Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
СОЦІАЛЬНИЙ КОНТРОЛЬ
§ 19. Сутність
соціального
контролю, його призначення
Соціальний контроль є системою процесів і механізмів, що забезпечують підтримку соціально сприятливих взірців поведінки індивідів, суспільного порядку та функціонування соціальної системи загалом.
Соціальний контроль — це нагляд, здійснюваний цілим колективом (сім’єю, друзями, установами чи спеціальними інститутами) за соціальними діями окре мих індивідів. Він допомагає зберігати і передавати нащадкам моральні закони, норми і правила поведінки, традиції і звичаї, які становлять зміст культури і без яких не можлива практика соціальних відносин, життєдіяльність суспільства. Соціальний контроль складається із соціальних норм, приписів щодо поведінки в суспільстві та санкцій — засобів заохочення й покарання, що стимулюють людей додержуватись таких норм і приписів.
Соціальні приписи — це заборони чи дозволи чогось, звернуті до індивіда чи групи в будь-якій формі — усній чи письмовій, формальній чи неформальній. Приписи поширюються на все те, що так чи інакше цінує суспільство. Це може бути честь і гідність, повага до старших, символи країни (герб, прапор, гімн) і багато іншого, що згуртовує людей, суспільство, а тому й ціну-
ється.
Систему норм і приписів кожен соціальний інститут має свою. Її дотримання забезпечує порядок діяльності кожного члена інституту, а отже, сприяє стійкості соціальної структури суспільства.
Соціальні санкції сприяють дотриманню соціальних норм. Це розгалужена система покарань за відхилення від норм і заохочень за їх виконання. Отже, за своїм спрямуванням санкції бувають позитивні й негативні, а за характером — формальні й неформальні (див. рис.).
Класифікація соціальних санкцій
Формальні негативні санкції — це покарання, передбачені законами, урядовими постановами, приписами (арешт, тюремне ув’язнення, звільнення з роботи, штраф тощо).
Неформальні негативні санкції — це покарання, що здійснюються поза офіційними інстанціями (громадський осуд, бойкот тощо).
Формальні позитивні санкції — це схвалення з боку офіційних організацій (державні премії, почесні звання, ордени тощо).
Неформальні позитивні санкції — це неофіційне схвалення (компліменти, аплодисменти, повага тощо).
Кожній нормі відповідає своя санкція. Саме за допомогою санкцій норма спроможна регулювати поведінку людини. Норма без санкцій не може стати елементом соціального контролю.
Соціальний контроль виконує охоронну функцію, стабілізує су спільство, бо якби такого не було, люди робили б усе, чого заманеться. За таких умов виникали б конфлікти, у суспільстві запанував би хаос.
Будь-які вчинки чи дії, що відхиляються від соціальних норм і не збігаються із суспільними цінностями, називаються девіантною поведінкою. Відхилення можуть бути не лише негативними (проституція, наркоманія, гомосексуалізм, психопатія), а й позитивними (прояви таланту, високі творчі досягнення). На кожну з цих груп (позитивні й негативні відхилення) припадає 10—15% населення, решта — це люди з «несуттєвими відхиленнями». Абсолютно нормальних і законослухняних людей майже немає. Проїзд «зайцем» у міському транспорті, куріння в заборонених місцях, несправедливий розподіл обов’язків між подружжям — це теж приклади девіантної поведінки.
Отже, будь-яка поведінка, що не схвалюється громадською думкою, є девіантною, а оскільки діапазон її дуже великий, то соціологи користуються двома термінами: «девіантна» (така, що відхиляється від норми) та «делінквентна» (злочинна) поведінка. Алкоголізм — девіант, бандитизм — делінквент.
Групи населення, які більше ніж інші схильні до девіантної чи делінквентної поведінки, називаються групами ризику.
Соціальний контроль поділяється на внутрішній (самоконтроль), в основі якого лежать цінності, норми, ролеві очікування, звичаї, традиції, інтералізовані в процесі соціалізації, та зовнішній, який базується на заохоченнях або обмеженнях та примусі, що становлять систему санкцій.
За внутрішнього контролю людина самостійно узгоджує свою поведінку з існуючими нормами. Це відбувається, коли індивід у процесі соціалізації глибоко засвоює норми, а порушення таких породжує в нього відчуття провини, те, що часто називають «тортурами сумління».
Совість і є виявом внутрішнього контролю. Приблизно 70% соціального контролю здійснюється за рахунок внутрішнього контролю. Що більше розвинуто внутрішній контроль, то меншою є потреба в зовнішньому контролі.
Зовнішній контроль здійснюється сукупністю інститутів і механізмів, що гарантують дотримання загальних норм і законів поведінки. Він поділяється на:
формальний (інституціональний), заснований на постановах, законах, інструкціях державних інститутів: армії, міліції, служби безпеки, судів тощо;
неформальний (внутрішньогруповий), заснований на схваленні чи осуді з боку родичів, друзів, колег, а також з боку громадської думки.
Для здійснення соціального контролю необхідна певна міра кооперації і солідарності. Соціальний контроль неможливий у групі, в якій індивіди діють окремо. Наприклад, неможливо контролювати поведінку людей в безладному натовпі, що утворився біля виходу з будинку, в якому спалахнула пожежа. Навпаки, легко контролювати діяльність трудового колективу, бо дії його членів чітко зкоординовані. Отже, для групи, що розвивається, необхідна солідарність, ідентифікація кожного її члена з колективом. Тільки за таких умов формуються межі соціального контролю.
Відсутній соціальний контроль у соціальних класах, прошарках, стратах; незначний — у натовпах, глядацьких аудиторіях; досить відчутний — у неорганізованих групах, творчих колективах; сильний — у малих групах, сім’ях і т. ін.
§ 20. Громадська думка як елемент соціального
контролю
Соціальний контроль у широкому розумінні охоплює всі види контролю, а у вузькому — контроль силою громадської думки.
Громадська думка — це сукупність уявлень, оцінок і суджень, що їх поділяє більшість чи принаймні значна частина населення стосовно проблем, подій чи фактів дійсності в конкретній соціальній ситуації. Вона може бути в суспільства в цілому, в етнічної групи, у виробничого колективу чи якогось іншого соціального угруповання.
Громадська думка — це особливий стан масової свідомості, спільне розуміння громадянами значущих для них явищ, подій і процесів. Громадська думка виявляється в реакції, оцінному став ленні певних соціальних спільнот (суспільства, організацій, груп) до соціальної дійсності, різних подій, поведінки та діяльності окремих людей чи соціальних інституцій, явищ і процесів з погляду цих спільнот.
Але громадська думка — це не просто «стан масової свідомості», «колективного почуття», це один з найважливіших механізмів соціальної взаємодії осіб. Нормальне функціонування будь-якого об’єднання людей неможливе без формування спiльного уявлення про загальні речі, без спільних оцінок певних явищ, подій, визначення спільних норм поведінки, практичних шляхів вирішення нагальних проблем.
Подолання відчуження, налагодження тісних зв’язків із суспільством, зокрема через механізми формування й урахування громадської думки про соціальні проблеми, є однією з головних вимог соціальної орієнтації економіки і свідченням розвитку демократії.
Безсумнівно, громадська думка далека від суто наукового знан ня, проте й вона здатна давати правильні оцінки, що диктуються здоровим глуздом людської свідомості.
Носіями і виразниками громадської думки є люди — соціальні групи, організації, окремі особи. Вони під ідеологічним впливом чи стихійно формують загальну думку.
Основні методи формування громадської думки — наслідування, вплив авторитету, навіювання тощо, основні способи — міжособистісне спілкування, засоби масової інформації, політична пропаганда тощо.
Громадська думка виникає і формується через діалектичне взаємопроникнення, взаємоопосередкування індивідуального і групового. Від ступеня сформованості та рівня зрілості громадської думки певного об’єднання людей залежить сприйняття його як цілісної і дієздатної соціальної організації. Водночас є істотні відмінності в змісті та конкретних формах вияву громадської думки в різних соціальних організаціях. Суттєвий вплив на громадську думку справляють предметна діяльність організації, стиль керівництва в ній, характер міжособистісних стосунків, оскільки громадська думка ґрунтується на індивідуальних думках і найповніше віддзеркалює уявлення більшості суб’єктів. У ній домінують ті оцінки, які сприймаються суб’єктами незалежно від їх істинності чи хибності.
Тому громадська думка може мати як позитивну, так і негативну спрямованість. Позитивно орієнтована громадська думка має конструктивний характер з погляду на соціальний поступ, сприяє формуванню адекватної соціальної поведінки, розвитку соціальної активності, ініціативного і відповідального ставлення до функціональних обов’язків.
Особливістю громадської думки є те, що вона тримається на внутрішньому переконанні людей, приймається ними добровіль но, без примусу, є прийнятною для пересічного громадянина.
Провідними елементами структури громадської думки є оцінки, які спираються на знання і підкріплюються почуттями та емоціями. Важливе місце в її структурі належить соціальним установкам, волі. Іншими словами, громадська думка — поєднання раціональних, емоційних і вольових елементів. Формуючись щодо конкретного питання, громадська думка є досить динамічною. Однак, існуючи довгий час, вона закріплюється в нормах, традиціях, звичаях.
Громадську думку вивчають за допомогою опитувань, спостережень, аналізу документації, а також колективних обговорень.
У процесі вивчення громадської думки ставиться завдання визначати не тільки оцінне ставлення людей, а і їхні судження щодо ефективних способів розв’язання певної проблеми, удосконалення структури об’єкта, поліпшення умов, раціоналізації дій тощо.
На рівні суспільства громадська думка виконує політичну, ідеологічну і соціальну функції, на рівні соціальної організації — діагностично-оцінну, виховну, управлінську.
Громадська думка, проникаючи в усі сфери життєдіяльності суспільства: виробничу, політичну, правову, етичну, релігійну, моральну, наукову — і виконуючи названі (а насамперед оцінну) функції, є дієвим елементом соціального контролю. Це — публіч ний вид соціального контролю, що потребує легалізації поведінки людей, подолання анонімності.
Управлінська функція опитування громадської думки відкриває важливий канал зв’язку між владою і громадськістю. Інформація про потреби, інтереси, вимоги, претензії працівників до адміністрації соціальної організації, уряду не повинна ігноруватися і має використовуватися під час розробки управлінських рішень. Вона дає змогу робити довгострокові прогнози соціального розвитку, здійснювати соціальний контроль.
Діагностично-оцінна функція опитування громадської думки полягає в соціальній розвідці, дослідженні колективних настроїв, соціальних установок індивидів, їхнього ставлення до різних соціальних проблем, суб’єктів влади тощо.
Опитування дають змогу оцінити соціально-психологічний стан людини, виявити ідеали, які сформувалися в її свідомості.
Виховну функцію громадської думки слід розглядати з двох точок зору:
Отже, за допомогою опитування громадської думки можна маніпулювати суспільною свідомістю людей, управляти ними.
Маніпулювання — це використання системи засобів ідеологіч них і соціально-психологічних дій з метою зміни мислення і поведінки людей усупереч їхнім інтересам. При цьому люди часто й не усвідомлюють, що їхній світогляд, потреби, інтереси і спосіб життя загалом багато в чому залежать від тих, хто ними маніпулює. Можливості маніпулювання особливо зростають з розвитком засобів масової комунікації.
Громадська думка є спільною для більшості, але не обов’яз ковою для кожного. Тому громадські організації, адміністрації, формальні й неформальні лідери своїм авторитетом повинні підсилювати позитивні моменти громадської думки. Їх необхідно постійно відображати в місцевих засобах масової інформації, в документах з організації та оплати праці, використовувати під час зборів, нарад з вирішення проблем соціальної організації.
§ 21. Соціальні
норми як
обмеження
у поведінці людини
Орієнтуючись на певні цінності, суб’єкт має постійно корегувати свою поведінку, узгоджуючи її з прийнятими в суспільстві соціальними нормами.
Як відомо, у кожній соціальній організації встановлюються свої традиції, певні правила поведінки, і кожний її член повинен поводити себе згідно з ними. Комплекс правил поведінки в різних соціальних ситуаціях, обмежень (вимоги, побажання й очікування стосовно соціальної поведінки), яких слід додержуватися індивідам за нормального функціонування соціальної організації, називається соціальними нормами, що діють у відповідній сфері. Це — сукупність формальних і неформальних вимог, які висуваються соціальною організацією до своїх членів і визнаються більшістю її членів. Cоціальні норми зазвичай за орієнтацією є такими самими, як і юридичні, тільки менш чіткими, не завжди письмово зафіксованими.
Юридичні норми — це встановлені законом правила поведінки. Вони чітко сформульовані та зафіксовані на папері і є обов’язковими для всіх. За їх невиконання передбачаються певні санкції.
В ідеалі соціальні норми мають збігатися з юридичними, тобто всі письмово викладені положення, правила, закони треба визнавати не на словах, а на ділі, і кожне їх порушення необхідно засуджувати. У реальному житті, як правило, соціальні норми є набагато шир шими від юридичних, хоча дії окремих суб’єктів спрямовано на те, щоб за можливості звузити їх.
Межі застосовування соціальної норми є психологічною нормою. Людину, яка перебуває в таких межах, можуть засуджувати, якщо вона, наприклад, щось робить усупереч соціальним нормам. Якщо ж людина перебуває за межами психологічної норми, то її вважають ненормальною, спільнота відмовляється її розуміти.
У соціальних нормах віддзеркалюються суттєві для даної соціальної організації обставини (умови), в яких відбувається її діяльність. Виникнення і дія соціальних норм, їхнє місце в соціальній структурі організації зумовлені об’єктивною необхідністю в упорядкуванні соціальних відносин. Завдяки соціальним нормам розрізнені індивідуальні дії членів організації, їхні поступки інтегруються в систему соціальних відносин, формують певний соціальний порядок.
Соціальні норми регулюють усі важливі сторони життєдіяльності соціальної організації: функціональні відносини, взаємовідносини між підлеглими і керівниками, їх функціональну актив ність і навіть манеру поводитися, розмовляти, одягатися тощо. Особливо детально і жорстко вони визначають ступінь участі кожного індивіда в спільній діяльності, його взаємовідносини з керівником. Щодо інших питань, то вони більш гнучкі, допускають варіації та відхилення.
Соціальні норми регулюють поведінку людей у найрізноманіт ніших сферах соціальних відносин і бувають різними за їхньою соціальною значущістю, мають певну ієрархію. Соціальні норми, охоплюючи всю сукупність соціально-економічних актів поведінки людини, перебувають під впливом політичних, економічних, технічних, організаційних норм.
У соціальній сфері діє багато соціальних норм: ставлення до державної власності, до власної активності, професійно-посадові, моральні та інші норми. Індивіди можуть або визнавати ці норми, або протидіяти їм.
Соціальні норми виробляються в процесі соціальної взаємодії людей відповідно до їхніх уявлень про належне, бажане, вони пов’язані з груповими цінностями і сформовані на їх підставі. Взаємодії, які повторюються, є стійкими, викликані до життя суспільними потребами, а отже, вимагають установлення певного порядку, тобто розробки відповідних стандартів.
У соціальних нормах закріплюються ознаки таких відносин, що відповідають потребам соціальної організації. Стимулююча суть норм у тому й полягає, що вони ніби відкривають і окремому індивіду, і групі, і всьому колективу напрям діяльності, схвалюваної соціальною організацією в цілому. Норми виникають передусім через загальні потреби організації. Повторюваність актів соціальної діяльності, взаємодій потребує наявності таких загальних правил, які б дали можливість регулярно й однаково включатися в ці взаємодії суб’єктам організацій.
Соціальні норми втілюють у собі абстрактну модель регульованих взаємодій, дають змогу індивідам передбачити дії інших суб’єктів і відповідним чином будувати власну соціальну поведінку.
Реалізуючи вибіркове ставлення до різних варіантів соціальної поведінки і виступаючи практичними критеріями такого ставлення, соціальні норми закріплюють за одними з них тип позитив них, слушних, за іншими — негативних. Орієнтуючи людей у соціальній поведінці, норми стають для них мірою їхньої поведінки, а для організації — масштабом оцінки цієї поведінки. Мірою поведінки керується суб’єкт, а оцінює його дії організація (адміністрація, колектив).
Соціальні норми мають специфічні ознаки. Їхній зміст формується на основі реальної поведінки індивідів, без участі будь-яких директивних інстанцій, спільною творчістю людей, як підсумок природного відбору їхніх суджень про різні способи поведінки — належні, схвальні та бажані. Тут вони постійно відтворюються, виявляють свою дію у зв’язку із груповими цінностями. Соціальні норми відносно стабільні, постійні, але здебільшого виявляються стихійно. Якщо ж вони закріплені юридично (інституційні), то мають загальнообов’язковий характер. Однак у цьому разі вони втрачають мобільність, можливість самостійно змінюватися, реагуючи на зміни в реальній ситуації. У разі розходження інституційної норми із ситуацією її регулятивна функція стає менш ефективною. За цих умов спонтанно можуть виникати нові норми, які більше відповідатимуть ситуації, що змінилась, але, не будучи легалізованими і перебуваючи поза інституційним контролем, вони сприятимуть виникненню різних порушень.
Соціальні норми, що діють у певній сфері діяльності, підпорядковують орієнтацію суб’єктів у ситуації вибору, а також забезпечують соціальний контроль їх поведінки, узгоджуючи тим самим взаємодії в межах відповідної організації. Тут діють соціальні норми, що відбивають принципи і вимоги, якими керуються суспільство в цілому й окремі соціально-професійні групи. Вони можуть об’єднуватися в кодекси (для лікарів — клятва Гіппократа, для військових — присяга), проте, переважно існують у свідомості людей загалом, без чіткого словесного оформлення. Найзагальніші норми називають моральними принципами. Однак і в тих випадках, коли соціальні норми ніяк не зафіксовані, необхідність їх додержання припускається та перебуває під соціальним контролем.
На формальному рівні соціальні норми в соціальній організації можуть бути подані як певні обов’язки, регламенти, вимоги до поведінки, правила (заборони), де засоби підпорядковані цілям, близькі цілі підпорядковані віддаленим. Їх закріплено в посадових інструкціях, наказах, статутах, тобто в певних організаційних документах, і вони мають важливе значення в регулюванні поведінки людини.
Рівень дотримання посадових норм багато в чому залежить від професійної компетенції особи. Від того, як індивід розуміє ці норми і додержується їх, залежить ефективність його роботи. Цей вид соціальних норм має значення для оцінки діяльності суб’єкта. За тим, як особа виконує свої посадові обов’язки, формується думка про її майстерність, уміння, знання, здібності.
На неформальному рівні норми подано як традиції, громадську думку, звичаї, що встановилися в групі, обряди.
Норми-традиції зазвичай існують у формі стійких ролевих стандартів поведінки, що склалися в організації в результаті спіль ної професійної практики. Існують взірці ролей керівників різних рівнів, працівників різної кваліфікації, фахівців різної спеціалізації. Не завжди ці норми відповідають суспільним, оскільки в них зафіксовано звички, погляди конкретної організації і діють вони в цій організації. У разі такого розходження може виникнути конфліктна ситуація під час адаптації новачків організації.
Сила традиції як засобу регулювання організаційної поведінки полягає в тому, що норм поведінки, які сформувалися в цій організації, додержуються всі її члени. У результаті цього члени організації поводять себе як годиться, не потребуючи для цього особливих дій з боку адміністрації. Кожен знає, як до нього поставляться колеги, якщо він порушить традицію, і які санкції його чекають після цього.
Дієвість традицій у регулюванні поведінки значною мірою визначається силою громадської думки, яка захищає ці традиції, і залежить від того, чи відповідають вони інтересам усього колективу, наскільки вони актуальні для колективу в певний час. Тому, оцінюючи зміст звичаїв і традицій, дуже важливо поряд із традиціями, що склалися в конкретній трудовій організації, мак симально враховувати загальнолюдські традиції, засновані на таких нормах, як відповідальність, ретельність, сумлінність тощо.
На неформальному рівні поряд із традиціями норми репрезентовано звичаями та обрядами в публічному та особистому житті людини, її побуті. Звичаї допомагають усвідомити значення подій, що відбуваються, вибрати правильну форму поведінки, вселяють відчуття впевненості в тому, що громадськість підтримує зроблений людиною вибір.
Обряд — це колективні символічні дії, в яких утілено схвалювані способи спілкування, цінності відповідної сфери діяльності.
Слід пам’ятати, що обряди — це завжди завершення громадської, трудової, професійної чи суто особистісної підготовки до нового способу життя чи соціального стану, свідчення того, що людина готова до активного виконання нових соціальних ролей. Тому підготовка до обряду не повинна зводитися лише до організації свята. Це передусім довгий процес формування особистісних якостей індивіда, які необхідні йому для виконання нових соціальних ролей, забезпечення нової соціальної поведінки. Лише за таких умов ці норми сприяють формуванню міцних стосунків між членами групи, між особою і групою.
Як посадові норми, так і норми-традиції є регуляторами поведінки членів групи. Новачок, який з’являється в групі, потрапляє в ситуацію вибору: погодитися з існуючими в групі традиціями й увійти в групу чи навпаки (тоді конфлікт є неминучим). Він може демонструвати зовнішню згоду із традиціями, відчуваючи дискомфорт, що також рано чи пізно викличе конфліктну ситуацію. Тому дуже важливо, щоб норми, що діють у певній групі, ґрунтувалися на загальних моральних принципах суспільства, що сприятиме оптимальному поєднанню всіх трьох видів інтересів (індивідуального, групового, суспільного) і формуванню високомо ральної поведінки. Це такі принципи, як сумлінне ставлення до обов’язків, товариські стосунки, взаємодопомога, підвищення загальноосвітнього рівня тощо. Важливо, щоб вони були відтворені в нормах усіх спільнот, формуючись у єдину систему норм. Важливим завданням у регулюванні соціальної поведінки є цілеспрямований вплив на формування норм спільнот, які б відповідали загальній меті організації, інтересам усього суспільства.
Стосовно соціальної поведінки норми виконують приписуючу і оцінну функції. Вони задають суб’єктам певний тип поведінки, дають їм змогу оцінювати свої вчинки, вчинки інших, ситуації, співвідносити явища, що оцінюються, з еталонами, вибирати, обстоювати, формувати, направляти і корегувати свою поведінку. Зафіксовані в уяві соціальні норми кожен суб’єкт використовує як масштаб, критерій, за якими оцінюється власна і чужа поведінка, обирається певний її варіант. Об’єктивізуються норми у вчинках, моральних якостях особи, моральних позиціях і ставленні до оточення. Здатність норм до такої об’єктивізації й робить їх справжніми регуляторами соціальної поведінки. Їх приписуюча функція допомагає індивіду вибрати відповідну пове дінку, а оцінна — судити про правильність такого вибору.
У всіх сферах суспільного життя норми діють поруч із цінностями. Спільне між соціальними нормами і цінностями полягає в тому, що вони регулюють соціальні відносини. З їх допомогою координуються дії та вчинки суб’єктів соціальних відносин. Вони мають сприяти тому, щоб кожна особа діяла в спільних інтересах групи, спільноти, суспільства.
Проте між цінностями і нормами є суттєві відмінності. Якщо в понятті «цінність» превалюють добровільні намагання, то в понятті «норма» — обов’язки.
Цінності, як уже зазначалося, формуються з уявлень про голов ні та важливі цілі життя, а також про основні засоби досягнення цих цілей. І для того щоб ці уявлення стали рушійними чинниками, вони мають утілюватися в програмі поведінки людини.
Систему цінностей і норм формують суспільство і група.
У свою чергу, кожна особа має свої цінності й норми. Важливо, щоб цінності й норми, притаманні суспільству, групі, були визнані та додержувалися кожною особою. Тому необхідно всією соціальною організацією переконувати людину в необхідності дотримуватися таких цінностей та створювати для цього відповід ні умови. Розгляньмо, наприклад, таку цінність, як професійні знання. Навряд чи знайдеться людина, яка б не сприймала цю цінність, але далеко не всі прагнуть оволодіти нею. Одні не хочуть відривати на це час від відпочинку, інші — від домашніх справ, треті — ще через якусь причину. У суспільстві має бути створено умови, щоб кожна особа визнала за необхідне досягнення соціальних цінностей. Це принесе користь і особі, і колективу, і суспільству. Якщо ж виникають розбіжності між суспільною нормативно-ціннісною системою і фактичною поведін кою людини, потрібно застосовувати адміністративні заходи, щоб привести поведінку особи у відповідність з вимогами організації.
? Питання для самоперевірки
1. Що таке соціальний контроль?
2. Хто є суб’єктом соціального контролю?
3. Критерії і види соціального контролю.
4. Що таке соціальна санкція?
5. Охарактеризуйте принципи застосування санкцій.
6. Що таке соціальні норми, яких видів вони бувають?
7. Дайте визначення поняття «громадська думка». Які функції вона виконує?
8. Роль звичаїв і традицій у життєдіяльності суспільства.
Теми рефератів
1. Соціальний контроль — механізм додержання суспільного порядку.
2. Громадська думка — дієвий елемент соціального контролю.
3. Соціальні норми як регулятори поведінки людини.
Використана і рекомендована література
Войтович С. О. Світ соціальних відносин в українській культурі: Історико-соціологічне дослідження. — К., 1994.
Соціологія / За заг. ред. проф. В. П. Андрущенка, М. І. Горлача. — К.; Х., 1998.
Смелзер Н. Социология. — М., 1994.
Современная западная социология: Словарь. — М., 1990.
Черниш Н. Соціологія: Курс лекцій. — Львів, 1966.
Якуба О. Социология. — Харьков, 1995.
213