лекція семінар Основні цільові завдання- сформувати знання через розкриття понять форми навчання ф

Работа добавлена на сайт samzan.net:

ФОРМИ ПРОФЕСІЙНОГО НАВЧАННЯ

Основні поняття:

Форма, форма навчання, форма організації навчання, функції форм організації навчання, форми теоретичної та практичної підготовки, урок, типи уроків, лекція, семінар.

Основні цільові завдання:

сформувати знання через розкриття понять «форми навчання», «форми організації навчання», «форми теоретичного навчання», «урок»;

сформувати у студентів у загальному вигляді поняття про форми навчання.

Сформувати уміння:

визначати форми теоретичної та практичної підготовки;

надавати сутнісну характеристику формам навчання у середніх, професійно-технічних, вищих навчальних закладах;

аналізувати, зіставляти форми навчання відповідно до типу навчального закладу.

План

Класифікація форм навчання.
Урок як основна форма організації навчання у середніх та професійно-технічних навчальних закладах.
Форми підготовки у вищих навчальних закладах.
Вимоги до застосування форм навчання.

4.1. Класифікація форм навчання та їхня

характеристика

У дидактиці в якості змісту виступають навчальний матеріал та методи навчання, які разом з цим самі є самостійними елементами процесу навчання.

Форма об'єднує їх, піднімає на більш високий рівень цілісного прояву.

Форма:

зовнішній вид, зовнішній обрис, певний встановлений порядок;
внутрішня організація змісту.

Форми навчання - це види організації взаємодії учнів в навчальних групах, мікрогрупах, окремих учнів між собою та викладачем в рамках того чи іншого виду заняття.

Форми навчання розрізняють:

• індивідуальна - мають на увазі взаємодію викладача з одним учнем;

групова - учні працюють у групах, що створюються на різних основах;

фронтальна - передбачає роботу викладача одразу з усією групою в єдиному темпі та із загальним завданням;

колективна відрізняється від фронтальної тим, що учні групи розглядаються як цілісний колектив зі своїми лідерами й особливостями взаємодії;

парна-основна взаємодія відбувається між двома учнями, які можуть обговорювати завдання, здійснювати взаємонавчання або взаємоконтроль.

Під формою організації навчання розуміють вид заняття, стійку і логічно завершену організацію педагогічного процесу, якому властиві систематичність і цілісність, саморозвиток, особистісно-діяльнісний характер, постійний склад учасників, наявність певного режиму проведення.

Форми організації навчання сприяють реалізації освітньої, виховної та розвивальної функції навчання.

Специфічні функції форм організації навчання:

Інтегративна функція. Завдяки їй мета, зміст, методи та засоби навчання знаходять ознаки системності, стають доступними для сприйняття як завершена, цілісна одиниця взаємодії педагога і учнів.

Комунікативна функція - організація спілкування у навчальному процесі.

Управлінська функція - засіб керівництва навчанням, вихованням і розвитком учнів і водночас засіб підготовки учнів до управлінської діяльності.

Форми навчання у середній школі, ПТНЗ:

різні типи уроку;

теоретичний семінар;

лабораторно-практичні заняття;

індивідуальні заняття учнів, слухачів;

консультація;

навчальна екскурсія.

4.2. Урок як основна форма організації навчання у середніх та професійно-технічних навчальних закладах

Урок - основна форма організації навчання у середніх навчальних закладах та ПТНЗ, його сутність та призначення зводиться до взаємодії педагога і учнів, метою якого є засвоєння учнями знань, навичок і умінь, розвиток їх здібностей, досвіду діяльності та спілкування

В сучасній дидактиці єдиної загальновизнаної типології (класифікації) уроків не існує.

У кожному уроці можна виділити його основні елементи (ланки, етапи), які характеризуються різними видами діяльності педагога та учнів. Ці елементи можуть виступати в різних поєднаннях і визначають побудову уроку, взаємозв'язок між етапами уроку, тобто його структуру.

Під структурою уроку слід розуміти співвідношення елементів уроку в їхній певній послідовності і взаємозв 'язку між собою. Вона може бути простою і досить складною, що залежить від змісту навчального матеріалу, від дидактичної мети (або цілей) уроку, вікових особливостей учнів і особливостей класу як колективу.

Різноманіття структур уроків, методів їх проведення і дидактичних цілей припускає різноманітність їх типів.

Основні типи уроків:

урок-засвоєння нових знань і способів діяльності;

урок-закріплення, удосконалення знань і способів діяльності;

урок контролю та оцінки рівня засвоєння змісту освіти;

комбінований урок.

Розглянемо структурні елементи окремих типів уроків

. Урок засвоєння наукових знань про способи діяльності:

організація початку роботи;

повідомлення про тему, мету, завдання уроку;

мотивація мети;

при необхідності актуалізація опорних знань;

організація сприйняття й осмислення нової інформації;

закріплення (при необхідності);

перевірка розуміння;

підведення підсумків;

домашнє завдання.

Уроки контролю та оцінки рівня засвоєння змісту освіти:

організація початку роботи;

повідомлення теми, мети, завдань уроку;

мотивація діяльності;

перевірка знань, умінь, навичок різними методами;

підбиття підсумків;

завдання додому

. Комбінований урок:

організація початку роботи;

повідомлення мети, завдань уроку;

мотивація (на різних етапах);

перевірка виконання домашніх завдань;

підготовка до засвоєння нового матеріалу;

при необхідності - актуалізація опорних знань;

організація сприйняття та осмислення нової інформації;

закріплення, виконання вправ за зразком;

застосування знань і способів діяльності шляхом розв'язання пізнавальних завдань, проблем;

узагальнення вивченого на уроці і введення його в систему раніше засвоєного;

контроль та самоконтроль за результатами навчальної діяльності.

Рис. 4.1 Структура комбінованого уроку

Структурні елементи уроку теоретичного навчання для вивчення спеціальних та загальнотехнічних дисциплін:

організаційний момент;

постановка мети уроку;

мотивація мети;

актуалізація опорних знань;

підготовка учнів до сприйняття нового матеріалу;

• формування орієнтовної основи діяльності (ООД)- формування нових знань;

формування виконавчих дій (ВД) - формування вмінь та навичок;

контроль дій (КД);

видача домашнього завдання.

Структура уроку не може бути шаблонною, стандартною.

Отже, як зазначено, у середній та професійно-технічній школі застосовуються різні типи уроків в залежності від дидактичної мети та змісту. Але водночас використовуються і уроку проблемного характеру, нестандартні уроки.

Уроки проблемного характеру мають свою структуру, яка відповідає особливостям пошукової пізнавальної діяльності тому включає компоненти: створення проблемної ситуації, формування проблеми, висунення гіпотез, обґрунтування правильного розв'язання проблеми, закріплення знань, застосування за нових умов.

Нетрадиційний або інноваційний урок - це заняття, що має гнучку, варіативну структуру і орієнтоване , головним чином, на підвищення інтересу учнів до навчання за допомогою нової форми організації їх навчальної діяльності.

Нетрадиційні уроки:

урок-диспут;

урок-конференція;

урок-семінар;

урок КВК;

урок-діалог;

урок-есе та ін.

Аналіз різних типів уроків дав змогу визначити, що правильна їхня організація сприяє оптимізації навчально-виховного процесу у середній та професійно-технічній школі. Але поряд з основними формами організації навчання (уроки) існують і мають важливе значення застосування додаткових організаційних форм навчання.

Додаткові форми організації навчальної діяльності

Урок як основна форма органічно доповнюється іншими формами організації навчально-виховного процесу. Частина з них розвивалася паралельно з уроком, тобто в рамках класно-урочної системи (екскурсії, консультації, домашня робота, навчальні конференції, додаткові заняття), інші запозичені з лекційно-семінарської системи і адаптовані з урахуванням віку учнів (лекції, семінари, практикуми, заліки, іспити).

Екскурсія - це специфічне навчально-виховне заняття, перенесене відповідно до певної освітньої або виховної мети на підприємство, в музеї, на виставку та ін.

Як і урок, вона припускає особливу організацію взаємодії педагога і учнів.

На екскурсії разом із спостереженнями учнів використовуються розповідь, бесіда, демонстрація та інші методи.

Залежно від об'єктів спостереження екскурсії можна класифікувати як виробничі, природознавчі, краєзнавчі, літературні, географічні та ін.

За освітньо-виховними цілями вони можуть бути оглядовими і тематичними. За місцем і структурі педагогічного процесу - ввідними або передуючими, поточними (супроводжуючими) і підсумковими.

Додаткові заняття і консультації проводяться з окремими учнями або групою учнів з метою заповнення пропусків, у знаннях, формування умінь і навичок, для задоволення підвищеного інтересу до навчального предмету.

На додаткових заняттях педагоги практикують різні види допомоги: роз'яснення окремих питань, прикріплення слабких учнів до сильних, повторне пояснення теми.

З додатковими заняттями тісно зв'язані консультації.

Навчальна конференція є досить дієвою формою організації педагогічного процесу. Вона вимагає великої підготовчої роботи (проведення спостережень, узагальнення матеріалів екскурсій, постановка дослідів, вивчення літературних джерел та ін.). Конференції можуть проводитися по всіх навчальних предметах і у той же час виходити далеко за рамки навчальних програм.

У старших класах та професійно-технічних навчальних закладах використовується лекція - адаптована до умов закладу основна форма лекційно-семінарської системи. Шкільні лекції успішно застосовуються при вивченні як гуманітарних, так і природничонаукових дисциплін. Як правило, це вступні і узагальнювальні лекції, рідше вони є модифікацією уроку-повідомлення нових знань. В умовах школи лекція багато в чому наближається до розповіді, але значне довше за часом. Вона може займати урочний час цілком. Звичайно лекція використовується, коли учням необхідно дати додатковий матеріал або узагальнити його (наприклад, по історії, географії, хімії, фізиці), тому вона вимагає запису.

Семінари й практикуми. Семінарські заняття проводяться в старших класах при вивченні гуманітарних предметів. При цьому використовуються два види семінарів: у формі доповідей і повідомлень; у формі питаннь і відповідей.

Сутність семінарів полягає в колективному обговоренні запропонованих питань, повідомлень, рефератів, доповідей, підготовлених тими, що вчаться під керівництвом вчителя. Семінарському заняттю передує тривала завчасна підготовка: повідомляється план заняття, основна і додаткова література, намічається робота кожного учня і класу в цілому.

Практикуми або практичні заняття застосовуються при вивченні дисциплін природничонаукового циклу, а також в процесі трудової і професійної підготовки. Вони проводяться в лабораторіях і майстернях, в навчальних кабінетах тощо.

Ефективною формою диференційованого навчання і виховання є факультативи. їх основне завдання - поглиблення і розширення знань, розвиток здібностей і інтересів учнів.

Факультатив працює за певною програмою, яка не дублює навчальну. Ефективним на заняттях факультативу є поєднання лекцій його керівника з різними видами самостійної роботи учнів (практичні, реферативні роботи, проведення невеликих досліджень, обговорення доповідей учнів та ін.).

4.3. Форми підготовки у вищих навчальних закладах

У вищій школі функціонують різноманітні організаційні форми навчання: лекції, практичні заняття (семінари, практичні і лабораторні роботи), самостійна робота студентів під контролем викладача, науково-дослідна робота студентів, виробнича практика та ін. У дидактиці ці форми трактуються як способи керування навчально-пізнавальною діяльністю для розв'язання визначених дидактичних завдань.

Серед різноманітних форм навчальної роботи у вищому навчальному закладі важливе місце належить лекцій

Навчальна лекція (лат. lectio - читання) - логічно завершений, науково обгрунтований, послідовний і систематизований виклад певного наукового або науково-методичного питання, теми чи розділу навчального предмета, ілюстрований за необхідності наочністю та демонструванням дослідів.

Вона тісно пов'язана з усіма іншими формами організації навчально-виховної роботи - семінарськими, практичними і лабораторними заняттями. У цьому розумінні кажуть про лекційно-семінарську систему навчання.

Функції лекції. Будучи формою навчання у вищій школі, лекція виконує певні функції (А. Алексюк, 3. Курлянд):

інформаційна (передбачає передавання адаптованої для студентів інформації);

орієнтовна (розкриває генезис теорій, ідей: коли, ким вони вивчалися; список рекомендованої до лекції літератури);

пояснювальна, роз'яснювальна (передбачає розкриття сутності наукових понять, їх визначень, тлумачення кожного слова, що належать до структури визначення);

переконувальна (передбачає використання аргументації, логічної доказовості, на основі чого усвідомлюється наукова інформація, що стає базою для формування у студентів наукових поглядів і переконань);

систематизуюча (передбачає структурування всього масиву знань з певної дисципліни);

стимулююча (спрямована на пробудження інтересу до навчальної інформації з певної науки);

виховна і розвивальна (передбачає оцінювання явищ, фактів, процесів, які розглядаються на лекції, розвиток мислення, уваги, уяви, пам'яті та інших пізнавальних здібностей).

Лекції повинні відповідати таким вимогам: моральність змісту лекції і викладача; науковість, інформаційність, доказовість і аргументованість, емоційність викладу інформації; активізація мислення слухачів через запитання для роздумів; чітка структура і логіка розкриття інформації; методичне оброблення, тобто виведення головних думок і положень, висновків, повторення їх в різних формулюваннях; виклад доступною і зрозумілою мовою; використання аудіовізуальних дидактичних матеріалів тощо.

Лектор зобов'язаний вміти правильно визначати настрій аудиторії, рівень дохідливості змісту лекції і рівень його засвоєння не лише за явно вираженою зовнішньою реакцією, а й за малопомітними ознаками поведінки аудиторії. За усмішкою, кивком голови, запитальним поглядом, зміною пози викладач повинен оцінити стан партнера по взаємодії і за необхідності одразу внести необхідні корективи в намічений план лекції.

Цінність лекції полягає в тому, що у її процесі студент має змогу засвоїти значно більше інформації, ніж за той самий час самостійної роботи. Під час лекції формуються погляди й переконання студентів, уміння критично оцінювати здобуту інформацію. Лекція сприяє також встановленню прямого контакту між викладачем і студентами, своєчасному інформуванню студентів про новітні наукові досягнення тощо.

Однак не слід переоцінювати роль лекції у навчальному процесі. Вона має певні недоліки: привчає студентів до пасивного, некритичного сприймання навчального матеріалу; частина слухачів, не аналізуючи і не усвідомлюючи викладену педагогом інформацію, механічно записує її; відвідування лекцій привчає студентів до школярства і гальмує бажання самостійно працювати та ін.

З приходом студентів у навчальний заклад їх необхідно переконати в тому, що лекції бажано відвідувати, оскільки навіть найкращий посібник чи підручник містить загальний матеріал навчальної програми. Він позбавлений оперативних, найновіших знань, бо тривалий час його рукопис перебував у редакційній роботі.

На лекції розглядаються найгостріші проблемні і вузлові питання, висвітлюються шляхи розв'язання проблем сучасною наукою і практикою, розглядаються важкі для самостійного опрацювання студентами питання навчальної програми. Студент у процесі лекції може отримати відповідь на будь-яке запитання, що дасть йому змогу повноцінно включитися в навчально-пізнавальну діяльність.

Критичне осмислення пропонованого в перебігу лекції матеріалу, активна пізнавальна діяльність можливі за умови елементарної підготовки до неї, яка передбачає ознайомлення з темою лекції і її планом, з основним змістом теми за коротким навчальним посібником, повторення змісту попередньої теми тощо. Щоб спрямувати таку роботу студентів, викладачеві слід вже на вступній лекції орієнтувати аудиторію на уважне ознайомлення з програмою і основними навчальними посібниками, а згодом, в процесі читання кожної лекції, пропонувати слухачам тему і план наступної лекції та літературу до неї.

За дидактичними завданнями лекції поділяють на вступні, тематичні, настановчі, оглядові, заключні (А. Алексюк, Т. Галушко, З.Курлянд).

Вступна лекція зорієнтована на те, щоб дати студентам загальне уявлення про завдання і зміст усієї навчальної дисципліни, розкрити її структуру й логіку розвитку конкретної галузі науки, техніки, культури, взаємозв'язок з іншими дисциплінами, а також сприяти зацікавленості предметом. На такій лекції важливо розкрити значення дисципліни у фаховій підготовці спеціаліста, її зв'язок з іншими навчальними дисциплінами.

Настановну лекцію використовують для студентів заочної форми навчання. На такій лекції, окрім розкриття предмета навчального курсу, методів його дослідження, визначення основних проблем курсу, його особливостей і труднощів, роблять детальний огляд наявних підручників та навчальних посібників, дають методичні поради студентам, як самостійно працювати над курсом.

Тематична лекція передбачає розкриття певної теми навчальної програми дисципліни.

Оглядову лекцію нерідко читають перед або під час виробничої

практики.

Головне її завдання полягає в забезпеченні належного взаємозв'язку і наступності між теоретичними знаннями і практичними вміннями та навичками студентів.

У завершальній лекції підбивають підсумки вивченого матеріалу з предмета шляхом виділення вузлових питань лекційного курсу і зосередження уваги на практичному значенні здобутих знань для подальшого навчання і майбутньої професійної діяльності студентів.

За способом викладу навчального матеріалу виокремлюють такі види лекції: проблемні лекції, лекції-візуалізації, бінарні лекції, або лекції-дискусії, лекції із заздалегідь запланованими помилками, лекції-пресконференції (А. Алексюк).

Проблемна лекція належить до активних методів навчання. На відміну від інформаційної лекції, на якій студенти отримують готову інформацію, яку необхідно запам'ятати, на проблемній лекції нове подається як невідоме, яке необхідно «відкрити». Проблемні лекції сприяють розвитку теоретичного мислення, пізнавального інтересу до предмета, забезпечують професійну мотивацію, корпоративність.

Лекція-візуалізація (лат. visualis - зоровий) виникла як результат пошуку нових можливостей реалізації принципу наочності. Викладач на такій лекції використовує демонстраційні матеріали, форми наочності, які не лише доповнюють словесну інформацію, а й самі виступають носіями змістовної інформації.

Бінарна (лат. binarius - який складається з двох частин) лекція, або лекція-дискурс, є продовженням і розвитком проблемного викладу матеріалу у діалозі двох викладачів. Моделюються реальні ситуації обговорення теоретичних і практичних питань двома спеціалістами, наприклад, представниками двох різних наукових шкіл чи теоретиком і практиком. На такій лекції виховується культура дискусії, вміння вести діалог сучасного пошуку і приймати рішення.

Лекція із заздалегідь запланованими помилками передбачає визначену кількість типових помилок змістового, методичного, поведінкового характеру, їх список викладач дає студентам на початку лекції. Така лекція одночасно виконує стимулюючу, контрольну і діагностичну функції.

На лекції-прес-конференції викладач пропонує студентам письмово поставити йому запитання з названої ним теми. Протягом двох-трьох хвилин студенти формулюють запитання і передають їх викладачеві. Така лекція читається як зв'язний текст, у процесі якого даються відповіді на запитання. її доцільно проводити на початку теми для виявлення інтересів групи або потоку, їх установок, можливостей; в середині - для залучення студентів до вузлових моментів курсу і систематизації знань; у кінці - для визначення перспектив розвитку засвоєного змісту.

Лекція повинна бути структурована і містити вступ, основну частину і висновки (щоправда, ні загальну структуру лекції, ні її окремі частини не можна стандартизувати. Все залежить від творчості викладача). Вступ має бути коротким і виразним. У ньому викладач зосереджує увагу студентів на предметі лекції, її цілях і завданнях, прикладному значенні. Важливо також викликати інтерес до навчального матеріалу, відновити у пам'яті студентів основний матеріал з попередніх лекцій, дати час підготуватися до сприймання лекції. Більша частина лекції відводиться розкриттю основного змісту, передбаченого планом лекції. Завершується виклад лекції висновком.

Ефективність лекції значною мірою залежить від чіткості та послідовності розгортання її змісту. Цьому сприяє план, який доцільно повідомити на початку лекції або в кінці попередньої.

Запорукою ефективності лекції є вдало підібраний фактичний матеріал. Однак перевантаження лекції фактами нерідко призводить до зниження її наукової цінності. Кількість фактичного матеріалу має визначатися кількістю узагальнень. Кожне узагальнення бажано підкріпити конкретним фактом.

Підбираючи матеріал до лекції, викладач має продумати її зв'язок з попереднім і наступним матеріалом, вибудувати його так, щоб вся лекція і окремі її частини відповідали принципам дидактики вищої школи.

Завершення підготовки викладача до лекції має бути у певний спосіб оформлене: конспект чи повний текст лекції. Однак це певною мірою «прив'язує» викладача до них під час лекції, викликає бажання прочитати її за цим матеріалом, не вносячи ніяких змін.

Наступною формою, що ми розглядаємо є семінарське заняття. Семінарське (лат. seminarium -розсадник) заняття - вид навчальних практичних занять студентів вищих навчальних закладів, який передбачає самостійне вивчення студентами за завданням викладача окремих питань і тем лекційного курсу з наочним оформленням матеріалу у вигляді реферату, доповіді, повідомлення тощо.

Семінарські заняття тісно пов'язані з лекціями та іншими формами навчальної роботи у вищому навчальному закладі і зорієнтовані на формування у студентів умінь і навичок самостійно здобувати знання. Вони сприяють розвитку пізнавальної активності й самодіяльності студентів більшою мірою, аніж; будь-які інші форми організації навчання; розвивають логічне мислення, спонтанне мовлення, уміння висловлювати й аргументувати власні думки, критично аналізувати аргументи опонентів, а також допомагають глибокому засвоєнню фундаментальних знань, формуванню переконань, виробленню активної життєвої позиції.

Семінарські заняття у вищій школі виконують такі функції (А. Бондар):

поєднання лекційної форми навчання із систематичною самостійною роботою студентів над підручниками, посібниками і першоджерелами, теоретичної їх підготовки з практичною, формування пізнавальної мотивації;

навчання студентів творчо працювати з підручниками, посібниками та іншими матеріалами, реферувати їх, готувати доповіді, виступи і повідомлення з окремих питань і виступати з ними на заняттях перед студентами групи чи курсу, відстоювати свою точку зору;

розвиток творчого професійного мислення, умінь і навичок розумової праці, використання теоретичних знань для розв'язання практичних професійних завдань;

формування у студентів інтересу до науково-дослідної роботи в галузі певної науки і залучення їх до досліджень, які здійснює кафедра, до студентських гуртків і товариств;

організування повторення, закріплення знань, систематичне контролювання роботи студентів і перевірка їх знань, умінь і навичок з окремих тем і розділів програми.

Незалежно від завдань і змісту виокремлюють просемінарські (підготовчі) і власне семінарські заняття.

Просемінар - перехідна від уроку форма організації навчально-пізнавальної діяльності студентів через практичні і лабораторні заняття, в структурі яких є окремі компоненти семінарської роботи, до вищої форми - власне семінарів.

Головним завданням просемінарських занять є формування у студентів вміння виконувати різноманітні практичні роботи (працювати з підручником, першоджерелами, реферувати літературу, складати тези), тобто, просемінари є своєрідними практикумами.

Вибір викладачем різновиду семінару зумовлюється багатьма чинниками: метою заняття і змістом навчального матеріалу, роком навчання (молодші, середні і старші курси), складом академічної групи, рівнем підготовки студентів, педагогічною майстерністю викладача тощо.

Серед власне семінарських занять найпоширенішими є такі види: розгорнута бесіда, доповідь (повідомлення), обговорення рефератів і творчих робіт, коментоване читання, розв'язування задач, диспут, конференція тощо (А. Алексюк, А. Бондар).

Семінар-розгорнута бесіда. На такому семінарі тему поділяють на невеликі за обсягом, але органічно пов'язані між собою питання Його структура: організація групи - вступне слово викладача - власне бесіда - підведення підсумків заняття.

Семінар-доповідь (повідомлення). Такий семінар потребує ґрунтовної підготовки, використання багатьох джерел. Доповідач послідовно викладає свої думки, аргументує їх вагомими фактами, ілюструє переконливими прикладами. Решта студентів уважно його слухають, щоб бути готовими до доповнень, підтверджуючи чи спростовуючи викладена. Цей вид семінару має значні педагогічні можливості, але для їх реалізації необхідна активність студентів.

Обговорення рефератів і творчих письмових робіт. Цей вид семінару за змістом і методикою близький до семінару-доповіді, передбачає взаєморецензування письмових робіт, ознайомлення з роботами і рецензіями на них, відбір кращих для обговорення на заняттях.

Семінар - розв 'язування завдання. Доцільний такий семінар після засвоєння матеріалу з теми чи розділу курсу. Для цього підбирають такі завдання, щоб можна було на конкретних прикладах розкрити органічний зв'язок науки з життям, активізувати пізнавальну діяльність студентів, розвинути у них навички користування довідковою літературою, документацією, даними періодичної преси.

Семінар-диспут (дискусія). Добре продумане його організування захоплює студентів, пробуджує інтерес до предмета, сприяє глибокому засвоєнню навчальної інформації, виховує принциповість, розвиває логічне мислення і мовленнєву діяльність. Перелік питань має містити явні і приховані суперечності. Це спонукає мислити, сперечатися, доводити свою точку зору. Керуючи диспутом, викладач має виявляти тактовність, коректність, уважність. За своєю структурою семінар-диспут містить вступне слово, власне дискусію і підбиття підсумків.

Семінар вибудовується так, що з доповіддю з кожного питання виступає один доповідач, який не розкриває його цілком, що передбачає доповнення, полеміку, обговорення. При цьому у висвітленні питання можуть бути різні погляди, різна оцінка явищ, подій. Завданням викладача є спрямування дискусії в потрібному напрямі, пояснення усіх положень, фактів і явищ, які обговорювались на занятті.

Семінар-конференція. Це найскладніший вид семінару. Викладач наперед визначає тему, мету і завдання семінару, формулює основні і додаткові запитання, розподіляє їх між студентами з урахуванням індивідуальних можливостей, добирає літературу, заохочує студентів до пошуку додаткових матеріалів з теми, проводить групові й індивідуальні консультації. Під час підготовки до такого семінару використовують спостереження, матеріали екскурсій, результати досліджень, додаткову літературу тощо. Доцільним є запрошення фахівців з проблеми, що обговорюється.

Під час заняття одні студенти виступають із доповідями та повідомленнями, а інші доповнюють їх виступи, ставлять запитання, беруть участь у дискусії. Викладач спрямовує обговорення доповідей проблемними запитаннями, залучає до обміну думок, дискусії.

Якість проведення семінарських занять залежить від рівня підготовки студентів і викладачів. Існує три форми підготовки студентів до різних видів семінарських занять:

усі студенти готують повідомлення з основних питань;

кожен студент готує реферат на певну тему;

• студент самостійно готує доповідь творчого характеру, яка містить елементи дослідницького характеру.

Усі форми підготовки студентів до семінарських занять дають змогу виявити не лише знання студентів і їх підготовленість до самостійної роботи, а й їхнє ставлення до навчання.

Підготовка до семінару здійснюється в кілька етапів: прослуховування лекції з теми семінару, підбір літератури, вивчення і конспектування рекомендованої літератури, складання тексту виступу (план, тези, доповідь), безпосередня участь у проведенні семінару.

Щоб оволодіти необхідними знаннями, студент має готуватися до усіх питань плану семінарського заняття. Виступ має містити такі елементи: вступ, глибоке і добре аргументоване висвітлення питання, узагальнення, висновки. Після виступу студент повинен бути готовим відповісти на запитання викладача або товаришів, що передбачає оволодіння матеріалом з кожного питання семінару.

Виступ студента на семінарі, уважне вислуховування виступів інших студентів є своєрідним повторенням і закріпленням вивченої теми.

Ефективність семінарського заняття значною мірою залежить від готовності викладача, що передбачає опрацювання літератури, рекомендованої студентам; необхідні записи для себе; ретельне продумування додаткових запитань, які можна і необхідно поставити студентам; вступного і заключного слова з окремих питань і теми загалом. Важливо, щоб лекції і семінари вів один викладач. За цих умов можливі єдиний підхід до бачення окремих тем чи питань курсу, здійснення систематичного контролю за самостійною роботою студентів тощо. Істотну роль у процесі підготовки до семінарських занять відіграють наочні посібники (плакати, таблиці, карти і схеми, альбоми, окремі фото, діафільми, діапозитиви і кінофільми тощо).

Не менш важливими в організації семінарських занять є підведення підсумків, аналіз виступів окремих студентів і роботи всієї групи, оцінювання їхніх знань, умінь формувати і відстоювати свою точку зору, визначення конкретних завдань на наступне заняття.

Підсумкові оцінки за кожне семінарське заняття викладач вносить у журнал. Отримані студентами оцінки враховуються при виставленні підсумкової оцінки з навчальної дисципліни.

Отже, зміст семінарських занять у вищих навчальних закладах має бути професійно спрямованим, забезпечувати розкриття на конкретних прикладах з майбутнього фаху органічної єдності теорії і практики, використання методів навчання, які сприяють формуванню у студентів творчого підходу, залучають їх до колективної пізнавальної діяльності, дискусій тощо.

Поряд з лекціями, семінарськими заняттями у вищій школі застосовуються й практичні заняття (практикуми).

Практичне (грец. prakticos - діяльний) заняття - форма навчального заняття, за якої викладач організує детальний розгляд студентами окремих теоретичних положень навчальної дисципліни та формує вміння і навички їх практичного застосування через індивідуальне виконання відповідно до сформульованих завдань.

Часто практичними заняттями називають заняття із розв'язування задач з вищої математики, теоретичної механіки, фізики, опору матеріалів, з нарисної геометрії; вправи на побудову схем, графіків, діаграм, а також виконання розрахунково-графічних робіт із спеціальних дисциплін. Вивчення іноземних мов також проводять у формі практичних занять: вправи на читання, переклад, аудіювання, розмовне мовлення. Ці заняття відрізняються від занять з інших дисциплін лише методикою викладання.

Основними функціями практичних занять (за І. Кобиляцьким) є:

• поглиблення та уточнення знань, здобутих на лекціях і в процесі

самостійної роботи;

формування інтелектуальних умінь та навичок планування, аналізу і узагальнень, опанування діючою технікою, вироблення навичок управління і користування нею;

накопичення первинного досвіду організації виробництва та технікою управління ним;

оволодіння початковими навичками керівництва працівниками

на виробництві;

формування вміння аналізувати і оцінювати економічну ефективність виробництва;

оволодіння науковим апаратом роботи з джерелами;

формування вміння робити соціологічні оцінки тощо.

Практичні заняття проводяться у навчальному закладі або в закладах, де студенти проходять практику, і мають на меті навчити їх розв'язувати специфічні завдання за спеціальністю, а також в аудиторіях або в навчальних лабораторіях, оснащених необхідними технічними засобами навчання, обчислювальною технікою. На молодших курсах практичні заняття мають систематичний характер і проводяться регулярно через 2-3 лекції, логічно продовжуючи почату на лекціях роботу. Однак на лекції можливо лише в загальних рисах показати підхід до розв'язання задачі, виконання розрахунків, конструювання об'єктів. Повне розкриття науково-теоретичних принципів здійснюється на практичних заняттях.

Практичні заняття (вправи) у вузькому значенні найчастіше застосовують на першому і другому курсах, рідше - на старших курсах, оскільки в них багато шкільних елементів, від чого вища школа звільняє навчальний процес, впроваджуючи форми навчальної роботи, які вимагають більшої самостійності (проектування, семінари дослідницького характеру тощо).

Кількість студентів у групі на практичному занятті не має перевищувати половини академічної групи.

Практичні роботи, які проводять у вищому навчальному закладі, науковці (Б. Мокін, В. Пап'єв, О. Мокін) поділяють на такі групи :

Ознайомлювальні практичні (лабораторні) роботи. Передбачають вони формування вмінь і навичок користування приладами, пристроями, необхідними для виконання різних видів практичних робіт.

Підтверджуючі практичні роботи. Виконуючи їх, студент отримує підтвердження правильності викладених на лекціях теоретичних знань.

Частково-пошукові практичні заняття. На таких заняттях студенти мають більше можливостей для творчої роботи. У методичних вказівках до такої роботи вказана лише мета, наявне лабораторне обладнання, порядок його взаємодії, а також план досліджень та орієнтовний перелік питань. Деталізацію плану дослідження і визначення повного переліку питань, які необхідно дослідити, виконує сам студент.

Дослідницькі практичні роботи. У таких роботах студентам задають лише мету дослідження; усі інші етапи її виконання вони планують самі. Цей вид доручають бригадам під керівництвом студентів з яскраво вираженими творчими здібностями. За такого виду роботи студенти витрачають багато часу на підготовку теоретичних та експериментальних досліджень, що передбачає відповідне оцінювання.

Практичні заняття значною мірою забезпечують формування умінь і навичок прийняття практичних рішень в реальних умовах виробництва, що грунтуються на теоретичній основі, розвивають логічне мислення, вміння аналізувати явища, узагальнювати факти, сприяють регулярній і планомірній самостійній роботі у процесі вивчення певного курсу.

Практичне заняття спрямоване передусім на поглиблення і розширення знань, здобутих на лекціях, або з першоджерел чи різних видів посібників, а також на оволодіння методикою роботи з науковим матеріалом і найтиповішими для певної дисципліни практичними навичками, що вимагає чіткого, продуманого планування.

Планування практичних занять грунтується на навчальних планах і програмах, в яких передбачено графік навчального процесу, що забезпечує наступність, систематичність і послідовність навчання; перелік навчальних дисциплін та їх розподіл в часі і формах занять; перелік питань змісту курсу, час, що відводиться на виконання усіх видів занять; форми і терміни звітності студентів.

Робочий план практичного заняття - це частина робочого плану курсу, що складається спільно викладачами лекційного курсу і практичних занять. Як правило, план обговорюється на засіданні кафедри; зазвичай він є загальним для всіх викладачів кафедри і відповідає основним науковим ідеям і загальній спрямованості лекційного курсу.

Важливо, щоб практичне заняття активізувало навчально-пізнавальну діяльність студентів, сприяло формуванню умінь і навичок, поглибленню знань з курсу. Усе це передбачає продуману підготовку до практичної роботи викладача. Йдеться про перегляд програми, підручника, посібників, інструкцій і методичних розробок з теми практичної роботи, що дає змогу викладачеві внести в роботу елементи нового, уточнити зміст звіту і контрольних запитань, перевірити готовність приладів, установок і матеріалів, необхідних для практичної роботи, а також готовність лаборантів та іншого обслуговуючого персоналу.

Проведення практичного заняття ґрунтується на попередньо підготовленому методичному матеріалі - тестах для виявлення ступеня оволодіння студентами теоретичними положеннями, завданнях різної складності для розв'язування їх студентами на занятті та необхідних дидактичних засобів. Підготовка до занять здійснюється за рахунок часу, відведеного на самостійну роботу студента. Особливо важливо, щоб студент усвідомив тему і завдання роботи, від чого залежить ступінь

зацікавленості нею.

Важливою для успішного проведення практичних занять є підготовка інструкцій, методичних розробок. Інструкція, як правило, містить номер роботи та її назву, мету роботи, короткі теоретичні відомості; опис установки і методику експерименту, робоче завдання (план виконання роботи, методик, оброблення даних); контрольні запитання, список рекомендованої літератури. Однак такі інструкції надто спрощують роботу студента. Тому необхідно розробляти такі інструкції, які б сприяли формуванню самостійності студента, звичайно під керівництвом викладача.

На початку кожного практичного заняття доцільно декілька хвилин відводити для перевірки готовності студентів до роботи.

Тематика і плани проведення практичних занять із переліком рекомендованої літератури заздалегідь доводяться до відома студентів. Студенти згідно з тематичним планом самостійно опрацьовують лекційний матеріал, рекомендовану літературу. За потреби - готують необхідні дидактичні матеріали і виконують домашні завдання.

Попередня підготовка передбачає також інструктивні роботи (вступні заняття), на яких вивчають устаткування лабораторії чи майстерні і правила безпеки. Під час таких занять необхідно домогтися засвоєння студентами всіх правил поведінки у цих приміщеннях, користування устаткуванням і суворого дотримання їх у практичній роботі.

Проводять практичне заняття переважно у такій послідовності: вступне слово викладача, пояснення незрозумілих студентам питань, запланована практична частина, завершальне слово викладача.

Для кожного заняття надзвичайно важливою є вступна частина. Чим вона динамічніша, тим швидше студенти налаштуються на сприйняття нової дисципліни і будуть готові до творчої роботи. Важливе нагадування основних вимог, правил на занятті, оголошення завдання на наступне заняття з короткою аргументацією. Це слід робити з огляду па те, що на початку заняття студенти уважніші й сконцентрованіші.

Викладач нагадує студентам мету і завдання заняття, визначає форми роботи на занятті, час на проведення окремих видів роботи, тобто надає заняттю конструктивно прагматичного характеру, зацікавлює аудиторію.

Іноді практичні заняття починають з короткого узагальнення найголовніших науково-теоретичних положень, які повинні слугувати висхідним моментом в роботі студентів. Найчастіше це робить викладач, оскільки визначити найважливіше, точно сформулювати науково-теоретичні положення або охарактеризувати методи роботи студенту не завжди вдається. Однак деколи таке узагальнення доручають робити студентам, заздалегідь попередивши їх про це.

Після узагальнення викладач повинен дати відповіді на окремі теоретичні запитання, які виникли в студентів у процесі підготовки до заняття. Важливо, щоб цей процес не затягнувся. Викладач у такому разі може також запропонувати студентам звернутися до підручника, навчального посібника, перенести пояснення на консультацію. Дії викладача залежать від складності питання, наявності літератури.

Після висвітлення теорії питання переходять до власне практичного заняття. Зазвичай з кожної теми лекційного курсу на практичні заняття виносять індивідуалізовані теми комплексного характеру, які, з одного боку, дають змогу студенту ширше застосувати здобуті знання, а з іншого - підготуватися до самостійного виконання домашнього завдання. Для викладача такі комплексні завдання слугують також способом перевірки рівня засвоєння навчального матеріалу студентами.

Однак, індивідуалізуючи завдання, викладач має встановити певний середній рівень, який би відповідав завданням вищої школи і безперервно від заняття до заняття в міру педагогічної доцільності зростав. Кожне заняття має являти собою тематично завершену ланку навчальної програми.

Враховуючи, що на підведення підсумків заняття потрібно 3-5 хвилин, викладач може заздалегідь спланувати час на розгляд кожного питання, проблемних завдань, вправ, ситуацій, тобто дотримуватися регламенту, що дисциплінує студентів, привчає до економії часу. Відсутність регламенту руйнує схему заняття, призводить до втрати логіки, взаємозв'язків.

Практичні заняття мають бути різноманітними. Якщо студенти зрозуміють, що всі їх навчальні можливості вичерпані, то різко знизиться рівень

Мотивації. Необхідно організовувати практичні заняття так, щоб студенти відчували зростання складності завдань, що зумовлювало б позитивні емоції під власного успіху в навчанні, сприяло б творчості, пошукам.

Важливе значення в процесі практичних робіт мають індивідуальний Підхід і продуктивне педагогічне спілкування. Студенти повинні отримати можливість розкрити і виявити свої здібності, свій потенціал. Тому при розробленні завдань і плану практичного заняття слід враховувати рівень підготовки та інтереси кожного студента групи, виступаючи в ролі консультанта, не пригнічувати самостійності та ініціативи студентів.

У процесі підготовки і проведення практичного заняття виділяють

(И.Литвинюк) п'ять етапів.

На першому етапі викладач відповідає на запитання, які виникли у студентів у процесі виконання їх індивідуальних домашніх завдань. Іноді на запитання відповідають спеціально організовані групи студентів. Відтак усі студенти здають свої домашні завдання. їх перевірка здійснюється у такий спосіб: викликаним до дошки двом-трьом студентам пропонується виписати з домашнього завдання певну розв'язану задачу чи приклад. Студент протягом 5-7 хвилин характеризує основні моменти. Це привчає студентів до чіткості і послідовності відповіді. Допущені помилки зразу ж виправляють. Інші студенти у цей час розв'язують запропоновані викладачем нові задачі.

Другий етап - перевірка теорії. Студенти пишуть невелику контрольну роботу тривалістю 8-10 хвилин. Оцінка за неї оголошується на наступному занятті. Проводяться також опитування з формулювання

означень і теорем.

На третьому етапі викладач оголошує тему нового заняття, його мету і значення в курсі. Перша задача, яку розв'язують з цієї теми, є типовою і розглядається як приклад. Після аналізу задачі до дошки викликають студентів. Мета даного етапу полягає в тому, щоб навчити студентів математичного методу розв'язування задач з теми, переконатися, що більшість студентів тему засвоїли. Відповіді студентів, які працюють біля дошки, слід оцінювати.

Четвертий етап триває 2-4 хвилини. Це оголошення домашнього завдання: тема практичного заняття з детальним планом. Індивідуальне домашнє завдання складається з двох частин: перша - задачі з вивченої теми, обсяг яких не перевищує 70% від розв'язаних в аудиторії, друга - перевірка домашнього завдання іншого студента з попередньої теми з метою повторення вивченого.

П'ятий етап є завершенням практичного заняття. На цьому етапі викладач дає самостійну роботу з вивченої теми. Під час написання самостійної роботи можливі бесіди студентів між собою. Викладач виступає в ролі консультанта.

Активність студентів на практичних заняттях зростає за умови, що їхня діяльність здійснюється в процесі пошуку шляхів додаткового засвоєння теоретичних знань. У них формуються практичні навички і уміння в галузі вирішення прикладних завдань, побудови схем, графіків, креслень, виконання розрахунково-графічних завдань, закріплюються і вдосконалюються вже наявні уміння, розвивається здатність самостійно використовувати весь багаж знань для вдосконалення певних дій тощо.

На практичних заняттях студентам слід дотримуватися принципу максимальної самостійності. Вони повинні самостійно виконати роботу, оформити протокол і дати інтерпретацію результатів. Звичайно, при виникненні суттєвих труднощів у процесі роботи студенти можуть консультуватися у викладача.

Оцінки, отримані за окремі практичні заняття, викладач враховує при виставленні підсумкової оцінки з навчальної дисципліни. Оцінювання роботи студентів у процесі заняття сприяє контролю та активізації навчально-пізнавальної діяльності.

Кожне заняття доцільно закінчувати коротким висновком і рекомендаціями викладача щодо подальшої роботи. У такому разі практичні заняття разом з лекціями сприятимуть створенню перспективи в роботі студентів.

Важливе значення для практичних занять має використання активних методів навчання: неімітаційних (дискусії, екскурсії, виїзні заняття), імітаційних неігрових (аналіз конкретних ситуацій, вирішення виробничих завдань, розбір документації, дії за інструкцією), імітаційних ділових, рольових ігор, ігрового проектування.

Отже, ефективність практичного заняття значною мірою залежить від вміння викладача володіти увагою студентів, впроваджувати елементи змагальності між ними, здійснювати диференційований підхід при підборі груп для спільної діяльності на практичних заняттях, забезпечувати пряме керівництво (планування, спеціальне конструювання завдань, контроль) і опосередковане (вплив на мотиви, установки, цілі студента).

Ефективною формою організації навчального процесу у вищому навчальному закладі, яка базується на самостійній роботі студентів, є лабораторне заняття.

Лабораторне заняття - форма навчального заняття, за якої студент під керівництвом викладача проводить природничі або імітаційні

експерименти чи досліди з метою підтвердження окремих теоретичних положень певної навчальної дисципліни, набуває практичних навичок роботи з лабораторним устаткуванням, обладнанням, обчислювальною технікою, вимірювальною апаратурою, методикою експериментальних досліджень.

Основними завданнями лабораторних занять є: поглиблення та уточнення знань, здобутих на лекціях і в процесі самостійної роботи; формування інтелектуальних умінь і навичок планування, аналізу та узагальнень; опанування техніки; нагромадження первинного досвіду організації виробництва та оволодіння технікою управління ним тощо.

Лабораторні заняття не лише закріплюють теоретичні знання, а й дають змогу студентові глибоко вивчати механізм застосування цих знань, оволодівати важливим для фахівця умінням інтелектуального проникнення у ті природно-технічні або виробничі процеси, які досліджуються на лабораторному занятті. Під впливом цієї форми занять у студентів часто виникають нові ідеї наукового і технічного характеру, які використовуються у курсових, кваліфікаційних, дипломних роботах. Лабораторні заняття значною мірою забезпечують відпрацювання вмінь і навичок прийняття практичних рішень у реальних умовах виробництва.

Перелік тем лабораторних занять визначається робочою програмою навчальної дисципліни. Кількість студентів на таких заняттях не перевищує половини академічної групи. На лабораторні заняття відведено третину і більше всього навчального часу.

Під час виконання лабораторних робіт відбувається формування відповідних умінь і навичок роботи з вимірювальною апаратурою, розрахунки окремих вузлів і процесів, формування окремих технологічних умінь і навичок, необхідних фахівцю у сфері виробництва.

Успіх проведення конкретного лабораторного заняття залежить від його підготовки, яка охоплює: глибоке вивчення студентами теоретичного матеріалу; підготовку необхідної навчально-матеріальної бази і документації; підготовку викладача, обслуговуючого персоналу і студентів.

Підготовка до лабораторного заняття здійснюється в кілька етапів: попередня підготовка, початок роботи, її виконання, складання звіту і оцінювання роботи викладачем.

Попередня підготовка до роботи в лабораторії здійснюється у відведений для самостійної роботи час. Готуючись до неї, студент передусім повинен усвідомити її мету, засвоїти теоретичний матеріал, домогтися чіткого уявлення про фізичні та інші процеси, покладені в основу роботи приладів чи установок.

У відведений для самопідготовки час студент ознайомлюється в лабораторії з обладнанням, правилами техніки

Успіх лабораторного заняття у вищій школі залежить не тільки від матеріального його забезпечення, а й від організування та методики його проведення.

Проведення заняття передбачає такі етапи: попередній контроль підготовленості студентів до виконання конкретної лабораторної роботи; виконання конкретних завдань відповідно до запропонованої тематики: оформлення індивідуального звіту; оцінювання викладачем результатів роботи студентів.

У практиці вищих навчальних закладів сформувалося кілька методів проведення лабораторних робіт: фронтальний метод, проведення робіт циклами і метод практикуму. Вибір методу залежить від навчально-матеріальної бази і завдань курсу в усій системі підготовки фахівців певного профілю.

Під час фронтальної лабораторної роботи усі студенти разом або кожен зокрема чи по кілька виконують одночасно одну й ту саму роботу. Відбувається це в процесі вивчення певної теми. Практикуми проводять після вивчення великих розділів курсу наприкінці семестру. Вони мають переважно повторювальний і узагальнюючий характер і розраховані на більшу самостійність студентів, ніж фронтальні лабораторні роботи.

Лабораторні роботи можуть виконуватися студентами індивідуально або колективно. Найчастіше вдаються до бригадної форми, за якої студенти допомагають один одному, їм легше й зручніше вести спостереження і знімати показники приладів у складних роботах. Однак у такому разі участь студентів у виконанні поставлених завдань нерівнозначна, що є істотним недоліком.

З метою якісного виконання лабораторної роботи викладачі перевіряють готовність студентів. Це відбувається у формі бесіди з кожним студентом, у процесі якої виявляють знання теоретичного матеріалу з теми роботи, її обладнання і перебігу виконання, або у формі машинного чи безмашинного стандартизованого контролю з цих самих питань. У такий спосіб виявляють рівень теоретичної підготовки студентів, практичні навички, вміння застосовувати знання для розв'язування практичних завдань.

Завершується лабораторна робота оформленням індивідуального звіту та його захистом перед викладачем. Підсумкові оцінки виставляються в журналі обліку виконання лабораторних робіт і враховуються при виставленні семестрової

Таким чином ми розглянули основні форми організації навчального процесу у вищій школі. Ефективність організації навчального процесу у вищому навчальному закладі залежить від правильно обраних форм навчання (лекція, семінар, практичні заняття, самостійна робота та ін.)

4.4. Вимоги до застосування форм навчання Основні вимоги до форм професійного навчання Виховні вимоги:

• єдність морального, етичного, трудового виховання, формування

світогляду учня (студентів);

• формування ініціативи, відповідальності, сумлінності,

працелюбності;

• формування звички до систематичної праці, дисципліни та ін.

Дидактичні вимоги:

реалізація принципів навчання;

чітке визначення мети, завдань навчання;

• організація роботи (відбір змісту, методів, прийомів, визначення структури заняття, матеріальне обладнання його, темп та ритм тощо);

• урок (заняття)повинно мати творчий характер;

• забезпечення зворотного зв'язку, що дозволяє викладачу впливати на хід навчального процесу, коригувати його.

Психологічні вимоги:

• урахування психологічних особливостей учнів (студентів), їх реальних навчальних можливостей;

• стимулювання позитивногоставленняучнів(студентів) до иавчально-пізнавальної діяльності, формування позитивної мотивації учнів.

Питання для самоконтролю

1. Схарактеризуйте сутність форм організації навчання у середніх,
професійно-технічних навчальних закладах.

Розкрийте сутність поняття «урок», «структура уроку».
Розкрийте сутність структури комбінованого уроку.
Охарактеризуйте основні типи уроків.
У чому сутність додаткових форм навчання у професійно-технічних навчальних закладах?
Покажіть зв'язок лекції з іншими формами організування навчання у вищій школі.
Розкрийте сутність семінарського заняття у професійній підготовці студентів.
Охарактеризуйте структуру проведення семінарів.
Надайте характеристику практичних занять у вищій школі.
У чому відмінність між практичним і лабораторним заняттям у вищому навчальному закладі?
Охарактеризуйте вимоги до форм професійного навчання.

Завдання для самостійного виконання Завдання №1

У професійно-технічному училищі дзвенить дзвоник. Учні з полегшенням вириваються з кабінетів, задоволені від того, що "рятівний дзвоник" продзвенів, закінчилася "мука" на уроці.

Проаналізуйте ситуацію. Сформулюйте причини такого відношення учнів ПТНЗ до уроків.

Завдання №2

Укажіть у структурі екскурсії на виробництво компоненти, яких не вистачає. Всі компоненти розподіліть відповідно до основних етапів її проведення: підготовчий етап, основна частина, підведення підсумків.

Попереднє ознайомлення майстра з об'єктом екскурсії.

Визначення навчальних цілей.

Початкове пояснення екскурсовода.

Пересування за маршрутом екскурсії.

Завдання № З

Проведіть анкетне опитування учнів середніх, професійно-технічних, вищих навчальних закладів з метою з'ясувати, як, організаційні форми їм якнайбільше подобаються і чому. Результати представте у вигляд, графіків або діаграм.

Предметний покажчик

Групова 52

Індивідуальна 52

Колективна 5

2 Навчальна лекція 58

Практичні заняття 66

Семінарське заняття 62

Структура уроку 53

Типи уроків 53-56

Урок 53

Форма 52

Форма навчання 52

Функції форм навчання 52

1. Витебский государственный медицинский университет доктор медицинских наук профессор; А
2. царский судебник ~ принят в годы правления Ивана IV Грозного в 1550 г
3. Управление ДПЛА через ретранслятор
4. экономическое политическое и культурное развитие современного общества интеграция в мировое образователь
5. тема Аристотеля Философия эпохи эллинизма стоики скептики киники эпикурейцы
6. Тема- Бытие. Философская религиозная и научная картина мир
7. Инструмент архитектора в информационную эпоху ArchiCAD 50
8. варианту и точто не относится- I вариант ~ мхи- II вариант ~ плауны-
9. Армения в XI-XIV веках
10. Как только в Киеве стало известно что 2 марта 1917 царь Николай II отрекся власти национальные силы разных н
11. закон Предмет и задачи нумизматики- Предмет ~ изучение денежных знаков монет кладов; Задачи ~ изуч
12. РЕФЕРАТ дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата технічних наук Донецьк 2005 Д
13. Контрольная работа- Система исполнения бюджета
14. [1] Схема генератора импульсов
15. реферат дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата біологічних наук Київ ~
16. молдавофильствующих бояр 6080 гг 19 в С нач 1860х гг в Рос нач разночинский этап освободительного движ
17. на тему- Разработка бизнесплана на открытие кафе У Александра Работу выполнил- студент Раже
18. воспитательного процесса по иностранному языку нужна согласованность урока домашней и внеклассной работы
19. СПЕЦИАЛИСТА В РАЗРЕШЕНИИ КОНФЛИКТОВ В ГРУППАХ И ОРГАНИЗАЦИЯХ Специалист по связям с общественностью дол.
20. тема технического обслуживания и ремонта техники

Материалы собраны группой SamZan и находятся в свободном доступе