Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
Лекція 7: Франція в ХVII - ХVІІІ ст.
Правління Людовіка ХІІІ
Людовік ХІІІ став королем в 1610 р. у віці 8 років, тому регентом стала його мати Марія Медичі. Вона відступила від політики Генріха IV і уклала союз із Іспанією шляхом шлюбу Людовіка ХІІІ з Анною Австрійською, дочкою короля Іспанії Філіпа ІІІ Габсбурга. Цей шлюб викликав занепокоєння у дворян-гугенотів, але М. Медичі вдалося з ними домовитись. Після досягнення повноліття Людовик XIII підтвердив Нантський едикт та скликав Генеральні штати, які, правда, не мали особливого значення.
Після того, як в 1617 р. Людовік XIII почав самостійне правління він знаходився під впливом свого наставника герцога де Люіня. В 1619 р. М.Медичі підняла повстання проти сина, але воно було не вдалим. Король вирішує помиритися з матір'ю і відповідно до Ангулемського договору від 30 квітня 1619 р. М.Медичі отримує Шинон та Анжер, але втрачає доступ до влади. Невдоволена своїм становищем в державі, М. Медічі починає громадянську війну, яка закінчується її поразкою в серпні 1620 р. Бажаючи досягти примирення з матір'ю Людовік XIII дозволяє їй повернутися у Париж. Але вона ставить йому умову, що повернеться лише тоді, якщо в Королівську раду буде введений її фаворит єпископ Люсонський Рішельє.
В 1624 р. король призначає Рішельє першим міністром. Арма́н Жан дю Плессі, герцог де Рішельє, Кардина́л Ришельє, на прізвисько «Червоний герцог» (9 вересня 1585, Париж - 4 грудня 1642, Париж)
Рішельє, який пізніше стає кардиналом, зосереджує в своїх руках всі важелі управління королівством. Для об'єднання держави та зміцнення влади короля він відбирає в 1628 р. у гугеноів м.Ла-Рошель, а в 1629 р. своїх привілеїв були позбавлені протестанти Лангедока. З іншого боку Рішельє помилував захисників Ла-Рошелі, і підтвердив релігійні свободи гугенотів. Протягом 1628-1631 р., було зміцнено вплив Франції в Італії, а також було здобуто ряд перемог над іспанськими та австрійськими Габсбургами.
Всередині держави зміцнювався абсолютизм. Було придушено «фронду принців» та страчено герцога Монморансі. Людовік XIII весь час захищав свого міністра від інтриг родичів, серед яких особливо виділявся принц Гастон Орлеанський. Він намагався усунути кардинала Рішельє, а згодом, за допомогою Іспанії стати королем.
В часи правління Людовіка ХІІІ розпочалося будівництво потужного флоту. Крім того, король піклувався про розвиток та управління Нової Франції. В цей час були організовані поселення в Квебеці - на захід від річки св. Лаврентія; і від міста Квебек до Монреаля. Створюється система податкового контролю, карбується перший луїдор.
Будучи побожним, Людовик XIII в 1638 р. посвячує Францію Богоматері. Король піклувався про розвиток мистецтва у Франції, хоча назвати його меценатом важко. Він допомагав художникам відвідувати Італію та вчитися там; запросив художників Ніколя Пуссена та Філіпа де Шампена прикрашати Лувр. Кардинал Рішельє помер за декілька місяців до смерті самого короля і його спадкоємцем став кардинал Мазаріні.
Правління Людовіка XIV
Людо́вік XIV (1638 - 1715) - французький король, який правив з 1643 по 1715 р. У Франції його називали Богоданний (22 роки у Людовіка XIII та Анни Австрійської не було дітей), а також «король-дитя», і «король-сонце». До 1661 р. країною фактично керував кардинал Джуліо Мазаріні, але пізніше Людовік отримав абсолютну владу, дотримуючись кредо: «Держава - це я». Офіційно Людовік XIV був коронований 7 червня 1654 року в Реймсі. На престолі Франції король був протягом 72 років - довше за всіх інших європейських королів в історії (із монархів Європи довше при владі були тільки деякі правителі дрібних князівств Священної Римської імперії).
Своє правління Людовік ХІV розпочав з фінансової реформи, оскільки державна скарбниця була на межі банкрутства. У 1665 р. генеральним контролером фінансів Людовік ХІV призначив Жана Батіста Кольбера, який зменшив державний борг за допомогою ефективнішої системи оподаткування. Разом із королем Кольбер розробив план сприяння комерції та торгівлі в країні, дотримуючись політики меркантилізму (зовнішня торгівля). Заохочувалося виникнення нових підприємств, була встановлена політика сприяння мануфактурникам та винахідникам, зокрема ліонським виробникам шовку. У Францію запрошувалися ремісники й фахівці з Європи, наприклад, склодуви з Італії, сталевари зі Швеції, кораблебудівники з Нідерландів. Так Кольбер намагався зменшити залежність Франції від експорту й обмежити витік дорогоцінних металів. Людовік ХІV провів військову реформу, за допомогою міністра Лувуа Летелльє. Дні, коли генерали затягували прикордонні війни, і не зважали на накази зі столиці, минули. Стара військова аристократія втратила монополію на вищі військові посади і звання. Летельє модернізував армію, реорганізував її в професійну, дисципліновану силу. Він намагався покращити матеріальне становище солдатів й підняти престиж армії.
Законодавчі реформи Людовіка ХІV вводилися в дію через численні Великі декрети. Франція в той час була в такому становищі, що кожна провінція мала своє звичаєве право. Співіснували 2 правові традиції - звичаєве право на півночі та римське право на півдні. Кодекс Людовика, виданий в 1667 р., зробив спробу встановити єдині правила цивільних процедур у всій країні. Він регулював права парламентів, встановив обов'язкову реєстрацію хрещень, шлюбів та смертей не церковними, а державними органами. Помер Людовик XIV 1 вересня 1715 р. від рани, отриманої на полюванні. Наступником короля став його правнук Людовик XV.
Людовік XV
Людовік XV (прізвисько Улюблений) - король Франції 1715-1774 р. В історію він увійшов як любитель жінок, віддаючи їм перевагу перед управлінням державою. В результаті він програв Семирічну війну (1756-1763), внаслідок чого Франція втратила низку колоній, зокрема Канаду і о-ви у Вест-Індії.
Людовік XV вступив на престол у віці 5 років під опікою регента Філіпа Орлеанського, племінника попереднього короля. У 1726 р. Людовік XV оголосив, що бере владу в свої руки, але насправді влада перейшла до кардинала Флері, який керував країною до 1743 р. Правління Флері можна характеризувати так: внутрішня політика - відсутність реформ, звільнення духовенства від сплати податків, переслідування протестантів, спроби впорядкувати фінанси і впроваджувати політику економії; в зовнішній політиці - війни за польську та австрійську спадщину. Перша війна приєднала до володінь Франції Лотарингію, на престол якої був зведений тесть короля Станіслав Ліщинський. Друга, завершилась Аахенським договором 1748 р., за яким Франція поступилася Англії своїми володіннями в Нідерландах.
Після смерті Флері Людовік XV нікого не призначив першим міністром. Це призвело до того, що кожен з міністрів керував своїм міністерством незалежно від інших. На короля в цей час мали вплив його коханки, зокрема в 1745 р. король потрапив під вплив маркізи де Помпадур, яка марнотратством розорювала країну. Паризьке населення вороже ставилося до короля, а в 1757 р. на нього було скоєно замах.
Тяжкий фінансовий стан країни викликав необхідність фінансової реформи. Було запропоновано ввести прибутковий податок на всі стани держави, у тому числі і на духовенство. Але наштовхнувшись на опір духовенства проект залишився без виконання.
Економічне становище Франції було дуже складним. Для покриття фінансових витрат потрібні були нові податки, але паризький парламент в 1763 р. відмовився їх ввести. У відповідь на це, Людовік оголосив парламенти простими судовими установами, які повинні підкорятися королю. Але парламент продовжував чинити опір.
Нова коханка короля, Дюбаррі, підмовила його на більш рішучі дії. В ніч з 19 на 20 січня 1771 р., до всіх членів парламенту були відправлені солдати з вимогою вияснити чи бажають вони підкорятися наказам короля. Більшість відповіла негативно, тому 20 січня 1771 р. було оголошено, що король позбавляє парламентарів посад, незважаючи на те, що їхні посади були ними куплені по життєво. Замість парламентів були встановлені нові судові установи, до яких входили лише ті, хто висловив підтримку королю.
Людовік XV не зважав на народне невдоволення. Зачинившись у Оленячому парку (комплекс маленьких будиночків у Версальському парку, де проживали на повному утриманні королівські наложниці), король займався особистими справами і в перервах полюванням, а коли йому вказували на небезпеку, що загрожувала престолу, і на тяжке становище народу, він відповідав: «Монархія протримається доти, поки живе король».
Смерть Людовіка ХV 10 травня 1774 р. викликала у народу великий ентузіазм з надією на покращення життя при наступному королі.
Соціально - економічний розвиток Франції у XVII ст.
У Франції XVII ст. зберігалася феодальна власність на землю. Земля в переважній більшості складалася з «ф'єфів» (феодів), тобто власники формально «отримували» її від сеньйорів: від королів - герцоги і маркізи, від них - графи і барони і т.д. Фактично земля належала пануючому прошарку. Техніка сільського господарства була примітивною - саморобна дерев'яна соха, мотика і заступ були головними с\г знаряддями. Приблизно половина всієї землі у Франції - у різних провінціях від 30 до 60% - знаходилася в утриманні селян. Основною формою селянського землекористування у Франції XVII ст. була цензива - спадкове селянське землеволодіння, зі щорічною виплатою сеньйору.
Молодші сини знатних родів нерідко одержували духовний сан. Призначення на церковні посади було правом короля, і він використовував його для підтримки дворянства. Всі вищі церковні посади - архієпископів, єпископів, абатів - роздавались французькій знаті, будучи для неї солідним джерелом доходу. Доходи церкви власне з церковних землель, але також з десятини, що збиралася на користь церкви з селянських господарств.