Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
ЖИТОМИРСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ТЕХНОЛОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
ОБЛІКОВО-ФІНАНСОВИЙ ФАКУЛЬТЕТ
Кафедра бухгалтерського обліку і контролю
БАКАЛАВРСЬКА РОБОТА
на тему:
“Облік, аналіз та контроль операцій з основними засобами на ДП “Житомирський лікеро-горілчаний завод.Чуднівська філія”
Виконала: студентка ІV курсу
обліково-фінансового факультету
денної форми навчання,
спеціальності 6.050100
“Облік і аудит”
Опрелянська Інна Миколаївна
Допускається до захисту Науковий керівник:
Протокол №___________ Романчук К.В.
від ___________________ _____________________
(підпис)
Зав. кафедри бухгалтерського
обліку і контролю
д.е.н., проф. Бутинець Ф.Ф.
_________________________
(підпис)
Житомир
2010
ЗМІСТ
Вступ……………………………………………………………………………….3
Розділ 1. Теоретико-економічні основи обліку основних засобів…………….5
Висновки до 1-го розділу………………………………………………………..22
Розділ 2. Особливості облікового відображення операцій з основними засобами на ДП “Житомирський лікеро-горілчаний завод. Чуднівська філія”……………………………………………………………………………...24
2.1. Організаційно - економічна характеристика ДП “Житомирський лікеро-горілчаний завод. Чуднівська філія”…………………………………………..24
2.2. Методика бухгалтерського обліку основних засобів…………………...33
2.2.1. Облікове відображення операцій з надходження основних засобів…………………………………………………………………………….33
2.2.2. Особливості відображення витрат з поліпшення основних засобів та експлуатації в бухгалтерському та податковому обліку…………………..44
2.2.3. Бухгалтерський облік операцій з вибуття основних засобів…….55 2.3. Відображення інформації про основні засоби в регістрах обліку та звітності………………..........................................................................................72
Висновки до 2-го розділу………………………………………………………..80
Розділ 3. Контроль і економічний аналіз ефективного використання
основних засобів…………………………………………………………………83
3.1. Організація внутрішньогосподарського контролю ефективного використання основних засобів………………………………………………...83 3.2. Аналіз наявності, складу та руху основних засобів……………………..93
Висновки до 3-го розділу……………………………………………………....111
Розділ 4. Охорона праці………………………………………………………..114
4.1. Особливості функціонування системи охорони праці в Україні……...114
4.2. Організація охорони праці бухгалтера………………………………..126 Висновки і пропозиції………………………………………………………….134
Список використаних літературних джерел………………………………….138
Додатки………………………………………………………………………….150
ВСТУП
Актуальність теми. Найбільш важливою проблемою сучасної економіки України є подолання спаду виробництва, відновлення нормального відтворювального процесу в усіх його ланках, у тому числі на промислових підприємствах. В умовах гострого дефіциту інвестиційних ресурсів перед підприємствами постає першочергове завдання підвищення ефективності використання основних засобів, як важливого матеріального елементу виробництва, що в значній мірі визначає їх потенціал. Проблемі підвищення ефективності використання основних засобів, основного капіталу, виробничих потужностей підприємств завжди приділялася значна увага з боку учених-економістів, практиків, особливо на стадії індустріального розвитку виробництва, коли їх технічний рівень перетворився на один з найважливіших факторів, який зумовлює економічні результати господарської діяльності підприємства, забезпечує конкурентоспроможність продукції на ринку.
Для вирішення проблем підвищення ефективності виробництва країни велике значення має раціональна організація бухгалтерського обліку та аналізу господарської діяльності. Головне завдання сучасної раціональної організації системи обліку, контролю та аналізу полягає в підготовці орієнтовних даних для управління виробництвом. Це складний механізм, дію якого має забезпечувати висококваліфікований персонал. Мета служби бухгалтерського обліку та аналізу – забезпечення оперативної та необхідної інформації для прийняття управлінських рішень.
Актуальність теми полягає в тому, що дотримання певних правил при здійсненні операцій щодо наявності та руху основних засобів, правильність відображення в обліку, своєчасний контроль та проведення аналізу дозволяють ефективно та раціонально використовувати основні засоби, що в подальшому призведе до збільшення економічних вигод.
Огляд літературних джерел показав, що дослідженням проблеми обліку операцій з основними засобами займалися такі провідні вчені й теоретики бухгалтерського обліку як М.Я. Дем’яненко, Г.Г. Кірейцев, М.Т. Білуха, О.М. Голованов, М.В. Кужельний, В.Ф. Палій, В.В. Сопко, В.Г. Лінник, І.В. Малишев, П.П. Німчинов, А.Г. Загородній, Н.Г. Виговська та інші. Постійні зміни в нормативно-правових актах вплинули на праці вчених-обліковців, тому вивчаючи їх потрібно зважати на ці зміни.
Інформаційною базою дослідження при написанні бакалаврської роботи виступає нормативно-правова база, періодичні видання, підручники та посібники, а також навчально-практична література, де висвітлюються питання щодо обліку операцій з основними засобами.
Предметом дослідження у бакалаврській роботі виступає сукупність теоретичних і практичних аспектів обліку операцій з основними засобами, об’єктом – господарська діяльність ДП “Житомирський лікеро-горілчаний завод. Чуднівська філія”, яке займається виробничою діяльністю.
Метою бакалаврської роботи є обґрунтування теоретичних положень, а також розробка практичних рекомендацій щодо удосконалення обліку і контролю наявності та руху основних засобів. Для досягнення поставленої мети в роботі, визначені для вирішення наступні завдання:
РОЗДІЛ 1
ТЕОРЕТИКО-ЕКОНОМІЧНІ ОСНОВИ ОБЛІКУ ОСНОВНИХ ЗАСОБІВ
1.1 Економічна сутність основних засобів
На різних етапах розвитку економічної думки вчені-економісти намагалися з’ясувати особливості процесу суспільного виробництва, виявити чинники економічного розвитку. По суті, вони робили спроби створити своєрідну формулу вічного економічного зростання та суспільного благополуччя. Важливе місце в цих пошуках займала і займає така економічна категорія, як “основний капітал”. Основний капітал як економічна категорія – це частина продуктивного капіталу, яка бере участь у виробничому процесі багаторазово, переносить свою вартість на новий продукт частинами упродовж тривалого часу[25, с.129]. Кожен із дослідників цього поняття намагався сформулювати власне бачення його сутності. Тому глибше дослідження змісту та специфічних ознак основних засобів є необхідною передумовою для теоретичної розробки проблем ефективності їх використання й відтворення на підприємствах у сучасних умовах господарювання. Звичайно, важливість основного капіталу в процесі суспільного розвитку була зрозуміла ще на перших етапах становлення суспільних відносин. Але спроби теоретичного обґрунтування даної категорії були зроблені в ХІІ ст. засновниками політичної економії, які звернули увагу на роль капіталу в процесі виробництва.
Необхідно зазначити, що поняття “основні засоби” розглядати як окрему категорію почали лише на сучасному етапі економічного розвитку. В історично найперших працях економістів взагалі розглядалася лише категорія капіталу, до якої як одну із складових включали основні засоби. Підходи до визначення сутності даної категорії наведено в таблиці 1.1
Таблиця 1.1. Підходи до визначення категорії “основний капітал”
|
Автор |
Теоретичне обґрунтування поняття основного капіталу |
|
Ф.Кене |
Капітал — не гроші, а ті засоби виробництва, які можна придбати за гроші. Розмежовує складові частини капіталу: щорічні витрати, або “щорічні аванси”, і витрати на кілька років “первісні аванси”. У витрати виробництва “щорічні аванси”входять повністю, а “первісні аванси”— частково. Тим самим Кене закладає основи теоретичної розробки основного й оборотного капіталу [37, с.154]. |
|
А.Сміт |
Капітал — це головна рушійна сила економічного прогресу. Під капіталом він розуміє запас продукції, що приносить прибуток, або за допомогою якого працею створюються нові блага. Капітал він поділяє на основний і оборотний. До основного капіталу належать машини й різні знаряддя праці, промислові й торговельні будівлі, склади, будівлі на фермах, “поліпшення землі” [83, с.205]. |
|
Д.Рікардо |
Ототожнює капітал із засобами виробництва. Все, що бере участь у виробництві, навіть знаряддя первісної людини, становить капітал. Капітал утворюється в “процесі нагромадження, інакше кажучи, через залучення до виробництва більшої кількості створених продуктів, ніж було спожито в процесі їх виробництва... і є могутнім двигуном, призначеним для використання людиною”. Отже, засоби виробництва, “виробнича послуга” як необхідний агент процесу створення корисних послуг є капіталом, що безперервно зростатиме за умови ощадливості власника та постійного функціонування у сфері виробництва [39, с.72]. |
|
І.Фішер |
Назвав капіталом все те, що здатне протягом певного часу приносити дохід: “будь-яке благо, що приносить дохід своєму власнику, незалежно від сфери застосування є капіталом”. Максимально розширив коло цінностей, які можуть називатися капіталом, перелік яких доповнюється і до тепер [84, с.341]. |
|
Дж.С.Міль |
Відніс до капіталу “все, що необхідно для утримання та застосування праці інших людей з метою використання її у виробництві ” [38, с.153]. |
|
К.Маркс |
“Капітал – це не річ, а визначене суспільне відношення, яке представлено у вигляді речей та надає цим речам специфічний суспільний характер ”, також відніс до капіталу “все, що необхідно для утримання та застосування праці інших людей з метою використання її у виробництві ” [37, с.235]. |
Таким чином можна зробити висновок, що внесок у трактування сутності даної категорії вніс фундатор економічної науки А. Сміт, який відносив до продуктивного капіталу також і той, що був задіяний у сфері матеріального виробництва. Але найголовнішим було те, що він вперше поділив капітал на основний і оборотний. До основного капіталу він відносив машини і різні знаряддя праці, промислові і торгівельні будівлі, склади, будівлі на фермах, “поліпшення землі” (розчищення, осушення, внесення добрив), “людський капітал” – капіталізована цінність “придбаних і корисних здібностей усіх жителів, або членів суспільства” [16, с.156]. Подібної точки зору дотримувався Д. Рікардо, хоча його визначення основного капіталу дещо відмінне від тлумачень Сміта. Так, для Д. Рікардо домінуючою ознакою основного капіталу є його довговічність, міцність, повільна зношуваність. Крім того, дану категорію він розглядає як частину багатства країни, яка використовується у виробництві, і приводить у рух працю. На наступних етапах розвитку економічної думки категорія “основний капітал” не зазнала значних трансформацій свого тлумачення. Неокласики розглядали його як складову виробничих функцій та як фактор екстенсивного економічного зростання. Значення досліджень представників цих шкіл полягає в тому, що вони намагалися перевести розгляд категорії капіталу, а отже, основних засобів з теоретичного на рівень практичного використання, акцентуючи увагу на ступені впливу та ролі останніх.
Що стосується розгляду даної категорії українськими вченими-економістами, то слід звернути увагу на здобутки М. Туган-Барановського, який надавав основному капіталу великого значення, пов’язуючи процес його нагромадження з циклічністю розвитку економіки в цілому. Туган-Барановский звертається до ідей своїх попередників, знаходячи немало раціональних елементів в працях Ж.-Б. Сея і Д. Рікардо, а головне - в теорії відтворювання суспільного капіталу К. Маркса , в його відомих схемах реалізації сукупного суспільного продукту. Досліджуючи відтворювання суспільного капіталу з введенням різних змінних, він приходить до висновку, що “ розміри ринку в капіталістичному господарстві зовсім не визначаються розмірами суспільного споживання. Суспільний продукт складається не тільки з предметів споживання, а й з засобів виробництва. Якщо машина замінює робітника, то суспільний попит на предмети споживання, звісно, скорочується; але зате збільшується попит на засоби виробництва. Так само при перетворенні доходу капіталіста з фонду особистого споживання в капітал, попит на предмети споживання скорочується; але зате зростає попит на засоби виробництва ” [37,с.231].
Таким чином, відповідно до історичного аспекту, трактування категорії “основні засоби” треба починати з виділення останньої як сумісної характеристики капіталу в цілому, розглядаючи її як виробничий ресурс (фактор виробництва), якому притаманні в тій чи іншій мірі всі інші характеристики капіталу.
На сьогодні в економічній літературі часто ототожнюються поняття "основні засоби" та "основні фонди". Вчені виділяють облік основних засобів у важливий розділ бухгалтерського обліку, розуміючи під ним в одних випадках облік основних засобів, в інших - основних фондів (табл.1.2).
Таблиця 1.2. Порівняння визначень основних засобів та основних фондів в економічній літературі
|
№ з/п |
Джерело |
Основні засоби |
Основні фонди |
|
1 |
2 |
3 |
4 |
|
1. |
Большой экономический словарь.- М.: Институт новой экономики,1997, с.651,с.790 [ 2]. |
Основні засоби - це сукупність матеріально-речових цінностей, що використовуються в якості засобів праці і що діють в натуральній формі протягом тривалого часу як в сфері матеріального виробництва, так і в невиробничій сфері. Засоби - це сукупність грошових коштів, кредитів, капіталу; предмети для здійснення будь-якої діяльності. |
Основні фонди – це частина національного майна, створена суспільною працею, що знаходиться в різних формах власності, яка тривалий час неодноразово або постійно в незмінній натурально-речовій формі використовується в економіці, постійно переносячи свою вартість на продукти, що виробляються та послуги, що надаються. |
|
2. |
Дем’яненко М.Я. Фінансовий словник – довідник.- К.: Київ, 2003,с 173 [ 13]. |
Основні засоби – це термін бухгалтерського обліку, синонім економічного поняття “ необоротні матеріальні активи”(засоби виробництва, матеріальні активи); матеріальні цінності (виробниче майно), що споживається у виробничому процесі, тобто фізичний капітал. Засоби - це прийоми, дія, знаряддя, гроші, матеріальні цінності, речі устаткування, будь-яке добро, яке використовується для досягнення певної мети. |
Фонд – це запас, нагромадження, капітал у вартісній формі. |
|
Продовження табл.1.2 |
|||
|
1 2 3 4 |
|||
|
3. |
Загородній А.Г., Вознюк Г.Л. Фінансовий словник ,К.:Знання,2002, с.169,с.474 [ 25]. |
Основні засоби - це термін бухгалтерського обліку, синонім економічного поняття “основні фонди”. До основних засобів відносять матеріальні активи, які підприємство формує з метою використання їх у процесі виробництва чи постачання товарів, надання послуг, здавання в оренду іншим особам або для здійснення адміністративних і соціально-культурних функцій, очікуваний термін корисного використання (експлуатації) яких більше одного року (або операційного циклу). |
Основні фонди – це сукупність матеріальних активів, які тривалий час у незмінній матеріально– речовій формі використовуються у виробничому процесі. |
|
4. |
Сухарський В.С. Економічний словник – довідник.-Т.: Богдан,2002 [102, с.56 ]. |
Основні засоби(фонди) - це засоби праці виробничого і невиробничого призначення, що беруть участь у процесі виробництва впродовж багатьох циклів, зберігаючи при цьому свою натуральну форму |
На основі проведеного дослідження можна зробити висновки, що в обліковій практиці деякі автори ( П.Герасим, В.Блонська, А.Загородній, Г.Вознюк ) дають визначення економічним категоріям “ основні засоби ” та “основні фонди ”, в яких не спостерігається чітка відмінність між змістом цих понять, багато авторів (В.Сухарський, І.Швець, В.Клочко ) взагалі їх ототожнюють. Зустрічаються також випадки, коли вчені досить конкретно розмежовують ці поняття (М.Чумаченко, І.Волик, І.Лукінов).
В даному випадку під терміном “ основні фонди ” слід розуміти запас, нагромадження, джерела утворення господарських засобів підприємства, до яких належать статутний капітал, резервний капітал, прибуток та інші джерела, які відображаються в пасиві балансу. Стосовно основних засобів більш правильно застосовувати поняття "засоби", оскільки саме вони становлять частину активів підприємства.
Зокрема, автор Пащенко Н.В. у своїй статті стверджує, що необхідно виділити критерії, які визначають віднесення об’єктів до складу основних засобів та основних фондів ( рис. 1.1).
Критерії віднесення об’єктів до складу основних засобів згідно з П(С)БО 7
Критерії віднесення об’єктів до складу основних фондів за податковим законодавством
Критерії, що є спільними
-матеріальна форма;
призначений/
очікуваний строк використання.
-виробниче призначення;
-наявність витрат з придбання.
-ймовірність майбутніх економічних вигод та можливість достовірної оцінки;
-використання як у виробничих, так і в невиробничих цілях.
Рис.1.1. Критерії віднесення об’єктів до складу основних фондів та основних засобів
Як видно з рисунку 1.2 спільним критерієм віднесення матеріальних активів до основних засобів та основних фондів є тривалий термін використання, тобто більше одного року. Що стосується інших ознак основних засобів, то вони мають суттєві відмінності.
Протягом останніх років відбувалася інтеграція вітчизняного бухгалтерського обліку до світових стандартів. Для з'ясування відповідності вітчизняних джерел світовим щодо визначення терміну “основні засоби”, звернемося до прийнятого у світовій практиці бухгалтерського обліку Міжнародного стандарту фінансової звітності №16 “Основні засоби”. Відповідно до останнього “основні засоби” - це матеріальні активи, які:
а) використовуються компанією для виробництва;
б) очікується використовувати протягом більш ніж одного періоду.
Співставивши дане визначення з тим, що пропонує національна система
бухгалтерського обліку, зокрема П(С)БО №7 “Основні засоби”, можна стверджувати, що національні стандарти є ідентичними міжнародним, чого, на жаль, не можна сказати стосовно податкового обліку.
На нашу думку, необхідно все ж таки досягти єдності в термінології. Так, вважаємо за доцільне вживати термін «основні засоби», коли мається на увазі саме майно, матеріальні цінності, а термін «основні фонди» вживати по відношенню до джерел утворення господарських засобів виробництва. Що стосується економічної суті основних засобів, то необхідно уточнити наступне: основними засобами засоби праці стають не тільки внаслідок їх довговічності, а й тому, що у процесі праці вони (засоби праці) використовуються і зношуються поступово, протягом декількох виробничих циклів і частинами переносять свою вартість на готовий продукт. Таким чином, їх вартість надходить в оборот у кожен момент часу частинами і частинами ж повертається у готовому продукті даного виробничого циклу.
Отже, беручи до уваги вищесказане, вважаємо, що суть основних засобів як економічної категорії проявляється в наступному: незмінності натурально-речової форми засобів праці; особливості участі у виробничому циклі; наявності і єдності споживчої вартості; особливостях перенесення вартості на готову продукцію.
1.2 Огляд літературних джерел та нормативної бази щодо обліку основних засобів
Навряд чи знайдеться підприємство, у якого були б відсутні основні засоби. Суперечність і зміни в законодавстві, що стосується правил обліку таких видів активів, часто викликають певні складнощі. При цьому існування двох абсолютно окремих видів обліку – бухгалтерського та податкового – також не сприяє спрощенню роботи бухгалтерії. У зв’язку з цим тема відображення операцій з основними засобами в обліку підприємства не втрачає своєї актуальності.Тому питанням відображення операцій з основними засобами в обліку приділяється значна увага в літературних джерелах та в періодичних виданнях.
Переглянувши літературні джерела можна виділити основні проблемні питання щодо бухгалтерського обліку основних засобів :
- формування первісної вартості основних засобів;
- придбання за грошові кошти в національній та іноземній валюті;
- самостійне виготовлення ОЗ;
- придбання об’єктів ОЗ за бартером;
- отримання об’єктів ОЗ як внеску до статутного фонду;
- переведення об’єктів зі складу оборотних активів до складу ОЗ;
- амортизація ОЗ;
- зміна залишкової вартості об’єктів ОЗ;
- поліпшення і ремонт об’єктів ОЗ;
- вибуття (ліквідація, передача, продаж) основних засобів ( рис.1.2).
Рис. 1.2 Структура проблемних питань щодо обліку основних засобів
Отже, як бачимо, найбільшу частку в структурі актуальних питань займають проблеми обліку амортизації, витрат на ремонт основних засобів та відмінності фінансового та податкового обліку.
В ході досліджень авторефератів дисертацій, було виявлено, що проблемам обліку основних засобів приділено значної уваги, зокрема впродовж 1999 – 2009 років написано та захищено близько 50- ти дисертацій (табл.1.3).
Таблиця 1.3. Аналіз авторефератів дисертацій з обліку основних засобів
|
Рік |
1999 |
2000 |
2001 |
2002 |
2003 |
2004 |
2005 |
2006 |
2007 |
2008 |
2009 |
|
Кількість |
1 |
2 |
3 |
3 |
4 |
10 |
5 |
9 |
3 |
4 |
1 |
Можна зробити висновок, що найбільше досліджень з обліку основних засобів було здійснено впродовж 2001-2006 років, що пов’язано з прийняттям та введенням в дію національних стандартів бухгалтерського обліку, зокрема П(С)БО 7 та інших нормативних документів щодо регулювання обліку основних засобів. Детальний огляд періодичних видань наведено в Додатку А.
Нормативне регулювання ведення обліку основних засобів відіграє провідну роль щодо правильності, своєчасності та достовірності відображення даних про активи у регістрах бухгалтерського обліку та фінансовій звітності.
Підприємство, яке прагне правильно та достовірно відображати господарські операції у бухгалтерському обліку повинно постійно слідкувати за всіма поточними змінами у законодавстві, що стосуються їхнього виробничого процесу та функціонування в цілому.
В законодавчих і нормативно-правових документах вживаються різні назви категорії “основні засоби” - основні засоби (П(С)БО 7), основні фонди (ЗУ “Про оподаткування прибутку підприємств”). Крім того, економічна суть основних засобів та основних фондів трактується в них по-різному. Про це свідчать дані таблиці 1.4.
Таблиця 1.4. Огляд нормативної бази щодо обліку основних засобів
|
№ з/п |
Джерело |
Анотація |
|
1 |
2 |
3 |
|
1. |
Закон України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні” [28]. |
Активи – ресурси, контрольовані підприємством в результаті минулих подій, використання яких як очікується, приведе до отримання економічних вигод у майбутньому. Для забезпечення достовірності даних бухгалтерського обліку та фінансової звітності підприємства зобов’язані проводити інвентаризацію активів і зобов’язань, під час якої перевіряються і документально підтверджуються їх наявність, стан і оцінка |
|
2. |
Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 2 “Баланс”, затверджене наказом Міністерсва фінансів України від 31.03.1999р. № 87 [86]. |
У балансі відображаються активи, зобов’язання та власний капітал підприємства; підсумок активів балансу повинен дорівнювати сумі зобов’язань та власного капіталу. У статті “Основні засоби” наводиться вартість власних та отриманих на умовах фінансового лізингу об’єктів і орендованих цілісних майнових комплексів, які віднесені до складу ОЗ згідно з відповідними П(С)БО. У цій статті наводяться окремо первісна (переоцінена) вартість, сума зносу ОЗ та їх залишкова вартість. До підсумку балансу включається залишкова вартість, яка визначається як різниця між первісною (переоціненою) вартістю ОЗ і сумою їх зносу на дату балансу |
|
3. |
Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 7 “Основні засоби” (Наказ Міністерства фінансів від 25.02.2000 р. № 989) [88]. |
Основні засоби – це матеріальні активи, що утримуються підприємством з метою використання їх у процесі виробництва чи поставки товарів, надання послуг, здавання в оренду іншим особам або для здійснення адміністративних та соціально-культурних функцій, очікуваний строк використання (експлуатації) яких більше одного року (чи операційного циклу, якщо він більше року) |
|
Продовження табл. 1.4. |
||
|
1 |
2 |
3 |
|
4. |
Інструкція про застосування Плану рахунків бухгалтерського обліку активів, капіталу, зобов’язань і господарських операцій підприємств і організацій (Наказ Міністерства фінансів від 30.11.1999р. № 291) [36]. |
Рахунок 10 „Основні засоби” призначено для обліку та узагальнення інформації про наявність і рух власних та орендованих на умовах фінансового лізингу об’єктів та орендованих цілісних майнових комплексів, які віднесено до складу основних засобів, а також об’єктів інвестиційної нерухомості |
|
5. |
Методичні рекомендації з бухгалтерського обліку основних засобів, затверджені наказом Міністерства фінансів України від 30.09.2003р. № 561 [57]. |
Підприємство може розширювати класифікацію основних засобів (крім груп основні засоби, інші необоротні матеріальні активи, незавершені капітальні інвестиції), поділяючи ОЗ в групах (підгрупах) на власні, орендовані та ті, що перебувають в експлуатації, запасі, оренді, ремонті, на модернізації, реконструкції, добудуванні, частковій ліквідації тощо |
|
6. |
Закон України “Про оподаткування прибутку підприємств” від 22.05.97р. № 283/97-ВР [29]. |
Основні фонди - матеріальні цінності,що використовуються у виробничій діяльності платника податку протягом періоду, який перевищує 365 календарних днів з дати введення в експлуатацію таких матеріальних цінностей,та вартість яких поступово зменшується у зв’язку з фізичним або моральним зносом |
Аналізуючи визначення основних фондів, наведене в Законі України “Про оподаткування прибутку підприємств” можна помітити, що акцент зроблено на використанні матеріальних цінностей в господарській діяльності. Тобто для цілей оподаткування використовуються лише виробничі основні фонди. Натомість поняття основних засобів включає в себе цінності, що використовуються як у виробничих, так і в невиробничих цілях. До основних засобів відносять як основні фонди, так і невиробничі фонди, для яких встановлено особливий порядок оподаткування. Тобто визначення основних засобів, наведене в П (С)БО 7, є більш широким ніж поняття “основні фонди”, наведене в Законі України “Про оподаткування прибутку підприємств”. На нашу думку, вірному розумінню сутності критеріїв визнання основних засобів активами підприємства сприятиме розкриття в Законі України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні” способів одержання економічних вигод від використання основних засобів та критеріїв, при дотриманні яких об’єкт вважається контрольованим підприємством.
Неузгодженість між законодавством по веденню бухгалтерського обліку та податковим законодавством, на практиці дуже часто призводить до того, що підприємствам і організаційям податковими органами нараховуються штрафні санкції за допущені порушення в обліку основних засобів та інших необоротних матеріальних активів. В основному порушення у веденні бухгалтерського обліку являються результатом незнання діючого законодавства та стандартів ведення обліку, діючих законів про оподаткування прибутку підприємств та порядку нарахування амортизації.
Згідно із Законом України “Про оподаткування прибутку підприємств” № 283/97-ВР із змінами та доповненнями до нього не підлягають амортизації і повністю відносяться до валових витрат платника податку витрати на придбання основних засобів та інших необоротних активів з метою їх подальшої реалізації іншим платникам податку або використання у виробництві інших необоротних матеріальних активів, призначених для подальшої реалізації [29].
У відповідності до цього положення при проведенні перевірки працівниками податкової служби і при виявленні фактів не включення до валових витрат, сума витрат зарахованої амортизації вважається заниженням доходів і відповідно прибутку, і стягується в дохід Державного бюджету із застосуванням до підприємства штрафних санкцій.
У відповідності з п. 23 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 7 „Основні засоби” нарахування амортизації призупиняється на період проведення реконструкції об’єкта або на період його консервації. В практиці діяльності підприємства дуже часто мають місце випадки не видання наказів про здійснення реконструкції або консервації об’єктів із вказанням терміну, що призводить до небажаних наслідків при проведенні перевірок податківцями, сума амортизації включена до валових витрат підприємства; витрати по утриманню об’єктів, що знаходяться на консервації у відповідності до Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” не вважають такими, що амортизуються і не включаються до валових витрат. Бухгалтеріям та фінансовим службам потрібно уважно підходити до складання наказу про облікову політику підприємства, пам’ятаючи, що в ньому потрібно детально відобразити якими методами нарахування амортизації підприємство буде користуватися у звітному періоді та те, що по однорідній групі активів, що амортизуються, можна встановлювати єдиний метод для всіх об’єктів. Якщо поряд із методами амортизації, передбаченими Положенням (стандартом) бухгалтерського обліку 7 “Основні засоби” підприємство використовує податкові методи, то це також повинно знайти своє відображення в наказі про облікову політику підприємства, як це передбачено чинним законодавством.
Також виникають питання відображення операцій в обліку, пов’язаних з реалізацією інших основних засобів, та з операціями по їх обміну на подібні активи.
У випадку обміну ОЗ на подібні, залишкова вартість яких більша за справедливу вартість різниця між справедливою та залишковою вартістю відноситься на витрати звітного періоду. Такі витрати, як правило, податковою службою не визнаються витратами звітного періоду і кваліфікуються як заниження прибутку. На думку спеціалістів податкової служби такі витрати потрібно відносити на зменшення прибутку, що залишається у розпорядженні підприємства.Діюче податкове законодавство допускає списання з балансу тільки 100% зношених основних засобів та інших необоротних матеріальних активів. Однак, в процесі діяльності підприємств мають місце випадки, коли списуються з балансу об’єкти, які мають залишкову вартість, тобто такі, на які ще не нараховано 100% зносу. Сума залишкової вартості таких об’єктів списується у бухгалтерському обліку в дебет рахунка 976 “Списання необоротних активів”, тобто на збільшення витрат підприємства. При здійсненні перевірки податкова служба дану суму витрат, пов’язаних із списанням залишкової вартості об’єктів інших необоротних матеріальних активів вважає заниженням прибутку. Тому, для уникнення конфліктних ситуацій з податковою службою необхідно донараховувати окремим розрахунком суму податку на прибуток по діючій для підприємства ставці на залишкову вартість списаних об’єктів.
При веденні податкового та бухгалтерського обліку потрібно використовувати первинні документи, передбачені законодавством для ведення обліку основних засобів, своєчасно вносити до них дані про суми нарахованого зносу, дані про їх до оцінку чи уцінку, інформацію про проведення капітальних ремонтів, призупинення їх використання в зв’язку із реконструкцією.
Дотримання вимог чинного законодавства по веденню обліку основних засобів дасть можливість уникнути штрафів від податкової служби, що в свою чергу дасть можливість збільшити прибутки підприємства, направити їх на поліпшення соціально-побутових умов своїм працівникам.
1.3 Класифікація основних засобів для цілей бухгалтерського обліку
Активи підприємства потребують постійного управління. Це управління здійснюється в різноманітних формах і різних функціональних підрозділах підприємства. Різноманітність видів та елементів оборотних активів підприємства визначає необхідність їх попередньої класифікації з метою забезпечення цілеспрямованого управління ними .
Підприємство має у своєму розпорядженні численні і різноманітні засоби, які забезпечують і складають основу фінансово-господарської діяльності підприємства. Для управління діяльністю підприємства необхідно знати, які господарські засоби воно має, де ці засоби розміщені і для чого призначені. Для цього використовується класифікація активів підприємства (рис1.3.)
Основні засоби
За функціональним призначенням
За ознакою належності
За використанням
Власні
Орендовані
Діючі
Недіючі
Здані в оренду
В резерві
На консервації
Невиробничі
Торговельно-збутові
Культурно-побутового призначення
Комунального призначення
Житлове господарство
Виробничі
Будинки
Споруди
Виробниче обладнання
Силове обладнання
Передавальні пристрої
Транспортні засоби
Інструменти інвентар,ін.
Рисунок 1.3.Класифікація основних засобів
Як видно з рис.1.3 основними напрямами класифікації активів є такі:
- за характером використання;
- за функціональним призначенням;
- за ознакою належності;
Крім того виробничі фонди класифікують також по галузям промисловості чи сільського господарства.
В залежності від того мають чи не мають натуральної форми, вони поділяються на інвентарні та неінвентарні. До інвентарних відносять ті, які мають натуральну форму і їх можна обміряти, зважити, підрахувати в натурі. До неінвентарних відносять капітальні вкладення в земельні, лісні, водні ресурси (крім споруд). З класифікацією фондів тісно пов’язане поняття інвентарного об’єкту, який являє собою складову частину групувального підрозділу і є обліковою одиницею основних засобів. Інвентарний об’єкт – закінчений пристрій, окремий предмет з усіма належними до нього пристосуваннями або відокремлений комплекс, що складається з конструктивно об’єднаних предметів, які складають єдине ціле і орієнтований на виконання заразом однієї загальної господарської функції [21, с.214].
Класифікація за характером участі у господарському процесі поділяє активи на необоротні та оборотні. Поділ активів на основні (необоротні) й оборотні прийшло в практику бухгалтерського обліку з економіки через судову сферу наприкінці XIX на початку XX ст. Вперше зазначені терміни з'явилися в Англії, у судових звітах, попавши туди з економічної літератури того часу. Пізніше в декількох судових справах також торкалися методів оцінки фіксованих (необоротних) і оборотних активів. Варто також відзначити, що одна з основних вигод, яка спонукала економістів та бухгалтерів того часу на поділ активів на основні й оборотні складається в можливості оцінки на підставі цього ліквідності господарюючого суб'єкта [72, с.36].
Необоротні (необігові) господарські засоби (активи) підприємства - це сукупність його майнових цінностей, які багаторазово беруть участь у процесі його господарської діяльності. У практиці бухгалтерського обліку до них належать господарські засоби з тривалістю використання понад рік.
До складу необоротних (довгострокових) господарських засобів підприємства відносять:
– основні засоби;
Оборотні (обігові) засоби - це сукупність майнових цінностей підприємства, які обслуговують поточну господарську діяльність підприємства і котрі повністю споживаються протягом одного операційного (виробничо-комерційного) циклу [97, с.67]. В практиці бухгалтерського обліку до оборотних активів належать майнові цінності всіх видів із терміном використання до року. Основними елементами оборотних засобів є товарно-матеріальні цінності, запаси у виробництві, готова продукція, поточна дебіторська заборгованість, грошові кошти на рахунках у банках і в касі.
За функціональною роллю у процесі відтворення господарські засоби підприємства поділяють на такі групи:
- виробничі (засоби у сфері виробництва);
- невиробничі засоби;
До виробничих засобів належать засоби підприємства, які беруть безпосередню участь у процесі виготовлення продукції чи надання послуг. Це виробничі будівлі та споруди, машини та механізми, транспорт, сировина, матеріали, паливо, незавершене виробництво тощо [105, c.78].
До невиробничих засобів підприємства належать засоби, які не беруть безпосередньої участі у виробництві продукції, але їх використовують для створення нормальних умов праці й відпочинку працівників підприємства. До невиробничих засобів підприємств належать житлові будинки, гуртожитки, готелі, дитячі садки, амбулаторії, клуби, бібліотеки з обладнанням та інвентарем у них тощо, які перебувають на балансі підприємства.
Також за функціональним призначенням основні засоби поділяють на
- засоби у сфері обігу;
- вилучені засоби.
До засобів підприємства у сфері обігу належать предмети обігу (готові вироби, призначені для реалізації), грошові кошти, кошти в розрахунках та засоби, які обслуговують сферу обігу. До засобів, які обслуговують сферу обігу, належать торгово-складські споруди з торгово-складським обладнанням, устаткуванням та інвентарем (торгівельні приміщення, склади готової продукції, вагове господарство тощо) [81, c.156].
Вилучені засоби - це кошти, які вилучені з обороту підприємства, але протягом певного періоду перебувають на його балансі (авансові відрахування та платежі з прибутку).
За ступенем ліквідності господарські засоби (активи) підприємства поділяються на ліквідні і неліквідні.
Ліквідні господарські засоби (активи) - це група засобів підприємства, які можуть бути швидко конвертовані у грошову форму без суттєвих втрат своєї поточної (балансової) вартості для своєчасного забезпечення платежів за поточними фінансовими зобов'язаннями. До ліквідних активів підприємства належать грошові активи в різних формах, короткострокові фінансові вкладення, короткострокова дебіторська заборгованість (крім безнадійної), запаси готової продукції, призначеної для реалізації.
Неліквідні господарські засоби (активи) - це група засобів підприємства, які можуть бути конвертовані у грошову форму без утрати своєї поточної (балансової) вартості тільки протягом значного періоду часу. До неліквідних активів підприємства належать основні засоби, капітальні інвестиції, нематеріальні активи, довгострокова дебіторська заборгованість, безнадійна дебіторська заборгованість витрати майбутніх періодів тощо [106, c.187-188].
До складу основних засобів, згідно стандарту, відносять власне основні засоби та інші необоротні матеріальні активи. Основні засоби поділяються на:
1) Земельні ділянки.
2) Капітальні витрати на поліпшення земель.
3) Будівлі, споруди та передавальні пристрої.
4) Машини та обладнання.
5) Транспортні засоби.
6) Інструменти, прилади, інвентар (меблі).
7) Робочу та продуктивну худоба.
8) Багаторічні насадження.
9) Інші основні засоби.
Інші необоротні матеріальні активи поділяються на:
1) Бібліотечні фонди.
2) Малоцінні необоротні матеріальні активи.
3) Тимчасові (нетитульні) споруди.
4) Природні ресурси.
5) Інвентарна тара.
6) Предмети прокату.
7) Інші необоротні матеріальні активи.
Згідно до податкового законодавства основні фонди поділяються на чотири групи (табл. 1.5) [25].
Таблиця 1.5. Класифікація основних фондів
|
Група основних фондів |
Склад групи |
|
Група 1 |
Будівлі, споруди, їх структурні компоненти і передавальні пристрої, у тому числі жилі будинки та їх частини (квартири і місця загального користування), вартість капітального поліпшення землі |
|
Група 2 |
Автомобільний транспорт і вузли (запасні частини) до нього; меблі; побутові електронні, оптичні, електромеханічні прилади та інструменти, інше конторське (офісне) обладнання, устаткування та приладдя до нього |
|
Група 3 |
Будь-які інші основні фонди, не включені до груп 1,2 і 4 |
|
Група 4 |
Електронно-обчислювальні машини, інші машини для автоматичного оброблення інформації, пов'язані з ними засоби зчитування або друку інформації, інші інформаційні системи, комп'ютерні програми, телефони (у тому числі стільникові), мікрофони та рації, вартість яких перевищує вартість малоцінних товарів (предметів) |
На основі аналізу існуючої класифікації, ряд дослідників (А.Максименко, В.Блонська) пропонують вилучити групу "Капітальні витрати на поліпшення земель" зі складу основних засобів, і вести їх облік у складі інших необоротних активів. Ця пропозиція ґрунтується на тому, що неможливо сформулювати, що саме є інвентарним об'єктом групи "Капітальні витрати на поліпшення земель", оскільки дані об'єкти не мають матеріально-речової форми, що не властиво для такої економічної категорії, як основні засоби.
Підсумовуючи досліджене, слід зазначити, що економічна сутність і матеріально-речовий зміст необоротних активів служать визначальними характеристиками щодо окреслення їхнього значення у здійсненні відтворюваних процесів, функціонуванні та розвитку будь-якого виробництва.
З'ясовано, що на даний момент існує дві окремі класифікації – бухгалтерська, у якій виділено дев'ять груп основних засобів і сім груп інших необоротних матеріальних активів і - податкова класифікація з метою нарахування амортизації, відповідно до якої виділено чотири групи основних засобів. На теперішній час не розроблено нормативного документа, який дозволив би віднести той чи інший об’єкт до групи.
Висновки до 1-го розділу
На основі проведеного дослідження теоретичних основ обліку основних засобів можна зробити наступні висновки.
В економічній теорії виділяють такі окремі поняття: “основний капітал”, “основні засоби” та “основні фонди”. На перший погляд вони є тотожними, але все-таки мають певні відмінності.
Отже, основний капітал – частина продуктивного капіталу, вартість якого переноситься на продукт поступово і повертається частинами у грошовій формі після реалізації товарів.
Під основними засобами в економічній теорії розуміють сукупність матеріальних коштів, які формує і утримує підприємство з метою використання їх у процесі виробництва або постачання виробів, надання послуг, здавання в оренду іншим юридичним особам, здійснення адміністративних і соціально-культурних функцій, очікуваний термін використання яких більше одного року або операційного циклу, якщо останній довший за рік.
Для цілей бухгалтерського обліку слід використовувати таку класифікацію основних засобів: за їх функціональним призначенням (виробничі та невиробничі основні засоби), за галузями економічної діяльності (використовуються в промисловості, сільському господарстві, транспорті, будівництві тощо), за речовим характером (основні засоби, що мають речове вираження та капітальні вкладення), за використанням (діючі, недіючі, запасні) та за належністю і видами (власні або орендовані).
Отже, основні фонди – це сукупність засобів праці, які мають свою вартість і функціонують у процесі виробництва протягом тривалого періоду часу, зберігаючи при цьому натуральну речову форму і переносять свою вартість на вартість виготовленої продукції (надалі послуги) частинами, в міру свого спрацювання. Інакше кажучи, основні фонди – це найбільш активна частина основних засобів підприємства, яка безпосередньо бере участь у виробничому процесі виготовлення продукції (надання послуг).
Необхідно досягти єдності в термінології. Вважаємо за доцільне вживати термін “основні засоби”, коли мається на увазі саме майно, матеріальні цінності, а термін “основні фонди” вживати по відношенню до джерел утворення господарських засобів виробництва. Що стосується економічної суті основних засобів, то необхідно уточнити наступне: основними засобами засоби праці стають не тільки внаслідок їх довговічності, а й тому, що у процесі праці вони (засоби праці) використовуються і зношуються поступово, протягом декількох виробничих циклів і частинами переносять свою вартість на готовий продукт. Таким чином, їх вартість надходить в оборот у кожен момент часу частинами і частинами ж повертається у готовому продукті даного виробничого циклу.
Отже, беручи до уваги вищесказане, вважаємо, що суть основних засобів як економічної категорії проявляється в наступному: незмінності натурально-речової форми засобів праці; особливості участі у виробничому циклі; наявності і єдності споживчої вартості; особливостях перенесення вартості на готову продукцію; специфіці економічної і соціальної функцій галузі.
В ході дослідження авторефератів дисертацій встановлено, що основними проблемними ділянками обліку основних засобів залишаються відображення операцій з ремонту та поліпшення основних засобів, нарахування амортизації, а також відмінності податкового обліку. В періодичних виданнях, а також в нормативно-правових документах значну увагу приділяють теоретичним основам ведення обліку основних засобів, так як це є першим та основним показником у подальшій організації та правильності ведення бухгалтерського обліку об’єктів основних засобів.
РОЗДІЛ 2
ОСОБЛИВОСТІ ОБЛІКОВОГО ВІДОБРАЖЕННЯ ОПЕРАЦІЙ З ОСНОВНИМИ ЗАСОБАМИ НА ДП “ЖИТОМИРСЬКИЙ ЛІКЕРО-ГОРІЛЧАНИЙ ЗАВОД. ЧУДНІВСЬКА ФІЛІЯ”
2.1Організаційно-економічна характеристика ДП “Житомирськийлікеро - горілчаний завод. Чуднівська філія”
Державне підприємство “Чуднівський спиртовий завод” є філією ВАТ “Житомирський лікеро-горілчаний завод” (далі - ДП “ЖЛГЗ”). Юридична адреса заводу: смт. Чуднів, вул. Тойво В’яха 7. Керівником підприємства є Вітюк Анатолій Семенович. Кількість працівників філії - 252 чол.
Підприємство розташоване близько основної сировини – води, зерна. Також, завод недалеко розташований від таких міст як Київ, Житомир, що забезпечує відповідний рівень збуту. На даний час, ДП “ЖЛГЗ. Чуднівська філія” є підприємством, що виготовляє спирт, спиртовані соки, морси, лікеро-горілчану продукцію, ферментований житній солод (таблиця 2.1).
Таблиця 2.1. Перелік продукції, яка виготовляється на ДП “ЖЛГЗ. Чуднівська філія”
|
№ з/ п |
Вид продукції |
Найменування продукції |
|
1 |
2 |
3 |
|
1. |
Спирт |
• етиловий ректифікований зерновий "Экстра"- 96 % • етиловий ректифікований зерновий "Люкс"- 97 % |
|
2. |
Горілка |
• “Чуднофф” (0,7л.) • “Чуднів Прополіс”(0,7л.,0,5 л.) • “Чуднів Женьшень”(0,7л.) • “Калганоф”(0,7л.) |
|
3. |
Винні напої |
• “Журавлина на меду” • “Слива на меду” • “Горобина медова на коньяку • “Вишня на меду” |
|
4. |
Вермути |
• “Поліський класичний” • “Поліський хмільний” • “Поліський букет” |
|
5. |
Солод житній |
• солод житній ферментований • солод житній неферментований |
Галузева політика підприємства спрямована на здійснення оптимальних умов, для стійкої позиції на вітчизняному та іноземному ринках спиртової продукції. Завод займає провідну позицію з виготовлення якісного та відносно дешевого спирту. За своєю продукцією, а точніше за спирт, завод був нагороджений Міжнародним призом за якість на виставці у Франції в 1997 році. Це насамперед пов’язано з тим, що на підприємстві працює кваліфікований у даній галузі персонал, використовується якісна сировина та чітко дотримуються технології виготовлення.
Місце розташування підприємства є надзвичайно вигідним, так як завод знаходиться недалеко від сировини (вода, зернові), також досить близько розташована залізниця, що сприяє ефективній роботі підприємства з постачальниками та оптовими споживачами.
Конкуренти заводу, як і у багатьох інших підприємствах, є. До них можна віднести: “Андрушівський спиртовий завод”, “Липнівський спиртовий завод”.
Споживачами продукції спиртового заводу в основному являються оптові покупці як України: ДП “Лохвицький спиртовий комбінат”, ТОВ “Лознянське”, ЗАТ “Карат”, ВАТ “Славутич”, ТОВ “Фудз Трейд”, ДП “Імідж Холдинг” так і іноземних країн : “AVS un Ko” ( Естонія), ПГАО “Латвия Бальзамс” (Латвія). Широке коло споживачів купують продукцію заводу в роздріб.
Управлінська структура підприємства є лінійно-функціональною. Цей вид структури управління найменше сприяє збільшенню обсягу внутрішнього документообігу. На найвищій сходинці управлінської структури знаходиться директор, якому підпорядковуються заступник директора та головний інженер. Кожен має свої повноваження та обов’язки по управлінні та контролі за спеціалістами, керівниками, інженерами та робітниками.
Головою виробничої структури є директор, якому підпорядковуються головний інженер та допоміжне виробництво. В свою чергу головному інженеру підпорядковується основне виробництво з цехами, начальник лабораторії з лабораторіями та обслуговуюче виробництво з складами. Більш детально виробнича та управлінська структура наведена в додатках Б і В.
Бухгалтерський облік на ДП “ЖЛГЗ. Чуднівська філія” ведеться безперервно з дня реєстрації підприємства в державних органах. Відповідальність за організацію бухгалтерського обліку несе власник (керівник), який здійснює керівництво підприємством відповідно до законодавства та установчих документів.
Підприємством самостійно:
Для забезпечення ведення бухгалтерського обліку на ДП “ЖЛГЗ. Чуднівська філія” створено бухгалтерську службу на чолі з головним бухгалтером (див. додаток Г). Відповідно до даної структури головному бухгалтеру підпорядковуються бухгалтер з обліку розрахунків з дебіторами, бухгалтер з обліку заробітної плати, бухгалтер з обліку необоротних активів, бухгалтер з обліку грошових коштів, бухгалтер з обліку матеріальних витрат та касир. Бухгалтери підприємства здійснюють свою роботу відповідно до затвердженої посадової інструкції (див. додаток Д).
До обов'язків головного бухгалтера підприємства ДП “ЖЛГЗ. Чуднівська філія”, відповідно до закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", входить:
- забезпечення дотримання на підприємстві встановлених єдиних методологічних засад бухгалтерського обліку, складання і подання у встановлені строки фінансової звітності;
- контроль за відображенням на рахунках бухгалтерського обліку всіх господарських операцій;
- участь в оформленні матеріалів, пов'язаних з нестачею та відшкодуванням втрат від нестачі, крадіжки і псування активів підприємства.
З головним бухгалтером також узгоджується прийом і звільнення матеріально відповідальних осіб.
Бухгалтер з обліку заробітної плати проводить розрахунки з робітниками і службовцями по заробітній платі і соціальному страхуванні, здійснює розрахунки з фінансовими органами, ощадними касами, депонентами, складає звітність по праці та заробітній платі, здійснює контроль за використанням фонду оплати праці.
Бухгалтер з обліку матеріальних витрат веде облік надходження, збереження і використання матеріальних цінностей та розрахунків з постачальниками, веде облік витрат на виробництво, калькулює фактичну собівартість продукції, складає звітність по виконанню плану, по випуску продукції і її собівартості. Крім того, до обов'язків бухгалтера входить синтетичний та аналітичний облік запасів, готової продукції на складі та контроль за витрачанням матеріалів.
Бухгалтер з обліку розрахунків з дебіторами організовує безпосереднє здійснення обліку розрахунків з покупцями і постачальниками, здійснює аналітичний та синтетичний облік дебіторської й кредиторської заборгованості, розраховує резерв сумнівних боргів.
Бухгалтер з обліку грошових коштів обліковує грошові засоби, фонди економічного стимулювання, складає узагальнюючі документи, звітність по основній діяльності, організовує бухгалтерський архів. Бухгалтеру з обліку грошових коштів підпорядковується касир. Основними обов’язками касира є
здійснення операцій, пов’язаних з прийманням та видаванням готівкових грошових коштів через касу підприємства, зберігання всіх прийнятих цінностей, отримання в установах банку готівки, здійснення записів в касовій книзі операцій одержання і видавання готівки за кожним прибутковим касовим ордером і видатковим документом у день їх надходження або видавання.
Бухгалтер з обліку необоротних активів обліковує основні засоби та нематеріальні активи, слідкує за такими операціями, як передача основних засобів, безоплатна передача основних засобів з балансу підприємства на баланс іншого, за амортизацією основних засобів та нематеріальних активів, нарахування зносу, за проведення інвентаризації та за списання основних засобів.
Відповідно до п.12 Наказу про облікову політику (див. додаток Д) підприємство веде комп’ютеризовану форму бухгалтерського обліку. Автоматизована форма бухгалтерського обліку грунтується на комплексному використанні швидкодіючих ЕОМ, які забезпечують автоматизований процес збирання, реєстрації й опрацювання облікової інформації, необхідної для контролю й управління. В бухгалтерії ДП “ЖЛГЗ. Чуднівська філія” використовують програму “1С. Бухгалтерия 7.7”
Залишаючись одним з небагатьох державних підприємств лікеро-горілчаної промисловості, ДП "Житомирський лікеро-горілчаний завод" в останні роки динамічно розвивається й постійно поліпшує свої ринкові позиції. Насамперед, завдяки сучасному менеджменту та модернізації виробництва.
З 2001 року на заводі почалася масштабна реконструкція: зведені нові цехи, склади, встановлено сучасне устаткування. Зокрема, проведена реконструкція купажного цеху, зроблена заміна технологічних ємкостей, упроваджена нова система водопідготовки. У 2003 році введена в дію автоматична лінія по упакуванню готової продукції в термоусадочную плівку. У 2003-2004 установлені додаткові системи фільтрації. В даний час проводиться робота з упровадження на заводі нової системи водопостачання.
Надалі зупинимось на детальному аналізі основних показників діяльності заводу. Спочатку проаналізуємо економічну ефективність виробництва продукції заводу. Основні економічні показники діяльності ДП “ЖЛГЗ. Чуднівська філія” наведено в таблиці 2.2.
Таблиця 2.2. Основні економічні показники діяльності підприємства
|
Показники |
Роки |
Відхилення (2008-2009) |
|||
|
2007 р. |
2008 р. |
2009 р. |
+, - |
% |
|
|
1 |
2 |
3 |
4 |
5 |
6 |
|
Собівартість реалізованої продукції, товарів, робіт і послуг, тис. грн. |
19453 |
27537 |
32213 |
4676 |
17 |
|
Валовий прибуток , тис. грн. |
9652 |
14703 |
14636 |
-64 |
-0,5 |
|
Чистий прибуток (збиток), тис. грн. |
(1203) |
(5568) |
(1173) |
-4395 |
-79 |
|
Середньорічна вартість основних засобів, тис. грн. |
97404 |
95424 |
97094 |
1670 |
1,8 |
|
Середньоспискова чисельність працівників, чол. |
250 |
249 |
252 |
3 |
1,2 |
|
Валова продукція тис. грн. |
37661 |
53007 |
59086 |
6079 |
11,5 |
|
Фондоозброєність, тис. грн. |
389,6 |
383,2 |
385,3 |
2,1 |
0,5 |
|
Фондовіддача, грн. |
0,4 |
0,5 |
0,6 |
0,1 |
20 |
|
Продуктивність праці, грн. |
150,6 |
212,9 |
234,5 |
21,6 |
10,1 |
|
Рентабельність, %: |
|||||
|
- господарської діяльності |
(0,03) |
(1,05) |
(0,02) |
-1,03 |
Х |
|
- активів |
(0,01) |
(0,05) |
(0,01) |
-0,04 |
Х |
Як видно з таблиці 2.3 ДП “ЖЛГЗ. Чуднівська філія” є збитковим підприємством, про що свідчить отримання збитку впродовж 2007-2009 років. Проте спостерігається позитивна тенденція щодо зменшення обсягу отриманого збитку, а саме у 2009 році порівняно з 2008р. сума збитку зменшилась на 4395 тис. грн., або на 79 %. Позитивними явищами у діяльності підприємства також є:
- збільшення фондовіддачі на 20 % у 2009 році в порівнянні з 2008 р. причиною збільшення даного показника стало збільшення обсягу валової продукції, а саме на 6079 тис.грн.;
- збільшення продуктивності праці на 21,6 тис. грн. або на 10,1%;
В той же час відбулось зменшення рентабельності господарської діяльності на 1,03 %. Це відбулось за рахунок зростання собівартості реалізованої продукції на 4676 тс. грн. або на 17 %.
Якими б новими не були засоби виробництва, процес виробництва неможливий без трудових ресурсів, людської праці. Праця – це цілеспрямована діяльність людини, спрямована на задоволення своїх потреб. Трудові ресурси – це робоча сила, яка в процесі використання основних і оборотних засобів створює готову продукцію.
Проведемо аналіз економічної ефективності використання трудових ресурсів на підприємстві, який представлено в таблиці 2.3.
Таблиця 2.3. Рівень забезпечення та ефективність використання трудових ресурсів ДП “ЖЛГЗ. Чуднівська філія”
|
Показники |
Роки |
Відхилення (2008-2009) +,- % |
|||
|
2007 р. |
2008 р. |
2009 р. |
|||
|
1 |
2 |
3 |
4 |
5 |
6 |
|
Середньорічна чисельність працівників, чол. |
250 |
249 |
252 |
3 |
1,2 |
|
Валова продукція, тис. грн. |
37661 |
53007 |
59086 |
6079 |
11,5 |
|
- на 1 працівника, тис. грн. |
150,6 |
212,8 |
234,5 |
21,7 |
10,2 |
|
- на 1 люд. – год. затрат праці, грн. |
0,07 |
0,10 |
0,12 |
0,02 |
20,0 |
|
Товарна продукція: тис. грн. |
34013 |
47660 |
54057 |
6397 |
13,4 |
|
- на 1 працівника, тис. грн. |
136 |
191,4 |
214,5 |
23,1 |
12 |
|
- на 1 люд. – год. затрат праці, грн. |
0,07 |
0,1 |
0,11 |
0,01 |
10 |
|
Чистий прибуток (збиток): тис. грн. |
(1203) |
(5568) |
(1173) |
-4395 |
-79 |
|
- на 1 працівника, тис. грн. |
(4,8) |
(22,36) |
(4,7) |
-17,66 |
-79 |
З даних таблиці видно, що в “ЖЛГЗ. Чуднівська філія” в 2009 році порівняно з 2008 роком ефективність використання трудових ресурсів зросла. Виробництво валової продукції на 1 працівника збільшилось на 10,2 %, а на 1 людино-годину затрат праці – на 20 %, обсяг грошових надходжень від реалізації продукції на 1 працівника зріс на 12 %, на 1 людино-годину – на 10 %. Розмір чистого збитку на 1 працівника знизився на 79 %.
Аналіз фінансового стану починається з оцінки активів і пасивів балансу. Як відомо в активі балансу в узагальненому грошовому вираженні показані стан і розміщення засобів підприємства, в пасиві – джерела їх утворення. Вартість активів (майна) характеризується загальною сумою всіх активів, які знаходяться на балансі підприємства. Розмір та склад активів залежить від обсягів і організації підприємницької діяльності та ефективності їх використання. Розмір цього показника характеризує можливості підприємства здійснювати підприємницьку діяльність. Активи підприємства подаються в балансі за окремими класифікаційними групами: необоротні та оборотні, запаси, дебіторська заборгованість та грошові кошти [113, c.57].
Зобов’язання “ЖЛГЗ. Чуднівська філія” за його балансом характеризуються статутним, власним та залученим капіталом, а також довгостроковими і поточними зобов’язаннями та короткостроковими кредитами банків.
Вартість власних активів засновників і учасників суб’єкта господарювання характеризується розміром статутного капіталу, створеного за рахунок зовнішніх джерел (внесків засновників) та внутрішніх джерел (реінвестованого прибутку у активи). Мета формування власного капіталу – одержання власником найвищої можливої віддачі від здійснення господарської діяльності.
Водночас “ЖЛГЗ. Чуднівська філія” в процесі своєї діяльності використовує залучений капітал в сфері довгострокових зобов’язань, як правило при формуванні необоротних активів, короткострокових кредитів банків для формування оборотних активів та поточних зобов’язань. Виникнення та функціонування залученого капіталу пов’язане з необхідністю забезпечення безперервного процесу відтворення, із тимчасовим вивільненням коштів у одних підприємствах і появою потреб в них у інших. Наявність поточних зобов’язань свідчить про участь в господарській діяльності “ЖЛГЗ. Чуднівська філія” активів інших власників.
Фінансовий стан підприємства значною мірою залежить від доцільності і раціональності вкладення фінансових ресурсів в активи. від того, які кошти (власні чи залучені) вкладенні в необоротні і оборотні засоби, скільки їх знаходиться у сфері виробництва і сфері обігу, в грошовій і матеріальній формах, на скільки оптимальне їх співвідношення, багато в чому залежать результати виробничої і фінансової діяльності, і отже і фінансовий стан підприємства. В процесі функціонування підприємства, величина активів та їх структура постійно змінюються [81, c.123].
У зв’язку з цим у процесі аналізу активів підприємства в першу чергу слід вивчити зміни в їх складі, структурі і оцінити їх.
Проаналізуємо зміни, що відбулися у структурі активів “ЖЛГЗ. Чуднівська філія”, та покажемо у таблиці 2.4.
Таблиця 2.4. Характеристика активів суб’єкта господарювання “ЖЛГЗ. Чуднівська філія”
|
Види активів |
На 31.12.2007 р. |
На 31.12.2008 р. |
На 31.12.2009 р. |
Відхилення (2008-2009) (+,-) |
|||||
|
cума, тис. грн. |
% |
сума, тис. грн. |
% |
сума, тис. грн. |
% |
сума, тис. грн. |
% |
п.с |
|
|
1 |
2 |
3 |
4 |
5 |
6 |
7 |
8 |
9 |
10 |
|
1.Необоротні активи: -нематеріальні активи; -основні засоби; -довгострокові фінансові інвестиції; -незаверш.буд-во; - довгострокова дебіт. заборгов. |
211 4828 1963 97 175 |
0,4 94,8 4,2 0,2 0,4 |
229 40546 1713 170 177 |
0,5 94,7 4,0 0,4 0,4 |
255 39996 1601 8 191 |
0,6 95,1 3,8 0,02 0,5 |
26 -550 -112 -162 14 |
11,4 -1,4 -6,5 -95,3 7,9 |
0,1 0,4 -0,2 -0,4 0,1 |
|
Усього за розділом 1 |
47274 |
100 |
42835 |
100 |
42051 |
100 |
-784 |
-1,8 |
Х |
|
2.Оборотні активи: - запаси; |
4520 |
11,7 |
7432 |
17,5 |
5460 |
13,8 |
-2272 |
-26,5 |
-3,7 |
|
-незаверш. вир-во |
3648 |
9,4 |
5347 |
12,6 |
5029 |
12,7 |
-318 |
-5,9 |
-0,1 |
|
- готова продукція |
1269 |
32,8 |
10475 |
24,7 |
10193 |
25,7 |
-282 |
-2,7 |
-1 |
|
- грошові кошти; |
2470 |
6,4 |
3757 |
8,8 |
4553 |
11,5 |
796 |
21,2 |
2,7 |
|
-дебіторська заборгованість за роботи товари та послуги |
2643 |
6,8 |
12455 |
29,3 |
11400 |
28,7 |
-1055 |
-8,4 |
-0,6 |
|
-дебіторська заборгованість за розрахунками - інші оборотні активи |
12104 590 |
31,3 1,6 |
2089 841 |
4,9 2,2 |
2232 790 |
5,6 2,0 |
143
-51 |
6,8 -6,0 |
-0,7 -0,2 |
|
Усього за розділом 2 |
38667 |
100 |
42420 |
100 |
39657 |
100 |
-2763 |
-6,5 |
Х |
|
3.Витрати майбут періодів |
55 |
100 |
68 |
100 |
166 |
100 |
98 |
144 |
Х |
|
Баланс |
85996 |
100 |
85323 |
100 |
81874 |
100 |
-3449 |
-4,0 |
Х |
У “ЖЛГЗ. Чуднівська філія” в 2009 році порівняно з 2008 роком залишкова вартість основних засобів підприємства за балансом збменшилася на 550 тис. грн.. або 1,4 %. Причиною цього є високий ступінь зношення ОЗ та низькі темпи оновлення основних засобів. В той же час збільшилась вартість нематеріальних активів на 26 тис.грн або на 11,4 %.
Також відбулося зменшення оборотних активів на 2763 тис. грн., тобто на 6,5 %. Це обумовлено передусім зменшенням запасів на 2272 тис. грн. В той же час зменшилась дебіторська заборгованість за товари, роботи і послуги на 1055 тис. грн. або 8,4 %. Частка грошових коштів збільшилась на 796 тис. грн. або 21,2 %.
Характеристику пасивів “ЖЛГЗ. Чуднівська філія” показано в таблиці 2.5
Таблиця 2.5. Характеристика пасивів суб’єкта господарювання “ЖЛГЗ. Чуднівська філія”
|
Види активів |
На 31.12.2007 р. |
На 31.12.2008 р. |
На 31.12.2009 р. |
Відхилення (2008-2009) |
|||||
|
сума, тис. грн. |
% |
сума, тис. грн. |
% |
сума, тис. грн. |
% |
тис. грн. (+,-) |
% |
п.с |
|
|
1 |
2 |
3 |
4 |
5 |
6 |
7 |
8 |
9 |
10 |
|
Власний капітал: |
|||||||||
|
Статутний капітал |
7198 |
9,4 |
7198 |
10,1 |
7198 |
10,1 |
0 |
0 |
- |
|
Інший додатковий капітал |
52995 |
69,0 |
52995 |
74,4 |
52995 |
74,4 |
0 |
0 |
- |
|
Резервний капітал Нерозподіл. прибуток |
697 15921 |
4,4 17,2 |
697 10353 |
1,0 14,5 |
697 10353 |
1,0 14,5 |
0 0 |
0 0 |
- - |
|
Усього за розділом 1 |
76811 |
100 |
71243 |
100 |
71243 |
100 |
0 |
0 |
х |
|
Поточні зобов’язання -кредиторська заборгованістьза товари, роботи - поточні зобов’язання за розрахунками: - з бюджетом - інші поточні зобов’язання |
997
316 7217 655 |
100
3,9 88,1 8 |
997
4615 7754 714 |
100
5,3 59,3 5,4 |
1000
2407 7874 523 |
100
2,3 72,9 4,8 |
3 -2208 120 -191 |
0,3 - 7,8 1,5 -26,8 |
-13 13,6 -0,6 -1,2 |
|
Усього за розділом 4 |
8188 |
100 |
13083 |
100 |
10804 |
100 |
-2279 |
-17,4 |
Х |
|
Всього |
85996 |
100 |
85323 |
100 |
81874 |
100 |
-3449 |
-4,0 |
Х |
За даними на кінець періоду не відбулось змін у власному капіталі. Проте, якщо порівнювати з 2007 роком, то сума власного капіталу зменшилась на 5568 тис.грн. У пасивах “ЖЛГЗ. Чуднівська філія” найбільшу питому вагу займає власний капітал (87%), довгострокові зобов’язання (1,8%), та поточні зобов’язання (11,2%). Для інвесторів така ситуація є надійною, бо частка власного капіталу складає більш ніж 50%.
Загалом, діяльність “ЖЛГЗ. Чуднівська філія” є незадовільною, про що свідчить отримання збитку. Проте підприємство має всі можливості покращити своє становище, оскільки ряд інших показників діяльності залишаються на високому рівні. В подальшому, керівництву потрібно враховувати певні прорахунки в організації виробництва та покращувати ситуацію для отримання прибутку. При можливості потрібно зменшити собівартість виготовленої продукції шляхом пошуку нових постачальників більш дешевої сировини за умови, що якість залишиться на високому рівні.
2.2 Методика бухгалтерського обліку основних засобів
2.2.1 Облікове відображення операцій з надходження основних засобів
Процес швидкого соціально-економічного розвитку, науково-технічний прогрес та інші фактори, нерозривно пов’язані з ростом економічного потенціалу підприємства – основних засобів, їх постійним поповненням та поновленням за рахунок розширення і реконструкції діючих, введення більш модернізованих та сучасних об’єктів, що дозволять більш ефективно працювати підприємству та в кінцевому результаті отримувати високі прибутки.
Отже, для ефективнішого виробництва потрібно слідкувати за постійним оновленням основних засобів, надходження яких на підприємство може відбуватися в результаті:
- придбання за грошові кошти (у національній чи іноземній валюті; за рахунок власних чи позикових коштів);
- самостійного виготовлення (підрядним, господарським або змішаним способом);
- обміну на інші матеріальні чи нематеріальні активи, роботи, послуги;
- безоплатного отримання;
- отримання як внеску до статутного фонду;
- переведення зі складу запасів.
При цьому, на етапі надходження основних засобів (далі - ОЗ) (незалежно від того, внаслідок яких подій воно відбулося) основне завдання бухгалтера полягає у правильному зарахуванні на баланс. Це, у свою чергу, передбачає знання особливостей формування первісної вартості об'єкта ОЗ у бухгалтерському обліку та балансової вартості у податковому обліку.
У бухгалтерському обліку придбані (створені) ОЗ зараховуються на баланс підприємства за первісною вартістю (П. 7 П(С)Б0 7). При цьому первісною вартістю згідно з п. 4 П(С)БО 7 є історична (фактична) собівартість необоротних активів у сумі грошових коштів або справедливої вартості інших активів, сплачених (переданих), витрачених для придбання (створення) необоротних активів.
Перелік витрат, що складають первісну вартість об'єктів ОЗ, які надійшли, наведено в п. 8 П(С)БО 7. Він включає такі витрати:
- суми, що сплачуються постачальникам за придбаний актив або підрядникам за виконання будівельно-монтажних робіт (без непрямих
податків);
- суми непрямих податків, сплачених у зв'язку з придбанням або створенням ОЗ, якщо вони не відшкодовуються підприємству;
- витрати, пов'язані зі сплатою зборів за реєстрацію, державного мита, інших обов'язкових платежів, пов'язаних з придбанням (отриманням) прав на об'єкт ОЗ;
- суми ввізного мита;
- витрати, пов'язані зі страхуванням ризиків доставки ОЗ;
- витрати, пов'язані з транспортуванням, установленням, монтажем, налагодженням ОЗ;
- інші витрати, безпосередньо пов'язані з до веденням ОЗ до стану, в якому вони придатні для використання із запланованою метою [ 88].
Крім того, первісна вартість об'єкта ОЗ збільшується з одночасним створенням забезпечення на обґрунтовану розрахунком суму зобов'язання, яке відповідно до законодавства виникає в підприємства стосовно демонтажу, переміщення цього об'єкта та приведення земельної ділянки, на якій його розташовано, до стану, придатного для подальшого використання.
У бухгалтерському обліку для обліку ОЗ призначено рахунок 10 “Основні засоби”. Основні засоби відображаються по дебету рахунка 10 в момент їх надходження на підприємство, але лише у випадку, якщо об'єкт основний засіб:
Приклад порядку податкового та бухгалтерського обліку операцій з придбання ОЗ за грошові кошти наведено в додатку Е.
Якщо об'єкт основних засобів не відповідає вищевказаним вимогам, тоді для відображення надходження основних засобів використовується рахунок 15 “Капітальні інвестиції”. Капітальні інвестиції - це витрати, понесені підприємством у зв'язку із придбанням необоротних активів [7, c.155]. Практично в усіх випадках витрати на придбання або виготовлення основних засобів накопичуються по дебету рахунку 15 “Капітальні інвестиції” із кредитів витратних рахунків (в т.ч. авансові платежі для фінансування капітального будівництва), а при введенні в експлуатацію об'єкта основних засобів ці витрати списуються у дебет рахунку 10 проведенням:
Дебет 10 "Основні засоби" Кредит 15 "Капітальні інвестиції".
При формуванні статутного капіталу підприємства його учасники вносять свою частку не тільки грошовими коштами, але й майном (в т.ч. основними засобами). При створенні підприємства декларується розмір статутного капіталу, що відображається по кредиту рахунка 40 "Статутний капітал" та одночасно відображається заборгованість кожного засновника перед статутним капіталом по дебету відповідного субрахунку рахунка 46 "Неоплачений капітал". В міру погашення заборгованості рахунок закривається [8, c. 5 - 6].
Первісною вартістю основних засобів, що внесені до статутного капіталу підприємства, визнається погоджена засновниками (учасниками) підприємства їх справедлива вартість.
Згідно Методичних рекомендацій з бухгалтерського обліку основних засобів, затверджені наказом Міністерства фінансів України вартість основних засобів, внесених у статутний капітал, не відображають на рахунку 15 “Капітальні інвестиції” [57]. Проте, ми вважаємо, рахунок 15 тут доречний, особливо якщо основні засоби тимчасово не використовуватимуть у діяльності підприємства (тобто коли їх не відразу вводять в експлуатацію). А також якщо будуть понесені супутні витрати на встановлення, монтаж, налагодження або інші витрати на доведення основних засобів до стану, в якому вони придатні для використання в запланованих цілях.
Основний засіб може бути придбаний в результаті обміну на інший актив. Собівартість такого основного засобу оцінюється за справедливою вартістю отриманого активу, що дорівнює справедливій вартості переданого активу з поправкою на будь-яку суму грошей чи грошових активів, що була передана.
У податковому обліку ОФ обліковуються за балансовою вартістю. Збільшення балансової вартості у зв'язку з надходженням нового об'єкта ОФ на підприємство відбувається:
- для окремого об'єкта ОФ групи 1 (і відповідно всієї групи 1) — на початок кварталу, наступного за кварталом уведення в експлуатацію об'єкта ОФ;
- для ОФ груп 2, З і 4 — на початок кварталу, наступного за кварталом оприбуткування ОФ, незалежно від часу введення в експлуатацію таких ОФ [29].
Також балансова вартість ОФ у деяких випадках не повинна перевищувати звичайних цін (незалежно від суми фактичних витрат на їх придбання). Ці випадки передбачено п.п. 7.1.1 і пп. 7.4.2 — 7.4.3 ст. 7 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” :
- придбання ОФ у результаті бартерних операцій;
- придбання ОФ у пов'язаних осіб;
- придбання ОФ в осіб, які не є платниками податку або сплачують податок за ставками іншими, ніж сам платник податків.
Як зазначалось раніше, підприємство також може самостійно виготовити основний засіб. Порядок відображення в бухгалтерському обліку операцій із самостійного виготовлення ОЗ має певні особливості, зумовлені способом їх створення:
- господарським, тобто власними силами підприємства;
- підрядним, тобто із залученням сторонніх організацій;
- змішаним.
Так, при створенні об'єкта ОЗ господарським способом первісна вартість такого об'єкта складатиметься з прямих матеріальних витрат, витрат оплату праці, загальновиробничих витрат, вартості послуг сторонніх організацій, амортизації ОЗ, що використовуються для будівництва (виготовлення) об'єкта, та інших витрат, що включаються до первісної вартості ОЗ згідно з п. 8 П(С)БО 7.
У свою чергу, якщо створення об'єкта ОЗ на підприємстві здійснюється підрядним способом, то первісна вартість такого об'єкта складатиметься, головним чином, з витрат на оплату вартості робіт (послуг), виконаних (наданих) підрядниками. Ураховуються також і витрати, перелічені в п. 8 П(С)БО 7.
У будь-якому випадку (незалежно від способу і ведення будівництва (виготовлення) усі витрати на будівництво об'єкта ОЗ визнаються капітальними інвестиціями та збираються на субрахунку 151 “Капітальне будівництво”, а витрати на виготовлення об'єкта ОЗ — на субрахунку 152 “Придбання (виготовлення) основних засобів” рахунка 15 “Капітальні інвестиції”. Після введення об'єкта ОЗ в експлуатацію витрати, зібрані на цих субрахунках, що складають первісну вартість такого об'єкта, списуються на відповідні субрахунки обліку ОЗ. Інакше кажучи, навіть при господарському способі виконання будівельно-монтажних робіт зі зведення об'єкта ОЗ для власних потреб підприємства витрати забудовника обліковуються на рахунку 15, а рахунок 23 “Виробництво” в цьому випадку не застосовується [53].
Аналітичний облік самостійно створюваних об'єктів ведеться за видами ОЗ, а також щодо окремих об'єктів капітальних вкладень (інвентарних об'єктів). Порядок відображення операції з виготовлення об'єкта основних засобів наведено в додатку Ж.
В податковому обліку порядок формування балансової вартості самостійно створених об'єктів ОФ регулюється п.п. 8.4.2 ст. 8 Закону про податок на прибуток. Згідно з цією нормою у випадку здійснення витрат на самостійне виготовлення ОФ платником податку для власних потреб балансова вартість відповідної групи ОФ збільшується на суму всіх виробничих витрат, понесених платником податку, пов'язаних з виготовленням та введенням в експлуатацію, а також витрат на виготовлення таких ОФ, що мають інші джерела фінансування, без урахування сплаченого ПДВ, у разі якщо платника податку на прибуток зареєстровано платником ПДВ [120, c.33].
Разом з тим слід відзначити і певні особливості податкового обліку окремих витрат, понесених у зв'язку із самостійним виготовленням ОФ.
По-перше, при виготовленні ОФ власними силами підприємства (господарським способом) заробітна плата робітників цього підприємства, безпосередньо зайнятих виготовленням об'єкта ОФ, а також нарахування на фонд оплати праці таких робітників не відносяться до складу валових витрат підприємства. Такі витрати згідно з п.п. 8.1.2 ст. 8 Закону про податок на прибуток збільшують балансову вартість виготовленого об'єкта ОФ і підлягають амортизації.
По-друге, вартість матеріалів, комплектуючих виробів та напівфабрикатів, використаних у процесі виробництва ОФ, також не включається до складу валових витрат, а підлягає амортизації у складі балансової вартості ОФ. Крім того, вони не беруть участі і в перерахунку приросту (убутку) запасів за п. 5.9 ст. 5 Закону про податок на прибуток.
Однак трапляється, що підприємство придбаває матеріали з метою використання в господарській діяльності, а вже згодом приймає рішення використати їх для створення (будівництва) ОФ. У цьому випадку при первісному оприбуткуванні матеріалів підприємство вже абсолютно правомірно може віднести їх вартість до складу валових витрат на підставі п.п. 5.2.1 ст. 5 Закону про податок на прибуток.
У такому разі підприємству в періоді використання матеріалів на будівництво (виготовлення) об'єкта ОФ слід виключити їх вартість зі складу валових витрат і з перерахунку за п. 5.9 ст. 5 Закону про податок на прибуток.
По-третє, сума амортизації балансової вартості ОФ, що використовуються при будівництві (виготовленні) нового об'єкта ОФ, не бере участі у формуванні їх балансової вартості. Пов'язане це з тим, що ст. 8 Закону про податок на прибуток такої вимоги не містить. Крім того, у податковому обліку відсутній пооб'єктний облік (і відповідно — пооб'єктне нарахування амортизації) ОФ груп 2 - 4. А тому розрахувати амортизацію окремого об'єкта, що бере участь у створенні (будівництві) нового об'єкта ОФ, навряд чи можливо [82, c.43-46].
Ще одним із способів надходження основних засобів на підприємство є їх безоплатне отримання. Первісною вартістю безоплатно отриманих об'єктів ОЗ у бухгалтерському обліку визнається їх справедлива вартість на дату отримання з урахуванням витрат, передбачених п. 8 П(С)БО 7. Інакше кажучи, крім справедливої вартості самого об'єкта ОЗ, первісна вартість безоплатно отриманого об'єкта включає інші витрати, пов'язані з його отриманням: витрати на сплату обов'язкових податків та зборів, транспортування, монтаж, налагодження тощо. У зв'язку з цим зауважимо, що найкращим варіантом при визначенні справедливої, а отже, первісної вартості безоплатно отриманого об'єкта ОЗ буде звернення до незалежного експерта, залученого зі сторони. Якщо ж підприємство не може собі дозволити додаткові витрати, то вартість подарованого об'єкта може визначатися комісією, створеного на підприємстві. Така комісія при визначенні первісної вартості може орієнтуватися на вартість, зазначену в договорі, за яким безоплатно передаються такі ОЗ. Приклад безоплатного отримання об’єкту ОЗ наведено в додатку З.
А тепер зупинимося на деяких особливостях формування та обліку первісної вартості безоплатно отриманих ОЗ.
По-перше, первісна вартість об'єкта ОЗ, безоплатно отриманого від платника ПДВ, завжди включатиме суму цього податку. Інакше кажучи, навіть якщо в товаросупровідних документах, отриманих від постачальника ОЗ, що безоплатно ним передаються, суму ПДВ виділено окремим рядком, то сторона, що одержує, у бухгалтерському обліку включає суму цього податку до первісної вартості об'єкта, оскільки не має права на його відшкодування.
По-друге, безоплатне отримання ОЗ спричиняє збільшення власного капіталу підприємства (кредит субрахунку 424 “Безоплатно отримані необоротні активи” рахунка 42 “Додатковий капітал”) [112, c.11].
Слід пам'ятати, що збільшення додаткового капіталу відбувається на суму, що дорівнює справедливій вартості безоплатно отриманого об'єкта ОЗ, без урахування інших обов'язкових платежів і витрат, пов'язаних з доведенням такого об'єкта до працездатного стану. Сплачені суми зазначених інших витрат не визнаються додатковим капіталом підприємства, а виключно збільшують первісну вартість об'єкта ОЗ.
По-третє, у бухгалтерському обліку щодо безоплатно отриманих ОЗ нараховується амортизація. При цьому в сумі, пропорційній нарахованій амортизації, щомісяця відображається дохід від використання безоплатно отриманих ОЗ (кредит субрахунку 745 “Дохід від безоплатно отриманих активів” рахунка 74 “Інші доходи”). У міру відображення такого доходу сума додаткового капіталу зменшується по дебету субрахунку 424 “Безоплатно отримані необоротні активи” [101, c.4].
Якщо первісна вартість безоплатно отриманих необоротних активів та сума додаткового капіталу, створення якого пов'язане з отриманням цих активів, відрізняються (зокрема, на суму витрат на транспортування, установлення, монтаж, налагодження, реконструкцію, модернізацію, а також переоцінку таких безоплатно отриманих необоротних активів), то сума визнаного доходу не дорівнюватиме сумі нарахованої амортизації зазначених активів, що не приведе до утворення дебетового сальдо на рахунку обліку додаткового капіталу.
По-четверте, безоплатно отримані ОЗ та супутні їх отриманню витрати на доставку, монтаж, налагодження тощо спочатку слід відобразити на субрахунку 152, а після введення в експлуатацію ОЗ зараховуються на відповідні субрахунки рахунка 10.
По-п'яте, безоплатне отримання об'єкта ОЗ спричинює виникнення доходу лише в податковому обліку, що автоматично впливає на зростання зобов'язань зі сплати податку на прибуток до бюджету. У бухгалтерському обліку така операція не впливає на величину облікового прибутку (збитку) ні в момент оприбуткування об'єкта ОЗ, ні при визнанні доходу (як і в бухгалтерському обліку відображається по дебету субрахунку 424 у кореспонденції з кредитом субрахунку 745 та компенсується сумою нарахованої амортизації). Отже, у цьому випадку виникає постійна різниця між податковим та бухгалтерським (обліковим) прибутком (збитком). Як наслідок, тут ідеться не про відстрочений, а про поточний податок на прибуток [73, c.12].
Отже, відображаючи в бухгалтерському обліку справедливу вартість безоплатно отриманий об'єктів ОЗ по дебету субрахунку 152 “Придбання (створення) основних засобів” (або по дебету рахунка 10 “Основні засоби”) та кредиту субрахунку 424 “Безоплатно отримані необоротні активи”, належну до сплати з цієї величини суми податку на прибуток (за діючою ставкою оподаткування) слід показати записом по дебети субрахунку 424 “Безоплатно отримані необоротні активи” та кредиту рахунка 64 “Розрахунки за податками та платежами” (субрахунок 64 “Розрахунки за податками”).
Облік операцій, пов'язаних із обміном основних засобів. Відображення в обліку господарських операцій, пов'язаних з бартером основними засобами, в залежить від того, є обмінювані основні засоби подібними активами чи ні.
Подібні активи — активи, які мають однакове функціональне призначення та однакову справедливу вартість.
За обміну подібними активами балансова вартість одержаного активу прирівнюється до балансової вартості активу, що передається. Фінансовий результат такої операції не визначається.
Неподібні активи — активи, що мають різну справедливу вартість і (або) різне функціональне призначення [50, c.432].
Згідно з П(С)БО 15 “Дохід” сума доходу за бартерним контрактом визначається за справедливою вартістю активу одержаного або того, що його отримає підприємство, із зменшенням або збільшенням її відповідно на суму переданих чи одержаних грошових коштів та їхніх еквівалентів. Якщо справедливу вартість таких об'єктів неможливо достовірно визначити, дохід визначають за справедливою вартістю об'єктів, переданих за цим бартерним контрактом.
Згідно з П(С)БО 7 “Основні засоби” первісна вартість основного засобу, придбаного в обмін на неподібний об'єкт, дорівнює справедливій вартості переданого об'єкта, збільшеній (зменшеній) на суму грошових коштів чи їхніх еквівалентів, яку передано (одержано) під час обміну. Важливим моментом відображення в бухгалтерському обліку його об’єктів є первинне спостереження.
Первинний облік - це початкова стадія системного сприйняття і реєстрації окремих операцій, що характеризують господарські процеси і явища, які відбуваються на підприємстві. На цій стадії відомості про здійснені господарські операції реєструються в первинних документах.
Первинні документи – вихідний пункт бухгалтерського обліку. Основою для будь – якого бухгалтерського запису, що відображає в обліку господарську операцію та її наслідки, може бути лише первинний документ. Він складається безпосередньо в процесі здійснення тієї чи іншої операції або відразу після її закінчення. Первинний документ стає найпершим письмовим свідоцтвом її здійснення. Історично в бухгалтерському обліку під первинним документом розуміють письмове свідоцтво певної форми та змісту про фактичне здійснення господарської операції, а також право на її здійснення. Документи є підставою для записів на бухгалтерських рахунках, а вміщені в них дані – фундаментом всієї економічної інформації [97, c.230]. Первинна облікова документація про наявність, склад, рух та інші операції, що здійснюються з основними засобами, затверджена наказом Мінстату “Про затвердження типових форм первинного обліку” від 29.12.95 р. № 352. Розглянемо ці форми документів, порядок їх складання та взаємозв’язок.
Відображення операцій з надходження основних засобів на підприємство відображається за допомогою таких документів: акт приймання-передачі (внутрішнього переміщення) основних засобів форма № ОЗ-1, акт про установку, пуск та демонтаж будівельної машини форма № ОЗ-5, інвентарна картка обліку основних засобів форма № ОЗ-6, опис інвентарних карток форма № ОЗ-7, картка обліку руху основних засобів форма № ОЗ-8, накладна, товарно-транспортна накладна, податкова накладна, рахунок тощо.
При оформленні приймання ОЗ акт (форма № ОЗ-1) складається в одному примірнику на кожний окремий об'єкт приймальною комісією, призначеною розпорядженням (наказом) керівника підприємства (організації). Складання загального акта, що оформляє приймання декількох об'єктів ОЗ, допускається тільки при обліку господарського інвентарю, інструменту, обладнання тощо, якщо ці об'єкти є однотипними, мають однакову вартість і прийняті в одному календарному місяці. Акт після його оформлення з доданою технічною документацією, що стосується цього об'єкта, передається до бухгалтерії підприємства, підписується головним бухгалтером та затверджується керівником підприємства, організації чи особами, на це уповноваженими.
Акт приймання-передачі за формою № ОЗ - 1 складається на дату зарахування об'єкта ОЗ на баланс підприємства. При взятті на облік (передачі) об'єктів ОЗ, для яких потрібне складання спеціальних актів державного приймання (наприклад, при введенні в експлуатацію новозбудованого об'єкта), цей акт приймання-передачі може не складатися.
Акт про установку, пуск та демонтаж будівельної машини за формою № ОЗ-5 складають при встановленні, запуску і демонтажі будівельної машини, взятої напрокат. Підписується представником машино-прокатної бази та механіком будівельної ділянки.
Інвентарна картка обліку основних засобів (форма № ОЗ-6): здійснюють записи на підставі актів приймання-передачі основних засобів та акту на списання основних засобів – для обліку окремих об’єктів основних засобів; для групового обліку однотипних об’єктів основних засобів, які надійшли в експлуатацію в одному календарному місяці та мають одне й те ж виробничо-господарське призначення, технічну характеристику та вартість. Як правило заповнюється в одному примірнику та знаходиться у бухгалтерії.
Опис інвентарних карток за формою № ОЗ-7 застосовується для реєстрації інвентарних карток. Ця форма складається в одному примірнику в бухгалтерії.
Картка обліку руху основних засобів (форма № ОЗ-8) застосовується для обліку руху основних засобів за класифікаційними групами, відкривається в бухгалтерії в одному примірнику [4, c.43].
Крім зазначених типових форм первинної документації з руху основних засобів використовують також накладні, податкові накладні, довідки, акти переоцінки, рахунки-фактури, контракти, орендні угоди, паспорти з технічними характеристиками і інвентарних об’єктів, акти інвентаризації та порівняльної відомості за результатами інвентаризації, розрахунки амортизації основних засобів, акти виконаних робіт з ремонту основних засобів, кошториси та угоди на капітальний ремонт, технічне обслуговування основних засобів підрядними організаціями.
Отже, облікове відображення операцій з надходження основних засобів на“ЖЛГЗ. Чуднівська філія” ведеться в задовільному стані. Операції щодо надходження основних засобів відображаються згідно первинних документів в облікових регістрах та звітності достовірно та своєчасно. Проте слід зазначити, що з моменту затвердження пакету первинних документів з обліку основних засобів відбулися істотні зміни в організації бухгалтерського обліку основних засобів. Внаслідок прийняття П(С)БО 7 “Основні засоби”, затвердженого наказом Мінфіну України від 27.04.2004 р. (із змінами та доповненнями) окремі графи типових форм первинних документів втратили свій зміст і на підприємстві не використовуються. Це, наприклад, такі реквізити, як код норми амортизаційних відрахувань, норми амортизаційних відрахувань, джерело придбання (фінансування), дата початку сплати за основні засоби. Водночас окремі показники, наявність яких передбачена П(С)БО 7, опинилися поза реєстрацією в типових формах первинного обліку. Зокрема необхідно ввести додаткові показники до окремих первинних документів та регістрів аналітичного обліку основних засобів, а саме: строк корисного використання основних засобів; справедлива вартість (передбачена у П(С)БО 7 випадках); дата та сума дооцінки або уцінки об’єкта; метод нарахування амортизації; ліквідаційна вартість; сума ПДВ, сплачена у зв’язку із надходженням об’єкта.
Оскільки на ДП “ЖЛГЗ. Чуднівська філія” формування первинних документів відбувається в бухгалтерських програмах пропонуємо з метою підвищення інформаційності та аналітичності первинних документів з обліку основних засобів самостійно вносити відповідні зміни у зазначені вище документи до врегулювання цієї проблеми на державному рівні.
Також для покращення ведення обліку надходження основних засобів на “ЖЛГЗ. Чуднівська філія” бухгалтерам необхідно постійно підвищувати рівень кваліфікації, а керівнику – залучати через певний період часу аудиторів для перевірки стану обліку необоротних активів.
2.2.2. Особливості відображення витрат з поліпшення основних засобів та їх експлуатації в бухгалтерському та податковому обліку
Ефективність використання основних засобів, якісні параметри їх експлуатації пов’язані з їх своєчасним ремонтом, поліпшенням експлуатаційних характеристик, якісним утриманням, що передбачає відповідні витрати. Від своєчасності та якості проведення ремонтних робіт залежить ритмічність випуску продукції, її собівартість і якість, ефективність використання основних засобів.
Методичну основу обліку витрат з ремонту основних засобів визначають міжнародні і вітчизняні регламенти та правила, насамперед Міжнародні стандарти фінансової звітності (МСФЗ) і Положення стандартів бухгалтерського обліку (ПСБО) та законодавча і інструктивна база обліку витрат:
- П(С)БО 7 “ Основні засоби ”;
- “Методичні рекомендації з бухгалтерського обліку основних засобів” ;
- Інструкція із застосування Плану рахунків бухгалтерського обліку ;
- П(С)БО 16 “Витрати”;
- інші нормативні документи.
Проте у цих документах відсутнє чітке визначення змісту робіт, пов’язаних із досягненням якісних параметрів експлуатації основних засобів. Розмежування витрат пов’язаних з підтриманням об’єктів основних засобів у робочому стані, і витрат, пов’язаних з їх поліпшенням та ремонтом є важливим для забезпечення правильного відображення в обліку. Поняття “поліпшення основних засобів” вперше з’явилося в Законі України “Про оподаткування прибутку підприємств”, але, як термін, воно в законі не визначено. Назва пункту 8.7 Закону свідчить про те, що під поліпшенням доцільно розуміти поточний і капітальний ремонт, реконструкцію, модернізацію, технічне переозброєння та інші види робіт, що поліпшують стан основних засобів. Визначення цього поняття необхідне, тим більше, що воно застосовується в П(С)БО 7 “Основні засоби ” та в Рекомендаціях [55].
Капітальний ремонт
Реконструкція
Модернізація
Модифікація
Добудова
Дообладнання
Переозброєння
Інші
Cклад витрат з поліпшення є неоднорідним (рис. 2.1.). Залежно від впливу на стан об’єктів, витрати складаються з поточних і капітальних, що породжує відмінності в їх обліку.
Капітальні
Витрати на поліпшення основних засобів
Поточний ремонт
Профілактичні огляди
Поточні
Рис. 2.1. Склад витрат з поліпшення основних засобів
Для розкриття терміну “ремонт” ми звернулись до економічних словників. Так ремонт ( від латинського remonte – лагодити) – полагодження будь-якого предмету, доведення його до придатного для використання стану [21, c.45]. В перекладі з французької ремонт - це комплекс операцій по відноленню справного чи робочого стану і ресурсу виробів та їх складових частин [2, c.352].
Аналіз вітчизняної і зарубіжної літератури з питань змістовної характеристики ремонтів основних засобів показує, що ремонт зберігає свій зміст, якщо він спрямований на відновлення або підтримання працездатності обладнання без будь-якого технічного удосконалення. Якщо ж у результаті проведених ремонтних робіт відбувається поліпшення технічних характеристик і параметрів об’єкта, то це класифікується як модернізація, а якщо відбулися зміни в об’єкті і поява нових функцій – то це не модернізація, а відновлення первісних властивостей об’єкта - реконструкція. Роботи з добудови або дообладнання сприяють, як правило збільшенню економічних вигод. В затверджених на сьогоднішній день П(С)БО не розкривається поняття економічні вигоди. У П(С)БО 7 “Основні засоби” лише передбачено, що первісна вартість основних засобів збільшується на суму витрат, пов’язаних з поліпшенням об’єкту, які призводять до збільшення майбутніх економічних вигод, очікуваних від використання об’єкту [88]. Згідно п.53 Концептуальної основи майбутня економічна вигода – це потенціал, який може сприяти надходженню на підприємство, безпосередньо або опосередковано, грошових коштів або їх еквівалентів Визнання витрат як чаcтини собівартості активу, зокрема основних засобів, називається капіталізацією [11, c.154]. Таким чином, збільшення економічних вигод є головною передумовою капіталізації витрат.
В національних стандартах також відсутній розподіл витрат на капітальний та поточний ремонти, що є з економічної точки зору не виправданим. Відповідно до Методичних Рекомендацій з обліку основних засобів рішення про характер і визнання робіт такими, що призведуть до збільшення економічних вигод, приймається керівником підприємства з урахуванням результатів аналізу існуючої ситуації та суттєвості цих витрат. При цьому якщо витрати на капітальний ремонт відновлюють чи підтримують первісно очікувані економічні вигоди і списуються в періоді здійснення, то вони є поточними [64]. Але, якщо в ході капітального ремонту здійснюється заміна окремої частини, яка повністю зношена, то такі витрати капіталізуються як окремий об’єкт, тому що термін його корисної експлуатації значно менший, ніж об’єкту, до складу якого вона відноситься. Капіталізуються також витрати з капітальних ремонтів, пов’язаних з доведенням до робочого стану об’єкту, який вже був в експлуатації в інших власника. Такі витрати передбачені в процесі узгодження, а саме зниження покупної вартості об’єкта. Ця норма випливає з порядку формування первісної вартості основних засобів, наведеному в статті 8 П(С)БО 7 [88 ].
Тому, для встановлення відмінності між капітальним та поточним ремонтом на нашу думку необхідно застосовувати дві ознаки:
- періодичність їх проведення;
- вартість робіт.
Зокрема Леонтьєва В. пропонує вартісну ознаку ремонтів підприємствам встановлювати самостійно в Наказі про облікову політику підприємства, так як і для вартісних ознак предметів, що входять до складу малоцінних необоротніх матеріальних активів [48].
Проведений аналіз відображення витрат на ремонт основних засобів в обліку, відповідність його МСФЗ та П(С)БО України показав, що починаючи з 1938 року витрати на поточний ремонт відносилися на собівартість продукції, капітальний ремонт здійснювався за рахунок амортизаційного фонду на капітальний ремонт. Під час війни з 1.07.1941 року капітальний ремонт здійснювався за рахунок амортизаційного фонду на капремонт або собівартості продукції при відсутності його. З 22.03.1988 року у зв’язку з внесеними змінами до Плану рахунків бухгалтерського обліку витрати на ремонт списувалися за рахунок амортизаційного фонду, субрахунок “Ремонтний фонд основних засобів”. З 1.08.1990 року було відмінено створення амортизаційного фонду на капітальний ремонт.
З 1.01.1991 року витрати на всі види ремонту основних виробничих засобів відносилися до складу витрат на виробництво та реалізацію продукції (робіт і послуг), при необхідності створювався ремонтний фонд (резерв). З 07.05.1993 року всі підприємства повинні були створювати резерв на ремонт основних засобів. З 1.01.1995 року зупинено створення даного резерву.
З 1995 року до 1.07.1997 року витрати, пов’язані із закінченим капітальним ремонтом, відносилися на збільшення балансової вартості відповідних основних засобів, а витрати по поточному ремонту списувалися на собівартість продукції (робіт, послуг). З 1.07.1997 року витрати на ремонт у сумі, що не перевищували 5 % балансової (залишкової) вартості основних засобів на початок звітного року, списувалися на собівартість продукції (витрат обігу, робіт, послуг), а різниця – на збільшення балансової вартості основних засобів [44,c.129-131].
Введення нового Плану рахунків бухгалтерського обліку активів, капіталу, зобов'язань і господарських операцій підприємств і організацій та інструкції щодо застосування цього плану, які затверджені наказом Міністерства фінансів України від 30 листопада 1999 року № 291 внесло зміни в організацію бухгалтерського обліку витрат на ремонт. Даним планом рахунків не передбачений рахунок “Ремонт основних засобів”. Це пов'язано з тим, що в бухгалтерському обліку (незалежно від норм податкового законодавства) первісна вартість основних засобів згідно П(С)БО № 7 збільшується лише на суму витрат, пов'язаних з поліпшенням об'єкта, яке призводить до збільшення майбутніх економічних вигод, первісно очікуваних від його використання. Такі витрати будуть відображатися на рахунку 15 “Капітальні інвестиції”. Таким чином, згідно п. 15 П(С)БО № 7 витрати на ремонт повинні відображатися на відповідних рахунках витрат.
З 01.01.2003 року суму витрат на ремонт основних фондів, що може бути віднесена до складу валових, збільшено з 5 до 10 % від сукупної балансової вартості груп основних фондів на початок звітного року. У податковому законодавстві в основу поділу цих витрат щодо віднесення їх на валові витрати покладено не цільовий характер операцій з поліпшення функціонування об'єктів необоротних активів, а розмір самих витрат. Варто зазначити, що обчислюються ці відсотки від балансової (по суті залишкової) вартості, тобто, чим більше знос (у цілому по групі) і потреба в ремонтах, тим меншу вартість ремонтів можна включати до складу валових витрат [40, c.8]. З метою обгрунтування методики обліку поліпшення основних засобів необхідно систематизувати основні положення фінансового та податкового обліку в їх порівнянні (див. табл. 2.6)
Таблиця 2.6. Порівняльна характеристика методики обліку витрат з поліпшення основних засобів
|
Фінансовий облік |
Податковий облік |
|
Склад витрат на поліпшення |
|
|
Модернізація, модифікація, добудова, дообладнання, реконструкція та інше. |
Поточний та капітальний ремонт, реконструкція, модернізація, технічне переозброєння та інше. |
|
Порядок списання витрат |
|
|
Капіталізація витрат, що призводить до збільшення очікуваних вигод від використання об’єкту. Списання на витрати звітного періоду витрат, які спрямовані на утримання об’єкту в робочому стані. |
Приєднання до балансової вартості відповідних груп основних засобів суми витрат, яка перевищує 10 % балансової вартості всіх груп на початок року. Списання на валові витрати суми, меншої за 10% балансової вартості всіх груп на початок року |
|
Розподіл витрат капітального характеру |
|
|
Відносяться на збільшення первісної вартості об’єктів, стан яких поліпшено |
|
|
Розподіл понаднормових витрат |
|
|
Сума витрат, що перевищила 10-відсотковий ліміт, розподіляється пропорційно сумі фактично понесених витрат на поліпшення груп 2,3, 4 чи окремих об’єктів групи 1 |
Як видно з таблиці 2.6 методика відображення витрат з поліпшення основних засобів суттєво відрізняється. Отже, надалі детальніше розглянемо порядок відображення таких витрат спочатку у податковому обліку. Відповідно до п.8.7 ст.8 Закону України Про оподаткування прибутку підприємств” поточний та капітальний ремонт, реконструкція, модернізація, технічне переозброєння та інші види поліпшення основних фондів класифікуються як поліпшення основних фондів, а порядок відображення таких витрат у податковому обліку визначено пп. 8.7.1 п. 8.7 цієї статті, згідно з яким платники податку мають право протягом звітного періоду віднести до валових витрат будь-які витрати, пов'язані з поліпшенням основних фондів, що підлягають амортизації, у сумі, що не перевищує 10% від сукупної балансової вартості всіх груп основних фондів станом на початок такого звітного періоду. Витрати, що перевищують зазначену суму, розподіляються пропорційно сумі фактично понесених платником податку витрат на поліпшення основних фондів груп 2, 3, 4 чи окремих об'єктів основних фондів групи 1 та збільшують балансову вартість основних фондів відповідних груп чи окремих об'єктів основних фондів групи 1 станом на початок розрахункового кварталу [ 29].
Виходячи з вищезазначеного, щодо будь-яких витрат, пов'язаних з поліпшенням основних фондів, у сумі, що не перевищує 10% від сукупної балансової вартості всіх груп основних фондів станом на початок такого звітного періоду, платник податку може прийняти одне із двох рішень. Перше рішення – амортизувати такі витрати. У цьому випадку платник податку на суму витрат, які пов'язані з поліпшенням основних фондів, у сумі, що не перевищує 10% від сукупної балансової вартості всіх груп основних фондів станом на початок такого звітного періоду, має збільшити сукупну балансову вартість груп 2, 3, 4 та окремих об'єктів основних фондів групи 1. При цьому збільшується балансова вартість тих основних фондів груп 2, 3, 4 та окремих об'єктів основних фондів групи 1, безпосередньо по яких здійснювалося поліпшення. Слід зазначити, що збільшення відповідних балансових вартостей груп 2, 3, 4 чи окремого об'єкта основних фондів групи 1 не може відбутися раніше, ніж буде завершено ремонт. Під час здійснення ремонту момент збільшення відповідної балансової вартості для цілей амортизації має визначатися за тими ж правилами, що і для придбання основних фондів.
Для цього слід застосовувати формулу розрахунку балансової вартості:
Б(а) = Б(а-1) + П(а-1) - В(а-1) - А(а-1) (1)
де:
Б(а) - балансова вартість групи (окремого об'єкта основних фондів групи 1) на початок розрахункового кварталу;
Б(а-1) - балансова вартість групи (окремого об'єкта основних фондів групи 1) на початок кварталу, що передував розрахунковому;
П(а-1) - сума витрат, понесених на придбання основних фондів, здійснення капітального ремонту, реконструкцій, модернізацій та інших поліпшень основних фондів, що підлягають амортизації, протягом кварталу, що передував розрахунковому;
В(а-1) - сума виведених з експлуатації основних фондів(окремого об'єкта основних фондів групи 1) протягом кварталу, що передував розрахунковому;
А(а-1) - сума амортизаційних відрахувань, нарахованих укварталі, що передував розрахунковому.
Друге рішення – віднести такі витрати до валових витрат. У цьому випадку платник податку на суму витрат, які пов'язані з поліпшенням основних фондів, у сумі, що не перевищує 10% від сукупної балансової вартості всіх груп основних фондів станом на початок такого звітного періоду, не збільшує балансову вартість груп 2, 3, 4 та окремих об'єктів основних фондів групи 1. Механізм розподілу витрат на поліпшення основних фондів розглянуто на прикладі в додатку К
Тепер розглянемо відображення в бухгалтерському обліку витрат на ремонт та інші поліпшення основних засобів.
Для цілей бухгалтерського обліку витрати, пов'язані з поліпшенням об'єктів основних засобів, розподіляються так:
- витрати, спрямовані на збільшення майбутніх економічних вигід, із самого початку очікуваних від використання об'єктів основних засобів. До таких витрат належать:
- витрати, пов'язані з модернізацією, модифікацією, добудуванням, реконструкцією і т. д. Відповідно до п. 14 П(С)БО 7 на суму таких витрат, пов'язаних з поліпшенням об'єкта основних засобів, збільшується його первісна вартість;
- витрати, здійснювані для підтримки об'єкта основних засобів у робочому стані, а саме: на всі види ремонтів і технічне обслуговування об'єктів основних засобів. Відповідно до п. 15 П(С)БО 7 ці витрати включаються до складу витрат звітного періоду.
Згідно з Інструкцією № 291 витрати на поліпшення об'єктів основних засобів, що збільшують їх первісну вартість, відображаються у складі капітальних інвестицій і групуються на субрахунках рахунку 15 “Капітальні інвестиції”. Після закінчення робіт суми таких витрат списуються з кредиту рахунку 15 “Капітальні інвестиції” на дебет рахунку 10 “Основні засоби”на збільшення вартості об'єкта основних засобів [36].
Витрати на ремонт, здійснювані для підтримки об'єкта основних засобів у робочому стані, й одержання з самого початку певної суми економічних вигід від проведення ремонту, відображаються за дебетом рахунку 23 “Виробництво” або рахунків класу 9 “Витрати діяльності” (91 “Загальновиробничі витрати”, 92 “Адміністративні витрати”, 93 “Витрати на збут”, 94 “Інші витрати операційної діяльності” тощо).
Наведемо перелік типової кореспонденції рахунків:
Д-т 23, 91, 92, 93, 94 К-т 20, 22, 25 – списання запасів, витрачених на ремонти основних засобів, на поточні витрати виробництва;
Д-т 23, 91, 92, 93, 94 К-т 631, 685, 372 – списання вартості робіт, послуг, поставок цінностей, витрачених на ремонти основних засобів;
Д-т 152 “Придбання (виготовлення) основних засобів” – К-т 10 “Основні засоби” – виведення з експлуатації на час модернізації й ремонту об'єкта основних засобів (застосовується в першу чергу для об'єктів групи 1 основних засобів, тому що в цьому випадку податковий облік збігається з бухгалтерським: амортизаційна вартість основних засобів при виведенні з експлуатації прирівнюється до нуля);
Д-т 152 К-т 631 – віднесення до складу капітальних витрат, пов'язаних з модернізацією й ремонтом основних засобів;
Д-т 152 К-т 372 – віднесення до складу капітальних витрат, пов'язаних з модернізацією й ремонтом, здійснених через підзвітних осіб;
Д-т 152 К-т 66 “Розрахунки за виплатами працівникам”, К-т 65 “Розрахунки зі страхування” – віднесення на капітальні витрати, пов'язані з модернізацією, нарахуванням заробітної плати й внесків з фонду оплати праці до державних цільових фондів;
Д-т 641 – субрахунок розрахунків з бюджетом з ПДВ К-т 631, 685, 372 – відображення податкового кредиту з ПДВ за придбаними (оплаченими, поставленими) матеріальними цінностями, роботами, послугами;
Д-т 10 К-т 152 – списання капітальних витрат на модернізацію й ремонт на збільшення балансової вартості окремих об'єктів основних засобів;
Д-т 23, 91, 92, 93, 94 К-т 152 – списання за наказом керівника частини витрат, спочатку визнаних підприємством капітальними, на поточні витрати діяльності або на загальновиробничі, адміністративні витрати, витрати на збут або інші операційні витрати [6, c.129].
Відображення витрат на ремонт і поліпшення об'єктів основних засобів, узятих в операційну оренду, має деякі особливості:
- витрати орендаря на поточний ремонт відображаються в складі його витрат за дебетом рахунків 23, 91, 92, 93, 94 (залежно від напряму використання орендованого об'єкта основних засобів). На практиці рекомендується відкривати до відповідних рахунків субрахунки "Ремонт орендованих об'єктів основних засобів" для визначення сум фактичних витрат на ремонт;
- витрати орендаря на модернізацію, реконструкцію і т. д., якщо це передбачено договором оренди, відображаються як капітальні інвестиції. Такі витрати акумулюються за дебетом субрахунку 153 "Придбання (виготовлення) інших необоротних матеріальних активів" у кореспонденції з кредитом рахунків 631, 685, 20, 22, 685, 661, 65 тощо. Після завершення робіт орендар робить запис: дебет рахунку 117 "Інші необоротні матеріальні активи" – кредит рахунку 153 [25, c.143].
Приклад відображення витрат на модернізацію власних основних засобів наведено в додатку Л.
Для оформлення впровадження в експлуатацію основних засобів після завершення їх капітального або поточного ремонту, реконструкції чи модернізації використовується типова форма № ОЗ-2 “Акт приймання - передачі відремонтованих, реконструйованих та модернізованих об’єктів”. Документування зазначених вище робіт виконують підрозділи – виконавці. Пізніше акти передають до бухгалтерії і вони є підставою для складання бухгалтерських записів, записів в інвентарних картках обліку основних засобів про проведені роботи, їхню вартість та ін.
У технічному паспорті відповідного об’єкта основних засобів, за потреби (наприклад, у разі модернізації їх), відносять дані про зміну технічних характеристик, добудову тощо. “Акт приймання - передачі відремонтованих, реконструйованих та модернізованих об’єктів ” складають теж у трьох примірниках: перший – для бухгалтерії; другий – для підрозділу, який виконував відповідні роботи. Третій примірник акта отримує матеріально відповідальна особа, яка приймає об’єкт на відповідальне зберігання.
Якщо ремонтні роботи виконує підрядна організація можна складати й інші відповідні документи: акти виконаних робіт, договори, рахунки, накладні, кошториси та угоди на капітальний ремонт, технічне обслуговування основних засобів підрядними організаціями [51, c.349].
Отже, порядок розподілу та списання витрат на поліпшення основних засобів у фінансовому та податковому обліку суттєво відрізняються. Це викликано необхідністю ведення групового обліку балансової вартості основних засобів з метою оподаткування, на відміну від обліку окремих об’єктів у бухгалтерському обліку. Вказані відмінності не дозволяють забезпечити єдність показників. Оскільки, бухгалтерський облік є єдиною підставою для податкових розрахунків, необхідним є узгодження даних методик. Крім того, порівняння даних бухгалтерського та податкового обліку є дійовим прийомом контролю правильності звітної інформації.
Деякі спеціалісти рекомендують варіанти поєднання методик фінансового та податкового обліку на рахунках бухгалтерського обліку.
Зокрема, Павлюк І. пропонує застосування субрахунку 156 “ Витрати на поліпшення об’єктів основних засобів”, з якого розподілені витрати списуються, відповідно, на витрати поточного періоду (в межах 10 % балансової вартості на початок року) і на збільшення балансової вартості основних засобів, тобто в дебет рахунку 10 “ Основні засоби ” (понад 10 %) [58, c.2].
Ще один варіант поєднання розроблено Хоминим П. Він пропонує застосовувати транзитні рахунки валових доходів та витрат, тобто податкового обліку. Через ці рахунки проводять витрати, в межах 10 % балансової вартості основних засобів на початку року. Але залишок витрат, що перевищує встановлену межу, як і в першому варіанті, списується на рахунок 10 “ Основні засоби ” [53].
Раціональним, на наш погляд, є варіант ведення податкового обліку в системі бухгалтерських рахунків запропонований Макеєвою О. Зокрема, вона пропонує використання спеціального рахунку обліку валових витрат серед рахунків класу 8. Це може бути, наприклад, рахунок 86, до якого відкривається субрахунок “Витрати з поліпшення основних засобів ”. На цей рахунок мають відноситися лише витрати в межах 10 % балансової вартості основних засобів на початок року. Витрати, що перевищують 10 % відображаються у фінансовому обліку за загальною методикою (див. Додаток М) [35,c.5].
Підводячи підсумок, можна сказати, що діючі законодавчі та нормативні документи передбачають отримання повної інформації про витрати з поліпшення стану основних засобів, тому сукупність таких витрат повинна розглядатися як самостійний об’єкт обліку. Суттєві відмінності вимог податкового законодавства та нормативів фінансового обліку не дають можливості системного податкового обліку витрат з поліпшення основних засобів на рахунках бухгалтерського обліку. Тому, можливим є лише узгодження двох методик.
На ДП “ЖЛГЗ. Чуднівська філія” облік витрат з поліпшення основних засобів ведеться згідно загальної методики відображення у фінансовому обліку так і з дотриманням вимог податкового законодавства. З метою забезпечення повноти і точності відображення витрат з поліпшення основних засобів на ДП “ЖЛГЗ. Чуднівська філія” пропонуємо використовувати спеціальний рахунок для відображення їх частки, що підлягає віднесенню на валові витрати у податковому обліку.
2.2.3 Бухгалтерський облік операцій з вибуття основних засобів
В процесі постійного використання під час основної діяльності підприємства, основні засоби можуть морально та/або фізично зношуватися. Якщо з будь-яких причин основний засіб не відповідає ознакам активу, то приймається рішення про його реалізацію або ліквідацію.
Випадки списання основних засобів з балансу підприємства наведені в рисунку 2.2.
Напрямки вибуття основних засобів
Реалізація за грошові кошти
Передача за договором дарування стороннім юридичним та фізичним особам
Списання внаслідок морального або фізичного зносу
Ліквідація при аваріях, стихійних лихах та інших надзвичайних ситуаціях, викликаних екстремальними умовами
В зв’язку з реконструкцією та новим будівництвом
Передача у вигляді внеску до статутного капіталу інших підприємств
З інших причин
Рис. 2.2.Напрямки вибуття основних засобів
Питанням відображення в бухгалтерському обліку операцій з вибуття об'єктів ОЗ у результаті їх продажу присвячено норми кількох П(С)БО, зокрема П(С)БО 7 і П(С)БО 27.
Так, з 01.01.2008 р. набула чинності нова редакція П(С)БО 27, що регулює порядок оцінки та методику відображення в бухгалтерському обліку необоротних активів та груп вибуття, утримуваних для продажу.
Відповідно до вимог цього стандарту підприємства із зазначеної дати мають класифікувати необоротні активи (у тому числі ОЗ) залежно від того, використовуються вони за призначенням або призначені для подальшого продажу. При цьому визнані утримуваними для продажу ОЗ та групи вибуття припиняють відображатися у складі необоротних активів та переводяться до складу оборотних активів [46, c.52].
Основні засоби та групи вибуття визнаються утримуваними для продажу тільки при дотриманні всіх умов, установлених п. 1 розділу II П(С)БО 27, а саме:
Після переведення ОЗ (у тому числі ОЗ, що входять до групи вибуття) до складу необоротних активів, утримуваних для продажу, амортизація на такі активи не нараховується.
Визнання об'єкта ОЗ утримуваним для продажу в бухгалтерському обліку відображається в такій послідовності:
1. Списується сума накопиченої амортизації: по дебету субрахунку 131 в кореспонденції з кредитом відповідного субрахунку рахунку 10;
2. Відображається переведення об’єкта ОЗ, утримуваного для продажу, зі складу необоротних активів до складу оборотних активів: по дебету субрахунку 286 “Необоротні активи та групи вибуття, утримувані для продажу” рахунка 28 “Товари” в кореспонденції з кредитом відповідного субрахунку рахунка 10 [76,c.12].
Надалі на кожну дату балансу ОЗ та групи вибуття, утримувані для продажу, повинні будуть відображатися в бухгалтерському обліку та фінансовій звітності відповідно до п. 9 розділу II П(С)БО 27, а саме за найменшою з двох вартостей: балансовою вартістю або чистою вартістю реалізації (справедливою вартістю активу за вирахуванням очікуваних витрат на його реалізацію). Суми коригування при цьому зараховуються до складу інших операційних доходів (витрат) звітного періоду (п. 10 розділу II П(С)БО 27), тобто по дебету субрахунку 949 “Інші витрати операційної діяльності” рахунка 94 “Інші витрати операційної діяльності” чи кредиту субрахунку 719 “Інші доходи від операційної діяльності” рахунка 71, “Інший операційний дохід”.
Доходи від реалізації ОЗ, визнаних утримуваними для продажу, відображаються на субрахунку 712 “Дохід від реалізації інших оборотних активів” рахунка 71 “Інший операційний дохід”. При цьому балансова вартість такого активу при його реалізації списується на субрахунок 943 “Собівартість реалізованих виробничих запасів” рахунка 94 “Інші витрати операційної діяльності”. Для обліку необоротних об’єктів, які вирішено продати, у Плані рахунків та Інструкції № 291 тепер передбачено субрахунок 286 “Необоротні активи та групи вибуття, утримувані для продажу”, на якому ведеться облік наявності та руху необоротних активів та груп вибуття, які визнаються утримуваними для продажу. Цей субрахунок входить до рахунку 28 “Товари”, який відповідно до Інструкції № 291 призначений для обліку руху товарно-матеріальних цінностей, що надійшли на підприємство з метою продажу [36]. Цей рахунок згідно з Інструкцією використовують в основному збутові, торгові та заготівельні підприємства й організації, а також підприємства громадського харчування. На промислових та інших виробничих підприємствах рахунок 28 “Товари” застосовується для обліку будь-яких виробів матеріалів, продуктів, які спеціально придбані для продажу. Включення необоротних активів утримуваних для продажу, до складу товарів
(рахунок 28) викликає певне методологічне неузгодження. Адже доходи і втрати від їх реалізації, як зазначалося вище, обліковуються як доходи і втрати від реалізації виробничих запасів. Для обліку операцій з реалізації товарів Планом рахунків передбачені субрахунки 702, 902; а для обліку реалізації виробничих запасів – субрахунки 712, 943. При цьому п. 33 П(С)БО 7 “Основні засоби” не передбачає списання з балансу об’єктів основних засобів при переведенні їх до складу запасів, а навпаки, встановлює, що основні засоби можуть вибувати, зокрема, при їх продажу. Відповідно, в Інструкції № 291 передбачено, що вибуття основних засобів унаслідок продажу відображається в бухгалтерському обліку за кредитом рахунку 10 “Основні засоби”. Доходи від реалізації необоротних активів, утримуваних для продажу, мають відображатися за кредитом субрахунку 719 “Інші доходи від операційної діяльності” з наведенням у статті “Інші операційні доходи” (рядок 060) Звіту про фінансові результати (форма № 2), собівартість реалізованих необоротних активів, утримуваних для продажу, відображатися за дебетом субрахунку 949 “Інші витрати операційної діяльності” з наведенням у статті “Інші операційні витрати” (рядок 090) Звіту про фінансові результати (форма № 2) [91]. Такий порядок не зовсім узгоджується з Інструкцією № 291 та змінами, внесеними наказом Мінфіну №353 до пояснень щодо відображення на субрахунках 712 та 943. Така позиція, на думку багатьох практиків, не відповідає пунктам 28, 31 П(С)БО 3 “Звіт про фінансові результати”, відповідно до яких дохід від реалізації необоротних активів показується в статті “Інші доходи”, а собівартість реалізації необоротних активів – у статті “Інші витрати” [33]. До того ж цей підхід суперечить статті 4 Закону України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні” щодо визначення одним із основних принципів бухгалтерського обліку та фінансової звітності принцип превалювання сутності над формою – адже відчуження необоротних активів не є операційною діяльністю підприємства. Відповідно до П(С)БО 3 операційна діяльність – це основна діяльність підприємства, а також інші види діяльності, які не є інвестиційною чи фінансовою діяльністю. Згідно з П(С)БО 4 “Звіт про рух грошових коштів” інвестиційна діяльність – придбання та реалізація тих необоротних активів, а також тих фінансових інвестицій, які не є складовою частиною еквівалентів грошових коштів. Отже, придбання та реалізація необоротних активів є інвестиційною діяльністю. Згідно норм П(С)БО 27 відображення реалізації необоротних активів у бухгалтерському обліку має бути таким, що наведено у табл. 2.7.
Таблиця 2.7. Облік реалізації об’єкта основних засобів за П(С)БО 27
|
№ з.п |
Зміст господарських операцій |
Кореспонденція рахунків |
|
|
1 |
2 |
3 |
|
|
1. |
Визнано об’єкт основних засобів утримуваним для продажу |
||
|
1.1 |
Списано знос об’єкту |
131 “Знос основних Засобів” |
10 “Основні засоби” |
|
1.2 |
Відображено залишкову вартість об’єкту, що визнано необоротним активом, який утримується для продажу |
286 “Необоротні активи та групи вибуття, утримувані для продажу” |
10 “Основні засоби” |
|
2. |
Реалізовано об’єкт основних засобів, що утримується для продажу |
||
|
2.1 |
Списана балансова вартість реалізованого необоротного активу, що утримувався для продажу |
943 “Собівартість реалізованих виробничих запасів” |
286 “Необоротні активи та групи вибуття, утримувані для продажу” |
|
2.2 |
Відображено дохід від продажу об’єкту |
377 “Розрахунки з іншими дебіторами” |
712 “Дохід від реалізації оборо- тних активів” |
|
2.3 |
Відображена сума податкових зобов’язань з ПДВ |
712 “Дохід від реалі- зації оборотних активів” |
641 “Розрахунки за податками” |
Слід зазначити, що між подією визнання об’єкту основних засобів таким, що утримується для продажу, та подією реалізації такого об’єкту може пройти час, на який припадає одна чи декілька дат балансу. На дату балансу такі об’єкти основних засобів мають відображатися у бухгалтерському обліку за найменшою із оцінок: балансовою вартістю або чистою вартістю реалізації. Нагадаймо, що чиста вартість реалізації – це різниця між очікуваною ціною реалізації та очікуваними витратами, пов’язаними з цією реалізацію. У цьому випадку П(С)БО 27 передбачено на кожну дату балансу відбивати коригування балансової вартості таких об’єктів із зарахуванням суми коригування до складу інших операційних доходів або витрат звітного періоду.
З наведених положень П(С)БО 27 багато фахівців у сфері бухгалтерського обліку доходять до висновку, що на сьогодні продаж об'єктів ОЗ не можна відобразити в обліку без їх перекваліфікації в необоротні активи, утримувані для продажу.
Разом з тим, на нашу думку, діючим правилам бухгалтерського обліку в деяких випадках не суперечитиме й відображення в обліку вибуття об'єктів ОЗ без їх перекваліфікації в необоротні активи, утримувані для продажу. На підтвердження своєї позиції нагадаємо положення пп. 33 і 34 П(С)БО 7:
“33. Об'єкт основних засобів вилучається з активів (списується з балансу) при його вибутті внаслідок продажу, безоплатної передачі або невідповідності критеріям визнання активом.
34. Фінансовий результат від вибуття об'єктів основних засобів визначається вирахуванням з доходу від вибуття основних засобів їх залишкової вартості, непрямих податків і витрат, пов'язаних з вибуттям основних засобів” [88].
Як бачимо, П(С)БО 7 прямо передбачає можливість відображення в обліку операцій з продажу ОЗ, а також визначає порядок розрахунку фінансового результату від такого вибуття.
Відображення операції з продажу об'єктів ОЗ не класифікованих підприємством як необоротні активи, утримувані для продажу, починається зі списання суми накопиченої амортизації по дебету субрахунку 131 в кореспонденції з кредитом відповідного субрахунку рахунка 10.
При цьому звертаємо увагу, що з набранням чинності наказом Мінфіну “Про затвердження змін до деяких нормативно-правових актів Міністерства фінансів України з бухгалтерського обліку” від 05.03.2008 р. № 353 дещо змінився звичний порядок відображення продажу ОЗ на рахунках бухгалтерського обліку. Згаданим наказом субрахунок 742 “Дохід від реалізації необоротних активів” перейменований на “Дохід від відновлення корисності активів” рахунка 74 “Інші доходи” і вже не застосовується для відображення доходів від продажу об'єктів ОЗ. Аналогічно Мінфін змінив назву і, головне, зміст облікової інформації, що обліковується на субрахунку 972 “Втрати від зменшення корисності активів” рахунка 97 “Інші витрати”. Цей рахунок тепер також не застосовується для списання залишкової вартості реалізованих об'єктів ОЗ.
На нашу думку, на сьогодні, якщо об'єкти ОЗ не перекваліфіковано в необоротні активи, утримувані для продажу, у складі доходів/витрат підприємства має відображатися тільки остаточний фінансовий результат від реалізації таких об'єктів ОЗ.
Так, сума перевищення договірної вартості переданого об'єкта ОЗ (без урахування ПДВ) над його залишковою вартістю відображається у складі доходу від звичайної діяльності (субрахунок 746 “Інші доходи від звичайної діяльності” рахунка 74 “Інші доходи”). У свою чергу, при збитковому продажу сума перевищення залишкової вартості необоротного активу над його продажною вартістю (без ПДВ) списується до складу витрат звичайної діяльності (субрахунок 977 “Інші витрати звичайної діяльності” рахунка 97 “Інші витрати”) [34].
На наш погляд, такий порядок обліку операцій з продажу об'єктів ОЗ повністю узгоджується з вимогами п. 34 П(С)БО 7, згідно з яким фінансовий результат від операції з продажу об'єкта ОЗ визначається як різниця між доходом від реалізації такого об'єкта ОЗ (без урахування ПДВ) та залишковою вартістю проданого об'єкта, непрямих податків та витрат, пов'язаних з вибуттям ОЗ.
Також, при визначенні залишкової вартості слід пам'ятати, що відповідно до п. 29 П(С)БО 7 нарахування амортизації припиняється починаючи з місяця, наступного за місяцем вибуття об'єкта ОЗ.
Правила податкового обліку операцій з продажу об'єктів ОФ регулюються положеннями Закону про податок на прибуток і залежать від того, об'єкти ОФ якої групи продаються. При цьому основна відмінність в оподаткуванні операцій з продажу об'єктів ОФ групи 1 від оподаткування таких операцій за участі ОФ груп 2, 3 і 4 полягає в такому: у першому випадку одним з головних показників є балансова вартість об'єкта ОФ групи 1, а у другому — балансова вартість усієї групи. Пояснюється ця відмінність принциповими розбіжностями в порядку обліку балансової вартості ОФ: облік вартості ОФ груп 2, 3 і 4 ведеться не пооб'єктно, а стосовно групи в цілому, що не дає можливості визначити балансову (залишкову) вартість конкретного об'єкта.
Порядок оподаткування операцій з продажу окремих об'єктів ОФ групи 1 регламентується п.п. 8.4.3 ст. 8 Закону про податок на прибуток. Згідно з цим підпунктом у разі виведення з експлуатації окремих об'єктів ОФ групи 1 у зв'язку з їх продажем балансова вартість групи зменшується на суму балансової вартості такого об'єкта (тобто на його залишкову вартість, відображену в податковому обліку).
Податкові наслідки в цьому випадку виникають у такому порядку:
Дещо інший порядок оподаткування операцій з продажу об'єктів ОФ груп 2, 3, 4 передбачено п.п. 8.4.4 ст. 8 Закону про податок на прибуток. Так, у разі виведення з експлуатації ОФ груп 2, З і 4 у зв'язку з їх продажем балансова вартість таких груп зменшується на суму вартості продажу таких ОФ (вартості продукції, робіт, послуг, отриманих у межах бартерних (товарообмінних) операцій). Якщо сума вартості продажу ОФ дорівнює чи перевищує балансову вартість відповідної групи, її балансова вартість прирівнюється до нуля, а сума перевищення включається до валового доходу платника податку відповідного періоду. Зрозуміло, що в ситуації, коли вартість продажу ОФ груп 2, 3 і 4 не перевищує балансову вартість відповідної групи ОФ, така операція не спричинить ні зміни валових доходів, ні зміни валових витрат. У такому разі балансова вартість відповідної групи ОФ просто зменшиться на вартість продажу об'єкта ОФ.
На сьогодні групи ОФ можуть включати підгрупи, до яких застосовуються відповідно “старі” чи “нові” норми амортизації. З урахуванням цього у платників податків неминуче виникає запитання, як застосовувати загальне правило оподаткування операцій з продажу ОФ груп 2, З і 4, установлене п.п. 8.4.4 ст. 8 Закону про податок на прибуток, за умови, що у групах можуть бути наявні об'єкти різних підгруп, які амортизуються за різними ставками.
Так, за роз'ясненнями фахівців ДПАУ, при продажу ОФ групи 2 чи 3, витрати на придбання, виготовлення або поліпшення яких амортизуються за “cтарими” нормами (6,25 або 3,75 % відповідно), зменшенню підлягає не сукупна балансова вартість таких груп, а балансова вартість відповідної підгрупи, що амортизується за такими нормами. При цьому, якщо сума вартості продажу зазначених ОФ перевищує балансову вартість такої підгрупи, балансова вартість підгрупи, що амортизується за «новими» нормами (10 або 6 % відповідно), підлягає зменшенню на суму перевищення вартості продажу цих ОФ над балансовою вартістю підгрупи, що амортизується за “старими” нормами [27].
Ідентичний підхід пропонується поширити і на продаж об'єктів ОФ групи 2 чи 3, витрати на придбання, виготовлення або поліпшення яких амортизуються за “новими” нормами.
При визначенні податкових наслідків від продажу ОФ у податковому обліку насамперед слід правильно визначити балансову вартість ОФ груп 2, 3 та 4 (окремого об'єкта групи 1). А для цього, у свою чергу, потрібно враховувати наступне.
Як відомо, у податковому обліку амортизація припиняє нараховуватися з кварталу, наступного за кварталом вибуття ОФ (тобто в податковому обліку ОФ амортизуються включно по квартал вибуття). Такого висновку можна дійти відразу з трьох положень Закону про податок на прибуток.
Перш за все п.п. 8.3.1 ст. 8 Закону про податок на прибуток передбачено, що ставка податкової амортизації застосовується до балансової вартості відповідної групи ОФ на початок звітного кварталу. Норма аналогічного змісту міститься в п.п. 8.6.1 ст. 8 Закону про податок на прибуток. А оскільки так, то балансова вартість об'єктів ОФ, що значилися в обліку підприємства на початок звітного кварталу і були продані протягом цього кварталу, амортизується в загальновстановленому порядку.
Крім того, подібний висновок випливає і з формули розрахунку балансової вартості, що міститься в п.п. 8.3.2 ст. 8 Закону про податок на прибуток.
У зв'язку з цим при визначенні валових доходів (валових витрат) від продажу:
Інакше кажучи, при продажу ОФ балансову вартість об'єкта (групи) потрібно брати з урахуванням амортизації, нарахованої за квартал, в якому вони продаються [1, c.11]
Наступний нюанс, в якому слід розібратися, відображаючи в податковому обліку продаж ОФ, стосується моменту відображення валових доходів і валових витрат при авансовій формі розрахунку за продані необоротні активи.
Оскільки порядок відображення в податковому обліку операцій з ОФ регулюється особливими правилами, установленими ст. 8 Закону про податок на прибуток, то загальним правилом визначення дати збільшення валових доходів/валових витрат (правилом першої події) у цьому випадку керуватися не можна. З пп. 8.4.3 і 8.4.4 цього Закону випливає, що для визначення валових доходів (валових витрат) від продажу ОФ необхідно знати як вартість продажу, так і балансову вартість об'єкта ОФ (групи ОФ). Разом з тим до дати відвантаження об'єкта, що реалізується, другу із зазначених величин визначити неможливо. Тому при авансовій формі оплати за ОФ податкові наслідки відповідно до Закону про податок на прибуток буде відображено тільки за датою другої події — відвантаження, тобто виведення ОФ з експлуатації.
А у зворотній ситуації, коли відвантаження ОФ є першою подією, потрібно відображати валові доходи (валові витрати) саме за датою такої першої події — відвантаження. Адже і виручка (вартість продажу), і балансова вартість об'єкта (групи), необхідна для визначення податкового результату продажу об'єкта, уже будуть відомі.
Пригадаємо про необхідність застосування звичайних цін при продажу ОФ. Як уже зазначалося, при продажу ОФ у випадках, передбачених пп. 7.1.1, 7.4.1 — 7.4.3 ст. 7 Закону про податок на прибуток, мають застосовуватися звичайні ціни. Згідно з цими підпунктами звичайні ціни застосовуються при бартерних операціях, операціях з пов'язаними особами, а також з неплатниками податку на прибуток чи особами, які сплачують податок за ставками іншими, ніж сам платник податків.
У зв'язку з цим обережні платники податків при відображенні доходу від продажу ОФ вважатимуть за краще в таких випадках визначати його суму з урахуванням рівня звичайних цін.
База оподаткування при продажу ОФ визначається:
- у загальному випадку — згідно з п. 4.1 ст. 4 Закону про ПДВ, а саме виходячи з договірної (контрактної) вартості, але не нижче звичайних цін. Якщо звичайна ціна на об'єкт ОФ перевищує договірну більше ніж на 20 %, база оподаткування операції з поставки такого об'єкта визначається виходячи зі звичайної ціни;
- при продажу ОФ за бартером або пов'язаним особам — згідно зп. 4.2 ст. 4 Закону про ПДВ, а саме виходячи з фактичної ціни операції, але не нижче звичайних цін. При цьому 20-відсоткове обмеження, про яке йшлося вище, не застосовується. Отже, на звичайну ціну слід орієнтуватися навіть у тому разі, якщо фактична ціна операції нижче звичайної менше ніж на 20 %.
Дата виникнення податкових зобов'язань при продажу ОФ відповідно до п.п. 7.3.1 ст. 7 Закону про ПДВ визначається за відомим правилом першої події. Приклади відображення операцій з продажу ОЗ у бухгалтерському та податковому обліку наведено в додатку Н.
Отже, особливості податкового обліку операцій з продажу невиробничих фондів є такими:
Бухгалтерський облік продажу ОЗ невиробничого призначення здійснюється в тому самому порядку, що й облік ОЗ, які беруть участь у господарській діяльності підприємства.
Документи в яких відображаються операції з вибуття основних засобів представлено в таблиці 2.8
Таблиця 2.8. Характеристика типових форм первинних документів з обліку вибуття основних засобів
|
Форма документу |
Назва документу |
Примітки |
|
1 |
2 |
3 |
|
ОЗ -1 |
Акт приймання-передачі (внутрішнього переміщення) основних засобів |
Складається на кожний об'єкт окремо, а на декілька - лише в тому випадку, коли об'єкти однотипні, мають однакову вартість і прийняті одночасно на відповідальне зберігання однією й тією ж особою |
|
ОЗ -3 |
Акт на списання основних засобів |
Після ліквідації основних засобів і складання актів на списання основних засобів перший примірник передається до бухгалтерії, де на його підставі робиться запис до інвентарного списку основних засобів |
|
ОЗ -4 |
Акт на списання автотранспортних засобів |
Складається в двох примірниках, підписують члени комісії, затверджує керівник підприємства або уповноважена ним на це особа |
|
ОЗ-6 |
Інвентарна картка обліку основних засобів |
Здійснюються записи на підставі актів приймання-передачі основних засобів та акту на списання основних засобів: для обліку окремих об'єктів основних засобів; для групового обліку однотипних об'єктів основних засобів, які надійшли в експлуатацію в одному календарному місяці та мають одне й те ж виробничо-господарське призначення, технічну характеристику та вартість. Як правило, заповнюється в одному примірнику та знаходиться у бухгалтерії |
|
ОЗ -7 |
Опис інвентарних карток з обліку основних засобів |
Застосовується для реєстрації інвентарних карток. Ця форма складається в одному примірнику в бухгалтерії |
|
ОЗ -8 |
Картка обліку руху основних засобів |
Застосовується для обліку руху основних засобів за класифікаційними групами. Відкривається в бухгалтерії в одному примірнику |
Форми ОЗ-3 “Акта на списання основних засобів” та ОЗ-4 “Акт на списання автотранспортних засобів” використовуються для оформлення вибуття окремих об’єктів основних засобів при повній або частковій ліквідації. Акт складається у двох примірниках і затверджується керівником підприємства, потім передається в бухгалтерію, де на його підставі здійснюють запис до форми ОЗ-9 та вилучають картку форми ОЗ-6, що відображають у відомості форми ОЗ-7 [5,c.178]. Також крім зазначених документів використовують такі первинні документи як договори купівлі-продажу, платіжні вимоги, податкові накладні, експертні висновки, акти інвентаризацій, акти переоцінки, довідки, розрахунки бухгалтерії.
Ліквідація основних засобів. Рано чи пізно будь-який об’єкт ОЗ перестає відповідати критеріям визнання активу, установленим п. 6 П(С)БО7. Як правило, це відбувається, коли такий об’єкт повністю втрачає свої первісні якості (унаслідок фізичного або морального зносу, а також унаслідок минулих подій), відновлення яких не уявляється можливим або доцільним. У такому разі на підприємстві приймається рішення про ліквідацію (списання) такого об’єкта ОЗ.
Розглянемо загальний порядок та особливості відображення в бухгалтерському обліку операцій з ліквідації об’єктів ОЗ у зазначених випадках.
Перш за все зауважимо, що в будь-якому випадку процес ліквідації ОЗ на підприємстві має починатися з визначення причин непридатності того чи іншого об’єкта до подальшого використання, неможливості або неефективності відновного ремонту. Постійно діюча інвентаризаційна комісія оглядає об’єкт, що підлягає списанню, використовуючи для цього необхідну документацію і дані бухгалтерського обліку, установлює його непридатність до відновлення та подальшого використання, конкретні причини списання об’єкта, визначає можливість використання окремих деталей та матеріалів, отриманих від розбирання об’єкта, а також проводить їх оцінку [27, c.12].
У бухгалтерському обліку різниця між первісною вартістю об’єкта ОЗ, що ліквідується, і нарахованою раніше сумою зносу списується до складу інших витрат того звітного періоду, в якому було прийнято рішення про ліквідацію (субрахунок 976 “Списання необоротних активів” рахунка 97 “Інші витрати”. Такий порядок списання залишкової вартості об’єкта 03, що ліквідується, прямо передбачено п. 29 П(С)БО 16.
Однак, якщо причиною списання ОЗ була надзвичайна ситуація (аварія, пожежа тощо), сума втрат відображається як надзвичайні витрати, а сума відшкодування — як надзвичайні доходи.
У разі прийняття самостійного рішення про списання об’єкта ОЗ слід враховувати такий момент. Нульова залишкова вартість повністю замортизованого об’єкта ОЗ не є підставою для його списання. Не підлягають списанню об’єкти ОЗ, які повністю замортизовані, але не втратили своїх первісних якостей та цілком придатні до експлуатації. При цьому підприємство може провести переоцінку таких ОЗ.
При відображенні в бухгалтерському обліку розкрадання, псування, знищення об’єктів ОЗ слід пам’ятати про необхідність відшкодування втрат від розкрадання, псування та знищення об’єктів 03 винними особами.
При визначенні cум нестач, що підлягають відшкодуванню винними особами, слід керуватися Порядком № 116. Згідно з п. 2 зазначеного Порядку сума компенсації втрат винною особою визначається за балансовою (первісною) вартістю цих цінностей (за винятком амортизаційних відрахувань), але не нижче 50 % балансової (первісної) вартості на момент установлення факту нестачі, розкрадання та псування цінностей з урахуванням індексів інфляції, які щомісяця встановлюються Держкомстатом, і відповідного розміру ПДВ. У вигляді формули розрахунок суми компенсації можна показати таким чином:
Рз = [(Бв-А)хІінф + ПДВ] х 2 (2)
де Рз — розмір збитків;
Бв — балансова (первісна) вартість об’єкта 03 на момент установлення розкрадання;
А — амортизаційні відрахування;
Іінф — загальний індекс інфляції, що розраховується на підставі індексів інфляції, які щомісяця визначаються Держкомстатом;
ПДВ — сума податку на додану вартість.
Із сум, визначених і стягнутих відповідно до Порядку № 116, здійснюється відшкодування збитків, завданих підприємству, а залишок перераховується до Державного бюджету України [81, c.341].
У бухгалтерському обліку для відображення суми завданого підприємству збитку від псування (розкрадання, знищення) цінностей (у сумі залишкової вартості списаного об’єкта) застосовується позабалансовий субрахунок 072 “Невідшкодовані нестачі і втрати від псування цінностей”. Вказані суми значаться на субрахунку 072 до моменту вирішення питання про винуватця нестачі, розкрадання чи псування.
Після виявлення винної особи в обліку підприємства відображається зменшення залишку по субрахунку 072. Одночасно сума компенсації, що підлягає погашенню винною особою, відображається по дебету субрахунку 375 “Розрахунки за відшкодуванням завданих збитків” рахунка 37 “Розрахунки з різними дебіторами” в кореспонденції з:
- кредитом рахунків інших або надзвичайних доходів — на суму, що підлягає відшкодуванню підприємству;
- кредитом субрахунку 642 “Розрахунки за обов’язковими платежами” рахунка 64 “Розрахунки за податками та платежами” — на суму,
що підлягає перерахуванню до бюджету.
У разі списання окремої складової об’єкта ОЗ, що не впливає на здатність усього об’єкта в цілому виконувати свої функції, в обліку підприємства відображається часткова ліквідація об’єкта ОЗ. Відповідно до п. 35 П(С)БО 7 у разі часткової ліквідації об’єкта ОЗ його первісна (переоцінена) вартість і знос зменшуються відповідно на суму первісної (переоціненої) вартості та зносу ліквідованої частини об’єкта. При цьому первісна вартість частини, що ліквідується, визначається прямо пропорційно до будь-якого параметра (площі приміщення, обсягу продукції, що виготовляється , тощо).
Якщо при ліквідації об’єктів ОЗ отримано будь-які матеріальні цінності, то їх має бути оприбутковано за вартістю можливої реалізації, яку ОЗ за формою №ОЗ-3 (ОЗ-4). У бухгалтерському обліку вартість таких матеріальних цінностей буде відображено у складі доходів від звичайної діяльності (субрахунок 746 “Інші доходи від звичайної діяльності” рахунка 74 “Інші доходи”) в кореспонденції з дебетом відповідних рахунків обліку запасів.
Оподаткування операцій з ліквідації об’єктів ОФ здійснюється відповідно до пп. 8.4.8 — 8.4.10 ст. 8 Закону про податок на прибуток, що регулюють податкові наслідки списання ОФ з таких причин:
- за рішенням платника податків;
- із незалежних від платника податків обставин ОФ (їх частина) зруйновані, вкрадені або підлягають ліквідації;
- платник податків змушений відмовитися від використання ОФ унаслідок обставин загрози або неминучості їх заміни, зруйнування або ліквідації тощо.
Так, згідно з п.п. 8.4.8 ст. 8 Закону про податок на прибуток у разі ліквідації об’єкта ОФ з однієї з перелічених вище причин платник податків у звітному періоді, в якому відбулася ліквідація:
Як бачимо, податкові наслідки ліквідації не залежать від причини, з якої платник податків відмовився від подальшого використання об’єкта ОФ. Отже, підприємство має право на валові витрати на суму балансової вартості об’єкта ОФ групи 1, що ліквідується (подальше нарахування амортизації на вартість ліквідованого об’єкта груп 2, 3 і 4), навіть у випадку, якщо така ліквідація здійснюється за самостійним рішенням платника податків. Єдине обмеження: у разі ліквідації окремого об’єкта ОФ групи 1 за рішенням платника податку в підприємства мають бути наявні відповідні документи про його знищення, розбирання або перетворення іншими способами, унаслідок чого такий об’єкт не може використовуватися в майбутньому за первісним призначенням. Це обмеження передбачено Законом про податок на прибуток. А також, при ліквідації об’єктів ОФ груп 2, Зі 4 слід пам’ятати положення п.п. 8.4.7 ст. 8 Закону про податок на прибуток. Нагадаємо, що відповідно до згаданого підпункту, якщо на початок звітного кварталу групи 2, 3 і 4 ОФ не містять матеріальних цінностей, балансова вартість такої групи відноситься до складу валових витрат звітного періоду. Однак норми цього підпункту не поширюються на суми поліпшень орендованих ОФ, включених до відповідних груп.
При отриманні компенсації збитків, пов’язаних з руйнуванням (знищенням, розкраданням тощо) застрахованих ОФ, від страхової компанії, а також у разі отримання відшкодування втрат від ліквідації ОФ від інших фізичних або юридичних осіб підприємству слід керуватися п.п. 8.4.9 ст. 8 Закону про податок на прибуток. Так, коли згодом страхова організація чи інша особа (юридична або фізична), визнана винною в заподіяній шкоді, компенсує втрати, пов’язані з ліквідацією ОФ, платник податку в періоді такої компенсації:
Як ми вже зазначали, сума компенсації збитку, завданого підприємству винною особою, розраховується відповідно до Порядку № 116 і розподіляється на дві суми: суму, що належить підприємству як компенсація завданого збитку, та суму, що підлягає перерахуванню до бюджету. При цьому, на нашу думку, валовий дохід підприємства збільшується (балансова вартість відповідної групи ОФ груп 2, 3 і 4 зменшується) лише на частину суми, розрахованої згідно з Порядком № 116, що компенсує збиток самого підприємства.
У разі використання матеріальних цінностей, отриманих унаслідок ліквідації об’єкта ОФ, при виготовленні інших ОФ балансова вартість відповідної групи в податковому обліку на вартість зазначених цінностей не збільшується. Вони також не враховуються при формуванні валових витрат у межах 10-відсоткового ліміту, якщо за їх участі провадяться поліпшення інших об’єктів ОФ. Пояснюється це просто: вартість таких ТМЦ зменшувала оподатковуваний прибуток підприємства раніше — у складі амортизації ліквідованого об’єкта ОФ або у складі валових витрат при списанні балансової вартості ліквідованого об’єкта ОФ групи 1.
Ліквідація невиробничих фондів не спричинює в податковому обліку змін ні валових доходів, ні валових витрат.
ПДВ. Обкладення ПДВ операцій з ліквідації об’єктів ОФ багато в чому залежить від причин, з яких вони ліквідуються. Тому для того, щоб розібратися в нюансах обкладення ПДВ таких операцій, звернемося до п. 4.9 ст. 4 Закону про податок на прибуток.
За загальним правилом, установленим абзацом першим п. 4.9 ст. 4 Закону про ПДВ, ліквідація ОФ за самостійним рішенням платника податків розглядається як поставка таких ОФ за звичайними цінами, що діють на момент такої поставки, а для ОФ групи 1 — за звичайними цінами, але не нижче їх балансової вартості. Така поставка має супроводжуватися відповідним нарахуванням податкових зобов’язань з ПДВ за ставкою 20 % та виписуванням на свою адресу податкової накладної у двох примірниках (п. 8.3 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого наказом ДПАУ від 30.05.97 р. № 165).
Виняток із цього правила становлять випадки ліквідації ОФ, передбачені абзацом другим п. 4.9 ст. 4 Закону про ПДВ. Так, податкові зобов’язання з ПДВ не виникають, якщо ОФ або невиробничі фонди ліквідуються:
Приклад ліквідації об’єктів ОФ за самостійним рішенням платника податків представлено в додатку П. А приклад ліквідації об’єкта ОФ із не залежних від підприємства причин з компенсацією втрат відображено в додатку Р.
Облікове відображення операцій з вибуття основних засобів на ДП “ЖЛГЗ. Чуднівська філія” ведеться в задовільному стані, без порушень та відхилень, згідно чинного законодавства із врахуванням останніх змін.
2.3. Відображення інформації про основні засоби в регістрах обліку та звітності
Щоб своєчасно і активно впливати на процеси господарсько-виробничої діяльності підприємства, яке діє в умовах ринкової економіки, потрібна оперативна, достовірна й повна інформація, що збирається і обробляється у ритмі виробництва та формується у рамках єдиного господарського обліку.
Основна мета бухгалтерського обліку – формування інформації про діяльність підприємства та його фінансово-майновий стан, яка необхідна внутрішнім та зовнішнім користувачам бухгалтерської звітності. Головне завдання сучасної раціональної організації обліку полягає в підготовці орієнтованої на потреби управління інформації, зокрема про основні засоби підприємства (див. рис.2.3).
Інформація про основні засоби у фінансовій звітності повинна містити відомості для:
Оцінки майнового стану
Прийняття управлінських рішень
Прийняття інвестиційних рішень
Підвищення ефективності виробництва
Рис.2.3. Цільове використання інформації про основні засоби для прийняття управлінських рішень.
Як бачимо, розкриття інформації про основні засоби підприємства у фінансовій звітності дає можливість керівництву підприємства оцінити його майновий стан, досягнуті результати фінансово-господарської діяльностіі в результаті використання основних засобів, визначити перспективи подальшого ефективного їх використання.
За обсягом даних, які включають у звіт, розрізняють внутрішню та зовнішню звітність. Зовнішня звітність характеризує господарську діяльність підприємства в цілому та служить засобом інформування зовнішніх користувачів (зацікавлених юридичних та фізичних осіб) про характер діяльності, доходність і майновий стан господарюючого суб’єкта .
Внутрішня звітність - це сукупність упорядкованих показників та іншої інформації. У ній дається інтерпретація відхилень від цілей, планів і кошторисів, без чого управлінський облік залишається формальним скупченням цифрових даних, непридатних для цілей внутрішнього управління. Метою внутрішньої звітності є забезпечення управлінського персоналу всіх рівнів необхідної управлінської інформацією. Вимоги до змісту звітності повинні сформулювати керівники центрів відповідальності та інші особи, пов'язані з управлінському персоналу і зацікавлені у внутрішній управлінської інформації. На основі внутрішньої звітності приймаються рішення на всіх рівнях управління організацією [5, c78.]
Важливим елементом у прийнятті рішень є час, який проходить від отримання звіту до вироблення рішення і втілення його в керуючі дії. Істотне значення при цьому мають доступна форма внутрішнього звіту, розташування й подача відповідної інформації. Не може бути стандартного набору внутрішньої звітності з єдиними формами та інформаційною структурою. Внутрішня звітність індивідуальна. Вона заперечує шаблонний підхід. Виходячи з цього, по відношенню до управлінської звітності не можуть бути встановлені загальні правила формування та представлення, застосовані єдині звітні форми. Складання управлінської звітності — це внутрішня справа кожної організації.
Основні принципи організації управлінської звітності визначаються специфікою діяльності економічного суб’єкта (організаційно-правова форма, вид власності, масштаб організації, організаційна структура управління, галузь діяльності, технологія та організація виробництва, особливості збуту продукції, порядок і методи обліку витрат та ін.), а також особливостями роботи конкретного підрозділу підприємства, його функціями в системі управління [12, c.47].
Для складання фінансової звітності використовується інформація, що міститься в облікових регістрах. Обліковий регістр — це спеціальна таблиця, призначена для відображення документально оформлених господарських операцій у системі рахунків, накопичення та зберігання облікової інформації [113,c.162].
Запис у регістрах бухгалтерського обліку виконується на підставі первинних облікових документів, які фіксують факти виконання господарських операцій і розпоряджень (дозволів) на їх проведення, накопичують і систематизують інформацію первинних документів. Інформація до облікових регістрів переноситься після перевірки первинних документів за формою і змістом. Перенесення інформації має здійснюватися у порядку надходження первинних документів до місця обробки (бухгалтерії) або не пізніше терміну, що забезпечує своєчасну звітність.Регістри бухгалтерського обліку мають містити назву, період реєстрації господарських операцій, прізвища і підписи або інші дані, що дають змогу ідентифікувати осіб, які брали участь у їх складанні. [115, c.125].
Форми облікових регістрів та фінансової звітності рекомендуються Міністерством фінансів України або розробляються міністерствами і відомствами за умови дотримання загальних методологічних принципів. На сьогодні питання використання регістрів бухгалтерського обліку, зокрема обліку основних засобів, регулюються Законом України “Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні” від 16 липня 1999 р. № 966-ХІУ та методологічними рекомендаціями щодо застосування регістрів бухгалтерського обліку, затвердженими наказом Міністерства фінансів України від 29 грудня 2000 р. № 356.
В таблиці 2.9 наведено розкриття інформації про основні засоби, їх знос та капітальні інвестиції в облікових регістрах та фінансовій звітності [8, c.460 ].
Таблиця 2.9. Розкриття інформації про основні засоби, їх знос та капітальні інвестиції в облікових регістрах та фінансовій звітності
|
Шифр та назва рахунку |
Регістри обліку |
Номер рядку в Балансі (ф. №1) |
Номер рядку в Примітках до річної фінансової звітності ( ф. №5) |
|
1 |
2 |
3 |
4 |
|
10 “Основні засоби” |
Журнал № 4 |
030,031 |
100-180, 260-268 |
|
131 “Знос основних засобів” |
Журнал № 4 |
032 |
100-180(графи 4,7,9,10,13,15,17,18),268 |
|
15“Капітальні інвестиції” |
Журнал № 4 Відомість 4.1 |
020 |
280-340 |
Як видно з таблиці 2.13 та згідно п.31 згаданої вище методологічної рекомендації для узагальнення інформації про наявність, рух основних засобів та знос, а також для відображення капітальних і фінансових інвестицій призначений Журнал 4. Записи в Журналі 4 ведуться на підставі первинних та зведених облікових документів (акта приймання-передачі (внутрішнього переміщення) основних засобів, акта списання, розрахунку амортизації тощо).
У графах 3, 4 і 5 розділу I цього Журналу відображаються вибуття відповідно основних засобів, внаслідок їх продажу, безоплатної передачі, неможливості отримання підприємством надалі економічних вигод від їх використання або невідповідності критеріям визнання активом, а також сума уцінки, яка відображається за кредитом відповідних рахунківбухгалтерського обліку необоротних активів.
У графі 6 розділу I Журналу відображаються сума нарахованої амортизації та сума більшення зносу основних засобів внаслідок їх дооцінки та зменшення їх корисності.
У розділі II Журналу 4 відображаються капітальні інвестиції (введення в дію основних засобів, вибуття внаслідок продажу, уцінка тощо), інші необоротні активи та фінансові інвестиції (їх погашення, списання тощо). Відомість 4.1 ведеться за дебетом рахунку 15 і призначена для аналітичного обліку капітальних інвестицій в розрізі витрат капітального характеру (будівельні, монтажні, проектні роботи, вартість придбаного устаткування, що потребує і не потребує монтажу, затрати на придбання (виготовлення, спорудження). У цій відомості також відображаються витрати на проведення модернізації, модифікації, дообладнання (субрахунок 152), реконструкції, добудови (субрахунок 151) об'єкта, що приводить до збільшення первісно очікуваних від його використання майбутніх економічних вигод. Після одержання (прийняття) основних засобів, устаткування, що потребує монтажу, і будівельно-монтажних робіт сума податкового кредиту способом сторно відображається (у цій відомості і Журналі 3) за дебетом рахунку 15 "Капітальні інвестиції" і кредитом субрахунку 644 "Податковий кредит" і не включається до первісної вартості побудованих (змонтованих) об’єктів ОЗ [8, c.469].
Інформація про амортизацію основних засобів знаходить своє відображення у складі операційних витрат у розділі II фінансової звітності за формою №2 “Звіт про фінансові результати” у рядку 260. У фінансовій звітності за формою №3 “Звіт про рух грошових коштів” підприємство коригує прибуток (збиток) від звичайної діяльності до оподаткування на амортизацію необоротних активів (за рядком 020). У Звіті про власний капітал знаходить своє відображення інформація про дооцінку основних засобів підприємства, яка включається до складу додаткового капіталу.
Згідно П(С)БО 7 у Примітках до річної фінансової звітності обов’язково повинна наводитися наступна інформація про основні засоби ( рис.2.4.) [ 8, с.469].
Інформація про основні засоби, яка обов’язково наводиться в Примітках до фінансової звітності
Вартість ( первіснан або переоцінена),за якою основні засоби відображені в балансі
Методи амортизації, що застосовуються підприємством, та діапазон строків корисного використання
Наявність та рух у звітному році
Первісну (переоцінену) вартість і суму зносу основних засобів, щодо яких існують передбачені чинним законодавством обмеження володіння, користування та розпорядження
Сума капітальних інвестицій в основні засоби за звітний рік
Первісну (переоцінену) вартість і суму зносу переданих у заставу основних засобів
Сума укладених угод на придбання у майбутньому основних засобів
Залишкова вартість основних засобів, що тимчасово не використовуються
Первісна (переоцінена) вартість повністю амортизованих основних засобів, які продовжують використовуватись
Залишкова вартість основних засобів, вилучених з експлуатації для продажу
Первісна вартість, залишкова вартість та метод оцінки основних засобів, отриманих за рахунок цільового фінансування
Зміну розміру додаткового капіталу в результаті переоцінки основних засобів та обмеження щодо його розподілу між власниками (учасниками)
Рис.2.5. Інформація про основні засоби, яка обов’язково наводиться в Примітках до фінансової звітності
На сьогодні залишається невирішеною проблема відображення інформації щодо основних засобів у формі № 2 та № 3. Згідно з останніми змінами в законодавчих документах основні засоби, призначені для продажу, визнаються оборотними активами і обліковуються разом з виробничими запасами. На нашу думку, є досить суперечливим відображувати продаж основних засобів у складі операційної діяльності. Відповідно до П(С)БО 4 “Звіт про рух грошових коштів” інвестиційна діяльність - придбання та реалізація тих необоротних активів, а також тих фінансових інвестицій, які не є складовою частиною еквівалентів грошових коштів. Отже операції з продажу необоротних активів належать до інвестиційної, а не операційної діяльності. Недостатньо чітко визначено, в якому саме рядку за формою № 2 потрібно відображувати результат ралізації таких активів. У розділі ІІІ П(С)БО 27 є чітка вказівка на відображення прибутку ( збитку) від припинення діяльності у рядках 176 (177) Звіту про фінансові результати. Що стосується необоротних активів, утримуваних для продажу, то передбачено вимогу окремого розкриття інформації у фінансовій звітності.
Також не вирішеною є проблема відображення у Звіті про рух грошових коштів грошових потоків від придбання та реалізації основних засобів. Згідно з П(С)БО 4 “Звіт про рух грошових коштів” грошові потоки, що виникають внаслідок таких операцій повинні відображатися в ІІ розділі Звіту “Грошові потоки від інвестиційної діяльності”. Однак з згідно П(С)БО 27 реалізація основних засобівє операційною діяльністю, а тому дохід від такої операції повинен відображатися в І розділі “Грошові потоки від операційної діяльності” Форми № 3. Існування такої невідповідності потребує негайного вирішення, оскільки відображення в обліку реалізації ОЗ як операційної діяльності а в Звіті про рух грошових коштів – як інвестиційної приводить до перекручування даних фінансової звітності та надання неправдивої інформації її користувачам.
Вирішенням такої проблеми, на нашу думку може стати внесення змін до П(С)БО та відображення в обліку операцій від продажу необоротних активів як інвестиційної діяльності. Операційна діяльність – це діяльність з метою якої було створене дане підприємство. Саме тому реалізація основних засобів не може бути операційною діяльністю, оскільки в більшості випадків це не є основною метою діяльності суб’єкта господарювання (окрім випадків коли купівля-продаж ОЗ визнана статутом як предмет діяльності підприємства).
Для вирішення цієї проблеми на рівні підприємства, пропонуємо розробляти та використовувати форми внутрішньої звітності, які забезпечать управлінський персонал всіх рівнів необхідною інформацією для прийняття відповідних рішень. Перш ніж запровадити будь-яку форму внутрішньої звітності підприємству потрібно довести можливість одержання даного документа, визначити джерела необхідної інформації, проаналізувати сам факт наявності такої інформації. Необхідно впорядкувати документообіг та сформувати правильні документообіги. Всі однорідні документи повинні бути зосереджені в структурному відділі (бухгалтерії, плановому відділі та ін.). Підприємству необхідна достовірна і оперативна інформація, тому досить важливим параметром, який впливає на результативність всієї системи, є встановлення періодичності представлення форм внутрішньої звітності керівній ланці. Вирішення даного питання є прерогативою адміністрації підприємства, яка в залежності від інформаційних потреб та технічних можливостей для її підготовки встановлює звітні періоди. В додатку С та Т наведено форми внутрішнього звіту з руху та складу основних засобів. Запропоновані форми внутрішніх звітів є джерелом інформації та засобом контролю за наявністю основних засобів. Їх використання дасть можливість керівникам структурних підрозділів вчасно і в повному обсязі одержувати необхідну інформацію про стан основних засобів та на підставі цього приймати відповідні управлінські рішення щодо їх використання.
Отже, щоб своєчасно і активно впливати на процеси господарсько-виробничої діяльності підприємства, яке діє в умовах ринкової економіки, потрібна оперативна, достовірна й повна інформація про основні засоби, що збирається і обробляється у ритмі виробництва. Формування інформації про діяльність підприємства та його фінансово-майновий стан необхідна внутрішнім та зовнішнім користувачам бухгалтерської звітності.
На підставі дослідження доведено, що введені зміни в нормативні документи, що мали на меті поліпшити облік основних засобів, призвели до виникнення ще більш дискусійних питань. Отже, актуальним завданням та необхідною умовою вдосконалення управління основним засобами є дальше поліпшення нормативно-правового регулювання, що регламентує облік основних засобів.
Ефективність використання бухгалтерської фінансової звітності забезпечується дотриманням вимог до звітної інформації, що визначають її якісні характеристики та принципи формування. ДП “ЖЛГЗ. Чуднівська філія” керується законодавчо затвердженою номенклатурою при складанні облікових регістрів та фінансової звітності. З метою підвищення ефективності прийняття управлінських рішень пропонуємо на ДП “ЖЛГЗ. Чуднівська філія” вести пооб’єктний облік за всіма групами основних засобів та складати форми внутрішньої звітності, що задовольнить потреби управління в достовірній інформації про їх вартість.
Висновки до 2-го розділу
На основі проведеного дослідження особливостей облікового відображення операцій з основними засобами на ДП “Житомирський лікеро-горілчаний завод. Чуднівська філія” можна зробити наступні висновки.
Порядок відображення надходження основних засобів у бухгалтерському обліку та формування їх первісної вартості залежить від того, яким чином і на яких умовах вони придбані. Застосування різних видів вартості при оцінці основних засобів, що надходять на підприємство, зумовлено можливими різноманітними шляхами надходження основних засобів.
Отже, для ефективнішого виробництва потрібно слідкувати за постійним оновленням основних засобів, надходження яких на підприємство може відбуватися в результаті:
- придбання за грошові кошти (у національній чи іноземній валюті; за рахунок власних чи позикових коштів);
- самостійного виготовлення (підрядним, господарським або змішаним способом);
- обміну на інші матеріальні чи нематеріальні активи, роботи, послуги;
- безоплатного отримання;
- отримання як внеску до статутного фонду;
- переведення зі складу запасів.
На ДП “ЖЛГЗ. Чуднівська філія” операції щодо надходження основних засобів відображаються згідно первинних документів в облікових регістрах та звітності достовірно, своєчасно та в повному обсязі.
Ефективність використання основних засобів, якісні параметри їх експлуатації пов’язані з їх своєчасним ремонтом, поліпшенням експлуатаційних характеристик, якісним утриманням, що передбачає відповідні витрати. Порядок розподілу та списання витрат на поліпшення основних засобів у фінансовому та податковому обліку суттєво відрізняються. Оскільки, бухгалтерський облік є єдиною підставою для податкових розрахунків, необхідним є узгодження даних методик. Раціональним, на наш погляд, є варіант ведення податкового обліку в системі бухгалтерських рахунків, зокрема використання спеціального рахунку обліку валових витрат .
Також в процесі використання основних засобів відбувається їх поступове спрацювання, в результаті якого вони втрачають свої споживчі властивості. В зв’язку з цим вартість використовуваних основних засобів зменшується відповідно до ступеня їх спрацювання (зносу). Під зносом основних засобів також розуміють суму амортизації об’єкта основних засобів.
Дослідивши дане питання, ми встановили, що основні засоби списуються з балансу ДП “ЖЛГЗ. Чуднівська філія” в таких випадках:
- продаж за плату в порядку реалізації майна;
- передача за договором дарування стороннім юридичним та фізичним особам;
- списання внаслідок морального або фізичного зносу;
- ліквідація при аваріях, стихійних лихах та інших надзвичайних ситуаціях, викликаних екстремальними умовами;
- в зв’язку з реконструкцією та новим будівництвом;
- передача у вигляді внеску до статутного капіталу інших підприємств;
- з інших причин.
Як відомо, усі господарські операції підприємства мають бути підтверджені відповідним чином оформленими документами. І операції з основними засобами — не виняток. Саме на підставі первинних документів з обліку об'єктів OЗ бухгалтер відображає в бухгалтерському обліку операції з їх придбання, руху, експлуатації та вибуття.
Своєчасне й правильне відображення в бухгалтерському обліку реалізації та передачі об’єктів основних засобів знідно з нормами П(С)БО має велике значення для об’єктивного відображення в синтетичному та аналітичному обліку руху та наявності основних засобів, витрат і доходів підприємства, а також накопичення інформації, необхідної для правильного складання фінансової звітності підприємства. На ДП “ЖЛГЗ.Чуднівська філія” операції щодо обліку основних засобів документально оформлюються за допомогою типових форм первинних документів, а також дані з первинних документів своєчасно та в повному обсязі переносяться до регістрів фінансового обліку та фінансової звітності. Проте, внаслідок змін в законодавстві щодо відображення реалізації основних засобів, запропоновано на ДП “ЖЛГЗ. Чуднівська філія” вести пооб’єктний облік за всіма групами основних засобів. А також використовувати форми внутрішньої звітності, що задовольнить потреби управління в достовірній інформації про їх вартість.
РОЗДІЛ 3
КОНТРОЛЬ І ЕКОНОМІЧНИЙ АНАЛІЗ ЕФЕКТИВНОГО ВИКОРИСТАННЯ ОСНОВНИХ ЗАСОБІВ
3.1 Організація внутрішньогосподарського контролю ефективного використання основних засобів
Передумовою ефективного розвитку будь-якого вітчизняного підприємства, незалежно від форми власності, є функціонування системи внутрішнього контролю. Однак на практиці виникає багато питань та проблем. Як відомо, внутрішній контроль присутній на кожному підприємстві (організації), але ефективність його забезпечується не завжди. Так, невеликі підприємства найчастіше не мають достатнього персоналу, матеріальних ресурсів та рівня знань управлінців для організації необхідної системи внутрішнього контролю. Великі підприємства, навіть володіючи достатньою базою, можуть бути погано керовані, і, як наслідок, досить великі затрати, понесені на організацію контролю, не дадуть бажаних результатів.
Контроль походить від латинського слова “controle” і означає контролювати діяльність підприємства. Цей термін можна трактувати як спостереження, нагляд, перевірку з метою протидії чомусь небажаному. Однак однозначного трактування щодо цього поняття не існує. В таблиці 3.1 наведемо декілька прикладів трактування поняття “контроль”, які зазначені в літературних джерелах.
Таблиця 3.1. Порівняння поняття “контроль” в літературних джерелах
|
№ з.п |
Автор та назва джерела |
Визначення |
|
1 |
2 |
3 |
|
1. |
Бутинець Ф.Ф., Бардаш С.В., Малюга Н.М., Петренко Н.І. Контроль і ревізія. – Житомир: ЖІТІ, 2000. – 512 с. |
Контроль – це систематичне спостереження і перевірка процесу функціонування відповідного об’єкта з метою встановлення його відхилень від заданих параметрів [5, с. 10]. |
|
2. |
Енциклопедичний словник бізнесмена: менеджмент, маркетинг, інформатика. – К.: Техніка, 1993. – 856 с. |
Під контролем розуміється замір та аналіз результатів виконання стратегічних планів, планів маркетингу і вжиття заходів, що коригують їх [22, с. 319]. |
|
3. |
Жила В.Г. Ревізія та аудит. – К.: МАУП, 1998. – 856 с. |
Визначають контроль як процес, що забезпечує відповідність функціонування об’єкта управління прийнятим управлінським рішенням та направлений на успішне досягнення поставлених цілей [24, с.4]. |
|
Продовження табл. 3.1. |
||
|
1 |
2 |
3 |
|
4 |
Райзберг Б.А., Лозовский Л.Ш. Современный экономический словар. – М: ИНФА-М, 1996. – 496 с. |
Контроль розуміється як складова частина управління економічними об’єктами та процесами, що полягає в спостереженні за об’єктом з метою перевірки відповідності об’єкта спостереження бажаному та необхідному стану, передбаченому законами, положеннями, інструкціями, іншими нормативними актами, а також програмами, планами, договорами, проектами, угодами [98, с. 161]. |
|
5. |
Усач Б.Ф. Контроль і ревізія. – К.: Ін Юре, 1998. – 352 с. |
Контроль визначають як повторне повернення до раніше розглянутого питання, його перевірка означає перевірку виконання тих або інших господарських рішень з метою встановлення їх законності та економічної доцільності. [116, с. 5] |
Аналіз наукової та економічної літератури показав, що визначення контролю науковцями дається по-різному, але, на нашу думку, найбільш повним є таке: внутрішній контроль – це система заходів, визначених управлінським персоналом підприємства та здійснюваних на підприємстві з метою найбільш ефективного використання усіма працівниками своїх обов'язків по забезпеченню та здійсненню господарських операцій [5, с.46]. Внутрішній контроль визначає закономірність цих операцій і їх економічну доцільність для даного підприємства.
Система внутрішнього контролю – це політика і процедури внутрішнього контролю, прийняті управлінським персоналом суб'єкта господарювання з метою забезпечення правильного та ефективного ведення господарської діяльності, збереження активів, запобігання шахрайству та помилкам, а також виявлення їх, забезпечення точності і повноти облікових записів, своєчасної підготовки достовірної фінансової інформації. Слід зазначити, що ступінь складності щодо організації внутрішнього контролю відповідає організаційній структурі підприємства, чисельності управлінського персоналу та іншого персоналу, розгалуженості мережі відокремлених підрозділів, ступеню централізації бухгалтерського обліку та інших характеристик підприємства. Об’єктами внутрішнього контролю є функціональні цикли діяльності підприємства – постачання, виробництво і реалізація. Суб’єктами внутрішнього контролю є окремі посадові особи і працівники структурних та функціональних підрозділів підприємства [ 96].
Саме внутрішньогосподарський контроль має превентивний характер, сприяє збереженню ресурсів та зниженню витрат, формуванню надійної інформаційної основи для прийняття управлінських рішень. Прийняття управлінських рішень на основі не надійного обліково-інформаційного забезпечення може призвести до негативних наслідків. Якщо оцінювати достовірність і доречність даних фінансової звітності, то, по-перше, вони частіше є об’єктом зовнішнього контролю, а, по-друге, не настільки актуальні для менеджменту та власників, як інформація оперативного, управлінського обліку. Внутрішньогосподарський контроль з різноманітністю застосовуваних ним методів і прийомів при належній організації здатен не тільки засвідчувати достовірність облікової інформації, а й сприяти підвищенню якості і повноти оперативних даних та даних управлінського обліку.
Практика свідчить, що на тих підприємствах, де налагоджено поточний внутрішньогосподарський контроль, інвентаризаційну діяльність, забезпечується ощадливість і збереження цінностей. З метою посилення боротьби з нестачами і розкраданням необхідно, щоб внутрішньогосподарський контроль здійснювався об'єднаними зусиллями всіх спеціалістів, керівників господарських підрозділів та бухгалтерських служб. При цьому особливе значення має щоденний контроль за переміщенням цінностей на окремих об'єктах підприємства [94, c.92].
У сучасних умовах господарювання необхідно приділяти особливу увагу контролю основних засобів, оскільки ефективність їх використання є одним із першочергових елементів оцінки виробничого потенціалу підприємства. Необхідність посилення контролю за основними засобами обумовлюється зростанням нестабільності зовнішнього середовища та ускладненням управління активами, що потребують механізму координації внутрішнього контролю; переміщенням акценту з контролю минулого на аналіз майбутнього; необхідністю безперервного відстеження змін виробничого потенціалу підприємства; необхідністю мінімізації ризиків в управлінні основними засобами та оцінки основних засобів для визначення амортизаційної політики.
Основні завдання контролю ефективного використання основних засобів зображено на рисунку 3.1.
Завдання контролю використання основних засобів
перевірка правильності віднесення матеріальних активів до основних
засобів
оцінка відповідності документального оформлення і відображення в обліку операцій з руху основних засобів чинному законодавству
своєчасна переоцінка основних засобів
перевірка правильності нарахування амортизації, своєчасності й повноти включення її у витрати виробництва
оцінка своєчасності ремонту основних засобів
достовірна організація обліку основних засобів
Рис.3.1.Завдання контролю використання основних засобів
Отже, як бачимо одним із завдань є забезпечення належного обліку і контролю за збереженням основних засобів. З цією метою кожному інвентарному об’єктові в момент надходження на підприємство має присвоюватись відповідний інвентарний номер, який зберігається за об’єктом весь період перебування його на даному підприємстві. Якщо який-небудь об’єкт основних засобів вибуває (реалізація, ліквідація, безоплатна передача тощо), то його номер не може присвоюватись іншому об’єкту, який надійшов згодом.
Контроль основних засобів починається з перевірки правильності відображення їх в обліку й реальності балансових і звітних даних. Для цього зіставляють наявність основних засобів у балансі з даними синтетичного й аналітичного обліку. Потім перевіряють первинні документи для встановлення законності й доцільності господарських операцій і так виявляють винних осіб, які допускають порушення і зловживання.
Під час контролю необхідно простежити, чи проставляються інвентарні номери в актах, накладних та інших первинних документах, які служать підставою для прийняття на облік або зняття з обліку окремих об’єктів.
Під час огляду об’єктів уточнюють, чи позначені на них інвентарні номери шляхом прикріплення металевих жетонів, нанесення номерів незмиваною фарбою, клеймування, випалювання або в інший спосіб [122].
До моменту перевірки первинних документів і зроблених записів на рахунку 10 “Основні засоби” слід упевнитися в тотожності сальдо за цим рахунком на останню звітну дату в балансі й Головній книзі, а сальдо Головної книги на цю ж дату звірити з даними аналітичного обліку (типовими інвентарними картками або книгами).
Також на початку перевірки слід з’ясувати, чи всі основні засоби за місцями зберігання й експлуатації закріплені за конкретними особами, які відповідають за їх збереження.
Контролер перевіряє правильність ведення карток обліку руху основних засобів (ф. № ОЗ-8), своєчасність заповнення всіх реквізитів у них на підставі даних інвентарних карток основних засобів і звіряє з даними синтетичного обліку основних засобів. Якщо карток на об’єкти немає, то необхідно відновити аналітичний пооб’єктний облік основних засобів. Інвентарні картки підлягають обов’язковій реєстрації. Сукупність карток утворює картотеку, яка забезпечує аналітичний облік основних засобів.
Якщо основні засоби ліквідовано, то в картці обліку руху основних засобів необхідно зробити запис про вибуття на підставі актів про списання основних засобів (ф. № 03-3) або автотранспортних засобів (ф. № 03-4).
Контролер також перевіряє, чи застосовується для пооб’єктного обліку основних засобів у місцях їх знаходження (експлуатації) інвентарний список основних засобів (ф.№ 03-9) за матеріально відповідальними особами. Слід також з’ясувати, чи проводилась періодична звірка інвентарних списків (не рідше ніж два рази на рік) із записами в інвентарних картках обліку основних засобів (ф. № 03-6).
Перевірці також підлягають орендовані основні засоби, які записуються в балансі орендодавця чи орендаря так, аби уникнути подвійного врахування основних засобів. Якщо виявлено нестачу або лишки, встановлюють причини й винних осіб [56, c. 163].
Щодо основних засобів, які стали непридатними, але не списані, необхідно також встановити причини передчасного спрацювання чи псування й винних у цьому осіб.
Контроль операцій з основними засобами невід’ємно пов'язаний з інвентаризацією. Під час її проведення можливо розробити подальший план контролю, виявити проблемні пункти в організації використання та руху основних засобів. Часто в практичній діяльності недооцінюється вагомість правильного проведення інвентаризації та дотримання її принципів, незважаючи на те, що вона є одним із найважливіших моментів діяльності будь-якого підприємства.
Основна мета інвентаризації основних засобів полягає у виявленні фактичної наявності основних засобів, перевірці правил їх утримання та експлуатації, відповідності облікової і справедливої вартості таких активів.
До початку інвентаризації слід перевірити:
- наявність і стан реєстрів обліку (карток, книг, описів та ін.);
- наявність і стан технічних паспортів та іншої технічної документації;
- наявність документів на основні засоби, що здані чи прийняті
підприємством в оренду, на зберігання чи в тимчасове користування. При відсутності документів необхідно забезпечити їх отримання та оформлення [63, c.142].
Під час інвентаризації комісією перевіряються дані про наявність основних засобів, вивчаються записи про рух і технічний стан окремих об’єктів в інвентаризаційних картках або інших документах, а також перевіряється наявність документів, що характеризують окремі об’єкти основних засобів (технічні паспорти, плани по кожному поверху будівель тощо), наявність документів на земельні ділянки, водоймища та інші об’єкти природних ресурсів, що підтверджують право власності підприємства на них.
При проведенні інвентаризації основних засобів слід пам’ятати, що:
- обов’язковій перевірці підлягає наявність не тільки самих об’єктів
основних засобів, але й технічної документації на них (наприклад,
технічного паспорту, технічних умов експлуатації тощо);
- необхідно перевіряти власні основні засоби та ті, що прийняті або
здані в оренду, на зберігання або у тимчасове користування;
- відповідно до законодавства інвентаризація будівель, споруд та
інших нерухомих об’єктів основних фондів може проводитись раз на три
роки.
Документи, в яких реєструються наслідки інвентаризаційного процесу, можна згрупувати в п’ять груп: акти інвентаризації, інвентаризаційні описи, порівняльна відомість, інвентарний ярлик, протокол інвентаризаційної комісії [65, c.74].
Однією з найгостріших проблем в Україні є визначення реального розміру амортизаційних відрахувань сьогодні. Амортизаційні відрахування є важливим елементом витрат на виробництво і основним джерелом капітальних вкладень. Тому правильність нарахування амортизації впливає на розмір прибутку, суму податкових платежів, собівартість продукції та цінову політику підприємства.
Контроль амортизації основних засобів проводиться за бухгалтерським і податковим обліком, що обумовлено відмінностями у відображенні цих операцій [119].
Мета контролю амортизації неосновних засобів за бухгалтерським обліком — встановити дотримання підприємством вимог П(С)БО 7 “Основні засоби” щодо нарахування та відображення в обліку амортизації необоротних активів.
Завдання контролю — перевірити правильність:
При здійснені контролю нарахування амортизації слід ураховувати такі обставини:
Для подовження строку експлуатації й підвищення ефективності використання основних засобів велике значення має своєчасне проведення ремонтних робіт.
Перевіряючи операції з ремонту основних засобів, слід встановити, чи не було приписок виконаних робіт з метою завищення суми заробітної плати та понаднормативного списання будівельних матеріалів і запасних частин. Тому контроль операцій з капітального ремонту слід починати з перевірки правильності складання плану і кошторису капітального ремонту і реальності їх показників. Такі плани і кошториси мають складатися за даними актів технічного огляду й відомості дефектів, у яких конкретно вказані ті частини основних засобів (вузли, агрегати), які підлягають ремонту, заміні або відновленню [104].
Завищення вартості й приписки обсягів ремонтних робіт виявляють шляхом зіставлення фактично виконаних робіт і даних первинних документів, відображених в обліку і звітності. Завищення вартості робіт зумовлене переважно неправильним застосуванням норм витрачання матеріалів і цін на них, норм виробітку й розцінок.
Правильність розрахунків з підрядником за виконаний капітальний ремонт машин, механізмів і транспортних засобів перевіряють на підставі рахунків, актів приймання-здавання відремонтованих об’єктів, кошторисів чи калькуляцій, договорів і нарядів-замовлень. Обсяг виконаних робіт за актами приймання-здавання має дорівнювати вартості за кошторисом і договором [74, c.34].
Основними джерелами інформації контролю операцій з основними засобами є: наказ про облікову політику підприємства, первинні документи (акт приймання-здавання відремонтованих, реконструйованих та модернізованих об’єктів ф. № ОЗ-2, акт на списання основних засобів ф. №
ОЗ-3, акт на списання автотранспортних засобів ф. № ОЗ-4, акт про установку, пуск та демонтаж будівельної машини ф. № ОЗ-5, інвентарна картка обліку основних засобів ф. № ОЗ-6, опис інвентарних карток обліку основних засобів ф. № ОЗ-7, картка обліку руху основних засобів ф. № ОЗ-8, інвентарний список основних засобів ф. № ОЗ-9, розрахунок амортизації основних засобів для промислових підприємств ф. № ОЗ-14, розрахунок амортизації основних засобів для будівельних організацій ф. № ОЗ-15, розрахунок амортизації автотранспорту ф.№ ОЗ-16, інвентаризаційні описи, порівнювальні відомості), регістри синтетичного й аналітичного бухгалтерського фінансового обліку, дані квартальної й річної звітності; податкова, статистична й оперативна звітність [62, c.547].
В результаті проведеного дослідження встановлено, що проведення контролю господарських операцій в тому числі з основними засобами є беззаперечно обов’язковою процедурою на будь-якому підприємстві, так як від правильності зберігання, відображення операцій в обліку, доцільності використання активів залежить ефективність діяльності підприємства та розмір економічних вигід, отримуваних від їх використання у майбутньому.
Часто власники підприємств не розуміють сутності мети і завдань внутрішнього контролю не приділяючи належної уваги побудові ефективної системи його здійснення.
У зв’язку з відсутністю чіткої системи внутрішньогосподарського контролю на ДП “ЖЛГЗ. Чуднівська філія” та враховуючи організаційну структуру даного підприємства елементи системи можна запропонувати у наступному вигляді ( рис. 3.2)
Система внутрішньогосподарського контролю
Методи здійснення
Об’єкти контролю
Суб’єкти контролю
Попередній контроль
стан попиту на продукцію, прогнози продаж, бізнес-план, договори, план збуту, прогноз витрат, центри доходів
Контроль за виконанням прийнятих рішень, аналіз, вивчення документів, спостереження, перевірки
Адміністрація, відділ збуту, юридичний відділ
Поточний контроль
Бухгалтерія, технологи, матеріальні склади, виробничий відділ
Бюджети виробництва, стан бухгалтерського обліку, витрати операційної діяльності, активи, оцінка ресурсів
Обстеження, хронологічні, вибіркові спостереження, комплексні, тематичні перевірки, аналіз вивчення документів
Наступний контроль
Вивчення документів, аналіз, обстеження, перевірки
Бухгалтерія, інвентариза-
ційна комісія, планово-економічний відділ
Активи, зобов’язання, власний капітал, фінансовий результат, рух грошових коштів
Рис. 3.2. Система внутрішньогосподарського контролю
Запропонована система внутрішньогосподарського контролю сприятиме ефективному управлінню підприємством, дозволить вилучити дублювання даних, значно розширить аналітичність обліку, підвищить його контрольні функції та оперативність інформації про господарську діяльність, що важливо для прийняття управлінських рішень, своєчасно і якісно регулювати процеси виробництва, реагувати на негативні фактори, що виникають в процесі виробництва продукції.
До функціональних обов’язків суб’єктів контролю належать: збір аналітичної інформації, обробка аналітичної інформації в розрізі центрів відповідальності, обробка і узагальнення результатів контролю, контроль дотримання нормативів витрат та аналіз відхилень від норми, складання управлінської звітності, модифікації контрольної інформації для розробки рекомендацій щодо обґрунтування управлінських рішень.
Умовою, що забезпечує цілісність системи контролю, є дотримання принципу технологічного поділу контролю на етапи: попередній, поточний (оперативний) та заключний. Під час проведення контролю рекомендується застосовувати різноманітні методи, які є сукупністю фінансових, економічних, організаційних, оперативно-технічних і фактичних способів і прийомів перевірки [118].
ДП “ЖЛГЗ. Чуднівська філія” при організації та здійсненні контролю, на нашу думку потрібно неухильно виконувати такі умови:
Також на рівні підприємства рекомендовано створити відділ внутрішнього аудиту. Доцільність створення такого відділу на підприємствах може бути доведена тим, що це дозволить керівництву здійснювати ефективний контроль за окремими підрозділами, виявити резерви виробництва і найбільш перспективні напрямки розвитку, а також давати рекомендації фінансово-економічним та бухгалтерським відділам стосовно покращення результатів їх роботи
3.2 Аналіз наявності, складу та руху основних засобів
Здійснення ефективних заходів щодо стабілізації економіки України потребує принципово нових підходів до управління основними засобами. Якісний стан останніх, ступінь їх розвитку, відповідність новим умовам господарювання і досягнення науково-технічного прогресу визначають рівень продуктивних сил суспільства, здатність виробничого апарату вирішувати завдання управління. Це зумовлює необхідність удосконалення організації та методики аналізу основних засобів та приведення їх у відповідність до вимог ринкової інфраструктури. З його допомогою розробляються стратегія і тактика розвитку підприємства, обґрунтовуються плани й управлінські рішення, здійснюється контроль за їхнім виконанням, виявляються резерви підвищення ефективності виробництва, оцінюються результати діяльності підприємства, його підрозділів, працівників. Кваліфікований економіст, фінансист, бухгалтер, аудитор повинен добре знати не тільки загальні закономірності та тенденції розвитку економіки в умовах національних і міжнародних стандартів, але і тонко розуміти прояви загальних, специфічних і часткових економічних законів у практиці свого підприємства, вчасно помічати тенденції та можливості підвищення ефективності виробництва [59, c.279].
Роль основних засобів у процесі виробництва, особливості їх відтворення зумовлює особливі вимоги до інформації про наявність, рух стан використання основних засобів. Ринкова система управління та перехід до Міжнародних стандартів фінансової звітності потребують більш оперативної та комплексної інформації щодо основних засобів. Практика підприємств свідчить, що облік основних засобів ще більше ускладнився. Особливо це проявляється у розбіжностях податкового та бухгалтерського обліку. Існує ряд проблем, які негативно впливають на процес управління виробництвом і знижують ефективність використання основних засобів. Аналіз наявності і стану основних засобів підприємства дає можливість розрахувати показники та шляхи підвищення ефективності їхнього використання, прогнозувати необхідність залучення коштів для придбання нових основних засобів у зв’язку з фізичним зношенням наявних [19, c.28]. Вивчення основних засобів підприємства дуже важливе для аналізу та пошуку шляхів підвищення ефективності виробництва. Отже, мета економічного аналізу ефективності використання основних засобів полягає у визначенні забезпеченості основними засобами за умови найбільш інтенсивного їх використання та пошуку резервів підвищення фондовіддачі. У результаті вище наведеного можна виділити основні завдання аналізу основних засобів ( рис 3.3.) [20, c. 358].
ЗАВДАННЯ АНАЛІЗУ
Завдання аналізу
Аналіз обсягу, структури та динаміки основних засобів, їх відповідність вимогам технічного прогресу та оптимальним параметрам виробництва
Вивчення технічного стану основних засобів, темпів, форм і способів їх оновлення
Встановлення належної комплексності наявного парку обладнання, аналіз його використання, інтенсивного та екстенсивного завантаження
Визначення рівня використання основних засобів і факторів, що на нього впливають
Виявлення резервів підвищення ефективності використання основних засобів
Рис.3.3. Завдання аналізу ефективності використання основних засобів
Джерелами інформації для аналізу основних засобів є форми фінансової та статистичної звітності, а також дані аналітичного обліку (див. табл. 3.2).
Таблиця 3.2 Інформаційна база для аналізу ефективності використання основних засобів
|
Група |
Джерела даних |
|
1 |
2 |
|
Первинні документи |
Акт приймання- передачі (внутрішнього переміщення) основних засобів (ОЗ-1), Акт приймання- здачі відремонтованих, реконструйованих та модернізованих об’єктів (ОЗ-2), Акт на списання основних засобів (ОЗ-3), Акт про установку, пуск та демонтаж будівельної машини (ОЗ-5), Інвентарна картка обліку основних засобів (ОЗ-6),Картка обліку руху основних засобів ( ОЗ-8), Інвентарний список основних засобів (ОЗ-9), Розрахунок амортизації основних засобів ( ОЗ-14) тощо |
|
Дані рахунків бухгалтерського обліку |
10 “ Основні засоби ”, 11 “Необоротні активи”, 12 “Нематеріальні активи”, 13 “Знос ( амортизація) необоротних активів”, 15 “Капітальні інвестиції” та інші |
|
Облікові регістри |
Журнал 4, відомість 4.1 |
|
Продовження табл. 3.2. |
|
|
1 |
2 |
|
Фінансова звітність |
Ф.№1 “Баланс”, ф.№2 “Звіт про фінансові результати”, ф.№3 “Звіт про власний капітал”, ф.№4 “Звіт про рух грошових коштів”, ф.№5 “Примітки до річної фінансової звітності” |
|
Статистична звітність |
Ф.№1-підприємництво “Звіт про основні показники діяльності підприємства”, ф.№1-П “Терміновий звіт про виробництво промислової продукції (робіт, послуг)”, ф.№ 11-ОЗ “Звіт про наявність та рух основних засобів, амортизацію (знос)”, ф.№2-кб (потужності) “Звіт про введення в дію основних фондів, будівель, споруд та потужностей” |
|
Інші джерела |
Дані проведених інвентаризацій, інвентарні картки, план технічного розвитку, паспорт будівлі, патенти і ліцензійні договори, дані попередніх аудиторських перевірок, аналітичних досліджень тощо |
Перераховані джерела інформації використовуються для проведення ретроспективного аналізу. Оперативний аналіз проводиться за даними первинного бухгалтерського обліку (за інформацією на рахунках 10, 11, 12, 13, 15 тощо). Прогнозний аналіз ефективності використання основних засобів застосовується при оцінці відповідних альтернативних рішень.
Ряд науковців в сфері економічного аналізу (Є.В. Мних, Г.В. Савицька, М.Г. Чумаченко) виділяють принципові положення методики аналізу ефективності використання основних засобів, а саме :
Оскільки основні засоби обслуговують не тільки виробничу сферу діяльності підприємства, а й соціально-побутову, культурну, природно-екологічну тощо, ефективність їх використання визначається не лише економічними, а й соціальними, екологічними та іншими факторами [20, с. 359].
Система показників, яка може вичерпно характеризувати ефективність основних фондів, охоплює два блоки: перший — показники ефективності відтворення окремих видів і всієї сукупності засобів праці; другий — показники рівня використання основних фондів в цілому і окремих їхніх видів. (див. рис. 3.4).
Система показників аналізу
Показники забезпеченості основними засобами
Показники ефективності використання основних засобів
виробнича потужність
інтенсивні та екстенсивні показники
оновле-ння
динаміка
склад
структура
техніч-ний стан
фондо-віддача
Рис.3.4. Система показників ефективності використання основних засобів
Необхідність виокремлення в самостійну групу показників відтворення засобів праці, які характеризують процес їхнього руху, технічний стан та структуру, зумовлена тим, що відтворювальні процеси істотно й безпосередньо впливають на ступінь ефективності використання застосовуваних у виробництві машин, устаткування та інших знарядь праці.
Необхідно також розрізняти дві форми оновлення основних фондів-екстенсивну та інтенсивну. Екстенсивне оновлення характеризує темпи збільшення обсягу експлуатованих основних фондів. Інтенсивне оновлення передбачає заміну діючих основних фондів новими, більш ефективними. Проте процес виведення з експлуатації застарілих та спрацьованих основних фондів не можна ототожнювати з інтенсивним оновленням діючих засобів праці. Реальний господарський оборот охоплює не лише введення в дію нових і виведення з експлуатації спрацьованих фондів, а й передачу певної їхньої частини з балансу одного підприємства на баланс іншого [107, c.152].
Для економічного аналізу особливе значення має розподіл виробничих основних засобів основної діяльності підприємства на дві частини: активну і пасивну. До активної частини у більшості галузей промисловості належать машини та устаткування, які безпосередньо взаємодіють з предметами праці. Пасивну частину формують основні засоби, які створюють умови для здійснення виробничого процесу, - будівлі, споруди, передавальні пристрої,транспортні засоби.
Розрахунок показників аналізу стану та ефективності використання здійснюється послідовно і відповідно до етапів аналізу. Таким чином у процесі аналізу, перш за все необхідно дослідити наявність та динаміку основних засобів у складі майна підприємства. На подальших етапах аналітичного дослідження основні засоби оцінюють з точки зору їх практичного застосування та мобільності, тобто структуризують їх на активну та пасивну частину. На обсяг, структуру і динаміку виробничих основних засобів впливають такі фактори:
Проаналізуємо склад, рух та динаміку основних засобів на ДП “ЖЛГЗ Чуднівська філія” ( див. табл. 3.3.)
Таблиця 3.3. Наявність, рух і динаміка основних засобів на ДП “ЖЛГЗ Чуднівська філія”
|
Основні засоби |
На 31.12.2007 р. |
На 31.12.2008 р. |
На 31.12.2009 р. |
Відхилення (2007-2009) (+,-) |
|||||
|
сума, тис. грн. |
% |
сума, тис. грн. |
% |
сума, тис. грн. |
% |
тис. грн. |
% |
п.с |
|
|
1 |
2 |
3 |
4 |
5 |
6 |
7 |
8 |
9 |
10 |
|
Промислово- виробничі основні засоби; у т.ч.: |
2540 |
89,4 |
2930 |
8,2 |
3550 |
90,4 |
+ 1010 |
+39,8 |
1 |
|
Активна частина основних засобів |
1800 |
63,4 |
2050 |
1,7 |
643 |
7,3 |
+843 |
+46,8 |
3,9 |
|
Виробничі основні засоби інших галузей |
40 |
8,5 |
45 |
3,4 |
230 |
6,9 |
-10 |
-4,1 |
-2,6 |
|
Невиробничі основні засоби |
150 |
2,1 |
148 |
4,4 |
145 |
3,7 |
-5 |
-3,3 |
+1,6 |
|
Разом |
2840 |
100,0 |
3323 |
100,0 |
3925 |
100,0 |
+ 1085 |
38,2 |
х |
У підприємства в 2009 році в порівнянні з 2007 вартість основних засобів збільшилась на 38,2%, що склало 1085 тис. грн. Найбільше збільшення відбулося у складі промислово-виробничих основних засобів – на 39,8%, що склало 1010 тис. грн., в т. ч активної частини основних засобів на 46,8 % або на 843 тис. грн. Зростання питомої ваги активної частини свідчить про прогресивність структури основних засобів, підвищення технічної оснащеності підприємства. При цьому відбулося зменшення невиробничих основних засобів на 4,1 % або на 10 тис. грн. на кінець 2009 року порівняно з 2007. Структура основних засобів підприємства у 2009 році порівняно з 2007р. майже не змінилася. Найбільшу питому вагу у складі основних засобів займають промислово-виробничі основні засоби відповідно 89,4 та 90,4 %.
Детального розгляду в процесі аналізу потребує оцінка наявності та руху основних засобів, як перспективного дослідження майбутньої виробничої потужності підприємства. У таблиці 3.4 наведено основні показники, які характеризують рух основних засобів підприємства. Наведені показники і коефіцієнти доцільно розраховувати для всіх виробничих основних засобів, активної їх частини, окремих груп виробничих основних засобів, основних видів обладнання за різні періоди часу.
Таблиця 3.4. Показники аналізу руху та технічного стану основних засобів на ДП “ЖЛГЗ Чуднівська філія”
|
№ з.п |
Показник |
Формула розрахунку |
Роки |
||
|
2007 |
2008 |
2009 |
|||
|
1 |
2 |
3 |
4 |
5 |
6 |
|
1. |
Частка основних засобів в активах |
Залишкова вартість ОЗ / Активи |
0,05 |
0,07 |
0,07 |
|
2. |
Коефіцієнт зносу основних засобів |
Сума зносу/ вартість основних засобів |
0,38 |
0,42 |
0,49 |
|
3. |
Коефіцієнт придатності |
1 – коефіцієнт зносу |
0,62 |
0,58 |
0,51 |
|
4. |
Коефіцієнт оновлення |
Вартість введених основних засобів/ вартість основних засобів на кінець періоду |
0,15 |
0,16 |
0,18 |
|
5. |
Коефіцієнт вибуття |
Вартість основних засобів, що вибули/ вартість основних засобів на початок періоду |
0,14 |
0,13 |
0,15 |
За результатами проведеного аналізу показників руху основних засобів по підприємству можна зробити висновок, що спостерігається позитивна тенденція, що проявляється у перевищенні коефіцієнта оновлення над коефіцієнтом вибуття, а саме на 0,03 пункта у 2009 році в порівнянні з 2007 роком. Частка коштів інвестованих в основні засоби в 2009 році в порівнянні з 2007 роком збільшилась на 2%. Така політика підприємства пояснюється тим, що рівень зношення основних засобів є досить високим - 51 %, тому керівництво спрямовує вільні кошти на оновлення основних засобів.
Особливої уваги заслуговує аналіз технічної і вікової структури основних засобів. Для такого аналізу діюче устаткування групують за видами, а всередині груп - за тривалістю експлуатації. Як правило , виділяють наступні групи за періодом експлуатації:
Для характеристики технічного стану окремих робочих машин, обладнання , інструментів, пристроїв застосовують групування за технічною придатністю:
Таке групування дає змогу робити висновки щодо віку устаткування як у розрізі їх окремих видів, так і в цілому по підприємству, перевірити забезпеченість підприємства устаткуванням і повноту його використання [17, c.146].
Дані щодо термінів експлуатації основних засобів на на ДП “ЖЛГЗ Чуднівська філія” наведено в таблиці 3.5.
Таблиця 3.5. Аналіз вікової структури основних засбів на ДП “ЖЛГЗ Чуднівська філія”
|
№ з.п |
Вид основних засобів |
Одиниці виміру |
Термін використання, років |
Разом |
|||
|
до 3 |
3-7 |
7-15 |
понад15 |
||||
|
1 |
2 |
3 |
4 |
5 |
6 |
7 |
8 |
|
1. |
Машини й обладнання |
од. |
6 |
19 |
22 |
15 |
62 |
|
2. |
Транспортні засоби |
од. |
4 |
15 |
5 |
- |
24 |
|
3. |
Інструменти, прилади та інвентар |
од. |
52 |
64 |
24 |
20 |
60 |
|
4. |
Інші основні засоби |
од. |
5 |
23 |
27 |
8 |
73 |
|
5. |
Разом |
од. |
77 |
121 |
78 |
43 |
319 |
|
6. |
Питома вага |
% |
24,1 |
37,9 |
24,5 |
13,5 |
100,0 |
Середній термін експлуатації основних засобів на підприємстві дорівнює 7,5 років ( [(1,5х77) + (5х121) + (11х78) + (19х43) / 319 ]). При цьому найбільшу питому вагу займають основні засоби, термін використання яких від 3 до 7 років - 37,9 %. Як бачимо на підприємстві досить велика частка основних засобів термін використання яких від 7 до 15 років та понад 15 років - 24,5%, 13,5% відповідно. Це означає, що підприємство використовує у своїй діяльності основні засоби, термін використання яких є досить тривалим. Як бачимо у підприємства є значна кількість основних засобів, термін використання яких більше 15 років. Як правило, такі основні засоби є досить зношеними. Застаріле, зношене фізично і морально устаткування негативно відображається на всіх кількісних та якісних показниках діяльності підприємства, знижує потенційні можливості зростання фондовіддачі і, зрештою, рентабельність. Тому, в подальшій діяльності підприємства керівництву слід звернути увагу на покращення технічного стану основних засобів, шляхом заміни застарілих основних засобів новими.
Економічна ефективність функціонування основних виробничих фондів є складовою результату використання всіх виробничих ресурсів підприємства. При визначенні економічної ефективності основних фондів використовують систему натуральних та вартісних показників, а також співвідносні оцінки темпів зростання випуску продукції і темпів зростання обсягу основних фондів; фондоозброєності праці та її продуктивності [14, c. 75].
До натуральних показників належать: екстенсивне й інтенсивне використання основного устаткування; фондовіддача, визначена в натуральному чи умовно-натуральному виразі; використання виробничої потужності й ступінь її освоєння.
Вартісними показниками є фондовіддача, розрахована за вартісними показниками, і фондомісткість. Найбільш узагальнюючим показником ефективності використання основних виробничих фондів є виробництво товарної продукції у розрахунку на 1 грн. їх середньорічної вартості, тобто фондовіддача [110].
В економічній літературі відсутня єдина думка стосовно вартісного оцінювання продукції, прийнятого в розрахунок показника фондовіддачі. Найреальніша фондовіддача розрахована у натуральному виразі. Однак галузь застосування натуральних показників обмежена.
На практиці фондовіддачу визначають на основі обсягу продукції.
Ф= ТП /ОЗ ( 3.1)
де ТП – обсяг товарної ( валової) продукції ;
ОЗ – середня віртість основних засобів за період, що аналізується.
Для аналізу ефективності використання основних засобів також використовують показник фондомісткості. Фондомісткість – обернений до фондовіддачі показник, який характеризує вартість основних виробничих фондів, що припадає на одиницю вартості виробленої продукції.
При аналізі фондовіддачі фактичний показник фондовіддачі порівнюють з розрахунковим, з даними попередніх періодів, проектними показниками, фондовіддачею інших підприємств даної галузі. На рівень фондовіддачі впливають різні чинники, пов'язані як зі зміною обсягу продукції, так і з ефективністю використання основних виробничих фондів, особливо їх активної частини.
Всі чинники можна поділити на дві групи:
– ті, що не залежать від ступеня використання основних фондів;
– ті, що залежать від ступеня використання основних фондів.
До першої групи чинників належать: розвиток кооперованих зв’язків і зміна матеріаломісткості та трудомісткості продукції; зміна цін на сировину, матеріали, готову продукцію та ін. Зростання кооперованих поставок, матеріаломісткості веде до зростання фондовіддачі.
До другої групи чинників належать: зміна питомої ваги машин і устаткування в складі основних фондів, підвищення змінності роботи устаткування; зменшення внутрішньозмінних простоїв; зміна рівня внутрішньозаводської спеціалізації та ін [60, c. 255].
Аналіз фондовіддачі проводиться за двома напрямами: вивчення впливу факторів на зміну фондовіддачі, вивчення впливу фондовіддачі на обсяг виробництва.
На зміну рівня фондовіддачі впливає низка факторів. Факторами першого рівня, що впливають на фондовіддачу основних засобів, є :зміни частки активної частини засобів у загальній їхній сумі; зміна фондовіддачі активної частини основних засобів. Для розрахунку впливу факторів другого порядку на рівень фондовіддачі необхідно знати, як змінився обсяг виробництва продукції у зв’язку з зміною устаткування або його модернізації. З цією метою порівнюють випуск продукції на новому та старому устаткуванні за період часу після його заміни й отриманий результат ділять на фактичну середньорічну вартість технологічного устаткування [20].
Підвищенню фондовіддачі сприяють: збільшення питомої ваги активної частини основних засобів; збільшення часу роботи устаткування; механізація і автоматизація виробництва, використання прогресивної технології, модернізація діючого устаткування та інші. Зниження фондовіддачі призводить до збільшення суми амортизаційних відрахувань і відповідно сприяє зменшення частки прибутку в ціні товару, що призводить до збитків [66].
Фондовіддача включає поняття ефективності використання необоротних активів. При обчисленні та порівняльному аналізі цього показника за групою промислових підприємств слід дотримуватись правильного методичного підходу. Однакові за профілем і потужністю підприємства можуть мати різний рівень фондовіддачі.
Для виявлення невикористаних резервів в експлуатації машин і устаткування слід визначити фондовіддачу не лише із загального розміру основних виробничих засобів, але й з їх активної частини.
Зростання цін на обладнання дуже часто випереджує зростання їх експлуатаційної продуктивності, що спричиняє підвищення вартості одиниці потужності та падіння фондовіддачі. Оптова ціна на певне обладнання може бути підвищена, але меншою мірою, ніж її продуктивність. Нова техніка забезпечує збільшення фондовіддачі лише тоді, коли продуктивність зростає швидше, ніж її вартість, за кращих (рівних) умов. Це положення слід враховувати при розробці нової техніки, яка забезпечить максимальну ефективність, у тому числі підвищення фондовіддачі [70].
Проведемо аналіз використання основних засобів на ДП “ЖЛГЗ Чуднівська філія” (див. табл.3.6.).
Таблиця 3.6. Аналіз ефективності використання основних засoбів на ДП “ЖЛГЗ Чуднівська філія”
|
№ з.п |
Показник |
Од. виміру |
2008 рік |
2009 рік |
Відхилення |
|
|
+,- |
% |
|||||
|
1 |
2 |
3 |
4 |
5 |
6 |
7 |
|
1. |
Середньорічна вартість основних засобів |
тис.грн |
95424 |
97094 |
1670 |
1,8 |
|
2. |
Активна частина ОЗ, у т.ч.: невстановлене обладнання діючі основні засоби |
тис.грн |
47712 2050 45662 |
48547 2643 45904 |
835 843 242 |
1,8 28,9 0,53 |
|
3. |
Кількість робочих днів у році |
Дні |
260 |
265 |
5 |
1,9 |
|
4. |
Середньорічна кількість одиниць діючого обладнання |
од. |
220 |
232 |
12 |
5,5 |
|
5. |
Кількість відпрацьованих верстато-змін |
верстато-змін |
65250 |
65500 |
250 |
0,4 |
|
6. |
Кількість відпрацьованих машино-годин.тис |
машино-годин |
500 |
550 |
50 |
10 |
|
7. |
Обсяг валової продукції |
тис.грн |
53007 |
59086 |
6079 |
11,5 |
|
8. |
Фондовіддача |
- |
0,45 |
0,55 |
0,1 |
20 |
Визначимо вплив факторів на зміну фондовіддачі способом ланцюгових підстановок за наступною моделлю:
Ф = Д х К зм х (Тгод/Т зм) х (ОЗ акт /ОЗ) х (ОЗд/ОЗ акт) х (ВП/Т год )х (1/С) (3.2)
К зм- коефіцієнт змінності роботи обладнання;
Д – кількість робочих днів;
Т год –кількість машино- годин, відпрацьованих усім обладнанням;
Т зм- кількість верстато-змін;
ОЗ акт- вартість активної частини основних засобів;
ОЗ д- вартість діючих основних засобів;
С- середня вартість одиниці обладнання.
Підставивши у формулу показники діяльності підприємства отримуємо, що фондовіддача у 2008 році дорівнює 0,45 а у 2009 0,55
Далі проводимо розрахунок умовних результативних показників, поступово замінюючи значення фактора за 2008-й рік його значенням з 2009-й рік. В результаті чого отримуємо Ф ум.1=0,45,Ф ум.2=0,43,Ф ум.3=0,45, Фум.4=0,45, Ф ум.5=0,45, Ф ум.6=0,5
1) За рахунок збільшення робочих днів на 5 фондовіддача збільшилась на 0,01;
2) за рахунок зменшення коефіцієнту змінної роботи обладнання фондовіддача зменшилась на 0,03;
3) за рахунок зміни середньої тривалості зміни фондовіддача збільшилась на 0,02;
4) за рахунок зменшення питомої ваги активної частини основних виробничих засобів показник фондовіддачі зменшився на 0,002;
5) за рахунок збільшення питомої ваги діючого обладнання фондовіддача збільшилась на 0,002;
6) за рахунок зміни середнього випуску продукції на одну машино-годину фондовіддача збільшилась на 0,003;
7) зміна середньої вартості одиниці обладнання призвела до зменшення фондовіддачі на 0,005.
Отже, у 2009 році в порівнянні з 2008-м роком показник фондовіддачі збільшився на 0,1, що є позитивною тенденцією в діяльності підприємства. Основною причиною збільшення даного показника є збільшення обсягів валової продукції швидшими темпами ніж вартість основних засобів. Підвищенню фондовіддачі також посприяли збільшення питомої ваги активної частини основних засобів; збільшення часу роботи устаткування. В подальшій діяльності підвищення фондовіддачі можна досягти за рахунок механізації і автоматизації виробництва, використання прогресивної технології, модернізації діючого устаткування та інші. Нова техніка забезпечує збільшення фондовіддачі лише тоді, коли продуктивність зростає швидше, ніж її вартість, за кращих (рівних) умов. Це положення слід враховувати при розробці нової техніки, яка забезпечить максимальну ефективність, у тому числі підвищення фондовіддачі.
В ході аналізу ефективності використання основних засобів важливого значення набуває аналіз виробничої потужності. Виробнича потужність підприємства – максимально можливий випуск продукції при досягнутому або наміченому рівні техніки, технології та організації виробництва.
При визначенні виробничої потужності використовують максимально можливий фонд роботи обладнання, який:
Аналіз використання виробничої потужності ДП “ЖЛГЗ Чуднівська філія”наведено в таблиці 3.7.
Таблиця 3.7. Аналіз використання виробничої потужності ДП “ЖЛГЗ Чуднівська філія”
|
№ з.п |
Показник |
Од. виміру |
2007 рік |
2008 рік |
2009 рік |
Відхилення |
|
|
+,- |
% |
||||||
|
1. |
Виробництво продукції |
тис.грн |
37661 |
53007 |
59086 |
6079 |
11,5 |
|
2. |
Виробнича потужність |
тис.грн |
38500 |
53900 |
60000 |
6100 |
11,3 |
|
3. |
Рівень використання потужності |
% |
97,8 |
98,3 |
98,4 |
0,1 |
Х |
За даними таблиці 3.7 можна зробити висновок, що виробнича потужність у 2009 році в порівнянні з 2008 роком збільшилась на 11,3 % або на 6100 тис. грн. Причиною цього може бути модернізація виробництва, що має позитивний вплив на збільшення виробничої потужності. Підвищення рівня даного показника сприяє збільшенню виробництва продукції і зменшенню її собівартості.
В процесі здійснення економічного аналізу важливого значення набуває його організація. Організація аналізу на підприємстві охоплює велике коло питань, які включають в себе організацію аналітичної служби; організацію технології аналітичного процесу; розробку загальних засад та порядку проведення аналізу; організаційне, методичне, матеріально-технічне забезпечення; загальне керівництво та прийом виконаних аналітичних робіт; розвиток та удосконалення економічного аналізу на підприємстві з метою поліпшення якості управління тощо [123].
Організація аналітичної служби полягає у виборі форми організації аналізу та типу організаційної структури відділу (служби, підрозділу), що передбачає підпорядкованість працівників, побудову взаємозв’язків як між окремими працівниками, так і іншими відділами [117].
Питання організації аналізу на підприємстві належать до компетенції його власників (засновників) або уповноваженого органу чи посадової особи, відповідно до регламентуючих документів підприємства.
Для забезпечення проведення аналізу господарської діяльності підприємство самостійно обирає форми його організації. Сьогодні виділяють дві форми організації аналізу: централізовану і децентралізовану.
При централізованій організаційній формі передбачається утворення спеціалізованого відділу (служби, підрозділу) економічного аналізу. Така організаційна форма допомагає забезпечити єдність методологічного забезпечення аналізу та чіткий розподіл роботи аналітиків. Але, разом з тим, зумовлює відірваність аналітичного процесу від загального процесу управління. У децентралізованій формі весь комплекс аналітичних робіт розподіляють по загальний структурі управління. Тобто, кожен відділ (служба, підрозділ) здійснює певний комплекс аналітичних робіт відповідно до свого призначання на підприємстві [45].
Оскільки на ДП “ЖЛГЗ Чуднівська філія” не має окремого структурного підрозділу, який би займався економічним аналізом, функції його здійснення покладені на економіста та головного бухгалтера. На нашу думку, такий рівень економічної роботи є незадовільним. Тому, враховуючи розмір підприємства та структуру управління, організаційну форму аналізу можна запропонувати у наступному вигляді ( див. табл.3.8).
Таблиця 3.8. Розподіл аналітичних робіт на підприємстві за суб’єктами
|
Суб’єкти аналізу |
Зміст аналітичних робіт |
|
1 |
2 |
|
Бухгалтерська служба |
- дослідження основних показників господарської діяльності( в т.ч. ефективність використання основних засобів); - аналіз витрат на виробництво продукції ; - визначення собівартості продукції; - аналіз виробництва готової продукції тощо. |
|
Економічний Відділ |
- організація та методичне керівництво роботою відділів з питань аналізу; -розробка плану аналітичної роботи і контроль за його виконанням; - узагальнення результатів аналізу підприємства; - розробка заходів за результатами аналізу. |
|
Виробничий відділ |
-аналіз виконання плану випуску продукції за обсягом, асортиментом, якістю; - аналіз тривалості технологічного циклу; ритмічності роботи виробничих потужностей; - аналіз витрачання матеріальних ресурсів. |
|
Відділ збуту |
-аналіз виконання договірних зобов’язань щодо поставок продукції споживачам за обсягом, якістю, строками; - дослідження та оцінка альтернативних ринків збуту. |
|
Інженерно-технічна служба |
-аналіз стану експлуатації транспортних засобів, техніки та виробничого обладнання; - аналіз виконання графіків ремонту техніки; - аналіз ефективності та раціональності використання техніки; |
Така структура передбачає, що керівники окремих відділів (підвідділів, секторів, груп) знаходяться у підпорядкуванні керівника підприємства. У свою чергу, працівники даних відділів, безпосередньо, виконують розпорядження і звітуються перед керівниками відділів. Організація економічного аналізу за даною формою об’єднує аналітичний процес з процесом управління та виступає його окремим етапом.
Комплексність та системність організації аналітичних робіт забезпечується через планування, що полягає в складанні комплексного плану організації всієї аналітичної роботи на підприємстві та складанні планів для окремого виду аналізу, передбаченого в комплексному плані. Реалізації заходів, передбачених у плані аналізу щодо проведення аналітичних робіт, здійснюється в певні послідовності. Кількість етапів, що передбачають здійснення окремих послідовних процедур, різна. На нашу думку, необхідно виділяти три основних етапи аналітичної роботи здійснення аналізу основних засобів: підготовчий, основний (аналітичний), підсумковий (заключний) ( див. рис.3.5).
Етапи аналітичної роботи
Підготовчий етап
Складання програми аналізу основних засобів;
вирішення питання щодо забезпечення аналізу;
визначачення джерел інформації;
Основний етап
Аналітичне опрацювання та створення додаткової аналітичної інформації (розрахунок основних показників стану та ефективності використання основних засобів) складання аналітичних таблиць і т.п.
Підсумковий етап
Відбувається узагальнення результатів аналізу, оформляються аналітичні висновки та пропозиції щодо покращення ефективності використання основних засобів і надаються користувачам
Рис. 3.5. Етапи аналітичної роботи
Отже, на першому – підготовчому – етапі необхідно скласти програму аналізу ефективності використання основних засобів; визначити виконавців та розподілити між ними функції; вибирати методику аналізу (конкретні методи (способи, прийоми) дослідження; систему аналітичних та синтетичних показників; фактори, які впливають на зміну показників; порядок формування висновків за результатами аналізу); визначити джерела інформації та вирішити інші питання щодо організації та забезпечення проведення аналізу.
На другому – основному – етапі безпосередньо проводиться аналітична
робота, в процесі якої реалізовується методика економічного аналізу основних засобів. Він включає в себе систематизацію отриманої інформації, перевірку достовірності даних, аналітичне опрацювання та створення додаткової аналітичної інформації, вивчення напрямків та причини відхилень. На даному етапі також відбувається ознайомлення з показниками роботи підприємства, складаються аналітичні таблиці, проводяться розрахунки основних показників, розраховується вплив факторів і розкриваються причинно-наслідкові взаємозв’язки та взаємозалежності між ними тощо.
Третій – підсумковий – етап – це систематизація та узагальнення результатів аналізу. На даному етапі дають оцінку стану та ефективності використання основних засобів підприємства, розробляють рекомендації, висновки та пропозиції щодо підвищення ефективності використання основних засобів.
Виділення окремих етапів проведення аналізу допоможе не лише організувати та якісно провести аналіз, а й сприятиме контролю над якістю та ефективністю виконання аналітичних процедур.
Отже, основними завданнями аналізу ефективності використання основних засобів є визначення рівня фондовіддачі, її динаміки, вивчення впливу зміни розміру основних засобів і фондовіддачі на обсяг робіт; виявлення резервів підвищення фондовіддачі, поліпшення використання техніки; визначення шляхів зниження витрат на утримання та експлуатацію машин і механізмів; оцінка виявлених резервів і розробка заходів щодо поліпшення використання активної частини основних засобів.
Особливість аналізу основних засобів – його багаторівневий характер. Важливо виділити рівень впливу факторів і відповідно до цього вибрати моделі і способи аналізу. Кінцевою метою аналізу використання основних засобів незалежно від галузі діяльності підприємства є можливість розширення обсягів випуску і реалізації без додаткового залучення ресурсів або визначення потреби у відновленні або розширенні виробничого потенціалу.
На нашу думку, на ДП “ЖЛГЗ Чуднівська філія” доцільно застосовувати децентралізовану форму організації економічного аналізу, тобто, кожен відділ служба, підрозділ) здійснює певний комплекс аналітичних робіт повідно до свого призначання на підприємстві. Це дозволить враховувати всі особливості виробництва, та швидше реагувати на зміни у зовнішньому та внутрішньому середовищі підприємства.
Висновки до 3-го розділу
В ході проведеного дослідження встановлено, що при організації контролю основних засобів на підприємстві, необхідно:
- ознайомитися з обліковою політикою підприємства у частині організації обліку необоротних активів;
- уточнити дати проведення останньої інвентаризації основних засобів та її результатів;
- ознайомитися з матеріалами переоцінки основних засобів станом на 1 січня та їх відображенням в обліку;
- перевірити наявність наказів (розпоряджень) про створення на підприємстві постійно діючої комісії щодо списання необоротних активів, про осіб, відповідальних за зберігання необоротних активів з місцями їх експлуатації, а також з’ясування умов укладених з ними договорів про повну індивідуальну матеріальну відповідальність;
- ознайомитися з договорами на оренду необоротних активів, укладеними з юридичними та фізичними особами;
- перевірити наявність картотеки основних засобів за місцями їх експлуатації у матеріально відповідальних осіб.
При встановленні достовірності відображення в обліку основних засобів контролеру слід визначити відповідність залишків на синтетичних рахунках, відображених у Головній книзі, аналогічним даним аналітичного обліку та бухгалтерського балансу.
Особливість контролю операцій з ліквідації основних засобів полягає в тому, що контролер повинен переконатись у правильності списання виявленого фінансового результату від ліквідації недоамортизованої частини основних засобів.
Мета контролю амортизації основних засобів за бухгалтерським обліком – встановити дотримання підприємством вимог П(С)БО 7 „Основні засоби” щодо нарахування та відображення в обліку амортизації.
Мета контролю амортизації основних засобів за податковим обліком – встановити дотримання підприємством порядку нарахування амортизації відповідно до Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств” (ст. 8) від 22 травня 1997 р. № 283-97 ВР із змінами та доповненнями.
ДП “ЖЛГЗ Чуднівська філія” при організації та здійсненні контролю основних засобів, на нашу думку потрібно неухильно виконувати такі умови:
Аналіз наявності і стану основних засобів підприємства дає можливість розраховувати показники та шляхи підвищення ефективності їхнього використання, прогнозувати необхідність залучення коштів для придбання нових основних засобів у зв’язку з фізичним зношенням наявних. Вивчення основних засобів підприємства дуже важливе для аналізу та пошуку шляхів підвищення ефективності виробництва. Для оцінки ефективності використання основних засобів доцільно використовувати систему показників, яка буде в повному обсязі оцінювати її стан на підприємстві. В той же час система показників повинна давати можливість сформувати реальні обґрунтовані висновки по підвищенню ефективності використання основних засобів підприємства. чітка організація аналітичного процесу на підприємстві є умовою успішного проведення економічного аналізу.
Охоплюючи всі сторони діяльності підприємства, економічний аналіз має бути постійною складовою економічної роботи в цілому. Для проведення ефективного та якісного аналізу ефективності використання основних засобів на ДП “ЖЛГЗ. Чуднівська філія” необхідно:
РОЗДІЛ 4
ОХОРОНА ПРАЦІ
4.1 Особливості функціонування системи охорони праці в Україні
У 1992 р. Верховна Рада України ухвалила Закон України “Про охорону праці”, остання редакція якого прийнята у 2002 р. Цим законом визначені основні положення щодо реалізації конституційного права громадян на охорону їх життя і здоров’я в процесі трудової діяльності. Закон також регулює, за участю відповідних державних органів, відносини між власником підприємства, установи й організації або уповноваженим ним органом і працівником з питань безпеки, гігієни праці та виробничого середовища, встановлює єдиний порядок організації охорони праці в Україні. Посередником у регулюванні відносин між роботодавцем і працівником у справі охорони праці виступають держава, профспілки та інші офіційні об’єднання громадян.
Законодавство про охорону праці базується на положеннях Конституції України, зокрема на статтях 43, 45, 46, 49, 50, 53, 56 і 64, якими гарантуються права громадян на працю, відпочинок, охорону здоров’я, медичну допомогу, страхування тощо.
Загалом правове і нормативне регулювання охорони праці здійснюється, крім Конституції України та Закону “Про охорону праці”, Кодексом законів про працю (КЗпП), який визначає правові засади і гарантії здійснення громадянами нашої держави правом розпоряджатися своїми здібностями до продуктивної і творчої праці, регулює трудові стосунки працівників усіх підприємств, установ незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, та Законом України „Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності” (від 23.09.1999 р. № 1105 – XIV). Крім глави XI (“Охорона праці”), у КЗпП ці питання містяться у главах “Трудовий договір”, “Робочий час”, “Час відпочинку”, “Праця жінок”, “Професійні спілки”, “Нагляд і контроль за дотриманням законодавства про працю”. Є ряд інших нормативно-правових документів, які тісно переплітаються із Законом “Про охорону праці”.
Закон України “Про підприємства в Україні” (ст.25) визначає, що підприємство зобов’язане забезпечити своїм працівникам всі безпечні та нешкідливі умови праці й несе відповідальність у встановленому законодавством порядку за шкоду, заподіяну їх здоров’ю [31].
Законом України “Про колективні договори і угоди” (ст.7) передбачено, що у колективному договорі встановлюються взаємні зобов’язання сторін щодо охорони праці, а ст. 8 визначає, що в угодах на державному, галузевому та регіональному рівнях регулюються основні принципи та норми реалізації соціально-економічної політики, зокрема щодо охорони праці.
Питання охорони праці та безпеки життєдіяльності закладені також у законах України “Про охорону навколишнього природного середовища” та “Основи законодавства України про охорону здоров’я”.
Охорона праці, - наголошується в законі, - це система правових, соціально-економічних, організаційно-технічних, санітарно-гігієнічних і лікувально-профілактичних заходів та засобів, спрямованих на збереження життя, здоров’я і працездатності людини у процесі трудової діяльності [30]. Тут йдеться про охорону праці як соціальну категорію, як засіб збереження найціннішого – життя і здоров’я людини. Дія закону “Про охорону праці” поширюється на всі підприємства, установи й організації незалежно від форм власності та видів їх діяльності, на усіх працюючих громадян України, а також на іноземців, які працюють па українських підприємствах .
Коли міжнародними договорами або угодами, в яких бере участь Україна, встановлено більш високі вимоги до охорони праці, ніж ті, що передбачено законодавством України, то застосовуються правила міжнародного договору або угоди.
Державна політика в галузі охорони праці базується на наступних принципах Закону (ст. 4):
- пріоритет життя та здоров’я працівників, повна відповідальність роботодавця за створення належних безпечних і здорових умов праці;
- підвищення рівня промислової безпеки шляхом забезпечення
суцільного технічного контролю за станом виробництва, технологій
та продукції, а також сприяння підприємствам у створенні безпечних
та нешкідливих умов праці;
- комплексне розв’язання завдань охорони праці на основі загальнодержавної, галузевих, регіональних програм з цього питання та з урахуванням інших напрямів економічної і соціальної політики, досягнень в галузі науки і техніки та охорони довкілля;
- соціальний захист працівників, повне відшкодування шкоди особам, які потерпіли від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань;
- встановлення єдиних вимог з охорони праці для всіх підприємств
і суб’єктів підприємницької діяльності, незалежно від форм власності
та видів їх діяльності;
- адаптація трудових процесів до можливостей працівника з урахуванням його здоров’я та психологічного стану;
- використання економічних методів управління охороною праці,
участі держави у фінансуванні заходів щодо охорони праці, залучення
добровільних внесків та інших надходжень на цілі, отримання яких не
суперечить законодавству;
- інформування населення, проведення навчання, професійної підготовки і підвищення кваліфікації працівників з питань охорони праці;
- забезпечення координації діяльності органів державної влади,
установ, організацій та об’єднань громадян, що розв’язують проблеми
охорони здоров’я, гігієни та безпеки праці, а також співробітництва і
проведення консультацій між роботодавцями та працівниками (їх
представниками), між усіма соціальними групами під час прийняття
рішень з охорони праці на місцевому та державному рівнях;
- використання світового досвіду організації роботи щодо поліпшення умов і підвищення безпеки праці на основі міжнародного співробітництва [22, c.40].
Нормативна база, передбачена законодавством з охорони праці, включає вимоги до проектування виробничих об’єктів, їх функціонування колективного та індивідуального захисту працюючих, суворого контролю виробництв.
Законом передбачене широке впровадження економічних методів управління охороною праці на зміну адміністративно-командним.
Спеціальними законодавчими актами є нормативно-правові акти про охорону праці – правила, стандарти, норми, положення, інструкції та інші документи, яким надано чинність правових норм, обов’язкових для виконання.
Перелік чинних в Україні нормативних документів з охорони праці наведено в “Державному реєстрі міжгалузевих актів про охорону праці”, який діє з 1995 р. і включає близько 2000 нормативних актів (правил, норм, положень, інструкцій тощо), а також 350 міждержавних стандартів безпеки праці (ГОСТ ССБТ) і близько 40 державних стандартів України (ДСТУ). Усі ці документи створюють єдине правове поле охорони праці в нашій державі.
Сьогодні широкого характеру набуває міжнародне співробітництво з охорони праці, особливо в рамках Міжнародної Організації Праці (МОП), яка зокрема опікується такими проблемами як використання дитячої праці, запобігання нещасним випадкам на виробництві, забезпечення роботи без аварій на хімічних підприємствах, рівності щодо умов праці різних категорій працівників, поширенням досвіду щодо створення безпечних умов праці у різних країнах тощо. Наприклад, Конвенція №115 стосується захисту працівників від іонізуючих радіацій, Конвенція №119 – про забезпечення машин захисними пристроями тощо. Вищим органом МОП є міжнародна конфедерація праці. Її ще називають Всесвітнім Парламентом праці. МОП у 1964 р. за свою діяльність отримала Нобелівську Премію Миру. До неї зараз входить 173 країни. [10, с. 10-13]
Управління охороною праці – це підготовка, прийняття та реалізація рішень по здійсненню організаційних, технічних, санітарно-гігієнічних і лікувально-профілактичних заходів, спрямованих на забезпечення здоров’я та працездатності людини в процесі праці. Система управління охороною праці (СУОП) є складовою частиною загальної системи керування підприємством, установою. При автоматизованих системах управління, управління охороною праці є її складовою частиною або підсистемою. Управління охороною праці передбачає участь у цьому процесі майже всіх служб та підрозділів підприємства, установи, організації, діяльність яких визначається Положенням про службу охорони праці. Об’єктом управління є діяльність структурних підрозділів, яка спрямована на створення безпечних і здорових умов праці. Управління охороною праці підприємства або установи в цілому здійснює роботодавець, а в підрозділах (цехах, відділах, службах) керівники або головні фахівці. Координує всю цю діяльність служба охорони праці. Завдання служби охорони праці та її функції викладені в Типовому положенні про службу охорони праці.
Служба охорони праці створюється на підприємствах, установах і організаціях незалежно від форми власності та виду діяльності для виконання правових, організаційно-технічних, санітарно-гігієнічних, соціально-економічних і лікувально-профілактичних заходів, спрямованих на запобігання нещасним випадкам, професійним захворюванням і аварій в процесі праці.
Для реалізації перелічених вище цілей служба охорони праці повинна вирішувати такі завдання:
а) здійснювати контроль за безпекою виробничих процесів,
устаткування, будівель і споруд;
б) забезпечувати працюючих засобами індивідуального та колективного захисту;
в) забезпечувати професійну підготовку і підвищення кваліфікації працівників із питань охорони праці, вести пропаганду безпечних методів праці;
г) забезпечувати оптимальні режими праці і відпочинку працюючих;
д) вимагати професійного добору виконавців для визначених
видів робіт.
Служба охорони праці створюється на підприємствах, установах та організаціях із кількістю працюючих 50 і більше осіб. В організаціях із чисельністю до 50 працюючих цю службу може представляти інженер, призначений за сумісництвом. При чисельності до 20 працюючих для виконання функцій служби охорони праці можуть залучатися сторонні спеціалісти на договірних засадах, які мають відповідну підготовку. На підприємстві, де працює 50 осіб і більше, чисельність служби охорони праці визначається згідно Рекомендації щодо структури та чисельності служби охорони праці, що є доповненням до Типового положення про службу охорони праці. Працівники служби охорони праці повинні мати вищу спеціальну освіту з охорони праці, а також практичний досвід роботи у відповідній галузі виробництва. По важливості діяльності та оплати праці вони прирівнюються до працівників провідних відділів та служб підприємства або установи. Підпорядковується служба охорони праці безпосередньо власнику. Система управління охороною праці підприємства (СУОП) включає службу охорони праці та керівництво підприємства і керується у своїй діяльності законодавством України про охорону праці і про працю, міжгалузевими і галузевими нормативними актами з охорони праці і Положенням про службу охорони праці [61,c.48].
Основними функціями управління охороною праці, що розробляє і втілює служба охорони праці, є :
8. Розслідування, облік, аналіз нещасних випадків, професійних захворювань і аварій, а також розрахунок шкоди від них.
9. Участь у підготовці та складанні статистичних звітів підприємства з питань охорони праці.
12. Пропаганда та агітація безпечних і нешкідливих умов праці
шляхом проведення консультацій, конкурсів, бесід, лекцій, наочної агітації та методичної роботи кабінету охорони праці.
13. Організація навчання, підвищення кваліфікації та перевірки знань з питань охорони праці посадових осіб.
14. Участь у роботі комісії з питань охорони праці підприємства, допомога в опрацюванні необхідних матеріалів та реалізації рекомендацій.
15. Участь у комісіях по введенню в дію цехів, дільниць, нового устаткування або після капітального ремонту.
16. Забезпечення працюючих колективними та індивідуальними засобами захисту від шкідливих та небезпечних чинників виробництва, лікувально-профілактичним харчуванням, миючими засобами, санітарно-побутовими приміщеннями, надання передбачених законодавством пільг і компенсацій, пов’язаних із важкими і шкідливими умовами праці.
Для виконання перелічених вище функцій служба охорони праці повинна мати відповідну інформаційну базу, засоби зв’язку, сучасну оргтехніку, комп’ютерне забезпечення і висококваліфікований інженерний штат працівників. Крім того, служба охорони праці повинна мати засоби впливу на виробничу діяльність підприємства, що передбачається Положенням про службу охорони праці. Так, працівники служби охорони праці мають право видавати роботодавцям, керівним органам підприємств, установ, організацій та їх підрозділам обов’язкові для виконання приписи щодо усунення наявних недоліків (припис спеціаліста з охорони праці, у тому числі про зупинення робіт, може скасувати в письмовій формі лише посадова особа, якій підпорядкована служба охорони праці); вимагати від посадових осіб усунення від роботи працівників, які не пройшли медичний огляд, навчання, інструктаж, перевірку знань з охорони праці, або не мають допуску до відповідних робіт, чи порушують нормативні акти про охорону праці; надсилати керівнику підприємства подання про притягнення до відповідальності працівників, що порушують вимоги з охорони праці.
Окрім адміністративних заходів рекомендується принцип матеріального заохочення працівників, які сумлінно ставляться до виконання виробничих обов’язків і беруть активну участь у підвищенні безпеки та поліпшенні умов праці.
Положення про матеріальне заохочення розробляється службою охорони праці, погоджується з профспілкою (колективом найманих працівників) і затверджується власником.
Працівники служби охорони праці не можуть залучатися до виконання функцій, не передбачених Законом “Про охорону праці” і Типовим положенням про службу охорони праці.
Окрім служби охорони праці підприємства можуть створюватися служби охорони праці при корпораціях, концернах та інших об’єднаннях підприємств (надалі об’єднань), створених за галузевим принципом, яким делегуються функції служб охорони праці підприємств. Підпорядковуються ці служби безпосередньо керівнику об’єднання. Служба охорони праці об’єднання бере на себе виконання функцій управління, що викладені в вищенаведених пунктах (1, 2, 3, 8, 10, 11, 13, 18), а також деяких інших функцій більш широкого аспекту діяльності, ніж ті, що виконують служби охорони праці підприємства, наприклад: вивчення зарубіжного та вітчизняного досвіду організації охорони праці і впровадження його в об’єднанні, координація роботи міжгалузевих лабораторій охорони праці, контроль за діяльністю служб охорони праці підприємств та інші.
Служба охорони праці міністерства, державного комітету, концерну, корпорації та іншого об’єднання підприємств, створених за галузевим принципом створюється при міністерствах, державних комітетах та інших великих об’єднаннях підприємств, поєднаних на галузевій основі для здійснення методичного керівництва діяльністю підприємств, об’єднань галузі з питань охорони праці, підготовки матеріалів для щорічного підбиття підсумків роботи по створенню безпечних і нешкідливих умов праці, розгляду найважливіших питань охорони праці на засіданнях колегії, нарадах, семінарах тощо.
Служба здійснює координацію науково-дослідної і проектно-конструкторської роботи з питань охорони праці, розробляє комплексні заходи щодо поліпшення безпеки, гігієни праці та виробничого середовища. Ця служба виконує ще ряд функцій управління охороною праці, викладених у Типовому положенні про службу охорони праці [75, c.52-56].
В апараті обласних, міських та районних органів державної виконавчої влади створюється служба охорони праці. Її основною функцією є опрацювання та внесення на затвердження органів державної виконавчої влади пропозицій щодо забезпечення реалізації державної політики з питань охорони праці в межах відповідної території. Формує за участю підприємств і профспілок регіональну програму заходів із поліпшення безпеки праці, гігієни праці виробничого середовища, що мають міжгалузеве значення. Надає підприємствам регіону оперативну інформацію про причини великих аварій, групових і смертельних нещасних випадків на виробництві. Здійснює на підприємствах (в першу чергу тих, що не мають вищестоящої господарської організації) контроль за станом охорони праці, а також виконує інші управлінські і контрольні функції, передбачені Типовим положенням про службу охорони праці.
Працівники служби охорони праці підприємств, об’єднань, міністерств, інших центральних та місцевих органів державної виконавчої влади несуть персональну відповідальність за :
а) невідповідність прийнятих ними рішень вимогам діючого
законодавства з охорони праці;
б) невиконання своїх функціональних обов’язків, передбачених
Положенням про службу охорони праці та посадовими інструкціями;
в) недостовірність та несвоєчасність підготовки статистичних
звітів з охорони праці;
г) низьку якість проведеного ними розслідування нещасних
випадків на виробництві.
Планування організаційно-технічних заходів з охорони праці – одна з провідних функцій управління охорони праці. Перед плануванням обов’язково визначається фактичний стан охорони праці і його прогнозування на майбутнє.
Планування робіт по охороні праці буває перспективним (на тривалий відрізок часу), поточним (на рік) і оперативним (квартал, місяць, декаду).
До перспективних планів належить комплексний план покращення умов праці і санітарно-оздоровчих заходів, що передбачає створення, відповідно до нормативних актів з охорони праці, умов праці, пов’язаних з перспективними змінами підприємства. Таке планування, як правило, розраховане на термін від 2 до 5 років. Реалізація цих планів забезпечується через річні плани номенклатурних заходів по охороні праці, які вносяться до угоди, що є невід’ємною частиною колективного договору.
Поточні плани передбачають реалізацію заходів із покращення умов праці, створення кращих побутових і соціальних умов на виробництві. Ці плани обов’язково забезпечуються фінансуванням згідно з розробленими кошторисами.
Питання охорони праці можуть віддзеркалюватися в інших поточних планах, які підприємства та організації можуть складати на вимогу трудових колективів: план соціального розвитку колективу; наукової організації праці; механізації важких і ручних робіт; охорони праці жінок; підготовки підприємства до робіт в осінньо-зимовий період; підвищення культури виробництва та ін.
Оперативні плани складаються для швидкого виправлення виявлених в процесі державного, відомчого і громадського контролю недоліків в стані охорони праці, а також для ліквідації наслідків аварій або стихійного лиха.
Фінансування робіт з охорони праці здійснюється роботодавцем. Фінансування профілактичних заходів з охорони праці, виконання загальнодержавних, галузевих та регіональних програм поліпшення стану безпеки, гігієни праці та виробничого середовища, інших державних програм, спрямованих на запобігання нещасним випадкам та професійним захворюванням, передбачається здійснювати за рахунок коштів державного та місцевого бюджетів, що виділяються окремим рядком, та за рахунок інших джерел фінансування, визначених законодавством.
Для підприємств, незалежно від форм власності, або фізичних осіб, які використовують найману працю, витрати на охорону праці становлять не менше 0,5% від суми реалізованої продукції.
Для підприємств, що утримуються за рахунок бюджету, витрати на охорону праці передбачаються в державному або місцевих бюджетах і становлять не менше 0,2% від фонду оплати праці.
Суми витрат з охорони праці, що належать до валових витрат юридичної чи фізичної особи, яка відповідно до законодавства використовує найману працю, визначаються згідно з переліком заходів та засобів з охорони праці, затвердженим Кабінетом Міністрів України [79, c.59.]
Державним Комітетом України по нагляду за охороною праці розроблена та узгоджена з міністерствами статистики, праці і охорони здоров’я, і затверджена наказом від 31 березня 1994р. №27 Єдина державна система показників обліку умов і безпеки праці. Система показників налічує 6 розділів:
1.Стан умов праці.
2.Стан безпеки праці.
3.Пільги та компенсації за роботу в шкідливих умовах праці.
4.Суми відрахувань за шкідливі умови праці.
5.Забезпеченість засобами індивідуального захисту.
6.Санітарно-побутове забезпечення.
Згідно з цим наказом міністерства, Державні комітети України, концерни, корпорації, інші об’єднання підприємств, що створені за галузевим принципом, а також обласні адміністрації, Рада Міністрів Республіки Крим, Київська та Севастопольська міські держадміністрації повинні до 1 березня наступного за звітним року подати в Держнаглядохоронпраці звіт по узагальненій Єдиній системі показників обліку умов і безпеки праці (6 розділів).
Всі підприємства і організації незалежно від форми власності і підлеглості звітують по стану і умовам праці за минулий календарний рік (на 31 січня наступного року) за двома формами звітності:
1) форма №1-ПВ “Звіт про стан умов праці, пільги та компенсації за роботу в шкідливих умовах за____ рік”. Ця форма надсилається до обласного (районного, міського) органу державної статистики за їх вказівкою; до вищої за ієрархією організації (при її відсутності – до обласної, міської, районної держадміністрації); до територіального управління Держнаглядохоронпраці (за їх вказівкою). Ця форма містить тільки два розділи: “Стан умов праці” та “Пільги та компенсації за роботу в шкідливих умовах”;
2) форма №1-УБ (відомча) “Звіт про стан умов та безпеки праці за рік”. Вона надсилається на ті ж самі адреси, що і форма №1-ПВ, за винятком обласного чи районного органу державної влади. Замість цієї адреси надсилається на адресу районної або міської санітарно-епідеміологічної служби (за їх вказівкою). Форма містить чотири розділи: “Стан умов і безпеки праці”; “Забезпечення засобами індивідуального захисту”; “Санітарно-побутове забезпечення”; “Суми відрахувань за шкідливі умови праці”.
Показники єдиної державної системи використовуються при вивченні стану умов праці і безпеки праці, опрацюванні комплексних заходів для досягнення встановлених нормативів і підвищення існуючого рівня охорони праці.
Єдина державна система показників обліку і безпеки праці не містить показників травматизму, профзахворювань та медичних оглядів, бо вони викладені в окремому документі [111, с. 3].
Комп’ютерна техніка широко використовується в усіх галузях людської діяльності, в тому числі і для ведення бухгалтерського обліку. Бухгалтер, який працює з комп’ютером, постійно перебуває під впливом небезпечних і шкідливих виробничих факторів: електромагнітних полів (діапазон радіочастот: 34, УВЧ, СВЧ), інфрачервоного та іонізуючого випромінювань, шуму й вібрації, статистичної електрики тощо. Крім цього, оператор піддається значному розумовому і психоемоційному навантаженню, високій напрузі зорової та м’язової (робота з клавіатурою ЕОМ) діяльності.
У 60-70 роках минулого століття спочатку в світовій пресі, а згодом і в наукових публікаціях появилися численні повідомлення про шкідливий вплив комп’ютерів на організм людини, який проявляється в дискомфорті, швидкій втомі та зниженні працездатності, порушеннях фізіологічних функцій.
Тому для зменшення ризику захворювань необхідно проводити комплекс медико-гігієнічних, адміністративно-технічних й ергономічних заходів. До них передовсім повинні входити:
Зупинимося коротко на характеристиці комп’ютерів та умовах праці з ними .
Відеодистанційний термінал (ВДТ). Є пристроєм для візуальної подачі інформації, що зберігається електронним способом. Він складається з дисплейного екрана з пристроєм обробки виведеної на екран інформації та клавіатури.
Класифікація ВДТ стосовно впливу на здоров’я базується головним чином на конструкторських особливостях і окремих параметрах самого дисплею, наприклад можливості отримання багатоколірного, позитивного або негативного зображення. Залежно від призначення та сфери застосування ВДТ поділяють на групи:
Група А – кольорові монітори для демонстрації цілей у навчальному процесі, використання у гральних апаратах, тренажерах, пультах тощо.
Група Б – кольорові монітори для персональної роботи користувачів у навчальному процесі та господарській діяльності, де не потрібно постійної обробки тексту, що містить 80 і більше символів у рядку.
Група В – кольорові монітори для професійної роботи з текстовими документами і насиченими графічними зображеннями у вищих і спеціальних навчальних закладах, ПТУ, спецшколах, на підприємствах, в офісах тощо.
Група Г – монохромні монітори для забезпечення шкільних комплексів навчальної обчислювальної техніки (старші класи), професійної текстової обробки тощо.
Виробничі приміщення для роботи з ВДТ мають відповідати СниП 2.09.02-85 “Производственные здания”, СниП.01.02-85 “Противопожарные нормативи”. ДНАОП 0.00-131-99, Дсан ПіН 3.3.2-007-98 [23, c.42].
Розглянемо вимоги до освітлення приміщень, де встановлені комп’ютери, насамперед, яке має бути забарвлення стін і підлоги:
Вікна орієнтовані на південь: стіни зеленувато-голубого кольору; підлога – зелена.
Вікна орієнтовані на північ – стіни світло-помаранчевого або помаранчево-жовтого кольору; підлога - червонувато-помаранчева.
Вікна орієнтовані на схід – стіни жовто-зеленого кольору; підлога – зелена або червонувато-помаранчева.
Вікна орієнтовані на захід – стіни жовтувато-зеленого або голубувато-зеленого кольору; підлога зеленого або червонувато-оранжевого.
Освітлення обчислювальних центрів має бути змішаним.
При виконанні робіт категорії високої зорової точності (найменший розмір об’єкта розпізнання 0,3 – 0,5 мм) величина коефіцієнта природного освітлення (КПО) має бути не нижче 1,5 %, а при зоровій роботі середньої точності (найменший розмір об’єкта розпізнання 0,5 – 1,0 мм) КПО має бути не нижче 1,0 %. В якості штучного освітлення в основному використовують люмінесцентні лампи типу ЛБ або ДРЛ.
Вимоги до освітлення у приміщеннях, де встановлені комп’ютери, мають специфічний характер. Якщо комп’ютери не працюють, то у робочих приміщеннях треба створити такий же високий рівень освітлення, як і в інших службових приміщеннях, тобто 800 – 1200 лк. Однак коли комп’ютери працюють, то їхні користувачі, звичайно, багаторазово переносять погляд з екрана в навколишнє середовище і назад, а тому очі вимагають то світлової, то темнової адаптації. Часта тривала адаптація прискорює втому м’язів ока. Крім того, слід врахувати, що чим вищий рівень освітлення в приміщенні, тим більше має бути контрастність фону і об’єктів, що розглядаються на екрані. Враховуючи ці особливості вважають, що рівень освітлення в приміщенні при роботі комп’ютера не повинен перевищувати 400 – 600 лк.
Доцільно для освітлення використовувати лампи денного (білого) світла в комбінації з лампами теплого білого світла (жовтого, рожевого), що разом імітує колірну гаму, яка відповідає спектральному складу природного світла в сонячний день.
За потреби робочий стіл облаштовують настільною лампою, весь світловий потік якої спрямований лише на робоче місце, а створюване тут освітлення може бути мінімальним для виконуваної праці. Щоб уникнути потрапляння яскравих променів відбитого світла на екран або в очі користувача, рекомендують, аби кольори апаратури, меблів, одягу персоналу не були світлих тонів (білого, світло-жовтого, світло-рожевого). Відстань від екрану до шкіри обличчя і рук користувача має бути не менше 50 см.
Обчислювальна техніка є джерелом суттєвого тепловиділення, що може зумовити суттєве підвищення температури і пониження вологості повітря у приміщенні. Відповідно до Дсан ПіН 3-3.2-007-98 у виробничих приміщеннях і на робочих місцях ВДТ та ПК мають забезпечуватися оптимальні значення параметру мікроклімату.
Для забезпечення оптимальних мікрокліматичних умов у приміщеннях з ВДТ використовують системи вентиляції та кондиціювання повітря, а також природне провітрювання.
Об’єм приміщень, в яких розташовані працівники обчислювальних центрів, не має бути меншим 19,5 м3/людину з врахуванням максимальної кількості одночасно працюючих у зміну.
Під впливом ВДТ на робочих місцях впродовж зміни відбувається трансформація іонного складу повітря. Якщо в 1 см3 чистого зовнішнього повітря налічується 1000 негативних і позитивних іонів, то вже через 5 хв роботи концентрація летких (позитивно діють на організм людини) знижується у 8 разів, а через 3 год вона близька до нуля. Зате за цей час, як свідчать дослідження, позитивні іони заповнюють робоче приміщення. А як відомо, їхня висока концентрація в повітрі негативно впливає на розумову і фізичну працездатність, діяльність серцево-судинної системи, бронхолегеневого апарату, кровотворення, вегетативної нервової системи. ДНАОП 0.03-3.06. – 80 “Санітарно-гігієнічні допустимі рівні іонізації повітря виробничих та громадських приміщень” регламентує рівні іонізації повітря приміщень під час роботи за ВДТ та ПК [10, c.43].
Необхідної концентрації позитивних і негативних іонів у повітрі робочих зон можна досягти шляхом застосування:
- генераторів негативних іонів;
- установок штучного зволоження повітря;
- кондиціонерів;
- примусової вентиляції;
- захисних екранів і заземлень.
У приміщеннях з ВДТ спостерігається підвищення рівня забруднення повітря. Наприклад, якщо в чистому повітрі концентрація СО2 становить 0,03%, то в повітрі робочої зони вона досягає від 0,12 – 0,13 до 0,19 %. Існують дані про те, що на робочих місцях операторів ВДТ виявлені діоксин та уран, що викликають ракові захворювання.
Особливо велику небезпеку здоров’ю людей представляє підвищена концентрація озону, який вважається не лише подразнюючою, але і канцерогенною речовиною. Відповідно до ГОСТ 12.1. 005-88 вміст озону в повітрі робочої зони не повинен перевищувати 0,1 мг/м3; вміст окислів азоту – 5мг/м3, вміст пилу – 4 мг/м3.
Одним із основних засобів боротьби з шумами є облицювання стін, а іноді й стелі шумопоглинальними матеріалами, що мають максимальний коефіцієнт звукопоглинання в межах частот 31,5 – 8000 Гц і дозволені для оздоблення приміщень органами санітарно-епідеміологічного нагляду. Рівень вібрації у приміщеннях обчислювальних центрів можна знизити, встановивши обладнання на спеціальні фундаменти та віброізолятори.
Більшість вчених вважають, що як короткотривалий, так і довготривалий вплив всіх видів випромінювання від екрана монітора не є небезпечним для здоров’я персоналу, які обслуговують комп’ютери.
Однак вичерпних даних стосовно небезпеки впливу випромінювання від моніторів на працюючих з комп’ютерами не існує і дослідження в цьому напрямі продовжується.
З метою профілактики несприятливого впливу електромагнітного випромінювання від ВДТ на користувача рекомендують:
- встановити на робочому місці відеотермінал, що відповідає сучасним вимогам щодо захисту від випромінювань (МРК II або ТСО-95);
- ВДТ старої конструкції (випуск до 1998 р.) обладнати заземленим
фільтром;
- не переобтяжувати приміщення значною кількістю робочих місць
з ВДТ;
- не концентрувати на робочому місці великої кількості радіоелектронних пристроїв;
- вимикати ВДТ, якщо на ньому не працюють, хоча люди перебувають неподалік від нього.
ВДТ є джерелом електростатичних зарядів. Тривале перебування в електричному полі, створеному цими зарядами, негативно впливає на здоров’я працюючих: бронхо-легеневі захворювання, порушення серцево-судинної та нервової систем, ураження шкіри тощо.
Відповідно до ДНАОП 0.00-1.31-99 поверхневий електростатичний потенціал не повинен перевищувати 500 В.
Щоб уникнути значної напруженості поля та захистити від статичної електрики, рекомендують:
- встановити нейтралізатори статичної електрики;
- підтримувати в приміщенні з ВДТ відносну вологість повітря не нижче 45 – 50 % (чим сухіше повітря, тим більше електростатичних
зарядів); можна для цього використовувати навіть побутове зволоження;
- застелити підлогу в приміщеннях з ВДТ антистатичним лінолеумом і проводити щоденне вологе прибирання;
- протирати екран та робоче місце антистатичною серветкою або
зволоженою тканиною:
- користувачам бажано носити одяг, особливо першого шару, з
натуральних матеріалів;
- для зняття статичного заряду бажано кілька разів на день мити
руки й обличчя, або час від часу торкатися, наприклад, батареї центрального опалення.
Для зниження впливів перелічених видів випромінювання на операторів комп’ютерів рекомендується використовувати монітори з пониженою випромінювальною здатністю, встановлювати захисні екрани, а також дотримуватися регламентованих режимів праці та відпочинку.
Важливо також раціонально організовувати робоче місце користувача ВДТ. Організація робочого місця передбачає:
а) правильне розміщення робочого місця у виробничому приміщенні;
б) вибір ергономічно-обґрунтованого положення тіла з врахуванням
його індивідуальних характеристик;
в) вибір ергономічно-обґрунтованих меблів;
г) раціональну розстановку обладнання на робочому місці;
д) урахування характеру та особливостей трудової діяльності.
ДНАОП 0.00-1.31-99 регламентує вимоги до організації робочого місця користувача ВДТ. Рекомендується робочі місця розставляти рядами, намагаючись розвернути відносно вікон так, щоб природне світло падало збоку, переважно зліва. Таке розташування усуне дзеркальне відбиття на екрані джерел природного світла та потрапляння в поле зору користувача.
Робоче місце користувача складається зі стола, крісла і підніжки, які дають змогу зберігати раціональну робочу позу впродовж усього робочого дня. Промисловість виробляє робочі столи для користувача комп’ютером [61, c.45-48].
Існують такі вимоги до організації робочого місця користувача:
- висота стола з клавіатурою має становити 62 – 88 см; висота
екрана (над підлогою – 90 – 118 см);
- відстань від екрана до краю стола – 40 – 115 см;
- нахил екрана – від 15 до 25° стосовно його положення;
- положення стінки крісла має забезпечувати нахил тіла назад від
97 – 121°.
Клавіатуру варто відділяти від екрана і робити її рухомою. Зусилля нажиму на клавіатуру має знаходитися в межах 0,25 – 1,5 Н, а хід клавішів – 1-5 мм. Важливо для належної продуктивності та якісної роботи враховувати розміри знаків, щільність їх розміщення, контраст і співвідношення яскравості символів і фону екрана. Якщо відстань від ока оператора до екрана дисплея 60-80 см, то висота знака має бути не менше 3 мм, оптимальне співвідношення ширини і висоти знака становить 3:4, а відстань між знаками 15-20 % їхньої висоти. Співвідношення яскравості фону екрана і символів від 1:2-1:5 до 1:10-1:15.
Вважають, що при виведенні на екран тільки тексту можна рекомендувати одноколірне зображення. Багатоколірне має перевагу лише в тому випадку, коли оригінал (наприклад рисунок) виконані багатоколірно. Тексти, як свідчать дослідження, краще сприймаються у режимі “чорне на білому”.
Перед початком роботи за комп’ютером необхідно пройти обстеження у лікаря-окуліста і, якщо є потреба, скоректувати рефракцію (окуляри, контактні лінзи). Медичне обстеження зору необхідно періодично повторювати, щоб не допустити розвиток зниження зору.
Під час роботи слід дотримуватися таких правил.
1. Коліна мають бути на достатній відстані одне від одного.
2. Необхідно, щоб ступні ніг добре опиралися на підлогу чи під
ніжку.
3. Сидіння не повинні стискати стегон.
4. Під час сидіння слід випростатися, витягнутися вгору, перевірити
позу: спинка має бути встановлена так, аби можна було сидіти в
правильній позі без зусиль або з мінімальними зусиллями.
5. Голову слід тримати прямо і нахиленою трохи вниз: верхня лінія
екрана має бути трохи нижче рівня очей; екран не повинен блищати.
6. Ліктьовий суглоб має бути на тій же висоті, що і клавіатура:
лікті мають щільно прилягати до тулуба (або підтримуватись підлокітниками крісла) при цьому зап’ястя випрямлене.
Рекомендується під час роботи згадувати про позу і корегувати
її: при відчутті м’язового напруження роблять відповідні вправи 5 – 10
разів.
Кожних 50 хв роботи (доцільно використати будильник) влаштовувати 10-хвилинну перерву, під час якої також відповідними вправами знімають хоча б частину м’язової втоми (тіла і очей), покращуючи самопочуття за допомогою спеціального самомасажу та фізичних вправ.
Через дві години напруженої безперервної роботи відпочинок
слід продовжити до 15 хв; після 4-годинної роботи – до 1 год; роботу
на комп’ютері бажано чергувати з іншими видами діяльності.
У після робочий час необхідно, крім загальних фізичних вправ, проводити специфічні вправи для очей, ефективність яких незаперечна.
Велике значення для збереження здоров’я користувачів комп’ютерів має дотримання медичної рекомендації щодо раціонального харчування і додаткової вітамінізації організму. З метою розширення функціональних можливостей м’язів ока необхідно застосовувати спеціальні вправи для очей, самомасаж “життєвих” точок, а також ті загальні фізичні вправи і спортивні ігри, які особливо рекомендуються для підвищення функціональних можливостей очей.
Згідно з “Положенням про медичний огляд працівників певних категорій” затвердженим наказом МОЗ України від 31.03.1994 №45 працюючі з ВДТ і ПЕОМ підлягають обов’язковим та періодичним оглядам. Періодичні огляди мають проводитися раз на два роки у складі терапевта, невропатолога та офтальмолога.[75, с. 184-197].
ВИСНОВКИ І ПРОПОЗИЦІЇ
На основі проведеного дослідження організації обліку, аналізу і контролю наявності та руху основних засобів на ДП “Житомирський лікеро-горілчаний завод. Чуднівська філія” можна зробити такі висновки та пропозиції.
В економічній теорії виділяють такі окремі поняття: “основний капітал”, “основні засоби” та “основні фонди”. На перший погляд вони є тотожними, але все-таки мають певні відмінності. На нашу думку, основний капітал – капітал, вартість якого переноситься на продукт у процесі безпосереднього виробництва, а потім повертається частинами у грошовій формі після реалізації товарів. Під основними засобами в економічній теорії розуміють сукупність матеріальних коштів, які формує і утримує підприємство з метою використання їх у процесі виробництва або постачання виробів, надання послуг, здавання в оренду іншим юридичним особам, здійснення адміністративних і соціально-культурних функцій, очікуваний термін використання яких більше одного року або операційного циклу, якщо останній довший за рік.
В періодичних виданнях, а також в нормативно-правових документах значну увагу приділяють теоретичним основам ведення обліку основних засобів, так як це є першим та основним показником у подальшій організації та правильності ведення бухгалтерського обліку об’єктів основних засобів.
Вважаємо, що для цілей бухгалтерського обліку слід використовувати таку класифікацію основних засобів: за їх функціональним призначенням (виробничі та невиробничі основні засоби) , за галузями економічної діяльності (використовуються в промисловості, сільському господарстві, транспорті, будівництві тощо), за речовим характером (основні засоби, що мають речове вираження та капітальні вкладення), за використанням (діючі, недіючі, запасні) та за належністю і видами (власні або орендовані).
Щодо порядку відображення надходження основних засобів у бухгалтерському обліку та формування їх первісної вартості, він залежить від того, яким чином і на яких умовах вони придбані. Застосування різних видів вартості при оцінці основних засобів, що надходять на підприємство, зумовлено можливими різноманітними шляхами надходження основних засобів. Отже, для ефективнішого виробництва потрібно слідкувати за постійним оновленням основних засобів.
На ДП “Житомирський лікеро-горілчаний завод. Чуднівська філія” операції щодо обліку основних засобів документально оформлюються за допомогою типових форм первинних документів, а також дані з первинних документів своєчасно та в повному обсязі переносяться до регістрів фінансового обліку та фінансової звітності. Існує необхідність з метою вдосконалення і підвищення аналітичності обліку основних засобів до акту приймання-передачі основних засобів (ф. ОЗ-1) та інвентарної картки (ф. № ОЗ-6) додатково ввести показники: строк корисного використання (експлуатації) об’єкта; ліквідаційна вартість; справедлива вартість; сума дооцінки або уцінки об’єктів; метод нарахування амортизації.
На виробничих підприємствах витрати на капітальний і поточний ремонти основних засобів займають значну питому вагу в структурі собівартості продукції, робіт та послуг. З метою здійснення належного контролю за ефективністю використання коштів на проведення ремонтів і формування інформації для складання звітності витрати на проведення ремонтів основних засобів пропонуємо обліковувати на спеціальному окремому рахунку для відображення їх частки, що підлягає віднесенню на валові витрати у податковому обліку.
При організації контролю основних засобів на підприємстві, необхідно:
- ознайомитися з обліковою політикою підприємства у частині організації обліку необоротних активів;
- уточнити дати проведення останньої інвентаризації необоротних активів та її результатів;
- ознайомитися з матеріалами переоцінки необоротних активів станом на 1 січня та їх відображенням в обліку;
- перевірити наявність наказів (розпоряджень) про створення на сільськогосподарському підприємстві постійно діючої комісії щодо списання необоротних активів, про осіб, відповідальних за зберігання необоротних активів з місцями їх експлуатації, а також з’ясування умов укладених з ними договорів про повну індивідуальну матеріальну відповідальність;
- ознайомитися з договорами на оренду необоротних активів, укладеними з юридичними та фізичними особами;
- перевірити наявність картотеки основних засобів за місцями їх експлуатації у матеріально відповідальних осіб.
Особливість контролю операцій з ліквідації основних засобів полягає в тому, що контролер повинен переконатись у правильності списання виявленого фінансового результату від ліквідації недоамортизованої частини основних засобів.
Аналіз наявності і стану основних засобів підприємства дає можливість розраховувати показники та шляхи підвищення ефективності їхнього використання, прогнозувати необхідність залучення коштів для придбання нових основних засобів у зв’язку з фізичним зношенням наявних. Вивчення основних засобів підприємства дуже важливе для аналізу та пошуку шляхів підвищення ефективності виробництва. Для оцінки ефективності використання основних засобів доцільно використовувати систему показників, яка буде в повному обсязі оцінювати її стан на підприємстві. В той же час система показників повинна давати можливість сформувати реальні обґрунтовані висновки по підвищенню ефективності використання основних засобів підприємства. чітка організація аналітичного процесу на підприємстві є умовою успішного проведення економічного аналізу.
Охоплюючи всі сторони діяльності підприємства, економічний аналіз має бути постійною складовою економічної роботи в цілому. Для проведення ефективного та якісного аналізу ефективності використання основних засобів на ДП “ЖЛГЗ. Чуднівська філія” необхідно:
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ЛІТЕРАТУРНИХ ДЖЕРЕЛ