Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
Поняття запозичення
У ст. 95 Конституції України сказано: "Держава прагне до збалансованості бюджету". Проте дуже часто державі та місцевим органам не вистачає коштів, які вони отримують у відповідні бюджети шляхом їх мобілізації, оскільки видатки держави зростають швидше, ніж доходи. Тому застосовуються позики.
До позик постійно звертаються як підприємці, так і окремі громадяни, які, як правило, отримують їх у банках. Держава також на публічні видатки залучає кошти на засадах добровільності, зворотності, строковості та відплатності — такі запозичення називають державним і муніципальним кредитом.
Кошти, які запозичує держава і муніципальні органи та сплачує за ними відсотки, становлять державний і муніципальний борг. Такі кошти виплачуються кредиторам із відповідних бюджетів, тому відносини між державою (муніципальними органами) регулюються виключно нормами законів, які встановлюють:
• порядок утворення та погашення державного внутрішнього і зовнішнього боргу;
• порядок випуску та обігу державних цінних паперів, їх види й типи.
Суспільні відносини в галузі державного і муніципального кредиту є публічними. Вони завжди мають грошовий розподільний характер, регулюються фінансово-правовими нормами, оскільки позичальникам потрібні кошти для покриття потреб публічного характеру. Ці відносини виникають за волевиявленням кредиторів, які: укладають кредитні угоди; придбавають цінні папери, емітовані державою, або одержують гарантії від держави, що надається за одержувача кредиту. Вони мають специфічні особливості, чим відрізняються від інших видів фінансових відносин.
Правовідносини між державою та муніципальними органами при запозиченні коштів у юридичних і фізичних осіб шляхом продажу їм цінних паперів, нагадують кредитні правовідносини між банками і позичальниками. Основними принципами, покладеними в державне і банківське кредитування є: добровільність, зворотність, строковість, відплатність.
Інститут державних та муніципальних запозичень — врегульовані правовими нормами відносини, що виникають під час запозичення коштів від резидентів — юридичних та фізичних осіб, а також від інших держав та фінансових організацій.
Відносини в галузі державного та муніципального запозичення виникають тільки на добровільних засадах, тобто кредитори купують цінні папери за власним бажанням за свої вільні кошти. Ця сторона відносин регулюється цивільним правом. У цілому відносини в галузі державних і муніципальних запозичень специфічні. Ознаки, їм притаманні, для цивільно-правових відносин не характерні. Держава і муніципальні органи — позичальники в однобічному порядку встановлюють умови відносин і змінюють їх, як показує практика, дуже часто. Друга сторона — кредитор, вступаючи у відносини добровільно, повністю підкоряється цим умовам, тимчасово віддаючи кошти в розпорядження держави або муніципального органу. У цих правовідносинах приписи держави або органу місцевого самоврядування не змінюються другою стороною. Потенційні кредитори можуть і не купувати цінних паперів, а якщо купують, то тільки за умовами, встановленими позичальником. Відносини в галузі запозичень держави і муніципальних органів, як і в усіх інших галузях фінансової діяльності, існують тільки у вигляді правовідносин.
Незважаючи на добровільний характер відносин за державними і муніципальними запозиченнями, вони мають фінансово-правовий характер і регулюються виключно методом владних приписів. А держава і муніципальний орган, позичаючи кошти, в односторонньому порядку встановлюють умови цих відносин, не надаючи суб'єктам, які виявили бажання придбати цінні папери, ніяких прав, крім права на купівлю цих цінних паперів і одержання в установлений державою строк відсотків, розмір яких установлено в постанові КМУ про випуск цього виду паперів, а також отримати номінальну вартість, незалежно від курсової вартості, за якою вони куплені, після закінчення строку цих відносин. Держатель цінних паперів не може отримати назад витрачені на придбання цінних паперів кошти, якщо держава змінить умови запозичення.
Державні запозичення дають можливість одержати вільні кошти юридичних (вітчизняних та іноземних) і фізичних осіб, причому не безвідплатно, а з відсотками, і відстрочити необхідність використання завжди обмежених бюджетних коштів. Кредитори надають позички державі й муніципальним органам цілком добровільно за будь-якої форми запозичення. Причому державні й муніципальні запозичення отримуються тільки за цільовим призначенням — з метою скорочення дефіциту бюджету.
Державний або муніципальний борг — врегульовані фінансово-правовими нормами відносини суб'єктів держави й органів місцевого самоврядування щодо одержання кредитів (позик) у грошовій формі від юридичних і фізичних осіб, як резидентів, так і нерезидентів, на умовах зворотності, відплатності, строковості та добровільності.
Внутрішній державний борг — заборгованість держави громадянам та юридичним особам, які придбали цінні папери.
Внутрішній державний борг виникає у зв'язку із залученням коштів від вітчизняних кредиторів у національній валюті. Відносини державного внутрішнього боргу регулюються Законом України "Про державний внутрішній борг України" від 1 вересня 1992 р. Держава запозичує кошти щороку, тому її борг складається із сум запозичень минулих років, за які держава ще не розрахувалася, і нових запозичень.
Зовнішній державний борг — сукупність заборгованості держави за позичками на зовнішньому ринку. Він складається з:
• позик на фінансування Державного бюджету України та погашення зовнішнього державного боргу;
• позик на підтримку національної валюти;
• позик на фінансування інвестиційних та інституціональних проектів;
• гарантій іноземним контрагентам щодо виконання контрактних зобов'язань у зв'язку з некомерційними ризиками;
• державних гарантій, які надаються КМУ щодо кредитування проектів, фінансування яких передбачено державним бюджетом України. Щоб запозичити кошти, необхідно знайти кредитора, домовитись з ним, в якій формі він зможе дати кредит, на який строк, під які відсотки, як йому треба їх сплачувати, а потім обслужити борг, який виникне через одержаний кредит, тобто державним боргом треба управляти.
Управління державним боргом — сукупність відносин, урегульованих фінансово-правовими нормами, що виникають у зв'язку із запозиченням, визначенням кредиторів, умов розміщення, обслуговування та погашення внутрішніх і зовнішніх запозичень.
Таким чином, управління державним боргом, як і будь-яке управління, є процесом, що поділяється на три стадії, або етапи діяльності уповноважених державою органів із державним боргом:
1) визначення внутрішнього або зовнішнього кредитора й залучення державних запозичень;
2) використання коштів;
3) обслуговування боргу та його погашення.
Перша стадія управління державним боргом ґрунтується на ст. 92 Конституції України, яка встановила, що порядок утворення й погашення внутрішнього і зовнішнього боргу, порядок випуску та обігу державних цінних паперів, їх види і типи визначаються виключно законами.
В управлінні державним боргом беруть участь: КМУ, Міністерство фінансів України, НБУ, Державне казначейство України.
КМУ визначає порядок та умови здійснення державного запозичення та надання державних гарантій. Він може змінювати умови угод щодо державного запозичення та державних гарантій.
МФУ розробляє програму державного запозичення, яка розглядається Кабінетом Міністрів і затверджується Верховною Радою України. В МФУ питаннями державного боргу займається Департамент фінансової політики та управління державним боргом, який згідно з наказом Міністерства фінансів "Про порядок ведення Міністерством фінансів України державного боргу та операцій, пов'язаних з ним" від 22 січня 2001 р. № 42 відповідає за оперативний облік та надання оперативної звітності щодо стану державного боргу; підготовку та обґрунтування розрахунків до проекту Державного бюджету України за операціями, пов'язаними з державним боргом. Цей наказ дає визначення державного боргу та класифікацію державних боргових зобов'язань.
Державний борг складається з державного внутрішнього та державного зовнішнього боргу і не включає борг місцевих органів влади та державних підприємств. Розмір державного боргу розраховується у грошовій формі — як непогашена основна сума прямих боргових зобов'язань.
Державні боргові зобов'язання розподіляються на прямі та умовні.
Прямі боргові зобов'язання — такі зобов'язання, в яких держава є безпосереднім позичальником шляхом випуску державних цінних паперів, укладення угод про позику або іншими шляхами, передбаченими законодавством України, включаючи кредити під гарантію держави, отримані розпорядниками коштів Державного бюджету України.
Умовні боргові зобов'язання беруться безпосередньо юридичними особами та гарантуються державою, в т. ч. за кредитами МВФ, крім тих, коли кредити спрямовуються до Державного бюджету України. Ці зобов'язання не враховуються у складі державного боргу до вступу в силу гарантії, а операції з ними не відображаються в показниках Державного бюджету України. У випадках невиконання боргових зобов'язань безпосередніми позичальниками вступає в силу державна гарантія. Боргове зобов'язання позичальника включається в державний борг.
Граничний розмір внутрішнього державного боргу України встановлюється щороку в Законі про Державний бюджет України. Так, ст. 14 цього закону на 31 грудня 2006 р. визначила межу внутрішнього боргу у розмірі 18 689 481,2 тис. грн та в сумі 1 083 911,9 тис. дол. США, а зовнішнього — в сумі, еквівалентній 9 172 389,7 тис. дол. США.
БКУ (ст. 15) надає право КМУ брати позики в межах, визначених законом про Державний бюджет України.
Міністр фінансів України з метою економії коштів та ефективності їх використання має право вибрати кредитора, вид позики, валюту запозичення.
Принципи управління державним боргом:
• безумовності, тобто забезпечення режиму виконання державою всіх зобов'язань перед інвесторами і кредиторами, які держава взяла на себе під час підписання угоди про позику;
• зниження ризиків — відшукувати такі позики, щоб максимально знижувати вплив коливань кон'юнктури світового ринку капіталів;
• оптимальності структури — підтримання оптимальної структури боргових зобов'язань за строками обертання і погашення;
• зберігання фінансової незалежності — підтримка оптимальної структури боргових зобов'язань держави між інвесторами-резидентами й інвесторами-нерезидентами;
• прозорості — дотримання відкритості під час випуску позик, забезпечення доступу міжнародних рейтингових агентств до достовірної інформації про економічний стан у державі.
На стан державного боргу впливає економічна та політична ситуація в країні, ділова активність суб'єктів підприємницької діяльності. Перед державою завжди стоїть питання скорочення її як внутрішнього, так і зовнішнього боргу.
Лімітом загальної суми боргу є максимальний розмір державного боргу на певну дату.
Для управління внутрішнім державним боргом Міністерство фінансів може залучати банківські установи для надання банківських, посередницьких, юридичних та інших послуг шляхом укладення угод.
У межах закону про Державний бюджет України Міністерство фінансів України має право здійснювати операції на первинному і вторинному ринку, в т. ч. викуповувати державні боргові зобов'язання.
Зовнішній державний борг може бути у формі:
• державних боргових цінних паперів, що розміщуються серед нерезидентів за межами України;
• кредитів від урядів або представництв урядів;
• кредитів від іноземних фінансових установ, міжнародних фінансових організацій;
• інших дво- або багатосторонніх кредитів.
Україна має найбільш тісні зв'язки з Міжнародним валютним фондом (МВФ), Світовим банком (СБ) та Європейським банком реконструкції і розвитку (ЄБРР).
Кредити МВФ спрямовувалися НБУ на формування резервів та покриття дефіциту платіжного балансу. Міністерство фінансів одержувало допомогу на покриття бюджетного дефіциту та обслуговування зовнішнього боргу в іноземній валюті.
Світовий банк надає системні позики під реформування окремих секторів економіки зі спрямуванням їх траншами до Державного бюджету України, оплату за енергоносії, покриття дефіциту торгового балансу країни. Україна отримала позички від Світового банку на строк до 17 років із відсотковою ставкою близько 7 % річних, тобто строк погашення довший, відсоткова ставка нижча порівняно з традиційними позиками на міжнародному ринку капіталу.
Європейський банк реконструкції і розвитку (ЄБРР) здійснює зовнішнє пряме та спільне фінансування інвестиційних проектів. Основні об'єкти кредитування ЄБРР — приватний сектор та об'єкти ключової інфраструктури (малий та середній бізнес, енергетичний сектор, телекомунікації, система водопостачання, агропромисловий комплекс, готельна інфраструктура тощо).
За формою залучення коштів державний борг поділяється на державні запозичення та гарантії.
Розрізняють зовнішні та внутрішні запозичення:
• державне і муніципальне внутрішнє запозичення, коли держава або орган місцевого самоврядування випускають державні або муніципальні цінні папери, що розміщуються на внутрішньому ринку;
• державне і муніципальне зовнішнє запозичення, коли держава або міська рада з населенням понад 800 тис. жителів укладають угоди про позику та випуск державних цінних паперів, що розміщуються на зовнішньому ринку.
Державне запозичення дозволяється тільки для фінансування дефіциту Державного бюджету України, підтримки платіжного балансу та поповнення валютних резервів, а також інших цілей, кожного разу встановлених у законодавстві України.
Граничний обсяг внутрішнього та зовнішнього державного боргу АРК або місцевого самоврядування, граничний обсяг надання гарантій визначається на кожний бюджетний період відповідно до закону про Державний бюджет України чи рішення про місцевий бюджет. У разі перевищення граничної величини боргу (60 % ВВП) Кабінет Міністрів зобов'язаний вжити заходи для приведення цієї величини у відповідність до положень Бюджетного кодексу. КМУ невідкладно інформує про це Верховну Раду України та подає у двотижневий строк пропозиції про внесення змін до закону про Державний бюджет України. БКУ забороняє використовувати емісійні кошти НБУ як джерело фінансування дефіциту Державного бюджету України.
Державний та муніципальний кредит
Запозичення державою або органами місцевого самоврядування коштів у фізичних та юридичних осіб — резидентів та нерезидентів — це державний кредит. Ці відносини мають особливе значення для держави й органів місцевого самоврядування, тому кожна держава регулює їх фінансово-правовими нормами. А державний або муніципальний кредит — урегульовані правовими нормами відносини, в яких позичальником є держава або муніципальний орган, а кредитором — фізична або юридична особа.
Державі або місцевому органу самоврядування кредити надають на певний строк, а за його настання ці кошти треба повернути. Як і будь-який кредит, позичка державі або місцевому органу самоврядування не надається безоплатно.
Основною особливістю відносин за державним кредитом є те, що позичальник в однобічному порядку встановлює свої умови кредиту і може навіть їх змінити за особливих умов.
Правда, укладаючи кредитні угоди, держава не завжди може диктувати свої умови, особливо, коли кредиторами є нерезиденти або міжнародні фінансово-кредитні організації. Але принципи кредитування залишаються такими самими: добровільність, зворотність, строковість, відплатність і забезпеченість державою всім своїм майном.
Під час отримання державних позик забезпеченням виступає державне майно, під кредити МВФ — валютні резерви.
Цільовим призначенням державного кредиту часто е покриття дефіциту державного бюджету. Найкраще запозичені кошти спрямовувати до виробничої сфери. Залежно від того, які галузі народного господарства фінансуватимуться за рахунок запозичених коштів, визначаються строки запозичень, щоб сплата відсотків та повернення здійснювалися за рахунок одержаних доходів від інвестицій до відповідних галузей.
Використання позик на погашення заборгованості із заробітної плати, погашення раніше випущених позик не вирішує проблему боргу і навіть збільшує її.
Функції державного кредиту:
• розподільча — здійснюється формування централізованих грошових фондів держави та їх використання;
• регулююча — держава впливає на стан грошового обігу, рівень відсоткових ставок, на виробництво та зайнятість;
• контрольна — контроль за рухом вартості в обидві сторони здійснюється фінансовими структурами та кредитними інститутами.
Оскільки обов'язковим суб'єктом правовідносин державного кредиту є держава, ці відносини мають владний характер — їх природа фінансово-правова.
Види державного кредиту:
1) залежно від статусу позичальника:
• централізований — цінні папери випускає уряд;
• децентралізований — місцеві органи влади;
2) залежно від сфери розміщення боргових зобов'язань:
• внутрішні позики — розміщуються в державі;
• зовнішні позики — розміщуються за кордоном;
3) залежно від строків погашення державою боргових зобов'язань:
• короткострокові позики — поточні, до 1 року;
• середньострокові — 1—5 років;
• довгострокові — понад 5 років. З одного боку, такі позики є недоцільними, бо обтяжуються наступні покоління. Але, з іншого боку, чим коротший строк позики, тим складніше систематизувати управління і досягти економічного й соціального ефекту від неї;
4) за видами дохідності:
• відсоткові — власники цінних паперів отримують дохід, як правило, з розрахунку фіксованих процентів;
• безвідсоткові (дисконтні) — цінні папери реалізуються за ціною, нижчою від їх номіналу, різниця між ціною придбання і номінальною відшкодовується в момент погашення, складаючи дохід;
• виграшні — власники цінних паперів отримують дохід за умови включення цього номера цінного наперу у виграшний тираж погашення.
Право на здійснення внутрішніх і зовнішніх запозичень у межах і на умовах, передбачених законом про Державний бюджет України, належить державі в особі міністра фінансів України за дорученням КМУ, Таке право міністру фінансів надається ст. 16 БКУ.
Межі запозичення коштів державою встановлює закон про Державний бюджет України. Міністр фінансів з метою економії коштів та ефективності їх використання має право вибрати кредитора, вид позики і валюту запозичення. КМУ приймає рішення про взяття позики в межах, встановлених у законі про Державний бюджет України.
Рішення про випуск цінних паперів ухвалює КМУ, у ньому визначаються умови випуску (загальна сума випуску, номінальна вартість однієї облігації, валюта, строк виплати, розмір доходу, строк погашення тощо).
Державні запозичення здійснюються, в основному, у формі емітування: облігацій та казначейських зобов'язань.
Облігація — цінний папір, що свідчить про внесення її власником коштів і стверджує обов'язок відшкодувати йому номінальну вартість цього цінного паперу у передбачений у ньому строк із виплатою фіксованого відсотка. Дохід за облігаціями відсоткової внутрішньої позики сплачується шляхом оплати купонів або під час погашення позик шляхом нарахування відсотків до номіналу без щорічних виплат.
Державні позики класифікуються за різними ознаками:
1. За строками дії боргові зобов'язання України можуть бути короткостроковими (до 1 року), середньостроковими (5 років) і довгостроковими (понад 5 років).
2. За ознакою суб'єктів — держателів цінних паперів бувають такими, що:
• реалізуються тільки фізичним особам;
• реалізуються тільки серед юридичних осіб;
• реалізуються і фізичним, і юридичним особам.
3. За формою виплати дохідності позики поділяються на: відсоткові, виграшні й цільові. За відсотковими цінними паперами дохід сплачується за купонами. Купонний лист додається до цінного паперу, після настання строку відповідний купон відрізається. За виграшними, які були в основному в СРСР, дохід сплачувався тільки тим держателям, облігація яких потрапляла в тираж виграшів. Коли держатель отримував виграш і номінальну вартість облігації, тоді борг держави погашався.
За цільовими позиками держатель облігації отримує певний дефіцитний (попит на який не задовольняється) товар.
Довгострокові позики бувають зі змінною ставкою доходу на купонний період. Це передбачено п. 6 Основних умов випуску та порядку розміщення довгострокових державних облігацій зі змінною ставкою доходу.
Так, на виконання постанови КМУ "Про випуски облігацій внутрішніх позик" від 31 січня 2001 р. № 80 міністр фінансів України підписав наказ Міністерства фінансів України "Про встановлення розміру річної відсоткової ставки доходу", яким установлено розмір річної відсоткової ставки доходу за довгостроковими облігаціями зі змінною ставкою доходу на купонний період з 1 серпня 2004 р. до 31 січня 2005 р. у 10,03 %. Розмір річної відсоткової ставки доходу за довгостроковими облігаціями зі змінною ставкою доходу розраховується відповідно до індексу споживчих цін за дванадцять місяців, що передують місяцеві, в якому відбувається визначення відсоткового доходу за довгостроковими державними облігаціями зі змінною ставкою доходу.
За метолами розповсюдження позики можуть бути добровільними та обов'язковими. У сучасний період запозичення буває тільки добровільним. Практика, яка застосовувалася в СРСР (позика за підпискою) була також обов'язковою, тобто це було схоже на сплату податку — обов'язково щомісяця по 1/12 місячної заробітної плати протягом року. Відрізнялися ці сплати від податків тільки зобов'язанням держави повернути позичені кошти після закінчення строку позики; деякі громадяни, які вигравали, отримували виграші.
За формою позики бувають облігаційними і безоблігаційними. Облігаційні позики передбачають випуск облігацій. Безоблігаційні позики оформлюються угодами, а також записом у книгах боргових зобов'язань.
Обов'язок виготовлення, зберігання і розсипки облігацій покладено на Міністерство фінансів України.
Казначейські зобов'язання — вид державних цінних паперів, які добровільно розповсюджуються серед населення, свідчать про внесення їх держателем коштів до бюджету і дають право на одержання фіксованого доходу протягом усього часу володіння цими цінними паперами.
Казначейські зобов'язання є:
• довгостроковими (5—25 років), вони мають купонний лист і відсотки сплачуються щороку;
• середньостроковими (1—5) випускаються без купонів і оголошуються тиражі погашення;
• короткостроковими — випускаються на 3, 6 та 12 місяців (безкупонні, погашаються викупом, включаючи відсотки).
Дохід за казначейськими зобов'язаннями виплачується у наступному році після придбання.
Усі види цінних паперів, що випускаються емітентами, реєструє Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку України (ДКЦПФР).
Реалізація державних цінних паперів в Україні покладається на банківську систему. Первинну реалізацію провадить Ощадний банк, вторинну — акціонерні комерційні банки. Витрати з обслуговування запозичень, тобто з розміщення, виплати доходу, погашення боргових державних зобов'язань, провадяться за рахунок коштів Державного бюджету України.
Випуск цінних паперів пов'язаний з поняттями:
• номінальної вартості, тобто вартості, означеної на цінному папері;
• емісійної вартості — вартості, за якою емітент передає цінні папери на первинному ринку;
• різниці між емісійною та номінальною вартістю — прибутку банку.
Банк за виконання функцій інкасації, розміщення, обслуговування обігу, погашення та знищення казначейських зобов'язань отримує винагороду у розмірі 1 % номінальної вартості казначейських зобов'язань, за які надійшли кошти до Державного бюджету України. Банк має також додаткову фіксовану плату на покриття витрат Банку за доставку бланків казначейських зобов'язань у розмірі 0,2 % номінальної вартості казначейських зобов'язань, що мають бути розміщені.
Курсова вартість — вартість, за якою кредитор придбаває цінний папір на ринку. Ціну продажу державних цінних паперів встановлює Мінфін України відповідно до часу їх продажу. Розміщення казначейських зобов'язань припиняється за три робочих дні до настання строку їх погашення та дати купонної виплати. Вартість продажу (курсова вартість) повідомляється покупцеві під час продажу цінного паперу. Після завершення купонного періоду (коли сплачується дохід за цінним папером) казначейські зобов'язання подаються з відокремленими купонами, які відповідають купонним періодам, що минули.
Курсова вартість, як правило, не збігається з номінальною. Вона може бути нижчою, якщо немає попиту на цінні папери (курс — дизажіо), вищою від номіналу (курс — ажіо), або дорівнювати номіналу (курс al pari — порівну).
Номінальна дохідність — дохідність, яка вказана на цінному папері, але реальна дохідність дорівнюватиме номінальній, якщо цінний папір придбаний за номінальною вартістю; вища від номінальної, якщо курс, за яким придбавався папір, був нижчий від номіналу; і нижча, якщо цінні папери придбавалися тоді, коли курсова вартість на них була високою.
Є така форма державного кредиту, як гарантія КМУ.
КМУ, Рада міністрів АРК та міські ради в особі керівників їхніх виконавчих органів можуть надавати гарантії щодо виконання боргових зобов'язань юридичним особам в межах повноважень, наданих посадовим особам законом про Державний бюджет України або рішенням про місцевий бюджет.
Гарантії надаються лише на умовах платності, строковості, майнового забезпечення та зустрічних гарантій, отриманих від інших суб'єктів, тобто гарантія як форма державного кредиту засновується на принципах банківського кредитування.
Державна гарантія (франц. — засіб забезпечення виконання зобов'язань) надається юридичним особам, які можуть отримати кредити від іноземних банків, фінансових та інших міжнародних організацій. Надійною є гарантія, яка дається за рахунок бюджетних коштів. Ці гарантії може надавати держава і місцеві органи самоврядування за рахунок відповідних бюджетів. Після виникнення простроченої заборгованості суб'єктів господарської діяльності, яку погашала держава, включаючи суми заборгованості у державний борг за рахунок коштів Державного бюджету України, Верховна Рада України в законах про Державний бюджет України забороняє надавати такі гарантії. Так, у ст. 16 Закону "Про Державний бюджет України на 2006 р." встановлено, що у 2006 р. не здійснюється надання державних гарантій, гарантій Ради міністрів АРК та гарантій органів місцевого самоврядування. Гарантії можуть надаватися за кредитами, які надаються міжнародними фінансовими організаціями або на умовах співфінансування з міжнародними фінансовими організаціями, а також повернення яких передбачається здійснювати за рахунок коштів Державного бюджету України, та за кредитами, які спрямовуються на реалізацію інфраструктурних проектів, що мають загальнодержавне значення.
За угодою, яку укладає позичальник з МФУ, КМУ зобов'язується перед юридичною особою — кредитором погасити заборгованість юридичної особи — позичальника, якщо вона не зможе зробити цього сама. Лімітом загальної суми боргу є максимальний розмір державного боргу на певну дату, включаючи реструктуризовані борги.
Суб'єкти підприємницької діяльності, щодо яких прийнято рішення надати державні гарантії, зобов'язані подати зустрічні безвідзивні та безумовні гарантії банків, фінансові показники яких відповідають вимогам, визначеним Нацбанком, та сплачують до Державного бюджету України плату за їх отримання, розмір якої встановлюється КМУ.
Платежі, пов'язані з виконанням гарантійних зобов'язань, належать до платежів за боргом. А в разі невиконання юридичними особами своїх зобов'язань органи Державної податкової служби за поданням Міністерства фінансів України та банку-агента, який обслуговує борг, здійснюють утримання на заставлене майно або порушують справу про банкрутство. З 2001 р. до боржників за зобов'язаннями за іноземними кредитами, за якими видана державна гарантія, застосовується механізм правового впливу, передбачений Законом України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" від 21 грудня 2000 р.
Така сама норма є й у БКУ у ч. 4 ст. 17: "у разі невиконання юридичними особами своїх зобов'язань щодо погашення та обслуговування наданих на умовах повернення кредитів, залучених державою або під державні гарантії, інших гарантованих державою зобов'язань, та утримання заборгованості перед державним бюджетом України з наданих підприємствам і організаціям позичок із Державного бюджету України, наданих за рахунок коштів, залучених державою або під державні гарантії, плати за користування цими позичками органи утримання застосовують механізм утримання цієї заборгованості у порядку, передбаченому законом для утримання не внесених у строк податків і неподаткових платежів, включаючи погашення такої заборгованості за рахунок майна боржників".
З покращенням економічних умов у країні можна розраховуватися з кредиторами достроково. Так, постановою КМУ "Про достроковий викуп облігацій внутрішніх і зовнішніх державних позик" від 20 листопада 2000 р. № 1720 була дана згода із пропозицією Мінфіну України про достроковий викуп державних облігацій у межах коштів, передбачених у державному бюджеті. Але право на достроковий викуп отримували суб'єкти господарювання, які погасили заборгованість по сплаті податків та усіх обов'язкових платежів і за позиками, наданими за рахунок іноземних кредитів, залучених під державні гарантії. У постанові визначено види облігацій, порядок викупу і розміри дохідності, яку сплачують за облігаціями, що викуповуються достроково. Вартість облігацій, які підлягають достроковому викупу, розраховується Мінфіном України та Державним казначейством України.
Згідно із затвердженою раніше домовленістю, Україна зобов'язана була розрахуватися з МВФ до 2009 р. Але НБУ прийняв рішення та повернув МВФ державний борг у розмірі 1,8 млрд дол. США до кінця 2003 р. Дострокове повернення боргу дало змогу Україні заощадити 40 млн дол. США за рахунок відсотків, які мусила б виплачувати держава.
Міністерство фінансів України з метою скорішого повернення запозичень і більш ефективного використання одержаних кредитів працює над змінами умов діючих запозичень і розробкою умов для здійснення нових. До основних методів управління боргом належать:
• рефінансування — погашення старої заборгованості шляхом випуску нових позик;
• конверсія — зміна розміру дохідності позики: зниження або підвищення відсоткової ставки позики (як правило, ставка знижується);
• консолідація — продовження строку її випущених позик;
• уніфікація — об'єднання кількох випущених позик в одну;
• відстрочка погашення позики, коли діяльність із випуску стає невигідною і неефективною;
• анулювання, тобто відмова держави від своїх боргових зобов'язань.
Наказом міністра фінансів України від 5 травня 2004 р. № 308 затверджено "Порядок здійснення дострокового погашення довгострокових державних облігацій із достроковим погашенням".
Дострокове погашення облігацій здійснюється емітентом після здійснення п'яти купонних платежів за ними. Погашення відбувається на дату здійснення купонного платежу за ними у межах коштів, передбачених у державному бюджеті на відповідний рік для погашення та обслуговування державного боргу. Дострокове погашення здійснюється за номінальною вартістю.