Тема: Стосунки медичних працівників між собою. Особистість і колектив.
ПЛАН
Поняття медичного колективу, його значення для медичного працівника і для лікування. Одужання хворих. Поняття соціально-психічного клімату в колективі.
Принципи дружніх відносин в медичному колективі.
Причини сварок і пліток у медичному колективі і їх профілактика.
Такт і безтактність у стосунках медичних працівників.
Колектив (від латинської “колектівус” збірний) вищий рівень розвитку і фукціонування групи людей, які характеризуються спільними цілями.
В медичному колективі такими спільними цілями є діагностика і лікування хворих.
Успіх в лікуванні хворих багато в чому визначається взаємовідносинами медичних працівників між собою, тобто соціально-психологічним кліматом в медичному колективі.
Позитивний соціально-психологічний клімат в медичному колективі сприяє формуванню в кожного медичного працівника почуття задоволеності від участі у спільній діяльності, а звідси бажання працювати, а, отже, підвищується ефективність праці і відповідно здійснюється благо приємний вплив на хворих.
І, навпаки, негативний соціально-психологічний клімат сприяє почуттю незадоволеності, понижується ефективність праці, і це негативно впливає на хворих.
Професійний склад медичного колективу:
1 лікаря;
2 - середній медичний персонал;
3 молодший медичний персонал;
4 адміністративно-господарський персонал.
Головні гумові формування потрібних взаємовідносин в колективі:
творча діловитість і цілеспрямованість;
взаємна повага, чесність;
довіра і принципова критика.
Медичний колектив на вищому рівні свого розвитку стає колективом лікувальним, який безпосередньо здійснює терапевтичний вплив на хворих (якщо в медичному колективі позитивний соціально-психологічний клімат).
Колегами називають людей, обєднаних спільністю ділових (професійних) інтересів.
Бути колегами значить притримуватись принципів взаємоповаги і взаємодопомоги, взаємно збагачувати один одного щирістю і красою тощо.
Якщо у медичного працівника виникають сумніви, невпевненість в правильності міроприємств по здійсненню хворому допомоги, він звернеться за порадою до своїх колег, в першу чергу до більш досвідчених і знаючих, і з їх допомогою виділить труднощі, які виникли.
В боротьбі з недоліками в роботі важливе місце займає дружня, здорова критика (але тільки тут умові відсутності хворих). Якщо медичний працівник вміє переборювати свої слабкості, самокритичний, то і справедлива критика в його адрес зі зовсім не як особиста образа, а як необхідна допомога. Дружня критика примушує ретельно проаналізувати причини дефектів в своїй роботі, намітити шляхи їх усунення, зробити певні висновки, підсилити самоконтроль.
Починаючий медичний працівник потребує допомоги старших і більше досвідчених колег по роботі.
Підвищення ділового рівня середнього медичного працівника має бути постійною турботою лікаря (наприклад після обходу лікар має розказати медичній сестрі про зміни в станах хворих, дати їй пояснення до призначень і т.п.).
Обовязки кожного лікаря і медичної сестри ж взаємне збагачення накопиченим досвідом, висновками своїх спостережень і роздумів тощо.
Основні причини сварок у медичному колективі:
Строго не встановлені точні межі професійної діяльності і обовязки тоді виникають труднощі і напруженість у відносинах медичних працівників (такі сварки здійснюються в основному між медичними сестрами, які замінюють одна одну).
Профілактика: встановлювати точні обовязки кожного і точні межі професійної діяльності.
Протиріччя в стилях роботи медичних працівників (наприклад зіткнення акуратності і неохайності і т.п.).
Профілактика: стиль роботи медичних сестер має бути по можливості однаковим, оскільки в ідеалі колектив характеризується єдиним стилем роботи.
Невиконання службових обовязків (наприклад, відлучення в робочий час і т.п.).
Профілактика: бесіда з колективом старшої медичної сестри, завідуючою відділом, головного лікаря.
Неввічливість медичних працівників (високомірність, невихованість і т.п.)
Профілактика: підбір належного персоналу.
Так і безтактність в стосунках медичних працівників (виноситься на самостійну поза аудиторну роботу студентів).
4. Поняття уваги, її фізіологічна основа, види. Розлади уваги, поведінка медичного працівника з такими хворими (відведено на самостійну поза аудиторну роботу студентів).
Мислення це процес опосередкованого і узагальненого пізнання людиною предметів і явищ обєктивної дійсності в їх істотних властивостях, звязках і відношеннях.
Мислячи, людина пізнає те, чого вона не може безпосередньо сприйняти й явити, доходить до розуміння суті явищ світу, формує поняття про них і практично оволодіває ними. Отже, мислення це вищий пізнавальний процес.
Фізіологічна основа мислення діяльність кори півкуль великого мозку, яка здійснюється у взаємодії сигнальних систем.
Мислитель на діяльність людини складається з таких операцій (функцій):
аналіз процес поділу на складові частини того, що сприймається;
синтез процес мисленнєвого зєднання в одне ціле окремих частин;
порівняння встановлення схожості і відмінності ознак та властивостей обєктів;
узагальнення виділення головного, загального з розрізнених частин;
абстракція перехід від одиничного до загального;
конкретизація перехід від загального до одиничного.
Форми мислення:
поняття - вищий рівень узагальнення;
судження відображає логічні звязки між предметами і явищами;
умовивід висновок, зроблений з кількох суджень.
Види мислення (за змістом розвязуваних проблем):
наочно-дійове розвязування задачі здійснюється за допомогою реального перетворення ситуації, випробування властивостей обєктивів (властиво і вищим тваринам);
наочно-образне повязане з конкретними образами, ситуаціями і змінами в них (характерне для дітей молодшого віку 5-6 років);
словесно-логічне (абстрактне) узагальнення мислення у формі понять і міркувань (формується на основі наочно-дійового наочно-образного мислення в процесі ігрової, навчальної. Трудової і громадської діяльності людини.
Розлади мислення:
маячення уявлення і умовиводи, що не відповідають реальності і в помилковості яких патологічно впевненого в їх правильності субєкта неможливо переконати:
манія впливу хворі думають, що їх гіпнотизують і т.п.;
манія величності хворі вважають себе видатним громадським діячем, вченим, артистом і т.п.;
навязливі ідеї гріховності, самозвинувачення - хворі вважають себе злочинцями і т.п.;
навязливі ідеї самоприниження хворі вважають, що вони не варті того, щоб до них ставились по-людськи і т.п.;
навязливі іде матеріального руйнування хворі вважають, що вони, їх рідні, їх діти, місто все зруйновано і т.п.;
іпохондричного характеру хворі вважають, що в них рак шлунку, немає серця і т.п.;
параноїдна манія переслідування хворим здається, що все оточення має до нього відношення; більшість людей є ворогами і хочуть їх отруїти чи вбити і т.п.;
маячні ідеї метаморфози зміни особистості.
Над цінні ідеї патологічне перетворення природної реакції на реальні події; домінування у свідомості ідей, які не відповідають їх дійсному значенню, супроводжуються значною емоційною напругою і відсутністю. Критичного відношення до них.
Навязливі думки думки, уявлення. Згадування. Які виникають мимо волі людини при повній критичності своїх суджень:
навязливі стани, серед яких фобії;
агорафобія страх перед широким простором;
клаустрофобія боязно закритих приміщень;
і інші.
Паралогічне мислення порушення здатності висловлювати правильні логічні судження.
Розенерство безплідне мудрування” (міркування заради міркування).
Сповільнене мислення хворі розмовляють і думають повільно.
Вязке мислення хворі повторюють одні і ті самі думки.
Прискорене мислення мовне збудження, вихор думок, що швидко змінюють одна одну; непослідовність думок; хворий не встигає закінчити оду фразу, а вже починає іншу.
За такими хворими дуже непросто доглядати. Хворі можуть неправильно розуміти або по своєму тлумачити звернення до них питання. Їхні неадекватні вчинки і висказування викликають роздратованість навколишні. Саме тому такі хворі потребують витримки і високого рівня співчуття. Найкраща форма поведінки для медичного працівника доброзичливість.
Мова основа мислення.
Мова суспільно-зумовлена система знаків, що служить засобом спілкування в даному суспільстві.
Функції мови:
спілкування (комунікативна функція) це головна функція мови;
означення (сигніфікативна функція);
вираження (експресивна);
впливу;
передачі і засвоєння суспільно-історичного досвіду та знаряддя інтелектуальної діяльності тощо.
Фізіологічна основа мови центральні механізми (різні відділи кори півкуль головного мозку) і периферичні механізми (функція голосових звязків, органів мови і дихання).
Види мови:
усна (експресивна) мова вголос;
внутрішнє (імпресивна) мова про себе і для себе;
письмова мова при писанні.
Оскільки з допомогою речень людина має змогу виражати поняття, судження про предмети і явища, про їх найрізноманітніші властивості, звязки, тому мова тісно повязана з мисленням. Вона є безпосередньою дійсністю думки.
Розлади мови:
Афазія порушення мови, спричиненні хворобливими процесами:
динамічна афазія порушення складного усного і писемного активного мовлення; хворий не може говорити фразами, хоча може повторити слова, назвати предмети і розуміти мову інших;
еферентна моторна афазія - порушується принцип послідовності; хворий може вимовляти окремі звуки, але не в змозі обєднати їх у слова;
аферентна моторна афазія порушується здатність вибирати потрібні звуки; буває також порушення самостійного письма і письма під диктовку;
семантична афазія порушується розуміння логіко-граматичних конструкцій; поєднання з порушенням лічби, просторового мислення;
сенсорна афазія порушення здатності розрізняти звуковий склад (труднощі в розумінні усного мовлення);
амнестична афазія порушення здатності називати предмети, причому можливість характеризувати їх зберігається; якщо підказати початкові букви, то хворий згадує потрібне слово.
Афонія нездатність голосно говорити; хворий може шепотіти.
Дизартрія розлад артикуляції, що виявляється в нечіткому вимовленні звуків (особливо приголосних) сповільненому або уривчастому мовленні, заїканні.
Догляд за хворими з розладами мови складає чималі труднощі: персонал часто не може зрозуміти хворого, а хворий не розуміє звернене до нього питання. При догляді за такими хворими від медичних працівників вимагається велике терпіння, спостережливість і чуйність.
Інтелект (від латинської розсудок, розуміння) це мислитель ні здібності людини.
Інтелект це система всіх пізнавальних здібностей людини, зокрема, здібність до пізнання і рішення проблем, які визначають успішність будь-якої діяльності.
Форми інтелекту:
вербальний інтелект включає запас слів, ерудицію, вміння розуміти прочитане;
здатність рішати проблеми;
практичний інтелект вміння адаптовуватись до навколишньої обстановки.
Типи інтелекту:
генетичний (не може бути виявлений жодним тестем);
поведінковий (виявляється в поведінці людини на основі виховання, освіти і спадковості);
вимірюваний (представляється оцінками з тестів).
Інтелект включає в себе набуті знання, досвід, здатність до їх подальшого накопичення і використання при розумовій діяльності.
Мислення являє собою активну функцію інтелекту. Тобто мислення інтелект в дії.
Посередництвом мови формуються всі поняття, тому мислення, а, отже, і інтелект, неможливі без мови. А мислення і інтелект виражається через мову. Отже мова, мислення, інтелект тісно взаємозвязані.
Розлади інтелекту:
Олігофренія це затримка розвитку інтелектуальної сфери, що виникає під впливом спадкових, внутрішньоутробних несприятливих факторів або перенесених у ранньому дитинстві захворювань. Поділяють на 3 форми:
дебільність - легкий ступіть олігофренії, характеризується примітивність суджень і умовиводів, недостатньою диференціацією емоцій;
імбецильність форма олігофренії, яка посідає середнє місце між дебільністю і ідіотією, характеризується сповільненим і непослідовним мисленням; так, можуть писати окремі слова, але реченні скласти не під силу, рахують у межах двох десятків; їхня трудова діяльність має перебувати під постійним наглядом;
ідіотія найтяжча форма олігофренії, характеризується практичною відсутністю психічних реакцій і мовлення; не піддаються навчання, не здатні обожити себе, бо не відрізняють їстівне від неїстівного.
Слабоумство (деменція) це стійке збіднення і спрощення психічної діяльності, що характеризується зниженням пізнавальних процесів, збідненням емоцій і порушенням поведінки; виникає у більш пізньому періоді життя під дією патогенних факторів. Поділяють на:
тотальне слабоумство виявляється у порушенні психічної діяльності, стиранні індивідуальних якостей особистості; хворі стають нетактовними некритичними до свої вчинків, втрачають основні морально-етичні властивості особистості;
парціальне слабоумство слабоумство з невираженими симптомами випадіння памяті, інтелекту, емоцій при наявності усвідомлення захворювання, а в ряді випадків із збереженням критичного ставлення до свого стану.
Хворих з розладами інтелекту непросто доглядати. Вони нерідко неправильно розуміють або по-своєму тлумачать звернене до них запитання. Неадекватні висказування і вчинки їх викликають роздратованість навколишніх. Велика витримка і співчуття потребується від медичних працівників при догляді за такими хворими. Краща форма відношення доброзичливість.