Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
Національний університет біоресурсів і природокористування України
ННІ бізнесу
Кафедра податкової та страхової справи
КУРСОВА РОБОТА
з дисципліни “ФІНАНСИ”
Тема: Державні цінні папери та їх роль в розвитку економіки України
ВИКОНАЛА:
Студентка Попик Юлія Василівна
3 курс, напрям Фінанси і кредит
група 6
форма навчання денна
НАУКОВИЙ КЕРІВНИК:
Шевченко Н. Ю
РЕЄСТРАЦІЯ РОБОТИ
номер_______, дата__________
ДОПУСК ДО ЗАХИСТУ: ТАК , НІ
за умови належного доопрацювання
Київ-2013р.
1. Теоретичні основи визначення державних цінних паперів
1.1 Визначення державних цінних паперів та їх види
На сьогодні вітчизняний ринок цінних паперів перебуває в стадії становлення, активно формуються його елементи та інфраструктура. Про зростання ролі ринку цінних паперів в економіці свідчить той факт, що в останні роки постійно збільшувалися обсяг торгів на фондовому ринку та частка обсягів угод за цінними паперами у валовому внутрішньому продукті. Нині показники питомої ваги обсягу випуску акцій та обсягів угод за цінними паперами у ВВП наближаються до 40%.
У сучасній економічній літературі пропонуються різні підходи щодо визначення місця ринку цінних паперів у структурі фінансового ринку. Згідно з найбільш поширеною серед спеціалістів думкою ринок цінних паперів є сегментом як грошового ринку, так і ринку капіталів.
Рис. 1.1 Організаційна структура державних цінних паперів України
Водночас цінні папери є також особливим сегментом фінансового ринку, що представляє собою механізм перерозподілу капіталу між кредиторами і позичальниками на основі трансформації тимчасово вільних грошових коштів у грошовий капітал, що надається в позику на умовах повернення і за певну плату у вигляді відсотка. В економічній літературі категорія «ринок цінних паперів» часто виражається терміном «фондовий ринок». Як сегмент фінансового ринку він складається з таких елементів:
Рис. 1.2 Елементи фінансового ринку
Схема показує, що фондовий ринок є багатоаспектною складною економічною системою, на основі функціонування якої ринкова економіка:
1) акумулює капітал для інвестицій у виробничу і невиробничу сфери;
2) відображає сукупність економічних відносин, які виникають під впливом співвідношення попиту і пропонування позичкового капіталу;
3) головним завданням фондового ринку є створення умов для нормального розміщення інвестицій. Ринок об´єктивно висвітлює найефективніші галузі і сфери економіки, в які вливається капітал через купівлю-продаж цінних паперів;
4) для нормального функціонування ринку цінних паперів важливими є два аспекти: саморегулювання і державно-планове регулювання. В свою чергу саморегулювання можна розглядати як індивідуальне - дотримання морально-етичних норм і правил поведінки кожним з учасників ринку, і колективне - відпрацювання правил і положень, які мають виконуватися колективними учасниками ринку цінних паперів.
Державне регулювання ринку цінних паперів охоплює формування єдиної державної політики й адаптацію його до міжнародних стандартів, координацію і контроль за випуском в обіг цінних паперів та їх похідних, захист прав інвесторів шляхом здійснення заходів і санкцій проти порушників, сприяння розвитку ринку цінних паперів, узагальнення досвіду і підготовки пропозицій з удосконаленням системи обігу цінних паперів. На відміну від банківського кредитування, яке надає переважно короткострокові позички, цей ринок шляхом розміщення на ньому, скажімо, облігаційної позики дозволяє отримати грошові кошти навіть на кілька десятиліть, а, реалізуючи акції, можна забезпечити капітальне фінансування на безстроковій основі.
Завдання ринку цінних паперів такі:
• мобілізація тимчасово вільних фінансових ресурсів для здійснення конкретних інвестицій;
• формування ринкової інфраструктури, що відповідає світовим стандартам;
• розвиток вторинного ринку;
• активізація маркетингових досліджень;
• трансформація відносин власності;
• удосконалення ринкового механізму й системи управління;
• забезпечення реального контролю над фондовими капіталом на основі державного регулювання;
• зменшення інвестиційного ризику;
• формування портфельних стратегій;
• розвиток ціноутворення;
• прогнозування перспективних напрямів розвитку.
1.2 Ринок цінних паперів, його структура та завдання
Ринок цінних паперів — це частина фінансового ринку (поряд з ринками позичкового капіталу, валюти, золота). На ньому обертаються специфічні_фінансові_інструменти-_цінні_папери.
Ринок цінних паперів складається з двох частин — фондового ринку (ринку капіталу та інвестиційного) та сфери обігу цінних паперів у вигляді купівлі-продажу короткострокових (до одного року) документів. Отже, ринок цінних паперів ширший фондового, хоча значення останнього є величезним.
Основна відмінність ринку цінних паперів від ринку будь-якого іншого традиційного товару, наприклад, нафти, полягає в тому, що якщо товари виробляються (вирощуються, видобуваються тощо), то цінні папери випускаються в обіг. Для товару, щоб він дійшов до споживача, потрібна одна організація руху товарів, а для цінних паперів — інша. Товар продається один або кілька разів, а цінний папір може продаватися та купуватися_необмежену_кількістьразів.
Отже, цінні папери — це грошові документи, які: а) засвідчують право володіння або відносини позики; б) визначають взаємовідносини між особою, яка їх випустила, та їх власником; в) передбачають, як правило, виплату доходу у вигляді дивідендів або процентів; г) передбачають можливість передачі грошових та інших прав, пов’язаних з володінням цими документами,_іншим_особам.
Мета ринку цінних паперів — акумулювати фінансові ресурси й забезпечити можливість їх перерозподілу вдосконаленням різними учасниками ринку різноманітних операцій із цінними паперами, тобто здійснювати посередництво в русі тимчасово вільних грошових коштів від інвесторів до емітентів цінних паперів.
Залежно від того, які цінні папери пропонуються на ринку, нові чи імітовані раніше, РЦП поділяють на первинний та вторинний.
Первинний ринок є ринком перших і повторних емісій, на якому здійснюється початкове розміщення цінних паперів серед інвесторів та початкове вкладання капіталу у певні сфери економіки.
На вторинному ринку обертаються емітовані раніше цінні папери. Операції на вторинному ринку не збільшують загальної кількості цінних паперів і загального обсягу інвестицій в економіку. Якщо вторинний ринок функціонує ефективно, то це забезпечує високу ліквідність цінних паперів. Основними операціями на вторинному ринку є перерозподіл сфер впливу та спекулятивні операції.
Учасники ринку цінних паперів
Учасниками ринку цінних паперів є емітенти, інвестори та особи, що здійснюють на цьому ринку професійну діяльність.
Суб'єктом РЦП є держава, яка, з одного боку, може бути емітентом цінних паперів, з іншого - є суб'єктом регулювання їхньої емісії та обігу.
Емітентом цінних паперів, крім держави, можуть бути юридичні або фізичні особи, які від свого імені випускають цінні папери і зобов'язуються виконувати обов'язки, що випливають з умов їхньої емісії. Емітент має право на випуск акцій з моменту реєстрації в Державній комісії з цінних паперів та фондового ринку. Права та обов'язки щодо цінних паперів виникають з моменту їх передачі емітентом покупцю чи його уповноваженій особі.
Інфраструктура РЦП
Основою організаційної структури РЦП є фінансові інститути, які забезпечують у своїх інтересах чи інтересах клієнтів трансформацію фінансових ресурсів у цінні папери, а також інститути інфраструктури. До установ інфраструктури РЦП належать організатори торгівлі на біржовому та позабіржовому ринках - біржі та позабіржові торгівельні системи, депозитарії, реєстратори, клірингові палати, інформаційні та рейтингові агентства. Певну роль у забезпеченні функціонування ринку відіграють саморегулівні організації професійних учасників ринку, які захищають інтереси професійних учасників РІДП та інвесторів.
2. Аналіз стану здійснення операцій з державними цінними паперами та їх роль в розвитку економіки України
2.1 Ефективність здійснення операці з державними цінними паперами
Ринок державних цінних паперів в Україні потужно розвивається. Про це свідчать як зростаючі обсяги випуску державних зобов’язань уряду, оформлених цінними паперами, так і поява нових інструментів, за допомогою яких залучаються до бюджету кошти підприємств, організацій, фінансових установ та населення.
У січні-жовтні 2012 року Міністерством фінансів України було розміщено облігацій внутрішніх державних позик на загальну суму 41 846,57 млн. грн. із середньозваженою_дохідністю_9,10%_річних,_із_них: Сума коштів, що надійшла до Державного бюджету України в січні-жовтні 2012 року за результатами проведення аукціонів з первинного розміщення ОВДП, становила 24,49 млрд. грн. із середньозваженою дохідністю 8,82 % річних (у жовтні – 5,521 млрд. грн. із середньозваженою дохідністю 8,67 % річних);
У тому числі, було випущено для збільшення формування статутного капіталу банків на загальну суму 8 854,001 млн. грн. із середньозваженою дохідністю_9,50%_річних;
Крім того, було випущено для збільшення формування статутного капіталу НАК «Нафтогаз України» на загальну суму 8 500,00 млн. грн. із середньозваженою дохідністю 9,50 % річних (у вересні-жовтні випуск для збільшення формування статутного капіталу НАК «Нафтогаз України» не здійснювався).
Загальний обсяг ОВДП, що перебувають в обігу, на 14.11.2012 складав за сумою основного боргу 153 319,97 млн. грн. (на 01.10.2011 – 128 544,53 млн. грн.).
Погашення та сплата доходу за упродовж 2012 року здійснювалися своєчасно та в повному обсязі і за січень-жовтень 2012 року становили 42,3 млрд. грн., у тому числі основний борг – 29,3 млрд. грн., сплата доходу – 13,0 млрд. грн.
На вторинному (організованому) ринку державних цінних паперів обсяг укладених угод за січень-вересень 2012 року становив 76 441,28 млн. грн., проти 40 328,64 млн. грн. за відповідний період 2011 року. Тобто, розмір вторинного ринку збільшився за рік майже у півтора рази (на 47,2%).
Середньозважений рівень дохідності за операціями з державними цінними паперами на вторинному ринку коливався в січні-вересні 2012 року в діапазоні 8,46% – 9,49 %, а в аналогічному періоді 2011 року – від 9,27% до 15,66%.
Із усього обсягу, що перебуває в обігу, найбільша частка знаходиться в портфелі Національного банку України.
Обсяг_у власності нерезидентів протягом січня-вересня 2012 року зменшився на 6 233,3 млн. грн. і на 01.10.2012 становив 5 136,7 млн. грн., або 3,54 % від загальної суми, які перебували в обігу.
Упродовж аналогічного періоду минулого року обсяг у власності нерезидентів збільшився на 7 937,4 млн. грн. і на 01.10.2011 становив 8 420,50 млн. грн.
Станом на 14.11.2012р. нерезиденти володіли загальною сумою 4,58 млрд. грн., що складає усього 2,98% від загального обсягу державних цінних паперів, що знаходяться в обігу.
Збільшення обсягів торгів ОВДП на вторинному ринку пов’язано насамперед зі зростанням первинного ринку ОВДП, їх меншою ризиковістю порівняно з цінними паперами приватних емітентів та стабілізацією валютного курсу гривні. Ще однією причиною активізації вторинного ринку стало те, що з 19 лютого 2011 року доступ до участі в аукціонах з їх первинного розміщення мають лише 16 банків – первинних дилерів. Решта бажаючих вкласти кошти в державні цінні папери змушена купувати їх на вторинному ринку.
2.2 Аналіз динаміки ринку
Діяльність банків, як інвесторів на ринку цінних паперів, передбачає вкладення коштів у цінні папери від свого імені та за свій рахунок з метою отримання прибутку.
Українські банки досить обережно ставляться до формування своєї інвестиційної політики, що цілком природно. Адже ризик українських емітентів цінних паперів досить високий, довіру до ринку облігацій внутрішньої державної позики, підірвано, активізація довірчих операцій банків із цінними паперами є майже неможливою за браком достатніх заощаджень у населення, окремі сегменти фондового ринку, зокрема ринок похідних фінансових інструментів, взагалі не функціонують. Суттєві обмеження накладають і нормативні вимоги НБУ щодо інвестиційної діяльності банків.
Очевидно, що структура ринку цінних паперів впливає на процес формування та якісний склад портфеля цінних паперів комерційних банків.
Банківська система України залишається найбільш потужним та динамічно зростаючим сегментом приватного фінансового сектору України, додаток 1.
Як видно з додатку 1, кількість діючих банків в Україні зросла із 158 у 2007р. до 176 у 2012 р. Помітною є тенденція до зростання банків з іноземним капіталом - з 2007 р. кількість їх зросла майже утричі (з 19 до 55). У повній власності (100% корпоративних прав) іноземних інвесторів перебуває близько 11% (20 банків) від загальної кількості діючих банків. На рис. 1 показано динаміку кількості банків з іноземними інвесторами та частку таких інвестицій в українській банківській системі. На кінець 2012 р. частка іноземного капіталу виросла до 40,6%, що підвищує залежність банківської системи від іноземних інвесторів.
За останні шість років рівень функціонального розвитку українських банків істотно підвищився. Однак, незважаючи на загальну тенденцію до збільшення банківського капіталу в Україні, порівняння обсягів власного капіталу вітчизняних банків з обсягами банків провідних країн світу засвідчує істотну різницю. Так, сукупний обсяг власного капіталу всіх діючих банків в Україні на 01.01.2013 р. становив 137725 млн. грн, що не можна порівняти з обсягами власних капіталів іноземних банків.Зростання активів банківської системи за 2007-2012 роки на 841854 млн. грн. обумовлене різними причинами, серед яких можна виділити бум споживання через збільшення реальних доходів населення, поліпшення доступу до кредитів та суттєве збільшення активності іноземного капіталу в Україні та банківському секторі зокрема.
За період з 2007 по 2012 рік активи банківської системи України стрімко зростали і за станом на кінець 2010 року наблизились до 942 млрд. грн. Протягом аналізованого періоду їх обсяг збільшився в 9 разів, що свідчить про суттєве зростання фінансового потенціалу банківського сектора. Певною мірою зазначена тенденція торкнулася і обсягів фінансових інвестицій банків – вони зросли у 6 разів і на кінець 2012 року становили 83,6 млрд. грн. Але в той же час необхідно відмітити, що вкладення в цінні папери є незначною складовою банківських активів. Їх питома вага в активах у 2011 році становила 4,5%, а на кінець 2012 року – 8,8%. Зазначений процес міг бути викликаний кількома чинниками – швидкими темпами приросту кредитного портфеля банків, який залишається основною складовою банківських активів і приносить банкам переважну частину доходів; недостатнім рівнем розвитку ринку цінних паперів в Україні; недостатньою привабливістю цінних паперів українських емітентів та відсутністю гарантій стосовно отримання дивідендів за ними (тут доречно згадати непрозору структуру власності більшості компаній); низьким рівнем довіри до державних цінних паперів; послабленням стимулів до інвестування в цінні папери іноземних емітентів у зв’язку з іпотечною кризою в США восени 2009 року. Перелічені чинники призвели до переміщення більшої частини банківських ресурсів на ринок позичкових капіталів.
Сукупний обсяг інвестицій банку в цінні папери у 2012 році збільшився на 44,22 млдр.грн. чи у два рази порівняно з 2011 роком. Це викликано в першу чергу значним накопичення банками ліквідності продовж 2012 року.
Аналізуючи діяльність банків України на ринку цінних паперів необхідно відмітити позитивні тенденції в проведенні таких операцій, про що свідчить поступове але постійне збільшення їх частки серед інших учасників. У 2012 році комерційні банки посіли друге місце серед учасників, які зареєстрували найбільші випуски облігацій і їх частка становила 33,5% в загальному обсязі. Найбільший випуск облігацій зареєстрував ПАТ «Комерційний банк «Приватбанк» - близько 1 млрд. грн. за двома випусками [13, с. 24].
Протягом останніх років частка банків в загальному обсязі учасників ринку цінних паперів кардинально змінювалася, що відобразилося на структурі зареєстрованих випусків облігацій, обсяг яких змінювався від 20,11% (2007 рік) до 0,0% (2011 рік). У 2012 році банки зареєстрували випуск облігацій на суму 3,15 млрд. грн. (33,5% загального обсягу). Причиною різкого зниження випуску облігацій у 2011 році є наслідки світової фінансової кризи, проте сьогоднішня тенденція свідчить про подолання банками негативних явищ кризи та відновлення своїх позицій [14].
З додатку 2 бачимо, що лише у 2010 році банки значно збільшили портфель цінних паперів (крім акцій). Це зростання відбулося переважно за рахунок державних облігацій. У 2011 році збільшення портфелю цінних паперів банків (і акцій, і інших цінних паперів) майже не відбулося.
З метою забезпечення контролю за інвестиційною діяльністю банків, а саме - за прямими інвестиціями, Національний банк України встановлює норматив загальної суми інвестування (Н12).* Лише у 2007 році норматив інвестування становив 54% при нормі 60%, у 2010 та 2011 роках – 33% і 29% відповідно [15].
Структура портфеля цінних паперів в 2012 році порівняно з 2007 роком збільшилась й складається на 75% з цінних паперів на продаж, 12,5% до погашення та 10% у торговому портфелі. Найбільш стрімкий ріст, в абсолютному вираженні, за підсумками 2010 року показали цінні папери у портфелі банків на продаж, які на кінець 2012 року склали майже 57 млрд.грн.
Як бачимо з додатку1, сукупний обсяг вкладень банками в цінні папери станом на 01.01.2013 складає 83,5 млрд.грн., що на 44,22 млрд.грн., або в два рази більше ніж станом на 01.01.2012 року.
Аналізуючи структуру інвестиційного портфеля українських банків, слід зупинитися на існуючих вимогах до відображення вкладень у цінні папери у фінансовій звітності банків. Такі вимоги встановлені Інструкцією з бухгалтерського обліку операцій з цінними паперами в банках України, що затверджена постановою Правління НБУ № 358 від 03.10.2007. Згідно з нею виокремлено три види банківських вкладень у цінні папери:
а) цінні папери, які обліковуються в торговому портфелі;
б) цінні папери в портфелі банку на продаж;
в) цінні папери в портфелі банку до погашення;
г) інвестиції в асоційовані та дочірні компанії. [6].
До торгового портфеля повинні бути віднесені цінні папери, придбані банком для перепродажу та переважно з метою отримання прибутку від короткотермінових коливань їх ціни або дилерської маржі. До торгових цінних паперів також можуть бути віднесені будь-які цінні папери, щодо яких банк під час первісного визнання прийняв рішення про намір і змогу обліку їх за справедливою вартістю з визнанням переоцінки через прибутки чи_збитки._До_торгового_портфеля слід включати лише ті_цінні папери, які обертаються на активному_і високоліквідному ринку (акції,_облігаціх,_ін-вестиційні сертифікати).
У портфелі цінних паперів на продаж обліковуються боргові цінні папери з фіксованою датою погашення, які банк не має наміру або змоги тримати до дати їх погашення або за наявності певних обмежень щодо обліку цінних паперів у портфелі до погашення; цінні папери, які банк готовий продати у зв’язку із зміною ринкових відсоткових ставок, потреб ліквідності, а також наявності альтернативних інвестицій; акції та інші цінні папери з нефіксованим прибутком, за якими неможливо достовірно визначити справедливу вартість; фінансові інвестиції в асоційовані та дочірні компанії, що придбані або утримуються виключно для продажу упродовж 12 місяців; інші цінні папери, придбані з метою утримання їх у портфелі на продаж. Останній критерій є дещо невизначеним. Проте в Інструкції вказується, що до цього портфеля відносять цінні папери, які не можна віднести ні до торгового портфеля цінних паперів, ні до портфеля до погашення.
Наміри банку під час придбання цінних паперів у торговий портфель та портфель банку на продаж, а також тривалість періоду утримання в портфелях є дещо подібними. Тобто як в першому так і в другому випадку, банк має продати цінні папери не тримаючи їх до дати погашення, тому операції банків з цінними паперами в даних портфелях можна назвати торговими, а вкладення короткостроковими.
У портфелі до погашення обліковуються придбані боргові цінні папери з фіксованими платежами або з платежами, що можна визначити, а також з фіксованим строком погашення. Боргові цінні папери відносяться до портфеля до погашення, якщо банк має намір та змогу утримувати їх до строку погашення з метою отримання процентного доходу.
До інвестицій в асоційовані та дочірні компанії належать акції та інші цінні папери з нефіксованим прибутком емітентів, які відповідають визначенням асоційованої або дочірньої компанії банку, за винятком таких цінних паперів, що придбані та/або утримуються виключно для продажу протягом 12 місяців з дати придбання.
Намір банку під час придбання цінних паперів в портфель до погашення та намір здійснення інвестицій в асоційовані та дочірні компанії, також за своєю суттю є подібними, тому операції банків з даними портфелями можна назвати інвестиційними, а вкладення довгостроковими.
Відповідно до наведеної класифікації проаналізуємо структуру вкладень українських банків у цінні папери на підставі додатків 2 та 3.
Як видно із даних, наведених у таблиці 2 та 3. за період 2007 – 2012 роки всі складові портфеля фінансових інвестицій банківської системи України зростали.
Протягом аналізованого періоду найбільшу питому вагу в портфелі цінних паперів займають цінні папери на продаж 84,5 у 2007 та 72,2 у 2012 році. Проведення торгівельних операцій у порівнянні з інвестиційними значно переважає (92,9% торгівельних операцій проти 7,1% інвестиційних у 2007 році до 81,4% і 18,6% відповідно у 2012 році). Протягом періоду, що аналізується значних змін у структурі портфеля цінних паперів не відбулося, торговельні операції продовжують відігравати провідну роль, однак значно збільшилась питома вага цінних паперів, що утримуються до погашення.
В структурі портфеля на продаж переважають в основному боргові цінни папери і складають відповідно 84,5% та 72,7% у 2007 та 2012 роках.
До складу портфеля до погашення входять виключно боргові цінні папери (закріплено нормативним законодавством). За цей період портфель цінних паперів цього типу зріс у 55,6 рази та за станом на 01.01.2011 становив майже 14 млрд. грн.
Щодо вкладень банків в акції та інші неборгові цінні папери, то динаміка зростання була не такою високою – вони збільшились у 16,63% та становлять близько 3,9 млрд. грн. Наведені данні свідчать як про низьку зацікавленість банків у купівлі акцій підприємств, так і про недостатню кількість інвестиційно привабливих акцій у вільному продажу на фондовому ринку.
Інвестиції в асоційовані компанії традиційно мають незначну питому вагу в портфелі цінних паперів українських банків. На початку 2013 року вона становила лише 1,9%. Тому можна стверджувати, що створення дочірніх структур (зокрема у фінансовому секторі) не є пріоритетом для банків на сучасному етапі розвитку банківської системи України. Однак не можна відкидати можливість опосередкованої участі банків у функціонуванні таких структур шляхом здійснення непрямих (прихованих) інвестицій.
З всіх перелічених форм вкладень банків у цінні папери більшість мають короткостроковий спекулятивний характер та не можуть розглядатися як довгострокові інвестиції. На рис. 2.1 показано структуру фінансових інвестицій банків шляхом їх поділу на короткострокові та довгострокові. При цьому до довгострокових вкладень відносять портфель боргових цінних паперів до погашення та інвестиції в асоційовані компанії.
Рис. 2.1. Структура фінансових інвестицій українських банків за станом на 01.01.2013, %
Як видно з рис. 1, 95% фінансових інвестицій банків – це короткострокові вкладення, представлені портфелем на продаж та торговим портфелем. За станом на 01.01.2013 торговий портфель становив понад 7,5 млрд. грн., портфель на продаж – понад 60 млрд. грн. Водночас вкладення банків у цінні папери з метою отримання дивідендів у довгостроковій перспективі становили лише п’яту частину їх інвестиційного портфеля, тобто становили 15,5 млрд. грн., або близько 1,6% від усих активів банківської системи. Як бачимо, інвестиції і цінні папери на сучасному етапі абсолютно не конкурують із кредитами.
Причин низької інвестиційної активності українських комерційних банків є кілька. Більшість із них пояснюється недосконалістю ринку цінних паперів, значним регулятивним впливом на ринок з боку держави [9,10].
Як наслідок - незначні обсяги операцій з цінними паперами порівняно з кредитними та низька ліквідність цього сегменту фінансового ринку, де більшість цінних паперів не мають регулярних котирувань; неможливість формування адекватного масиву статистичних даних, необхідних для одержання достовірних результатів за допомогою статистичних методів аналізу; брак надійних інвестиційних рейтингів внутрішніх емітентів цінних паперів.
3. Перспективи збільшення ролі Державних цінних паперів в розвитку економіки України
3.1 Підвищення ефективного здійснення операцій з державними цінними паперами
Розвиток фондового ринку України стримується за рахунок певних об’єктивних та суб’єктивних причин:
– недосконалість чинного законодавства України та нормативно -
правової бази формування ринку;
– низька ліквідність активів учасників ринків;
– нерозвинута інфраструктура ;
– погіршення іміджу держави ;
– відсутність гарантій розміщення цінних паперів;
– низький зв'язок з іноземними фінансовими установами;
– відсутність достовірної інформації або її закритість;
– низький рівень масових інвестиційних пропозицій;
– непідготовленість населення до операцій на фондовому ринку.
Основною проблемою функціонування вітчизняного ринку внутрішніх державних запозичень є недостатність інструментів, які могли б задовольнили смаки населення, тобто потенційних інвесторів. Вирішенню проблеми сприяла б диверсифікація державних цінних паперів.
Тобто, процес розподілу коштів, що інвестуються між різними об’єктами вкладення у державні цінні папери, які безпосередньо не пов’язані між собою. Для досягнення даної мети уряд повинен докласти максиму сил для того, щоб продати державні цінні папери роздрібним інвесторам, хоча раніше дані папери продавалися оптовим інвесторам. Для розширення спектру державних цінних паперів, з метою залучення більших коштів, необхідно вводити принципово нові види державних зобов'язань, як правило неринкових, що спрямовані лише на роздрібних інвесторів. Крім того, можливий варіант поєднання обох систем для впровадження. Зауважимо, що незалежно від варіанту який обере уряд, необхідно обов’язково розширити види державних цінних паперів для, того, щоб був більший вибір перед населенням із різними типами доходності, з різними умовами розміщення, різним строком. Звичайно, населення більше цікавлять саме короткострокові державні цінні папери, оскільки більшість не звикли ризикувати своїми коштами тим більш на довгий термін.
Для збільшення частки довгострокових зобов'язань у борговому портфелі уряду можна досягти лише при зниженні інфляційних ризиків та за допомогою підвищення ступеня платоспроможності держави в очах інвесторів [6, c. 379].
Під час виявлення доходності державних цінних паперів головною ціллю для уряду є зниження вартості запозичень, а для населення, як для інвестора, є отримання найбільшого прибутку та збереження справжньої вартості коштів, що вклали [6, c. 380].
Звичайно, що за умов низького та стабільного рівня інфляції інвестори надають перевагу наприклад таким цінним паперам, як облігація з фіксованою відсотковою ставкою, а не із плаваючою. Оскільки дана облігація надає гарантію інвестору в отриманні номінального доходу і ті, хто не схильні до ризику оберуть саме цей варіант.
У випадку, якщо рівень інфляції високий або не стабільний, і не можливо оцінити розвиток інфляції, то інвестори можуть більше цікавитися облігаціями, що індексовані відповідно до рівня інфляції, для того щоб зберегти купівельну спроможність даного капіталу навіть на протязі короткого відліку часу. Отримавши вище перелічені запевнення, вони можуть будуть задоволені щодо низької, але реальної прибутковості. Звичайно, що уряд виграє у даному разі, якщо йому вдасться знизити рівень інфляції нижче очікуваного рівня: у даному випадку такі облігації зможуть забезпечити відносно дешеве фінансування для уряду. І навпаки уряд платить більше, якщо інфляція перевищить очікування [18, c.16].
Завжди існує супротив, оскільки населення бажає вкладати свої кошти у державні цінні папери лише при умові перевищення розміру відсоткової ставки за ними над темпами інфляції. Якщо ж ставки падають нижче за темпи інфляції, то громадяни віддають перевагу зберігання своїх коштів на рахунках у банку, або витрачати їх на придбання товарів і послуг, або вкладають в іноземну валюту.
Отже, необхідно балансувати інтереси емітента та покупця державних цінних паперів. Якщо орієнтуватися на досвід зарубіжних країн, то варто ввести такі інструменти, дохідність за якими встановлювалася б із врахуванням темпів інфляції країни. Тому дохідність за цінними паперами для пересічного громадянина має перевищувати показник інфляції на фіксовані 2-4%.
3.2 Збільшення ролі державних цінних паперів в розвитку економіки
Державний ринок облігацій протягом останніх років зазнавав значний спад, а тому має усі необхідні умови для свого відновлення. Позитивна динаміка обсягу емісії корпоративних облігацій та підвищена активність уряду щодо емісії пов’язані із зменшенням ймовірності технічного дефолту емітентів, високою ліквідністю комерційних банків та страхових компаній, збільшенням діяльності лізингових та інших фінансових компаній, а також із потребою у фінансуванні підприємств на довгий період.
Зауважу, що головним завданням ринку цінних паперів є забезпечення умов для залучення інвестицій. Під фінансовими інвестиціями розуміємо вкладення коштів у різні фінансові інструменти, у даному випадку у цінні папери. Залучення інвестицій в економіку країни через інструменти фондового ринку у першому півріччі 2013 року значно випереджають дані за 2012 більше ніж у 2 рази.
Протягом першого півріччя 2013 року Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку зареєструвала обсяги емісії цінних паперів у розмірі 80,95 млрд. грн., у тому числі [7]:
– акції - 35,3 млрд. грн.;
– облігації підприємств – 16,58 млрд. грн.;
– інвестиційні сертифікати пайових інвестиційних фондів – 26,60 млрд. грн.;
– акції корпоративних інвестиційних фондів – 2,07 млрд. грн.;
– облігації місцевих позик – 400,0 млн. грн.;
– опціони – 90,20 тис. грн.
Зазначимо, що відповідно до статті 32 Закону України «Про Державний бюджет України на 2013 рік» Кабінет Міністрів України постановив випустити облігації внутрішньої державної позики зі строком погашення до п’яти років у обсязі 5000 млн. гривень із відповідним коригуванням граничного обсягу державного боргу України, який визначено у статті 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2013 рік», згідно із основними умовами випуску та порядком розміщення короткострокових і середньострокових державних облігацій, що затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 31 січня 2001 р. № 80 «Про випуски облігацій внутрішніх державних позик» [17, 22].
А Міністерству фінансів України у свою чергу необхідно виступити емітентом облігацій.
На сьогодні існує необхідність у розвитку ринку державних цінних паперів, що пов’язано із виконанням певних завдань, а саме : структуризувати фінансовий ринок України, створити умови для зниження вартості державних запозичень але при цьому з мінімізацією ризиків.
Розвиток ринку державних облігацій в першу чергу є головним кроком до ефективного управління державним боргом України із врахуванням світового досвіду.
У планах та перспективі на майбутнє основним завданням Комісії на
наступний 2014 рік буде реалізація передбачених Програмою цілей для розвитку фондового ринку України на 2012-2015 роки. Дані цілі передбачають:
– здійснення корпоративної реформи в Україні;
– підвищення ліквідності й капіталізації фондового ринку;
– розвиток біржового ринку цінних паперів тощо.
Окрема увага приділяється Комісією задля удосконалення інфраструктури фондового ринку, а саме сприяє розвитку системи обліку прав власності на цінні папери. Також на поточний рік заплановано створення законодавчої бази для появи на ринку центрального депозитарію. Спільно із Національним банком України був створений проект закону щодо консолідованого нагляду на фінансовому ринку України, який планується доопрацювати та вдосконалити. Удосконалення законодавства дуже позитивно вплинуло б на розвиток ринку державних цінних паперів [20]. Отже, для перспективного розвитку ринку державних цінних паперів в
Україні необхідно посилювати роль держави на ринку також збільшити прозорість ринку та посилити присутність іноземних фінансових установ задля залучення додаткових інвестицій в країну.