Поможем написать учебную работу
Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
ЛІНГВОСТИЛІСТИЧНИЙ ПОТЕНЦІАЛ ЛЕКСИКИ
МОВЛЕННЄВОЇ ДІЇ У ХУДОЖНЬОМУ ТЕКСТІ
(на матеріалі творів О.І. Купріна та В.В. Вересаєва)
Спеціальність 10.02.02 російська мова
Автореферат
дисертації на здобуття наукового ступеня
кандидата філологічних наук
Дніпропетровськ
Дисертацією є рукопис.
Робота виконана на кафедрі загального та російського мовознавства Дніпропетровського національного університету Міністерства освіти і науки України
Науковий керівник: доктор філологічних наук, професор
Пристайко Тамара Степанівна, професор
кафедри загального та російського мовознавства
Дніпропетровського національного університету
Офіційні опоненти: доктор філологічних наук, професор,
заслужений діяч науки та техніки України,
Отін Євген Степанович,
завідувач кафедри мовознавства та історії мови,
декан філологічного факультету
Донецького національного університету
кандидат філологічних наук, доцент
Гамалі Ольга Ігорівна,
доцент кафедри російської філології та
зарубіжної літератури Криворізького державного
педагогічного університету
Провідна установа: Кіровоградський державний педагогічний університет
імені Володимира Винниченка, кафедра загального та
російського мовознавства, Міністерство освіти і науки України
Захист відбудеться “2”жовтня 2002 р. о :00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 08.051.05 для захисту дисертацій на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук при Дніпропетровському національному університеті за адресою: 49025, м. Дніпропетровськ, пров. Науковий, 13, корпус 1, філологічний факультет, ауд. 804.
З дисертацією можна ознайомитись у науковій бібліотеці Дніпропетровського національного університету за адресою: 49025, м. Дніпропетровськ, пров. Науковий, 13.
Автореферат розісланий “_2_”_вересня_ 2002 року.
Вчений секретар
спеціалізованої вченої ради,
кандидат філологічних наук, доцент М. С. Ковальчук
ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ
Лексика із значенням мовлення, зокрема дієслова говоріння, є одним з найдавніших і найактивніших семантичних класів російської мови. Постійна увага вчених до дієслів даної групи значною мірою обумовлюється тим, що ці лексеми репрезентують найважливішу ділянку свідомої діяльності людини мовлення, від якої залежать всі інші різновиди людської діяльності.
З 60-70-х рр. минулого сторіччя відзначається активізація інтересу русистів до лексико-семантичної групи дієслів мовлення, що було пов'язано з початком послідовного вивчення дієслівних ЛСГ у системному аспекті. Системні характеристики дієслівної лексики зі значенням мовлення досліджуються насамперед у парадигматичному (В.П. Бахтіна, Л.М. Васильєв, І.М. Кобозєва, А.І. Кудрявцева, О.О. Мельникова, З.В. Нічман, Є.С. Отін, І.О. Сколотова, Г.В. Степанова та інші) і синтагматичному (С.М. Антонова, Т.П. Ломтєв, І.В. Ніколаєва, Н.Л. Туманова, О.П. Шарикова та інші) аспектах, дещо пізніше увагу вчених привертає функціональний аналіз цих одиниць.
Функціональний аспект вивчення дієслів говоріння здійснюється в дослідженнях реального функціонування їх у різноманітних стилях російської мови в порівняльному аспекті (Т.В. Кочеткова) або ж аналізу в межах одного мовного стилю, насамперед художнього. На сьогодні вже достатньо повно вивчені склад і семантична структура цього класу дієслів у художньому мовленні в цілому (Н.Г. Благова, Л.К. Жулинська, О.Г. Ковалевська, М.К. Милих та ін.), а також у художньому мовленні різних авторів (А.І. Кудрявцева, Л.Г. Бабенко, Н.С. Болотнова, Л.С. Вікулова, Н.С. Петруничева, Ж.С. Питиримова, Г.С. Пузін, Л.С. Теплякова та ін.).
Проте, незважаючи на численні роботи, ця лексична група залишається благодатним ґрунтом для проведення нових лінгвістичних і лінгвостилістичних досліджень.
Актуальність даного дисертаційного дослідження, присвяченого виявленню лінгвостилістичного потенціалу лексики мовленнєвої дії, що функціонує у творах О.І. Купріна та В.В. Вересаєва, зумовлюється насамперед майже повною відсутністю робіт, присвячених функціональному вивченню не тільки дієслів говоріння, але й контекстно сполучуваних з ними слів інших частин мови (іменників, прикметникових, прислівників), що виступають у функції обставинних поширювачів дієслів мовлення в художньому тексті й складають у сукупності з ними лексику мовленнєвої дії (ЛМД). Відсутні також дослідження, у яких зіставляються текстові реалізації семантичних і дієслівно-адвербіальних полів мовлення в плані виявлення особливостей ідіостилів двох письменників. І, нарешті, для обґрунтування актуальності дисертаційної роботи має значення той факт, що дослідження виконане переважно в руслі текстоцентричного підходу, що належить до недостатньо розроблених, але надзвичайно перспективних і багатообіцяючих у контексті актуальних проблем лінгвістики тексту.
Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тема дисертації відповідає профілю наукових досліджень кафедри загального та російського мовознавства Дніпропетровського національного університету й узгоджується з науковою темою кафедри “Актуальні проблеми загального, класичного і російського мовознавства”.
Мета дисертаційної роботи порівняльно-зіставне вивчення лексики мовленнєвої дії, що функціонує в художній прозі О.І. Купріна і В.В. Вересаєва. У звязку з цим передбачено розвязання таких завдань:
Об'єктом даного дослідження є лексика мовленнєвої дії, що функціонує в художній прозі О.І. Купріна і В.В. Вересаєва.
Предмет безпосереднього аналізу становить лексико-стилістична організація функціонально-семантичних і дієслівно-адвербіальних полів ЛМД, а також типи значеннєвих відношень, що характеризують мінімальні дієслівно-адвербіальні контексти із семантикою мовлення.
Матеріалом дослідження є дієслова і фраземи семантичної області verba dicendi в усій різноманітності їх уживання у творах О.І. Купріна та В.В. Вересаєва, а також обставинні поширювачі даних дієслів у складі мінімальних контекстів авторських ремарок у конструкціях з прямою мовою, що були вилучені методом суцільної вибірки з творів В. В. Вересаєва ( “Записки врача”, “На повороте”, “К жизни”) і О.І. Купріна (“Яма”, “Поединок”, “Молох”). У загальну картотеку проаналізованих слововживань увійшло понад 5000 контекстів з творів О.І. Купріна і понад 2300 з творів В.В. Вересаєва.
Методи дослідження мають комплексний характер, що обумовлено специфікою матеріалу, а також метою його вивчення. Основним є метод синхронного лінгвістичного опису, що включає емпіричні спостереження, зіставлення, узагальнення. Дослідження семантики дієслівних одиниць здійснювалося методом компонентного аналізу. У роботі широко застосовуються статистичний і класифікаційний методи, метод моделювання, методи контекстуально-стилістичного та зіставно-стилістичного аналізу.
Наукова новизна одержаних результатів визначається обраним напрямком і метою дослідження: вперше розроблено моделі функціонально-семантичного і дієслівно-адвербіального полів мовлення й досліджено їх текстові реалізації у прозі О.І. Купріна і В.В. Вересаєва у порівняльно-зіставному аспекті; виявлено семантичний потенціал ядерних дієслів говорить / сказать в аналізованих творах і здійснено функціонально-образний аналіз дієслів мовлення в межах мінімального дієслівно-адвербіального художнього контексту-ремарки.
Теоретичне значення роботи полягає в тому, що її результати сприятимуть подальшому опрацюванню загальних проблем лінгвостилістики й лінгвістики тексту. Методика опису лексики мовленнєвої дії за допомогою запропонованих моделей ФСП і ДАП може бути застосована при вивченні інших лексичних угруповань у функціональному і функціонально-порівняльному аспектах. Результати системно-функціонального аналізу текстових реалізацій ФСП і ДАП мовлення в прозі О.І. Купріна і В.В. Вересаєва уточнюють наявні знання про об'єкт опису, є подальшим кроком в опрацюванні адекватних засобів і прийомів опису функціонування слова у художньому контексті.
Практичне значення дисертаційної роботи визначається можливістю застосування її результатів при читанні вузівських курсів “Функціональна і практична стилістика”, “Лінгвістичний аналіз тексту”, “Сучасна російська мова”(розділ “Лексикологія”), опрацюванні спецкурсів із стилістики тексту, функціональної семантики; написанні навчальних і методичних посібників з лінгвостилістики; при викладанні російської мови студентам-іноземцям; написанні дипломних, магістерських і курсових робіт. Матеріали роботи можуть бути використані й у практиці комп'ютерного перекладу.
Апробація матеріалів роботи відбулася на Міжвузівській науковій конференції молодих учених та спеціалістів, що працюють у галузі дослідження російської мови “Актуальні проблеми тексту та його одиниць”(Харків, 2000), на VI Міжнародній конференції “Франція та Україна: науково-практичний досвід у контексті діалогу національних культур”(Дніпропетровськ, 2000), а також на звітних наукових конференціях Дніпропетровського національного університету (Дніпропетровськ, 2001, 2002).
Публікації. Результати роботи викладено у пяти публікаціях, які надруковано у провідних наукових фахових виданнях. Особистий внесок у статті, надрукованій у співавторстві, полягає у розробці ідеї стратифікації дієслів мовлення, що функціонують у творі О.І. Купріна “Поединок”; визначенні угруповань обставин, які поширюють дієслова говоріння, та виявленні функціонально-стилістичного навантаження ЛМД у художньому контексті.
Структура роботи. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаної літератури (268 найменувань) та джерел. Дисертаційна робота містить дві схеми і п'ять таблиць. Загальний обсяг сторінок.
ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ
У вступі обґрунтовується вибір теми, її актуальність, визначаються мета і завдання дослідження, окреслюються методи дослідження, його предмет та обєкт, визначається матеріал дослідження, наукова новизна, теоретичне й практичне значення результатів дисертаційної роботи.
У першому розділі “Лексика мовленнєвої дії як обєкт лінгвістичного дослідження”проаналізовано найважливіші теоретичні положення, накопичені сучасною русистикою в межах системно-семантичного й функціонального підходів до вивчення ЛМД, що послугували основою для подальшого моделювання ФСП й ДАП мовлення; визначено поняття лексики мовленнєвої дії, дієслів говоріння, семантичного поля й лексико-семантичної групи тощо; обґрунтовано методику лінгвостилістичного аналізу ЛМД на матеріалі художніх текстів.
Становлення й розвиток наукової думки про системність лексики, що є досягненням синхронної лінгвістики ХХ сторіччя, повязані перш за все з дослідженнями М.М. Покровського, О.О. Потебні, О.І. Смирницького, Л.В. Щерби. Подальше теоретичне обґрунтування поняття системності лексики здійснюється у роботах С.І. Ожегова, Б.О. Ларина, В.В. Виноградова, Ф.П. Філіна, Д.М. Шмельова, В.А. Звєгінцева, Г.А. Уфімцевої, Ю.Д. Апресяна, В.Г. Гака, Л.М. Васильова, Ю.М. Караулова, М.В. Нікітіна та багатьох інших.
Одним з основних постулатів системного підходу до словникового складу мови в сучасній лінгвістиці є уявлення про нього як про систему лексичних одиниць, що пов'язані одна з одною через приналежність до різноманітних класів, які, в свою чергу, вирізняються на основі спільності семантичних компонентів, наявних у лексичному значенні цих одиниць. Найпростішими одиницями лексико-семантичної системи, що розкривають системність слів в її різних вимірах, визнаються мінімальні двосторонні одиниці лексико-семантичні варіанти, що виникають внаслідок варіювання лексичного значення слова. Системний опис лексики на сучасному етапі найбільш плідно здійснюється за допомогою компонентного аналізу лексичного значення, який, за твердженням багатьох дослідників, є основним інструментом, що забезпечує виділення семантичних парадигм різних рівнів, передбачає прийняття за теоретичну “точку відліку”уявлення про польову структуру лексико-семантичної системи мови, яке, в свою чергу, генетично пов'язане з теорією семантичного поля.
Комплексними одиницями, в яких найбільш адекватно відбивається будова лексичної системи мови в її парадигматичному і синтагматичному вимірах, вважаються парадигматичні угруповання слів різного рівня: лексико-семантичні групи (ЛСГ), тематичні групи, семантичні парадигми, семантичні, асоціативні, поняттєві поля тощо. Терміни лексико-семантична група і семантичне поле, які використовуються в дисертаційному дослідженні, позначають парадигматичні угруповання, що перетинаються між собою, але водночас розрізняються за певними ознаками: СП співвідноситься з ЛСГ як загальне з окремим, включаючи в себе цілий ряд ЛСГ. СП відрізняється від ЛСГ також кількісною перевагою лексичних одиниць, які належать до різних частин мови. Найбільш гнучкою й адекватною в системі мови є функціональна інтерпретація семантичного поля, яка дозволяє подати структуру СП у вигляді послідовної залежності ієрархічно різнорівневих елементів: ядерної зони (в котрій знаходиться ім'я поля, його інваріантне значення), навколоядерної зони (спеціалізовані класи одиниць з більш складним значенням) та периферійної зони в їхньому взаємозвязку.
У російській мові дієслова мовлення становлять значний за кількістю й гетерогенний за складом відкритий клас слів, що функціонують як найменування мовленнєвого акту в усіх його різноманітних виявах. Визначення обсягу даного класу повязано з широким та вузьким розумінням того, які дієслова можна розглядати як дієслова мовлення, говоріння. У дослідженнях, орієнтованих на вузьке розуміння складу дієслів говоріння, звичайно розглядаються лише дієслова усного мовлення (І.П. Бондар, Л.П. Клименко, В.І. Кодухов, З.В. Нічман, В.К. Янцен та інші). Згідно з дослідженням Г.В. Степанової, для дієслів мовлення є вихідними три ознаки поняття мовлення: 1) звукова форма, 2) мовлення засіб спілкування, та 3) мовлення засіб інформації. Найбільш широко поле дієслів говоріння розглядає Л.М Васильєв, який на підставі наявності в семантичній структурі таких слів семи мовленнєвої дії відносить до цього поля й дієслова, що позначають письмове мовлення та процес читання.
Дієслова мовлення найчастіше описуються в термінах лексико-семантичних груп, що виділяються на різних підставах й розрізнюються за кількістю. Можливість існування різноманітних класифікацій дієслів мовлення значною мірою визначається й обумовлюється семантичними і функціональними властивостями слів цього класу.
У нашій роботі лексичний клас дієслів мовлення інтерпретується як семантичне поле, структура якого складається з ядра, приядерної й навколоядерної зони та периферії (див. схему).
Ядро СП мовлення становить інваріантне значення поля “володіти усним мовленням; виражати за допомогою усного мовлення будь-які думки з метою повідомлення їх кому-небудь”, яке виражається семантично простими одиницями говорить, сказать, произнести,2. Ці дієслова є ідентифікаторами, на підставі яких виділяються не тільки ЛСГ дієслів мовлення, але й одиниці з більш складною семантичною структурою і стилістичною характеристикою, що входять до складу цих ЛСГ. На схемі ядро умовно позначається центральним колом, друге коло окреслює приядерну зону, яка включає дієслова выговорить, проговорить, молвить, вымолвить, промолвить та інші, що за семантикою найбільш близькі до ядерних одиниць, але не відповідають деяким вимогам до останніх (стилістичній нейтральності, широкій вживаності тощо).
Навколоядерна зона (на схемі це коло А) утворюється за рахунок окремих значень ядерних дієслів, що виступають поряд з основним значенням поля як інваріантні значення конкретних ЛСГ дієслів мовлення і конкретизуються лексичними значеннями одиниць цих ЛСГ. На лексичному рівні навколоядерна зона виражена домінантами лексико-семантичних груп і нейтральними ЛСВ, що знаходяться з домінантами ЛСГ у відношеннях тотожності.
Периферію СП мовлення утворюють однолексемні (периферія-1 зони Б й В) і багатолексемні (периферія-2 зони б й в) одиниці, що в свою чергу складаються з двох прошарків: а) експресивні ЛСВ, які мають у своїй семантиці експліцитну сему мовлення (зони Б, б), і б) експресивні лексеми, що належать у своїх основних значеннях до інших СП і характеризуються наявністю актуалізованої (переносної, контекстуальної) семи мовлення (зони В, в).
Підґрунтям методики дослідження ЛМД у художньому тексті, що застосовується в даній роботі, є системно-функціональний аспект, який поєднує в собі риси системного і функціонального аналізу (Т. С. Пристайко). Відповідно до зазначеного підходу досліджуваними одиницями є одиниці визначеного рівня (у даному випадку лексико-номінативного), а середовищем текст, що репрезентує функціональний різновид мови мову художньої літератури. Системно-функціональний аспект вивчення лексичних угруповань, одним із яких є лексика мовленнєвої дії, передбачає дослідження їх реального функціонування з урахуванням як відцентрових сил, що витискують лексичні одиниці в їхніх вторинних функціях за межі групи (лексикоцентричний підхід), так і доцентрових сил, що обумовлюють включення лексичних одиниць інших семантичних полів, об'єднання лексичних одиниць з урахуванням їхньої загальної текстової функції в один функціонально-семантичний клас (ФСК) слів (текстоцентричний підхід). Так, дослідники, що вивчають текстові реалізації СП мовлення в художньому стилі майже одностайно зараховують до ФСК дієслів мовлення 1) власне дієслова говоріння; 2) дієслова, що повязані з мовленням асоціативно й мають у своєму лексичному значенні потенціальну сему говоріння; 3) одиниці, що співвідносяться з процесом мовлення завдяки контекстуальній сполучуваності зі словами типу голос, речь; 4) слова та словосполучення, які вводять пряму мову або контактують із нею (Н.С. Болотнова, М.К. Милих). Функціональними еквівалентами дієслів говоріння в художньому контексті можуть бути дієслова звучання, жесту, міміки, поведінки, сприйняття, почуття, мислення, відношення, руху тощо. Як твердять учені, найхарактернішою рисою класу дієслів мовленнєвої дії можна вважати те, що доцентрові сили в ньому розвинені сильніше, ніж відцентрові, тобто в цілому сукупність дієслів говоріння більш активно поповнюється за рахунок інших ЛСГ, ніж поповнює інші угруповання.
Лексикоцентричний підхід у нашому дослідженні реалізується при вивченні семантичного потенціалу ядерних дієслів говорить / сказать; у межах текстоцентричного підходу досліджуються ФСП і ДАП мовлення. Кінцевою метою опису текстових реалізацій СП і ДАП мовлення в парадигматичному і синтагматичному аспектах є встановлення стилістичної значущості ЛМД у контексті художнього мовлення.
Другий розділ “Функціонально-стилістична організація СП мовлення у мові художньої прози О.І. Купріна і В.В. Вересаєва”присвячений дослідженню семантичного потенціалу ядерних дієслів говорить / сказать та виявленню будови й лексико-стилістичного складу функціонально-семантичних полів мовлення, що знайшли втілення у художніх творах О.І. Купріна та В.В. Вересаєва, з подальшим зіставленням їх для визначення особливостей двох ідіостилів.
Аналіз частотності слововживань усіх дієслів мовлення дозволив виявити, що дієслово говорить і його видовий корелят сказать найбільш вживані одиниці ФСП мовлення в досліджуваних художніх текстах: у ФСП мовлення О. Купріна їхні слововживання складають близько 23 %, а у ФСП мовлення В. Вересаєва близько 27 % від загальної кількості слововживань дієслів говоріння. Майже у половині випадків ядерні дієслова функціонують у творах обох авторів у складі ремарок, що вводять пряму мову; рідше, але майже з рівною частотністю, вони використовуються у мові персонажів. В авторській мові дієслова говорить / сказать частіше використовує В.В. Вересаєв.
Контекстні слововживання базових дієслів говоріння досліджувались у лексикоцентричному аспекті, в рамках якого нас цікавили всі випадки уживання лексем говорить / сказать. Зіставлення текстових і так званих “словникових”* значень цих лексем дало можливість виявити загальний семантичний діапазон ядерних дієслів та зробити висновок щодо функціонального навантаження їх в аналізованих текстах.
Усі “словникові”значення дієслів говорить / сказать у російській мові ми умовно поділили на два типи: “мовленнєві”, що позначають процес говоріння, і “немовленнєві”, які виникають на базі метафоричних переносів, коли субєктом дії є предмет, а не людина.
При дослідженні “мовленнєвих”значень було встановлено, що у художній мові О. Купріна і В. Вересаєва спостерігається вибірність щодо використання окремих ЛСВ базових дієслів, обумовлена синтаксичною функцією останніх: одні ЛСВ можуть вводити пряму мову (говорить/ сказать “виражати в усному мовленні будь-які думки, передавати повідомлення тощо; вимовляти що-небудь”), тому вони частотні в аналізованих текстах, інші ж не можуть виконувати такої функції і зустрічаються лише в мові автора або персонажів. У цілому ж кількісні показники свідчать про майже однакову частотність слововживання у творах О. Купріна і В. Вересаєва різних ЛСВ дієслова говорить; близькими є й відсоткові показники вживаності окремих ЛСВ лексеми сказать.
В умовах художнього контексту семантика базових дієслів набуває мовленнєвого варіювання за рахунок використання їх замість більш відповідних за змістом дієслів говоріння з вузьким значенням. При цьому головним засобом актуалізації, конкретизації змісту говоріння є оточуючий контекст, найчастіше пряма мова, що містить прохання, наказ, побажання, попередження тощо. Найчастіше у повістях О. Купріна та В. Вересаєва ядерні дієслова є функціональними еквівалентами гіпонімів “розповідати”, “повідомляти”, “вимовляти”, “відповідати”тощо. Наприклад, у контекстах: “Приходит и говорит: „Я тебе больше не сын…””(Купрін); “…я все-таки с искренним чувством говорю: я верю в медицину…”(Вересаєв) у дієслова говорить актуалізується сема “заявляти”.
Статистичні показники, що характеризують функціональне навантаження ядерних дієслів у ФСП мовлення О. Купріна і В. Вересаєва, достатньо близькі. Розходження в них виникають головним чином за рахунок набору індивідуальних гіпонімічних значень, у яких використовуються дієслова говорить / сказать у прозі О. Купріна (“наказувати”, “угадувати”, “пояснювати”) і В. Вересаєва (“дорікати”, “звертатися”, “обіцяти”, “попереджати”, “робити висновки”). В цілому здатність семантики ядерних дієслів варіюватись у межах СП мовлення є причиною розширення функціонального навантаження їх у художньому тексті.
Ядерні дієслова в прозі обох авторів функціонують не лише в “мовленнєвих”значеннях, але й “немовленнєвих”, а також у складі різних вставних компонентів. Частотність “мовленнєвих”слововживань ЛСВ говорить / сказать у художніх текстах обох авторів збігається і складає 86,6 % від загальної кількості слововживань цих дієслів у творах обох авторів, у той час як показники частотності “немовленнєвих”(1,5 % у прозі О. Купріна і 11,6 % В. Вересаєва) і “вставних”(11,9 % у творах О. Купріна і 7,7 % В. Вересаєва) слововживань значно відрізняються.
Усі виявлені значення й відтінки значень ядерних дієслів говорить / сказать та співвідносних з ними приядерних дієслів характеризуються складними відношеннями взаємозалежності та взаємозв'язку. Ці відношення прогнозують звязок між усіма останніми членами семантичного поля, бо значення неядерних лексем, що входять до складу конкретних функціонально-семантичних класів, синонімічні тим чи іншим ЛСВ ядерних дієслів.
Неядерні дієслова, що функціонують у ФСП мовлення О. Купріна і В. Вересаєва, утворюють шість ФСК, які виділяються на підставі спільності їх інваріантного значення і функцій. Дієслова, що входять до ФСК-1, характеризують зовнішню сторону мовлення, до ФСК-2 зміст мовлення. Дієслова, що складають ФСК-3 мають значення повідомлення, передавання інформації, ФСК-4 мовленнєвої взаємодії, контакту, ФСК-5 мовленнєвого впливу, спонукання. ФСК-6 об'єднує дієслова не-мовлення, що вводять пряму мову або характеризують мову персонажів.
Склад кожного ФСК описувався за розробленою у попередньому розділі схемою розподілу СП й ЛСГ на навколоядерну й периферійну зони. Наведемо фрагмент ФСК-1, що ілюструє будову однієї з його підгруп, до якої входять дієслова, що характеризують зовнішню сторону мовлення за інтенсивністю звучання: 1.1.1. “говорить громко”: А. кричать/закричать (201/49)*, перекричать (2/-), раскричаться (-/1); Б. возгласить (1/-), орать/заорать (15/3), разораться (1/-), голосить (6/), вопить (3/2), завопить (4/4), галдеть (3/-); В. шуметь (1/1), реветь (5/1), зарычать (3/1), затрубить (1/-); а). выкрикивать в такт (1/-), возвысить голос (3/-), повысить голос (2/1); б). поднять крик (визг, гвалт, шум) (6/3); в. устроить базар (1/). 1.1.1.1. “говорить громко + отрывисто”: А. выкрикнуть (14/6); Б. гаркать (7/1); В. рявкать (2/1). 1.1.1.2. “говорить громко + возбужденно”: А. восклицать (67/17), вскрикивать (8/1); Б. воскрикнуть (-/1); В. греметь (1/-), загрохотать (1/1), голосить (6/-), взреветь (1/-), взвизгнуть (4/-), визжать (3/1).
За лексичною розмаїтістю словника й частотністю його одиниць чільне місце в семантичних полях обох авторів посідає шостий ФСК. Інші ФСК, що охоплюють власне дієслова говоріння, за лексичним складом та частотою слововживання посідають різні місця у ФСП мовлення обох авторів. Так, за кількісним складом у ФСП мовлення Купріна переважають одиниці зі значенням мовленнєвого впливу (ФСК-5) і взаємодії (ФСК-4): 127 і 109 лексем відповідно, потім йде ФСК-1, що містить 98 дієслів, і ФСК-3, який об'єднує 76 одиниць. Останнє місце за кількісним складом посідає ФСК-2, до якого входять 55 дієслів. З погляду частоти вживання одиниць ФСК у полі мовлення О. Купріна розташовуються в такій послідовності: ФСК-5, ФСК-4, ФСК-1, ФСК-3 та ФСК-2. У полі мовлення В. Вересаєва за кількісним складом текстові класи утворюють такий ряд: ФСК-5 (72 лексеми), ФСК-4 (65), ФСК-3 (51), ФСК-1 (44) і ФСК-2 (22); порядок розташування ФСК у СП мовлення Вересаєва відрізняється і за частотою вживання лексичних одиниць: ФСК-4, ФСК-3, ФСК-5, ФСК-1 та ФСК-2. Отже, у ФСП мовлення Купріна і Вересаєва пріоритетними за частотою вживання є дієслова різних ФСК.
Досліджувані ФСП мовлення відрізняються і за стилістичним фоном: ФСП мовлення В. Вересаєва, в якому нейтральні одиниці складають 57 % словника при 76,7 % нейтральних слововживань, можна охарактеризувати як поле мовлення з переважно нейтральним фоном. Стилістичний фон ФСП мовлення О. Купріна має інше забарвлення: лише 33 % нейтральних одиниць тут співвідносяться з 65,5 % нейтральних слововживань.
У третьому розділі “Дієслівно-адвербіальні поля ЛМД як показники ідіостилів О.І. Купріна і В.В. Вересаєва”розроблюється ідея дієслівно-адвербіального поля мовлення й робиться спроба моделювання ДАП на досліджуваному матеріалі.
Розкриваючи поняття ДАП, ми перш за все виходили з того, що це дієслівне поле, в якому дієслово є головним засобом позначення акту мовлення. У тексті дієслово, будучи структурним і семантичним центром речення, є виразником предикативних категорій і визначає своїми валентностями кількість, форму й загальну семантику компонентів, що оточують його. Одним із предметів нашого дослідження у реферованому розділі є сполучуваність дієслів мовлення з обставинними словами в межах мінімального контексту, яким є авторська ремарка до прямої мови. До аналізу було залучено близько 1400 таких контекстів із творів О.І. Купріна й понад 500 із творів В.В. Вересаєва.
Досліджуючи ДАП, ми виявили, що дієслова мовлення можуть поєднуватися з достатньо широким колом обставинних поширювачів, що увійшли до наукового обігу під назвою адвербіалій. Граматичним вираженням адвербіалій є прислівники та прислівникові сполучення, прийменниково-відмінкові форми, дієприслівники, дієприслівникові й порівняльні звороти. Відповідно до лексичної семантики адвербіалій в ДАП мовлення входять обставинні поширювачі, що характеризують зовнішню сторону мовленнєвого акту, зміст висловлювання, внутрішній та емоційний стан мовця, його ставлення до співрозмовника тощо. Окремі групи складають обставини, що зосереджують увагу читача на характері міміки (ответил, улыбаясь; сказал, сморщившись), жестах (повторил, протягивая к ней руки) та інших діях, що супроводжують мовленнєвий акт, а також інформують про місце (кричал с середины пруда; говорила в коридоре) та час (в то же время говорила; третьего дня говорила), коли відбувається мовленнєва дія. Подібні обставинні поширювачі дієслів мовлення обєднуються у дисертації під назвою “неголосових”характеристик мовлення й детально не аналізуються через те, що більшість з них має індивідуально-авторський характер та поодиноку вживаність. Мінімальні контексти, що містять такі обставинні характеристики, складають в ДАП мовлення О. Купріна 24,8 % від всієї кількості аналізованих контекстів, а в ДАП мовлення В. Вересаєва ,8 % відповідно.
Розглядаючи лексичні класи адвербіалій, головну увагу ми приділили обставинам способу дії, що використовуються авторами для характеристики, по-перше, голосу своїх персонажів в акустико-фізіологічному аспекті (власне “голосові” характеристики мовлення: говорил шепотом, глухо ответил), а по-друге, внутрішнього стану персонажа та його ставлення до співрозмовника або ж до того, про що йдеться, які виявляються через голос (емоційно-оцінні “голосові” характеристики мовлення: приветливо сказал, грустно спросил, сказала веселым голосом). Подаючи семантичну класифікацію придієслівних поширювачів, ми виходили з того, що вся ЛМД піддається диференціації за експресивно-стилістичною значущістю й може бути поділена на три прошарки: нейтральні слова, слова з позитивними конотаціями та слова з негативними конотаціями. При обґрунтуванні стилістичної диференціації аналізованих одиниць суттєвим було судження про те, що, по-перше, обставинні уточнювачі своєю семантикою можуть характеризувати дієслова мовлення з двох боків: якісно-кількісного (інтенсиви) й емоційно-оцінного (емотиви), по-друге, емотиви нарівні з інтенсивами є засобом створення підсилювально-виразного ефекту в художньому контексті (В.І. Шаховський).
Більшість акустико-фізіологічних та емоційно-оцінних характеристик мовлення здатні виявлятися більшою або меншою мірою (голосність, сила, висота звука тощо), виражати позитивну або негативну оцінку й реалізуватися в контрастних парах, що дозволило застосувати до їх опису розроблену шкалу стилістичної значущості. Наведемо фрагмент однієї з підгруп, яка обєднує антонімічні ряді адвербіалій, що позначають силу, гучність мовлення:٭
+1: почти не повышая тона (1/-), не особенно громко (1/-); возвысив голос (1/-), возвышая голос по восходящей гамме (1/-), повышая голос (1/-); +2: громко (10/6), громче (4/1), сильно (1/-); +3: могуче (-/1), покрывая все голоса могучим звуком своего голоса (1/-), покрывая сразу своим басом голоса (1/-); во весь голос (1/1), во весь рот (1/-), во все горло (1/-), зычно (-/1); во всю мочь свой страшной глотки (1/-); всей грудью (1/-); оглушительно (2/-); как из мортиры (1/-); голосом: зычным (1/-), громовым (1/-), неестественно-оглушительным (1/-);
: вполголоса (10/4); : шепотом (20/2), почти шепотом (4/-), совсем шепотом (1/-); тихо (20/2), тихим (3/2), слабым (1/-) голосом, втихомолку (2/-), потихоньку (2/-), тихонько (1/-), тише (1/-); еле слышно (2/-), чуть слышно (1/1), еле слышным голосом (1/-); голосом: задушенным (1/-), полузадушенным (1/-); сдавленным так, чтобы не слышал ротный командир (1/-).
Обставинний зв'язок дієслів говоріння в мінімальних контекстах більшою мірою характеризує прозу О. Купріна, ніж В. Вересаєва. Так, у прозі О. Купріна обставинні поширювачі уточнюють дієслова, що вводять мову персонажів, у 68,2 % від усієї кількості конструкцій з прямою мовою, а в прозі В. Вересаєва у 59,4 %. Усі проаналізовані адвербіалії, що характеризують мовленнєвий акт у ДАП мовлення обох авторів, розподілено за чотирма лексичними групами (1 містить характеристики зовнішньої сторони мовлення; 2 змістовної сторони мовлення; 3 внутрішнього стану мовця; 4 оцінні характеристики відношень, що виникають під час мовлення між мовцем та його співрозмовником), 14 підгрупами другого і 8 підгрупами третього рівнів. Найбільш розгалуженою мікросистемою є перша група, що містить 4 підгрупи другого й 8 підгруп третього рівнів.
Склад лексичних груп обставинних характеристик у ДАП мовлення, втіленому в прозі О. Купріна, суттєво відрізняється від аналогічного вересаєвського лексичною розмаїтістю (понад 450 адвербіалій у ДАП О. Купріна й понад 190 у В. Вересаєва) та частотністю застосування (близько 870 контекстів у прозі О. Купріна й 360 В. Вересаєва). Проте відсоткове співвідношення адвербіалій та їхніх слововживань у “плюсовій”і “мінусовій”зонах ДАП мовлення прози О. Купріна і В. Вересаєва приблизно однакове.
Змодельована на підставі отриманих статистичних даних узагальнена мовна характеристика персонажа, незважаючи на її умовність, усе ж спроможна дати загальне уявлення про інтенсивно-виразний і емоційний малюнок голосу, яким говорять герої О. Купріна і В. Вересаєва. Показово, що “умовно-середні”голоси персонажів обох авторів характеризуються подібною тональністю і збіжними акустико-фізіологічними й емоційними характеристиками. Так, з 26 смислових компонентів, відзначених у ДАП прози О. Купріна (говорил / сказал тихо, шепотом, вполголоса; с усилием; быстро; отрывисто; хрипло, сипло; низким голосом; серьезно; вдруг; робко; задумчиво; вяло; печально, уныло, мрачно; сурово, резко, недовольно, сердито, презрительно, злобно; прямо, откровенно; умоляюще), і 19, відзначених у В. Вересаєва (тихо; с усилием; быстро, поспешно; коротко; сдержанно; серьезно; вдруг; решительно; неохотно, лениво; нервно, грустно, угрюмо; резко, ворчливо, сердито, нетерпеливо, вызывающе), збігаються 12 обставинних характеристик голосу.
Аналіз смислових відношень, що виникають між дієсловом мовлення та обставинними компонентами у межах мінімального контексту дозволив перш за все виявити, що означені дієслова в одному мінімальному контексті можуть поєднуватися з різною кількістю обставинних характеристик, які конкретизують один і той же або різні аспекти мовлення. Найбільш типовою для текстів обох авторів є одноаспектна актуалізація, при якій дієслово сполучається з одним актантом, що характеризує певний аспект мовлення: спросил едва слышно (інтенсивність звучання); быстро (темп мовлення) ответил; хрипло (тембр) произнес. При сполучуваності дієслова з кількома обставинними поширювачами спостерігається різноаспекта актуалізація: произнес быстрым (темп) шепотом (сила звучання); ответил с унынием (почуття), но поспешно (темп) и твердо (внутрішній стан). У творах О. Купріна, визнаного майстра мовленнєвої характеристики героїв, часто зустрічаються комплексні описи мовлення, що містять чотири й більше обставинних ознаки: Шевчук отвечает глухим (висота звучання) басом (висота звучання), медленно (темп) и в нос (особливості артикуляції) и так отрывал фразы, точно он ставит после них точки… (тривалість звучання).
Як показав функціонально-образний аналіз дієслів мовлення, смислові відношення, до яких зводиться все різноманіття відношень елементів мінімального дієслівно-адвербіального контексту, реалізуються в трьох різновидах: відношеннях доповнення (уточнення), посилення і контрасту елементів словосполучення (Н.С. Болотнова). У ДАП мовлення прози О. Купріна і В. Вересаєва ці типи подані в різному кількісному співвідношенні: відношенням доповнення в прозі О. Купріна характеризується 83,6 %, а в прозі В. Вересаєва ,5 % мінімальних контекстів від усього числа аналізованих контекстів; відповідно відношеннями уточнення ,2 % і 2,2 %; посилення ,0 % і 3,8 %. Відношення протиставлення (контрасту) є найменш поширеним, воно практично не спостерігається в аналізованих контекстах В. Вересаєва, а в ДАП мовлення прози О. Купріна контексти з цим типом значеннєвих відношень складають 2,2 % від усієї кількості аналізованих контекстів.
При доповненні залежні слова конкретизують нові аспекти мовленнєвої дії, що не знайшли відображення у семантиці дієслова: спросил вполголоса, насмешливо ответил. Цей тип смислових відношень характеризує насамперед універсальні дієслова мовлення, що позначають мовленнєву дію без вказівки на те, за яких обставин вона відбувається (говорить/сказать, произнести, заговорить, спросить, ответить). Слід відзначити, що у прозі О. Купріна в 71,5 % контекстів універсальні дієслова супроводжуються обставинними конкретизаторами, тоді як у прозі В. Вересаєва це число становить лише 59,4 %, що свідчить про тенденцію художнього стилю В. Вересаєва до “непоширених” ремарок типу Сергей ответил, Таня сказала, он спросил. Відношення доповнення найчастіше характеризують сполучуваність дієслів із однією обставиною, але можливі й у контекстах з кількома адвербіаліями, що конкретизують мовленнєву дію в різних аспектах. У ДАП мовлення О. Купріна контексти з актантами, які характеризують процес мовлення у двох аспектах, складають 13,4 %, у трьох і більше ,8 % від усієї кількості аналізованих дієслівно-адвербіальних контекстів. У ДАП прози В. Вересаєва обставини, що доповнюють дієслово мовлення у двох аспектах, спостерігаються в 12,2 % аналізованих контекстів. Багатоаспектні характеристики мовлення для стилю В. Вересаєва не властиві.
Залежні від дієслова обставинні слова можуть уточнювати будь-який аспект мовлення, водночас доповнюючи інформацію, яку передає дієслово (спросила еле слышно, так, что кадет с трудом разбирал слова; сказал серьезным, почти строгим голосом /Купрін/; заговорил неохотно, как будто его заставляли говорить против воли /Вересаєв/).
Посилення трактується як семна актуалізація (повтор на рівні сем) у рамках головного й залежного або ж ряду залежних слів. Відношення посилення характеризується найбільш розгалуженою системою підтипів. Для прози В. Вересаєва властиве переважно моносемне одиночне пряме посилення (зычно крикнул “голосно”; нервно вскрикнула “збуджено”). ДАП мовлення О. Купріна відбиває більш широкий діапазон різних типів посилення (пряме /выпалила скороговоркой “швидко”/, ступеневе /ревел, как взбесившийся зверь, ужасным вибрирующим голосом “несамовито”/, одиночне /небрежно процедил “зневажливо”/, подвійне /ласково произнесла женщина воркующим, немного хриплым со сна голосом “ніжно”/, потрійне /воскликнула веселым задорным голосом “жваво”/, двохсемне /вопил тонким фальцетом “голосно”та “високий тон”/, трьохсемне /бормотал нараспев что-то тягучее и монотонное “невиразно”, “тихо”й “протяжно”/ тощо) при переважному моносемному одиночному прямому посиленні, яке відзначене у 88 мінімальних контекстах.
До відношення протиставлення належать випадки оксюморонного, контрастного поєднання елементів мінімального контексту. Найчастіше відношення контрасту спостерігаються між залежними словами (с яростной вежливостью спрашивал; говорил искательным тоном, но стараясь держать себя развязно; сказал с ласковым упреком), рідше між головним дієсловом і залежними від нього адвербіаліями (тихо воскликнул; крикнул беззвучно, одними губами).
Типи смислових відношень суттєві для сприйняття образної перспективи художнього тексту, тому що саме вони задають напрямок асоціаціям, які породжують дієслова мовлення.
ЛМД використовується письменниками як сильний стилістичний засіб створення образів і портретних замальовок і є яскравим показником стилістичної своєрідності індивідуальної манери автора. Дієслова говоріння і контекстуальні поширювачі невід'ємна частина будь-якого художнього твору, і саме тому кожний автор намагається створити свій, специфічний малюнок мовленнєвого портрета того чи іншого персонажа або товариства. Так, прагнення О.І. Купріна до цілісного, всебічного зображення і сприйняття художнього образу Особистості відбивається і в авторських коментарях до висловлювань персонажів. Саме авторські ремарки знайомлять читача і з внутрішнім світом героїв, і їх стосунками з іншими персонажами. О.І. Купрін не лише прямо оцінює слова й думки персонажів, але й ретельно опрацьовує свої коментарі до їх висловлювань. Стилеві О. Купріна притаманні складні, граматично поширені, багатоактантні характеристики до реплік персонажів, що відбивають багатобарвну сукупність їх переживань, тривог і почуттів.
Порівняно з творами О. Купріна, у прозі В. Вересаєва контексти з прямою мовою і коментарями до неї займають значно менше місце в загальній композиції повістей. Як коментарі до дієслів говоріння В. Вересаєв найчастіше використовує поодинокі прислівники, майже не вживаючи у цій функції дієприслівникові звороти та підрядні речення.
Висновки узагальнюють результати проведеного дослідження, найважливішими з яких є такі:
Лексика мовленнєвої дії охоплює сукупність одиниць лексико-фразеологічного рівня, до якої належать як власне дієслова говоріння, так і слова інших частин мови (іменники, прикметники, прислівники), що виступають у функції обставинних поширювачів дієслів говоріння в тексті. Дієслова мовлення, що функціонують у художніх текстах як найменування мовленнєвого процесу в усіх його різноманітних виявах або ж як засіб введення прямої мови персонажів, інтерпретуються у роботі як функціонально-семантичне поле, що включає ядро, приядерну й навколоядерну зони і периферію. Остання поділяється на периферію-1 та периферію-2 й містить лексичні одиниці, що розрізнюються за стилістичними зонами.
Найуживанішими одиницями ФСП мовлення в досліджуваних художніх текстах є дієслово говорить і його видовий корелят сказать. Саме цим дієсловам, що є ідентифікаторами всього СП мовлення, притаманний найбільш потужний семантичний потенціал. В умовах художнього контексту семантичний потенціал базових дієслів значно розширюється за рахунок використання їх замість дієслів говоріння з вузьким значенням, а також за рахунок того, що в прозі обох авторів вони функціонують не тільки в “мовленнєвих”значеннях, але й “немовленнєвих”, і в складі різноманітних вставних компонентів. Авторські слововживання ядерних дієслів розрізняються якісно за рахунок індивідуальних гіпонімічних значень, у яких вони реалізуються, та кількісно за рахунок “немовленнєвих”і “вставних”слововживань.
Неядерні дієслова, що функціонують у ФСП мовлення О. Купріна і В. Вересаєва, утворюють шість функціональних семантичних класів, що виділяються на підставі спільності їх інваріантного значення. За лексичною розмаїтістю словника і частотою вживаності його одиниць головне місце в семантичних полях обох авторів посідає ФСК, що об'єднує дієслова не-мовлення, які вводять репліки персонажів і на підставі цього включаються до периферійної зони ФСП мовлення. Інші ФСК, що охоплюють власне дієслова говоріння, з погляду лексичного складу і частоти слововживань посідають різні місця у ФСП мовлення обох авторів. Авторські ФСП мовлення розрізняються і за своїм стилістичним фоном: ФСП мовлення В. Вересаєва сприймається як переважно нейтральне, а О. Купріна як більш експресивне.
Одним із яскравих показників ідіостилю О.І. Купріна та В.В. Вересаєва є авторські дієслівно-адвербіальні поля лексики мовленнєвої дії, змодельовані на основі мінімальних контекстів, що містять дієслово і залежні від нього обставинні актанти у складі ремарки. Конкретними показниками художньої манери автора в даному випадку є кількісний і якісний склад придієслівних адвербіалій, їх розподіл за стилістичними зонами, а також кількісно-якісне співвідношення типів смислових відношень, що виникають між головним і залежними словами у мінімальному контексті-ремарці.
Смислові відношення у межах мінімального контексту реалізуються в трьох різновидах: відношення доповнення (уточнення), посилення і контрасту елементів словосполучення. Така диференціація типів смислових відношень обумовлюється незбігом їх функцій: при відношеннях доповнення має місце конкретизація, уточнення окремих аспектів процесу мовлення, позначеного дієсловом; при посиленні спостерігається акцентування одного з аспектів мовлення, що має важливе значення у стилістичному відношенні; при протиставленні виникають “нові значущості”за рахунок “подолання системи”й відбувається конкретизація мовленнєвих дій на більш складному рівні завдяки асоціативній роботі субєкта, що сприймає незвичні сполучення слів. У ДАП мовлення прози О. Купріна і В. Вересаєва ці типи спостерігаються у різному кількісному співвідношенні та якісному виявленні, що зумовлено розбіжністю художніх завдань та особливостями ідіостилів цих письменників.
ЛМД в контексті художнього твору, й особливо у функції введення мови персонажів, являє собою ефективний засіб художньо-образної конкретизації. Дієслова говоріння та обставинні характеристики, що супроводжують їх, у авторській оповіді служать для мовленнєвої характеристики персонажів, для створення яскравих, життєво достовірних образів, для надання мовленню смислової ємності, виразності та самобутності.
Основні положення дисертації викладено в таких публікаціях:
АНОТАЦІЯ
Беспалова Ю.В. Лінгвостилістичний потенціал лексики мовленнєвої дії у художньому тексті (на матеріалі творів О.І. Купріна та В.В. Вересаєва). Рукопис.
Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук за спеціальністю 10.02.02. російська мова. Дніпропетровський національний університет, Дніпропетровськ, 2002.
У дисертації здійснено комплексне порівняльно-зіставне дослідження лексики мовленнєвої дії, що функціонує в художніх творах О. Купріна та В. Вересаєва: проаналізовано найважливіші теоретичні положення, накопичені сучасною русистикою у межах системно-семантичного й функціонального підходів до вивчення ЛМД, що послугували основою для подальшого моделювання ФСП й ДАП мовлення; визначено поняття лексики мовленнєвої дії, дієслів говоріння, семантичного поля й лексико-семантичної групи тощо; обґрунтовано методику лінгвостилістичного аналізу ЛМД на матеріалі художніх текстів; опрацьовано ідеї функціонально-семантичного і дієслівно-адвербіального полів мовлення, розроблено їх моделі та досліджено їх текстові реалізації у прозі О.І. Купріна і В.В. Вересаєва в порівняльно-зіставному аспекті; виявлено семантичний потенціал ядерних дієслів говорить / сказать в аналізованих творах і здійснено функціонально-образний аналіз дієслів мовлення у межах мінімального дієслівно-адвербіального художнього контексту-ремарки, що дозволив виявити типи смислових відношень (доповнення, посилення й протиставлення) між головним та залежними компонентами мінімального контексту й охарактеризувати ЛМД як засіб створення образної конкретизації у художньому тексті.
Ключові слова: дієслово мовлення, лексика мовленнєвої дії, семантичне поле мовлення, лексико-семантична група, функціонально-семантичний клас, дієслівно-адвербіальне поле мовлення, мінімальний контекст, функціонально-образний аналіз, образна конкретизація, художній текст.
АННОТАЦИЯ
Беспалова Ю.В. Лингвостилистический потенциал лексики речевого действия в художественном тексте (на материале произведений А.И. Куприна и В.В. Вересаева). Рукопись.
Диссертация на соискание ученой степени кандидата филологических наук по специальности 10.02.02 русский язык. Днепропетровский национальный университет, Днепропетровск, 2002.
Аннотируемая диссертация посвящена комплексному сравнительно-сопоставительному исследованию лексики речевого действия (ЛРД), функционирующей в художественных произведениях А.И. Куприна и В. В. Вересаева.
В результате анализа более 5000 контекстов из произведений А.И. Куприна и 2300 В.В. Вересаева определено, что лексика речевого действия представляет собой совокупность единиц лексико-фразеологического уровня, объединяющую как собственно глаголы говорения, так и слова других частей речи (существительные, прилагательные, наречия), выступающие в функции обстоятельственных распространителей глаголов говорения в тексте. Глаголы говорения, функционирующие в художественных текстах в качестве наименований речевого процесса во всех его многообразных проявлениях, интерпретируются как семантическое поле, включающее ядро, приядерную и околоядерную зоны, а также периферию, имеющую, в свою очередь, сложное строение и стилистическую организацию.
Установлено, что наиболее употребительными единицами ФСП речи в исследуемых художественных текстах являются глаголы говорить / сказать. Именно они, будучи идентификаторами всего СП речи, обладают наиболее мощным семантическим потенциалом, который в условиях художественного контекста расширяется за счет использования этих глаголов в качестве функциональных эквивалентов других глаголов говорения с более узкой семантикой, а также за счет того, что в прозе обоих авторов они функционируют не только в “речевых”значениях, но и “неречевых”, а также в составе разнообразных вводных компонентов. Авторские словоупотребления ядерных глаголов различаются как качественно за счет индивидуальных гипонимических значений, в которых они реализуются в тексте, так и количественно за счет “неречевых”и “вставных”словоупотреблений.
В результате моделирования ФСП речи установлено, что неядерные глаголы речи, функционирующие в произведениях А. Куприна и В. Вересаева образуют шесть функционально-семантических классов, выделяемых на основании общности инвариантного значения входящих в них единиц. Авторские ФСП речи различаются количественным и качественным наполнением конкретных ФСК, а также общим стилистическим фоном: ФСП речи В. Вересаева воспринимается как преимущественно нейтральное, а А. И. Куприна как более экспрессивное.
Доказано, что в качестве одного из показателей идиостилей А. Куприна и В. Вересаева могут выступать авторские глагольно-адвербиальные поля, смоделированные на основе минимальных контекстов, включающих глаголы речи и зависимые от них обстоятельственные распространители в составе авторской ремарки. Конкретными показателями художественной манеры автора в этом случае является количественный и качественный состав приглагольных адвербиалий, их распределение по стилистическим зонам, а также количественно-качественное соотношение типов смысловых отношений, возникающих между главным и зависимыми словами в составе контекста-ремарки.
Отмечено три типа смысловых отношений: дополнение (уточнение), усиление и противопоставление компонентов минимального контекста, выявлены их разновидности и стилистическая значимость. Установлено, что в ГАП речи А. Куприна и В. Вересаева эти типы характеризуются разным количественным соотношением и качественным проявлением, что обусловливается несовпадением художественных задач и особенностями идиостилей этих писателей.
Доказано, что ЛРД в контексте художественного произведения, и в частности в составе авторской ремарки, сопровождающей речь персонажей, является эффективным средством создания художественно-образной конкретизации. Глаголы говорения и сопровождающие их обстоятельственные характеристики в авторском повествовании служат для характеристики персонажа, для создания ярких, впечатляющих, жизненно-достоверных образов, для придания процессу речи смысловой емкости, выразительности и самобытности.
Ключевые слова: глаголы говорения, лексика речевого действия, семантическое поле речи, лексико-семантическая группа, функционально-семантический класс, глагольно-адвербиальное поле речи, минимальный контекст, функционально-образный анализ, образная конкретизация, художественный текст.
SUMMARY
Bespalova Yu.V. A linguistic potential of lexicon of speech action in the literary text (on the material of the works by A.I. Kuprin and V.V. Veresaev). Manuscript.
Dissertation to be registered for the Degree of Candidate of Sciences in speciality 10.02.02 Russian language. - Dnepropetrovsk National University, Dnepropetrovsk, 2002.
In the dissertation the complex comparative research of lexicon of speech action in the works by А. Kuprin and V. Veresaev has been carried out: the major theoretical theses of modern linguistics in the framework of the system - semantic and functional approaches to the analysis of LSA serving as the basis for the working out of the idea of the functional - semantic (FSF) and verb-adverbial (VAF) of fields of speech; the concepts of LSA, verba dicendi, SF and LSG etc. Have been determined; the technique linguostylistic analysis of LSA on the material of the literary texts has been grounded; the models of FSF and VАF have been worked out and the text implementations of them in prose by А. Kuprin and V. Veresaev have been investigated; the semantic potential of nuclear verbs was detected говорить / сказать in analyzed works and the functional - figurative analysis of verbs of speech was carried out within the framework of the minimum verb-adverbial of the context of remark, which allowed us to define the types of the semantic relations (addition, strengthening, opposition), arising between the components of the minimum context, and to describe LSA as the means of the figurative concretization in the literary text.
Keywords: verba dicendi, lexicon of speech action, semantic field of speech, lexical-semantic group, functional-semantic class, verb-adverbial field of speech, minimum context, functional-figurative analysis, figurative concretization, literary text.
Підписано до друку 29.08.2002. Формат 60х90/16. Папір офсетний.
Друк плоский. Умов. друк. арк. 2. Тираж 100. Замовлення № 1795.
Друкарня ДНУ, 49050, м.Дніпропетровськ-50, вул. Козакова, 4-6.
* “Словникові” значення встановлювались за Словником російської мови у 4-х т. / Під ред. А.П. Євгеньової. (М., 1981-1984).
* У круглих дужках після слова наводяться дані щодо частотності його уживання у творах О. Купріна (числівник) та В. Вересаєва (знаменник). Відсутність ЛСВ у авторському СП відзначається рискою.
? Ряди обставин, що містять сему “голосно”, умовно позначені знаком “+”, а протилежні ряди з інваріантною семою “тихо”знаком “”. Цифра, що супроводжує плюс чи мінус, умовно позначає зону збільшення або зменшення ознаки.