Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
14 -
Т. МОНТЯН
КУРС УРОКІВ
«Воєнбомжі України»
Київ
2013 –
З М І С Т
|
[0.1] Урок №1. ПРАВИЛА ГРИ
[0.2]
[0.3]
[0.4]
[1] [1.1] Урок №5. Ресурс. Майно. Присвоювачі
[1.2] |
Нульовий рівень (уроки 1-4)
Прєвєд Кальмари!
Розпочинаємо наш перший урок!
Головне, що слід затямити і з чим слід змиритись будь-якому реформатору: ВСІ ЛЮДИ ОДНАКОВІ як біологічний вид.
Тобто, вони можуть бути будь-якого кольору, з будь-якої країни чи частини країни, з довільним набором забобонів та переконань в голові, з будь-яким рівнем інтелекту; вони можуть належати до злочинної влади, прекрасної опозиції чи бути противсіхами - але все одно будь-яка довільно взята скільки-небудь велика група людей буде складатись з 5% альтруїстів, 5% егоїстів та 90% пофігістів.
Тому всі спроби змінити умовно поганого/поганих "Х" на умовно хорошого/хороших "Y" є не більше ніж лотереєю, шанси виграти в яку дорівнюють або прагнуть до нуля, а ресурсів віджирають - неміряно!
Насправді "умовно погані" суспільства відрізняються від "умовно хороших" ВИКЛЮЧНО "ПРАВИЛАМИ ГРИ".
Якщо за діючими правилами виграє той, хто найкраще б’є лежачого чи кидає в суперників лайно, то прогнозовано переможе той, хто найкраще б’є лежачих чи кидається лайном. Якщо ж за правилами для перемоги треба написати найкращий вірш чи комп’ютерну програму, то прогнозовано переможуть найкращий поет чи програміст.
ВИСНОВОК: Слід прагнути не до зміни "рил біля корита", а до зміни "правил гри".
Хтось скаже: "Це ж очевидно!".
Ну звісно ж, очевидно. Але подивіться, яка кількість народу вперто не бажає в це вірити і замість того, аби вчити матчастину щодо правил гри - стрибає по Майданах!
А скільки їх прискачуть сюди, аби звинуватити мене в роботі на "злочЬІнну владу"...
ЗІ. Піар нашої Школи вітається.
#Школа_Юного_Кальмара, урок №2
Прєвєд Кальмари!
З попереднього уроку нам відомо, що ВСІ ЛЮДИ ОДНАКОВІ як біологічний вид.
То що ж відрізняє окремих людей та групи людей?
А відрізняє їх ІНФОРМАЦІЯ, якою вони володіють - це повна сукупність ВІДОМОСТЕЙ ПРО БУДЬ-ЩО, незалежно від форми існування цих відомостей.
Для цілей даного уроку я вважаю "інформацією" дійсно будь-що - від беззаперечних фактів до диких забобонів; від індивідуальних чи колективних уявлень про те, "что такоє хорошо і что такоє плохо" - до чітко формалізованих та санкціонованих органом зовнішнього примусу правових норм.
Кожному притомному Кальмару слід змиритись з тим, що інформація, якою володіє особисто він, зі 100% ймовірністю є НЕПРАВИЛЬНОЮ або як мінімум НЕПОВНОЮ, що, в принципі, є ОДНИМ І ТИМ САМИМ.
Неадекватні Кальмари можуть продовжувати вважати, що їхня унікальна думка є абсолютною істиною.
На шаховій дошці немає прихованих клітин, але хтось грає, як Остап Бендер, а хтось - як Каспаров. "Прихованих клітин" взагалі немає у всесвіті - є лише люди, які поки що не здобули потрібну для правильної інтерпретації подій інформацію та/або не навчилися її правильно застосовувати для цілей аналізу ситуації.
Тому попрікати інших людей чи групи людей ("негрів", "циган", "жителів Донбасу", "рагулів", прихильників "Я" чи "Ю", тощо) в тому, що вони "не такі" - це те саме, що попрікати себе самого в тому, що ти маєш НЕ ТАКИЙ набір інформації в порівнянні з будь-якою іншою людиною.
У кожного (окремого індивідууму, народу, угрупування) є "улюблений" набір інформаційних одиниць, який вважається "сакральною істиною в останній інстанції". Цей набір може дійсно бути істинним, тобто підтверджуватись емпіричними даними, або - бути "забобоном".
Наша мета - ВЧИТИСЬ, ВЧИТИСЬ І ЩЕ РАЗ ВЧИТИСЬ, аби якомога більше наявної у нас інформації була такою, що підтверджується емпіричними даними.
Одною з головних проблем на шляху до оволодіння людством в цілому та окремими індивідами істинною інформацією є донесення до людей та груп людей ІНФОРМАЦІЇ Ж про наявність необхідної їм інформації та переконання їх в необхідності освоєння такої інформації. Це - одна з ітераційних дилем.
НЕ ЗНАТИ - НЕ СОРОМНО! СОРОМНО - НЕ ХОТІТИ ЗНАТИ!
ЗІ. Особливо нетерплячі Кальмари можуть забігти наперед та послухати одну мою стару лекцію на цю, а також на купу інших тем, з наочними цікавими прикладами.
Прєвєд Кальмари!
Тема цього уроку - СТАВКА ДИСКОНТУВАННЯ.
Попри незвичну для багатьох назву, суть проблеми доволі проста.
Люди в більшості своїй (90% проти 10%, цифри приблизні, але підтверджуються купою різноманітних досліджень) дивляться на життя виключно в короткостроковій перспективі.
Саме тому вони масово голосують за того, хто роздає гречку, а не за того, хто нічого не роздає, а чесно каже, що збирається внести зміни до законодавства, завдяки яким подачки через деякий час стануть неактуальні. Звинувачувати за це людей безглуздо - ВСЕ ЛЮДСТВО є саме таким.
"Краще синиця в руках, ніж журавель в небі" сухою науковою мовою звучить так: особи надають значно менше значення благам, які вони очікують отримати в далекому майбутньому, ніж тим благам, які можуть отримати незабаром.
Люди (індивіди та групи) дисконтують майбутні переваги в залежності від величезної кількості факторів - можливості здобути подібні блага в іншому місці чи іншим способом, від поточного та прогнозованого рівня економічної та/або фізичної безпеки, і навіть від загального рівня суспільного усвідомлення відносної важливості майбутнього порівняно з сьогоденням.
Наводжу приклад.
Ось цитата з якогось форуму: "Послушал Монтян и осознал неочевидную вещь. Между коммунальной мафией, которая стрижет бабки с жильцов "коммунального жилья" (ололо), и поставщиками услуг (лепестричество, тепло, вода) - есть конфликт интересов.
Если первым выгодно, чтобы проблема с правами собственности не была урегулирована и все думали, что дом принадлежит ЖЕКу, и чинить его тоже должен ЖЕК, шобы продолжать стричь бабки и воровать бабло из бюджета на ремонт (опять ололо), то вторым выгодно, чтобы хрущебы таки починились, потомушо когда хрущебы начнут разваливаться - пид@ары-монополисты будут терять бабки от сокращения рынка. Ясное дело - и то, и другое - еб@ная мафия и имеет лобби в Раде".
Суть проблеми спіймано, але лише "по дотичній". Якщо будинок доходить до стану повної зношеності комунікацій, монополіст вже не може продавати туди тепло та воду. ЖЕК протримається довше, але не набагато, бо з марґіналів, які погодяться жити без води та тепла, багато коштів не виб’єш.
Подивимося на ситуацію очима власників ЖЕКів та монополістів. Ті з них, хто планує довго працювати на даному ринку, повністю підтримують мене - зливають інформацію, розповсюджують мої ідеї, допомагають грошима на просвітницьку діяльність, інвестують більше коштів в обслуговування будинків та комунікації. В основному це ті, хто розуміє, що нічим іншим більше займатись не вміє/не хоче/не пустять на інші ринки.
Але є і ті, хто дивиться на проблему в довгостроковій перспективі, а на Україну - як на цілісний майновий комплекс. Їх мізер, але вони розуміють, що, швидше за все, вони і їхні діти житимуть тут, і не хочуть, аби вся Україна через недосконале законодавство перетворилася в руїни, населені марґіналами. ЦЕ - ЛЮДИ З НИЗЬКОЮ СТАВКОЮ ДИСКОНТУВАННЯ.
Абсолютна ж більшість власників ЖЕКів та монополістів живуть за принципом "після нас - хоч потоп", тому що вважають, що після того, як будинки, які вони обслуговують - зруйнуються, вони легко інвестують свої активи на якомусь іншому ринку та/або покинуть Україну. ЦЕ - ЛЮДИ З ВИСОКОЮ СТАВКОЮ ДИСКОНТУВАННЯ. Вони мене палко ненавидять, оскільки слушно вважають, що моя діяльність спричинає їм економічну шкоду.
Що ж - як казала видатний антрополог Маргарет Мід, "мрії однієї людини - це кошмари іншої"
Або, як кажуть готтентоти, "добро - це коли наше плем’я перемогло сусіднє, зґвалтувало їхніх жінок та забрало їхній скот, а зло - це коли сусіднє плем’я зґвалтувало наших жінок та забрало наш скот".
Стаття по темі: Дорога у прірву або чому українці ризикують опинитися на руїнах
2012-02-13 15:31:00 Автор: Тетяна Монтян
В двох багатоповерхівках на околиці Макіївки вже 12 років як немає опалення. Відповідно, взимку не працює каналізація, бо труби замерзають. Мешканці примушені викидати свої випорожнення на вулицю – під дерева, де влітку бавляться їхні ж діти.
Сюжет “з телевізора”: канал 1+1 показав чергову “ЖКГ-страшилку”. В двох багатоповерхівках на околиці Макіївки вже 12 років як немає опалення. Відповідно, взимку не працює каналізація, бо труби замерзають. Мешканці примушені викидати свої випорожнення на вулицю – під дерева, де влітку бавляться їхні ж діти.
Мешканці будинків гріються електроприладами. У пана Івана в одній кімнаті +4, а у ванні - мінусова температура, тому вода покрилася кригою. Питної води так само немає.
У цих квартирах живуть переважно літні люди. На ніч нагрівають воду і обкладають пляшками ліжко, вдягають по дві-три пари вовняних шкарпеток, сплять в зимовому одязі.
Одною із причин відсутності опалення є наявність порожніх квартир. У половині - вікна розбиті безхатченками. У покинуті приватизовані квартири не можуть поселити інших людей, бо формально у них є власник. Але місцева влада не надто сприяє вселенню навіть у неприватизовані квартири, в яких померли колишні наймачі, бо нікому це не потрібно. Зрештою, і ці квартири руйнуються; туди заселяються бомжі.
Представниця ЖЕКу каже, що раніше допомагали відігрівати труби, щоб було водопостачання і каналізація. Але на ранок все одно все замерзало, тому недоцільно надалі якось сприяти виправленню ситуації.
Ось і весь сюжет. Наші журналисти, як завжди, не поцікавилися купою речей, якими на їхньому місці поцікавилася б будь-яка людина зі здоровим глуздом. Наприклад, чи платять люди квартплату в ЖЕК; які саме суми, і що конкретно робить для цих будинків ЖЕК за ці гроші. Яка наразі ринкова ціна квартир в цих будинках, і якою вона була в минулі роки? Якщо вже дійсно неможливо відновити в цьому будинку централізоване теплопостачання — що заважає людям за 12 (!!!) років поставити в квартирах хоча б якісь “буржуйки”, як це робили, наприклад, грузини? Що заважає вкопати у дворі якийсь бак, в який зливати нечистоти в зимовий період, а навесні, коли все це розтане — замовляти асенізаторську машину?
Ну і представників місцевої влади теж непогано було б почути, да. Чи хоча б посилання в репортажі на те, що жоден представник місцевої влади не погодився дати коментар.
Ось мій прогноз: вже найближчим часом суттєва кількість наших багатоповерхівок опинться саме в такому стані — з причин, про які я вже написала десятки просвітницьких статей, але так і залишилася непочутою. Але я — людина вперта, тому продовжуватиму цю безнадійну справу — достукатись до свідомості українців.
На моє глибоке переконання, одною з головних причин колапсу нашого ЖКГ є те, що люди банально не усвідомлюють себе співвласниками будинків як цілісних майнових комплексів. Їм просто ніхто про це ніколи не казав — а самі вони не читають, звісно ж, ані Цивільний Кодекс, ані Рішення Конституційного суду України. Більше того — навіть якщо якась людина і прочитала випадково відповідні нормативні акти, і намагається на їх підставі відстоювати свої права власника в суді, в ЖЕКу абощо — на таку людину дивляться, як на неадеквата, який “забагато умнічає”.
Довідка для тих, хто досі не знайомий з матчастиною:
Відповідно до ч 2 ст. 382 ЦКУ, співвласниками будинку на праві спільної сумісної власності належать приміщення загального користування, опорні конструкції будинку, механічне, електричне, сантехнічне та інше обладнання за межами або всередині квартири, яке обслуговує більше однієї квартири. А також споруди, будівлі, які призначені для забезпечення потреб усіх власників квартир та власників нежитлових приміщень, які розташовані у житловому будинку.
Тобто, кожен багатоквартирний будинок є насправді такою собі величезною “комунальною квартирою”, в якій окремі “кімнати” є “квартирами”, а все інше, перераховане в зазначеній статті — є спільними ”кухнею”, “туалетом” та “коридорами”.
Згідно ст. 360 Цивільного Кодексу України, співвласник відповідно до своєї частки у праві спільної часткової власності зобов'язаний брати участь у витратах на управління, утримання та збереження спільного майна, у сплаті податків, зборів (обов'язкових платежів), а також нести відповідальність перед третіми особами за зобов'язаннями, пов'язаними зі спільним майном. Те саме встановлюється і ст. 10 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду»: утримання приватизованих квартир (будинків) здійснюється за рахунок коштів їх власників; власники квартир багатоквартирних будинків є співвласниками допоміжних приміщень будинку, технічного обладнання, елементів зовнішнього благоустрою і зобов'язані брати участь у загальних витратах, пов'язаних з утриманням будинку і прибудинкової території відповідно до своєї частки у майні будинку.
Абсолютна ж більшість українців щиро вважає, що їм належать лише їхні квартири, а все решта, що знаходиться за дверима цих квартир, належить невідомо кому. Може, ЖЕКу, а може — державі чи місцевій мерії.
Відповідно, люди мають смішні “дівочі” ілюзії щодо того, що хтось інший, якась “невідома сутність”, яка є власником всіх тих частин будинку, які знаходяться поза межами їхніх квартир — зобов’язана дбати про весь будинок як цілісність, ремонтувати дахи та під’їзди, ганяти пацюків в підвалах, міняти труби, проводку та інші комунікації, тощо. А коли будинок розвалиться — ця “невідома сутність” всєнєпрємєннєйше роздасть людям натомість новесенькі квартири.
При цьому, переконати пересічного українця в тому, що ніхто нічого не ремонтуватиме (з 1998 року гроші з бюджету на капремонти не виділялися, і звісно ж, і надалі не виділятимуться), бо уявити, аби хтось навіщось ремонтував чуже приватне майно — практично неможливо. “ЖЕК/держава/місцева влада ЗОБОВ’ЯЗАНІ відремонтувати наш будинок” - як зазомбований, повторює свою улюблену мантру наш “пересічний”. На питання — а з якого переляку хтось має ремонтувати ЧУЖЕ майно?! - слідує відповідь на кшталт “ми двадцять років платили ЖЕКу — куди поділися наші гроші?!”
Уявіть собі, що ви двадцять років поспіль ходите в магазин, де вам за ваші повновісні гроші дають якусь гниль, обважують вас та обраховують. Але ви замість того, аби після першого ж епізоду обману послати продавця під три чорти, змусити повернути гроші та ще й по пиці йому настукати — ви всі ці двадцять років терпите це неподобство. Та ще й сподіваєтеся, що “колись” директор цього магазину подарує вам ресторан чи навіть казіно - адже ви всі двадцять років платили йому гроші практично ні за що, і десь же ж ці гроші мали “накопичитись!”. Абсурд, еге ж? В ситуації з магазином — безумовно.
Але коли мова йде про ЖЕКи, які є фактично “магазинами” комунальних послуг, поточних та капітальних ремонтів — наші люди абсурдності такої ситуації вперто не помічають. По-перше, повторююсь, тому, що їм ніхто ніколи не казав, що Діда Мороза не існує, а будинки — це їхні приватна власність, до якої ані ЖЕКи, ані держава, ані місцева влада давно вже не мають ніякого стосунку. Наші люди бадьоро і без будь-якого примусу приватизовували квартири, купували, успадковували чи отримували в дар. При цьому лише одиниці з них замислювалися над тим, що стають власниками не просто квартири, а — частки цілісного майнового комплексу, насиченого різноманітними комунікаціями. І що підтримування всього цього в придатному до використання стані потребує певного ресурсу, причому навіть не стільки фінансового, скільки організаційного та інженерного. І що без інвестування цього ресурсу квартири перетворяться саме в те, у що вони перетворилися в макіївських багатоповерхівках з телесюжету. В бетонні пастки, в яких немає нічого, крім стін та (поки що) світла — ані води, ані тепла, ані каналізації, ринкова ціна яких дорівнює чи прямує до нуля.
Закономірне питання — то ЧОМУ ж так масово “власті скривают” від населення, що давно вже саме це населення є колективними приватними власниками багатоповерхівок?
Причин — декілька.
По-перше, доки люди не отямилися і не зрозуміли, що всілякі підвали-горища є їхнім спільним неподільним майном, чиновникам вдалося роздерибанити неймовірну кількість підвалів-горищ на астрономічні суми. Так, лише в Києві було роздерибанено невеликою купкою чинуш близько 15 з половиною тисяч таких об’єктів! Якщо взяти навіть за мінімальну вартість одного об’єкта — 100 000 баксів, то неважко порахувати, що киян було “взуто” щонайменше на ПІВТОРА МІЛЬЯРДИ!!! баксів!!!
Дерибанщики в провінції зірвали, звісно, менший куш, але, повірте, теж “голодними” не залишилися. До речі, дерибан наразі продовжується; за такою ж самою схемою забудовники у змові з тими ж чинушами розпродують підвали та горища нових будинків, позбавляючи людей, які придбали житло за дикі гроші, влізши в безумні кредити — доступу до комунікацій в їхніх будинках та можливості ці будинки обслуговувати.
По-друге — якби людям відразу сказали правду на кшталт: “будинки — ваші і тільки ваші, а ЖЕКи — це лише обслуга, яких ви маєте ганяти, як цуциків, а платити — лише в тому випадку, якщо послуги дійсно було надано; ремонтувати будинок ви повинні самостйно, скинувшись грошима, а якщо він зруйнується — це ваші, як власників, проблеми” - чи багато людей платили б ЖЕКам два десятиріччя, “нічого не вимагаючи взамін”?
Правда полягає в тому, що ЖКГ — це надприбутковий бізнес, який надає унікальну можливість отримувати гроші, практично нічого при цьому не роблячи. Всі без винятку ЖЕКи (без різниці — комунальні чи приватні) - контролюються комунальною мафією, яка “доїть” будинки доти, доки вони не доходять до “кондиції” багатоповерхівок в Макіївці, а потім — кидає “домішки з людішками” “на проізвол судьбіни”.
По-трєтє — чинуші прекрасно пиляють бюджети на псевдо-ремонтах. Збирається собі пересічна місцева рада і виділяє стопіццот тисяч гривень “на ЖКГ”. Це немаленьке насправді бабло бадьоро дерибаниться “між своїми”, причому інколи — навіть на псевдо-тендерах. Реально на ремонти витрачається від ¼ до 1/10 — в залежності від алчності та бєспрєдєльності конкретних місцевих чинуш. Зрозуміло, що така вакхналія дербану була б неможливою, якби у будинків були справжні власники, які контролювали б витрачання коштів та якість проведених робіт. Зрозуміло, що чинуші не зацікавлені пояснювати людям, що вони, люди — і є власники!
Не дивно, що безумні претензії наївних, які скаржаться, що їх нібито “насильницьки заганяють в колгоспи-ОСББ”, на кшталт: “ви спершу зробіть нам в будинку капітальний ремонт, а потім ми будемо його обслуговувати самі” - здатні викликати у комунальних мафіозі хіба що гомеричний регіт. Якщо мова йде про нові будинки, то їх можливо “відбити” у комунальних мафіозі лише силою, за допомогою охоронних фірм — тому що мафіозі тупо не віддають будинки новоствореним ОСББ. В хід іде пошук “штрейкбрехерів” в цих будинках, спроби ліквідувати ОСББ, підкуп суддів, залякування та побиття активістів, тощо. Що стосується старих будинків, то, поки люди чекатимуть міфічних “капітальних ремонтів” - мафіозі додоюватимуть ці будинки до кінця, а коли закономірний кінець таки настане... слухайте ЖЕКівку з телесюжету!
Ось така біда, малята, любі хлопчики й дівчата! Зараз, коли випадки руйнації окремих комунікацій в будинках та самих будинків є ще недостатньо масовими, місцеві чинуші роблять вигляд, що вони “все контролюють”, і продовжують приховувати від населення правду про те, що саме воно, населення — і є власниками будинків. Тим більше, що скоро вибори.
Але скоро вибори відбудуться, і у чинуш буде цілих п’ять років, аби плювати на проблеми таких ось “макіївських” багатоповерхівок з високої гори.
Саме так і відбувається в Україні двадцять років поспіль “реформа ЖКГ”. Ви бажаєте допомогти Укаїні на шляху реформування? Розкажіть максимальній кількості “пересічних”, ХТО є власниками багатоповерхівок в Україні! Це насправді одне з найсуттєвішого, що може зробити кожен.
#Школа_Юного_Кальмара, урок №4
НЕ ЛЯКАЙТЕСЬ!!!
ЦЕ ЛИШЕ АЗИ, тобто постановка проблеми!!!
В наступних уроках все буде ретельно "розжовано" до стану паштету!!!
Синтез - це побудова складних систем з наявних блоків або модулів різних типів.
Наразі маємо ТРИ модулі:
1. Модуль біологічної обумовленості співвідношення альтруїстів, егоїстів та конформістів (пофігістів) (Урок №1).
2. Модуль "інформації", наявність/відсутність якої, а також її об’єм - кардинально впливають на поведінку осіб з першого модуля (Урок №2).
3. Модуль ставки дисконтування - на кожну особу чи групу осіб "інформація" впливає по-різному (Урок №3).
ЦІ МОДУЛІ - ОСНОВНІ !
Модулів насправді значно більше, але наступні я включатиму поступово, по ходу навчання.
Якщо зовсім спростити, то "жадібність є матір’ю бідності".
"Егоїзм" є індивідуально вигідним в короткостроковій перспективі при умові, що більшість осіб в групі є альтруїстами/конформістами з альтруїстичними паттернами - доки спритного "егоїста" не спіймано і не покарано.
Проблема полягає в тому, як НАВ’ЯЗАТИ групі осіб такі "правила гри", при яких навіть найжадібнішим "егоїстам" було б НЕВИГІДНО "жерти спільне сало під ковдрою"?
Це і є головним питанням в рамках ПРОБЛЕМИ ПОСТАЧАННЯ ІНСТИТУЦІЙ, на яке не змогла відповісти навіть сама Остром, запросивши інших науковців-інституціоналістів рухатись у завданому нею напрямку.
Її ДВА основні ПОПЕРЕДНІ висновки такі:
1. Потрібна якомога повніша АДЕКВАТНА інформація про ресурс. Ця інформація сама по собі є величезним, важливим, але недооціненим ресурсом, за який також йде жорстока боротьба.
2. Необхідна наявність альтруїстів з низькою ставкою дисконтування та абстрактним мисленням, ЗДАТНИХ НАВ’ЯЗАТИ СВОЮ ВОЛЮ БІЛЬШОСТІ.
МІЙ попередній висновок, який Остром не наважилася зробити прямим текстом в суто науковій книзі:
Банальне ВЕЗІННЯ - це те, чим відрізняються успішні соціуми від неуспішних. Але, як каже відоме арабське прислів’я, "якщо ти не посадиш яблуню, Аллах не обсипле тебе яблуками".
Тобто, не факт, що посаджена тобою яблуня не засохне на корені, що її не зламають відморозки, що її не захоплять злі люді, коли вона почне давати плоди, але якщо ти її не посадиш - яблук не буде ГАРАНТОВАНО.
ЗІ. Рекомендована література для КРИТИЧНОГО обмірковування конкретних прикладів - книги Джареда Даймонда «Зброя, мікроби і харч: Витоки нерівностей між народами» та «Колапс: Як суспільства обирають між виживанням і гибеллю».
Критичного - тому що і він не уникнув спрощень та пересмикувань, ібо, як писав Іван Грозний князю Курбському, "...что яз о том не терпел и чистоты не сохранил, - ино вси есмя человецы".
#Школа_Юного_Кальмара Починаємо новий цикл уроків.
Рівень ПЕРШИЙ. Урок №5 - РЕСУРС. МАЙНО. ПРИСВОЮВАЧІ.
Елінор Остром пише в книзі "Керування спільним", що термін “спільний ресурс” використовується для визначення природної або штучної ресурсної системи, яка достатньо велика, щоб зробити дорогим (але не неможливим) усунення потенційних вигодонабувачів від отримання вигод від її використання.
"Спільним ресурсом" для цілей навчання в нашій Школі ми вважатимемо не лише об’єкти матеріального світу, а й будь-що нематеріальне та навіть абстрактне, що має, тим не менш, цінність для двох і більше осіб - наприклад, соціальний капітал чи електоральний потенціал, не кажучи вже про інформацію будь-якого виду. Тому що алгоритми поділу БУДЬ-ЯКОГО ресурсу та/або ресурсних юнітів (тобто плодів, доходів - коротше, "врожаю") - є базово ОДНОТИПНИМИ.
Майном ми вважатимемо сукупність матеріальних та нематеріальних активів, які знаходяться у власності фізичної чи юридичної особи, публічно-правової інституції чи неінституціоналізованої групи осіб, а також майнові права на отримання активів від інших осіб.
ЗАГАЛЬНИМ майном є майно, яке за своєю природною суттю не може бути чиєюсь власністю, а може використовуватися кожним так, як користуються повітрям чи відкритим морем.
ПУБЛІЧНИМ майном є майно, яке перебуває в державній або муніципальній власності і за своєю суспільною суттю може використовуватися кожним так, як користуються територіальним та внутрішнім морями, судноплавними водоймами, публічними вулицями, площами чи парками.
===Колективній приватній та муніципальній власностям буде присвячено окремий блок уроків!===
Присвоювачами ми, вслід за Остром та Плотом і Мейєром, у яких цей термін позичила вона - вважатимемо будь-кого, хто користується будь-яким ресурсом та/або ресурсними юнітами.
#Школа_Юного_Кальмара Продовжуємо новий цикл уроків.
Рівень ПЕРШИЙ. Урок №6 - БАЗОВИЙ АЛГОРИТМ ПОДІЛУ СПІЛЬНОГО РЕСУРСУ
"Мы делили апельсин. Много нас, а он один".
Найпростішою ситуацією поділу спільного ресурсу є поділ об’єкта на дві рівні реальні частки між двома учасниками, які мають майнове право на рівні ідеальні частки - по 1/2, або по 50% у кожного.
Поділ може здійснюватись одним з учасників при умові, що інший учасник першим обирає одну з двох частин - це стимулює того, хто ділить, робити це максимально чесно/рівно/справедливо.
Якщо об’єкт не є однорідним, його можна поділити на "рівні (по цінності), але різні (за структурою)" частки - самостійно учасникам, або із залученням стороннього експерта, а далі провести жеребкування.
Якщо об’єкт неможливо поділити в натурі, варіанти поділу можуть бути такі:
а) Один учасник отримує об’єкт в натурі, а інший - справедливу компенсацію вартості своєї ідеальної частки. Справедливий розмір компенсації визначається шляхом торгів між учасниками.
б) Об’єкт (або право користування ним) відчужується на користь третіх осіб, а учасники ділять між собою пропорційно своїм ідеальним часткам його вартість (або дохід від його використання).
Цей алгоритм є незмінним ПО СУТІ для будь-якої кількості учасників з будь-яким розміром ідеальних часток, але чим більша кількість учасників і чим різноманітнішим є розмір їхніх ідеальних часток, тим технічно складніше здійснити поділ, і тим більше зростають транзакційні витрати на технічне забезпечення поділу.
В реальному житті учасники також посилаються на "особливі обставини" з метою домогтися відступлення саме на їхню користь від принципу рівності часток.
В українському законодавстві вищеописані алгоритми, наявні навіть в найпримітивніших племенах - ВІДСУТНІ ЯК ТАКІ.
Ілюстрації:
1) Приховане пограбування та збочена ментальність | Українська правда – Блоги
2) «Справа Ніни Москаленко» як дзеркало недолугості українського цивільного законодавства - Iнфопорн