Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
1, Становлення митної справи суверенної України
25 червня 1991р. Верховна Рада прийняла Закон України «Про митну справу в Україні», який проголосив, що Україна як суверенна держава самостійно створює власну митну систему і здійснює митну справу.
У спадщину від колишнього СРСР на території України залишилося 26 митниць, багато з яких розташовувалося в орендованих приміщеннях, та автомобільні пункти пропуску, чотири з яких було побудовано в 50—60-х pp. (Тиса, Ужгород, Шегині, Порубне). На стадії будівництва були 4 пункти пропуску, а 7 пунктів спрощеного переходу являли собою невеликі тимчасові споруди.
12 грудня 1991 р. Верховна Рада України прийняла Постанову про створення Державного митного комітету України як центрального митного органу України та перший Митний кодекс України.
Для забезпечення належного функціонування митних органів і прикордонних військ у грудні 1993 р. було прийнято «Комплексну програму розбудови державного кордону України», яка визначила перелік організаційних, правових і матеріально-технічних заходів щодо розбудови державного кордону і митної інфраструктури до 2000 р.
29 листопада 1996 р. Президент України видав Указ про створення на базі колишнього Державного митного комітету Державної митної служби України. Підсумки першого етапу розбудови митної справи в Україні позитивні: за короткий час було сформовано дієздатний центральний орган управління митною справою, 10 регіональних митниць, 42 митниці, 195 митних постів, 12 спеціалізованих митних установ (митні лабораторії, навчальні заклади тощо).
У 1995 р. митна система принесла до Державного бюджету 340 млн. грн., у 1996 р. — 1,249 млрд. грн., у 1997 р. — понад 2,73 млрд. грн., у 1998 р. понад 3,5 млрд. грн., у 1999 р. — понад 5 млрд. грн., у 2000 р. — 9,2 млрд. грн.
В одному з перших законів, прийнятих Верховною Радою суверенної України, — законі України «Про митну справу в Україні» від 25 червня 1991 р. в ст. 1 зазначається: «Митна справа є складовою частиною зовнішньополітичної і зовнішньоекономічної діяльності України». Ст. 2 фіксує важливий принцип: «Територія України становить єдину митну територію, в межах якої Україна має виключну юрисдикцію щодо митної справи». За короткий час створено митну інфраструктуру на кордонах із сусідніми державами:
• Польщею (кордон — 543 км) — 8 автомобільних пунктів пропуску;
• Словаччиною (кордон — 48,5 км) — 7 автомобільних пунктів пропуску;
• Румунією (кордон — 625,41 км) — 14 пунктів пропуску.
У цілому на 1 січня 1999 р. на митному кордоні України функціонувало 92 автомобільних, 40 залізничних, 36 авіаційних, 36 морських і річкових пунктів пропуску, через які щоденно проходило 160—180 тис. громадян, 40 тис. одиниць різного виду транспорту.
Етапним у митному законодавстві було прийняття Закону України «Про Єдиний митний тариф» від 5 лютого 1992 р. та створення міжвідомчої Митно-тарифної Ради України, до якої входять представники Кабінету Міністрів, Міністерства зовнішньоекономічних зв'язків і торгівлі, Міністерства економіки, Міністерства фінансів, Держмитслужби, Міністерства закордонних справ, Міністерства юстиції.
Починаючи з 1994 р., за пропозиціями Митно-тарифної Ради Кабміном було прийнято 40 постанов щодо зміни ставок ввізного мита. За період з 1992 р. по 31 грудня 1998 р. неодноразово вносилися доповнення до чинного Митного кодексу.
Проект нового Митного кодексу України, який за обсягом майже у 3,5 раза перевищує чинний, внесено на розгляд Верховної Ради України ще у 1997 р.
Суттєвою особливістю проекту, яка принципово відрізняє його від чинного Кодексу, є об'єднання в одному законодавчому акті двох основних законів у галузі митної справи: Митного кодексу та Закону України «Про Єдиний митний тариф». Ця особливість запропонованого проекту поєднує його з аналогічними законодавчими актами більшості країн світу, в митних кодексах яких містяться норми, що визначають принципи та порядок обкладення митом товарів, які переміщуються через митний кордон.
Постановою Верховної Ради України від 16 грудня 1998 р. проект Митного кодексу України прийнятий у першому читанні.
У цілому проект Митного кодексу України повною мірою відповідає європейським і міжнародним стандартам, високим запитам країн із розвинутою ринковою економікою до нормативних документів такого рівня, світовій практиці вирішення подібних питань та зобов'язанням, узятим Україною перед міжнародними організаціями.
Прийняття нового Митного кодексу України та нової редакції Митного тарифу України стане важливим кроком уперед до реформування митної системи Української держави, сприятиме лібералізації зовнішньоекономічних стосунків та приведе норми митного законодавства України у відповідність до вимог Світової організації торгівлі.
Указом Президента України від 25 березня 1998 р. було уточнено структуру і завдання Державної митної служби України.
Сучасна розбудова митної справи відбувається відповідно до цього Указу. За станом на 1 січня 2000 р. особовий склад центрального апарату Держмитслужби налічував 267 осіб, а митних органів і установ на місцях — 17900 осіб.
За доповіддю Голови Держмитслужби Ю. Соловкова на зборах, присвячених 9-й річниці створення митної служби в суверенній Україні, зараз система митної служби складається із 42 митниць, 10 регіональних митниць, 138 митних пунктів та 257 пунктів пропуску (автомобільних, морських, авіа тощо).
За результатами роботи у 2000 р. Держмитслужба направила до державного бюджету 9,2 млрд. грн., що становить майже 30% загального фонду держбюджету. Принциповою залишається позиція щодо нарощування потенціалу митних органів, діяльність яких забезпечує не тільки підтвердження положень щодо політичного значення суверенної державної діяльності митної служби, але й значне надходження коштів до державного бюджету та реальне втілення в життя принципу захисту вітчизняного виробника та економіки України від міжнародних економічних процесів або цілеспрямованої невигідної економічної політики окремої держави проти України.
2, ПОНЯТТЯ МИТНОГО ПРАВА
Поняття митного права виводиться із загальнотеоретичних підходів до права як галузі, законодавства, науки та навчальної дисципліни. Выходячи, що об'єктивний поділ права на публічне та приватне привело до появи двох надгалузей, чи, ще як їх називають, супергалузей. Це приватне право та публічне, в рамках яких є декілька галузей права України, що відзначаються стабільними предметом та методами правового регулювання
У рамках других та третіх прийнято розрізняти правові інститути чи підгалузі законодавства. Саме до таких і належить митне право України. Питання про місце митного права в правовій системі є суперечливим. Одні обґрунтовують можливість виділення митного права в самостійну комплексну галузь права, другі визначають митне право як підгалузь адміністративного права, треті — як інститут адміністративного права. Цієї позиції дотримується й більшість вчених у галузі адміністративного права України.
Автори, що відносять митне право до галузі адміністративного права, повинні, за логікою речей, іменувати цю підгалузь чи інститут «адміністративним правом у митній сфері». Але вони цього не роблять, і не випадково. Такий підхід є виправданим і виваженим з позиції архітектоніки права та правових настанов. Міняти щось кардинально без достатніх потреб практики навряд чи доцільно. Зацікавленість у створенні митного права як самостійної галузі права, а не тільки законодавства повинна мати достатні аргументи
По суті за короткий час фактично заново на суверенній основі створено нову галузь законодавства — митне право і позначилася тенденція до виділення самостійних предмета та методу правового регулювання. Відстоюється позиція, що митне право має бути виділене в самостійну галузь права тому, що має самостійний специфічний предмет регулювання — широке коло суспільних відносин у суспільній сфері та метод. У зв'язку з цим цей аспект заслуговує на більш детальну увагу.
Прийнято вважати, що предмет права складають відносини, які ним регулюються. З огляду на обмеженість предметів правового регулювання в науці виділяються речові (майнові), немайнові, організаційні, управлінські та інші відносини. До останніх відносять такі, що пов'язані з реалізацією прав людини, наприклад природних, прав інтелектуальної власності, права на прояв своєї особистості. Вони прив'язуються до сфери діяльності, особливості правового режиму та правового становища суб'єктів. Більшою мірою самостійність галузі права проявляється через метод правового регулювання — способи впливу на поведінку суб'єктів.
В основному предмет митного права складають управлінські відносини, але митне право й охоплює собою надання митних послуг, що стосується предмета цивільного права. Виділяти останні з комплексу митної справи недоцільно. Хоча в структурі цих відносин і переважають управлінські рішення, але вони не вичерпують усього предмета митного правового регулювання. До його складу входять і багато інших якісно необхідних суспільних відносин, що регулюються нормами різних галузей права: конституційного, адміністративного, трудового, банківського, міжнародного права й інших. Будучи різнорідними за своїм складом та приналежністю, усі ці відносини інтегровані у певну специфічну спільність — митні відносини за однією спільною для всіх ознакою, що систематизує: переміщення товарів і транспортних засобів через митний кордон.
Митні відносини, будучи комплексними за галузевою приналежністю, все ж таки складають єдине ціле і виділяються як самостійний предмет комплексної галузі митного права. Відносна самостійність правовідносин визначається й через такий їх елемент, як суб'єктний склад. Учасниками регульованих митним правом суспільних відносин є широке коло осіб, що беруть участь у переміщені товарів і транспортних засобів через митний кордон, та митні органи, які легалізують це переміщення. До них належать митні органи, особи, що переміщають товари, — їхні власники, покупці, інші особи, що причетні до здійснення дій по ввезенню і (чи) вивезенню товарів, декларанти, брокери, власники складів тимчасового зберігання, перевізники й ін. Центральною ланкою регулювання митних відносин є саме відносини з митними органами. У більшій мірі ці відносини мають свій об'єкт: товари і транспортні засоби, що переміщуються через митний кордон.
Вагомою підставою виділення митного права в самостійну галузь права вважається наявність кодифікаційних актів — у даному випадку МК України й Закону України «Про єдиний митний тариф» від 21 грудня 2000 р. Той факт, що деякі норми МК України одночасно входять до складу інших галузей права, анітрохи не спростовує висновку про їхню незмінну приналежність митному праву .
Митне право — не вторинне утворення в системі права, а напрям первинного правового утворення, саме адміністративного права. Але присутність норм із «подвійним громадянством» додає митному праву характер комплексної галузі права, поряд, наприклад, з підприємницьким, морським, повітряним, банківським, екологічним правом і ін.
Таким чином, з'ясувавши всі об'єктивні умови виникнення й становлення митного права в правовій системі, можна сформулювати поняття митного права.
Митне право — це комплексна галузь права, система встановлених (санкціонованих) державою правових норм різної галузевої приналежності, що регулюють суспільні відносини у сфері митної справи і митної політики.
Системність митного законодавства вказує на його ієрархію і неможливість підзаконним нормативним актом установлювати інші правила, ніж це встановив закон. В останні роки системність із наданням ратифікованим Україною міжнародним конвенціям і договорам статусу національного закону одночасно означає узгодженість внутрішнього законодавства із загальними тенденціями розвитку світового гуманітарного та економічного законодавства. Митне право не допускає інших джерел: звичаєвого права, договорів, судових прецедентів. Це пояснюється тим, що при реалізації митної політики митні органи та їх посадові особи повинні керуватися виключно нормами права і за їх межі виходити не можуть. Це стосується й розв'язання суперечливих питань.
У той же час митне право може розглядатися як наука — система поглядів, теорій та уявлень про урегульовані митним законодавством відносини.
3
|
Поняття, предмет і методи митного права, його місце в системі права України |
|
Відомо, що кожна галузь права має свій предмет і метод регулювання. Митне право — явище відносно нове, тому хоча митна справа існує з давніх часів, її правовий аспект мало досліджений та недостатньо розроблений. Серед юристів-науковців є різні погляди не тільки щодо формулювання предмета митного права, але й відносно того, чи є це самостійна галузь правової науки взагалі. . Серед інших категорій такими є предмет і метод правового регулювання. Інакше кажучи, в основу розподілу галузей права наука здавна покладає предмет правового регулювання, тобто коло суспільних відносин, що регулюються нормами окремого права (галузі, підгалузі). Кожне право має свій специфічний предмет правового регулювання. До предмета регулювання митного права треба віднести характер і зміст митної справи, основи митної політики, статус і функції митних органів, порядок переміщення товарів і транспортних засобів через митний кордон, митні платежі, митне оформлення і митний контроль, інші складові частини митної справи і засоби проведення митної політики. |
Поняття митні відносини охоплює сукупність економічних, організаційно-правових і психоетичних відносин при регулюванні зовнішньоторговельної діяльності, заснованих на принципах і напрямах митної політики. За своїм змістом ці відносини є в більшій мірі економічними, а за формою — юридичними.
Як відносини митного права вони є суспільними відносинами, що врегульовані нормами митного права, учасники яких є носіями прав і юридичних обов'язків.
За своєю функціональністю митні правовідносини є регулятивними та охоронними. За галузевою приналежністю вони — адміністративно-правові. В той же час при зберіганні на митному складі виникають звичайні цивільно-правові відносини.
За напрямами правового регулювання ці відносини є організаційні і здебільшого управлінські. Звідси ми можемо виділити два рівні управлінських відносин:
— внутрішні, що виникають з приводу управління митною системою України, і зокрема відносини між окремими ланками цієї" системи;
— зовнішні, що виникають при здійсненні митної справи. Здебільшого вони виникають між державою в особі митних органів і особами, що переміщають через митний кордон України товари. Зовнішні відносини виникають при взаємодії митних органів різних країн.
Можна виділити відносини матеріального змісту і процесуального. До останніх належать відносини, що виникають у процесі провадження про порушення митного законодавства.
Як і інші відносини, вони мають свою структуру: об'єкт, суб'єкти й зміст. Об'єкт митних правовідносин складають організаційні заходи щодо митного оформлення і митного контролю. Разом із тим як об'єкт митного регулювання виступає і речі. Вони наділені спеціальним митним режимом, який впливають на особливості переміщення їх через митний кордон.
Суб'єктами цих відносин, з одного боку, виступають митні органи, а з другого — фізичні і юридичні особи, що перетинають митний кордон і переміщують через нього товари, предмети і транспортні засоби. Ці суб'єкти є загальними і спеціальними. До спеціальних суб'єктів слід віднести тих, які мають дипломатичний імунітет і не підлягають повному митному контролю.
Зміст митних відносин складають суб'єктивні права та юридичні обов'язки їх суб'єктів. Суб'єктивне право — міра дозволеної поведінки, яка гарантується державою, а юридичні обов'язки — вид і міра зобов'язаної поведінки суб'єкта митних правовідносин. Ці обов'язки, як правило, детально встановлені нормами митного права.
Слід зазначити, що в літературі вказується чотириланкова структура митних правовідносин. Четвертим елементом указується сама норма права. Якщо ж бути послідовним, то до структури митних правовідносин варто віднести і юридичні факти як підставу їх виникнення (п'ятиланкова теорія правовідносин).
5, Державне регулювання діяльності митних органів
Державне регулювання діяльності митних органів в Україні здійснюється вищими органами державної влади України на основі прийнятих законів та інших нормативних актів. Верховною Радою України визначаються основні напрями митної політики України; система митних органів; розміри мита та умови митного обкладення; спеціальні митні зони та митні режими на території України; перелік товарів, експорт, імпорт та транзит яких через територію України забороняється.
Забезпечення здійснення митної політики України відповідно до законів України та координація діяльності міністерств, державних комітетів та відомств України з питань митної справи забезпечується Кабінетом Міністрів України. До того ж, Кабінет Міністрів України встановлює розміри мита та зборів, плати за митні процедури; проводить переговори та укладає міжнародні договори України з митних питань у випадках, передбачених законами України; подає на розгляд Верховної Ради України пропозиції щодо вдосконалення системи митних органів України.
Президент України затверджує Положення про Державну митну службу України, має право її реорганізувати чи навіть ліквідувати. Утім такий крок потягнув би за собою тяжкі наслідки. Країни, що відмовлялися від виділення митних органів в самостійну систему, з часом були змушені повернути їм самостійність у системі центральних органів державної виконавчої влади.
Спеціально уповноваженим органом у галузі митної справи є Державна митна служба України (ДМСУ), яка й очолює систему митних органів України. На підставі ч. 1 ст. 9 МК України систему митних органів поряд з ДМСУ складають регіональні митниці, митниці, митні пости, спеціалізовані митні управління та організації, установи й навчальні заклади. У системі митних органів України діють митні лабораторії, кінологічні центри і т. ін.
Система митних органів України є дворівневою. До першого рівня відноситься ДМСУ, а другого - територіальні органи, що здійснюють свою діяльність тільки на території визначеного їм регіону. При цьому межі діяльності регіональних митниць не завжди співпадають із межами адміністративно-територіальних регіонів.
Взаємовідносини в системі митних органів України засновані на сполученні централізації і децентралізації. Кожен нижчий орган по вертикалі підпорядковується вищому. При цьому централізоване управління діяльністю митних органів гармонічно доповнюється ініціативою й відповідальністю за виконання покладених завдань регіональними управліннями, митницями та митними постами.
Для митних органів є характерним:
Правовий статус Державної митної служби України визначається Конституцією України, МК України, Указами Президента України "Про зміни у структурі центральних органів виконавчої влади" від 15 грудня 1999 року, "Про Державну митну службу України" від 29 листопада 1996 року та "Питання Державної митної служби України" від 24 серпня 2000 року. Указом Президента України № 1573/99 від 15 грудня 1999 року "Про зміни у структурі центральних органів виконавчої влади" Державна митна служба України визнається центральним органом виконавчої влади зі спеціальним статусом.