Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
112
Міністерство освіти і науки України
Тернопільський національний педагогічний університет
імені Володимира Гнатюка
Виконала студентка V курсу
факультету підготовки
вчителів початкових класів
_______________________
Науковий керівник: кандидат
педагогічних наук, доцент
________________________
Тернопіль –
Зміст
Вступ
Розділ 1. Проблема інтеграції змісту навчання в педагогічній теорії і практиці
.1 Зміст поняття „інтеграція навчання”. Історичний аспект проблеми інтеграції змісту освіти
1.2 Способи інтеграції змісту навчального матеріалу
1.3 Проблема інтеграції змісту навчання у практиці роботи вчителів початкових класів
.4 Психологічні особливості сприймання учнями навчального матеріалу
Розділ 2. Технологія проведення інтегрованих уроків в початкових класах
2.1 Методика проведення інтегрованого уроку в початковій школі
2.1 Організація і зміст експериментального дослідження
2.2 Аналіз результатів експериментального дослідження
Висновки
Список використаної літератури
Додатки
Вступ
Актуальність дослідження: Проблема особистісно орієнтованої гумані-стичної освіти є сьогодні центральною і саме вона є предметом теоретичного вивчення й експериментальних досліджень. Відповідно до цього головна мета сучасної освіти –формування основи для самореалізації особистості, яка стає можливою за умови створення умов для самопізнання, самовдосконалення та розвитку творчого потенціалу учня.
Багаторічний досвід роботи вчених у галузі початкової освіти дає підстави стверджувати, що розв’язання проблеми особистісно зорієнтованої освіти і її продуктивності пов’язане з інтеграцією змісту освіти. Наукові дослідження показують, що інтеграція змісту освіти багато в чому вирішує проблему зміцнення та збереження психічного і фізичного здоров’я школярів, сприяє підвищенню мотивації навчальної діяльності.
Для нашої сучасності характерна інтеграція наук, прагнення отримати найточніше уявлення про загальну будову світу. Ці ідеї знаходять своє відображення як в концепції сучасної шкільної освіти, так і в концепції професійної підготовки спеціалістів. Провідною тенденцією осучаснення і вдосконалення змісту освіти С.У.Гончаренко називає його гуманітаризацію, що передбачає „...інтеграцію різнорідних знань про людину, її мислення, про природу і суспільство, одержаних при вивченні різних навчальних предметів, у єдину наукову картину світу” [11, 9].
Інтеграція – важлива умова сучасної науки і розвитку цивілізації в цілому. Адже нинішня стадія наукового мислення дедалі більше характеризується прагненням розглядати не окремі, ізольовані об'єкти, явища життя, а їх більш чи менш широкі єдності. Тож інтеграція, як „вимога об'єднання у ціле якихось частин чи елементів, вважається необхідним дидактичним засобом, за допомогою якого можливо створити в учнів цілісну картину світу” [22, 14].
Поняття “інтеграції” має загальнонауковий зміст і часто використо-вується у дидактиці. У загальнонауковому аспекті „інтеграція” –це процес взаємопроникнення, ущільнення, уніфікації знання, який проявляється через єдність з протилежним йому процесом розчленування, розмежування, диференціації, процес, який об’єктивно детермінується взаємопроникненням різних видів і компонентів матеріальної і духовної діяльності людей, а в своїх найглибших основах –матеріальною єдністю світу, всезагальним зв’язком, ізоморфізмом структур в якісно різноманітних об’єктах” [1, 7].
У сучасній психолого-педагогічній науці активно здійснюються дослід-ження з проблем інтеграції навчання. Гуманізація освіти неможлива без інтеграції її змісту, формування цілісного мислення. Загальновідомо, що із зростанням об’єму інформації, якою має оволодіти учень протягом навчання у школі, а потім у вищих навчальних закладах і поза ними для адаптації у сучасному суспільстві, на фоні погіршення екологічних умов погіршується і стан здоров’я підростаючого покоління. При цьому інтеграція змісту освіти обумовлює природовідповідність навчання, забезпечує психічне здоров’я дітей, цілісність свідомості тому, що інтегровані знання –цілісні.
Отже, інтеграція –це „процес, який передбачає взаємопроникнення різних частин попереднього цілого, що супроводжується ускладненням, зміцненням зв’язків, що існують між ними, і обов’язковим створенням нових зв’язків” [12, 18]. Такий процес веде до утворення нової цілісності.
Сучасна педагогічна наука стверджує, що „для продуктивного засвоєння учнем знань і для його інтелектуального розвитку важливе значення має встановлення широких зв’язків як між різними розділами курсу, який вивчається, так і між різними дисциплінами в цілому” [13, 68] (внутрішньо-предметна і міжпредметна інтеграція). Досвід показує, що інтегроване навчання, за якого матеріал доповнюється та повторюється іншими напрямами, дає набагато кращій результат у порівнянні з традиційним вивченням дисциплін. Інтегрований підхід сприяє виробленню системи знань, розвиває здібності до їх переносу в інші галузі.
Ідея педагогічної інтеграції, на думку дослідників, не є новим явищем у вітчизняній педагогіці. Слід згадати створений К.Ушинським синтетичний метод навчання грамоти, уроки мислення в природі В.Сухомлинського, уроки мистецтва Д. Ковалевського та Б.Юсова, педагогічну теорію співробітництва Ш.Амонашвілі, що побудована на засадах інтеграції. Серед сучасних дослід-ників, які опікуються цією проблемою, можна назвати Т.Браже, О.Гільзову, М.Масол, О.Савченко, Н.Сердюкову, О.Сухаревську, В.Фоменка та ін.
Актуальність проблеми пошуку раціональних шляхів інтеграції різних дисциплін у процесі початкового навчання посилюється також у зв’язку з перевантаженістю школярів навчальними предметами, тематичною однорідні-стю навчальних дисциплін, необхідністю формування цілісного світогляду у взаємозв’язку його елементів. Винятково актуальним сьогодні є й формування такого підходу до інтеграції у навчальному процесі початкової школи, що враховує всі основні етапи, функції, аспекти та фактори цього багатокомпо-нентного педагогічного явища.
На сучасному етапі окремі елементи інтегрованого підходу до організації навчально-виховного процесу у початковій школі втілені в практичну діяльність. Доведено, що інтегрований підхід у навчанні сприяє розширенню соціально-пізнавального досвіду учнів у руслі поставлених учителем конкретних навчально-виховних завдань, інтенсивному розвитку молодших школярів в аспекті вибраної тематики; формуванню інтересу до подій і явищ дійсності, вихованню особистості, розвиває загальнонавчальні навички дітей.
Однак інформативність і привабливість змісту навчального матеріалу самі собою не забезпечують ефективності його засвоєння і розвитку окремих сторін особистості молодшого школяра. Для цього необхідний такий же детальний відбір засобів засвоєння та прийомів навчальної роботи, на що в сучасній початковій школі звертається недостатньо уваги, що й визначило тему нашого дослідження: «Способи інтеграції змісту початкового навчання».
Об’єкт дослідження: інтеграція змісту освіти у початковій школі.
Предмет дослідження: способи інтеграції змісту початкового навчання.
Мета дослідження – теоретично обґрунтувати і експериментально перевірити способи інтеграції змісту початкового навчання.
Гіпотеза дослідження. Ефективність навчання молодших школярів значно підвищиться, якщо використовувати такі способи інтеграції змісту початкового навчання:
- інтегровані курси:
- інтегровані підручники;
- інтегровані завдання;
- інтегровані уроки.
У відповідності до поставленої мети та гіпотези дослідження визначені такі завдання:
Для вирішення поставлених завдань використовувалися такі методи дослідження:
теоретичні: аналіз, систематизація та узагальнення психологічної, педагогічної, методичної літератури з проблеми дослідження; вивчення та узагальнення передового педагогічного досвіду.
емпіричні: педагогічні спостереження; анкетування вчителів початко-вих класів, педагогічний експеримент; кількісний і якісний аналіз експери-ментальних даних.
Експериментальна база дослідження. Педагогічний експеримент проводився на базі Теребовлянської ЗОШ №1 І-ІІІ ступенів Теребовлянського району Тернопільської області. На різних етапах наукового пошуку вивчався досвід роботи початкових шкіл Теребовлянського району Тернопільської області. В експериментальному дослідженні брали участь 64 учні та 11 вчителів.
Дослідження проводилося в три етапи протягом 2008-2009 років. На першому (аналітико-констатувальному) етапі (І семестр 2008 р.) здійснене теоретичне осмислення проблеми інтеграції знань: аналіз навчальних планів та програм, діючих підручників і навчальних посібників, встановлення їх відповідності інтеграційним процесам, що відбуваються в освіті, вивчався стан вирішення проблеми у психологічній та педагогічній літературі; проводилося вивчення й узагальнення передового педагогічного досвіду проведення інтегрованих уроків; формулювалася гіпотеза й розроблялися програми констатувального та формувального експериментів, сформульовано вихідні поло-ження та гіпотезу дослідження.
На другому (аналітико-пошуковому) етапі (ІІ семестр 2008 р.) розроблені програма і методика дослідження; визначено експериментальний та контрольний класи; проводилася експериментальна робота, продовжувалося теоретичне осмислення окремих аспектів проблеми дидактичної інтеграції.
На третьому (формувальному) етапі (2009 н.р.) – продовжувалася експери-ментальна робота, аналізувалися та узагальнювалися результати експерименту, формулювалися висновки, оброблялися результати педагогічного експери-менту та доводилася його ефективність.
Практична значущість дослідження полягає у розкритті системи роботи вчителя щодо використання способів інтеграції змісту початкового навчання.
Апробація роботи проходила на засіданні методичного об’єднання вчителів початкових класів Теребовлянської ЗОШ №1 І-ІІІ ступенів Теребов-лянського району Тернопільської області та на звітній науковій студентській конференції Тернопільського національного педагогічного університету імені
Володимира Гнатюка.
Структура дослідження. Дипломна робота складається зі вступу, двох розділів, загальних висновків, списку використаних джерел (64 найменування), додатків. Обсяг роботи – 107 сторінок друкованого тексту.
Розділ 1. Проблема інтеграції змісту навчання в педагогічній теорії і практиці
1.1 Зміст поняття „інтеграція навчання”. Історичний аспект проблеми інтеграції змісту освіти
Інтеграція є однією з найперспективніших інновацій, яка здатна вирішити чисельні проблеми системи сучасної початкової освіти. Звичайно, система інтегрованого навчання ще недостатньо опрацьована, а тому неоднозначно сприймається багатьма педагогами. Її повне теоретичне обґрунтування та запровадження у практику навчання –справа майбутнього.
Але вже сьогодні є очевидним, що „інтегроване навчання як ніяке інше закладає нові умови діяльності вчителів та учнів, є діючою моделлю активізації інтелектуальної діяльності та розвиваючих прийомів навчання” [25, 14]. Інтеграція зобов'язує до використання різноманітних форм викладання, що має вплив на ефективність сприйняття учнями навчального матеріалу. Вона стає для всіх її учасників –і вчителів, і учнів, і батьків –школою співпраці та взаємодії, що допомагає разом просуватися до спільної мети.
Освоєння ідеї інтеграції знань, як показує практика зарубіжних країн (Угорщина, Фінляндія, Німеччина) та вітчизняної педагогіки, дає можливість формувати в учнів якісно нові знання, що характеризуються вищим рівнем мислення, динамічністю застосування у нових ситуаціях, підвищення їх дієвості й систематичності [26]. Таким чином, інтегрування є якісно відмінним способом структурування, презентації та засвоєння програмового змісту, що уможливлює системний виклад знань у нових органічних взаємозв’язках.
Особливо актуальним є інтегрування різнопредметних знань у початковій ланці освіти, оскільки для молодших школярів властиве нерозчленоване сприйняття об’єктів навколишнього світу, без усвідомлення їх історичних ознак. Системний аналіз складових цілого, синтезуюче порівняння з іншими становить для учнів значні утруднення. Одночасно ці операції лише формуються у напрямку від загального до конкретного [48, 132].
Поняття інтеграція – це „процес пристосування і об’єднання розрізнених елементів в єдине ціле при умові їх цільової та функціональної однотипності” [26, 28]. Інтеграція виникла як явище фундаментальних наук на фоні своєї протилежності –диференціації. Остання ж заклала основи і необхідність інтеграції.
Інтеграція передбачає „встановлення і посилення взаємозв’язків між науками” [50, 36]. Процес інтеграції за своєю суттю близький до система-тизації. Інтеграція –„механізм самоорганізації хаосу знань” [30, 5]. Інтеграція (від лат. Integеr –цілий) може бути розглянута як мета і шлях створення цілісності. Системні цілісні знання –це стан, результат, до якого можна прийти, здійснюючи інтеграцію.
Інтеграція –процес, рух, що прагне до цілісності”. І.М.Козловська визначає цей термін як „процес зближення й зв’язку наук, який діє поряд з процесом диференціації, що являє собою вищу форму втілення між предметних зв’язків на якісно новому рівні навчання” [28, 32].
Історичний шлях розвитку і формування уявлень про інтеграцію змісту освіти і навчання поділяється на два періоди:
. Виділення категорії "інтеграція" з науки і філософії.
. Формування концепції "Інтеграція" [51, 57].
Вперше поняття "інтеграція" було використано в ХVII столітті Я.А. Ко-менським у праці "Велика дидактика": "Все, що знаходиться у взаємозв'язку, повинно викладатися у такому ж взаємозв'язку". Його наступником був Й.-Г.Песталоцці. У творі "Лінгард і Гертруда" інтеграція розглядалась як метод навчання. Далі німецький вчений і педагог Гербарт виділив основні етапи навчання (ХVIII ст.): 1) ясність (зрозумілість); 2) асоціація; 3) система (інтеграція) –можливість самостійно скласти картину світу.
У ХІХ столітті К.Ушинський зробив найбільший внесок у розробку інтегрованих курсів. Він розробив модель, структуру, напрямки інтеграції. Інтеграцією письма і читання вченому вдалося створити аналітико-синтетичний метод навчання грамоти.
Наступний період формування уявлень про інтеграцію змісту освіти припадає на ХХ століття. Вчені російської школи Каптеров, Блонський заперечували багатопредметність у школі і при цьому розмежували інтеграцію і міжпредметні зв'язки.
На початку ХХ ст. з'являється "Концепція праці". Головна ідея її –навчити працювати, комплексно підходячи до навчання. У 1907 році виникає "Концепція зв'язку з мистецтвом". В середині ХХ ст. з усіх можливих концепцій виділено такі напрямки інтеграції:
) інтеграція на основі праці;
) інтеграція на основі взаємозв'язку загального і спеціального;
) інтеграція на основі мистецтва та культурознавства;
) інтеграція на основі центрів за інтересами [36, 9-10].
Загалом можна говорити про різні концепції комплексності в історії освіти України ХХ ст. У 20-ті роки існували три спрямування, які представляли Г. Іваниця, О. Музиченко та І.Соколянський.
Перша концепція комплексності розроблена відомим педагогом-україністом Григорієм Іваницею. Від самого початку поширення ідей комплексності вчений відгукнувся працею "Комплексний метод" (1923), де розглянув його як один з важливих чинників будівництва нової школи. Як і всі українські педагоги того часу, він бачив нову школу як трудову й демократичну, в роботі якої брали участь найширші верстви населення. Під комплексністю автор розуміє "активно-комплексне навчання", підкреслюючи підхід до навчального матеріалу та характер його засвоєння.
Педагогічний процес педагог поділяє на три рівні: комплексна система організації всього педагогічного процесу; 2) комплексна система організації навчального матеріалу; 3) комплексна система організації дидактичної одиниці. Сам він найбільшу увагу приділяв дидактичному підходу, що базувався на ідеї природовідповідності. За комплексного підходу навчальний процес має проходити три етапи: 1) спостереження над матеріалом, що вивчається; 2) вивчення й систематизація, аналіз навчального матеріалу; 3) виявлення наслідків проведеної роботи [57, 34].
Саме навчання розглядалося Г.Іваницею як сполучення трьох основних психофізіологічних етапів розвитку дитини – перцепції (сприйняття), аперцепції (активного спостереження) й асиміляції (освоєння нової інформації). Такий підхід відповідав зарубіжним концепціям експериментальної психології (В. Вундт), біхевіоризму (В.Джеймс) та педології (В.Лай).
Педагог розрізняє три підходи до організації навчального матеріалу – предметний, комплексний і проектний. Комплексний підхід до навчання він розглянув як "педагогічний монізм", за якого замість концентрації навчального матеріалу здійснюється кореляція предметів. Треба брати за дидактичну одиницю не розділ науки, а певну частину конкретного життєвого матеріалу й розглядати комплекс як "сполучення різних явищ", що потребує пояснень у зрозумілих дитячому мисленню формах. Для цього необхідно групу обраних предметів об'єднати внутрішнім зв'язком навколо ідеї. Звідси комплексність – дидактичне поняття, що включає конструювання дидактичних одиниць [42].
Г.Іваниця не підтримував ідеї єдиної, однакової програми для всіх шкіл України. Він виступав за те, щоб програми накреслювали лише загальні тенденції, а кожен адміністративний район, навіть кожне місто й село, самі обирали б тему, яка найповніше відповідає інтересам і уподобанням дітей.
Тієї ж точки зору дотримувалися й педагоги Київської філії науково-педагогічного комітету Головсоцвиху (С.Ананьїн, В.Головаківський, А.Слу-цький). Питання про комплексність дебетувалося на засіданнях філії, де зазначалось, що комплексна система —це не загальнопедагогічна проблема, яка стосується мети, змісту, методів навчання, а винятково дидактичне поняття. За комплексного підходу програма повинна лише окреслювати навчально-освітній мінімум. Завдання педагога – створити комплекси з широким залученням дітей. Визначити наперед кількість комплексів та їх зв'язок між собою неможливо, бо вони мають базуватися на педологічних засадах, відштовхуватися від дитини, враховувати її емоційну готовність [19, 298].
Значне місце в історії розвитку української дидактики посідає відомий київський педагог, професор Олександр Музиченко. Він був піонером поширення ідей комплексності в Україні, виступав за розвиток комплексного підходу до навчання, давав відкриті уроки для багатьох вчителів. Учений висунув свою концепцію комплексності [1, 38]. Перші паростки комплексного підходу він бачив не в західній педагогіці, а у вітчизняній і, зокрема, у творчості таких педагогів, як М.Корф, М.Бунаков, В.Вахтеров, які ще у XIX ст., розробляючи предметні уроки, поступово переходили до інтегрування.
Під комплексністю вчений розуміє „активне переживання дітьми миттєвостей, їхнє захоплення невеликим відрізком дійсності” [23, 24]. Проблему комплексного підходу в навчанні він ставить як загальнопедагогічну, вбачає в ньому не лише метод, не лише особливий відбір змісту освіти, а й засіб, що організує, об'єднує все шкільне життя, засіб, покликаний перетворити школу в центр організованого впливу на суспільне середовище.
Отже, комплекс як "переживання дітей в активному охопленні дійсністю" має три етапи розвитку: 1) вивчення дійсності; 2) оволодіння нею; 3) посильна її зміна [1, 37]. Це намагання через комплексну побудову навчально-виховного процесу в школі вплинути на середовище й перетворити його у напрямі, що визначався в дусі часу: класова школа має виховувати свідомих учасників класової боротьби.
Процес комплексного навчання вчений розглядає як реакції дитини, причому у кожної дитини ці реакції будуть не схожими на інші, особливими. Завдання ж педагога в тому, щоб поривання дітей до знань, до їхнього надбання були внутрішньо вмотивовані. І лише спираючись на попереднє, внутрішньо вмотивоване пізнання дитини, вчитель повинен будувати навчальний процес. Установка київського педагога щодо конкретної методики роботи базується на індивідуальних реакціях кожного учня. Він не погоджується з методичним листом ГУСу "Про комплексне викладання" (1924), де говориться про неприпустимість "вузьких", локальних тем (вогонь, самовар і т. ін.). Музиченко вважав, що вузькі комплекси потрібні й доцільні, коли вони відштовхуються від широкої постановки проблеми (наприклад, не лише "парта", а "парта поламалась). Більше того, виступаючи проти офіційної точки зору, він вважав, що великий комплекс діти не в змозі охопити, бо їхня психіка не здатна опанувати комплекс як єдине ціле. Учителі ж виходять не з позицій учнів, а зі свого бачення проблеми. Комплексний же підхід має відштовхуватись від інтересів і потреб дітей, тому випадковість, епізодичність, уривчастість – ось головні умови у відборі тем, бо саме вони дають простір для творчості педагога й учня.
Таким чином, підхід Музиченка до комплексності відповідав новій філософії освіти, що поширювалася в ті часи: дитина в центрі системи, розвиток її мислення, пам'яті через активні методи навчання.
О.Музиченко в організації педагогічного процесу за комплексною схемою виділяв наступні моменти: 1) сприйняття зовнішнього світу як враження й спостереження; 2) пробудження думки; 3) розвиток мислення; 4) техніка розумової праці; 5) організація мислення; 6) узагальнення як динамічний, абстрактний процес [42, 34].
В дидактико-методичній розробці ідей комплексності Україна має в особі О.Музиченка яскравого представника індивідуалістичної педагогіки з установкою на емоційне пізнання й самобутній розвиток дитини лише на основі комплексного підходу до навчання й виховання.
Зовсім з інших позицій розглядав комплексність голова Державного науково-методичного комітету (ДНМК) Головсоцвосу Іван Соколянський. Його точка зору широко висвітлювалась у директивних документах, педагогічній пресі, різноманітних конференціях; вона дискутувалася серед науковців, педагогів та широкої педагогічної громадськості [57, 33].
Уже в перших своїх виступах вчений стверджував, що лише комплексна система може розв'язати покладене на заклади освіти завдання: сформувати підростаюче покоління в дусі класової орієнтації. Виходячи з цього доктринального положення, він оцінював комплексну систему як таку організацію педагогічного процесу (засобами дидактики й методики виховання), яка відповідала б класовим інтересам і завданням. Навчально-виховний процес у дитячих установах покликаний був формувати в дитини громадсько-політичні й класові рефлексії: "Педагогічний процес треба розуміти як процес організації обумовлених форм класової поведінки (для періоду диктатури пролетаріату) людської особистості або колективу... Набування знань і вивчення оточення мусять проводитись тільки на базі суспільно-політичної класово-організованої дитини".
На думку автора концепції, комплексність – специфічний засіб організації педагогічного процесу. Звідси намагання вирішити питання про взаємозалежність між різними факторами педагогічного процесу. У традиційних моделях його компоненти розміщувались (за значущістю) у такій послідовності. Авторитаризм: 1) педагог; 2) дитина; 3) зміст освіти й методи навчання. Педоцентризм: 1) дитина; 2) педагог; 3) процес навчання [63, 29]. Радянська система змінює акценти: 1) зміст і методика навчання (або матеріал); 2) дитина; 3) педагог [19, 231].
Соколянський вважав, що цей підхід не відповідає нагальним потребам розвитку радянського суспільства в Україні, і запропонував таку ієрархію факторів: 1) педагог (керівник); 2) зміст освіти (оточення); 3) дитина (колектив). Однак така послідовність не відповідала загальноприйнятому на той час підходу, де на першому місці був зміст освіти (матеріал), на другому – дитина, а на останньому – педагог. Тому цю позицію критикувала більшість педагогів, вбачаючи в ній повернення до авторитаризму.
Висуваючи на перше місце педагога, Соколянський тим самим уникав авторитаризму, бо для цього справді були відсутні соціальні й політичні умови. Але педагог не взяв до уваги, що школа має свої закони розвитку й авторитаризм може там укоренитися швидше, ніж інший підхід. Велике занепокоєння у нього викликала відсутність конкретних методик щодо впровадження комплексного навчання в школі, бо жодна з існуючих на той час не відповідала вимогам комплексної системи. Саме цю відсутність він вважав найболючішим місцем всього педагогічного процесу.
Цілком логічно, що в 20-ті роки найбільше симпатій одержала концепція І. Соколянського. Вона набула офіційного характеру, бо її автор був одним із наукових керівників системи освіти в Україні, провідником політики партії. І хоча в його підходах також не була розроблена конкретна методика застосування комплексів, чого так бажали вчителі, концепція, природно, найбільше поширилася.
Розглядаючи розвиток ідей комплексності в Україні, не можна обминути позицію Якова Чепіги. Палкий прихильник ідей національного виховання, він ще в 1913 р. виступив на захист виховання, яке ґрунтувалось би "на психофізичних особливостях нації та на природі людини". На початку 20-х років став переконаним педологом, прихильником концепції "нового виховання" й методики роботи німецького теоретика експериментальної педагогіки В.Лая, який вирішального значення в роботі школи надавав питанням організації діяльності, куди включав усю творчу й практичну діяльність учнів та їхню поведінку [1, 27].
З питання комплексного підходу, комплексного навчання Я.Чепіга опублікував серію статей у газеті "Народний учитель", де давав методичні поради учителям, як працювати над комплексними темами. Але в цілому він не зовсім прихильно ставився до ідей комплексності, бо вважав, що такий підхід не може виступати єдиним методом навчання й виховання. Він був прихильником трудового методу: "Єдиним методом у трудовому вихованні може бути той, що базує всю свою педагогічну працю на психології дитини, на трьох основних елементах природного навчання – "хотіння", "обмірковування", "дії". А оскільки трудовий метод складається з цих елементів, його можна визнати як єдиний у здобуванні знань і взагалі розвитку дитини.
Автор розглядав комплексний метод як елемент трудового, як підхід до навчання, "а не як самодостатній метод", бо він обмежений лише певним моментом, певним періодом часу, може бути випадковим і т. ін. Тому кожен педагог може складати свої комплекси, пристосовуючи їх до своєї аудиторії, конкретних умов оточення. Але вони мусять відповідати природним інтересам дітей, інтереси перетворювати в рухи, діяльність, працю, бути спрямованими на нові знання, мати логічний зв'язок між інтересом і діяльністю, щоб у кінцевому результаті діти одержали систематичні знання.
Свою точку зору Я. Чепіга відстоював у Державному науково-методо-логічному комітеті (ДНМК) Наркомосу УСРР, де виступав із спеціальною доповіддю (1924) про взаємодію системи знань і комплексів. Головна аргументація зводилась до того, що велика кількість комплексних тем у "Пораднику" призвела до зменшення систематичних знань у школі, що відношення набутих знань до комплексів можна відобразити у формі кривої: система знань збільшується, коли зменшується комплексна робота і навпаки. Звідси робився висновок: треба зменшити кількість комплексів (до трьох на рік), щоб збільшились систематичні знання [26, 28].
Таким чином, учений протиставляв комплекси й знання, уміння й навички, вважав, що комплексність необхідно підпорядкувати ідеї систематичного засвоєння знань. На сторінках газети "Народний учитель" він виступив з пропозицією впроваджувати комплексну систему не в обов'язковому порядку, а тільки досвідним, експериментальним шляхом і тим учителям, які мають до цього хист і бажання.
Протестуючи проти нав'язування, обов'язковості комплексу, Я. Чепіга висуває ідею об'єднання навчального й виховуючого матеріалу у вигляді центральних ідей: "Центральні ідеї в школі – це ті основні стовбури освіти, що чим вище підносяться вгору, тим більше мають квітів, гілля й листя, тим більше обростають знаннями, що сполучені весь час життєвими нитками з даною ідеєю. Досить назвати такі ідеї як земля, вода, пара, електрика, людина й інші, щоб уявити, наскільки безмежні в своєму просторі вони" [26, 29].
Далі наводяться приклади концентрації матеріалу навколо цих "ідей", причому зауважується, що їх застосування залежить від стилю роботи кожної школи: світ реальних знань залежить від села, міста, місцевості, промисловості, професії, культурності й некультурності осередку і т. ін.
Такі підходи, що базувалися на асоціативності педології, пізніше були піддані критиці за їх "безідейність", запозичення із західноєвропейської педагогіки. Але коли так оцінювати ідеї розвитку комплексності в Україні 20-х років, то цей закид можна зробити і кожному педагогові, і педагогічній думці в цілому. Бо оригінальні ідеї народжуються дуже рідко, частіше вже відомі модифікуються, змінюються, пристосовуються до нових умов існування школи, її оточення, зрештою, до нових завдань освіти.
Наприкінці 20-х років фактично закінчився етап розповсюдження комплексності в Україні – вона поступово була замінена на комплексно-проектну (з 1930 p.), згодом – проектну (1931 p.), які також швидко зникли у зв'язку з постановами ЦК ВКП(б) 1931 і 1932 рр., коли Наркомосом були розроблені стабільні програми за предметною основою, що давали чітко окреслене коло систематичних знань. Але до початку 30-х років комплексна система ще продовжувала відігравати провідну, а потім і значну роль [59, 42].
У січні 1930 р. ДНМК затвердив новий проект комплексних програм, скоригований постановами липневого пленуму ЦК ВКП(б) 1929 p., що вимагали "чіткої ідеологічної лінії щодо соціалістичного виховання й перевиховання мас". Комплексне навчання за такими програмами підлягало значному перегляду. Вносились такі теми, як колективізація, культурна революція, загострення класової боротьби. Незабаром вони стали провідними ідеями комплексів [55]. У директивних матеріалах недвозначно говорилось, що "педагогічний процес є процес організації громадських форм класової поведінки людей. В епоху соціалістичної реконструкції мета процесу – ще вище підносити прапор класової боротьби для соціалістичного наступу й знищення капіталістичних елементів".
Отже, комплексність почала розглядатися лише як розкриття проблем "класової боротьби" та соціалістичного будівництва й участі у цьому процесі дітей. Відбулася повна політизація й ідеологізація навчально-виховного процесу. Проте комплексні програми, побудовані на основі широкої міждисциплінарної інтеграції, виявилися непродуктивними для навчання й розвитку учнів, бо не давали синтетичних, ґрунтовних знань і вмінь.
Свій розвиток ідеї інтеграції одержали у 60-х рр. ХХ ст., коли В.О.Сухомлинський проводив "уроки мислення в природі". Це один з найбільш вдалих прикладів інтеграції різних видів діяльності з однією метою [5, 5].
Сьогодні ідея інтеграції змісту навчання приваблює багатьох учених і вчителів у нашій країні й за рубежем. Сучасна педагогічна наука вважає інтеграцію одним із головних дидактичних принципів, який у цілому визначає організацію освітніх систем. Таке її розуміння дозволило науковцям висунути нову освітню парадигму.
В трактуванні О.Я.Данилюка вона звучить наступним чином: оскільки існуюча освіта предметоцентрична, тобто реалізується принцип внутрішньо-предметної інтеграції, а інтеграція складає основу будь-якої освітньої системи, перехід освіти у сучасних умовах на якісно новий рівень, по суті, є рух від внутрішньопредметної до міжпредметної інтеграції. Такий перехід передбачає не зміну, а доповнення одного принципу іншим [16, 25-26]. Автор спрогнозував подальші перспективи використання інтегративної основи в навчанні, що дозволить у майбутньому сформувати якісно нову систему –інтегральний освітній простір, який надбудується над предметною системою і повністю збереже її у якості своєї функціональної основи.
Тому сьогодні ще з більшою актуальністю постала проблема вибору напряму побудови та розмежування навчального матеріалу. Серед їх різноманіття з вирішенням проблем інтегрованого навчання пов’язані три основні напрями навчання: педоцентричний, предметоцентричний, змішаний [23, 42].
Педоцентричний напрям базується на ідеях ліквідації навчальних предметів та запровадженні комплексності як універсальної системи. На цій підоснові існують такі системи навчання як проблемно-комплексна та модульна. Другий напрям заснований на непохитному існуванні предметного принципу, де інтеграція є засобом розв’язання проблем у структурі змісту окремих предметів. Змішаний напрямок ґрунтується на положенні про діалектичну взаємопов’язаність предметоцентризму і інтеграції, які є взаємообумовленими. Предметоцентризм є зовнішня форма внутрішньо-предметної інтеграції. Змішаний напрям передбачає поєднання предметного й інтегрованого навчання, де інтеграція виступає як шлях модернізації освіти, посилення її теоретичних основ на базі загальнонаукових ідей.
В останні роки, в процесі розвитку теорії та практики використання інтегрованого підходу, зусиллями науковців та педагогів-практиків запровад-жується система інтегративно-предметного навчання. Її принципами є: орієнтація навчання на сучасні вимоги суспільного розвитку, формування цілісної системи знань, єдиної картини світу, наукового світогляду, поєднання інтегративного й диференційованого підходів до навчання, безперервність освіти та її вихід на рівень професійної освіти [11, 13-14].
Перспективи розвитку інтегративно-предметного навчання закріплені у “Державному стандарті базової і повної загальної освіти”, де зазначені не окремі предмети, а освітні галузі [18]. Це означає, що вперше за тривалий час нормативний документ орієнтує на інтеграцію змісту, на можливість гнучкої варіативної організації змісту.
Сьогодні в школах України проходять апробацію декілька інтегрованих курсів, де компонентами інтеграції виступають соціогуманітарні знання. Для початкової школи складені інтегровані програми: “Я і Україна”, “Мистецтво”. В старшій школі вивчаються курси: “Практичне право”, “Ми –громадяни”, “Громадянська освіта”, “Основи філософії”, “Людина і світ”, “Людина і суспільство”. Опрацьовується інтегрований курс “Історія мистецтв як культурний текст”.
Сучасна початкова освіта відповідно до наукових тенденцій та вимог часу все активніше та більш впевнено рухається у напрямку інтеграції. Для цього існують усі необхідні підстави. В Україні існує декілька дослідних центрів з проблем інтеграції змісту. Даною проблематикою займаються в Академії педагогічних наук України, у Київському, Дніпропетровському, Харківському університетах, у Тернопільському національному педагогічному університеті імені Володимира Гнатюка, Чернігівському педагогічному інституті. Центр з проблем інтеграції світоглядної освіти діє в Луцьку. В структурі інституту педагогіки АПН України на базі Полтавського інституту післядипломної освіти педагогічних працівників працює лабора-торія “Інтеграція змісту шкільної освіти”.
В Україні сформувалася ціла низка наукових напрямків у вивченні теоретичних основ інтеграції. Провідними з них є: напрямок методологічного обґрунтування проблем інтеграції (С.У.Гончаренко, Ю.І.Мальований, О.В.Сер-гєєв); напрямок визначення структури інтегрованих знань (Т.М.Усатенко); дослідження системологічних аспектів інтеграції (О.І.Джулик, Є.Б.Яворський); проблеми інтегративних процесів в освіті (І.М.Богданова); розробка шляхів упровадження інтеграції в навчальний процес (Л.В.Вичорова, Т.О.Горзій, О.Т.Проказа, Є.М.Романенко); інтеграція елементів контролю в модульному навчанні (Л.І.Джулай); інтеграція теоретичних і виробничих аспектів навчання (Т.Д.Якимович); ймовірнісно-статистичні аспекти інтеграції (В.Й.Якиляшек); інтеграція у ступеневій освіті (Ю.Ц.Жидецький); взаємозв’язки інтеграції та диференціації (В.Ф.Моргун); психологічні аспекти інтеграції (Т.Г.Яценко); формування системи знань – дидактична інтегрологія (І.М.Козловська).
У загальнонауковій, філософській, психологічній і педагогічній літературі зустрічаються різні визначення інтеграції, що пояснюється проникненням інтеграційних процесів не тільки в науку, а у всі сфери діяльності. На нашу думку, такому багатоаспектному явищу, як інтеграція, слід давати дескриптивне (різнопланове) означення, тобто „у кожному конкретному випадку описувати сукупність суттєвих ознак інтеграції, її властивостей та характеристик” [22, 19].
Предметна система навчання у початковій школі забезпечує учнів певним рівнем сучасних наукових знань, що необхідні для подальшого навчання у середній школі. Проте, предметне навчання має деяку дидактичну обмеженість, оскільки кожний предмет розглядає факти і явища реального світу дещо однобічно, з своєю метою і з своїх позицій. Таке однобічне вивчення матеріалу у вузьких рамках окремих навчальних предметів може привести до формування в учнів неправильних уявлень про наявність ізольованих сторін та властивостей предметів і явищ, до вироблення звички розглядати предмети і процеси природи відокремлено, поза їх зв’язками.
Процес утворення асоціацій, що є психологічною основою ефективного засвоєння нових знань, відбувається більш успішно при взаємопов’язаному навчанні. Тому, на нашу думку, для формування систематизованих знань важливо навчити молодших школярів не тільки здобувати знання, а й застосовувати раніше засвоєні при вивченні інших предметів. Це досягається такою організацією навчального процесу, при якій він здійснюється із застосуванням дидактичної інтеграції знань.
На сучасному етапі розглядають три рівні інтеграції, кожний з яких має свою логічну структуру, яка складається з базису (кооперуючої дисципліни), завдання (проблеми базової дисципліни), знаряддя (теоретичного і технічного інструментарію базової та суміжних дисциплін) [26, 28-29].
Першим рівнем інтеграції є інтеграційні взаємодії на рівні редукції. Такі взаємодії між дисциплінами здійснюються у формі міжпредметних зв’язків (МПЗ).
У педагогічній науці міжпредметні зв’язки розглядаються як міжнаукові зв’язки; як умова, що забезпечує послідовне відображення в змісті предметів об’єктивних взаємодій, які мають місце в природі; як умова виховуючого та розвиваючого навчання; як принцип навчання і т.д. [31]. Міжпредметні зв’язки розглядалися в різних аспектах – філософському, психологічному, загально-педагогічному та інших, що породило різноманітні підходи до їх класифікації.
Під МПЗ сьогодні розуміють „систему відношень між знаннями, уміннями та навичками, які формуються в результаті послідовного відображення в засобах, методах та змісті навчальних дисциплін тих об’єктивних зв’язків, що існують в реальному світі” [22, 46], тобто в широкому розумінні слова, МПЗ – це педагогічний еквівалент дидактичних зв’язків, які реалізуються в навчальному процесі.
Другий рівень дидактичної інтеграції – це синтез взаємодіючих наук на основі деякої базової дисципліни. При цьому мова не йде про механічне злиття інформації взаємодіючих дисциплін чи про поглинання одного предмета іншим. Мається на увазі так званий „внутрішньодисциплінарний синтез, який об’єднує різні теорії в рамках одного предмета” [50, 37]. Такий синтез носить діалектичний характер, дає можливість враховувати також диференціацію знань, є методом досягнення єдності наукових знань.
Третій рівень дидактичної інтеграції – найменш досліджений етап інтеграції. Мається на увазі створення цілісної інтегративної системи, зокрема інтегративного курсу [57, 36]. Прикладами таких курсів у шкільному навчанні є курс „Я і Україна” у молодших класах, трудове навчання у середніх, фізика у старших.
Комплексне застосування знань з різних предметів – це закономірність сучасного життя, яке вирішує складні суспільні, технічні та технологічні завдання. Уміння „комплексного застосування знань, їх синтезу, перенесення ідей та методів з однієї науки в іншу лежить в основі творчого підходу до наукової, навчальної, художньої діяльності людини в сучасних умовах науково-технічного прогресу” [32, 47]. Озброєння учнів такими вміннями – актуальне завдання початкової школи, яке диктується тенденціями інтеграції в науці та практиці і розв’язується за допомогою інтеграції знань.
У сучасних умовах, коли період життя знань в окремих галузях скоротився до 3-5 років, знання в традиційному їх розумінні вже не можуть виступати як основна мета навчання. Більш цінним для нього є здатність до нестандартного, творчого та інтегративного мислення. Ми вважаємо, що розвивати таке мислення можна лише за умови інтеграції знань, які містяться у різних предметах.
Методичними принципами об’єднання (інтеграції) навчальних предметів в сучасній школі є:
) опора на знання з багатьох предметів;
) взаємозв’язок в змісті окремих дисциплін;
) зближення однорідних предметів;
) розвиток загальних рис для ряду предметів [50, 36-37].
У концепціях створення національної школи інтеграція змісту освіти розглядається як важлива умова повноцінної реалізації усіх її функцій. На основі інтеграції усіх її навчальних курсів уже створені окремі програми. До них слід віднести художню працю. Ознайомлення з навколишнім світом синтезує не менш природничі знання, а й елементи історії, фольклору, суспільствознавства, етики тощо.
Процес формування цілісного наукового світогляду на основі навчання за інтегрованими навчальними курсами буде „методично оптимальним за умови розвитку і доцільного використання можливостей наочно-образного і понятійного мислення школяра в ході розв'язання навчально-пізнавальних завдань” [36, 10]. Річ у тім, що первинна емпіричного рівня цілісність певного предмета у свідомості учня виникає в образній формі. Конкретне уявлення про предмет, його образ містять у собі різноманітні його якості. І хоч ці якості ще не приведені у систему, дитина все ж розумно користується даним предметом. Зберігаючи цей образ, який не дає змоги психологічно розпастися конкретному предметові, учень „диференційовано пізнає його сутність у системі наукових понять і взаємозв'язків. Це призводить до пізнавального збагачення первинного образу предмета” [28, 37]. Таке утворення й презентує сформовану цілісну картину світу й об'єкта.
Підсумовуючи наукові дослідження з проблем інтеграції елементів змісту освіти, зазначимо, що в процесі виховуючого навчання необхідно поступово забезпечити у молодших школярів цілісну систему знань про навколишню дійсність. Окрім відомих нині науці фактів, доцільно ознайомити їх із систематизацією наукових понять відповідно до розвитку науки, навчити їх на доступному рівні виділяти в єдиній системі знань фундаментальні знання та зв’язки, забезпечити наступність знань та акцентування на перспективних напрямах їх застосування.
1.2 Способи інтеграції змісту навчального матеріалу
У нових соціально-економічних умовах зростає значення інтеграції змісту навчального матеріалу. Освіта, яка визнає ідеї інтеграції, ставить перед вчителем нові педагогічні проблеми. Вони вимагають здатності до комплекс-ного бачення освітніх та суспільних процесів, розуміння проблематики міжпредметної інтеграції. Поняття інтеграції сьогодні стає провідною педагогічною категорією, яка визначає ряд професійних дій вчителя початкових класів, і потребує визначення й характеристики способів інтеграції змісту початкового навчання.
Зміст навчального матеріалу „характеризується певною системою внутрішніх зв’язків між поняттями, тому кожне знання має включатись в систему наявних знань” [29, 14]. У цьому формується не сума, а система знань, що є необхідною умовою вільного володіння новими знаннями. У контексті інтегрованого підходу до формування змісту освіти „навчальний матеріал повинен певним чином бути організований: кожну дисципліну треба вивчати не ізольовано, а як частину цілого. З дидактичного погляду це дає можливість уникати дублювання навчального матеріалу, розглядати споріднені поняття під різним кутом зору, визначати оптимальну послідовність вивчення окремих тем як у структурі окремих дисципліні їх елементів, так і в системі навчальних дисциплін” [47, 41].
Визначення змісту навчального матеріалу не зводиться тільки до переліку знань і наукових понять, оскільки кожне поняття передбачає різноманітні ознаки, з яких не всі є однаково суттєвими для конкретного предмета. Добирати зміст навчального матеріалу доцільно у контексті інтегрованого підходу, „вказувати сигнатуру тих чи інших ключових понять дисципліни, що вивчається. Такий підхід дає можливість визначити: чи це поняття вивчається в різних навчальних предметах як дублювання чи відбувається його розширення та поглиблення” [36, 9]. Розглядаючи дидактичний аспект інтеграції, важливо наголосити на необхідності врахування взаємозв’язку не лише знань, а й умінь та навичок учнів. Інтеграцію знань та вмінь учнів доцільно чіткіше розмежовувати залежно від взаємозв’язку змісту і методів навчання.
Однією з умов інтеграції є „різниця багатоманітності (за предметом, структурою) та відносна тотожність різноманітності, а також методологічна сумісність знань, ідей тощо” [54, 47]. Відповідно інтеграція змісту освіти розвивається між суспільними, технічними та природничими науками.
Ідея інтегрованого навчання нині надзвичайно актуальна, оскільки з її успішною методичною реалізацією передбачається досягнення мети якісної освіти, тобто освіти конкурентноздатної, спроможної забезпечити кожній людині самостійно досягати життєвої цілі, творчо самоутверджуватися у різних соціальних сферах. Звичайно, „інтеграція як дидактичний засіб чи принцип має при цьому втілитися у навчальні предмети, у формі їх об'єднання і представлення єдиним цілим” [63, 65]. Йдеться про конструювання і втілення способів інтеграції змісту освіти, на основі яких має розгортатися відповідний навчальний процес.
Вчені виділяють такі способи інтеграції змісту початкового навчання: інтегровані курси; інтегровані підручники; інтегровані завдання; інтегровані уроки.
Найбільш поширеними способами інтеграції змісту освіти в початкових класах є інтегровані курси. Для інтегрування окремих навчальних курсів у початковій школі існують об’єктивні причини й передумови. Однією з причин є „необхідність усунути перевантаження дітей, скоротити кількість навчальних годин протягом тижня, вилучити їх для предметів розвивально-виховного циклу” [47, 40]. Об’єктивною передумовою цього є те, що інтегрований курс зможе вести сам учитель початкових класів, оскільки йому доводиться навчати дітей цих предметів у традиційній ізоляції. Натомість у старших класах інтегрування окремих предметів, навіть споріднених в один, створює труднощі у підготовці вчителя, який би вів цей курс. Адже це вимагає від нього не тільки високої кваліфікації, а й відповідної наукової ерудиції в методах наук, на основі яких створено інтегрований предмет.
Однак реалізація ідеї створення інтегрованих навчальних курсів виявляється досить складною [59, 26]. По-перше, слід визначитися, яким чином методично представляти дитині цю цілісну картину світу. Тут необхідно домовитися перш за все про її рівні, складові компоненти, структуру, оскільки ми маємо справу з фактом вікових психологічних можливостей школярів у засвоєнні тих чи інших наукових знань. По-друге, відповідно до цієї мети потрібно скоригувати форму представлення системи наукових знань у інтегрованих навчальних курсах. По-іншому, цілісну картину світу ми маємо спроектувати у систему понять і фактів, які б утримувалися у дидактично оформленому вигляді у кожному навчальному предметі, і, більше того, у методичних розробках уроків за темою, що вивчається.
Часто розробники інтегрованих навчальних курсів не дотримуються цих двох фундаментальних вимог, а отже, „такі курси не можуть вважатися повною мірою інтегрованими. Швидше це певний ступінь, на який мають піднятися „міжпредметні зв'язки” [32, 49]. Так, вичленяються ситуації, коли необхідне взаємне використання знань і вмінь я різних предметів. При знаходженні таких галузей у двох програмах учитель встановлює послідовність їх вивчення.
„Єдність тем вважається передумовою для глибшого оволодіння школярами навчальним матеріалом, тому головна мета такого "інтегрованого" курсу – навчати їх розглядати одні й ті ж явища, проблеми у різних ситуаціях і системах” [37, 12]. Тут усе зводиться лише до того, що кожний предмет таким способом інтегрованого курсу набуває більшої широти, смислової й інформаційної насиченості. Внаслідок цього учні досягають глибшого і ширшого ріння розуміння навчальної теми. Типовий приклад: нагадування, яке звично проводять через запозичуваний матеріал (наприклад, малюючи на уроці образотворчого мистецтва якусь тварину, педагог запитує, що пам'ятають про неї учні).
За описуваного підходу інтеграція предметів найповніше проявляється тоді, коли між їх спільними програмами встановлено смислову відповідність, коли існує центральна ідея, що об'єднує весь комплекс тем і проблем, які розглядаються у рамках обох предметів [28, 49].
У цілому пропонований шлях конструювання інтегрованих предметів має на меті „формування загальнонавчальних умінь і навичок учнів, поглиблення їх знань, розвиток уваги, пам'яті, розширення пізнавальних інтересів, оволодіння навчальними прийомами, забезпечення цілком нового психологічного клімату для учня і вчителя в процесі навчання” [59, 41]. І все ж, на нашу думку, дана модель побудови інтегративних курсів не містить у собі достатніх умов для розуміння, тобто мислительного осягнення школярами цілісної картини світу.
Перше, на що необхідно чітко відповісти – що таке цілісна картина світу у філософському, а особливо у психологічному баченні? Наголосимо, що „світ, про який у людини має сформуватися певне уявлення, це світ різноманітних матеріальних утворень (явищ, речей, об'єктів) та світ людей” [57, 35]. Однак, при цьому важливо визначитися, з чого починати ознайомлювати дитину з навколишнім світом. На це дають відповідь загальні наукові постулати типу: "у краплині води відбивається весь океан", "мікрокосм – це макрокосм у мініатюрі", "клітина утримує в собі всі необхідні причини породження цілого організму".
Тож „первинним об'єктом наукового пізнання має бути, певна річ, предмет, явище чи їх сукупність” [63, 84]. Саме вони мають виступати тим центром, який породжуватиме у суб'єкта навчання цілісність їх пізнання.
Наголосимо, що „якраз цілісність як структурна організація речі і цілісність як спосіб її осягнення суб'єктом є визначальною характеристикою інтегрованого підходу. Згідно з ним, всесвіт у цілому і кожний об'єкт, зокрема, мають складну внутрішню будову. Тут вичленяються певні частини, компоненти, елементи та різноманітні зв'язки між ними (ієрархічні, просторові, причин по-наслідкові, управлінські тощо). Завдяки цим зв'язкам і відповідній взаємодії компонентів той чи інший предмет не виявляються простою сумою своїх складових частин” [59, 75]. Кожний предмет як цілісність має так звані інтегративні властивості, якими не володіють всі його компоненти, якщо їх розглядати лише сумарно.
На психологічному рівні бачення предмета всі його складові відобра-жаються у свідомості суб'єкта як система певних якостей, властивостей чи характеристик, які, перебуваючи у певних відношеннях між собою, породжують нову функціональну якість, тобто інтегративну властивість [54]. Наприклад, функціональна якість, або інтегративна властивість ножа – розчленування не досить твердих речей на певні частини. По-іншому, це є функцією ножа, на відміну, наприклад, від функції ложки. Істотні характеристики (якості) частин ножа (ручки та леза) та їх зв'язку (конструкції) й породжують саме цю, а не іншу функцію, тобто інтегративну властивість.
Кожне науково-теоретичне поняття фіксує загальний спосіб "побудови" тієї чи іншої функції предметів. Воно містить у собі відповідь на запитання: як сконструювати, виготовити певну річ (тобто забезпечити його функціональне призначення), як пояснюється спосіб породження, виникнення певного об'єкта чи його функціонування, становлення, розвитку. Наукові поняття, на відміну від образів предметів, „мають справу лише з їх функціями як такими: теплопровідність, електропровідність, жаростійкість, сипучість, текучість, розтягування, розмножування, склеювання, тиск, міцність тощо. При цьому не наголошується на об'єктах, речах, яким властиві дані функції” [14, 17]. Це вважається само собою зрозумілим.
Однак психологічно дитині буває важко встановити відношення між науковим поняттям (функцією) і відповідним предметом. У результаті й виникає проблема "застосування знань у практичній діяльності". Учень, володіючи такими знаннями, часто не може розв'язати певної практичної задачі, що ґрунтується на цих знаннях.
Вирішальна роль у відсутності цілісного розуміння учнями предметів та явищ належить тому науковому підходу, який традиційно склався у нашій пізнавальній культурі. Наука, яка прагнула пізнати глибинні закони та закономірності навколишнього світу, змушена була диференціюватися, вичленивши окремі предмети пізнання. Так, фізика розкриває фізичні закони світобудови, хімія – хімічні, біологія – біологічні і т.д. Такий методологічний підхід був прямо перенесений у побудову освітнього процесу. Навчальні дисципліни однозначно відповідали певним наукам. При цьому будь-який предмет як цілісне утворення розривається на окремі "шматки" (властивості), які не узгоджено й ізольовано вивчаються у різних навчальних курсах [16]. Інтегрувати ж самостійно ці розрізнені знання в самостійну систему учень об'єктивно не може, тому й говорити про якийсь цілісний науковий світогляд не доводиться. У кращому випадку у школяра може сформуватися фізичний, хімічний, природничий світогляд без необхідного внутрішнього зв'язку.
Інтегровані навчальні курси згідно з вищевикладеною позицією „мають забезпечити у школяра у психологічно єдиному для нього часовому діапазоні наукове всеохоплююче відображення того чи іншого предмета чи явища у суб'єктивну пізнавальну цілісність” [25, 14].
Образно кажучи, учень стосовно якогось предмета, наприклад, берези, має виступити у ролі садівника (володіючи певними біологічними знаннями стосовно догляду за цією рослиною), у ролі хіміка (володіючи певними хімічними знаннями про ріст цієї рослини), у ролі фізика (володіючи певними фізичними знаннями про функціонування цього дерева), у ролі географа (володіючи певними географічними знаннями про ареал поширення цієї рослини), у ролі технолога (володіючи певними знаннями про властивості деревини берези), у ролі художника (вміючи передати естетичні властивості берези).
Ось таке розуміння учнем предмета об’єктивної дійсності й виступить повноцінною одиницею його цілісної картини світу. Виходячи з цього, зміст інтегрованих курсів слід конструювати не в описовому плані, а у формі навчально-пізнавальних задач, які мають розв'язуватися педагогом і школярами спільно. Під час цього процесу і можливий достатній інтелектуальний розвиток дитини, за якого формуються повноцінні здібності, наукові знання (поняття) та вміння.
Навчальні плани сучасної початкової школи за останні роки поповнюються інтегрованими курсами, які реалізовуються в педагогічній практиці.
Інтегрований курс "Я і Україна" (1-4 кл.), автори В.Ільченко, К.Гуз, спрямований на розв'язання інтегрованих завдань з природознавства, суспільствознавства, українознавства [24]. Зміст курсу дає змогу учневі набути цілісні знання про людину і її життєвий світ – про природу рідного краю, рід, родину, народні традиції, духовний спадок минулих поколінь українського народу. Основою формування цілісності знань є уявлення учнів про найзагальніші зв'язки у природі, які відображені в закономірностях природи.
Значний інтерес на сучасному етапі початкового навчання становить запровадження нових інтегрованих курсів. Так, відповідно до експеримен-тальних досліджень, впровадження курсу "Навчання грамоти, математика, навколишній світ" (автори М.Вашуленко, Н.Бібік. Л.Кочина), створює об'єктивні передумови для запобігання перевантаженню учнів і вивільнення часу для розвивально-виховної діяльності [7]. Курс спрямований на формування в учнів якісно нових знань, які характеризуються вищим рівнем осмислення, динамічністю застосування в нових ситуаціях, підвищенням їх дієвості й системності.
Експериментальний інтегрований курс "Навколишній світ" (1-4 кл.), (автор Т.Пушкарьова) відображає поєднання в змісті елементів природо-знавства, суспільствознавства, екології, етики, естетики, українознавства, літератури та мистецтва [46]. Він спрямований на особистісний розвиток школяра, формування в учнів цілісного уявлення про природничо-наукову картину навколишнього світу, місце людини в ньому; ознайомлення з соціальними нормами і традиціями українського народу; формування первинних ціннісних орієнтацій у різноманітних галузях життя, культурній спадщині України, рідного краю, сім'ї; усвідомлення учнями універсальної цінності життя.
Експериментальний інтегрований курс "Художня праця" (автор В.Тименко) орієнтований на формування в учнів цілісної картини культурного простору, виховання особистості, яка усвідомлює соціальну й індивідуальну необхідність праці; забезпечення єдності у сприйманні довкілля емоційною, інтелектуальною і сенсорною сферами духовного життя учнів; розвиток творчої активності школярів у художній праці на основі взаємодоповнюваності думок, почуттів, практичних дій [61].
Експериментальний інтегрований курс "Основи здоров'я і фізична культура" (автори О.Савченко, Т.Бойченко) спрямований на розуміння учнями здоров'я як інтегрального результату, який залежить від багатьох чинників (соціальне і духовне благополуччя людини, її адаптація до оточення і внутрішній комфорт) [48].
Інтегровані курси у початковій школі поступово зменшують кількість обов'язкових навчальних предметів і таким чином запобігають перевантаженню учнів. Відомий психолог Л.Занков вважав, що без знань з біології, географії, історії, закладених ще в початковій школі, неможливе виховання в дітей якостей людини-громадянина. Ці знання, на його думку, сприяють широкому охопленню явищ світу в його багатогранності, вони вчать сприймати факти, явища навколишнього світу в часі і просторі. "Матеріал повинен бути поданий так., щоб у дітей склалася цілісна яскрава картина природних умов і життя людей у різних країнах, щоб діти отримали загальне уявлення про весь світ і про нашу планету, на якій живе людство" [14, 10].
Зміст таких курсів може бути різний як за відбором, так і за структуруванням навчального матеріалу і його реалізацією в навчальному процесі. Інтегровані курси включають у себе природознавство, образотворче мистецтво, трудове навчання, музику, літературне читання та ін. Так, наприклад, навчальний матеріал стрижневих предметів (у 1 класі – навколишній світ, у 3 і 4 класах – природознавство) тісно переплітається на кожному етапі уроку з екологічними знаннями регіонального компонента, з образотворчим мистецтвом і трудовим навчанням, музикою, що посилює реалізацію триєдиної дидактичної мети: навчальної, розвивальної і виховної.
Важливим способом інтеграції змісту початкової освіти є інтегровані підручники. Інтегровані підручники бувають двох видів: одні з них об'єднують навчальний матеріал кількох освітніх галузей, інші –інтегрують зміст освіти у межах одного навчального предмета. Прикладом підручника першого виду є «Горішок» – інтегрований підручник для 1 класу, який об'єднує базовий зміст таких навчальних предметів: навчання грамоти, математика, ознайомлення з навколишнім (М.Вашуленко, Н.Бібік. Л.Кочина).
Матеріал «Горішка» згруповано у шість розділів: «Пізнавай себе», «Природа навколо нас», «Учись учитися», «Вже читаю і лічу», «Серед людей», «Граймося». Такий відбір предметного змісту дозволяє забезпечити соціалізацію першокласника, особистісну зорієнтованість навчального процесу.
Інтегруючою основою підручника вибрано загальнонавчальні уміння і навички, які, на думку його авторів, виступають «засобами зрощення і взаємодії змісту окремих навчальних предметів», «об'єктивуються на конкретному матеріалі, посилюючи розвивальну ефективність засвоєння програми» [49, 167], а основною формою репрезентації інтегрованого змісту є навчальні завдання, складені з урахуванням змістового, мотиваційного та процесуального компонентів навчальної діяльності. Підтвердження правильності даного підходу знаходимо у психологів: «зміст інтегрованих курсів слід конструювати не в описовому плані, а у формі навчально-пізнавальних задач, які мають розв'язуватися педагогом і школярами спільно» [57, 34].
Чимало сторінок і розворотів у підручнику побудовано за принципом суцільної інтеграції, однак «з метою відпрацювання конкретних (предметних) знань і вмінь», уникнення «змішування інформації, її предметного «розмивання», базовий зміст (терміни, поняття, визначальні навчальні дії...) виділяються окремими (предметними) темами...». Наприклад, з навчання грамоти – це: «Слово до слова – складається мова», «Звуки –букви». «Як треба читати», «Алфавіт. Азбука. Абетка»; з математики –такі: «Скільки? Один –багато», «Більше – менше», «Додавати, додати, дорівнює», «Як виникає задача», «Геометрія навколо нас», «Число і цифра нуль», «Другий десяток» та ін.; з ознайомлення з навколишнім: «Рідна земля», «Як росте рослина?», «У світі тварин», «У тебе вдома», «Ввічливість», «Ти –пішохід» та ін. Зауважимо, що ці теми також не є чисто «предметними». В основі багатьох із них лежать міжпредметні завдання, спрямовані на оволодіння основними мислительними операціями.
Таким чином, в інтегрованому підручнику «Горішок» найбільш повно і дидактично обґрунтовано представлені завдання на формування загально-мовленнєвих і загальнопізнавальних умінь; недостатньою є кількість вправ на розвиток організаційних і контрольно-оцінних умінь. Однак даний недолік суттєво компенсують завдання, вміщені у зошитах з друкованою основою.
Ще одним прикладом інтегрованого підручника першого виду може слугувати «Художня праця». (1 клас, авт. В.Тименко), який інтегрує навчальний матеріал з образотворчого мистецтва та трудового навчання і відображає окремі напрями художньо-конструктивної діяльності молодших школярів [61, 59]. Щоб розкрити основні підходи до його побудови, коротко охарактеризуємо особливості «Художньої праці» як навчального предмета. У програмі курсу зазначається, що мета і завдання художньої праці реалізуються в таких змістових лініях: «Природа», «Людина», «Техніка», «Умовні знаки», «Художнє довкілля».
В основу побудови даного навчального предмета покладено метод художніх проектів, сутність якого «можна визначити як систему принципів художнього конструювання цілісної картини світу з окремих моделей середовищ життєдіяльності засобами словесного, колірно-графічного і предметно-вираженого образотворення» [61, 60].
Такий підхід до розгортання навчального матеріалу в підручнику базується на усвідомленні автором того факту, що мислення професійного дизайнера і молодшого школяра є аналогічним за поетапністю розгортання, тобто художник-конструктор спочатку задумує, потім проектує: графічно і нарешті моделює з різних матеріалів зразки виробів. Таким чином, процес художнього конструювання включає три етапи:
Отже, в даному навчальному предметі можна виділити триєдину сюжетну лінію вербального, колірно-графічного і предметно вираженого образо-творення, яка знайшла свою практичну реалізацію в аналізованому підручнику. Зазначимо, що він складається з трьох окремих підручників: «Обдаровані пальчики». «Мова малюнкова» та «Математичний калейдоскоп».
Перший етап художнього конструювання представлений у даних підручниках віршованими текстами, які створюють в учнів словесні образи. Такі тексти характеризуються мелодійністю, лаконічністю. Автор доклав чимало зусиль, щоб у процесі художньої праці мовленнєва діяльність учнів була барвистою, образною, естетично привабливою.
Виходячи з того, що учні молодшого шкільного віку не можуть відображати свій задум у кресленні, оскільки в них немає ще досвіду виконання графічних зображень, у чинних навчальних посібниках з художньої праці не передбачений етап графічного проектування. Тому школярі відразу ж після ознайомлення зі зразками виробів переходять до етапу предметно-маніпуляційного конструювання, тобто виконують навчальні дії, які демонструє вчитель. У зв'язку із зазначеним у них не формується важливе загальнонавчальне уміння – планувати свою діяльність.
Щоб уникнути вказаного недоліку, В.Тименко вчить малюків помічати світ речей у дитячих долоньках, пальчиках: «Від долоньки-аналога до спрощеного зображення птаха, кленового листка, силуету людини – такий шлях ознайомлення молодших школярів з доступними для них графічними проектами». Цей процес має своє продовження: аналізуючи об'єкти навколишнього світу, діти розчленовують предмети на окремі частини, тобто виділяють їхні складові, які теж мають «предметне вираження» (містять в собі приховані ознаки відповідних речей), а також поєднують форми-аналоги у цілісні зображення природних об'єктів. Особливо цілісно данин процес (розумові дії – графічні дії – предметно-маніпуляційне конструювання) відображений у підручнику «Обдаровані пальчики». Від дитини – до мистецтва, від кінчиків «обдарованих пальчиків» – до внутрішньої гармонії особистості – така його провідна ідея [61, 65].
У підручнику «Мова малюнкова», який є складовою частиною підручника з художньої праці, зроблена спроба інтегрувати художню працю з рідною мовою. Діти вчаться порівнювати писані й друковані літери, відшукувати форми предметів навколишньої дійсності, які містять у собі (повністю або частково) контур тієї чи іншої букви. Розглядаючи каліграфію як вид мистецтва (краснопис), автор намагається розвинути в учнів образне мислення, художнє мовлення, сформувати емоційно-позитивне ставлення до рідної мови.
Підручник «Математичний калейдоскоп» інтегрує художню працю з математикою, забезпечуючи таким чином естетичне, художнє сприймання математичних символів, розвиток інтересу до математики; акцентує увагу дітей на своєрідній образності цієї точної науки [23, 48].
Інколи в підручниках подаються відомості, які учні мають запам'ятати, однак їх пред'явлення відбувається таким чином, щоб вони «не гальмували розвиток фантазії і творче ставлення до виконання завдань, які зацікавили першокласників» [51, 58].
Таким чином, аналіз комплекту підручників з художньої праці для першого класу дозволяє стверджувати, що вони націлені на розвиток творчих здібностей учнів (стимулюють бачення знайомих предметів у нових, іноді незвичних ситуаціях, ролях; гнучкість мислення; уміння встановлювати аналогії між об'єктами); формування загальнонавчальних умінь і навичок (вчать спостерігати, аналізувати предмети і явища, порівнювати, помічати подібне і відмінне; розвивають художнє мовлення, образне мислення), а в цілому забезпечують розвиток інтелектуальної, емоційної та вольової сфер особистості школяра.
Окрему групу складають підручники, що відображають інтегровані навчальні курси. Так, наприклад, «Я і Україна: Віконечко» для 1 класу та «Я і Україна» для 2 класу (авт. Н.Бібік, Н.Коваль) репрезентують зміст однойменного навчального предмета, який, у свою чергу, охоплює зміст галузі Державного стандарту початкової загальної освіти «Людина і світ» і реалізується наскрізним інтегрованим курсом «Навколишній світ» (1-2 класи). Розкриємо особливості побудови такого підручника на прикладі книги «Я і Україна», 2 клас [24, 23].
Аналіз навчальної книги дозволяє стверджувати про наявність у зазначеному підручнику подвійної інтеграції – в межах основних тем предметного змісту освіти, що сприяє поетапному усвідомленню учнями єдності таких складових: Я – сім'я – школа – рідний край – Україна як необхідної умови формування єдиної наукової картини світу, та всередині кожної темп шляхом пред'явлення природничих, суспільно-історичних та культурологічних знань.
Виходячи з того, що підручник «Я і Україна» репрезентує два компоненти змісту освіти, спеціального аналізу вимагає спосіб пред'явлення у ньому досвіду емоційно-ціннісного ставлення до дійсності, який реалізується двома шляхами – розкриттям у змісті навчального матеріалу відповідної системи цінностей та залученням учнів до оцінної діяльності [38, 29].
Чимала група завдань передбачає формування у другокласників навичок культурної поведінки («Які квіти ти подаруєш мамі, сестрі, вчительці, подрузі на день народження?», «Яких правил додержуються в мечеті; синагозі; у музеї; читальні: на виставці?»), особистої гігієни («Що буде, якщо: під мас письма низько нахилятися над зошитом?». «Яких правил не додержувався Сашко? Що ти порадиш йому, щоб бути струнким?»).
Виокремлюється група завдань, спрямована на розвиток оцінної діяльності: виявлення власної життєвої позиції («Що запропонував би ти для допомоги дітям-сиротам?», «За що ти відповідаєш перед сім'єю?», «Коли родина живе щасливо?»); на формулювання порад у конкретних життєвих ситуаціях («Поділися своїми секретами прибирання...», «Що ти йому порадиш?», «Розкажи друзям, що ти встигаєш зробити протягом дня»); оцінювання власних вчинків («На кого ти схожий – на Андрія чи на Сашка? Чому?», «Чи замислювався ти, що про тебе думають люди?»), вчинків інших людей («Розглянь малюнки. Скажи свою думку про кожного з дітей»); аналіз ситуацій морального вибору («Хто з дітей має рацію і чому?»); виявлення ставлення до подій, до прочитаного тощо («Чи сподобалась тобі ця розповідь?», «Розкажіть про свої улюблені заняття»).
Виходячи з того, що навчальний курс «Я і Україна» має міжпредметний характер, автори підручника доклали чимало зусиль, щоб «забезпечити самостійне значення, оригінальний зміст, який би не дублював соціального й науково-пізнавального матеріалу інших навчальних предметів» [24, 24], і досягли поставленої мети.
Одним з напрямів інтегрування змісту предметів є проведення інтегрованих уроків. При цьому „поурочна інтеграція здійснюється на основі інтеграції змісту, відібраного з кількох предметів і об’єднаного навколо однієї теми. Це об’єднання має на меті інформаційне й емоційне збагачення сприймання, мислення і почуттів учнів завдяки залученню цікавого матеріалу, що дає змогу з різних сторін пізнати якесь явище, поняття, досягти цілісності знань” [38, 24].
В основі інтегрованого уроку лежить певним чином інтегрований зміст. Інтеграція шкільного змісту може бути повною або частковою. Цікаво, що характерною рисою початкової школи більшості зарубіжних країн стало навчання за інтегрованими уроками. Так, читання, письмо, усне мовлення об’єднані в уроки «мистецтва мовлення», відомості з історії, географії, громадянства –в уроки громадянства, відомості з фізики, хімії, біології, астрономії –в уроки природознавства [41, 9]. Досвід проведення інтегрованих уроків засвідчує, що їх методика вимагає високого професіоналізму та ерудиції вчителів.
Інтегрований урок може будуватися в межах одного навчального предмета (внутрішньопредметна інтеграція), внаслідок інтегрованого змісту кількох навчальних дисциплін, залежно від уміння вчителя здійснити це інтегрування науково і методично правильно (міжпредметна інтеграція) або на змістовій основі інтегрованого курсу [51, 57].
Для уроків з внутрішньопредметною інтеграцією характерна спіральна структура на основі принципу концентричності. Процес пізнання за такої організації може здійснюватися від часткового до загального або від загального до часткового. Зміст поступово збагачується новими відомостями, зв'язками. Особливість інтегрованих уроків і в тому, що учні на таких уроках не гублять з поля зору вихідну проблему, а розширюють і поглиблюють коло пов'язаних з нею знань.
Внутрішньопредметній інтеграції відповідає і концепція укрупнення дидактичних одиниць (УДО), розроблена ще в середині XX ст. вченим П.М.Ерднієвим, апробована на практиці вчителями-новаторам В.Ф.Шаталовим і С.М.Лисенковою, досвід яких широко використовується в сучасній початковій школі [31, 65]. Технологія укрупнення дидактичних одиниць розкриває і приводить у дію великі психофізіологічні резерви головного мозку учнів. Розуміння принципів внутрішньопредметної інтеграції УДО дасть змогу вчителеві конструювати уроки на базі об’єднання знань.
Переваги внутрішньопредметної інтеграції – УДО над загальною методикою навчання обґрунтовуються з психологічної точки бачення – опорою на закономірності продуктивного мислення [49, 216]. Наприклад; у математиці дію віднімання можна пояснити, спираючись на додавання, множення – на ділення; на прикладі причинно-наслідкових зв'язків осені вивчити весну.
У результаті побудови і проведення уроку на такому підході у свідомості учня виникають якісно нові знання внаслідок одержання особливої інформації. Проте практика свідчить, що вчителі в основному прагнуть до подрібнення матеріалу, до так званого порційного викладання, хоча дітям, насправді, цікавіше живе і складне.
Для уроків міжпредметної інтеграції змісту, як указують наукові дослідження і практика, характерні різні підходи: міжпредметні зв'язки і по горизонталі, і по вертикалі [31, 64].
У дослідженнях відомих учених (І.Д.Звєрєв, І.М.Максимова, В.М.Коро-тов, М.М.Скаткін та ін.) міжпредметні зв'язки (по горизонталі) виступають як умова єдності навчання і виховання, засіб комплексного підходу до предметної системи навчання як по "горизонталі", так і по "вертикалі". Міжпредметні зв'язки мають особливе значення для формування природничонаукових понять. Наприклад, на уроці ознайомлення з навколишнім світом літи вивчають поняття листяні, хвойні дерева. На уроках образотворчого мистецтва це поняття закріплюється в малюнку гілок листяного і хвойного дерев, на уроках праці – в ліпленні. Таким чином, поняття не просто формуються, а поглиблюються.
Отже, міжпредметні зв'язки дають змогу поглибити вивчення матеріалу без додаткових затрат, реалізувати взаємну систематизовану узгодженість, стимулювати учнів до використання набутих знань у повсякденній практиці. Однак не можна ототожнювати інтегрований урок і урок із міжпредметними зв’язками, оскільки, як зазначає О.Я.Савченко, це різні методичні поняття.
Для розвитку у дітей широкого гуманітарного мислення, сприйняття ними цілісної картини світу і морально-естетичного виховання школярів вчені пропонують використовувати міжпредметні зв'язки по вертикалі [23, 26]. Шкільні предмети об'єднуються за принципом – діалог на задану тему. Тема містить собі конкретний зміст, образ, емоційний стан, моральний і естетичний смисл. Наприклад, протягом навчального тижня вчитель кілька разів виходить на вертикальну тему і розкриває її через зміст різних предметів, не змінюючи спільної теми уроків (програмної чи додаткової). Але підхід до розкриття тих чи інших аспектів різний: нові творчі вправи, завдання, проблемний діалог, пояснення, введення девізу, що поглиблює емоційно-поетичний образ теми, її естетичний зміст тощо.
Послідовність тем визначається календарем, порами року, святами (державними, народними, християнськими. Кожна тема містить різні моральні, екологічні, економічні проблеми. Інтеграція тут здійснюється на основі широкого охоплення життєвих явищ. Зміст тем і логіка визначаються віковими особливостями учнів і їх підготовленістю до мислення, судження, вміння виділяти головну думку.
Найменш поширеним способом інтеграції змісту початкової освіти є інтегровані завдання. На сучасному етапі навчання вже не достатньо логічного і послідовного викладу матеріалу – його потрібно опрацювати і побудувати так, щоб максимально залучити учнів до процесу пізнання. Цього можна досягти через цілісну, логічно обґрунтовану систему інтегрованих завдань [23, 39].
Переважно використовується система інтегрованих завдань, як засіб збудження інтересу до навчання. Основними умовами ефективності інтегрованих завдань є врахування обсягу, складності і кількості інформації, яка сприймається, навчальних можливостей учня, психологічної готовності працювати, професійної підготовки вчителя.
Аналізуючи шляхи побудови системи інтегрованих завдань, встановлено, що „ключовим моментом є вибір критеріїв змісту завдання, оскільки навчальний матеріал, який входить до змісту інтегрованих завдань, здебільшого належать до різних предметів і об`єднання його навколо однієї ідеї –питання надзвичайно важливе” [51, 58].
Інтегрованими можна назвати такі завдання, які мають за мету „синтез змісту (способів пізнання) з декількох тем, розділів програми або видів діяльності навколо однієї теми” [54, 46], тобто правильніше визначити, що це серія (цикл, система) завдань, проведення якої зумовлено пошуками шляхів формування у дитини цілісного світогляду, який важко розвивати в умовах предметної системи навчання.
Наприклад, на уроці “Весна іде, красу несе”, де інтегруються знання з мови, мовлення, народознавства, художньої літератури, музики й естетики, учні здійснюють спостереження за живими об’єктами природи [38, 35]. Для творення зв’язного тексту, дітям пропонується така система інтегрованих завдань:
Після спостереження у живій природі діти, використовуючи знання з народознавства, закликають весну, співаючи заклик-веснянку. Слухають музику, співвідносять споглядання в природі з строєм музичного твору.
– Що відображають звуки? (сходить сонце, блищить роса, оживає природа, розпускаються квіти, прокидаються пташки, дзюркотить струмочок і сама Весна пішла у веселий танок).
(Перед дітьми у маленьких вазочках первоцвіти –проліски, мати-й-мачуха, гусяча цибулька, фіалки, ряст).
– Що допомогло нам відчути красу?
(Споглядання у живій природі за змінами, квітами, слухання музики).
– А як ще можна відчути красу?
Діти слухають легенду про Нарциса, оглядають живу квітку і відповідають на питання:
– Що ж зробило красеня потворним?
(Байдужість, самозакоханість, зазнайство –риси, які народжують ще більш потворну –егоїзм).
Діти вчаться добирати слова-антоніми.
(Краса –потворність, зрада –вірність, любов –ненависть, зло –добро, щирість –заздрість, брехливість –правдивість).
Далі на занятті йдеться про збереження краси і робиться висновок: “Той, хто нищить красу –стає потворним”. Творяться тексти за поданим початком.
Якось навесні хлопчик побачив дивну квітку. Вона йому дуже сподобалась. Вона була... (включається опис). Хотів було зірвати ...
(Далі діти вибирають варіанти);
Кінцівку також можна придумати за варіантами:
В кінці зачитується оповідання Сухомлинського “Хлопчик і дзвіночок конвалії”. У підсумку діти скажуть “Хто нас вчить відчувати красу”.
(Матінка-природа).
– Чи всяк може її побачити?
(Не може побачити той у кого ліниве око).
– В чому проявляється краса людини?
(У рисах, вчинках, поведінці).
Діти згадуються висновок, прислів’я:
– З краси води не пити.
Не все золото, що блищить.
І нарешті вузлик на пам’ять:
“До краси можна доторкнутись тільки серцем”.
Отже, структура системи інтегрованих завдань пов’язана із: 1) вимогами, спрямованими на формування знань, умінь і навичок учнів; 2) змістом доступних міжпредметних зв`язків; 3) можливостями дидактичного забезпечення навчального процесу; 4) рівнем досягнутих знань та умінь з даного предмета [36, 9]. Важливим фактором для розробки системи інтегрованих завдань є узгодженість із загальною структурою навчального курсу. При цьому вид інтегрованого завдання визначається за належністю до тематичного розділу навчального плану, формою навчання та критеріями відбору навчальної інформації.
Отже, реформування сучасної освіти лежить на шляху подолання ізольованого викладання навчальних предметів, навчальних тем і проблем і створення принципово нових навчальних програм, де освітній процес доцільно орієнтувати на розвивально-продуктивний підхід в напрямку розробки інтегрованих підручників, впровадження інтегрованих курсів, проведення інтегрованих уроків та використання системи інтегрованих навчальних завдань.
1.3 Проблема інтеграції змісту навчання у практиці роботи вчителів початкових класів
У сучасній початковій школі значна увага приділяється всебічному розвитку школярів, формуванню їхнього цілісного наукового світогляду. Одним із засобів вирішення цієї проблеми стало поєднання основ наук з інтегрованими курсами, які можуть будуватися на основі повного злиття предметів, широкої міждисциплінарної інтеграції, поєднання блоків знань з окремих предметів. Логічно цю інтеграцію навчання сьогодні намагаються здійснити передусім на його першому етапі в початковій школі З огляду на це у педагогічній літературі наводяться як переваги, так і недоліки подібних експериментів.
Так, Ю.М.Калягін позитивним фактором інтеграції в початковій школі вважає відносну готовність учителя, який веде більшість навчальних предметів. Головним ще аргументом «за», на думку згаданого дослідника, може бути наявність великих потенційних можливостей у розвитку інтелекту дитини. Він посилається тут на результати досліджень американських психологів, згідно з якими 20% інтелекту формується у перший рік життя, 50% – до чотирьох років, 10% – до восьми років і 90% – до тридцяти років життя [26, 28].
Негативними ж факторами для інтеграції в початковій школі, як зазначається в публікаціях останнього часу, є „малочисленість навчальних предметів, необхідність формування надзвичайно важливих навичок читання, письма та лічби, складність у викладі інтегрованих курсів так, щоб дітям цієї вікової категорії було цікаво й зрозуміло” [47, 40].
До того ж, не кожне об’єднання навчальних предметів чи їх складових є інтеграцією. Необхідна провідна ідея, реалізація якої забезпечить нерозривний зв’язок, цілісність цього курсу. Вважаємо, що такою наскрізною ідеєю в підручниках з читання в початковій школі повинен стати національний компонент. Стосовно підручників з читання, в яких закладена пропедевтика літературної освіти, то вони специфічні до того ж іще й з погляду об’єкта вивчення –художньої літератури. Вона ж інтегральна за своїм призначенням і є першоосновою для утвердження моралі і громадянськості, вироблення культури і переживань, виховання художнього смаку, для розвитку мовлення учнів, образності мислення.
Як стверджує О.Я.Савченко, вчителі часто не відрізняють уроків інтегрованого змісту від уроків з використанням міжпредметних зв’язків. На її погляд, це різні методичні поняття. Насамперед, міжпредметні зв’язки передбачають включення в урок запитань і завдань з матеріалу інших предметів [49, 236]. Ці завдання мають допоміжні значення і є окремими короткочасними елементами уроку, які сприяють глибокому сприйманню й осмисленню понять, що вивчаються. Наприклад, на уроці читання творів з теми «Прийди весно з радістю» (3 клас) вчитель актуалізує у вступній чи узагальнюючій бесіді ознаки різних станів природи або використовує дитячі малюнки на весняну тематику –у даному разі маємо справу з міжпредметними зв’язками уроків природознавства і малювання.
Якщо зміст уроку за темою „Художній образ весни” зінтегровано з різних видів діяльності для створення в свідомості та уяві дітей літературно-художнього образу весни, то це –урок інтегрованого змісту [9, 31]. Особливість такого уроку в тому, що тут поєднуються блоки знань з різних предметів. Точніше сказати, це урок з елементами інтеграцій на відміну від тих, що побудовані за програмою інтегрованих курсів і уроків з елементами інтеграції змісту двох чи більше предметів, які за навчальним планом викладаються як окремі.
Під час проведення інтегрованих уроків вчителю доводиться самостійно визначити, яка мета цього інтегрованого уроку, як він сприятиме цілісності навчання, формуванню знань на якісно новому рівні. Мета уроків, побудованих на інтегрованому змісті, створити передумови для різнобічного розгляду певного об’єкта, поняття, явища, формування системного мислення, збудження уяви, позитивно емоційного ставлення до пізнання.
Аналіз діючих програм для чотирирічної школи та вивчення досвіду роботи вчителів, які використовують уроки такого змісту, свідчать про широкі можливості для взаємозв’язку змісту навчального матеріалу з кількох навчальних предметів (див. таблицю 1).
Як бачимо, можливості для інтеграції змісту освіти досить широкі. Щодо кількості уроків інтегрованого змісту, то однозначної відповіді бути не може. Це залежить від уміння вчителя провести інтегрований урок так, щоб не було перевантаження дітей враженнями, щоб він був не мозаїкою окремих картин, а саме слугував одній меті. Для цього треба завчасно, хоч на півріччя проаналізувати календарні планування і відібрати ті питання з програми, які близькі за змістом або метою використання. Адже до проведення інтегрованих уроків треба готуватись не лише вчителеві, а й учням.
Проаналізуємо здобутки передового досвіду з цього питання. Протягом кількох років у м. Миколаєві над цією проблемою працює клуб "Пошук" [25]. Стрижнем пошуків учителів є ідея розвитку особистості молодших школярів на основі збагачення їх сприймання і мислення яскравими інтелектуальними почуттями, створення на уроках діалогів, співробітництва різних рівнів. Досвід учителів М.Н. Денисюк (НВК №10) вже набув визнання серед колег.
Таблиця 1
Взаємозв’язок змісту навчальних дисциплін початкової школи
|
Клас |
Взаємозв’язок навчальних предметів |
|
|
1 клас |
Навчання грамоти |
Ознайомлення з навколишнім Музика Малювання |
|
Математика |
Ознайомлення з навколишнім Праця Малювання Фізичне виховання |
|
|
2 клас |
Українська мова |
Читання Малювання Ознайомлення з навколишнім Музика Народознавство, краєзнавство |
|
Математика |
Ознайомлення з навколишнім Праця Малювання Фізкультура, валеологія |
|
|
Музика |
Читання Малювання Ознайомлення з навколишнім Фізкультура |
|
|
3-4 класи |
Читання |
Українська мова Малювання Природознавство Музика Народознавство, краєзнавство Етика Валеологія |
|
Українська мова |
Розвиток мовлення Читання Праця |
|
|
„Я і Україна” |
Природознавство, краєзнавство Праця Валеологія |
Наприклад, учителька для 1 класу визначила 10 тем уроків інтегрованого змісту:
1. "Хто як зимує". Зінтегровані теми з уроків: читання – "Хто так малював", ознайомлення з навколишнім – " Ознаки зими", малювання – "Зустріч зими";
-3. "День космонавтів". Теми з уроків: ознайомлення з навколишнім - " День космонавтики", розвиток мовлення – " Складання казки за її початком", образотворче мистецтво – аплікація "Космос", фізкультура – "Ми космонавти".
. "Складемо казку". Теми з уроків малювання – "Чарівний птах", розвиток мовлення – "Складання казки за початком".
. "Транспорт". Теми з уроків: ознайомлення з навколишнім – "Транспорт", праця (конструювання), розвиток мовлення – " Моя вулиця".
. "Професії наших батьків". Теми з уроків: ознайомлення з навколишнім – "Професії", художня праця – "Робота з тканиною".
-8. Урок-казка "Зима-білосніжка". Теми з уроків: ознайомлення з навколишнім – "Ознаки зими", фізкультури – "Зимові розваги", музики – "Казка зимового лісу".
. Урок-мандрівка "У гості до Веснянки". Теми з уроків: музики – "Звуки весни", малювання – "Фарби ранньої весни".
. Урок-казка "Розмова на лісовій галявині". Теми з уроків позакласного читання, музики, малювання, розвитку мовлення.
Враховуючи конкретність мислення молодших школярів, нестійкість їхньої уваги, Марія Никифорівна важливого значення надає таблицям для проведення інтегрованих уроків. Це, як правило, матеріал багаторазового використання. Таку наочність можна застосовувати під час тематичного узагальнення і повторення.
Наприклад, на уроці навчання грамоти, коли учні ознайомлювались з буквою і звуком "д", вчителька використала велику кольорову таблицю – опору, де було чотири сектори. За завданнями, які були у секторі 1, можна створити казкову ситуацію "Розмова з старим дубом", скласти кросворд, провести діалог, сектор 2 включав математичний матеріал для розв'язування прикладів, задач і вимірювання відрізка, сектор 3 – опора для малювання на тему "Гриби під дубовою гілкою", сектор 4 – інтеграція знань з уроку ознайомлення з навколишнім (як живляться корені дуба, які лікарські властивості мають кора, листя, жолуді).
Такі таблиці-опори допомагають вчителеві проводити у першому класі уроки, які тематично об'єднані навколо одного чи кількох близьких понять.
Уроки інтегрованого змісту вчителі проводять здебільшого як вступні до теми або узагальнюючі. До них заздалегідь готують учнів: насичування їх сприймання відповідними враженнями, активізуючи словник, інтерес до певної теми. Такі уроки емоційно збагачують навчально-виховний процес, допомагають учителю різнобічно і системно сформувати необхідні уявлення та поняття. Різні види діяльності (художньо-трудова, малювання, читання, слухання тощо), які притаманні урокам інтегрованого змісту, роблять їх цікавими, запобігають стомлюванню дітей, посилюють інтерес до навчання та школи в цілому.
Головне місце на інтегрованих уроках передові вчителі відводять елементам творчого пошуку. У процесі проведення інтегрованих уроків педагоги вміло й ефективно керують принципами засвоєння і застосування знань, формують мислення школярів, їхню емоційну та вольову сферу, моральні, естетичні та світоглядні аспекти особистості, навчальні і трудові уміння. Також функцію синтезування і поглиблення знань у передовій педагогічній практиці виконують системно-узагальнюючі заняття, інтегративні дні, інтегровані курси, заняття в гуртках, екскурсії в природу тощо.
Вчителька 4 класу Іванковецької ЗОШ І-ІІІ ступенів Ігнатєва В.С. проводить урок у незвичайній формі, на якому інтегруються предмети читання і природознавство. Вона активізує розумову діяльність при допомозі використання елементів зацікавленості, повідомляючи цікавий факт, який ніби конкретизує відповідний програмовий матеріал [20, 21]. Щоб зацікавленість учнів не проходила швидко, щоб зростала допитливість, пізнавальний інтерес –проведення ігор, розповіді цікавих фактів Валентина Степанівна супроводжує запитаннями: «Чому?», «Для чого?», «Як це пояснити?».
Даний урок виховує любов до природи, бажання берегти і любити рідну землю, естетичні смаки і почуття. Нестандартні підходи які присутні на уроці стимулюють самостійність, творчу активність, ініціативу школярів, підвищу-ють якість знань, розвивають творче мислення, узагальнюють і систематизують знання.
Мета такого уроку –збагачення чуттєвого досвіду, розширення кругозору дітей, створення мотиву мистецької діяльності –бажання передати власне бачення краси. Інтегрований урок допомагає вчительці різнобічно і системно сформувати необхідні уявлення і поняття. Різні види діяльності, які присутні на уроці, роблять його цікавим, запобігають стомлюванню дітей, посилюють інтерес до навчання та школи в цілому.
Практично реалізовуючи проблему інтеграції навчання молодших школярів, передові педагоги перевіряють ефективність проведення різноманітних інтегрованих уроків. При цьому вони створюють на уроках різні ситуації, які допомагають дітям зрозуміти, що без знань, наполегливої розумової праці в житті обійтися не можна, а міцні знання і навички формуються лише за активної діяльності. Щоб довести це дітям, вчителька Луганської ЗОШ №7 І-ІІІ ступенів проводить різноманітні інтегровані уроки, зокрема: інтегрований урок з читання, української мови, природознавства, художньої праці на тем «Осінь щедра осінь золотава», урок, на якому інтегруються знання з читання і художньої праці на тему: «Виготовлення виробів з тканини. Мішечок для насіння (за готовою викройкою)», та інші [3, 48-49].
У цікавій формі вона провела інтегрований урок вивчення правил дорожнього руху (з елементами читання, рідної мови, розвитку усного мовлення, малювання), досить активно діти працювали на уроці художньої праці (музика, хореографія) під час теми «Розучування пісні В. Кравчука «Свято зими», вивчення рухів до неї. Виготовлення аплікації «Сніговик».
Вчителька намагається не давати учням знань в готовому вигляді, а за допомогою запитань, постановки пізнавальних завдань спонукати їх брати активну участь у здобуванні знань. Так наприклад, вона провела урок, на якому зінтегровано види діяльності з таких предметів, які вивчаються за програмою як самостійні: рідна мова й мовлення; образотворче мистецтво; природо-знавство; читання; музика; елементи фізкультури та хореографії.
Цей урок містить різноманітні прийоми збагачення чуттєвого досвіду, управління словесною творчістю, способи організації спостережень за весняними квітами та прийоми побудови евристичної бесіди за враженнями від духовного спілкування з природою.
Щоб не перевтомлювати учнів одноманітністю, вчителька поєднувала на уроці спостереження зі словесною творчістю. Дітям пропонувалася групова діяльність –скласти діалог і виразні розповісти їх з елементами сценічного мистецтва.
Для прикладу наведемо реалізацію інтегрованого підходу до організації діяльності школярів на уроці природознавства у практиці роботи вчительки Криворізької ЗОШ №11 І-ІІІ ступенів Кудлай О.М. [39, 46-49].
Під час вивчення теми "Осінь" (2 клас) вона будувала роботу на інтегрованому підході, поєднавши три аспекти: пізнавальний, розвивальний і виховний так, щоб розвиток мислення й мовлення дітей, формування позитивних емоцій здійснювалися паралельно із засвоєнням природничих понять.
Алгоритм інтегрованої діяльності на уроці був такий:
–поміркуй і дай відповідь;
–роздивись і продовж думку;
Для проведення бесіди за спостереженнями учням пропонувалися такі запитання:
Активізують пізнавальну діяльність школярів, розширюють і поглиблю-ють знання дітей про природу, розвивають мислення, пам'ять, уяву, кмітливість вдало застосовані ребуси. Тому школярам пропонувалося їх розгадати. Зокрема:
– Відгадай словесно-малюнковий ребус і дай відповідь на поставлене запитання.
– Які осінні місяці ти знаєш? Який із них тобі найбільше подобається і чим? Який ребус можеш запропонувати для розгадування їх назви?
За допомогою спеціальних завдань учні оволодівали не лише дослідницьким баченням виявлення проблеми, а й опановували прийоми творчої діяльності. Для того, щоб діти зрозуміли взаємозалежність у природі, зуміли встановити причинно-наслідкові зв'язки, вчителька пропонувала таке завдання:
Прочитай і доведи.
Осінь збирає, а весна з'їдає.
Вересневий нас – сім погод у нас: сіє, гріє, віє, туманіє, холодніє, гуде, ще й з гори йде!
Жовтень ходить по краю, та й виганяє птиць із гаю.
Листопад зимі ворота відчиняє.
Значний інтерес у розвитку мисленнєвих процесів учнів має методика В.Едігея [48]. Її використання при розробці завдань дає позитивний розвивальний ефект, а саме: вдосконалює техніку читання, осмислене запам'ятовування, гнучкість, самостійність мислення, здатність до передбачення, лінгвістичні здібності. Запропоновані завдання побудовані на принципі встановлення і знаходження учнями спільних ознак за допомогою вмілого складання літер у склади, а складів – у слова; читання деформованих слів, у яких пропущені літери, речень.
Наприклад. Прочитай слова. Знайди ті, які пов'язані між собою. Розташовані поряд з ними ШШИ з'єднай лінією і запиши новоутворене слово.
–Спробуй прочитати слова, у яких пропущені літери.
О . і. ь
у . о . а й
ф . у . ти
я . с . я
о . о . і
– Прочитай текст і дай відповідь на запитання.
Осінь
Прийшла похмура, холодна осінь. Небо вкрите сірими хмарами. Цілий день йшов дощ. Віє холодний вітер. Всюди під ногами калюжі. Відлетіли граки. Ворони довго кружляють над пагорбами.
Враховуючи специфіку природознавства, вчитель має поступово привчати дітей послідовно, логічно висловлювати особисті думки. Тому запропоновані Нами завдання допомагають дитині не тільки виявити знання навчального матеріалу, а й викласти його правильно, зв'язно і доступно.
– Допиши пропущені слова в оповіданні, використовуючи додаток.
Осінь
Настала ... . Небо вкрите... хмарами. Птахи летять на ... . Часто йдуть ... . Подув різкий, осінній ... . Дерева почали змінювати ... колір на ... . Лише зрідка чулися голоси ... птахів. Вони готувалися до перельоту в... Ніч тепер ...., а день ... . Господарі збирають з полів ..., а також сіють ... .
Додаток: південь, озимину, вітер, осінь, теплі краї, короткий, урожай, дощі, сірими, зелений, довша, жовтий, співучих.
–Склади оповідання про осінь за допомогою опорних слів: жовтогарячий, червоний, вогонь, дерева, діброва, небо, палають, листочки, осінь, прийшла, різнокольорові, барвиста, пишна.
–Продовж речення.
Осінь, як щедра мати, всім готує безліч дарів: яблука рум'яні, груші медові...
Такі завдання різного виду, змісту і складності допомагають учням зв'язно будувати розповідь, спонукають до міркування, сприяють послідовному розвитку мисленнєвих операцій і реалізації світоглядного компонента виховної функції навчання; розвивають мислення, гнучкість розуму, зосередженість, створюють умови для розумового виховання.
Отже, застосовуючи різні прийоми для активізації розумової діяльності учнів, розвитку їхньої пізнавальної активності й самостійності, можна перетворювати одноманітне заняття на цікаве нетипове, обов'язково з елементами невідомого. Творчі завдання сприяють інтелектуальному розвиткові дитини, цілісності світобачення, реалізації виховних завдань. Зазначені завдання, види роботи можуть використовуватися і на уроках рідної мови, розвитку зв'язного мовлення.
Значний резерв для ефективності реалізації виховної функції навчання має включення краєзнавчого матеріалу у зміст навчання [44]. Це сприяє залученню учнів до народної і професійної культури рідного краю, традицій, обрядів, звичаїв, вивчення історико-культурних пам'яток, цінностей регіону.
Розробляючи зміст і методику роботи щодо використання здобутків рідного краю в навчально-виховному процесі в початкових класах, передові педагоги виходять з таких міркувань: ефективність виховання молодших школярів засобами краєзнавства залежить від того, наскільки вчитель може змоделювати інтегроване заняття так, щоб кожен учень з його допомогою зміг віднайти в тому чи іншому творі або виді діяльності особистісно ціннісний смисл, сприйняти і зрозуміти його не тільки на перцептивно-когнітивному, а й на емоційному та дієво-практичному рівнях.
Для обґрунтування організаційно-педагогічної моделі виховання молодших школярів засобами краєзнавства розроблено тематику курсу "Вивчай і пізнавай свій рідний край" (години варіативної складової програми). Теми краєзнавчого змісту (регіональний компонент) є точкою дотику для різних навчальних предметів початкової школи. Вони містять важливі моральні положення, які допомагають сформувати світогляд учнів, ставлення до навколишнього ситу, природи, суспільства, до самого себе. Теми конкретні, образні і мають широке загальнолюдське значення: "Моя мала батьківщина", "Мальовничий і співучий край мій буковинський", "Природа Буковини очима художників", "Архітектурна мова будівель нашого міста", "Дивосвіт чарівних казок Буковини", "Зоряний шлях Буковини", "Так сумовито прекрасні осінні дні на рідній буковинській землі", "Екскурсія до героїчного Хотина" [38].
Завдання авторського курсу "Краєзнавство" (автор І.В.Панченко) успішно виконуються вчителями-практиками. Зміст краєзнавчої тематики розробленого курсу інтегрується зі змістом навчальних предметів початкової школи, збагачується завданнями виділених структурних компонентів (світоглядним, морально-емоційним, вольовим) виховної функції навчання; завданнями, визначеними основними напрямами національного виховання.
Наприклад, тема "Шедеври мого міста" у 3 класі (вчитель Н.Д.Паламар, гімназія № 5 м. Чернівці) інтегрувалася зі змістовим матеріалом та завданнями таких навчальних дисциплін, як: читання, образотворче мистецтво, художня праця, "Я і Україна" тощо [2, 45].
На інтегрованому уроці краєзнавства і розвитку мовлення у 3 класі на тему "Запросини до серця букового краю" (вчитель Л.Г.Александрович, ЗОШ №1, м. Хмельницький) передбачається реалізація таких завдань пізнавально-виховного змісту: створення емоційного настрою до діяльності з проблемним завданням для визначення теми уроку (музичний супровід: П.Дворський, "Чернівці – маленький Париж"); захист малюнків дітьми на тему "Моє місто"; пошуково-дослідницька робота: візитна картка міста; найкращі слова місту; з історії назви міста; багатство міста – його незрівнянні шедеври (площі, споруди тощо); відомі імена – гордість краю [10, 28].
Проведене нами спостереження за навчально-виховним процесом у 1-4 класах та анкетування вчителів з проблеми інтеграції змісту освіти показує, що педагоги визнають переваги інтегрованого навчання (81% опитаних), добре знайомі зі способами інтеграції змісту освіти (65% вчителів), проте переважно використовують такі види інтеграції, як інтегровані курси (72%) та інтегровані уроки (81%). Значно менше уваги приділяється ними інтегрованим підручникам та інтегрованим завданням (відповідно 45 та 36% опитаних). Серед проблем практичної реалізації інтегрованого навчання ними названо недоліки в методичному забезпечення інтегрованого навчання (54%), відсутність вільного часу для належної підготовки до інтегрованих занять (36%), недостатнє стимулювання з боку керівництва (9%).
Отже, проведення інтегрованих уроків сприяє громадянському, естетичному, трудовому й моральному вихованню. Органічне поєднання етнорегіонального змісту навчання з основними позаурочними формами краєзнавчої роботи дає змогу повною мірою розкрити його виховний потенціал.
1.4 Психологічні особливості сприймання учнями навчального матеріалу
Пізнання завжди починається з безпосереднього споглядання, з спостереження речей, явищ, тобто з безпосередньої взаємодії людини з виучуваними предметами за допомогою органів чуття. Щоб пізнати невідомий предмет, дитина повинна його з усіх боків оглянути, визначити форму, колір, твердість, смак, запах тощо. Вивчений так фактичний матеріал стає основою для дальшої розумової його обробки. Усяке мислення здійснюється тільки на основі даних, набутих в результаті безпосереднього або посереднього ознайомлення з предметами, явищами, процесами.
Навчання в школі є специфічним пізнавальним процесом. Процес пізнання людини і набування знань учнями в школі мають певні відмінності. Вони полягають головним чином у тому, що на уроці учні не досліджують нічого нового, вони лише вивчають відомості, поняття, які твердо встановлені наукою [49]. До цієї мети вчитель веде їх прямою дорогою, значно коротшою, ніж та, якою проходило людство в дослідженні наукових істин. Проте, як і в пізнавальному процесі, у набуванні знань, умінь і навичок важливу роль відіграє практична діяльність. При виконанні практичних завдань учні розглядають предмети, аналізують явища і процеси, порівнюють їх між собою і з раніше вивченими, роблять узагальнення, застосовують знання на практиці.
Сприймання є відображення в мозку людини предметів і явищ, об'єктивної дійсності в цілому внаслідок їх безпосереднього впливу на органи чуття. Сприймання, як і відчуття, належить до чуттєвого пізнання об'єктивного світу. Пізнання завжди починається з живого споглядання, з відчуттів і сприймань. Сприймаючи певний об'єкт, ми виділяємо його серед інших об'єктів – впізнаємо людину серед інших людей. Спираючись на попередній досвід, усвідомлюємо сприйнятий предмет, відносимо його до певного класу предметів [19, 213]. Сприймання людини здійснюється і розвивається в процесі її діяльності. Водночас правильне сприймання людиною предметів і явищ об'єктивної дійсності є необхідною умовою успіху її діяльності.
Слід відрізняти сприймання предметів і явищ від сприймання змісту навчального матеріалу. Останнє полягає в тому, що учень сприймає поняття, які людство виробило протягом тривалого часу. Це сприймання може відбуватися в процесі слухання розповіді вчителя або читання підручника тощо. Тут ми маємо сприймання усної або писемної мови, яка передає певні думки про предмети, явища, процеси, закономірності, теоретичні положення. У сприйманні навчального матеріалу велику роль відіграє процес мислення.
Сприймання людини здійснюється і розвивається у процесі діяльності. Водночас правильне сприймання людиною предметів і явищ об'єктивної дійсності є необхідною умовою успіху її діяльності. У процесі навчання учнів, наприклад, сприймають різні предмети в натурі – рослини, які ростуть на навчально-дослідних ділянках, у садку, у лісі, на полі; машини, які працюють на полі; явища природи (дощ, туман, вітер, хмари) тощо. Це безпосереднє сприймання. Воно буде опосередкованим, коли на уроці застосовуються зображальні наочні посібники – картини, малюнки, карти, моделі, макети, діафільми [53, 129].
Результатом процесу сприймання предметів і явищ дійсності є розуміння – «діалектичний стрибок від незнання до знання». Цей стрибок підготовляється якісними змінами в свідомості учнів, які забезпечуються процесами усвідомлення і осмислення.
Із процесом первинного сприймання навчального матеріалу безпосе-редньо пов’язане осмислення, тобто «встановлення смислових зв'язків між окремими предметами, явищами, процесами, положеннями». Щоб зрозуміти задачу (усвідомити проблемну ситуацію разом з предметом розв’язання), учням треба осмислити її, тобто встановити зв'язки між даними і шуканими величинами. Осмислення – активний процес, продуктивність якого залежить від правильного спрямування розумової діяльності учнів під час первинного сприймання дійсності. Це спрямування потребує вмілої постановки вчителем запитань і завдань.
Процеси усвідомлення, осмислення і розуміння навчального матеріалу здійснюються на основі аналітико-синтетичної діяльності мислення. Елементи аналізу і синтезу застосовуються в усіх класах. Так, поділ слів на букви і склади, речень на частини мови і члени речення (аналіз), з'єднання окремих букв і складів у слова, а слів у речення (синтез) застосовується вже в першому класі.
Залежно від віку і підготовки дітей аналітико-синтетична діяльність змінюється в процесі навчання, розвивається, удосконалюється. Так, уже в 1-4 класах діти успішно аналізують предмети, явища в процесі дій з ними, на основі сприймання їх або спостережень над ними. Це найелементарніший предметно-дійовий аналіз. Поступово в аналіз включаються уявлення дітей, їх знання, набуті в минулому, внаслідок чого чуттєвий аналіз переходить у свою вищу стадію – розумовий аналіз. Наприклад, розглядаючи чучело яструба, учні початкових класів виділяють у ньому окремі частини, розглядають особливості дзьоба, кігтів, крил тощо [49, 119-120].
У початкових класах діти привчаються виділяти тільки окремі частини або сторони предметів (наприклад, довжину хвої сосни і ялини, форму листків дуба і клена тощо). У середніх класах аналіз учнів повніший: вони виділяють і розглядають коріння дерев, стовбур, кору, форму гілок і крони, форму і величину листків, квітів, плодів. Таким чином, у процесі навчання аналізуюча діяльність учнів розвивається від неповного до повного.
Таким чином, наслідком організації оптимального процесу сприймання навчального матеріалу є його усвідомлення, осмислення і розуміння. При цьому сприймання навчального матеріалу у молодшому шкільному віці має свою специфіку. А це впливає на засвоєння ними знань, формування умінь і навичок.
У психолого-педагогічній науці виявлені яскраво виражені відмінності в характері сприйняття у людей, рівні розвитку аналізу і синтезу. В одних людей переважає аналітичне сприйняття, чітке виділення форм і рухів, в інших –схильність до врахування всього комплексу форм та цілісності образів, синтетичність сприйняття загалом. У дослідженнях, проведених у початковій школі, також було виявлено індивідуальні відмінності у поєднанні даних аналізу і синтезу: у 57% випробовуваних переважало аналітичне сприйняття, у 43% - синтетичне [56, 117].
Діти, у яких переважає синтетичне сприйняття, проявляють схильність до узагальненого віддзеркалення явищ і предметів, але, як правило, не надають значення деталям, не бачать їх, що нерідко приводить до помилкових узагальнень. Школярі з протилежним типом сприйняття, навпаки, прагнуть проаналізувати усі деталі, подробиці, проте їм важко в самостійному виділенні основного значення та основних характеристик сприйнятого об’єкта.
Дослідження Т.Е.Косаревської довели, що стиль сприйняття учнів прямо пов'язаний з рівнем розуміння тексту при читанні: діти з переважанням аналітичного стилю частіше досягають високого рівня розуміння тексту, аніж ті, у яких більш виражений синтетичний тип сприйняття.
В.А.Ганзен висловлює припущення, що для людей з різною здатністю до сприйняття цілого необхідно підбирати різні способи вироблення умінь і навиків при навчанні. Так, «люди з синтетичним сприйняттям краще навчатимуться по схемі «від загального до часткового», з аналітичним – «від часткового до загального»; за наявності широкого діапазону сприйняття оптимально поєднувати обидві ці схеми» [53, 67].
Отже, найбільш сприятливим є аналітико-синтетичний тип сприйняття, що припускає наявність прагнення до розуміння основного смислу явища, оцінки його структури і фактичного підтвердження, детальної характеристики предмету чи явища.
Окрім того, виділяється ще один специфічний тип сприймання –емоційний, тобто такий, що припускає підвищену емоційну збудливість у відповідь на різні подразники. Такі діти перш за все сприймають те, що впадає в очі, те, що пов’язане з їх минулим досвідом, тобто у їх сприйманні велику роль відіграє мимовільна регуляція. У вчителів же, котрі характеризуються таким типом сприйняття, образи неорганізовані, заплутані, вони більше прагнуть виразити свої переживання, аніж зрозуміти і висловити суть якого-небудь явища. Спостерігаючи за учнем, такий вчитель перш за все помічає те, що впливає на його емоційну сферу, а не прагне розібратися в особливостях організації пізнавальної сфери молодшого школяра [49].
Істотні відмінності виявлені в чутливості школярів до навчання. Деяким учням вистачає невеликої кількості вправ для оволодіння раціональними способами сприйняття і аналізу зображень. Інші тривалий час зберігають звичні для них, але недосконалі способи аналізу. Для їх навчання необхідно використовувати наочність об'єктів, ілюстрації способів їх перетворення, обведення олівцем елементів, що підлягають перетворенню. Аналогічні закономірності виявлені і в перцептивній діяльності учителів.
За час навчання у початковій школі в учнів значно зростає довільність, стійкість сприймання, зростають можливості досить довго скеровувати свою увагу на об'єкти сприймання. У 1 класі вони ще часто не затримуються на менш цікавих для них об'єктах. Але поступово привчаються в разі потреби примушувати себе спостерігати за об'єктами і тоді, коли їм хочеться робити щось інше.
В учнів молодших класів поступово зростає цілеспрямованість сприймання. Чим молодший учень, тим важче йому під час сприймання складного об'єкта, картини, певного явища природи, тексту оповідання відступати від тих неістотних сторін, які його приваблюють, і виділяти саме ті, що відповідають меті сприймання. Це пояснюється відсутністю у деяких учнів потрібних умінь та навичок сприймання [19]. Так, учні перших класів, не вміючи як слід керувати своїм зором, під час розгляду картини перебігають з одних об'єктів на інші, пропускають менш привабливі, а читаючи текст, гублять рядок, слово, яке читають, і т. д. Набуваючи певних умінь та навичок, вони поступово привчаються підпорядковувати своє сприймання і спостереження певній меті.
В процесі навчання в початковій школі учні починають глибше аналізувати і синтезувати об'єкти сприймання. В учнів молодших класів аналітико-синтетична діяльність під час сприймання не завжди виступає в достатній єдності. Так, виділяючи окремі сторони складного об'єкта, вони часто не співвідносять їх між собою, не бачать зв'язків між сприйнятими об'єктами. Сприймаючи картину, вони можуть ізольовано виділяти окремі об'єкти, не встановлюючи між ними відповідного зв'язку, а читаючи художній твір, зосереджувати свою увагу на окремих епізодах, не зіставляючи їх між собою, і т. д. Збагачення досвіду учня під час навчання, розвиток його мислення і мови, зростання його вміння зіставляти враження, шукати істотних зв'язків між об'єктами сприймання виявляються в тому, що зростає узагальнений характер його сприймання.
Сприймаючи окремі об'єкти, учні за завданням учителя навчаються виділяти спільні для них властивості: так, сприймаючи окремих тварин, вони виділяють істотні ознаки, характерні саме для тварин; сприймаючи яблуко, грушу, виділяють характерні ознаки плодів і т. д. Зіставляючи між собою дані художнього твору, картини, учні 3 і 4 класів значно глибше, ніж учні попередніх класів, сприймають ідею твору, проникають в смисл картини [20].
У процесі навчальної діяльності в учнів збагачується життєвий досвід, і, відповідно, конкретнішими стають об’єкти сприймання. Засвоєне на уроках уміння виділяти головне у сприйманих об'єктах істотно позначається на розвитку різних видів сприймань. Зростають можливості учнів сприймати просторові властивості об'єктів внаслідок удосконалення діяльності аналізаторів учнів та розвитку їх просторових уявлень. Також учні набувають досвіду у вимірюванні простору, навичок вимірювання.
Дослідження психологів виявили, що першокласники відчувають труднощі у сприйманні форми об'єктів. Сприймання форми об'єктів у них пов'язується з одним фіксованим просторовим положенням. За час навчання учні порівнюють предмети за їх розміром, за їх формою, навчаються орієнтуватися в просторі, пізнавати об'єкти на віддалі. Першокласники мають об'ємні уявлення, але не завжди сприймають перспективні зображення. Учні 3 і 4 класів перспективні зображення сприймають значно краще.
Розвиток процесів сприймання простору й часу у процесі навчання у школі залежить від того, як саме організована навчально-пізнавальна діяльність школярів, як спрямовується виховання їх спостережливості. Учитель виховує спостережливість учнів, організовуючи самий процес спостереження як на уроці, спрямовуючи їх увагу на пізнання істотних сторін об'єктів сприймання; роз'яснюючи, в разі потреби, істотні характеристики об'єктів сприймання [12, 18].
У вихованні спостережливості учнів початкової школи велику роль відіграє використання на уроках доступного учням наочного матеріалу —певних об'єктів, малюнків, яке супроводжується словесним поясненням. Чим менший учень, тим чіткіше має бути виділене в наочному матеріалі основне, тим менше має бути неістотних подробиць.
Використовуючи на уроці засоби унаочнення, проводячи бесіду за малюнком тощо, учитель організовує процес первинного сприймання учнями навчального матеріалу, допомагає їм виділяти в ньому основне. Якщо матеріал складний, учитель відповідно готує учнів до його сприймання. Так, методисти радять картини з зображенням історичних подій вивішувати лише після того, як учні вже будуть підготовлені до їх змісту.
Велику роль у перцептивному розвитку учнів відіграє їх інтерес до пізнання об'єктів сприймання, а також рівень розвитку допитливості. Ставлячи певні завдання перед первинним сприйманням нового, учителі викликають в учнів інтерес до пізнання і тим стимулюють засвоєння знань.
Сприймання навчального матеріалу може бути чуттєвим (безпосереднім) і раціональним (опосередкованим через слово, мову). Велику роль у правильному використанні людиною минулого досвіду під час сприймання відіграють мислення і мова. У процесі життя людини слова зв'язуються з враженнями від предметів і явищ. Називаючи певний об'єкт, що його учень не зміг впізнати, учитель допомагає правильно його сприйняти. Слова, які означають предмет, активізують старі тимчасові нервові зв'язки, утворені внаслідок минулого впливу даного предмета на органи чуття людини.
З участю мови усвідомлюється сприйманий предмет чи явище, на основі загальних суттєвих якостей відноситься до певної категорії об'єктів, відокремлюється від зовнішньо подібних до нього об'єктів. Через мову вчитель активізує досвід учня, готує його до сприймання нового матеріалу, спрямовує його на виділення істотних сторін сприйманого об'єкта. Лише спираючись на досвід учнів, зв'язуючи новий матеріал з уже їм відомим, можна забезпечити правильне сприймання учнями уроку, змісту книжки, малюнка, різних видів навчального матеріалу [22, 18].
Сприймання навчального матеріалу переважно здійснюється кількома взаємодіючими аналізаторами. Проте залежно від об'єкта й умов сприймання провідну роль у цьому процесі може відігравати то один, то другий аналізатор. У зв'язку з цим всі наші сприймання поділяються на зорові, слухові, дотикові та ін. Так, наприклад, сприймання картин природи і малюнків будуть переважно зоровими сприйманнями, сприймання мелодій – слуховими і т. д. [23, 21].
У зв'язку з навчальною роботою у школяра досягає значного розвитку сприймання зображень. Молодший школяр добре сприймає перспективу за окремими характерними моментами, зображеними на малюнку, схоплює дію в цілому, проте не завжди відрізняє головне від другорядного на картинці, а це утруднює сприймання і розуміння задуму художника.
Розвиток різних видів сприймання учнів під час навчання їх у школі залежить від того, як саме організована їх навчально-виховна діяльність, як спрямовується виховання їх спостережливості. Учитель виховує спостереж-ливість учнів, організовуючи самий процес спостереження як на уроці, так і в позаурочні години; спрямовуючи їх увагу на пізнання істотних сторін об'єктів сприймання; роз'яснюючи, в разі потреби, що саме вони повинні побачити, почути в об'єкті сприймання; примушуючи їх придивлятись, прислухатись до нього, зіставляти факти і їх тлумачити.
Важливою дидактичною умовою організації сприймання навчального матеріалу є сформованість спостережливості учнів. Спостереження здійснюється з участю різних аналізаторів (зорового, слухового, рухового і т. д.). Чим більше аналізаторів бере участь у сприйманні учнями нового навчального матеріалу, тим глибше він засвоюється. В основі спостереження лежить взаємодія першої і другої сигнальних систем Вже в постановці самої мети (спостерігати певні об'єкти, їх зіставляти) виступає керівна роль другої сигнальної системи. З її участю відбувається і самий процес виконання цього завдання, пояснення результатів [53, 61].
Виділенню об'єкта у сприйманні навчального матеріалу допомагає те завдання, яке постає перед людиною під нас сприймання. Можна дивитись на об'єкт і не побачити важливих його сторін, якщо не поставити перед собою завдання їх розгледіти [49]. Так, в одній школі під час занять з природознавства вчитель звернув увагу на те, що діти не уявляють особливості будови квітки, про яку він розповідав на минулому уроці, використовуючи малюнок квітки. Учитель зробив зауваження дітям, пославшись на те, що вони цілий урок дивилися на цей малюнок. Характерна відповідь одного з учнів: «Так, ми дивилися, але ми його не розглядали». Для того щоб учні виділили об'єкт сприймання, слід чітко поставити перед ними відповідне завдання, спрямовуючи їх спостереження в потрібному напрямі. Сприйняти предмет – значить виділити його з-поміж інших предметів, які виступають фоном для нього.
Знання і досвід школяра зумовлюють точність сприймання навчального матеріалу. Помилкове сприймання дитиною певних об'єктів часто пояснюється тим, що обізнаність її з ними недостатня. Так, недостатня обізнаність дитини з різними видами тварин може позначитись на тому, що вона лева, тигра, пантеру сприймає як «кицю», мавпу – як «ведмедика». Туман дитина може сприйняти як дим і т. д.
Сприймання певного об'єкта зумовлюється не тільки тим, який саме досвід має людина, а й тим, як цей досвід активізується під час сприймання. Ця активізація досвіду залежить від інтересу людини до об'єкта сприймання, від її почуттів, зв'язаних з об'єктом, від усвідомлення завдання сприймання, від уважності до об'єктів сприймання. Водночас глибина та повнота сприймання позначаються на збагаченні досвіду [48, 193].
Отже, успіх навчання дитини в школі у великій мірі залежить від того, як вона сприймає навчальний матеріал. У дитини, яка вступає до школи, вже відносно розвинені різні види сприймань. За час навчання в молодших класах її сприймання значно збагачується. У процесі навчально-виховної роботи вчитель поглиблює досвід учня і навчає його правильно сприймати, правильно спостерігати. Об'єкти сприймання стають для учня об'єктами спеціального спостереження і вивчення.
Розділ 2. Технологія проведення інтегрованих уроків в початкових класах
2.1 Методика проведення інтегрованих уроків у початковій школі
Моделі навчально-виховного процесу у 12-річній школі будуються на основі багатокомпонентного варіативного змісту освіти. Теоретики і практики початкового навчання постійно шукають нові шляхи удосконалення навчально-виховного процесу, що сприяли б творчому самовираженню учнів, особистісно-ціннісному ставленню учнів до навчання, вмінню виконувати творчі завдання. Таким шляхом є проведення уроків на основі інтеграції матеріалу, відібраного з кількох предметів та об'єднаного навколо однієї мети.
Цей підхід сприяє інформаційному збагаченню мислення і почуттів учнів завдяки залученню цікавого матеріалу, що дає змогу зусібіч пізнати якесь явище, поняття, досягти цілісності знань. Державний стандарт також передбачає реалізацію змісту освітніх галузей як через окремі навчальні предмети, так і через інтегровані курси: «Мистецтво», «Технології», «Людина і світ», «Здоров'я і фізична культура» [18].
У Програмах для середньої загальноосвітньої школи, які розроблені в 2006 році відповідно до вимог Державного стандарту початкової загальної освіти, навчальний курс «Я і Україна» може реалізуватись варіативно: не тільки окремими предметами, а й наскрізним інтегрованим курсом. Також у Програму включено інтегровані курси «Мистецтво», «Основи здоров'я». Програма з трудового навчання розроблена відповідно до вимог стандарту освітньої галузі «Технології».
Аналізуючи програму та зміст підручників, можна побачити, що одна тема вивчається на різних уроках. Наприклад, з природознавства у 4 класі вивчається тема «Різноманітність природи України», а у «Читанці 4 кл.» (Н.Ф.Скрипченко, О.Я.Савченко, Н.Й.Волошина) розглядається тема «Краса землі, краса життя». Об'єднання цих тем дає змогу досягти цілісності знань, зберігає час.
Урок в сучасних умовах повинен носити творчий характер. Потрібно запозичувати все найкраще в досвіді вчителів, самому шукати можливі, більш ефективні підходи пояснення нового матеріалу і повторення вивченого матеріалу. Засвоєння знань, формування умінь і навичок на уроці –це нелегкий процес. Виникають різні задачі, шляхи, способи і форми вивчення навчального матеріалу, щоб призводить до багатогранності видів уроку, до різних його варіантів [14, 16].
Кожен тип уроку має внутрішній зміст –методику вирішення окремих дидактичних задач на кожному етапі уроку. Методика –це найбільш мобільна частина кожного уроку, тому що методи, прийоми і засоби навчання використовуються на уроці в різних співвідношеннях, послідовності і взаємозв’язку.
Інтегровані уроки в початковій школі дають можливість підводити учнів до усвідомленої і емоційно пережитої потреби міркувати і висловлювати свої думки на запропоновану тему. Діти мають можливість застосовувати при цьому арсенал своїх знань, життєвий досвід, зробити власні, нехай незначні, але дуже необхідні кожній дитині, умовиводи і пошукові відкриття [54, 49].
Введення в педагогічну практику інтегрованих уроків здійснює перебудову процесу навчання. У такий спосіб частково вирішується існуюча у предметній системі суперечність між розрізненими предметними знаннями учнів і необхідністю їх комплексного застосування на практиці, у трудовій діяльності та в житті людини.
Відмінність інтегрованого уроку від традиційного полягає саме в тому, що предметом вивчення (аналізу) на такому уроці виступають багатопланові об'єкти, інформація про сутність яких міститься в різних навчальних дисциплінах; широка палітра використанні міжпредметних зв'язків при різнобічному розгляд однопланових об'єктів, своєрідна структура, методи і прийоми, які сприяють його організації і реалізації поставлених цілей.
Також у процесі дослідження виявилося доцільним відрізняти уроки інтегрованого змісту від міжпредметних зв'язків. Останні передбачають включення в урок запитань і завдань з матеріалу інших предметів, що мають його теми. Це короткочасні моменти уроків, які сприяють глибшому сприйманню та осмисленню якогось конкретного поняття [59, 32].
Наприклад, на уроках читання у 2-му класі за темою «В осінні барви-шати вдяглись ліси й поля», вчитель у бесіді, активізуючи знання про ознаки картин природи в середині чи наприкінці осені, використовує дитячі малюнки на осінню тематику. У цьому разі маємо справу з міжпредметними зв'язками уроків читання з уроками природознавства та малювання. Якщо ж учитель проводить урок на тему «Художній образ осені», на якому зінтегровано зміст з різних предметів, і учні включаються у різні види діяльності, щоб в їхній свідомості та уяві виник літературно-художній образ осені, такий урок вважаємо інтегрованим [49]. Особливість його у поєднанні блоків знань з предметів читання та малювання, підпорядкованих одній темі. Тому дуже важливо чітко визначити головну мету даного інтегрованого уроку, як він сприятиме цілісності навчання, формуванню знань на якісно новому рівні.
Методично правильна побудова і проведення інтегрованих уроків впливають на результативність процесу навчання: знання набувають якості системності, уміння стають узагальненими, комплексними, посилюється світоглядна спрямованість пізнавальних інтересів учнів, ефективніше формуються їхні переконання і досягається всебічний розвиток особистості.
Традиційної методики проведення інтегрованих уроків ще немає. Але „вчитель завжди усвідомлює головне дидактичне завдання уроку: чи то повторення навчального матеріалу, його закріплення, чи то набуття умінь і навичок, засвоєння нових понять і закономірностей, або ж прагне до реалізації декількох дидактичних завдань, що має місце в комбінованому уроці” [1, 62]. Інтегровані уроки більш різноманітні, пов’язані з чисельними асоціаціями, наповнені різними емоціями, що надзвичайно важливо в роботі зі школярами.
Інтегрований урок „об'єднує блоки знань із різних навчальних предметів, тем навколо однієї проблеми з метою інформаційного та емоційного збагачення сприймання, мислення, почуттів учня, що дає змогу пізнавати певне явище різнобічно, досягати цілісності знань” [6, 151]. Такий урок потрібно спрямовувати на розкриття загальних закономірностей, законів, ідей, теорій, відображених у різних науках і відповідних їм навчальних предметах. Він забезпечує формування в учнів цілісної системи уявлень про діалектико-матеріалістичні закони пізнання навколишнього світу у їх взаємозв'язку та взаємозумовленості і сприяє поглибленню та розширенню знань учнів, діапазону їх практичного застосування.
Мета інтегрованих уроків – „формування в учнів цілісного світогляду про навколишній світ, активізація їх пізнавальної діяльності; підвищення якості засвоєння сприйнятого матеріалу; створення творчої атмосфери п колективі учнів; виявлення здібностей учнів та їх особливостей; формування навичок самостійної роботи школярів з додатковою довідковою літературою, таблицями міжпредметних зв'язків, опорними схемами; підвищення інтересу учнів до матеріалу, що вивчається; ефективна реалізація розвивально-виховної функції навчання” [23, 49].
Елементами змісту інтегрованих уроків є знання уміння і навички – лінійні та пересічні; досвід творчої діяльності; досвід емоційно-ціннісного ставлення до дійсності – світу, суспільства, людини. Інтегративна цілісність уроку потребує наявності однакового рівня спільності взаємодіючих елементів спільної мети для всіх процесів взаємодії, спрямованої на досягнення кінцевого результату.
Інтегровані уроки, подібно до традиційних, можна класифікувати за такими ознаками [6, 152-153]:
І. За дидактичною метою:
1) уроки засвоєння нових знань;
) уроки формування практичних умінь і навичок;
) уроки узагальнення і систематизації знань;
) контрольні уроки;
ІІ. За етапами навчальної діяльності:
1) вступні уроки;
) уроки первинного ознайомлення з матеріалом;
) уроки формування понять, вивчення законів і правил;
) уроки застосування знань на практиці;
) уроки формування практичних умінь і навичок;
) уроки повторення і узагальнення матеріалу.
Вивчаючи технологію (структуру) кожного типу уроку, вчитель повинен враховувати тему і зміст, предметів, які інтегруються на одному уроці, найдоцільніші методичні засоби і прийоми, конкретні умови, в яких проводитиметься урок, рівень підготовки учнів. При цьому майже в усіх типах інтегрованих уроків наявні такі структурні елементи: вступна частина, перевірка домашнього завдання, вивчення нового матеріалу закріплення нового матеріалу, повідомлення домашнього завдання, закріплення уроку.
Вступні інтегровані уроки передбачають повідомлення учням теми, мети і завдань уроку, мотивацію навчання школярів, сприймання й усвідомлення учнями практичного матеріалу [23].
Інтегровані уроки первинного ознайомлення з матеріалом включають, головним чином, сприймання й усвідомлення учнями практичного матеріалу, осмислення зв’язків і залежностей між елементами виучуваного [1].
Інтегровані уроки формування понять передбачають вивчення нового матеріалу, виведення законів і правил, тобто осмислення всього вивченого на основі формування понять [63].
На інтегрованих уроках формування практичних умінь і навичок головна увага звертається на „виконання вправ під час вивчення нового матеріалу (вступні мотиваційні та пізнавальні вправи), первинне застосування нових знань (пробні вправи; самостійні застосування учнями знань у стандартних ситуаціях (тренувальні вправи за зразком, інструкцією, завданням), творче перенесення знань і навичок у нові ситуації (творчі вправи)” [54, 47].
На інтегрованих уроках застосування знань на практиці передбачається осмислення змісту, послідовності застосування, способів виконання дій, самостійне виконання учнями завдань під контролем і з допомогою учителя; звіт учнів про роботу й теоретичне обґрунтування отриманих результатів.
На інтегрованих уроках повторення і узагальнення матеріалу найбільша кількість часу відводилась на відтворення та узагальнення понять і засвоєння відповідної їм системи знань; узагальнення і систематизацію основних теоретичних положень і відповідних ідей науки.
Інтегровані уроки можуть поділятися залежно від:
• навчальних предметів, що інтегруються:
– урок рідної мови і мовлення з образотворчим мистецтвом;
– урок рідної мови і мовлення з ознайомленням з навколишнім світом (природознавством);
– урок рідної мови і мовлення з художньою працею;
– урок рідної мови і мовлення з народознавством тощо;
• визначення мети уроку:
–урок з автономними цілями;
–урок з домінуючими та супровідними цілями;
• місця проведення уроку:
– уроки, що проводяться у класній кімнаті;
– поза класом:
– урок у залі, музеї, на виставці; урок творчості серед природи;
– комплексна форма (класна у поєднанні з позакласною);
• тривалості уроку:
–академічний урок;
–спарений (два-три 45- чи 30-хвилинних уроки);
• кількості інтегрованих уроків:
–подвоєні (інтегрування змісту двох навчальних предметів);
–потроєні (інтегрування змісту трьох навчальних предметів) [32, 50].
У фаховій літературі останніх років можна знайти багато розробок інтегрованих уроків [2; 3; 9; 20; 27; 33-35; 38-40; 43-45; 52; 58; 62; 64 та ін.]. Вивчення значної кількості інтегрованих уроків та власний досвід їх проведення дозволяють зробити висновок про наявність певної структури такого уроку [49, 216-217].
Перший етап проведення інтегрованого уроку – організаційний. Другий – ознайомлення з темою та метою. На третьому етапі під час актуалізації опорних знань учнів важливою є вступна бесіда, характерна особливість якої – актуалізація знань з усіх інтегрованих предметів. Час її проведення має бути не більше ніж 8-10 хвилин. Підготовка цього етапу уроку потребує від класовода особливої уваги: бесіда повинна бути змістовною, лаконічною, чіткою. Якщо уроки з різних предметів за однією темою проводяться окремо, вступна бесіда триває вдвічі (втричі) довше. Саме тому, об'єднання змісту навчальних дисциплін значно скорочує час на їх опанування і забезпечує різнобічне сприймання предметів чи явищ, що є безперечною перевагою інтеграції. Наступні етапи інтегрованого уроку можуть проводитися по-різному, залежно від теми й мети конкретного уроку.
З особливо великою віддачею проходять уроки в кабінетах, де створені максимальні умови для засвоєння нового матеріалу. Це шкільні кабінети біології, математики, музики, образотворчого мистецтва. Наявність різноманітних макетів, унаочнень, інструментів, яких немає в класі, де постійно вчаться діти, допоможе учням краще сприйняти та зрозуміти навчальний матеріал [59].
Серед різних форм проведення інтегрованих уроків найбільш зручною є бесіда. Вона може відбуватися між учителем та учнями, які розглядають певну проблему чи явище, поступово з'ясовують його суть і закономірності. Учні мимоволі стають учасниками бесіди: наводять нові факти з життя, запитують про незрозуміле, допомагають у розв'язанні проблеми. У вигляді діалогу розглядається значна кількість прикладів. Учитель розкриває певну частину теми. Розпочинається дискусія, в ході якої знаходять істину.
Тут робить припущення і обґрунтовує свою думку не лише вчитель, але й учні. Деякі з них бувають надто фантастичні за змістом. Це творчість знаходження істини в дискусії. Потім розглядаються і обговорюються різні питання і проблеми, що дозволяють людині пізнати світ. Інтегровані уроки, які проводять у відповідних кабінетах, дають можливість учням більш глибоко зрозуміти практичне застосування вивченого [54, 45].
Використання інтегрованих уроків приносить користь не лише учням, а й самому вчителеві. Спілкуючись з дітьми, педагог і сам іноді відкриває нові факти, іноді більш глибоко задумується над явищами, на які раніше майже не звертав уваги. Участь у підготовці та проведенні таких уроків збільшує багаж знань, дає можливість відчути інтеграцію між науками, жодна з яких не може існувати відокремлено від інших знань.
Уроки з елементами інтеграції змісту двох чи більше предметів виражають міжпредметну інтеграцію (читання і письма; читання і природо-знавства; природознавства і рідної мови (зв'язне мовлення); математики і трудового навчання (конструювання) та ін.) [47, 40]. Певні здобутки з цього питання можемо віднайти в передовому досвіді вчителів-практиків як України, так і ближнього зарубіжжя, що становить особливий аспект нашого дослідження. Внаслідок такого підходу до навчання учні отримують цілісну картину світу в аспекті змісту вертикальної теми. Точка дотику різних навчальних предметів має важливе моральне значення, допомагає формуванню світогляду учня, його ставленню до навколишнього світу, природи, суспільства, самого себе.
Особливий напрямок становлять інтегровані уроки, побудовані на основі змісту інтегрованих курсів, відповідно до інтегрованих програм [48]. Уроки, побудовані за змістом інтегрованих курсів, передбачають включення ігрових форм, методів, проблемних ситуацій, що безумовно сприяє активізації мисленнєвої, пізнавальної діяльності учнів і розширенню їхніх знань, розвитку зорового і слухового сприйняття, естетичному вихованню. Наприклад, у процесі образотворчої діяльності, вивчаючи побудову об'єктів, їх форму, колір, учні пізнають закони краси, які перебувають у пропорціях, кольорах і виражаються у плавності ліній, креслень. Діти вчаться бачити гармонію кольорів, ліній, безпосередньо торкаючись предмета вивчення, у них пробуджується любов та інтерес до краси навколишнього світу. Вчитель на свій розсуд може використовувати на уроці твори живопису, літератури, музики, що сприяє зняттю напруженості, перевантаженості, стомлюваності за рахунок переходу на різні види діяльності.
Готуючись до уроку, вчителі повинні старанно продумувати зміст навчальних завдань і використання різних прийомів їх подачі, щоб забезпечити кожному учневі радість першовідкривача, яка є могутнім стимулом для активізації не лише мислення, а й усієї особистості школяра [50]. Інтегровані уроки мають великі можливості для розвитку творчої особистості, забезпечуючи розвиток у дітей творчого мислення, формування наукового світогляду, розвиток пізнавального інтересу, бажання до самостійного здобуття знань. Учні на інтегрованих уроках активно включаються у діяльність, стають співробітниками вчителя, беруть участь у розв’язанні нових для себе пізнавальних і практичних задач.
Така робота переконливо доводить, що інтеграція навчальних предметів дає змогу кожному учневі розвивати свої здібності, опановувати програму в доступному йому темпі.
Можливості для інтеграції навчального змісту і проведення інтегрованих уроків досить широкі. Усе залежить від уміння вчителя синтезувати матеріали, справді органічно пов'язані між собою, і вміння провести інтегрований урок без перевантаження дітей враженнями, щоб він підпорядковувався головній меті, а не був безладною мозаїкою окремих картин [31, 65]. Тому слід спочатку проаналізувати календарне планування, зіставити матеріал різних предметів, визначити теми, близькі за змістом або метою використання.
Слід враховувати те, що до проведення інтегрованих уроків готуватися треба не лише вчителеві, а й учням. Для цього їм пропонуються диференційовані завдання. Одні учні за планом, наданим учителем, добирають додаткову інформацію, інші працюють з тематичними словниками. Деякі учні вчать вірші, готують інсценізації уривків з художніх творів. Учитель перед проведенням уроку має перевірити готовність кожного учня.
Здебільшого інтегровані уроки проводить один вчитель, але в деяких випадках це можуть робити і два викладачі. Кількість годин, відведених на інтегрований урок, залежить від майстерності вчителя та підготовки учнів. Загалом урок може тривати одну годину або дві [40, 12].
Важливим у процесі практичної реалізації інтегрованого навчання є наявність доступних для вчителів початкової школи навчальних посібників, де розкриваються теоретичні й практичні аспекти проблеми. На сьогоднішній день доводиться констатувати, що в достатній кількості присутні хіба що посібники з теоретичних основ інтегрованого навчання (наприклад, Антонов Н.С. Інтеграційна функція навчання. –К.: Освіта, 1989. –с.; Іванчук М.Г. Основи технології інтегрованого навчання в початковій школі: Навчально-метод. посібник. –Чернівці: Рута, 2001. –с.; Козловська І.М. Аспекти дидактичної інтеграції: Курс лекцій. –Лекція 1, 2. –Львів: НМЦ КПО, 1999. –с.; Проблеми інтеграції у сучасній професійній освіті: методологія, теорія, практика / За ред. І. Козловської та Я. Кміта. –Львів.: Сполох, 2004. –с.; Чапаев Н.К. Теоретико-методологические основы педагогической интеграции. –М.: Ваклер, 1998. –с.; та ін.).
Серед практично орієнтованих посібників доцільно назвати такі: Нестан-дартні уроки в початковій школі / Упоряд. О.Кондратюк. – К.: Ред. загальнопед. газ., 2005. – 128 с.; Сухаревская Е.Ю. Интегрированное обучение в начальной школе. –Ростов/Д., 2003. –с., та деякі інші. Весь масив матеріалу, у тому числі розробки інтегрованих уроків та методичні рекомендації з їх проведення, можна знайти у журналах «Початкова школа», «Начальная школа», «Розкажіть онуку» та ін., проте матеріал цей охоплює лише окремі моменти інтеграції змісту початкової освіти і потребує систематизації.
Отже, навчально-виховна система початкового навчання поєднує процеси навчального пізнання й діяльності дитини, а інтегрований підхід до навчання дає змогу враховувати цю особливість початкового етапу навчання за допомогою вибору відповідної тематики, добору змісту нового матеріалу, способів і засобів оволодіння ним. Відповідно інтегровані уроки дають відчутні результати у розвитку пізнавальних здібностей молодших школярів: вносять у звичайну систему уроків новизну, знімають суворі кордони предметного викладання, допомагають дітям сприймати важливі поняття, явища цілісно й водночас різнобічно.
2.2 Методика експериментального дослідження
На основі аналізу психолого-педагогічної та методичної літератури, а також власних спостережень за навчально-виховним процесом у початковій школі нами виявлено, що організація і проведення інтегрованих уроків перебуває на неналежному рівні. З метою удосконалення навчального процесу та підвищення результативності навчання нами розроблено і впроваджено у педагогічну практику початкової ланки загальної освіти удосконалену методику проведення інтегрованих уроків, а також перевірено її ефективність.
Дослідження здійснювалося у три взаємопов’язані етапи:
На першому етапі (2007-2008 рр.) –проаналізовано психолого-педагогічну та методичну літературу з обраної проблеми. Визначено вихідні теоретичні положення, об’єкт, предмет, мету, сформульовано гіпотезу дослідження, конкретизовано завдання.
На другому етапі (2008-2009 рр.) –проведено констатувальний експеримент: розроблено критерії та проведено педагогічну діагностику знань, умінь і навичок учнів; впроваджено у навчально-виховний процес удоскона-лену методику проведення інтегрованих уроків. З метою перевірки висунутої гіпотези розроблялись шляхи науково-методичного забезпечення формуваль-ного експерименту.
На третьому етапі (2009 р.) –опрацьовано результати педагогічного експерименту, проаналізовано та узагальнено емпіричний матеріал, сформульо-вано висновки, розроблено поради, які рекомендовано втілити у практику навчання молодших школярів.
На основі аналізу матеріалів констатувального експерименту розроблена методика формувального експерименту. Експериментальна робота проводилася на базі Теребовлянської ЗОШ №1 І-ІІІ ступенів Теребовлянського району Тернопільської області. Ним було охоплено 64 учні 3-А і 3-Б класів. Експериментальний і контрольний класи визначено за рівнем навчальних досягнень учнів.
Розробляючи програму експериментального інтегрованого навчання, ми виходили з розуміння загальнодидактичної схеми інтеграції, яка дозволяла усунути дублювання навчального матеріалу, забезпечувала єдиний підхід до здобуття ґрунтовних і цілісних знань при економії навчального часу. Основні елементи схеми такі:
) вибір базового предмета –теми;
) інтеграція знань базового предмета –теми за знаннями сумісних фундаментальних наук (математика, природознавство, художня праця);
) профілювання знань із врахуванням потреб учнів та цінностей суспільства.
Виходячи з даної схеми, ми розробили зміст інтегрованих уроків (див. таблицю 2).
Таблиця 2
Тематика інтегрованих уроків
|
№ п/п |
Тема інтегрованого уроку |
Українська мова |
Читання |
Математика |
Я і Україна |
Образотворче мистецтво |
Трудове навчання |
Розвиток мовлення |
Позакласне читання |
ОБЖД |
Музика |
|
1 |
Я візьму той рушник |
+ |
+ |
+ |
|||||||
|
2 |
У зимовому лісі |
+ |
+ |
||||||||
|
3 |
Як живеться вам, птахи, на гребін-чиках дахів? |
+ |
+ |
||||||||
|
4 |
Від джерела до великої ріки |
+ |
+ |
||||||||
|
5 |
Цей ліс живий |
+ |
+ |
||||||||
|
6 |
Народне мистецтво і промисли |
+ |
+ |
+ |
|||||||
|
7 |
Школа безпеки |
+ |
+ |
||||||||
|
8 |
Мову рідної природи розуміти серцем вчись |
+ |
+ |
||||||||
|
9 |
Ясне сонечко —рідна матінка |
+ |
+ |
||||||||
|
10 |
Таємниці живої природи |
+ |
+ |
У 3 класі ми проводили інтеграцію змісту освіти на уроках такої тема-тики:
1. «Я візьму той рушник» (зінтегровані теми з уроків: образотворче мистецтво – «Зв'язок декоративних композицій з формою та призначенням виробу. Орнамент рушника»; читання – «Пісня про рушник»; музика – пісня П. Майбороди на слова А. Малишка «Рідна мати моя»);
2. «У зимовому лісі» (зінтегровані теми з предметів: читання – О.Олесь «Перший сніг»; О. Копиленко «Зима йде»; образотворче мистецтво – малювання на тему «У зимовому лісі»);
3. «Як живеться вам, птахи, на гребінчиках дахів?» (зінтегровані теми з предметів: образотворче мистецтво – «Зимуючі птахи»; розвиток мовлення – переказ «Допоможи птахам»);
4. «Від джерела до великої ріки» (зінтегровані теми з предметів: природознавство – «Поняття про річку. Річки своєї місцевості»; читання – казка «Про що розповів струмок»);
5. «Цей ліс живий» (зінтегровані теми з предметів: позакласне читання – «Що таке ліс?»; природознавство – «Поняття про ліс»);
6. «Народне мистецтво і промисли» (зінтегровані теми з предметів: позакласне читання – «Народне мистецтво і промисли. Гончарство. Витинанка»; трудове навчання – «Симетрія. Дивовижна ваза у техніці витинанки»; математика – «Розв’язування задач на збільшення і зменшення числа на кілька одиниць»);
7. «Школа безпеки» (зінтегровані теми з предметів: позакласне читання – В.Волков «Дві біди»; основи безпеки життєдіяльності – «Наодинці вдома. На вулиці»);
8. «Мову рідної природи розуміти серцем вчись» (зінтегровані теми з предметів: позакласне читання – «Якщо уважно довкола придивитись. Зима»; природознавство – «Підсумки спостережень за живою і неживою природою та працею людей узимку. Завдання для спостережень протягом весни»);
9. «Ясне сонечко – рідна матінка» (зінтегровані теми з предметів: читання – С.Олійник «Наші мами»; українська мова – складання твору-розповіді за опорними словами);
10. «Таємниці живої природи» (зінтегровані теми з предметів: природознавство – «Тварини – частина живої природи»; позакласного читання – «Я пізнаю світ тварин»).
Керуючись сукупністю дидактичних цілей кожного уроку, зокрема на вивчення того чи іншого розділу програми, ми намагалися знаходити найоптимальніше поєднання інтегрованих засобів навчання, уникаючи небажаного нагромадження видів діяльності, що тільки стомлює дітей.
За способами інтеграції видів діяльності нами виділено чотири основні типи інтегрованих уроків (див. табл. 3).
Таблиця 3
Типи інтегрованих уроків за способами інтеграції
|
Види діяльності, що інтегруються зі словесною творчістю |
Їх пізнавальні можливості |
|
1вид. Ігрова та предметно-практична діяльність: малювання, інсценізація, відгадування загадок, діалог, хоровий спів з елементами танцю, ознайомлення з навколишнім, народознавство. |
Орієнтує на чуттєві способи пізнання, оволодіння уміннями вичленовувати ознаки, знаходити родові, видові ознаки; спільні й відмінні; істотні й неістотні, класифікувати їх; розширення уявлень про значення конкретних слів. |
|
2 вид. Спілкування з природою, народознавство, відгадування загадок, виразне читання віршів, інсценізація, малювання, дослідницька діяльність. |
Вводити в процес народження образного вислову, допомагає розкрити сутність зв'язків і залежностей у природі. |
|
3 вид. Сприймання музичного й образного світу; художня праця, народознавство, інсценізація, відгадування загадок, виразне читання віршів. |
Спрямований на розвиток уяви, розширення розуміння значення слів, що пояснюють поведінку людей, явища природи, суспільні події. |
|
4 вид. Сприймання та аналіз тексту, художнього та пізнавального ( на природничу, історичну, народознавчу тематику); слухання музики; сприймання картин, діафільмів, словесне малювання, інсценізація. |
Зіставляє словесний образ із графічним та музичним; активізує розвиток образного сприймання світу, уяви, думки. |
Під інтегруванням навчальних предметів ми розуміли взаємне узгодження завдань окремих програм, щоб усунути дублювання, з одного боку, та створити умови для поглибленого засвоєння навчального матеріалу –з другого боку. Інтегрування завдань з різних предметів на змістовому мотиваційному та процесуальному рівнях позитивно перебудовувало весь навчальний процес, сприяло поєднанню в одному шкільному предметі узагальнених знань і вмінь, які раніше формувалися розрізнено –у структурі двох або кількох предметів.
Основними методичними принципами, які забезпечують інтеграцію завдань з різних предметів у рамках однієї теми, одного інтегрованого уроку, вважаємо такі:
- постійний взаємозв’язок теоретичних відомостей (знань) з їх застосуванням; знання у системі навчання є не самоціллю, а важливим засобом формування, вираження й удосконалення думки;
- активний характер навчання; опанування виучуваної проблеми має стати активним процесом, який забезпечить органічне поєднання всіх видів діяльності учнів;
- знання, уміння й навички, у тому числі й читання, переказ прочитаного слід розглядати як умову і компонент розвивального навчання.
Покажемо особливості інтеграції змісту освіти на двох аналізованих уроках.
Тема. Я візьму той рушник (зінтегровані теми з уроків: образотворче мистецтво – «Зв'язок декоративних композицій з формою та призначенням виробу. Орнамент рушника»; читання – вірш А.Малишка «Пісня про рушник»; музика – пісня П. Майбороди на слова А. Малишка «Рідна мати моя».
Мета: ознайомити дітей з виробами декоративного мистецтва, в оздобленні яких застосовуються різноманітні візерунки; ознайомити з технікою роботи гуашевими фарбами; вдосконалювати вміння виразно читати вірші, розвивати в учнів прагнення до відродження традицій і звичаїв українського народу.
Обладнання: різні види рушників, запис пісні П. Майбороди на слова А. Малишка «Рідна мати моя», карта України.
Хід уроку
І. Актуалізація опорних знань.
1. Бесіда.
Учитель. Розкажіть, будь-ласка, чи збереглися у ваших рідних якісь родинні пам'ятні речі. (Діти називають українську сорочку дідуся, дівочий віночок бабусі, старовинну фотографію тощо).
2. Читання вірша учнем.
Одна з учениць демонструє рушник і читає вірш В. В. Скуратівського «Мамині рушники».
Найкраще люблю я
В мами – рушники,
На яких, як сонце,
Сяють квіточки.
Червоні маки
І волошки сині
На рушниках квітнуть,
Немов на долині.
Між квітів колосся
Жовтим блиском сяє,
Хату мою рідну
Теплом зігріває.
Рушники у мами
Сонечком зігріті –
І таких немає
У цілому світі.
II. Мотивація навчальної діяльності.
Сьогодні на уроці ми малюватимемо візерунок побутового рушника середнього розміру, ознайомимося з віршем українського поета А. Малишка «Пісня про рушник», який став популярною піснею.
III. Робота над матеріалом уроку.
1. Розповідь вчителя.
Рушник на стіні. Давній наш звичай. Немає жодної оселі в Україні, котрої не прикрашали б рушники. Хата без рушників, казали в народі, мов родина без дітей. Рушник був обличчям оселі. Хліб і сіль на вишитому рушникові – ознака гостинності українського народу. Хліб і рушник – одвічні людські символи.
2. Словникова робота.
Рушник – довгастий шматок тканини для витирання обличчя, тіла, посуду, стирання столу (побутовий); шматок декоративної тканини з орнамен-том традиційно використовується для оздоблення житла (декоративний), в українських народних обрядах (обрядовий).
3. Групова робота.
Розповідь учнів про рушник. (Учні заздалегідь приготувалися під керівництвом вчителя в позаурочний час після екскурсії в краєзнавчий музей.)
І група. Призначення рушників.
-й учень. Рушники виконують обрядову і побутову функції. Відповідно до цього утвердилися і їхні назви: утирач (для рук та обличчя), стирок (для посуду, стола, лави), покутник (ними обвішували стіни й ікони), плечовий (пов'язували сватів), подарунковий, обрядовий (весільний).
-й учень. Відповідно до призначення рушники різнилися й технікою виготовлення. Утирачі і стирники ткали переважно з цупких валових ниток, святкові – із кращих сортів льону чи конопель.
-й учень. Візерунок на рушники наносили шляхом вишивання або ткання. Виготовлене полотно вимочували у воді, збивали прачами й білили на сонці. Роботу супроводжували обрядовими піснями, примовляннями, зачинами.
II група. Форма і розміри рушників.
1-й учень. Форма і розміри рушників цілком залежали від призначення: довгими і дуже довгими рушниками прикрашали ряд образів у хаті, встеляли дорогу молодим на весіллі. На Житомирському і Київському Поліссі такі рушники (ткані й вишивані) були вузькі й називалися «завісками».
-й учень. Рушники середнього розміру, або дуже широкі, переважно – вишивані, що побутували на Сумщині та півночі Полтавщини, просто вішались як прикраса на стіну, їх вишивали не лише на білому полотні, але й на червоному (кумачі) – білими та різнобарвними нитками.
3-й учень. На Закарпатті ткали коротенькі рушники і оздоблювали лише на одному кінці. Такі рушники називалися «грядкові», бо їх вішали на грядку (жердку) декоративним кінезем.
III група. Орнаменти на рушниках.
1-й учень. Типовий орнамент рушника – казкові квіти у вигляді вазончика – дерева життя, на якому можна розпізнати рослинність України. Тут можна побачити соняшник і калину, китиці винограду і рожу, барвінок, дубові листочки.
-й учень. Окремо декорували низ та береги рушника. З квітками вміло переплітався пташиний світ. Тут можна побачити півника і зозулю, різних фантастичних птахів. На рушниках переважали червоні нитки, рідше – в поєднанні з синіми.
4. Робота над віршем А.Малишка «Рідна мати моя» (Пісня про рушник).
а) Вступне слово вчителя.
Коли син вирушав з дому в далеку дорогу, мати дарувала йому рушник як оберіг від лиха і бажала, щоб рушничком йому слалася дорога в житті. Про це співається у відомій пісні Платона Майбороди на слова Андрія Малишка «Рідна мати моя».
б) Прослухування запису пісні.
До кого автор звертається у цій пісні?
в) Читання вірша А. Малишка учнями вголос.
Якою поет уявляв маму? Що дала мати синові в дорогу?
г) Робота над змістом вірша.
Як би ви пояснили вислови: «рушник вишиваний на щастя, на долю дала», «хай на ньому цвіте»?
д) Вибіркове читання вірша.
Що бачив поет, простеляючи рушник?
(Поет бачив рідну хату, зелені луки, росянисту доріжку, солов'їні гаї, засмучені материнські очі, лагідну матусину усмішку.)
ж) Парна робота над виразним читанням вірша.
Сумує чи радіє автор, звертаючись до найдорожчої людини?
Доберіть відповідний темп читання (помірний). Регулюйте силу голосу (тихо), тон (низький). Правильно робіть паузи, чітко вимовляйте слова, правильно інтонуйте речення.
5. Фізкультхвилинка.
Хорове читання вірша В. Лучука «Рушник». Читання вірша супроводжується рухами.
(Діти в повітрі роблять стежки правою рукою над уявним рушником в лівій руці, уявно відривають нитки, заправляють їх у голку.)
(Діти роблять рухи, наче розгладжують і демонструють рушник.)
6. Розучування і спів пісні про рушник.
Учні разом з учителем розучують і співають пісню про рушник.
7. Малюнок вчителя на аркуші паперу.
Візерунок для рушника ми будемо виконувати фарбами, що називаються гуашшю. їх, як і акварель, розводять водою.
У вас на партах є гуаш, пензлі, склянка з водою, клаптик паперу, на якому ви будете пробувати мазки. Малюватимемо у такій послідовності (учитель, малюючи на великому аркуші паперу, пояснює дії):
а) спочатку горизонтальною лінією ділимо аркуш на дві рівні частини;
б) вище і нижче від цієї лінії на певній відстані проводимо ще по три горизонтальні лінії; так у нас утворилася стежка, в якій і буде візерунок;
в) тепер набираємо на пензель фарби і на клаптику паперу вправляємося в малюванні товстих і тонких ліній; тонку лінію дістаємо, легко торкаючись загостреним кінцем пензля паперу; щоб мати товсту лінію, треба сильніше притиснути пензель.
8. Творча робота.
Учні самостійно складають і розміщують елементи візерунка з товстих і тонких ліній у смужці.
IV. Підсумок уроку.
Організація виставки робіт, аналіз робіт. Вчитель звертає увагу учнів на ритмічне розміщення елементів, на чітко виражену різницю між тонкими і товстими лініями, розмір малюнка.
Оцінювання.
– З якою відомою піснею ви познайомились? На чиї слова вона написана?
V. Домашнє завдання.
Вивчити напам'ять вірш А. Малишка «Пісня про рушник».
І групі учнів розпитати в бабусь, як саме виробляли рушники; II, III групам розпитати у рідних про сімейні обряди, під час яких у вашій родині використовували рушники.
Тема. У зимовому лісі (зінтегровані теми з предметів: читання – Олександр Олесь «Перший сніг», О. Копиленко «Зима йде»; образотворче мистецтво – малювання на тему «У зимовому лісі».
Мета: навчити учнів розкривати в малюнку обрану тему і ознайомити з будовою та особливостями листяних та хвойних дерев, навчити малювати дерева без листя; розвивати читацькі навички, здатність бачити красу природи.
Обладнання: репродукція картини І. І. Шишкіна «Зима», фотозображення дуба, ялини, сосни; запис музики П. І. Чайковського «Пори року. Зима»; таблиці «Гама холодних кольорів», «Гама теплих кольорів».
Хід уроку
І. Актуалізація опорних знань учнів.
1. Відгадування загадки.
Прийшла до нас бабуся
у білому кожусі,
Ліси причепурила –
пухнастим снігом вкрила.
Вгадайте – хто вона,
бабуся чепурна? (Зима)
2. Слухання вірша М. Сингаївського «Головний колір зими».
– Який головний колір зими? Правильність відповіді ви перевірите, уважно послухавши вірш М. Сингаївського.
Учень: Білі черевички у зими.
Вкрив дерева білими крильми
Морозець колючий, мов шипшина.
Білі черевички у зими,
Біла-біла в неї кожушина,
Білі сани, білогриві коні,
Білі рукавички пухові.
Білі щоки, а вуста червоні,
Мов розквітлі маки кольорові.
II. Мотивація навчальної діяльності.
Ми з вами вирушимо у зимовий ліс за допомогою художніх творів та живопису.
Ви спостерігатимете за змінами у природі, які сталися з приходом зими. Навчитесь зображувати ці зміни словами та фарбами, бачити красу природи.
III. Робота над змістом уроку.
1. Робота з репродукцією картини зимової пори.
– Діти, погляньте уважно на зимовий пейзаж, чи можна цю пору року назвати безбарвною?
– Чи завжди сніг білий?
Відповіді дітей.
2. Читання вчителем напам'ять вірша Олександра Олеся «Перший сніг» (Н. Ф Скрипченко, О. Я. Савченко «Читанка 3 клас, с 105).
Відповіді дітей: – Сніг не завжди буває білий.
3. Читання вірша учнями І групи вголос.
– Якого кольору може бути сніг? (Сріблястий.)
– Коли він має такий колір? (Він має такий колір тоді, коли виграє на сонці.)
4. Бесіда.
– Хто цей художник, який так сміливо фарбує все навкруги?
Цей незвичайний художник – сонячне світло. У звичайному сонячному промінці сховано сім кольорів: червоний, оранжевий, жовтий, зелений, голубий, синій, фіолетовий. Тому і сніг ми бачимо різнокольоровим.
– А чи зустрічали ви яскраві кольорові плями серед зимової білизни? Де саме? (Червоні ягоди горобини, калини, зелені гілки ялин, сосни.)
– Тепер ми знаємо, що зима не безбарвна.
– Які теплі кольори ми будемо використовувати при зображені зимового лісу? (Використання таблиці кольорів.)
–Які холодні кольори ми будемо використовувати? (Використання таблиці кольорів.)
–Гама яких кольорів переважатиме на вашому малюнку?
5. Читання оповідання О. Копиленко «Зима йде», с.104.
(Учні І групи читають вголос.)
Зараз ми за допомогою української письменниці Оксани Копиленко вирушимо у зимовий ліс. Які почуття викликала у вас розповідь про зимовий ліс? Які дерева описала письменниця?
б. Бесіда про дерева з опорою на фотографію.
– Які породи дерев ви знаєте? (Дуб, тополя, береза, ялина, сосна.)
– Яку загальну будову мають усі дерева? (Дерева мають корінь, стовбур, гілля, листя.)
–Пригадайте дуб. Як ростуть його гілки? (Стовбур могутній, міцні вузлуваті гілки.)
–Якого забарвлення стовбур дуба? (Коричневого.)
–На які дві групи можна поділити всі дерева? (Всі дерева можна поділити на хвойні та листяні.)
–За якими ознаками ми поділяємо дерева на ці групи? (Дерева поділяють так за зовнішньою будовою листя: у листя них дерев листки більш-менш широкі; у хвойних дуже вузькі, схожі на голки.)
7. Парна робота. Спостереження за планом.
– Чим схожі ялина та сосна? (Замість листя – колюча хвоя, що залишається зеленою і влітку, і взимку.)
– Чим відрізняються ялина та сосна? (У ялинки гілки звисають донизу, у сосни гілки дивляться вгору, голки у ялини короткі, а у сосни – довгі.)
8. Фізкультхвилинка.
– Зручно сядьте за партою, покладіть руки на коліна, заплющте очі, розслабте м'язи.
Слухаючи уривок з твору П.Чайковського «Пори року. Зима» та вірш М.Скоромовського «Зима», уявіть ліс узимку.
Навкруги зимові шати –
Сиве плетиво гілок,
Спробуй зразу відгадати,
Де тут клен, а де дубок,
Де калина, де шипшина,
Де черешенька мала!
Все зима запорошила,
Засушила, замела.
Сплять під деревом ялинки,
Як сестрички в сповитку.
Біла віхола хустинки
Їм зіткала нашвидку.
І берізка – мов лілея,
В сукні з ніжних пелюсток.
Замість бантика у неї –
З клена зірваний листок.
9. Пояснення вчителя та робота над малюнком.
Малювати починаю з горизонтальної лінії, що зображує землю. Лінію ділю на дві частини, а потім кожну частину ще на дві. Посередині відрізка тонкими вертикальними штрихами намічаю стовбур ялини. Посередині лівого відрізка – стовбур сосни, правого – дуба. Визначаю, яку частину від усієї висоти дерева складає висота крони, малюю контур дерев.
Пам'ятайте, що на малюнку віддалені предмети сприймаються меншими, а їхній колір блідішим.
10. Самостійна робота учнів.
Творчих вам успіхів! А натхнення хай додає ця чарівна музика.
Виставка робіт. Оцінювання.
Треба не тільки дивитись, а й учитись бачити, не тільки слухати, а й чути. Найкращим вчителем для всіх є природа.
V. Завдання додому.
Вивчити вірш О.Олеся «Перший сніг», читати оповідання О.Копиленко «Зима йде», с. 104-105.
Саме інтеграція словесної творчості з різними видами діяльності дитини і грою, спілкуванням з природою, музикою, малюванням, драматизацією: дає можливість оволодіння граматичними уміннями і правописними навичками через розв'язання мовленнєвих завдань, глибоко індивідуалізованого пізнання.
Як показали наші спостереження у процесі формувального експерименту, інтегровані уроки розвивають мислення і мовлення школярів, їхню увагу, пам'ять, спостережливість, кмітливість, ініціативу, самостійність, наполегли-вість, працьовитість, чуйне, уважне ставлення один до одного та багато інших позитивних якостей особистості, які так важливо закладати якомога швидше.
2.3 Аналіз результатів експериментального дослідження
У процесі експериментального дослідження проводилися контрольні заміри рівня навчальних досягнень учнів. Для визначення впливу експери-ментальної методики навчання на якість знань, умінь і навичок учням 3 класів були запропоновані такі контрольні завдання.
1. Склади текст з речень. Добери заголовок. Визнач тип тексту.
Калина біля хати. А восени, вставляючи подвійні вікна, між шибками клали пучки червоних горн. Яка ж ознака оселі українця? Існує гарний звичай. І найлютіші морози і ожеледиця вони живили теплом і красою домівки. Коли починали будувати хату, калину вадили біля застільного вікна як символ життєвого благополуччя і статку. (Формується уявлення про значення калини в житті українського народжу, та поняття “рослини-символи”)
2. Прочитати, дібрати заголовок. Вписати слова з м’яким знаком та апострофом.
Українська народна вишивка багата різними орнаментом. Їх народні назви стверджують, що в орнаменті зображені конкретні рослини, тварини, предмети побуту. Найпопулярнішими є: хміль, реп’яхи, вишеньки, гребінці, зозулька, хвильки. (Формується уявлення про різновиди народного промис-лів та ремесел, поняття “вишивка”).
3. Склади прислів’я і запиши. Підкресли антоніми.
Нових друзів наживати,
З поганої трави не буде
Чим нива червоніша,
Праця чоловіка годує,
А лінь марнує.
Доброго сіна.
А старших не забувай.
Тим хлібець більший.
(уявлення про малі жанри УНТ, поняття “прислів’я”).
4. Спиши речення. Підкресли іменники жіночого роду.
Книга вчить, як на світі жить. Праця людину годує, а лінь марнує. Зима сніжна –літо дощове. Якщо взимку шумить ліс, буде відлига. Глибокий сніг –гарна трава і хліб.
5. Прочитай, знайди і випиши іменники: а) власні; б) загальні; в) істоти; г) неістоти.
На Україні дівчата любили плести віночки. Особливо багатими і пишними були весільні вінки. На Тернопільщині їх плели і суботу зранку, співаючи пісень. Листки барвінку, з якого вили вінки, змащували медом, додаючи кілька зубчиків часнику. Це за повір’ям мало вберегти молодих від зла.
6. Переписати. Визначити іменники, які з них позначають істоти, а які - неістоти.
Українські ліплені пироги –страва унікальна. Крім наших предків, пирогів не ліпив і не пік жоден народ. Пиріг в українців –символ місяця. Згодом вони здобули визнання й в інших народів.
7. Добери до загадок прикметники з довідок. Запиши відновлений текст.
Сам …, а чуб … (буряк).
… … маю вушко …, за собою несу … косу (голка).
…, … по гаях літає, уночі співає (соловей).
(маленький, сіренький; червоний, зелений; блискуча, гостренька, тоненька, довгу-довгу)
8. Відгадай загадки. Спиши їх разом з відгадками. Підкресли прикметники.
Химерні, маленькі, бокасті, товстенькі, чимось смачним напхалися, в окропі скупалися. Біле, як сорочка, пухнасте, як квочка, крил не має, а гарно літає. Що воно за птиця, що сонце боїться? Тоненьке, кругленьке, серце чорненьке, хто на його слід погляне, його думку взнає.
9. Добери до загадок пропущені прикметники. Запиши відновлений текст.
У … клубочок заховався дубочок (жолудь).
…, … а спробуй підняти (жарина).
…, а не гай, …, а не сніг, …, та без волосся (береза).
…, … зі столу впало, нема таких ковалів, щоб його скували (яйце).
10. Запиши прислів’я. Розкриваючи дужки і ставлячи дієслова у потрібній формі.
Що очі (бачити), то руки (зробити). На пам’ять свою (скаржитися), а на розум ніхто. Не довго (думати), а добре (сказати). Чоловік довідається тоді. Як мало він (знати), коли дитина його (запитати).
11. Випиши з речень дієслова у неозначеній формі, ставлячи перед ними питання.
Легко говорити, та не так легко зробити. Людська праця –не дурниця, розкидати не годиться. Робити –так і сяк, а їсти –дай велику ложку. Тяжко тому жити, хто не хоче робити. Хочеш багато знати, треба менше спати. Добре того учити, хто хоче все знати.
12. Спиши текст. Підкресли у ньому дієслова-антоніми.
За одного вченого двох невчених дають і то не беруть. Не вчи орла літати, а рибу плавати. Науки ні вода не затопить, ні вогонь не спалить. За одежею стрічають, а за розумом проводжають.
13. Виділені слова поставити у потрібній формі.
Будь обережним на (вулиця). Переходь (вулиця) тільки при зеленому світлі.
14. До слова –назви предмета дібрати його ознаку.
Заєць вайлуватий Цибуля чорна
Олень полохливий Черешня ріпчаста
Ведмідь гордий Редиска свіжа
15. Дібрати спільнокореневі слова.
Черговий, ... (черга, чергування, чергувати).
Метал, ... (металевий, металургія).
16. Назвати одним словом.
Столиця України – ... (Київ).
Четвертий день тижня – ... (четвер).
Людина, що побувала у космосі, – ... (космонавт).
17. Відгадати загадки. Слова-відгадки записати.
а) День довшає, а він тоншає. (Календар).
б) Сидить Марушка в семи кожушках, хто її роздягає, той сльози пролітає. (Цибуля).
18. За буквами, що позначають приголосні, впізнати слова і записати їх.
П.ртр. т, д.р.кт.р, кв.т.рк., ч.р.в.к..
19. До видових понять дібрати родові.
Інженер, механік, агроном – ... (професії).
Редиска, пшениця, кукурудза –... (рослини).
Дятел, жайворонок –... (птахи).
8. Дібрати синоніми.
Вулиця – дорога, автомобіль –машина, дисципліна – порядок.
20. Вивчити прислів'я. Записати їх “по пам'яті”.
Слухай агронома – матимеш хліб вдома.
11. За допомогою суфіксів, префіксів утворити нові слова.
Редиска –редисочка; олень –оленятко; кипіти –перекипіти, закипіти.
21. З поданих слів виписати “музичні”, тобто слова, в яких є сполучення букв, що співпадають з назвам нот.
Коридор, предмет, черевики, ведмідь, фанера, каструля, неділя, вересень...
Наприклад, для запам’ятовування правопису і вимови слова “герой” використовується така система роботи.
Герой, -я, чол. 1) Особа, яка виявляє відвагу, хоробрість і самовідданість у бою чи у праці. 2) Особа, яка втілює типові риси певного оточення, часу і т. ін. Герої визвольних змагань. 3) Головна дійова особа літературного твору. 4) Особа, яка чим-небудь відзначилася. Герой матчу. II прикм. геройський, -а, -є; героїчний, -а, -є. Геройський вчинок. Героїчний подвиг.
До витоків слова. Слово запозичене з грецької мови.
Спільнокореневі слова. Герой, героїня, героїзм, геройство, героїчний, геройський.
Словосполучення. Справжній, відомий, невідомий, прославлений, юний, народний ... герой.
Вітати героя. Присвятити героєві. Гордитися героєм. Знайомитися з героєм. Наслідувати героя.
Герой (якогось твору) подобається, вчить.
Синоніми. Героїзм, доблесть, мужність.
Антонім. Герой – боягуз.
Прислів'я. 1. Герой ніколи не вмре – він вічно живе. 2. Герой за славою не ганяється (Герой слави не шукає).
Речення. 1. Ми знаємо: герої не вмирають. 2. Сьогодні у нас була зустріч з героєм визвольних змагань. 3. На узліссі, під горою, в шумі верховіть невмирущому герою пам'ятник стоїть.
22. Уважно розглянь динамічну модель екологічного взаємозв'язку.
а б в
г д
а –зміни в житті рослин
б –змінюється температура повітря
в –змінюється висота сонця над горизонтом
г –праця людей
д –зміни в житті тварин
Склади невелику зв'язну розповідь про зміни, що відбуваються у неживій і живій природі залежно від зміни висоти Сонця над горизонтом.
Результати виконання цих завдань представлені на діаграмі 1. Як видно із діаграми, успішніше справилися із завданнями учні експериментального класу, ніж контрольного. На високий рівень у експериментальному класі виконали завдання 20% учнів, що на 8% більше, ніж у контрольному. Кількість учнів, що виконали завдання на достатній рівень, у експериментальному класі становить 65%, а у контрольному –%. У контрольному класі третина учнів виконали завдання на середньому рівні і 5% на початковому, а в експериментальному відповідно 15%, на початковому рівні –жоден учень.
Діаграма
Результати виконання контрольних завдань учнями контрольного і експериментального класів
Аналіз результатів дослідження дає підстави стверджувати, що виконання інтегрованих завдань стимулює дітей до аналізу внутрішніх спонук поведінки, зіставлення особистісних і групових тенденцій, власних бажань і соціальних вимог. Як зазначають учителі, у поведінці молодших школярів чіткіше проявляються виваженість та нормативність підтримки, що надається дітьми своїм одноліткам. Внаслідок цього збагачуються і систематизуються уявлення і поняття учнів, реалізується і розвивається їхній внутрішній духовно-моральний потенціал. Діти успішніше адаптуються до умов макро- і мікросередовища.
Таким чином, результати експериментального дослідження підтвердили правильність гіпотези нашого дослідження та довели ефективність розробленої методики дослідження.
Висновки
Отже, в історії розвитку науки проблема інтеграції – одна з найдавніших і досліджувалася в різних аспектах. З позиції педагогічних наук інтеграція – це процес зближення і взаємопроникнення, який повинен вивести учня на розуміння єдиної наукової картини світу. Необхідність інтеграції зумовлена не лише значним зростанням обсягу наукового знання, а й центральним завданням освіти – розвитку і саморозвитку сутнісних сил дитини в їхній єдності і цілісності. У розвитку сучасних освітніх систем інтеграція виступає провідним принципом, який проявляється як спосіб і процес створення багатомірності картини світу, що об’єднує різні форми відображення дійсності. Інтеграція як об’єднання у ціле певних частин чи елементів вважається необхідним дидактичним засобом, за допомогою якого створюється цілісна картина світу у навчально-виховному процесі.
У вітчизняній та світовій психолого-педагогічній науці визначається об’єктивна необхідність віддзеркалення в навчальному пізнанні реальних взаємозв’язків об’єктів і явищ природи та суспільства; підкреслюється світоглядна і розвивальна функція інтегративних зв’язків, які є основою інтеграції, їх позитивний вплив на формування системи знань і загальний розумовий розвиток учня; розробляється методика скоординованого навчання різних предметів. Все це і зумовило способи інтеграції навчання в початковій школі.
Обґрунтовано, що інтеграційні процеси у шкільній освіті особливо актуальні для початкової ланки навчання. Це пов’язано з віковими особливостями молодших школярів: дитина молодшого шкільного віку у зв’язку з особливостями сенсорного розвитку, синкретичного сприйняття навколишнього світу, наочно-практичного характеру мислення, взаємної обумовленості всіх сфер життєдіяльності природним чином підготовлена до засвоєння інтегрованих знань, єдності способів пізнавальної діяльності. Інтегрований підхід до навчання у переважній більшості задовольняє особливості початкового навчання та реалізацію поставлених цілей. Мета навчання на інтегративній основі – дати цілісне уявлення про довкілля, сприяти підвищенню розумової активності школярів, забезпечити самовираження, самореалізацію, розвиток гармонійної особистості з притаманними їй загальнолюдськими цінностями.
Визначено психолого-педагогічні особливості побудови інтегрованого навчального процесу молодших школярів у контексті їхнього виховання та розвитку. По-перше, інтегрований навчально-виховний процес психологічно своєрідний для учнів. Він змінює формально-диференційований спосіб навчання на змістовно-цілісний. По-друге, це орієнтація на психологічний стан дитини, її готовність до сприйняття тієї чи іншої інформації. Виконання певного виду діяльності передбачає значну свободу вчителя у варіюванні навчальними завданнями впродовж певних часових інтервалів. Звідси, використання вчителем у своїй діяльності в якості орієнтирів цілісних навичок і умінь дітей, які повинні бути сформовані в процесі тривалої роботи. Такі інтегративні проекції дають можливість вирішити питання щодо швидкості засвоєння матеріалу окремими учнями. По-третє, це відмова від використання оцінного методу порівняння з іншим, який широко застосовується в сучасній школі та призводить лише до породження конкуренції, конфронтації у міжособистісних стосунках, психологічних комплексів на внутрішньо-особистісному рівні. По-четверте, інтегрування навчально-виховного процесу, забезпечення цілісної картини світу при збереженні базового освітнього компоненту. Це здійснюється за рахунок зняття різких меж між навчальними дисциплінами, об’єднання різних освітніх завдань в одному предметі, встановлення зв’язків шляхом включення до навчального плану принципово нових навчальних дисциплін інтегрованого характеру, які дозволять дитині долучитися до загальної картину світу. Введення таких предметів несе потрійне змістове навантаження, забезпечуючи цілісність картини світу, єдність навчального і виховного процесів, озброєння дитини засобами саморозвитку.
Визначено особливості реалізації виховної функції інтегрованого навчання. Інтегрований підхід до навчання забезпечує активний вияв самостійних зусиль учнів у творчому оволодінні знаннями, уміннями і навичками, створює систему взаємодій між учасниками навчального процесу, яка спрямована на виявлення і узгодження ціннісно-смислових орієнтацій та забезпечення діяльності молодшого школяра відповідно до його особистісного потенціалу.
Інтегрований підхід до навчання, як показали результати досліджень та власний практичний досвід, спрямований на гармонійний розвиток молодшого школяра. Він має значні можливості для розумового розвитку учнів молодшого шкільного віку. Такий підхід, як свідчить більшість учителів, сприяє розвитку творчості, підвищує рівень емоційної сфери молодших школярів, чим посилює мотиваційну функцію навчання та відповідно особистісний розвиток учнів. Інтеграція знань про людину і світ, засобом якої є пізнавальна інформація, інтегрована продуктивно-творча діяльність як стверджують практики, створюють сприятливі умови для розвитку розумових здібностей учнів.
З метою підвищення ефективності навчального процесу нами розроблено і впроваджено у педагогічну практику початкової ланки загальної освіти удосконалену методику використання способів інтеграції змісту освіти в початковій школі, а також перевірено її ефективність. Формувальний експеримент ми організовували на базі інтегрованих навальних занять з різних дисциплін у 3 класі. У процесі експериментального дослідження проводилися контрольні заміри рівня навчальних досягнень учнів.
Результати експериментального дослідження підтвердили правильність гіпотези нашого дослідження. Отже, якщо в процесі навчання використовувати різні способи інтеграції змісту початкової освіти: інтегровані курси, інтегровані підручники; інтегровані завдання; інтегровані уроки, – то ефективність навчання молодших школярів значно підвищиться.
Список використаної літератури
ДодатОк А
Конспект інтегрованого уроку читання і природознавства
Тема. «Торкнутися краси можна тільки серцем».
Мета. Вчити дітей любити і берегти природу рідного краю, виховувати доброту і великодушність.
Хід уроку
І. Організація класу.
ІІ. Оголошення теми і мети уроку.
Розповідь казки В. Сухомлинського про те, як хлопчик з рогатки вбив пташку.
- Що ви можете сказати про поведінку хлопчика?
- Як ви ставитесь до вчинку хлопчика? Чому?
- Сьогодні на уроці ми будемо говорити про природу: про птахів, про рослин і звірів. І про те, як можна побачити красу, що оточує нас. Сьогодні ми ще раз переконались, що торкнутися краси можна тільки серцем.
ІІІ. Опрацювання нового матеріалу.
.Бесіда по картині.
- Уявіть собі, що у мене в руках чарівна паличка, я змахну нею –і ми опинимось на цій чудесній галявині. Давайте присядемо, вдихнемо запах трав і квітів та повідгадуємо загадки.
.Робота над загадками.
Всі пани скинули жупан,
А один пан не скинув жупан.
(Листяні дерева і сосна).
Прилетіли гості, сіли на помості,
Без сокири, без лопати,
Поробили собі хати.
( Пташки).
Влітку сіренький ,
А взимку біленький,
Довгі вуха має,
Швидко стрибає.
(Заєць).
Хлопчик –мізинчик,
В дерев’яній одежині.
( Горіх).
.знайомлення з віршами О.Ющенка «Насінина кульбаби».
- Ой не ріж, ой не рви! -
Проситься кульбаби цвіт
Між покосами трави
Сонечком кульбаби цвіт.
Замість жовтих обідків
Білочки пухнасті
Щедро промінець зігрів
Срібні та пухнасті
Там насіння визріває
Щоб зійти весною.
Зажовтіють кульбабки
Знов поміж травою.
- Які польові квіти ви знаєте? Які лісові?
- А чи знаєте ви, що багато з цих рослин називають лікарськими? Хто знає чому їх так називають?
. Легенда про грицики.
Одного разу сільський хлопчик пастушок Гриць пас у полі Худобу й ненавмисне поранив собі ногу. Оскільки під рукою нічого не було, хлопчик вирвав пучечок трави, що росла неподалік, і приклав до рани. Як же здивувався він, коли біль поступово затих, перестала йти кров. Отак люди і назвали рослину грициками –на честь пастушка Гриця.
У народній медицині її використовують як знеболюючий і крово-спинний засіб.
- А які ще легенди про рослин ви знаєте?
5.Моральна задача.
- Оля зараз познайомить вас із віршем А. Костецького, а ви постарайтесь дати відповідь на запитання: чому в класі стало темно, коли зрізали дерево?
Старий каштан
Старий каштан за вікнами
Клас затіняє! –сказали.
І от щоб стало світло нам,
Взяли його й спиляли.
Тепер свої густі гілки
До нас не тягне дерево,
І не свистять для нас шпаки
І кроні на перервах
І вже на стовбурі вгорі
Не з’явиться ніколи
Старе рівняння школярів
«Оленка + Микола»
Щоб стало в класі світло нам –
Старий каштан спиляли
Зробили ніби й правильно
Та в класі –темно стало.
- Отже, чому в класі стало темно, коли зрізали дерево?
- Чи відчували ви коли-небудь жаль за зрізаним деревом?
- А хто з вас посадив уже дерево?
.Моральна ситуація. Тест.
Віра і Оленка пішли до лісу по гриби. Довго збирали їх, а потім сіли під кущем пообідати. Витьохкував пісні соловейко. Віра поїла і викинула рештки під кущ, а Оленка заховала сміття до кошика.
- Навіщо ти ховаєш? Викинь, адже ніхто не бачить, - сказала Віра.
- Яка правильна відповідь, на вашу думку?
а) Оленці треба погодитись і викинути;
б) заховати в кошик, не погодитись з подругою;
в) ви не знаєте як бути.
- А знаєте, Як вчинила Оленка?
Вона сказала:
- Ні, Віро не викину я сміття під кущ, мені перед соловейком соромно.
.Написання твору-мініатюри «Коли людині має бути соромно».
IV. Підсумок уроку.
- Подумайте і скажіть, чи можна зрозуміти красу рослини, зірвавши її? Чи можна милуватися твариною, яку позбавили волі і чекають від неї радості? Ось як сказав поет А. Гвудалов:
1) Я зірвав квітку –і вона загинула
Я спіймав метелика –і він умер
у мене на долоні.
І тоді я зрозумів,
Що торкнутися краси
Можна тільки серцем.
- Чи розумієте ви слова поета?
). Читання вірша А.Костецького «Не хочу»
Метелика ловити я не хочу:
він –квітка неба, хай пливе собі!
Хай крильцями барвистими тріпоче,
щоб радісно було мені й тобі!
І квітку лісову не стану рвати,
її додому я не понесу,
бо вдома їй джмеля не погойдати
і не попити ранками росу!
І ні стеблинку, гілку чи травинку
я не ображу: це страшенний гріх!
Бо в кожній з них живе тремка жевинка,
що світиться довірою до всіх.