Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
анормальна фіксація щодо батьківської фігури, та подібні ненормальності. Вони роблять людину нездатною взяти на себе істотні обов’язки подружжя, якщо вони досягли певного ступеня розвитку, що чинить нездатність, й існували або наявні при укладенні подружжя. Вони не мусять мати постійної природи, але вони перешкоджатимуть правосильності подружжя якщо проявилися в достат ній мірі при укладенні подружжя. Пізніше зникнення його завдяки пси хотерапії і постійному психічному дозріванню автоматично не узаконює подружжя доти, доки експерти в науках біхевіоризму не вирішать, що воно було присутнім як справжня нездатність на початку подружжя.
В усіх трьох формах нездатності виконання подружнього контракту, ці умови знаходяться в ураженому партнерові і є, таким чином, незалежними від другої особи. Однак, це дискутується, чи слід їм бути абсолютними щодо будь- якого подружнього партнера, чи вони можуть бути тільки відносними, впливаючи на стосунки тільки одного особливого подружнього партнера. Практично, рішення, чи воно є відносною чи абсолютною умовою може бути переглянуте, та оцінка може бути обмеженою до специфічного подружжя з умовою, що вже є визначений діагноз перешкоджуючої хвороби до такої адекватної міри, з якої випливає недійсність згоди в цьому випадку.
Брак належної розсудливості не вимагає, щоб кожний елемент, потрібний для правосильної згоди, був відсутнім, але тільки те, що існує в роботі інтелекту або волі, чи у взаємодії обох, було відсутнім, що робить акт неправосильним (Roman Rota: Coram Dorio-Mario Huot, Apr. З, 1986 — Moni- tor-Ecclesiasticus 112 [Римська Рота: в присутності Доріо-Маріо Гвіо, 3 квітня 1986 року — Церковний монітор] [1987] 435-448 ).
Незнання
(к. 819)
Для того, щоб подружня згода була дійсною, необхідно, щоб ті, що одружуються, знали принаймні, що подружжя є постійним союзом між чоловіком і жінкою, встановленим для народження дітей через відповідну статеву співдію. Це визначає мінімальне знання, яке мусять мати ті, хто укладає подружжя, а саме, що (1) подружжя є тривалим, постійним зв’язком між чоловіком і жінкою, (2) подружжя є призначене для народження дітей, і (3) це відбувається через статеву співдію. Не потрібно знати, напр., що католицьке сакраментальне подружжя є абсолютно нерозривним, ані, щоб подружній партнер був ознайомленим з деталями імтимного спілкування і способом дітородження в тілі жінки. Володіння таким мінімальним знанням припускається після завершення статевої зрілості, принаймні щодо статевих аспектів і народження дітей в подружжі. Віковий мінімум для укладення подружжя (16 років для хлопця і 14 років для дівчини — к. 800), базується на припущенні, що в цьому віці обоє досягли статевої зрілості. Особи, яуг. ■'кладають подружжя тільки з метою взаємного спілкування, навіть і пості:!-
ного, включаючи чуттєве задоволення, а виключаючи народження дітей, укладають такий зв’язок, якого Церква не може визнати як подружжя.
Особи, які укладають подружжя, звичайно бажають, щоб воно було постійним зв’язком. Проте, сьогодні католики виховуються в умовах, коли протилежні принципи відносно постійності подружжя вивчаються в їхньому середовищі. Церква поклала перед ними вчення Ісуса Христа і практику, щоб не поступатись будь-яким пристосування щодо тих, подружжя яких не виявилось успішним. З другого боку, існує суспільство, в якому вони вихо вались і з якого вони непомітно перейняли протилежну ідею, що людські зв’язки такі як подружжя тяжіють до розлучення, і що розлука є почесною, законною розв’язкою в таких обставинах. Це підсилюється прикладом людей, яких суспільство шанує і дорожить їх досягненнями, серед них державні мужі і політичні лідери, та інші члени суспільства, імена яких, з різних причин, зберігатимуться в літописах історії.
В таких обставинах зрозуміло, що фахівці католицького права не можуть прийняти з певністю, що ці особи, навіть католики, укладають подружжя у спосіб, запропонований Католицькою Церквою. Проте, Церква припускає, що католики приймають постійність їх подружжів і дійсно цього бажають. В суді повинно бути доведено, що хтось не мав такої позиції, тоді це не буде дефектом згоди і незнання, але виключенням істотної частини подружжя.
Помилка
Помилка щодо особи (к. 820)
Помилка щодо особи робить подружжя неправосильним. Помилка щодо якості особи, навіть якщо вона була причиною одруження, не розриває подружжя, хіба що саме ця якість була безпосередньою і принципово задумана.
Помилка — це оцінка, що базується на недостатньому знанні. Це є непохитна згода з тим, що неправдиве, але що вважається правдивим. Канонічне право розрізняє помилку в праві, коли припис закону є неправильно тлумачений, та помилку в факті, коли зміст закону є правильно сприйнятий, але оцінка є помилковою і полягає в припущенні існування факту, задуманого в праві.
Щодо подружньої згоди, помилка може стосуватися самої особи або її якості в людині. Очевидно, це не часто буває в сучасних обставинах, коли хтось одружується не з тією особою, коли, наприклад, його чи її замінено бажаним чи бажаною. Але, помилка щодо особи також може статись, коли якість партнера була бажаною в такий спосіб, що вона стала головною характеристикою тієї людини, такою як “син і єдиний спадкоємець” маєтків свого батька, а дійсний подруг не був би сином або єдиний спадкоємцем. Таким чином, людина, з якою другий одружився не була бажаною особою.
дітей, Другий рід помилки може відноситись до якості, яку посідає тільки одна
людина або до якості, з якою ділиться з іншими, але якої в конкретному » було випадку немає. Помилка щодо якості особи може бути результатом таких
, коли обставин:
;ньому 1. Якість була укладена як умова (к. 826).
/, щоб 2. Підступом був обманутий партнер (к. 821).
их не 3. Якість партнера була бажана до такої міри, що особа була виключена,
вихо- тому що не мала тієї якості.
одські У випадку помилки в якості, особа є добре відома і бажана, але тільки
зсною, через якість, яку передбачається що вона посідає, наприклад, що він або вона
іюдей, є лікарем, біснесменом і т.д., як себе намагається представити ця особа, або
мужі що дитина, яку вона йому народить є його і т. д., Індивідуальність по-
>ичин, дружнього партнера є затьмарена припущеною і бажаною якістю, роблячи цю
якість істотним предметом подружньої згоди, ожуть Випадки помилки, грунтуються безпосередньо і принципово на надуманих
сжя у якостях, могли б бути такими: одруження з особою, яка уявляється незай-
є, що маною; свобода від хвороби (СНІД); особливе соціальне становище; не
5 суді народжування дітей, легітимних або нелегітимних, з попередніх союзів;
буде визнання тієї ж самої релігії; і т.д. Якщо відсутність цих якостей була
яг. навмисно прихована, це може спричинити обман (к. 821). Подружжя зали
шиться неправосильним навіть якщо розчарований партнер, яким якість була задумана, змінить свою думку та прийме його так як він або вона є, узаконення буде потрібне (к. 846).
Нелегко довести існування такої розумової форми, що особа могла б не одружитись з тим особливим партнером, якщо задумана якість була відсутня. Проте, поведінка партнера після відкриття відсутності тієї якості, як він зреагував і з якою швидкістю, буде головним, хоча не єдиним, доказом.
щодо
г™> Обман
(к. 821)
Це є
вим. Хто одружується, обманутий підступом щодо якості другої сторони,
ільно учиненим з метою одержання згоди на подружжя, яка може за своєю
їтий, природою поважно порушити спільність подружнього життя, той укладає його
іного неправосильно. Обман є обдуманою хитрістю, учиненою одним партнером
проти другого, чи й третьою особою, через приховання факту чи його пере- 5о її кручення, щоб досягнути мети. Цей дефект згоди був введений в право
коли Церкви тільки з двома новими Кодексами. Обман може торкатися позитивних
нено якостей, яких очікується в усіх подружжях, але відсутність яких була
коли прихована спеціально, як наприклад: гетеросексуалізм, плідність, можливість
ною сповідувати власну релігію, хоч негативні якості, існування яких було
:тків прихованне, можуть бути присутніми: гомосексуалізм (чоловічий або жіночий),
цем. алкоголізм, вживання наркотиків, статева дисфункція, шкідлива й заразна
о. хвороба, як наприклад СНІД, попереднє подружжя, зобов’язання щодо колишніх подругів і дітей, кримінальне минуле, розумова хвороба, безплідність і Т.д.
Якщо не було усвідомлено перед подружжям щось інше, то при укладенні подружжя, кожен партнер має право сподіватися, що деякі якості, істотні в подружньому зв’язку, є присутні в іншому, або негативні якості є відсутні.
Для того, щоб обман вчинив подружжя неправосильним мусять бути сповнені, певні умови:
Чи такий обман був вчинений, чи ні буде виявлено в першу чергу реакцією, яка настає, коли обман розкритий другим партнером. Розірвання по дружнього співжиття мусить відноситись до відкриття правди, що значить — воно не було спричинене з інших причин.
Виникає питання, чи перешкода обману, яка була включена до като лицького подружнього права тільки двома цими кодексами, може бути застосована для того, щоб проголосити подружжя неправосильним в минулому часі, до проголошення нового права в цих кодексах. Джон Д. Джонсон проаналізував це особливе питання в дослідженні (Studia Сапопіса [“Студія каноніка” — “Канонічні дослідження”], 23 [1989] 61-83). Якщо цей канон виражає природне право, тоді всі подружжя укладені обманом були непра- восильними; якщо це тільки церковне право, тоді сила, яка б вчинила їх неправосильними, почне діяти з дня, коли Кодекс і канон стануть законними. Попередні опінії каноністів і вироки у судах відкинули обман як причину для неправосильності, таким чином стверджуючи, що він не був принципом для неправосильності в природному праві. Проте, подружжя, укладені в обставинах обміркованих у цьому каноні тут, можуть бути неправосильними через форму помилки. Це було сформульоване в рішенні Римської Роти (Coram Serrano of
May 28, 1982 [“Корам Серрано” — “У присутності Серано” 28 травня 1982 року]), а саме, що обманутий подруг не прийняв одруження під цією умовою, чи те, що пропонувалося подругові, не було правдивою, справжньою згодою другої особи.
ІЛІДНІСТЬ
кладенні стотні в ісутні. ть бути
) якості ї, що в гі згоди. [)екту в
ЖНОІО в з боку
повинна з пози- батьком 5а була під час
обі два скласти ільності не була
і чергу ння по чить —
з като- е бути інулому жонсон Студія канон непра- іила їх інними. [ну для ом для гавинах форму гапо оі
Помилка щодо суті християнського подружжя (к. 822)
Помилка щодо єдності або нерозривності, сакраментальної гідності подружжя не порушує подружньої згоди, якщо не обмежує волі. Особи можуть помилятися відносно істотних властивостей подружжя так як їх окреслює католицьке вчення, але це не береться до уваги при оцінюванні згоди, поданої для одруження, хіба що помилка активізується в рішенні волі. Помилка, що тут береться до уваги, може відноситись до:
Постійний вплив такого досвіду в їх середовищі спонукає багатьох заявляти, що розлучення треба приймати. Але, більшість їх не застосовують цього в своїх власних подружжях, коли бажають постійної злуки до смерті. їх готовність підтверджувати розлучення та обмірковувати можливість цього навіть в їх власному подружжі є просто спекулятивною та не має впливу на їх рішення укласти постійне подружжя.
Це традиційна і прийнята перспектива, за якою йде подання декларацій недійсності. Однак, пропозиція була внесена, на основі досліджень, зібраних у психології і соціології, стан розуму осіб, які поділяють, навіть лише спеку лятивно, можливість розлучення мусить відрізнятись від тих, які цього не поділяють, особливо якщо їх теоретичне, спекулятивне переконання цієї правди є сильним. Згодом, в оцінюванні правосильності їх власної згоди, не треба ігнорувати можливих ефектів, які могли б подіяти на згоду.
Це міркування треба застосувати до католиків, а навіть більше до некатоликів, які окрім всього, виховані у дусі, що розлучення є прийнятною, хоча й жалюгідною розв’язкою незадовільних подружжів. Це переконання підтримується щоденними прикладами, які знаходяться в сім’ї, між товаришами та іншими шановними людьми, яких шанують завдяки їх досягненням.
п
при у позиті елемеї непраї
с
розпіз припу значеі яке ДІ лення знакам що ст повед: Проте розбія обман Т
виразі
подру
католі
подру
уклад;
Е
певної
Доста
ЦеркЕ
виявл
були
З
як вчі стараї Проте зовнії сторої С
повед:
тверд
недос
підтрі
переві
Помилка щодо правосильності подружжя (к. 823)
Знання чи думка про недійсність подружжя необов’язково виключає подружню згоду. Ситуація, яка обмірковується тут, здійснюється коли один чи обидва партнери думають, що їх подружжя буде неправосильним, але укла дають його. Наприклад: два католики мають намір вступити в подружній стан в обставинах де застосовується надзвичайна форма вінчання (к. 832), тому що немає доступу до дуиіпастиря, принаймні протягом одного місяця. Тоді, вони укладають цивільне подружжя у тій вірі, що це подружжя не є правосильне, бо воно не одержало благословення священика. Вони пізніше розлучаються та просять декларації про недійсність. Подружжя було напевно правосильним стосовно форми, а чи вони обмінялись правосильною згодою чи із дефектом, бо вони вірили що їх подружжя не було правосильним?
Думка партнерів в таких випадках може бути правильною або помил ковою. Виникає питання, чи згода була з таким переконанням правосильно дана. Згоду треба припускати як правосильну, якщо якийсь інший факт не вчинив її неправосильною: вплив на волю, так як існування перешкоди, інтелектуальна чи вольова нездатність чи психічна причина. Дуже можливо, що хтось думає, що його чи її подружжя є неправосильним, але бажає бути злученим з партнером на все життя; цей намір перемагає думку, яку має особа.
Принцип, що виражається в каноні 823, має застосування в оздоровленні в корені (кк. 848-852), коли єпископ оздоровляє неправосильне подружжя на прохання подруга, припускаючи, що між двома подругами згода триває. Вони може знали про неправосильність їхнього подружжя, але проте, хотіли укласти постійну подружню злуку. Згодом, це їхнє переконання стає основою для проведення оздоровлення в корені.
Симуляція згоди
не до :тною, зання ііпами
жях з ієною жави, гайни
:ючає ін чи укла- стан У ЩО вони льне, ся та ьним ктом,
ІМИЛ-
[ЛЬНО
;т не <оди, >, що бути має
іенні я на Вони іасти для
(к. 824)
Припускається, що внутрішня згода відповідає словам і знакам, ужитим при укладанні подружжя. Якщо, однак, одна із сторін або обидві сторони позитивним актом волі виключили б саме подружжя або якийсь істотний елемент подружжя, або якусь істотну його властивість, то вони укладають його неправосильно.
Оскільки попередні канони оздоровляли дефекти в інтелектуальному розпізнанні особи, цей канон стосується дефектів вольових актів. Законне припущення полягає в тому, що вираження згоди розуміється згідно із значенням, яке воно має в щоденному досвіді людей. Це просте припущення, яке дозволяє припустити протилежне свідчення, а відповідальність за вияв лення доказу вказує на особу, яка претендує на розбіжність між словами чи знаками, ужитими ним або нею в згоді і фактичною дією волі. Припускається, що сторона зрозуміла те, що він або вона сказала словами чи виразила своєю поведінкою, наприклад, його чи її присутність в церкві під час вінчання. Проте, людський досвід знає приклади, коли це підкорення не існувало. Така розбіжність зветься simulation (“симулейшен” — “симуляція”), що натякає на обман, але розумове застереження було б більш відповідним терміном.
Тільки та симуляція анульовуватиме згоду, яка є “позитивною” або виразною. Просте спекулятивне виключення істотного елементу або властивості подружжя не зруйнує згоди. Нвприклад, коли партнер відкидає в теорії католицьке вчення про абсолютну нерозривність, але бажає укласти постійне подружжя, тоді припускається, що він або вона правосильно дали згоду на укладання подружжя.
Ефект симуляції, результатом якого є неправосильність, заснований на певному припущенні: подружжя входить в буття тільки якщо хтось його бажає. Достатньо, щоб подружжя бажалося безсторонньо в межах запропонованих Церквою. Воля є недосконалою, якщо вона противиться своєму зовнішньому виявленню, і таким чином не існує, або якщо нерозлучні елементи подружжя були відкинені.
Згода подружнього контракту укладається Творцем людства і подружжя, як вчить і практикує Католицька Церква. Особи, які при укладенні подружжя стараються змінити ці основи подружжя, не укладають правдивого подружжя. Проте, внутрішній акт волі партнера відносно подружжя, має перевагу над зовнішнім об’явленням згоди. В результаті цього, згода не була спрямована в сторону подружжя.
Оскільки акт симуляції для особи є внутрішнім, всупереч зовнішній поведінці й об’явленню згоди, важко буде підтвердити її існування. Звичайного твердження партнера, навіть якщо воно підтримане подругом, як правило, недостатньо. Однак, ймовірне пояснення, яке пропонує мотив цього вчинку, підтримане відповідною поведінкою й підтверджене, як правило, свідками, може переважати над законним припущенням.
Таким чином, чоловік, який твердить, іцо оженився щоб “дати ім’я” своїй дитині, мабуть, може ствердити симуляцію, якщо він зовсім не заклав подружнього співжиття чи перервав його так скоро, як тиск, що походив від сім’ї, зменшився. Подібно й особа, яка уклала подружжя тільки для того, щоб отримати дозвіл поїхати в країну подруга. Як тільки це здійснилося, подружнє співжиття було розірване.
і вих розул: часто крите І
понят
І
буде
І
рОЗГЛ:
І
тайни
додан
Викл
(
наща/ маюті якщо де ос І
було
актів,
умовс
деяки
може
тількі
виклк
саме
Викл
Л
1
будут друж; ховни яким аспек основ що її продс І
ігнор;
Симуляція початково розглядалась як виразний акт партнера. Як тільки його визначили та ідентифікували, він може стати підставою для недійсності подружжя. Проте, деякі каноністи стверджували, що також нечітко виражена позиція, замість акту, може бути причиною браку належної згоди - при пустима симуляція.
Повна симуляція
Симуляція може бути повною або частковою. Особа, яка приймає обряд вінчання, а внутрішнього відкидає його як подружжя, чинить повну симуляцію, так як має єдину мету цього — отримати права, які випливають з подружжя (напр., іміграційний дозвіл, пенсія). В країнах де всі подружжя мусять бути укладені перед цивільним суддею, деякі партнери, особливо некатолики, можуть погодитись на католицьке вінчання, всупереч їхньому переконанню, через тиск другого партнера і сім’ї, які переконані, що тільки державна церемонія була законно зобов’язуючою.
Подружжя є спрямоване до цілого життя, грунтється на повному взаємо- віддаванні самого себе. Якщо партнер бажає встановити злуку, в якій самовіддавання є відділене до великої міри, це руйнує поняття подружжя, та його чи її участь буде повною симуляцією. Коли такі принципи застосовуються в конкретних обставинах, це встановлюється рішеннями-вироками церковних судів, згідно вказівок Римської Роти.
Часом, подружжя укладається з причин, які не обов’язково встановлюють християнське подружжя: вибір церковного подружжя через соціальні причини, включаючи обрядову процесію. В країнах де вдовиці цивільних службовців чи військових офіцерів одержують пенсію, жінка може укласти подружжя тільки для такої цілі. Є численні подружжя, які укладаються для однісінької мети — імігрування до країни подруга.
Часткова симуляція
Часткова симуляція є виключенням з вольового виміру істотних елементів подружжя або істотних властивостей подружжя. Подружжя з партнером є підтверджене, а те, що бажане, не є християнською подружньою згодою, як її окреслює Церква.
Істотні елементи подружжя, згадані в каноні 824 § 2, не є перечислені Кодексом, але є охарактеризовані в каноні 775 § 1 як “спільність усього життя... за своєю природою призначається для добра супругів та народження
і виховання дітей”. Канонічна теорія і вироки церковних судів, підтримані розумінням з боку наук біхевіоризму, особливо психології та соціології, та часто обговорювані в пасторальному богослов’ї, дозволяють нам встановлювати критерії, за якими можна визначити випадки часткової симуляції:
своїй аклав їв від >, щоб
[ЛОСЯ,
тільки
сності
ажена
при-
обряд
іяцію,
іужжя
бути
лики,
анню,
кавна
іаємо- якій [ся, та ються звних
юють чини, [ІВ чи ільки :ти —
[ЄНТІВ
юм є як її
[СЛЄНІ
СЬОГО
кення
Роди часткової симуляції можна викласти в трьох пунктах, згідно з поняттям дібр подружжя, що їх розвинув Св. Августин:
Виключення права батьківства
Основним елементом подружжя є те, що воно спрямоване на народження нащадків, яке містить в собі передусім виховання або навчання дітей. Партнери мають право до всіх тих актів, які пов’язані по природі з сексуальністю, навіть якщо неплідність перешкоджає народженню дітей, так як у випадку подружжя де особи їх укладають після певного віку.
Подружжя буде неправосильним якщо право на взаємні інтимні акти не було дане або не було прийняте; якщо право було обмежене до неприродних актів, як наприклад контрацептивного спілкування, або воно було дане з умовою, щоб утробний плід зазнав аборту; якщо право було надане тільки на деякий час поки не народяться двоє дітей, або тільки на час коли зачаття не може відбутись. Ефект, який створює умову неправосильності, виникатиме тільки якщо застереження базувалося на твердій цілі і не діятиме, якщо було виключно планом або двостороннім договором так довго, поки не виключатиме саме право до співжиття.
Виключення подружнього партнерства
Християнське подружжя знаходить своє визначення в Євангелії: “.... вони не будуть більше двоє, лише одне тіло” (Мт. 19, 6). Зв’язок, встановлений у по дружжі, охоплює ціле їх життя, з усіма його емоційними, психологічними, ду ховними, соціальними, статевими сферами. Кожне суспільство детально визначає, яким близьким і яким широким цей щоденний взаємний зв’язок має бути, та які аспекти їхнього життя можуть перебувати поза подружжям. Проте, існують деякі основні вимоги, яких ніколи не можна виключити з подружжя, взаємна вірність, що її могли б відректись, наприклад, якщо партнер з виразною метою схоче продовжувати зв’язок, навіть гомосексуальний з іншою особою після вінчання.
Інше право подружжя про яке завжди згадується — це любов, яку ігнорують в праві, бо її важко визначити для юридичних цілей. Любові завжди
слід бути присутньою, але до якого ступеня - важко відповісти, якщо відсутність вживається для вирішення правосильності згоди. Чи вона тільки eras (“ерос” — любов, спрямована до самореалізації, особливо через імтимність), agape (“агапе” — любов іншого заради нього самого), або philia (“філія” — любов як приятельство між двома особами), або єдність всіх трьох, ідеальний стан?
Проте, брак любові до подруга може бути стверджений, коли дії й бездіяльність яскраво показують відсутність любові в другого подруга. Поведінка подруга тоді проявлятиметься у зв’язку з цілим подружнім життям пари; це, можливо вкаже на правосильність подружжя, спричинену також іншими дефектами згоди.
Більш систематичний опис істотного в подружньому спілкуванні виходить з розвитку вироків церковних судів під проводом Римської Роти.
Виключення сакраментальності
Сакраментальність не може бути істотним елементом подружжя як природна інституція, бо подружжя нехристиян є справжнім подружжям, навіть якщо воно не є сакраментальностим. Можна ототожнювати сакраментальність з нерозривністю, оскільки абсолютна нерозривність присутня в кожній сакра ментальній, подружній злуці. Коли стверджується, що сакраментальність була виключенна з подружньої згоди, це стосується нерозривності.
Якщо нерозривність-сакраментальність виключаються із згоди лише спекулятивно, як це може бути з протестантами або деякими католиками, їхня згода укласти постійне подружжя не порушується (пор. к. 822). Якщо виключення нерозривності було задумане такими особами відносно їхнього власного подружжя, наприклад, через допущення розривності подружжя, якщо взаємна любов припиниться, це було би повною симуляцією; те на що була дана згода, зовсім не було подружжям.
Порівняння волі прийняття і волі виконання
Симуляція пов’язана з трьома традиційними, істотними прикметами подружжя (право батьківства, вірності, і постійності-нерозривності), і вони відносяться до bona matrimonialia (“бона матрімоніалія” — “дібр подружніх”) * Св. Августина, як вище подавалось. Це сфера, яка виражається в нових кодифікаціях, де II Ватиканський Собор, дозволив поширити підстави уне- важнення під поняттям часткової симуляції.
Хоч жодне подружжя не може існувати без нерозривності (згідно з вченням Церкви), воно може існувати конкретно без нащадків і вірності. Щодо bonum pmlis (“бонум проліс” — “добра нащадка”) і bonum field (“бонум фідеї” — “добра вірності”) відповідальність, яку приймають партнери, та їхнє дійсне сповнення може не сходитись, творячи опозицію між ius (“юс” — “правом”) та usus iuris (“юсус юріс” — “використанням права“). Отже, Римська Рота
впровадила різницю, запропоновану іншими судами, між волею, що приймає відповідальність з одної сторони, та волею, що виконує з другої сторони. Перша може вести до неправосильності згоди, якщо була виключена симу ляцією, але не остання; партнер може приймати право щодо дітей взагалі в його подружжі, але може вирішити в тому ж самому часі не реалізувати його. Римська Рота не визнає, що тільке рішення про невиконання обов’язку могло б вчинити згоду неправосильною. Інші каноністи мають протилежну думку, але практично думка Роти ще має перевагу.
сти, якщо она тільки йтимність), (“філія” - ідеальний
оли дії й подруга, ім життям зну також
і виходить
>ужжя як ям, навіть нтальність ній сакра- псть була
>ди лише сами, їхня 2). Якщо о їхнього жя, якщо що була
ікметами ), і вони іружніх”) ' в нових ■ави уне-
'згідно з :ті. Щодо фідеї” -
!Є ДІЙСНЄ правом”) ька Рота
Отже, заява, що хтось прийняв обов’язок, але в тому ж самому часі виключив, що він або вона виконуватиме його, не буде визнаним, і прохання про декларацію недійсності буде відкинено. Проте, подружжя може ще бути неправосильним, якщо доведено, що воля не виконувати обов’язок дійсно була зрозумілою для того, щоб постійно застосовуватись до подружжя, якщо хтось, хто виразно бажаючи подружжя як виключної злуки чоловіка і жінки, пристав би до коханки навіть після вінчання.
Різниця між правом (обов’язком) і користуванням чи виповненням його в теорії застосовується до інших вчинків та бездіяльності, які сприймаються як приналежність до спільності життя в подружжі. Однак, це не може засто совуватись до нерозривності і сакраментальності, які мусять бути присутніми у волі, принаймні беззастережно на самому початку подружжя.
Примус і страх
(к. 825)
Неправосильним є подружжя, укладене під примусом або під впливом якогось тяжкого страху ззовні, хоч би не зумисно викликаного, для звільнення від якого, особа була вимушена вибрати подружжя. Гідність подружжя, зокрема християнського подружжя, вимагає, щоб воно було укладене свобідною згодою партнерів. Це є здебільшого тому, що подружжя є контрактом, який включає в себе повноту їх життя по всі дні їхнього життя.
Свободу рішення одружуватись чи ні, і з ким одружуватись, можуть відібрати примус і страх. Примус треба розуміти тут як фізичну чи моральну силу, що походить ззовні, якій не можна чинити опір; наприклад, загроза смерті чи серйозне тілесне пошкодження, або перебування в тюрмі, втрата праці, і т.д. Всі акти, які за собою мають юридичний або законний результат, є з точки зору права недійсними і нечинними якщо вони були здійснені під впливом зовнішнього насильства (к. 932 § 1).
Страх в контексті розуміється як викликаний зовнішніми факторами, але який впливає на внутрішній стан людини. Багато ступенів страху можна викликати в особі. Взагалі, право постановляє, що контракти, укладені піл впливом страху є правосильними, однак можуть бути розірвані (к. 932 § 2). Оскільки це може трапитись з подружжям, яке є або правосильни.м. тол: нерозривним, або неправосильним, і тоді не існуючим, Церква вимагає
цілковитої відсутності страху під час укладення подружжя. Проте, щоб страх вчинив подружню згоду неправосильною, він повинен мати певні ознаки:
я: :-зио • CT ІВЄ |*РУ'Л
-‘гпер
ггазос
Ні
:ьхгння, «їла а wartoyi ::н\'ва.
’ К лгні і партне неісто правої повніс В
ЇХНЯ с
дання’ мусип demon. з інші підпрі Партн проце, деталі думал modus (“демс
подру
тепері
існує.
якоїсь
повну
знахо
алатаі
Суб’єктивне переживання страху є вирішальним, навіть якщо об’єктивно інші особи або не реагували б так боязко як подружній партнер, або використали б можливості, щоб оминути це, як наприклад, переселення, пошуки праці деінде, або просто не злякались би небезпеки.
страх обвинуваченням перед владою, уникає цього лиха через одруження з цією
ж жінкою, але зустрічається із справедливою загрозою. В попередньому законі,
'ючого цей страх не міг би зробити подружжя неправосильним, бо він спричинений
г бути справедливою загрозою для крімінального акту. Проте, свобода укласти
и, або подружжя, яка грунтується на гідності всіх людей, є такою конечною, що
обливі тепер право визнає також справедливу загрозу, яка й здатна привести до не-
льтаті правосильної згоди.
стивно
або Умовна згода
пення, (к. 826)
парт- Не можна правосильно укладати подружжя з умовою. Умова це обме-
особа, ження, що додається до згоди одним чи обома партнерами, через яке законна
(итині, сила згоди або робить її залежною від певних обставин, які здійсняться в
проти майбутньому, в такому випадку згода залишається недійсною, або ці обставини
існували в минулому або існують в теперішньому часі, до він Канон 826 зазначає, що істотні прикмети подружжя є незмінно встанов-
ми як лені і, якщо одна з них була виключена якоюсь умовою, висловленою
уіеться партнером, подружня згода буде неправосильною. Партнери можуть додавати
страх неістотні обумовлення, які можуть підніматися до рівня умов. Оскільки
ужжя, правосильність згоди залежить повністю від волі партнерів, згода буде
повністю залежати від умов, які партнери уклали перед подружнім контрактом, існена Від умов sine qua non [“сіне ква нон”], без яких вони не вважатимуть що
іть від їхня згода правосильна, треба відрізняти modus (“модус” — “спосіб накла-
;остат- дання”), вимоги,. спрямовані до партнера, такі як “одружуюся з тобою, але ти
мусиш відмовитися від своєї кар’єри”, і causa (“кавса” — “причина”) або ,ся як demonstratio (“демонстраціо” — “показ”), тобто, мотив, чому хтось одружується
іуло б з іншим, такий як “одружуюся з тобою, тому що ти приймеш від моїх батьків
і буде підприємство”, або “одружуюся з тобою, тому що ти релігійна людина”,
і, щоб Партнери можливо несвідомі цих різниць, бо вони не оголошуються і, якщо
процедура анулювання законом дозволялась, необхідно, щоб судді увійшли в /тріш- деталі та дослідили думку партнерів для того, щоб знайти чи те, що вони
ляцію. думали було умовою sine qua non [“сіне ква нон”], чи в дійсності було тільки
-їх по- modus (“модус” — “способом”), causa (“кавса” — “причиною”), або demonstratio
ітьків, (“демонстраціо” — “показом”).
ужжя, Умови можуть відноситись до майбутного часу, це означатиме, що
річних подружжя буде правосильним, якщо партнер щось вчинить пізніше, або до
раху. теперішнього або до минулого, а саме, до чогось, що існувало чи вже тепер
атьків існує. Східний Кодекс виключає можливість укладення подружжя з додаванням
рі, що якоїсь умови до згоди. Якби один чи обидва партнери поклали справжню і
повну умову, їхня згода вважалася б неправосильною. Це повторення, що розою знаходиться в попередньому праві, що зветься Crebrae Allatae (“Кребрай
зозять алатай” — “Часті донесення”) (к. 83). Латинське подружнє право, СІС-ККП.
з другого боку, не зовсім робить умову, додану до подружнього контракту, не правосильною, тільки якщо вона відносилась до минулого чи теперішнього ча су, була викладена у письмовій формі і дозволена місцевим ієрархом (к. 1102).
Східне подружнє право дивиться на подружній обряд як на релігійну від праву з кульмінаційною точкою - благословенням, уділеним священиком. Це не може бути погоджене з подружжям, якого правосильність ще не відомо чи існує, або чи існувала взагалі. Звідси, подружжя, яке переглядається і до водиться, що воно було укладене з умовою, буде проголошене неправосильним з огляду на брак (дефект) згоди: “Благословення подружжя неможливо здійснити за винятком того, якщо згода є дана без будь-якої умови.” (J. Prader, Das kirchliche Eherecht [Й. Прадер, Церковне правильне подружжя], р. [ст.] 110).
Тривалість згоди
(к. 827)
Навіть якщо подружжя знаходиться під неправосильним укладенням через перешкоду, яка не була усунена диспензою чи дефектом в обов’язковій формі, припускається, що згода, якою обмінялися партнери під час вінчання, триватиме, хіба що буде доведено відкликання згоди.
Це припущення права є важливим у випадку оздоровлення подружжя в корені (кк. 848-852), яке є неможливим, якщо можна довести, що згода була відкликана принаймні одним партнером такими вчинками як занедбанням співжиття чи цивільним розлученням.