Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
Зміст
Вступ
Розділ 1. Огляд літератури
1.1 Лікарські рослини в минулому
1.2 Лікувальні властивості рослин
1.3 Як шукати і збирати лікарські рослини
Розділ 2. Район, об’єкт, завдання та методи дослідження
Розділ 3. Еколого-біологічний та геоботанічний опис лікарських рослин заплави річки Сіверський Донець
Висновки
Список використаних джерел
Сучасна людина все далі і далі відходить від природи. Користуючись досягненнями хімії, фізики, техніка, ми перестаємо активно рухатися, переходимо на синтетичне живлення, дихаємо забрудненим повітрям, п'ємо отруєну воду. Все це приводить до того, що ми набуваємо нових хвороб, а наша душевна рівновага все частіше буває порушена через злість, агресивність, заздрість як нашій, так і людей, що оточують нас.
Офіційна медицина пропонує величезний арсенал новітніх засобів і методів лікування захворювань, проте дуже часто, позбавившись від однієї хвороби, людина набуває дещо інших, пов'язаних з побічними ефектами синтетичних препаратів. В деяких випадках вирок лікарів категоричний: "Вам необхідна операція". А чи пройде і вона успішно, чи не принесе ускладнень - цього ніхто не гарантує [1].
Де ж шукати вихід? На допомогу може прийти народна і нетрадиційна медицина. Зараз до неї звертаються все частіше і частіше, причому і дипломовані лікарки починають рекомендувати пацієнтам "бабусині рецепти". Звичайно, і тут не все однозначно. Навряд чи сьогодні хто-небудь ризикне скористатися такою радою: "Візьміть жменю сушених тарганів, розмеліть в порошок.", проте в арсеналі народної медицини є дуже багато корисних і дієвих засобів.
В даний час в нашій країні використовується для лікування близько 3000 речовин, субстанцій і препаратів, асортимент яких систематично оновлюється, причому 1/3 лікарські препарати виробляється з лікарських рослин і лікувальних трав. Розвиток технологій дозволяє збільшувати число нових лікарських засобів, що виділяються в чистому вигляді, з використовуваних раніше рослин і трав.
Лікарські рослини - це безцінний дар самої природи. Тому ставитися до нього слід з великою дбайливістю і глибокою пошаною. Актуальність використання лікарських рослин і лікувальних трав в сучасній медицині невимірний зросла в останні десятиліття.
Природна рослинна основа препаратів рослин і трав дозволяє уникнути цілого ряду ускладнень при їх вживанні, сприяє найкращому їх засвоєнню організмом, а значить ефективно підвищує само якість лікування. Це особливо актуально, оскільки лише за даними ВІЗ, 2,5-5% госпіталізованих складають хворі з лікарськими ускладненнями [7].
При цьому у зв'язку із збільшеною тривалістю життя людей збільшується число осіб з поєднаною патологією, що вимагає одночасного призначення ряду лікарських засобів. Фармакологічний ефект може істотно змінюватися при спільному вживанні різних лікарських засобів. Кінцевий результат спільної дії речовин може виявлятися у формі синергізму або антагонізму. Нерідкі випадки, коли речовини просто не впливають один на одного. Це виявляється особливо в осіб літнього і старечого віку. При раціональному поєднанні лікарських рослин терапевтичні можливості розширюються.
Сьогодні вже не викликає сумнівів доцільність вживання лікарських рослин і лікувальних трав при первинній профілактиці ряду захворювань, а також постійній або курсовій підтримуючій терапії при їх вторинній профілактиці.
Перевагою лікарських рослин і трав є їх мала токсичність і можливість тривалого вживання без істотних побічних явищ. Широкі терапевтичні можливості представляє використання овочів, ягід і фруктів. Їх лікувальне значення деколи незамінне.
Фітотерапія - це лікування захворювань і їх профілактика на основі використання рослин і трав.
Близько 30% площі України доводиться на масиви, де збереглася природна або вторинна (частково природна) рослинність, серед якої широкий видовий склад лікувальних (100 видів), вітамінних (понад 200 видів), олійних (250 видів), медоносних (понад 1000 видів), дубильних і фарбувальних (по 100 видів).
Україна багата такими лікарськими рослинами, як валеріана, шипшина, фіалка триколірна, шавлія, дурман, кульбаба, материнка звичайна, барвінок малий, лепеха звичайна, суниця лісова, ромашка, брусниця, чорна смородина, чорниця, малина, калина, лаванда, м'ята перцева, адоніс весняний, меліса, золототисячник, кропива, чистотіл, звіробій, подорожник, обліпиха, цикорій, мучниця, спориш, конвалія і багато інших. Деяка частина видів дикорослих лікарських рослин занесено в Червону книгу України - лук ведмежий, тирлич жовтий, астрагал і ін. Більшість лікарських рослин виростають в природних умовах, деякі - культивуються людиною. У лікувальній меті використовується листя, стебла, плоди і коріння рослин. Заготівка їх здійснюється переважно навесні, літом і осінню (рідше взимку) [10].
Мета цієї роботи показати значущість рослин, що зростають у заплаві річки Сіверський Донець, а саме, лікарських рослин, з’ясувати їх фармакологічне значення та обгрунтувати можливості раціонального використання лікарських рослин.
фітотерапія лікарська рослина захворювання
Лікарські рослини були відомі людині ще в глибокій древності. Можливо, ще задовго до появи на Землі людини тварини "використовували" лікарські властивості деяких рослин. Відомо, що кішки та собаки при деяких захворюваннях вживають траву - переважно листки злаків, лікарські властивості яких поки що мало вивчені.
Відомо кілька малоперевірених фактів про вживання тваринами окремих рослин, дійсно маючих властивості діяти на їх фізіологічні функції. Бурятські мисливці розповідають, що поранені олені поїдають червону гвоздику, яка місцевому населенню відома як кровозупинний засіб. Існує арабська легенда про відкриття лікувальних властивостей зерен кавового дерева пастухом, помітившим, що його кози поїдають гілки цього дерева, після якого приходять в стан сильного збудження [15].
Досить вірогідно, що спостереження за тваринами могли підказати нові, ще невідомі лікарські рослини. Відомості про використання лікарських властивостей рослин у давнину можна почерпнути з даних етнографії і археології. Зображення лікарських рослин досить звичайні на стінах єгипетських храмів і пірамід; деякі з них досить легко пізнати за цими малюнками.
Давні греки, як і інші народи, лікувальні дії деяких рослин повéязували з різного роду магічними явленнями. Недарма слово "фармаком”, до цих пір ще існує в більшості сучасних мов у вигляді слів "фармація”, "фармацевт" і т.д., значило на давньогрецькій мові не тільки "ліки”, а й "отруту” і "чаклунство”.
Можна з впевненістю сказати, що Рим, підкоривши Грецію, опинився в залежності від останньої. А саме, медичні знання і фармація були повністю запозичені у греків.
Китайська медицина дуже давня. Її основа іде з діяльності Шен Куня, який жив за 3 тис. років до н. е. Він застосовував 230 видів лікарських і отруйних рослин, знав лікарські речовини тваринного походження і лікарські мінерали. Тільки у ХІХ ст. почалось систематичне вивчення лікарських рослин [1].
Цінні властивості лікарських рослин відомі здавна. Тепер у практичній науковій медицині нашої країни застосовується близько 150 видів офіційно визнаних лікарських рослин з вираженою цілющою дією. А народна медицина знає їх незрівняно більше.
Лікувальні властивості рослин зумовлені наявністю в них різних за своїм складом і будовою хімічних речовин (алкалоїдів, глікозидів, вітамінів, ферментів, органічних кислот, дубильних речовин, ефірних олій, мікроелементів та ін.), що позитивно впливають на живий організм.
Залежно від хімічної природи діючого чинника лікарські рослини по-різному впливають на організм людини, вони збуджують, заспокоюють, тонізують, вгамовують біль, послаблюють, закріплюють, загоюють рани, діють кровоспинно, протимікробно [4].
Шляхом складних хімічних перетворень можна і в лабораторних умовах одержувати ту чи іншу речовину, яку утворюють рослини. Однак дослідники, особливо клініцисти, зіткнулися з однією надто цікавою обставиною: ефективність лікарського препарату, синтезованого хімічним шляхом чи виділеного в чистій формі з рослини часто не підвищується, а, навпаки, знижується. Пояснюється це просто: така речовина має більш лікувальну активність лише при наявності певних додаткових складників. У багатьох випадках сполуки, які фармацевтична промисловість одержує з лікарських рослин, ще не можуть бути замінені штучними. Речовини, добуті з рослин мають певні переваги перед тими, що створені в хімічних лабораторіях. Першою суттєвою перевагою є те, що рослинні речовини утворюються в живій клітині. Якою б великою не була відмінність між рослинами і тваринами, основна структурна одиниця - клітина має багато спільного. І не лише в будові клітини, а й у багатьох найважливіших біохімічних процесах, що відбуваються в клітинах і рослин і тварин. Речовини, утворені в рослинній клітині, певною мірою близькі до життєвих процесів тваринної клітини [6].
Світ лікарських рослин далеко ще не вивчений, в наш час ведеться інтенсивне його розвідування. В подальшому ставиться задача всемірного розширення хімічних і фармакологічних досліджень лікарських рослин з тим, щоб взяти з них все цінне і поставити на служіння медицині. Багато кращих сучасних синтетичних лікувальних препаратів (антибіотики, протималярійні, гормональні та ін.) синтезовані на основі природних речовин.
Комплексні дослідження, що провадяться фармакологами, хіміками, ботаніками і рослинознавцями, дозволили виявити нові цінні в лікувальному відношенні рослини і використовувати їх в медичній практиці не тільки у вигляді галенових препаратів, але й у вигляді індивідуальних речовин, виділених з рослин. До них відносяться алкалоїди, серцеві глікозиди, сапонін, терпени, флавони, фурокумарини, полісахариди, органічні кислоти та ін. До теперішнього часу створилася нова галузь медичної промисловості, яка випускає лікувальні препарати з рослинної лікарської сировини [11].
Діапазон вивчення дикорослих лікарських рослин досить великий. Велика увага приділяється виявленню заростів лікарських рослин в різних районах, їх біології (строкам цвітіння і плодоносіння, розмноженню, вимогливості до тепла, вологи, грунтових умов). Все це має велике значення при плануванні заготовок і розробці правил збору того чи іншого виду, з тим, щоб не знищити назавжди в певній місцевості цінну лікарську рослину.
Однак знайти лікарську рослину - ще не все. Треба знати, як її зібрати, щоб вона містила найбільшу кількість цілющих речовин, як зберегти та сушити зібрану сировину, перед тим як з неї буде виготовлено ліки.
В різну пору року рослина містить зовсім різну кількість тих біологічно активних речовин, які визначають його цінність як ліки [1].
Розподіляються активні речовини в різних рослинах по різному:
в листках (кропива, полин гіркий);
в квітах (ромашка, пижмо, цмін);
в коренях, кореневищах (аір болотний, конвалія);
в плодах (глід, шипшина, малина).
Правила збору лікарських рослин:
Надземні частини рослин накопичують найбільшу кількість активних речовин під час цвітіння, в цей час необхідно їх збирати (листки і травéянисті стебла).
Плоди максимальну кількість цілющих речовин містять в період повного дозрівання.
Кору необхідно збирати під час сокоруху навесні. В цей час її дуже легко зняти з дерева, зробивши на гілці кілька поздовжніх надрізів довжиною до півметра і зéєднавши їх поперечними надрізами. Піднявши надрізану кору з верхнього кінця можна легко видалити весь шматок у вигляді трубочки.
Корені і кореневища - пізно восени, після в’янення надземної частини рослини.
Бруньки збирають рано навесні, коли вони набухають. але ще не почали рости; це в основному буває в березні - квітні.
Всі надземні частини рослин необхідно збирати в добру погоду (зволожені росою чи дощем вони псуються під час сушки).
Підземну частину рослини можна збирати в будь-яку погоду, бо перед сушкою їх необхідно мити холодною водою.
Сушка рослин - це найістотніший, найважливіший момент в заготовці лікарських рослин:
Перебрати зібрані рослини (видалити випадкові частини інших рослин, пошкоджені, сухі).
неможна мити надземні частини.
Засоби сушіння лікарських рослин:
Повітряна тіньова сушка: листя, квіти, які під впливом прямих сонячних променів втрачають забарвлення, буріють.
Повітряна сонячна сушка: корінь, кореневище, які містять дубильні речовини та алкалоїди, а також соковиті плоди.
Теплова сушка зі штучним підігрівом: використовується для всіх видів сировини, але тепловий режим для різних частин рослин різний: листки, квіти. коріння, цибулини - t = 50-60 ºС; плоди і насіння - t = 70-90 ºС; якщо містять ефірні олії - t = 35-40 ºC.
Особливості сушіння:
1. Бруньки треба сушити обережно, в прохолодному місці.
2. Кору спилити або зрубують молоді дерева чи пагони, знімають з них кору.
. Листки треба зривати нижні, щоб не пошкодити плодоношенню. Товсті і соковиті черешки зрізують [12].
Наші дослідження були проведені у червні 2012 року в Харківській області в, в заплаві річки Сіверський Донець.
Сіверський Донець - найбільша річка східної України і найбільша велика притока <http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9F%D1%80%D0%B8%D1%82%D0%BE%D0%BA%D0%B0> Дону <http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%94%D0%BE%D0%BD>. Загальна протяжність річки становить 1053 км, площа басейну 98 900 км², середня річна витрата при впаданні до Дону 200 м³/сек. Сіверський Донець бере початок на Середньоруській височині <http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A1%D0%B5%D1%80%D0%B5%D0%B4%D0%BD%D1%8C%D0%BE%D1%80%D1%83%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B0_%D0%B2%D0%B8%D1%81%D0%BE%D1%87%D0%B8%D0%BD%D0%B0>, біля с. Підвільхи в Прохоровському районі <http://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=%D0%9F%D1%80%D0%BE%D1%85%D0%BE%D1%80%D0%BE%D0%B2%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B8%D0%B9_%D1%80%D0%B0%D0%B9%D0%BE%D0%BD_%D0%91%D1%94%D0%BB%D0%B3%D0%BE%D1%80%D0%BE%D0%B4%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%BE%D1%97_%D0%BE%D0%B1%D0%BB%D0%B0%D1%81%D1%82%D1%96&action=edit&redlink=1> Бєлгородської області <http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%91%D1%94%D0%BB%D0%B3%D0%BE%D1%80%D0%BE%D0%B4%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B0_%D0%BE%D0%B1%D0%BB%D0%B0%D1%81%D1%82%D1%8C> Росії <http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A0%D0%BE%D1%81%D1%96%D1%8F>. Координати джерела, висота джерела біля 200 м над рівнем моря. У басейні Сіверського Дінця понад 3000 річок, з яких 425 мають довжину більш 10 км, і 11 річок більш 100 км. Понад тисяча з них безпосередньо впадає в Сіверський Донець. Живлення Сіверського Дінця переважно снігове, тому витрата води протягом року нерівномірна. Весняна повінь <http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9F%D0%BE%D0%B2%D1%96%D0%BD%D1%8C> займає близько 2 місяців з лютого по квітень, в цей період вода піднімається на 3 - 8 м.
Ширина русла <http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A0%D1%83%D1%81%D0%BB%D0%BE> в основному коливається від 30 до 70 м, інколи досягаючи 100-200 м, а в зоні водосховищ - 4 км. Дно русла переважно піщане, нерівне, зі змінною глибини від 0,3 м на перекатах <http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9F%D0%B5%D1%80%D0%B5%D0%BA%D0%B0%D1%82> до 10 м на плесах <http://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=%D0%9F%D0%BB%D0%B5%D1%81&action=edit&redlink=1>. Річка взимку замерзає з поверхневою товщиною льоду від 20 до 50 см. Період замерзання зазвичай складає два-три місяці з середини грудня по кінець березня.
Сіверський Донець впадає до Дону в 218 км від його гирла на висоті 5,5 м над рівнем моря. Таким чином падіння річки складає 195 м, середній ухил 0,18 м/км. Швидкість течії Сіверського Дінця невелика, від 0,15 м/c у Чугуїва <http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A7%D1%83%D0%B3%D1%83%D1%97%D0%B2> до 1,41 м/с у Лисичанську <http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9B%D0%B8%D1%81%D0%B8%D1%87%D0%B0%D0%BD%D1%81%D1%8C%D0%BA>, на деяких ділянках майже нульова.
На більшій частині течії річка має широку долину: від 8-10 км. у верхів'ях до 20-26 км. у нижній течії. Долина на більшому протязі асиметрична. Правий берег високий (інколи зустрічаються крейдяні скелі), дуже розчленований ярами, лівий пологий, у нього розміщується заплава з чисельними старицями <http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A1%D1%82%D0%B0%D1%80%D0%B8%D1%86%D1%8F>, озерами і болотами, найбільше з яких озеро Лиман <http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9B%D0%B8%D0%BC%D0%B0%D0%BD_%28%D0%BE%D0%B7%D0%B5%D1%80%D0%BE,_%D0%A5%D0%B0%D1%80%D0%BA%D1%96%D0%B2%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B0_%D0%BE%D0%B1%D0%BB%D0%B0%D1%81%D1%82%D1%8C%29>. Русло річки відрізняється звивистістю, особливо до впадіння річки Оскіл <http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9E%D1%81%D0%BA%D1%96%D0%BB>. На річці (у верхній і середній течії) багато перекатів, бистрин, невеликих поріжків, завалів.
У верхній течії (до міста Бєлгорода <http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%91%D1%94%D0%BB%D0%B3%D0%BE%D1%80%D0%BE%D0%B4>) перекритий греблями <http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%93%D1%80%D0%B5%D0%B1%D0%BB%D1%8F_%28%D1%81%D0%BF%D0%BE%D1%80%D1%83%D0%B4%D0%B0%29> і складається з декількох невеликих водосховищ. Нижче, після впадіння річки Вовча <http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%92%D0%BE%D0%B2%D1%87%D0%B0_%28%D0%BF%D1%80%D0%B8%D1%82%D0%BE%D0%BA%D0%B0_%D0%A1%D1%96%D0%B2%D0%B5%D1%80%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%BE%D0%B3%D0%BE_%D0%94%D1%96%D0%BD%D1%86%D1%8F%29> розташовано Печенізьке водосховище <http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9F%D0%B5%D1%87%D0%B5%D0%BD%D1%96%D0%B7%D1%8C%D0%BA%D0%B5_%D0%B2%D0%BE%D0%B4%D0%BE%D1%81%D1%85%D0%BE%D0%B2%D0%B8%D1%89%D0%B5>, що забезпечує водою місто Харків <http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A5%D0%B0%D1%80%D0%BA%D1%96%D0%B2>.
Нижче за Печенізьке водосховище до Дінця впадають річка Уди <http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A3%D0%B4%D0%B8_%28%D1%80%D1%96%D1%87%D0%BA%D0%B0%29> і найбільша притока Сіверського Дінця - Оскіл <http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9E%D1%81%D0%BA%D1%96%D0%BB>. Далі долина розширюється, в заплаві багато стариць. У середній течії Сіверський Донець підживлюється водами річки Дніпро <http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%94%D0%BD%D1%96%D0%BF%D1%80%D0%BE> через канал Дніпро - Донбас <http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9A%D0%B0%D0%BD%D0%B0%D0%BB_%D0%94%D0%BD%D1%96%D0%BF%D1%80%D0%BE_%E2%80%94_%D0%94%D0%BE%D0%BD%D0%B1%D0%B0%D1%81>, а нижче відгалужується канал Сіверський Донець - Донбас <http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9A%D0%B0%D0%BD%D0%B0%D0%BB_%D0%A1%D1%96%D0%B2%D0%B5%D1%80%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B8%D0%B9_%D0%94%D0%BE%D0%BD%D0%B5%D1%86%D1%8C_%E2%80%94_%D0%94%D0%BE%D0%BD%D0%B1%D0%B0%D1%81>, що забезпечує водою Донецький вугільний басейн <http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%94%D0%BE%D0%BD%D0%B5%D1%86%D1%8C%D0%BA%D0%B8%D0%B9_%D0%B2%D1%83%D0%B3%D1%96%D0%BB%D1%8C%D0%BD%D0%B8%D0%B9_%D0%B1%D0%B0%D1%81%D0%B5%D0%B9%D0%BD>. У районі Донецька (Ростовська область) <http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%94%D0%BE%D0%BD%D0%B5%D1%86%D1%8C%D0%BA_%28%D0%A0%D0%BE%D1%81%D1%96%D1%8F%29> річка пересікає Донецький кряж <http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%94%D0%BE%D0%BD%D0%B5%D1%86%D1%8C%D0%BA%D0%B8%D0%B9_%D0%BA%D1%80%D1%8F%D0%B6> і тече у вузькій долині з крутими і скелястими схилами. У нижній течії впродовж 230 км. річка шлюзується, відрізняється слабкою течією і переважною шириною 100-200 м. Поблизу гирла річка розбивається на 3 рукави.
Лівобережно-Дніпровський лісостеповий фізико-географічний край займає західну частину Харківської області (Краснокутський, Коломацький, захід Богодухівського, Валківського, Нововодолазького, північ Касноградського районів). У межах Харківщини представлений східною частиною Східно-Полтавської височенної області (її Краснокутсько-Карлівським районом).
За своєю геологічною будовою належить до Дніпровсько-Донецької западини, що виражена в рельєфі Придніпровською низовиною (у межах області - Полтавською рівниною). Характерні загальна рівнинність поверхні, порівняно слабке розчленування, східчасте підвищення рельєфу в східному напрямку від 120 до 200 метрів. У долинах річок на поверхню виходять палеогенові та неогенові піски ї глини, а вододіли вкриті лесовою товщею.
Кліматичні умови характеризуються найменшою (у Харківській області) континентальністю клімату: температура січня t = - 6,5…-7,5 С, температура липня t =+19,5 … +20,5 С, опадів 525-550 мм на рік, коефіцієнт зволоження - 1,3 - 1,7. Такі умови рельєфу, геологічної будови та клімату зумовлюють слабку тренованість - незначне проходження вологи в ґрунт, а також невелику густоту річкової сітки краю.
Найхарактернішими є слабо розчленовані лучно-степові межиріччя с чорноземами типовими, що на півдні переходять у звичайні. Сірі лісові ґрунти під дубовими і дубово-липовими лісами не мають значного поширення і трапляються лиже вузькою смугою на високих правих берегах річок Мерла і Коломак. Ландшафт піщаної боровою тераси з дерновими ґрунтами під сосновими і дубово-сосновими лісами спостерігається вздовж лівого берега р. Мерла. Серед заплавних ландшафтів з лучними та лучно-чорноземними ґрунтами зустрічаються западини з болотами і солончаками. Досить поширені і яружно-балкові місцевості.
Лісів на території краю мало, лучні степи практично всі розорені. Єдина незаймана ділянка таких степів у Сумській області збереглася у філії Українського степового заповідника "Михайлівська цілина". На Харківщині мальовничі краєвиди цього краю охороняються в низці парків садово-паркового мистецтва.
Східно-Український (Середньоросійський) лісостеповий фізико - географічний край охоплює південно-західні і південні відроги Середньоросійської височини. У нас представлений Харківською схилово-височинною фізико-географічною областю, що поділяється на Богодухівсько-Старомерчитський, Золочівсько-Чугуївський, Лимансько-Вовчанський, Валківсько-Мереф’янський фізико-географічні райони.
Головні риси геолого-геоморфологічної будови зумовлені приуроченістю території до схилу Воронезького кристалічного масиву і північної бортової частини Дніпрвсько-Донецької западини. Вище базису ерозії лежать відкладення від крейдових до сучасних. Відслонення білих крейдяних порід називають білогір’ям. У цих районах спостерігаються карстові явища. Загальний похил поверхні на південь і південний схід. Висоти коливаються від 175 до 236 м.
Клімат краю найбільш континентальний у лісостеповій зоні: t= - 7…-8 C, t= +19,5…+20,5 C, опадів 500-600 мм на рік, коефіцієнт зволоження 1,6-1,8. Це найбільш зволожений край у Харківщині. На полого-хвилястих міжріччях і схилах з ярами та балками поширенні типові чорноземи, темно-сірі і сірі лісові ґрунти під лучними степами і кленово-липовими дібровами. Менш поширені терасові лесові рівнини з чорноземами звичайними і солонцюватими, борові горбисті тераси з дерново-підзолистими і дерново-піщаними ґрунтами під сосновими і дубово-сосновими лісами. На заплавах поширені заплавні ліси, луки, болота.
Об’єктом дослідження були лікарські рослини, що зростають в заплаві річні Сіверський Донець району проведення досліджень. При роботі ми користувалися методами збору і рослин [17], геоботанічним методом опису рослин. Всі рослини були визначені згідно визначнику [20] за системою Тахтаджяна. Для південного виду рослин життєва форма визначалась за Раункієром, екологічну групу по відношенню до світла визначали за визначником.
Нами під час дослідження були визначені 34 види лікарських рослин, що зростають в заплаві річки Сіверський Донець. Еколого-біологічна характеристика цих рослин наведена в таблиці 1. Всі рослини підпорядковані за систематикою А.Л. Тахтаджяна від найпримітивніших до найбільш удосконалених.
Лікарські рослини району дослідження відносяться 1 одного відділу, 1 класу, 19 родин. Переважають представники родин Розових, Айстрових.
Аналіз життєвих форм лікарських рослин району досліджень за Раункієром свідчать, що переважають рослини криптофіти та гемікриптофіти.
Серед досліджених видів рослин за екологічною пристосованістю до світла переважають рослини, які відносяться до геліофітів, менша кількість тіньовитривалих і один представник тіньолюбивих.
Серед досліджених видів лікарських рослин за екологічною пристосованістю до вологи переважають мезофіти.
Види лікарських рослин заплави річки Сіверський Донець.
Проводячи спостереження за рослинами заплави річки Сіверський Донець, ми з’ясували, що наша природа багата і все дає людині. При правильному і науково обгрунтованому плануванні, організації проведення заготівок та раціональному використанні ділянок природної рослинності запаси сировини дикоростучих лікарських рослин довгий час залишаться майже незмінними. Але "Люди не должны забывать, что на земле им отведено очень небольшое место, что они живут в окружении природы, которая легко может взять обратно все, что дала человеку. Ей ничего не стоит смести нас с лица земли своим дыханием или затопить нас водми океана - просто чтобы еще раз напомнить человеку, что он не так всемогущь, как думает" (Рей Бредбери "4510 по Фаренгейту")
1. А.Ф. Гаммерман, Г.Н. Кадаев, А.Я. Яценко-Хмелевский. Лекарственные растения., М., "Высшая школа", 1990. - 544 с.
2. Горєлова Л.Н., Догадіна Т.В., Кривицький І.А. Зачарована долина. Подорож по Сіверському Донцю, "Прапор", Харків, 1990
. Губанов И.А., Киселёва К.В., Новиков В.С., Тихомиров В.Н. Nuphar lutea (L.) Smith - Кубышка жёлтая // Иллюстрированный определитель растений Средней России. В 3-х томах. - М.: Т-во научных изданий КМК, Ин-т технологических исследований, 2003. - Т.2. Покрытосеменные (двудольные: раздельнолепестные). - С.185.
. В.П. Горащенко Природа и люди, М. "Просвещение", 1971. - 336 с.
. Ю.Я. Єлін, М.Я. Зоровая, К., "Урожай”, 1987. - 304 с.
. Жук Г.П. Сіверський Донець - Донбас, Изд. "Донбас", Донецьк, 1982
. Землинский С.С. Лекарственные растения СССР. - М: Медгиз, 1958. - 60 с.
. Ивашин Д.С., Катина З.Ф., К., "Урожай", 1978. - 320 с.
. Кучерева Л.Ф., Ю.О. Войтюк, Нечитайло В. А, Систематика вищих рослин., К., Фітосоціоцентр, 1997. - 136 с.
. Манчур Ф.І. Фітотерапія в урології.К., "Здоровéя”, - 1996. - 144 с.
. Нечитайло В.А. Систематика вищих рослин., К., Фітосоціоцентр, 1992. - 272 с.
. Рева М.А. Зеленая кладовая: Справ. - Донецк: Донбасс, 1991. - 151 с.
. Савельев А.П. Загот. дикорастущих плодов, ягод, грибов. - М.: Лесн. пром-сть, 1981. - 70 с.
. Сало В.М. Зеленые друзья человека. - М.: Наука, 1975. - 270 с.
. Телишевский Д.А. Сокровища леса. - Львов: Высшая шк., 1974. - 487 с.
. Турова А.Д., Сапожникова Э.Н. Лек. раст. СССР и их применение, М., "Медицина"., 1983. - 288 с.
. Энциклопедический словарь лек., эфиромасличных и ядовитых растений. - М.: Сельхозгиз, 1951. - 489 с.
. Брошюра: Сахарный диабет. Профилактика и лечение.
. Шкільний зошит з курсу "Лікарські рослини”.
. Методичні рекомендації до польової практики 1980р., - 46с.
. Популяционная организация растительного покрова лесных территорий. Пущино 1990. - 46 с.
. Стеблянко М.І. Ботаніка. К.: Вища школа., 1995. - 384с.
. Определитель высших растений Украины. К.: Наук. думка, 1987. - 545с.