Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
30
PAGE 30
ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ національний МЕДИЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
КАФЕДРА екстреної медичної допомоги та МЕДИЦИНИ КАТАСТРОФ
“Затверджую”
Завідуючий кафедрою ЕМД та МК
професор В. Криса
“____”________________ 2011 р.
Методична розробка для студентів
для проведення практичного заняття з предмету
“Медицина надзвичайних ситуацій”
|
Тема № 4. |
“Аварії на ХІМІЧНО небезпечних об’єктах, їх медико-санітарні наслідки” |
Обговорено на засіданні кафедри
“ 31 ” серпня 2011 р.
Протокол № 1 .
Івано-Франківськ, 2011
|
|
Навчальна мета |
Засвоїти характеристики аварій на ХНО, методики оцінки хімічної обстановки. Вивчити прилади хімиічної розвідки, освоїти і навчитись користуватись засобами медичного захисту. |
|
|
Час |
180 хв. |
|
|
Місце проведення |
Аудиторія |
|
|
Навчально-матеріальне оснащення |
а) Література
|
|
Навчальні питання і розрахунок часу |
|
|
Вступ. |
5 хв. |
|
|
|
Характеристика аварій на ХНО |
25 хв. |
|
|
Характеристика СДОР |
25 хв. |
|
|
Медико тактична характеристика осередків ураження при аваріях на ХНО |
30 хв. |
|
|
Оцінка хімічної обстановки в осередку НС. Організація та проведення хімічної розвідки |
40 хв. |
|
|
Технічні засоби індикації ОР та отрут |
25 хв. |
|
|
Засоби медичного захисту при аваріях на ХНО |
25 хв. |
|
|
Підведення підсумків |
5 хв. |
АВАРIЇ НА ХIМIЧНО-НЕБЕЗПЕЧНИХ ОБ’ЄКТАХ.
СИЛЬНОДIЮЧI ОТРУЙНI РЕЧОВИНИ
В останні десятиріччя на території України, як і в багатьох інших регіонах планети, відмічається збільшення кількості технологічних катастроф і стихійними лих, які приводять до значних людських жертв, різкого погіршен-ня навколишнього середовища.
Клімато-географічні особливості території, насиченість її хімічно-небез-печними об’єктами (1572 промислових підприємства, які використовують понад 280 000 тон сильнодіючих отруйних речовин (СДОР)) створюють передумови виникнення на теренах України різноманітних надзвичайних ситуацій. Погіршення екологічної обстановки, збільшення кількості транспортних катастроф, аварій на об’єктах народного господарства, періодично виникаючі стихійні лиха в ряді областей країни негативно впливають на здоров’я та життєдіяльність населення і змушують медичних працівників надавати допомогу потерпілим в надзвичайних умовах.
Проблеми медицини катастроф вимагають поглибленої підготовки всіх ланок військової медичної служби та органів охорони здоров’я до діяльності в екстремальних умовах. Базисом такої підготовки повинно бути вивчення комплексу різноманітних організаційних, лікувально-профілактичних, лікувально-евакуаційних заходів по медичному забезпеченню населення.
Сучаний етап світової економіки характеризується зростанням обсягів хімічного виробництва. В народному господарстві широко застосовуються десятки тисяч хімічних сполук, кількість яких постійно збільшується. За даними ВООЗ на теперішній час число отруйних хімічних речовин перевищило 60 тис. хімічних сполук, та щорічно збільшується на 500 - 700 найменувань.
Вплив СДОР на особовий склад військ і цивільне населення можливий у випадку аварійних ситуацій, які виникають в процесі їх промислового виробництва, зберігання та транспортування, а також при руйнуванні противником під час війни об’єктів хімічної, нафтопереробної, целюлозно-паперової та інших галузей промисловості, складів, газопроводів, потужних холодильних установок та водоочисних споруд, транспортних засобів, які обслуговують ці галузі та об’єкти, а також військових об’єктів, які містять СДОР.
1. Характеристика хімічно-небезпечних об’єктів
Господарські об'єкти, при аваріях або руйнуванні яких можуть бути масові ураження людей тварин і рослин СДОР, називаються хімічно-небезпечними (ХНО).
До ХНО відносяться:
1. Підприємства хімічної, нафтопереробної, нафтоперегонної та інших видів видів промисловості;
2. Підприємства, оснащені холодильними установками, водопровідні станції та очисні споруди, які використовують аміак і хлор.
3. Залізничні станції та шляхи, якими перевозяться СДОР.
4. Склади і бази із запасами речовин для дезинфекції, дезинсекції та дератизації.
На деяких хімічних підприємствах іноді зберігається сотні тон цих сполук. На складах і базах СДОР можуть зберігатись:
— в резервуарах під високим тиском (до 100 атм.);
— в ізотермічних сховищах при тиску, близькому до атмосферного;
— в закритих ємкостях при атмосферному тиску і температурі оточуючого середовища.
При всіх способах їх зберігання можливе руйнування ємкостей і вихід СДОР в навколишнє середовище.
ХНО прийнято характеризувати наступними показниками:
1. Ступінь хімічної небезпеки. Виділяють три ступені небезпечності об’єкту, яка залежить від кількості СДОР на ньому і виражається в тонах:
а) за хлором: 1-ступінь — 250 т і більше;
2-ступінь — 250-50 т;
3-ступінь — 50-0,8 т;
б) за аміаком: 1-ступінь — 2500 т і більше;
2-ступінь — 2500-500 т;
3-ступінь — 500-10 т.
2. Коефіцієнт еквівалентності даної токсичної речовини до однієї тони хлору. Наприклад, для аміака і сірководню він складає 10, оксидів азоту — 6, синільної кислоти — 2, фосгену — 0,25.
При прогнозуванні аварії прийнято вважати , що в мирний час можливе руйнування однієї максимальної за об’ємом ємкості, а у воєнний час — одночасно всіх наявних ємкостей.
Попадання СДОР в навколишнє середовище веде до їх випаровування, яке, в залежності від швидкості цього процесу, може перебігати в 3-х варіантах:
1-й — бурхливе, коли за час до 10 хвилин випаровується основна кількість рідини. Внаслідок цього утворюється хмара з високою, часто смертельною концентрацією отруйної речовини у вигляді парів або аерозолів. Така отруйна хмара розташовується в приземному шарі повітря на висоті до 20 м від поверхні землі. Спочатку, на протязі 2-3 хвилин, вона чітко обмежена, з радіусом 0,5-1 км, потім змішується із повітрям і розміри хмари поступово збільшуються. Під впливом вітру відстань поширення парів СДОР може до-сягти десятків (50-70) кілометрів.
2-й — нестійке випаровування СДОР. При цьому випаровування розлитої речовини відбувається повільніше і залежить від температури грунту та повітря. В перші хвилини інтенсивність випаровування невелика, але з часом вона зростає. Такий процес сприяє тривалому зараженню атмосфери.
3-й — рівномірне за часом випаровування СДОР. Тривалість випаровування при 2-му і 3-му варіантах може складати години і навіть доби, тому що його швидкість не перевищує 3-5 %/год при температурі 25° С. Збереження уражаючої дії СДОР залежить від температури повітря, його вологості, швидкості вітру, а також від фізико-хімічних властивостей самих отруйних речовин.
2. Поняття про сильнодіючі отруйні речовини
Речовини, які застосовуються з господарською метою і при потраплянні в довкілля внаслідок викиду або виливу можуть приводити до зараження повітря в уражаючих і вище концентраціях, називаються сильнодіючими отруйними речовинами (СДОР).
Згідно Міжнародного реєстра з 6 мільйонів токсичних речовин, які використовується в промисловості, сільському господарстві та побуті, понад 500 речовин відносяться до СДОР. На території України біля половини населення проживає в зонах об’єктів, які в своєму виробничому циклі використовують ці отруйні речовини.
Виробництво, транспортування, зберігання та використовивання СДОР строго регламентуються спеціальними правилами технології, техніки безпеки та контролю за їх використанням. Проте при аваріях на ХНО велика кількість отруйних речовин може потрапити в навколишнє середовище і створити зону ураження.
СДОР при аваріях на ХНО мають наступні характеристики:
а) об’ємність дії, яка полягає в тому, що заражається не тільки територія в районі аварії, але і приземний повітряний простір;
б) здатність багатьох сполук проникати в організм через непошкоджені шкірні покриви, що зумовлює необхідність роботи медперсоналу в засобах захисту шкіри;
в) властивість викликати ураження на протязі певного, іноді досить тривалого, часу (дні, місяці).
2.1. Класифікація СДОР.
За своєю будовою, фізико-хімічними властивостями група СДОР неоднорідна, а їх біологічні ефекти багатогранні. Тому існує багато різних класифікацій, які грунтуються на різноманітних ознаках СДОР.
Найбільш практичною є класифікація М.В. Саватєєва і співавт. (1990), складена на підставі клінічної картини отруєнь СДОР:
1. Речовини переважно задушливої дії (хлор, трихлористий фосфор, фосген, хлорид сірки та інші);
2. Речовини переважно загальноотруйної дії (окис вуглецю, синільна кислота, динітрофенол, етиленхлоргідрин).
3. Речовини, які мають задушливу та загальноотруйну дію (акрилонітрил, окисли азоту, сірчистий ангідрид, сірководень та інші).
4. Нейротропні отрути — речовини, які впливають на генерацію, проведення і передачу нервового імпульсу (ФОР, сірковуглець та інші).
5. Речовини, які мають задушливу та нейротропну дію (аміак).
6. Речовини, які порушують обмін речовин і структуру клітини (діоксин);
7. Метаболічні отрути (метилбромід, метилхлорид, диметилсульфат, етиленоксид, та інші).
Відносно швидкості формування санітарних втрат прийнята наступна класифікація СДОР:
1. Швидкої дії. Характерним є розвиток симптомів інтоксикації протягом кількох хвилин. До них відносяться синільна кислота, акрилонітрил, сірководень, окис вуглецю, окисли азоту (у високих концентраціях), хлор (у високих концентраціях), аміак, фосфорорганічні речовини.
2. Сповільненої дії (розвиток симптомів на протязі години). До цієї групи відносять динітрофенол, диметилсульфат, метилбромід, метилхлорид, оксихлорид фосфору, окисли азоту, хлор, окис етилену, сірковуглець, трихлористий фосфор, фосген, хлорид сірки, етиленхлоргідрин.
3. Вкрай сповільненої дії. Для цих СДОР є характерним розвиток симптомів на протязі понад годину (метиловий спирт).
За хімічною структурою виділяють 22 класи СДОР. Основні з них наступні:
1. Мінеральні та органічні кислоти (сірчана, хлористоводнева, фосфорна, оцтова та інші);
2. Основи (їдкий натр, їдкий калі, розчини аміаку);
3. Спирти (метиловий, бутиловий та інші) і альдегіди кислот.
4. Органічні та неорганічні нітро- і аміносполуки (анілін, нітробензол, нітротолуол);
5. Феноли, крезоли та їх похідні.
6. Гетероциклічні сполуки.
7. Пестициди: фосфорорганічні (хлорофос, карбофос), карбонати (кар-ботіон), хлорорганічні (ДДТ, гексахлоран), ртутьорганічні (метилртуть), похідні фенолоцтової кислоти, діпіріділ (паракват).
Класифікація СДОР за ступенем токсичності наведена в таблиці 1.
Характеристика СДОР за ступенем токсичності
|
Клас токсичності |
ГДК в повітрі (мг/м3) |
Середньосмертельні |
|
|
концентарція в повітрі (мг/л.) |
при поступленні всередину (мг/кг) |
||
|
Надзвичайно токсичні |
0,1 |
<1 |
<1 |
|
Високотоксичн |
0,1-1 |
1-5 |
1-50 |
|
Сильно токсичні |
1,1-10 |
6-20 |
51-500 |
|
Помірно токсичні |
1.1-10 |
21-80 |
501-5000 |
|
Малотоксичні |
10 |
81-160 |
5 001-15 000 |
|
Практично нетоксичні |
— |
>160 |
>15 000 |
2.2. Фізико-хімічні властивості, патогенез
та клініка уражень СДОР.
Серед СДОР саму велику групу складають речовини переважно задушливої дії, тобто сполуки, що, головним чином, уражають органи дихання, викликаючи розвиток ТНЛ, з явищами гострої дихальної недостатності. Це веде до швидко прогресуючої гіпоксії і вторинних порушень багатьох функцій організму та можливої загибелі уражених.
В промисловості широко використовують класичні задушливі речовини, відомі з курсу військової токсикології — хлорпікрин, фосген, властивості яких подані в попередніх розділах підручника.
Деякі речовини першої підгрупи цієї групи, впливаючи на слизові оболонки органів дихання та зору, викликають сильне їх подразнення і, в подальшому,— запально-некротичні зміни в них. В даному випадку розвиток патологічного процесу може бути досить швидким і бурхливим.
Представники другої підгрупи відрізняються тим, що після короткочасних явищ подразнення наступає скритий період, під час якого потерпілі почувають себе повністю здоровими. Однак пізніше раптово розвивається набряк легень і стан потерпілих значно погіршується.
Найпоширенішим представником цієї групи СДОР є хлор, запаси якого на деяких об’єктах народного господарства особливо великі. Наприклад, на водоочисній станції великого міста зберігається до кількох десятків тон цієї речовини.
Хлор ( Cl2 ) — це газ жовто-зеленого кольору з різким запахом, важчий за повітря в 2,5 раза. Конденсується в рідину при температурі — 34° С. Добре розчинний у воді та деяких органічних розчинниках. Добре адсорбується акти-вованим вугіллям. Транспортується в рідкому стані в герметичній тарі. Випа-ровується і створює нестійке швидкодіюче вогнище ураження.
В організм хлор потрапляє через органи дихання, слизові оболонки, проявляючи в місцях проникнення подразнююче-припікаючу і виражену загальнорезорбтивну дію. В розвитку токсичного впливу (особливо в початковій стадії) велику роль відіграють рефлекси, виникаючі внаслідок подразнення інтерорецепторів слизових оболонок дихальних шляхів.
Клініка. Подразнююча дія Cl2 проявляється при концентрації 0,01г/м3, а вдихання парів хлору в такій же концентрації на протязі 10-15 хвилин може привести до розвитку хімічного опіку легень з явищами опікового шоку, ураження дихального та судинно-рухового центрів, рефлекторної зупинки дихання або спазму голосових зв’зок з механічною асфіксією. Кожна з цих причин може привести до смерті.
Менш вивченими, але також надзвичайно небезпечними, є речовини із слабкою припікаючою і вираженою загальною дією. Це хлорид фосфору, хлорид сірки, метилізоціанат. Вони є високотоксичними речовинами (вдихання парів хлориду фосфору на протязі декількох хвилин у концентрації 0,08-0,15 мг/л призводить до гострого отруєння).
В розвитку інтоксикації задушливими СДОР виділяють 4 періоди — контакту, прихований, ТНЛ і ускладнень.
Період контакту особливо сильно виражений при отруєнні речовинами, які мають місцеву припікаючу дію. При впливі отрут в невеликих концентраціях симптоми інтоксикації розвиваються після латентного періоду, тривалість якого, залежачи від багатьох факторів, може складати від 1 до 24, а, інколи, і до 48 годин.
Основні прояви третього періоду — це розвиток токсичних ринофарингітів, ларинготрахеїтів, кон'юнктивітів, токсичних бронхітів, інколи і токсичних пневмоній, а при отруєннях середнього і важкого ступенів — ТНЛ.
В клінічній картині інтоксикації в стадії регресії та реконвалесценції характерні неврологічні порушення у вигляді постінтоксикаційного астенічного синдрому з вегетосудинною дистонією, ознаками менінгізму, міастенічним синдромом.
Речовини переважно загальноотруйної дії поділяються на:
Властивості миш’яковистого водню, окису вуглецю, окислів азоту, ціанідів розглянуті у відповідних розділах підручника.
2,4 - динітрофенол (С6Н3ОН(NO2)2) входить в групу високотоксичних гербіцидів. Крім цього, застосовується у виробництві барвників, засобів обробки дерева. Являє собою жовтуваті кристали, здатні диспергувати на повітрі. Температура плавлення +115° С. Легко розчинний в бензолі, слабо— у воді.
Біохімічний механізм дії зумовлений тим, що ця речовина є мембранною отрутою, блокуючою ферменти, які беруть участь в знятті потенціалу з мітохондрій і синтезі макроергів (АТФ), а тому вся енергія, що звільняється, перетворюється на тепло.
Ураження розвивається при інгаляційному, пероральному і перкутантному поступанні отрути в організм.
Виділяють легку, середню та важку форми отруєння. При легкій інтоксикації через годину розвивається загальна симптоматика: головний біль, в’ялість, зниження працездатності, запаморочення, диспептичні розлади. Патогномонічними є виражена пітливість, підйом температури до 38° С, підвищення рівня основного обміну на 20-30%. В більш важких випадках до описаних явищ приєднуються задишка, відчуття стиснення за грудиною, тахікардія. Температура тіла підвищується до 40° С і вище (“тепловий вибух”). Настає непритомність, зіниці розширюються, розвивається коматозний стан. Смерть може наступити на протязі декількох годин від зупинки дихання.
При контакті з шкірними покривами викликає явища подразнення, у чутливих людей — токсичні дерматити.
Етиленхлоргідрин (ОНСН2СН2Сl, бета-хлоретиловий спирт, бета-хлоретанол) широко застосовується у виробництві барвників, смол, пластмас, засобів обробки дерева, як розчинник в органічному синтезі. Це безколірна рідина із слабким ефірним запахом. Температура кипіння +29° С, добре розчиняється у воді. Пари важчі за повітря.
Сильна отрута, діє інгаляційно та при попаданні в шлунок. Смертельна концентрація 1,2 г/м3 при вдиханні напротязі 2 годин. Вогнище нестійке, сповільненої дії.
Клініка розвивається через декілька годин після ураження. В момент контакту відмічається невелике подразнення очей, верхніх дихальних шляхів. Першими симптомами є слабкість, сильна спрага, біль в ділянці серця. Розвивається тремор, атаксія, параліч кінцівок, пронос, блювання, порушення дихання, ціаноз. Смерть настає від зупинки дихання. При сприятливому перебігу одужання наступає не менше, як через тиждень.
Речовини, які мають задушливу та загальноотруйну дію. Це найбільш різноманітна группа промислових отрут. Вона об’єднує речовини, що здатні при інгаляції викликати токсичний набряк легень, а при резорбції порушувати енергетичний обмін. В кінцевому результаті інтоксикація супроводжується токсичною гіпоксією змішаного типу.
Акрилонітрил (СН2 = CНСN) — безколірна рідина, з температурою кипіння 78,5° С. Пари отрути в 1,9 раза важчі за повітря, легко займаються, внаслідок утворення вибухонебезпечних сумішей. Помірно розчинний у воді. Застосовується у виробництві синтетичних волокон, каучуку, пластмас. Утворює нестійке, швидкодіюче вогнище.
Механізм загальнорезорбтивної дії пов’язаний із впливом на ланцюжок дихальних ферментів, в той час, коли задушлива і припікаюча дії поки що не вивчені.
Клініка ураження розвивається при поступанні речовини через шлунково-кишковий тракт, непошкоджену шкіру та легені. Якщо краплі речовини не зразу видалити з поверхні шкіри або погано обробити її після видалення, як правило, на протязі 12-24 год на місці аплікації розвивається бульозний дерматит, рідше виразки, які заживають з утворенням грубого рубцю.
Дія парів в концентрації 0,3- 0,5 г/м3 та вище супроводжується явищами подразнення слизових верхніх дихальних шляхів.
При вдиханні повітря з концентрацією отрути 0,035-0,22 г/м3 на протязі 20-45 хвилин розвиваються симптоми інтоксикації — головний біль, слабкість, нудота, блювання, задишка, пітливість. При подальшій дії акрилонітрилу в таких концентраціях розвивається ТНЛ. В більш тяжких випадках — непритомність, судоми, кома, смерть від зупинки дихання та серцевої діяльності.
Після перенесеної інтоксикації довго зберігається слабкість і біль в очах, м’язеві посмикування, хитка хода, зниження пам’яті, відсутність пульсу на кінцівках.
Сірководень (H2S) — безбарвний газ із характерним запахом зіпсованих яєць. Важчий за повітря. Використовується для отримання сірки, сірчаної кислоти, різних сульфідів, для боротьби з сільськогосподарськими шкідниками.
Основний шлях поступання в організм — інгаляційний, але можливе про-никнення і через шкіру.
Вогнище нестійке, швидкодіюче.
При концентрації в повітрі 0,2 мг/л появляються симптоми інтоксикації, концентрація 1,0 мг/л викликає апоплектичну форму отруєння, а смертельною є 1,2 мг/л.
Сіководень має загальнорезорбтивну (в основному нейротоксичну), і місцеву подразнюючу дії. Загальноотруйна дія пов’язана із здатністю його взаємодіяти з атомами заліза цитохромів В, С, А, інгібувати цитохромоксидазу і тим самим викликати гостру тканинну гіпоксію. Крім того, при метаболізмі H2S утворюються перекисні сполуки, які ще більше посилюють “енергетичний голод”.
Клініка. Iнтоксикація розвивається при вдиханні протягом години парів сірководню в концентрації 0,006 мг/л. Проявляєтьтся пекучим болем в очах, головним болем, сльозотечею, світлобоязню, нежиттю. При більш високих концентраціях — виражене подразнення слизової очей, носоглотки, металевий присмак в роті, головний біль, відчуття стиснення в грудях, нудота. Подальше вдихання призводить до розвитку токсичного набряку легень.
При вдиханні сірководню в концентраціях більше 0,9 мг/л спостерігається клініка, обумовлена загальнорезорбтивною дією. Можливий перехід в апоплектичну форму — швидкий розвиток судом і смерть на протязі декількох хвили, або виникнення судомно-коматозної — коли прояви отруєння розвиваються значно повільніше. Потерпілий може довго знаходитись у комі. Після виходу з неї — апатія, сонливість, ретроградна амнезія.
Часто виникають ускладнення у вигляді зниження інтелекту, психозів, паралічів, захворювань шлунково-кишкового тракту.
Нейротропні отрути. Це речовини, які впливають на проведення і передачу нервового імпульсу, порушуючи механізм периферійної нервової регуляції. В оснонові їх дії лежить здатність втручатись в процеси синтезу, зберігання, викиду та інактивації синаптичних медіаторів, порушувати ре-активність постсинаптичних рецепторів, змінювати проникливість іонних каналів.
Типовими представниками цієї групи є фософорорганічні сполуки. Серед них виділяють фосфорорганічні інсектициди (ФОI), фосфорорганічні лікарські середники (ФОЛС), фосфорорганічні отруйні речовини (ФОР).
Властивості ФОС розглянуті у відповідних розділах підручника.
Крім них до даної групи СДОР відноситься сірковуглець (СS2) — безколірна масляниста рідина, яка кипить при температурі 42° С, спалахує при температурі 117° С. Має приємний фруктовий запах.
Використовується як розчинник, а також у виробництві віскози, каучуку.
Смертельна доза при поступанні всередину 1г, високотоксична концентрація в повітрі більше 10 мг/л. Вогнище нестійке, швидкодіюче.
Поступання в організм можливе через травний тракт і дихальні шляхи. Основний шлях надходження в організм — інгаляційний, можливе проникнення отрути через непошкоджену шкіру. Накопичується переважно в печінці, нирках, 90 % у вигляді продуктів метаболізму виводиться з сечею, 10% в незміненому вигляді — з повітрям, яке видихається.
Речовина має виражену загальнорезорбтивну дію, місцеві ефекти виражені слабо. Загальноотруйна (психотропна, нейротоксична) дія зумовлена вибірковим наркотичним впливом на центральну нервову систему, механізм якого до кінця не з’ясований.
Клінічна картина інтоксикації проявляється головним болем, запамороченням, атаксією, судомами, непритомністю. Непритомний стан супро-воджується психічним і руховим збудженням. Можливі рецидиви судом, пригнічення дихання. При пероральному прийомі — нудота, блювота, болі в животі. При контакті із шкірою — гіперемія, міхурі.
Речовини, що мають задушливу та нейротропну дію. При інгаляційному ураженні речовини цієї групи викликають ТНЛ, на фоні якого формується тяжке ураження нервової системи. В основі нейротропної дії лежить прямий нейротоксичний ефект, який посилюється важкою гіпоксією, викликаною порушенням зовнішнього дихання.
Одним з найбільш відомих представників цієї групи отрут є аміак .
Аміак (NH3) — безколірний газ з різким задушливим запахом, який стає відчутним при концентрації 0,035 г/м3. При охолодженні і під тиском перетворюється в прозору рідину, яка кипить при 33,5° С. Пари легші за повітря, вибухонебезпечний в суміші з киснем, при взаємодії з вологою повітря утворює нашатирний спирт. На місцевості утворює нестійке, швидкодіюче вогнище.
Аміак використовується як холодоагент в холодильних установках, а також для виробництва азотної кислоти, аміачного добрива.
При концентрації 0,3 г/м3 відмічається подразнення верхніх дихальних шляхів, 0,5 г/м3 — очей, 7-21 г/м3 — шкірних покривів у вигляді ерітематозних або бульозних дерматитів. Вплив отрути на протязі 60 хвилин при концентрації 1,5 г/м3 приводить до розвитку ТНЛ, а перебування на протязі кількох хвилин в атмосфері з концентрацією 3,5 г/м3 викликає загальнорезорбтивні явища.
Прояви інтоксикації. Аміак уражає в першу чергу нервову систему, знижує здатність нервових клітин засвоювати кисень. Він має як місцеву, так і загальнорезорбтивну дії.
Місцева припікаюча дія обумовлена властивостями нашатирного спирту, який утворюється при взаємодії з водяними парами повітря. Можливі хімічні опіки очей та верхніх дихальних шляхів. Подразнення рецепторів блукаючого нерва в дихальних шляхах вже в перші хвилини може викликати рефлекторний ларінгоспазм, вагусне пригнічення дихального центру і серцевої діяльності.
Ознаками загальнотоксичної дії є слинотеча, нудота, головний біль, пітливість, біль в грудях, позиви на сечопуск.
У важких випадках загибель потерпілих наступає при явищах гострої дихальної та серцево-судинної недостатності уже в перші хвилини дії отрути.
В несмертельних випадках ураження парами аміаку веде до розвитку запальних процесів (трахеобронхітів, пневмоній), набряку гортані, токсичного набряку легень.
Наслідками інтоксикації часто залишаються зміни особистості, зниження інтелекту, неврологічні симптоми.
Метаболічними отрутами називають речовини, які втручаються в процеси обміну речовин в організмі. До цієї групи відносяться:
— речовини з алкілуючими властивостями (етиленоксид, діоксин, бромистий етил);
— отрути, сповільнюючі обмін речовин — галогенізовані ароматичні вуглеводні (дибенздиоксиди, бензофурани).
Для перших з них характерна здатність в процесі метаболізму розпадатись з утворенням вільних алкідних радикалів. Вони мають виражену цитохімічну дію, подібну до дії іприту.
Отруєння цими речовинами характеризується відсутністю бурхливої реакції на отруту.
Етиленоксид (СН2СН2О) — безколірна рідина з неприємним солодкуватим запахом. Температура кипіння 10,7° С, пари важчі за повітря, з яким утворює вибухову суміш.
Використовується для синтезу хімічних сполук в текстильній промисловості, а також як інсектицид та дезинфікуючий засіб.
В організм проникає інгаляційним та перкутантним шляхом. Iнгаляція парів в концентрації 0,1 г/м3 на протязі кількох годин приводить до смертельного ураження. При попаданні в очі рідкого етиленоксиду розвивається опік рогівки. Ураження шкіри виникають при дії в рідкому і газоподібному станах. Отрута легко проникає через одежу, взуття, захисні рукавиці. Створює нестійке, сповільненої дії вогнише.
Етиленоксид має виражену місцеву та загальнорезорбтивну дію. Мутаген. Смертельною є інгаляція напротязі декількох годин в концентраціях 0,1 г/м3.
Клініка. В залежності від дози і тривалості контакту зі шкірою симптоми ураження проявляються після скритого періоду через 1-5 годин явищами ерітематозного дерматиту. В легких випадках ерітема зникає через 6-12 годин. Бульозні дерматити розвиваються при хвилинному контакті з рідким етиленоксидом. Довший контакт призводить до тяжкого, довго незагоюваного виразково-некротичного ураження шкіри. При інгаляційній дії — різке по-дразнення верхніх дихальних шляхів, риніт, симптоми ураження легень. Розвиток симптомів загальної інтоксикації можливий при резорбції через шкіру, шлунково-кишковий тракт і, особливо, через органи дихання. Резорбтивні симптоми проявляються у вигляді тахікардії, фібриляцій м’язів, почервоніння обличчя, ністагму, зниження слуху, запаморочення, порушень ходи, утруднень мови, в’ялої реакції зіниць на світло, зниження сухожильних рефлексів. Характерна наркотична та токсична дії, в основному, у відношенні нервової системи та паренхіматозних органів.
Діоксин — утворюється в процесі виробництва при реакції гексахлорофена і трихлорфенола. Біла кристалічна речовина, нерозчинна у воді, добре розчинна в органічних розчинниках. Його всмоктування може проходити через шкіру, слизові. Місцево виникає подразнення або хімічний опік. Діоксин має політропну дію: потерпають функції центральної нервової системи (особливо чутливий дихальний центр), серцево-судинна система, печінка, нирки, кров (утворення метгемоглобіну та гемоліз еритроцитів).
Ураження великими дозами отрути проявляється колапсом і гострими порушеннями дихання, які розвиваються на протязі кількох хвилин і можуть привести до смерті. Iноді їм передують агональні судоми. Можливі інші варіанти перебігу отруєння, зумовлені наявністю в діоксині різних домішок.
Бромистий метил ( СН3Вr) — є газом із запахом ефіру, який при 4°С пе-ретворюється в рідину. Пари сполуки в 3,5 рази важчі за повітря. При високій температурі гідролізується з утворенням метилового спирту і бромистого водню. В крапельно-рідкому стані проникає через засоби захисту шкіри.
Використовується в хімічній промисловості як хімічний реагент для метилування, холодоагент в холодильних установках, у вогнегасниках.
Клініка. Має як місцеву, так і загальнорезорбтивну дію. При дії в рідкому стані викликає поверхневі ураження шкіри. При високих концентраціях в повітрі можливе сильне подразнення слизових дихальних шляхів. При довгій експозиції нерідко розвивається ТНЛ. Загальнорезорбтивна дія полягає в слабому нейротоксичному ефекті.
При вдиханні високих концентрацій перші симптоми інтоксикації виявляються в загальній слабкості, запамороченні, нудоті, блювоті. Потім розвиваються посмикування окремих груп м’язів, судоми, непритомність, кома. При виході з важкого стану — ністагм, порушення мови, слуху, чутливості.
Видужання повільне, з частими рецидивами. На протязі багатьох років — хитка хода, гіперрефлексія, парези, психічні порушення.
2.3. Надання медичної допомоги при ураженні СДОР
2.3.1. Організація надання медичної допомоги
Розподіл потерпілих при хімічній катастрофі належить проводити згідно загальноприйнятих і обов’язкових до виконання правил медицини катастроф. Тому важливим пунктом в організації допомоги потерпілим є етап сортування, яке повино бути тривалим в часі і проводитись регулярно, так як стан уражених може змінюватись в кращу або гіршу сторону, що потребує адекватних дій. Для того щоб позначити стан потерпілого, черговість в евакуації застосовують спеціальні позначки – марки, таблички:
– червоного кольору, – коли уражені потребують невідкладної медичної допомоги на місці, ще до евакуації,
Під час оцінки стану потерпілих і встановлення черговості до евакуації дотримуються певних рятувальних та лікувальних компромісів, що має загальне значення у випадку значного числа потерпілих. Евакуація повина виконуватись в такій послідовності з дотриманням наступних правил:
Для оцінки стану важкості на місці огляду потерпілих, можна використовувати шкалу Глазго (Glasgow Coma Scale, GCS), а також шкалу важкості уражень (SCU).
Невідкладна допомога потерпілим на догоспітальному етапі надається постійно і на місці НС, і під час евакуації, її мета це збереження життя людини.
Досвід набутий під час великих хімічних катастроф, з великою кількістю потерпілих, – Бхопал (1984 рік), антитерористична акція в Москві (2002 рік) з застосуванням хімічних субстанцій, показав що при цьому рішуче значення для більшості мають правильні дії рятівників в перші хвилини НС. При цьому, слід врахувати той факт, що найбільш вразливі до дії СДОР діти, тому в першу чергу вони вимагають відповідної уваги. До дій, які потребують негайного виконання рятівниками після НС, відносяться:
В деяких випадках коли має місце отруєння ціанідами, ФОС або евакуація уражених до лікувальної установи затримується (віддаль, погодні умови, характер території, мало транспортних засобів), необхідно терміново розпочати специфічну терапію. Тому медичні рятувальні формування повинні бути забезпечені необхідними для даної ситуації ліками та обладнанням.
У випадках великих розмірів хімічної катастрофи коли місцеві рятувальні підрозділи, в тому числі і медичні формування не в змозі самостійно ліквідувати наслідки даної НС, залучаються до рятувальних дій токсикологічні, хімічні підрозділи Збройних Сил, формування протихімічної оборони військ ЦО. Без такої співпраці неможливо в стислі строки, ефективно локалізувати і зліквідувати наслідки катастрофи. З моменту залучення до рятувальної акції хімічних та токсикологічних підрозділів військ ЗС та ЦО, цивільні формування підкоряються їм.
2.3.2. Принципи надання медичної допомоги при ураженні СДОР
Надання допомоги і лікування при гострих отруєннях включають в себе елементи етіологічної, патогенетичної і симптоматичної те рапії.
Обов’язкові до виконання правила для членів рятувальних (медичних) формувань:
При організації надання допомоги потерпілим у вогнищі НС слід вирішити наступні питання:
До того як підійти до місця ураження медичний працівник повинен прийняти наступне рішення:
2.3.3. Перша допомога при отруєнні окремими видами СДОР
Загальні принципи надання невідкладної до помоги і терапії при гострих інтоксикаціях СДОР полягають в:
Перша допомога і лікування при отруєнні СДОР з переважно за душливою дією полягає в:
1. Негайному припиненні поступання отрути в організм шляхом одягання протигазу і виведення (виносу) ураженого із зараженої атмосфери.
2. Промиванні очей, носа, глотки 2% розчином соди або прос тою водою.
3. Інгаляціях кисню при порушеннях дихання, або штучній вен тиляції легень при його зупинці.
4. Патогенетичній та симптоматичній терапії спрямованій на ліквідацію киснево го голодування, усунення явищ набряку легень, бронхообструкції, метаболічних порушень, нормалізацію діяльності нервової системи.
Принципи лікування отруєнь СДОР переважно загальноотруйної дії.
Лікування ураження синільною кислотою має два напрямки:
А. Антидотна терапія (зв’язування ціаніду через метгемоглобінутворення або пряме знешкодження циркулюючої в крові отрути). До антидотів відносять сполуки кобальту (кобальтова сіль ЕДТА, вітамін В12), метгемоглобіноутворювачі (амілнітріт, метиленовий синій), вуглеводи (глюкоза), антидоти кобінованої дії – антиціан.
Б. Симптоматична терапія: киснева терапія, усунення порушень дихання, введення кардіотоніків, протисудомних середників.
При ураженні окислом вуглецю основні зусилля повинні бути спрямовані на проведення заходів по прискоренню диссоціації карбоксигемоглобіну, а також на підтримку життєво важливих функцій організму.
В першу чергу необхідно припинити поступання отрути в організм, для цього потерпілого слід винести на чисте повітря або вдягти протигаз (з гопкалітовим патроном).
При потребі проводять штучне дихання. Слід якнайшвидше провести оксигенотерапію, так як кисень є ефективним антидотом при отруєннях СО, чистий О2 збільшує швидкість диссоціації карбоксигемоглобіну, в чотири рази переважаючи ефект звичайного повітря. Особлива роль в цих випадках належить гіпербаричній оксигенації. Крім цього, проводиться і симптоматична терапія.
При наданні допомоги отруєним речовинами, які мають задушли ву і загальноотруйну дію основну увагу звертають на :
1. Вихід, виніс потерпілого із зараженої атмосфери.
2. Надання ураженому спокою, його зігрівання.
3. При порушенні дихання і асфіксії – відновлення прохідності верхніх дихальних шляхів, інгаляція кисню.
5. При набряку легень – сечогінні, глюкокортикостероїди периферичні вазоділятатори, гангліоблокатори, протипінні середники, венозні джгути та ін.
Принципи лікування уражень нейротропними отрутами такі ж, як при ураженнях отруйними речовинами нервово-паралітичної дії (ан тидотна терапія (атропін та його похідні), симптоматична тера пія.
Перша допомога при отруєнні аміаком полягає в наступному:
1) При попаданні рідкого аміаку в очі негайно промити їх во дою або 0,5 - 1% розчином квасців, закапати новокаїн по 1-2 крап лі 0,5-1% розчину або дикаїн 0,5% розчин з адреналіном (1:1000).
2) При інгаляційному ураженні - припинення поступання отрути шляхом використання протигазів із спеціальними коробками або ізо люючих засобів захисту органів дихання. Винос і вивід із зараже ної атмосфери.
3) В подальшому - інгаляції кисню і необхідні заходи з по передження та лікування можливого набряку легень і порушень з боку серцево-су динної діяльності.
4) Використання седативних середників при різкому психо моторному збудженні.
Перша допомога та лікування при ураженнях метаболічними от рутами полягає в припиненні контакту отрути з організмом, санітарній обробці, дезінтоксикаційній терапії, введенні патогенетичних і симптоматичних середни ків.
Розробка комплексу заходів по проведенню організаційних, лікувально-евакуаційних та лікувально-профілактичних заходів у вог нищі зараження та на етапах медичної евакуації базується на оцін ці хімічної обстановки, яка склалася внаслідок аварії на ХНО, а вона в свою чергу залежить від характеру самого об'єкта (тип і спосіб зберігання СДОР, їх кількість), часу аварії (час доби, се зон року), метеоумов (напрям і швидкість вітру, опади, вологість повітря та ін.), а також ступеню зараження території.
3. Медико-тактична характеристика осередків ураження, які формуються при аваріях на ХНО
Медико-тактична характеристика осередків ураження СДОР зумовлюється сукупністю факторів, основними з яких є стійкість хімічних сполук на місцевості та швидкість їх дії на організм.
3.1. Осередки та зони уражень, які виникають внаслідок аварій на ХНО.
СДОР як і БОР поділяються на стійкі (з температурою кипіння понад 140°) і нестійкі (з температурою кипіння нижче 140°). Нестійкі СДОР, до яких відносяться аміак, хлор, акрилонітрил та інші, заражають місцевість на час до 1 години. До стійких відносяться сірчана кислота, диоксин та інші. Вони створюють осередки протягом понад 1 годину (доби, тижні, місяці).
Осередки ураження, які виникають при аваріях на ХНО, в залежності від тривалості зараження місцевості та швидкості розвитку симптоматики поділяють на чотири види:
І — осередок ураження нестійкими речовинами швидкої дії (аміак, хлор, бензол, толуол, соляна кислота, сірковуглець, акрилонітрил);
ІІ — осередок ураження нестійкими речовинами сповільненої дії (бромметил, бромбензол, ацетальдегід);
ІІІ — осередок ураження стійкими речовинами швидкої дії (хлорсульфонова кислота, олеум, диметилформамід)
IV — осередок ураження стійкими речовинами сповільненої дії (сірчана кислота, фторацетат натрію, рицин).
Крім того виділяють ще напівстійкі вогнища ураження СДОР швидкої (мурашина та оцтова кислота, фурфурол) і сповільненої (азотна кислота, оксиди азоту) дії.
Для осередків ураження, утворених швидкодіючими речовинами характерні:
Особливості осередку ураження речовинами сповільненої дії.
Під час аварій на ХНО не виключається одночасне поширення кількох токсичних агентів, які можуть утворюватися як результат вторинних хімічних реакцій, спричинених аварією. При цьому токсичний ефект може посилюватися (синергізм) послаблюватися (антагонізм) або сумуватися (адитивна дія).
Рекомендовано виділяти три зони в районі аварії на ХНО:
Зона А охоплює всю забруднену територію (навіть тільки при підозрі на це). Доступ до неї суворо заборонений усім особам не приймаючих участь в рятувальних роботах.
Зона В містить пости для обеззаражування потерпілих. Величина її залежить в основному, від кількості потерпілих і величини катастрофи. Доступ до неї, окрім людей які безпосередньо приймають участь в рятувальних акціях, мають окремі працівники, які обслуговують пункти для обеззаражування (відповідно споряджені).
Зона С, це чиста і безпечна зона, цілком вільна від забруднення СДОР, вживаного оснащення, масок. У цій смузі повинні знаходитись пункти догоспітальної медичної допомоги, штаб рятувальних робіт, запаси необхідного оснащення, транспорт. Ця зона повинна бути розташована від сторони вітру і по можливості на підвищені, вище рівня самої катастрофи.
Різні класи і групи СДОР завдяки своїм фізико-хімічним і токсикологічним особливостям по різному формують осередки ураження (див. табл. 3.1.).
Одними із основних медико-тактичних показників можливих катастроф, пов’язаних з інцидентами на ХНО є кількість уражених та характер ураження: швидкість розвитку незворотніх змін в організмі та наявність антидотів. За цими показниками різні класи БОР і СДОР суттєво відрізняються (див. табл. 3.2.).
Розглянуті медико-тактичні показники аварій на ХНО в свою чергу відбиватимуться на плануванні та характері заходів по ліквідації наслідків катастрофи.
Таблиця 3.1.
Характерні ознаки хімічних аварій,
викликаних потрапляннм в довкілля різних класів ОР
|
Групи СДОР |
Прихований період |
Динаміка формування інциденту |
Можливості розпізнавання природи токситанта |
|
|
За клінічною картиною |
Лабораторним контролем |
|||
|
СДОР переважно задушливої дії |
1-8 год |
Уповільнена |
Задовільні |
Утруднені |
|
СДОР переваж-но загально-отруйної дії |
Секунди-хвилини |
Швидка |
Задовільні |
Задовільні |
|
СДОР ней-ротропної дії |
Хвилини |
Швидка |
Задовільні |
Задовільні |
|
СДОР нейро-тропної та загально-отруйної дії |
Секунди-хвилини |
Швидка |
Задовільні |
Задовільні |
|
Фітотоксичні ОР |
Дні, тижні, місяці |
Уповільнена |
Утруднені |
Утруднені |
3.2. Безпека медичного медичного персоналу
Згідно з вимогами Організації Економічної Співпраці і Розвиту (OECD) медичний персонал не повинен принципово вступати до забрудненої зони ( А і В ). Він повинен працювати в пунктах догоспітальної медичної допомоги в зоні С, – надавати медичну допомогу потерпілим, займатись сортуванням, евакуацією. Однак це не завжди є можливим, так як на практиці медичні працівники можуть приймати участь в рятувальних діях безпосередньо у вогнищах катастроф, в т.ч. і хімічних. Тому вони повині бути попередньо підготовлені до дій при аваріях на ХНО і вміти реально користуватися засобами індивідуальної безпеки. Підключення до дій в зоні забруднення медичних працівників можливо тільки у виняткових випадках, наприклад, коли потрібна невідкладна медична допомога потерпілим при станах, які загрожують їх життю, при сортуванні уражених, подібні ситуації часто мають місце при великих катастрофах. Не слід забувати, що що самі потерпілі при хімічних катастрофах можуть створювати небезпеку для рятувальників. Тому обов’язковим є використання в зоні забрудення та при проведені обеззаражування індивідуальних засобів захисту. Як правило медичні формування, які працюють в зонах А і В, знаходяться під загальним керівництвом спеціальних рятувальних підрозділів ( хімічних, пожежно-рятувальних) підготовлених до дій на забрудненій території.
Таблиця 3.2.
Основні медико-тактичні показники аварій на ХНО
|
Групи СДОР |
Число ураже-них |
Характер Ураження |
Швидкість розвитку не-зворотніх змін |
Антидоти |
|
СДОР переважно задушливої дії |
Від сотень одиниць до сотень тисяч |
Набряк легенів, гостра ток-сична пневмонія, токсо-пульмональний шок |
Десятки секунд – десятки хвилин |
Протидимна су-міш, фіцилін, ле-ткі анестетики, спирт етиловий, нестероїдні про-тизапальні засо-би, діуретики, ан-тибіотики, корти-костероїдні пре-парати, ефір. |
|
СДОР переважно загально-отруйної дії |
Сотні-тисячі |
Токсична гостра тканинна гіпоксія |
Десятки секунд – хвилини |
Амілнітрит, про-пілнітрит, натрію нітрит, натрію тіосульфат,фено-тіазинові похідні Антигіпоксанти, антиоксиданти |
|
СДОР ней-ротропної дії |
Сотні-десятки тисяч |
Судомний холінергічний синдром |
Десятки секунд – хвилини |
Холінолітики,протисудомні засоби, реактиватори холінестерази |
|
СДОР нейротропної та загально-отруйної дії |
Сотні – десятки тисяч |
Судомний холінергічний синдром, токсична гостра Тканинна гіпоксія |
Десятки секунд – хвилини |
Протисудомні за-соби, холіноліти-ки, реактиватори холінестерази, амілнітрит, про-пілнітрит, натрію тіосульфат, анти- оксиданти |
|
Фітотоксичні ОР |
Сотні – десятки тисяч |
Синдром, пов’язаний із розз’єднанням процесів окислення та фосфорилювання |
Доби –тижні |
Симптоматичне лікування |
4. ОРГАНІЗАЦІЯ ТА ЗАСОБИ ПРОВЕДЕННЯ ХІМІЧНОЇ РОЗВІДКИ.
ІНДИКАЦІЯ ОТРУЙНИХ РЕЧОВИН
4.1. Методи індикації ОР та отрут
Висока токсичність отруйних речовин, їх здатність викликати масові ураження особового складу, висувають на перший план у системі захисту військ від хімічної зброї такі заходи, як хімічна розвідка та індикація отруйних речовин. Ці заходи є важливою ділянкою діяльності командирів (начальників) та особового складу медичних підрозділів, частин та установ, оскільки від своєчасності, достовірності їх проведення залежить життя особового складу та боєздатність військ.
Індикація у перекладі з латинської мови означає "показувати, виявляти". У військовій справі цей термін вперше був використаний у кінці першої світової війни для позначення заходів по виявленню ОР при їх використанні противником.
Перші способи індикації були запропоновані у 1914-1918 р.р. Прокоф'євим та Колосковим. Перший запропонував для виявлення ОР індикаторні папірці, а другий - скляні посудини з індикаторними речовинами, через які засмоктувалось заражене повітря.
Після закінчення першої світової війни, коли почалися широкі дослідження по вивченню властивостей хімічної зброї, термін індикація почали використовувати і для кількісної оцінки зараження різних об'єктів отруюючими речовинами.
Поряд з якісними розпізнаннями природи ОР іноді виникає необхідність більш детального визначення її складу та структури, тобто ідентифікації. Тому зараз термін "індикація" включає більш широкий зміст і під цим терміном необхідно розуміти теорію і практику якісного виявлення кількісного визначення та ідентифікації ОР у різних заражених середовищах.
Індикація ОР вирішує 2 головних завдання:
1.Своєчасне повідомлення про використання хімічної зброї для того, щоб у найкоротший строк можна було вжити необхідні заходи щодо захисту особового складу, а також усунути наслідки хімічного нападу.
2.Контроль проведення заходів та ліквідації хімічного нападу.
Для індикації ОР та отрут використовуються різні методи, які можна розділити на дві групи:
а) суб'єктивні – грунтуються на показах органів чуття;
б) об'єктивні – грунтуються на показах технічних засобів.
Розрізняють такі методи індикації ОР та отрут:
Органолептичні методи грунтуються на визначенні ОР за допомогою органів чуття людини. Найбільш суттєве значення має зір (можна побачити краплі ОР, виявити хмару та інш.). Особливості розриву хімічного боєприпасу: глухий звук, маленька воронка, мало осколків, слабка руйнована дія, мало поранених, утворюється хмара пари та туману.
Найбільше значення мають хімічні методи. Вони грунтуються на використанні характерних хімічних реакцій між ОР та реактивом (індикатором). Вони бувають прямі (виявлення ОР за їх характерними хімічними властивостями у присутності індикатора) та непрямі (виявлення ОР за продуктами їх розпаду). За наочністю вони можуть бути колориметричними (кольоровими) та нефелометричними (осадовими). У польових умовах частіше використовують колориметричні реакції.
З метою збільшення чутливості та специфічності методів індикації використовуються біохімічні методи. Наприклад, для індикації фосфорорганічних ОР використовують холінестеразну реакцію.
Біологічні методи індикації грунтуються на оцінці клінікопатоморфологічних змін, що виникають у організмі спеціально зараженої ОР чи отрутами тварин. Для цього використовуються собаки, кішки, кролі, миші, щури, птахи, риби та інш. Велике значення цей метод має при визначенні швидкодіючих ОР, високотоксичних, раніше невідомих ОР. Але саме цей метод трудомісткий , не завжди специфічний.
Фізичні методи індикації грунтуються на визначенні ОР за фізичними властивостями (температура кипіння та плавлення, розчинність, легкість, питома вага, оптичні, електричні та теплові процеси у зараженому середовищі и т.п.). Недолік цього методу той, що він вимагає спеціального обладнання, високої кваліфікації працівника, тому мало придатний до використання у польових умовах. Використовується для вивчення невідомих ОР.
Фізико-хімічні методи грунтуються на використанні явищ, які супроводжуються або є наслідком хімічних реакцій, що відбуваються на взаємодії ОР з індикаторами і реєструються за допомогою фізичних методів. Широко використовується в автоматичних засобах індикації ОР.
Оцінюючи методи індикації в цілому слід визначити, що найбільшу достовірність мають хімічний, физико-хімічний та біохімічний методи, дані інших методів можуть бути використані при аналізі виявлених результатів.
4.2. Оцінка хімічної обстановки
При аваріях на ХНО у виниклих вогнищах масового ураження на місцевості буде створюватись складна хімічна обстановка. Хімічне зараження місцевості стане постійним фактором НС. Для організації відповідного медичного забезпечення потерпілих військовослужбовців, цивільного населення та учасників ліквідації наслідків надзвичайної ситуації необхідне вміння правильно оцінити як загальну так і місцеву обстановку, що виникла внаслідок застосування аварії на ХНО.
Під хімічною обстановкою розуміються масштаби та ступінь зараження місцевості БОР чи СДОР, яке впливає на боєздатність військових частин, функціонування об'єктів господарства (в тому числі органів охорони здоров'я) і життєдіяльність населення.
4.2.1. Методики оцінки хімічної обстановки
Оцінкою хімічної обстановки називається аналіз різних варіантів бойових дій медичної служби військових частин і підрозділів (формувань цивільної оборони) а також об'єктів господарства та органів охорони здоров'я в умовах хімічного зараження місцевості з метою вибору найбільш доцільних, при яких виключається чи мінімізується ураження людей.
Оцінка обстановки може проводитись методами прогнозування і за фактичними даними, отриманими з допомогою хімічної розвідки.
4.2.1.1. Оцінка хімічної обстановки методом прогнозування проводиться при аварії на ХНО чи застосуванні противником хімічної зброї попередньо, коли забруднення місцевості БОР чи СДОР на даній місцевості ще не сформувалось. Даний метод проводиться з використанням інформації про заплановані чи здійснені факти застосування хімчної зброї чи аварії на ХНО. Він використовується також відповідними посадовими особами цивільної оборони при складанні планів роботи на ХНО і розрахунках потреб і можливостей підрозділів на випадок виникнення надзвичайної ситуації.
Прогностичні дані дозволяють заздалегідь, тобто до підходу хмари ОР до об'єкту, провести заходи по захисту населення та особового складу військових частин.
Для оцінки хімічної обстановки методом прогнозування вибирають найнесприятливіший варіант розвитку зараження місцевості ОР.
Вихідними даними для прогнозування рівнів радіоактивного зараження є:
Знання часу, коородинат, виду, типу ОР та потужності застосованої хімічної зброї вибуху (типу і конструктивних особливостей ХНО) а також напрямку і швидкості середнього вітру дозволяє прогнозувати час приходу хмари ОР, рівні забруднення місцевості та зони можливого зараження.
Рельєф місцевості впливає на швидкість проходження зараженої хмари. Гірські хребти, високі пагорби сприяють її затримці. Слід також очікувати затримки ОР в густозабудованих районах, всередині жилих кварталів і т. ін. Густа рослинність також може сприяти затримці зараженої хмари і тривалий час є джерелом зараження людей і тварин.
Пора року, а з нею і температурний фактор, здійснюють вплив на швидкість осідання ОР на місцевості. В спеспекотну погоду влітку заражена хмара ОР піддається впливу інтенсивних турубулентних потоків, що приводить до швидкого її розсіювання. З іншого боку , в умовах високої температури повітря збільшується частота дихання, що приводить до швидкого ураження інкорпорованими через дихальні шляхи БОР чи СДОР.
Швидкість вітру значно впливає на масштаби зараження місцевості. Велика сила і поривистість вітру сприяє швидкому розсіюванню хмари. Найбільш сприятливими умовами вважаються постійність напрямку вітру та його швидкість його приблизно 3-7 км/год. При швидкості вітру 15 км/год і більше відбувається досить швидке розсіювання зараженої хмари.
Iстотно на поширення хмари ОР і швидкість забруднення місцевості має тип вертикальної стійкості повітря.
Конвекція - це вертикальне переміщення шарів атмосферного повітря в залежності від різниці температур на різних її висотах. В ясні теплі дні, коли нижні шари атмосфери нагріваються від поверхні землі, виникають сильні висхідні потоки повітря, які розсіюють заражену хмару. При наявності інтенсивної конвекції заражена хмара погано зберігається і поширюється на відстань, яка не перевищує 3-4 км.
Iнверсія, на відміну від конвекції, - це стан атмосфери, який характеризується тим, що верхні шари атмосфери мають вищу температуру за нижні. Вона буває при достатьому охолодженню приземних шарів повітря. Це характерно для ясної безхмарної ночі та ранкових часів. При наявності інверсії та помірного за швидкістю вітру заражена хмара може поширюватись на кілька десятків кілометрів.
Iзотермія - стан, проміжний між конвекцією та інверсією. В цьому випадку температура повітря на різній висоті приблизно одинакова. Iзотермія найчастіше спостерігається в денні або нічні години при великій хмарності. Висхідні повітряні потоки виражені, як правило, не дуже відчутно. При сприятливій швидкості вітру поширення зараженої хмари можливе на відстань 10-12 км.
4.2.1.2. Оцінка хімічної обстановки за фактичними даними
За результатами оцінки хімічної обстановки методом прогнозування неможливо з необхідною точністю визначити рівні зараження ОР на тій чи іншій ділянці місцевості. Після випадіння ОР на даній місцевості появляється можливість оцінити фактичну хімічну обстановку, яка складається на певній території чи об’єкті в результаті безпосереднього зараження місцевості.
Виявлення фактичної обстановки здійснюється в основному шляхом проведення хімічної розвідки. Вона є важливим заходом в системі захисту особового складу військ та цивільного населення від хімічної зброї чи уражаючих факторів аварій на ХНО і проводиться з метою своєчасного виявлення та попередження людей про хімічне зараження місцевості.
Хімічна розвідка - це комплекс заходів, спрямованих на виявлення зараження отруйними речовинами місцевості, що проводяться з метою попередження ураження населення та особового складу військ хімічною зброєю чи уражаючими факторами аваарій на ХНО.
Вимоги до хімічної розвідки:
Основними завданнями хімічної розвідки є з'ясування хімічної обстановки у районі розташування даного об'єкта (військової частини, етапу медичної евакуації) і на напрямку у смузі дії військ з метою забезпечення високої боєздатності особового складу в умовах використання противником хімічної зброї або при аваріях на ХНО.
Завдання хімічної розвідки можуть бути представлені таким чином:
Хімічна розвідка організується штабами частин та командирами підрозділів. Безпосередньо керівництво у підрозділах здійснюють командири підрозділів, а у частинах - хімічна служба.
4.2.1.2.1. Способи проведення хімічної розвідки
Хімічна розвідка виконується двома способами:
Під хімічним спостереженням розуміється:
Воно ведеться окремими спостерігачами та постами хімічно спостереження (ПХС).
ПХС розташовуються, як правило, на управлінських пунктах, або в районах інших важливих об'єктів. В їх обов'язки входить:
Отримані ПХС дані за узгодженою схемою негайно подаються безпосереднім командирам (начальникам), які ними наносяться на робочу карту і використовуються при оцінці обстановки.
ПХС підрозділів мають обмежені можливості, оскільки діють, як правило, тільки в районі свого розташування. Тому для безпосереднього обстеження місцевості залучаються хімічні розвідувальні дозори (ХРД). Вони виділяються із складу підрозділів радіаційної та хімічної розвідки. На ХРД, крім завдань, які виконуються ПХС, покладається:
- встановлення та позначення меж зон хімічного зараження;
- визначення шляхів обходу заражених районів;
- виявлення маршрутів (ділянок) з найменшими рівнями зараження ОР.
ПХС і ХРД забезпечуються приладами хімічної розвідки, засобами зв'язку та подання сигналів сповіщення, знаками обгородження дільниць зараження, журналом хімічного спостереження. ХРД, які виділяються зі складу лінійних підрозділів, ведуть розвідку на своїй бойовій техніці (танк, БМП, БТР), а зі складу підрозділів розвідки хімічних військ - на спеціальній розвідувальній техніці хімічних військ.
Крім того, за способом ведення, хімічна розвідка може бути наземною і повітряною.
При проведенні наземної розвідки необхідно пам'ятати, що територія (місцевість) вважається забрудненою. В цьому разі особовому складу ПХС і ХРД, при перебуванні на зараженій території слід використовувати захисні властивості машин, дотримуватися прийнятих правил поведінки, проводити часткову санітарну обробку. Слід зазначити, що використання навіть найпростіших сховищ та будинків при дотриманні відповідних правил значною мірою знижує дозу опромінення людей та захищає від важких уражень.
5. Технічні засоби індикації отруйних речовин і отрут
5.1. Прилади хімічної розвідки
Для проведення індикації і ОР отрут використовують наступні технічні засоби:
Індикаторні плівки АП-1. Призначені для визначення наявності в повітрі аерозолів речовин типу V-газів під час випадання їх на обмундирування, об'єкти бойової техніки, озброєння та інші поверхні. АП-I – це поліетиленова підкладка з нанесеним на одну сторону її індикаторним шаром. При попаданні на індикаторну поверхню аерозолів V-газів з'являються плями синьо-зеленого кольору.
Забезпечується плівкою кожне відділення.
Військовий прилад хімічної розвідки (ВПХР). Призначений для виявлення отруйних речовин в повітрі, на місцевості і на поверхні різних предметів. За допомогою його визначають: в повітрі, на місцевості, бойовій техніці та інших предметах - зарин, зоман, іприт; в повітрі - пари V-газів, фосгена, діфосгена, синільної кислоти, хлорциана і бі-зет.
Прилад хімічної розвідки медичної і ветеренарної служби (ПХР-МВ). Призначений для виявлення:
Можливо також провести забір проб води, продуктів, грунту та інших матеріалів для їх обстеження за допомогою хімічної лабораторії. Оснащення приладу дає можливість виконувати основні задачі по медичній експертизі води і продовольства. На оснащенні є в медичному пункті частини. Без поновлення можливо провести 80-90 аналізів, із них 30-40 - в пробах води та 40-50 в сипучих продуктах чи в повітрі і на предметах.
Медичний прилад хімічної розвідки (МПХР). Прийнятий на оснащення медичної служби в замін приладу ПХР-МВ. Можливості по визначенню ОР такі ж, як у ПХР-МВ. Крім цього можливо також визначити в повітрі, воді та на предметах ОР типу ВZ, для цього в комплект входить індикаторна трубка з одним коричневим кільцем. Запас реактивів, в складі МПХР, розрахований на проведення 100-200 аналізів. Поповнення реактивами, посудом та іншими предметами проводиться із групового комплекта (ГК МПХР).
Її деякі відмінності в методиці проведення досліджень за допомогою МПХР на відміну від ПХР-МВ.
Медична польова хімічна лабораторія (МПХЛ). МПХЛ є засобами оснащення санітарно-епідеміологічних закладів медичної та ветеринарної служб (СЕЛ дивізії, СЕЗ армії, СЕЗ фронту).
Призначення:
Крім цього, за допомогою МПХЛ можливо визначити ОР в повітрі, а також виконати лабораторні дослідження на активність холінестерази в крові у осіб, котрі мають підозру на враження ФОР, і проводить лабораторну експертизу секційного матеріалу осіб, які загинули від отруєння ФОР. Запас реактивів та інших матеріалів забезпечує проведення не менше 120 аналізів різних проб, продуктивність на протязі робочого дня (10 годин) складається з 25-30 аналізів проб на незнайому ОР.
Автолабораторія АЛ-4М. Автомобільна лабораторія (радіометрична і хімічна) призначена головним чином для проведення кількісного і якісного дослідження проб та харчових продуктів, фуражу, води та забруднення радіоактивними речовинами і визначення ОР в пробах повітря, води, харчових продуктах, грунту, а також в пробах, взятих з різних об'єктів зовнішнього середовища.
Можливості її більші, ніж інших приладів, бо неї закладені реактиви і прилади, які дозволяють використовувати усі методи індикації ОР, а також і методи елементарного аналізу. На оснащенні є в СЕО фронту.
Газокаталізатор ГСА-12. ГСА-12 являється загальновійськовим автоматичним приладом для виявлення в повітрі парів фосфорорганічних ОР та видачі при цьому світлового і звукового сигналів оповіщення, а також приведення до дії автономного зовнішнього сигнального пристрою. Призначений для експлуатування в підрозділах війська (відділення, взвод, рота) в переносному та бортовому варіантах.
Дія приладу основана на іонізуючому принципі, молекули ФОР впливають на рухомість іонів, які утворюються при дії альфа-частин джерел іонізування. Живлення приладу від 12В.
Автоматичний газосигналізатор ГСП-11. ГСП-11 призначений для безперервного контролю повітря з метою визначення в ньому наявності фосфорорганічних ОР. При виявленні ФОР прилад подає світловий та звуковий сигнал. Прилад встановлюється в хімічних розвідувальних машинах. По принципу дії ГСА-11 являється фотоколориметричним приладом. Фотоколориметруванню підлягає індикаторна смужка після змочування її розчином та просмоктування повітря. При наявності в повітрі ФОР червоний колір на смужці зберігається до моменту контролю і включається сигнал безпеки. Чутливість: I-діапазон - 5.10_S0-5_Tмг/л, II-діапазон - 2.10_S0-6_Tмг/л.
Прилад радіаційної та хімічної розвідки (ПРХР). ПРХР призначений для використання на бронеоб'єктах з метою безперервного контролю, виявленню, сигналізації та керуванню виконавчими механізмами системи колективного захисту:
5.2. Зараженість місцевості та об'єктів ОР
При використанні противником хімічної зброї місцевість і об'єкти, які знаходяться на ній можуть бути зараженими ОР. Зараженими прийнято називати такі об'єкти, на поверхні чи в об'ємі котрих є отруйні речовини.
Ступінь і тривалість зараження ОР предметів і об'єктів навколишнього середовища визначається типом ОР, їх агрегатним станом, щільністю зараження, метеорологічними умовами і порою року. Ступінь зараження залежить також від застосування заходів захисту, від рельєфу місцевості, природи і властивостей об'єкту.
Так, грунт, бетон, тканини і деревина добре вбирають рідкі ОР. Наприклад, іприт проникає до 30 мм в грунтову дорогу, до 10 мм в цеглу, до 40 мм в нефарбоване дерево. Більшість ОР розчиняється в лакофарбуючих та масляних покриттях, асфальті, гумі і тому можливо більш довготривале їх зараження.
Пари ОР поглинаються (сорбуються) різними матеріалами. Ступінь сорбції залежить від типу ОР, характеру поверхні та природи матеріалу об'єкта. Так, наприклад, пари більшості ОР не сорбуються поверхнею металевих, скляних виробів, фанери і дощок, але можуть довго утримуватися обмундируванням, мішковою тарою, брезентом, в жирах, воді та деяких харчових продуктах можливе навіть їх розчинення.
Ступінь і характер зараження води залежить від фізико-хімічних властивостей ОР, способу зараження, розміру водоймища і швидкості течії води.
Непроточні водоймища і, особливо, колодязі зберігають зараженість на протязі декількох тижнів і навіть місяців, в залежності від типу ОР. Важко гідролізуючі ОР (зомана, V-гази) дають стійке і довготривале (до декількох тижнів) зараження. При використанні іприту, зарину, ІКС-АР зараження зберігається на протязі декількох годин і навіть діб. ОР, котрі легко гідролізуються з утворенням нетоксичних речовин (фосген) практично не викликає зараження води. Зараження води в інших водоймищах (річках, струмках) швидко зменшується і вже через годину після застосування хімічної зброї в районі зараження воно не перевищує гранично допустимих величин. Тривалість зараження води в різних пунктах збільшується по мірі віддалення від району початкового зараження і в гирлі річок, може становити декілька діб (2-4).
Зараження ОР артезіанської води в трубних колодязях найменш вірогідно, завдяки глибокому заляганню водного шару і добрій герметизації місця забору.
Харчові продукти ОР можуть заражати в краплинно - рідкому, аерозольному і пароподібному стані. Особливо найбільш небезпечними являються стійкі ОР (V-гази, зоман, іприт), які можуть викликати зараження харчових продуктів на декілька діб, тижнів і навіть місяців. Глибина проникнення ОР залежить від температури навколишнього середовища, виду продукту, захисних властивостей тари та інш. Скляна та металева тара (упаковка) повністю захищає від ОР і отрут продукти, які зберігають в ній (бідони, бочки, консервні банки). Упаковка з картону і паперу, поліетиленові мішки, дерев'яні і фанерні ящики не захищають продукти від ОР. В незахищених сипучих продуктах (крупа, мука і інш.) ОР, в залежності від агрегатного стану проникають на глибину 1-7 см , в товщу м'яса - на 2-5 см, в овочі - на 0,5-2 см. В жирах, маслах, жировмісних продуктах ОР розчиняється дуже швидко, заражуючи всю масу.
5.3. Правила відбору проб для аналізу
Відбір проб води та продовольства для направлення на аналіз в лабораторію проводиться в тих випадках, коли медична служба не може зробити остаточне заключення на місці.
При підозрі на зараження джерела води слід обдивитися прилягаючу до нього місцевість для виявлення крапель чи плям ОР. Якщо такі виявлені, то необхідно взяти проби грунту, рослинності і інш., бо їх дослідження може дати більш вірогідні дані про природу ОР, котрими заражене джерело.
Проби води із колодязів та інших відкритих джерел слід брати з поверхні та з придонного шару. В кожному шарі проби відбирають із двох і більш різних місць і змішують їх в загальну пробу, об'ємом 1,5-2 л, при цьому воду старанно перемішують. Якщо проба води буде доставлена на аналіз пізніше двох годин з моменту її взяття, ОР витягують адсорбентом (шляхом пропускання через колонку з активованим вугіллям) чи органічними розчинниками (бензолом, толуолом, ефіром) по спеціальній методиці. На дослідження в цьому випадку направляють активоване вугілля чи органічний розчинник (10 мл).
Відбір проб води із водопроводу, свердловини роблять по загальноприйнятій методиці.
Перед взяттям проб продуктів необхідно обстежити територію навколо місця розміщення складу, транспорту та інших продовольчих об'єктів. При наявності сліду (краплі, плями, аерозоль) ОР на тарі, брезенті на інших покриттях, а також на самих харчах, якщо вони зберігаються відкритими, знімають чи відсікають заражені місця та переносять в пробірку (колбу), яку щільно закупорюють.
Пробу сипучих продуктів, які знаходяться в мішковій тарі, беруть за допомогою металевої лопатки (щупа) з поверхні, яка прилягає до мішковини. Відбір проводять декілька разів і в різних місцях.
Проби сухарів, галет, печива, сухих овочів, харчових концентратів, кускового цукру, які знаходяться в ящику, мішковині, беруть з поверхні, яка прилягає до тари, з найбільшим зараженням.
Проби м'яса, риби, хліба та твердих жирів беруть за допомогою скальпеля і пінцету, зрізуючи шар товщиною 0,5-1,0 см з місць найбільшого зараження чи з тих окремих ділянок, де видно сліди ОР. Мілку рибу, свіжі фрукти і овочі беруть цілими екземплярами.
Пробу рідких продуктів (рослинне масло, рідка їжа) беруть після старанного перемішування усієї маси, яка знаходиться у посуді. Маса харчових продуктів повинна бути не менше 150-200 грам. Взяті проби води і харчових продуктів пакуються, нумеруються і направляються з супровідними документами в лабораторію (СЕЛ дивізії, СЕЗ армії, СЕЗ фронту). В супровідному документі вказують: куди направляється проба, назва і місце знаходження (на карті) об'єкта, де взята проба, час, місце і спосіб застосування ОР, назва, номер і час взяття проби, результати досліджень на місці і характер припущеного зараження проби, мета дослідження проби, адреса, на яку необхідно направити результати аналізу, посада, звання та прізвище особи, яка направила пробу на аналіз.
Умови упаковки і транспорту проб повинні забезпечити безпеку оточуючих і збереження ОР в доставленому матеріалі.
Індикація ОР і отрут. На медичних пунктах і в лікувальних закладах індикація ОР в пробах води і сипучих продуктах проводиться за допомогою табельного приладу хімічної розвідки ПХР-МВ (МПХР). Цей прилад дозволяє отримати лише попередній висновок. При встановленні зараження джерел води і сипучих видів продуктів користуватися ними категорично заборонено. Якщо за допомогою приладу ПХР-МВ (МПХР) неможливо встановити зараження досліджуваного об'єкту, але є підозра на його зараження, то проби із цих об'єктів направляються в лабораторію, де на оснащенні є медична польова хімічна лабораторія (МПХЛ).
Видача заключення про придатність продовольства і води для вживання особовим складом здійснюється тільки лікарями-спеціалістами, які мають відповідну підготовку в області воєнної гігієни і токсикології.
Можливі наступні варіанти експертного рішення:
1. Продовольство (вода) придатне до вживання особовим складом без обмеження.
2. Вода придатна до вживання особовим складом з обмеженим строком вживання (наприклад на протязі 1 дня чи на протязі до 10 днів).
3. Продовольство (вода) придатне до вживання здоровими військовослужбовцями при виконанні бойових завдань і робіт в зоні зараження.
4. Продовольство придатне до вживання після проведення рекомендованої обробки (наприклад, проварювання на протязі 30 хв.).
5. Продовольство не придатне до вживання, підлягає дегазації з наступним повторним лабораторним дослідженням.
6. Продовольство не придатне до вживання особовим складом і підлягає знищенню.
На лікаря частини покладаються наступні заходи медичної експертизи: обстеження зараженого об'єкта і прилягаючої до нього території, з метою збору і оцінки властивостей зараження і індикації ОР на місці за допомогою приладу ПХР-МВ (МПХР), відбір проб і доставку їх в спеціальну лабораторію (СЕЛ дивізії, СЕО армії, СЕО фронту). Безпосередньо організовує і відповідає за проведення експертизи начальник медичної служби частини.
Фахівець медичної служби виконує лабораторний контроль проб води і продовольства, що надходять з місць приготування їжі, випічки хліба, з продовольчих складів і пунктів водопостачання частини.
6. Медичні засоби протихімічного захисту
Серед медичних засобів протихімічного захисту особливе місце посідають антидоти (протиотрути).
Антидоти - це лікарські засоби або спеціальні рецептури, які запобігають або усувають основні ознаки інтоксикації за рахунок фізичних чи хімічних перетворень при безпосередній взаємодії з отрутою, або за рахунок антагонізму з отрутою в дії на біомішені (рецептори, ферменти), та фізіологічні системи.
Залежно від застосування антидоти поділяються на профілактичні та лікувальні. А за механізмом захисної дії і токсикокінетичними особливостями розрізняють :
1. Засоби запобігання доступу отрути в організм /антидоти місцевої дії/. Звичайно вони використовуються в першу чергу.
А. Неспецифічні засоби фізико-хімічної дії- розчинники і сорбенти. Принципи знешкодження отрути -розчинення, сорбція і виведення (колоїдні розчинники, активоване вугілля).
Б. Специфічні засоби хімічної дії, які вступають у хімічну реакцію з отрутою з утворенням нетоксичних продуктів. Механізм взаємодії -нейтралізація, окислення, відновлення, зв’язування. Це компоненти рецептури розчину ІПП, комплексоутворюючі речовини: унітіол, дикаптол, гіпосульфіт Na, амінополікарбонові, амінополіфосфорні кислоти (ЕДТА, ДТПА та ін.).
2. Засоби, які змінюють швидкість біотрансформації та "втрату" отрути в крові і тканинах на шляху до біомішеней.
А. Безпосередньо взаємодіючі з отрутою і утворюючі нетоксичні продукти (глюкоза-цианіди, унітіол-люізіт, комплексони (пентацин)- солі важких металів).
Б. Сприяють утворенню в організмі з'єднань, які споріднені з отрутою та зв'язують її (амілнітріт, антіциан-цианід).
В. "Знешкоджуючий синтез"- перетворення антидота в антиметаболіт отрути, який знешкоджує його (тіосульфат Na-цианід).
Г. Активатори (бензонал-ФОС, спіронолактон сулема) або інгібітори (метіонін, цистеїн, цистеамін) ферментів метаболізуючих отрут .
Д. Речовини, конкурентно взаємодіючі з метаболізуючими отрути ферментами, які запобігають "летальному синтезу" (етиловий спирт - метиловий спирт).
3. Антидоти фізіологічного (функціонального) антагонізму, які викликають фізіологічні (фармакологічні) ефекти, протилежні тим, які виникають при дії отрути. Виділяють три групи антидотів:
А. Конкурентної дії - мають спорідненість з біомішенями (М-холінолітики, М-холіноміметики).
Б. Незалежної (непрямої) дії. Дію отрути і антидоту спрямовано на різні біомішені, викликає протилежні фізіологічні (фармакологічні) ефекти. (Протисудорожні засоби -ФОС).
В. Неконкурентної дії - вплив антидоту на різні взаємозв"зані центри однієї й тієї ж біологічної структури. При цьому дія отрути знижується. (Піридоксин- ФОС).
4. Речовини, які запобігають взаємодії отрути з біомішенями або реактивують біомішені. Це радикальні засоби антидотної профілактики.
А. Оборотні комплексоутворювачі з біомішенями (аміностигмін, галантамін, прозерін - ФОВ).
Б. Реактиватори активних центрів біомішеней, інгібірованих ОР (реактиватори ХЕ-ФОВ, унітіол - люізіт + піруватоксидаза).
В. Реактиватори "непрямої дії" (метгемоглобіноутворювачі - цианіди + цитохромоксидаза) - звільнення цитохромоксидази в результаті побічної дії антидота на Нв.
5. Речовини, які замінюють пошкоджені біоструктури, відводять отрути від біомішені (холінестераза-ФОВ, цитохром-С-СО-, піридоксин-гідразин, сірководень), компенсують дефіцит втрачених речовин.
6. Імуноантидоти, дія яких основана на імунозахисних реакціях антиген-антитіло.
А. Імуноантидоти високомолекулярних токсинів - анатоксини.
Б. Імуноантидоти низькомолекулярних токсинів, що являють собою комплекси токсину з макроносієм, який володіє антигенними ознаками (антитіла до морфіну, барбітуратів, ФОС).
Необхідно зауважити, що деякі антидоти володіють кількома механізмами дії.