Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
ЛЕКЦІЯ № 6
СТРУКТУРА ЦІНИ ТА ФОРМУВАННЯ ЇЇ ЕЛЕМЕНТІВ
Мета лекції: Ознайомити зі складом ціни та видами її структурної побудови, дати характеристику основних елементів ціни та методики їх визначення.
ПЛАН
1. Склад ціни та види її структурної побудови.
2. Витрати та їх роль у формуванні ціни. Калькулювання собівартості продукції.
3. Нормативний та залишковий методи визначення в ціні величини прибутку.
4. Формування в ціні товарних податків.
5. Націнки посередницько-збутових та торговельних організацій, їх склад і методика обчислення.
ЗМІСТ ЛЕКЦІЇ
1. Кожний вид ціни складається з окремих частин, які назива ються елементами. До елементів ціни належать: собівартість (С), прибуток (П), мито (М), акцизний збір (А), податок на додану вартість (ПДВ), посередницько-збутова націнка (Нп) і торговель на надбавка (Нт).
Собівартість та прибуток є обов'язковими елементами ціни, тому що відшкодування витрат і отримання прибутку є невід'єм ною умовою виробництва продукції. Наявність інших елементів в ціні необов'язкове і залежить від галузевої належності продукції, її соціальної значущості, кількості господарських ланок, що бе руть участь у виробництві і реалізації продукції, та інших чинни ків. Так, мито входить до складу ціни тільки імпортних товарів, а акцизний збір є елементом лише незначної частки продукції. По датком на додану вартість хоча й обкладається абсолютна біль шість товарів, але є певні винятки. Націнки посередницько-збу тових і торговельних організацій містять і ціни тих товарів, реалі зація яких здійснюється через посередницькі ланки. Тому не тільки ціни на різні товари, а й той самий вид ціни може мати не однаковий склад елементів. Найбільш наочно це видно на при кладі відпускної ціни, яка за своїм складом може виступати в шіс тьох варіантах.
У першому варіанті (С + П) відпускна ціна збігається з ціною підприємства. Такі ціни встановлюються на продукцію, яка не обкладається товарними податками, а її реалізація здійснюється безпосередньо виробником (наприклад, кам'яне вугілля, шкільні підручники). Другий варіант (С + П + ПДВ) застосовується в то му разі, коли продукція обкладається податком на додану вар тість та її продає сам виробник (наприклад, одяг, взуття, меблі, побутова техніка). Це найпоширеніший варіант відпускної ціни виробника. За третім варіантом (С + П + А + ПДВ) ціни встанов люються на підакцизні товари (наприклад, тютюнові вироби, алкогольні напої). Якщо продукція реалізується через посередниць ко-збутові організації, то до складу ціни входить відповідна націн ка і формується четвертий (С + П + Нп), п'ятий (С + П + ПДВ + Нп) і шостий (С + П + А + ПДВ + Нп) варіанти відпускної ціни посе редника.
Склад ціни на продукцію вітчизняного виробництва наведений на рис. 5.1.
|
Собівартість |
Прибуток |
Акцизний збір |
Податок на додану вартість |
Націнка посередника |
Торговельна надбавка |
|
Ціна підприємства |
|
|
|
||
|
Відпускна ціна виробника |
|||||
|
Відпускна ціна посередника |
|||||
|
Роздрібна ціна |
Рис. 5.1 . Поелементний склад ціни
Як видно зі схеми, останній елемент ціни, тобто торговельна надбавка, перетворює відпускну ціну в роздрібну. Склад роздріб ної ціни (ЦР) на вітчизняні товари, яка містить у собі максималь ну кількість елементів, можна записати таким чином:
Цр = С + П + А + ПДВ + НП + НТ (5.1)
Важливою характеристикою ціни є її структура, яка показує частку кожного елемента ціни в її абсолютному значенні. Ціни мають різні структури, що зумовлюється неоднаковим їхнім складом та особливостями формування окремих елементів. Якщо склад ціни відомий, то можна встановити в її величині частку ви трат, прибутку чи товарних податків, що дає змогу визначити шляхи зміни ціни та коригувати цінову стратегію підприємства. Тому обґрунтованість кожного елемента ціни та досягнення її оптимальної структури є важливим завданням ціноутворення.
2. За своїм значенням головним елементом ціни є витрати, які виступають у формі собівартості. Собівартість --це виражені в грошовій формі витрати підприємства, які пов'язані з виробниц твом та реалізацією продукції, товарів та послуг.
Собівартість, як обов'язковий елемент ціни, відіграє різну роль у п формуванні. Якщо на продукцію встановлюються фіксо вані або регульовані ціни, то в цьому разі собівартість — вихідна база ціни і є основою для визначення в її складі прибутку та ін ших елементів. При формуванні вільних цін собівартість продук ції безпосередньо їхній рівень не визначає. Роль собівартості зво диться до того, що вона показує нижню межу, мінімальну ціну товару і є одним із чинників її визначення. Незважаючи на такі розбіжності, облік собівартості продукції має особливе значення в ціноутворенні. Правильне визначення витрат необхідне для встановлення ціни пропозиції і, найголовніше, для вироблення ефективної цінової стратегії підприємства.
Витрати, що входять до собівартості продукції, можуть бути згруповані за різними ознаками. За економічним змістом витрати поділяються на окремі елементи, за цільовим призначенням — на калькуляційні статті, за способом віднесення на окремі види про дукції— на прямі та непрямі, за обсягами виробництва — на по стійні та змінні. Використання різних підходів до розподілу ви трат дає змогу визначити результати діяльності окремих підроз ділів підприємства та їхній внесок у формування собівартості та прибутковості виробленої продукції.
Перша група об'єднує економічно однорідні витрати, які гру пуються за такими елементами: сировина та матеріали, паливо та енергія, заробітна плата, амортизація тощо. Таке групування дає можливість визначити ефективність використання ресурсів та виявити їхній вплив на обсяги виробництва, а звідси і на ціни то варів. Але розподіл витрат за економічним змістом практично не використовується при визначенні собівартості одиниці продукції, оскільки їхній штучний розподіл між виробами зумовлює неви сокий рівень достовірності інформації.
В основі групування витрат за статтями калькуляції лежить принцип їхнього розподілу за цільовим призначенням, згідно з яким виділяються виробничі витрати управлінського характеру. До недавнього часу склад калькуляційних статей та витрат, що входили до них, регламентувався типовими положеннями з пла нування, обліку і калькулювання собівартості продукції (робіт, послуг), які були затверджені Кабінетом Міністрів України за окремими галузями. У зв'язку з тим, що ці типові положення ще не приведені у відповідність до вимог нових стандартів бухгал терського обліку, кожне підприємство самостійно веде облік ви трат на підставі нового Плану рахунків і вимог Національних стандартів.
Класифікація витрат за калькуляційними статтями нерозривно пов'язана з їхнім розподілом на прямі та непрямі (накладні). Прямі — це витрати, які можуть бути безпосередньо віднесені на певний вид продукції, робіт чи послуг. До непрямих належать витрати, які не можуть бути безпосередньо віднесені на конкрет ні вироби і тому розподіляються між ними відповідно до встанов леної на підприємстві бази розподілу. Як правило, такою базою є загальна сума прямих витрат або заробітна плата основних вироб ничих робітників.
Згідно з Положенням (стандартом) бухгалтерського обліку 16 «Витрати», собівартість продукції складається з виробничої собі вартості та витрат, які пов'язані з операційною діяльністю. Вироб нича собівартість містить прямі та загальновиробничі (непрямі) витрати. До складу першої групи входять прямі матеріальні ви трати (вартість сировини та основних матеріалів, покупних і комплектуючих напівфабрикатів та ін.); витрати на оплату праці, які можуть бути прямо віднесені на конкретні види продукції; та інші прямі витрати (нарахування на соціальні заходи, амортиза ція виробничого обладнання та його поточний ремонт тощо).
До загальновиробничих належать витрати, що пов'язані з ви робничою діяльністю таких структурних підрозділів підприєм ства, як цех, бригада, ділянка. Це витрати на управління вироб ництвом (оплата праці апарату управління підрозділів, відраху вання на соціальні заходи, оплата службових відряджень та ін.), амортизація основних засобів загальновиробничого призначення і витрати на їхнє утримання, експлуатацію, ремонт та оренду, ко мунальні послуги (опалення, освітлення, водопостачання), витра ти на охорону праці і т. д.
Загальновиробничі витрати поділяються на постійні і змінні залежно від зміни обсягу виробництва. До змінних загальновироб ничих витрат належать витрати на управління виробництвом, які змінюються прямо пропорційно до зміни обсягів діяльності. Постійні - - це витрати, абсолютна величина яких залишається незмінною, або змінюється незначно при зміні обсягу виробниц тва. Постійні та змінні загальновиробничі витрати розподіляють ся на види продукції чи робіт з використанням певної бази роз поділу (години роботи, зарплата, обсяги діяльності, прямі витра ти тощо). Сума прямих та загальновиробничих витрат становить величину виробничої собівартості.
До складу непрямих належать також витрати, які пов'язані з операційною діяльністю. Вони, у свою чергу, поділяються на ад міністративні витрати, витрати на збут та інші операційні витрати. Адміністративні витрати --це такі загальногосподарські ви трати, які пов'язані з обслуговуванням підприємства та управлін ням ним (загальні корпоративні, утримання апарату управління та основних засобів, зв'язок, обов'язкові платежі тощо). Витрати на збут пов'язані з реалізацією продукції і містять витрати на та ру, оплату праці продавців, транспортування продукції, рекламу та ін. Виробнича собівартість та операційні витрати в сумі скла дають повну собівартість продукції.
Спираючись на розглянуті способи групування витрат, при визначенні ціни продукції можна застосувати два методи їхнього обліку: метод обліку повних витрат і метод обліку прямих витрат. Суть першого методу полягає в розрахунку собівартості одиниці продукції, який містить у собі всі сукупні витрати (прямі та на кладні), що пов'язані з її виробництвом (табл. 5.1).
Таблиця 5.1
УМОВНИЙ ПРИКЛАД ВИЗНАЧЕННЯ СОБІВАРТОСТІ ОДИНИЦІ ПРОДУКЦІЇ МЕТОДОМ ОБЛІКУ ПОВНИХ ВИТРАТ
|
№ п/п |
Показник |
грн |
|
1 |
Прямі витрати з них: |
14-00 |
|
матеріальні |
5-30 |
|
|
на оплату праці |
8-00 |
|
|
інші прямі витрати |
0-70 |
|
|
2 |
Загальновиробничі витрати з них: |
12-00 |
|
витрати на управління виробництвом |
4-90 |
|
|
амортизація |
3-70 |
|
|
утримання та експлуатація основних засобів |
2-60 |
|
|
інші загальновиробничі витрати |
0-80 |
|
|
3 |
Виробнича собівартість (р. 1 + р. 2) |
26-00 |
|
4 |
Адміністративні витрати |
8-90 |
|
5 |
Витрати на збут |
3-Ю |
|
6 |
Інші операційні витрати |
1-00 |
|
7 |
Повна собівартість (р. 3 + р. 4 + р. 5 + р. 6) |
39-00 |
Недоліком цього методу є умовність розподілу непрямих (нак ладних) витрат за окремими видами продукції, що може неправиль но відображати внесок кожного виробу до доходу підприємства.
У країнах з ринковою економікою широко застосовується ме тод обліку прямих витрат, який спирається на систему «директ-костінг». Ця система започаткована в США у 30-х роках минуло го століття і набула поширення в інших країнах світу під різними назвами. Так, в Англії система «директ-костінг»— це облік маржинальних витрат, в Австрії та Німеччині-- облік граничних (часткових) витрат або облік суми покриття, у Франції — маржинальний облік.
Назва системи «директ-костінг», що й означає облік прямих витрат, виникла не випадково. Справа в тому, що на початковому етапі її застосування в собівартість зараховувались лише прямі витрати, а всі інші списувалися на фінансові результати підпри ємства. Завдяки цьому загальна величина змінних витрат збіга лась із сумою прямих витрат, що і дало назву цій системі. Але в теперішній час система «директ-костінг» охоплює не лише облік прямих змінних витрат, а також і частини змінних накладних ви трат, що свідчить про деяку умовність її назви.
Система обліку прямих витрат базується на розмежуванні за гальних витрат на постійні та змінні залежно від обсягу виробниц тва. Як відомо, зі збільшенням або зменшенням обсягів вироб ництва змінні витрати на одиницю продукції залишаються ста лими. До них належать витрати на сировину та матеріали, паливо та енергію для технологічних потреб, на заробітну плату вироб ничим працівникам тощо. Навпаки, постійні витрати, у розрахун ку на одиницю продукції, зі зміною обсягу виробництва теж змі нюються, зокрема, з його підвищенням такі витрати зменшуються. До складу постійних витрат входять амортизація, орендна плата, комунальні послуги, оплата праці управлінського персоналу та ін.
Головна особливість системи «директ-костінг» полягає в то му, що калькулюванню підлягають тільки змінні витрати, а по стійні не включаються до собівартості продукції і списуються за рахунок отриманого прибутку. Тому метод прямих витрат нази вається також методом обмеженої собівартості. Облік собівартос ті тільки в частині змінних витрат зумовлений не стільки бажанням скоротити кількість статей, скільки необхідністю виявити найбільш рентабельні вироби, щоб перейти переважно на їхнє ви робництво. Такий облік дає можливість чіткіше оцінити прибут ковість виробництва окремих виробів, оскільки віднесення постій них (накладних) витрат на їхню собівартість, як це показали по передні розрахунки, досить умовне.
Сутність методу прямих витрат може бути розкрита тільки на основі нерозривного зв'язку між витратами, обсягом виробницт ва та ціною. Тому його практичне застосування розглянемо не як спосіб визначення саме витрат, а як підґрунтя для встановлення можливої ціни на продукцію. Як було вказано раніше, постійні (накладні) витрати не підлягають калькулюванню. Але вони ра зом з прибутком входять до складу фінансового показника, який називається «маржинальний дохід». Шляхом віднімання від мар-жинального доходу постійних витрат визначається прибуток і, від повідно, доцільність встановлення певної ціни на товар (табл. 5.2).
Таблиця 5.2
УМОВНИЙ ПРИКЛАД ДОЦІЛЬНОСТІ ВСТАНОВЛЕННЯ ЦІНИ МЕТОДОМ ПРЯМИХ ВИТРАТ
|
|
||
|
№ п/п |
Показник |
грн |
|
1 |
Імовірна ціна виробу |
50 |
|
2 |
Змінні витрати |
15 |
|
3 |
Маржинальний дохід (р. 1 — р. 2) |
35 |
|
4 |
Сума постійних витрат |
240 000 |
|
5 |
Обсяг виробництва, шт. |
10000 |
|
6 |
Постійні витрати на одиницю продукції (р. 4 : р. 5) |
24 |
|
7 |
Прибуток (р. 3 — р. 6) |
11 |
Як свідчать дані таблиці, метод прямих витрат починається з можливої ціни, за якою товар буде продаватися на ринку. Доціль ність застосування ціни визначається рівнем прибутку від реалі зації продукції, який залежить від обсягу її виробництва (прода жу) та величини маржинального доходу. Маржинальний дохід, як сума постійних витрат і прибутку, дає хоча і приблизне, але об'єктивне уявлення про ефективність прийняття того чи іншого варіанта ціни. Чим більшою є величина маржинального доходу, тим більший прибуток одержить підприємство від реалізації кон кретного виробу.
Величина прибутку залежить також і від обсягу виробництва. Наприклад, при збільшенні випуску до 15 тис. шт. постійні ви трати на одиницю продукції становили б 16 грн, а прибуток від повідно зріс би до 19 грн (35 -- 16). Навпаки, при падінні вироб ництва до 5 тис. шт. постійні витрати зросли б до 48 грн, що при звело б до збитків у розмірі 13 грн (35 — 48) на одиницю продук ції. Таким чином, наведений у табл. 5.2 приклад ще не свідчить про те, що ціна в 50 грн є найкращою. Для цього треба розгляну ти кілька варіантів ціни при різних обсягах виробництва.
Таким чином, до позитивних сторін методу прямих витрат можна віднести те, що, по-перше, калькулювання витрат тільки в частині їхніх змінних величин значно спрощує облік і підвищує точність розрахунків, а по-друге, цей метод дає змогу віднайти ефективні комбінації витрат, обсягу та ціни і швидко переорієн тувати виробництво у відповідь на зміни ринкової кон'юнктури. Його використання найдоцільніше у випадках, коли існують ре зерви виробничих потужностей, а також тоді, коли постійні вит рати відшкодовуються в цінах, що встановлені на певну базову кількість виробів, а формування цін на основі прямих витрат здійснюється тільки для додаткового обсягу продукції.
Між тим використання цього методу пов'язане з певними труд нощами, які зумовлені розподілом витрат, оскільки окрім чисто постійних та змінних витрат, існують змішані типи, так звані умовно-постійні, або умовно-змінні витрати. Прикладом таких витрат є вартість телефонних розмов, де абонентська плата за те лефон становить постійну частину витрат, а оплата міжміських переговорів — їхню змінну величину. Крім того, існують витра ти, які залишаються постійними в певних межах завантаження виробничих потужностей, а потім зі зміною обсягів виробництва вони стрибкоподібне зростають і знову стають незмінними в пев ному інтервалі. Така проблема може бути вирішена шляхом ви користання спеціальних методів розподілу витрат на постійні та змінні, що застосовуються в практиці управлінського обліку: ме тод найвищої та найнижчої точок, метод кореляції, метод най менших квадратів.
3. Поряд з витратами не менш значним елементом ціни є прибу ток, що являє собою форму чистого доходу, який отримує під приємство від реалізації продукції після відшкодування своїх ви трат. Отримання прибутку є головним стимулом будь-якої форми підприємництва, що в умовах ринкової економіки націлює кожне підприємство на отримання максимальної величини доходу. Але йому ніхто не може гарантувати отримання прибутку, оскільки успіх його комерційної діяльності залежить від багатьох ринко вих чинників, вплив яких навіть важко передбачити. Тому кінце вий результат діяльності підприємства може бути як прибутко вим, так і збитковим.
Залежно від порядку формування цін прибуток може бути ви значений нормативним або залишковим методами. Нормативний метод застосовується, коли на продукцію встановлюються регу льовані ціни, або коли підприємство має намір визначити бажану ціну пропозиції на новий товар. В основі першого методу лежать нормативи рентабельності до собівартості одиниці продукції. Та кі нормативи можуть бути розрахунковими або граничними.
Розрахункові нормативи рентабельності визначаються підпри ємством самостійно на основі величини прибутку, який воно планує отримати в певному періоді (як правило за рік). Необхід ний розмір прибутку для підприємства визначається потребами його розвитку і має бути достатнім для забезпечення, як мінімум, нормального процесу відтворення. Тому величина очікуваного прибутку може бути визначена через суму витрат, які підприємс тво має намір здійснити за його рахунок.
Припустимо, що підприємство, виходячи із власних інтересів та чинного законодавства, планує отримати 1,4 млн грн чистого прибутку, який буде направлений на розвиток виробництва, ма теріальне заохочення працівників, поповнення резервного фонду, виплату дивідендів, погашення раніш взятих кредитів та інші по греби. При цьому потрібно враховувати, що отриманий прибуток обкладається податком. Тому для визначення розміру валового прибутку з урахуванням податку на нього (Пв), можна викорис тати таку формулу:
(5.2)
де Пч — очікуваний чистий прибуток, грн;
Сц — ставка податку на прибуток, %.
У нашому прикладі величина валового прибутку, за умови ЗО % ставки податку на нього, становить 2 млн грн:
Відношенням даної суми прибутку до собівартості виробленої продукції визначається її розрахункова рентабельність. Наприк лад, якщо повна собівартість продукції становить 8 млн грн, то розрахунковий норматив рентабельності дорівнюватиме 25 %:
Граничні нормативи рентабельності застосовуються при фор муванні регульованих цін з метою стримання їхнього зростання шляхом обмеження рівня прибутку в ціні. Вони встановлюються, як правило, місцевими органами влади на окремі види продукції. Підприємства, яким доводяться такі нормативи рентабельності, можуть застосовувати при формуванні цін і інші нормативи, але не вище граничного. Прибуток, одержаний підприємством у роз мірі, що перевищує цю межу, вилучається до бюджету.
Розрахункові і граничні нормативи рентабельності застосову ються як інструмент визначення прибутку, який зараховується в ціну конкретного виробу:
(5.3)
де рн — норматив рентабельності, %.
Наприклад, якщо собівартість виробу становить 108 грн, то при 25 % нормативі рентабельності величина прибутку в ціні до рівнюватиме 27 грн:
Тоді ціна підприємства, як сума собівартості і прибутку, ста новитиме 135 грн (108 + 27).
Ціну підприємства (Цпр) можна визначити, не обчислюючи окремо величину прибутку в ціні. З цією метою використаємо формулу:
(5.4)
Тоді, за вказаних умов, ціна підприємства визначається таким і чином:
При формуванні вільних цін рівень прибутку в них не обмежується. Тому його розмір може бути визначений залишковим методом, тобто як різниця між ціною та сумою собівартості, то варних податків та торгово-посередницьких надбавок. Цей метод ефективний тоді, коли підприємство бажає визначити доцільність продажу продукції за діючою ринковою ціною при власних витратах на її виробництво.
4. У практиці вітчизняного ціноутворення до складу цін націо нальних товарів входять два непрямих податки: акцизний збір і податок на додану вартість. Акцизний збір --це податок, який включається в ціни високорентабельних товарів не першої необ хідності і в кінцевому підсумку сплачується їхнім покупцем. Ак цизним збором оподатковуються виключно товари і не оподатко вуються роботи та послуги.
Акцизний збір встановлюється в цінах тільки окремих товарів, перелік яких затверджується Верховною Радою України. З січня 2000 р. до переліку підакцизної продукції входять п'ять товарних груп: алкогольні напої, тютюнові вироби, транспортні засоби, нафтопродукти та ювелірні вироби.
Визначення розміру акцизного збору, що включається в ціну, здійснюється на основі ставок, які можна поділити на дві групи. До першої входять тверді ставки в гривнях або євро на фізичну або умовну одиницю продукції. Так, на лікеро-горілчані вироби ставка акцизного збору становить 16 грн на один літр 100 % спирту, на сигарети з фільтром — 10 грн за 1000 шт., на моторні бензини — 60 євро за 1000 кг, на автомобілі з об'ємом циліндрів двигуна понад 3000 куб. см — 1,0 євро за 1 куб. см (табл. 3.5).
Таблиця 5.3
СТАВКИ АКЦИЗНОГО ЗБОРУ НА ОКРЕМІ ТОВАРИ, ЩО ДІЯЛИ на 1 січня 2001 р.
Обчислений в євро акцизний збір на вироблені в Україні това ри, перераховується в гривні за валютним курсом Національного банку, що діяв на перший день кварталу, в якому здійснюється реалізація продукції, і залишається незмінним протягом цього кварталу.
До другої групи входять відсоткові ставки, які встановлюють ся до обороту (ціни) з реалізації товарів. Відсоткова ставка в роз мірі 55% діє на ювелірні вироби. При визначенні акцизного збору в ціні вітчизняних товарів на основі відсоткової ставки необхідно враховувати, що ставка встановлена до ціни, котра вже містить у собі цей податок. Тому величина акцизного збору в ціні визнача ється за формулою:
, (5.5)
де Ас — ставка акцизного збору, %.
Але якщо ціна формується на підприємстві, то наведена фор мула не може бути застосована. Тому виробник спочатку визна чає ціну, що складається із собівартості та прибутку, а потім ціну з акцизним збором (Цд) за формулою:
(5.6)
Різниця між цінами, що містять і не містять у собі акцизний збір, або добуток ціни з акцизним збором на відповідну ставку, дає змогу визначити величину цього податку в ціні:
(5.7)
Наприклад, якщо собівартість одиниці продукції становить 108 грн, прибуток — 27 грн, а ставка акцизного збору — 55%, то ціна з акцизним збором дорівнюватиме 300 грн:
а сам акцизний збір — 165 грн:
Суми акцизного збору визначаються суб'єктами підприємниць кої діяльності самостійно й оплачуються в порядку і строки від повідно до чинного законодавства України. У разі подальшого перепродажу придбаних товарів, акцизний збір не стягується.
Іншою формою непрямого податку, що входить до складу ці ни, є податок на додану вартість. Він включається в ціни абсолют ної більшості товарів та послуг за винятком тих, які не обклада ються цим податком: вугілля та вугільні брикети, учнівські зо шити та підручники, дитячі журнали та газети, лікарські засоби та вироби медичного призначення, товари для інвалідів тощо. Перелік товарів (робіт, послуг), що звільняються від податку на додану вартість є єдиним на всій території України і може змі нюватись у законодавчому порядку.
Податок на додану вартість визначається в ціні товару (послу ги) за діючою ставкою до оподаткованого обороту, який не міс тить у собі цього податку, або інакше, до ціни, яка враховує собі вартість та прибуток. Якщо ціна встановлюється на підакцизний товар, то до оподаткованого обороту входить акцизний збір, а податок на додану вартість визначається за формулою:
(5.8)
де ПДВС — ставка податку на додану вартість, %.
Так, у нашому прикладі, при 20 % ставці податку на додану вартість, його величина дорівнюватиме 60 грн (300 * 0,2), а сама відпускна ціна виробника становитиме 360 грн (300 + 60).
У разі, коли на продукцію діє відпускна ціна, до якої вже вхо дить податок на додану вартість, то його величина в ціні визнача ється за формулою:
(5.9)
В умовах, коли ставка податку на додану вартість встановлена в розмірі 20 %, попередню формулу можна записати таким чи ном:
(5.10)
Так, якщо відпускна ціна виробника становить 360 грн, то ве личина податку на додану вартість у її складі дорівнюватиме 60 грн (360 : 6).
5. Процес надходження товару від виробника до кінцевого спо живача (населення) може мати такі стадії: виробник — посеред ник — підприємство, виробник — роздрібна торгівля — насе лення, або виробник — посередник — роздрібна торгівля — на селення. У цьому процесі можуть брати участь кілька посередни ків. Такий ланцюговий зв'язок зумовлює необхідність встанов лення цін на кожному етапі товаропросування, що досягається за допомогою застосування посередницько-збутових і торговельних надбавок. Такі надбавки є самостійними елементами ціни і за своєю економічною природою аналогічні оптовим цінам підпри ємства. Вони покликані відшкодовувати витрати обігу продукції і забезпечувати отримання прибутку посередницьким і торговель ним організаціям. Тому розмір надбавки залежить від величини витрат у сфері обігу (заробітна плата, транспортні та навантажу вально-розвантажувальні роботи, паливно-енергетичні витрати, амортизація, оренда приміщень тощо), бажаного рівня прибутку та обсягу продажу. Враховуючи, що надбавки є формою доданої вартості, до їхнього складу входить відповідний податок. Тоді посередницько-збутові і торговельні надбавки складаються з та ких елементів:
(5.11)
де НП(Т) — посередницько-збутова (торговельна) надбавка, грн;
ВО — витрати обігу посередницької (торговельної) органі-І зації, грн.
Рівень посередницьких і торговельних надбавок державою в І цілому не обмежується. Вони визначаються за погодженням сто-1 рін і встановлюються, як правило, у відсотках до ціни придбання товару. З окремих видів продукції місцеві органи влади регулю ють рівень посередницьких і торговельних надбавок шляхом встановлення їхніх граничних рівнів. Вони діють на вітчизняні та деякі імпортні лікарські засоби і вироби медичного призначення, окремі види хліба і хлібобулочних виробів, борошно пшеничне та житнє, дитяче харчування та деякі інші види продовольчи товарів, ціни на які декларуються на місцях.
Розрахунок ціни з надбавкою здійснюється за формулою:
(5.12)
де Цр — ціна реалізації товару, грн;
Цп — ціна придбання (відпускна ціна виробника чи посеред ника), грн;
Н — посередницька або торговельна надбавка, %.
Наприклад, магазин придбав у виробника одиницю товару за відпускною ціною 360 грн і встановив до неї надбавку в розмірі 15 %. Тоді роздрібна ціна магазину дорівнюватиме 414 грн [360 х (1 + 0,15], а торговельна надбавка — 54 грн (414 — 360). Таким самим методом визначається надбавка і відпускна ціна посеред ника.
В окремих випадках виникає необхідність використовувати не надбавку до ціни, а її знижку. Застосування знижки в основному зумовлене ситуацією, коли постачальник (виробник чи генераль ний дилер) сам пропонує продавцю ціну кінцевої реалізації. Тоді продавець повинен визначити ціну придбання, за якою йому до цільно купити таку продукцію, щоб забезпечити собі бажану ве личину торговельної знижки. У цьому випадку ціну придбання можна визначити за формулою:
(5.13)
де 3 — торговельна (посередницька) знижка, %.
Наприклад, якщо постачальник пропонує продавцю встанови ти роздрібну ціну товару в розмірі 414 грн, то при знижці в 13 %, ціна придбання для нього має не перевищувати 360 грн [(414 х (1 - 0,13)]. У такому разі магазин одержить на свою користь знижку в розмірі 54 грн (414 - 360).
Таким чином, частку роздрібної ціни, яка залишається на ко ристь торговельної (посередницько-збутової) організації, можна розглядати, з одного боку, як надбавку до ціни придбання, а з ін шого, як знижку з ціни реалізації. При цьому абсолютні величини надбавки або знижки збігатимуться, а відсоткові значення будуть різними, що зумовлено неоднаковою базою їхнього обчислення.
ПІДСУМОК
Кожний вид ціни складається з окремих частин, які назива ються елементами. До елементів ціни належать: собівартість (С), прибуток (П), мито (М), акцизний збір (А), податок на додану вартість (ПДВ), посередницько-збутова націнка (Нп) і торговель на надбавка (Нт).
Важливою характеристикою ціни є її структура, яка показує частку кожного елемента ціни в її абсолютному значенні. Ціни мають різні структури, що зумовлюється неоднаковим їхнім складом та особливостями формування окремих елементів.
За своїм значенням головним елементом ціни є витрати, які виступають у формі собівартості. Собівартість --це виражені в грошовій формі витрати підприємства, які пов'язані з виробниц твом та реалізацією продукції, товарів та послуг.
Собівартість, як обов'язковий елемент ціни, відіграє різну роль у п формуванні. Якщо на продукцію встановлюються фіксо вані або регульовані ціни, то в цьому разі собівартість — вихідна база ціни і є основою для визначення в її складі прибутку та ін ших елементів. При формуванні вільних цін собівартість продук ції безпосередньо їхній рівень не визначає. Роль собівартості зво диться до того, що вона показує нижню межу, мінімальну ціну товару і є одним із чинників її визначення. Незважаючи на такі розбіжності, облік собівартості продукції має особливе значення в ціноутворенні. Правильне визначення витрат необхідне для встановлення ціни пропозиції і, найголовніше, для вироблення ефективної цінової стратегії підприємства.
Поряд з витратами не менш значним елементом ціни є прибу ток, що являє собою форму чистого доходу, який отримує під приємство від реалізації продукції після відшкодування своїх ви трат. Отримання прибутку є головним стимулом будь-якої форми підприємництва, що в умовах ринкової економіки націлює кожне підприємство на отримання максимальної величини доходу.
Залежно від порядку формування цін прибуток може бути ви значений нормативним або залишковим методами.
У практиці вітчизняного ціноутворення до складу цін націо нальних товарів входять два непрямих податки: акцизний збір і податок на додану вартість. Акцизний збір --це податок, який включається в ціни високорентабельних товарів не першої необ хідності і в кінцевому підсумку сплачується їхнім покупцем.
Іншою формою непрямого податку, що входить до складу ці ни, є податок на додану вартість. Він включається в ціни абсолют ної більшості товарів та послуг за винятком тих, які не обклада ються цим податком.
Посередницько-збутові і торговельні націнки є самостійними елементами ціни і за своєю економічною природою аналогічні оптовим цінам підпри ємства. Вони покликані відшкодовувати витрати обігу продукції і забезпечувати отримання прибутку посередницьким і торговель ним організаціям.
БЛІЦ-ОПИТУВАННЯ
1. Дайте характеристику складу оптових і роздрібних цін.
2. Що показує структура ціни ?
3. Яку роль відіграють витрати у формуванні ціни ?
4. Назвіть і дайте характеристику методів обліку витрат при формуванні ціни.
5. За якою формулою визначається прибуток, який зараховується в ціну конкретного виробу ?
6. Які товарні податки входять до складу ціни ?
7. В чому полягає значення посередницько-збутових і торговельних націнок ?
ЛІТЕРАТУРА
Л.9 с.29-45
Л.8 с. 16-27