Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
16
Київський національний університет
імені Тараса Шевченка
Інститут філології
ТЕЛЕКИ МАРІЯ МИХАЙЛІВНА
УДК 811.161.2’.59
СОЦІАЛЬНІ КАТЕГОРІЇ МОДУСУ
В СУЧАСНІЙ УКРАЇНСЬКІЙ МОВІ
10.02.01 –українська мова
А в т о р е ф е р а т
дисертації на здобуття наукового ступеня
кандидата філологічних наук
Київ –
Дисертацією є рукопис.
Роботу виконано на кафедрі української мови Кам’янець-Подільського державного університету Міністерства освіти і науки України.
Науковий керівник – доктор філологічних наук, професор
Шинкарук Василь Дмитрович,
Міністерство освіти і науки України,
начальник управління ліцензування,
акредитації та нострифікації.
.
Офіційні опоненти: доктор філологічних наук, професор
Плющ Марія Яківна,
Національний педагогічний університет
імені М.П.Драгоманова,
професор кафедри української мови;
кандидат філологічних наук, доцент
Бойко Вікторія Миколаївна,
Ніжинський державний університет
імені Миколи Гоголя,
доцент кафедри української мови.
Провідна установа – Рівненський державний гуманітарний університет,
кафедра української мови,
Міністерство освіти і науки України, м. Рівне.
Захист відбудеться ,,19” квітня 2006 року о 14 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.001.19 Інституту філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка (01033, м. Київ, бульвар Тараса Шевченка, 14, к. 63).
Із дисертацією можна ознайомитися в Науковій бібліотеці імені М.О.Максимовича Київського національного університету імені Тараса Шевченка (01601, м. Київ, вул. Володимирська, 58, к.12).
Автореферат розіслано ,,17” березня 2006 року
Учений секретар
спеціалізованої вченої ради
кандидат філологічних наук, доцент Л.П.Гнатюк
ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ
Актуальність теми дисертації полягає у тому, що вона висвітлює досить цікавий аспект синтаксичної семантики як динамічної системи функціональних одиниць, взаємопов’язаних різними відношеннями, вивчення яких тільки-но розпочалося в українському мовознавстві.
Цілісного дослідження, в якому було б реалізовано функціонально-комунікативний підхід до соціальних категорій модусу, в українському мовознавстві немає. Фундаментальні наукові праці, присвячені функціонуванню соціальних категорій модусу в текстах епістолярного жанру, відсутні. Саме це зумовило вибір теми кандидатської дисертації та визначило її актуальність.
Функціонально-комунікативний підхід до вивчення семантики соціальних категорій модусу пов’язаний насамперед з ономасіологічною функцією мови і використовувався в працях російських мовознавців, зокрема, В. С. Храковського, Г. Г. Сильницького, Н. Д. Арутюнової, Т. Б. Алісової, Т. О. Колосової. Він ґрунтується на пошуках і дослідженні шляхів перетворення дійсності в мову, пов’язаний з описом характеру взаємодії всіх семантичних компонентів висловлення, з їхньою участю у формуванні змістової організації та в номінативній репрезентації висловлення.
Поглиблений аналіз семантико-синтаксичної природи категорій модусу у структурі висловлення, проведений останнім часом в українському мовознавстві І. Р. Вихованцем, К. Г. Городенською, Н. В. Гуйванюк, А. П. Загнітком, М. В. Мірченком, В. Д. Шинкаруком та ін., що враховує функціонально-комунікативні характеристики мовних засобів, а також референційно-денотативна концепція семантики речення, представлена в працях Т. В. Шмельової, О. В. Падучевої, Н. Д. Арутюнової, І. П. Сусова, зумовили потребу по-новому висвітлити і проблему змістової організації висловлення, дослідження в ній соціальних категорій модусу.
До соціальних категорій модусу у структурі висловлення Т. В. Шмельова, Т. Б. Алісова, Н. І. Большакова, В. Д. Шинкарук відносять неоднакову кількість категорій модусу, по-різному структурують різновиди соціальних категорій. Відмінності в класифікації зумовлені передусім складністю описуваного об’єкта й мовним матеріалом, яким оперують дослідники.
Функціонування соціальних категорій модусу як різновиду модусу спостерігається в різних стилях української мови. Однак найвиразніше вони постають в епістолярному стилі. Епістолярний текст –система комунікації, основною функцією якого є інформативність, повідомлення у процесі опосередкованого спілкування адресанта, його ставлення до адресата, „третіх” осіб, які не беруть участі в писемному спілкуванні.
Конкретна адресованість листа зумовлює вживання висловлень, що мають у змісті соціальні модусні значення. Звідси –широке використання в епістолярних текстах соціальних категорій модусу, орієнтованих на учасників комунікації.
Специфіка соціальних категорій модусу виявляється в сукупності обов’язкових суб’єктивних значень, у яких реалізується комунікативний намір, передається ставлення адресанта до відображуваного у висловленні фрагмента дійсності. Адресант передусім актуалізує передаваний у висловленні об’єктивний зміст, тобто „прив’язує” його до ситуації мовлення, а також наповнює висловлення іншими суб’єктивними значеннями.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження пов’язане з комплексною науковою темою кафедри української мови Кам’янець-Подільського державного університету ,,Утвердження української мови як державної” та з плановою темою „Граматика сучасної української мови” відділу історії та граматики української мови Інституту української мови НАН України. Тему дисертації затверджено на засіданні Наукової координаційної ради „Українська мова” Інституту української мови НАН України (протокол № 10 від 26 червня 2002 року).
Метою дисертаційної праці є комплексне дослідження структурних, семантичних, прагматичних та комунікативних особливостей соціальних категорій модусу на матеріалі епістолярію українських письменників ХІХ–ХХ ст.
Відповідно до мети розв’язано такі завдання:
1) уточнено зміст і статус модусу в сучасній теорії синтаксису;
2) визначено структуру і семантику соціальних категорій модусу;
) розглянуто лінгвосемантичний, прагмалінгвістичний, соціолінгвістичний аспекти найменування осіб;
) розмежовано і проаналізовано модуси-директиви з позицій адресата й адресанта;
) досліджено комунікативно-прагматичні реалізації категорії ввічливості;
) здійснено структурно-семантичну типологію формул соціального етикету;
) досліджено експліцитні та імпліцитні засоби вираження соціальних категорій модусу в семантико-синтаксичній структурі висловлення;
) виявлено екстралінгвістичні чинники, які впливають на вибір і функціонування соціальних категорій модусу в епістолярії.
Об’єктом дослідження в дисертації є соціальні категорії модусу як один із рівнів у змістовій організації висловлення.
Предметом дослідження є механізм виокремлення соціальних категорій модусу та структурування цих категорій в епістолярії.
Методи дослідження. У дисертації використано описовий та зіставний методи (для створення типології соціальних категорій модусу в українській мові); метод функціонального аналізу граматичних елементів та лінгвістичного спостереження із залученням мовних явищ контекстуально-семантичного аналізу, встановлення зв’язку мовних явищ із екстралінгвістичними чинниками і виявлення соціальних маркерів.
Джерела фактичного матеріалу. Матеріалом дослідження послужили висловлення, дібрані з епістолярних текстів українських письменників, писемне спілкування яких охоплює ХІХ–ХХ ст. (понад 7000 прикладів).
Наукова новизна дисертаційного дослідження полягає в тому, що в українському мовознавстві вперше на матеріалі епістолярного тексту виконано цілісне дослідження з категорійної граматики, в якому виокремлено соціальні категорії модусу; визначено їх функціонування в семантико-синтаксичній структурі висловлення; встановлено різновиди соціальних категорій модусу; обгрунтовано лінгвосемантичні, прагмалінгвістичні, соціолінгвістичні параметри, які зумовлюють особливості функціонування соціальних категорій модусу; встановлено ієрархію засобів їх вираження.
Теоретичне значення дисертаційної роботи полягає в тому, що реалізовані її висновки та узагальнення збагачують теорію функціонального, семантичного синтаксису. Проведений аналіз соціальних категорій модусу слугуватиме поглибленому вивченню семантико-синтаксичної структури висловлення, а запропоновані принципи виокремлення соціальних категорій модусу можна використати в подальших дослідженнях із категорійної та функціональної граматики української мови.
Практичне значення одержаних результатів. Основні теоретичні положення дисертації та використаний у ній великий фактичний матеріал мають безпосередній вихід у практику викладання синтаксису української мови у вищій школі, а також можуть бути використані для написання навчальних посібників, у читанні спецкурсів, у науково-дослідній роботі студентів та аспірантів.
Особистий внесок здобувача полягає у випрацюванні концепції наукового аналізу соціальних категорій модусу в структурі висловлення. Усі результати отримано самостійно, за винятком однієї публікації (написано у співавторстві з науковим керівником).
Апробація дисертації. Загальну концепцію та результати дослідження обговорено на засіданні кафедри української мови Кам’янець-Подільського державного університету. Наукові доповіді з теми дисертації виголошено на II Всеукраїнській науковій конференції „Тарас Шевченко і Поділля” (Кам’янець-Подільський, 1999); на Всеукраїнській науковій конференції „Актуальні проблеми категорійної граматики” (Переяслав-Хмельницький, 2003); на I Міжнародній науково-практичній конференції „Науковий потенціал України 2004 р.” (Дніпропетровськ, 2004); на Міжнародній науковій конференції „Українська мова в часі і просторі” (Львів, 2004); на III Всеукраїнській науково-методичній конференції ,,Слов’яни: історія, мова, культура” (Дніпродзержинськ, 2005); на IV Міжнародній науково-практичній конференції „Динаміка наукових досліджень –” (Дніпропетровськ, 2005); на Всеукраїнській науково-практичній конференції „Проблеми типології граматичних одиниць” (Рівне, 2005); на Міжнародній науковій конференції „Актуальні проблеми функціональної лінгвістики” (Харків, 2005).
Публікації. Проблематику дисертаційної роботи, її теоретичні й практичні результати викладено у 14-ти друкованих працях, серед яких 7 статей у фахових виданнях, затверджених ВАК України. Решта публікацій –доповіді, тези доповідей, виголошені на міжнародних, всеукраїнських, регіональних конференціях.
Структура і зміст дисертації. Дослідження складається зі вступу, чотирьох розділів, висновків, списку використаної літератури, що нараховує 315 найменувань, списку використаних джерел (68 одиниць). Повний обсяг роботи – 208 сторінок, з яких основний текст становить 179 сторінок.
ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ
У вступі обґрунтовано актуальність теми, визначено мету, завдання, об’єкт, предмет, методи дисертаційного дослідження, окреслено джерела фактичного матеріалу, вказано наукову новизну, теоретичне й практичне значення, структуру роботи, апробацію її результатів та особистий внесок здобувача.
У першому розділі –„Статус категорії модусу в сучасній теорії синтаксису” систематизовано витлумачення модусу в структурі висловлення в наявних синтаксичних типологіях; проаналізовано місце категорій модусу у формуванні суб’єктивного змісту в різних за метою висловлювання комунікативних виявах; визначено зміст, структуру і семантику соціальних категорій модусу.
Основні положення категорійної граматики переконують у тому, що серед комплексу різних за своєю природою семантичних компонентів висловлення виділяються значення двох типів –диктумні, які відображають явища дійсності, і модусні, що передають суб’єктивне ставлення до повідомлюваної інформації про світ та його пізнання, різноманітні почуття й волевиявлення мовця.
Аналіз теорій дає змогу розглядати модус як суб’єктивну інтерпретацію диктумного змісту висловлення, яка може подаватися в аспекті модальності, вірогідності події і ступеня достовірності повідомлення про неї, чи в аспекті суб’єктивного ставлення до диктумної події. У категоріях модусу виражена різна оцінка об’єктивного змісту висловлення: модальна, істинна, етична, інтелектуальна, соціальна, емоційна.
У процесі дослідження засобів і способів реалізації модусу встановлено, що мовознавці вводять до модусної сфери значення висловлень різний зміст, виділяють неоднакову кількість категорій модусу. Ці відмінності зумовлені складністю описуваного об’єкта та різними граматичними концепціями авторів.
Наявність соціальної семантики у структурі висловлення трактується по-різному. І. П. Сусов, моделюючи прагматичну структуру висловлення, виділяє орієнтаційний компонент (просторово-часовий і соціальний континууми). Модальний і комунікативно-інформаційний компоненти визначають зв’язок прагматичної і семантичної структур. В. Г. Гак, розглядаючи модусні категорії, виділяє соціальний аспект спілкування (ввічливість, стиль). Н. Д. Арутюнова підкреслює, що спрямованість на адресата є важливою в процесі комунікації. Саме вона ідентифікує адресата, висвітлює, як адресант „приміряє” свою мовленнєву поведінку до параметрів адресата й у цьому значенні мовленнєві дії адресанта пов’язані з усім спектром соціальних категорій модусу, визначаючи їх
практичну сутність. В. Д. Шинкарук вважає соціальним у висловленні зміст категоричності, ускладнений оцінними і модальними характеристиками. Для оформлення висловлення соціально важливим є вибір засобів вираження модусу. Він залежить не тільки від мовних (Н. І. Формановська, М. Я. Плющ, А. П. Загнітко, К. Ф. Шульжук, В. М. Ожоган, С. К. Богдан, О. В. Нарушевич-Васильєва), але й позамовних чинників (Ю. Д. Дешерієв, Л. Б. Нікольський, В. І. Карасик, Г. Каспер, Дж. Краус, П. Браун, С. Левінсон, Г. Ліч, Н. В. Швидка).
Українському епістолярію властива своєрідна внутрішня диференціація модусу, зокрема його соціальних категорій. Головним критерієм їх розрізнення обрано протиставлення позицій адресантів у процесі спілкування: соціальні категорії модусу спрямовані на адресата і служать для передачі соціальних взаємин, для вираження суб’єктивного ставлення адресанта до адресата мовлення –поваги/зневаги, делікатності/категоричності тощо. Цю групу модусних категорій формують категорія найменування осіб, директиви та категорія ввічливості.
Віддзеркалення пізнання світу людиною виявляється в розмаїтті мовних засобів, покликаних у процесі спілкування позначати й передавати ставлення мовців. На граматичному рівні модусні значення втілюють одиниці всіх рівнів мови –фонетичного, морфологічного, лексичного, синтаксичного, графічного. Вибір мовних засобів реалізації соціальних категорій модусу залежить від інтралінгвістичних та екстралінгвістичних чинників, наміру адресанта й реакції адресата.
У другому розділі –„Найменування осіб як різновид соціальних категорій модусу” розглянуто лінгвосемантичний, прагмалінгвістичний, соціолінгвістичний аспекти найменування осіб; проаналізовано спеціалізовані засоби вираження категорії соціального статусу, найменування осіб „я”-/„ми”-номінація, „ти”-/„ви”-номінація, „третіх” осіб.
У внутрішній організації категорії найменування осіб в епістолярних текстах виділено категорії соціального статусу особи, найменування осіб „я”-/„ми”-номінація, „ти”-/„ви”-номінація, найменування „третіх” осіб.
Соціальний статус особи є одним із основних чинників впливу адресанта на адресата. Ознака соціального статусу актуалізується на соціальній дистанції, у дотриманні або порушенні правил спілкування, виражається прямо й опосередковано.
Планом змісту категорії соціального статусу є стосунки рівності/нерівності між учасниками спілкування, планом вираження –система лінгвальних і паралінгвальних засобів. Зовнішній вияв ознак соціального статусу пояснює його модусну сутність: сукупність ознак соціального статусу як цілісне утворення співвідноситься з ознаковими комплексами модальності, оцінки, стилістичного реєстру, дейксиса, а також іншими модусними ознаковими комплексами. Внутрішня сутність ознак соціального статусу особи виявляється у взаєминах вищий/нижчому або нижчий/вищому, у вираженні ставлення нижчого до вищого через його звеличення чи приниження нижчого, напр.: Високоблагородний пане редакторе! У 18-му номері прекрасно редагованої Вами газети „Слово” від 5 квітня ц.р. Ви зволили висловитися ласкаво про мій мізерний поетичний талант, за що складаю Вам якнайсердечнішу подяку. ... Дозвольте, Ваша милість, ще раз висловити мою подяку й пошану і назавжди залишитися Вашої милості відданим слугою. Федькович, лейтенант (Юрій Федькович до Б. Дідицького, 6 липня 1861 року). Для звеличення адресата адресант використовує оцінну лексему високоблагородний, звертання-гоноративи пане, Ваше милосте, для самоприниження – прикметник мізерний, формулу соціального етикету відданий слуга. Субординативність спілкування досягається через уживання прямих і непрямих форм відмінка займенникового іменника Ви, прикметникового займенника Ваш.
„Я”-/„ми”-номінація –модусна категорія, в якій спрямованість на адресата є важливою характеристикою адресанта. Найменування особи „я”-номінація функціонують як можливі мовні способи інтерпретації „я”-адресанта з вираженням суб’єктивного ставлення адресанта до адресата й осіб, які не беруть участі в спілкуванні.
„Я”-номінація розглядається як абсолютна адресантність. Особове значення виступає як система ознак семантичного суб’єкта, який вербалізується у формі особових займенникових іменників, напр.: Тепер я відомий письменник, так принаймні пишуть про мене критики (І. Микитенко до Л. Булич, 29 липня 1929 року). Пряме називання здійснюється за допомогою займенникового слова я, опосередковане –за допомогою прикметникових, дієслівних предикатів. Форми заміщення (за відсутності лексичного я) часто служать стилістичними засобами номінації, напр.: Ваш чоловік-батько. М. Куліш (лист до дружини, 25 грудня 1934 року).
„Ми”-номінація кваліфіковано як засіб вираження „я”-номінації, в
якій адресант об’єднує себе в адресантній функції з іншою особою. Варіативність дієслова у формі 1-ї особи множини містить два значення –сему адресантності й грамему множинності, напр.: Нехай з тобою діється те, чого ти у бога благаєш, –давно, давно ми з тобою не бачились, та не знаю, чи й побачимося швидко, а може, вже й ніколи –крий мати господня (Т. Шевченко до О. М. Бодянського, 3 січня 1850 року). Множинність „ми” означає групу осіб, до складу якої входить адресант і кілька інших осіб, напр.: Пишу до Вас кілька слів у справі, ми: себто Cамійленко, Грінченко, Коваленко та я, лагодимося видати альманах, який складався б з творів, почасти друкованих за кордоном, почасти з нових, ще не друкованих праць кращих наших письменників (М. Коцюбинський до Панаса Мирного, 3 серпня 1898 року). Проте в більшості випадків „ми”-номінація репрезентує тільки одну особу. Семантичні значення „я” і „ми” безпосередньо визначаються контекстом.
Найменування осіб „ти”-/,,ви”-номінація ґрунтуються на спрямованості мовлення до адресата, на вираження суб’єктивності, яка здійснюється в інтересах адресата. Центральними в плані вираження найменування осіб ,,ти”-/ви”-номінацією є засоби 2-ї особи: особово-вказівні займенникові іменники ти/ви, займенникові прикметники твій/ваш, дієслова у формі 2-ї особи однини та множини, апелятиви.
Семантичне відтворення семи „особа” закріплене за функцією підмета і розкривається в дієслові-предикаті, вираженому індикативом чи імперативом, напр.: Ти собі не уявляєш, любий друже, як я, старий вояка, заздрю тобі і всім письменникам-фронтовикам (П. Панч до В. П. Минка, 10 січня 1942 року); Мій єдиний друже, пишіть же конче. Сподіюся, що з слів наших напишу Вам не одно цікаве. Кінчу, бо таки їду, а Ви відпишіть зараз (В. Стефаник до В. І. Морачевського, липень 1897 року). Вибір форм найменування особи ти/Ви залежить від адресанта і є водночас фіксацією ситуативної чи контекстуальної віднесеності висловлення від особи адресанта до особи адресата.
Звертання до адресата мовлення може бути прихованим, без прямої апеляції до адресата і відкритим, експліцитним, що передається в модусах-найменуваннях „ти”-/„ви”-номінації, напр.: Прошу принести запевнення щодо всякої взаємної услуги, яка буде в моїй силі, я на все готов (І. Франко до Ю. А. Яворського, 2 грудня 1906 року); І тепер бачиш, яка то ризикована затія й що саме ти мусиш цього листа надрукувати (Іван Багряний до А. Калиновського, 1959 року). Ситуація адресатності не є цілісною, вона диференціюється відповідно до характеру висловлення адресанта і водночас є способом його репрезентації. У дослідженні розрізняється абсолютна адресатність, ситуація адресатно-адресантної сукупності, ситуація уявної сукупності, риторична адресатність.
У третьому розділі дисертації –,,Директиви як різновид соціальних категорій модусу” висвітлено модуси-директиви, які функціонують у контексті директивного мовленнєвого акту, що здійснюється в інтересах обох учасників комунікації; з’ясовано зміст та семантику модусів-директивів; описано експліцитні та імпліцитні засоби їх вираження.
Директивні категорії модусу в сучасній українській мові найбільш орієнтовані на адресата і виражають волюнтативні й соціальні взаємини між адресантом та адресатом мовлення. Специфіка директивних висловлень полягає в тому, що вони спрямовані до адресата, щоб уплинути на нього, на його поведінку, тобто вказують на психологічний стан, потреби, інтенцію й прагнення автора мовлення.
Аналіз мовних одиниць категорії директивів здійснено з урахуванням конситуації та екстралінгвістичних чинників –соціального статусу особи, соціальних та міжособистісних взаємин між учасниками спілкування. Водночас взято до уваги сферу спілкування, ілокутивну мету й інтенцію адресанта, спонукання адресата до вчинення/невчинення певної дії чи зміни стану за допомогою мовленнєвих дій.
Для директивних модусів характерна структурно-семантична спільність і відмінність типів спонукання. Зокрема, розрізняємо три типи спонукання з погляду інтенсивності волевиявлення: категоричне, пом’якшене, інтенційне.
До категоричного спонукання належать модуси-директиви зі значенням наказу, власне спонукання, вказівки, заборони, протесту; до пом’якшеного –модуси-директиви зі значенням прохання, благання та моління; до інтенційного –модуси-директиви зі значенням поради, рекомендації, пропозиції, застереження, попередження, дозволу, запрошення. Між типами спонукання спостерігаються зони перетину: категоричне спонукання пересікається з пом’якшеним, пом’якшене –з інтенційним.
За ознакою взаємин між учасниками спілкування та відношенням адресантів до каузованої дії в епістолярному тексті уживаються директивні висловлення двох груп: директиви-спонукання каузованих дій в інтересах адресанта –модуси-директиви зі значенням наказу, вказівки, прохання, вимоги, благання, мольби, заборони, протесту та директиви-спонукання каузованих дій в інтересах адресата –модуси-директиви зі значенням власне спонукання, поради, рекомендації, пропозиції, застереження, попередження, дозволу, запрошення.
Директивну семантику передають спеціалізовані форми –перформативні дієслова (наказую, прошу, благаю, молю, раджу, пропоную, попереджаю, позволю), напр.: Прошу розглянути зазначений матеріал і потім не одмовити сповістить мене, чи не згодилось би кіноуправління потрібним чином використать його? (С. Васильченко до дирекції кінофабрики, 1927 р.) та їх трансформи (іменники прохання, порада, попередження, дозвіл, рекомендація, пропозиція, застереження –експліцитні форми модусів-директивів), напр.: Ні, я просто хочу застереження зробити: не нехтувати знанням акустики свого часу (П. Тичина до М. А. Фомуляєвої, 22, 27 вересня 1940 року); аналітичні форми імператива; прохібітиви й превентиви у формі 2-ї особи однини й множини індикатива, напр.: Отже –не гнівайтесь на мене, хай не гнівається дорога Любов Василівна, і друзі хай не сердяться (М. Рильський до А. С. Малишка, листопад 1962 року); інфінітив з допоміжним дієсловом бути (імпліцитні форми директивів); спонукальні апелятиви, що мають значення звертання, виражені дієсловами 1-ї особи множини, 2-ї особи однини та множини, напр.: Дмитрику, погортай антологію ,,Современная итальянская поэзия” –лежить на стелажі. Почитай вірші Унгаретті, Сабо, Монтале, Квазімодо –побачиш, що можна і не бути крикливим, як Цвєтаєва, і сказати не менше (В. Стус до сина, 1 червня 1981 року).
Непрямі спонукальні акти виражаються експліцитними та імпліцитними мовними засобами. У першому випадку висловлення мають нижчий ступінь прихованості, їх прагматичне значення значною мірою визначається формально-синтаксичною структурою і лексичним складом висловлення. До експліцитних засобів вираження непрямих актів спонукання належать висловлення змодальними предикативами треба, можна, предикативною безособовою формою на -но, з темпоральними формами, формами інфінітива й умовного способу, і є неспеціалізованими засобами вираження волевиявлення, напр.: Завтра їду на 3 вистави в Одесу, до Колесниченка, вернувшись, пришлю Вам три-чотири одноактні п’єски, котрі ще не були надруковані, але цензурою вже дозволені і декотрі виконались. Треба їх надрукувать і розповсюдить (М. Кропивницький до Г. І. Маркевича, 25 березня 1910 року). У більшій частині такі висловлення стають спонукальними лише в певному контексті й поза ним втрачають семантику директивності. До імпліцитних засобів передачі спонукання належать ті висловлення, прагматичне значення яких не мотивоване граматичною формою вираження, а зумовлене тільки поданою в них інформацією та екстралінгвістичними чинниками, напр.:Сподіваюсь, що Ви всі тії речі не берете до серця і будете з них хіба сміятися (О. Кобилянська до Осипа Маковея, 6 травня 1898 року).
В епістолярії адресант часто вибирає для вираження волевиявлення питальну конструкцію. Першопричиною активного використання питальних конструкцій у ситуаціях пом’якшеного й інтенційного спонукання є те, що етикетні форми за допомогою гіпотетичних ситуацій віддзеркалюють пом’якшений спосіб передачі ставлення адресанта до адресата. Застосовуючи заперечну форму питальної конструкції, адресант прагне запобігти негативній реакції з боку адресата, можливість якої передбачається ним у певній ситуації. Вживанням заперечної форми питальної конструкції на зразок Чи не візьмете Ви, добродію, мою казку про правду і кривду? (Панас Мирний до М. Коцюбинського, 12 серпня 1898 року) адресант сприяє збереженню самоповаги та прагне запобігти отриманню передбачуваної негативної відповіді.
Розповідна, питальна, спонукальна, категорична, прохальна інтонація виконує роль конкретизатора висловлення, є засобом організації його складових частин, оформлення його як цілісної одиниці.
У четвертому розділі –,,Категорія ввічливості як різновид соціальних категорій модусу” досліджено комунікативно-прагматичні реалізації категорії ввічливості, звертання, пошанності; здійснено структурно-семантичну типологію звертання, формул соціального етикету як національно-специфічних мовних одиниць вияву ввічливості.
В епістолярії українських письменників внутрішня диференціація категорії ввічливості зумовлює виділення модусних категорій, які відповідно до їх призначення у висловленні поділено на групи: звертання, пошанність та формули соціального етикету.
Звертання виконує фатичну, апелятивну й ономасіологічну функцію, є результатом комунікативної модифікації речення й може вербалізуватися у формі кличного чи називного відмінка, речення-звертання. Основним змістом звертань-речень є спонукання, адресоване особі, до якої звертаються.
На основі характеру взаємин адресантів звертання диференційовано на загальні й спеціальні, соціальні гоноративи, антропоніми, емоційні, індивідуально-авторські, компліментарні.
До загальних звертань віднесено такі: добродію/добродійко, товаришу/товаришко; звертання на позначення родинних стосунків: мамо, тату, дружино, сину, брате/сестро, старики; на позначення доброзичливого, прихильного ставлення, духовної спорідненості: юначе, братику, побратиме, друже. Використання загальних звертань спостерігається в будь-якій сфері контактів у субординативних/ несубординативних взаєминах адресантів з низхідним/висхідним, висхідним/низхідним векторами та у взаєминах на лінії рівний/рівному.
Функція спеціальних звертань (директоре, редакторе, професоре) полягає в позначенні осіб, які займають престижні посади в суспільстві, напр.: Високоповажаний пане професоре! (І. Франко до У. Д. Шишманова, 10 серпня 1907 року).
Соціальними гоноративами пане/пані, господине, екселенціє, вельможносте, отче послуговуються в статусно-маркованих субординативних ситуаціях адресанти з низхідним статусним вектором для звеличення адресата у взаєминах на лінії нижчий/вищому, а також у взаєминах на лінії рівний/рівному для передачі в звертанні поваги й пошани до адресата, напр.: Пречесний господине! Вашим люб’язним писанням радите! (І. Вагилевич до П. Й. Шафарика, 2 квітня 1837 року).
Найбільш чисельною групою в писемній комунікації є звертання-антропоніми: звертання на власні імена –зменшувально-пестливі, повні імена, патроніми, звертання на прізвище, на прізвисько, напр.: Лільчику мій дорогий! (Леся Українка до О. Косач, грудень 1902 року); Богу милий друже мій Михайле! (Т. Шевченко до М. М. Лазаревського, 8 жовтня 1856 року); З Новим роком, високошанована Маріє Миколаївно! (А. Тесленко до М. М. Грінченко, кінець грудня 1910 року).
До помітних рис категорії звертання належать індивідуально-авторські звертальні вирази, компліментарні звертання. Авторські звертання відтворюють індивідуальний світ адресанта й передають атмосферу комунікації, напр.: Дорогий хтосічку (Леся Українка до О. Кобилянської, квітень 1913 року); Високоповажний добродію, дорогий наш письмовче, Афанасій Яковлевич! (М. Старицький до Панаса Мирного, 12 січня 1891 року).
Увиразнення доброзичливих взаємин, віддзеркалення особливостей сприйняття особистості передають звертання емоційного типу. Для оформлення звертань адресанти використовують слова різних лексико-семантичних класів: субстантивовані прикметники й займенникові слова, абстрактні іменники з емоційно-оцінними значеннями; іменники, які виражають любов і прихильність, напр.: Рідна моя, дивовижна, незрівнянна, велика, велика! Тиха, тиха, вірна моя! (М. Коцюбинський до дружини, 1897 р.); Рідне моє! (П. Тичина до Л. П. Паперук, 3 червня 1933 року).
Факультативним доповненням до категорії звертання є категорія пошанності. Функціонування семантичних одиниць категорії пошанності у модусній сфері значення висловлення розглянуто як інтерпретація адресантом суб’єктивного змісту висловлення. Пошана є градуювальною величиною, вищим ступенем максимальної поваги, оцінкою, визнбнням і внутрішнім схваленням адресантом високої статусної (ситуативної) позиції, соціальної ролі адресата.
Шанобливо ввічливе поводження адресанта репрезентується звертанням –займенниковим іменником Ви із значенням однини та похідним від нього займенниковим прикметником Ваш, граматичними формами дієслова 2-ї особи множини, доповнених звертальними виразами. У писемному мовленні пошанне Ви зображається графічно великою літерою.
Категорія числа й особи в займенниковому і дієслівному вираженні є засобами, що розширюють функціонально-семантичне поле ввічливості –абстраговане із віддзеркалення соціальних взаємин осіб у спілкуванні: категорія числа в займенникових словах передає повагу, категорія особи –послідовне збільшення/зменшення соціальної або персональної дистанції, напр.: А коли вже Вас Україна посадила на ювілейне крісло, то не відкиньте і моєї чолобитні перед Вашої Музою і моїх пожелань для Вас: аби Ваша творча сила і в майбутньому, як і досі, раз коло разу орала і засівала нашу літературну ниву... (Марко Черемшина до ювілейного комітету по відзначенню літературної діяльності Антона Крушельницького, 14 лютого 1926 року).
Формули соціального етикету –це засоби і прийоми, об’єднані за принципом соціально-комунікативних ситуацій спілкування, що типово виявляються в соціально мовленнєвих актах вітання, подяки, привітання, вибачення, побажання, компліменту, прощання, співчуття, поваги, прихильності.
Ввічливим мовним одиницям категорії соціального етикету притаманна соціальна маркованість. На вибір стереотипу мовленнєвої поведінки впливає ситуація –симетрична/несиметрична, реєстр комунікації офіційний/неофіційний та соціально-релевантні ознаки учасників спілкування.
Основною ознакою ввічливого висловлення є предикативність, яка реалізується в граматичних категоріях особи, способу, часу та зосереджується в предикаті, а також засоби, які виражають експресивно-вольові й модальні значення в процесі мовлення, напр.: Прийміть, мої добрі друзі, на сцені і в залі моє поздоровлення та моє побажання усім нам великого щастя (О. Корнійчук до акторів театру ім. І. Франка, квітень 1972 року).
Для втілення інтенції, мети спілкування адресант використовує різні засоби вираження ввічливості, зважаючи на ситуацію, характер спілкування, пресупозиції адресата.
У висновках узагальнено результати дослідження соціальних категорій модусу в українському епістолярії.
Епістолярний стиль здійснює комунікативну, референтну, фатичну, апелятивну, ономасіологічну, волюнтативну, прагматичну функції мови. Стиль листування віддзеркалює в жанрі епістолярію письменників традиції, звичаєві приписи українського народу, передає соціальні й особистісні взаємини адресантів, їхню реакцію, почуття, емоції, ставлення. Композиційні й змістові особливості листа виявляють широке використання соціальних категорій модусу.
Специфіка семантики соціальних категорій модусу в епістолярії виявляється у сукупності обов’язкових суб’єктивних значень, в яких реалізується комунікативний намір адресанта, передається ставлення адресанта до зображуваного у висловленні фрагмента дійсності. Розглядувані категорії модусу є засобом передачі соціальних і особистісних взаємин, оцінного, емотивно-експресивного ставлення адресанта до адресата, „третіх” осіб –пошани, поваги/зневаги, категоричності/делікатності, офіційності/фамільярності, суму/радості, схвалення/ несхвалення тощо.
Внутрішньомовне та позамовне вираження соціальних категорій модусу формують групи: категорія найменування осіб, модуси-директиви, категорія ввічливості. Основним критерієм їх розмежування є спрямування на адресата, що виражають різні соціальні взаємини між учасниками комунікації.
Модусні експліцитні значення оформляються спеціалізованими засобами –займенниковими іменниками я/ми, ти/ви, він, вона, воно, вони; займенниковими прикметниками мій/твій, ваш/наш; дієсловом-перформативом у формі 1-ї особи однини теперішнього часу індикатива (наказую, прошу, благаю, молю, раджу, пропоную, позволю, вітаю, дякую, поздоровляю, бажаю, скорблю, здоровлю, клонюся) та їхніми трансформами (іменниками прохання, порада, дозвіл, рекомендація, пропозиція, побажання, подяка, вітання, поздоровлення, привітання). Крім того, до перформативних належать будь-які соціально забарвлені висловлення (подяка, прохання, заборона, протест, привітання, вибачення тощо), оскільки вони є одночасно актами мовленнєвої і соціальної дії.
Соціальні категорії модусу утворюють комплекс мовних імпліцитних засобів, значення яких можна встановити тільки з пресупозиції й контексту висловлення: синтетичні й аналітичні форми імператива; прохібітива у формі 2-ї особи однини й множини індикатива; спонукальні апелятиви, що мають значення звертання, виражені дієсловами 1-ї особи множини, 2-ї особи однини та множини; поєднання форм дієслова минулого часу з частками б, би, дієслівною формою було б + дуже добре + інфінітив –у складі різних висловлень.
Соціальні категорії модусу функціонують у структурі висловлення як комунікативні реалізації комплексних модусних значень і оформляються різними мовними засобами. Для здійснення інтенції, мети, завдання адресанти використовують синкретичні висловлення, які містять декілька значень: віддзеркалення поваги з проханням; дозвіл із зауваженням та порадою; рекомендація з проханням; вітання із запрошенням; прощання з вираженням подяки і пошани, прихильності; прохання з вибаченням тощо.
Ієрархію засобів вираження соціальних категорій модусу репрезентують мовні рівні: інтонаційний –розповідна, спонукальна, питальна (прохальна чи наказова, ввічлива чи категорична) інтонація; лексичний –слова і висловлення, що позначають статусну нерівність, ввічливі звертання, слова, що мають ті або інші конотації соціального статусу; словотвірний –утворення із зменшено-пестливими суфіксами; морфологічний –способові і часові та форми особи і числа дієслів; граматичні значення виду; частки, вигуки, модальні слова; синтаксичний –реченнєві конструкції різного виду і типу; фонетико-графічні засоби –авторські розділові знаки.
Змістова організація соціальних категорій модусу виступає в діалектичній єдності з їхньою формальною організацією, тобто план змісту і план вираження їхнього значення перебувають у тісному взаємозв’язку, оскільки ,,чистої” синтаксичної семантики поза мовною формою немає.
Основні положення дисертації викладено
в таких публікаціяХ:
Директивні категорії модусу із значенням прохання // Українська мова і література: історія, сучасний стан, перспективи розвитку: Науковий щорічник. –Тернопіль: Збруч, 1999. –С. 224-227.
Мовленнєвий етикет як різновид соціальних категорій модусу // Актуальні проблеми менталінгвістики: Науковий збірник –Київ –Черкаси: Брама, 1999. –С. 279-281.
Порада як різновид директивних висловлень (на матеріалі листування Т.Г. Шевченка) // Шевченко і Поділля: Збірник наукових праць за матеріалами II Всеукраїнської наукової конференції. –Кам’янець-Подільський, 1999. –С. 195-199.
Лінгвістичні погляди С. Смаль-Стоцького і сучасність: соціальні аспекти висловлення // Педагогічні ідеї С. Смаль-Стоцького в контексті розвитку національної освіти й виховання: Матеріали Всеукраїнської науково-практичної конференції. –Чернівці, 1999. –С. 212-215.
До питання про соціальний статус особи // Актуальні проблеми сучасної філології. Збірник наукових праць. Наукові записки Рівненського державного гуманітарного університету. –Рівне: 2005. –Вип. 13 –С. 34 -37.
Категоричність як соціальна категорія модусу // Науковий вісник Чернівецького університету: Збірник наукових праць. Слов’янська філологія. –Чернівці: Рута, 2001. –Вип. 116. –С.144-148.
Засоби вираження соціальних категорій модусу зі значенням пропозиції (на матеріалі епістолярного жанру) // Біблія і культура: Збірник наукових статей. –Чернівці: Рута, 2002. –Вип. 4. –С. 269-272.
Особливості соціальних категорій модусу зі значенням вибачення (на матеріалі епістолярного тексту) // Науковий вісник Чернівецького університету: Збірник наукових праць. Слов’янська філологія. –Чернівці: Рута, 2002. –Вип. 146-147. –С. 152-156.
Модуси-найменування „третіх” осіб як різновид соціальних категорій модусу (на матеріалі епістолярного тексту) // Гуманітарний вісник Переяслав-Хмельницького державного педагогічного університету ім. Г. Сковороди: Спеціальний випуск. Філологія: Матеріали Всеукраїнської наукової конференції ,,Актуальні проблеми категорійної граматики”. –Переяслав-Хмельницький, 2003. –С. 78-85.
Соціальні категорії модусу: семантика, структура) // Науковий потенціал України –: Матеріали I Міжнародної науково-практичної конференції. Філологічні науки. –Дніпропетровськ: Наука і освіта, 2004. –Т. 69. –С. 47-50 (У співавторстві з В. Д. Шинкаруком).
Модуси-найменувань осіб ,,Я”-номінація як різновид соціальних категорій модусу (на матеріалі епістолярного тексту) // Вісник Львівського університету: Серія філологічна. –Львів: Львівський національний університет ім. І. Франка, 2004. –Вип. 34. –Ч. I. –С. 405-411.
Соціолінгвальні особливості категорії адресата: „ти”-номінація // Слов’яни: історія, мова, культура: Збірник наукових праць за матеріалами III Всеукраїнської науково-методичної конференції. –Дніпродзержинськ, 2005. –С. 99-102.
Категорія ввічливості: лінгвосемантичний аспект // Динаміка наукових досліджень –: Матеріали IV міжнародної науково-практичної конференції. –Дніпропетровськ, 2005. –Т. 59. –С. 21-24.
Категорія пошанності: ,,Ви”-номінація // Актуальні проблеми функціональної лінгвістики: Матеріали Міжнародної наукової конференції. Збірник наукових праць „Лінгвістичні дослідження” Харківського національного педагогічного університету ім. Г. С. Сковороди. –Харків, 2005. –Вип. 17. –С. 36-40.
Анотація
Телеки М.М. Соціальні категорії модусу в сучасній українській мові. –Рукопис.
Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук зі спеціальності 10.02.01 –українська мова. –Інститут філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка. –Київ, 2006.
У дисертації здійснено комплексний аналіз соціальних категорій модусу в сучасній українській мові на матеріалі епістолярного тексту. Визначено зміст, структуру та семантику соціальних категорій модусу в структурі висловлення; досліджено категорію найменування осіб, соціального статусу особи; проаналізовано спеціалізовані засоби вираження категорії найменування осіб –,,я”-/,,ми”-номінація, ,,ти”-/,,ви”-номінація, номінація ,,третіх” осіб, категорії соціального статусу особи; розглянуто лінгвосемантичний, прагмалінгвістичний, соціолінгвістичний аспекти найменування осіб. Розмежовано модуси-директиви з урахуванням позицій адресантів та їх інтенцій у процесі спілкування; проаналізовано модуси-директиви зі значенням наказу, вказівки, прохання, вимоги, благання, моління, заборони, протесту, власне спонукання, поради, рекомендації, пропозиції, застереження, попередження, дозволу, запрошення. Досліджено категорію ввічливості, категорію пошанності як різновиди соціальних категорій модусу; здійснено структурно-семантичну типологію звертання, формул соціального етикету як національно-специфічних мовних одиниць вияву ввічливості. З’ясовано засоби вираження соціальних категорій модусу, обґрунтовано взаємозв’язок інтралінгвістичних та екстралінгвістичних чинників у структурі висловлення, а також їхні прагматичні функції.
Ключові слова: модус, модусне значення, соціальні категорії модусу, номінація особи, соціальний статус особи, фактор адресата, соціальний чинник, соціальні і міжособистісні взаємини, статусний вектор, соціальна дистанція.
Аннотация
Телеки М.М. Социальные категории модуса в современном украинском языке. –Рукопись.
Диссертация на соискание научной степени кандидата филологических наук по специальности 10.02.01 –украинский язык. –Институт филологии Киевского национального университета имени Тараса Шевченка. –Киев, 2006.
В диссертации осуществлён комплексный анализ социальных категорий модуса в современном украинском языке на материале эпистолярного текста. Определены содержание, структура и семантика социальных категорий модуса в структуре высказывания; исследована категория наименования лиц, социального статуса лица; проанализированы специализированные средства выражения категории наименования лиц –,,я”-/,,мы”-номинация, ,,ты-”/,,вы”-номинация, номинация ,,третьих” лиц, социального статуса лица; рассмотрены лингвосемантический, прагмалингвистический, социолингвис-
тический аспекты наименования лиц. Разграничены модусы-директивы с учётом позиций адресантов и их интенций в процессе общения, проанализированы директивы со значением приказа, указания, просьбы, требования, мольбы, запрета, протеста, побуждения, совета, рекомендации, предложения, предостережения, предупреждения, разрешения, приглашения. Исследована категория вежливости; осуществлена структурно-семантическая типология обращения, формул социального этикета как национально-специфических речевых единиц проявления вежливости. Установлена иерархия средств выражения социальных категорий модуса, обоснована взаимосвязь интралингвистических и экстралингвистических факторов в структуре высказывания, а также их прагмалингвистические функции.
Ключевые слова: модус, модусное значение, социальные категории модуса, номинация лица, социальный статус лица, фактор адресата, социальный фактор, социальные и межличностные взаимоотношения, статусный вектор, социальная дистанция.
SUMMARY
Teleky M.M. Social categories of modus in the modern Ukrainian language. –Manuscript.
Thesis for the Candidate degree in Philology. Specialty 10.02.01 –Ukrainian Language. –Institute for Philology under Kyiv Taras Shevchenko National University. –Kyiv, 2006.
The dissertation deals with the social categories of modus understood as a detailed complex of subjective meanings expressed by the addresser in the communication process versus the content of utterance and addressee.
The utterance has been studied in terms the context, situation and background knowledge of the participants in communication (presuppositions). It constitutes a natural environment in which the onomaceological as well as the nomination functions of the language are performed due to the referent of utterance being the extra linguistic reality by itself. For the fist time the contents, structure and semantics of the social category of modus have been defined at the backdrop of the epistolary texts of the 19-20th century Ukrainian writers. The major factor of speech communication has been assumed to be a sender of the message – the addresser as well as a receiver of the message –the addressee. Socially relevant markers of the participants in communication, the addressee factor and communication situation result in the choice of the means of expression of the relation addresser-addressee as well as “the third persons” uninvolved in the written communication.
The research is a pioneer in terms of the study of the category of the nomination of persons, social status of a person. Furthermore, the specific expressive means of the category of the nomination of persons “I” –/ “WE” –nomination; “TY” - / “VY” –nomination; the “third” person’s nomination; and the social status of a person have been analyzed. The lingual-semantic, pragma-linguistic and socio-linguistic aspects of the nomination of persons have been considered.
The category of directives is reflected in the structure of the social categories of modus. Their semantics is realized through the context of a directive speech act as an impel to take action to meet the needs of the addresser and the addressee. The contents of the moduses-directives with the meaning of order, instruction, favor, recommendation, offer, warning, precaution, permit, invitation has been defined. The explicit and implicit, specialized and non-specialized means of the expression in the language context have been described. Special attention has been focused on the intra-linguistic and extra linguistic aspects of the language units.
An attempt has been made to study the category of the politeness and respect (etiquette) in the Ukrainian structure of the social categories of modus. The structural and semantic typology of address and social etiquette formulas as nationally specific speech units of politeness have been looked into. It has been emphasized that subjective relations of the participants in communication is based on assessing the social status of a person, his/her social status, social stand and is revealed through his/her politeness and respect patterns. The respect is recognized as a gradual value that involves inner approval by the addresser of a high status of the addressee and testifies to the top grade of politeness. All linguistic means of the expression of politeness are aimed at regulation of speech interaction in communication, complying with the principle of co-operation and co-work as well as politeness rules.
The dissertation has established the hierarchy of the means of expression of the social categories of modus and argues the interrelation between intra-linguistic and extra linguistic markers of the modus meanings in the structure of utterance alongside with lingual-semantic, pragma-linguistic and social-linguistic aspects of the study of social categories of modus.
Key words: modus, modus meaning, social categories of modus, nomination of a person, social status of a person, addresser factor, social factor, social and inter-personal relations, status vector, and social distance.
15