Інфляція в ринковій економіці- фіскальні та грошові аспекти

Работа добавлена на сайт samzan.net:

Інфляція в ринковій економіці: фіскальні та грошові аспекти

ЗМІСТ

[0.1] Інфляція в ринковій економіці: фіскальні та грошові аспекти [1] ЗМІСТ [2] 1.Сутність, причини та закономірності розвитку інфляції [3] 2.Види інфляції та її наслідки [4] 3.Показники вимірювання інфляції [5] 4.Особливості та етапи розвитку інфляційних процесів в Україні [6] 5.Сутність та види грошових реформ [7] 6.Особливості проведення та результати грошової реформи в Україні

1.Сутність, причини та закономірності розвитку інфляції

Інфляція як специфічна властивість економіки відома вже декілька століть. Однак, в економічній теорії не існує єдиного погляду на суть цього надзвичайно складного економічного явища.

Якщо розглядати зазначену проблему із суто монетарних позицій, то інфляція може бути представлена як процес знецінення грошей. Проте це досить складне економічне, суспільне і психологічне явище, тому його необхідно розглядати у більш широкому аспекті.

Інфляція - це знецінення грошей внаслідок надмірного зростання їх маси в обороті, що виявляє себе через зростання цін. Термін інфляція (inflatio) перекладається з латинської мови як "вздуття ".

Дійсно, фінансування державних видатків за допомогою паперово-грошової емісії з припиненням розміну банкнот призводило до розширення грошового обігу та знецінення паперових грошей.

Уперше термін "інфляція" почав уживатися в 70-ті роки XIX ст. стосовно грошового обігу в Північній Америці, переповненого паперовими знаками, які випускалися під час громадянської війни. З того часу він широко ввійшов у наукову літературу і практичний лексикон.

Інфляція виникає раптово, а розвивається поступово, як тривалий економічний процес. Необхідно зважити на наявність певної циклічної закономірності в розвитку інфляційної О процесу. Йдеться про визначення закономірності цінових коливань, які розвиваються не під впливом виробничого циклу, а викликані суто монетарними чинниками.

У розвитку інфляційного циклу виділяють три етапи, які відрізняються співвідношенням темпів зростання пропозиції грошей і темпів їх знецінення [7, с.211; 8, с.217; 2, с.238]:

На першому етапі темпи зростання цін відстають від темпів збільшення грошової маси в обігу. Таке співвідношення і його тенденція зумовлюються впливом емісійного процесу на розвиток виробництва та випереджальним зростанням у зв'язку із цим пропозиції товарів і послуг, а з іншого боку - скороченням швидкості обертання грошей, оскільки суб'єкти ринку певний час не відчувають надмірності в обігу грошей і використовують їх для нагромадження чи збереження. Це тимчасово вилучає зайві гроші з обігу, послаблює інфляційний тиск на товарні ціни, і вони певний час залишаються незмінними чи підвищуються повільніше, ніж зростає маса грошей.

На другому етапі темпи зростання цін значно випереджають темпи зростання грошової маси в обігу. Збудником цього процесу стає прискорення обертання грошей, яке випереджає темпи збільшення їх кількості й обігу. Це виникає внаслідок впливу таких чинників, як: виникнення недовіри у суб'єктів ринку до грошей і намагання як найшвидше позбутися їх; швидке поширення бартерних операцій, а отже, звуження товарної основи грошової маси в обігу; знецінення грошей - призводить до зниження виробництва, обсягу товарообороту, безробіття, через що знижується попит на гроші.

На третьому етапі зростання цін набув нерівномірного стрибкоподібного характеру. Коли темпи зростання цін випереджають темпи зростання грошової маси, то відстають від них. Це пов'язано, з одного боку, із впливом факторів інфляції, які так і не вдалося подолати, з іншого - з "грошовим голодом", з кризою неплатежів, яка погашається імпульсивною емісією. На цьому етапі виникає дилема: чи утримувати рівень цін і не випускати в обіг додаткових грошей, тим самим пригнічувати виробництво, чи робити чергову емісію і прискорювати інфляцію? Розв'язання зазначених проблем і забезпечує "рвану" тенденцію до збудження, до згасання інфляційних процесів, що в кінцевому підсумку призводить до виникнення інфляційної спіралі.

Інфляція є важливим чинником, який визначає внутрішню фінансову рівновагу в соціально-економічній системі й рівень життя населення. По-перше, вона враховується під час складання економічних програм на мікро- та макрорівнях. По-друге, з нею пов'язані соціальні питання та індексація пенсій та допомог, зростання заробітної плати, стипендій. По-третє, інфляція впливає на визначення процентних ставок, облікової ставки НБУ.По-четверте, вона впливає на взаємовідносини з міжнародними фінансовими організаціями, які надають великого значення рівню інфляції та виконанню зобов'язань щодо його зниження.

У сучасних умовах інфляція в усьому світі має хронічний, всеохопний характер, зумовлений не тільки грошовими, але й не грошовими факторами. Відмінності спостерігаються лише в рівнях інфляції, причинах та наслідках. Повністю виключати інфляцію у ринкових умовах господарювання неможливо, мова може йти про керовану, регульовану інфляцію, що реальна лише за умови системного, точного прогнозування інфляційних процесів. Як зазначає академік В. Геєць, "коригувати рівень інфляції треба відповідно до конкретної ситуації,узгоджуючи його з усіма іншими складовими, спрямованими на стимулювання економічного піднесення..." [6].

У західних країнах інфляція стала практично невід'ємною частиною ринкової системи господарювання. Світова економічна практика свідчить, що певний рівень інфляції може виконувати стимулюючу функцію щодо економічного зростання. Приклади інвестиційного буму в таких країнах, як Німеччина, Японія, Чилі, Південка Корея, Чехія та інші, свідчать, що необхідна інвестиційна активність і супутнє їх економічне зростання були максимальними, коли темпи зростання цін коливались в інтервалі від 1,1% до 4,7% на рік. Коли темпи інфляції переходили межу 4 7%, то темпи економічного зростання починали знижуватися. Коли ж інфляція сягала 25-45%, то економічне зростання припинялося. На зміну йому приходили стагнація та спад виробництва, які поглиблювались у міру зростання темпів відкритої інфляції. На сьогодні за нормами ЄС рівень інфляції має становити 1,5%.

Питання щодо причин інфляції є найбільш дискусійним. Це можна пояснити не тільки значною можливістю чинників, що спричиняють тиск на ціни, а й досить складними і рівноскерованими соціально-економічними й політичними наслідками інфляції. Для одних економічних та соціальних груп інфляція може виявитися дуже "дохідною справою", а для інших - надто збитковою. Тому захисники інтересів перших шукають об'єктивні причини інфляції, щоб виправдати інфляційну політику, а виразники інтересів других звинувачуватимуть у свідомому розкручуванні інфляції у фіскальних цінах [7].

Об'єктивне з'ясування причин інфляції має важливе значення для правильного розуміння самої її сутності, а також для розроблення ефективної антиінфляційної політики, яка повинна бути спрямована насамперед на подолання причин інфляції.

Причини інфляції різноманітні, вони виникають як у процесі виробництва, реалізації товарів, так і в разі зміни маси й швидкості обороту грошей. Як правило, в основі інфляції лежить невідповідність грошового попиту й товарної маси. Диспропорції між попитом і пропозицією, перевищення доходів над споживчими витратами можуть зумовлюватись дефіцитом державного бюджету, надмірним інвестуванням ( обсяг інвестицій перевищує можливості економіки), випереджальним підвищенням заробітної плати порівняно із зростанням виробництва й продуктивності праці тощо.

Розрізняють внутрішні й зовнішні причини виникнення інфляції. Серед внутрішніх можна виділити не грошові та грошові - монетарні (рис.1).

Рис.1. Основні причини виникнення інфляції.

Отже, інфляція як багатофакторний процес - це прояв диспропорційності у розвитку суспільного відтворення, що обумовлено порушенням закону грошового обігу. Таким чином, глибинні причини інфляції криються як у сфері обігу, так і у сфері виробництва і дуже часто обумовлюються економічними й політичними відносинами у країні.

У випадку інфляції капітал переміщується із сфери виробництва в сферу обігу, тому що там швидкість оборотності є значно вищою, що приносить великі прибутки, але одночасно й посилює інфляційні процеси.

Отже, взаємодія причинних і функціонально-послідовних елементів інфляції надає цьому процесу додаткової стійкості та тривалості. І хоча він може гальмуватись, притушовуватись засобами державної політики (вибірковими регулюваннями ефектів інфляції), ознаки безперервності та кумулятивності цього процесу не втрачаються.

2.Види інфляції та її наслідки

У сучасній економічній літературі зустрічається велика кількість класифікацій видів інфляції. При цьому автори не завжди дотримуються певних критеріїв для визначення того чи іншого виду, не завжди виділяють загальну ознаку, за якою об'єднуються в єдину групу види інфляції, або роблять це без наукового обґрунтування, В таких випадках інфляція втрачає будь-яку визначеність і змістовність, істотно ускладнюється пізнання її сутності.

Найбільш науково обґрунтованою та оптимальною на наш погляд, є класифікація видів інфляції за чотирма ознаками (рис. 2):

•  залежно від можливості передбачити зростання цін;
•  залежно від типу економічної системи;
•  за темпами знецінення грошей;

за чинниками, що спричиняють інфляційний процес.

Залежно від можливості передбачення зростання цін розрізняють очікувану і неочікувану інфляцію.

Рис. 2. Класифікація видів інфляції

Очікувана інфляція спричиняється певними тенденціями в економіці або заходами, запланованими державою. Тому учасники ринкового процесу її очікували і захистилися від її згубного впливу.

Неочікувана інфляція несподівана для економічних суб'єктів тобто є результатом непередбачених змін у сукупному попиті та сукупній пропозиції. Для неочікуваної інфляції характерне різке підвищення цін що негативно впливає на грошовий обіг та податкову систему. За такої ситуації населення побоюється знецінення своїх доходів, а тому значно збільшуються витрати на придбання товарів і послуг. Це створює додаткові труднощі в економіці та призводить до подальшого зростання цін.

Залежно від типу економічної системи розрізняють приховану та відкриту інфляцію.

Прихована інфляція має місце, якщо загальна економічна нерівновага між грошовим попитом та пропозицією виникає в економічній системі, де існує загальний державний контроль за виробництвом, цінами та всім суспільним відтворенням. Це неминуче супроводжується не просто деформаціями ринкових механізмів, а їх руйнацією, глибина якої залежить від форм та методів регулювання.

Для такої економічної системи характерне не підвищення цін, а зростання дефіциту товарів, підвищення витрат на пошуки та втрати часу на вимушене очікування у чергах, що веде до появи "прихованої інфляції".

Такий стан відомий населенню постсоціалістичних країн. У 1980-х роках у колишньому СРСР за відносно стабільної динаміки цін товарне забезпечення кожного карбованця отриманої платні коливалося в межах 40-60 копійок, а 1991р. товарна конвертованість грошової одиниці знизилася до 28% [5, с.233].

Прихована інфляція позбавляє виробників економічних стимулів, вимагає державних дотацій, руйнує ринкові відносини, породжує "тіньову" економіку, спекуляцію, хабарництво. Зрештою, все зводиться до того, що спрямовані на офіційно-регульованому рівні ціни стрімко зростають на так званому "чорному" ринку. Власне, динаміка таких цін і є відносним вираженням прихованої інфляції.

Відкритою називають інфляцію, якщо загальна економічна нерівновага між суспільним попитом та пропозицією виявляється у підвищенні цін. Така інфляція заснована на дії ринкового механізму в економічній системі. Хоча вона і деформує його, але не руйнує остаточно, оскільки механізм ринку продовжує працювати і надсилає його суб'єктам цінові сигнали для відповідної реакції.

У процесі розгляду інфляції як системного утворення, окрім такого напрямку її дослідження, як аналіз форм вияву, важливим є і вивчення такої характеристики інфляції, як її інтенсивність, яка визначається темпами втрати грішми своєї купівельної спроможності. Залежно від рівня інтенсивності знецінення грошей відкрита інфляція поділяється на: - повзучу, - галопуючу, - гіперінфляцію.

Повзуча інфляціяспостерігається тоді коли, темпи зростання цін не перевищують 10% на рік.

Вона характеризується надмірною емісією і прискореним накопиченням грошової маси в каналах обігу без помітного підвищення цін. Суб'єкти ринку певний час не відчувають надмірного випуску грошей в обіг і використовують їх для нагромадження чи збереження. Це тимчасово вилучає надмірно емітовані гроші з каналів обігу, послаблює інфляційний тиск на ціни. Тобто така інфляція не має явних негативних наслідків, маловідчутна для економічних агентів. Вона не тільки спричиняє в собі серйозних негативних наслідків, а й виступає стимулом економічного розвитку та пожвавлення ділової активності. Інфляція на такому рівні досить легко контролюється державою, тому суспільство не тільки легко пристосовується до неї, а й намагається скористатися нею для досягнення своїх поточних цілей. Економіці більшості індустріальних країн нині притаманна повзуча інфляція.

Галопуюча інфляція настає тоді, коли темпи зростання цін досягають 10-100% на рік. Вона спричиняє випереджувальні темпи зростання споживчого попиту порівняно з товарною пропозицією, що призводить до стрімкого зростання цін. За такої інтенсивності інфляційного процесу значно посилюються економічні суперечності та соціальне напруження в суспільстві, що різко негативно впливає на всі сфери економічного й соціального життя країни, оскільки інфляція починає виходити з-під контролю та стає важкопередбачуваною.

Суб'єкти економічних відносин втрачають бажання реалізовувати товари за національну валюту, яка поступово втрачає свою купівельну спроможність, а стараються переходити на бартерні операції або на продаж товарів за іноземну валюту. Тобто в умовах галопуючої інфляції гроші не тільки перестають бути засобом нагромадження, а й частково перестають виконувати одну з основних функцій - засіб обігу.

Держава втрачає головні важелі управління емісійним процесом, оскільки економічна та фінансова криза ставить її перед необхідністю вдаватись до нових і нових емісій, і як результат цього економічного процесу настають "емісійні шоки". Це призводить до того, що галопуюча інфляція перетворюється у гіперінфляцію.

Гіперінфляція - характерними для неї є надзвичайно високі темпи зростання цін - більш як 100% на рік. У рамках гіперінфляції виділяють вужче поняття - суперінфляція, за якої темпи зростання цін становлять 1000 і більше процентів за рік.

Найчастіше гіперінфляція виникає у країнах, де спостерігається політичний хаос, соціальні революції або диспропорції в економіці, викликані наслідками війн.

На стадії гіперінфляції спостерігається нестабільність цін у всіх секторах економіки, поширюються бартерні операції, порушується фінансово-кредитний механізм, розвиваються неорганізовані стихійні процеси в економіці, що призводить до зростання загальної економічної та політичної нестабільності.

У період гіперінфляції реальний попит на гроші знижується, виникає різновид "гарячих" грошей - грошей, що втрачають свої основні функції (функцію обігу, нагромадження) і не затримуються довго у своїх власників. У такий період економічної диспропорції особливо бракує банкнот великих номіналів, оскільки дрібні купюри зовсім втрачають свою вартість і виходять із каналів грошового обігу. Через це держава випускає в обіг купюри все вищих номіналів.

Через високі темпи росту інфляції реальна вартість доходів бюджету постійно знижується у зв'язку зі швидким знеціненням податків та інших надходжень до державної скарбниці, а також одночасним зростанням видаткової частини. Тому держава змушена весь час проводити все нову і нову емісію, щоб компенсувати фінансові втрати від інфляції. Оскільки зробити це практично неможливо, то державі доводиться зводити до мінімуму свої витрати, передусім на соціальні потреби, що у свою чергу загострює соціально-політичну нестабільність у суспільстві. На останній стадії інфляції (гіперінфляції) зростання емісії стає вже не тільки фінансово невигідним, а й соціально небезпечним.

Гіперінфляція вражала економіки багатьох країн. Потужної гіперінфляції зазнала, наприклад, Німеччина, де 1922 р. ціни зросли на 5470%,

а 1923 р. - в 1 300 000 000 000 разів. У 1950-1970 роки гіперінфляцію

пережили багато країн Латинської Америки, у 80-і роки - Югославія та Ізраїль. На жаль, на початку 90-х років це негативне явище не обминуло й Україну.

Залежно від причин, що спричиняють інфляційний процес, можна виділити багато видів інфляції. Проте на практиці всі ці причини часто діють одночасно, накладаючись одна на одну. Тому чітко вичленити такі види інфляції практично неможливо або їх можна перерахувати безліч (наприклад, інфляція попиту, податкова інфляція, імпортована інфляція тощо). В теорії грошей допускається вужча класифікація причин, які викликають інфляцію. Мається на увазі інфляція попиту, яка викликана в переважно монетарними чинниками, та інфляція витрат, що розвивається під впливом зазвичай немонетарних чинників. За такого підходу і перший, і другий різновиди виступають як об'єднувальні чинникові види інфляції. Слід зважити й на те, що в умовах повномасштабного інфляційного зростання названі форми тісно переплітаються між собою.

Інфляція попиту характеризується надмірним зростанням товарного попиту порівняно з пропозицією, якщо при цьому не відбувається підвищення пропозиції, зростання попиту компенсується підвищенням цін, а отже, зростає і рівень інфляції. У зв'язку з тим, що визначальним чинником цієї інфляції є зростання пропозиції грошей, її ще називають монетарною інфляцією. Йдеться передусім про надто велику грошову емісію, що призводить до перевищення попиту на гроші порівняно з реальною пропозицією товарів і послуг (табл. 1). За цих умов виникає економічна ситуація, що характеризується дефіцитом товарів та послуг. Це явище було притаманне адміністративній економіці колишніх соціалістичних країн, населення яких протягом десятків років терпіло тотальний товарний дефіцит. За умов ринкової економіки "інфляція попиту" відбувається за екстремальних умов, а саме: за умов воєн та соціальних революцій, природних катаклізмів. Як стверджує видатний економіст XX ст. Джон Мейнард Кейнс, основоположник теорії "інфляції попиту", цей вид інфляції розвивається тоді, коли сукупний попит перевищує межі максимального використання виробничих потужностей. А така ситуація в "зрілій" ринковій економіці може виникнути лише за надзвичайних обставин. Головною проблемою нормально функціонуючої економіки, навпаки, є проблема збуту виготовленої продукції.

Інфляційний процес може відбуватись і під впливом цілої низки немонетарних чинників. Йдеться проінфляцію витрат, що спричиняється тиском на ціни з боку зростання виробничих витрат, її Ще називають інфляцією пропозиції. Це передусім зростання заробітної Плати, витрат на енергетичні й сировинні ресурси, а також зниження продуктивності праці, посилення монополізації виробництва і ринку, зростання у структурі виробництва галузей із сповільненими темпами підвищення продуктивності праці (наприклад послуг), з високою часткою витрат на заробітну плату та низкою питомою вагою виробництва предметів споживання, високі непрямі податки тощо (табл. 5.1). В усіх цих випадках, щоб зберегти обсяги виробництва і пропозиції на попередньому рівні, необхідно збільшити грошові виплати, що призведе до зростання попиту, а отже, і цін. Якщо грошові виплати не збільшувати, то вказані чинники призведуть до скорочення виробництва і пропозиції, що за попереднього попиту теж підштовхуватиме ціни вгору.

Одним з різновидів інфляції витрат є інфляція, викликана зростанням заробітної плати. Якщо підвищення останньої випереджає зростання продуктивності праці і не супроводжується збільшенням випуску продукції, то зростають витрати виробництва на одиницю продукції і підвищуються ціни.

Таблиця 1 – Основні причини та особливості перебігу інфляції попиту на витрат

Якщо спостерігається підвищення цін, стає неминучим зниження реальних доходів населення. Для того, щоб зберегти їх рівень, необхідно у виробничій сфері підвищувати грошові доходи працівників, або у бюджетній сфері - підвищувати надходження з бюджету. Як наслідок - зростає собівартість продукції підприємств, що знову призводить до підвищення цін на товари і послуги, тобто поступово розкручується інфляційна спіраль "зарплата-ціни".

Наведений приклад демонструє тісний взаємозв'язок чинників інфляції попиту і витрат. З одного боку, підвищення заробітної плати приводить до надлишкової грошової маси в економіці, а це в свою чергу завжди породжує підвищений попит, з іншого - підвищення заробітної плати збільшує витрати виробництва, що сприяє зростанню товарних цін [7].

По суті, інфляція попиту та інфляція витрат є двома проявами одного й того ж явища інфляції як глибокої і тривалої розбалансованості економіки. Тому поділ інфляції на два види, це скоріше прояв наукового аналізу, ніж реальність.

Яскравий приклад - інфляційне зростання цін в Україні, де в один клубок переплелися майже всі різновиди інфляції. Спостерігається ціла низка чинників, які виключають один одного, надаючи інфляційному розвиткові особливої складності.

3.Показники вимірювання інфляції

Інфляція належить до основних індикаторів, що характеризують макроекономічну нестабільність. Вона характеризує несприятливі зміни в цінах, які свідчать про виникнення певних змін у товарно-грошових відносинах і розподілі сукупного доходу.

Точно вимірювати цінову інфляцію можна за допомогою індексу цін за певний період (рік, квартал, місяць). Для вимірювання інфляції на практиці найчастіше застосовують два види індексів цін:

> індекс Леспейреса (індекс споживчих цін);

> індекс Пааше (дефлятор ВВП).

Індекс споживчих цін (індекс інфляції) - показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які придбаває населення для невиробничого споживання.

Цей показник розраховується на підставі споживчого набору товарів продовольчого і непродовольчого призначення та послуг. Зазначений набір товарів (послуг) є єдиним для всіх регіонів країни і ґрунтується на структурі споживчих грошових витрат домогосподарств міських поселень. Основними товарними групами у "споживчому кошику" є продукти харчування, одяг, житло, транспортні послуги, освіта, книги, медичні послуги, предмети особистої гігієни тощо. Ринковий кошик у багатьох розвинутих країнах охоплює близько 300 найменувань споживчих товарів і послуг. В Україні під час обчислення цього показника враховують поки що понад 60 найменувань.

Розраховувати індекс споживчих цін можна за такою формулою:

де р1 і ро- ціни одиниці товарів (послуг) звітного і базового періодів відповідно;

q0- кількість товарів у "споживчому кошику" базового періоду.

Цей показник широко застосовується у практиці регулювання державної фінансової і соціальної політики, аналізу та прогнозування цінових процесів, регулювання курсу національної валюти, вирішення правових спорів тощо.

Незважаючи на досить широке застосування індексу Леспереса, він має ряд недоліків. Як було вже зазначено раніше, індекс розраховується за фіксованим набором товарів, який залишається незмінним протягом тривалого часу. В умовах інфляції структура споживання істотно змінюється порівняно з тією, що була зафіксована у процесі визначення "споживчого кошика". Це насамперед пов'язано з тим, що суб'єкти ринку часто замінюють у споживанні товари, що надто подорожчали, дешевшими, тому в умовах інфляції потрібно частіше переглядати структуру "кошика".

Індекс споживчих цін враховує основні втрати населення від підвищення цін і достатньо широко характеризує динаміку цін, а отже купівельну спроможність грошей. Показник купівельної спроможності - величина, обернена до індексу споживчих цін.

Для виявлення динаміки загального рівня цін використовують також індекс Пааше. Це найбільш широкий показник, який характеризує інфляційні зміни всіх цін. Він характеризує зміни в часі загального рівня цін на всі товари і послуги, що реалізовані кінцевим споживачем. Індекс Пааше, який обчислюють для набору товарів і послуг, що входять до ВВП країни, називають дефлятором ВВП:

де q1 - обсяг виробництва у розрахунковому році.

Індекс споживчих цін і дефлятор ВВП дають дещо різні результати щодо динаміки загального рівня цін, оскільки дефлятор ВВП точніше враховує реальну структуру особистого і виробничого споживання, ніж попередній індекс. Між цими двома індексами цін є три основні відмінності:

1. Набір товарів для обчислення дефлятора ВВП містить як споживчі, так і капітальні блага, які купують підприємства та держава. Обчислюючи індекс споживчих цін, враховуємо лише ціни товарів і послуг, які купують споживачі.

2. У випадку обчислення дефлятора ВВП використовуємо лише вітчизняні товари і послуги, в тому числі експортовані (імпортні товари не є частиною ВВП). Але до споживчого кошика входять також імпортні товари, тому в індексі споживчих цін відображається і зміна цін на них.

3. Індекс споживчих цін обчислюють на підставі незмінного набору товарів і послуг, тоді як у випадку обчислення дефлятора ВВП зі зміною структури ВВП змінюється набір товарів і послуг.

Необхідно зазначити, що в сучасних умовах прийнято розраховувати рівні інфляції за різноманітними секторами реального сектора: індекс споживчих цін, індекс цін на виробничу продукцію, індекс цін на будівельні матеріали, індекс цін на сільськогосподарську продукцію тощо. В інформаційному плані це, безумовно, має сенс, оскільки дає картину Динаміки цін у різних секторах, однак логіка підказує, що всі ці індекси є ланками одного ланцюга.

Пояснюється такий підхід тим, що оцінюється індекс цін традиційного "споживчого кошика", в який входить тільки набір продовольчих і непродовольчих товарів і послуг, а наприклад продукція машинобудування, хімічної промисловості і іншої подібної продукції враховується окремо.

Необхідно відзначити, що такий підхід виправданий лише частково, оскільки до ціни будь-якого товару чи послуги автоматично входить вартість устаткування, на якому товар був виготовлений, а також всієї проміжної продукції.

Таким чином, розподіл індексів на декілька категорій під час визначення темпів інфляції втрачає свою специфіку, має суто умовний характер, оскільки ціна кінцевого товару включає ціни на проміжну продукцію. Тому у розрахунках і прогнозах варто враховувати передусім динаміку індексу споживчих цін, як ми зазначали раніше. Звісно, що зростання індексу цін на виробничу продукцію також є своєрідним сигналом для прогнозів, але його необхідно враховувати як фактор, який впливає в кінцевому підсумку на індекс споживчих цін.

Якщо відомі щомісячні індекси інфляції, то річний індекс інфляції визначається як добуток 12-ти місячних індексів інфляції.

І навпаки, коли відомий річний індекс інфляції, то середньомісячний індекс інфляції можна розраховувати за формулою:

Індекс інфляції розраховується в Україні Державним комітетом статистики України щомісяця і публікується у пресі не пізніше 10 числа місяця, наступного за звітним. Повідомлені засобами масової інформації з посиланнями на Держкомстат України ці показники є офіційними і можуть використовуватися для проведення перерахунків грошових сум або для прийняття управлінських рішень.

4.Особливості та етапи розвитку інфляційних процесів в Україні

Економіка України була глибоко інфляційною і у складі колишнього СРСР. Тому перш ніж розглядати особливості інфляційного процесу в Україні, слід відзначити основні специфічні риси економічного і соціального життя суспільства у перехідний період від адміністративно-командних до ринкових методів управління. Специфіка цього періоду зумовлювалась, з одного боку, повним домінуванням державного монополізму та відсутністю конкуренції, з іншого - великими диспропорціями в економіці. Йдеться про спотворену структуру виробництва надмірно високу питому вагу важкої промисловості, надзвичайно високу частку військово-промислового комплексу, надмірну зношеність основних виробничих фондів, неефективне використання капітальних витрат, порушення господарських зв'язків.

Також необхідно підкреслити, що Україна дістала великий інфляційний "спадок" у вигляді 117,0 млрд.крб. вкладів населення в банках, переважна частина яких була викликана дефіцитом широкого асортименту споживчих товарів у колишньому СРСР.

Не можна не враховувати й надлишкову емісію грошей, що значною мірою перевищувала товарну масу. За допомогою цього засобу, починаючи зі середини 1970-х років, керівництво колишнього СРСР створювало ілюзорне уявлення стосовно "невпинного" зростання життєвого рівня населення. Однак насправді вже на початку 1980-х рр. кожен 4-й карбованець, а 1985-90 рр. - кожен 3-й не мав товарного покриття [5, с.249].

Товарно-грошова розбалансованість економіки призвела до відриву платоспроможного попиту від вартості товарної маси. Саме це стало причиною гострого товарного дефіциту, що за контрольованих та майже незмінних цін вказувало на існування прихованої інфляції. Проявом стали стрімкий товарний голод, надмірні цінові дотації на основні групи товарів, зниження економічних стимулів виробництва та низька якість продукції, розширення спекуляцій у сфері торгівлі та зростання цін на "чорному" ринку, зниження ринкового курсу національної валюти.

Аналізуючи це питання, важливо врахувати й те, що розвиток прихованої інфляції був типовим для всіх країн з адміністративною економікою, і наша країна не становила винятку. Однак розвиток інфляційних процесів в Україні (1991-1995 рр.) мав специфічні особливості і був викликаний сукупністю взаємопов'язаних об'єктивних і суб'єктивних чинників.

Найбільш вражаючою особливістю інфляційного процесу в Україні є те, що в 1992-1993 рр. інфляція досягла гіпервисокого рівня (2100% та 10256% відповідно). Ситуація визначалась катастрофічно великими обсягами кредитних емісій, які здійснювались згідно з рішеннями уряду, Президента та Верховної Ради, що були мотивовані їх гострою економічною чи соціальною необхідністю. У 1992 р. кредитна емісія досягла одного трлн. крб. (500% обсягу грошової маси на початку року). Вона була спрямована на забезпечення заліків взаємозаборгованості суб'єктів господарської діяльності, поповнення їхніх облікових коштів, на видачу дотацій державними підприємствами тощо. А в 1993 р. обсяги кредитної емісії знову збільшились у 30 разів і становили вже близько 30 трлн. крб. [8].

Вплив емісійного процесу на розвиток інфляції в Україні має декілька особливостей, які необхідно розглянути.

За планування державного монополізму, відсутності ринкової конкуренції політика цінової лібералізації, що проводилася починаючи зі січня 1992 р., фактично зводилася до адміністративного підвищення цін, за допомогою якого держава вирішувала передусім власні бюджетні потреби.

Виходячи з вищенаведених аргументів, емісійний процес не був першопричиною інфляції, а емісія була вимушеною. Вона виникла після адміністративного підвищення цін. була його результатом. При цьому слід врахувати і те, що впродовж 1991-1993 років в Україні не існувало чіткого розмежування між державними фінансами та кредитною системою. НБУ, по суті, повністю втратив у ці роки статус самостійного, незалежного органу монетарної політики і слухняно проводив інфляційну політику, що диктувалась урядом переважно з політичних міркувань.

Важливим чинником інфляції і безпосередньо зростання емісійних процесів можна вважати монетизацію дефіциту бюджету У перехідний період. Під монетизацією дефіциту бюджету (його емісійним покриттям) розуміють фінансування видатків держави, які перевищують її поточні доходи за рахунок збільшення кількості грошей в обігу [14].

Зростання дефіциту бюджету та його емісійне покриття як основа інфляції у перехідний період України не є випадковістю.

Зрозуміло, що ухилення від оподаткування та розвиток тіньової економіки суттєво зменшували доходи бюджету, але більш важливою причиною є істотне зменшення податкової бази, тобто загальної суми реальних доходів, які підлягають оподаткуванню.

Саме значне зниження виробництва та його ефективності викликало зменшення бази оподаткування і відповідного поповнення прибуткової -частини держбюджету. І через це реальні податкові доходи держбюджету починають невпинно скорочуватись, незважаючи на всі зусилля держави, спрямовані на недопущення цього. Вони знижуються із 49,1% ВВП у 1994 р. до 38,9% у 1996 р. і 39,6% у 1998р. Поставлене завдання поповнити держбюджет за рахунок неподаткових надходжень, яке мало за мету закрити існуючі у бюджеті діри і разом з тим не збільшувати податкового навантаження та розмірів грошової маси, виявилось не здійсненим внаслідок, того, що немає значних реальних джерел таких доходів (не враховуючи міжнародних кредитів).

Фінансування дефіциту державного бюджету здійснювалось також на кредитній основі, за рахунок прямого кредитування Національним банком України уряду, що також призводило до неминучого зростання грошової маси. Ці гроші не виступали як капітал, практично оберталися лише один раз і перетворювалися на бюджетне дотаційне фінансування. Вони становили на 1 січня 1994 р. в загальному обсягу випуску платіжних засобів 85,9%, або 141,5 трлн. крб. [8, с.234]. Така емісія стає чинником інфляції, оскільки "до центрального банку держава звертається саме тому, що вона не має можливості залучити ніякий інший кредит. Банкноти, випущені для цієї позики, є додатком до обігу і провокують інфляцію" [14].

Були великі очікування, що одним із джерел поповнення держбюджету і гальмування інфляції буде внесок приватизації, але вони виявилися майже ілюзорними. Реальні надходження до зведеного державного бюджету від приватизації державного майна становили протягом 19921995 рр. 0,01-0,18% ВВП, і хоча у 1996-1998 рр. вони зросли, але все одно не перевищують 0,58% ВВП [9]. Інституційний внесок приватизації У боротьбу з інфляцією виявився досить незначним, оскільки на приватизованих підприємствах зниження виробництва відбувалося більш високими темпами, а криміналізація економіки й приховування доходів від оподаткування не тільки не знизились, а й зросли, що свідчать про поширення тіньової економіки. Усе це дає підстави говорити про те, що паперова приватизація, яка здійснювалась у цей період, не була дійовим заходом для поповнення доходної частини бюджету та антиінфляційної політики.

Скорочення реальних державних видатків та обмеження приросту грошової маси не могло не вплинути на стан економіки. Тривало спад виробництва, помітно посилилась криза неплатежів, різко почала зростати взаємна заборгованість підприємств (до 145% від ВВП на початок 1999 р.), збільшилась заборгованість підприємств із виплати заробітної плати робітникам (до 6,9% ВВП), а також їхня заборгованість перед бюджетом (майже 10% ВВП).

Інфляція робить вигідним для підприємств зростання взаємо-заборгованості. Збільшуючи заборгованість, підприємство збільшує свої обігові кошти за рахунок майже безплатних позик, що в умовах інфляції веде до виживання незалежно від ефективності господарювання.

Чинником зростання взаємної заборгованості підприємств у перехідний період є також значне подорожчання кредиту, яке в цілому означає для виробничих підприємств скорочення доступу до вільних фінансових ресурсів. Перехід грошово-кредитної політики НБУ від експансійної до жорсткої рестрикційної (починаючи з лютого 1995 р. рівень облікової ставки НБУ став стабільно позитивним) призвів до того, що позитивною стала також реальна процентна ставка за кредитами (перевищила темпи інфляції). А це, як відомо, не стимулює економічного розвитку, хоч і стримує відкриту інфляцію. Зіткнувшись зі зменшенням фінансових ресурсів, багато підприємств вимушені затримувати платежі. Внаслідок цього за 1995р. номінальна дебіторська заборгованість між підприємствами України зросла у 4,53 раза, реальна-на 61,0%, кредиторська заборгованість: номінальна - в 4,47 раза, а реальна на 58,6%. Тобто борги підприємств у 12 разів перевищували наявність коштів на їхніх рахунках.

Разом з тим зростання взаємозаборгованості, підвищення цін на продукцію економічних суб'єктів у відповідь на збільшення ставок податків та криза платежів є підставами для відкритої інфляції.

Слід також зазначити, що джерелом стрибкоподібного зростання інфляції стала система формування доходів населення і зниження обсягів виробництва. Лібералізація економічної діяльності визначена Законом України "Про державне підприємство" та Законом України "Про кооперацію" за надзвичайно низької планової та фінансової дисципліни була використана підприємствами для зміни вартісних пропорцій розподілу створюваного ними національного доходу у бік підвищення оплати праці. Так, у 1991 році за скорочення національного доходу 1,5% грошові доходи населення збільшились на 11,1%. Ця тенденція зберігалась у наступні роки, що призвело до виникнення надлишку платіжних засобів щодо кількості товарів. Почали підвищуватись ціни.

Підштовхує інфляцію і структура податкових надходжень. Так, якщо у промислово розвинутих країнах частка прямих податків у загальній сумі надходжень до бюджету становить 60-80%, то в Україні прямі податки дорівнюють 27-28% доходів зведеного державного бюджету. Основну частку податкових надходжень, особливо в період гіперінфляції 1992-1993 рр., забезпечують непрямі податки. Вадою непрямих податків є і те, що вони прямо й у повному обсязі підвищують ціни товарів, що обкладаються цим податком, і тим самим підштовхують інфляцію.

Розглядаючи специфіку інфляційного процесу в Україні, слід врахувати досить значний тиск на цінову динаміку, що спричинили зовнішньоекономічні чинники.

Вплив зовнішніх чинників на інфляцію в Україні здійснювався декількома основними напрямками:

•  зростання цін на імпортовані товари (передусім на енергоносії);
•  доларизація української економіки;
•  вивезення капіталу з України;
•  зростання зовнішнього боргу.

Суттєвий спад виробництва (шок виробництва) був пов'язаний з порушенням поставок енергоносіїв в Україну, її енергозалежністю від зовнішніх постачань нафти і газу, перш за все з Росії та Туркменистану. Це призвело до зростання цін на енергоресурси на внутрішньому ринку і до збільшення зовнішньої заборгованості.

На 1993 р. основними статтями імпорту України були газ, нафта і продукти її переробки, мінеральне паливо. Їх питома вага становила 54,8% усього обсягу імпорту, в т.ч. природного газу - 31,9%. Так, якщо на початку 1993 р. ціни на імпортовану з Росії нафту становили 27%, а на газ -7 % світового рівня, то на кінець року вони наблизились до світового рівня.

Однак, прискорене підвищення цін на одні товари неминуче викликає ланцюгову реакцію підвищення цін на інші. Саме в результаті цього відбувається загальне зростання цін через їх нерівномірне підвищення, що в свою чергу провокує зростання темпів інфляції.

Ще одним зовнішньоекономічним чинником, який справляв підвищений вплив на рівень внутрішніх цін, стала бартеризація зовнішньоекономічної Діяльності. Так, у 1992 р. її рівень становив 50 відсотків всього зовнішньоекономічного обороту, і лише застосування жорстких адміністративних заходів дало змогу знизити її рівень до 29,5 % в 1995 р. [19, с 10]. Інфляційний ефект бартеризації зовнішньоекономічної діяльності визначається тим, що підприємства, занижують рівень оподаткованої виручки частково приховуючи її, та не сплачують податків до бюджету. Внаслідок проведення бартерних операцій гроші на розрахункові рахунки підприємств не надходять, а тому не перераховуються податки до державного бюджету.

До несприятливих чинників, які вплинули на розвиток інфляційних процесів, належить і вивезення капіталу з України. Так, у 1993-1994 рр тільки за рахунок бартерного капіталу в Україну не повернулось 3 млрд, дол., у 1995 р. цим самим капіталом пішло ще 2 млрд. дол. Загальне вилучення капіталу з української економіки за 1992-1996 рр., за експортними оцінками, становило від 9 до 24 млрд. дол. [5, с. 155]. Масове вивезення капіталу є важливим чинником інфляції в Україні.

Необхідно також відзначити ще один чинник інфляційного впливу зовнішньоекономічних відносин. Це неконтрольоване надходження до внутрішнього грошового обігу доларової маси, яка почала витісняти купон (доларизація).

Досить суттєвий інфляційний вплив доларизація справляє шляхом збільшення швидкості обігу національної грошової маси, оскільки найбільша частина доларової маси осідає у руках населення та виконує функцію засобу заощадження та утворення скарбів. Швидкість обігу грошей у цій функції мінімальна. Для національної грошової одиниці частково залишаються функції засобу обігу та платежу, де швидкість руху грошей максимальна.

На цей час більшу частину доходів населення витрачало на купівлю вільноконвертованої валюти. Це пояснюється тим, що долар США інфлював за рік у середньому на 3%, а гривня у 1992-1996 рр. дешевшала щорічно в середньому на 2500%. За підсумками фахівців, на руках у населення і підприємців перебувало 5 млрд. дол. США. Деякі незалежні експерти називають суму від 10 до 15 млрд. дол. [16], що є важливим інфляційним чинником, оскільки названа сума становить величину, більшу за величину національної грошової маси, і підриває позиції та стабільність грошової одиниці України. Збільшення попиту на вільноконвертовану валюту сприяє також зростанню валютних курсів, підвищенню інфляційних очікувань.

Іншим каналом впливу зовнішніх чинників на інфляційні процеси є рух капіталів. Отримання державою зовнішніх позик на цілі покриття дефіциту державного бюджету, безумовно, зменшує поточну інфляцію, оскільки

приплив іноземного капіталу у вигляді довгострокових позик на розвиток виробництва сприяє вирішенню проблеми структурної перебудови економіки, її диверсифікації, а отже і зниженню гостроти інфляційної проблеми. Однак особливість зовнішніх джерел фінансування полягає в тому, що нагромадження зовнішньої заборгованості за державними позиками та залучення іноземних приватних капіталовкладень з часом викликає стрімкий відплив коштів на сплату основного боргу, відсотків та дивідендів, що погіршує фінансове становище країни-боржника, справляє негативний вплив не тільки на платіжний баланс, а й на державні фінанси, відповідно і на внутрішній грошовий обіг. Це призводить до напруженості у державних фінансах, а в разі використання емісійних способів фінансування - до збільшення грошової маси та інфляції. В Україні лише бюджетні видатки з обслуговування зовнішнього боргу зросли з 12 % ВВП у 1994 р., до 4,4 % в 1995 р.

Отже, викладене дає підстави зробити висновок, що вплив зовнішньоекономічних відносин був досить суттєвим чинником інфляції, у 19921994 рр. Саме тоді зовнішні чинники інфляції, переплітаючись із внутрішніми, значно посилювали їх дію, збільшуючи інфляційний розлад в економічній системі України. Починаючи з 1995 р. активний вплив зовнішніх чинників на внутрішню інфляцію починає слабнути, але стрімке зростання зовнішнього державного боргу зумовлює зростання потенційної інфляційної загрози для України.

Підбиваючи підсумок, слід зазначити, що уже більш як дванадцять років органи державного управління сповідують антиінфляційну політику, а рівень інфляції тільки починаючи з 2001 року став нижчим на 10% за рік. Надмірне зволікання з інфляційним процесом на досить високому рівні, а також всі його негативні наслідки у сфері народного господарства, розглянуті вище, призвели до того, що економіка України досить повільними кроками рухається до свого пожвавлення. В Україні протягом п'яти останніх років спостерігається хоча не досить значне, але економічне зростання. Реальний приріст ВВП у 2000 р. становив 5,9 %, у 2001 р.-9,2 %, у 2002 р. - 5,2 %, у 2003 р.- 9,6 %, у 2004 р. - 12,17 [18].

Незважаючи на зниження у 2002 році темпів приросту ВВП*, в цілому

Сповільнення зростання ВВП у 1992р. пов'язане із негативним впливом зовнішніх факторів передусім із значним зниженням економічної активності, викликаним суттєвим зниженням темпів розвитку у країнах, що є головними торговельними партнерами. Додатковим внутрішнім чинником сповільнення динаміки були неефективна податкова система, низька платіжна дисципліна, які обумовили ускладнення з наповненням та виконанням державного бюджету.

Реальний приріст промисловості у 2002 році становив 7%. Такий високий темп зростання виробництва в умовах недостатньо високого платоспроможного попиту населення був серед головних факторів дефляції у 2002 році. Індекс споживчих цін становив 99,4 % [18]. Тобто в Україні у 2002р. було вперше зафіксовано дефляцію у розмірі 0,6% після інфляції в 2001році 6,1% і в 2000-му - 25,8%. Цінова ситуація 2002 р. була принципово новою для економіки України. Динаміка цін віддзеркалювала кращу економічну кон'юнктуру, позитивно впливала на формування доходної частини державного бюджету.

Ці тенденції сформувалися під вирішальним впливом монетарної та валютно-курсової політики Національного банку, вони не відображають загальної стабільності української економіки. У таких випадках мова може йти лише про фінансову стабільність грошей, яка не здатна тривалий час бути стійкою.

Це підтверджують дані про рівень інфляції у 2003р., який дорівнював 8,2%, тоді як, за прогнозами Мінекономіки, він мав становити 6%, а потім був підвищений до 7,2%. Упродовж більшої частини року інфляційна динаміка була стійкою, а восени перевищення прогнозного показника інфляції спричинило, насамперед істотне подорожчанням борошна, хліба, хлібобулочних і макаронних виробів - відповідно на 36,2%, 33,8 % та 75,2 % - через поганий врожай зернових, що викликало необхідність закупівлі імпортного зерна за цінами, вищими, ніж вітчизняні, і ліберизацію цін (на борошно та хлібобулочні вироби) впродовж жовтня - листопада. Продовольчі товари у 2003 р. подорожчали на 10,9%, непродовольчі - на 1,5%, послуги - на 5,4%. Таке підвищення цін певною мірою було компенсаційним після дефляції 2002 року. Істотне зростання доходів населення було іншим фактором, який підняв внутрішній споживчий кошик. Також на зростання рівня інфляції вплинув такий чинник, як недостатньо стійкий стан економіки.

Темпи зростання промислового виробництва у 2003 році порівняно з 2002 роком зросли майже вдвічі й становили 15,8%. Таким високим темпам зростання промислового виробництва сприяли ціни на продукцію українського експорту (метали та хімічна продукція), збільшення інвестиційного попиту підприємствами металургійного комплексу та прискорення темпів зростання у машинобудуванні та харчовій промисловості. Зростанню промислового виробництва сприяло також і збільшення рефінансування банків та кредитування економіки (на 61,4%) й фізичних осіб (2,7 раза).

Зростання інфляції в Україні у у 2003 році не становило загрози національній економіці, оскільки це типово для країни, яка переживає перехідний період і має відносно високі темпи зростання економіки.

На початку 2004 року уряд прогнозував зниження темпів інфляції до 5,8% - 6,3%. Однак індекс споживчих цін за дев'ять місяців 2004 року становив вже 105,6%. Незважаючи на тиск влади, яка адміністративно регулює ціни на продовольчі товари і нафтопродукти, споживчі ціни постійно і досить швидко повзуть вгору. Оптові ціни виробників промислової продукції зі січня по вересень зросли на 18,4%.

Стрибок цін, який загрожує Україні у зв'язку із швидким зростанням економіки і передвиборчих щедрот Кабміну (який підвищує пенсії і виплачує борги за облігаціями держзаймів, що з'їла гіперінфляція) лихоманить грошово-кредитний ринок держави.

У результаті в жовтні 2004 Нацбанк був вимушений підвищити свою облікову ставку до 8%, а в 2005 р. до 9,5%. Це нова ціна грошей, якими центральний банк кредитує систему комерційних банків.

Ці негативні показники свідчать про штучну стабілізацію національної валюти за рахунок майже тільки монетарних чинників, що у свою чергу може звести нанівець антиінфляційний ефект грошово-кредитної політики.

Розглянуті питання дають підставу зробити такий узагальнюючий висновок: грошово-кредитна політика НБУ має досить значний потенціал антиінфляційного впливу, однак його ефективне використання для макроекономічної стабілізації можливо лише за умови, що в самій економіці будуть проводитися адекватні стабілізаційні заходи - структурна перебудова виробництва, приватизація і наступна реконструкція підприємств, посилення фінансової дисципліни.

Оскільки інфляція - це складний процес, що залежить від співвідношення багатьох економічних процесів - внутрішніх і зовнішніх, - то без комплексного оздоровлення усієї економіки неможливе оздоровлення грошово-кредитної та фінансової систем.

Отже, розвиток інфляції як системного утворення в період ринкової трансформації планово-розподільчої економічної системи в Україні можна умовно поділити на чотири етапи (табл. 2).

Таблиця 2 - Історичні аспекти розвитку інфляції в Україні (1985 - вересень 1996рр.)

І етап (1985 - 1991рр.)
Основні характеристики	Наслідки
1.Повзуча інфляція (середньорічний темп інфляції до жовтня 1991 року становив до 10%). 2. Інфляція попиту виявилась у прихованій формі.	1. Відрив платоспроможного попиту від вартості товарної маси (товарний дефіцит). 2. Надмірні цінові дотації на основні групи товарів. 3. Зниження економічних стимулів виробництва. 4. Низька якість продукції. 5. Поширення спекуляції у сфері торгівлі та зростання цін на "чорному" ринку. 6. Зниження ринкового курсу національної валюти.
Основні причини
1. Дономінація державного монополізму та відсутність конкуренції. 2. Великі диспропорції в економіці. 3. Товарно-грошова розбалансованість економіки. 4. Надлишкова емісія грошей, що значною мірою перевищувала товарну масу. 5. Великий інфляційний "спадок" у вигляді вкладів населення у банках (117,0 млрд. крб.)
II етап (1992- 1994 рр.)
Основні характеристики	Наслідки
1. Гіперінфляція (максимальний рівень інфляції у 1993 р.-10256,0%). 2. Інформація попиту виявилась як у відкритій, так і у прихованій формі.	1. Зменшення податкової бази, тобто загальної оцінки реальних доходів, які підлягають оподаткуванню. 2. Значне зниження виробництва та його ефективності. 3. Криміналізація економіки, поширення тіньової економіки. 4. Посилення кризи неплатежів, різке зростання взаємної заборгованості підприємств. 5. Зростання цін на енергоресурси на внутрішньому ринку і збільшення зовнішньої заборгованості. 6. Зниження рівня життя населення, безробіття. 7. Знецінення національної валюти.
Основні	причини
1. Катастрофічно великі обсяги кредитних емісій. 2. Зростання дефіциту бюджету та його монетизація (емісійне покриття). 3. Диспропорції у структурі податкових надходжень. 4. Фінансування дефіциту державного бюджету здійснювалось на кредитній основі, за рахунок прямого кредитування Національним банком України уряду. 5. Податкова політика була фіскальною, а не стимулюючою. 6. Значне подорожчання кредиту. 7. Зростання цін на імпортовані товари (передусім на енергоносії). 8. Доларизація української економіки. 9. Вивезення капіталу з України. 10. Зростання державного боргу.
11. Бартеризація зовнішньоекономічної діяльності.
ІІІ етап (1995 - вересень 1996 pp.)
Основні характеристики	Наслідки
1. Відбувається перехід від гіперінфляції до галопуючої. 2. Переважала саме інфляція витрат.	1. Результати жорсткої грошово-кредитної політики: знизилась інфляція, квазістабілізувався курс карбованця, сповільнились темпи зниження виробництва. 2. Інфляція ще не припинена, тому мають місце явища: - створення значної заборгованості із виплат з бюджету; - платіжна криза; - бартеризація економічних відносин; - безробіття.
Основні причини інфляції та інструменти антиінфляційної політики
1. Перехід від експансійної до жорсткої рестрикційної грошово-кредитної політики НБУ.
IV етап (2001 -до теперішнього часу.)
Основні характеристики	Наслідки
1. Відбувається перехід від галопуючої до повзучої інформації (починаючи з 2001 року рівень інфляції став нижче 10%)	1. Протягом останіх п'яти років спостерігається, хоча не досить значне, але економічне зростання

5.Сутність та види грошових реформ

Грошова реформа є складним еталоном антиінфляційної політики і спрямовується на усунення наслідків інфляції в грошовій сфері і створення монетарних та економічних передумов для стабілізації грошей.

Головною функцією монетарної реформи є надання національній валюті характеру справді єдиного законного платіжного засобу, який би характеризувався стабільністю і конвертованістю.

Такий елемент антиінфляційній політики використовується державою тільки в тих випадках коли інші відомі способи стабілізації грошей себе повністю вичерпали і не дають бажаного ефекту. Як засвідчує світова практика, проведення грошових реформ завжди пов'язано з ризиком. Саме це вимагає при створені концепції проведення грошової реформи глибоких аналітичних розрахунків, вивчення досвіду зарубіжних країн і врахування їхніх прорахунків, помилок. Але необхідно зазначити, що не дивлячись на ризик, завдяки проведенню глибоких грошових реформ, в багатьох країнах світу, вдалось досягти істотної стабілізації грошового обігу.

Кожна реформа специфічна за змістом, так як вона проводиться в різні часи і вирішує конкретно визначене коло завдань структурної перебудови грошового обігу в окремо взятій країні. Однак світова практика показує що грошові реформи можна класифікувати через виділення певної групи спільних ознак (рис.3).

Важливе значення для успіху реформи має правильний вибір методу стабілізації грошової одиниці. При цьому необхідно всебічно проаналізувати всі внутрішні і зовнішні чинники які спонукали до глибокого структурного розбалансування всієї системи функціонування та механізму грошового обігу, підготувати відповідні економічні передумови.

Враховуючи мету проведення та глибину перебудови державою наявної грошової системи реформи поділяються на два типи:

•  повні (структурні);
•  часткові.

Повні (структурні) грошові реформи передбачають насамперед структурну перебудову дійсної системи грошово-валютних і кредитних відносин, а також впровадження в обіг нової грошової одиниці.

Рис 3 – Класифікація грошових реформ

В процесі такої грошової реформи передбачається структурна перебудова як усієї системи грошових відносин, так і кожної її окремо взятої структурної ланки.

Такі структурні зміни диктуються особливостями нової національної валюти, що запроваджується в обмін і повинні забезпечувати передумови для їх успішного функціонування.

У зв'язку з глибиною і різноплавністю реформування існуючої грошової системи структурні грошові реформи є тривалими в часовому вимірі.

Повні грошові реформи проводяться при створенні нових держав, які виникають у наслідок війн або розпаду колоніальних імперій, надвеликих держав.

Найбільш яскравими прикладами грошових реформ даного виду в останні роки є насамперед це грошові реформи в країнах колишнього СРСР (90-ті роки) і постсоціалістичного альянсу і реформи в країнах Західної Європи, яка пов'язана з випуском в оборот єдиної валюти євро замість національних валют.

Реформи часткового типу - це реформи, при проведенні яких реформуються окремі елементи грошової системи: назва і величина грошової одиниці, види грошових знаків, порядок їх емісії. У сучасних умовах досить часто проводяться часткові реформи, це насамперед пов'язано з тим що у всіх країнах світу запроваджені неповноцінні гроші, що мають здатність до швидкого знецінення.

Грошові реформи часткового типу мають кілька різновидів:

•  реформи формального типу;
•  деномінаційні реформи.

Реформи формального типу - зводяться лише до впровадження нового зразка купюри з одночасним або поступовим вилученням старої.

Необхідність проведення такого виду грошової реформи може визвати необхідність зміни зовнішнього вигляду банкноти, або поліпшення фізичних властивостей, посилення ефективної боротьби з підробкою національної валюти. Усі ці причини здійснення грошової реформи мають в основному суто формальний, неконфіскаційний характер. Прикладом формальної грошової реформи є реформа яка проводиться в США, в результаті якої поступово замінюються купюри 50 і 100 доларів. Приводом для такої замінник купюр стала необхідність поліпшення їх міцності і захисту від підробки.

Деномінаційні реформи проводяться шляхом обміну старих купюр на нові та перерахування всіх грошових показників, за певним співвідношенням. У наслідок деномінації маса грошей в обігу відповідно зменшується і відбувається укрупнення масштабу цін.

Необхідність деномінації пояснюється тим, що внаслідок інфляційних процесів занадто збільшується масштаб номінальних грошових знаків, це приводить до виникнення проблеми в оперуванні надто великими числами як у готівкових, так і безготівкових розрахунках, що дуже ускладнює їх, а також збільшуються витрати на забезпечення грошового обігу. Тому вводяться нові грошові знаки з новим антиінфляційним принципом емісії.

Деномінацію було проведено в Україні в 1996 р. у співвідношенні 100000 крб. за 1 гривню.

За характером обміну старих грошей на нові виділяють грошові реформи:

•  конфіскаційного характеру;
•  неконфіскаційного характеру.

Особливість неконфіскаційних реформ полягає в тому, що для всіх економічних суб'єктів, уцінка запасу грошей, доходів і цін, здійснюється за єдиним співвідношенням обміну грошей, тобто не залежно від того чи це готівкові запаси або безготівкові. Прикладом неконфіскаційної реформи є грошова реформа в Україні у вересні 1996 р.

Грошові реформи конфіскаційного характеру ("шокові" реформи) - передбачають здійснення комплексу явних або прихованих заходів конфіскаційного характеру:

•  встановлення ліміту на обмін банкнот;
•  обмін банкнот по дефляційному курсу на нові з метою різкого

зменшення маси грошей в обігу;

•  замороження (повне або часткова) депозитів населення та суб'єктів

господарювання;

•  тимчасове припинення валютно-обмінних операцій;
•  встановлення обмеженого терміну обміну грошей;
•  обмін грошей звичайно проводяться за регресивного шкалою (до

повної межі старі грошові знаки обмінюються на нові у відношенні один до одного, а далі - зі знижувальним коефіцієнтом).

Мета заходів конфіскаційного типу - отримання додаткового доходу державою, конфіскація незаконних доходів, відновлення соціальної справедливості тощо.

Грошові реформи конфіскаційного типу широко застосовуються в міжнародній практиці, а саме коли нова державна влада знімає з себе відповідальність за дії попередньої або якщо держава визнає себе

банкрутом. В сучасних умовах даний вид реформи застосовується в країнах в яких відбувається перехід від адміністративної до ринкової економіки. В даному випадку ефективність методу "шокової терапії" залежить в основному від того, наскільки економіка той чи іншої країни далека від ринкових відносин.

Найбільш яскравим прикладом, шокової терапії є економічна політика, яка проводилась в Польщі в кінці 1989р., яка була заснована на широкому використані вільного ціноутворення і тимчасового заморожування заробітної плати. За короткий період до початку 1990р. Польща позбавилась товарного дефіциту, після восьмикратного зростання цін спостерігалось уповільнення темпів інфляції. І хоч реформа конфіскаційного типу сприймається економічно не так болісно, як інфляція, вона часто призводить до тих самих політичних і соціальних наслідків. Якщо розглянути їх на прикладі Польщі, то необхідно зазначити, що стабілізація дісталась досить дорогою ціною життєвий рівень населення знизився майже вдвічі, а безробіття в осені 1990 р. досягло 10%. Але ефект реформи був досить високим, а головне - стабілізувався ринок, почався реальний процес відродження й розвитку.

Елементи конфіскації було застосовано і в процесі грошової реформи 1917 р. в колишньому СРСР. Під час її проведення було використано диференційовану шкалу обміну старих грошей на нові. Це торкнулося насамперед, власників готівкових та безготівкових грошей. Якщо наявна готівка обмінювалася у співвідношенні 10:1, то вклади населення в ощадних касах до 3000 рублів взагалі не піддавалися переоцінці, від 3000 до 10000 руб. обмінювались у співвідношенні 3:2, понад 10000 - відноповідно 2:1.

На диференційних засадах здійснювався процес обміну грошових рахунків підприємств різних форм власності. Було застосовано дискримінаційну процедуру стосовно недержавного сектора економіки. Якщо грошові кошти на рахунках з державних підприємств було переоцінено у співвідношенні 1:1, то комерційних підприємств і колгоспів - відповідно 5:4 [5].

До конфіскаційного типу реформ належить так звана нуліфікація. Суть даної реформи в тому, що старі грошові знаки оголошуються недійсними і вилучаються з обороту, а замість них випускаються нові гроші. Проводиться вона за умови надзвичайно великого падіння купівельної спроможності грошей, коли стає недоцільним будь-який обмін їх на нові гроші. Таким заходом користуються за радикальної зміни влади або зміни влади або створення власної національної грошової системи.

Наприклад в СРСР в 1922-1923 рр. 1 крб. новими знаками обмінювався на 1млн. крб. старими.

За порядком ведення в обіг нових грошей теорія і практика розмежовують одномоментні грошові реформи та реформи паралельного типу.

У процесі одномоментных реформ строк проведення обміну старих грошей на нові не перевищує 7-10 днів. Протягом даного терміну технічно можливо обміняти старі гроші на нові, але в невеликих обсягах. Короткий термін обміну грошей встановлюється для того, щоб власники великих запасів грошей не встигли їх обміняти.

Даний тип реформ застосовується у більшості випадків, коли йдеться про використання конфіскаційної процедури.

Реформи паралельного типу передбачають, що випуск в оборот нових грошових знаків здійснюється поступово, паралельно з обміном старих знаків, і вони тривалий час функціонують одночасно і паралельно. В результаті протягом певного часу, коли в обігу знаходяться дві грошові одиниці - старі й нові, відбувається відповідна сегментація сфери грошового обігу.

Даний вид реформи має свої недоліки і переваги. Реформи паралельного типу встановлюються надзвичайно складною за технікою реалізації процедурою. А також існує реальна загроза передчасного знецінення старої грошової одиниці, сплеску спекулятивних і "тіньових" операцій. Водночас система паралельного обміну має й помітні преваги. Вона є найменш ризиковою формою грошові реформи, дає змогу уникнути заходів конфіскаційного характеру, забезпечити стабільність нової грошової одиниці навіть за браком достатнього товарного наповнення ринку та необхідного стабілізаційного фонду, розширює діапазон маневру грошово-кредитної політики [8].

Світова практика грошових відносин розрізняє два основних види проведення реформ паралельного типу.

1. Якщо нові і старі гроші емітуються банківською системою на однакових засадах, то обидва види грошей сприймаються однаково і обмінюються між собою за співвідношенням 1:1. У цьому разі старі гроші вилучаються з обігу поступово в міру надходження їх у банки.

2. Якщо нові і старі гроші імітуються на різних засадах. Наприклад, старі спрямовуються для покриття бюджетних витрат, а нові - для кредитування економіки. За таких умов, в обороті між ними виникне конкуренція, в наслідок якої менш надійні старі гроші почнуть швидко знецінюватись. Таким чином держава змушена буде остаточно вилучити старі гроші з обороту, обмінявши їх на нові за пропорцією, близькою до ринкового їх курсу напередодні реформи.

В світі існує досить багато прикладів використання механізму паралельного обігу в процесі проведення грошових реформ. Прикладом даного виду грошової реформи може бути реформа яка була проведена в 1993 році в Мексиці. З 1 січня 1993 року була проведена деномінаційна реформа песо у співвідношенні 1000:1. Протягом усього 1993 року стара грошова одиниця залишалася законним платіжним засобом. Характерним для даної реформи було то, що населення країни було попереджено про проведення реформи майже за рік. Але це не виняток, такий підхід щодо завчасного оповіщення населення у проведені реформи паралельного типу є типовими, це пояснюється тим, що даний вид реформи не несе конфіскаційного характеру.

За характером впливу на курс національної валюти порівняно з іноземною валютою чи міжнародними валютно-розрахунковими одиницями грошові реформи поділяються на типи: девальвація і ревальвація.

Девальвація - знецінення національної грошової одиниці порівняно з іноземною валютою чи міжнародними валютно-розрахунковими одиницями.

Проявляється девальвація у підвищенні валютних курсів іноземних валют щодо національної валюти, тобто у знижені курсу національної валюти.

Девальвація стимулює експорт, робить його дешевшим. Проте імпорт дорожчає, що призводить до зниження внутрішнього попиту. Для населення девальвація має однозначно негативні наслідки значне подорожчання імпортних товарів та зростання реального рівня цін на всі товари.

Причиною девальвації є інфляція та хронічний дефіцит платіжного балансу.

*Ревальвація - підвищення курсу вартості національної валюти щодо іноземних чи міжнародних валют.

Головна причина ревальвації - наявність дефіцитів у партнерів даної держави. Ревальвацію може спричинити якась велика валютна спекуляція, коли на національну валюту обмінюється така сума іноземної валюти, що перевищує інтервентні можливості центрального банку. Поштовхом до ревальвації може бути також значне фінансування у рамках допомоги з боку міжнародних валютно-кредитних організацій, оскільки збільшується пропозиція іноземної валюти на міжбанківській валютній біржі.

Вплив ревальвації на економіку протилежний впливові девальвації.

В сучасних умовах курси валют вирівнюються за паритетом купівельної спроможності, а тому майже зникла потреба у ревальвації і девальвації як елементах грошової реформи. За умов плаваючих (ринкових) валютних курсів ревальвація проявляється у тривалому (поступовому) підвищені курсу національної валюти щодо інших валют чи міжнародних розрахункових одиниць.

Отже, і ревальвація, і девальвація - явища однаково небажані. Політика регулювання валютного курсу має бути такою, щоб і інтересам експортів не заважати і стабільність національної валюти утримувати.

6.Особливості проведення та результати грошової реформи в Україні

В літературі з питань грошових відносин найчастіше вітчизняними спеціалістами розглядається грошова реформа в Україні, яка проводилась з 2 по 16 вересня 1996 р. Але необхідно зазначити, що особливі умови проведення реформи в Україні визначили її тривалість і багатоетапність, а реформа 1996 р. є тільки її окремим етапом.

Розпочалася реформа в січні 1992 р. випуском у готівковий обіг купоно-карбованця багаторазового використання, а закінчилася у вересні 1996 р. випуском в обіг гривні, тобто тривала майже 5 років. Якщо взяти до уваги вжиті за цей період заходи і досягнуті результати, то можна виділити три етапи реформи (табл. 5.3).

Україна першою з країн колишнього СРСР, почала будувати власну грошову систему, здатну забезпечувати емісію і регулювання обороту національних грошей. Без вирішення цих завдань не мало сенсу вести мову про політичну самостійність і економічну незалежність України. Україна з 1991 р. після виходу із складу СССР, опинилася без власного емісійного центру і без власної національної валюти, а рублі виявилися грошима неіснуючої держави, емісія яких перейшла Росії. Зрозуміло, що за цих умов запровадження з 10 січня 1992 р. в обіг купонів багаторазового використання як доповнення до рубльової готівки було дуже своєчасним кроком. Передбачалося, що купоно-карбованець буде запроваджуватись в обігу поступово, заміняючи в обороті рубль, що забезпечить його достатню стабільність. При цьому уявлялось, що купон як тимчасова грошова одиниця використовуватиметься в обігу обмежений термін часу, який не перевищить 4-6 місяців. Але враховуючи те, що грошова реформа почалася у винятково-складних умовах становлення національної економіки, ці сподівання стосовно даної валюти не виправдалися. Уже в квітні 1992 р. купоно-карбованець заповнив весь готівковий оборот, а рубль продовжував обслуговувати безготівковий оборот, що негативно впливало на стабільність готівкового купоно-карбованця і сприяло його швидкому знеціненню.

Таблиця 1 - Історичні аспекти розвитку грошової реформи в Україні (з січня 1992- до вересня 1996р.)

Етапи реформи	Основні результати реформи
Перший етап (січень-листопад 1992 р.)	В грошовий обіг з 10 січня 1992 р. було запроваджено купоно-карбованець і забезпечено його функціонування. В той час це було єдино можливим кроком забезпечення хоча б відносного збалансування грошового обігу та відповідного обслуговування товарного ринку На цьому етапі Уряд України розпочав формувати власний емісійний механізм і отримав можливість самостійно забезпечувати потреби обороту в грошовій масі
Другий етап (листопад 1992 р. - серпень 1996 р.)	7 листопада 1992 р. Президент України підписав Указ "Про реформу грошовоїсистеми України", за яким з 12.11.1992 р. купоно-карбованець було впроваджено і у сферу безготівкового обігу. Функції рубля в грошовому обігу на території України припинилися. Український карбованець остаточно закріпився в обороті як єдина національна, хоч і тимчасова, валюта, а також були створені економічні і фінансові передумови для її стабільного функціонування, насамперед як засобу обігу та засобу платежу.
Третій етап (2-16 вересня 1996 р.)	Успішно була проведена грошова реформа, в результаті якої була введена в оборот постійна грошова одиниця - гривня. Головним досягненням було дотримання стабільності грошового, споживчого й валютного ринків.

7 листопада 1992 р. указом Президента України "Про реформу грошової системи України" купоно-карбованець був запроваджений ще ширше в оборот завдяки поширенню і на безготівковий оборот, тобто він став єдиним на території України офіційним засобом платежу. Але також необхідно було врахувати, що тимчасова грошова одиниця не може виконувати одну з найважливіших функцій ринкової економіки - функцію нагромадження, без реалізації якої не можна подолати спад виробництва, зупинити гіперінфляцію, відплив за кордон капіталу, а також підняти міжнародний престиж країни.

Структурна перебудова, стабілізація та зміцнення грошово-кредитної системи України є досить складним, тривалим процесом, який потребував негайного введення постійної, повноцінної національної валюти. Поліпшення макроекономічної ситуації в Україні, яке було досягнуто в 1995 р. більш послідовним і активним застосуванням інструментів ринкової економіки, створило належні умови для проведення у вересні 1996 р. завершального третього етапу грошової реформи.

Відповідно до Указу Президента України третій етап грошової реформи в Україні проводився з 2 по 16 вересня 1996 р. Початком реформи стало впровадження повноцінної національної валюти - гривні. При введені в обіг гривні була проведена деномінація за співвідношенням 1:100000 усіх готівкових і безготівкових запасів грошей, всіх поточних доходів (заробітної плати, пенсій, стипендій) для всіх категорій фізичних і юридичних осіб.

У цей період купоно-карбованець працював на поступове вилучення з обігу. В безготівковому обігу всі операції з перерахувань у нову грошову одиницю були проведені в перший же день реформи - 2 вересня 1996 р.

За період з 2 по 16 вересня 1996 р. банківською системою вилучено з обігу, кас банків у резервні фонди Національного банку готівки на загальну суму 327,9 трлн. Карбованців, або 97,3 % карбованців готівки, емітованої Національним банком України. Після закінчення реформи залишилися не вилученими 10,2 трлн. карбованців [10].

Поряд з обміном карбованців на гривні, вилучення карбованців з готівкового обігу здійснювалося також іншими шляхами: використанням їх населенням на купівлю товарів, оплату послуг та внесення на вклади в банки, гід підприємств зв'язку та інші надходження та платежі, в тому числі комунальні.

17 вересня 1996 р. закінчилася грошова реформа і функціонування у готівковому обігу карбованців було припинено, і єдиним засобом платежу на території України стала гривня та її розмінна монета - копійка.

За час проведення реформи Національний банк України випустив у готівковий оборот 3132,5 млн. гривень [7].

Підводячи підсумок, необхідно зазначити що в Україні була проведена широкомасштабна грошова реформа, яка за своїм характером може бути віднесена до структурних реформ.

Головним досягненням було утримання стабільності грошового, споживчого й валового ринків, що сприяло цілеспрямованому розвитку економіки України.

Грошова реформа (1992 - 1996рр.) в Україні, це надзвичайна подія для молодої, незалежної держави, в результаті якої створено власну національну валюту, як один із невід'ємних атрибутів державності.

Список використаної літератури

1.  Адамик Б.П. Національний банк і грошово-кредитна політика: Навчальний посібник. - Тернопіль: Карт-бланш, 2012. -278 с.
2.  Александрова М.М., Маслова СО. Гроші. Фінанси. Кредит: Навчально-методичний посібник. - 2-е видання, перероблене і доповнене. - К.: ПУЛ 2011. - 336 c.
3.  Банківська справа: Навчальний посібник / За ред. проф. Р. I. Тиркало. -Тернопіль: Карт-бланш, 2010. -314 с.
4.  Банківські операції/Під. ред. А.М.Мороза. -К.:Лібра, 2010.
5.  Бірюков В., Єфімов Ю., Залетов О. та інші Страхове посередництво: теорія та практика. Навчальний посібник. За редакцією О.М.Залєтова - К: Міжнародна агенція "Вве2опв", 2012. -416 с.
6.  Бобровников А. 10% за безделье//Бізнес. -2011. - № 41(612). - С 54-55.
7.   Боринець СЯ. Міжнародні валютно-фінансові відносини: Підручник. - 2-ге вид., перероб. й доп. -К.: Т-во "Знання", КОО, 2012. -305с
8.  Боринець СЯ. Міжнародні фінанси: Підручник. -К: Знання-Прес, 2012. - 311с.
9.  Гальчинський А. Теорія грошей. Навч. посібник. -К.: Видавництво Соломії Павличко "Основи", 2001. -411 с
10.  Гроші та кредит: Підручник / За ред. проф. Б. С. Івасіва. - Тернопіль: Карт-бланш, 2012.-510 с
11.  Деньги. Кредит. Банки: Учебник для вузов/Е.Ф. Жуков, Л.М. Максинова, А.В. Печникова и др.;Под.ред. академ. РАЕНЕ.Ф.Жукова. -2-еизд., перераб. и доп . - М.: ЮНИТИ-ДАНА, 2013. - 600с.
12.  Дмитрієнко М., Ющенко В., Литвин В., ЯковлєваЛ. Гроші в Україні: факти і документи. -K..ARC Ukraine, 2011. - с. 454.
13.  Долан Э, Кембелля К., Кембелля Р., Деньги, банковское дело и денежно-кредитная политика /Пер. с англ. - М.: "Профико ", 2004. - 448 с.
14.  Замовець В.В., Зубик С.П. Фінансове посередництво:Навч. посіб..-К.:КНЕУ, 2004. - 288 с
15.  КейнсДж. М. Трактат про грошову реформу. Загальна теорія зайнятості, відсотка та грошей. - К: 2012.
16.  Коваленко М. А., Білінкіс В.М., СухомлинЛ.Є.: Операції сучасного комерційного банку: Навчальний посібник. - Херсон: Олді-плюс, 2012. - 472 с
17.  Любунь О. С, Любунь В. С, Іванець І.В. Національний банк України: основні функції, грошово-кредитна політика, регулювання банківської діяльності: Навчальний посібник. - К.: Центр навчальної літератури, 2012. -351 с
18.  Кумицький С. Світова ієрархія валют і перспективи її трансформації// Вісник НБУ - К: -2010. -№10. - С 49-53.
19.  Лагутін В.Д. Гроші та грошовий обіг: Навч. посіб. -5-тевид., стер . -К.: Т-во "Знання", КОО, 2012. - 199с.
20.  Лагутін В.Д. Кредитування: теорія і практика: Навч.посібник. - К.: Т-во -Знання", КОО, 2012. -215с
21.  Мельник О.М. Інфляція: теорія і практика регулювання. -К: Т-во. "Знання", КОО, 2012.-С 221.
22.  Миллер Р.Л., Ван-ХузД.Д. Современные деньги и банковское дело. - М.: ИНФРА.-2012.

1. модуль тип модуля B бакалавриат 5D030200 ~ Международное право уровень модуля ВАМАPhd ши
2. Пермский государственный педагогический университет Кафедра анатомии физиологии и валеологии
3. Февральская революция и ее результаты
4. Одна из принципиальных проблем связанных с монадическим сознанием заключается в том что люди настойчиво
5. тематическое моделирование.
6. Ты ~ предприниматель Региональный этап Школа молодого предпринимателя г
7. Финансовая устойчивость и платежеспособность предприятий
8. 6 РЕФЕРАТ дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата економічних наук
9. Храмы Павловского Посада в начале ХХ век
10. учебник по Теория государства и права Купит конституцию РФ I
11. Курсовая работа- Подземная автостоянка
12. Антикорупційна політика Для підготовки фахівців освітньокваліфікаційного рівня Магістр за нап
13. ть это разность му реальной и номинальной харками найденная при заданном значении x
14. индивид личность индивидуальность
15. Чому проблема умов міжнародної торгівлі не розглядалась в класичній теорії
16. Возрожденческая трактовка диалектики
17. кредитной политики- понятие формы цели инструменты денежнокредитного регулирования Государственное ре
18. і Повітряна оболонка має велике значення для життя на Землі
19. Ваш персональный стилист выполняет парикмахер колорист мастер международного класса Елена т
20. Общие сведения по распределению ключей6 1

Материалы собраны группой SamZan и находятся в свободном доступе