Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
ОИслам
Іслам - наймолодша з світових релігій. Зародився він на південному заході Аравійського півострова на початку VII в. у Хиджазе серед племен Західної Аравії. Засновник - пророк Мухаммед, який народився в мецці в 570 р. (помер в 632г.). Створена ним община стала основою державної освіти, що сформувалася згодом, - Арабського халіфату. Приблизно в той же час в ісламі відбулося формування двох основних течій - суннізма і шиїзму.
Мусульмани сповідають, що "немає ніякого божества, окрім аллаха, а Мухаммед - пророк аллаха", - свідоцтво (шахаду), характерне виключно для представників ісламу. Аллах - ім'я Бога мусульман. Слово "іслам" в перекладі з арабського означає "покірність", "служіння". Іслам часто називають мусульманством (від арабського "муслім" - "той, хто підкоряється"). Підкоряється мусульманин волі аллаха, відкритій людям через Мухаммеда.
Згідно вірі мусульман, аллах передав Мухаммеду через ангела "Коран" - священне писання мусульман. Мусульмани визнають частину Біблії (закон Мойсея, псалми Давида і Інжіл (т.е. Новий Заповіт)), але вважають, що одкровення Мухаммеда перевершує і вбирає в себе всі попередні одкровення. У випадках суперечності Корану Біблії за істинне береться виклад Корану.
Коран складається з 114 одкровень (сур). Сури розташовані в порядку зростання їх довжини, причому хронологічна послідовність подій, що описуються в Корані, не дотримується. Крім Корану, джерелом віровчення є Сунна - розповіді об життя Мухаммеда і його вислови у вигляді хадісов (оповідей).
В даний час іслам роздільний на декілька течій. Велика частина мусульман миру належить до суннітам (від слова "сунна"). Зокрема, до них відносяться близько 90% мусульман Близького Сходу. Сунніти дотримуються достатньо помірних поглядів.
Інший крупний перебіг ісламу - шиїти. Їх менше, ніж суннітов. Вони більш буквально розуміють Коран і ретельніше виконують в житті вимоги ісламу, більш войовничі і фанатичні. Особливі багато шиїтів в Ірані (близько 93%).
Ще одна течія - ахмадіє. Утворилося воно в 1900г. Його представники, не дивлячись на свою нечисленність, часто є ініціаторами багатьох кампаній проти "невірних." У Америці ахмадії часто пропагують свої погляди серед молоді, особливо серед студентів.
Існують в ісламі і секти. Одна з них носить назву "Суфії." Члени цієї організації відкидають строгий монотеїзм і схиляються до пантеїзму.
Для мусульман єдиним дійсним Богом є аллах. Щоб уникнути праведного гніву аллаха і для досягнення вічного життя необхідно у всьому слідувати його волі і дотримувати його заповіді. Іслам - не тільки релігія, але і спосіб життя. У ісламі можна виділити наступні головні предмети віри:
1) у єдиного Бога;
2) у посланнічество Мухаммеда і Писання (у Корані перераховуються п'ять пророків-посланників: Ний (Нух), Аврам (Ібрагим), Мойсей (Муса), Ісус (Іса), Мухаммед);
3) віра в ангелів;
4) у неділю після смерті і в судний день.
Обов'язкові для мусульманина так само наступні п'ять "стовпів віри":
1. читання шахади ("немає ніякого божества, окрім аллаха, а Мухаммед - пророк аллаха");
2. п'ять обов'язкових молитов в день ("намаз"), виконувані арабський стоячи на колінах з уклонами у бік мекки;
3. дотримання постів протягом місяця рамадан, коли мусульмани зобов'язані утримуватися від будь-якої їжі і пиття від сходу до заходу (проте після заходу сонця дозволяється куштувати пищу без яких би то не було обмежень);
4. паломництво ("хадж") до мекки щонайменше раз в житті мусульманина;
5. пожертвування що має потребу і на потреби духівництва до 1/40 своїх доходів (що носить, в основному, скоріше рекомендаційний характер)
Вважається, що при дотриманні цих і інших заповідей аллах, який строго судить людину, дасть можливість віруючому досягти вічного життя, яке представляється як місце повного задоволення людських потреб. На відміну від християнського розуміння, бог ісламу - бог подяки за справи, бог-суддя, який кожній людині зумовлює його долю.
З давніх часів неодмінною умовою віри було ведення священної війни, "джихад", і мусульмани вважали своїм боргом убити хоч би одного "невірного".
Ісус Хрістос приймається як один з пророків для свого народу і свого часу, але Його Божественність і реальність Боговоплощенія заперечується. Більшість мусульман вважають, що перед хресними стражданнями Христос чудовим чином замінив Себе іншою людиною, а Сам був узятий на небо живим.
Взагалі іслам є нерозривна єдність віри, державно-правових встановлень і певних форм культури. Ісламу не властиве розділення сфери життя на світська і релігійна частини. Ця нероздільність привела до появи Шаріату - закону, який заснований на інтерпретації положень Корану і Сунни і містить релігійні встановлення, правові норми, етичні і побутові розпорядження. Керівництво релігійним життям мусульман в конкретному регіоні (державі) здійснюється найбільш авторитетними священнослужителями, що вибираними або призначаються світською владою. Це - муфтій у суннітов або шейх-уль-ісламу у шиїтів; нагляд за відповідністю шаріату ведуть шаріатськіє судді - казі. В даний час муфтій затверджує імаму мечетей, в яких вони є повноправними керівниками. Імам відповідальний за господарство, фінанси мечетей, духовне життя прихожан, він же - хранитель друку. Найближчі помічники його - наиб-імам (заступник) і скарбник. При кожній мечеті для вирішення адміністративних питань утворюються колегіальні збори.
Оцінка мусульманської віри.
У вірі мусульманською, викладеною в Корані, потрібно розрізняти дві сторони: по-перше істини, запозичені з священних книг Старого і Нового Завіту, які багато здорових понять про Бога і Його властивості, про ангелів, багато етичних розпоряджень і заповіді, багато історичних оповідей, - що підтверджується частими посиланнями на ці книги самого Магомета; і по-друге - все те, що запозичене з інших джерел: частиною із стародавньої аравійської віри, частиною з іудейського талмуда, а частиною вигадано самим Магометом.
Першого роду істини мають повне своя гідність, але вони належать Божественному Одкровенню, а не Магомету або Корану. Корану ж належить тільки те, що тут ці світлі істини змішані нерідко з такими помилками і байками, які майже абсолютно затемняють їх і пригнічують. Так, наприклад, в алкоране мовиться, ніби Аврам і Ізмаїл побудували храм в мецці (сюр. 2:121), ніби в жертву принесений був Ізмаїл (сюр. 38:188), ніби Соломон повалений з престолу підступністю сатани (-26), ніби Діва Марія, Матерь Панове нашого Ісуса, була сестра Аарона, ніби Ісус ще в колисці прорік про себе: "Я раб Бога, Він дав мені книгу і поставив мене Пророком" (сюр. 19:28) і т.п.
Що ж до інших частин мусульманського учення, які запозичені в алкоране з людських джерел, то тут зустрічаємо майже тільки одні помилки і часто безглуздості.
Так в теоретичній частині затверджується:
а) що все, що відбувається в світі, підпорядковано безумовному визначенню Божію, а інакше відбуватися не може (сюр. 17:13; 9:53);
б) що, зокрема, і кожна людина має свою неминучу, невідворотну долю (сюр. 17:13), кожному призначається відомий спосіб життя і діяльності, доброї або злої, - ніж явно підривається всяка свобода і моральність, і Бог стає винуватцем зла;
в) що Бог створив багато людей для геєни, і тому у власному сенсі є деспот (сюр. 7:180; 37:163; 3:189);
г) що загальний суд при кончині миру продовжуватиметься 5000 років;
д) що вічне блаженство праведників в раю полягатиме в найгрубіших плотських задоволеннях (сюр. 2:25; 37:41; 55:45) і інш.
У практичній частині мусульманська віра -
а) хоча нерідко говорить про любов до Бога, але ця любов необхідно перетворюється на рабський страх і сліпу відданість долі;
б) говорить також про любов до ближнім, але число ближніх обмежується тільки одними правовірними, тобто мусульманами, і притому друзями;
в) по відношенню ж до іновірців - заповідає переслідувати їх і вбивати за незгоду прийняти мусульманство (сюр.47:4);
г) по відношенню до ворогів і образників - дозволяє помсту і навіть вбивство (сюр. 42:38).
Крім того - д) дозволяється багатоженець і наложнічество (сюр. 4:3; 2:224; 36:50);
е) забороняється всяке дослідження в справі віри під страхом страти;
ж) повелівається поширювати віру метаємо і насильством (сюр. 8:4; 9:13);
з) наказуючи численні обрядові ухвали, як те: пости, обмивання, різні пологи молитви, подорожі до мекки, утримується від деяких страв і пітій і т. д., дає всім цим речам таку ціну, що від них ніби цілком залежить вічний порятунок людини.
Неминучим плодом такого учення виходить те, що вся мусульманська моральність обмежується строгого виконання зовнішніх ухвал, і на виправлення серця не звертається майже ніякої уваги.
|
Іслам (з араб. покірність, віддання себе Богу) – одна з світових релігій, яка виникла у VІІ ст. в Аравії, а нині розповсюджена майже в усіх країнах світу. Засновник ісламу – пророк Мухаммад приблизно з 610 р. у своїх проповідях закликав вірити в єдиного Бога (Аллаха) і бути покірним його волі. Слід зазначити, що іслам часто сприймається як комплекс релігійних догм та ритуалів, проте це не лише релігія. Іслам – це цілісна система організації суспільного життя, побуту, звичаїв, законодавства тощо. Ця релігія охоплює всю систему соціального регулювання життя мусульман, тобто все життя мусульман регламентоване релігійними канонами ісламу.
Основні джерела ісламу: Коран – священна книга мусульман, в якій зафіксовані ідеї та принципи віровчення Мухаммада; Сунна – зібрання текстів (“хадісів”), які містять висловлювання пророка Мухаммада щодо норм права, звичаїв, правил поведінки тощо.
Іслам вказує шлях духовного піднесення через істинну віру (іман), покору, богобоязненість (таква), щирість у всіх діях перед Аллахом, потяг до ідеалу в ім’я Бога (іхсан). Істинна віра (Іман) – спирається на шість стовпів віри. А саме:
віра в Аллаха, його імена та його атрибути — містить низку положень, головним з яких є єдинобожжя (таухд).
віра в ангелів — істот, створених Аллахом із світла, позбавлених волі, вони є виконавцями волі Божої.
віра в Священні Книги. Маються на увазі всі Божественні одкровення, які надсилались Його посланникам у різні періоди історії людства. Мусульмани визнають щирі тексти стародавніх сувоїв Ібрахіма (Авраама), Таури (Тори), Забура (Псалмів), Інджіла (Євангелія) та Коран. Однак мусульмани вважають, що попередні писання скасовуються Кораном.
віра в Пророків. За Кораном та Сунною приймаються всі попередні посланці Аллаха. Є твердження, що їх існувало близько 124000, серед них — й пророки Дауд (Давід), Муса (Мойсей), Іса (Ісус), Мухаммад тощо.
віра в Кінець світу — містить у собі віру у всесвітню катастрофу, воскресіння, Божий суд та наявність пекла й раю.
віра у передвизначення — згідно з ісламом необхідно вірити у визначення Аллахом долі всього сущого.
Слід також зазначити, що для повного розуміння віри мусульман, крім цих шести стовпів віри, необхідно знати, що не можна приймати віру перед неминучою смертю, не може віруючий наслідувати одні умови віри, а інші відкидати, мусульманин приймаючи всі умови віри, зобов’язаний виконувати їх, не порушуючи жодну.
Зміст покори полягає в тому, що в усіх своїх справах і вчинках людина відмовляється від своєї незалежності і особистої свободи. У своїй діяльності людина підкоряється Аллаху, в якого глибоко вірує.
Богобоязненість (таква) виявляється у розумінні свого обов’язку та відчутті відповідальності. Зміст такви полягає в тому, що віруючий має чітке переконання про відповідальність перед Богом. Через все життя мусульманин несе богобоязненість у вчинках та діях, відокремлюючи дозволене від недозволеного, правильне від помилкового, добро від зла. Усе це повинно робитися свідомо і на підставі вільного вибору віруючого.
Іхсан (щирість у всіх діях перед Аллахом, потяг до ідеалу в ім’я Бога). Вона полягає в тому, що бажання і прагнення віруючого повинні повністю збігатися з бажанням Аллаха. Людина повинна любити лише те, що потрібно Аллаху, і ненавидіти те, що йому ненависне. Усі свої сили віруючий повинен віддати в ім’я розповсюдження добра і праведних справ Аллаха. Іхсан – це ідеал, до якого тягнеться кожна глибоко віруюча людина в ім’я свого духовного піднесення. Таким є шлях піднесення і духовного розквіту в ісламі. Цей шлях є обов’язковим для всіх.
Слід зауважити, що ісламська духовна система спирається також на п’ять стовпів ісламу. Перший стовп – шахада, свідчення того, що немає божества, крім Аллаха, а Мухаммад – Його раб і посланець. Цими словами кожен мусульмани підтверджує свою віру (іман) в Аллаха й місію Пророка. Другий стовп – молитва (намаз) для кожного мусульманина п’ятиразова молитва є обов’язковою, якщо він здоровий і здатний її зробити, вона є головним обрядом, за виконанням якого Аллах буде судити про благочестя віруючого. “Читай те, що навіяне тобі з Писання, і роби намаз. Воістину, намаз оберігає від мерзенності й осудного. Але поминання Аллаха – набагато важливіше, і Аллах знає про те, що ви творите” (Коран 29:45).
Молитва в ісламі підрозділяється на:
Обов’язкові молитви (фарз і ваджиб);
Схвалювані молитви (сунна);
Додаткові молитви (нафіля);
Третій стовп – закят (обов’язковий річний податок на користь незаможних), який ми більш докладно розглянули в економічній системі.
Четвертий стовп – піст (Рамадан) кожен мусульманин зобов’язаний один раз на рік протягом 30 днів місяця Рамадан тримати піст, що полягає в утриманні від їжі, води та статевих відносин із сходу до заходу сонця. “Предписаний Вам піст так само, як він був предписаний тим, хто був перед Вами” (Коран 2:183). П’ятий стовп – паломництво до Кааби (Хадж) Аллах наказав мусульманам хоча б один раз у житті зробити паломництво до головної святині в Мецці. Хадж здійснюють у першу декаду останнього місяця мусульманського календаря – зуль-хіджа. В цей час здійснюються різні обряди, пов’язані з подіями життя великих пророків Ібрахіма (Авраама), Ісмаіла, Мухаммада тощо. Проте через фізичну чи матеріальну неспроможність хадж не виконується, він не є категорично обов’язковим для всіх.
Мусульмани святкують два великих свята: Ід аль-Адха (свято жертвопринесення, яке символізує закінчення Хаджу, свято символізує милосердя, величність Бога та доводить, що віра в Бога, то найкраще жертвопринесення), Ід аль-Фітр (свято на честь закінчення посту в місяць Рамадан). Окремо слід відзначити п’ятницю – джума (день зібрання), саме в цей день мусульмани-чоловіки збираються в мечеті і проводять спільну молитву (для жінок участь в джума не є обов’язковою). У деякому сенсі можна провести паралелі між джума та християнською неділею або юдейською суботою (шаббат).
Мусульмани ведуть здоровий спосіб життя, повністю утримуючись від алкоголю та наркотиків.
Мусульмани в Україні
Сучасна Україна належить до групи європейських країн, які мають власне корінне мусульманське населення. Поширення ісламу на українських землях – це закономірний процес, обумовлений розміщенням України на рубежі великих цивілізацій – мусульманської і християнської, а також складним етнічним складом її населення, частина якого сповідує іслам. Іслам на теренах України нараховує більш ніж тисячолітню історію. Першими мусульманами, які систематично жили або кочували землями нинішньої України, були степовики (поховання пращурів осетинів-алан за мусульманським обрядом археологи датують VII-VIII століттями).
Водночас неможливо однозначно вказати дати розповсюдження ісламу в Україні. Ісламізація частини населення України у загальноісторичній перспективі виглядає як поступовий, поволі наростаючий процес. Проте у порівнянні з процесом ісламізації Середньої Азії, Закавказзя і Північного Кавказу поширення ісламу в Україні мало дещо інший характер стосовно місцевих етносів. Тут іслам відіграв значну роль як фактор етнічного самозбереження кримськотатарського і булгарського (волзькі татари) народів.
Історично існували два основних шляхи просування ісламу в Україну: східний (Булгарстан, Північний Кавказ) та південний (Крим і Туреччина). У наш час зростає релігійно-культурний вплив Туреччини, Ісламської Республіки Іран та низки арабських країн, що розвивають співпрацю з незалежною Україною.
Нині іслам розповсюджений на всій території України, а не лише у місцях компактного проживання мусульман. Мусульмани України не мають єдиного координаційного центру, на сьогодні офіційно діють п’ять зареєстрованих центрів: Духовне Управління мусульман Криму (ДУМК), Духовне Управління мусульман України (ДУМУ), Духовний Центр мусульман України (ДЦМУ), Релігійне управління незалежних мусульманських громад України “Київський муфтіят” та Духовне Управління мусульман України “УММА”. Наявність такої кількості духовних центрів обумовлена етнічним складом останніх, адже їх можна охарактеризувати так: ДУМК – кримські татари, ДУМУ – кавказці (дагестанці, чеченці тощо), кримські та поволзькі татари, пакистанці, афганці, араби (ліванці, тунісці тощо), етнічні росіяни та українці, ДЦМУ – поволзькі татари, “Київський муфтіят” – казанські та поволзькі татари, ДУМУ “УММА” – араби (палестинці, йорданці тощо), узбеки та етнічні українці й росіяни. Українські мусульмани об’єднані у 1135 зареєстрованих та незареєстрованих релігійних громад у різних областях країни. Це здебільшого суніти ханіфітського напряму. Слід зазначити, що чисельність мусульман в Україні є об’єктом певних маніпуляцій, оскільки точні підрахунки не проводилися, а тому навіть в науковій літературі можна зустріти цифри від 90 тисяч до 2 млн. осіб.
Окрім перерахованих вище мусульманських духовних центрів, ще існує значна кількість громадських організацій, які несуть іслам в українське суспільство.
Духовне управління мусульман Криму (ДУМК) – центральний орган мусульман Криму, утворений 31 серпня 1992 р. на базі Кадіату-мухтасибату, який існував у Криму з 1991 р. Очолює ДУМК з 1999 року муфтій хаджі Еміралі Аблаєва (переобирався в 2004 р. і 2008 р.). Муфтіят в складі муфтія, його замісників і представника Меджлісу кримсько-татарського народу обирається з’їздом мусульман Криму один раз в чотири роки. ДУМК є найбільшим з духовно-адміністративних центрів мусульман України. ДУМК виконує культові, просвітницькі функції, допомагає у створенні нових громад, встановлює міжнародні зв’язки з одновірцями, започатковує навчальні заклади і благодійницькі установи, видає газету “Хідаєт” та має веб-сайт в Інтернеті (http://www.qirimmuftiyat.org.ua/).
Духовне управління мусульман України (ДУМУ) — офіційна організація мусульман України. ДУМУ було зареєстровано 9 вересня 1992 р. Очолює ДУМУ шейх Ахмед Тамім. Вищим органом ДУМУ є З’їзд мусульман України, на якому обирається Президія ДУМУ та його голова. Головні напрямки діяльності ДУМУ — релігійне просвітництво та протидія екстремістським ісламістським течіям. Окрім того, іншими напрямками є соціальна діяльність, забезпечення релігійних потреб віруючих та допомога при вирішенні питань про виділення ділянок для будівництва релігійних споруд та мусульманських поховань. ДУМУ веде активну зовнішню діяльність, приймає активну участь у міжнародних наукових та ісламських конференціях. Є членом “Всеукраїнської ради церков і релігійних організацій”. З 1993 року при ДУМУ працює Ісламський Університет, а також Центр досліджень і перекладів та видавництво “Аль-Іршад”. ДУМУ має своє друковане видання — релігійно-просвітницьку газету “Мінарет” та веб-сайт в Інтернеті (http://www.islamyat.org/).
Духовний центр мусульман України (ДЦМУ) – центральний орган мусульманських громад, які підпорядковані Президії ДЦМУ, виник на базі Незалежного духовного управління мусульман України, зареєстрованого у 1994 р. ДЦМУ координує діяльність мусульманських громад у Вінницькій, Донецькій, Луганській, Харківській областях. З 2005 р. муфтієм та головою Ради імамів ДЦМУ став Руслан Абдікєєв. Керівний орган ДЦМУ розміщений у м. Донецьк. На базі ДЦМУ існує Донецький обласний культурний центр ісламу та Український ісламський університет. В 1997 р. при ДЦМУ була заснована Партія мусульман України, яка у 2006 р. увійшла в склад Партії регіонів.
Київський муфтіят – релігійне управління незалежних мусульманських громад України. Зареєстровано 5 липня 2007 року. Ця організація виросла з “Об’єднання незалежних мусульманських громад міста Києва” і є релігійною організацією, що добровільно об’єднує незалежні мусульманські громади ханафітського мазхабу та інші релігійні мусульманські організації, утворені з метою спільного задоволення релігійних потреб мусульман. Голова президіуму Київського муфтіяту – Канафія Хуснутдінов, також він є ректором Київського ісламського університету. Імам Київського муфтіяту Ільдар хазрат Хузін. Основні цілі Муфтіяту: відправи релігійних ритуалів та потреб мусульман; відродження та впровадження у побут мусульманських культурних та історичних цінностей і традицій; організація конференцій, семінарів, бібліотек, фото-та відеотек з метою ознайомлення мусульман м. Києва з основами ісламу; організація добродійності; створення умов для проведення мусульманських релігійних обрядів (будівництво мечетей, організація паломництва тощо); видання газет, журналів, книг, аудіо-,відеокасет, які висвітлюють питання духовного життя мусульман Київського муфтіяту.; встановлення дружніх зв’язків з громадами та парафіями інших конфесій України та зарубіжжя; організація догляду за мусульманськими похованнями, ділянками та кладовищами, допомога у проведенні похорону за мусульманським обрядом. Має власний журнал “Украина и исламский мир” і сайт в Інтернеті (http://kievmuftiyat.wordpress.com/).
Духовне управління мусульман України “УММА” (ДУМУ “УММА”) – центральний орган мусульманських громад, здійснює свою діяльність відповідно до доктрини ісламу сунітського напрямку, зареєстрований 11 вересня 2008 року. Найвищий керівний орган ДУМУ “УММА” – Загальні збори, на яких обирається муфтій і правління (рада імамів) в кількості 7 осіб (6 імамів та муфтій), муфтій та правління обирається на термін 2 роки. Головною метою ДУМУ “УММА” є координація дій та забезпечення необхідних умов для віросповідання і проповідування ісламу сунітського толку. Серед цілей ДУМУ “УММА”: відродження культурних та історичних ісламських цінностей і традицій, організація навчання у духовних закладах, видавнича діяльність тощо. ДУМУ “УММА” прагне налагодити діалог і співпрацю з всіма громадами та духовними управліннями мусульман, які сповідують іслам сунітського напрямку. ДУМУ “УММА” координує діяльність мусульманських громад у 14 регіонах України: Києва, Донецька, Запоріжжя, Одеси, Сімферополя, Чернівців, Вінниці, Полтави, Харкова і Стаханова (Луганська обл.), Луганська, Дніпропетровська, Сніжного та Костянтинівки. Більшість громад складають етнічні українці, проте метою є робота з усією мусульманською громадою України. Голова правління ДУМУ “УММА” – Ігор Карпішин, муфтій Саід Ісмагілов. ДУМУ має своє друковане видання — релігійно-просвітницьку газету “Умма” та веб-сайт в Інтернеті (http://ummainua.wordpress.com/ та http://www.islam.in.ua/).
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24
25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35
Іслам - наймолодша серед світових релігій і друга за кількістю прихильників. Іслам сповідають близько 800 млн. у більш ніж 120 країнах світу. У 28 країнах іслам визнається державною або офіційною релігією (Єгипет, Іран, Ірак, Кувейт, Марокко, Саудівська Аравія, Пакистан, Афганістан та інші). Переважна кількість мусульман мешкає у Західній, Південній, Південно-східній Азії та Північній Африці, є мусульмани і в країнах Європи (Албанія, Боснія, Туреччина). Іслам сповідають й кримські татари, що населяють Крим.
Слово "іслам" походить від арабського "саліма", що значить "залишатись неушкодженим, благополучним”, або в іншому значенні – “мирний", тому іслам можна перекласти як "релігія миру" або "релігія покірності Аллаху", а назва "мусульманин" походить від арабського "муслім" - покорність Аллаху (у множині - "муслімун").
Іслам як релігія склався на початку VII ст. у Західній Аравії серед арабських племен. З розкладом родових відносин під впливом розвитку караванної торгівлі, частина племен переходить до осілості. Виникають великі торговельні центри Мекка і Ясриб ( майбутня Медіна), Таіф. Меканська знать з роду курейшитів намагається поширити свою владу на інші племена, з метою забезпечити сприятливі умови для караванної торгівлі, унебезпечити і без того ризиковану торгівлю від постійних нападів ворогуючих між собою племен і кланів. Але справа централізації арабських бедуїнів наражалась на відсутність духовної , звичаєвої та релігійної єдності арабських племен.
Віра арабів була схожа на інші віри багатьох кочових народів: вони поклонялись різноманітним духам і богам, що уособлювали сили природи. Проте серед арабів існувала віра в єдиного бога Аллаха, що стояв над всіма іншими, однак його культ розвиненим та поширеним не був. Хоч Ханіфи закликали відмовитись від поклоніння племінним богам, однак араби продовжували дотримуватись традиційних вірувань, але авторитет племінних богів похитнувся. Центром економічного політичного та релігійного життя осілих арабів була Мекка. Загальновизнаним релігійним центром був храм Кааба, в стіні якого був вмонтований "чорний камінь", якому поклонялись араби всього Хіджазу.
Засновником арабського монотеїзму був Мухаммед ібн Абдуллаг, що народився у 570 року. Він належав до роду Хашим з торгового роду Курайшитів, що володіли Меккою. Мухаммед був ханіфом і вважався аміном - чесним, порядним шанованим городянином.
У віці сорока років, у 610 році Мухаммед почав проповідувати свою релігію, яку назвав іслам - покорність Богу (Аллаху). Він проголошував, що існує тільки один великий Бог - Аллах, що всі повинні бути покірні його волі, служити йому в очікуванні кінця світу, судного дня і встановлення на землі царства справедливості і миру. в його проповідях звучали також вимоги соціальної справедливості, братерства віруючих, благодійної допомоги бідним, засудження лихварства, необхідності дотримання моральних норм, засудження розпутства, пияцтва і головне язичництва.
15 липня 622 року Мухаммад разом із своїми прихильниками (мухаджірами) переселився в Ясриб, звідки була родом мати Мухамада. Ясрібськи племена, що здавна ворогували між собою, побачили в Мухаммаді третейського суддю, який міг покласти край цій ворожнечі. Саме в Ясрібі, яка згодом дістала назву Меддинат ан-Наби або Меддіна (місто Пророка), розкрився талант Мухамада, як оратора, організатора, релігійного діяча, політика і полководця. Дата переселення Мухамада в Ясриб (хіджра-переселення, втеча) стала початком ери іслама ( за місячним календарем). Мусульмани коли називають рік, то візначають скільки часу мінуло від Хіджри (наприклад 1332 рік Хіджри).
У 630 році мусульмани завоювали Мекку, у 632 Мухамад здійснив хадж у Мекку, але там не залишився, повернувся в Меддіну і втому ж році помер. Храм Каабу було перетворено у головну святиню ісламу. Починається стрімке поширення ісламу спочатку на весь арабський світ, а потім й на сусідні держави і народи.
Ще за життя Мухаммада склалась арабська теократчна держава, її голова був носієм релігійної і світської влади. Після смерті Мухаммада наступником пророка став його сподвижник Абу-Бекр (632-634). Абу-Бекр здійснив декілька завойовницьких походів у Сірію, Межиріччя, так було закладено завойовницьку політику халіфату в ім'я Аллаха. За правління другого халіфа Омара (634-644)було завойовано Іран, Палестину, Закавказ'є, Єгипет. Третій халіф Осман (644) завоював Вірменію, Дагестан, Малу Азію, Північну Африку, мусульмани вийшли на береги Амудар'ї. З 661 по 750 рік правила династія Омейядів (засновником династії був Муавія), яка поширила володіння Халіфату від Інду на Сході до Атлантики на Заході. Просування мусульман на Північний-Захід припинили франки у битві при Пуат'є (732), на Північному-Сході їх зупинили хозари. З 750 до 1258 року правила династія Аббасидів, однак Халіфат розпадається на окремі халіфати та емірати з ворогуючими династіями. В Єгипті правила династія Фатімідів, у Кордовському халіфаті (Іспанія) - династія Омейядів. З ХV ст. провідною мусульманською державою стає Османська імперія, яка знищила Візантійську імперію і поширила іслам на теренах Південно-Східної Європи.
Швидкому поширенню ісламу сприяло його віровчення, досить просте, придатне для багатьох народів, та віра мусульман у те, що джихад забезпечить їм місце у раю, оскільки вважалось, що той хто прийняв смерть за віру, стає шахідом і йому гарантовано місце в раю.
ВІРОВЧЕННЯ І КУЛЬТ В ІСЛАМІ. Основні положення ісламу викладені в священній книзі мусульман - Корані ("ал-Куран" - "читання вголос, напам'ять". Як інші світові релігії іслам є релігією об'явлення. За мусульманським переказом зміст Корану був переданий Мухаммаду через архангела Джебраїла. Обранець Аллаха - пророк (набі) до самої смерті отримував божі об'влення у вигляді коранічних аятів ( "аят" з арабської перекладається як "знамення"). Вважається, що Коран - це копія книги яка знаходіться на сьомому небі.
Основу Корану складають перші проповіді Мухаммада (мекканської та мединського періодів), що були записані його секретарями писцями. Після смерті Мухаммада його сподвижники Абу-Бакр та Омар доручили секретарю пророка Зейду зібрати записи писців в єдину книгу (повний текст Корану - Сухуф). Остаточно Коран був відредагований спеціальною комісією та канонізований (Мусхаф) при халіфі Османі (644-656 рр.). Подібно до Біблії, Коран представляє собою зібрання релігійно-побутових правил, приписів, законив, легенд і переказів, що були поширені як серед арабів, так і запозичених у інших народів.
Коран складається зі 114 глав - сур ("рядків"), сури поділяються на вірши - аяти ("знамення"). Коран починається із сури "Аль-Фатіха" (араб. - "та, що відкриває"), яка складається з 7 аятів - ця сура вважається головною молитвою мусульман. Далі сури розташовані за розміром - кожна подальша сура менша за попередню , найбільша сура складається з 2866 а найменша - з трьох аятів.
Коран написаний римованою прозою. Мусульмани вважають, що об'явлення було зроблено арабською мовою і тому Коран не можна перекладати на інші мови. Структура Корану незмінна, незалежно від видання Коран має однакову кількість сторінок.
Зміст Корану можна умовно поділити на три частини: космологічні та космогонічні уяви; опис життя пророків; релігійно-етичні норми та приписи.
Космологія (вчення про світобудову) та космогонія (вчення про походження світу) Корана майже не відрізняються від біблійних. Згідно з мусульманським віровченням Аллах створив світ за шість днів.
Близько чверті Корану - це сказання про пророків. Багато з цих легенд є дещо зміненими міфами, запозиченеми з Біблії та Талмуда. Так у Корані розповідається про Ноя (нух), Авраама ( Ібрагіма), Ісаака (Ісхака), Мойсея (Мусу), Аарона (Херуні), Давида (Дауда), Соломона (Сулеймана), Ісуса Христа (Ісу), Марію (Маріам) та ін.
Моральні настанови викладені в Корані спрямовані на виховання у людини релігійного почуття, схиляння перед Аллахом, бажання догодити Аллахові, не викликати його гніву, досягти райського блаженства на небесах.
Пізніше з'явилась Сунна ("сунна" - звичай, приклад)- збірка хадисів - розповідей про життя, вчинки та висловлювання Мухаммада та його найближчих сподвижників. Хадиси слугують зразком і витоком відомостей для всього мусульманського загалу та для кожного мусульманина зокрема про те, яка поведінка чи думка до вподоби Аллаху. Чотири канонічні збірки сунни були укладені в ІХ ст.
Ще пізніше було створено тлумачення Корану - Тафсир.
На основі Корану та Сунни було складено важливу частину релігійно-культової системи ісламу - Шаріату (араб. шаріа - "вірний шлях") - зведення норм моралі, права, культурних настанов, що регулюють всю суспільне та особисте життя мусульман. Шаріат формувався протягом двох віків і відповідає потребам феодального суспільства. Основні догмати ісламу складались поступово на основі священного писання та священного переказу. Серед основних догматів ісламу потрібно назвати такі: 1) вчення про єдинобожжя; 2) віра у божу справедливість та правосуддя Аллаха; 3) визнання об'явлень божих, всіх його пророків та пророчу місію Мухаммеда; 4) віра в ангелів; 5) віра у воскресіння, Судний день та потойбічний світ; 6) вчення про визначеність (приреченість); 7) вчення про верховну владу (імамат).
Іслам ґрунтується на послідовному і суворому монотеїзмі. Віра в єдиного бога Аллаха є фундаментом мусульманського віросповідання. Аллах - це єдиний бог, що створив усе суще і визначає його існування. "Аллах, вічний, не народжував і не був народжений, і не був Йому рівним ні один!" (Коран, 112). Цей догмат містить Сімвол віри ісламу (шахада) - "Немає ніякого Бога, крім Аллаха, і Мухаммад - його пророк!" (Ля'лляга - ілля - л-лагі уа Мохаммадун расулю-ль-лягі).
Аллах має владу над усіма своїми творіннями та піклується про них. Щодо людей він милостивий, милосердний, такий, що все прощає (р-рахмані-р-рахім).
Іслам визнає пророків, що були попередникамі (набі) та тих, хто мав об'явлення від Бога (расуль), однак головним вважається останній посланець Аллаха - Мухаммед - "печатка пророків".
Для іслама характерна віра в ангелів. Ангели і демони - це безтілесні істоти, створені Аллахом і виконуючі його волю. Мусульмани вірять у безсмертя душі, що залишає тіло у день смерті і воскресає з мертвих у день Страшного суду (в ранньому ісламі воскресіння розуміли буквально як відродження людини з могили в тому вигляді в якому застала її смерть). Долю кожної людини буде визначати сам Аллах на Страшному суді, де вони будуть очікувати зі страхом своєї долі стоячи голими з книгою, в якій записані усі вчинки їх.
В ісламі дуже виразною є віра у визначеність наперед усіх дій людини та її долі (тюр. - кісмет). Все підпорядковано волі Божій. Воля Божа нічим не зв'язана і незбагненна. Уділом усіх смертних є беззастережна покірність волі Аллаха.
Догмат про верховну владу - порядок її наслідування від пророка є предметом розбіжностей в різних течіях ісламу.
Головні культові приписи ісламу сформульовані у вигляді п'яти "столпів віри" - (аркан-ад-дін):
1. Аш - шахада. Сповідання віри - промова Сімволу віри (тричи промовлена шахада у присутності свідків вважається актом прийняття ісламу).
2. Намаз (салят). Кожний мусульманин повинен п'ять раз на добу здійснити намаз - молитву. Перша молитва твориться на світанку, друга - полуденна, третя - у другій половині дня до заходу сонця, четверта - коли сонце сідає за обрій, п'ята - на початку ночі. Сигнал до молитви подають змінарету муадзіни. Кожна молитва здійснюється відповідно до ретельно опрацьованого ритуалу. Перед молитвою правовірний повинен здійснити омовіння, обряд очищення. Молитва твориться обличчям до Кааби (цей напрямок зветься кібла). В мечеті напрямок на Каабу позначається спеціальною нішею в стіні - міхраб. Особливим святковим днем є п'ятниця, в цей день мусульмани збираються у мечеті для колективної молитви та проповеді.
3. Саум (ураза) - мусульманський піст в місяць рамазан. Протягом цього місяця правовірний мусульманин не має права від сходу до заходу сонця вживати їжу, пити, курити тютюн та і. З настанням темряви заборони відміняються але забороняється надмірність. Від посту звільняються хворі, вагітні жінки, малі діти, мандрівники та воїни на війні. Існують також різні добровільні пости.
4. Закят - обов'язковий податок на користь мусульман, що потребують допомоги, стягнення якого передбачено Кораном і регламентовано Шаріатом. Спочатку був добровольною милостинею, потім почав тлумачитисьяк обов'язок для очищення гріхів. Крім обов'язкового податку в ісламі існує добровільна пожертва - садака.
5. Хаджж - поломництво до Мекки, яке зобов'язаний, хоч раз у житті здійснити кожний мусульманин. Хаджж здійснюється протягом дванадцятого місяця за місячним календарем (зу-л-хіджа). Поклоніння під час хаджжу здійснюють головним святиням ісламу - храму Кааби та гробниці Мухаммеда в Медіні.Той хто здійснив паломництво отримує почесне звання - хаджі і має право носити зелену чалму.
Шостим "неписаним" столпом віри - є джихад (газават) - священна війна за віру. Це не обов'язково війна з невірними (аль-кафірун), джихадом може бути боротьба за міцність особистої віри.
Крім цих обов'язкових приписів в ісламі є інші елементи культу. Крім поклонінню храму Кааби мусульмани поклоняються іншим святим місцям - мазарам. Мазари - це різноманітні гробниці, місця поховання мусульманських святих тощо.
Важливе значення в мусульманському культі займають різноманітні ритуали та обряди, які тісно пов'язані із звичаями і традиціями народу, який прийняв іслам.
Серед характерних для ісламу обрядів є обряд обрізання суннат. Хоча він існує також в іудеїв і взагалі притаманний давнім кочовикам. Складна обрядність супроводжує всі важливі у житті людини і родини події: народження, весілля (завадж, ніках), похорон (джаназа) та ін.
Значну роль в культовій системі ісламі відіграють релігійні свята. Особливе значення мають:
Ураза-байрам - свято закінчення посту. Святкується протягом перших трьох днів наступного за рамазаном місяця (шавваля). Перед розговінням мусульмани три останніх дня особливо суворо постять ( "три ночі бдіння"). Особливо важлива ніч на 27-е рамазана - лейлят аль-кадр, обо ніч "визначення". Згідно з мусульманською легендою саме у цю ніч справжній Коран був перенесений архангелом Джебраїлом на найближче небо до землі, а звідти передавався Мухаммеду. На свято Ураза-байрам мусульманин повинен піднести представнику духовенства особливу подать - фітр-садака у вигляді грошей або їжі.
Курбан-байрам. День жертвоприношення, який святкується на 70-й день після закінчення посту урази і триває три дні. Це свято пов'язано з біблейським переказом про патріарха Авраама (Ібрагіма), якому Бог сказав принести в жертву свого сина Ісаака (Ізмаїла). Ібрагім поклав єдиного сина на жертовник, але Бог послав Джебраїла і зупинив Ібрагіма. Замість Ісаака на жертовник було покладено агнця.
В пам'ять Божого милосердя мусульманин повинен принести жертву (курбан), відповідно з ритуалом. Мусульмани вірять, що саме жертовна, яку вони приносять в жертву Богу проведе душу через тонкий як волосина і гострий як лезо меча міст Сірат, що перекинутий через пекло і веде до раю.
Мірадж. Одно з трьох свят (мірадж, мавлюд, п'ятниця) в ісламі які пов'язані з пророком Мухаммедом. Свято мірадж присвячено чудесному перенесенню Мухаммеда на чарівному коні Аль-Бураці з Мекки в Єрусалим і вознесіння його до трону Аллаха. Під час розмови з Аллахом Мухаммед вимовив 99 тис. слів, після чого повернувся у своє ліжко, причому вся подорож тривала одну мить. Мірадж святкується 27 числа місяця раджаб.
Мавлюд - День народдження Мухаммеда. Святкується 12 числа місяця рабі-аль-авваля.
П'ятниця (Йаум аль-джум'а - День об'єднання). Святкується кожного тижня, має таке ж значення як субота у іудеїв та неділя (воскресіння) у християн. В цей день Мухаммед творив публічні молитви. До того ж, мусульмани вірять, що судний день припаде на п'ятницю.
Шахсей-вахсей (ашура) - жалобні релігійні церемонії у мусульман шиїтів. Свято встановлено на честь мученицької смерті онука пророка Мухаммеда - шиїтського імама Хусейна. Під час жалобної церемонії шиїти вигукують: "Шах Хусейн, вах Хусейн!" ("Цар Хусейн, ах Хусейн!") - звідси перекручена європейська назва свята ашури. Святкується на десятій день місяця мухарраму.
Мусульманський календар. Стародавні араби вели відлік часу за місячним календарем, тому час поломництва до Мекканської Кааби припадав на різні сезони року. Пізніше,(приблизно за 200 років до Мухаммеда) для зручності облаштування ярмарку на свята, щоб паломництво припадало на одну пору року, перйшли на сонячно-місячну календарну систему. до 12 місяців місячного календаря додали додатковий місяць. Проте Мухаммед вважав, що вставка 13 місяця "тільки збільшує зневіру" (Сура 9, 36-37), тому в 631 р. додатковий місяць був заборонений. За халіфа Омара було введено відлік років від "хіджри" -"переселення" пророка в Ясріб (Медіну) - від 16 ліпня 622 р н.е. (дата наведена за григоріанськім календарем).
Мусульманський рік має 12 місяців (парні місяці мають 29 діб, непарні - 30 діб). Таким чином рік мусульманського календаря має 354 доби. Тому мусульманські сйвята не мають фіксованої відповідності з григоріанським календарем.
Іслам не має централізованої, ієрархізованої організації на зразок християнської церкви. Центром релігійного життя в ісламі є мечеть, вона є не тільки молитовною, а й суспільною будівлею (тут зберігалась казна, відбувався суд, обговорювались суспільні справи). В мечеті проводиться богослужіння, читаються проповіді, здійснюються різноманітні обряди. Перебування у мечеті вимагає від мусульманина дотримання певних ритуалів (здійснити ритуальне очищення, зняти при вході взуття тощо).
При мечетях створюються школи - мектебе. При великих мечетях є духовні школи - медресе, де готують знавців ісламу, вчених богословів (улеми), знавців мусульманського права (каді, казі).
Релігійна громада мусульман - умма, очолюється імамом (той, що стоїть попереду) - найбільш шанованим членом громади, що керує молитвою. Релігійні функції при богослужінні виконують: муедзін (закликає мусульман до молитви), хатіб - проповідник, мулла священослужитель, учитель. Функції голови всієї мусульманської громади в державі виконують муфтії, яких обирають на спеціальних з'їздах ( в деяких країнах призначається урядом).
Реферати
Безкоштовні
Книги
Словник
Статті
Ціни та послуги
Зворотній зв'язок
Домашня
Карта сайту
Реклама на сайті
Авторам робіт
Поділитися…
Релігієзнавство:§1. Походження ісламу, його віровчення й основні напрями.
Іслам (з арабської — «покірність», «присвячення життя Богові») є однією з найпоширеніших релігій світу. Мусульманські громади діють більш як у 120 країнах, об'єднуючи близько 800 млн. чоловік. У 35 країнах світу мусульмани становлять більшість населення, а в 29 країнах послідовники ісламу — це впливові меншини. У 28 країнах іслам визнаний державною або офіційною релігією. Серед них Кувейт, Єгипет, Ірак, Іран, Марокко, Пакистан, Саудівська Аравія тощо. Більшість мусульман зосереджена в Західній, Південній, Південно-Східній Азії та Північній Африці.
Іслам виник у Західній Аравії VII ст., у період переходу арабів від патріархально-родового ладу до класового суспільства. Через Західну Аравію тривалий час пролягав караванний шлях з Азії до Європи. Розвиток мореплавства привів до відкриття морського шляху і до запустіння караванних доріг. Ця обставина, а також спустошливі набіги сусідніх народів і племен призвели до економічного занепаду найбільших, у минулому квітучих, міст Аравії — Мекки та Медини.
У самому арабському суспільстві загострилися суперечності. Родова знать наймогутнішого племені курейшитів, яке оселилося в Мецці, нагромадила великі багатства і підкорила сусідні племена. Серед них було багато великих лихварів. Водночас середні та дрібні торговці розорялися, поповнюючи лави незаможних; раби прагнули визволення; значну частину незаможних становили бедуїни, що мешкали на околицях Мекки. Економічний занепад арабського суспільства, загострення внутрішніх суперечностей, небезпека зовнішніх вторгнень робили життя більшості населення хитким і злиденним. Це привело до пошуків найефективнішої за тих складних умов релігійної компенсації, яка й була виражена в мусульманській релігії.
На початку VII ст. перед арабами постала необхідність об'єднання. Передумови цього вже існували: між арабськими племенами склались економічні зв'язки, утворились союзи племен. З'явилась потреба у сильній державі, яка, об'єднавши племена, була б спроможна забезпечити життєдіяльність арабського суспільства. Ці тенденції прийшли на зміну розрізненості арабських племен.
Кожне з них мало своїх богів, серед яких із зростанням концентрації влади в руках родової знаті виділялись головні боги. Найважливіша на той час мекканська знать використала у взаєминах із залежними племенами культ стародавнього святилища Кааби у Мецці. У святилищі поряд з культом головного бога курейшитів, пізніше названого Аллахом («божеством»), вшановували богів інших племен, підпорядкованих головному Богові.
Об'єднувальні тенденції в економіці й політиці викликали відповідні зміни у свідомості: об'єктивні соціальні зрушення знайшли містифіковане відображення в монотеїстичних уявленнях, які були серед арабів уже в VI ст. Ці уявлення поширювались халіфами, які водночас реально домагалися подолання звичаїв первіснообщинного ладу (кровозмішаних шлюбів, закопування первістків-дівчат). В ідеї єдиного Бога фантастично відобразилася потреба в сильній державі, яка могла б забезпечити добробут за рахунок торгівлі або воєн. Ідейний грунт для поширення монотеїзму був підготовлений: серед торговців Мекки, Медини існувало чимало представників іудаїзму та християнства.
Близько 610 р. мешканець Мекки на ймення Мухаммед проголосив себе посланцем єдиного Бога, який нібито продиктував йому свою волю. Проповідь монотеїзму спочатку не мала успіху серед мекканської знаті, проти надмірних багатств якої виступав Мухаммед. Він з гуртом своїх прихильників у 622 р. подався до Ясрибу (згодом Медина), де значний соціальний прошарок становили середні торгові верстви. Тут проповідь єдності на основі віри в єдиного Бога зустріла визнання і вперше була створена мусульманська громада, яка мала не лише релігійний, а й політичний характер.
Іслам, як й інші світові релігії, відобразив настрої зубожілих верств суспільства щодо існуючих порядків. Панівне становище на час його виникнення посідала родоплемінна знать. В опозиції до неї перебували середні та дрібні торговці, які прагнули розширення ринків і потребували для цього підтримки з боку державної влади. Саме в інтересах середнього прошарку в Корані засуджувалися багатство та лихварство. Це сприяло формуванню співчутливого ставлення до незаможного населення, хоча з самого початку ця релігія захищала інтереси панівної верхівки: «Віруючі! Упокорюйтесь... тим з вас, які мають владу» (Коран, 4 : 62).
Під проводом Мухаммеда та його сподвижників навколо Медини склався військово-політичний союз племен, який примусив у 630—631 pp. меккську знать скоритись і прийняти нове вчення. Після смерті Мухаммеда утворилась автократична держава — халіфат, яка з метою розширення та збагачення почала вести загарбницькі війни. Впродовж століття араби, в руках яких зосередилася світська та духовна влада, захопили величезну територію: Закавказзя, Месопотамію, Сирію, Єгипет, Персію, Середню Азію тощо. На завойованих територіях впроваджували іслам. У XI—XII ст. іслам був прийнятий також у деяких країнах, не завойованих арабами (Судан, Камерун, Малі тощо), де він насаджувався панівною верхівкою.
Іслам увібрав у себе релігійні уявлення як політеїстичних, так і давно побутуючих на території Аравії монотеїстичних релігій (іудаїзму та християнства). В Корані, складеному після смерті Мухаммеда нібито за його оповідями, зібрано легенди, міфи, персонажі з Старого і Нового Завіту з традиційними арабськими віруваннями та переказами. Адам, Ной (Нух), Авраам (Ібрагім), Мойсей (Муса), а також Ісус (Іса) сприйняті мусульманами як попередники пророка Мухаммеда. Легенда про Мухаммеда нагадує аналогічні легенди про християнського Ісуса або іранського бога Митру.
Коран містить трансформовані міфи про Адама, Єву, створення світу та людини, про всесвітній потоп тощо. В ньому знайшли відображення іудео-християнські ідеї єдинобожжя, посередника між Богом і людьми, богонатхненності Священного писання, загробної відплати, а також есхатологічні уявлення. Зі стародавніх арабських вірувань іслам запозичив культ Кааби з «чорним каменем» (мабуть, метеоритного походження), який з давніх-давен вважали предметом поклоніння багатьох арабських племен, шанування духів (джинів), деяких богів, перетворених ісламом на святих. Бог племені курейшитів Аллах перетворився на єдиного Бога всіх арабських племен.
Джерелом віровчення в ісламі є Коран (означає «читати», «декламувати») — запис проповідей, виголошених Мухаммедом у Мецці і Медині між 610 і 632 pp.
Існуючий текст Корану містить 114 різних сур (розділів). Більша частина Корану — настанови віруючим або полеміка в формі діалогу між Аллахом і його супротивниками, який промовляє через Мухаммеда. Хоча сури не мають хронологічної послідовності, проте вони поділяються на «мекканські» і «мединські». Цей поділ відповідає періодам перебування Мухаммеда в Мецці і Медині.
Згідно з традиціями Мухаммед почув звернений до нього заклик, перебуваючи на самоті на горі Хіра, біля підніжжя якої розташована Мекка. Спершу Мухаммед гадав, що узрів самого Бога, хоча пізніше сам описував видіння як безіменний привид. Коли вісник небес звелів Мухаммедові говорити, той відмовився; коли пролунав другий наказ, Мухаммед спитав, що він повинен говорити, і на третій наказ він вимовив вірші, які стали 96 сурою Корану: «Читай! В ім'я Господа твого, який створив людину зі згустку. Читай! І Господь твій найщедріший, який навчив словом одкровення, навчив людину того, чого вона не знала» (Коран, 96 : 1—5).
Згодом після появи першого тексту Корану (644—656 pp.) було зрозуміло, що необхідна конкретизація положень ісламу і, зокрема, етичного вчення.
Моральне та правове вчення ісламу в деталях викладене в Суні — збірнику переказів (хадисів) про те, як діяв Мухаммед за різних життєвих обставин. Суна також змінювалася, охоплюючи все нові елементи. Започаткували збірник переказів сподвижники Мухаммеда; канонічною книгою мусульман вона стала з IX ст. Суна містить матеріали з різних джерел: давньоарабських переказів, з Тори, Євангелій, творів перських та іранських мислителів. Суна поряд з Кораном головне джерело мусульманського права, шаріату.
Розглянемо провідні ідеї ісламу, які викладені в священних книгах.
Іслам вимагає віри в єдиного Бога — Аллаха; теза «£1емає Бога, крім Аллаха, і Мухаммед — посланець Його» — це віросповідна формула ісламу. Монотеїзм в ісламі виражений яскравіше, ніж в інших релігіях, хоча і тут він відносний, оскільки припускає існування інших надприродних істот — ангелів і демонів, а також пророків, яких шанують як божеств. Коран не визнає християнського вчення про триєдиність Бога;
Аллах неподільний та єдиний. Внаслідок цього сучасні мусульманські богослови твердять, що іслам — найдосконаліша з релігій. Бог розглядається у Корані як безособова істота (під впливом гностичних учень), він вічний, перший і останній. Тлумачення Аллаха як безособового Бога сьогодні набуває дедалі більше прихильників серед богословів, які намагаються надати ісламові вигляду релігійно-філософського вчення. Вони говорять про Бога як про всюдисущого, невидимого і непізнаваного духа, який перебуває «повсюди і ніде».
Іслам запозичив від монотеїстичних релігій ідею посередництва між Богом і людьми, відкинувши християнський догмат Боговтілення. У дусі несторіанства іслам відмовляється визнавати Мухаммеда рівним Богові. З погляду мусульманського богослов'я, Мухаммед — людина, обрана Богом, а тому здатна бачити і чути те, чого не можуть інші, розмовляти з Богом і ангелами. Однак індонезійські мусульмани визнають Мухаммеда Богом. Отже, Мухаммеда наділяють надприродними рисами. Він передає людям одкровення Боже — Коран, який нібито не створений, але існує вічно. Догмат про вічність і несотво-римість Корану повинен був надати священного характеру моральним і правовим нормам класового суспільства, сприяти зміцненню його устоїв.
З монотеїзмом взаємопов 'язаиа важлива в ісламі ідея абсолютної покірності Богові, слухняності та смирення. Покірність всеосяжна: людина мусить підкорятися Богові, правителям, усталеному порядку речей, діти — батькам, жінки — чоловікам. Неважко зрозуміти соціальний зміст вимоги покірності наявним порядкам. Іслам санкціонував майнову нерівність, проголосивши від імені Бога: «Ми... підносимо одних над іншими в ступенях, так що одні... мають інших за підвладних собі неволь-ників» (Коран, 43 : 31). Протягом століть панівні верхівки за допомогою ісламу вкорінювали в свідомість основної частини населення ідею покірності, домагаючись жорсткої дисципліни, слухняності кожного мусульманина.
Дехто з ісламських богословів нині доводить, що покірність, богобоязливість визначають нормальні стосунки людей у суспільстві. В ісламі ідея рівності перед Богом набуває дещо іншого характеру, ніж у християнстві (рівність у гріховності) чи буддизмі (рівність у стражданні).
Іслам проголошує рівність людей перед Богом у покірності і послуху. Вимога безумовної покори відбилася в ісламському вченні про всемогутність божественної волі, про приречення. У релігієзнавчій літературі зазначається, що основу мусульманства становить фаталізм. Вчення про співвідношення божественної і людської волі у Корані викладене суперечливо.
І прихильники ідеї абсолютного приречення, і прихильники абсолютної свободи людської волі знаходять у Корані підтвердження своїм поглядам. Суперечливість Корану в цьому питанні пов'язана з тим, що в ранній (мекканський) період Мухаммед та його послідовники, виступаючи проти аристократії, проповідували свободу волі. Коли ж іслам став офіційною ідеологією, ідея приречення вийшла на перший план: вона повинна була освятити класові відносини, а також загарбницькі війни. Віра в приречення мала навіяти основній частині населення думку про неможливість посягань на тодішні соціальні порядки.
Космогонія, антропологія й есхатологія ісламу викладені в Корані відповідно до іудео-християнських уявлень з незначними відхиленнями. Світ, за Кораном, створений Богом з нічого за шість днів. Перші люди, Адам і Єва, створені з матерії (глини, води, праху, краплини крові). При цьому Аллах нібито надав їм свого образу і вдихнув свій дух. Іслам прийняв і вчення про двоїсту природу людини (тілесну і духовну), про смерть тіла і безсмертя душі, яка залежно від учиненого людиною на землі відправиться в рай або пекло. Людині приписують вади: вона слабка, суєтна, нерозумна, на відміну від могутнього, мудрого Аллаха. Неважко побачити тут суперечність між уявленням про людину як образ Божий і тими вадами, які їй приписують.
Головне місце в ісламі посідає есхатологія. Мусульманська теологія розробила вчення про прийдешню долю світу: на землю прийде страшний велетень, якого вб'є Іса (Ісус). Через певний час настане страшний суд: Аллах присудить людей до пекла чи раю, що нагадує християнські пекло та рай. Дехто з представників мусульманського духовенства тлумачать рай і пекло як моральні насолоди або муки за добрі чи злі справи.
Три головних напрями ісламу: сунізм, шиїзм та суфізм.
Сунізм. Прихильники сунізму називають себе людьми Суни і вважають, що саме вони дотримуються традиції пророка, яка спотворюється шиїзмом. Це вчення не визнає можливості посередництва між Аллахом і людьми після смерті Мухаммеда. Всі рішення з правових питань і з деталей ритуалу грунтуються на канонічних збірниках — хадисах, в яких зафіксована Суна, тобто шлях, вчинки та висловлювання пророка Мухаммеда. Більшість мусульман — суніти.
Шиїзм. На відміну від сунітів, проголошує принцип спадкоємності духовної влади в ісламі. Законними спадкоємцями Мухаммеда вважаються Алі і його нащадки. Алі — четвертий халіф і зять Мухаммеда. Згідно з шиїтською легендою, імам Мухаммед, убитий наприкінці IX ст., нібито був узятий на небо живим. У день страшного суду він як спаситель (махді) зійде на землю, щоб ствердити рівність і справедливість. Шиїти алегорично трактують ті місця в Корані, які можна використати для возвеличення Алі. В Суні вони визнають лише ті місця, які пов'язані з іменами Алі та його послідовників. Крім того, шиїти мають власний «священний переказ» під назвою ахбари. На відміну від сунітів, шиїти практикують обряд «шахсей-вахсей», що здійснюється в пам'ять вбитого в бою Хусейна, сина першого імама. Шиїзм згодом відійшов від ортодоксального ісламу і використовується як опозиційна халіфатській владі сила. Відмінність між шиїтами і сунітами полягає і в різному тлумаченні поняття «імамат». Для сунітів імам є духовний і світський глава, що обирається людьми, а серед шиїтів панують погляди, що імами — носії божественної субстанції, яка передається від одного імама до іншого. Протягом усієї історії ісламу шиїти вели збройну боротьбу за передачу влади нащадкам Алі. Більшість шиїтів проживають у країнах Близького Сходу.
Суфізм. Опозиційна секта в ісламі, яку у VIII—IX ст. вважали єретичною. Прихильники цієї секти виступали проти соціальної нерівності, проповідували бідність, аскетизм, відкидали почуття страху перед Аллахом, відмовлялися виконувати релігійні обряди. Суфізм у містичній формі проповідував рівність усіх людей перед Богом незалежно від їхнього соціального стану.
Прихильники суфізму алегорично трактували Коран. Теологія суфізму містить елементи неоплатонізму та буддизму, що надали їх поглядам пантеїстичного характеру. На їхню думку, існує єдина божественна сутність, виявом якої є видима багатоманітність світу. Головна мета суфіїв — злиття з Богом, єднання з Абсолютом. Ці ідеї надали містико-аскетичного спрямування суфізму, яке суперечило ортодоксальному ісламові.
Згодом теолог аль-Газалі запровадив деякі елементи суфізму в систему ортодоксального ісламу. Він прийняв суфістський принцип містичної інтуїції як засобу пізнання Бога і на цій основі принизив значення розуму у пізнанні. Містичне споглядання, на думку Газалі, може привести до осягнення Бога лише внаслідок осяяння людського духу. При цьому він вважав за необхідне дотримання мусульманських обрядів. Містичний теїзм аль-Газалі цінують та широко використовують сучасні ісламські теологи. Соціальною основою суфізму є інститут «учитель — учень» (шейх — мюрид), де учень беззастережно підкоряється вчителеві. Найчастіше суфійські братства зустрічаються у країнах ісламського світу.