Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
PAGE 24
Змістовий модуль №2 «Основи діагностики, лікування та профілактики основних хвороб органів травлення»
Тема № 9. «Цироз печінки (ЦП)»
Актуальність
Незважаючи на значні успіхи в діагностиці захворювань органів травлення на практиці в ряді випадків не вдається установити конкретний нозологічний діагноз. В основному це стосується хронічних дифузійних захворювань печінки (ХДЗП) — ЦП (ЦП), що протікають з досить неспецифічними клінічними проявами (дискомфорт у правому підребер'ї, астенія, жовтяниця, гепатомегалія, біохімічні зміни та ін.). Найчастіше лікар, не маючи можливості провести морфологічне дослідження печінки, тобто її пункційну біопсію (ПБП), формулює діагноз на емпіричному, а виходить, недостатньо доказовому рівні.
В останні роки в світі щороку від вірусних цирозів та вірусозалежних гепатокарцином помиає біля 2 млн чоловік. Показники смертності від алкогольних ЦП в розвинутих країних близьки до таких від вірусних ЦП.
Навчальні цілі:
Що повинен знати студент?
Що студент повинен вміти?
видаляти основні клінічні та фізикальні синдроми ЦП;
інтерпритувати результати біохімічних та імуноферментних досліджень;
інтерпритувати дані біопсії печінки;
інтерпритувати дані інструментальних методів дослідження печінки;
оцінити відповідіність конкретного пацієнта критеріям успішної терапії;
провести диференційний діагноз;
призначати схему лікування хворим на ЦП.
Перелік практичних навичок, які студент повинен засвоїти
обстеження живота;
огляд живота;
поверхнева пальпація живота;
глибока методична ковзна пальпація органів черевної порожнини за Образцовим-Стражеском;
огляд шкіри та слизових оболонок;
фізикальні дані обстеження печінки.
Зміст теми:
Цироз печінки - прогресуюче дифузне хронічне полiетiологічне захворювання печінки, яке характеризується значним зменшенням маси функціонуючих гепатоцитів, вираженим фiброзом із порушенням структури печінкової дольки та судинного русла печінки.
ЕТІОЛОГІЯ ТА ПАТОГЕНЕЗ ЦП
ЦП - кінцева стадія еволюції багатьох запально-некротичних та дегенеративно-некротичних патологічних процесів у печінці. Постгепатитний ЦП становить 50-80% всіх випадків. Вірусний ЦП є наслідком вірусних гепатитів, певне значення мають туберкульоз, сифiлiс, бруцельоз, глистяні iнвазiї, особливо опiсторхоз. Сприяють циротичній трансформацiї аліментарні огріхи - білкове голодування, дефіцит вітамінів (особливо В-12, В-6, Е), зловживання алкоголем. Окрему групу становлять ЦП у хворих на колагенози - червоний вовчак, ревматоїдний артрит. У 40% хворих етіологія ЦП залишається нез'ясованою.
У механізмі розвитку алкогольного ЦП провідна роль належить повторним атакам гострого алкогольного гепатиту. Прогресування захворювання пов'язане з некрозом паренхiми печінки, збільшенням синтезу колагену, зниженням та спотворенням регенерації печінки. Некроз гепатоцитів зумовлений впливом етанолу та продуктів його метаболiзму. Характерне різке збільшення синтезу колагену, зумовлене гiпоксiєю тканини, стимуляцією колагеногенезу продуктами розпаду гепатоцитів. Потужним стимулятором фiброзної тканини є алкогольний гiалiн. Крім того, алкоголь блокує деградацію колагену. Важливим фактром, який сприяє трансформації алкогольного фiброзу печінки в цироз, є перивенулярний склероз. Розвиток вираженого фiброзу навколо центральних вен викликає ранню постсинусоїдальну портальну гіпертензію. Етанол також пригнічує регенерацію печінки внаслідок пошкодження мiтохондрій гепатоцитів, порушення обміну білків та нуклеїнових кислот.
Певне значення мають патологічні iмунні реакції з утворенням антитіл проти печінкових клітин, iмунних комплексів, антитілозалежного цитолізу гепатоцитів. Некроз гепатоцитів при впливі алкоголю - результат безпосереднього токсичного ушкодження та iмунного цитолiзу. Алкогольний гiалiн є антигеном, що активує реакції гуморального та клітинного iмунiтету. У сироватці крові хворих на алкогольний гепатит підвищується вміст антигену алкогольного гiалiну (АgАН) та антитіл до нього (АbАН). При прогресуванні захворювання титр АgАН знижується, а титр АbАН різко збільшується. У хворих на гострий алкогольний гепатит або активний алкогольний ЦП у печінці виявляються iмунні комплекси АgАН+АbАН, що відносяться до iмуноглобулiнів А та G. Дані iмунологічні комплекси обумовлюють хемотаксис клітин із цитотоксичною активністю та некрози гепатоцитів. У складі iнфiльтратів портальної строми печінки при алкогольному гепатиті переважають Т-лiмфоцити (до 90%), більшість з яких мають властивість цитотоксичностi проти аутологічних клітин печінки. Лімфокіни, які виділяються сенсибiлiзованими лiмфоцитами, є додатковими факторами фiброгенезу. Лiмфоцити iнфiльтратів сенсибiлiзовані до алкогольного гiалiну - проявляють цитотоксичність до клітин, які містять алкогольний гiалiн.
Не виключений і механiзм розвитку алкогольного ЦП без атак гострого алкогольного гепатиту - прогресуючі перицелюлярний та перивенулярний фiброз призводять до утворення фiброзних септ, які поділяють паренхiму. Порушення нормального току крові, лiмфи, жовчі призводить до тяжких некротичних уражень із вторинною запальною iнфiльтрацією та розвитком ЦП.
Темпи розвитку ЦП залежать передусім від ступеню активності передуючого гепатиту. ЦП у хворих на хронічний активний гепатит помірної активності розвивається повільніше, ніж при високій активності. Темп трансформацiї знижується на фоні лікування iмунодепресантами. На ранніх стадіях розвитку ЦП більше значення має iмунний компонент патологічного процесу. У клітинах гепатоцитів знаходиться персистуючий вірус, що iндукує iмунне ушкодження печінки - iмунний цитолiз гепатоцитів. Розвиваються східчасті некрози гепатоцитів печінкових дольок з їх вторинною запальною iнфiльтрацією, при вірусних цирозах iнфiльтрати складаються здебільшого з лiмфоцитів, макрофагів, плазматичних клітин.
На більш пізніх етапах захворювання на перший план виходить ішемічне ушкодження печінки, що нерідко стає не тільки вирішальним, але й єдиним чинником прогресування цирозу. Ішемічне ушкодження печінки зумовлене судинною перебудовою органу, що наступає внаслідок порушення кровообігу в синусоїдах печінкових дольок. Синусоїди та перисинусоїдальний простір заповнюються колагеновими волокнами, що ускладнює потік крові. Розвивається синусоїдальна та перисинусоїдальна портальна гіпертензія. Фiброзування, "капiляризація" синусоїдів викликає гiпоксичне ушкодження гепатоцитів, їх некроз із наступним заміщенням сполучною тканиною. Гiпоксiя збільшує вираженість процесів фiброгенезу. Склероз печінкових синусоїдів - морфологічний маркер циротичної трансформацiї печінки. Після виникнення синусоїдальної портальної гіпертензії навколо дольок починають формуватися судинні анастомози, по яким йде обвідний потік крові з гілок печінкових артерій та воротної вени, обминаючи печінкову дольку, у систему печінкових вен. Кровообіг по гілкам воротної вени у значній мірі блокований клітинними iнфiльтратами, фiброзною тканиною, несправжніми дольками. Тому венозна кров воротної вени шунтується по внутрiшньопечінковим порто-центральним та позапечінковим портокавальним анастомозам. Кровопостачання уражених дольок відбувається в основному за рахунок артеріальної крові - циротично змінені дольки оточує потужна судинна сітка анастомозів, здебільшого артеріальних. Виключення значної частини паренхiми печінки внаслідок шунтування крові супроводжується різким прогресуванням печінкової недостатності.
Запальний процес у міждольковій стромі може поширюватися і на стінку печінкових вен, несправжні дольки частково або повністю блокують кровообіг по розміщеним поряд венам - приєднується постсинусоїдальний компонент портальної гіпертензії. Декомпенсація порушеного кровопостачання циротичної печінки призводить до ішемічних некрозів гепатоцитів. Особливо важкі порушення печінкового кровообігу розвиваються на фоні шлунково-кишечних кровотеч - виникають масивні центролобулярні некрози, що можуть поширюватися на великі ділянки паренхiми. Ішемічні некрози печінки супроводжуються клітинною iнфiльтрацією з наступним заміщенням сполучною тканиною.
Певне значення має і ураження системи. Порушення архітектоніки печінкових дольок супроводжується деформацією, порушенням прохідності жовчних капiлярів. Несправжні дольки та фiброзні септи викликають обструкцію більш крупних жовчних протоків - розвивається периферичний холестаз, який поглиблює ушкодження гепатоцитів.
КЛАСИФІКАЦІЯ ЦП
(Акапулько, 1974)
А. За морфологією:
1. Макронодулярні (крупновузлові).
2. Мікронодулярні (мілковузлові).
3. Змішані.
Б. За етіологією:
1. Природжені (хвороба Рендю-Ослера-Вебера, амiлопектиноз, дефіцит 1-альфатрипсину, таласемiя, гемохроматоз, хвороба Вiльсона-Коновалова).
2. Неповний бiлiарний цироз внаслідок кiстозного фiброзу.
3. Спричинений медикаментами або хімічними речовинами.
4. Алкогольний цироз.
5. Після інфекції: вірусного гепатита типу В, типу А, природженого сифiлiсу.
6. Нутрiтивні порушення - після операцій кишечних анастомозів з приводу ожиріння.
7. Наслідки обтурацiї жовчних шляхів, повторний бiлiарний цироз.
8. Вторинний цироз при пасивному венозному застої.
9. Невідомої етіології: криптогенний цирроз, первинний бiлiарний цироз.
В. За клінічним перебігом:
1. Кровотечі з верхніх відділів шлунково-кишечного тракту.
2. Печінкова прекома й кома.
3. Асцит.
4. Гепаторенальний синдром.
5. Трансформація у цироз-рак.
6. Тромбоз воротної вени.
7. Гiперспленiзм.
КЛАСИФІКАЦІЯ ЦП
(А.С.Логінов, Ю.Е.Блок, 1987)
I. Етіологічний варіант:
1. Вірусний. 2. Алкогольний. 3. Аутоімунний. 4. Токсичний. 5. Генетичний. 6. Кардіальний. 7. Внаслідок внутрішньо- і позапечінкового холестазу. 8. Кріптогенний.
II. Морфологічний варіант:
Мікронодулярний. 2. Макронодулярний. 3. Змішаний мікромакронодулярний. 4. Неповний септальний.
III. Стадія печінкової недостатності:
1. Компенсована (початкова). 2. Субкомпенсована. 3. Декомпенсована.
IV. Стадія портальної гіпертензії:
V. Активність і фаза:
1. Загострення (активна фаза: мінімальна, поміркована, виражена активність). 2. Ремісія (неактивна фаза).
VI. Перебіг:
1. Стабільний. 2. Повільно прогресуючий. 3. Швидко прогресуючий.
КЛАСИФІКАЦІЯ ЦП
(Уніфікована клініко-статистична класифікація
хвороб органів травлення, УкрНДІГ, 1998)
Морфологія: - мікронодулярний
макронодулярний
зішаний
біліарний
Фаза:
активний
з мінімальною активністю (АЛТ нижче 3-х норм)
з помірною активністю (АЛТ від 3 до 5 норм)
з вираженою активністю (АЛТ вище 5 норм)
неактивний
Етіологія: - асоційований з вірусом B
асоційований з вірусом B і D
асоційований з вірусом C
асоційований з вірусом G
криптогений
Стадія:
у стадії компенсації (зміни біохімічних показників відсутні або слабовиражені, легко підлягають корекції)
у стадії субкомпенсації (помірно виражені набряковий і геморагічний синдроми, вміст альбумінів вище 40%, протромбіновий індекс до 70%)
у стадії декомпенсації (виражені набряково-асцитичний, геморагічні синдроми, вміст альбумінів нижче 40%, протромбіновий індекс нижче 60%)
ускладнений портальною гіпертензією:
I ступеня – варикозно розширені вени стравоходу, гемороїдальні вени, спленомегалія, гепатомегалія
II ступеня – виражене розширення вен стравоходу, асцит, спленомегалія, гепатомегалія
III ступеня – асцит, набряки, неефективність консервативної терапії
ускладнений гіперспленізмом
ускладнений печінково-нирковою недостатністю
уксладнений кровотечею з вен стравоходу або гемороїдальних вен
ускладнений тромбозом воротної вени
ускладнений печінково-клітинною недостатністю
I ступінь тяжкості
(Нв 100-110 г/л, тромбоцити 150-180х10 9, альбумінів 40-50%, гама-глобулінів до 30%, ПТІ 60-80%, фібриноген 2-4 г/л, АЛТ вище 5 норм)
II ступінь тяжкості
(Нв 85-100 г/л, тромбоцитів 100-150х10 9, альбумінів 30-40%)
КЛІНІЧНІ ПРОЯВИ ЦП
Клiнічно ЦП проявляється астенічним, диспепсичним, абдомiнально-больовим, вегетодистонічним, холестатичним синдромами, які вже описувалися у попередньому розділі. Гарячковий та суглобовий синдроми можуть розвитися в активній стадії цирозу печінки. Вираженість симптомів залежить від етіології, активності та стадії процесу. Максимальної вираженості при цирозі досягає синдром печінкової недостатності внаслідок зниження маси функціонуючих гепатоцитів.
СИНДРОМ ПОРТАЛЬНОЇ ГІПЕРТЕНЗІЇ специфічний для ЦП.
РОЗШИРЕННЯ ПІДШКІРНИХ ВЕН
Розширення підшкірних вен передньої стінки живота - достовірна ознака портальної гіпертензії. Вени передньої стінки живота є анастомозами між системами воротної вени та нижньої порожнистої вени. По колатералям, розміщеним вище пупка, кров із воротної вени надходить до верхньої порожнистої вени, по колатералям нижче пупка - у нижню порожнисту вену. При утрудненні току крові по нижній порожнистій вені розвиваються колатералi між системами нижньої та верхньої порожнистих вен, які розташовані у бокових відділах черевної стінки. Виражені анастомози навколо пупка називають "головою медузи".
АСЦИТ
Асцит різного ступеню вираженостi може спостерігатися при всіх формах цирозів. Можливий раптовий чи поступовий, на протязі кількох місяців, розвиток асциту. У 25% хворих на цироз асцит є першою ознакою захворювання.
Ранніми ознаками формування асциту є збільшення маси тіла, негативний баланс дiурезу. Перкуторно виявляють притуплення перкуторного тону над фланками і у нижній половині живота, які переміщуються при переміні положення тіла. Внаслідок асциту черевна стінка різко розтягнута і стоншена, на ній з'являються білі стрiї, пупок випинається назовні. Підвищення внутрішньочеревного тиску сприяє утворенню гриж - пупочної та стегнової. Великий асцит викликає підйом діафрагми з поворотом серця та зміщенням верхівкового поштову вліво, збільшенням тиску в малому колі кровообігу з набуханням шийних вен. Транссудація асцитичної рідини у порожнину плеври через щілини у сухожиловій частині діафрагми може викликати гiдроторакс, частіше правосторонній. При оглядовій рентгенографiї органів черевної порожнини визначається високе стояння куполу діафрагми.
Неiнфікована асцитична рідина при цирозі печінки найчастіше є стерильним транссудатом з відносною густиною, меншою за 1015, низьким вмістом білку (менше 25-30 г/л) та невеликою кількістю лiмфоцитів і мезотелiальних клітин. Число лейкоцитів становить майже 280 у 1 мкл, в тому числі до 27% паличкоядерних нейтрофiлів.
Асцит зумовлений гiпоальбумiнемiєю, зниженням осмотичного тиску плазми, портальною гіпертензією, підвищенням рівню альдостерону із затримкою натрiю й води у організмі, підвищенням проникності мембран судин. Підвищення синусоїдального гідростатичного тиску при внутрiшньопечінковій портальній гіпертензії призводить до підвищення транссудацiї багатого білком фiльтрату через стінки синусоїдів у простір Дiссе, різкого збільшення утворення печінкової лiмфи до 15-20 л на добу (в нормі - 8-9 л). Частина лiмфи надходить до великого кола кровообігу через систему лiмфатичних судин печінки та грудний лiмфатичний проток, інша частина лiмфи просочується у порожнину очеревини. Накопичення асцитичної рідини супроводжується зниженням ефективного об'єму плазми крові, який циркулює в судинах, що викликає активацію ренiн-ангiотензин-альдостеронової системи. Гiперальдостеронiзм (зумовлений ще й зниженням клiренсу альдостерону в печінці) викликає підвищення реабсорбцiї натрiю та води у нирках, згодом велика частина натрiю затримується в iнтерстиціальній та асцитичній рідинах.
СПЛЕНОМЕГАЛІЯ ТА СИНДРОМ ГІПЕРСПЛЕНІЗМУ
Збільшення селезінки спостерігається у 80% хворих на ЦП. Причиною спленомегалiї є компенсаторна iмунна реакція (макрофаги селезінки беруть на себе функцію зірчастих ретикулоцитів печінки) та застійна венозна гіпертрофія, зумовлена портальною гіпертензією.
Синдром гiперспленiзму є результатом значної iнтенсифікацiї та перекручення нормальної функції селезінки по елiмiнацiї "старих" клітин крові та регуляцiї кістковомозкового кровотворення. Гiперспленiзм проявляється анемією, частіше нормоцитарною або макроцитарною, лейкопенiєю з нейтропенiєю та лiмфоцитопенiєю, тромбоцитопенiєю незрілих попередників еритроцитів і тромбоцитів. У кістковому мозку у хворих на ЦП виявляється плазмоклітинна реакція. Вираженість периферичної цитопенiї при цирозі пропорційна величині внутрiшньоселезінкового тиску, тобто ступеню портальної гіпертензії. Швидке наростання цитопенiї часто є провісником шлунково-кишечної кровотечі.
ГІПЕРКІНЕТИЧНИЙ ТИП КРОВООБІГУ спричинений зниженням скорочувальної спроможності міокарду. Спостерігається прискорення ритму, збільшення ударного об'єму серця внаслідок зниження тонусу периферичних судин, підвищення об'єму циркулюючої крові. На розгорнутій стадії цирозу з'являється безліч легеневих артерiовенозних шунтів, зкидання крові зліва направо викликає розвиток застою крові у малому колі кровообігу, перевантаження і декомпенсацію правого шлуночку. Клiнічно це проявляється стійкою тахікардiєю, задишкою, цианозом, "барабанними паличками". Серцеві глікозиди неефективні.
ДОДАТКОВІ ДІАГНОСТИЧНІ ТЕСТИ
Використовуються ті ж додаткові дослідження, що й при хронічних гепатитах.
УЛЬТРАЗВУКОВЕ ДОСЛІДЖЕННЯ
У хворих на ЦП найбільш часто визначається збільшення печінки різної вираженості, але можлива й атрофія печінки - печінка визначається тільки при огляді через міжреберні проміжки. Характерна нерівність контуру вентральної поверхні печінки виступів. ЦП супроводжується грубим порушенням ехоструктури органу. Між правою та лівою долями печінки часто визначається широка смуга високої ехогенностi, у паренхимі визначаються щільні стрічковидні структури, які нерідко зливаються з капсулою печінки.
У всіх хворих є грубі порушення судинної структури печінки: значно знижується кровонаповнення судин, по щільності судини наближаються до навколишніх тканин, дрібні судини не визначаються. Деформується архітектоніка судинного русла печінки - видимі судини впадають у більш крупні під кутом 45", різко знижується калiбр печінкових вен, судини стають звивистими. Типове зниження еластичностi печінки - орган настільки ущільнений, що при пальпацiї не прогибається, а зміщується повністю.
Ультразвукове сканування дозволяє здійснити ранню діагностику портальної гіпертензії. Найбільш ранньою морфологічною ознакою портальної гіпертензії є збільшення діаметру портальних вен понад 15 мм та збільшення діаметру селезіночних вен понад 10 мм, реканалiзація пупочних вен, спонтанні судинні шунти. Пізніше формується збільшення селезінки. Ехолокація дозволяє діагностувати накопичення асцитичної рідини навіть у мінімальній кількості - спочатку навколо печінки, після цього у бокових відділах живота, в малому тазі.
БІОХІМІЧНІ ДОСЛІДЖЕННЯ
СИНДРОМ ЦИТОЛІЗУ
Накопичення у сироватці крові внутрішньоклітинних ферментів свідчить про некротичні процеси в організмі. Ферментами, індикаторами цитолiзу (індикаторні ферменти) гепатоцитів є трансамiнази (АСТ, АЛТ), дегiдрогенази (глутаматдегiдрогеназа ГДГ, лактатдегiдрогеназа -ЛДГ), підвищення рівня заліза та вітаміну В-12 у сироватці крові. Вивільняння ферментів з гепатоцитів відбувається або внаслідок підвищеної проникності клітинних мембран, або внаслідок руйнування клітин. Некротизовані гепатоцити вже не можуть викликати гiперамiнотрансфераземiю. Активність цитозольних ферментів (АЛТ, ЛДГ) підвищується і при порівняно нетяжких процесах. Активність мiтохондрiальних ферментів (АСТ, ГДГ) збільшується тільки при тяжких некротичних процесах.
СИНДРОМ ХОЛЕСТАЗУ. Екскреторні ферменти, індикатори холестазу, розташовані на плазматичній мембрані гепатоцитів та у клітинах жовчних канальців. Підвищення їх активності у крові є результатом ферментативної iндукцiї (підвищеного синтезу) і підвищеної проникності мембран гепатоцитів. Обструкція потоку жовчі на рівні внутрiшньопечінкових холангiол або позапечінкових жовчних шляхів супроводжується вибірковою стимуляцією синтезу екскреторних ферментів.
Індикаторами холестазу є мембранозв'язані ферменти - лужна фосфатаза, гама-глутамiлтранспептидаза (ГГТП), лейцинамiнопептидаза (ЛАП), 5-нуклеотидаза. Характерне порушення пiгментного обміну - підвищення рівня кон'югованого (прямого) бiлiрубiну, загального бiлiрубiну сироватки крові. Холестаз супроводжується накопиченням холестерину в сироватці крові.
СИНДРОМ ІМУННОГО ЗАПАЛЕННЯ. Підвищений вміст загального білку сироватки крові внаслідок накопичення глобулiнів, особливо бета- і гамаглобулiнів. Позитивні осадочні колоїдальні проби - тимолова, сулемова, формолова. Підвищений рівень iмуноглобулiнів А, М, G.
СИНДРОМ НЕДОСТАТНОСТІ СИНТЕТИЧНОЇ ФУНКЦІЇ ПЕЧІНКИ. Про зниження синтетичної функції печінки свідчить зниження рівня альбумiнів крові, які утворюються тільки у печінці, зниження вмісту білків протромбiнового комплексу та інших ферментів системи зсідання крові. Різке зниження активності ферменту холiнестерази може призвести до зниження вмісту естерифікованого холестерину в сироватці крові.
СИНДРОМ ПЕЧІНКОВОЇ ГІПЕРАЗОТЕМІЇ. Характерне підвищення загального азоту сироватки крові та накопичення ароматичних амінокислот (тирозину, фенiлаланiну, триптофану), фенолів та iндикану.
ІМУНОЛОГІЧНІ ПОРУШЕННЯ. Зміни показників гуморального iмунiтету полягають у підвищенні вмісту iмуноглобулiнів А, М, G та накопиченні у сироватці крові циркулюючих імунних комплексів (ЦІК), що свідчить про підвищену антитілоутворюючу активність iмунокомпетентних клітин.
РАДІОНУКЛІДНІ ДОСЛІДЖЕННЯ
При ЦП є грубі порушення основних показників клiренсу радiофармпрепарату: час напівперіоду клiренсу крові подовжується до 10 хвилин, час досягнення максимума концентрації у паренхимі печінки - до 44 хвилин, напівперiод екскрецiї фармпрепарату з печінки - до 200 хвилин. Спостерігаєтсья виражена деформація сцинтiграфічного зображення - розподіл колоїду в печінці нерівномірний, крупновогнищева нерівномірність розподілу по всьому контуру печінки (в місцях посиленого розростання сполучної канини накопичення фармпрепарату знижене). Нерідко визначається збільшення у розмірах і більш інтенсивне зображення лівої долі, тоді як права доля зменшується у розмірах і менше накопичує фармпрепарат.
Часто спостерігається зменшення розмірів печінки внаслідок різкого зниження накопичення фармпрепарату у крайових зонах, при цьому розміри печінки, що визначаються даним методом та ехосонографічно, не співпадають. Характерна зміна співвідношення між накопиченням радiофармпрепарату в печінці та селезінці - нерідко інтенсивність зображення селезінки є більшою, ніж печінки. Структура селезінки стає неоднорідною внаслідок тромбозів та вогнищевої пролiферацiї. Можливе накопичення препарату в кістках хребта й тазу.
МОРФОЛОГІЧНІ ДОСЛІДЖЕННЯ
ЦП є незворотним процесом, характеризується фiброзом та перебудовою печінки з утворенням вузлів-регенератів та внутрiшньопечінкових судинних анастомозів. Основним морфологічним критерієм цирозу є регенераторна й фiбротична перебудова структури печінки та судинної системи органу. ЦП морфологічно проявляється порушенням архітектоніки печінкової дольки. Прогресивно збільшується кількість фiброзної тканини, що розвивається на місці мілковогнищевих або крупновогнищевих некрозів паренхiми печінки - фiброзні септи блокують центральні вени й портальні тракти, що порушує нормальний потік крові й жовчі у дольках. Найважливішою ознакою цирозу є утворення псевдодольок - ділянок паренхiми, повністю або частково "замурованих" сполучнотканинними прошарками, що виключають псевдодольку з печінкового кровообігу та лiмфотоку. Регенераторні циротичні вузлики здавлюють термiнальні розгалуження печінкових вен і портальних вен у портальних трактах, що є основною причиною портальної гіпертензії.
ОСОБЛИВОСТІ ПЕРЕБІГУ ЦП
На стадії паренхiматозно-судинної компенсації ЦП, тривалість якого може коливатися від 2 до 10 років, клінічні ознаки мізерні й неспецифічні - астенiзація, схуднення, метеоризм, відчуття тяжкості чи болю у верхній половині живота. Найважливішим симптомом є ущільнення печінки, загострення переднього краю й бугристість поверхні (характерно для макронодулярного цирозу). Спочатку спостерігається збільшення обох долей печінки, згодом - здебільшого лівої долі. Портальна гіпертензія на ранніх стадіях захворювання не виявляється. Відхилення біохімічних проб на даній стадії може бути мінімальним. Латентний перебіг ЦП спостерігається у 30-50% хворих.
Початкова стадія ЦП при скануванні (ультразвуковому, радiоiзотопному) або комп’ютерній томографії проявляється збільшенням печінки, нерідко спленомегалiєю (мал. 4.5.1), помірно підвищеним накопиченням радiонуклiду в селезінці. Найбільш достовірним діагностичним тестом є пункційна біопсія печінки з морфологічним вивченням бiоптату. Змінені показники проб, що характеризують видільну функцію печінки - антипiрiнової, бромсульфолеїнової.
З розвитком паренхiматозної та судинної декомпенсації цирозу клiніко-лабораторні прояви погіршуються. Постійного характеру набуває больовий і диспепсичний синдром, різко збільшується вираженість астеноневротичних явищ. Нерідко розвивається постійна чи періодична жовтяниця, пропасниця, геморагічні явища. З'являються печінкові знаки на шкірі - телеангiектазiї, пальмарна еритема, "малиновий", "лакований" язик, початкові прояви геморагічного діатезу: кровоточивість слизової оболонки носу та ясен, підшкірні петехiї та крововиливи, пурпура. Розвиваються ознаки важких обмінних порушень - атрофія скелетних м'язів, схуднення, деформація кінцевих фаланг пальців рук у вигляді барабанних паличок. Характерний сірувато-блідий відтінок шкіри на фоні субіктеричностi склер, можлива виражена жовтяниця, ендокринні порушення - гiнекомастiя, акне, порушення вторинного оволосіння, безплідність, у жінок дисменорея, аменорея, маткові кровотечі. Часто збільшена селезінка і є ознаки гiперспленiзму - лейкопенiя, тромбоцитопенiя.
Характерна гiпохромна анемія, зумовлена геморагiями, гемолiзом, дефіцитом заліза, фолiєвої кислоти та вітамінів В-6, В-12, пригніченням еритропоезу. Гiперспленiзм проявляється зниженням числа лейкоцитів, нейтрофiлів та тромбоцитів, лiмфопенiєю, прискоренням ШОЕ. Типова диспротеїнемiя (гiпергамаглобулiнемiя, позитивні осадочні проби, підвищення рівня загального білку на фоні зниження вмісту альбумiнів), підвищений вміст iмуноглобулiнів. Часто помірно підвищується рівень трансамiназ, при наявності холестазу збільшується вміст кон'югованого бiлiрубiну, лужної фосфатази та холестерину.
Третя стадія ЦП характеризується вираженою паренхiматозною і судинною декомпенсацією внаслідок критичного зниження маси функціонуючих гепатоцитів та грубого порушення циркуляції крові, лiмфи та жовчі. Паренхiматозна декомпенсація клiнічно проявляється вираженою жовтяницею, часто з холестатичним компонентом, важким геморагічним синдромом, печінковою енцефалопатією та комою. Судинна декомпенсація проявляється важкою портальною гіпертензією - різко виражена спленомегалiя з гiперспленiзмом (периферична панцитопенiя, підвищена кровоточивість), кровотечі з варикозно розширених вен стравоходу та шлунку, рефрактерний до лікування асцит (мал. 4.5.2, 4.5.3) і периферичні набряки, розширені венозні колатералi на передній черевній стінці, системна портокавальна енцефалопатія. Нерідко приєднуються інфекційно-септичні ускладнення, які разом із кровотечами є найбільш частими безпосередніми причинами летальних наслідків.
Лабораторні ознаки паренхiматозної декомпенсації - виражене зниження вмісту в сироватці крові речовин, що синтезуються печінкою: загального білку менше 65 г/л, альбумiну менше 30 г/л, холiнестерази менше 1000 Од/л, холестерину менше 2,9 ммоль/л, протромбiнового індексу менше 60%. Рівень трансамiназ навіть у найбільш тяжких випадках підвищений помірно - є наслідки цитолiзу, а не сам цитолiз.
Про перебіг ЦП судять по вираженостi основних клiніко-лабораторних синдромів - цитолiзу, холестазу, iмунного запалення, печінкової недостатності.
Легка ступінь (компенсована) функціональної недостатності печінки характеризується незначним зниженням працездатності, помірним підвищенням вмісту бiлiрубiну, незначною гiперферментемiєю, позитивною бромсульфалеїновою пробою.
Средньотяжка ступінь (субкомпенсована) функціональної недостатності печінки проявляється адинамiєю, диспепсичними явищами, зниженням апетиту, зудом шкіри, головним болем, більш вираженим збільшенням вмісту гама-глобулiнів, позитивними осадочними пробами, гiперферментемiєю, підвищенням вмісту вітаміну В-12 та заліза у крові. Більш виражені ознаки печінкової недостатності - гiпоальбумiнемiя, зниження рівня протромбiну, холестерину, позитивна бромсульфалеїнова проба.
Важка ступінь (декомпенсована) функціональної недостатності печінки характеризується ознаками важкої iнтоксикацiї, адинамiєю, прекомою, геморагічним діатезом. Максимально виражені синдроми iмунного запалення, холестазу, цитолiзу, печінкової недостатності. Знижений вміст загального білку, фiбриногену, підвищений рівень азоту сечовини, різко позитивна бромсульфалеїнова проба.
Найважливішою клiнико-морфологічною характеристикою цирозу є активність захворювання. ЦП поділяються на активні, із вираженою деструкцією гепатоцитів та запальною iнфiльтрацією, й неактивні. Розрізняють слабку, помірну та виражену ступінь активності ЦП.
Критерії різко вираженої активності - підвищення тимолової проби більше ніж у 2 рази, рівня гама-глобулiнів більше ніж у 1,5 рази, Ig G у 1,5-2 рази в порівнянні з нормою. Активність амiнотрансфераз підвищена у 3-5 разів.
Ознаки помірної активності - підвищення тимолової проби менше ніж у 2 рази в порівнянні з нормою, рівень гама-глобулiнів та Ig G підвищений менше ніж у 1,5 рази, активність амiнотрансфераз підвищена у 1,5-2 рази.
Загальноприйнятий розподіл цирозів на мікронодулярні (мікровузлові) та макронодулярні (крупновузлові).
МІКРОНОДУЛЯРНА ФОРМА: всі вузли мають діаметр 1-3 мм, оточені фiброзними септами діаметром до 2 мм, однакової товщини, рідко містять портальні тракти й центральні вени. Розмір печінки в цілому нормальний або збільшений. Мілковузлові форми спостерігаються при алкогольних цирозах, обструкцiї жовчних протоків, обструкцiї вен печінки, гемохроматозі. Для мікронодулярних форм характерна паренхiматозна декомпенсація.
МАКРОНОДУЛЯРНА ФОРМА: діаметр більшості вузлів понад 3 мм, їх величина й товщина септ значно коливаються, можуть досягати кількох сантиметрів. Вузли часто складаються з багатьох дольок й містять безладно розміщені портальні тракти й центральні вени. Розміри печінки при цьому часто зменшені. Макронодулярні форми характерні для вірусного цирозу, хвороби Вiльсона-Коновалова, аутоiмунного цирозу. Для макронодулярних цирозів типова судинна декомпенсація
ДИФЕРЕНЦІАЛЬНИЙ ДІАГНОЗ ЦП
Диференціальний діагноз ЦП проводиться з рядом захворювань.
1. Рак печінки.
2. Ехiнококоз печінки.
3. Стифiлiс печінки.
4. Синдром Бада-Кiарi (прогресуюче звуження печінкових вен).
5. Синдром Крювельє-Баумгартена (врождена аномалія пупочної вени).
6. Гепато-лентикулярна дегенерація (синдром Вiльсона-Коновалова).
7. Гемохроматоз
.
УСКЛАДНЕННЯ ЦП
1. Портальна гіпертензія.
2. Кровотечі з розширених вен стравоходу.
3. Печінкова кома.
4. Первинна карцинома печінки.
5. Тромбози воротної вени.
6. Гiперспленiзм.
7. Анемія.
8. Лейкопенiя.
9. Септицемiя.
10. Холецистит, холангiт.
11. Панкреатит (мал. 4.5.4).
11. Неспецифічний термiнальний ендокардит.
12. Гепаторенальний синдром.
ПОРТАЛЬНА ГІПЕРТЕНЗІЯ
На стадії компенсації портальна гіпертензія не супроводжується специфічними клінічними ознаками. Першими з'являються диспепсичні порушення - метеоризм, схильність до дiареї, нудота. Достовірна діагностика доклiнічної стадії портальної гіпертензії можлива тільки з використанням додаткових діагностичних тестів - визначення внутрiшньоселезінкового тиску, катетеризацiї печінкових вен, воротної вени, прямої черезшкірної транспечінкової манометрiї воротної вени, за допомогою ультразвукового дослідження чи ангiографiї портальної системи.
На стадії початкової декомпенсації при ендоскопічному дослідженні травного тракту виявляють варикозне розширення вен нижньої третини стравоходу, початкові ознаки гiперспленiзму.
Стадія декомпенсованої (ускладненої) портальної гіпертензії характеризується вираженими ознаками гiперспленiзму (значною цитопенiєю, тромбоцитопенiєю з геморагічним синдромом), різко вираженим варикозним розширенням вен нижніх 2/3 стравоходу, склепіння та кардiального відділу шлунку. Можливі стравохідно-шлункові кровотечі, розвиток набряково-асцитичного синдрому і портокавальної енцефалопатiї.
Класифікація портальної гіпертензії
(Є.С. Рисс, 1983)
I стадія (з початковими клінічними проявами).
Характеризується тяжкістю у правому підребер'ї та животі, помірним метеоризмом та загальним нездужанням.
II стадія (з вираженими клінічними проявами).
Проявляється відчуттям тяжкості та болями у верхній половині живота, правому підребер'ї, супроводжується метеоризмом, диспепсичними явищами, гепатомегалією та спленомегалiєю.
III стадія (з різко вираженими клінічними проявами).
Супроводжується асцитом, розширенням вен черевної стінки типу "голови медузи", розширенням вен стравоходу, шлунку, гемороїдальних вен, але відсутні виражені кровотечі.
IV стадiя (ускладнена).
Характеризується величезним, резистентним до терапії асцитом, масивними повторними кровотечами з варикозно розширених вен внутрішніх органів.
ОСТЕОПОРОЗ ТА ОСТЕОМАЛЯЦІЯ пов'язані з порушенням обміну кальцію та вітаміну D, клiнічно проявляються болями у кістках, передусім у хребті, спонтанними переломами.
ГІПЕРЕСТРОГЕНЕМІЯ викликає розвиток телеангiектазій, пальмарної еритеми, у чоловіків - синдрому гiпогонадизму (олiгоспермiя, iмпотенція, атрофія тестікул, редукція волосяного покрову на тілі, фемiнiзація, симетрична чи асиметрична гiнекомастiя), у жінок - дисменорея, аменорея та безплідність.
СИМПТОМАТИЧНІ ВИРАЗКИ ТА ЕРОЗІЇ шлунку й дванадцятипалої кишки у хворих на ЦП пов'язані з портальною гіпертензією, зменшеним руйнуванням гастрину печінкою, виділенням через слизову оболонку травного тракту ендотоксинів.
СИНДРОМ МАЛЬАБСОРБЦІЇ зумовлений порушенням емульгації жирів внаслідок зменшення надходження жовчі у дванадцятипалу кишку, тяжким дисбактерiозом. У 50% хворих на ЦП спостерігається стійка чи переміжна дiарея із стеатореєю, метеоризмом. Зниження усмоктування білків та вітамінів поглиблює порушення трофіки аж до розкитку кахексiї, гiпопротеїнемічних набряків.
ГЕПАТОРЕНАЛЬНИЙ СИНДРОМ
Гепаторенальний синдром (або печінкова нефропатія) - стійка вторинна ниркова недостатність, яка не зникає після усунення гiповолемії, при тяжких захворюваннях печінки. Розвивається звичайно на фоні резистентного до терапії асциту, вираженої печінкової недостатності, затримки води, перерозподілу натрiю в організмі з гiпонатрiемiєю та гiпернатрiгiстiєю, зниженням секреції натрiю із сечею. Безпосереднім провокуючим фактором може бути епізод гiповолемiї при кровотечi, дiареї, блювоті. В термiнальній стадії ЦП гепаторенальний синдром розвивається у 80% хворих.
Проявляється гепаторенальний синдром поступовим збільшенням у плазмі крові вмісту креатинiну, сечовини, олiгурiєю, гiперкалiурiєю та метаболічним ацидозом. Аналіз сечі частіше нормальний або з невеликою протеїнурією. У хворих виявляється тяжка астенія, соннота, апатія, анорексiя, атонія шлунку й кишечника з нудотою та блювотою, ознаками дегiдратацiї - спрагою, зниженням тургору шкіри, гіпотонією очних яблук. Для профілактики гепаторенального синдрому треба уникати призначення великих доз дiуретиків, нестероїдних протизапальних препаратів, втрати великої кількості рідини при парацентезах, тривалих кровотечах.
ПЕЧІНКОВА КОМА (ГЕПАТОЦЕРЕБРАЛЬНА НЕДОСТАТНІСТЬ)
Печінкова (або ендогенна, розпадна) кома є результатом масованого некрозу паренхiми печінки (синдром відсутності печінки). Цитолiз гепатоцитів супроводжується викидом у системний кровообіг лiзосомальних ферментів, різноманітних токсичних речовин. Припинення функціонування більшості клітин печінки супроводжується порушенням синтезу й деградацiї багатьох речовин - розвивається "метаболічний хаос". Знижується синтез у печінці сечовини з аміаку, що призводить до гiпераммонiемiї. В організмі накопичуються ароматичні амінокислоти, що мають церебротоксичні властивості: фенiлаланiн, тiрозин, триптофан та його метаболiт iндол. Токсичні властивості мають і низькомолекулярні жирні кислоти - олійна, валерiанова, капронова. Деякі метаболiти є несправжніми нейромедiаторами - можуть конкурувати з нормальними медiаторами та порушувати взаємодію нейронів. Певне значення має порушення кислотно-лужного балансу, перерозподіл рідини в організмі, розвиток ДВЗ-синдрому з коагулопатiєю, порушення функції нирок.
Портокавальна (або шунтова, екзогенна кома) зумовлена надходженням великої кількості токсичних речовин з кишечника по портокавальним шунтам до ЦНС, обминаючи печінку. Основну роль у даному випадку відіграє накопичення у мозку аміаку, 80% якого повинно було метаболiзуватись у печінці.
ПРОДРОМАЛЬНА СТАДІЯ ПЕЧІНКОВОЇ ЕНЦФАЛОПАТІЇ
Спочатку змінюється поведінка, знижується активність хворого, здатність до концентрації уваги, зменшуються iнтелектуальні можливості (допускає помилки при рахуванні), уповільнюються психічні реакції та мова. З'являються періоди зціпеніння з фіксацією погляду, які чергуються з епізодами ейфорiї та психомоторного збудження, агресивністю, негативiзмом. Характерне порушення сну - соннота вдень та безсоння вночі. Провісниками печінкової коми бувають анорексiя, нудота, блювота, тахікардiя та прогресуюча жовтяниця, можуть з'явитися артралгiї. Типове погіршення загального стану, пропасниця, геморагiї. Поганою прогностичною ознакою є зменшення розмірів печінки.
II СТАДІЯ ПЕЧІНКОВОЇ ЕНЦЕФАЛОПАТІЇ
Характерні більш виражені неврологічні й психічні порушення. Хворий виконує стереотипні рухи, безцільні й безглузді вчинки, стає неохайним, фаміль`ярним або агресивним. З'являється оглушеність, хлопаючий тремор рук (астериксiс). Часто спостерігаються запаморочення, непритомності, зівота, гикавка, відчуття "наближення смерті", "провалу", "падіння у прірву", жахи, уповільнення мови, приєднуються провали пам'яті, негативiзм, галюцінації, марення.
Майже постійно спостерігаються блювота й тахікардiя. У більшості пацієнтів відзначається зменшення розмірів печінки, але при перкусiї ще відсутній синдром "пустоти правого підребер'я". Жовтяниця виражена помірно. Хворі можуть скаржитися на болі в животі, інколи дуже сильні. Мінливими симптомами є пропасниця й "печінковий" запах з рота, що нагадує запах сирої печінки. Характерний геморагічний синдом, який нерідко супроводжується явищами ДВЗ-синдрому. Внаслідок втрати крові та ДВЗ-синдрому може розвинутись ниркова недостатність чи інфекційні ускладнення.
III СТАДІЯ ПЕЧІНКОВОЇ ЕНЦЕФАЛОПАТІЇ
Розвивається ступорозний стан з короткочасними епізодами збудження, невтриманням сечі. Порушуються зіничні рефлекси, з'являється скрип зубів, трiзм, фiбрилярні посмикування та судоми м'язів, порушення чутливості, гiперефлексiя або моторна слабкість. Можливі пiрамiдні знаки - кістково-сухожильна гiперрефлексiя, клонус колінної чашечки та стопи, двосторонній симптом Бабiнського. Спостерігаються виражені екстрапiрамiдні знаки - м'язовий гiпертонус кінцівок пластичного типу із м'язовими болями, ригiдність скелетної мускулатури, маскоподібне обличчя з гiпомiмiєю, уповільнення довільних рухів, дизартрiя, порушення координації рухів. Реакція на сильні подразники зберігається. Може розвинутись набряк головного мозку, який проявляється гіперемією та пітливістю обличчя, посмикуваннями м'язів плечового поясу, галюцинаціями, менiнгiзмом, гикавкою, підвищенням АТ.
IV СТАДІЯ ПЕЧІНКОВОЇ ЕНЦЕФАЛОПАТІЇ
Власне печінкова кома у початковій фазі може супроводжуватися періодами ясної свідомості або збудження. Із розвитком глибокої коми з'являється арефлексiя. Ригiдність мязів та хлопаючий тремор щезають, зіниці помірно звужені. Нерідко спостерігається дихання типу Куссмауля або Чейна-Стокса, можуть з'явитися ознаки менiнгiзму, які зникають після спиномозкової пункцiї, при якій нормальний по складу ліквор витікає під підвищеним тиском. На пізніх стадіях спостерігається децеребраційна ригiдність, патологічні рефлекси, судоми, розхідна косоокість. Зіничні рефлекси зберігаються до термiнальної стадії. На кінцевій стадії глибокої та незворотної коми зникають рефлекси, больова чутливість та періоди збудження.
ЛІКУВАННЯ
ДІЄТА
Хворим на ЦП рекомендується стіл №5. По калоражу та складу дієта повноцінна - 2000-2800 ккал, на 1 кг маси пацієнта - 1 г білку, 1 г жиру, 5 г вуглеводів. При розвиткові енцефалопатiї вміст білку знижують. З виникненням набряково-асцитичного синдрому кількість солі обмежують до 0,5-2 г на добу, споживання рідини - до 1,5 л на добу.
МЕДИКАМЕНТОЗНА ТЕРАПІЯ
1. МЕТАБОЛІЧНІ Й КОФЕРМЕНТНІ ПРЕПАРАТИ
РИБОКСИН - приймають по 1-2 таблетки по 0,2 г 3 рази на день 1-2 місяці.
ЛІПОЄВА КИСЛОТА (ЛІПАМІД) - кофермент, бере участь у окислювальному декарбоксилюванні пiровиноградної кислоти та кетокислот, покращує метаболiзм лiпiдів та вуглеводів, функціональний стан гепатоцитів. При субкомпенсованій стадії ЦП приймають по 1 таблетці 25 мг 4 рази на день, курс - 2 місяці. При декомпенсованому цирозі печінки, енцефалопатії дозу збільшують до 2-3 г на добу. Пероральний прийом поєднують із в/м чи в/в ін'єкціями по 2-4 мл 2% розчину.
ЕССЕНЦІАЛЕ - містить есенціальні фосфолiпiди, які входять до складу клітинних мембран, ненасичені жирні кислоти, комплекс вітамінів. Препарат стабiлізує мембрани гепатоцитів, покращує внутрiшньопечінковий кровообіг, зменшує асцит. При субкомпенсованій стадії ЦП призначають по 1-2 капсули (кожна містить 300 мг фосфолiпiдів) 3 рази на день перед їжею чи під час їжі, курс становить 40 днів. З розвитком декомпенсації цирозу, в активну фазу процесу комбінують пероральний та парентеральний прийом препарату - приймають всередину по 2-3 капсули 3 рази на день одночасно із внутрішньовенним крапельним введенням 10-20 мл 2-3 рази на добу на 5% розчині глюкози. Курс комбінованого лікування - 1-2 місяці. Ессенціале протипоказане при наявності холестатичного синдрому.
ПІРИДОКСАЛЬФОСФАТ - кофермент вітаміну В-6, значно покращує показники лiпiдного обміну. Призначають по 2 таблетки (20 мг) 3 рази на день після їжі чи внутрішньом'язово, в/в по 10 мг 1-3 рази на день. Курс лікування - 1 місяць.
КОКАРБОКСИЛАЗА - кофермент вітаміну В-1. Вводиться внутрішньом'язово по 50-100 мг 1 раз на день на протязі 15-30 днів.
ФЛАВІНАТ - кофермент, що утворюється із рiбофлавiну. Вводять внутрішньом'язово по 2 мг 1-3 рази на день на протязі 30 днів.
КОБАМІД - кофермент вітаміну В-12, виявляє анаболічну дію. Використовують в/м по 250-500 мкг 1 раз на день, з перервами на 1-3 дні. Курс лікування - 10-15 iн'єкцій.
ТОКОФЕРОЛА АЦЕТАТ (ВІТАМІН Е) - природний антиоксидант, пригнічує вільнорадикальне окислення лiпiдів, блокує пошкоджуючу дію продуктів перекисного окислення лiпiдов. Приймають всередину в капсулах по 0,2 мл 50% розчину - по 1 капсулі 2-3 рази на день (1 місяць) або в/м по 1-2 мл 10% розчину 1 раз на день.
2. ДЕЗІНТОКСИКАЦІЙНА ТЕРАПІЯ
При гепатоцелюлярній недостатності, холестатичному синдромі, прекомі проводять дезiнтоксикаційну терапію – в/в крапельні iнфузiї гемодезу по 400 мл (на курс 10-12 iнфузій), 5% розчину глюкози по 500 мл із 100 мг кокарбоксилази.
При гіпоальбумiнемiї переливають розчин альбумiну - по 150 мл 10% розчину внутрішньовенно крапельно 1 раз на 2-3 дні, всього 4-5 iнфузій.
3. ГЛЮКОКОРТИКОСТЕРОЇДНА ТЕРАПІЯ
Глюкокортикостероїди протипоказані при компенсованих чи субкомпенсованих неактивних або з мінімальною активністю ЦП, а також при декомпенсованих ЦП будь-якої етіології. Глюкокортикоїди показані в активній стадії вірусного цирозу печінки, при активному аутоiмунному ЦП, при вираженому гiперспленiзмі. При активних цирозах печінки глюкокортикоїди виявляють протизапальну, антитоксичну, iмунодепресивну дію, пригнічують синтез простагландинів та інших медiаторів запалення.
Початкова добова доза преднiзолону при цирозах з помірною активністю - 15-20 мг, при різко вираженій активності - 20-25 мг, при аутоімунному цирозі печінки - 30-40 мг. Максимальну дозу призначають протягом 3-4 тижнів до зменшення жовтяниці та зниження активності амiнотрансфераз у 2 рази. Всю добову дозу приймають після сніданку. Знижують дозу преднiзолону повільно, не більше, ніж на 2,5 мг кожні 10-14 днів під контролем біохімічних показників. Через 1,5-2,5 місяця переходять на підтримуючі дози - 7,5-10 мг. Тривалість курсу - від 3 місяців до кількох років. При гiперспленiзмі проводять короткі курси по 20-40 днів.
4. ІМУНОДЕПРЕСАНТИ ТА ІМУНОМОДУЛЯТОРИ
Препарати протипоказані при компенсованих чи субкомпенсованих неактивних або з мінімальною активністю цирозах печінки.
ДЕЛАГІЛ - застосовують при помірно вираженій активності цирозу або при різко вираженій активності, якщо протипоказані глюкокортикоїди. Призначають по 370-500 мг на добу. Можлива комбiнiація преднiзолону 5-15 мг та делагiлу 250-500 мг.
АЗАТІОПРИН (ІМУРАН) - негормональний iмунодепресант з протизапальною та iмунодепресивною дією. Застосовують тільки на ранній стадії активного ЦП по 100 мг на день у комбiнацiї з преднiзолоном (10 мг на добу), тривало.
5. ЛІКУВАННЯ НАБРЯКОВО-АСЦИТИЧНОГО СИНДРОМУ
ВЕРОШПІРОН (АЛЬДАКТОН) - призначають по 150-200 мг на добу, через 7-10 днів дозу знижують до 100-150 мг на добу. Підтримуюча доза призначається на кілька місяців - по 75-100 мг на добу.
ФУРОСЕМІД (ЛАЗИКС) - застосовують при неефективностi верошпiрону. Приймають одноразово вранці по 40-80 мг 2-3 рази на тиждень на фоні щоденного прийому верошпiрону по 100-150 мг на добу. Прийом великих доз фуросмiду небажаний - може призвести до виникнення гепаторенального синдрому.
При набряково-асцитичному синдромі застосовують різноманітні комбiнацiї сечогінних препаратів (вказані добові дози):
1) фуросемiд 80 мг + гiпотiазiд 10 мг + верошпiрон 200 мг;
2) фуросемiд 80 мг + брiнальдикс 40 мг + верошпiрон 200 мг;
3) фуросемiд 80 мг + оксодолiн 100 мг + верошпiрон 200 мг;
4) урегiт 25-100 мг + верошпiрон 200 мг;
5) трiампур 2-4 таблетки + верошпiрон 200 мг.
Необхідна корекція вираженої гiпоальбумiнемiї - введення 20% розчину альбумiну по 100 мл (5-6 iнфузій) або нативної чи свіжозамороженої плазми по 150 мл (4-5 iнфузій).
6. ЛІКУВАННЯ КРОВОТЕЧ ІЗ ТРАВНОГО ТРАКТУ
Рекомендується строгий постільний режим, холод на епiгастральну область.
1. Усунення гiповолемiї.
Для відновлення нормального кровообігу в життєво важливих органах, в тому числі й у печінці, проводять iнфузiї кровозамінників для збільшення ОЦК - внутрішньовенні iнфузiї: 1-1,5 л полiглюкiну, 200-400 мл нативної плазми, 100 мл 20% альбумiну, 5% розчин глюкози, iзотонічний розчин натрiю хлориду, розчин Рiнгера. Iнфузiйна терапія проводиться під конттолем ЦВТ, ЧСС, АТ, орієнтовний об'єм - 1-2,5 л на добу.
2. Зниження портального тиску.
ВАЗОПРЕСИН (ПІТРЕСИН) - звужує капiляри органів черевної порожнини, в тому числі печінкові артерiоли, зменшує тиск у портальній системі, знижує кровообіг у слизовій оболонці стравоходу та шлунку. Вводять по 20 Од на 100-200 мл 5% глюкози, при необхідності введення можна повторювати кожні 4 години.
ГЛІПРЕСИН - синтетичний аналог вазопресину, застосовують по 2 мг 6 разів на день.
3. Гемостатична терапія.
Внутрішньовенно струменем вводять 400-600 мл свіжозамороженої плазми або 300-500 мл свіжозаготованої крові.
АНТИГЕМОФІЛЬНА ПЛАЗМА - внутрішньовенно крапельно по 100-150 мл.
АМІНОКАПРОНОВА КИСЛОТА (АЦЕПРАМІН) – вводять в/в крапельно по 50-100 мл 5% розчину кожні 6 годин. Промивають шлунок холодною амiнокапроновою кислотою.
КОНТРИКАЛ - iнгiбiтор фiбринолiзу, вводять в/в по 30 000-40 000 Од 2 рази на добу.
ДІЦИНОН - знижує тривалість кровотеч, вводять в/м або в/в по 250-500 мг.
КАЛЬЦІЮ ХЛОРИД - вводять внутрішньовенно струменем по 10 мл 10% розчину.
АНАПРИЛІН - використовують для профілактики шлунково-кишечних кровотеч. Препарат зменшує печінковий кровообіг, знижує портальний тиск. Застосовують по 40-80 мг на добу тривало.
САНДОСТАНІН – використовують для зупинки кровотечі та профілактити рецедивів кровотеч з варикозно розширених вен стравохіду у хворих на цироз печінки. Препарат призначають в дозі 25-50 мкг/год. у вигляди тривалих ін'єкцій на протязі 5 днів.
Хірургічні методи зупинки кровотеч - лазерна коагуляція варикозно розирених вен стравоходу, ендоскопічна склеротерапiя варикозних вузлів стравоходу та шлунку, балонна тампонада стравохідним зондом Блекмора, гастростомiя із прошиванням вен стравохуду та шлунку.
7. ЛІКУВАННЯ ПЕЧІНКОВОЇ ЕНЦЕФАЛОПАТІЇ
Кількість білку в раціоні різко обмежують до 30-50 г, використовують тільки рослинні білки. Виключають введення білкових препаратів для зменшення утворення в організмі аміаку та ароматичних амінокислот. У прекомі пероральний прийом їжі припиняють, крізь шлунковий зонд чи в/в вводять 5-20% розчин глюкози до 200-300 г на добу. Вживаня білкових препаратів відновлюють через 7 днів після виходу з прекоми (не більше 20 г на добу).
1. Пригнічення мікрофлори кишечника.
Стерилiзація кишечника істотно знижує утворення у ньому аміаку. Щодня 1-2 рази на день ставлять високі очисні клiзми, вводять у кишечник антибактерiальні засоби, які не усмоктуються.
НЕОМІЦИНУ СУЛЬФАТ - застосовують кожні 6 годин перорально, у клiзмах або через назогастральний зонд. Добова доза - 4-6 г.
МЕТРОНІДАЗОЛ - призначають по 250-500 мг 4 рази на день.
ЛАКТУЛОЗА - дисахарид, що створює в кишечнику кисле середовище, виявляє осмотичну послабляючу дію, зв'язує аміак та церебротоксичні ароматичні амінокислоти. Сироп лактулози приймають по 30 мл 3-5 разів на день після їжі до легкого послабляючого ефекту - дефекація 3 рази на день.
2. Усунення аміакової iнтоксикацiї та гiперазотемiї.
ОРНІЦЕТІЛ - зв'язує аміак. Вводять в/м по 2-6 г на добу чи в/вкрапельно по 15-25 г на добу на 5% глюкозі. Застосовують при вираженій печінковій недостатності, портокавальній енцефалопатiї.
ГЛУТАМІНОВА КИСЛОТА - сприяє виведенню аміаку з організму, підвищує переносимість ЦНС гiпоксiї, покращує медiаторні процеси у нервовій системі. Вводять внутрішньовенно крапельно по 300-500 мл 1% розчину.
ФАЛЬКАМІН - містить амінокислоти із розгалуженим ланцюгом (лейцин, валiн, iзолейцин), знижує рівень цереброгенних ароматичних амінокислот (трiптофану, фенiлаланiну, тирозину). Приймають по 1 пакетику у невеликій кількості води 3 рази на день, під час їжі. Добре переноситься, може прийматися тривало.
3. Корекція метаболічного алкалозу.
В/в крап. вводять 50-80 мл 4% р-ну калiю хлориду на 500-1000 мл 5% р-ну глюкози.
4. Ентеросорбція.
Токсичні речовини адсорбуються на ентеросорбентах і виводяться з калом. Застосовують різноманітні ентеросорбенти курсами по 10-14 днів.
СОРБЕНТ АУВ - по 6 г на добу.
ЕНТЕРОСОРБЕНТ СКН - по 10 г 3 рази на день.
ЕНТЕРОДЕЗ - по 5 г у 100 мл кип'яченої води 1-3 рази на день.
8. УСУНЕННЯ ЗУДУ ШКІРИ
Зуд шкіри зумовлений накопиченням у шкірі жовчних кислот.
ХОЛЕСТИРАМІН - iонообмінна смола, що зв'язує у кишечнику жовчні кислоти. Приймають по 1 чайній ложці на склянку води 3 рази на день, за 40 хвилин до їжі. Ефект розвивається через 6-30 днів після початку прийому. Може застосовуватися тривало.
БІЛІГНІН - гальмує реабсорбцію жовчних кислот у кишечнику. Приймають по 5-10 г 3 рази на день за 40 хвилин до їжі.
АКТИВОВАНЕ ВУГІЛЛЯ - адсорбує жовчні кислоти в кишечнику, добова доза 10-20 г.
ЗИКСОРІН - iндуктор ферментів гепатоцитів, інколи зменшує зуд шкіри. Приймають по 1 капсулі (100 мг) вранці та по 2-3 капсули за 30 хвилин до вечері.
УРСОДЕЗОКСИХОЛЕВА КИСЛОТА - усуває прояви холестазу. Приймають по 12-15 мг/кг на добу на протязі 6 місяців.
МЕТРОНІДАЗОЛ - короткий 7-денний курс по 750 мг на добу усуває зуд шкіри, блокуючи бактеріальний метаболiзм жовчних кислот у кишечнику.
Важливим являється дифференційований підхід до лікування хронічних захворювань печінки з урахуванням етіологічних чинників, патогенетичних особливостей, активності патологічного процесу, функціональних порушень та печінкової недостатності.
Хворі на хронічні захворювання печінки повинні знаходитись під діспансерним наглядом, проходити періодичне обстеження та профілактичне лікування. Найбільш доцільною є профілактика захворювання та подальших його рецидивів, яка включає усунення всіх факторів ризику.
Контроль початкового рівня знань по темі «Цирози печінки».
А. Віруси, зловживання алкоголем
В. Бактерії, гриби
С. Дія вітамінних препаратів
Д. Рікетсії, мікоплазма
Е. Захворювання жовчного міхура
А. Нудота, блювота, зниження маси тіла
В. Зниження маси тіла, метеорізм, почуття важкості в правому підребер’ї
С. Гіркота у роті, печія
Д. Збільшення печінки, селезінки, “печінкові ознаки”
Е. Ксантелазми, “печінкові долоні”, асцит
А. Венозним застоєм
В. Дифузним фіброзом червоної пульпи
С. Портальною гіпертензією
Д. Всіма перерахованими факторами
Е. Збільшення артеріо-венозних шунтів
А. Зниження кількості еритроцитів, тромбоцитів, лейкоцитів
В. Зниження вмісту еритроцитів, лейкоцитів, підвищення тромбоцитів
С. Лимфоцитоз, лейкопенія
Д. Еозинофілія, підвищення ШОЕ
Е. Лимфоцитоз, лейкоцитоз, зниження вмісту еозинофілів
5. Які зміни в крові найбільш характерні для цироза печінки?
А. Залізодефіцитна анемія
В. В12- фолієва анемія
С. Гемолітична анемія
Д. Жодні з перерахованих
Е. Всі перераховані
А. Запальні зміни в гепатоцитах
В. Запаленням жовчних ходів
С. Супутнім гастродуоденітом
Д. Проходженням пірогенної кишковї флори через печінку
Е. Супутнім холециститом
А. Підвищення лужної фосфотази, зниження загального білка та холестерина
В. Зниження вмісту заліза у сироватці крові та протромбіну, підвищення холестерину
С. Підвищення АСТ, АЛТ, ЛДГ, білірубіну
Д. Підвищення білірубіна, лужної фосфатази, протромбіну
Е. Зниження протромбіну та трансаміназ, підвищення білірубіну
8. Які біохімічні здвиги характерно для синдрому холестазу?
А.Підвищення холестерину та лужної фосфатази, зниження фібріногену
В. Зниження холестерину та жовчних кислот, підвищення вільного білірубіну
С. Підвищення холестерину, лужної фосфатази, пов’язаного білірубіну
Д. Зниження загального білірубіну, холестерину, підвищення трансаміназ
Е. Зниження лужної фосфатази, підвищення церулоплазміну та альбумінів
9. Які пальпаторні характеристики характерні печінці при цирозі?
А. Збільшена, щільна, край округлий
В. Збільшена, тістовата, край округлий
С. Зменшена, бугриста, край загострений
Д. Збільшена, щільна, край загострений
Е. Зменшена, тістовата, край округлий
10. Синдром портальної гіпеттензії – це?
А. Збільшення печінки, метеоризм, зуд шкіри
В. Збільшення печінки та селезінки, жовтяниця
С. Збільшення печінки, асцит, варикозне розширення вен
Д. Зменьшення печінки, набряки, жовтяниця
Е. Збільшення печінки, асцит, набряки, кардіопатія
Контроль кінцевого рівня знань по темі «Цирози печінки»
1. Скільки клінічних стадій виділяють в перебігу печінкової коми?
А. 2-і
В. 3-и
С. 4-і
Д. 1-у
Е. Ні одної
2. Які групи препаратів використовують при лікуванні цирозу печінки?
А. Антібіотики, гепатопротектори, вітаміни
В. Гепатопротектори, цитостатики, імунодепресанти
С. Гепатопротектори, холеретики, спазмолітики
Д. Гепатопротектори, холекинетики, анаболіки
Е. Сульфаніламідні, гепатопротектори, нітрати
3. Назвіть найбільш інформативні методи діагностики для паренхіматозної жовтяниці:
А. Біохімічне дослідження крові
В. Дуоденальне зондування
С. Холецистографія
Д. УЗД
Е. Ендоскопічна ретроградна панкреатохолангіографія
4. З нижче перерахованих ознак виділіть найменш характерне для портальної гіпертензії?
А. Розвиток колатералей
В. Крвотеча з варикозно розширених вен
С. Асцит
Д. Лихоманка
Е. Спленомегалія
А. Біль в животі
В. Печія
С. Ала кров у блювотних масах
Д. Темна кров у блювотних масах
Е. Випорожнення чорного кольору
А. Випереджує функціональну недостатність печінки
В. Виникає при загостренні
С. Виникає рано
Д. Відрізняється стійкістю
Е. Все перераховане вірне
А. Гепатопротектори
В. Інгібітори АПФ
С. Сечогінні
Д. Глюкокортикоїди
Е. Інтерферони
А. Хронічний закреп
В. Гостра кишечна непрохідність
С. Печінкова кома
Д. Гостра шлункова кровотеча
Е. Хронічна діарея
А. Синдром печінково-клітинної недостатності
В. Синдром портальної гіпертензії
С. Синдром жовтяниці та холестазу
Д. Астено-невротичний синдром
Е. Мезенхімально-запальний синдром
А. Мезенхімально-запальний синдром
В. Спленомегалія
С. Кровотеча з варикозно розширених вен стравоходу
Д. Виражений астено-вегетативний синдром
Е. Жовтяниця
Ситуаційні завдання по темі «Цирози печінки».
1. У хворого, що страждав на ЦП на протязі 5 років, зявилася різка слабкість, блідість шкіри, холодний піт, спрага, відмічалася блювота з домішками крові темно-вишневого кольору. Яка найбільш частіша причина виникнення даного виду кровотечі?
А. Портальна гіпертензія
В. Тромбоз печінкових вен
C. Малшігнізація
D. Серцева недостатність
Е. Тромбоемболія легеневої артерії
А. Ахалазія стравоходу
В. Синдром Мелорі-Вейса
C. Розрив варикозних вен стравоходу
D. Синдром Бада-Кіарі
Е. Виразка 12-палої кишки
А. Перитоніт
В.Дисбактеріоз кишечнику
С.Портальна гіпертензія.
Д.Печінково-клітинна недостатність
Е.Тромбоз ворітної вени
А. Альдактон + аскорутин
В. Нерабол + фуросемід
С. Лідокаїн + гіпотіазид
D. Альбумін + аскорутин
Е. Альдактон + фуросемід.
А. Гіпокальціємію
В. Гіпокаліємію.
С. Гіпернатріємію
D. Гіперкальціємію
Е. Гіперкаліємію
.
А. Вазопрессин 20 ОД в/в.
В. Кордіамін 2 мл. вм
С. Мезатон 1% розчин – 2 мл в/м
D. Преднізолон 30 мг вв
Е. Ковтання шматочків льоду
А. Визначення рівня аміаку сироватки.
В. Визначення рівня ефірів холестерину
С. Визначення вмісту α-фетопротеїну
D. Визначення АлАТ та АсАт
Е. Визначення рівня лужної фосфатази.
А. Печінково-клітинна недостатність
В. Кровотеча з варикозно розширених вен стравоходу.
С. Портальна гіпертензія.
D. Гостра виразка шлунка.
Е. Тромбоз брижових судин.
А. Тромбоз воротної венпи
В. Печінково-клітинна недостатність
С. Портальна гіпертензія
Д. Перитоніт
Е. Дисбактеріоз кишечника
А. Жировий гепатоз
В. Хронічний гепатит
С. Хронічний холецистит
D. Гемохроматоз
Е. Первинний біліарний цироз
Контрольні питання.
Практичні завдання.
1. Провести курацію хворих з ЦП
2. Дати інтерпритацію отриманим лабораторним методам дослідження.
3. Дати інтерпритацію отриманим інструментальним методам дослідження
4. Провести диференційний діагноз ЦП
5. Назвати ускладнення ЦП
6. Виписати рецепти щодо терапії ЦП.
Протокол клінічного розбору хворого (єдина форма)
П.І.П пацієнта______________________________________________________________
Вік________________ професія________________________________________________
Скарги хворого_____________________________________________________________
___________________________________________________________________________
___________________________________________________________________________
___________________________________________________________________________
___________________________________________________________________________
___________________________________________________________________________
Anamnesis morbi
Вважає себе хворим з ________________, коли вперше з'явились ____________________
____________________________________________________________________________
____________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________
Останнє загострення з__________________________________________________________
_____________________________________________________________________________
_____________________________________________________________________________
Anamnesis morbi
_____________________________________________________________________________
_____________________________________________________________________________
_____________________________________________________________________________
_____________________________________________________________________________
Результати фізікального обстеження хворого:
_____________________________________________________________________________
_____________________________________________________________________________
___________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________
Попередній діагноз:
____________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________
План обстеження:
_________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________
Результати додаткових методів дослідження:
_____________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________
Обгрунтування клінічного діагнозу:
___________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________
Клінічний діагноз:
Основне захворювання_____________________________________________________________________________________________________________________________________________
Супутнє захворюівання _______________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________
Ускладнення _______________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________
Лікування:
1. Режим__________
2. Дієта___________
3.________________
4.________________
5…….
Матеріали, які необхідні для самопідготовки