Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
Міністерство освіти, молоді та спорту України
Глухівський національний педагогічний університет імені О. Довженка
Реферат на тему:
Сучасна система охорони здоров’я України
Підготував
студент 13 ФК групи
Охріменко Р.В.
2013
Внутрішня еволюція самої системи охорони здоров’я й методи регулювання її життєдіяльності підлеглі законам суспільного розвитку. Саме виходячи із цих об’єктивних законів, що визначають, з одного боку, сутність системи охорони здоров’я як специфічної галузі державного устрою, з іншого боку – формуючих науково обґрунтовані методи регулювання її життєдіяльності, можливі забезпечення й практичне здійснення конкретних планів розвитку системи.
Система охорони здоров’я – це сукупність всіх організацій, інститутів і ресурсів, головною метою яких є поліпшення здоров’я. Для функціонування цієї системи необхідні кадрові ресурси, фінансові кошти, інформація, устаткування й матеріали, транспорт, комунікації, а також загальне керування й керівництво. У рамках системи охорони здоров’я повинні надаватись послуги, що чуйно реагують на потреби й справедливі з фінансової точки зору, при поважному відношенні до людей. Гарна система охорони здоров’я щодня повинна відчутно поліпшувати життя людей.
Остаточна відповідальність за загальне функціонування системи охорони здоров’я в країні лежить на уряді, але розумне керівництво в районах, містах і окремих медичних установах також дуже важливе. Посилення й розвиток систем охорони здоров’я, забезпечення її функціонування на більш справедливій основі визнано основними стратегіями боротьби з убогістю й сприяння розвитку.
І. А. Тогунов (1998) вважає, що розкриваючи сутність системи охорони здоров’я й виробляючи методи впливу на неї, дослідницька думка, по-перше, повинна бути націлена на розуміння, подання й розкриття специфічних сторін, як форми, так і втримування системи охорони здоров’я в сучасних умовах розвитку суспільства. Такі дослідження можуть наблизити формування нової парадигми охорони здоров’я. По-друге, необхідно активне дослідження й рішення проблеми способів дії й функціонування законів життєдіяльності й розвитку системи охорони здоров’я в їхній діалектичній єдності; виявлення оптимальних параметрів вимог цих законів, пізнання механізму їхнього використання. Таке розуміння сутності законів розвитку системи бачиться в напрямку дослідження властивих цим законам протиріч. По-третє, розкриття подібних об’єктивних протиріч системи охорони здоров’я використання форм і методів їхнього вирішення дозволяє забезпечити перехід до наукових методів керівництва й регулювання життєдіяльності охорони здоров’я, як системи в цілому, так і конкретних її організаційних структур, на основі свідомого використання законів розвитку. Реалізація даного напрямку забезпечує якісну трансформацію класичної парадигми управління.
Виходячи з цього, ми поставили мету: визначити спроможність системи шляхом дослідження характеристик системи охорони здоров’я за моделлю Семашко протягом великого проміжку часу в різні історичні періоди за допомогою методу контент-аналізу аналітичних звітних доповідей керманичів української медичної галузі у 1924 і 2006 роках.
Для вирішення цього нами були визначені наступні завдання:
- дослідити за методом контент-аналізу досягнення і проблеми, що склалися на початку розбудови сучасної системи охорони здоров’я в державі;
- дослідити сучасні досягнення і проблеми української охорони здоров’я;
- порівняти проблеми і досягнення системи в різні часи і визначити спроможність системи для подальшого розвитку.
Для визначення досягнень і проблем сучасної системи охорони здоров’я, набутих за довгий час розбудови системи, ми порівняли здобутки, проблеми і недоліки, що були відзначені у відповідних аналітичних доповідях лідерів системи охорони здоров’я в особі наркома і міністра охорони здоров’я України в 1924 і 2006 роках, що були надані широкій громадськості в друкованих засобах масової інформації за методом контент-аналізу.
Визначивши емпіричні об’єкти, досліднику, як правило, необхідно розробити безпосередню методику контент-аналізу для кожного окремого дослідження. Ця методика припускає використання різних категорій, що повинні знайти адекватне відображення у змісті досліджуваного документу. Саме ці словесні відображення і стають одиницями аналізу. Формалізованість, систематизованість і строгість контент-аналізу проявляється в процедурі його проведення. Саме за допомогою контент-аналізу вдається знайти в документі те, що випадає від поверхневого погляду при його традиційному вивченні, але має важливий соціальний і управлінський зміст.
На першому етапі ми визначили проблемні питання, які обговорювались у доповідях – якісний контент-аналіз, а на другому – вираховували питому вагу кількості строк, присвячених певній проблемі, у всьому тексті і потім на третьому етапі порівнювали як якісний склад проблем, так і кількісну вагу кожної з них. Угрупування отриманих даних про документ проводили у вигляді таблиці, на підставі розрахунків відносно певних одиниць аналізу (дослідження), якими були основні проблеми охорони здоров’я. У роботі з аналізу змісту доповідей нами використані історичний підхід в купі з аналітичним, статистичним, графічним методами обробки отриманої інформації:
- групування даних;
- вирахування відносних показників структури і координації;
- порівняння даних по вертикалі і горизонталі.
Об’єктом дослідження стала система охорони здоров’я в різні історичні періоди її існування (1920-1924 роки і 2004-2005 роки), а предметом дослідження були характеристики здоров’я населення (демографічні показники, показники захворюваності інфекційними і соціально пов’язаними хворобами, хворобами, що впливають на смертність населення) і управління системою охорони здоров’я України (структура, фінансове і кадрове забезпечення), які були наданні у доповідях наркома та міністра охорони здоров’я у різні роки.
Українська радянська система охорони здоров’я в перші роки її існування
У Москві 30 грудня 1922 р. відбувся I Всесоюзний з’їзд Рад, що розглянув питання про створення Союзу Радянських Соціалістичних Республік, у складі якого була й Україна як одна з республік СРСР. Виникло питання координації заходів у галузі охорони здоров’я всіх республік СРСР. На ІІ Всеукраїнському з’їзді відділів охорони здоров’я (1923 р.) була підкреслена необхідність приділяти увагу створенню мережі поліклінік, жіночих і дитячих консультацій, розширенню профілактичних заходів не тільки в діяльності санітарних лікарів, але й лікарів лікувального профілю. Поліклінікам надавалося все більше значення в організації лікувально-профілактичної допомоги населенню .
Великі труднощі викликали при налагодженні санітарного стану міст і селищ України, що пояснюється безладом в роки громадянської війни й іноземної воєнної інтервенції. Були вжиті невідкладні заходи зі створення санітарної організації, що представляло в той момент величезні труднощі через величезний дефіцит санітарних лікарів.
Радянська влада в Україні була проголошена 12 грудня 1917 року в Харкові Першим всеукраїнським з’їздом Рад. Майже через рік після цієї події в січні 1919 р. було призначено першого народного комісара охорони здоров’я професора психіатрії П. П. Тутишкіна. Але вже через місяць із 16 лютого по квітень 1919 це відомство очолив О. М. Вінокуров, професійний революціонер-більшовик, надісланий з Москви. Він обіймав цю посаду тільки два місяці та, їдучи в Москву, передав керівництво українською охороною здоров’я в уряді радянської України своєму заступникові М. А. Косту, з яким вони разом прибули в Україну. Микола Андрійович Кост, випускник медичного факультету Московського університету, брав участь в організації й виданні соціал-демократичної газети «Муромський край», що виходила в м. Муромі Владимирської губернії в 1913–1915 рр., був покликаний на службу в армію в роки першої світової війни, був членом Ради лікарських колегій в 1918 році, керував відділом наркомздраву Росії. Йому, за дорученням партії, і було довірено виконувати обов’язки наркома охорони здоров’я із квітня 1919 р. по квітень 1920 р. Потім цю посаду обіймав М. Г. Гуревич з 20 квітня 1920 р. по кінець 1925 р., про якого мало що відомо .
У першій звітній доповіді наркома охорони здоров’я М. Гуревича Всеукраїнському центральному виконавчому комітету було сказано, що робота Наркомздраву на Україні протікала під знаком боротьби з епідеміями, які тривали з 1918 р. по 1923 р.
У результаті великої роботи, проведеної медичними працівниками, вдалося охопити щепленнями проти віспи 10 % населення, що дозволило істотно знизити захворюваність віспою з 10 випадків на десять тисяч населення в 1010 р. і 5,4 випадків в 1913 р. до 1,8 випадків на десять тисяч населення в 1923 році.
Незважаючи на успішну роботу системи охорони здоров’я зі стримування тифів і віспи, серйозну погрозу для населення, як і раніше, становила малярія, протидія якої не одержала широкого поширення. Не були повністю усунуті причини епідемії тифів. Не вдалося усунути погане водопостачання, зберігалася житлова скупченість, неблагополучним залишався загальний санітарний стан республіки.
Проведений санітарний перепис селянського населення із залученням кваліфікованого медичного персоналу охопив 1,2 % населення, що проживало в сільській місцевості, показав наявність серйозних демографічних проблем. Ці дані свідчили, що населення усе ще не оправилося після імперіалістичної й громадянської війн й чисельність населення республіки зменшується. Картина природного зменшення населення доповнювалась високою малюковою смертністю, котра у півтора рази перевищувала довоєнний період.
Медична допомога робітникам та службовцям за даними Наркомздраву надавалася значно краще, ніж у мирний час, у той час як надання медичної допомоги селянам було значно гірше, ніж у мирний час. Відставання медичної допомоги на селі в порівнянні з містом зв’язували з нерівним матеріальним забезпеченням охорони здоров’я в містах і на селі. У доповіді говориться, що, якби розподіл коштів у місцевому бюджеті між містом і селом був більш рівномірним, то селянство мало б кращий стан, ніж зараз. Крім того, відзначався перерозподіл ліжкового фонду лікарняних установ на користь міських жителів і нестача його на селі. Також відзначалося, що відновлення нормального життя на селі відстає від міської на один-два роки після військової розрухи імперіалістичної й громадянської воєн. Серед регіонів республіки, гірше всього медична допомога населенню була організована в Чернігівській губернії, у якій як говорилося «по суті взяти нічого не можна».
Сучасна система охорони здоров’я України. Поняття державного управління розтлумачується як організуюча діяльність органів виконавчої влади, яка полягає в організації виконання законів та інших нормативно-правових актів чинного законодавства, здійснення розпорядження ресурсами загальнодержавної власності з метою комплексного соціально-економічного розвитку, а також забезпечення реалізації державної політики у відповідних сферах життя. Охорону здоров’я населення визначають як внутрішньою функцією держави і від того, як вона організовується, на якому якісному рівні, скільки коштів передбачається на її функціонування та розвиток, значною мірою залежить і рівень соціально-економічного розвитку самої держави. В організаційному плані структура охорони здоров’я України має два основні зрізи: адміністративно-територіальний та галузевий. В адміністративно-територіальному відношенні вона побудована відповідно до адміністративно-територіального поділу держави і є складною, багаторівневою, ієрархічною системою. Відповідно підсистемами цілісної загальної система охорони здоров’я виступають: охорона здоров’я на рівні держави (державний рівень); охорона здоров’я на рівні області (регіональний рівень); охорона здоров’я на рівні району та охорона здоров’я на рівні окремого населеного пункту (міста, селища, села (рівень місцевого самоврядування чи громад). Зокрема, усі органи виконавчої влади, що здійснюють державне управління в галузі охорони здоров’я, поділяються на органи виконавчої влади загальної компетенції (Кабінет міністрів України, Рада Міністрів АРК, обласні та районні державні адміністрації, міські державні адміністрації в містах Києві і Севастополі) та органи виконавчої влади спеціальної компетенції (лікарі району).