Тема 10 Сутність принципи і роль соціального страхування 1
Работа добавлена на сайт samzan.net:
Тема 10. Сутність, принципи і роль соціального страхування
1. Необхідність та економічний зміст соціального страхування.
2. Поняття, види та принципи загальнообов’язкового державного соціального страхування.
3. Суб’єкти та об’єкти загальнообов’язкового державного соціального страхування.
4. Фонд соціального страхування як орган управління загальнообов’язковим державним соціальним страхування
5. Механізм державного регулювання соціального страхування
6. Організація нагляду та контролю у вітчизняній системі соціального страхування
1. Необхідність та економічний зміст соціального страхування.
Виникнення елементів, а згодом і системи соціального страхування, об’єктивно зумовлено розвитком ринкових трудових відносин. З перетворенням основного фактора виробництва – робочої сили – на товар і відповідно заробітної плати – в основне джерело існування для багатьох членів суспільства, виникає вид соціальної незахищеності – ймовірність (ризик) матеріальної незахищеності внаслідок втрати заробітку.
Розрізняють дві сфери страхової діяльності – соціальне та комерційне страхування, які взаємно доповнюють одне одного. Соціальне страхування ґрунтується на принципі колективної солідарності та створення громадських страхових фондів за рахунок зборів обов’язкових страхових внесків, воно призначене для того, щоб забезпечити мінімум соціального захисту особам, які досягнули пенсійного віку, потребують медичної допомоги, інвалідам, безробітним. Система соціального страхування в Україні реформується у зв’язку з переходом до ринкових форм господарювання.
Комерційне страхування, на відміну від соціального, ґрунтується на принципах еквівалентності та замкнутого розподілу збитку в рамках цього страхового фонду. Зв’язок між двома сферами страхової діяльності полягає в тому, що комерційне страхування надає захист, найперше в тих життєвих ситуаціях, які не «покриті» соціальним страхуванням. Чим вужча система соціального захисту, тим більша потреба в послугах комерційного страхування.
Предметом соціального страхування є основні соціальні ризики, які загрожують відтворенню населення. Соціальний страховий ризик – одне з ключових понять у теорії соціального страхування. Ст. 11 «Основ законодавства України про загальнообов’язкове державне соціальне страхування» від 14.01.98 р. № 16/98-ВР під соціальним ризиком розуміє обставини, внаслідок яких громадяни та члени їх сімей можуть втратити тимчасово або назавжди засоби до існування і потребують, таким чином, матеріальної підтримки або соціальних послуг за загальнообов’язковим державним соціальним страхуванням.
Соціальний захист – це:
по-перше, державна підтримка верств населення, які можуть зазнавати негативного впливу ринкових процесів, з метою забезпечення відповідного життєвого рівня, тобто заходи, що включають надання правової, фінансової, матеріальної допомоги окремим громадянам, а також створення соціальних гарантій для економічно активної частини населення;
по-друге, комплекс законодавчо закріплених гарантій, що протидіють дестабілізуючим життєвим факторам (інфляція, спад виробництва, економічна криза, безробіття тощо).
Система соціального захисту, включає такі елементи:
1) державне соціальне забезпечення;
2) корпоративні соціальні програми;
3) індивідуальне (приватне) страхування.
Сьогодні існують чотири моделі соціального захисту:
- соціально-демократична модель скандинавських країн
- модель неоліберальна (США)
- модель неоконсервативна (Німеччина)
- система Беверіджа (Англія, Ірландія).
Складові соціального захисту населення України:
1) Соціальне забезпечення – це надання певним категоріям громадян соціальних виплат за рахунок коштів бюджетів. Соціальні виплати малозабезпеченим сім’ям, сім’ям з дітьми, жертвам війни чи політичних репресій. Однак залежать від економічної політики уряду, стану державного бюджету, так і від механізму їх надання. Зменшення фінансових можливостей держави може призвести до затримки чи зменшення розмірів соціальних виплат.
Вперше поняття «соціальне забезпечення» було застосовано у законодавстві США в 1935р., а потім прийнято до використання МОП.
Соціальне забезпечення – елемент соціального захисту, що здійснюється відповідно до чинного законодавства у формі соціальних виплат певним категоріям громадян за рахунок коштів державного бюджету.
2) Соціальна допомога – також побудована на фінансуванні за рахунок податків, інших надходжень до бюджетів. Однак ці кошти направляються не фізичним особам, а підприємствам і організаціям як компенсація недоотриманих доходів. Соціальна допомога надається у формі житлових субсидій, різного роду пільг і зорієнтована на індивідуальну потребу громадянина.
Під час міжнародного конгресу з державної благодійності, який відбувся в Парижі у 1889 році, були сформовані три фундаментальні принципи соціальної допомоги:
- соціальна допомога знаходиться у веденні місцевих органів влади;
- соціальна допомога надається за територіальною ознакою і держава приймає в цьому обмежену фінансову участь;
- соціальна допомога, що призначена для людей, які не мають засобів до існування і які не можуть працювати, субсидується державою на відміну від деяких інших видів допомоги. Таким чином, вона виконує роль «засобу останньої надії».
У цьому документі вперше було проголошено, що соціальна допомога є суспільним обов’язком і відповідальність за його виконання покладається на місцеву владу. Після цього конгресу у багатьох країнах Європи між 1893 і 1906 роками було прийнято низку законів про соціальну допомогу. Їх часто називають «програмами останньої надії». В основу їх покладена допомога людям, які не мають доходу з інших джерел або чий дохід недостатній, щоб забезпечити їм мінімальний стандарт проживання в даному суспільстві. Походять вони від різних церковних програм допомоги бідним, доброчинних організацій та місцевих урядів. Коріння такого підходу, очевидно, сягають 1349 року, коли в Англії був прийнятий Декрет про чорноробів, що запровадив принцип відповідальності місцевих властей за допомогу бідним.
3) Соціальне страхування – це важлива складова частина соціального захисту населення.
Необхідність соціального страхування зумовлена такими причинами:
- наявністю громадян, які не беруть участі суспільно корисній праці, а тому не можуть утримувати себе за рахунок заробітної плати;
- наявністю громадян, котрі є дієздатними, але не мають можливості її реалізувати.
Соціальне страхування як фінансова категорія є системою економічних відносин, що виникають в процесі розподілу та перерозподілу ВВП шляхом формування фондів грошових коштів та їх використання для забезпечення громадян у старості, на випадок постійної чи тимчасової втрати працездатності, безробіття, підтримки материнства, а також охорони здоров’я.
Матеріальною основою цих відносин є грошові кошти, які мають законодавчо визначені джерела формування та напрями їх використання. Фонди грошових коштів можуть бути як державними, так і недержавними.
Соціально-економічні гарантії – це забезпечення державного задоволення різноманітних потреб громадян на рівні соціально визнаних норм.
Соціальні гарантії здійснюються за трьома основними напрямами:
1. Державне гарантування кожному громадянинові, зайнятому трудовою діяльністю, нормального рівня добробуту через забезпечення мінімальної заробітної плати, її індексації, помірних податків і невтручання у підприємницьку діяльність.
2. Задоволення пріоритетних потреб суспільства, які держава не може довірити кожному громадянину особисто (освіта, підготовка кадрів, охорона здоров’я, розвиток фізичної культури членів суспільства).
3. Вирівнювання якості життя окремих груп населення, недостатня забезпеченість яких пов’язана переважно з причинами, що не залежать від їх трудових зусиль.
Джерела фінансування соціальних гарантій:
- державний бюджет
- кошти місцевих бюджетів.
- страхові фонди.
Соціальні стандарти – це стандарти у сфері соціальних відносин, які офіційно встановлюються державою:
мінімальна чи середня заробітна плата;
мінімальна пенсія;
прожитковий мінімум;
тривалість робочого тижня, відпустки.
Основні державні соціальні гарантії: мінімальний розмір заробітної плати, мінімальний розмір пенсії за віком, неоподаткований мінімум громадян, величина межі індексації доходів громадян, пільги щодо оплати житлово-комунальних чи транспортних послуг.
2. Поняття, види та принципи загальнообов’язкового державного соціального страхування
Соціальне страхування можна проводити в двох формах: державній і колективній. Державне соціальне страхування обов’язкове, а колективне може бути і обов’язковим, і добровільним. За ступенем охоплення населення соціальне страхування буває загальним і або для окремих груп населення.
Загальнообов'язкове державне соціальне страхування – це система прав, обов'язків і гарантій, яка передбачає надання соціального захисту, що включає матеріальне забезпечення громадян у разі хвороби, повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати страхових внесків власником або уповноваженим ним органом (далі - роботодавець), громадянами, а також бюджетних та інших джерел, передбачених законом.
Загальнообов'язкове державне соціальне страхування громадян України здійснюється за принципами:
- законодавчого визначення умов і порядку здійснення загальнообов'язкового державного соціального страхування;
- обов'язковості страхування осіб, які працюють на умовах трудового договору (контракту) та інших підставах, передбачених законодавством про працю, та осіб, які забезпечують себе роботою самостійно (члени творчих спілок, творчі працівники, які не є членами творчих спілок), громадян - суб'єктів підприємницької діяльності;
- надання права отримання виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням особам, зайнятим підприємницькою, творчою діяльністю тощо;
- обов'язковості фінансування страховими фондами (установами) витрат, пов'язаних із наданням матеріального забезпечення та соціальних послуг, у обсягах, передбачених законами з окремих видів загальнообов'язкового соціального страхування;
- солідарності та субсидування;
- державних гарантій реалізації застрахованими громадянами своїх прав;
- забезпечення рівня життя, не нижчого за прожитковий мінімум, встановлений законом, шляхом надання пенсій, інших видів соціальних виплат та допомоги, які є основним джерелом існування;
- цільового використання коштів загальнообов'язкового державного соціального страхування;
- паритетності представників усіх суб'єктів загальнообов'язкового державного соціального страхування в управлінні загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням.
Залежно від страхового випадку є такі види загальнообов'язкового державного соціального страхування:
пенсійне страхування;
страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням;
медичне страхування;
страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності;
страхування на випадок безробіття;
інші види страхування, передбачені законами України.
Відносини, що виникають за видами загальнообов'язкового державного соціального страхування, регулюються окремими законами, прийнятими відповідно до Основ законодавства України про загальнообов’язкове державне соціальне страхування, які відповідно до Конституції України визначають принципи та загальні правові, фінансові та організаційні засади загальнообов’язкового державного соціального страхування громадян в Україні.
3. Суб’єкти та об’єкти загальнообов’язкового державного соціального страхування
Об'єктом загальнообов'язкового державного соціального страхування є страховий випадок, із настанням якого у застрахованої особи (члена її сім'ї, іншої особи) виникає право на отримання матеріального забезпечення та соціальних послуг.
Суб'єктами загальнообов'язкового державного соціального страхування є застраховані громадяни, а в окремих випадках – члени їх сімей та інші особи, страхувальники і страховики.
Застрахованою є фізична особа, на користь якої здійснюється загальнообов'язкове державне соціальне страхування.
Коло осіб, які можуть бути застрахованими за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням, визначається „Основами законодавства України про загальнообов’язкове державне соціальне страхування” та іншими законами, прийнятими відповідно до них.
Страхувальниками за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням є роботодавці та застраховані особи, якщо інше не передбачено законами України.
Страховиками є цільові страхові фонди з:
- пенсійного страхування;
- медичного страхування;
- страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням;
- страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань;
- страхування на випадок безробіття.
Страхові фонди беруть на себе зобов'язання щодо збору страхових внесків та надання застрахованим особам матеріального забезпечення і соціальних послуг при настанні страхових випадків.
Загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню підлягають:
1) особи, які працюють на умовах трудового договору (контракту):
а) на підприємствах, в організаціях, установах незалежно від їх форм власності та господарювання;
б) у фізичних осіб;
2) особи, які забезпечують себе роботою самостійно (члени творчих спілок, творчі працівники, які не є членами творчих спілок), громадяни – суб'єкти підприємницької діяльності.
Перелік, доповнення та уточнення кола осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню, а також конкретних видів загальнообов'язкового державного соціального страхування, до яких належать особи, визначаються законами України з окремих видів загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Громадяни України, які працюють за межами території України та не застраховані в системі соціального страхування країни, в якій вони перебувають, мають право на забезпечення за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням в Україні за умови сплати страхових внесків, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
4. Фонд соціального страхування як орган управління загальнообов’язковим державним соціальним страхуванням: структура, завдання та повноваження
Страхові фонди – це органи, які здійснюють керівництво та управління окремими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування, провадять збір та акумуляцію страхових внесків, контроль за використанням коштів, забезпечують фінансування виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням та здійснюють інші функції згідно з затвердженими статутами.
Усі застраховані громадяни є членами відповідних страхових фондів залежно від виду соціального страхування.
Страхові фонди є некомерційними самоврядними організаціями.
Цільові страхові фонди, якщо інше не передбачено законами України, не можуть займатися іншою діяльністю, крім тієї, для якої їх створено, та використовувати свої кошти на цілі, не пов'язані з цією діяльністю.
Кошти цільових страхових фондів не включаються до складу Державного бюджету України.
Страхові фонди діють на підставі статутів, що затверджуються у порядку, визначеному законами України з окремих видів загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Управління страховими фондами здійснюється на паритетній основі державою та представниками суб'єктів соціального страхування.
Управління фондами загальнообов'язкового державного соціального страхування здійснюють правління та виконавчі дирекції страхових фондів, які забезпечують визначені законами конкретні види соціального страхування.
Правління страхового фонду:
- затверджує документи, що регламентують внутрішню діяльність фонду, в тому числі виконавчої дирекції;
- подає у встановленому порядку пропозиції щодо визначення розмірів загальнообов'язкових внесків для забезпечення відповідного виду соціального страхування (за винятком страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання);
- затверджує проекти річних бюджетів фонду та звіти про їх виконання, порядок використання коштів з окремих видатків бюджету фонду;
- створює резерви коштів для забезпечення виплат та надання соціальних послуг застрахованим особам;
- розглядає кандидатури та затверджує на посадах керівника виконавчої дирекції фонду та його заступників;
- спрямовує та контролює діяльність виконавчої дирекції страхового фонду та її робочих органів;
- визначає кадрову політику;
- здійснює інші функції, передбачені статутом страхового фонду.
Порядок обрання правління страхового фонду визначається законами України з окремих видів соціального страхування.
Виконавча дирекція страхового фонду є виконавчим органом правління фонду, який забезпечує виконання рішень правління. Виконавча дирекція є підзвітною правлінню фонду та здійснює діяльність від імені страхового фонду в межах та порядку, що визначаються його статутом та положенням про виконавчу дирекцію, яке затверджується правлінням страхового фонду. Керівник виконавчої дирекції входить до складу правління страхового фонду з правом дорадчого голосу. Робочими органами виконавчої дирекції є її відділення, страхові каси тощо.
Нагляд за діяльністю цільових фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування здійснює Наглядова рада, яка контролює за виконанням статутних завдань та цільовим використанням коштів відповідним фондом із загальнообов'язкового державного соціального страхування. З цією метою до складу Наглядової ради входять у рівній кількості представники від застрахованих громадян, роботодавців та держави.
Склад Наглядової ради та її повноваження визначаються законами з окремих видів загальнообов'язкового державного соціального страхування.
5. Механізм державного регулювання соціального страхування
Фінансовий механізм регулювання соціального страхування. Фінансові та організаційні засади загальнообовязкового державного соціального страхування. Метою державного нагляду є контроль за дотриманням законів та інших нормативно-правових актів, що регулюють відносини у сфері соціального страхування на випадок безробіття.
Фінансовий механізм регулювання соціального страхування
Державне регулювання – це важливий елемент управління соціальним страхуванням, формуванням та використанням коштів державних соціальних фондів. Метою державного регулювання у сфері загальнообов'язкового державного соціального страхування є:
- проведення єдиної політики держави в цій сфері;
- забезпечення реалізації прав громадян на загальнообов'язкове державне соціальне страхування;
- створення умов для ефективного функціонування системи соціального страхування;
- забезпечення дотримання суб'єктами соціального страхування вимог законів, інших нормативно–правових актів;
- адаптація системи соціального страхування до міжнародних стандартів.
Державне регулювання соціального страхування полягає у:
- розробці та прийнятті системи законодавчих, нормативно – правових актів, що регламентують відносини в цій сфері;
- щорічному перегляді та затвердженні розмірів страхових внесків, норм, нормативів з урахуванням поточної економічної та соціальної ситуації;
- перегляді видів та розмірів соціальних виплат з метою покращення матеріального забезпечення громадян;
- встановленні обов'язкової вимоги щодо створення страхових резервів з метою забезпечення своєчасності та повноти соціальних виплат;
- державному фінансовому контролі за дотриманням законодавства щодо формування доходів соціальних страхових фондів та цільового використання їх коштів;
- контролі та нагляді за діяльністю центральних і територіальних органів державних фондів, їх взаємодією з іншими суб'єктами.
Державне регулювання передбачає створення та функціонування відповідного фінансового механізму, який повинен бути спрямований на раціональне управління рухом фінансових ресурсів та формування фінансових відносин, що виникають у процесі утворення та використання страхових фондів.
Фінансовий механізм регулювання соціального страхування – це сукупність фінансових методів, форм та важелів управління фінансовими ресурсами, що призначені для матеріального забезпечення громадян у разі настання страхових випадків.
Фінансові методи відображають вплив фінансів на процеси, які відбуваються у сфері соціального страхування. їх дія виявляється в ході формування та використання бюджетів страхових фондів. Фінансові методи діють за допомогою фінансових важелів. Усі елементи фінансового механізму повинні бути націлені на виконання основних функцій управління, а саме: планування, прогнозування, оперативного управління, регулювання, контролю, нагляду.
Склад фінансового механізму регулювання соціального страхування
Методи державного регулювання соціального страхування поділяються:
1) за формами впливу – прямі, непрямі (опосередковані); 2) за засобами впливу – правові, адміністративні, економічні, пропагандистські.
Методи прямого впливу діють безпосередньо на функціонування суб'єктів соціального страхування. Такий безпосередній вплив здійснюється за допомогою інструментів адміністративно-правового характеру, які регламентують діяльність суб'єктів соціального страхування, та економічних інструментів прямого впливу. Основними інструментами прямого державного регулювання соціального страхування є нормативно-правові акти, макроекономічні плани, цільові комплексні програми.
Методи непрямого державного регулювання соціального страхування –це методи, які регламентують поведінку суб'єктів соціального страхування не прямо, а опосередковано, через створення певного економічного середовища, яке змушує їх діяти у потрібному державі напрямку. До методів непрямого регулювання належать інструменти фіскального та інших напрямів економічної політики, а також методи морального переконування.
Правове регулювання соціального страхування – це діяльність держави щодо встановлення обов'язкових для виконання юридичних норм (правил) поведінки суб'єктів права в сфері соціального страхування. Необхідний у цьому контексті примус забезпечується розвитком громадської свідомості та силою державної влади.
Предметом правового регулювання соціального страхування є: 1) відносини між державою (державними органами) та іншими суб’єктами соціального страхування; 2) відносини між державними органами з приводу розподілу повноважень, визначення їх правового статусу в сфері соціального страхування; 3) відносини між суб'єктами соціального страхування, крім держави.
Основними формами правового регулювання соціального страхування в Україні є: 1) Конституція та закони України; 2) укази та розпорядження Президента України; 3) постанови та інші акти Верховної Ради України, 4) постанови та розпорядження Кабінету Міністрів України, нормативно-правові акти центральних органів влади (міністерств, відомств); 5) нормативні акти місцевих державних адміністрацій та органів місцевого самоврядування.
Адміністративні методи державного регулювання соціального страхування – це інструменти прямого впливу держави на діяльність суб'єктів соціального страхування. Ознаки зазначених методів: 1) прямий вплив державного органу або посадових осіб на дії виконавців через встановлення їх обов'язків, норм поведінки та віддавання команд (наказів, розпоряджень); 2) відсутність вибору способів розв'язування завдань, варіанта поведінки; 3) обов'язковість виконання наказів, розпоряджень; відповідальність суб'єктів соціального страхування за ухилення від виконання наказів.
В економічно розвинутих країнах за нормальних умов адміністративні методи державного регулювання соціального страхування відіграють другорядну роль. Використання їх стає доцільним тоді, коли економічні засоби державного регулювання соціального страхування виявляються недостатніми або діють надто повільно. Основними інструментами адміністративного регулювання є ліцензії, санкції, соціальні норми та нормативи, соціальні стандарти.
Застосування економічних методів державного регулювання соціального страхування дає змогу створювати економічні умови, які спонукають суб'єктів соціального страхування діяти у необхідному для суспільства напрямі, вирішувати ті чи інші завдання згідно із загальнодержавними та приватними інтересами. Регулювання за допомогою економічних методів дає змогу суб'єктам соціального страхування зберегти право на вільний вибір своєї поведінки.
Аналіз практики і тенденцій розвитку систем соціального страхування в розвинутих країнах, а також принципових положень, закладених у конвенціях і рекомендаціях МОП, свідчить про те, що найважливішими методологічними підходами, на базі яких доцільно здійснювати державне регулювання в сфері соціального страхування, можуть слугувати наступні принципові положення.
По-перше, підвищення рівня соціального захисту працюючих можливе лише за умови узгоджених дій урядових, підприємницьких і профспілкових структур, усіх членів суспільства. Потрібним є досягнення соціальної згоди в суспільстві за допомогою удосконалення механізмів соціального страхування і забезпечення. Кожен член суспільства повинний свідомо брати участь у наданні допомоги незабезпеченим громадянам, що потребують підтримки, будучи впевненим, що у потрібний момент йому також буде надана допомога.
Соціальний консенсус вимагає зміцнювати і підсилювати за допомогою законодавчих і нормативних актів співпрацю уряду, підприємців, профспілок на базі механізмів соціального партнерства (трипартизма).
По-друге, вдосконалення таких підсистем соціального захисту, як системи соціального страхування і соціальної допомоги, можливо за умови гармонізації відносин основних суб'єктів: найманих працівників (їх родин), роботодавців і держави. Виконання обов'язків у рамках такої відповідальності означає, що на перехідних етапах потрібним є певний перерозподіл ресурсів на підтримку заходів для збереження прийнятного і доступного рівня життя. Зміна пропорцій цього перерозподілу стосується всіх суб'єктів і їх ресурсів: 1) ресурсів, що належать самому найманому працівнику (заохочення цільових заощаджень як доповнення до пенсійного забезпечення, нагромадження коштів на випадок хвороби); 2) ресурсів, що належать родині (підвищення цільової орієнтації нагромаджень); 3) ресурсів, що належать роботодавцям (стимулювання збалансованості коштів, спрямованих на заробітну плату, і коштів, спрямованих на обов'язкові і добровільні види соціального страхування); 4) ресурсів, що належать державі (вдосконалення механізмів бюджетного забезпечення соціальної допомоги, а також соціального страхування державних службовців).
Масштаби перерозподілу коштів залежать від наявності ресурсів і цілей, поставлених перед кожною із зацікавлених сторін, але перерозподіл повинний в обов'язковому порядку передбачати дотримання такої умови: страхові виплати в системі соціального страхування мають бути не менше базового прожиткового мінімуму. У цьому зв'язку однією з основних цілей державного регулювання в області соціального захисту є побудова механізмів збалансування інтересів усіх суб'єктів щодо гармонізації загальної відповідальності, заснованих на загальнонаціональній, колективній і особистій відповідальності.
По-третє, вдосконалення механізмів соціального захисту можливо при органічному поєднанні систем соціального страхування і соціальної допомоги.
Основу моделі державного регулювання соціального страхування, яка повністю відповідає ринковій економіці, складають такі напрямки діяльності держави: 1) визначення ролі, прав і обов'язків основних суб'єктів страхування –найманих працівників, роботодавців, фондів соціального страхування і держави; 2) обґрунтування основних видів соціального страхування як самостійних автономних підсистем соціального страхування; 3) науково обґрунтоване визначення мінімальних виплат із системи соціального страхування у випадку втрати працездатності; 4) визначення основних джерел фінансових надходжень у фонди страхування, обґрунтування соціально справедливої моделі розподілу фінансового тягаря між роботодавцями, застрахованими і державою, досягнення на цій основі соціального консенсусу щодо внесків усіх зацікавлених сторін; 5) визначення складу і структури органів страхування, їх функцій, прав і повноважень, відповідальності, умов і суб'єктів правонаступництва, гарантів фінансово-правової стабільності і надійності соціального страхування.
6. Організація нагляду та контролю
у вітчизняній системі соціального страхування
Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
З урахуванням положень Конституції України Верховна Рада України прийняла Основи законодавства України про загальнообов’язкове державне соціальне страхування, Закони України “Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності ” від 23 вересня 1999 р. № 1105-XIV, “Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття” від 2 березня 2000 р. № 1533-III, “Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням” від 18 січня 2001 р. № 2240-III, "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 р. № 1058-IV.
На розгляді Верховної Ради України знаходиться кілька законопроектів щодо п’ятого виду загальнообов’язкового державного соціального страхування - медичного страхування.
Таким чином, в Україні було створено законодавчі умови для становлення системи загальнообов’язкового державного соціального страхування, яка базується на вимогах Європейського кодексу соціального забезпечення (1964 р.) та рекомендаціях Міжнародної Організації Праці № 67 (1944 р.).
Етапи розвитку законодавчого забезпечення загальнообов’язкового державного соціального страхування
Державний нагляд у сфері загальнообов'язкового державного соціального страхування здійснює спеціально уповноважений Кабінетом Міністрів України центральний орган виконавчої влади.
Якщо страховиком прийнято рішення з порушенням страхового законодавства або страхувальник не виконує вимог цього законодавства, орган державного нагляду вказує на допущені порушення і встановлює термін для їх усунення. Якщо протягом цього терміну страховик або страхувальник не усуне порушення, незаконне рішення скасовується органом державного нагляду з наступним відшкодуванням збитків за рахунок страховика або страхувальника. У двотижневий термін страховики або страхувальники можуть оскаржити рішення органу державного нагляду в суді. Орган державного нагляду може вимагати скликання засідання правління цільового страхового фонду. Якщо ця вимога не буде виконана, орган державного нагляду може сам скликати і провести засідання правління цільового страхового фонду.
Страховики з дотриманням вимог законодавства розробляють нормативно-правові акти щодо порядку складання і виконання бюджету, здійснення платежів, проведення бухгалтерського обліку і звітності та інші документи, що стосуються їх діяльності.
Страховики складають звіти про результати своєї діяльності подають їх Кабінету Міністрів України або уповноваженому ним органові та доводять до відома застрахованих осіб через засоби масової інформації.
З ініціативи органу державного нагляду за діяльністю страховиків може призначатися проведення аудиторської перевірки діяльності фондів із загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Мінпраці, Мінфін, МВС та СБУ в межах компетенції здійснюють постійний моніторинг ефективності роботи та цільового використання коштів фондами загальнообов'язкового державного соціального страхування. За підсумками проведеної роботи ці служби подають Мінпраці щокварталу до 15 числа місяця, що настає за звітним періодом, інформації для аналізу та узагальнення.
Мінпраці щокварталу не пізніше 25 числа місяця, що настає за звітним періодом, подає Кабінетові Міністрів України аналітичної довідки щодо ефективності роботи та цільового використання коштів фондами загальнообов'язкового державного соціального страхування і пропозиції щодо поліпшення діяльності зазначених фондів.
Органи Пенсійного фонду України мають право проводити планові та позапланові виїзні перевірки фінансово-господарської діяльності суб'єктів підприємницької діяльності стосовно сплати та цільового використання збору на обов'язкове державне пенсійне страхування, а також органи Фонду соціального страхування України стосовно сплати та цільового використання збору на обов'язкове соціальне страхування (крім збору на обов'язкове соціальне страхування на випадок безробіття).
Розвиток соціального страхування
в Україні
1993 р. - Концепція соціального забезпечення населення України
1998 р. - Закон України “ Основи законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування”
1999 р. - Закон України “Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності”
Фонд соціального страхування
від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України
Фонд загальнообов’язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття
2000 р. - Закон України “Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття”
2001 р. - Закон України “Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням”
Фонд соціального страхування
з тимчасової втрати
працездатності
Пенсійний Фонд України
2003 р. - Закон України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування”
2010 – Закону України “Про збір та облік єдиного соціального внеску”
Усунено дублювання функцій чотирьох фондів соціального страхування, які пов’язані із сплатою обов’язкових страхових внесків до цих фондів, шляхом запровадження єдиного соціального внеску.
2. ~ай мемлекетте референдум ар~ылы конституцияны ~абылдайды А Франция В ШриЛанка С Бразилия D За
3. а не удалось полностью уничтожить нас не оставив от нас и следа
4. Контрольная работа- Упрощенная система налогообложения индивидуальных предпринимателей на основе патента и практика ее применения
5. Курсовая работа- Антиглобализм- причины и последствия для мирового сообщества
6. Рекламная деятельностьспециальности Товароведение и экспертиза товаров1
7. руб. Число магазинов До 50 3 50 ~ 100 6
8. Составление Договора аренды транспортного средства без экипажа и Договора найма жилого помещения
9. Контрольная работа- Выборочная ковариация
10. Эстетика авангарда футуризм экспрессионизм дадаизм
11. Основы планирования производства
12. реферат дисертації на здобуття наукового ступеня доктора юридичних наук Харків ~ Дисе
13. К лабораторной работе 6
14. На тему- Профилактика остеопороза Выполнила студентка 2 курса Отделение- Сестринское дело
15. Организация товариществ собственников жилья как направление реформы жилищно-коммунального хозяйства
16. Другие думают о нём благосклонно
17. резиденты производя распределяя и потребляя товары и услуги взаимодействуют только друг с другом
18. правильно Сократ
19. Тема 1- теория государства и права как юридическая наука
20. Социология медицины