Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
Економічне життя України у складі Речі Посполитої
(друга половина XVI-перша половина XVII ст.)
На економічний розвиток України XVI— першої полови ни XVII ст. визначальний вплив справила зміна економіч ної ситуації в Європі. На XVI ст. виробничі можливості країн Центральної та Південної Європи були суттєво пі дірвані. Зникли великі масиви лісів, сільське господарст во житниці Європи Іспанії занепало. Одночасно з відкрит тям Америки й морського шляху в Індію небувале зростає попит на сільськогосподарську та промислову продукцію. Втягуючися в торгівлю із Західною Європою, шляхта про являла щодалі більшу зацікавленість у багатих україн ських землях. Найбільші можливості для розвитку товар ного господарства мали магнати. Щоб поширити фільвар кову систему й збільшити продуктивність панських госпо дарств, у 1557 р. була проведена аграрна реформа, відома під назвою “Устава на волоки”. Спеціально призначені ре візори переміряли землі й поділили їх на так звані воло ки, ділянки землі розміром 16—21 га. Під фільварок від водилися кращі землі й в одному місці. Селянам виділя лися три смуги на різних полях; передбачалося ведення три пільної системи господарювання. Володільник волоки мав відробити два дні на тиждень у фільварку, платити щоріч но грошовий чинш у розмірі 12 грошів, давати данину про дуктами не менш як на 18 грошів. За селянами залишали ся також “мостова”, “візницька”, “сторожова” та інші по винності.
За своїми соціально-економічними наслідками “Устава на волоки” мала двоїсте значення. Вона остаточно ліквідо вувала залишки прав власності вільних селян на землю і перетворювала їх на володільників панських наділів. За провадження панщини зв'язувало ініціативу та підприєм ливість працівника, вело до занепаду селянського госпо дарства. В той же час використання праці залежного селя нина, забезпеченого тягловою силою й сільськогосподар ським реманентом, супроводжувалося піднесенням фільвар кового господарства. Помірна панщина й фільварок пере творили Україну в другій половині XVI ст. на годувальни цю всієї Європи. Якщо спочатку фільварки існували пере важно в Галичині, Волині та Поділлі, то після Люблінської унії поширилися на Подніпров'я. Лани заколосилися хлі бами, поля наповнилися кіньми, волами, коровами, стави й озера — рибою, а ліси — стукотом сокир і голосами людей. У небі час від часу з'являлися клуби диму від спалюваних на поташ і дьоготь дерев. Залежно від розміру фільварків окремі шляхтичі в різні роки збирали від трьох до 50 тис. пудів зерна. В 1615 р. лише з Костянтинівського й Степанського ключів спадкоємців Острозьких надійшло 300 тис. пудів пшениці, жита, ячменю, вівса, гречки, проса й гороху. Успіхи в зерновому землеробстві сприяли розвитку тварин ництва. Магнату Ружинському лише в с. Вчорайшому на Київщині в 1609 р. належало щонайменше 100 дійних ко рів, 60 ялівок, 40 волів, 300 овець, 250 свиней, 500 вуликів. Приблизно таку саму структуру мало тваринництво й ін ших магнатів та шляхти.
Складову частину панського господарства становили промисли. Досить активно велося видобування поташу в магнатських і шляхетських лісах Волині, Житомирщини, Київщини та Чернігівщини. Протягом другої половини XVI — першої половини XVII ст. у різний час діяло 140 по ташних буд, які істотно знищили лісові масиви. Магнати й шляхта засновували чимало рудень, особливо в поліських районах Волині, Житомирщини, Київщини та Чернігівщи ни. Ручна праця при виготовленні заліза почала витісня тися водяним колесом. У першій половині XVII ст. на Правобережному Подніпров'ї та Лівобережжі активізувалося виробництво селітри. На Прикарпатті досить вигідним, а відповідно й поширеним стає добування солі, яке провади лося більш як на 358 соляних варницях. Майже в кожно му панському господарстві на берегах річок чи потоків сто яли водяні млини на одне, а то й на одинадцять водяних коліс. Тут мололося зерно, виготовлялися крупи, валялось сукно тощо.
Найважливішою рисою промислів XVI—першої поло вини XVII ст. стало зародження в середині них мануфак турного способу виробництва — попередника великої ма шинної індустрії. Як і західноєвропейські, українські мануфактури характеризувалися об'єднанням робітників для виробництва товарів, пануванням ручної праці, її роз поділом на окремі виробничі процеси. Робоча сила могла бути як залежною, так і вільнонайманою. Почалося вкла дання торгового капіталу у виробництво, внаслідок чого активізувалося первісне нагромадження. Все це разом узя те знаменувало перші кроки генезису капіталізму на укра їнських землях.
Поряд з промислами в сільській місцевості розвивалося й ремісництво. Дедалі більше сільських майстрів займалися переважно ремеслом, не поєднуючи його з ве денням сільського господарства. Окремі села (Дубечне на Волині, Високе на Перемишльщині та ін.) перетворювалися на спеціалізовані ремісничі центри по виготовленню тих чи інших товарів.
Однак основна маса ремісничої продукції вироблялася у містах. До кінця XV ст. вони розвивалися повільно. Всьо го на той час налічувалося не більше 35 міських поселень, більшість з яких виникла ще в давньоруський період. У XVI — першій половині XVII ст. з'явилися Брусилів (1574), Чигирин (1589), Кременчук (1590), Крилів (1616) та десятки інших міст. Тільки в одному Волинському воє водстві їхня кількість зросла з 68 до 114. Найбільше міст і містечок стояло в Київському та Брацлавському воєвод ствах, однією з причин чого була гостра необхідність захис ту регіонів системою міських укріплень. Найбільшими міс тами стали Львів (15—18 тис. жителів), Київ (15), Меджибіж (12), Віла Церква (10,7). В більшості ж міст і місте чок проживало по 2-3 тис. чол. За своїм юридичним стату сом вони поділялися на королівські, приватновласницькі і а церковні. Але дедалі більше міст виборювали самовряду вання на основі магдебурзького права й ставали незалеж ними від феодалів. Окремі квартали або угіддя королів ських міст спеціальним указом короля передавалися під (Орисдикцію власників і в цьому випадку називалися юридиками. Ремісники, купці та селяни “юридик” не підля гали компетенції міського самоврядування й сплачувала податки та виконували різні повинності на користь їхніх власників.
Найбільшого поширення в містах набули ремісничі спе ціальності пекарів, м'ясників, різьбярів, пивоварів, медова рів, ткачів, кравців, чинбарів, ковалів, кушнірів тощо. Для утвердження монополії на виготовлення тих чи інших това рів, захисту корпоративних інтересів, регламентування ви робництва й збуту продукції дедалі більше ремісників об' єднувалися в цехи. Наприкінці XV—на початку XVI ст. вони з'явилися в містах Волині та Київщини, а пізніше б на Лівобережжі. У Львові, Луцьку та Києві діяло по 15— ЗО цехів у кожному. З розвитком промислів і ремесла збіль шувалася й кількість товарної продукції.
Фільваркове господарство на кріпосній праці й елемен ти мануфактурного виробництва прискорили економічний розвиток України. Частина одержаної продукції йшла як на внутрішній, так і на зовнішній ринок. Магнати й шляхта вивозили свої товари переважно до Західної Європи, де вони коштували значно дорожче. Крім власної продукції, шляхта торгувала також товарами своїх підданих, скупле ними в них за безцінь. Головну статтю українського екс порту в Західну Європу становив хліб. Його кількість увесь час зростала. В середині XVI ст. вона становила 17, у дру гій половині — 78, а в першій половині XVII ст.— до 84 тис. лаштів (лашт—приблизно 2 т). Влітку шляхами до Гдан ська брели нескінченні стада волів і коней. Протягом черв ня—липня 1534 р. тільки через Городок пройшло 4 тис. волів з найближчих українських земель. Найбільшими екс портерами українського скоту стали магнати. Лише Олек сандр Конєцпольський у 1644 р. відправив до Ярославля 500 волів з Корсуньщини, а Суходольський в 1646 р.—220 голів з Житомирщини. До Європи вивозилося багато ван-чосу — дубових колод і клепок, а також поташу, дьогтю, смоли тощо. В окремі роки експортувалось до 2 тис. лаштів кожного із цих товарів. Про загальне захоплення шляхти торгівлею на шкоду лицарству з жалем писав один з польських публіцистів того періоду: “Тепер у нас нема вояків, зате є корчмарі, гендлярі й посередники... Найбільшим подвигом у нас вважається знати дорогу, якою женуть биків з маєтку до Гданська, бо всі заможніші торгують...”.
Найбільші вигоди від торгівлі природними багатствами України мали польські магнати й шляхта. Хижацька екс плуатація природних надр виснажувала землі й робила їх малопродуктивними. Ліси значною мірою були вже вини щені в Галичині та Волині, і шляхта добиралася до лісо вих масивів Лівобережної України. Одержувані кошти йшли переважно на розкішне життя панства, частково вкладались в економіку Литви й Польщі, а Україна дедалі більше перетворювалася на сировинний придаток європей ських країн. За рахунок українського народу зміцнювалися інонаціональні феодали, а національні поступово відсу валися від основних джерел збагачення.
1. Грушевський М. Очерки истории украинского народа. — К., 1991.
2. Дорошенко Д. І. Нарис історії України. — Львів, 1991.
3. Історія України: Курс лекцій: У 2 т. — К.: Либідь, 1992.
4. Коропецький І. С. Дещо про минуле та сучасне української економіки. — К.: Либідь, 1995.
5. Субтельний О. Україна; історія. — К.: Либідь, 1991.