Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
Тема 8
Організація правового виховання
у СРСР: позитивні риси та недоліки
Вочевидь, будь-яка тоталітарна система прагне створити «нову людину», якою зручно керувати. Саме тому в усіх тоталітарних країнах створюються потужні системи виховання населення задля формування в нього певного типу свідомості (правової, політичної, моральної). Як правило, у правовиховних системах тоталітарних країн домінуючу роль відіграють держава та створені нею громадські організації. Правове виховання в цих країнах має такі характерні ознаки:
чітке ідеологічне підґрунтя;
пропаганда домінування інтересів держави щодо прав людини;
боротьба з плюралізмом думок у різних сферах суспільного життя;
наявність потужної всеохоплюючої системи, що забезпечує реалізацію правовиховних заходів.
Незважаючи на низку недоліків, у цих системах можна запозичити певні методи та форми правового виховання, які можуть ефективно використовуватися і в наш час.
§ 1. Загальна характеристика організації правового виховання у СРСР
Аналізуючи різноманітні моделі правового виховання та досвід їх втілення, було б нелогічно залишити поза увагою радянську систему правового виховання з усіма її недоліками та перевагами. Як відомо, радянський період характеризувався певними особливостями організації правового виховання:
домінування марксистсько-ленінської ідеології;
мета виховання − формування матеріалістичного світогляду;
превалювання принципу партійності у правовиховній діяльності;
виховання було спрямоване на формування комуністичної правосвідомості та правової культури населення.
Розкриваючи вищеозначені особливості, необхідно зазначити, що вищий рівень розвитку культури індивіда припускав відповідний ступінь сформованості ціннісних характеристик, у тому числі й таких важливих, як почуття відповідальності, громадянського обов’язку. Головним теоретичним постулатом цієї діяльності був комплексний підхід до постановки всієї справи комуністичного виховання, забезпечення тісної єдності ідейно-політичного, трудового і морального виховання з урахуванням особливостей різних груп населення. Правове виховання було складовою частиною всього процесу комуністичного виховання.
Радянське правове виховання базувалося на закономірностях комуністичного виховання і відповідно характеризувалося спільними рисами, що стосуються комуністичного виховання взагалі. Марксизм-ленінізм розглядав процес виховання в тісному органічному зв’язку з економічними, соціальними та політичними чинниками розвитку радянського суспільства. Правове виховання було класовим. На першому місці знаходились класово-партійний та ідеологічний аспекти правового виховання, які мали забезпечити формування соціалістичної правосвідомості. Це розуміння правового виховання як цілеспрямованого ідеологічного впливу було відображено в документах КПРС (Комуністичної партії Радянського Союзу): у Програмі КПРС, у матеріалах ХХIV–ХХVII з’їздів КПРС, у роботах радянських учених.
Як правило, у правовиховній діяльності за радянських часів застосовувалося дві групи методів:
1) методи формування правової свідомості:
переконання та доведення;
бесіди, лекції та диспути з правової тематики;
обговорення друкованих матеріалів, літературних творів, що мають правову спрямованість;
2) методи формування мотивів, навичок, звичок правомірної поведінки та досвіду правоохоронної діяльності:
вплив трудового, студентського та учнівського колективів на осіб, схильних до протиправної поведінки;
організація правоохоронної діяльності із представників трудових колективів, студентської та учнівської молоді (наприклад, створення народних дружин, які допомагали правоохоронцям підтримувати правопорядок у населених пунктах);
проведення творчих ігор та змагань із правової тематики.
У вихованні морально-правової культури громадянина особливе значення мало формування шанобливого ставлення до законів соціалістичної держави та існуючого правопорядку. Вважалося за необхідне розглядати право з точки зору захисту інтересів трудящих країни. Деякий час за часів СРСР (ленінсько-сталінський період) культивувався розвиток революційної правосвідомості, яка містила ідею перемоги трудящих у всьому світі шляхом революції.
Велике значення надавалося зв’язку з життям, практикою комуністичного будівництва. Вважалося, що зв’язок правового виховання із практикою служить справі зміцнення радянської державності, тісному зв’язку з життям. Передбачалося, що тільки участь у практичній реалізації норм соціалістичного права виробляла переконаність громадян у правильності та необхідності розвитку правопорядку в країні. Серйозна увага приділялася широкому залученню трудящих до процесу обговорення найбільш важливих законопроектів, що мають принципове значення для країни.
Аналізуючи стан правового виховання в цей період, необхідно відмітити, що особливе значення надавалося адаптації підходів і прийомів правовиховної діяльності до вимог різних етапів соціалістичного будівництва. У рішеннях цілої низки з’їздів КПРС декларувався комплексний підхід до всього процесу комуністичного виховання, у тому числі й правового. Цей комплексний підхід до виховання передбачав розкриття сутності розвитку радянської соціалістичної демократії, шляхів удосконалення соціалістичної законності, зміцнення соціалістичного правопорядку, демократизму та гуманізму радянського суспільства.
При визначенні завдань правового виховання виходили з ленінського постулату про необхідність поєднувати справу комуністичного виховання з поточними завданнями комуністичного будівництва. Велике значення в правовому вихованні приділялося боротьбі з приватновласницькими настроями, оскільки у своїй ідеології Радянська держава виходила з того, що власність у країні є загальнонародною і тому прагнення до її придбання не притаманне радянській людині й відповідає лише інтересам буржуазного світу. Необхідно було виховувати неприйняття приватновласницької психології, рвацтва, міщанства, прагнення до наживи. Ця боротьба проводилася під гучними гаслами, які видозмінювалися залежно від рішення чергового з’їзду комуністичної партії. Проголошувалося нове гасло, і починалася нова кампанія у боротьбі з пережитками капіталістичного минулого.
Важливе місце у правовому вихованні відводилось формуванню комуністичного ставлення до праці. Передбачалося, що в цьому процесі буде досягнуто розуміння трудових прав і обов’язків із боку кожної людини. Теоретично обґрунтовувалося положення про те, що необхідно було вести процес виховання, ураховуючи особливості кожної категорії населення СРСР. Велику роль відігравало також формування й закріплення переконань, установок та мотивів правомірної поведінки. У результаті передбачалося, що буде відбуватися вироблення стійкого морального ставлення населення до правових норм і їх застосування в соціалістичному суспільстві. Вважалося принципово важливим досягнення органічного зв’язку правового виховання з моральним вихованням, з виробленням активної життєвої позиції громадянина Радянської соціалістичної держави.
Аналізуючи організаційні форми правового виховання, що склалися в період соціалізму, необхідно зазначити, що воно базувалося на основі комуністичної ідеології. Особливе місце займало ідейно-політичне виховання, яке було складовою частиною комуністичного виховання
і передбачало виховання високих громадянських якостей особистості.
Теоретики правового виховання значну увагу приділяли управлінню правовиховним процесом. У цій системі домінуючу роль відігравала комуністична партія. Центральні органи партії виробляли стратегію розвитку всієї ідеологічної роботи партії і держави, у тому числі й правового виховання. У рішеннях ХХIV–ХХVII з’їздів партії, постановах ЦК КПРС «Про заходи щодо поліпшення правового виховання трудящих» (1970), «Про поліпшення роботи з охорони правопорядку та покращення боротьби з правопорушеннями» (1979) і в цілій низці інших постанов розглядалися питання правового виховання.
У теорії управління правовиховним процесом виділяли такі функції:
політичного керівництва;
безпосереднього керування процесом правового виховання.
Функції політичного керівництва здійснювалися шляхом вироблення програм, напрямів, планів відповідними партійними комітетами. У той же час партійні органи здійснювали і безпосереднє управління процесом правового виховання. У системі керівництва цим процесом певну роль відігравали Ради народних депутатів та органи державного управління, громадські організації − ВЛКСМ (Всесоюзний ленінський комуністичний союз молоді), ВЦРПС (Всесоюзна центральна рада професійних союзів), товариство «Знання» — наймасовіша громадська науково-просвітницька організація, заснована у 1947 році у СРСР як товариство з поширення політичних і наукових знань.
Окрім того, системою правового виховання керували органи спеціального управління. До них належали Міністерство юстиції СРСР, Прокуратура СРСР і відповідні структури в республіках, регіонах, областях. При Міністерстві юстиції діяла координаційно-методична рада з правової пропаганди. У рішеннях XXIV з’їзду КПРС було поставлено завдання щодо подальшого поліпшення правового виховання шляхом створення обґрунтованої системи правового навчання всього населення країни, яка повинна була охопити всі групи громадян і мала бути спрямованою на підвищення ефективності правового виховання. Особливе значення мала профілактика правопорушень серед молоді, особливо серед неповнолітніх.
За своїм характером та змістом функції спеціального управління правовиховним процесом є різними. Їх аналіз дозволяє виділити такі:
− організація правової пропаганди;
− організація юридичної практики;
− попередження правопорушень.
Центральні правоохоронні органи та відповідні органи на місцях проводили роботу з організації і контролю управлінської діяльності судових, слідчо-прокурорських кадрів, співробітників органів внутрішніх справ, адвокатів та інших юристів із правової пропаганди. Міністерство юстиції займалося також організацією наукових досліджень та виданням різних журналів із правової тематики. Крім функцій безпосередньої організації правового виховання, деякі органи державної влади надавали допомогу в реалізації цих функцій. Так, Міністерство культури СРСР і його органи на місцях налагоджували в культосвітніх училищах діяльність лекторіїв і кінолекторіїв, присвячених правовій тематиці, організовували виставки художньої літератури. Держкіно і Держкомвидавництво проводили роботу з випуску кінофільмів та видання відповідної літератури. У Міністерстві юстиції СРСР й Міністерствах юстиції союзних республік були створені спеціальні відділи з правовиховної роботи. У прокуратурах країни і республік діяли відділи правової пропаганди та систематизації законодавства, а в органах внутрішніх справ ці функції виконували відділи політико-виховної роботи.
Певну роботу з організації та методичного керівництва викладанням правових дисциплін проводили відділи та управління міністерств і відомств. Принципове значення має аналіз системи керівництва правовим вихованням з точки зору основного змісту функцій, що виконувалися відповідними органами, оскільки вони являли собою певну систему, організація і діяльність якої демонструє позитивний досвід, якщо не звертати увагу на ідеологічну складову.
Стрижневою проблемою функціонування будь-якої системи правового виховання є координація діяльності всіх суб’єктів правовиховного процесу, у якому особливу роль відіграє вироблення наукових методів та наукового керівництва цим процесом. Це перш за все чіткий розподіл обов’язків і функцій між суб’єктами правовиховної діяльності, установлення найбільш доцільного співвідношення дій різних органів, оскільки в цьому процесі діють різноманітні за своєю природою та місцем у системі державного і громадського управління суб’єкти правозастосовної діяльності. Природно, що з огляду на це існували різні типи зв’язків між ними. Це були відносини підпорядкованості, субординації, надання методичної допомоги.
Так, у СРСР функції методичного керівництва і координації всієї роботи з популяризації правових знань були покладені на Міністерство юстиції та його органи на місцях, цей напрям став одним із найважливіших у діяльності цього міністерства. Як правило, Мін’юст та його структурні підрозділи знайомилися зі станом правового виховання в різних організаціях і відомствах, проводили роботу з координації їхніх планів, складання рекомендацій. Природно, що ці відносини не будувалися виключно на принципах володарювання та підпорядкування і не були пов’язані з безпосереднім втручанням в оперативну діяльність підлеглих суб’єктів правового виховання. Але вимоги органів юстиції в цьому напрямі мали імперативний характер.
Органи юстиції проводили узгодження заходів із правового виховання з різними міністерствами, відомствами, організаціями, складали єдині зведені плани пропаганди правових знань. Серед таких заходів необхідно виділити проведення семінарів, різних нарад, конференцій з актуальних питань правового виховання, організацію оглядів, конкурсів та ін. Певну роль відігравали координаційно-методичні ради, які представляли міжвідомчі консультативні органи. У складі Координаційно-методичної ради при Міністерстві юстиції СРСР працювали представники комсомольських та партійних органів, Прокуратури СРСР, міністерств культури, освіти, вищої і середньої спеціальної освіти, Державного комітету з профтехосвіти та ін.
Як правило, на засіданнях цієї ради розглядалися різні питання, пов’язані з проблемами виховання правової культури. Наприклад, було розглянуто питання про пропаганду Конституції СРСР (1977), про вдосконалення правового виховання. За підсумками засідання ради вироблялися рекомендації, спрямовані на вдосконалення того чи іншого напряму роботи. До складу рад входили найбільш підготовлені фахівці, які знали напрям діяльності свого відомства з проблем правового виховання. Аналіз роботи цих рад, дієвості прийнятих і направлених на місця рекомендацій показав, що в переважній більшості за низкою положень вони не виконувалися. Координаційні ради республік, регіонів, областей дублювали ці рішення й рекомендації та розсилали їх на місця, на цьому вся робота в більшості випадків закінчувалася. Контроль за ходом виконання намічених заходів, їх вплив на профілактику правопорушень був украй неефективним.
Згідно з розподілом компетенцій певну роль в організації правового виховання відігравали Ради народних депутатів, партійні, профспілкові та комсомольські організації, трудові колективи. Кожен із цих органів, окрім загальних завдань правового виховання, виконував і ті завдання, що мали специфічний характер. Так, наприклад, Ради народних депутатів були покликані вести контроль за організацією систематичного поширення правових знань серед різних категорій населення.
Особлива увага у Радянському Союзі приділялася правовому вихованню учнівської та студентської молоді. Форми і методи виховання правосвідомості та правової культури були цілком співзвучні загальним партійно-ідеологічним настановам. До основних форм виховання молоді можна віднести такі:
− тематичні заняття з правової проблематики;
− факультативні заняття з основ радянського законодавства;
− диспути та бесіди на правові теми;
− діяльність гуртків юних юристів;
− учнівські та студентські конференції з правових питань;
− правові лекторії;
− зустрічі школярів та студентів з юристами, працівниками правоохоронних органів;
− організація дискусійних клубів та клубів правових знань;
− читання юридичної літератури, газет та журналів правового спрямування;
− тематичні вечори та вечори запитань і відповідей за участю юристів;
− перегляд художніх, документальних та навчальних кінофільмів із правової тематики.
Правовим вихованням серед молоді, як правило, займалися педагогічні колективи, піонерські та комсомольські організації за місцем навчання або трудової діяльності. Так, комітети комсомолу проводили роботу з правової пропаганди серед молоді, акцентуючи увагу на складних актуальних проблемах різноманітної тематики. Визначальною умовою успіху пропагандистських акцій комсомолу був облік рівня освіти, потреб і інтересів молодіжної аудиторії. Тільки з урахуванням цих факторів можна було забезпечити високий рівень лекторської роботи. Необхідно зазначити, що особливу роль у цій роботі відігравала оперативність отриманої інформації. Існувала система інформування лекторів про найбільш актуальні проблеми з теорії права та правовиховної практики.
Особливістю правовиховної роботи серед учнівської молоді було те, що правове виховання спрямувалося не тільки на самих учнів, а й на їхніх батьків.
Найбільш поширеними формами правового виховання батьків були такі:
батьківські збори;
лекції для батьків із правової тематики;
конференції батьків задля обміну досвідом сімейного виховання;
юридичні консультації для батьків;
педагогічні практикуми — напрацювання ефективних шляхів правового виховання в родині;
виховна комісія з представників батьківського комітету, на яку запрошувались діти, схильні до протиправної поведінки;
взаємодія школи та батьківських комітетів із місцевими правоохоронними й державними органами та ін.
Підсумовуючи наведене, зазначимо, що у низці наукових праць радянського періоду вивчалася проблема впливу отриманих правових знань та навичок на поведінку громадян, який вимірювався досягнутим результатом. Виходячи з наявних показників, чітко формулювалися пріоритети правового виховання, які поділялися на два рівні:
перший рівень передбачав вплив на правосвідомість;
другий — створення ціннісно-мотиваційного середовища в суспільстві щодо правомірної поведінки громадян.
Таким чином, правове виховання у СРСР забезпечувалось діяльністю держави, громадських організацій, педагогічних та трудових колективів і мало цілеспрямований, системний характер. Правове виховання у Радянському Союзі було заорганізоване, заформалізоване і не завжди відповідало насущним потребам суспільства.
§ 2. Особливості правової пропаганди
у Радянському Союзі
Правова пропаганда — це спеціально організована цілеспрямована діяльність суб’єкта впливу (держави, громадської організації тощо) на правову свідомість індивідів та суспільства. Наслідком правової пропаганди повинні стати позитивні зміни у правосвідомості та правовій поведінці населення, зменшення кількості правопорушень у суспільстві.
Для підвищення ефективності правової пропаганди необхідно чітко визначити сам предмет пропаганди. Предмет правової пропаганди — це правова ідеологія, правові інститути та норми, які мають свої особливості у порівнянні з іншими видами інформації. Природно, предмет пропаганди визначає систему побудови її методів та форм, які повинні забезпечити інтерес до правової тематики.
Як правило, у СРСР застосовувалися такі організаційні форми правової пропаганди:
епізодичні лекції;
цикли лекцій;
лекторії;
усні журнали;
вечори запитань і відповідей;
бесіди та консультації;
правові кінолекторії;
тематичні вечори;
ленінські уроки, ленінські читання.
Однією з поширених форм пропаганди правових знань у СРСР були лекції. До лекційної пропаганди належали також виступи на телебаченні й радіо. Характерним є те, що сама дієвість лекцій розглядалася партійним керівництвом лише як одна з можливих форм правової пропаганди. У той же час необхідно зазначити, що лекційна робота, присвячена проблемам правового виховання, усе ж таки мала певне значення. У цій діяльності важлива роль належала лекторам-юристам. Лектор, який виступав у аудиторії, повинен був спостерігати й аналізувати її реакцію на ті чи інші юридичні положення чи норми права
і відповідно корегувати процес передачі інформації аудиторії. У Радянському Союзі були сотні лекторів, прекрасних фахівців своєї справи, які з повним знанням предмета викладали зміст обраної теми ясною, простою, зрозумілою мовою, наводячи приклади із правозастосовної практики.
Провідну роль у лекційній правовій пропаганді відігравали:
1) лекторська майстерність: уміння лектора акцентувати увагу на природі права, його функціях, галузях, інститутах, нормах;
2) формування переконань щодо соціальної необхідності та корисності правових настанов незалежно від ступеня солідарності суб’єкта з приписами права.
Вочевидь, що в тих умовах цей підхід був правильним. При цьому на підставі спостережень за цією практикою необхідно зазначити, що до чинників, які впливають на ефективність правової пропаганди, належать насамперед ті, які пов’язані безпосередньо із самою пропагандистською діяльністю та її організацією: 1) особистість лектора; 2) лекторська майстерність; 3) характеристика аудиторії.
Отже, лектор повинен був мати необхідну теоретичну підготовку, володіти методичними прийомами, глибокими всебічними знаннями в галузі педагогіки, психології, методики викладання, ораторського мистецтва.
Особливу роль відігравала компетентність лектора, до якої ми відносимо не тільки добре знання матеріалу, який викладається, його найважливіших теоретичних положень, а й методичну майстерність, уміння донести свої знання й переконання до слухачів у зрозумілій формі. Зауважимо, що це перш за все стосується комунікативних ознак правового виховання.
Серед лекторів-юристів було багато працівників судів, прокуратури, органів МВС, адвокатів, юрисконсультів, викладачів юридичних вузів і університетів, студентів юридичних факультетів. Аналіз тематики правової пропаганди за радянських часів показує певний нахил у бік пріоритету кримінального права, мабуть, тому, що в умовах панування державної форми власності, одноманітності типів і розмірів соціалістичних підприємств, повільних процесів загального соціального розвитку особливе значення мала саме ця галузь права як найбільш близька до індивіда.
Одним зі складних у правовій пропаганді було питання про формування потреб у правовій інформації. Ці потреби у частини населення або не були сформовані, або не були яскраво виражені. Формування потреб різних верств населення у правовій інформації здійснювалось шляхом досягнення тісного зв’язку з їх інтересами та загальними потребами суспільно-політичної практики.
Разом із тим аналіз змісту лекцій правової пропаганди за радянських часів, здійснений деякими дослідниками, виявив один дуже серйозний недолік: занадто загальний характер лекцій, що призводило до неглибокого висвітлення низки актуальних питань. Крім того, аналізуючи тексти лекцій з кримінально-правової тематики, необхідно відмітити, що часто застосовувався підхід наведення прикладів зі слідчої та судової практики без їх ґрунтовного аналізу або наводилися емоційно яскраві приклади тяжких злочинів без аналізу їх причин.
У деяких лекціях повторювалися загальні фрази або безпристрасний виклад диспозицій і санкцій статей кримінального кодексу. Досить часто застосовувався метод залякування санкціями норм кримінального права, що не завжди приводило до позитивних результатів.
Також недостатньо уваги приділялося ціннісному підходу. Адже саме на базі аксіологічного світосприйняття в аудиторії повинні формуватися думки, переконання та ідеали, вироблятися життєве кредо щодо норм права.
До позитивних аспектів системи правової пропаганди у СРСР можна віднести застосування диференційованого підходу, оскільки кожна аудиторія істотно відрізнялася від іншої своїм ставленням до права, правових інститутів і правових норм. Разом із тим виявленню цих особливостей у радянський період не завжди приділяли належну увагу, оскільки вони вважалися тимчасовим явищем у контексті формування єдиного світогляду радянського народу як нової історичної спільноти.
У той же час серйозний недолік лекційної пропаганди виявлявся в тому, що лектори в конкретній аудиторії виступали, як правило, уперше і тому не завжди знали склад аудиторії. Як відомо, диференційований підхід вимагав обліку не тільки соціально-демографічних ознак аудиторії, а й її якісного складу, який включав в себе і відомості про правові установки слухачів цієї аудиторії. У рекомендаціях, які готувалися для лекторських груп партійних комітетів, зверталася увага на необхідність при розробці тематики лекцій ураховувати цілу низку чинників. При цьому йшлося про необхідність ураховувати особливості географічного положення, напрями майбутньої політичної кампанії у державі, потреби у правових знаннях та прогалини у правосвідомості. На практиці ці рекомендації здійснювалися далеко не завжди, у більшості випадків до них підходили формально.
Різновидом лекційної роботи у СРСР були так звані епізодичні лекції, які застосовувались під час популяризації нового законодавчого акта, ознайомлення аудиторії з вузьким колом питань у зв’язку з необхідністю висвітлення правового аспекту проведеного у країні політичного заходу.
При пропаганді різних галузей права організовували цикли лекцій, які послідовно розкривають логіку і суть даної галузі права, що дозволяло лектору проаналізувати досить широке коло питань, які висвітлюють принципові проблеми конкретної галузі права.
Своєрідною інтерактивною формою правового виховання у СРСР було проведення вечорів запитань і відповідей, що давало змогу досягти більш тісного спілкування пропагандиста зі слухачем. Виникали можливості для кращого врахування індивідуальних особливостей кожного слухача і створення особливої творчої обстановки. Така форма правовиховної діяльності базувалася на основі марксистсько-ленінської ідеології, на висвітленні переваг соціалістичного способу життя над капіталістичним, а також на утвердженні прогресивності соціалістичної правосвідомості як особливої, вищої за своїм рівнем правосвідомості. Лекційна пропаганда була спрямована на формування моральних якостей людини комуністичного майбутнього, вільної від пережитків минулого та стереотипів капіталістичної моралі, заснованої на експлуатації людини людиною, на психології приватної власності, прагненні до наживи й придбання багатства.
Особливою популярністю серед різних груп населення користувалася така форма правової пропаганди, як правові кінолекторії:
лекція-бесіда з наступною демонстрацією фільму;
лекція-бесіда з демонстрацією кінофрагментів щодо теми обговорення;
лекція-бесіда як коментар до фільму.
Зазначимо, що у пропагандистській роботі важливу роль відігравало товариство «Знання», яке надавало методичні поради, розробляло необхідні інформативні матеріали, залучало фахівців права для читання лекцій.
Значна роль у правовому вихованні належала політичному інформуванню як процесу одержання інформації масами про найважливіші події та факти політичного життя. Партійні та комсомольські комітети накопичили певний досвід удосконалення політичного інформування населення. Значну увагу вони приділяли актуалізації тематики політичної інформації, її форм і методів. Як правило, політінформатори навчалися в школах політінформаторів, що створювалися при комітетах партії та комсомолу. При навчанні особлива увага приділялась психолого-педагогічним основам пропаганди. Політінформації проводилися, як правило, у трудових та учнівських колективах. Перед аудиторією виступали, окрім постійних політінформаторів, керівники місцевих, партійних, радянських і державних органів. В основному вони розглядали приклади, почерпнуті безпосередньо із життя трудових колективів, що пов’язані з характеристикою правопорядку.
Велике значення у правовій пропаганді надавалося тематичним вечорам. При проведенні тематичних вечорів у більшості своїй досягалося поєднання живого слова лектора, використання фрагментів із кінофільмів, музики, віршів, пісень. Тематичні вечори відкривалися яскравим вступним словом ведучого про дружбу народів. Присутні представники різних національностей розказували про свою працю, ділилися думками про дружбу, знайомили аудиторію з досягненнями культури своїх націй. Закінчувалися ці вечори колективним виконанням таких пісень, як «Безмежна моя рідна країна», «З чого починається Батьківщина».
Традиційною для радянського суспільства формою правової пропаганди стало виховання на прикладі життя та діяльності В. І. Леніна, або так звані ленінські уроки. Велика увага приділялася вивченню ленінської ідейно-теоретичної спадщини. Це перш за все ленінський залік, ленінські уроки, ленінські читання, ленінські науково-теоретичні конференції, святкування ювілейних дат, присвячених дню народження засновників Комуністичної партії і Радянської держави. Про великий діапазон дії ленінських уроків можна судити за їх темами: «Ми — патріоти-інтернаціоналісти», «Мораль і право», «Моральність і закон». Для успіху проведення ленінських уроків вважалося за необхідне надавати їм яскравого емоційного характеру.
Разом із тим у цій багатоплановій роботі навіть із точки зору радянської офіційної позиції були суттєві недоліки. Визнавалася низька ефективність деяких із проведених заходів. Наголошувалося, що багато з них проводилися формально, шаблонно, без урахування особливостей аудиторії. В агітаційно-масовій роботі не піднімалися гострі злободенні питання: моральності, радянського способу життя. В усній агітації недостатньо повно враховувалися професійні та психологічні особливості, рівень політичної підготовки, освіти й культури аудиторії. Політінформації мали трафаретний характер — лектори досить часто обмежувались переказом добре відомого матеріалу, який не викликав інтересу слухачів.
Для вимірювання ефективності правовиховних заходів у Радянському Союзі були розроблені такі показники:
рівень правопорушень у суспільстві та динаміка їх змін;
особливості порушень трудової та навчальної дисципліни;
рівень соціально-правової активності населення (участь у діяльності правоохоронних дружин, допомога органам правопорядку тощо).
Системний аналіз вищевикладеного дозволяє зробити висновок про те, що перераховані форми правової пропаганди мали як позитивний, так і негативний вплив на правосвідомість громадян. У той же час не можна не зазначити системність та цілеспрямованість правової пропаганди у СРСР попри всю її заідеологізованість і заформалізованість.
Значна роль у правовій пропаганді радянського періоду відводилась засобам масової інформації. У 80-х роках ХХ століття у країні видавалось близько 8 тисяч газет загальним разовим тиражем майже 170 мільйонів примірників. У країні діяли 123 програмних телецентри, радянське радіо транслювало передачі 70-ма мовами.
Центральне і місцеве телебачення також проводило роботу з виховання правової культури. Серед напрямів цієї роботи телебачення з пропаганди правових знань особливу роль відігравав інформаційно-аналітичний. Значне місце займали повідомлення про нововведення у радянському законодавстві у програмі «Час», в інформаційних повідомленнях передач місцевого телебачення.
Неабиякий інтерес у населення викликали телевізійний журнал «Людина і закон» Центрального телебачення і відповідні передачі місцевого телебачення. Природно, що вони супроводжувалися коментарями фахівців у галузі права. Низка повідомлень у цих передачах містила інформацію про зміни у чинному законодавстві, але пересічним громадянам не завжди були зрозумілі особливості застосування цих законів.
Повідомлення про правове регулювання різних сфер суспільних відносин містилися й у деяких спеціалізованих передачах: «Від 14 до 16», «Товариш», «Підліток». Звичайно, ці передачі вбирали в себе не тільки інформаційну складову. Характерним був для освітянського напряму в роботі телебачення широкий спектр програм щодо правової освіти молоді. Ці телевізійні передачі мали навчальний характер, вони будувалися на поєднанні інформаційного матеріалу, ілюстрацій, епізодів із різних художніх і документальних фільмів. Важливу роль у цьому контексті відігравали вищезгадуваний телевізійний журнал Центрального телебачення «Людина і закон», а також безліч телевізійних журналів республік, регіонів, областей СРСР.
Великий інтерес у населення викликали спектаклі редакції літературно-художніх передач Центрального телебачення під загальною назвою «Слідство ведуть знавці». Цей цикл був більш популярний порівняно з іншими передачами. Глядачеві імпонували почуття глибокої стурбованості героїв за стан правопорядку, пошук співвідношення норм моралі та права, буденні проблеми героїв та ін. Червоною ниткою крізь ці спектаклі проходила тема охорони соціалістичної законності, що становило ідеологічну мету цього серіалу.
Уся система передач правовиховного напряму була побудована на постулаті переваги соціалістичної законності, соціалістичного правопорядку над західним правопорядком. Нормою вважалося, що дієвість передач, особливо тих, що містили конкретний критичний аналітичний матеріал, визначається реакцією офіційних органів, їх відповідями за цими виступами і конкретними прийнятими заходами щодо недоліків у сфері діяльності правоохоронних органів. Звичайно, частина цих відповідей мала формальний характер і все ж таки необхідно зазначити, що ця практика реакції на виступи навіть у телевізійних передачах відігравала певну позитивну роль у правовому вихованні, особливо ця тенденція була важлива для молоді.
Радянське телебачення досить широко використовувало документальні та публіцистичні фільми для виховання в аудиторії поваги до закону, до соціалістичного правопорядку, соціалістичного способу життя. Вочевидь, що процес правового виховання молоді був складовою частиною формування «соціалістичного типу молоді». Головним у вихованні «соціалістичного типу» було формування у молоді високого рівня правової й політичної культури нової радянської людини. При цьому дуже часто ігнорувалося положення про співвідношення норм комуністичної моралі й загальнолюдських цінностей. Як результат, основна увага в телевізійних передачах присвячувалась правовим проблемам з одним яскраво вираженим акцентом, що правопорушення, злочини, наявні в суспільстві, мають тимчасовий перехідний характер, вони — рецидиви капіталістичного минулого і боротьба з ними є головним завданням у галузі комуністичного виховання, у тому числі й виховання правової культури.
Значна роль у правовому вихованні населення належала пресі, що становила найбільш масовий засіб поширення правової інформації. Центральні газети, перш за все газети «Правда», «Комсомольська правда» і «Вісті», публікували широке коло матеріалів, присвячених питанням правової пропаганди. У газеті «Правда» друкувалися теоретичні статті видатних учених, юристів, партійних і радянських працівників, керівників правоохоронних органів. У цих матеріалах, окрім інформації про нові напрями у діяльності правоохоронних органів, багато уваги приділялося проблемам подальшого зміцнення соціалістичної законності та правопорядку.
У «Комсомольській правді» регулярно публікувалися матеріали з питань правового виховання громадян, їх моралі та моральності. «Комсомольська правда», незважаючи на ідеологічну зашореність статей, намагалася шукати відповіді на питання, пов’язані з аналізом причин зростання злочинності серед певних категорій громадян, розвитку наркоманії, проституції, користолюбства у молоді. Гострі матеріали кореспондентів «Комсомольської правди» привертали увагу численної аудиторії.
У газеті «Вісті» були особливо актуальними рубрики «Мораль і право», «Юридична служба». У цих розділах публікувалися різні статті на правові теми, широко коментувалися гучні судові процеси, тут же розміщувалися консультації фахівців у галузі цивільного й кримінального права, відповіді на листи та запити читачів. Особливу роль покликані були відігравати публікації офіційних текстів законів СРСР, різних постанов Верховної Ради СРСР, офіційних актів уряду СРСР. Поза сумнівом, значний внесок у правову пропаганду здійснювали різноманітні рубрики «Літературної газети», «Економічної газети», «Учительської газети». Виходячи зі специфіки, ті або інші газети розміщували різні матеріали на правові теми.
Особливе значення у вихованні правової культури населення відігравали гострі принципові публікації у «Літературній газеті», де розкривалися з великою силою журналістського таланту серйозні недоліки у роботі правоохоронних органів, що виявилися в роки застою та призвели до посилення процесу розвитку корупції й хабарництва. Ці явища відбувалися на тлі постійних реляцій про нові успіхи будівництва розвинутого соціалізму. У публікаціях «Економічної газети» багато уваги приділялося питанням розвитку законодавства в галузі господарського права. Республіканські, крайові, обласні комсомольські газети публікували масу матеріалів, присвячених проблемам виховання правової культури молоді та інших соціальних груп.
Велику роль у правовій пропаганді відігравали журнали. Серед них необхідно виокремити особливий внесок редакційних колективів журналу «Людина і закон», що виходив численними тиражами. Він користувався популярністю серед усіх категорій населення. Матеріали, присвячені правовій тематиці, публікувалися також у таких журналах, як «Комуніст», «Молодий комуніст», «Ради народних депутатів», «Соціалістичний труд», «Радянські профспілки», «Комсомольське життя». Необхідно відзначити роль журналів «Молодий комуніст» та «Комсомольське життя» саме у пропаганді цінностей правової культури молоді. На сторінках цих журналів було багато публікацій, присвячених морально-правовій тематиці, і, незважаючи на ідеологічну зашореність, аналітичні матеріали були побудовані на одвічних принципах справедливості, презумпції невинуватості, вихованні чесності та добропорядності.
У програмах Всесоюзного радіо передачі на правові теми займали центральне місце. Особливою популярністю користувалися передачі «Людина і закон», «На варті порядку», «Червоний, жовтий, зелений», «Радіо пошта». У цих передачах значна увага приділялась проблемам виховання радянської правової культури.
Багато радіопередач Всесоюзного радіо були присвячені складним проблемам розвитку правосвідомості населення. На радянському радіо відповідно до настанов марксистсько-ленінської ідеології обговорювались складні питання соціального життя: зростання наркоманії, алкоголізму, насильницьких дій сексуального характеру. Передачі Всесоюзного радіо мали яскраво виражений ідеологічний характер, метою яких було показати серйозні успіхи у формуванні соціалістичної правової культури громадян, позитивні зміни у їх правосвідомості.
Необхідно визнати, що різноманітні звіти щодо стану справ у правовому вихованні не завжди фіксували негативні тенденції, а більшою мірою містили інформацію про успіхи в цій царині. І цей процес значно посилився в період будівництва розвинутого соціалізму. Причини цього слід шукати в тому, що в радянський період існував серйозний розрив між декларованими нормами права та їх практичним здійсненням. Цей розрив призводив до серйозних негативних явищ у правосвідомості населення і зростання злочинності.
Латентний конфлікт між офіційними державними нормативними установками і масовою правосвідомістю завжди мав місце у СРСР. Разом із тим необхідно зазначити, що до цього часу в жодній країні світу ще не склалося такого стану справ, коли немає розриву між санкціонованими державними нормами права і масовою правосвідомістю. У вихованні правомірної поведінки ще занадто велика роль відводиться імперативним нормам. Природно, що виховна функція правових норм значною мірою слабшає в тому випадку, коли виникає питання про справедливість правових норм, їх відповідність нормам моралі, загальноприйнятим традиціям і ментальності суспільства. Частково це виражається в конфлікті моральних та правових принципів, норм права і норм моралі. Суперечності між правом і мораллю в радянському суспільстві були достатньо великі, також існувала політика подвійних стандартів у реалізації права щодо партійної еліти та пересічних громадян.
Таким чином, правова пропаганда у СРСР мала на меті створення «соціалістичної правосвідомості», яка базується на повазі до закону (а не до права), і запобігання неправомірній поведінці громадян. Правова пропаганда у Радянському Союзі утверджувала непогрішимість комуністичної партії та соціалістичної держави, а також наголошувала на пріоритетності прав колективу над правами громадянина.
Висновки
1. Підбиваючи підсумки дослідженню організації правового виховання у СРСР, варто визначити такі позитивні характеристики цього явища:
системність і планомірність;
намагання охопити всі категорії населення;
кадрова та методична забезпеченість;
державна підтримка;
намагання застосовувати диференційований підхід до правового виховання;
використання різноманітних форм роботи з населенням.
2. У той же час до негативних аспектів здійснення правового виховання у СРСР слід віднести:
декларативність;
заідеологізованість;
формалізм;
суперечності між класовим підходом до моралі й права та загальнолюдськими цінностями.
Контрольні питання
1. Охарактеризуйте особливості організації правового виховання у СРСР.
2. Які методи правового виховання застосовувалися в радянські часи?
3. Розкрийте функції управління правовиховним процесом
у Радянському Союзі.
4. Проаналізуйте основні форми виховання молоді, що застосовувались у СРСР.
5. У чому полягають сутність та значення правової пропаганди?
6. Охарактеризуйте форми правової пропаганди, які були поширені у Радянському Союзі.
7. Розкрийте роль засобів масової інформації у правовому вихованні радянського суспільства.
8. За якими показниками вимірювалась ефективність правового виховання у СРСР?