Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
6 питання.
Універсальна послідовна шина (USB1.0, USB2.0, USB3.0).
USB (ю-эс-би, англ. Universal Serial Bus — «универсальная последовательная шина») — последовательный интерфейс передачи данных для среднескоростных и низкоскоростных периферийных устройств в вычислительной технике.
USB 1.0
Спецификация выпущена 15 января 1996 года.
Технические характеристики:
USB 2.0
Логотип Hi-Speed USB
Спецификация выпущена в апреле 2000 года.
USB 2.0 отличается от USB 1.1 введением режима High-speed (пометка на логотипе — "HI-SPEED"[3]).
Для устройств USB 2.0 регламентировано три режима работы:
USB 3.0
Окончательная спецификация USB 3.0 появилась в 2008 году. В спецификации USB 3.0 разъёмы и кабели обновлённого стандарта физически и функционально совместимы с USB 2.0. Спецификация USB 3.0 повышает максимальную скорость передачи информации до 5 Гбит/с — что на порядок больше 480 Мбит/с, которые может обеспечить USB 2.0. Таким образом, скорость передачи возрастает с 60 Мбайт/с до 600 Мбайт/с и позволяет передать 1 Тб не за 8-10 часов, а за 40-60 минут.
Версия 3.0 отличается не только более высокой скоростью передачи информации, но и увеличенной силой тока с 500 мА до 900 мА. Таким образом, от одного хаба можно подпитывать большее количество устройств либо избавить сами устройства от отдельных блоков питания.
.
31 питання. Відеокамери. Види відеокамер. Основні компоненти відеокамери. Web-камера.
Основные задачи видеокамеры - захват изображений, разбиение их на ряд неподвижных кадров и строк, передача и быстрое воспроизведение на экране, в результате чего человеческий глаз воспринимает их как движущееся изображение.
Видеокамеры делятся на три основные категории:
обладают небольшим весом, компактностью и простым управлением, что позволяет пользоваться ими любому человеку, не обладающему профессиональными навыками съемки
камеры для профессионального использования на телевидении и в цифровом кинематографе, обычно значительного веса, от портативных, до устанавливаемых стационарно
узкоспециализированные, например медицинские видеокамеры (используемые в эндоскопии и других областях) или камеры видеонаблюдения. Как правило имеют предельно упрощенную конструкцию и миниатюрные габариты
Основные компоненты камеры
Через этот разъем на объектив с автоматической диафрагмой подается питающее напряжение, и управляющий сигнал (видеосигнал или сигнал постоянного тока), с помощью которого осуществляется управление скоростью затвора в объективе.
По этому кабелю подается питание и сигналы от камеры для управления объективом с автоматической ирисовой диафрагмой.
Веб-камера (также вебкамера) — малоразмерная цифровая видео или фотокамера, способная в реальном времени фиксировать изображения, предназначенные для дальнейшей передачи по сети Интернет (в программах типа Skype, Instant Messenger или в любом другом видеоприложении).
20. Історія розвитку пристроїв зберігання даних на оптичних носіях. Технології запису ком пакт-дисків. Основні терміни, пов’язанні з записом інформації на ком пакт-диски.
Оптичні диски вже давно стали звичайним засобом для збереження інформації.
Типи дисків
CD-R — компакт-диск з постійною пам'яттю, призначений для зберігання й читання значних об'ємів інформації (700-800 Мбайт). Він містить комп'ютерну інформацію, яка зчитується дисководом, підключеним до ПК.
CD-R диски з'явилися в 1985 р. на ринку і є віддрукованою з пластмаси 4,72-дюймовою (діаметр 120 мм, товщина 1,2 мм) круглою пластиною. На один CD-ROM можна вмістити 150 тис. сторінок тексту, що відповідає 17 Бібліям. Місткість такого диска за такого малого розміру еквівалентна місткості близько 500 тридюймових дискет.
CD-RW — компакт-диск, для якого передбачена можливість повторного запису інформації.
DVD диски
Відповідно до прийнятого стандарту, DVD-диск є однобічним і може містити до 4,7 Гбайт інформації. Як і CD, диск формату DVD має діаметр 120 мм. У накопичувачі нового стандарту робоча довжина хвилі випромінювання лазера знижена з 0,78 до 0,63-0,65 мкм (видимий діапазон хвиль), що забезпечило можливість зменшення розмірів штрихів запису практично у два рази, а відстань між доріжками запису — з 1,6 до 0,74 мкм. Кожен DVD-диск складається із двох дисків товщиною по 0,6 мм, щільно з'єднаних один з одним.
Специфікація DVD спочатку розроблялася для однобічного одношарового диска, потім з'явилася конструкція двошарового диска ємністю 8,5 Гбайт. Наступним кроком у розвитку технології DVD з'явилося створення двосторонніх дисків, як одношарових, так і двошарових, прй цьому ємність дисків доведена до 9,4 й 17 Гбайт відповідно, а час їхнього відтворення — 4,5 й 8 год.
Розрізняють два види DVD — дисків:
Історія розвитку
У 1980 р. фірми Sony й Philips об'єднали свої зусилля в області розробки компакт-дисків (CD) і дійшли угоди про створення єдиної технології запису й виробництва компакт-дисків з використанням лазерів. Можна виділити три хронологічних періоди розвитку технології оптичних носіїв інформації CD. Перший період (1980-1985) ознаменувався створенням стандарту цифрового запису звукової інформації й випуском першого програвача дисків.
Другий період (1985-1994) характеризувався подальшим удосконаленням портативних музичних систем на компакт-дисках і початком розробки стандарту CD-ROM, що був анонсований у 1985 р. Водночас стандарт CD-ROM був розширений і доповнений новими стандартами для записуваних компакт-дисків CD-R (CD-Recordable).
З 1994 р. дисководи CD-ROM стають невід'ємною частиною стандартної конфігурації PC, що приводить до буму мультимедіа. За кілька років швидкість передачі даних у CD-ROM виросла в 32 разі (при кратності швидкості приводу від 1 до 32), почали широко застосовуватися накопичувачі записуваних дисків CD-R і перезаписува них CD-RW. Почався перехід на новий, єдиний для PC і побутової електронної техніки, стандарт DVD-дисків ємністю 4,7 Гбайта.
У наші дні ми є свідками розвитку стандарту DVD, що передбачав доведення ємності двошарових дисків до 8,5 Гбайта, а ємності двосторонніх двошарових дисків — 17 Гбайтів. Диски CD і DVD сьогодні є практично незамінними для будь-якого користувача персонального комп'ютера.
Запис дисків
Для запису дисків використовують як можливості ОС Windows ХР, так і спеціалізовані програми.
Для запису дисків засобами ОС необхідно файли, які слід записати, скопіювати на диск, використовуючи програму Мой компьютер. Після завершення копіювання необхідно виконати програму Записать файлы, яка розміщена на боковій панелі.
Спеціалізованих програм для запису дисків існує дуже багато, їх умовно можна розбити на декілька категорій:
Найбільшою популярністю користуються пакети Nero та Ashampoo.
За допомогою програми Nero можна записувати диски всіх наявних на сьогодні стандартів, створювати власні та копіювати наявні диски. У верхній частині вікна Nero StartSmart розміщено кілька тематичних вкладок, на яких згруповано основні дії, запропоновані користувачеві:
14. Порти вводу-виводу ПК: паралельні порти. Стандартні паралельні порти.
Порты ввода/вывода создаются в системном оборудовании, которое циклически декодирует управляющие, адресные и контакты данных процессора. Затем порты настраиваются для обеспечения связи с периферийными устройствами ввода-вывода.
Одни порты используются для передачи данных (например, приём данных от клавиатуры или чтение времени системных часов), другие — для управления периферийными устройствами (команда чтения данных с диска). Исходя из этого порт ввода/вывода может быть портом только для ввода, только вывода, а также двунаправленным портом.
25 питання
Видеоадаптер (видеокарта) является компонентом видеосистемы ПК, выполняющим преобразование цифрового сигнала, циркулирующего внутри ПК, в аналоговые электрические сигналы, подаваемые на монитор. По существу, видеоадаптер выполняет роль интерфейса между компьютером и устройством отображения информации (монитором).
По мере развития ПК видеоадаптеры стали реализовывать аппаратное ускорение 2D- и SD-графики, обработку видеосигналов, прием телевизионных сигналов и многое другое. Современный видеоадаптер, называемый Super VGA (Super Video Graphics Adapter), или SVGA, представляет собой универсальное графическое устройство.
Видеоадаптер определяет следующие характеристики видеосистемы:
Кроме того, в функцию видеоадаптера включается формирование сигналов горизонтальной и вертикальной синхронизации, используемых при формировании растра на экране монитора.
Принцип действия видеоадаптера состоит в следующем.
Процессор формирует цифровое изображение в виде матрицы NxM n-разрядных чисел и записывает его в видеопамять. Участок видеопамяти, отведенный для хранения цифрового образа текущего изображения (кадра), называется кадровым буфером, или фрейм-буфером.
Видеоадаптер последовательно считывает (сканирует) содержимое ячеек кадрового буфера и формирует на выходе видеосигнал, уровень которого в каждый момент времени пропорционален значению, хранящемуся в отдельной ячейке. Сканирование видеопамяти осуществляется синхронно с перемещением электронного луча по экрану ЭЛТ. В результате яркость каждого пиксела на экране монитора пропорциональна содержимому соответствующей ячейки памяти видеоадаптера.
По окончании просмотра ячеек, соответствующих одной строке растра, видеоадаптер формирует импульсы строчной синхронизации, инициирующие обратный ход луча по горизонтали, а по окончании сканирования кадрового буфера формирует сигнал, вызывающий движение луча снизу вверх. Таким образом, частоты строчной и кадровой развертки монитора определяются скоростью сканирования содержимого видеопамяти, т.е. видеоадаптером.
2. Стандарты видеоадаптеров.
Самым первым видеоадаптером первых PC был видеоадаптер стандарта MDA (Monochrome Display Adapter - монохpомный адаптеp дисплея). Работает только в текстовом режиме с разрешением 80x25 знаков (720x350 точек, каждый символ - матрица 9x14 точек), поддерживает пять атрибутов текста: обычный, яркий, инверсный, подчеркнутый и мигающий. Интерфейс с монитором - цифровой: сигналы синхронизации, основной видеосигнал, дополнительный сигнал яркости. В наши дни совершенно не применим :).
Адаптер HGC (Hercules Graphics Card - графическая карта Hercules) - расширение MDA с графическим режимом 720x348, разработанное фирмой Hercules. Это первый видеоадаптер для PC, поддерживающий графический режим. Однако, появившиеся впоследствии графические режимы были несовместимы с HGC, игры написанные в графических режимах последующих видеоадаптеров, не работали а адаптере HGC. Однако это была первая попытка, и ее можно считать вполне достойной (для своего времени :)). Интерфейс с монитором - цифровой, как и у MDA. ).
CGA (Color Graphics Adapter - цветной графический адаптер) - адаптер с графическими возможностями. Работает либо в текстовом режиме с разрешениями 40x25 и 80x25 (матрица символа - 8x8), либо в графическом с разрешениями 320x200 или 640x200. В текстовых режимах доступно 256 атрибутов символа - 16 цветов символа и 16 цветов фона (либо 8 цветов фона и атрибут мигания), в графических режимах доступно четыре палитры по четыре цвета каждая в режиме 320x200, режим 640x200 - монохромный. Т.е. возможности передачи цвета в графике - только в режиме 320x200, и при этом, несмотря на то, что адаптер поддерживал 16 цветов, одновременно на экране могли быть цвета только из одной палитры, следовательно одновременно адаптер отображал только 4 цвета. Интерфейс с монитором - цифровой: сигналы синхронизации, основной видеосигнал (три канала - красный, зеленый, синий), дополнительный сигнал яркости. ).
EGA (Enhanced Graphics Adapter - улучшенный графический адаптер) - дальнейшее развитие CGA, примененное в первых 286. Добавлено разрешение 640x350, что в текстовых режимах дает формат 80x25 при матрице символа 8x14 и 80x43 - при матрице 8x8. Количество одновременно отображаемых цветов - по 16, палитра расширена до 64 цветов (по два разряда яркости на каждый цвет). Совместим с MDA и CGA. Интерфейс с монитором - цифровой.).
MCGA (Multicolor Graphics Adapter - многоцветный графический адаптер) - введен фирмой IBM в моделях своих компьютеров, не стал общим стандартом. Добавлено разрешение 640x400 (текст), что дает формат 80x25 при матрице символа 8x16 и 80x50 - при матрице 8x8. Количество воспроизводимых цветов увеличено до 262144 (по 64 уровня на каждый из основных цветов). Помимо палитры, введено понятие таблицы цветов, через которую выполняется преобразование 64-цветного пространства цветов EGA в пространство цветов MCGA. Введен также видеорежим 320x200x256, в котором используется представление экрана непрерывной областью памяти объемом 64000 байт, где каждый байт описывает цвет соответствующей ему точки экрана. (как у современных адаптеров). Совместим с CGA по всем режимам и с EGA - по текстовым, за исключением размера матрицы символа. Интерфейс с монитором - аналогово-цифpовой: цифровые сигналы синхронизации, аналоговые сигналы основных цветов. Поддерживает подключение монохромного монитора и его автоматическое опознание - при этом в видео-BIOS включается режим суммирования цветов по так называемой шкале серого (grayscale) для получения полутонового чеpно-белого изображения. Суммирование выполняется только при выводе через BIOS - при непосредственной записи в видеопамять на монитор попадает только сигнал зеленого цвета (если он не имеет встроенного цветосмесителя).
VGA (Video Graphics Array - множество, или массив, визуальной графики) - расширение MCGA, совместимое с EGA, введен фирмой IBM в своих компьюетрах. Фактически стал общим стандартом видеоадаптера с конца 80-х годов. В режиме 640x480 используется так называемая квадратная точка (соотношение количества точек по горизонтали и вертикали совпадает со стандартным соотношением сторон экрана - 4:3). Совместим с MDA, CGA и EGA в смысле поддерживаемых режимов, но не в смысле подключения монитора: интерфейс с монитором идентичен MCGA.
IBM 8514/a - специализированный адаптер для работы с высокими разрешениями (640x480x256 и 1024x768x256), с элементами графического ускорителя. Не. поддерживает видеорежимы VGA, не стал стандартом, был весьма интересным решением в узкоспециализированных областях применнения. Интерфейс с монитором аналогичен VGA/MCGA.
IBM XGA - следующий специализированный адаптер IBM. Снова не совместим с VGA и не стал стандартом. Применялся только в системах, изготовленных IBM. Расширено цветовое пространство (режим 640x480x64k), добавлен текстовый режим 132x25 (1056x400). Интерфейс с монитором аналогичен VGA/MCGA.
SVGA (Super VGA - "свеpх"-VGA) - расширение VGA с добавлением более высоких разрешений и дополнительного сервиса. видеорежимы добавляются из ряда 800x600, 1024x768, 1152x864, 1280x1024, 1600x1200 - все с соотношением 4:3. Цветовое пространство расширено до 65536 (High Color) или 16.7 млн. (True Color). Также добавляются расширенные текстовые режимы формата 132x25, 132x43, 132x50. Фактический стандарт видеоадаптера примерно с 1992 г.).
3. Компоненты видеосистемы.
Для работы видеоадаптера необходимы следующие основные компоненты:
Многие популярные адаптеры сегодня имеют дополнительные модули, предназначенные для специальных целей, например для ускорения отображения трехмерных объектов.
BIOS видеоадаптера
видеоадаптер имеют свою BIOS, которая подобна системной BIOS, но полностью независима от нее. При включении компьютера на мониторе в самом начале запуска системы можно увидеть опознавательный знак BIOS видеоадаптера.
BIOSвидеоадаптера, подобно системной BIOS, хранится в микросхеме. Она содержит основные команды, которые представляет интерфейс между оборудованием видеоадаптера и программным обеспечением. Программа, которая обращается к функциям BIOS видеоадаптера, может быть автономным приложением, операционной системой или системной BIOS. Обращение к функциям BIOS позволяет вывести информацию о мониоре во время выполнения процедуры POST и начать загрузку системы до начала загрузки с диска любых других программных драйверов.
BIOS видеоадаптера, так же как и системную BIOS, можно модернизировать. Обновление BIOS видеоадаптера может потребоваться только в том случае, если старый видеоадаптер используется в новой операционной системе или изготовитель обнаруживает существенный дефект в первоначальном коде программы.
Графический процессор
В конструкции видеоадаптера может использоваться стандартный тип процессора или специализированный комплект микросхем. Тип устройства, которое будет установлено в конкретной плате, практически не зависит от стандарта отображения, поддерживаемого видеоадаптером VGA, SVGA или XGA.
В современной компьютерной графике применяется специализированный графический сопроцессор. Такая архитектура предполагает включение в состав видеоадаптера собственного сопроцессора, который выполнял бы все вычисления, необходимые для построения изображения. При этом центральный процессор почти полностью освобождается для выполнения других задач не связанных с формированием картинки.
Существует вариант архитектуры – видеоускоритель с ограниченным набором функций. Такая архитектура, применяемая во многих видеоадаптерах, представленных на современном компьютерном рынке, предполагает, что электронные схемы видеоадаптера решают алгоритмически простые, но не отнимающие много времени задачи. В частности, электронные схемы видеоадаптера выполняют построение графических примитивов – прямых линий, окружностей и т.п., а за центральным процессором компьютера остается конструирование изображения, разложение его на составляющие и пересылка в видеоадаптер инструкций, например: нарисовать прямоугольник определенного цвета и размера.
Видеопамять
При формировании изображения видеоадаптер обращается к памяти. Емкость памяти на видеоадаптере может быть разной – 1,2, 4, 8,16, 32, 64 или 128 Мбайт.
Увеличение объема памяти не скажется на производительности видеоадаптера в двухмерной графике. Дополнительная память принесет пользу только в трехмерной графике.
Некоторые типы видеоадаптеров можно модернизировать, устанавливая дополнительные модули видеопамяти.
Цифроаналоговый преобразователь
Цифроаналоговый преобразователь видеоадаптера преобразует генерируемые компьютером цифровые изображения в аналоговые сигналы, которые может отображать монитор. Быстродействие цифроаналогового преобразователя измеряется в МГц; чем быстрее процесс преобразования, тем выше вертикальная частота регенерации. В современных высокоэффективных видеоадаптерах быстродействие может достигать 200 МГц и выше.
Шина
Скорость обработки видеоинформации зависит от используемой в компьютере системной шины.
В старых системах видеоадаптер устанавливались в разъемы шины ISA – 16 разрядную шину с тактовой частотой 8,33 МГц.
В июле 1992 года Intel внедрила в свои разработки шину PCI. которая максимально «приближала» периферийные устройства к процессору. видеоадаптер, предназначенные для шины PCI, повысили производительность системы и соответствуют технологии Plug and Play.
Однако встретить сейчас видеоадаптер для шин ISA и PCI можно только в устаревших компьютерных системах. Современные видеоадаптер предназначены для шины AGP (Accelerated Graphics Port) – ускоренной графической шины, выделенной специально для видеоадаптеров. Шина имеет максимальную пропускную способность, в четыре раза большую, чем у шины PCI. Шина AGP предоставляет видеоадаптерам высокоскоростной доступ к оперативной памяти компьютера. Это позволяет адаптеру обрабатывать некоторые элементы трехмерных изображений непосредственно в системной памяти.
В настоящее время существует четыре разновидности шины AGP – 1х, 2х, 4х и 8х.
Оригинальная версия AGP 1х работает на частоте 66 МГц и обеспечивает максимальную скорость передачи данных 266 Мбайт/с, 2х работает на частоте 133 МГц и обеспечивает скорость передачи данных 533 Мбайт /с. 4х – обеспечивает скорость передачи данных до 1 Гбайт/с. 8х – предназначена для работы на частоте шины 266 МГц.
Видеодрайвер.
Программный драйвер – существенный элемент видеосистемы, с помощью которого осуществляется связь программного обеспечения с видеоадаптером. Видеодрайверы используются для поддержки процессора видеоадаптера. Видеодрайвер также обеспечивает интерфейс, который используется для настройки методов управления дисплеем, применя
24 питання
Жидкокристаллический дисплей (ЖК-дисплей, ЖКД; жидкокристаллический индикатор, ЖКИ; англ. Liquid crystal display, LCD) — плоский дисплей на основе жидких кристаллов, а также устройство (монитор, телевизор) на основе такого дисплея.
Простые приборы с дисплеем (электронные часы, телефоны, плееры, термометры и пр.) могут иметь монохромный или 2—5-цветный дисплей. Многоцветное изображение формируется с помощью RGB-триад.
Дисплей на жидких кристаллах используется для отображения графической или текстовой информации в компьютерных мониторах (также и в ноутбуках), телевизорах, телефонах, цифровых фотоаппаратах, электронных книгах, навигаторах, планшетах, электронных переводчиках, калькуляторах, часах и т. п., а также во многих других электронных устройствах.
На 2008 год в большинстве настольных мониторов на основе TN- (и некоторых *VA) матриц, а также во всех дисплеях ноутбуков используются матрицы с 18-битным цветом (6 бит на каждый RGB-канал), 24-битность эмулируется мерцанием с дизерингом.
LCD TFT (англ. Thin film transistor — тонкоплёночный транзистор) — разновидность жидкокристаллического дисплея, в котором используется активная матрица, управляемая тонкоплёночными транзисторам
Сами по себе жидкие кристаллы не светятся. Чтобы изображение на жидкокристаллическом дисплее были видимым, нужен источник света. Источник может быть внешним (например, Солнце), либо встроенным (подсветка). Обычно лампы встроенной подсветки располагаются позади слоя жидких кристаллов и просвечивают его насквозь (хотя встречается и боковая подсветка, например, в часах).
Монохромные дисплеи наручных часов и мобильных телефонов большую часть времени использует внешнее освещение (от Солнца, ламп комнатного освещения и т. д.). Обычно позади слоя пикселей из жидких кристаллов находится зеркальный или матовый отражающий слой. Для использования в темноте такие дисплеи снабжаются боковой подсветкой. Существуют также трансфлективные дисплеи, в которых отражающий (зеркальный) слой является полупрозрачным, а лампы подсветки располагаются позади него.
В прошлом в некоторых наручных часах с монохромным ЖК-дисплеем использовалась сверхминиатюрная лампа накаливания. Но из-за высокого энергопотребления лампы накаливания являются невыгодными. Кроме того, они не подходят для использования, например, в телевизорах, так как выделяют много тепла (перегрев вреден для жидких кристаллов) и часто перегорают.
Монохромные ЖК-дисплеи некоторых часов и приборных индикаторов используют для подсветки электролюминесцентную панель. Эта панель представляет собой тонкий слой кристаллофосфора (например, сульфида цинка), в котором происходит электролюминесценция — свечение под действием тока. Обычно светится зеленовато-голубым или жёлто-оранжевым светом.
В течение первого десятилетия XXI века подавляющее большинство LCD-дисплеев имело подсветку из одной или нескольких газоразрядных ламп (чаще всего с холодным катодом — CCFL, хотя недавно стали использоваться и EEFL). В этих лампах источником света является плазма, возникающая при электрическом разряде через газ. Такие дисплеи не следует путать с плазменными дисплеями, в которых каждый пиксель сам светится и является миниатюрной газоразрядной лампой.
В начале 2010-х получили распространение ЖК-дисплеи, имеющие подсветку из одного или небольшого числа светодиодов (LED). Такие ЖК-дисплеи (в торговле нередко называемые LED TV или LED-дисплеями) не следует путать с настоящими LED-дисплеями, в которых каждый пиксель сам светится и является миниатюрным светодиодом.
ПРИНЦЫП РАБОТЫ
экран монитора представляет собой жк матрицу,жк матрица состоит из жк пикселей каждый пиксель управляется отдельно т.е на него отдельно подается напряжение питания.впереди каждого пикселя стоит светофильтр(красный, синий или зеленый) взади расположены лампы подсветки или более современный вариант светодиоды(LED) .При подаче различных напряжений на каждый пиксель они пропускает определенное количество света,т.е сам жидкий кристал управляет только яркостью свечения ,а различные цвета получаюися уже из ха того что обычный белый свет разлагается на состовляющие светофильтрами.Так
получаются красный синие зеленые пиксели и из за различной яркости их свечения получают остальные цвета.
Розвитку сучасної обчислювальної техніки сприяв, з одного боку, розвиток пристосувань для рахунку, розвиток систем числення, методів обчислень, математичної логіки, що визначило логічну схему компютера, с іншого боку, розвиток науки та техніки у галузі електрики, електронної теорії, що визначило елементну базу сучасних компютерів'. У XVI і XVII ст. у Європі з'явилася безліч модифікацій паличок Непера. У 1668 р. вюртембергский єзуїт Каспар Шотт запропонував замінити палички Непера циліндрами, на поверхні яких уздовж утворюючих нанесені ті ж, що і на паличках, числа. Циліндри містилися паралельно один одному в шухлядці, де могли обертатися на минаючих через них осях.У 1678 р. П'єр Пти, французький математик і фізик, друг Паскаля, наклеїв смужки папера з накресленими “паличками” на картонні стрічки і змусив їх рухатися уздовж осі циліндра. Пристрій одержав назву барабана Пти. У 1727 р. німецький механік Якоб Леопольд видозмінив барабан Пти, додавши йому прямокутну форму. Перший сучасний комп'ютер ENIAC у 1945 році успішно використовувався для розрахунку артилерійських балістичних таблиць, замінивши сотні обчислювачів з арифмометрами. Він важив ЗО тонн, займав велике приміщення. Складався ENIAC із 1500 електромеханічних реле і 17 тисяч електронних ламп, споживав 150 КВт електроенергії і при цьому зберігав обсяг інформації, еквівалентний усього лише 80 символам. В подальшому комп'ютери вдосконалювались в напрямку нарощення обчислювальних потужностей, зручності і економічності експлуатації. Розвиток сучасних персональних комп'ютерів нерозривно зв'язаний з появою мікропроцесорів . В ті роки ніхто не думав про те що колись зможе допомогти людині в інтелектуальній діяльності. Його назначення тільки утилітарним – розрахунок артилерійських таблиць.
Головною задачею програмістів було зробити програму безпомилковою, щоб вона могла бути успішно закінченою. Розуміється це вдавалося далеко не завжди, у програмістів було два запеклі вороги – скидання комп’ютера і зависання програми. Із скидання все зрозуміло – це вихід програми із ладу в результаті якої не будь помилки
Персональні комп'ютери - це обчислювальні системи, усі ресурси яких повністю спрямовані на забезпечення функціонування одного робочого місця користувача. Це найбагаточисельніший клас засобів обчислювальної техніки, в складі якого можна виділити персональні комп'ютери ЮМ PC і сумісні з ними, а також персональні комп'ютери Macintosh фірми Apple.
- комп'ютери 4-го покоління бувають 8-розрядні, 16-розрядні і 32-розрядні.
- комп'ютери 4-го покоління поділяються на персо¬нальні комп 'ютери, суперкомп 'ютери і робочі станції.
- персональні комп 'ютери за сферою використання поділяються на побутові, навчальні і професійні.
Побутові комп'ютери використовуються в домашніх умовах, відносно дешеві, мають спрощений набір технічних приладів. Побутовий комп'ютер складається із клавіатури, в корпусі якої розміщені електронні вузли, одного або двох джойстиків. Вони не мають ні дисководу, ні вінчестера, ні монітору. До корпусу побутового комп'ютера замість монітора підключа¬ється телевізор, програми зберігаються на звичайному касетному магнітофоні.
Етапи розвитку
ручний з V тисячоліття до н. е.
Механічний з середини XVII ст.
Електромеханиічний з 90-х років ХіХ ст.
Електронний з 30-х років ХХ ст.
1. виконувати прості арифметичні дії;
* 2. запам'ятовувати початкові та проміжні дані, результати обчислень;
* 3. запам'ятовувати групу команд, по яких йде розв'язання задачі;
* 4. виводити результати обчислень;
* 5. автоматично припиняти обчислення після виконання задачі;
* 6. повторювати цикл обчислень.
11. Оперативна пам’ять . Основні поняття. Типи пам’яті. Моделі пам’яті
Оперативная память - это рабочая область для процессора компьютера. В ней во время работы хранятся программы и данные. Оперативная память часто рассматривается как временное хранилище, потому что данные и программы в ней сохраняются только при включенном компьютере или до нажатия кнопки сброса (reset). Перед выключением или нажатием кнопки сброса все данные, подвергнутые изменениям во время работы, необходимо сохранить на запоминающем устройстве, которое может хранить информацию постоянно (обычно это жесткий диск). При новом включении питания сохраненная информация вновь может быть загружена в память. Термин "оперативная память" часто обозначает не только микросхемы, которые составляют устройства памяти в системе, но включает и такие понятия, как логическое отображение и размещение. Логическое отображение - это способ представления адресов памяти на фактически установленных микросхемах. Размещение - это расположение информации (данных и команд) определенного типа по конкретным адресам памяти системы
Пристрої CD-ROM мають, як правило, внутрішнє виконання, застосовується інтерфейс IDE, рідше — SCSI. У першому випадку використовується модифікація IDE — ATAPI (АТА Packet Interface, пакетний інтерфейс АТА). Однією з важливих характеристик пристроїв цього типу є частота обертання шпинделя, з якою прямо пов'язана швидкість обміну даними з пристроєм. За стандартної частоти обертання швидкість передачі даних становить близько 150 Кбайт/с. Удво- і більш швидкісних CD-ROM диск обертається з пропорційно більшою частотою, і пропорційно підвищується швидкість передачі даних. Наприклад, швидкість 1200 Кбайт/с (восьмишвидкісний пристрій) позначається 8х. Сучасні 24- і навіть 36-швидкісні накопичувачі CD-ROM за швидкістю доцільного доступу до даних (80—250 мс) відстають від НЖМД/. DDR2 SDRAM (англ. double-data-rate two synchronous dynamic random access memory — синхронная динамическая память с произвольным доступом и удвоенной скоростью передачи данных, второе поколение) — это тип оперативной памяти, используемой в вычислительной технике в качестве оперативной и видеопамяти. Пришла на смену памяти DDR SDRAM
Как и DDR SDRAM, DDR2 SDRAM использует передачу данных по обоим срезам тактового сигнала, за счёт чего при такой же частоте шины памяти, как и в обычной SDRAM, можно фактически удвоить скорость передачи данных (например, при работе DDR2 на частоте 100 МГц эквивалентная эффективная частота для SDRAM получается 200 МГц). Основное отличие DDR2 от DDR — вдвое большая частота работы шины, по которой данные передаются в буфер микросхемы памяти. При этом, чтобы обеспечить необходимый поток данных, передача на шину осуществляется из четырёх мест одновременно. Итоговые задержки оказываются выше, чем для DDR. Внешнее отличие модулей памяти DDR2 от DDR — 240 контактов (по 120 с каждой стороны).
DDR2 не является обратно совместимой с DDR, поэтому ключ на модулях DDR2 расположен в другом месте по сравнению с DDR и вставить модуль DDR2 в разъём DDR, не повредив последний (или первый), невозможно.
Существуют переходники для установки модулей DDR2 в слоты DDR[1], но их можно рассматривать скорее как технологический курьез. Дело в том, что для функционирования такого переходника необходим контроллер памяти, обладающий способностью работать как с памятью типа DDR, так и DDR2 — например, Intel 915 Express
2 питання. Основні компоненти комп'ютерних систем
У сучасному світі вже неможливо знайти сфери життєдіяльності, де б не були використані комп'ютери.
Розглянемо типові компоненти комп'ютерних систем, які використовуються як на підприємствах, так і в побуті.
Головним компонентом таких систем звичайно ж є самі комп'ютери. Важко вже перерахувати всі типи устаткування, які можна віднести до їх переліку.
Це і стаціонарні чи настільні ПК, різноманітні сервери, ноут- та нетбуки, планшетні і тощо. У випадку підприємств, а останнім часом і в побуті, комп'ютери об'єднують в мережі, для їх взаємодії між собою. Для того, щоб пов'язати їх між собою використовують найрізноманітніші технології. Найпростіший – зв'язок комп'ютерів по мідних кабелях з допомогою хабів або комутаторів. Останнім часом в якості таких кабелів використовується «вита пара», яка забезпечує передачу даних між окремими пристроями до 1 Гб / с, хоча є розробки та з більш високими швидкостями.
Отже для побудови таких систем нам потрібні безпосередньо лінії зв'язку. Крім перерахованих вище використовуються також оптоволоконні лінії. Для їх застосування потрібно відповідне перетворювальне обладнання або оптичні конвертори.
Ще одним із способів зв'язку окремих комп'ютерів є бездротовий зв'язок. До них відносяться технологи Bluetooth, Wi-Fi, Wi-Max. У кожної з цих технологій є свої плюси і мінуси. Bluetooth володіє невеликою відстанню і швидкістю передачі даних, тому безпосередньо для зв'язку ПК використовується рідко. Технології Wi-Fi і Wi-Max володіють набагато більшими швидкостями передачі даних і відстанями, на яких вони можуть використовуватися.
Так само на підприємствах використовуються окремі сервери, яку призначені для загального доступу окремих користувачів. На такого типу обладнання часто встановлюються бази даних підприємств, різноманітні сервіси, наприклад проксі-сервери, веб-сайти, поштові сервери і багато різного.
Ну і звичайно все це обладнання не буде працювати без відповідного програмного забезпечення (ПЗ). Саме воно і покликане вирішувати ті завдання, які ставляться перед комп’ютерними системами.
Перелічимо основні компоненти:
Типи систем
Класифікувати PC можна по декількох різних категоріях. Краще класифікувати PC двома способами — по типу програмного забезпечення, яке вони можуть виконувати, і по типу головної шини системної плати комп'ютера, тобто по типу шини процесора і її розрядності. Оскільки в дисципліні увага концентрується головним чином на апаратних засобах, розглянемо спочатку саме таку класифікацію.
Процесор прочитує дані, що поступають через зовнішню сполучну шину даних процесора, яка безпосередньо сполучена з головною шиною на системній плати. Шина даних процесора (або головна шина) також іноді називається локальною шиною, оскільки вона локальна для процесора, який сполучений безпосередньо з нею. Будь-які інші пристрої, сполучені з головною шиною, по суті, можуть використовуватися так, як при безпосередньому з'єднанні з процесором. Якщо процесор має 32-розрядну шину даних, то головна шина процесора на системній платі також повинна бути 32-розрядною. Це означає, що система може пересилати в процесор або з процесора за один цикл 32 розряди (біти) даних. У процесорів різних типів розрядність шини даних різна, причому розрядність головної шини процесора на системній платі повинна співпадати з розрядністю встановлюваних процесорів. У табл. 1.1 перераховані всі процесори, що випускаються Intel, і вказана розрядність їх шини даних.
розрядність процесорів, слід звернути увагу на той факт, що, хоча всі процесори Pentium мають 64-розрядну шину даних, розрядність їх внутрішніх регістрів складає тільки 32 біт і вони виконують 32-розрядні команди. Таким чином, в контексті програмного забезпечення всі чипи від 386 до Pentium TTT мають 32-розрядні регістри і виконують 32-розрядні інструкції. Проте, з погляду інженера-електронщика або фізика, розрядність шини даних цих процесорів, що працюють з 32-розрядним програмним забезпеченням, рівна 16 (386SX), 32 (386DX, 486) і 64 (Pentium) розрядам. Розрядність шини даних — головний чинник при проектуванні системної плати і систем пам'яті, оскільки вона визначає, скільки бітів передається в чип і з чипа за один цикл.
Процесор Itanium (раніше Merced) містить нову 64-розрядну систему команд (IA-64), але як і раніше може виконувати всі 32-розрядні команди, властиві звичним процессорам— від 386 до Pentium 4.
З табл. 1.1 витікає, що абсолютно всі процесори Pentium, починаючи від оригінального Pentium, Pentium MMX, Pentium Pro і закінчуючи Pentium II/III/IV, мають 64-розрядну шину даних.
На основі апаратних засобів можна виділити наступні категорії систем:
8-розрядні;
16-розрядні;
32-розрядні;
64-розрядні.
З погляду розробника, якщо не брати до уваги розрядність шини, архітектура всіх систем — від 16- і до 64-розрядних — в основі своїй практично не змінювалася. Старіші 8-розрядні системи істотно відрізняються. Можна виділити два основні типи систем, або два класи апаратних засобів:
8-розрядні системи (клас PC/XT);
16/32/64-разрядные систем (клас AT).
Тут PC — це абревіатура, утворена від personal computer (персональний комп'ютер), XT— eXTended PC (розширений PC), а AT— advanced technology PC (вдосконалена технологія PC). Терміни PC, XT, і AT узяті з назв первинних систем IBM. Комп'ютер XT — це практично той же комп'ютер PC, але в ньому на додачу до дисковода для гнучких дисків, який використовувався в базисному комп'ютері PC для зберігання інформації, встановлений жорсткий диск. У цих комп'ютерах використовувалися 8-розрядні процесори 8088 і 8-розрядна шина ISA (Industry Standard Architecture — архітектура промислового стандарту) для розширення системи. Шина — ім'я, дане роз'ємам розширення, в які можна встановити додаткову плату. Шина ISA називається 8-розрядною тому, що в системах класу PC/XT через неї можна відправляти або одержувати тільки 8 біт даних за один цикл. Дані в 8-розрядній шині відправляються одночасно по восьми паралельних проводах.
Комп'ютери, в яких розрядність шини рівну 16 або більше, називаються комп'ютерами класу AT, причому слово advancedвказує, що їх стандарти вдосконалені в порівнянні з базисним проектом, і ці удосконалення вперше були здійснені в комп'ютері IBM AT. AT — позначення, що застосовувалося IBM для комп'ютерів, в яких використовувалися вдосконалені роз'єми розширення і процесори (спочатку 16-, а пізніше 32- і 64-розрядні). У комп'ютер класу AT можна встановити будь-який процесор, сумісний з Intel 286 або старшою моделлю (включаючи 386, 486, Pentium, Pentium Pro і Pentium II), причому розрядність системної шини повинна бути рівна 16 або більше. При проектуванні систем найважливішим чинником є архітектура системної шини разом з базисною архітектурою пам'яті, реалізацією запитів переривання (Interrupt ReQuest — IRQ), прямого доступу до пам'яті (Direct Memory Access — DMA) і розподілом адрес портів вводу-виводу. Способи розподілу і функціонування цих ресурсів у всіх комп'ютерів класу AT схожі.
У перших комп'ютерах AT використовувався 16-розрядний варіант шини ISA, який розширив можливості первинної 8-розрядної шини, що застосовувалася в комп'ютерах класу PC/XT. З часом для комп'ютерів AT було розроблено декілька версій системної шини і роз'ємів розширення.
Комп'ютер з будь-якою із згаданих системних шин за визначенням відноситься до класу AT, незалежно від того, встановлений в ньому процесор Intel або сумісний з ним процесор. Проте комп'ютери AT з процесором 386 і вище володіють можливостями, яких немає в комп'ютерах AT першого покоління з процесором 286 (маються на увазі можливості адресації пам'яті, її перерозподілу і організації 32- і 64-розрядного доступу до даних). Більшість комп'ютерів з процесором 386DX і вище мають 32-розрядну шину і повною мірою використовують всі її можливості.
37 питання
Многофункциональное устройство (МФУ), — копировальный аппарат с дополнительными функциями принтера, сканера, факсимильного устройства. Дополнительные функции могут присутствовать в стандартной комплектации устройства или же добавляться к базовому устройству опционально
Различают МФУ:
Экономия офисного или домашнего пространства.
Небольшая цена. МФУ, объединяющий в себе функции копира, принтера, сканера и факса, стоит намного дешевле, чем все эти устройства, приобретенные отдельно.
Объединение принтера и сканера в одном блоке позволяет копировать как на копире, даже при выключенном компьютере. Зачастую можно сделать несколько экземпляров за один проход сканирующей линейки.
Удобство обслуживания и унификация расходных материалов и ресурсных блоков.
Меньшая себестоимость копии — например, стоимость отпечатка сделанной с помощью МФУ копир-принтер-факс, значительно ниже, чем стоимость той же копии, сделанной с помощью специального факсимильного аппарата.
Возможность двухсторонней печати или копирования, сканирования, сетевого подключения (в некоторых моделях)
4 питання История развития микропроцессов
История создания первого в мире микропроцессора достаточно поучительна. Летом 1969 г. японская компания “Busicom”, разрабатывавшая новое семейство калькуляторов, обратилась за помощью в фирму “Intel”. К тому времени “Intel” просуществовала всего около года, но уже проявила себя созданием самой емкой на тот момент микросхемы памяти. Фирме “Busicom” как раз и требовалось изготовить микросхемы, содержащие несколько тысяч транзисторов. Для реализации совместного проекта был привлечен инженер фирмы “Intel” М.Хофф. Он познакомился с разработками “Busicom” и предложил альтернативную идею: вместо 12 сложных специализированных микросхем создать одну программируемую универсальную – микропроцессор. Проект Хоффа победил и фирма “Intel” получила контракт на производство первого в мире микропроцессора.
Практическая реализация идеи оказалась непростым делом. В начале 1970 г. к работе подключился Ф.Фаджин, который за 9 месяцев довел процессор от описания до кристалла (позднее Ф.Фаджин основал фирму “Zilog”, создавшую замечательный 8-разрядный процессор Z80, который успешно работал во многих домашних компьютерах). 15 ноября 1971 г. “Intel 4004” – так назвали процессор – был представлен общественности.
Поскольку для хранения одной цифры калькулятору требуется 4 бита (именно столько необходимо для изображения десятичных цифр “8” и “9”), “Intel 4004” был четырехразрядным процессором. Следующий микропроцессор предназначался для установки в терминал и должен был обрабатывать символьную информацию. Поскольку каждый символ кодируется одним байтом, следующая модель “Intel 8008” стала 8-разрядной; она появилась в апреле 1982 г. По-прежнему этот процессор был заменой “аппаратной логики”, но отдельные энтузиасты уже пытались собрать на нем компьютер. Результаты были скорее демонстрационными, нежели полезными, но микрокомпьютерная революция уже началась.
А в апреле 1974 г. компания “Intel” совершила новый качественный скачок: ее изделие с маркой “Intel 8080” стало первым в мире процессором, походившим на “настоящую” вычислительную машину. Отметим любопытную деталь: хотя процессор. и обрабатывал 8-разрядные данные, но адрес ОЗУ был двухбайтовым! Таким образом, 8080 мог иметь до 64 килобайт памяти, что по тем временам казалось программистам недостижимым пределом.
Дальнейшее развитие событий происходило прямо-таки с фантастической скоростью, даже если сравнивать с темпами динамично развивающейся вычислительной техники. За десятилетие был пройден путь от изобретения 4-разрядного МП до достаточно сложной 32-разрядной архитектуры. Было ликвидировано отставание микропроцессорной техники от обычных ЭВМ и началось интенсивное вытеснение последних (все ЭВМ четвертого поколения собраны на базе того или иного микропроцессора!). Для иллюстрации укажем, что первый МП 4004 содержал 2200 транзисторов, МП 8080 – 4800, МП “Intel 80486” – около 1,2 миллиона, а современный “Pentium” – около 3 миллионов!
Архитектура процессора
Архитектура процессора — количественная составляющая компонентов микроархитектуры вычислительной машины (процессора компьютера) (например, регистр флагов или регистры процессора), рассматриваемая IT-специалистами в аспекте прикладной деятельности.
К основным параметрам относятся:
32 питання
Радиотелефон
Радиотелефон — общее название средств передачи речевого сигнала через радиосвязь. В быту радиотелефоном называют телефонный аппарат с беспроводной связью трубки с базой.
Могут использовать:
Амплиту́дная модуляция — вид модуляции, при которой изменяемым параметром несущего сигнала является его амплитуда
Частотная модуляция (ЧМ) — вид аналоговой модуляции, при котором информационный сигнал управляет частотой несущего колебания. По сравнению с амплитудной модуляцией здесь амплитуда остаётся постоянной.
Однополосная модуляция (Амплитудная модуляция с одной боковой полосой) (ОМ, англ. Single-sideband modulation, SSB) — разновидность амплитудной модуляции (AM), широко применяемая в аппаратуре каналообразования для эффективного использования спектра канала и мощности передающей радиоаппаратуры. Однополосная амплитудная модуляция была изобретена в 1915 году Джоном Реншоу Карсоном
мини-АТС
Офисная АТС, учрежденческая АТС (УАТС), мини-АТС — автоматическая телефонная станция, предназначенная для использования внутри организации. От АТС, использующихся оператором связи, в первую очередь отличается ориентированностью на малое количество обслуживаемых номеров (обычно меньше ста-двухсот), разделением телефонной сети на «внутреннюю» и «внешнюю». В зависимости от типа может принимать от телефонных операторов цифровой поток, аналоговые линии или через сети пакетной передачи данных (IP-телефония). Абонентские устройства — обычно аналоговые телефоны, цифровые или IP-телефоны. Использование УАТС позволяет отказаться от подключения каждого абонентского устройства (телефонного аппарата, модема, факса) организации к телефонной сети общего пользования, что привело бы к выделению каждому абонентскому устройству отдельной линии (обычно оплачиваемой помесячно), и все «внутренние» вызовы проходили бы через АТС оператора связи.
Оборудование УАТС обычно устанавливается в помещении организации и коммутирует вызовы между внутренними абонентскими линиями. Дополнительно, для внешних входящих и исходящих вызовов обычно доступно ограниченное количество соединительных линий (транков) к телефонной сети общего пользования. Организации, располагающиеся в нескольких зданиях, могут использовать соединительные линии для соединения собственных УАТС. Соединительные линии, как правило, являются аналоговыми (СО) или цифровыми (Е1, BRI). Последние, в отличие от аналоговых, способны обрабатывать более чем одно соединение и принимать вызовы на несколько городских номеров — DID.
Факси́мильные аппараты
Факсимильные аппараты предназначены для передачи текстовых или графических документов по телефонной линии. Несмотря на появление огромных возможностей в этой области, которые привнес в нашу жизнь Интернет, использование факсов по-прежнему весьма востребовано. В первую очередь, факсимильные аппараты различаются по способу печати: на термобумаге, с использованием принципа термопереноса и с использованием лазерной печати.
Аппараты, использующие печать на термобумаге, максимально дешевы как при приобретении, так и в процессе эксплуатации (очень дешевые расходные материалы). Особенно удобны факсимильные аппараты такого класса с интегрированной беспроводной трубкой. Основные недостатки – низкое качество печати, невозможность долгого хранения напечатанного документа и неудобство его использования (рулончик бумаги).
Аппараты, использующие печать по принципу термопереноса, относительно дешевы при приобретении, но достаточно дороги в процессе эксплуатации (достаточно дорогие расходные материалы). Целесообразны для использования дома или в небольшом офисе в тех случаях, когда количество принимаемых страниц мало (не более 5 в день). Особенно удобны факсимильные аппараты такого класса с интегрированной беспроводной трубкой. Основные недостатки – невысокие качество и скорость печати, малый ресурс картриджа и его высокая стоимость.
Аппараты, использующие лазерную печать, относительно дороги при приобретении, но не дороги в эксплуатации (стоимость расходных материалов относительно не высока, а ресурс достаточно велик). Целесообразны для использования в тех случаях, когда количество принимаемых страниц в день составляет более 5. Дополнительные достоинства – высокие качество и скорость печати. Особенно удобен факсимильный аппарат такого класса с интегрированной беспроводной трубкой.
№30 Цифрова камера
Цифрова́ ка́мера, або цифрови́й апара́т — пристрій, що використовується для зйомки відео та створення фото-знімків або ж обох, в якому світлочутливим матеріалом є матриця або кілька матриць, що складаються з окремих пікселів, сигнал з яких представляється, обробляється і зберігається в самому апараті в цифровому вигляді. Це найпоширеніший пристрій при створенні цифрових фотознімків. Більшість камер 21го сторіччя є цифровими.
Цифрові відеокамери
Незважаючи на функціональну схожість, цифрові відеопристрої найрізноманітнішого призначення, такі як камери відеоспостереження і веб-камери, фотоапаратами зазвичай не називаються, якщо не дозволяють зберегти знімки в самому пристрої або на вставленому в пристрій носієві інформації.
Поєднання фото та відео у цифрових камерах
У низці випадків сучасна відеозаписувальна апаратура має функції отримання статичних знімків, а значна частина пристроїв, званих цифровими фотокамерами, має функцію здійснення запису відеозображення та звуку і виводити відеосигнал у телевізійному форматі. Тому кордон між відео- і фотообладнанням в цифрову добу в достатній мірі умовний і визначається швидше тим, які завдання ставить оператор, ніж тим, яка функціональна «начинка» камери.
Цифрові фотокамери
Цифрові фотокамери можна поділити на декілька класів:
Фотокамери із вбудованою оптикою:
Компактні («Компактна мильниця» традиційних розмірів). Характеризуються малими розмірами і вагою. Малий фізичний розмір матриці означає низьку чутливість або високий рівень шумів. Також цей тип камер зазвичай відрізняється відсутністю чи недостатньою гнучкістю ручних налаштувань експозиції.
Компактні фотокамери з незмінними фікс-фокальними об'єктивами: Fujifilm FinePix X100, Sigma DP1. В основному, за винятком незмінної оптики, мають характеристики беззеркальних фотокамер.
Надкомпактні, мініатюрні. Відрізняються не тільки розмірами, але часто і відсутністю видошукача та екрану.
Вбудовані в інші пристрої. Відрізняються відсутністю власних засобів керування.
Псевдодзеркальна - зовнішнім виглядом нагадують дзеркальну камеру, а також, як правило, крім цифрового дисплея, оснащені електронним видошукачем. Зображення у видошукачі такого апарату формується на окремому цифровому екрані, або на основному екрані, який здатен повертатися. Як правило, мають різьблення на об'єктиві для приєднання насадок і світлофільтрів (приклад - Konica Minolta серія моделей Z).
Напівдзеркальна - камери, в яких є наведення по матовому склу через знімальний об'єктив, проте немає можливості змінювати об'єктив. У таких апаратах оптична схема містить світлороздільну призму, яка спрямовує від 10 до 50% світлового потоку на матове скло, а інше передається на матрицю. (Приклади - Olympus E-10, E-20)
Фотокамери зі змінною оптикою:
цифрові дзеркальні фотокамери,
цифрові фотокамери далекомірні,
цифрові фотокамери бездзеркальні.
Носії інформації[ред. • ред. код]
Витягання CompactFlash з камери Canon Powershot A95
Практично всі цифрові камери використовують флеш-пам'ять, але є також фотокамери, де використовуються оптичні диски або дискети як носії інформації. В низці цифрових камер є невеликий об'єм вбудованої флеш-пам'яті, якої вистачає для 2-30 знімків або ж декількох хвилин відео. Найпоширеніші на сьогоднішній день (2011) формати:
CF (Compact Flash).
SD (Secure Digital).
MMC (Multimedia Card )
MS (Memory Stick) фірми Sony
XD (xD-Picture Card)
Застарілі носії інформації:
SM (SmartMedia)
MD (Microdrive)
Обсяг флеш-карт зазвичай варіюється від 512 МБ до 64 ГБ, але постійно з'являються флеш-карти з все більшим об'ємом і тому 64 ГБ не є лімітом.
№35 Плотери. Типи плотерів. Принцип роботи плотерів.
Що таке плоттер
Плоттером називається широкоформатне пристрій, який призначається для друку на папері широкоформатних зображень, прикладами яких можуть бути графіки або креслення. Інакше цей пристрій називається графопостроителем.
Інструкція
Принцип роботи плотерів і струминних принтерів однаковий. Для нанесення зображення використовується спеціальний пише блок, який називається пером. Широкоформатні принтери також називають плоттерами, проте це не зовсім вірно.
Класифікація плотерів здійснюється за наступними параметрами:
- Спосіб формування креслення: растрові, з довільним скануванням;
- Тип креслярської головки: фотопостроітелі, пір’яні, з фрезерної головкою, з скрайбірующей головкою;
- Спосіб переміщення носія: барабанні, планшетні, змішані.
Виділяють такі типи плотерів:
- Планшетні і рулонні;
- Струменеві, пір’яні і електростатичні;
- Растрові і векторні.
Планшетні плотери відрізняються тим, що носій в них закріплений нерухомим чином. Закріплення може здійснюватися на електростатичної, вакуумної, механічної основах. Для використання в планшетних плоттерах може застосовуватися звичайний папір. Її розмір обмежується лише розмірами самого пристрою.
Плотери з переміщається носієм поділяються на три категорії: барабанні, фрикційні і рулонні. У барабанних графобудівниках для закріплення носій використовується спеціальний обертовий барабан. Фрикційні плотери для пересування носія використовують ролики. За рахунок цього такі графобудівники істотно менше барабанних. Рулонні носії схожі з фрикційними, але в них застосовується спеціальний носій.
Принцип роботи електростатичних плотерів полягає в наступному. Під електростатичної головкою здійснюється переміщення діелектричної паперу. На головках розташовані голки з негативним напругою. За рахунок цього відбувається заряджання паперу, після чого здійснюється розпорошення тонера, який заряджений позитивно. У результаті негативний заряд притягує позитивно заряджені частинки тонера.
До основних характеристик плотерів відносяться формат креслення, швидкість креслення, точність і дозвіл.
34 питання ПРИНТЕРЫ
|
Персональный компьютер представляет собой вполне самостоятельное устройство, в котором есть все необходимое для автономной жизни. Однако ЖИЗНЬ компьютера была бы неполноценной без такого простого с виду устройства, как принтер. Принтер необходим для изготовления бумажных копий документов, подготовленных на компьютере. На заре вычислительной техники принтеры использовались как основное устройство вывода информации (мониторы в то время были еще несовершенны и мало распространены). Сейчас принтер можно увидеть в каждом офисе, у многих домашних пользователей имеется струйный принтер для печати фотографий и открыток, в кассах И банках на матричных принтерах печатаются билеты, документы и т. д.
|
Виды принтеров
Матричные принтеры. Данный вид принтеров является основоположником в этой сфере. На сегодняшний день они почти нигде не используются, потому что имеют низкую скорость печати, не могут печатать в цвете и издают сильный шум. Но достоинством этих принтеров является тот факт, что расходные материалы на них самые дешевые. Поэтому встретить матричные принтеры можно и сейчас - в почтовых отделениях, железнодорожных или авиакассах.
Матричные принтеры правильней называть матрично-ударными принтерами, поскольку изображение на носители подобные печатные устройства формируют посредством удара печатающего элемента через красящую ленту.
Скорость печати матричных принтеров измеряется в количестве символов в секунду.
Печатающим элементом в матрице матрично-ударного принтера выступает печатающая головка, которая состоит из набора игл, которые приводятся в действие посредством электромагнита.
Данный набор игл в матрице крепится к каретке, которая и производит движение вдоль листа. К каретке подведен шлейф, посредством которого к иглам поступают сигналы.
Таким образом, печатающая головка двигается вдоль листа, а иголки в нужный момент времени ударяют по ленте, оставляя на носителе точки и формируя изображение из них.
Вообще, принцип передвижения каретки вдоль листа, принцип подачи бумаги и все остальные элементы матричного принтера, за исключением печатающей головки практически идентичны аналогичным принципам печатающей машинки. Цветная печать. Существует несколько моделей цветных матричных принтеров. Но, качество печати 24-игольчатым принтером с применением разноцветной ленты намного хуже, чем качество печати на струйном принтере.
.
Лазерные принтеры. Лазерные принтеры лучше всего подходят для больших объемов печати. Хоть они и дороги сами по себе, зато экономны в расходных материалах и имеют высокую скорость печати. Наиболее выгодно использовать их в офисах, например в бюро переводов и других, где требуются большие объемы распечатки. Вскоре они оправдают свою стоимость.
Светодиодный принтер (англ. Light emitting diode printer, LED printer) — один из видов принтеров, являющий собой параллельную ветвь развития технологии лазерной печати. Как и лазерный, светодиодный принтер предназначен для переноса текстового или графического изображения с цифрового носителя на бумагу. Скорость светодиодных аппаратов примерно равна скорости лазерных, но у этих двух технологий есть и принципиальные отличия.
Принципиальное отличие светодиодного принтера от лазерного заключается в механизме освещения светочувствительного вала. В случае лазерной технологии это делается одним источником света (лазером), который с помощью сканирующей системы призм и зеркал пробегает по всей поверхности вала. В светодиодных же принтерах вместо лазера используется светодиодная линейка, расположенная вдоль всей поверхности вала. Количество светодиодов в линейке составляет от 2,5 до 10 тыс. штук, в зависимости от разрешения принтера.
Принцип работы светодиодных принтеров во многом схож с принципом работы лазерных. Работа принтера основана на принципе сухого электростатического переноса — источник света освещает поверхность светочувствительного вала, воздействие света вызывает изменение заряда в освещенных частях барабана, за счет чего к ним примагничивается порошкообразный тонер. Методы переноса тонера на барабан, на бумагу, и закрепления его в печке, идентичны аналогичным методам применяющимся в лазерной печати — вал прокатывается по бумаге, перенося на неё тонер, после чего бумага передается в устройство термического закрепления (печку), где за счет высокой температуры и давления тонер закрепляется на бумаге.
19 питання Принцип работы и устройство USB-флешки
Рассмотрим принцип работы и устройство USB-флешки, а также особенности USB-флэш-накопителя перед другими запоминающими устройствами. C появление USB-флэшки произошел некий переворот в ПЗУ устройствах и большое количество людей по всему миру оценило удобство транспортировки данных в компактном и емком флэш-накопителе, который к тому же устойчив к воздействиям окружающей среды.
USB-Flash Drive (флешка, флэшка) - устройство для накопления и хранения информации. Переданные устройству данные располагаются и хранятся во флэш-памяти. Для получения информации usb - флешку необходимо подключить к телевизору (Smart), компьютеру, планшету или любому другому считывающему устройству.
К основным недостаткам USB флэш-накопителя можно отнести ограниченный цикл записи/стирания, но хранящееся в устройстве можно считать бесконечное количество раз. Цикл перезаписи современными стандартами на сегодняшний день ограничен от 10000 и до 100000 раз
На что нужно обратить внимание при выборе USB-флэш-накопителя.
- Производитель (компания).
Чтобы свести к минимуму преждевременный выход из строя USB-флэш-накопителя , делайте свой выбор в пользу зарекомендовавших себя компаний, которые работаю на рынке не один год. Например, это могут быть такие компании как: Kingston, PQI, Transcend, Corsair, Apacer...
- Тип памяти.
Так же при выборе usb-флэш-накопителя обратите внимание на каком типе памяти она построена. Хорошо если в ней установлена флэш-память типа NAND, потому что именно этот тип памяти может может выполнить около 100000 циклов записи/стирания информации.
В основе USB флэш-накопителя находиться флэш-память типа NAND и небольшой микроконтроллер со встроенным ROM или RAM. Флэш-память (Flash Memory) относится к классу EEPROM (Electrically Erasable Programmable Read-Only Memory) - электрически стираемое перепрограммируемое запоминающее устройство ПЗУ или ЭСППЗУ.
Основное достоинство этого устройства в том, что оно энергонезависимо, а значит ему не нужно электричество для хранения данных. Стоит сказать, что основная особенность EEPROM в том, что хранящуюся информацию в устройстве (mini SD, MMC, SD, USB-флешка...) можно считать бесконечное количество раз, а вот количество записи к сожалению ограничено.
Как правило, на упаковке указывают и то и другое. Но и не редки случай, когда указывают только число циклов или тип памяти.
- Тип ячеек памяти.
В рядовых флэшках (USB-Flash-Drive) используют два типа ячеек памяти MLC и SLC. Как правило более дешевые модели USB флэш-накопителей комплектуют MLC (Multi-level cell - многоуровневые ячейки памяти) ячейками, которые могут выдержать около 10 тысяч циклов. Ну и как вы уже догадались SLC (Single-level cell - одноуровневые ячейки памяти) ячейками комплектуют более дорогие модели, которые выдерживают до 100000, а то и более циклов записи/стирания.
USB-накопителя лежит флэш-память типа NAND или NOR. В свою очередь флэш-память содержит в себе кристалл кремния на котором размещены полевые транзисторы с плавающими и управляющими изолированными затворами. Стоит сказать, что полевые транзисторы имеют сток и исток. Так вот плавающий затвор транзистора способен удерживать заряд (электроны).
Во время записи данных на управляющий затвор подается положительное напряжение и некоторая часть электронов направляется (двигается) от стока к истоку, отклоняясь к плавающему затвору. Часть электронов преодолевает тонкий слой изолятора и проникают в плавающий затвор, где и остаются на продолжительный срок хранения. Время хранения информации измеряется годами, но так или иначе оно ограничено.
Описание компонентов и симптомов не стабильной работы USB Flash накопителя.
PCB - это многослойная печатная плата, которая служит основой для всех размещенных (распаянных) деталей электроники. Имеет следующие типичные неисправности: некачественно выполненный монтаж деталей электроники при деформации (изгибы, удары) платы приводит к внутренним разрывам около проводников и нестабильной работе usb-флэш накопителя.
USB разъем - предназначен для подключения флэш-накопителя к устройствам чтения. При некачественном монтаже разъем отрывается от дорожек и в месте пайки. Не так давно я сталкивался с данным явлением.
Микроконтроллер - микросхема, в обязанности которой входит управление памятью типа NAND и передача информации. Содержит в себе данные о производителе и типе памяти, а также хранит в себе необходимую служебную информацию для правильного функционирования флэш-накопителя. По вине контроллера чаще всего происходит выход из строя флэш-накопителя.
Симптомы характеризующие его выход из строя: флэш-накопитель определяется как "неизвестное устройство", показывает не правильный размер (объем) накопителя или просит вставить чистый диск в устройство чтения. Причиной выхода из строя контроллера (сгорает) - служит некачественное питание, плохая работа стабилизатора и неправильное извлечение флэш-накопителя.
Микросхема памяти типа NAND - это энергонезависимая память, которая отвечает за хранение информации. По истечении N-го количества времени, при сбое или повреждении в памяти могут образоваться поврежденные блоки (бэд блоки). Возможны и другие причины появления испорченных блоков, в которые больше не представляется возможным записывать/считывать информацию. Устранить такую неисправность можно с помощью узкоспециализированных программ, что в конечном итоге уменьшит объем памяти, но восстановит работоспособность.
Кварцевый резонатор - используется для построения опорной частоты, которая необходима для функционирования логики контроллера и флэш-памяти. При выходе из строя, USB флэш-накопитель определяется как "неизвестное устройство" или не определяется вовсе (не видит считывающее устройство).
Преимущества USB-флешек
Недостатки USB-флешек
29 питання
Сканер — це пристрій введення, за допомогою якого будь-яка графічна інформація (фотографії, текст та малюнки), перетворюється у електронний варіант, який можливо зберегти у вигляді файлів різних типів, а саме як зображення (JPEG, TIF) та документ (PDF, DOC, DOCS) та інші.
Процес зчитування інформації сканером називається скануванням.
Типи сканерів
Розрізняють сканери двох типів:
1) Ручний — дозволяє зчитувати зображення вибірково і являє собою пристрій, який працює завдяки пересуванню людиною зображення (300 до 800 крапок на дюйм). Наприклад, це сканер штрих-кодів, з яким кожен із нас зустрічався не раз у супермаркетах та інших багатьох магазинах;
2) Настільний.
Ручні сканери – звичайні чи самодвижующиеся – обробляють смуги документа шириною 10 див і цікаві, передусім на власників мобільних ПК. Вони повільні, мають низькі оптичні дозволу (зазвичай 100 точок на дюйм) і найчастіше сканують зображення з перекосом. Адже вони недорогі і компактны.
У листопротяжном сканері, як і факсимильном апараті, сторінки документа при зчитуванні пропускаються через спеціальну щілину з допомогою направляють роликів (останні найчастіше спричиняються до перекосу зображення при введення). Отже, сканери цього непридатні для введення даних безпосередньо з журналів чи книжок. У цілому нині можливості застосування листопротяжных сканерів обмежені, тому їхня частка на масовому ринку снижается.
Планшетні сканери дуже універсальні. Вони нагадують верхню частина копіювального апарату: оригінал – або паперовий документ, або плаский предмет – кладуть на спеціальне скло, під яким літає каретка з оптикою і аналого-цифровым перетворювачем (проте є «планшетники», у яких переміщається скло з оригіналом, а оптика і АПЦ залишаються нерухомими, ніж досягається вищу якість сканування). Зазвичай планшетный сканер зчитує оригінал, висвітлюючи його знизу, з позиції перетворювача. Щоб сканувати чітке зображення з плівки чи диапозитива, потрібно забезпечувати підсвічування оригіналів хіба що ззаду. І тому і є слайдовая приставка, що є лампу, яка переміщається одночасно зі що сканує кареткой і має певну колірну температуру.
Барабанні сканери, по світлочутливість, значно переважали споживчі планшетні устрою, застосовуються тільки у поліграфії, де потрібно високоякісне відтворення професійних фотознімків. Дозвіл таких сканерів зазвичай становить 8000-11000 точок на дюйм і більше. У барабанних сканерах оригінали розміщуються внутрішній чи зовнішньої (в залежність від моделі) боці прозорого циліндра, що називається барабаном. Чим більший барабан, тим більше коштів площа поверхні, на яку монтується оригінал, і, тим більше коштів максимальна область сканування. Після монтажу оригіналу барабан наводиться в рух. За один його оборот зчитується одна лінія пикселей, отже процес сканування дуже нагадує роботу токарно-винторезного верстата. Проходить через слайд (чи відбитий непрозорого оригіналу) вузький промінь світла, що створюється потужним лазером, з допомогою системи дзеркал потрапляє на ФЭУ (фотоэлектронный умножитель), де оцифровывается.
До основних рис сканеров
Оптичне і интерполированное разрешение
Оптичне дозвіл - вимірюється в точках на дюйм (dots per inch, dpi). Характеристика, показує, що більше дозвіл, тим більше коштів інформацію про оригіналі то, можливо введено в комп'ютер та піддане подальшому опрацюванні. Часто наводиться така характеристика, як “интерполированное разрешение”(интерполяционное дозвіл). Цінність цього показника сумнівна — це умовне дозвіл, куди програма сканера “береться дорахувати” відсутні точки. Цей параметр немає найменшого стосунку до механізму сканера і, якщо інтерполяція все-таки потрібна, то робити це за після сканування з допомогою хорошого графічного пакета.
Глибина кольору
Глибина кольору – це характеристика, що означає кількість квітів, яке здатний розпізнати сканер. Більшість комп'ютерних додатків, виключаючи професійні графічні пакети, такі як Photoshop, працюють з 24 битным поданням кольору (повне кількість квітів —16.77 млн. на точку). У сканерів ця характеристика, зазвичай, вище - 30 біт, і в найбільш якісних з планшетних сканерів, - 36 біт і більше. Звісно, може запитати - навіщо сканера розпізнати більше біт, що вона може передати в комп'ютер. Проте, в усіх отримані біти рівноцінні. У сканерах з ПЗЗ датчиками два верхніх біта теоретичної глибини кольору зазвичай є “шумовими” і несуть наявності точної інформації про кольорі. Найбільш очевидне слідство “шумових” бітов недостатньо безперервні, гладкі переходи між суміжними градаціями яскравості в оцифрованих зображеннях. Відповідно, у 36 битном сканері “шумові” біти можна зрушити досить далеко, й у кінцевому оцифрованному зображенні залишиться більше чистих тонів на канал цвета.
При виборі сканера слід звернути увагу на:
1. Тип матриці сканера (світлочутливого елементу, який приймає відбите від об’єкту сканування світло):
CCD матриця — передбачає наявність у сканері спеціального об’єктива і системи дзеркал, які мають дуже високу якість сканування і велику глибину різкості. При цьому сканери з такою матрицею є більш дорогими. Крім того, лампа такого сканера нагрівається досить довго, що зменшує швидкість сканування.
CIS матриця — оптика відсутня, а роль світлочутливого елемента відіграють спеціальні сенсорні датчики. Такі сканери мають порівняно меншу якість сканування, зате швидкість сканування у них більша. Разом з тим CIS сканери мають менші габарити і коштують дешевше.
2. Оптична роздільна здатність сканера (показує зі скількох точок на дюйм «знімається» зображення при скануванні, вказується вона по горизонталі і вертикалі).
Зрозуміло, що чим більше роздільна здатність, тим більш якісні зображення можна буде отримати зі сканера.
В принципі, для сканування тексту достатньо горизонтальної роздільної здатності 300 dpi. Можна порекомендувати вибирати домашній сканер з оптичної роздільною здатністю від 600х1200 dpi, а краще від 1200х1200 dpi.
3. Глибина кольору (цей показник вказує на те, скільки кольорових відтінків може розпізнати сканер і вимірюється в бітах):
Сучасні сканери мають глибину кольору від 24 до 48 біт.
24 біт – це розпізнавання близько 16 млн. кольорів, цього цілком достатньо для якісної передачі кольору.
Якщо чесно різниці між 24 і 48 біт людське око не помітить. Інша справа, що більшість сканерів зараз мають глибину кольору 48 біт.
4. Швидкість сканування
Чим менший час сканування – тим краще. Швидкий сканер допомагає значно заощадити час.
Але для домашнього застосування і невеликої кількості сторінок для сканування цілком підійде і не дуже швидкий сканер.
5. Тип підключення
Зараз майже у всіх випадках підключення сканера до комп’ютера проводитися через порти USB. Нові сканери можуть підключатися через спеціальний SCSI інтерфейс.
Принцип роботи сканера наступний: світло від джерела світла потрапляє на сканований об’єкт, відбиваючись від нього це світло, через оптичну систему, потрапляє на світлоприймальний елемент, а звідти на спеціальний перетворювач, який перетворює аналогову інформацію в цифрову. Після перетворення і обробки інформація через контролер передається на комп’ютер, де обробляється за допомогою спеціальних програм. Тобто основне призначення сканера – це перетворення друкованої чи іншої графічної інформації в графічні файли.
На думку багатьох дослідників, історія сканера починається в 1857 році, коли був винайдений апарат під назвою пантелограф. У 1902 році німецький фізик Артур Корн одержав патент на технологію фотоелектричного сканування, яка стала основою сучасних факсів та інших скануючих приладів.
В залежності від специфіки будови і цілей використання бувають різні види сканерів (планшетні, аркушопротяжні, ручні, барабанні, слайдові, планетарні) , але найбільше поширення одержали саме так звані планшетні сканери (в яких документ кладуть під кришку, а сканування здійснюється за допомогою рухомої каретки). Більшість сканерів, які використовуються для офісних і побутових цілей – саме планшетні, на них ми і сконцентруємо нашу увагу.
Принципи побудови сучасних інформаційних систем ( вопрос №3)
Сукупність взаємопов'язаних елементів, що утворюють єдине ціле і призначені для реалізації інформаційних процесів, називається інформаційною системою.
Інформаційна система має апаратну та програмну складові.
Апаратна складова — це комплекс технічних засобів, який включає пристрої опрацювання і зберігання даних, пристрої введення і виведення, засоби комунікацій.
Програмна складова — це комплекс програм, які забезпечують реалізацію інформаційних процесів пристроями інформаційної системи.
За рівнем автоматизації
інформаційні системи можна розподілити на такі три види:
За рівнем аналізу даних
інформаційні системи можна розподілити на такі три види:
Принципи функціонування сучасних комп’ютерів: