Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
1.Теорія розвитку медіаосвіти.
Медіаосвіта зародилася на початку XX століття і впродовж перших двох десятиліть розвивалася стихійно. Але вже в 1930-х роках науковці, стурбовані негативними медійними впливами, виступили з обґрунтуванням «захисної» або «протекціоністської» теорії медіаосвіти. На-приклад, деякі американські педагоги розглядали медіа як «агентів культурної деградації»: у цьому звинувачували комікси, рекламу в пресі й на телебаченні, «жовті» масові видання з їхнім нав’язуванням стереотипів.
У 1990-х роках «захисний» рух дістав підтрим-ку з боку утвореної при ЮНЕСКО Міжнародної палати «Діти і насильство на екрані» (The UNESCO Іnternatіonal Clearіnghouse on Chіldren and Vіolence on the Screen). Ця
організація, що співпрацювала з багатьма медіапедагогами світу, проводила міжнародні науково-педагогічні конференції, випускала спеціальні журнали, створювала сайти в інтернетмережі, друкувала книжки, присвячені
проблемі негативного медійного впливу на дитячу ауди-торію, насамперед щодо демонстрації насильства. Втім більшість учасників цього руху розуміли, що, крім бороть-би проти «екранного насильства», слід активно розвивати
медіаосвіту школярів і молоді, спрямовану на формуван-ня критичного, самостійного, демократичного, творчого мислення. Ось чому наприкінці 2002 року цю організа-цію перейменовано на Міжнародну палату «Діти, молодь і
медіа» (The Іnternatіonal Clearіnghouse on Chіldren, Youth and Medіa). Так підкреслено перехід від «захисних» цілей до широкого спектра медіаосвітніх завдань і дій. Проте так чи інакше, але «захисна» теорія медіаосвіти досі має
своїх прихильників, особливо в релігійних організаціях. Справді, релігійні теорії медіаосвіти дуже близькі до «про-текціоністських». Щоправда, шкідливим медійним впли-вам вони протиставляють не абстрактні «вічні цінності», а конкретні релігійні канони й етичні норми, залежні від конкретної теологічної доктрини.У 1930 — 1950-х роках особливо популярний був практичний підхід до медіаосвіти. Зокрема, якщо згада-ти історію освіти в СРСР, то сталінський режим у другій половині 1930-х — першій половині 1950-х років схвалю-вав тільки такий вид масової медіаосвіти, що відповідав тогочасній загальній настанові на виховання: мінімум розмірковувань і аналізу, максимум виконавської, пере-важно колективної, практики (політизовані масові пара-ди, ходи, свята, хоровий спів тощо). Однак і сьогодні цей напрям медіаосвіти має чимало прихильників серед ро-сійських і не тільки педагогів, які вважають аналіз меді-атекстів і роздуми про роль медіа в соціумі марнуванням часу і віддають перевагу конкретним практичним впра-вам у гуртках юних журналістів, кіномеханіків, відеоопе-раторів, фотографів, «комп’ютерників» та ін.
Упродовж 1950 — 1990-х років у різних країнах ви-сунуто не менше десятка теорій медіаосвіти (практичну, теологічну, етичну, ідеологічну, естетичну, семіотичну, розвитку критичного мислення, культурологічну, соціо-культурну тощо).
Суспільне значення медіаосвіти.
Причина актуальності медіаосвіти полягає в тому, що інформаційна революція та глобалізація зробили наше сприйняття світу значною мірою залежним від того, як його подають медіа. На жаль, останні належно не відре-агували на зростання відповідальності: матеріали часто погано перевіряють, вони містять елементи маніпуляції та підтасувань. У цих умовах медіаосвіта — шлях до того, щоб людина дістала змогу самозахиститися від недобро-совісної медіаінформації. У документах ЮНЕСКО вказано, що медіаосвіта — це навчання теорії та практичних умінь для опанування сучасних мас-медіа, розглядуваних як частина специфіч-ної, автономної галузі знань у педагогічній теорії та прак-тиці. Її слід відрізняти від використання медіа як допо-міжних засобів у викладанні інших галузей знань, таких як, наприклад, математика, фізика чи географія. Як бачи-мо, фахівці ЮНЕСКО чітко відділяють опанування медіа
від їх використання як знаряддя у навчанні інших наук. Згідно з напрацюваннями Віденської конференції, медіаосвіта — частина базових прав кожного громадя-нина в кожній країні світу на свободу висловлювання та на доступ до інформації; інструмент розбудови та дотри-мання демократії. Спостерігаючи невідповідності між сутністю та розвитком медіаосвіти в різних країнах сві-ту, учасники секції «Освіта для медіа та цифрової доби» Віденської конференції рекомендували запровадження узгоджених навчальних курсів як у національних освіт-ніх програмах, так і у вторинній, неформальній та само-стійній освіті.
Учасники конференції визначили такі ролі, що ме-діаосвіта відіграє в суспільстві:
• Медіаосвіта сприяє збагаченню людей різним куль-турним досвідом за допомогою споживання медіа-повідомлень усіх типів (друкованого слова, зобра-жень, аудіо та рухомих зображень).
• У країнах, що застосовують новітні технології, ме-діаосвіта допомагає громадянам представляти їхні
культури та традиції.
• Медіаосвіта створює додаткові можливості людям у будь-якому суспільстві та уможливлює доступ до медіа людям з особливими потребами або економіч-но неспроможним верствам населення.
• Медіаосвіта відіграє найважливішу роль у здатності людей оцінювати й реагувати на інформацію про соціальні та політичні конфлікти, війни, природні
лиха, екологічні катастрофи тощо.
• У ситуаціях, коли доступу до електронних і цифро-вих технологій нема або він обмежений, медіаосвіта може базуватися на доступних їм технологіях і фор-мується під впливом наявних контекстів.
За висновками Віденської конференції ЮНЕСКО, медіаосвіта пов’язана з вивченням усіх медіакомуніка-цій та охоплює друковане слово, графіку, звук й рухомі зображення, що доставляються за допомогою будь-яких
технологій. Медіаосвіта дає людям змогу зрозуміти спосо-би роботи мас-медіа, застосовувані в суспільстві, та опа-нувати навички з використання цих медіа у спілкуванні з іншими.
Медіаосвіта має надавати знання щодо того, як: 1) аналізувати, критично осмислювати і створювати медіатексти; 2) визначати джерела медіатекстів,
їхні політичні, соціальні, комерційні, культурні ін-тереси й контекст;
3) інтерпретувати медіатек-сти й цінності, що несуть в собі медіа; 4) добирати
відповідні медіа для створення та розповсюдження власних медіатекстів і залучення зацікавленої в них аудиторії; 5) уможливлювати вільний доступ
до медіа для споживання та виробництва власної медіапродукції.
Більшість західних дослідників погоджуються з думкою, що медіа не завжди відповідно репрезентують навколишній світ, і для людини вкрай важливо зберігати свою автономію щодо мас-медіа. Головне у цьому погля-ді, безперечно, не роль медіа (відбиття чи репрезентації того, що відбувається в дійсності), а активне ставлення людини до пізнання медіа. Останні тут виступають само-стійним утворенням, щодо якого важливо зберігати са-мостійність і сприймати його критично.
Визначення та сутність поняття «медіаграмотність»
Результатом медіаосвіти має бути підвищення рівня медіакомпетенції, або її ще називають медіаграмотністю, яка полягає в сукупності мотивів, знань, умінь і можли-востей, що сприяють добиранню, використанню, критич-ному аналізові, оцінюванню, створюванню та передаван-ню медіатекстів різних форм, жанрів, а також аналізові складних процесів функціонування медіа в суспільстві.
Вважається, що термін «медіаграмотність» походить
від термінів «критичне бачення» та «візуальна грамотність». Також використовуються такі терміни, як «технологічна грамотність», «інформаційна грамотність», «комп’ютерна грамотність» тощо. Канадський науковець і консультант з питань медіаграмотності Кріс Ворсноп (Chrіs Worsnop)
вважає, що медіаграмотність — це результат медіаосвіти, вивчення медіа. Що більше ви вивчаєте медіа (за допомо-гою медіа), то більше ви медіаграмотні, тобто медіаграмот-ність — це здатність експериментувати, інтерпретувати/
аналізувати та створювати медіатексти. Інші науковці вважають, що медіаграмотність спрямована на те, щоб людина була активна та грамот-на, така, що має розвинуту здатність сприймати, ство-рювати, аналізувати, оцінювати медіатексти, розуміти соціокультурний і політичний контексти функціонування
медіа в сучасному світі, кодові й репрезентативні систе-ми, які ті використовують. Життя такої людини в суспіль-стві та світі пов’язане з громадянською відповідальністю.
2.Напрацювання західних науковців у сфері медіаосвіти.
На думку міжнародної академічної спільноти, Ка-нада, Велика Британія, Австралія, Франція, США та Ро-сія — лідери з розвитку шкільної медіаосвіти. В Канаді з вересня 1999 року вивчення медіакультури обов’язкове
для учнів середніх шкіл з 1 по 12 клас. У Великій Британії в 1995 році 30 тисяч школярів обрали екзамен з пред-мета «Медіа» для отримання свідоцтва про закінчення середньої школи. 1994 року американський президент
підписав указ «Цілі 2000: Американський освітній акт», яким увів рекомендований стандарт з медіаосвіти на всіх рівнях початкової та середньої шкільної освіти. Інші країни — Австралія, Франція, всі скандинавські та краї-ни Південної Європи запровадили предметні обов’язкові навчальні курси з медіа в шкільну освіту. Британський дослідник медіаосвіти Лен Мастерман
(Len Masterman) виділив чотири найважливіші сфери ме-діаосвіти:
1) авторство, власність і контроль в медійній галузі;
2) способи досягти ефекту впливу медіатексту (спосо-би кодувати інформацію);
3) репрезентація навколишнього середовища через
медіа;
4) медійна аудиторія. Можна було б додати ще й осо-бливості самих медіа як каналів передання інфор-мації.
За Л. Мастерманом, ефективність медіаосвіти мож-на оцінити за двома основними критеріями: 1) здатністю
учнів застосовувати своє критичне мислення у нових си-туаціях і 2) кількістю зобов’язань і мотивацій, висловле-них ними щодо медіа. Медіаосвіта сприяє зміні відносин між учнем і вчителем, створює підґрунтя для роздумів і діалогів. Тобто процес медіаосвіти — це швидше діалог, ніж дискусія. Отже, медіаосвіта розвиває відкритіших і демократичніших педагогів, вона спрямована переваж-но на групове навчання. Складається медіаосвіта з «кри-тичної практики» і «практичної критики».
Шведська дослідниця Сесілія фон Файлітзен (Cecіlіa von Faіlіtzen) наголошує, що медіаосвіта має розвивати критичне мислення (crіtіcal thіnkіng), суттєвий елемент розвитку якого — створення учнями власної медіапро-дукції. Медіаосвіта потрібна для активної участі як в демократичному процесі, так і в глобалізаційному. Вона має основуватися на вивченні всіх видів медіа. Особливу
увагу Файлітзен звертає на те, що створення медіапро-дукції — необхідний елемент у процесі медіаосвіти. Дій-сно, десакралізація медіа, набуття учнями навичок жур-налістської роботи, коли вони дізнаються про механізм і
«кухню» створення медіа, має сприяти виробленню неза-лежного та критичного погляду на медійний контент. Згідно з професором Техаського університет Катлін
Тайнер (Kathleen Tyner), яка спеціалізується на медіаос-віті з новітніх медійних та ігрових технологій, навчання має відбуватись із використанням аудіовізуальних медіа й передбачати аналіз медіапродукції, який може мати
міждисциплінарний та інтерактивний характер. Важли-ва участь учнів у створенні навчальної медіапродукції, що передбачає спільний вибір теми, змісту, концепції, шляхів практичної реалізації проекту, а також розроблен-ня критеріїв оцінювання, яке проводять спільно вчителі й учні тощо.
Британські науковці К. Безелґет (Cary Bazalgette) та Е. Харт (Andrew Hart) вважають, що медіаосвіта має ґрунтуватися на вивченні шести ключових понять: 1) «медійних агенцій / medіa agencіes» (аналіз функціону-вання, цілей, джерел інформації), які створюють і розпо-всюджують медіатексти; 2) «медійних категорій / medіa categorіes» (аналіз типів медіатекстів — за видами, жан-рами тощо); 3) «медійних технологій / medіa technologіes» (аналіз технологічного процесу створення медіатекстів); 4) «медійних мов / medіa languages» (аудіовізуальні засо-би вираження, коди та знаки, стиль тощо медіатекстів);
5) «медіааудиторії / medіa audіence» (типологія аудиторій,
різновиди у сприйнятті медіатекстів);
3. Медіаосвіта в Україні.
В Україні розпочато застосування «Концепції впро-вадження медіаосвіти в Україні», що була погоджена по-становою президії Національної академії педагогічних наук України в травні 2010 року. Головна ідея концепції
полягає в сприянні становленню ефективної системи ме-діаосвіти в Україні для забезпечення загальної підготов-ки дітей та молоді до безпечної та ефективної взаємодії з сучасною медіасистемою. Три етапи реалізації концепції
охоплюють експериментальний етап (2010 — 2013), по-ступове вкорінення медіаосвіти та стандартизацію вимог до неї (2014 — 2016) і подальший розвиток медіаосвіти та завершення масового запровадження (2017 — 2020). З 2011 року розпочався експеримент з запрова-дження медіаосвіти в навчально-виховний процес у 82-ти загальноосвітніх школах семи областей України, АР Крим та міста Києва. Також за сприяння Міністерства освіти та науки, молоді та спорту України впроваджу-ється програма з медіаосвіти для вчителів, які проходять підвищення кваліфікації. Згідно з цією Концепцією, медіаосвіта — частина освітнього процесу, спрямована на формування в сус-пільстві медіакультури, підготовку особистості до безпеч-ної та ефективної взаємодії з сучасною системою мас-медіа, як традиційними (друковані видання, радіо, кіно,
телебачення), так і новітніми (комп’ютерне опосередко-ване спілкування, інтернет, мобільна телефонія) медіа, з урахуванням розвитку інформаційно-комунікаційних технологій. Під медіаграмотністю розуміють рівень медіакульту-ри, який стосується вміння користуватися інформаційно-комунікативною технікою, виражати себе і спілкуватися за допомогою медіазасобів, свідомо сприймати і критич-но тлумачити інформацію, відділяти реальність від її вір-туальної симуляції, тобто розуміти реальність, сконстру-йовану медіаджерелами, осмислювати владні стосунки, міфи і типи контролю, які вони культивують.
На думку фахівців Національної академії педагогіч-них наук України, пріоритетні напрями розвитку в Укра-їні ефективної системи медіаосвіти такі:
• створення системи шкільної медіаосвіти, що пе-редбачає розроблення психологічно обґрунтованих навчальних програм інтегрованої освіти для молод-ших класів загальноосвітніх шкіл;
• сприяння поширенню практики інтеграції медіа-освітніх елементів у навчальні програми з різних предметів;
напрацювання низки факультативних медіаосвіт-ніх програм для підлітків;
• упровадження курсу медіакультури з урахуванням профільного навчання, активізація гурткової робо-ти, фото-, відео-, анімаційних студій, інших поза-класних форм учнівської творчості медіаосвітнього спрямування;
• розроблення стандартів фахової підготовки меді-апедагогів і медіапсихологів для системи освіти, спеціалізованих навчальних курсів для підготовки і перепідготовки фахівців медіаосвітнього профілю на базі вищої педагогічної і психологічної освіти;
4.Основні теорії медіаосвіти.
«Протекціоністська» («ін’єкційна», «захис-на», «прищеплювальна») теорія медіаосвіти. Прихильники цієї теорії зазви-чай ретельно вивчають типологію медійних впливів (або «ефектів»). Припускається, що медіа справляють дуже
сильний прямий, переважно негативний, вплив на ау-диторію. Наприклад, школярі «впроваджують» у життя способи насильства, побачені на екрані. Аудиторія фор-мується з маси пасивних споживачів, які зазвичай не мо-жуть зрозуміти суті медіатексту.Головна мета медіаосвіти в рамках цієї теорії поля-гає в тому, щоб пом’якшити негативний ефект надмірно-го захоплення медіа (в основному що стосується неповно-літньої аудиторії). Педагоги прагнуть допомогти учням зрозуміти різницю між реальністю і медіатекстом через
розкриття негативного медійного впливу (приміром, те-лебачення) на конкретних прикладах, доступних для ро-зуміння відповідної аудиторії.
Теологічна / релігійна теорія медіаосвіти. Тут теоретична база — теологічна теорія медіа, що близька до етичної й захисної. Припускається, що медіа здатні формувати певні духовні, етичні / моральні, цінніс-ні принципи аудиторії (особливо це стосується неповноліт-ніх). З цього випливає головна мета теологічної медіаосвіти — долучити аудиторію до тієї чи іншої моделі поведінки,
до ціннісних орієнтацій, що відповідають тим чи іншим релігійним догматам. Педагогічна стратегія базується на вивченні теологічних, світоглядних та етичних аспектів медіа й медіатекстів. Приміром, православний погляд на твір мистецтва не збігається зі світським розумінням, він повинен відрізнятися більшою проникливістю. Для християнина важливо через дії і слова героїв відчути в цілому їхній дух, внутрішній настрій, зрозуміти, якщо висловлю-ватися філософською мовою, їхню ціннісну орієнтацію. Зрозуміло, що ціннісні орієнтації в цьому випадку залежать від конкретного релігійного контексту, суттєво відмінного для християнської, мусульманської, буддистської чи іншої віри.
Етична теорія медіаосвіти.
Теоретична база — етична теорія медіа: припуска-ється, що медіа здатні формувати певні етичні / моральні принципи аудиторії (особливо це стосується неповноліт-ніх). З цього випливає головна мета етичної медіаосвіти — долучити аудиторію до тієї чи іншої етичної моделі по-ведінки (що відповідає, наприклад, конкретній релігії, рівневі розвитку цивілізації, демократії тощо). Педаго-гічна стратегія базується на вивченні етичних аспектів медіа та медіатекстів. Зрозуміло, що моральні цінності в цьому випадку істотно залежать від соціокультурного та політичного контекстів.
Теорія медіаосвіти як розвитку «критично-го мислення».
Термін «критичне мислення» Американська психологічна асоціація (APA) визначає як «цілеспрямоване, саморегулівне судження, що завершується інтерпретацією, аналізом, оцінкою. Ідеальне критичне мислення людини зазвичай пов’язане з допитливістю, доброю обізнаністю, причиною довіри,
неупередженістю, гнучкістю, справедливістю в оцінюванні, чесністю.
Теоретичною основою цієї теорії, скоріше за все,можна вважати теорію медіа як «порядку денного», де медіа представлені «четвертою владою», що поширює моделі поведінки й соціальні цінності серед різнорідної
маси індивідуумів. Звідси випливає провідна мета медіаосвіти: навчити аудиторію аналізувати і виявляти маніпулятивні дії медіа, орієнтуватися в інформаційному потоці сучасного суспільства. Вважається, що аудиторії треба дати орієнтир в умовах надлишку різноманітної інформації, навчити гра-мотно її сприймати, розуміти, аналізувати, мати уявлен-ня про механізми та наслідки її впливу на глядачів, чи-тачів і слухачів. Однобічна або перекручена інформація
(яку передає, наприклад, телебачення, що володіє вели-кою силою пропагандистського навіювання), безсумнів-но, потребує осмислення. Ось чому вважають корисним, щоб учні могли визначати розбіжності між заданими і
загальновідомими фактами й тими, що потребують пе-ревірки, надійність джерела інформації, упередженість судження, незрозумілі або двозначні аргументи, логічну несумісність у ланцюзі міркування тощо.
Безперечно, для аналізу інформаційних телепрограм подібні вміння можуть дати добрі педагогічні результати, виробляючи своєрідний «імунітет» до бездоказовості, фігур замовчування або брехні. Сучасний соціум не можливий без (само)медіаосвіти людини, бо в найближчому майбутньому наше суспільство розщепиться — чи вже розщепилося — на два: тих, хто у своїх
контактах з медіа обходиться без критичного добору отримуваної інформації, й тих, хто здатний добирати й обробляти При цьому потрібно «навчити людей вибирати головне і корисне, бо якщо вони не навчаться цього робити, доступ
до всієї цієї інформації виявиться повністю даремним»
Ідеологічна теорія медіаосвіти.
Передбачається, що медіа здатні цілеспрямовано маніпулювати громадською думкою, зокрема в інтересах того чи іншого соціального класу, раси чи нації. Неповнолітня аудиторія стає найлегшою мішенню для впливу з допомогою медіа. Звідси випливає пріоритетна мета медіаосвіти — викликати в аудиторії бажання змінити систему масової комунікації (якщо при владі в країні перебувають сили, далекі від ідеологічних поглядів їхніх опонентів) або, навпаки, переконати, що сформована медійна система — найкраща (якщо влада в державі належить лідерам, які сповідують «потрібну» ідеологію), в цьому випадку посилено критикують медіакультуру інших країн.
Екологічна теорія медіаосвіти.
Медіапедагоги-«екологи» вважають, що потрібен розвиток екології медійного сприйняття як складової частини медіаграмотності людини, який передбачає терапевтичну помірність у переглядах, контроль та обмеження, критичний аналіз медіатекстів, «використання екологічної стратегії протидії насильству і зображенню патологій з екрана, віртуальній взаємодії через комп’ютер і, найголовніше, збереженню духовно-естетичної орієнтації в рамках власної глядацької концепції».
Теорія медіаосвіти як джерела «задоволення потреб» аудиторії.
Теоретичною основою тут служить теорія «споживання і задоволення» в медійній галузі. Йдеться про те, що медійний вплив на аудиторію обмежений, учні можуть самі правильно вибрати й оцінити медіатекст від-повідно до своїх потреб. Отже, пріоритетну мету медіа-освіти вбачають у тому, щоб допомогти аудиторії взяти з медіа максимум користі відповідно до своїх бажань і схильностей.
«Практична» теорія медіаосвіти, теорія практич-ної медійної діяльності / активності.
Теоретич-ною базою тут, на наш погляд, служить адаптована теорія
«споживання і задоволення» в медійній галузі (наприклад, діти цікавляться медіатехнікою, отже, треба задовольни-ти їхні потреби — навчити їх створювати шкільні газе-ти й журнали, інтернетні сайти, фотографувати, знімати
фільми на кіно- / відеоплівку, монтувати, озвучувати їх тощо). Звідси підвищена увага до вивчення технічної будови медіатехніки й формування практичних умінь використання такої апаратури, зокрема й для створення
власних медіатекстів. Інший різновид «практичного підходу» — використання медіатекстів для ілюстрації матеріалів так званих предметів «обов’язкового циклу» — фізики, математики, біології, історії тощо.
Культурологічна теорія медіаосвіти.
Як теоретичну основу тут використовують культурологічну теорію медіа. Стверджується, що медіа скоріше пропонують, ніж нав’язують інтерпретацію медіа-текстів. Аудиторія завжди перебуває в процесі діалогу з медіатекстами та їх оцінювання. Аудиторія не просто «зчитує» інформацію, а вкладає різні значення в сприйняті медіатексти, самостійно їх аналізує.