Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ ТА НАУКИ, МОЛОДІ І СПОРТУ УКРАЇНИ
НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ „ЛЬВІВСЬКА ПОЛІТЕХНІКА”
НАВЧАЛЬНО-НАУКОВИЙ ІНСТИТУТ ПІДПРИЄМНИЦТВА ТА ПЕРСПЕКТИВНИХ ТЕХНОЛОГІЙ
Кафедра фінансів
ФІНАНСОВИЙ АНАЛІЗ
МЕТОДИЧНІ ВКАЗІВКИ
до виконання курсових робіт
для студентів освітно-кваліфікаційного рівня „бакалавр”
напряму підготовки 6.030508 «Фінанси і кредит»
Затверджено
на засіданні кафедри фінансів
Протокол № 1 від 25 серпня 2011 р.
Львів-2011
Рекомендовано до друку на засіданні методичної комісії з економіки і підприємництва. Протокол № 1 від «26» серпня 2011р.
Укладачі Бідник Н.Б., к.е.н., доц.,
Фаринович І.В., ст. викл.,
Кобилецька О.І., ст. викл.
Фінансовий аналіз: Методичні вказівки до виконання курсових робіт для студентів освітно-кваліфікаційного рівня „бакалавр” напряму підготовки 6.030508 «Фінанси і кредит» / Укл.: Н.Б.Бідник, І. В. Фаринович, О.І. Кобилецька. – Львів: Видавничий відділ Навчально-наукового Інституту підприємництва та перспективних технологій Національного університету „Львівська політехніка”, 2011. – 47 с.
Відповідальний за випуск Гориславець П.А., зав. кафедри фінансів
Рецензенти
Оригінал-макет підготовлений у видавничому відділі
Н-Н Інституту підприємництва та перспективних технологій
Будь-яке використання матеріалів цього навчального видання без дозволу на те правовласника (Н-Н Інституту підприємництва та перспективних технологій) заборонено.
Для погодження питань щодо використання матеріалів цього навчального видання звертатись за адресою: 79044, м. Львів, вул. Горбачевського, 18.
ЗМІСТ
1. Загальні положення…………………………………………………...................4
2. Вимоги до оформлення курсової роботи……………………………................5
3. Тематика курсових робіт……………………………………………..................8
4. Методичні рекомендації до виконання розрахункової частини курсової роботи…………………………………………………………………………......10
5. Алгоритм розрахунку показників фінансового стану підприємства……….31
Список рекомендованих джерел ……………………………………………..35
Додатки………………………………………………………………………........38
1. ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ
Написання студентом курсової роботи є однією з форм вивчення дисципліни «Фінансовий аналіз», мета якої – узагальнення, поглиблення та закріплення знань за допомогою самостійного опрацювання студентами навчальної та спеціальної наукової літератури, проведення самостійного дослідження з обраної теми.
При написанні курсової роботи студенти повинні розкрити економічний зміст, сутність фінансового аналізу, його методи, принципи, вміти проаналізувати аналіз майна підприємства, аналіз джерел формування капіталу підприємства, аналіз грошових потоків, аналіз ліквідності та платоспроможності підприємства, аналіз фінансової стійкості підприємства, ділової активності, прибутковості, рентабельності підприємства, аналіз інвестиційної діяльності підприємства та здобути навички комплексного фінансового аналізу, визначити рекомендації щодо його дальшого удосконалення.
Курсова робота виконується за тематикою, запропонованою кафедрою. Тема курсової роботи не може двічі повторюватися в одній академічній групі. При виборі теми доцільно керуватися власними науковими інтересами.
Курсова робота складається зі вступу, трьох взаємозв'язаних розділів, висновку та списку використаної літератури, а також додатків.
У вступі студент має обґрунтувати сутність теми курсової роботи, визначити її актуальність. Крім того, вступ має містити визначення предмету та об'єкта дослідження, мети проведення дослідження в курсовій роботі та завдань, які ставить в курсовій роботі перед собою студент.
У першому розділі подаються теоретико - методологічні основи організації дослідження з теми, обраної студентом, проводиться огляд навчально-методичної, монографічної та періодичної літератури. Так, студент має виконати такі завдання:
Другий розділ курсової роботи передбачає практичне здійснення аналізу об'єкта дослідження, а саме: первинну обробку ін формаційної бази, проведення необхідних математичних розрахунків та статистичних узагальнень, інтерпретацію отриманих результатів відповідно до завдань та цілей дослідження, які були сформульовані у вступі. Студент розраховує показники фінансового стану підприємства, які подані у таблиці 1. та показує алгоритм та хід розрахунків даних показників.
Фінансову звітність (Баланс (ф. № 1), Звіт про фінансові результати (ф. № 2) та Примітки до річної фінансової звітності (ф. № 5)) для проведення аналізу та розрахунків студент отримує у викладача, та представляє їх у додатках до курсової роботи.
У третьому розділі курсової роботи студент проводить аналіз усіх фінансових показників підприємства, які бури розраховані ним у другому розділі курсової роботи, та формує рекомендації щодо покращення фінансового стану підприємства.
На основі матеріалів проведеного в курсовій роботі дослідження студент формулює висновок, в якому мають знайти відображення основні результати дослідження (інтерпретація поточного стану об'єкта дослідження та сценарії його зміни), оцінка результатів дослідження щодо виконання поставлених завдань та досягнення певних цілей.
Курсова робота виконується у терміни, визначені кафедрою. Протягом терміну виконання курсової роботи студент звертається до наукового керівника з питань, які виникли у процесі виконання дослідження. Завершена курсова робота подається належним чином оформленою до завершення визначеного терміну науковому керівникові для перевірки. Несвоєчасно подана на кафедру курсова робота вважається невиконаною курсовою роботою з відповідними наслідками.
Оцінювання курсової роботи здійснюється на основі 4-бальної системи оцінки («відмінно», «добре», «задовільно», «незадовільно») в два етапи. На основі поданої на кафедру курсової роботи керівник проводить попереднє оцінювання якості виконання курсової роботи та її відповідності вимогам і приймає рішення про допуск (недопуск) виконаної роботи до захисту. Підсумкова оцінка виставляється за результатами захисту курсової роботи з урахуванням попередньої оцінки за курсову роботу. За невиконання курсової роботи чи неподання її на перевірку студенту виставляється незадовільна оцінка. Невиконаною курсова робота визнається також у разі її невідповідності вимогам, що висува ються до курсових робіт.
2. ВИМОГИ ДО ОФОРМЛЕННЯ КУРСОВОЇ РОБОТИ
2.1. Структура курсової роботи
(обсяг 30-35 стор. друкованого тексту)
Зміст
Вступ (5%)
Розділ 1. Теоретична частина (20%).
Розділ 2. Розрахункова частина (40%).
Розділ 3. Аналіз та рекомендації щодо покращення фінансового стану об’єкту дослідження (30%).
Висновки (5%)
Список використаних джерел.
Додатки
2.2.Загальні вимоги
Курсова робота виконується за допомогою комп'ютера (текстовий редактор Word, шрифт 14 пунктів, полуторний інтервал) на одній стороні аркуша білого паперу формату А4 (210297 мм) до тридцяти рядків на сторінці, або від руки. На кожному аркуші повинні бути поля таких розмірів: ліворуч, зверху та знизу - не менше за 20мм, праворуч - не менше ніж 10мм. Шрифт друку повинен бути чітким, чорного кольору. Щільність тексту має бути однаковою. Помилки чи графічні неточності, які виявилися в процесі оформлення роботи, можна виправляти охайним підчищенням чи за допомогою коректора і нанесенням на тому ж місці або між рядками виправленого тексту (фрагменту рисунка).
Заголовки структурних розділів курсової роботи "ЗМІСТ", "ВСТУП", "РОЗДІЛ", "ВИСНОВКИ", "СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ", ДОДАТКИ" набираються великими літерами симетрично до тексту.
Текст основної частини курсової роботи поділяють на розділи, підрозділи, пункти та підпункти. Заголовки підрозділів набирають маленькими літерами (крім першої великої) з абзацного підступу. Крапку в кінці заголовка не ставлять.
Нумерацію сторінок, розділів, підрозділів, пунктів, підпунктів, рисунків, таблиць, формул подають арабськими цифрами без знака №.
Нумерація має бути наскрізною, причому першою сторінкою курсової роботи є титульна сторінка (Додаток А), другою – завдання (Додаток Б), третьою - зміст з наведенням нумерації кожного розділу курсової роботи, четвертою - вступ. Нумерація сторінок починається з вступу у правому верхньому куті сторінки без будь-яких знаків (крапки у кінці, виділення рисками, дужками тощо). Рисунки і таблиці включаються у загальну нумерацію. Сторінки з додатками і списком літератури входять у наскрізну нумерацію.
Номер розділу ставлять після слова "РОЗДІЛ", наприклад «РОЗДІЛ 2», після номера крапку не ставлять, потім з нового рядка набирають заголовок розділу.
Підрозділи нумерують у межах кожного розділу. Номер підрозділу складається із номера розділу і порядкового номера підрозділу, між якими ставлять крапку. В кінці номера підрозділу повинна стояти крапка, наприклад: ''2.1.'' (перший підрозділ другого розділу). Потім у тому ж рядку йде заголовок підрозділу.
2.4. Оформлення формул
Формули в роботі нумерують у межах розділу. Номер формули складається з номера розділу і порядкового номера формули в розділі, між якими ставиться крапка. Номер формули пишеться арабськими цифрами біля правого берега аркуша на рівні відповідної формули в круглих дужках без крапок від формули до її номера, наприклад: (2.1) (перша формула другого розділу).
Пояснення значень символів і числових коефіцієнтів наводиться безпосередньо під формулою у тій послідовності, в якій вони подані у формулі. Це пояснення подається з нового рядка, починаючи зі слова "де", двокрапка після якого не ставиться. Значення кожного символу чи числового коефіцієнта подається з нового рядка. Розмірність одного і того ж параметра у межах роботи має бути однаковою. При посиланні у тексті на формулу, необхідно подати її повний номер у дужках, наприклад «У формулі (2.4)...».
2.5. Оформлення таблиць
Цифровий матеріал, як правило, повинен оформлятися у вигляді таблиць.
Приклад побудови таблиці
Таблиця (номер)
Назва таблиці
|
Головка |
Заголовки граф |
||||||
|
Підзаголовки граф |
|||||||
|
Рядки |
|||||||
|
Боковик (заголовки рядків) |
Графи (колонки) |
Таблиці у роботі нумерують послідовно (за винятком таблиць, поданих у додатках) в межах розділу. В правому верхньому куті над відповідним заголовком таблиці розміщують напис "Таблиця" із зазначенням її номера. Номер таблиці повинен складатися з номера розділу і порядкового номера таблиці, між якими ставиться крапка, наприклад: "Таблиця 1.2'' (друга таблиця першого розділу). При посиланні на таблицю вказують її повний номер, а слово «Таблиця» пишуть скорочено, наприклад «(табл. 1.2)». Якщо в роботі одна таблиця, її нумерують за загальними правилами. Під словом «Таблиця» розміщується заголовок таблиці симетрично до форми таблиці. Слово «Таблиця» і заголовок починаються з великої букви. Назва не підкреслюється.
При переносі частини таблиці на інший аркуш (сторінку) слово "Таблиця" і номер її вказують один раз справа над першою частиною таблиці, над іншими частинами пишуть слова "Продовження табл." і вказують номер таблиці, наприклад: "Продовження табл. 1.2".
В розрахунковій частині рекомендується після проведення розрахунків показників певного блоку звести їхнє значення у таблицю розрахувавши абсолютне відхилення.
2.5. Оформлення списку використаних джерел
Список використаних джерел слід розміщувати одним із таких способів: в порядку появи посилань в тексті (найбільш зручний для користування і рекомендований при написанні курсової роботи), або в абетковому порядку прізвищ перших авторів або заголовків (за винятком законодавчої та нормативної бази).
Інформація про видання (монографії, підручники, довідники тощо) має містити: прізвище та ініціали автора, назву книги, місце видання, видавництво і рік видання, обсяг у сторінках. Ці дані друкуються у виданнях.
Прізвище автора подається у називному відмінку. Якщо є два, три чи чотири автори, то їх прізвища з ініціалами подають у тій послідовності, у якій вони надруковані у книзі; перед прізвищем наступного автора ставлять кому. Якщо більше ніж чотири автори, вказують прізвища з ініціалами тільки перших трьох, а далі пишуть слова «та інші». Назву місця видання необхідно подати повністю у називному відмінку; можна скорочувати назви тільки двох міст: Київ (К.), Москва (М.).
2.6. Оформлення додатків
Кожен додаток повинен починатися з нової сторінки. Додаток повинен мати заголовок, надрукований угорі малими літерами з першої великої симетрично відносно тексту сторінки. Посередині рядка над заголовком малими літерами з першої великої друкується слово «Додаток ____» і велика літера, що позначає додаток.
Додатки слід позначати послідовно великими літерами української абетки, за винятком літер Г, Є, І, Ї, Й, О, Ч, Ь, наприклад, Додаток А, Додаток Б і т.д.
3. ТЕМАТИКА КУРСОВИХ РОБІТ
4. МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ ДО ВИКОНАННЯ РОЗРАХУНКОВОЇ ЧАСТИНИ КУРСОВОЇ РОБОТИ
Основними джерелами інформації для проведення аналізу об’єкта дослідження є фінансова звітність. Згідно з вимогами Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16 липня 1999 року №996-ХІV «метою ведення бухгалтерського обліку і складання фінансової звітності є надання користувачам повної, правдивої та неупередженої інформації про фінансове становище, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства».
Статтею 11 названого Закону фінансова звітність підприємства (крім бюджетних установ, представництв іноземних суб'єктів господарської діяльності та суб'єктів малого підприємництва, визнаних такими відповідно до чинного законодавства) повинна включати: Баланс (ф. № 1), Звіт про фінансові результати (ф. № 2), Звіт про рух грошових коштів (ф. № 3), Звіт про власний капітал (ф. № 4), Примітки до річної фінансової звітності (ф. № 5).
Мета, склад і принципи підготовки фінансової звітності та вимоги до визнання і розкриття її елементів визначаються Положенням (стандартом) бухгалтерського обліку 1 "Загальні вимоги до фінансової звітності" від 31.03.99р. №87.
Фінансова звітність – це бухгалтерська звітність, що містить інформацію про фінансове становище, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства за звітний період.
Фінансова звітність забезпечує інформаційні потреби користувачів щодо:
Для суб'єктів малого підприємництва і представництв іноземних суб'єктів господарської діяльності встановлена скорочена за показниками фінансова звітність у складі балансу і звіту про фінансові результати.
Фінансова звітність подається органам, до сфери управління яких належать підприємства, трудовим колективам на їх вимогу, а також згідно із законодавством – іншим користувачам, зокрема органам державної статистики; щодо використання бюджетних асигнувань, одержаних з державного бюджету, –органам Державного казначейства, а щодо використання асигнувань, одержаних з місцевих бюджетів, – фінансовим відділам райдержадміністрацій, міськвиконкомів та фінансовим управлінням обласних, Київської і Севастопольської міських держадміністрацій.
Звітним періодом для складання фінансової звітності є календарний рік. Проміжна звітність складається щокварталу наростаючим підсумком з початку звітного року (баланс та звіт про фінансові результати). Баланс підприємства складається станом на кінець останнього дня кварталу, року.
Перший звітний період новоствореного підприємства може бути меншим ніж 12 місяців, але не більшим ніж 15 місяців.
Звітним періодом підприємства, яке ліквідується, є період з початку звітного року до дати прийняття рішення про ліквідацію.
Фінансову звітність підписують керівник та бухгалтер підприємства.
Сукупністю принципів, методів і процедур, що використовуються для складання та подання фінансової звітності, є облікова політика, яку підприємство визначає самостійно.
Коротка характеристика форми №1 фінансової звітності
«Баланс»
Основним звітним документом фірми є бухгалтерський баланс, який являє собою моментальний знімок фінансово-господарського стану підприємства на певну дату. Баланс дає змогу зробити оцінку найсуттєвіших ознак фірми. Саму процедуру оцінок прийнято називати читанням балансу. Вміння читати баланс - важлива професійна характеристика фінансиста, яка дає йому можливість складати прогнозні баланси й управляти найважливішими фінансовими параметрами підприємства. До того ж уміння читати фінансові звіти допомагає фінансовому аналітику скласти правильну думку про фінансовий стан і виробничу діяльність інших компаній.
Зміст і форма балансу та загальні вимоги до розкриття його статей визначаються Положенням (стандартом) бухгалтерського обліку 2 "Баланс" від 31.03.99р. №87.
Баланс - звіт про фінансовий стан підприємства, який відображує на певну дату його активи, зобов’язання і власний капітал.
Метою складання балансу є надання користувачам повної, правдивої та неупередженої інформації про фінансовий стан підприємства на звітну дату.
Як і будь-яка форма фінансової звітності, баланс містить заголовок, основні її елементи (класи) та підкласи. У заголовку наводиться:
Для вивчення фінансового стану підприємства необхідна інформація про економічні ресурси, що ним контролюються, його фінансову структуру, ліквідність та платоспроможність, а також здатність адаптуватись до змін середовища, в якому воно функціонує.
Елементами балансу, безпосередньо пов’язаними з визначенням фінансового стану підприємства та змін у ньому, є:
Активи - ресурси, контрольовані підприємством в результаті минулих подій, використання яких, як очікується, приведе до надходження економічних вигод у майбутньому.
Власний капітал - частина в активах підприємства, що залишається після вирахування його зобов'язань.
Зобов'язання - заборгованість підприємства, яка виникла внаслідок минулих подій і погашення якої, як очікується, призведе до зменшення ресурсів підприємства, що втілюють в собі економічні вигоди.
Активи і зобов’язання не підлягають згортанню за винятком випадків, передбачених окремими стандартами.
Підсумок активів балансу має дорівнювати сумі зобов’язань та власного капіталу.
Коротка характеристика статті Балансу «Нематеріальні активи» (НМА)
Методологічні засади формування у бухгалтерському обліку інформації про нематеріальні активи встановлюються у Положенні (стандарті) бухгалтерського обліку 8 «Нематеріальні активи», затвердженому наказом Міністерства фінансів України від 18 жовтня 1999 р. №242.
За наведеним у Положенні визначенням, нематеріальний актив – немонетарний актив, який не має матеріальної форми та може бути ідентифікований.
Бухгалтерський облік нематеріальних активів ведеться щодо кожного об'єкта за такими групами:
Насамперед слід звернути увагу на відповідність наведених у Балансі активів визначенню «нематеріальний актив» і правильність їх розподілу за відповідними групами.
Оскільки первісна вартість придбаного нематеріального активу складає ться з ціни придбання (крім отриманих торговельних знижок), мита, непрямих податків, що не підлягають відшкодуванню, та інших витрат, безпосередньо пов'язаних з його придбанням і доведенням до придатного для використання стану, треба звернути увагу на правильність визначення такої вартості.
Коротка характеристика статті Балансу «Основні засоби»
Відповідно до вимог Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 7 «Основні засоби», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 27.04.2000 р. №92, «основні засоби – матеріальні активи, які підприємство утримує з метою використання їх у процесі виробництва або постачання товарів, надання послуг, здавання в оренду іншим особам або для здійснення адміністративних і соціально-культурних функцій, очікуваний строк корисного використання (експлуатації) яких більше одного року (або операційного циклу, якщо він довший за рік)».
Об'єкт основних засобів - це:
Для цілей бухгалтерського обліку основні засоби класифікуються за такими групами:
1. Основні засоби
1.1. Земельні ділянки.
1.2. Капітальні витрати на поліпшення земель.
1.3. Будинки, споруди та передавальні пристрої.
1.4. Машини та обладнання.
1.5. Транспортні засоби.
1.6. Інструменти, прилади, інвентар (меблі).
1.7. Тварини.
1.8. Багаторічні насадження.
1.9. Інші основні засоби.
2. Інші необоротні матеріальні активи
2.1. Бібліотечні фонди.
2.2. Малоцінні необоротні матеріальні активи.
2.3. Тимчасові (нетитульні) споруди.
2.4. Природні ресурси.
2.5. Інвентарна тара.
2.6. Предмети прокату.
2.7. Інші необоротні матеріальні активи.
5.3. Незавершені капітальні інвестиції.
Підприємства можуть установлювати вартісні ознаки предметів, що входять до складу малоцінних необоротних матеріальних активів.
Слід перевірити і правильність формування первісної вартості об'єкта основних засобів, що повинна складатися з таких витрат:
Підприємство може переоцінювати об'єкт основних засобів, якщо залишкова вартість цього об'єкта суттєво відрізняється від його справедливої вартості на дату балансу. У разі переоцінки об'єкта основних засобів на ту саму дату здійснюється переоцінка всіх об'єктів групи основних засобів, до якої належить цей об'єкт.
Переоцінена первісна вартість та сума зносу об'єкта основних засобів визначається множенням відповідно первісної вартості і суми зносу об'єкта основних засобів на індекс переоцінки. Індекс переоцінки визначається діленням справедливої вартості об'єкта, який переоцінюється, на його залишкову вартість.
Об'єктом амортизації є вартість основних засобів (окрім вартості землі і незавершених капітальних інвестицій). Нарахування амортизації здійснюється протягом строку корисного використання (експлуатації) об'єкта, який встановлюється підприємством при визнанні цього об'єкта активом (при зарахуванні на баланс), і призупиняється на період його реконструкції, модернізації, добудови, дообладнання та консервації.
При визначенні строку корисного використання (експлуатації) слід ураховувати:
Строк корисного використання (експлуатації) об'єкта основних засобів переглядається в разі зміни очікуваних економічних вигод від його використання.
Амортизація об'єкта основних засобів нараховується, виходячи з нового строку корисного використання, починаючи з місяця, наступного за місяцем зміни строку корисного використання.
Відповідно до п. 26 названого Положення амортизація основних засобів (крім інших необоротних матеріальних активів) нараховується із застосуванням таких методів:
Коротка характеристика статті Балансу «Довгострокові фінансові інвестиції»
Методологічні засади формування в бухгалтерському обліку інформації про фінансові інвестиції визначає Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 12 «Фінансові інвестиції», затверджений наказом Міністерства фінансів України від 26.04.2000р. №91.
Фінансові інвестиції повинні оцінюватися та відображатися у бухгалтерському обліку за собівартістю. Собівартість фінансової інвестиції складається з ціни її придбання, комісійних винагород, мита, податків, зборів, обов'язкових платежів та інших витрат, безпосередньо пов'язаних з її придбанням.
Фінансові інвестиції в асоційовані і дочірні підприємства та в спільну діяльність зі створенням юридичної особи (спільного підприємства) обліковуються по-особливому - за методом участі в капіталі.
Асоційоване підприємство – підприємство, в якому інвестору належить блокувальний (понад 25 відсотків) пакет акцій (голосів) і яке не є дочірнім або спільним підприємством інвестора.
Особливістю відображення інвестицій, що обліковуються за методом участі в капіталі, є те, що на дату балансу вони відображаються з урахуванням усіх змін у власному капіталі об'єкта інвестування, крім тих, що є результатом операцій між інвестором і об'єктом інвестування.
Відповідно балансова вартість фінансових інвестицій підлягає збільшенню (зменшенню) на суму, що є часткою інвестора в чистому прибутку (збитку) об'єкта інвестування за звітний період. Водночас балансова вартість фінансових інвестицій зменшується на суму визнаних дивідендів від об'єкта інвестування.
Балансова вартість фінансових інвестицій підлягає також збільшенню (зменшенню) на частку інвестора в сумі інших змін у власному капіталі об'єкта інвестування за звітний період (крім змін за рахунок прибутку або збитку).
Зменшення балансової вартості фінансових інвестицій відображається в бухгалтерському обліку тільки на суму, що не призводить до від'ємного значення.
Інші фінансові інвестиції (крім інвестицій, що утримуються підприємством до їх погашення або обліковуються за методом участі в капіталі) на дату балансу відображаються за справедливою вартістю.
Фінансові інвестиції, справедливу вартість яких достовірно встановити неможливо, відображаються на дату балансу за собівартістю з урахуванням зменшення їх корисності.
Фінансові інвестиції, що утримуються підприємством до їх погашення, відображаються на дату балансу за амортизованою собівартістю.
Амортизована собівартість фінансової інвестиції – собівартість фінансової інвестиції з урахуванням часткового її списання внаслідок зменшення корисності, яка збільшена (зменшена) на суму накопичено" амортизації дисконту
Різниця між собівартістю та вартістю погашення інвестицій у боргові цінні папери амортизується інвестором протягом періоду з дати придбання до дати їх погашення за методом ефективної ставки відсотка. Метод ефективної ставки відсотка - це метод нарахування амортизації дисконту або премії, за яким сума амортизації визначається як різниця між доходом за фіксованою ставкою відсотка і добутком ефективної ставки та амортизованої вартості на початок періоду, за який нараховується відсоток.
Враховуючи наведені вимоги Положення 12, перевіркою слід охопити:
Коротка характеристика статті Балансу «Запаси»
Відповідно до Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 9 «Запаси», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 20 жовтня 1999 р. №246, до складу запасів відносяться активи, які:
Запаси включають:
Первинною вартістю придбаних за плату запасів є собівартість запасів, яка складається з таких витрат:
При перевірці правильності формування первісної оцінки запасів слід врахувати, що не включаються до первісної вартості запасів, а належать до витрат того періоду, в якому вони були здійснені:
Запаси підлягають відображенню в бухгалтерському обліку і звітності за меншою з двох оцінок: первинною вартістю або чистою вартістю реалізації.
Чиста вартість реалізації запасів – очікувана ціна реалізації запасів в умовах звичайної діяльності за вирахуванням очікуваних витрат на завершення їх виробництва та реалізацію.
Запаси слід відображати за чистою вартістю реалізації, якщо на дату Балансу їх ціна знизилась або вони зіпсувалися, застаріли чи іншим чином втратили очікувану економічну вигоду.
При цьому необхідно перевірити відповідність уцінки запасів Положенню про порядок уцінки і реалізації продукції, що залежалась, з групи товарів широкого вжитку, продукції виробничо-технічного призначення та надлишкових товарно-матеріальних цінностей, затвердженому наказом Мінекономіки України і Мінфіну України від 15.12.99 р. №149/300.
При цьому визначається чиста вартість реалізації кожної одиниці запасів шляхом вирахування з очікуваної ціни продажу очікуваних витрат на завершення виробництва і збут.
У разі відпуску запасів у виробництво, продажу та іншого вибуття оцінка їх повинна здійснюватися одним із таких методів:
При цьому необхідно врахувати:
Коротка характеристика статті Балансу «Дебіторська заборгованість за товари, роботи, послуги»
Відповідно до п. 5 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 10 «Дебіторська заборгованість», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 8 жовтня 1999 р. №237, дебіторська заборгованість визнається активом, якщо є ймовірність отримання підприємством майбутніх економічних вигід та може бути достовірно визначена її сума.
Для повного розуміння дебіторської заборгованості, розглянемо основні визначення.
Безнадійна дебіторська заборгованість - поточна дебіторська заборгованість, щодо якої існує впевненість про її неповернення боржником або за якою минув строк позивної давності.
Дебітори - юридичні та фізичні особи, які внаслідок минулих подій заборгували підприємству певні суми грошових коштів, їх еквівалентів або інших активів.
Дебіторська заборгованість - сума заборгованості дебіторів підприємству на певну дату.
Довгострокова дебіторська заборгованість - сума дебіторської заборгованості, яка не виникає в ході нормального операційного циклу та буде погашена після дванадцяти місяців з дати балансу.
Поточна дебіторська заборгованість - сума дебіторської заборгованості, яка виникає в ході нормального операційного циклу або буде погашена протягом дванадцяти місяців з дати балансу.
Сумнівний борг - поточна дебіторська заборгованість, щодо якої існує невпевненість її погашення боржником.
Чиста реалізаційна вартість дебіторської заборгованості - сума поточної дебіторської заборгованості за вирахуванням резерву сумнівних боргів.
Поточна дебіторська заборгованість за продукцію, товари, роботи, послуги визнається активом одночасно з визнанням доходу від реалізації продукції, товарів, робіт і послуг та оцінюється за первісною вартістю. У разі відстрочення платежу за продукцію, товари, роботи, послуги з утворенням від цього різниці між справедливою вартістю дебіторської заборгованості та номінальною сумою грошових коштів та/або їх еквівалентів, що підлягають отриманню за продукцію, товари, роботи, послуги, така різниця визнається дебіторською заборгованістю за нарахованими доходами (процентами) у періоді її нарахування.
Поточна дебіторська заборгованість, яка є фінансовим активом (крім придбаної заборгованості та заборгованості, призначеної для продажу), включається до підсумку балансу за чистою реалізаційною вартістю. Для визначення чистої реалізаційної вартості на дату балансу обчислюється величина резерву сумнівних боргів.
Величина резерву сумнівних боргів визначається за одним із методів:
За методом застосування абсолютної суми сумнівної заборгованості величина резерву визначається на підставі аналізу платоспроможності окремих дебіторів.
За методом застосування коефіцієнта сумнівності величина резерву розраховується множенням суми залишку дебіторської заборгованості на початок періоду на коефіцієнт сумнівності.
Коефіцієнт сумнівності може розраховуватися такими способами:
Визначена на основі класифікації дебіторської заборгованості величина сумнівних боргів на дату балансу становить залишок резерву сумнівних боргів на ту саму дату.
Залишок резерву сумнівних боргів на дату балансу не може бути більшим, ніж сума дебіторської заборгованості на ту саму дату.
Класифікація дебіторської заборгованості за продукцію, товари, роботи, послуги здійснюється групуванням дебіторської заборгованості за строками її непогашення із встановленням коефіцієнта сумнівності для кожної групи. Коефіцієнт сумнівності встановлюється підприємством, виходячи з фактичної суми безнадійної дебіторської заборгованості за попередні звітні періоди. Коефіцієнт сумнівності, як правило, зростає зі збільшенням строків непогашення дебіторської заборгованості. Величина резерву сумнівних боргів визначається як сума добутків поточної дебіторської заборгованості за продукцію, товари, роботи, послуги відповідної групи та коефіцієнта сумнівності відповідної групи (приклад визначення величини резерву сумнівних боргів наведено в додатку до цього Положення (стандарту).
Частина довгострокової дебіторської заборгованості, яка підлягає погашенню протягом дванадцяти місяців з дати балансу, відображається на ту саму дату в складі поточної дебіторської заборгованості.
Коротка характеристика розділу Балансу «Власний капітал»
У статті «Статутний капітал» наводиться зафіксована в установчих документах загаль на вартість активів, які є внеском власників (учасників) до капіталу підприємства.
При перевірці цієї статті особливу увагу слід звернути на:
Перевірці підлягають також підстави створення, фактична наявність і цільове використання резервного капіталу.
Контроль правильності відображення в обліку операцій з власними акціями повинен охопити:
а) викуп акцій;
б) продаж акцій;
в) анулювання акцій;
г) переоцінку акцій.
Окремому контролю підлягає правомірність нарахування і виплати дивідендів, а також правильність його відображення в бухгалтерському обліку.
Коротка характеристика статті Балансу «Довгострокові та поточні зобов'язання»
Зобов'язання – це заборгованість підприємства, яка виникла внаслідок минулих подій і погашення якої в майбутньому, як очікується, приведе до зменшення ресурсів підприємства, що втілюють у собі економічні вигоди.
Методологічні засади формування в бухгалтерському обліку інформації про зобов'язання визначає Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 11 «Зобов'язання», затверджене наказом Міністерства фінансів України від 31.01.2000 р. №20.
Відповідно до п. 5 Положення зобов'язання визнається, якщо його оцінка може бути достовірно визначена та є ймовірність зменшення економічних вигід у майбутньому внаслідок його погашення.
З метою бухгалтерського обліку зобов'язання поділяються на:
До довгострокових зобов'язань належать:
Поточні зобов'язання включають:
Поточні зобов'язання відображаються в балансі за сумою погашення.
Забезпечення створюються для відшкодування наступних (майбутніх) операційних витрат на:
При перевірці слід звернути увагу на правильність відображення цих зобов'язань на дату Балансу.
Так, довгострокові зобов'язання, на які нараховуються відсотки, відображаються у Балансі за їх теперішньою вартістю, а поточні зобов'язання – за сумою погашення.
Теперішня вартість – дисконтована сума майбутніх платежів (за вирахуванням суми очікуваного відшкодування), яка, як очікується, буде необхідна для погашення зобов'язання у процесі звичайної діяльності підприємства.
Коротка характеристика форми №2 фінансової звітності «Звіт про фінансові результати»
Метою складання Звіту про фінансові результати є надання користувачам повної, правдивої та неупередженої інформації про доходи, витрати, прибутки і збитки від діяльності підприємства за звітний період.
Доходи – це збільшення економічних вигід у вигляді надходження активів або зменшення зобов'язань, які сприяють зростанню власного капіталу (за винятком зростання капіталу за рахунок внесків власників).
Відповідно до Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 15 «Дохід», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 29 листопада 1999 р. №290, дохід визнається під час збільшення активу або зменшення зобов'язання, що зумовлює зростання власного капіталу (за винятком зростання капіталу за рахунок внесків учасників підприємства), за умови, що оцінка доходу може бути достовірно визначена.
Не визнаються доходами такі надходження від інших осіб:
1. Сума податку на додану вартість, акцизів, інших податків і обов'язкових платежів, що підлягають перерахуванню до бюджету й позабюджетних фондів.
2. Сума надходжень за договором комісії, агентським та іншим аналогічним договором на користь комітента, принципала тощо.
3. Сума попередньої оплати продукції (товарів, робіт, послуг).
4. Сума авансу в рахунок оплати продукції (товарів, робіт, послуг).
5. Сума завдатку під заставу або в погашення позики, якщо це передбачено відповідним договором.
6. Надходження, що належать іншим особам.
7. Надходження від первинного розміщення цінних паперів.
Визнані доходи класифікуються в бухгалтерському обліку за такими групами:
а) дохід (виручка) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг);
б) інші операційні доходи;
в) фінансові доходи;
г) інші доходи.
Рис. 2.3. Структура розділу І Звіту про фінансові результати
Склад доходів, що відносяться до відповідної групи, встановлено Положенням (стандартом) бухгалтерського обліку 3 "Звіт про фінансові результати" від 31.03.99р. №87;
д) надзвичайні доходи
Дохід (виручка) від реалізації продукції (товарів, інших активів) визнається в разі наявності всіх наведених нижче умов:
Звіт про фінансові результати складається з трьох розділів. Структуру розділу І Звіту про фінансові результати наведено на рис. 1.
Призначення Звіту про фінансові результати полягає у визначенні чистого прибутку (збитку) звітного періоду. З цією метою у формі звіту передбачено послідовне зіставлення його статей. Отже, процес розрахунку прибутку (збитку) звітного періоду може бути поділений на такі кроки:
Крок 1. Визначення чистого доходу (виручки) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг).
Крок 2. Розрахунок валового прибутку (збитку).
Крок 3. Визначення фінансового результату - прибутку (збитку) - від операційної діяльності.
Крок 4. Розрахунок прибутку (збитку) від звичайної діяльності до оподаткування.
Крок 5. Визначення прибутку (збитку) від звичайної діяльності.
Крок 6. Визначення чистого прибутку (збитку) звітного періоду.
У розділі II Звіту про фінансові результати наводяться відповідні елементи операційних витрат (на виробництво і збут, управління та інші операційні витрати), яких зазнало підприємство в процесі своєї діяльності протягом звітного періоду за вирахуванням внутрішнього обороту, тобто за вирахуванням тих витрат, які становлять собівартість продукції (робіт, послуг), що вироблена і спожита самим підприємством. Собівартість реалізованих товарів, запасів, іноземної валюти у цьому розділі не наводиться.
Розділ III Звіту про фінансові результати заповнюють акціонерні товариства, прості акції або потенційні прості акції яких відкрито продаються та купуються на фондових біржах, включаючи товариства, які перебувають у процесі випуску таких акцій. У проміжній (квартальній) фінансовій звітності наводяться показники, передбачені пунктами 42 і 43 цього Положення (стандарту).
У статті "Середньорічна кількість простих акцій" наводиться середньозважена кількість простих акцій, які перебували в обігу протягом звітного періоду.
У статті "Скоригована середньорічна кількість простих акцій" наводиться середньорічна кількість простих акцій в обігу, скоригована на середньорічну кількість потенційних простих акцій.
У статті "Чистий прибуток (збиток) на одну просту акцію" наводиться показник, що розраховується діленням різниці між сумою чистого прибутку (збитку) і сумою дивідендів на привілейовані акції на середньорічну кількість простих акцій в обігу.
У статті "Скоригований чистий прибуток (збиток) на одну просту акцію" відображається показник, що розраховується діленням скоригованого чистого прибутку (збитку) на скориговану середньорічну кількість простих акцій в обігу.
Розрахунок середньорічної кількості акцій, чистого прибутку, (збитку) на одну просту акцію, та їх коригування здійснюється згідно з Положенням (стандартом) бухгалтерського обліку 24 "Прибуток на акцію".
У статті "Дивіденди на одну просту акцію" відображається показник, який розраховується шляхом ділення суми оголошених дивідендів на кількість простих акцій, за якими сплачуються дивіденди.
Витрати – це зменшення економічних вигід внаслідок вибуття активів або збільшення зобов'язань, які призводять до зменшення власного капіталу (за винятком зменшення капіталу внаслідок його вилучення або розподілу власниками).
При перевірці важливо проаналізувати такі статті Звіту про фінансові результати, як собівартість реалізованої продукції (товарів, робіт, послуг), адміністративні витрати, витрати на збут, інші операційні витрати.
Собівартість реалізованих товарів визначається за Положенням (стандартом) бухгалтерського обліку 9 «Запаси».
Собівартість реалізованої продукції (робіт, послуг) складається з виробничої собівартості продукції (робіт, послуг), яка була реалізована протягом звітного періоду, нерозподілених постійних загальновироб-ничих витрат та наднормативних виробничих витрат.
До виробничої собівартості продукції (робіт, послуг) слід включати:
До змінних загальновиробничих витрат належать витрати на обслуговування й управління виробництвом (цехів, дільниць), що змінюються прямо (або майже прямо) пропорційно до зміни обсягу діяльності. Змінні Загальновиробничі витрати розподіляються на кожен об'єкт витрат з використанням бази розподілу (годин праці, заробітної плати, обсягу діяльності, прямих витрат тощо) виходячи з фактичної потужності у звітному періоді.
До постійних загальновиробничих витрат відносяться витрати на обслуговування й управління виробництвом, що залишаються незмінними (або майже незмінними) при зміні обсягу діяльності. Постійні загальновиробничі витрати розподіляються на кожен об'єкт витрат з використанням бази розподілу при нормальній потужності.
Нормальна виробнича потужність – це очікуваний середній обсяг діяльності, що може бути досягнутий за умов звичайної діяльності підприємства протягом кількох років або операційних циклів з урахуванням запланованого обслуговування виробництва.
Нерозподілені постійні загальновиробничі витрати включаються до складу собівартості реалізованої продукції. Тобто, постійні Загальновиробничі витрати включаються до складу виробничої собівартості продукції (рахунок 23) у повній сумі лише у разі коли фактичний обсяг виробництва дорівнює або перевищує нормальну потужність.
Якщо фактичний обсяг виробництва нижчий від нормальної потужності, то до складу виробничої собівартості продукції (рахунок 23) включається лише частина постійних загальновиробничх витрат, а решта витрат враховується у собівартості реалізованої продукції (рахунок 90).
До адміністративних витрат відносяться:
У статті «Витрати на збут» мають бути відображені витрати підприємства, пов'язані з реалізацією продукції (товарів), витрати на утримання підрозділів, що займаються збутом продукції (товарів), рекламу, доставку продукції споживачам тощо.
Витрати на збут включають:
У статті «Інші операційні витрати» мають бути відображені:
У статті «Фінансові витрати» мають бути показані витрати на проценти (за користування отриманими кредитами, за облігаціями випущеними, за і фінансовою орендою тощо).
У статті «Втрати від участі в капіталі» має бути відображений збиток, спричинений інвестиціями в асоційовані, дочірні або спільні підприємства, облік яких провадиться методом участі в капіталі.
У статті «Інші витрати» має бути відображена собівартість реалізації фінансових інвестицій, необоротних активів, майнових комплексів; втрати від неопера-ційних курсових різниць; втрати від уцінки фінансових інвестицій та необоротних активів; інші витрати, які виникають в процесі звичайної діяльності (крім фінансових витрат), але не пов'язані з операційною діяльністю підприємства.
Коротка характеристика форми №3 фінансової звітності «Звіт про рух грошових коштів»
Зміст, форма та загальні вимоги до складання звіту про рух грошових коштів регулюються Положенням (стандартом) бухгалтерського обліку 4 "Звіт про рух грошових коштів" від 31.03.99р. №87.
Під грошовими потоками розуміють надходження та вибуття грошових коштів і їх еквівалентів. Грошові кошти включають кошти в касі та на рахунках у банках, які можуть бути використані для поточних операцій.
Еквівалентами грошових коштів є короткострокові фінансові інвестиції, які можуть бути вільно конвертовані у відому суму коштів і мають незначний ризик щодо зміни вартості.
Рух коштів відображується у Звіті про рух грошових коштів у розрізі трьох видів діяльності: операційної, інвестиційної та фінансової.
Операційна діяльність - це основна діяльність підприємства, а також інші види діяльності, які не є інвестиційною та фінансовою. Це:
Інвестиційна діяльність - це сукупність операцій з придбання та продажу довгострокових (необоротних) активів, а також короткострокових (поточних) фінансових інвестицій, які не є еквівалентами грошових коштів. Це:
Фінансова діяльність - це сукупність операцій, які призводять до зміни величини та (або) складу власного та позикового капіталу. Це:
Коротка характеристика форми №4 фінансової звітності
«Звіт про власний капітал»
Зміст, структура, форма і методика складання звіту про власний капітал визначені Положенням (стандартом) бухгалтерського обліку 5 "Звіт про власний капітал" від 31.03.99р. №87.
Слід пам’ятати, що власний капітал підприємства визначається як різниця між вартістю його майна (А — активи) і борговими зобов’язаннями (З):
К=А–З.
Власний капітал - це частина в активах підприємства, що залишається після вирахування його зобов’язань.
Сума власного капіталу - це абстрактна вартість майна, яка не є його поточною чи реалізаційною вартістю, а тому не відображує поточну вартість прав власників підприємства. На суму власного капіталу мають суттєвий вплив усі умовності бухгалтерського обліку, що були застосовані при оцінці активів і кредиторської заборгованості. Вона може лише випадково збігатися із сукупною ринковою вартістю акцій підприємства або з сумою, яку можна отримати від продажу чистих активів частинами або підприємства в цілому.
Разом з тим власний капітал є основою для початку і продовження господарської діяльності будь-якого підприємства, він є одним із найсуттєвіших і найважливіших показників, оскільки виконує такі функції:
Як правило, підприємство створюють з метою отримання прибутку. Реалізувати цю мету воно може лише за умови збереження свого капіталу.
Користувачі фінансової звітності потребують більш докладної інформації про склад та зміни власного капіталу підприємства. Тому фінансова звітність надає інформацію про:
Власний капітал утворюється двома шляхами:
Сума власного капіталу може збільшуватися внаслідок конвертування зобов’язань, а також зростання вартості активів, не пов’язаного із підвищенням заборгованості перед кредиторами (дооцінка необоротних активів, дарчий капітал).
Коротка характеристика форми №5 фінансової звітності
«Примітки до фінансових звітів»
Разом із фінансовими звітами подаються Примітки до фінансових звітів.
За принципом повного висвітлення фінансова звітність має містити всю інформацію про фактичні та потенційні наслідки операцій і подій, яка може вплинути на рішення, що приймаються на її основі. Інформація, яка підлягає розкриттю, наводиться безпосередньо у фінансових звітах або в Примітках до них.
Згідно з Положенням (стандарт) бухгалтерського обліку 1 "Загальні вимоги до фінансової звітності" від 31.03.99р. №87, примітки до фінансових звітів - це сукупність показників і пояснень, яка забезпечує деталізацію й обгрунтованість статей фінансових звітів, а також інша інформація, розкриття якої передбачено відповідними Положеннями (стандартами).
У примітках до фінансових звітів підприємство має розкрити:
Коротка характеристика фінансового стану підприємства
У сучасних умовах високого технічного рівня виробництва фінансовий стан будь-якого підприємства багато в чому визначається обсягами та прогресивністю основних засобів, їх технічним станом, ефективністю їх обороту.
В ході аналізу майнового стану підприємства, тобто аналізу використання основних засобів, досліджуються введення їх у дію, наявність, фондовіддача, вибуття та ліквідація, ступінь використання устаткування тощо. Технічний стан основних засобів підприємства характеризують такі показники як коефіцієнт зносу основних засобів, коефіцієнт оновлення основних засобів, коефіцієнт вибуття основних засобів.
Завданням фінансового аналізу використання основних засобів є:
Фінансовий стан підприємства з позиції короткострокової перспективи оцінюється показниками ліквідності та платоспроможності, які в загальному вигляді характеризують його спроможність своєчасно і в повному обсязі здійснювати розрахунки за короткостроковими зобов’язаннями перед контрагентами. Короткострокова заборгованість підприємства, що відокремлена у відповідному розділі пасиву балансу, погашається різними способами, зокрема забезпеченням такої заборгованості можуть виступати будь-які активи підприємства, у тому числі необоротні. Разом з тим очевидно, що ситуація, коли, наприклад, частина основних засобів продається для того, щоб розрахуватися за короткостроковими зобов’язаннями, є небажаною. Саме тому, говорячи про ліквідність та платоспромож ність підприємства як характеристики його поточного фінансового стану і оцінюючи, зокрема, його потенційні можливості розраховуватися із кредиторами за поточними операціями, цілком логічним є зіставлення оборотних активів та короткострокових пасивів.
Фінансова стійкість — це такий стан фінансових ресурсів підприємства, за якого раціональне розпорядження ними є гарантією наявності власних коштів, стабільної прибутковості та забезпечення процесу розширеного відтворення. Фінансова стійкість — один із головних чинників, що впливає на досягнення підприємством фінансової рівноваги та фінансової стабільності.
Оцінка ділової активності передбачає визначення результативності діяльності суб’єкта господарювання шляхом застосування комплексної оцінки ефективності використання виробничих і фінансових ресурсів, що формують оптимальне співвідношення темпів зростання основних показників, а також зумовлюють проміжні та кінцеві результати діяльності.
Рентабельність — це рівень прибутковості, що вимірюється у відсотках. Підприємство вважають рентабельним, якщо доходи від реалізації продукції (робіт, послуг) покривають витрати виробництва і, крім того, забезпечує суму прибутку, достатню для нормального функціонування підприємства.
Об’єктом оцінки рентабельності є будь-яке підприємство, а суб’єктами можуть виступати як працівники підприємства, так і сторонні для підприємства аналітики.
Основні завдання аналізу (оцінки) рентабельності:
5. АЛГОРИТМ РОЗРАХУНКУ ПОКАЗНИКІВ ФІНАНСОВОГО СТАНУ
Алгоритми розрахунку фінансових показників (коефіцієнтів) наведені у таблиці 1.
Таблиця 1.
Алгоритм розрахунку показників фінансового стану.
|
№ з/п |
Показник |
Формула розрахунку |
Нормативне значення |
|
1. Аналіз майнового стану підприємства |
|||
|
1.1. |
Коефіцієнт зносу основних засобів |
Зменшення |
|
|
1.2. |
Коефіцієнт оновлення основних засобів |
Збільшення |
|
|
1.3. |
Коефіцієнт вибуття основних засобів |
Повинен бути меншим, ніж коефіцієнт оновлення основних засобів |
|
|
2. Аналіз ліквідності (платоспроможності) підприємства |
|||
|
2.1. |
Коефіцієнт покриття (загальної ліквідності) |
>1 збільшення |
|
|
2.2. |
Коефіцієнт швидкої ліквідності |
0,6 - 0,8 збільшення |
|
|
2.3. |
Коефіцієнт абсолютної ліквідності |
>0,2 збільшення |
Продовження таблиці 1
|
3. Аналіз фінансової стійкості підприємства |
|||
|
1 |
2 |
3 |
4 |
|
3.1. |
Коефіцієнт автономії (фінансової незалежності) |
>0,5 |
|
|
3.2. |
Коефіцієнт фінансової стабільності (фінансування) |
>1 |
|
|
3.3. |
Коефіцієнт фінансової залежності |
< 1 зменшення |
|
|
3.4. |
Власний оборотний капітал (робочий капітал) (тис.грн.) |
ф. 1 (ряд.380 + ряд.430 + ряд.480 – ряд.080) або ф. 1 (ряд.260 + ряд.270 - ряд.620 – ряд.630) |
>0 збільшення |
|
3.5. |
Коефіцієнт забезпеченості власними оборотними коштами оборотних активів |
>0,1 збільшення |
|
|
3.6. |
Коефіцієнт забезпеченості власними оборотними коштами запасів |
збільшення |
|
|
3.7. |
Коефіцієнт маневреності власного капіталу |
>0,1 збільшення |
|
|
4. Аналіз ділової активності підприємства |
|||
|
4.1. |
Коефіцієнт оборотності активів |
збільшення |
|
|
4.2. |
Коефіцієнт оборотності поточних активів |
збільшення |
|
|
4.3. |
Коефіцієнт оборотності кредиторської заборгованості |
збільшення |
Продовження таблиці 1
|
1 |
2 |
3 |
4 |
|
4.4. |
Коефіцієнт оборотності дебіторської заборгованості |
збільшення |
|
|
4.5. |
Строк погашення дебіторської заборгованості (днів) |
зменшення |
|
|
4.6. |
Строк погашення кредиторської заборгованості (днів) |
зменшення |
|
|
4.7. |
Коефіцієнт оборотності матеріальних запасів |
збільшення |
|
|
4.8. |
Коефіцієнт оборотності основних засобів (фондовіддача) |
збільшення |
|
|
4.9. |
Коефіцієнт оборотності власного капіталу |
збільшення |
|
|
5. Аналіз рентабельності діяльності підприємства |
|||
|
5.1. |
Коефіцієнт рентабельності активів |
>0 збільшення |
|
|
5.2. |
Коефіцієнт рентабельності власного капіталу |
>0 збільшення |
|
|
5.3. |
Коефіцієнт рентабельності реалізації |
>0 збільшення |
|
|
5.4. |
Коефіцієнт рентабельності продукції за прибутком від реалізації |
>0 збільшення |
Продовження таблиці 1
|
6. Аналіз прибутковості цінних паперів підприємства |
|||
|
1 |
2 |
3 |
4 |
|
6.1. |
Чмстий прибуток на акцію, тис.грн. |
>0 збільшення |
|
|
6.2. |
Коефіцієнт дивідендного доходу |
>0 збільшення |
|
|
6.3. |
Коефіцієнт виплати дивідендів (дивідендний вихід) |
Залежить від дивідендної політики підприємст-ва |
СПИСОК РЕКОМЕНДОВАНИХ ДЖЕРЕЛ
МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ ТА НАУКИ, МОЛОДІ І СПОРТУ УКРАЇНИ
НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ „ЛЬВІВСЬКА ПОЛІТЕХНІКА”
НАВЧАЛЬНО-НАУКОВИЙ ІНСТИТУТ ПІДПРИЄМНИЦТВА ТА ПЕРСПЕКТИВНИХ ТЕХНОЛОГІЙ
Кафедра фінансів
з курсу «Фінансовий аналіз»
Виконав: студент групи ФК-4_
___________________________________
(П.І.П. студента)
Науковий Керівник:
___________________________________
(П.І.П. керівника)
_____________________________________________
( науковий ступінь, вчене звання)
___________________________________
(підпис)
Львів – 20__
МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ ТА НАУКИ, МОЛОДІ І СПОРТУ УКРАЇНИ
НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ „ЛЬВІВСЬКА ПОЛІТЕХНІКА”
НАВЧАЛЬНО-НАУКОВИЙ ІНСТИТУТ ПІДПРИЄМНИЦТВА ТА ПЕРСПЕКТИВНИХ ТЕХНОЛОГІЙ
Кафедра фінансів
Завдання
для курсової роботи
з курсу „Фінансовий аналіз”
студента групи_____________________________________________________________
__________________________________________________________________________
( прізвище, ім’я, по батькові студента )
Тема теоретичної частини роботи:_____________________________________________
__________________________________________________________________________
Варіант розрахункової роботи: _______________________________________________
Термін здачі студентом закінченої роботи до «__»_________ 20__ р.
Перелік питань, які належить розкрити: ________________________________________
__________________________________________________________________________
__________________________________________________________________________
__________________________________________________________________________
Дата видачі завдання «__»_________ 20__ р.
Керівник курсової роботи:____________________________________________________
(підпис) (прізвище, ініціали, посада, науковий ступінь)
Завдання прийняв до виконання _______________________________________
(підпис)
Додаток В
Термінологічний словник
Активи – ресурси, контрольовані підприємством у результаті минулих подій, використання котрих, як очікується, забезпечить отримання економічних вигод у майбутньому.
Активи ліквідні – група активів підприємства, яка швидко може бути конвертована у грошову форму без втрати своєї поточної (балансової) вартості з метою своєчасного забезпечення платежів за поточними фінансовими зобов'язаннями. До групи ліквідних активів відносять: короткострокові фінансові вкладення; дебіторську заборгованість (крім безнадійної); запаси готової продукції для реалізації.
Активи матеріальні – група активів підприємства, що має істотну (матеріальну) форму.
Активи неліквідні – група активів підприємства, які можуть бути конвертовані у грошову форму без втрат своєї поточної (балансової") вартості лише по закінченні значного періоду.
Активи необоротні (довгострокові) – сукупність майнових цінностей підприємства, що багаторазово беруть участь у процесі його господарської діяльності та переносять на продукцію частину використаної вартості.
Активи нематеріальні – група активів підприємства, яка не має матеріальної форми й включає об'єкти інтелектуальної власності.
Активи оборотні (поточні) – сукупність майнових цінностей підприємства, які обслуговують поточний господарський процес і які повністю споживаються протягом одного операційного (виробничо-комерційного) циклу.
Активи фінансові – групи активів підприємства, які перебувають у формі готівкових грошових коштів і різних фінансових інструментів, що належать підприємству.
Активи чисті – сукупність майнових цінностей (активів) підприємства, які сформовані за рахунок власного капіталу.
Амортизація – систематичний розподіл вартості активу, що амортизується протягом строку корисного використання активу.
Аудит – процес детальної перевірки правильності складання фінансової звітності й аналіз фінансового стану підприємства.
Баланс – звіт про фінансовий стан підприємства, котрий відображає на певну дату його активи, зобов'язання та власний капітал.
Балансова вартість – сума, за якою актив включають до балансу після вирахування будь-якої суми накопиченого зносу.
Бухгалтерська звітність – звітність, що складається на підставі даних бухгалтерського обліку для задоволення потреб певних користувачів.
Банкрутство – визнана арбітражним судом неспроможність боржника відновити свою платоспроможність та задовольнити визнані судом вимоги кредиторів не інакше, як через застосування ліквідаційної процедури.
Бенчмаркінг – перманентний, безперервний процес порівняння товарів (робіт, послуг), виробничих процесів, методів та інших параметрів досліджуваного підприємства (структурного підрозділу) з аналогічними об'єктами інших підприємств чи структурних підрозділів. Розрізняють внутрішній бенчмаркінг; бенчмаркінг, зорієнтований на конкурентів; функціональний бенчмаркінг.
Внутрішній (традиційний) фінансовий аналіз – це аналіз, який здійснюється самим підприємством за даними бухгалтерського обліку та звітності, а також оперативними даними.
Внутрішній фінансовий контроль – процес перевірки досягнення і рівня реалізації управлінських рішень з управління фінансами, який організовується самим підприємством.
Вхідна інформаційна база – сукупність доступних документів щодо фінансово-господарської діяльності об'єкта дослідження, дані яких використовуються для комплексного фінансового аналізу. Основою вхідної інформаційної бази є відкрита (публічна) фінансова звіт ність, а саме: «Баланс», «Звіт про фінансові результати», «Звіт про рух грошових коштів» та «Звіт про власний капітал».
Горизонтальний (трендовий) аналіз – одна з систем фінансового аналізу, яка базується на вивченні динаміки окремих фінансових показників у часі.
Господарська операція – дія або подія, яка викликає зміни у фінансовому стані підприємства.
Грошовий потік – надходження й витрати грошових коштів у процесі здійснення господарської діяльності підприємства.
Грошові кошти – готівка, кошти на рахунках у банках та депозити до запитання.
Гудвіл – перевищення вартості придбання над часткою покупця у справедливій вартості придбаних ідентифікованих активів та зобов'язань на дату придбання.
Дебіторська заборгованість – сума боргів, що належать підприємству, орга нізації, установі від юридичних осіб.
Дескриптивні моделі фінансового аналізу – це основні моделі, за допомогою яких здійснюється фінансовий аналіз і до яких належать: побудова системи звітних балансів; подання фінансової звітності у різних аналітичних розрізах; вертикальний та горизонтальний аналіз звітності; системний аналіз оцінних коефіцієнтів.
Дивідендна політика – частина загальної фінансової стратегії акціонерного товариства, яка складається з оптимізації пропорцій між частинами отриманого прибутку на споживання та капіталізацію з метою забезпечення зростання ринкової вартості акцій.
Діагностика банкрутства – система цільового фінансового аналізу, який спрямований на виявлення кризового розвитку підпри ємства і який створює загрозу його банкрутства. Розрізняють експрес-діагностику та фундаментальну діагностику банкрутства підприємства.
Довгострокові зобов'язання – усі зобов'язання, які не є поточними.
Дюпонівська система фінансового аналізу – система поглибленого інтегрального фінансового аналізу діяльності підприємства, основою якого є «модель Дюпона». Ця система фінансового аналізу передбачає розклад показника «коефіцієнт рентабельності активів» на ряд фінансових коефіцієнтів його формування, взаємопов'язаних в єдиній системі.
Економічний потенціал підприємства – потенційна спроможність підприємства забезпечувати реалізацію економічних вигод у короткостроковому та довгостроковому періодах.
Змінні витрати – витрати, обсяг здійснення яких перебуває у прямій залежності від зміни обсягу виробництва і реалізації продукції.
Зобов'язання – заборгованість підприємства, яка виникла внаслідок минулих подій і погашення якої в майбутньому, як очікується, призведе до зменшення ресурсів підприємства, що втілюють у собі економічні вигоди.
Зовнішній фінансовий аналіз – це аналіз, який здійснюється партнерами підприємства та контролюючими органами на основі даних публічної фінансової звітності.
Інвестиції – сукупність витрат, що реалізуються у формі довгосторокових вкладень капіталу в будь-яке підприємство.
Інтегральний показник – синтетичний показник, що розраховується при комплексному фінансовому аналізі на основі сукупності цільових фінансових показників та коефіцієнтів і відображає сукупний рівень економічного потенціалу підприємства – об'єкта дослідження.
Капітал – загальна вартість коштів у грошовій, матеріальній і нематеріальній формах, яка авансується у формування активів підприємства.
Коефіцієнти рентабельності – система показників, що характеризують здатність підприємства генерувати необхідний прибуток у процесі власної господарської діяльності та визначають ефективність використання активів і вкладеного капіталу.
Коефіцієнти оцінки платоспроможності підприємства – система показників, які характеризують здатність підприємства своєчасно розраховуватися за своїми фінансовими зобов'язаннями залежно від стану ліквідності його активів.
Комплексний фінансовий аналіз – сукупність заходів, спрямованих на збір, консолідацію, узагальнення та обробку вхідної фінансової інформації, з метою ідентифікації економічного потенціалу об'єкта аналізу, а також форма подання результатів такої ідентифікації.
Кредиторська заборгованість – поточні зобов'язання підприємства, які відображають його заборгованість перед суб'єктами господарювання за комерційними операціями, розрахунками, які нараховані до сплати, та ін.
Кредитоспроможність – система умов, які визначають спроможність підприємства залучати кредит у різних формах, виконуючи всі пов'язані з ним фінансові зобов'язання в повному обсязі та в передбачені терміни. Критерій — найбільш суттєва ознака, що є основою фінансової оцінки
Кругообіг коштів підприємства – планомірний рух коштів підприємства у процесі господарської діяльності, результатом якого є створення нової споживної вартості та зростання вартості.
Коефіцієнти оцінки фінансової стійкості підприємства – система показників, які характеризують структуру капіталу, який використовується на підприємстві, з позицій ступеня фінансової стабільності його розвитку в наступному періоді..
Ліквідаційна вартість майна – вірогідна ціна, за яку майно може бути продане на ринку на дату оцінювання з урахуванням терміну продажу, визначеного ліквідаційною комісією.
Ліквідність – спроможність окремих видів майнових цінностей швидко перетворюватись у грошову форму без втрати своєї поточної вартості в умовах кон'юнктури ринку, яка склалася.
Леверидж – фінансовий механізм управління співвідношенням окремих видів капіталу.
Ліквідність активів – характеристика окремих видів активів підприємства з огляду на їх спроможність швидко перейти в грошову форму.
Маневреність власного капіталу – це показник, котрий характеризує, яка частка власного капіталу використовується для фінансування
Методи фінансового аналізу – це комплекс науково-методичних інструментів та принципів дослідження фінансового стану підприємства.
Методологія та методика фінансового аналізу – це сукупність видів, прийомів, методів фінансового аналізу, які використовуються для конкретних цілей вивчення фінансового стану підприємства.
Моделі оцінювання вартості акцій – система алгоритмів, які дають змогу визначити реальну ринкову вартість різних типів акцій.
Модель обробки вхідної інформаційної бази – сукупність математичних, статистичних та аналітичних методів та прийомів узагальнення інформації з метою виконання завдань комплексного фінансового аналізу.
Модель стійкого економічного зростання – алгоритм, який дає змогу забезпечити основні фінансові пропорції, пов'язані з приростом обсягу реалізації продукції у звітному періоді.
Необоротні активи – сукупність майнових цінностей підприємства, які неодноразово беруть участь у процесі господарської діяльності та поступово переносять свою вартість на продукцію.
Неоплачений капітал – сума заборгованості власників за внесками до статутного капіталу.
Неплатоспроможність – пов'язана з недостатністю активів у ліквідній формі неспроможність підприємства виконати платіжні зобов'язання, строк сплати яких настав.
Неформалізоваиі методи фінансового аналізу – це методи аналізу, які ґрунтуються на описуванні аналітичних процедур на логічному рівні, а не на жорстких взаємозв'язках та залежностях.
Нормативні моделі фінансового аналізу – це моделі, які уможливлюють порівняння фактичних результатів діяльності підприємства з нормативними (розрахованими на підставі нормативу).
Операційна діяльність – основна діяльність підприємства, а також інші види діяльності, що не є інвестиційними чи фінансовими.
Оптимізація структури капіталу – процес визначення співвідношення власного та позичкового капіталу, під час якого забезпечуються оптимальні пропорції між рівнем рентабельності власного капіталу та рівнем фінансової стійкості, тобто максимізується ринкова вартість підприємства.
Основний капітал – капітал, який інвестований у необоротні (довгострокові) активи підприємства.
Основні активи – сукупність матеріальних активів у формі засобів праці, які багато разів беруть участь у процесі виробничо-комерційної діяльності та переносять на продукцію свою вартість частинами.
Оцінка вартості підприємства (бізнесу) – специфічна форма комплексного фінансового аналізу, спрямована на визначення вартісної оцінки економічного потенціалу підприємства – об'єкта дослідження.
Оцінка кредитоспроможності – специфічна форма комплексного фінансового аналізу, спрямована на оцінку економічного потенціалу підприємства з позицій ділової надійності підприємства — об'єкта дослідження, зокрема, визначення ймовірності погашення підпри ємством кредиту.
Оцінювання фінансового стану підприємства – це систематичний і всебічний аналіз фінансового стану підприємства на основі використання системи показників оцінки, різних методів, прийомів та методик аналізу.
Платоспроможність підприємства – це спроможність підприємства своєчасно й повністю виконати свої платіжні зобов'язання, які випливають із кредитних та інших операцій грошового характеру, що мають певні терміни сплати.
Порівняльний аналіз – метод комплексного фінансового аналізу, в межах якого ідентифікація економічного потенціалу об'єкта аналізу здійснюється на основі інтерпретації відхилень розрахункових значень визначеної сукупності цільових показників від еталонних величин.
Постійні витрати – витрати, сума яких не залежить від зміни обсягу виробництва і реалізації продукції в межах певного часового періоду. поточної діяльності, тобто вкладається в оборотні кошти, а яка його частка капіталізується.
Предикативні моделі фінансового аналізу – це моделі передбачуваного, прогностичного характеру.
Прогнозування банкрутства – специфічна форма комплексного фінансового аналізу, спрямована на оцінку рівня ймовірності оголошення банкрутом підприємства – об'єкта дослідження.
Ранжування фінансових показників та коефіцієнтів – метод комплексного фінансового аналізу, в межах якого ідентифікація економічного потенціалу об'єкта аналізу здійснюється на основі розрахунку рангу підприємства – об'єкта дослідження.
Рефінансування дебіторської заборгованості – система фінансових операцій, яка забезпечує прискорену конверсію дебіторської заборгованості грошовими активами.
Самоокупність – спроможність підприємства повністю покривати свої витрати за рахунок отриманих доходів.
Самофінансування – фінансування розвитку підприємства (інвестиційної діяльності) виключно за рахунок власних фінансових ресурсів.
Свот-аналіз – система інтегрального аналізу, основним змістом якого є дослідження характеру сильних та слабких сторін підприємства в розрізі окремих внутрішніх факторів, а також позитивного чи негативного впливу окремих зовнішніх факторів, які обумовлюють кризовий фінансовий розвиток підприємства.
Собівартість продукції – поточні витрати підприємства в грошовій свої витрати за рахунок отриманих доходів.
Система раннього попередження та реагування – особлива інформаційна система, яка сигналізує керівництву про потенційні ризики, які можуть насуватися на підприємство як із зовнішнього, так і з внутрішнього середовища та повернення.
Темп інфляції – показник, який характеризує розмір знецінення (зниження споживної вартості) грошей у певний період у відсотках до їх номіналу на початок періоду.
Фінансова гнучкість – спроможність підприємства швидко формувати необхідний обсяг фінансових ресурсів за неочікуваної появи високоефективних фінансових пропозицій чи нових можливостей прискорення економічного розвитку.
Фінансова діяльність – цілеспрямована система заходів щодо забезпечення залучення необхідного обсягу капіталу з зовнішніх джерел і своєчасне й повне виконання зобов'язань щодо його обслуговування
Фінансові інвестиції – вкладення грошових коштів у придбання корпоративних прав, цінних паперів, інших фінансових інструментів.
Фінансова звітність – бухгалтерська звітність, що містить інформацію про фінансовий стан, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства за звітний період.
Фінансова рівновага – характеристика стану фінансової діяльності підприємства, за якого потреба в збільшенні основного обсягу активів підприємства балансується із можливостями підприємства щодо формування його фінансових ресурсів за рахунок власних джерел.
Фінансова стійкість підприємства – це його спроможність забезпечити фінансову діяльність за рахунок власних коштів, не допускаючи невиправданої кредиторської заборгованості та своєчасно розраховуватись за своїми зобов'язаннями.
Фінансовий аналіз – процес дослідження фінансового стану та результатів фінансової діяльності підприємства з метою виявлення резервів підвищення його ринкової вартості й забезпечення ефективного розвитку.
Фінансовий стан підприємства – комплексне поняття, яке є результатом взаємодії всіх елементів системи фінансових відносин підприємства, визначається сукупністю виробничо-господарських факторів і характеризується системою показників, що відображають наявність, розміщення і використання фінансових ресурсів.
Фінансовий стан – рівень збалансованості окремих структурних елементів активів і капіталу підприємства а також рівень ефективності їх використання
Фінансові ресурси – сукупність грошових коштів які формуються з метою фінансування розвитку підприємства в майбутньому періоді.
Фінансування – процес вибору напрямків, форм і періодів використання фінансових ресурсів з метою забезпечення економічного розвитку й зростання ринкової вартості підприємства.
Формалізовані методи фінансового аналізу – це методи аналізу, в основу яких покладені жорстко формалізовані аналітичні залежності.
Функціонуючий капітал – це величина власних оборотних коштів, яка характеризує ту частину власного капіталу підприємства, що є джерелом покриття поточних активів підприємства (тобто активів, які мають період обороту менше, ніж один рік).
Цілісний майновий комплекс – господарська одиниця із завершеним технологічним циклом виробництва продукції, надання робіт чи послуг, подальше подрібнення із продовженням нормальної фінансово-господарської діяльності.
Цільова функція – форма організації комплексного аналізу в окремому випадку, що передбачає визначення мети та завдань дослідження підприємства, специфіки об'єкта дослідження, його інформаційної бази, формалізацію представлення результатів комплексного фінансового аналізу.
Цільовий показник – фінансовий показник або коефіцієнт, прийнятий за критерій консолідації та узагальнення вхідної фінансової інформації.
НАВЧАЛЬНЕ ВИДАННЯ
ФІНАНСОВИЙ АНАЛІЗ
МЕТОДИЧНІ ВКАЗІВКИ
до виконання курсових робіт
для студентів освітно-кваліфікаційного рівня „бакалавр”
напряму підготовки 6.030508 «Фінанси і кредит»
Укладачі Гориславець П.А., канд. екон. наук, доц.,
Фаринович І.В., ст. викл.,
Кобилецька О.І., ст. викл.
Комп’ютерне верстання Ольги Кобилецької
Електронний ресурс. Режим доступу: www.ippt.lviv.ua
Видавничий відділ
Н-Н Інституту підприємництва та перспективних технологій