і українського купецтва. Визначався торговельний шлях через Переволочну.
10) У будь-яких державних справах Війська Запорозького мали доповідати хану «аби було прийнято і задоволено».
11) Україна стає вільною державою, «аби права собі природні і порядок, яких облюбується, учинити вільно».
12) На річці Самарі не мали будуватися місті і села окрім старовинних монастирів.
13) Україна і Крим мали взаємно утримувати резидентів і всі справи і непорозуміння улагоджувати дружнім способом.
14) Забезпечувалася рівність дипломатичних посольств.
15) Незначними документами мали обмінюватися в Кизи-Кермені та в Переволочній.
Причини поразки: відсутність підтримки Запорізької Січі; рішучі анти-опозиційні дії гетьмана І.Мазепи; дезорієнтація старшинської опозиції і відмова від підтримки після отримання П.Іваненком кримської гетьманської булави; недостатня військова і політична допомога Криму через турецькі справи; залучення деструктивних гасел та виникнення соціального радикалізму серед черні; половинчастість та запізнення соціальної програми відхиляла нижчі верства.
У січні 1696 р. було здійснено відповідний за фортецю Казикермен похід Кримської орди в Україну. Нападу підлягли території Полтавського полку, були зруйновані містечка Китайгород, Келеберда, Кишенька. Під цим містечком і загинув Петрик від кулі гадяцького полкового осавула Якима Вечорки.
2. Козацько-селянське повстання під проводом С.Палія (1702 1704 рр.).
Семен Пилипович Гурко (Палій) походив із козацького роду з Борзни на Чернігівщині. вчився у К.-М. академії. Реєстровий козак Ніженського полку.
Згідно із Бахчисарайською 1681, Московською 1686 угодами Правобережна Україна мала залишатися незалюдненою.
Під час боротьби з Яна ІІІ Собєського із Турецькими і кримськотатарськими військами, у 1685 р. було прийняте рішення про відродження в регіоні козацького стану. Козаки були необхідні королю для військової підтримки.
Гетьманом було призначено Андрія Могилу. Територію було поділено на 4 полки: Богуславський (полковник Самійло Самусь-Іванович), Корсунський (полковник Захар Іскра), Брацлавський (полковник Андрій Абазин) та Білоцерківський (полковник Семен Палій).
Палій переселився зі своїм полком 1686 р. до Фастова. Навколо нього почали гуртуватися люди і заселяти регіон.
Полк С.Палія (разом із Лівобережними підрозділами) приймав участь у воєнних кампаніях короля Яна ІІІ Собеського: 1690 – Казикермен, 1691 – Акерман, 1692 – Очаків, 1693 – Казикермен, 1694 – Очаків. Спільні козацькі дії приводили до думки про необхідність об’єднання.
Після підписання Каловацького 1699 р. договору між Річчю Посполитою та Осяйною Портою Правобережна Україна визнавалася за Польщею. Сейм 1699 р. прийняв рішення про скасування козаччини.
Причини боротьби проти С.Палія з боку поляків:
1) Встановлено мир із Осяйною Портою, яка визнала за Річчю Посполитою права на Правобережну Україну;
2) Знищення козаччини, яка стала загрозливою та самостійною силою;
3) Поновлення претензій поляків на свої освоєні українцями маєтки, поновлення панщини;
Причини руху С.Палія: 1) Відновлення державної єдності;
2) Скасування козацьких прав на Правобережжі;
3) Поновлення феодального тиску;
4) Нищення вільних сіл, репресії проти селян і козаків;
5) Міщанство обмежувалося у правах.
Характер: національно-визвольний і антифеодальний.
Рушійні сили: Козацтво, міщани, селяни, окремі шляхтичі.
Мета боротьби С.Палія: об’єднання Правобережної та Лівобережної України.
Програми з об’єднання України
|
С.Палій |
І.Мазепа |
|
Прагнув до демократичної держави. |
Намагався створити станову державу. |
|
Старшина мала обиратися тимчасово. |
Перетворення старшини на дворянство. |
|
Прагнув, аби на всій Україні були поновлені демократичні традиції |
Боявся, аби іскри повстання не перекинулися на Лівобережжя |
|
Спирався на рядове козацтво і селянські маси |
Спирався на московську військову силу, старшину і компанійські полки. |
Дії С.Палія: 1) Скасував дідичні права на нерухомість;
2) Запроваджував демократичні козацькі засади в управлінні;
3) Скасував феодальне гноблення;
4) Переніс певні панські прибутки до козацької казни.
5) Збережені права київських монастирів;
6) Руйнував економічну базу польського панування в регіоні.
Привід: Наказ коронного гетьмана Станіслава Яблоновського гетьману Правобережного козацтва С.Самусю розпустити козацькі полки, скласти зброю і здати укріплення.
На Правобережній Україні створився вузол військово-політичних сил: Річ Посполита, повстанці С.Палія та лівобережний гетьман І.Мазепа.
Річ Посполита мала двох королів: Станіслав Лєщинський (союзник Карла ХІІ) та Августа ІІ (союзник Петра І).
Полковник С.Палій (союзник Карла ХІІ)
Гетьман І.Мазепа (союзник Петра І)
Хід подій: 1) Сейм 1699 р. ухвалив знищити козацтво:
– розпустити полки;
– скласти зброю;
– поновити права панів;
– покинути королівські шляхи
– звільнити церковну власність.
2) 1699 р. С.Палія було заарештовано в Немирові і ув’язнили у Під камені, йому вдалося втекти;
3) У вересні 1700 р. – спроба 4000 військом атакувати Фастів;
4) С.Палій звернувся по допомогу на Лівобережжя;
5) Почалися селянські повстання на Поділля, Брацлавщині, Київщині;
6) С.Самусь проголосив селянам вічну волю
7) С.Самусь у 1702 р. поляків розгромив під Бердичевом (втрати поляків 2000) та при Немирові.
Причини не підтримки руху С.Палія Москвою: 1) Царський уряд не прагнув до загострення стосунків із Річчю Посполитою;
2) Відверта антифеодальна спрямованість руху.
Полковнику С.Палію пропонувався персональний захист і перехід на Лівобережжя через Запоріжжя.
Московія, яка була в союзі із Річчю Посполитою не допомагала повстанцям. Війська польного гетьмана А.Синявського рушили в Україну. С.Самусь зазнав поразки на Брацлавщині. Під Ладиженом розгромлено козаків (втрати 10000 осіб) і замордовано А.Абазина (посаджено на кіл). С.Палій оборонявся в Білій Церкві. Поляки розпочали масові репресії: страчено кілька тисяч українців, катовано 70000 осіб (відрізано ліве вухо).
Повстання було придушено московсько-польськими військами.
У 1704 р. селянсько-козацьке повстання охопило все Правобережжя України. На Київщину вступили війська І.Мазепи. С.Палія було заарештовано та заслано до Сибіру.
І.Мазепа на Правобережній Україні: 1) На певний час об’єднав Українські землі (Правобережжя, Волинь, Галичину);
2) Збільшив кількість полків з 4 до 7;
3) Призначив своїх полковників;
4) Доводив царю необхідність об’єднання України принаймні на час Північної війни;
5) Запроваджував гетьманські суспільно-економічні засади: – надавав землю старшині; – надавав землю монастирям; – дозволяв запроваджувати селітряні майдани; давав доручення засновувати міста та села.
3. Розповсюдження повстання на чолі із К.Булавіним на Запоріжжя та Слобідську Україну (1707 – 1708 рр.).
Перед початком повстання Кіндрат Опанасович Булавін (бл. 1660 – 1708) провів переговори з терськими, астраханськими і запорізькими козаками.
Причини повстання: 1) Порушення принципів козацького самоврядування;
2) Посилення тиску на козацтво;
3) Знищення бояр, дворян, відкупників і піддячих;
4) Репресії проти старовірів;
5) Намагання повернути з Дону кріпосних селян;
6) Не справедливість царського уряду.
09.10.1707 року К.Булавін розгромив московський загін полковника Юрія Володимировича Долгорукого. Потім зазнав поразки від донського отамана Лук’яна Максимова і втік з Айдахського лісу в межі Запоріжжя. Спочатку він зупинився в урочищі Кленкові на р. Кальміус, потім переїхав на Січ. Там він почав агітувати. Тричі старшина стримувала голоту аргументами: 1) тепла зима і річки не стали і 2) в Москві знаходилися запорожці, яких було відіслано за жалуванням. На Січі було переобраний кошовим замість Петра Сорочинського – козак платнірівської паланки Костянтин Гордієнко (Кріт). К.Булавін рушив на Кодак. Кілька сотень запорожців підтримали його. К.Булавін звертався: «Атаманы молодцы, дорожные охотники, вольные всяких чинов люди, воры и разбойники! Кто похочет с военным походным атаманом Кондратьем Афонасьевичем Булавиным, кто похочет с ним погулять с ним погулять, по чисту полю красно походить, сладко попить да поесть, на добрых конях поездить, то приезжайте на черны вершины самарския».
К.Гордієнко причиною не підтримки назвав брак військ. К.Булавіну треба було залучити калмиків, черкесів і татар білгородської і ногайської орд задля походу на московські міста.
Центром повстання став Хоперський городок, яке розповсюдилося на Слобожанщину і Тамбовщину. На початку 1708 р. К.Булавін скинув і стратив Л.Максимова і оголосив себе отаманом Війська Донського. 17.05.08. К.Булавін знову звернувся до запорожців, а у кінці травня сам прибув до Бахмута. Поступово біля нього зібралося близько 1200 запорожців. Всього у війську К.Булавіна налічувалося 18 – 20 тис. повстанців (більше 4 тис. запорожців та українських селян). Всього у повстанні прийняли участь більше 60 тис. осіб.
В межах Слобідської України повстанців очолювали Семен Безпалий, Микита Голий, Семен Драний.
Загін С.Драного разом із запорожцями діяв на Сіверському Дінцю. Корпус С.Драного складався із 15 тис. запорожців та 5 тис. донців. 01.07.1708 р. в урочищі Крива Лука розпочалася битва. Козаків отамана С. Драного ізюмський полковник в чині бригадир Федір Володимирович Шидловський спалив у Бахмутському містечку, попри бажання скласти зброю.
У повстанні приймали участь козаки і селяни Лубенського, Полтавського, Гадяцького, Миргородського, Прилуцького, Переяславського полків.
Попри сміливість, відвагу і винахідливість виявлені К.Булавіним. Успіх був нетривким.
Причини поразки: 1) Розпорошені сили повстанців (частина на Азов, а інша на Ямпіль);
2) Слабка організація повстання;
3) Військова непрофесійність селян-втікачів;
4) Непевна допомога Запорізької Січі;
5) Зрада старшини Війська Донського;
Після смерті К.Булавіна підрозділи Ігнатія Некрасова через Кубань перейшли на територію Осяйної Порти. Рух охопив 60 повітів України та Московії. Загони Семена Беспалого, Микити Голого, Івана Павлова, Г.Старченко продовжили боротьбу в Україні і Поволжі, Лише наприкінці 1708 р. головні вогнища повстання вдалося притушити. А загони С.Беспалого, М.Голого, І.Павлова, Г.Старченко утримували верхові козачі містечка на Дону до початку 1709 р.