Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
14.1. Природа і специфіка журналістського аналізу
Журналістська аналітика - широке, складне і суперечливе явище. Будь-яке відображення не може обійтись без вичленування, виділення, відбору певних явищ, а не вже початок аналізу. Він передує будь-якому мислитель-ному процесу. Мислення фактами, яке домінує у новинній журналістиці, не означає відсутності аналітичного начала. І навпаки, понятійне мислення у журналістиці, на відміну від понятійно-теоретичного, суто наукового, як правило, предметне, фактологічне. Як ми зазначали, поділ журналістських текстів за способами відтворення дійсності, за відповідними жанровими групами та їх модифікаціями дуже умовний; віднесення репортажу чи інтерв'ю до інформаційно-новинних жанрів не позбавляє їхніх авторів по можливості давати предметний аналіз тих чи інших явищ і процесів. Досить умовно виділяючи в окрему групу аналітичні методи відображення в журналістиці, не можна не зважати на те, що цей аналітичний метод своєрідно модифікується у художньо-публіцистичних жанрах, які традицій но прийнято, і не без підстав, розглядати окремо.
Слово "аналіз" грецького походження і у буквальному перекладі озна чає розкладання, розчленування. Аналізом називають процес мисленнєвого, а також частково реального розчленування предмета, явища (зокрема і відношення між предметами) на частини, з метою ліпшого, детальнішого їх розгляду. Протилежний аналізу синтез, тобто поєднання різних елементів, сторін, предметів, явищ у єдине ціле, систему. Аналіз і синтез здійснюються як у практичній діяльності, так і у процесі пізнання. Вони є найпоширенішими методами пізнання, які застосовуються людиною для проникнення у сутність речей і явищ. Наукові дослідження і повсякденна практика засвідчують, що аналіз і синтез у своїх елементарних проявах визначають поведінку високорозвинутих тварин і у технічному плані використовуються у програмах ЕОМ і штучних технічних системах.
Журналістика і журналісти, а точніше вся сукупність автури текстів чи система дискурсів, переданих мас-медіа текстів, не можуть не підлягати загальноприйнятим законам людського мислення. Цим займається логіка, яку прийнято визначати як науку про закони й операції правильного мис лення. Вона засвоюється у процесі самої життєвої практики. Найголовніші,
неписані її правила засвоюються з дитинства разом із мовою. "Засвоєння мови, - як наголошують дослідники, - виявляється одночасно із засвоєнням загальнолюдських, не залежних від конкретних мов логіки. Без неї, як і без граматики, неможливе, по суті, володіння мовою" . Ми переконані, що логіка мислення залежить насамперед від природних даних людини і формується у процесі загального навчання і практики. Засвоєння, навіть сумлінне, університетського курсу формальної логіки не є вирішальним, у чому легко переконуються як студенти, так і педагоги. Є такі види людської діяльності, які потребують не тільки природних навичок логічного мислення, але й спеціального вивчення логіки та її законів. Йдеться про тих, хто не тільки сам мусить логічно мислити і доказово говорити та писати, але й вміти знаходити і пояснити іншим помилки у процесі мислення, доведення і суперечки. Такими знаннями насамперед повинен володіти вчений, юрист і, звичайно, журналіст. Предметом їх вивчення є не тільки ті чи інші аспекти самого життя, але й оцінки висловлювань і суджень інших про життєві реалії.
Мета, функції аналізу і відповідно аналітичних жанрів мас-медіа зага лом очевидні. Вони покликані не просто повідомляти про те, що, коли, де відбулося і як, а обов'язково спробувати, по можливості, відповісти на за питання, чому так сталося, які причини і наслідки події чи явища, що треба чекати і чого бажано уникнути у тому чи іншому процесі тощо. Отже, повідомляючи про вагоме й актуальне, аналітик не зупиняється на описі чи тлумаченні, як репортер, а прагне з'ясувати суть явища, процесу. Для цього він може і часто користається уже повідомленою іншими інформацією. У цьому головна, помітна, як кажуть, неозброєним оком відмінність між новинною та аналітичною журналістикою, публіцистикою у широкому зна ченні слова. Внутрішньо вони відрізняються ступенем проникнення у суть явища. У новинній журналістиці події та явища переважно називаються, у публіцистиці - анатомуються. Навчені гірким досвідом можливих спекуляцій і свідомого обману, неправильністю чи застарілістю, задогмати-зованістю різних теорій та політичних, навіть філософських, концепцій суспільство, критично мисляча громада з певною підозрою, упередженістю ставляться до аналітичних матеріалів газет, журналів. Не кажемо вже про те, що багато таких публікацій просто є незрозумілими, недоступними для значної частини читацької, слухацької аудиторії.
Людина схильна вірити у просте й очевидне. А саме такою є подієва інформація. У генетичній пам'яті сучасників ще жива традиція вірити у факти, а не судження. Старше покоління наших громадян та й представни ків діаспори ще пам'ятають, як уважно читалися різні статті й памфлети, спрямовані проти українських буржуазних націоналістів, сіоністів, уніатів.
Ивин А.А. Логика для журналистов. - М.. 2002. -С. 11.
184
185
та всякі відступи від слино правильного вчення марксизму-ленінізму, щоб. як родзинки з паски, видзьобувати окремі факти та прізвища і на їхній підставі укладати свої уявлення й картини, домальовуючи відсутнє уявою, інтуїцією, зрештою, бажанням.
І якщо аналітичний матеріал справді містить більший елемент суб"сктивного й оціночного, а також і більшу можливість маніпуляції свідомістю, це не означає, що від аналітичної інформації у мас-медіа треба відмовитися. Навпаки, сучасним ЗМІ дуже бракує не тільки всебічної об'єктивної подієвої інформації, але й не менше глибоких, кваліфікованих аналітичних публікацій. Крім того, лише шляхом складного аналітичного мислення можна допомогти реципієнтам наблизитися до розуміння того, що відбувається у світі, країні, регіоні. Тому ми не повинні некритично сприймати скептичні зауваження, зокрема багатьох західних журналістів і навіть теоретиків, щодо аналітичних можливостей сучасної журналістики. Звичайно, для різних видів і типів мас-медіа різним буває співвідношення окремих потоків журналістської інформації. Однак існують і певні національні аналітичні традиції журналістики, домінування в ній певних типів видань чи передач.
Журналістика яік цілісність і особливо її аналітичне крило вимагає від її працівників певних навичок аналітичного мислення. Ми не маємо змоги і потреби викладати тут наукові основи людського мислення, теорію аналізу і синтезу, процес утворення понять. Цим займаються теорія пізнання, логіка. Тому, відсилаючи читача до відповідної літератури1, звернемо увагу на найелементарніші основи логіки мислення.
Будь-яка людина користується міркуваннями, тобто вдається до такого розумового процесу, у процесі якого на підставі вже наявних знань здобувають нові знання. Сам процес мислення охоплює аналіз даних в уявленні предметів - розкладання їх на окремі ознаки, виявлення їх зв'язку з іншими предметами. Синтез - відтворення предметів і явищ, роз членованих у процесі аналізу за окремими ознаками, подання їх як системи виділених властивостей і відношень. У цьому мисленому процесі не обійтися без порівняння (виявлення подібностей і відмінностей між пред метами) й узагальнення (об'єднання предметів за їхніми подібними рисами). Аналіз неможливий без такого складного мисленного акту, як абстрагування, тобто формування образів реальності (уявлень, понять, суджень) шляхом відволікання від багатьох ознак предмета і зосередження уваги на найсуттєвішій, яка єднає багато подібних предметів, або, виділяючи певні ознаки предмета, ми ігноруємо всі інші як несуттєві. Так
виникають такі загальні поняття, як стіл взагалі, людина взагалі, книга взагалі тощо.
Один із парадоксів людського мислення, журналістського в тому числі, полягає в тому, що найпереконливішим, найдостовірнішим нам видасться зриме, відчутне, предметне. Тому інформаційні повідомлення, а тим паче підтверджені відповідними картинками, як на екрані загального улюбленця народних мас - телевізора, ми сприймаємо легко, засвоюємо без будь-яких зусиль і напруження. Та, зважаючи на зовнішню достовірность, з допомогою подієвої інформації ми пізнаємо переважно те, що лежить на поверхні. Аналіз, тобто членування цілісного, руйнує цю очевидність, зримість. Про никнення у сутність явища, предмета містить елемент суб'єктивного, якусь частку фантазії, відхід від нібито зрозумілої конкретики. Великий дар люд ського пізнання, творчі здібності людини полягають у тому, що через суб'єктивне вона здатна пізнати об'єктивне. Зрозуміло, у тому випадку, коли наше мислення правильне, неупереджене, а мета пізнання чесна.
Кілька взятих з практики різних за характером, масштабами узагаль нення, рівнем достовірності й об'єктивності прикладів. Про місце і долю Європи міркує відомий англійський історик Норман Дейвіс у статті "Місце для Європи" . Об'єктивність, сміливість, широта узагальнення, тонке проникнення у реалії сучасного життя після відомого терористичного акту 11 вересня 2001 року не можуть не вражати. Це справді високий зразок аналітичної політичної прози. Стаття "Утома металу"2 відомого аналітика, президента центру Разумкова Анатолія Гриценка присвячена аналізу стану громадської думки після відомих весняних подій 2002 року в Україні. Висновки автора про те, що "народ розумніший, ніж про нього думають політики, та й власне - розумніший за самих політиків", що "люди не все розуміють, але у важливих питаннях здатні вирізнити правду в потоці брехні", що понад 52-54% дорослого населення України не підтримують владу, не вірять їй, ґрунтуються на даних кваліфікованого соціологічного опитування, а тому їх не можна спростувати. На цьому тлі цілком неспроможними видаються потуги Сергія Кічигіна, який у редагованій ним газеті "2000" у статті "Хто все-таки переміг на виборах"3 пробує довести, що на виборах до Верховної Ради України у березні 2002 року перемогли не демократичні, як у цьому переконалась українська і міжнародна громадськість, а проурядові політичні сили. Авторові не зробиш закид у літературній вправності, вмінні жонглювати окремими фактами й епізодами, посилатися на зарубіжний досвід, але здатність, намагання будь-що виконати поставлене завдання всупереч очевидним фактам, якась
Детальніше див.: Войшвилло Е.К. Понятие как форма мышления. - М., 1989.; Ивин А.А. Логіка для журналистов. - М., 2002: Хоменко І.В. Логіка - юристам...
186
Високий Замок. - 2002. - 11 лип. Дзеркало тижня. - 2002. - 28 верес. 2000. - 2002.- 12апр.
187
патологічна ненависть до тої ж "Нашої України" не можуть не викликати спротиву мислячого читача. Не допомагають і дотепи, зокрема, виборці, мовляв, обрали собі за дружин представників влади. "А на роль "коханки" запросили нашу темпераментну опозицію". І писалося це тоді, коли провладна агентура поспішно скуповувала мажоритарників для створення так званої більшості. Ці загальні, досить складні процеси пізнання людиною реальності так чи інакше виявляються у повсякденній практиці, коли людина керується не так відкритими наукою законами, як самою логікою буття. Більш осмислено, усвідомлено ними послуговується вчений. У чому своєрідність аналізу в журналістиці? Звичайно, не тільки для новинної, але й для аналітичної журналістики характерною є оперативність. Вона теж відгукується на злобу дня, повинна своєчасно реагувати на події. У мас-медіа не обійтися без поспіху, без прагнення вчасно порушити актуальне питання. Сам плин життя не дає права розслаблюватися не тільки репорте рам, але й коментаторам, оглядачам, ведучим аналітичних програм. Інша річ, що вимір оперативності дещо інший, ніж у подачі новин. З цим тісно пов'язана неповнота інформації. На відміну від вченого, який все ж таки має можливість зібрати достатню кількість фактів, які встигли уже "влягти ся", "відстоятися", аналітик-журналіст має справу, зазвичай, із живими фак тами, із явищами, які ще матимуть продовження. У цьому перша складність журналістики, публіцистики зокрема. Автор сьогодні має дати відповідь на питання, що відбувається сьогодні, що буде завтра, через місяць і рік.
Звідси випливає очевидне: журналістська аналітика вимагає більшої, порівняно з репортерським відтворенням, компетентності, вміння проника ти у сутність, а не лише зовнішнього переліку фактів, критично мислити, прогнозувати, спростовувати, заперечувати. А це дається не тільки нав чанням, а життєвим досвідом, повсякденною практикою.
Ще одна відмінність методів відображення у самій методиці роботи. Ре портер, здебільшого, працює самотужки. Він намагається почути, побачити, зрозуміти, щоб повідомити, розповісти, показати. Репортер іде до людей переважно за фактами, подієвою інформацією. Журналіст, який зайнятий переважно аналізом, йде до людей за думкою. Сказане ним стисле, лаконічне - це не рідко переосмислений широкий масив думок інших, компетентних людей. Він шукає людей, які не тільки володіють певним обсягом достовірної інформації, а вміють продуктивно, небанально мислити.
Звичайно, журналісти, які висвітлюють ті чи інші питання у газетах, особливо у тижневиках, журналах, в аналітичних програмах телебачення і радіо повинні бути компетентними людьми. То вже інше питання, як вони ці знання набувають - університетськими студіями чи шляхом самоосвіти, практичним досвідом у тій чи іншій сфері людської діяльності чи участю в науково-дослідній праці, переходом у журналістику з бізнесу чи політики тощо. Хоч нам. особливо у регіонах, бракує таких професіоналів, авторитет-
них для ширшої аудиторії публіцистів. У мас-медіа України активно працюють С. Сверстюк, С. Колесник, І. Бокій, Ю. Винничук, С. Грабовський, Ю. Мостова, С. Рахманін, А. Борсюк, О. Герасим’юк, В. Портников. Н. Балюк та багато інших популярних журналістів.
І хоч дехто із гострих на язик полемістів заявляє, що великі журналісти, ставши редакторами, вмирають, бо перестають писати, вплив таких людей, як В. Мостовий, Л. Івшина, С. Курпіль, В. Боденчук, В. Скачко, О. Роман-чук, М. Батіг, Б. Білейчук на інтелектуальний стан журналістики безсумнівний.
І тут, насамперед, треба акцентувати саме на організаційній ролі керівників редакцій, відділів, об'єднань, творчих груп. У процесі масового комунікування діє глобальна тенденція. Для того, щоб вистояти у жорсткій конкурентній боротьбі, видавництва газет і часописів, не меншою мірою редакції телебачення і радіомовлення повинні діяти як промислові підприємства. Як зазначають авторитетні керівники мас-медійних компаній, змінюються умови праці журналіста. Дедалі більше виробничих завдань перекладаються на плечі редакторів. Щораз менше у них залишається часу на ґрунтовне журналістське розслідування, зростає їхня поверховість і можливість помилок. Журналісти, зважаючи на це, дедалі більше змушені звертатися до матеріалів прес-служб, відділів зв'язків з громадськістю і особливо до всюдисущого Інтернету, а це веде до мимовільного обслуговування інтересів чиновництва, партій, фірм і об'єднань, олігархічних кланів.
Редакції якісних часописів, керівники телеоб'єднань і редакцій радіомовлення залучають до співробітництва компетентних і авторитетних учених, політиків, експертів. Насамперед шляхом оприлюднення їхніх статей, коментарів, оглядів, виступів, діалогів тощо. Щораз більше аналітичних публікацій, особливо у тижневиках, місячних часописах, належить перу популярних учених. Як приклад - два збірники: "Діалоги в Універсумі" та "Монологи в Універсумі". випущені редакцією часопису у серії "Громадянське суспільство" на підставі журнальних публікацій. Слово брали переважно вчені-аналітики.
Другою, ще цілеспрямованішою і мобільнішою, формою оперативного аналітичного відтворення дійсності у мас-медіа є різних типів і видів організовувані редакціями дискусії, круглі столи та інші форми колек тивного обміну думок. Можливо, найбільший такий досвід має редакція радіо "Свобода", особливо передача "Вечірня Свобода". її ведучі Зеновій Фриз, Ганна Стеців, Ірина Халупа та інші досягли високого рівня
Діалоги в Універсумі. - Львів, 2000; Монологи в Універсумі. - Львів, 2000.
188
189
професіоналізму, а сама "Свобода", наголошує Є. Сверстюк, "нині, як і колись... залишається чи не єдиним каналом вільної думки"1 .
Повчальними і. на нашу думку, результативними є круглі столи газети '"День". Назвемо хоча б ґрунтовну публікацію "Волинь - 1943 1944: невідома трагедія"2. Вона мала добрий резонанс як у нас, так і в сусідній Польщі. Зауважимо, що найпопулярніша польська "Газета виборча" присвятила викладу дискусії цілу полосу''.
Ведучи мову про ці явища, акцентуємо на жанрових особливостях цих публікацій, на природі і сутності сучасної журналістської аналітики. Вона повинна будуватися на всебічній і достовірній подієвій інформації. Однак якщо кожен важливий повідомлюваний репортером факт повинен базуватися не на одному, а на кількох джерелах, то сучасний аналітичний матеріал повинен містити різні погляди на ту чи іншу проблему. Діалогічна, "багатоголоса" подача матеріалу не тільки легше сприймається, але безпосередньо сприяє відображенню різних поглядів, різних думок і концепцій. А це неодмінна умова успішного функціонування аналітичних матеріалів у сучасних мас-медіа.
Вся сукупність аналітичних виступів мас-медіа поряд із новинами та іншими публікаціями повинна бути спрямована на з'ясування, що і чому відбувається у світі, містити критичний погляд на речі та явища, з'ясовува ти причини успіхів і невдач, говорити публіці і власть імущим не завжди приємні речі. Та цим функції аналітичного крила журналістики не обмежуються.
Сьогодні громадськість дедалі більше виявляє увагу до самостійних журналістських розслідувань. Свген Головаха, один з найвідоміших су часних українських соціологів, під керівництвом якого проводиться багато соціологічних досліджень, слушно зазначає: "...найголовніший, на мій погляд, гріх нашої журналістики - це практично повна відсутність такого жанру, як розслідування. Тоді б ті, хто неправедно діє, - в політиці, в економіці, - боялися б викриття" .
Журналістське розслідування - не просто жанр, тому що воно може вес тися у різних жанрах, від репортажу до художньо-документальної книги. Журналістське дослідження - це один із різновидів аналітичного методу дослідження реальних явищ. Відомий американський журналіст вважає, що такого типу дослідження - "це журналістський матеріал, заснований, зазвичай, на власній роботі та ініціативі, на важливі теми, які окремі особи та організації хотіли б залишити у таємниці. Три основні елементи: жур-
наліст проводить дослідження, якого не проводив ніхто інший; тема ма теріалу важлива для читача або глядача; зацікавлені намагаються приховати наведені у дослідженні факти від громадськості"1.
Такого типу розслідувань в українських мас-медіа справді немає, а якщо вони трапляються, то дуже рідко і, здебільшого, супроводжуються великими скандалами, судовими позовами. На це існують об'єктивні та суб'єктивні причини. Насамперед історичні. У той час. коли преса розвинутих країн дозволяла собі з метою утвердження демократії розслі дувати порушення її норм і засад, нечисленні українські періодичні видання змушені були відстоювати елементарне право власного народу на життя, на існування власної мови, культури. Якщо навіть в умовах тоталітаризму кращі російські публіцисти дозволяли собі розслідувати проблемні явища тогочасного життя, українські мислителі за спроби вивчення болючих процесів економічного і культурного виродження нації втрачали роботу, партквитки і замість виданих книг, публікації власних досліджень діставали судові вироки. Достатньо назвати Миколу Руденка, Івана Дзюбу, Юрія Бадзьо, В'ячеслава Чорновола, Михайла Осадчого. Відсутність належних традицій, жалюгідне економічне і правове становище мас-медіа в Україні, переслідування і навіть терор стосовно окремих журналістів, зумовлений цим страх, а також інші причини призвели до того, що розслідувальна журналістика в Україні фактично перебуває у зародковому стані.
Це не означає, що в Україні зовсім відсутні розслідування зловживань і злочинів, їх ведуть як опозиційні політики, так і окремі журналісти. Можна назвати гострі викривальні виступи покійних сьогодні Бориса Дерев'янка, Володимира Іванова, Георгія Гонгадзе. У розслідувальній журналістиці працювали і працюють Степан Колесник, Іван Бокій, Тетяна Коробова, Олег Єльцов, Ірина Погорєлова, Олена Притула. Непогано зарекомендували себе у цій сфері львівські газетярі Світлана Мартинець, Микола Савельєв, Валерій Сагайдак, Омар Узарашвілі та інші журналісти регіональних видань.
Однак, на відміну від зарубіжної практики, у ЗМІ України відсутні роз-слідувальні структури, спеціальні періодичні видання, журналістські агентства. Можна вести мову про такі видання, як "Свобода", "Грани", окремі телепередачі. Найрозкованішими є "розслідувальні" сайти в Інтерне-ті. Назвемо хоча б "Українську правду", "Україну кримінальну". Цього явно замало. До того ж названі видання і канали зазнають постійних пере слідувань, їх звинувачують у продажності, а над незалежними журналіс тами чиняться розправи.
Високий Замок. - 2003. - 17 лип. 2 День. - 2003. - 7, 16 трав.
Wojcichowski Marcin. Czy rocznica musi dzielic // Gazeta wyborcza. - 2003. - 31 maja. День. - 2003. - 7 лют.
190
! Цит. за: Джон Уллмен. Журналистское расследование: современные методы и техника. - М., 1998.-С. 12.
191
Для проведення незалежних журналістських розслідувань, окрім фінан сування з незалежних джерел, відповідного захисту особистості журналіста, потрібна його належна фахова підготовка і досвід. Якщо немає власного досвіду, треба вчитися на чужому. Журналістське розслідування - тема окремого розгляду й окремої навчальної дисципліни . Те, що часом з'яв ляється у газетах під рубрикою "Розслідування" таким, здебільшого, не є.
У контексті нашої розмови необхідно наголосити на тому, що розсліду вання - це частина аналітичної, переважно критичного характеру журна лістики, яка, крім загальних навичок аналізу, визначає необхідність певних об'єктивних умов і досвіду самостійного, незалежного вивчення жур налістської проблеми. Воно передбачає високу загальну обізнаність у су часних політичних, економічних, особистих стосунках людей, бізнесу, вла ди, криміналу і, відповідно, доступ до джерел інформації, офіційної та не офіційної. Доступ до важливої інформації постійно обмежується. Журналіст повинен розуміти характер цих перешкод і вміти їх обминати". Сьогодні дуже важливо знати й по можливості дотримуватися і етичних норм та обмежень. А це означає насамперед високу правову обізнаність. Така праця потребує особливої мужності й винахідливості. Журналіст, який береться за самостійне журналістське дослідження, повинен добре знати, що загрожує його безпеці, якими можуть бути ці погрози і наскільки вони реальні. Зрештою, журналіст повинен мати надійну підтримку редакції, відповідних громадських організацій. Журналісти, готові професійно і морально до такої праці, але без певних гарантій, підтримки, не зможуть успішно виконувати таких завдань. Не акцентуємо на тому, що така праця потребує значної енергії й часу і, зрозуміло, матеріальної компенсації.
Не менш складною, хоч не такою небезпечною для журналіста, є така складова аналізу, як прогнозування. Преса сьогодні заповнена різноманіт ними передбаченнями, вгадуваннями, ворожіннями, пророцтвами, почи наючи від віщувань астрологів і закінчуючи здогадками ординарних во рожок. Усе посилено рекламується у ЗМІ, астрологічні календарі стали нор мою життя багатьох легковірних сучасників. Під прогнозом ми маємо на увазі аналітичний, науковий у своїй основі метод вгадування недалекого майбутнього на підставі тенденцій розвитку процесів і подій дня ниніш нього. Йдеться про наукові передбачення розвитку економіки, політичних явищ, результатів виборів, еволюцій партій і груп тощо. Найчастіше журналісти звертаються у таких випадках до вчених, політиків, господарників, тобто експертів. Ці прогнози не завжди надійні. Інакше ми б не мали таких непередбачуваних явищ, як зернова криза 2003 року, несподіване відзначення 60-річчя трагічних подій на Волині тощо.
Короткостроковими прогнозами займаються і самі публіцисти. І хоч буває так, що передбачення не збуваються ще до того, як газета надійшла до читача, досвідчені, добре поінформовані журналісти і політологи досить точно передбачають самі тенденції розвитку політичних процесів. Може найчастіше це вдається публіцистам "Дзеркала тижня". Все залежить від ступеня поінформованості та розвинутої інтуїції автора. Недарма кажуть: матір'ю інтуїції є інформація.
Аналіз як спосіб пізнання дійсності відіграє у журналістській практиці головну роль. Якщо в інформаційному відтворенні аналіз і синтез супровод жують попередню роботу автора щодо відбору, систематизації подій і фак тів, то в їх осмисленні й узагальненні вони домінують. Аналітичні методи дають змогу проникнути у внутрішню суть явищ, яке може сприяти від шукуванню об'єктивної істини, а може слугувати її спотворенню. Тому в очах реципієнтів журналістська аналітика є більш тенденційною, ніж подієва інформація. Щоб заслужити довіру аудиторії, журналіст-аналітик повинен ґрунтувати свої висновки на якомога більшій кількості достовірних фактів, бути максимально об'єктивним і неупереджено викладати різні погляди, не нав'язуючи, а підводячи свого колективного співрозмовника до відповідних висновків. Об'єктивний аналіз не може не супроводжуватись критичним підходом до явищ життя. Специфічним різновидом аналітичного підходу до явищ дійсності є актуальне в умовах демократичного суспільства журналістське розслідування, а також прогнозування подій і явищ, їх можливих наслідків.
Питання для обговорення
Список літератури
Ивин А.А. Логика для журналистов. — М., 2002.
Кузнецова Олена. Аналітичні методи в журналістиці. - 2-ге вид., допов. -Львів, 2002.
Тертычный А.А. Расследовательская журналистика. - М., 2002.
! Див.: Тертычный А.А. Расследовательская журналистика... - С. 374- 382.
" Детальніше див.: Захаров Євген. Без права на інформацію // Дзеркало тижня. - 2003. - 9 серп.
192
193