Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
2.ПИТАННЯ.Процес становлення й консолідації української нації на етнічній основі значно прискорився внаслідок буржуазної революції 1848–1849 рр. на західноукраїнських землях та буржуазних реформ 1860–1870 рр. на решті території України. На середину XIX ст. ця більша частина українських земель, трохи пізніше названа вченими Наддніпрянською Україною, становила ту компактну територіальну цілісність, яка звичайно є першоосновою існування будь-якої народності й тим більше — нації. Саме Наддніпрянській Україні об’єктивно судилося відіграти визначальну роль у процесі становлення та консолідації української нації. Як
свій історичний, політичний і культурний центр цю територію розглядало й відокремлене
від неї державним кордоном українське населення Західної України.
3.ПИТАННЯ На початку XX ст українці Російської імперії значно активізували свою участь у політичній діяльності, свідченням чого стало формування українських партій. Вони виникли і змогли поширити свої ідеї внаслідок наявності відповідних соціально-економічних, політичних і організаційних передумов. Поява українських національних політичних партій була прискорена національним гнітом і соціальним напруженням, яке на початку XX ст. вилилось у масові революційні рухи селян і робітників, опозиційно-визвольний рух інтелігенції і зрештою завершилося 1905 р. вибухом демократичної революції. Новостворені парти так чи інакше прагнули привернути на свій бік ці рухи, спрямувати їхню могутню силу для здійснення своїх партійно-програмних вимог.
За політичною і соціально-економічною спрямованістю, стратегією і тактикою українські партії Наддніпрянщини можна поділити на ліворадикальні та ліберально-демократичні.
До ліворадикальних належать Революційна українська партія (РУП, 1900 р.), Українська соціалістична партія (УСП, 1900 р.), Українська народна партія (УНП, 1902 р.), Українська соціал-демократична спілка («Спілка», грудень 1904 р.), Українська соціал-демократична робітнича партія (УСДРП, грудень 1905 р.) та ін.
4.ПИТАННЯПід тиском революційних подій 1905–1907 рр. царизм змушений був скасувати укази 1863, 1876, 1881 рр. щодо української мови.
Кількість початкових шкіл в Україні зросла з приблизно 17 тис. у 1897 р. до 18,7 тис. у 1911 р.; 1912 року було відкрито багато вищих 4-річних початкових училищ, але загалом рівень освіти в Україні залишався незадовільним. У 1914–1915 рр. діяли 452 середні школи (140 тис. учнів) та 19 вищих навчальних закладів (26,7 тис. студентів).
У Західній Україні освітянський рівень був ще нижчим, оскільки його гальмувала австро-угорська влада. Понад 980 галицьких сіл (із 6240) взагалі не мали шкіл. Середніх шкіл було 49, і лише в чотирьох із них навчання велося українською мовою. На Буковині діяла лише одна українська гімназія, в Закарпатті навіть у початкових школах навчання велося угорською мовою.
Напередодні революції 1917 р. становище освіти дещо поліпшилося.
У Києві, Харкові, Одесі діяли Вищі жіночі курси. Було відкрито Фребелівський жіночий педагогічний і комерційний інститути в Києві,
технологічний і ветеринарний у Харкові, засновано Київську та Одеську консерваторії.
У Західній Україні працювали Львівський і Чернівецький університети, а також політехнічний інститут і Академія ветеринарної медицини у Львові.
В Україні налічувалося 27 вищих навчальних закладів (35 тис. студентів). Проте не було жодного вищого навчального закладу з українською мовою викладання, жодної української школи, що перебувала б на державному утриманні.
Освітянську і культурну діяльність продовжувало товариство «Просвіта», яке до 1914 р. заснувало в Галичині до 2 880 читалень, 430 народних будинків, школи, гуртки художньої самодіяльності тощо.