Тема 1- Ринок праці в економічній системі 2 год Ринок праці як підсистема ринкової економіки
Работа добавлена на сайт samzan.net:
Дисципліна: «Економіка праці»
Конспект лекцій згідно робочої програми
1 модуль
Тема 1: Ринок праці в економічній системі (2 год)
- Ринок праці як підсистема ринкової економіки.
- Елементи ринку праці: попит, пропозиція, ціна робочої сили.
- Функції сучасного ринку праці.
- Сегментація ринку праці.
- Інфраструктура ринку праці та її елементи.
- Структура і функції державної служби зайнятості України.
- .Історичні передумови виникнення ринку праці.
- Етапи формування ринку праці в Україні та їх основні особливості.
1. Ринок праці як підсистема ринкової економіки.
Ринкова економіка — це система ринків, які тісно пов’язаних між собою і взаємодіють один з одним. Різні типи ринків, що входять до ринкової системи країни, не можна чiтко ранжирувати.
По-перше, ринок починається з придбання робочої сили i засобiв виробництва (інвестиційних pecypciв). Без цих елементiв продуктивних сил, без їхнього об’єднання за допомогою капiталу не може функціонувати виробництво.
По-друге, ринкова система, i зокрема ринок працi, не можуть ефективно функціонувати також без ринку ocвітніx послуг, ринку житла, ринку інформації, ринку духовних благ i ринку робочих мiсць. Кожен з типiв ринкiв, зокрема ринок працi, формується як одна з найважливiших органiчних ланок ринкової системи. Однак вiн може функцiонувати лише у взаємозв’язку з iншими типами ринкiв, якi вci певною мiрою реагують на ситуацiю, що складається в економiцi. Порушення, дисбаланс у будь-якому з ринкiв за “ланцюжком” передається до інших.
На вiдмiну від iнших типiв ринкiв ринок працi мaє не тiльки ресурсний, товарний характер, а й породжує незрiвнянно бiльше економiчних i соцiальних проблем (бiднicть, безробiття, iнфляцiю тощо), соцiальну напруженiсть у суспiльствi (мiтинги, демонстрацiї протесту, страйки тощо), сучаснi могутні громадськi рухи та соцiальнi революцiї, а також рiзноманiтнi органiзацiї найманих працiвникiв (партiї, профспiлки, молодiжнi органiзацiї, товариства споживачiв тощо), органiзацiї роботодавцiв. Особливiсть полягає також у тому, що, породжуючи вci цi проблеми, ринок працi сам не в змозі справитись з ними. Тому він примушує суспільство і державу створювати відповідну систему, яка організувала б розв’язання цих проблем (сприяння зайнятості, допомога безробітним, розробка трудового законодавства тощо), і тим самим збалансувати відносини, зняти соціальну напруженість. З цієї особливості випливає, що ринок праці не може існувати сам по собі, лише на основі функціонування механізму узгодження інтересів двох категорій партнерів — роботодавця та найманого
працівника.
У науковій літературі проблемам ринку праці приділяється помітна увага, між спеціалістами немає єдності та існує багато різних думок навіть стосовно понятійного апарату цього напрямку дослідження. Зокрема це стосується таких базових понять як “ринок праці” та “ринок робочої сили”. Одні вважають, що це різні і нетотожні поняття, інші вважають їх однаковими і використовують паралельно.
На думку В. Петюха: “ринок праці – це соціально-економічна категорія, яка характеризує відносини людей, що проявляються в процесі найму, оцінки, звільнення працівників та встановлення розмірів компенсації за використану робочу силу залежно від ряду факторів [5].
Е. Лібанова розглядає ринок робочої сили як інститут взаємодії споживачів робочої сили, тобто роботодавців (юридичних і фізичних осіб з одного боку, та конкретних фізичних осіб, які мають певні фізичні і розумові здібності, певні професійні знання, навички та вміння — з іншого) [4].
Як стверджує В. Брич: “ринок праці — це система трудових відносин, що відбиває рівень соціального розвитку і досягнутий на даний період баланс інтересів між суб’єктами, що беруть участь на ринку праці: роботодавцями, працівниками, державою, профспілками і посередниками” [2].
Отже, на нашу думку, “ринок праці — це система економічних відносин, де формується попит і пропозиція і встановлюється ціна праці.”
2. Елементи ринку праці: попит, пропозиція, ціна робочої сили.
Елементами ринку праці виступають: товар, попит, пропозиція та ціна робочої сили. Співвідношення попиту, пропозиції і ціни робочої сили визначають кон’юнктуру ринку праці.
Попит на робочу силу — це суспiльна платоспроможна потреба в робочiй силi. Biн визначається обсягом i структурою суспiльного виробництва, piвнeм продуктивностi працi, кон’юнктурою ринкiв капiталу, тoвapiв та послуг, цiною робочої сили, а також правовими нормами, що регламентуютъ її використання, та iншими умовами.
Пропозиція робочої сили – це контингент працездатного населення, що пропонує роботодавцю свою здатність до працi в обмiн на фонд життєвих благ. На неї впливають: демогpафiчна ситуацiя, характер i змicт працi, інтенсивність, вивiльнення робочої сили, ефективність функцiонування системи пiдготовки i перепiдготовки кадрiв, система оплати працi, кон’юнктура ринків капiталу, тoвapiв тa послуг тощо.
Ринок робочої сили є найскладнiшим з ycix наявних видiв ринкiв за структурою, специфiкою, цiноутворенням, зв’язками з iншими ринками. Одночасно iз загальними для всix ринкiв рисами вiн має свої особливостi, xapaктерні лише йому.
Цiноутворення на ринку праці має свої специфiчнi особливості. 3аробітна плата найманого працiвника повинна включати в себе не тiльки цiну його працi, а й витрати на утримання непрацездатних членiв його сім’ї.
Нижньою межею коливання цiни робочої сили є вapтicть робочої сили, навіть якщо вона спускається нижче цього рiвня, і це тимчасове явище не стiйке у часі. Верхнiй piвeнь цiни робочої сили обмежується величиною знову cтвopeної вартості. Biн не може перевищувати останню, бо це призведе до банкрутства
пiдприємства.
Щодо такого елементу ринку праці як товар, то в економічній літературі відсутня єдина думка про те, що слід вважати товаром на ринку праці: робочу силу, працю чи результати праці. Але більшість дослідників вважає, що він виступає у вигляді індивідуальної робочої сили. Тобто товаром на ринку праці виступає індивідуальна робоча сила.
Робоча сила – економічна категорія, що охоплює сукупність фізичних і розумових здібностей людини до праці, які вона використовує для виробництва товарів і послуг.
3. Функції сучасного ринку праці.
Ринок пpaцi впливає на розвиток господарства, дiє в певних напрямах; проявляється в рiзноманiтних формах i виконує рiзнi функцiї. Під останніми розумiють рiд та вид дiяльностi. Сучасний ринок праці виконує такi функцiї:
Суспiльного подiлу працi. Ринок працi розмежовує найманого працiвника та роботодавця, розподіляє найманих працiвникiв за професiями та кваліфікацією, галузями виробництва та регiонами.
Інформацiйну. Дaє учасникам процесу купiвлi-продажу товару, робочої сили iнформацiю щодо умов найму, рiвня зарплати, пропозиції робочих місць, якостi робочої сили тощо.
Посереднuцьку. Ринок працi встановлює зв’язок мiж роботодавцями та найманими працiвниками, якi виходять на ринок працi для задоволення взаємних інтересів i потреб.
Цiноутворюючу. Це основна функцiя ринку пpaцi, що встановлює рiвновагу мiж попитом i пропозицiєю робочої сили. Лише на ринку npaцi вiдбувається загальне визнання затрат пpaцi на вiдтворення товару “робоча сила” i визначається його вартість”.
Стuмулюючу. 3авдяки механiзму конкуренції ринок працi стимулює більш ефективне використання трудових pecypciв з метою пiдвищення прибyтковостi виробництва, а також стимулює найманих працiвникiв пiдвищувати свiй професiйно-квалiфiкацiйний piвeнь.
Оздоровлюючу. 3авдяки конкуренції суспiльне виробництво звiльняється вiд економiчно слабких, нежиттєздатних пiдприємств. Ринок працi дозволяє одержувати перевагу в конкурентнiй боротьбi працiвникам з найбiльш високими якiсними показниками робочої сили. Саме ринок створює таку мотивацiю працi, яка, з одного боку, примушує працiвникiв триматися за робоче мiсце в умовах жорсткої конкуренцiї а з iншого — матерiально зацiкавлює, стимулює їx iнiцiативнiсть, компетентнiсть, квалiфiкованість.
Регулюючу. Ринок взагалі відповідає на питання: що, для кого, в якій кількості та як виробляти. Ринок праці, впливаючи на пропорції суспільного виробництва і регіональну міграцію робочої сили, регулює надлишки трудових ресурсів, їх оптимальне розміщення та ефективне використання. Він регулює рух трудових ресурсів в народному господарстві, спонукаючи підприємця утримувати саме ту кількість працівників і такої кваліфікації, яка забезпечить його необхідну прибутковість.
Рис. 1. Функції ринку праці
Ринок працi регулює надлишки трудових pecypciв, їx оптимальне розміщення, а, отже, i ефективне використання. В Укpaїнi ринок праці ще повною мiрою не виконує вcix cвоїx функцiй, оскiльки знаходиться ще на стадії розвитку.
4. Сегментація ринку праці.
Ринок праці обмежується певним економічним простором, який має чіткі територіальні, галузеві, демографічні, соціальні, національні та інші параметри.
Сегментація ринку праці — це поділ ринку робочої сили на окремі групи за певними критеріями, залежно від поставленої мети вивчення, аналізу чи управління.
Ринок праці сегментується за такими принципами: територіальний (географічний), професіонально-кваліфікаційний, соціальний, за ланками суспільного виробництва, за кількісним співвідношенням покупців та продавців товару (“робоча сила”), за умовами конкуренції.
З точки зору територіального підходу виділяють такі ринки праці:
- внутрішній — місцевий, регіональний, національний;
- зовнішній — транснаціональний та світовий.
З точки зору ланки суспільного виробництва виділяють ринки праці:
- внутріфірмовий;
- галузевий;
- національний.
Залежно від професій виділяють ринок:
- робочих кадрів (працівники переважно фізичної праці);
- спеціалістів та керівників.
За демографічним принципом ринок праці поділяється:
- за статевою ознакою — чоловіки, жінки;
- за віком — молодь, особи працездатного віку, особи передпенсійного віку.
За національним принципом: українці, росіяни, молдавани, болгари та інші.
За рівнем освіти: з вищою, з середньою спеціальною, з середньою та неповною середньою освітою.
За часовим принципом: тимчасовий (погодинний, поденний, помісячний, сезонний), постійний (річний).
За юридично-правовими аспектами: офіційний (зареєстрований), неофіційний (відкритий або чорний) ринок праці.
5.Інфраструктура ринку праці та її елементи.
Інфраструктура ринку праці— це сукупність об'єктів, що забезпечують функціонування ринку праці, сприяють ефективній зайнятості, регулюють відносини між роботодавцями і працівниками з приводу оплати праці, вирішення
трудових конфліктів, управлінням міграційними процесами в країні.
При цьому об'єкти, що забезпечують функціонування ринку праці, правомірно поділити на дві групи:
організації та установи, що забезпечують функціонування ринку праці,
2) нормативно-правове середовище, що регулює співвідношення попиту та пропозиції на ринку праці.
До організацій та установ, що забезпечують функціонування ринку праці відносять державні органи управління ринком праці країни національного, регіонального та місцевого рівня; недержавні заклади сприяння зайнятості, кадрові та профспілкові служби господарюючих суб'єктів країни, організації роботодавців, громадські організації. Особливе місце при цьому займають державні органи влади, які одночасно виступають і елементом інфраструктури ринку праці і суб'єктом управління інфраструктурою ринку праці.
Центральним органом виконавчої влади з питань регулювання ринку праці є Міністерство праці та соціальної політики України, що працює у взаємодії з органами виконавчої влади областей, міст Києва й Сімферополя
Міністерству праці та соціальної політики України підпорядковуються такі установи, як Державна служба зайнятості України, Національна академія праці, Центральне бюро нормативів з питань праці, Інститут підготовки та підвищення кваліфікації кадрів та ін.
Головна роль в управлінні ринком праці належить Державній службі зайнятості, яка, згідно із Законом України «Про зайнятість населення», займається реалізацією державної політики зайнятості населення, професійною орієнтацію, підготовкою і перепідготовкою, працевлаштуванням та соціальною підтримкою тимчасово не працюючих громадян у порядку, що визначається Кабінетом Міністрів України.
До недержавних організацій, що забезпечують формування та розвиток ринку праці відносяться кадрові агентства, трудові колективи та профспілки підприємств.
Особливе місце в інфраструктурі ринку праці займають інститути соціального партнерства. Крім органів державної влади до їх складу входять професійні спілки та їх об'єднання, а також організації роботодавців та їх об`єднання.
Нормативно-правова система регулювання ринку праці в Україні має досить різноманітні правові засади і грунтується на основних положеннях Конституції України, Кодексу законів про працю, Законів України «Про зайнятість населення», «Про Державну програму зайнятості населення», «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття», «Про охорону праці», «Про освіту». «Про колективні договори і угоди», «Про підвищення соціальних гарантій для трудящих», указами Президента та постановами Кабінету міністрів, регіональними програмами зайнятості населення тощо [20, с. 78]. Крім того, існує ряд додаткових соціальних гарантій у сфері зайнятості, встановлених для соціально вразливих категорій населення. Такі гарантії регламентуються, наприклад, Законом України «Про основи соціального захисту інвалідів в України». «Про державну допомогу сім'ям з дітьми» та інші.
6. Структура і функції державної служби зайнятості України.
Слід більш докладно зупинитися на державній службі зайнятості (ДСЗ) України, яка прийшла на зміну системі бюро по працевлаштуванню.
Служби зайнятості в Україні засновано постановою КМУ від 21.12.90р. № 381. Служба зайнятості визнана централізованою структурою спеціальних органів, заснованих для комплексного вирішення питань регулювання зайнятості населення, професійної орієнтації, працевлаштування і соціальної підтримки тимчасово непрацюючих громадян.
На сучасному етапі державна служба зайнятості діє як єдина цілісна система органів виконавчої влади з трирівневою структурою (рис. 1.1.).
Перший (базовий) рівень - це районні, міські, міжрайонні, районні в містах центри зайнятості, які безпосередньо приймають громадян і надають їм послуги згідно з чинним законодавством про зайнятість.
Другий рівень - це центр зайнятості Автономної Республіки Крим, обласні, Київський і Севастопольський міські центри зайнятості зі статусом обласних, що здійснюють територіальний розподіл трудових ресурсів і беруть участь у розробці регіональних програм зайнятості відповідно до місцевих особливостей і потреб.
Третій (верхній) рівень - це Державний центр зайнятості, який відповідає за реалізацію єдиної політики зайнятості на всій території України, заходів соціального захисту та сприяння зайнятості незайнятих громадян, організаційно-методичне, правове та нормативне забезпечення, створення єдиної інформаційно-довідкової системи, розвиток матеріально-технічної бази служби зайнятості, підготовку кадрів усіх рівнів, міжнародні зв'язки, раціональне використання коштів фонду зайнятості населення, а після його ліквідації, фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування на випадок безробіття (з 1 січня 2001 p.).
До складу державної служби зайнятості входять також навчальні заклади професійної підготовки незайнятого населення, інформаційно-обчислювальні центри, територіальні та спеціалізовані бюро зайнятості, центри реабілітації населення, підприємства, установи й організації, підпорядковані службі зайнятості.
Рис. 1.1. Структура державної служби зайнятості України [45,с.6]
Функції державної служби зайнятості:
аналіз та прогноз попиту і пропозиції на робочу силу, інформування населення й державних органів управління про стан ринку праці;
консультування громадян, власників підприємств або уповноважених ними органів, які звертаються до державної служби зайнятості, про можливість одержання роботи і забезпечення робочою силою, вимоги до професій тощо;
ведення обліку вільних робочих місць і громадян, які звернулися з питань працевлаштування;
надання допомоги громадянам у підборі підходящої роботи і власникам підприємств у підборі необхідних працівників;
організація при потребі професійної підготовки і перепідготовки громадян у системі служб зайнятості або направлення їх до інших навчальних закладів, які здійснюють ці функції;
надання послуг по працевлаштуванні та професійної орієнтації працівникам, які бажають змінити професію або місце роботи, вивільнюваним працівникам і незайнятого населення;
реєстрація безробітних і надання їм допомоги;
участь у підготовці перспективних і поточних державних і територіальних програм зайнятості.
7. Історичні передумови виникнення ринку праці.
Ринок праці в Україні, як і в інших сучасних країнах, почав формуватися ще у доіндустріальному суспільстві. Його виникненню передували два історичні процеси:
Визволення людей від особистої (рабської, кріпосної, патріархальної) залежності, формування їх свобод і прав самостійно розпоряджатися своєю здатністю до тієї чи іншої праці.
Відокремлення більшої частини населення від засобів виробництва (капіталу). Позбавлені можливості самостійно організувати виробництво, продавати товари і забезпечувати себе засобами існування, працівники змушені були найматися на підприємство роботодавця (власника капіталу).
Загальні умови виникнення ринку праці:
юридична свобода і можливість власника робочої сили за своїм розсудом розпоряджатися своєю працездатністю;
відсутність у людини всього необхідного для ведення свого господарства як джерела всіх потрібних життєвих засобів. Необхідність у продажу своєї робочої сили виникає й тоді, коли дохід з інших джерел (цінних паперів, нерухомості і т. ін.) є недостатнім для нормальної життєдіяльності;
поява на ринку праці покупця – підприємця, який економічно
змушений вийти на цей ринок, щоб купити запропоновану для продажу працездатність потрібних йому працівників.
Створення і функціонування ринку праці в Україні має на меті:
полегшення і прискорення процесу узгодження особистих, колективних і державних інтересів;
надання гнучкості процесу підготовки і розподілу робітників і спеціалістів;
сприяння підвищенню ефективності праці за рахунок розміщення працівників за соціальними сферами виробництва;
ув’язки процесу підготовки працівників та їх використання;
поліпшення вибору професій;
регулювання доходів;
покращення умов праці.
- Етапи формування ринку праці в Україні та їх основні особливості.
В результаті дослідження особливостей формування пропозиції на ринку праці України та її регіонів правомірним є виділення наступних етапів розвитку ринку праці України та її регіонів:
1) Початковий етап трансформації – 1991-1994 рр. – пропозиція праці скорочується, попит на працю скорочується в 6,4 рази швидше;
2) Проміжний етап трансформації – 1995-1999 рр. – попит на працю скорочується, пропозиція праці легалізується і підвищується в 7 разів швидше, ніж скорочується попит на працю;
3) Етап економічного зростання – 2000 – 2003 рр. – пропозиція праці продовжує підвищуватись, але попит на працю підвищується в 31,3 рази швидше
Характерні риси (проблеми) сучасного ринку праці України
- Має місце регіональна розбіжність у рівнях зайнятості і безробіття.
- Чітко виражена “жіноча”, “молодіжна” і “сільська“ незайнятість, що пов’язано з дискримінацією в прийомі на роботу та реформуванням аграрного сектору економіки.
- Ринок праці в Україні є гіпертрофованим тіньовим. Рівень прихованого безробіття становить близько 30 % чисельності всіх трудових ресурсів країни. 8. Складна демографічна ситуація. Сьогоднішній і завтрашній стан ринку праці в Україні залежатиме від високого рівня народжуваності, який відзначався на початку 80-х років. Зараз цей контингент досягає працездатного віку і виходить на ринок праці. Отже, маємо природне зростання пропозиції.
- Дешевизна робочої сили. Вартість робочої сили в Україні нижча, ніж в Західній Європі, США, Японії, Центральній і Східній Європі та країнах ближнього зарубіжжя. Зокрема, середньогодинна вартість робочої сили в Німеччині становить 25 $, Японії і США – 16,4 $, Франції – 15,5 $, Україні – 1,2-1,5 $.
В Україні продовжує підсилюватися податковий тиск на грошові доходи, причиною чого є зростання номінальної заробітної плати, у тому числі й через постійне підвищення державного мінімуму оплати праці, і тривале існування заниженого рівня неподаткового доходу громадян
Таким чином, вітчизняний ринок праці на сучасному етапі свого розвитку глибоко деформований і функціонує з стійким порушенням стихійних регуляторів зайнятості, якими є вартість робочої сили і конкуренція. Підвищити їхній вплив на формування прогресивної структури зайнятості покликаний такий фактор, як роздержавлення сфери зайнятості, виникнення можливостей альтернативних форм зайнятості в інших секторах економіки, самозайнятості, підприємництва.
Література
1. Волошина С.В., Чорноморченко Н.В., Чорноморченко І.С. Економіка праці: курс лекцій і навчально-методичні матеріали для самостійного вивчення дисципліни: Навч. посібник. – К., 2002.
2. Завіновська Економіка праці
3.Волкова О.В. Ринок праці. Навчальний посібник. – К.: Центр учбової літератури, 2007 . 624 с 4. Петюх.
4. Петюх В.М. Ринок праці та зайнятість: Навчальний посібник. - К.: МАУП, 1997.
5. Васильченко В.С. Васильченко П.М. Ринок праці: теоретичні основи і державна практика (посібник для працівників дуржавної служби зайнятості) - київ, 2000.
СРС по темі 1.
- розглянути значення функцій ринку праці (стимулюючу, оздоровлюючу, регулюючу).
- пит.7. Історичні передумови виникнення ринку праці: особливості рику праці і його регулювання в Радянський період; перші роки незалежності, в теперішній час.
- пит.8. Сучасний стан розвитку ринку праці: проаналізувати динаміку робочих місць (зайнятих) та рівня безробіття за період 2004-2012 рр., визначити тенденції цих показників за даними Управління статистики.
Тема 2. Населення і трудові ресурси суспільства
План лекції.
- Населення як суб’єкт економічних та інших суспільних процесів і явищ.
- Відтворення населення, його природний і механічний рух.
- Демографічний розвиток України.
- Головні тенденції сучасних демографічних змін в країні, їх причини і вплив на функціонування ринку праці.
- Поняття працездатного віку, працездатності, працездатного населення, трудових ресурсів.
- Показники кількісної та якісної оцінки трудових ресурсів.
- Методи прогнозування, планування, розрахунку потреби в трудових ресурсах.
- Фактори та етапи визначення потреби в трудових ресурсах на макро- і мікрорівнях.
- Джерела поповнення трудових ресурсів.
Населення як суб’єкт економічних та інших суспільних процесів і явищ
Суб`єктом будь –яких суспільних процесів, що відбуваються в країні та основним чинником виробничих відносин є населення держави.
Населення (народонаселення) - це сукупність людей, що проживають на визначеній території (в країні, області, місті, районі, селищі тощо), незалежно від їхніх характеристик.
Населення класифікують за рекомендаціями (методикою) МОП та за традиційною методикою (рис. 1.1).
Рис. 1.1. Варіанти класифікації населення в економіці праці
Економісти розглядають населення як джерело ресурсів для праці, як носія певних економічних відносин і, що дуже важливо, як споживача, що формує попит.
Економічно активне населення, або робоча сила у відповідності з методикою МОП, - це частина населення обох статей, яка протягом певного періоду забезпечує пропозицію своєї робочої сили для виробництва товарів і надання послуг.
Кількісно економічно активне населення складається з чисельності зайнятих економічною діяльністю і чисельності безробітних, до яких за цією методикою відносять чітко визначені групи людей.
Зайняті економічною діяльністю - це особи у віці 15-70 років:
- які виконують роботи за винагороду за наймом на умовах повного або неповного робочого часу;
-працюють індивідуально (самостійно) або в окремих громадян-роботодавців;
- на власному (сімейному) підприємстві;
- безоплатно працюючі члени домашнього господарства;
- зайняті у власному підсобному господарстві;
- сезонні і випадкові працівники;
- особи, які тимчасово не працюють з об’єктивних причин (хвороба, відпустка, безробіття тощо);
- учні, які поєднують навчання з роботою на режимах повного робочого часу;
- учні та особи, які проходять профпідготовку на виробництві і одержують стипендію або заробітну плату.
Зайнятими за цією методикою вважаються особи, які працювали протягом тижня не менше 4 годин (у підсобному господарстві - не менше 30 годин), незалежно від того, була це постійна, тимчасова, сезонна, випадкова чи інша робота. В зарубіжній практиці не менше 1 години.
Безробітні у визначенні МОП - це особи у віці 15-70 років (як зареєстровані, так і незареєстровані в державній службі зайнятості), які одночасно задовольняють трьом умовам: не мають роботи (прибуткового заняття), шукають роботу або намагаються організувати власну справу, готові приступити до роботи протягом наступних 2 тижнів. До цієї категорії відносяться також особи, що навчаються за направленнями служби зайнятості, знайшли роботу і чекають відповіді або готуються до неї приступити, але на даний момент ще не працюють.
Економічно неактивне населення за методикою МОП - це особи у віці 15-70 років, які не можуть бути класифіковані як зайняті або безробітні. До цієї категорії належать:
- учні, студенти, слухачі, курсанти денної форми навчання;
- особи, що одержують пенсії за віком або на пільгових умовах;
- особи, що одержують пенсії за інвалідністю;
- особи, які зайняті в домашньому господарстві, вихованням дітей та доглядом за хворими;
- особи, які зневірилися знайти роботу, тобто готові приступити до роботи, але припинили її пошуки, оскільки вичерпали всі можливості для її одержання;
- особи працездатного віку, які можуть працювати, але не шукають робту через об’єктивні і суб’єктивні причини;
- інші особи, які не мають необхідності або бажання працювати, та ті, що шукають роботу, але не готові приступити до неї найближчим часом.
Оцінка економічно активного та економічно неактивного населення здійснюється на основі вибіркових обстежень домашніх господарств, частіше в жовтні місяці, коли вплив сезонності на переміщення людей є мінімальним
2. Відтворення населення, його природний і механічний рух
Відтворення населення - це історично і соціально-економічно обумовлений процес постійного і безперервного поновлення людських поколінь.
У широкому розумінні відтворення населення – це процес заміщення
покоління батьків поколінням дітей у своїй певній соціально – економічній
обумовленості, а у вузькому розумінні, враховуючи репродуктивну функцію жінок, це - процес заміщення покоління матерів поколінням дочок.
Відтворення населення формує природні межі трудового потенціалу.
У процесах відтворення населення розрізняють види руху, типи і режими.
Види руху (природний, механічний, соціальний, економічний) визначаються особливостями зміни чисельності та складу населення в країні в цілому і в окремих регіонах.
Природний рух населення - це результат процесів народження та смерті людей. Залежно від того, які процеси переважають, відбувається природний приріст або природне зменшення населення.
Механічний рух характеризує просторове переміщення населення (міграцію).
Такі переміщення викликані різними, але завжди дуже серйозними причинами (політичними, економічними, релігійними тощо). Розрізняють міграцію зовнішню, пов'язану зі зміною країни постійного проживання, та внутрішню, що відображає зміну людьми місця проживання в межах однієї країни. Внутрішня міграція найчастіше обумовлена особистими або економічними причинами, зокрема значну її частку становить рух населення з сіл у міста (або навпаки) у пошуках заробітку.
Соціальний рух населення виявляється у зміні освітньої, професійної, національної та інших структур населення. Кожне нове покоління людей відрізняється від попереднього рівнем освіти та культури, професійно-кваліфікаційною структурою, структурою зайнятості, статево-віковим складом і багатьма іншими характеристиками.
Економічний рух населення - пов'язаний із зміною його трудової активності. Результати цього руху обумовлені передусім економічними чинниками: люди розпочинають або припиняють трудову активність, що призводить до відповідного збільшення або зменшення ресурсів для праці.
У природному русі населення розрізняють типи його відтворення: традиційний (екстенсивний) та сучасний (інтенсивний).
Традиційний тип відтворення характеризується високою нерегульованою народжуваністю і високою смертністю (з причин нерозвиненості медицини, низького рівня життя, війн, епідемій).
Сучасний тип відтворення обумовлений соціально-економічним розвитком, зростанням рівня життя, досягненнями медицини, емансипацією і залученням в економічну діяльність жінок та іншими причинами, в результаті яких різко зменшився рівень народжуваності, значно збільшилася середня тривалість життя, знизився рівень смертності, зросла частка людей старшого віку в структурі населення.
Режими відтворення населення: розширене, просте, звужене.
Розширене відтворення характеризується переважанням народжуваності над смертністю (і в абсолютних показниках, і в розрахунку на 1000 осіб) та, відповідно, природним приростом населення.
Просте відтворення означає постійну кількість населення в результаті приблизно однакової народжуваності і смертності.
Звужене відтворення, або депопуляція, характерне для країн, в яких показники смертності перевищують показники народжуваності, в результаті чого відбувається абсолютне зменшення кількості населення.
Природний, міграційний та економічний рух населення впливає на кількісні характеристики ресурсів для праці, соціальний - на якісні.
Для кількісної характеристики відтворення населення використовуються показники народжуваності, смертності, фертильності, життєвості (к-т Покровського), механічного, природного і загального приросту та інші.
Народжуваність і смертність розраховуються на тисячу осіб населення (в проміллях) і вимірюються за допомогою систем коефіцієнтів і таблиць (народжуваності, смертності). Різниця між числом народжених та померлих при позитивному результаті називається природним приростом населення.
Поряд з абсолютними величинами визначаються і відносні показники народжуваності, смертності і природного приросту, які називаються коефіцієнтами природного руху населення.
Загальні показники визначаються як відношення відповідних абсолютних
показників за даний період часу до середньої чисельності населення за той же період. Частка від ділення помножується на 1000. Аналогічні розрахунки проводяться для оцінки механічного приросту.
Визначають наступні показники відтворення населення:
1.Коефіцієнт народжуваності
Кнар. = Чнар. / (n * Чсер.) * 1000, (1)
де Кнар. – коефіцієнт народжуваності;
n – тривалість періоду, роки;
Чнар. - число дітей, що народилися за період n;
Чсер. – середньорічна чисельність населення.
2. Коефіцієнт смертності
Ксм. = Чпом. / ( n * Чсер.) * 1000, (2)
де Ксм. – коефіцієнт смертності;
Чпом. – чисельність померлих за період n.
3. Коефіцієнт фертильності (плідності)
Кф = Чнар. / ( n * Чжф) * 1000, (3)
де Кф – коефіцієнт фертильності (плідності);
Чжф – чисельність жінок фертильного віку (від 15 до 49 років).
4. Коефіцієнт життєвості
Кж1 = (Чнар. / Чпом.) * 100, (4)
де Кж1 – коефіцієнт життєвості.
або Кж2 = (Кнар. / Ксм.) * 100, (5)
де Кж2 - коефіцієнт життєвості (коефіцієнт Покровського).
5. Коефіцієнт механічного приросту населення
Кмех. пр. = [(Чприб. – Чвиб.) / ( n * Ч сер.) ]* 1000, (6)
де Кмех. пр. – коефіцієнт механічного приросту населення;
Чприб. – чисельність осіб, що прибули за період n;
Чвиб. – чисельність осіб, що вибули за період n.
або Кмех. пр. = Кприб. – Квиб., (7)
де Кмех. пр. – коефіцієнт механічного приросту населення;
Кприб. – коефіцієнт прибуття населення;
Квиб. – коефіцієнт вибуття населення.
6. Коефіцієнт природного приросту населення
Кпр.пр. = [DЧпр./ (Чсер. * n)] * 1000, (8)
де DЧпр. = (Чнар. – Чпом.) (9)
або Кпр.пр. = Кнар. – Ксм., (10)
де Кпр.пр. - коефіцієнт природного приросту населення;
DЧпр. – природний приріст населення.
7. Коефіцієнт загального приросту
Кзаг.пр. = Кмех. пр. + Кпр.пр., (11)
де Кзаг.пр. – коефіцієнт загального приросту населення.
8. Середній темп росту і приросту населення
(12)
де Тр – середній темп росту населення;
Чп , Чк – чисельність населення відповідно на початок і кінець періоду n.
(13)
де Тпр – середній темп приросту населення.
У міжнародній практиці режим відтворення населення також оцінюється за допомогою брутто – і нетто – коефіцієнтів відтворення та показника середньої тривалості життя.
Брутто – коефіцієнт відтворення (або загальний чи валовий коефіцієнт) показує середню кількість дівчат, яку народила б одна жінка, що прожила до кінця репродуктивного періоду, за збереження продовж її життя сучасних умов народжуваності у кожному віці.
Коефіцієнт не враховує смертність дочок до досягнення ними віку матері, тому він не достатньо характеризує реальне заміщення материнської генерації дочірньою.
Нетто – коефіцієнт відтворення (або чистий коефіцієнт ) являє собою кількісне мірило заміщення материнської генерації дочірньою і показує середню кількість дівчат, які народжені жінкою за весь період плідності й які дожили до віку, в якому була жінка під час народження кожної з цих дівчат. Його обчислюють окремо для кожної статі, але на практиці частіше для жіночого населення. Нетто – коефіцієнт є центральним в системі показників відтворення населення
3. Демографічний розвиток України (СРС)
Здійснити аналіз демографічного стану населення за період 1995-2012 рр., визначивши основні показники відтворення, природного та механічного руху. Результати занести в таблицю.
4. Головні тенденції сучасних демографічних змін в країні, їх причини і вплив на функціонування ринку праці.
До основних демографічних змін можна віднести:
1.Значне зменшення народжуваності населення. З 60-х років минулого століття народжуваність в Україні не забезпечує навіть простого відтворення поколінь. Нині в середньому 10 жінок народжують лише 13 дітей, тоді як для
простого відтворення потрібно 21 – 22.
Однією з важливих рис сучасної демографічної ситуації в Україні слід вважати значне зменшення коефіцієнта народжуваності в міських населених пунктах і меншою мірою в сільських, і збільшення додатної різниці між рівнем народжуваності в селах та містах.
Причини зменшення народжуваності: подальше зниження життєвого рівня широких верств населення; погіршення медичного обслуговування; погіршення стану дитячого дошкільного та шкільного виховання; зростання безробіття.
2. Зростання смертності населення працездатного віку. За останні десять років смертність населення працездатного віку збільшилась на 40 – 50 %, а у найбільш продуктивній віковій групі (25 – 40 років) – навіть на 60 %.
Структура смертності населення України за причинами смерті практично не відрізняється від такої в економічно розвинутих країнах: хвороби системи кровообігу та новоутворення, нещасні випадки, отруєння і травми. Але вікові рівні смерті від цих причин в Україні скорочені на 2 – 3 роки.
Причини зростання смертності: глибокий економічний занепад; різкий спад життєвого рівня (низька якість харчування); погіршення екологічного середовища; невизначеність майбутнього.
3. Формування від’ємного сальдо зовнішньої міграції переважно за рахунок від’їзду людей віком 25 – 40 років.
Серед мігрантів переважають люди працездатного віку ( майже 62 %), що також сприяє погіршенню вікового складу населення.
4.Демографічне постаріння населення. Сучасне відтворення населення характеризується суттєвими віковими змінами: частка молодших вікових груп неухильно скорочується, а частка старших збільшується. Цей феномен й називають демографічним постарінням. Його головною причиною є зниження народжуваності.
Про постаріння населення в Україні свідчать такі показники: в 1970 р. частка населення старше працездатного віку становила 17,7 %, а через 30 років – 22,9 %; частка пенсіонерів за цей період зросла з 18,8 % до 28,3 %. За умови незмінності пенсійного віку ще через 30 років частка населення старше працездатного віку становитиме 30,0 %, а пенсіонерів - 32,1 %. Відповідними темпами зростає і демографічне навантаження на населення працездатного віку: з 318 осіб пенсійного віку в розрахунку на 1000 осіб працездатного віку у 1970 р. до 411 осіб у 2000 р. За прогнозом цей показник у 2030 р. становитиме 561. Нині демографічне навантаження в Україні на одного платника внесків є втричі гіршим ніж у США.
За часткою пенсіонерів у загальній чисельності населення Україна є лідером в СНД. Головна причина зростання числа пенсіонерів – існування пільгових умов виходу на пенсію майже для двадцяти категорій працівників, а також за вислугу років.
5.Скорочення тривалості життя.
Вивчити динаміку тривалості життя за період 1995-2012 рр. Пояснити результати, зробити висновки.
5. Поняття працездатного віку, працездатності, працездатного населення, трудових ресурсів
У вітчизняній економічній літературі, статистичному обліку, державному регулюванні економіки для означення людських ресурсів використовується термін трудові ресурси, що виник в перші роки радянської влади для потреб централізованого управління.
У Радянському Союзі окрім права на працю законодавче був закріплений обов'язок кожного працездатного громадянина працювати "на загальну користь". Працездатні люди, що не працювали більше З місяців, вважалися такими, що ведуть "паразитичний спосіб життя", і переслідувалися не лише за адміністративним, а і за кримінальним законодавством. В таких умовах суворий статистичний облік працездатного населення, тобто трудових ресурсів (разом з ресурсами природними, фінансовими і матеріальними) був життєво необхідним для централізованого планування адміністративно-командної економіки.
Трудові ресурси - це частина населення країни, що за своїм фізичним розвитком, розумовими здібностями і знаннями здатна працювати в народному господарстві. З цього визначення виходить, що трудові ресурси включають в себе як реальних працівників, що вже зайняті в економіці країни, так і потенційних, котрі не зайняті, але можуть працювати.
Поняття "трудові ресурси" ширше, ніж поняття "економічно активне населення", оскільки включає ще і працездатних непрацюючих людей та тих, що стаціонарно навчаються.
Щоб кількісно визначити межі трудових ресурсів, потрібно уяснити поняття «працездатність», "працездатне населення", "працездатний вік", "працюючі підлітки", "працюючі пенсіонери".
Працездатність являє собою стан, який дозволяє людині без шкоди для здоров’я виконувати певну роботу.
Розрізняють загальну працездатність, тобто здатність виконувати взагалі будь-яку роботу в звичайних умовах праці; професійну працездатність – здатність до виконання роботи з певної професії (спеціальності) і спеціальну працездатність - здатність працювати за певних виробничих або кліматичних умов.
Працездатний вік - один з елементів умовної градації віку людини залежно від її участі в трудовій діяльності. Він визначається системою законодавчих актів. Нині в Україні працездатним віком вважається для жінок 16 - 54 роки, для чоловіків - 16-59 років включно.
Для деяких видів трудової діяльності, що пов'язані з роботою у несприятливих умовах праці або вимагають від працівника якостей, що з віком помітно зменшуються (наприклад, спорт, балет), пенсійний вік настає раніше на 5 - 10 років, а інколи і більше. Такі люди звуться пільговими пенсіонерами. Найчастіше вони продовжують працювати і залишаються в складі трудових ресурсів.
Слід зазначити, що в багатьох розвинених країнах законодавчо встановлена верхня межа працездатного віку на 10 років вища, ніж в Україні, але і середня тривалість життя там значно перевищує аналогічні показники нашої країни.
Працездатне населення або трудові ресурси – це населення, яке здатне до трудової діяльності без врахування віку, тобто та частина населення, яка потенційно володіє працездатністю.
Працездатне населення працездатного віку – це населення працездатного віку, за винятком непрацездатних інвалідів першої та другої груп. Питома вага непрацюючих інвалідів в населенні працездатного віку порівняно невелика і відносно стабільна ( 2 %).
В статистичній практиці у складі трудових ресурсів крім працездатних громадян працездатного віку враховують також й громадян молодше та старше працездатного віку, тобто тих, кого називають працюючими підлітками і працюючими пенсіонерами.
Відповідно до Кодексу законів про працю України особи молодше 16 років можуть бути прийняті на роботу з 15 років у виключних випадках і при згоді одного з батьків. Крім того, підліткам може бути запропонована тільки легка праця, без тяжких і шкідливих умов, без підняття вантажів тощо. Тому праця підлітків на зареєстрованому ринку праці України не отримала скільки-небудь суттєвого поширення ( 0,2 % від загальних трудових ресурсів країни).
Працюючі пенсіонери завжди складали помітну частину кадрів.
Кількість працівників цих категорій обернено пропорційна рівню добробуту населення. У підлітків і пенсіонерів нижчі вимоги і до змісту праці, й до рівня її оплати, тому вони нерідко знаходять місце роботи навіть в умовах високого безробіття і беруть на свої плечі обов'язок утримання інших (часто працездатних, але безробітних) членів сім'ї. Тому в наш час зростає і кількість, і частка працюючих підлітків та пенсіонерів. Однак додатковий заробіток є далеко не єдиною причиною трудової активності, особливо пенсіонерів. Певне значення має також бажаний і звичний ("молодий") спосіб життя, бажання бути в колективі, почуватися потрібним тощо. Як висновок зазначимо, що праця підлітків і пенсіонерів може приносити користь і їм самим, і економіці в цілому. Проте з урахуванням особливостей віку ця праця повинна бути організована (передусім державою) так, щоб не завдавати шкоди їхньому здоров'ю і не заважати здобути відповідний рівень освіти молоді.
6. Показники кількісної та якісної оцінки трудових ресурсів
Трудові ресурси мають кількісні та якісні характеристики. Перші з них включають показники чисельності і складу (за віком, статтю, суспільними групами та інше). Другі – показники освітнього рівня, професійно-кваліфікаційної структури і т. ін.
Базою для визначення кількісних характеристик трудових ресурсів є фактична чисельність населення відповідної території. Чисельність населення відноситься до числа найбільш загальних кількісних характеристик процесу його відтворення і визначається на основі перепису населення , а в проміжках між ними – шляхом розрахунків чисельності і складу населення за даними перепису і реєстрації народжувань, смертей, прибуття і вибуття.
Показники чисельності трудових ресурсів розраховуються станом на конкретний момент часу для певної адміністративно-територіальної одиниці. У зв’язку з постійними змінами чисельності трудових ресурсів розраховуються середні показники.
У зв’язку з постійною зміною чисельності населення визначається показник середньої чисельності, як правило, за рік. Він розраховується на середину року як середня арифметична з даних чисельності населення на початок і кінець року або шляхом додавання до початкової чисельності половини її річного приросту.
Кількісна характеристика трудових ресурсів в часі та за темпами зміни визначається за допомогою абсолютних і відносних показників: абсолютного приросту, темпів росту і приросту трудових ресурсів.
Абсолютний приріст – різниця між чисельністю трудових ресурсів на початок і кінець року з урахуванням сальдо міграції.
Темп росту трудових ресурсів і темп приросту визначаються аналогічно як і для населення взагалі (див. пит..2.).
Також розраховується показники природного і механічного приросту: коефіцієнти природного і механічного поповнення, механічного обороту, а також коефіцієнт загального приросту трудових ресурсів.
З метою визначення перспектив розвитку ринку праці розраховується прогнозована чисельність населення:
Чпр = Чф. * (1 + Кзаг.пр. / 1000)m, (14)
де Чпр – прогнозована чисельність населення через m років;
Чф. – фактична чисельність населення на дату складання прогнозу.
Іншими словами, прогнозована чисельність населення на плановий період встановлюється методом пересування за віком та екстраполяції сальдо міграції.
Схему розрахунку чисельності трудових ресурсів можна представити наступним чином:
ТРф = Нпр.в. – Іпр.в. – НПпенс. + Пп ідл. + Ппенс., (15)
де ТРф – фактична чисельність трудових ресурсів;
Нпр.в. – населення працездатного віку;
Іпр.в. – непрацюючі інваліди 1-ї і 2-ї груп працездатного віку;
НПпенс. – непрацюючі пільгові пенсіонери;
Ппідл. – працюючі підлітки;
Ппенс. – працюючі пенсіонери.
Показники чисельності трудових ресурсів використовуються для складання балансу трудових ресурсів, в наукових дослідженнях, при плануванні працезабезпечення народного господарства.
7. Методи прогнозування, планування, розрахунку потреби в трудових ресурсах.
Завдання прогнозу полягає у визначенні контингенту працездатного населення в працездатному віці, виявленні джерел поповнення суспільного господарства кадрами, в оцінці тенденцій розвитку їх структури.
При розрахунку прогнозних показників трудових ресурсів частіш за все використовуються наступні методи:
прогнозної екстраполяції (базуються на фактично наявній інформації про об’єкт прогнозування та його минулий розвиток);
експертних оцінок ( за оцінками спеціалістів-експертів);
аналогії;
нормативний;
моделі структурно-балансового типу;
багатофакторні моделі.
Достовірності прогнозу можливо добитися лише при комплексному використанні різних методів.
Планування і розрахунок потреби в трудових ресурсах здійснюється за допомогою балансу трудових ресурсів (ТР).
Баланс ТР – баланс наявності й використання трудових ресурсів, складений з урахуванням їх поповнення і вибуття, сфери зайнятості , продуктоивності праці.
Зведений баланс трудових ресурсів складається з двох частин:
ресурсної (показує наявність трудових ресурсів і їх складові компоненти: працездатне населення в працездатному віці, працюючі пенсіонери та підлітки);
витратної (розподіл трудових ресурсів). Характеризує їх розподіл за суспільними групами (робітники і службовці, фермери), видами зайнятості (зайняті у суспільному господарстві, навчанням з відривом від виробництва, в домашньому та особистому господарстві, кустарі), сферами (у матеріальному виробництві та невиробничий сфері) та галузями народного господарства (у промисловості, будівництві, сільському господарстві, торгівлі, транспорті, освіті і т. ін.).
Баланси укладаються на звітний і плановий період.
Етапи розробки балансу ТР:
обгрунтовується ресурсна частина ;
обгрунтовується розподіл ТР за видами діяльності та сферами зайнятості;
узгоджуються дві частини балансу.
Послідовність розрахунку ресурсної частини балансу трудових ресурсів:
1.Обґрунтовується чисельність населення в працездатному віці (за даними демографічного прогнозу). Формула 15
2. Оцінюється чисельність працюючих пенсіонерів на плановий період.
Ппрпл = Ппрф + (Чпл – Чф) * К, (16)
де Ппрпл – чисельність працюючих пенсіонерів в плановому періоді;
Ппрф – чисельність працюючих пенсіонерів на останню звітну дату;
Чпл – чисельність чоловіків і жінок в першому п’ятиріччі пенсійного віку на плановий період;
Чф – чисельність чоловіків і жінок в першому п’ятиріччі пенсійного віку на останню звітну дату;
К – розрахований за середньою арифметичною зважений коефіцієнт трудової активності чоловіків і жінок першого п’ятиріччя пенсійного віку (за даними перепису).
3.Визначається чисельність зайнятих в особистому господарстві:
Опл = Оф + Ж – (Дпл – Дф), (17)
де Опл – чисельність зайнятих в особистих формах господарства в плановому періоді;
Оф – чисельність зайнятих в особистих формах господарства на останню звітну дату;
Ж – чисельність жінок, які виявили бажання працювати в особистому господарстві;
Дпл – чисельність дітей до 1,5 року на плановий період;
Дф – чисельність дітей до 1,5 року на останню звітну дату.
4.Розраховується чисельність зайнятих у народному господарстві:
З = ТР – О – У, (18)
де З – чисельність зайнятих у народному господарстві;
ТР – чисельність трудових ресурсів;
О – чисельність зайнятих у домашньому та особистому господарстві;
У – чисельність учнів 16 років і старше, які вчаться з відривом від виробництва.
8.Фактори та етапи визначення потреби в трудових ресурсах на макро- і мікрорівнях
Основні фактори та етапи складання прогнозу трудових ресурсів країни і регіону:
1. Прогнозована чисельність населення працездатного віку визначається методом пересування за віком з урахуванням демографічної ситуації. З отриманої чисельності виключається можливе число непрацюючих інвалідів 1-ї і 2-ї груп (приблизно 2 %), а також непрацюючих осіб працездатного віку, які отримують пенсію на пільгових умовах. Зазначений контингент складає достатньо стійку частину працездатного населення, яка екстраполюється на прогнозний рік.
2.Основним джерелом поповнення трудових ресурсів є молодь, що вступає у працездатний вік. Контингент молоді віком 16 – 17 років враховується в прогнозному розрахунку трудових ресурсів виходячи з динаміки фактичної участі їх у суспільній праці в базовому періоді. Розрахунок чисельності зайнятих навчанням у вікових групах 18 – 19 років, 20 – 24 роки, 25 – 29 років здійснюється на основі врахування динаміки “норм охоплення” за тривалий часовий інтервал за формами навчання.
3. Важливим фактором, який враховується при складанні соціально-демографічного прогнозу, є статево-вікова структура населення і трудових ресурсів. Внаслідок зниження народжуваності в структурі населення підвищується частка старших і відповідно зменшується частка молодших вікових груп. Тому в чисельності населення збільшується частка зрілих і активних носіїв соціального (у т.ч. професійного) досвіду. Це потребує зусиль для продовження повноцінної трудової активності населення.
4. Паралельно відбувається концентрація населення у великих містах і міських агломераціях. Тенденції, що склалися в динаміці співвідношень міського і сільського населення відіграють дуже велику роль в регіональних прогнозах трудових ресурсів.
5.Наступним важливим моментом прогнозування трудових ресурсів є оцінка перспективної потреби населення у підвищенні рівня освіти, професійної підготовки і кваліфікації. Ці тенденції виявляються на основі аналізу освітнього рівня різних груп населення в базовому періоді і нормативних показників їх зростання.
При прогнозуванні освітнього рівня трудових ресурсів разом з урахуванням фактороутворюючих умов формування сукупного працівника необхідно обґрунтувати розподіл молоді за видами навчання і виявити тенденції їх розвитку.
6.Кінцевим результатом прогнозу змін кількісних та якісних характеристик трудових ресурсів є складання системи балансів і балансових розрахунків трудових ресурсів.
Прогнозування потреби в трудових ресурсах на рівні підприємства відбувається за наступними етапами:
1.Оцінка майбутнього попиту підприємства на працівників за їх чисельністю і категоріями.
2.Прогнозування попиту на працю з урахуванням її внутрішніх і зовнішніх факторів.
3.Співвідношення очікуваного попиту з наявною і прогнозованою робочою силою, визначення дефіциту або надлишку персоналу і способів їх подолання.
Після прогнозування попиту з використанням методів математичної статистики та методу експертних оцінок підприємство визначає перспективну пропозицію праці. Спочатку оцінюється власні джерела робочої сили: працівники, які рухаються по службі (на більш або менш високі посади, горизонтальні переміщення). Потім аналізуються зовнішні джерела трудових послуг: особи, які бажають змінити місце роботи; безробітні; друзі, родичі або знайомі працівників фірми; колишні співробітники фірми, які прагнуть повернутися на попереднє місце роботи; персонал підприємств – конкурентів; випускники навчальних закладів та інші.
9. Джерела поповнення трудових ресурсів
1. Вивільнення працівників з галузей народного господарства за різними причинами (через ліквідацію збиткових підприємств, скорочення чисельності зайнятих у державному апараті, армії, у невиробничих структурах на підприємствах, перепрофілювання окремих виробництв, порушення економічних зв’язків між регіонами та інше ).
2. Залучення в сферу праці резерву трудових ресурсів (випускників шкіл, що потребують працевлаштування; випускників середніх спеціальних або вищих навчальних закладів, які мають дипломи без направлень; звільнених та демобілізованих зі Збройних сил; звільнених із в’язниць; осіб, які раніше були зайняті в домашньому господарстві, виховували дітей; біженців; маятникових і сезонних мігрантів ).
- Звільнення працівників за власним бажанням, за прогули та інші порушення трудової та виробничої дисципліни (плинність кадрів), а також маятникова міграція.
За кожним джерелом визначаються можливі обсяги контингентів осіб, які не зайняті трудовою діяльністю, їх професійно–кваліфікаційний склад. З цією метою для аналізу даних використовуються форми статистичної звітності та первинної звітної документації центрів зайнятості.
Джерелом інформації для розрахунків можуть служити дані перепису населення, соціологічних досліджень, відомості шкіл, навчальних закладів, паспортних столів, військкоматів, а також статистична звітність за формою 1-П (працевлаштування).
Районні центри зайнятості в містах, 59
Міські центри зайнятості, 93
Міськрайонні центри зайнятості, 55
Районні центри зайнятості, 405
Районні центри зайнятості в місті, 14
Міський навчальний центр
Рівненський, та Сумський навчальні центри
еспубліканський навчальний центр, 1
Київський і Севастопольський центри зайнятості
Обласні центри зайнятості, 24
Центр зайнятості Автономної Республіки Крим
Луганський філіал Інституту підготовки кадрів
Науково-методичний центр професійного навчання незайнятого населення
Інститут підготовки кадрів державної служби зайнятості, 1
Інспекція з контролю за дотриманням законодавства про зайнятість
Державний центр зайнятості
Міністерство праці та соціальної політики України
Перший (базовий ) рівень
Третій (верхній) рівень
Другий рівень
2. Реферат на тему- Цели задачи виды и способы тылового и технического обеспечения и их содержания
3. Реферат на тему Комы и псевдокомы в клинике острой патологии головного мозга
4. Вариант 2 Часть 1 1.html
5. Договор купли-продажи коммерческой недвижимости.html
6. тема объединяющая нормы национального законодательства В нормы международных договоров и обычаев C все
7. Правознавство З В І Т про проходження навчальної практики з 16 травня 2012 р
8. ЭПИДЕМИОЛОГИЧЕСКИХ ПРАВИЛ И НОРМАТИВОВ САНПИН 2
9. У костра цыганская семья готовит ужин невдалеке пасутся кони а за шатром лежит ручной медведь
10. САМАРСКАЯ ГУМАНИТАРНАЯ АКАДЕМИЯ Филиал в г
11. темам медицинского профиля
12. Скалярное и векторное состояния поля
13. Курсовая работа- Історія природознавства
14. 11 декабря 2013г. ’ ’ OУ
15. ТЕМА- МУЗЫКАЛЬНАЯ КУЛЬТУРА СРЕДНЕВЕКОВЬЯ
16. БЕЛОРУССКАЯ ГОСУДАРСТВЕННАЯ СЕЛЬСКОХОЗЯЙСТВЕННАЯ АКАДЕМИЯ Кафедра защиты растений.
17. Ожирение Продолжительность занятия ~ 69 часа Вид занятия ~ практическое Цель занятия на
18. Ремсервис о взыскании компенсации морального вреда УСТАНОВИЛ- Прокурор г
19. Международные воздушные перевозки
20. Корреляционно-регрессионный анализ в системе маркетинговых исследований