Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
Навчально-методична карта лекції
Тема лекції Колективізація України
Курс 2
Спеціальність
Кількість навчальних годин: 2 години
Мотивація теми: висвітлити процес економічного розвитку України в радянській Україні та ставлення населення до економічної політики проводимої більшовиками.
Цілі лекції:
а) навчальні: розкрити передумови, причини індустралізації;
визначити мету та характер індустріалізації;
з’ясувати її джерела;
б) виховна: виховувати в учнів почуття патріотизму; виховувати впевненість, у собі, самостійність та відповідальність; виховувати культуру поведінки;
3. план та організаційна структура лекції.
|
Основні етапи лекції та їх зміст |
Тип лекції, методи і засоби активізації студентів, обладнання |
Розподіл часу у % |
|
Підготовчий етап Визначення навчальних цілей і мотивація Основний етап План виконання лекційного матеріалу Заключний етап |
Комбінована лекція із застосуванням підручника 1.Колективізація 2.Голодомор 1932-1933рр.
Закріплення матеріалу за допомогою опитування |
Матеріали активізації студентів:
Матеріали самопідготовки студентів за темою лекції: інтернет ресурс, історія України Бойко О.Д.
«Розкуркулення»
Політику колективізації супроводжувала боротьба з «куркулями», до яких зараховували не лише заможних селян, а й таких, які б використовували у своїх господарствах найману працю, перебували в петлюрівських та білогвардійських військах, антирадянських партизанських загонах. Нова класова політика щодо селянства була проголошена Сталіном у грудні 1929 р. на Всесоюзній конференції аграрників-марксистів.
Ще влітку 1929 р. місцеві органи влади розпочали «наступ на куркуля», застосовуючи «експертне оподаткування сільськогосподарським податком», штраф, позбавлення майна. 21 травня 1929 р. Раднарком СРСР видав поста нову «Про ознаки куркульських господарств, на яких повинно прикладати Кодекс законів про працю», а 13 серпня 1929 р. ана логічну постанову ухвалив Раднарком України. У ній зазначало ся, що «до куркульських господарств відносяться всі селянські господарства при наявності в господарстві одної з нижчеперелічених ознак»: систематичного використання найманої праці; на явності млина, олійниці, круподерні, просорушки, вовночухральні, сушарні, цегельні; коли здає в найм сільгоспмашини або займається торгівлею, лихварством, комерційним посередницт вом, у тому числі служники релігійних культів.
У січні 1930 р. спеціальна комісія політбюро ЦК ВКП(б) під керівництвом В. Молотова розробила план кампанії з розкуркулення, який було затверджено у таємній партійній постанові від 30 січня «Про заходи у справі ліквідації куркульських господарств у районах суцільної колективізації». Згідно з цим документом господарства, що підлягали ліквідації, поділялися на три категорії. До першої категорії належали учасники й організатори антирадянських виступів. Вони мали бути «ізольовані» в тюрмах і концтаборах. До другої категорії потрапляли всі, хто чинив «менш активний опір» кампанії розкуркулення. Їх разом із сім’ями виселяли у північні райони країни. До третьої категорії належали всі, хто не опирався розкуркуленню. Їм надавалися зменшені земельні ділянки за межами колгоспних масивів. Заздалегідь було визначено кількість господарств першої категорії (52 тис.) та другої (112 тис.), які чинитимуть опір майбутній кампанії.
1 лютого 1930 р. ЦВК і РНК СРСР прийняли постанову «Про заходи щодо зміцнення соціалістичної перебудови сільських господарств в районах суцільної колективізації і щодо боротьби з куркульством». Ця постанова надавала видимість законності терору. Оголошувалося про скасування законів, які дозволяли оренду землі та найману працю в аграрному секторі, а також про конфіскацію у куркулів засобів виробництва. Списки розкуркулюваних з поділом на категорії мали складатися за постановою наймитсько-бідняцьких зборів або сільських сходів.
Розкуркулення тривало з другої половини січня до початку березня 1930 року. Воно охопило в Україні 309 районів, у яких налічувалося 2 млн 524 тис. сільських дворів (із загальної кількості 5 млн 54 тис. у 581 районі. Станом на 10 березня 1930 р. в Україні було розкуркулено 61 тис. 887 господарств (2,5%).
Розкуркулення здійснювалося терористичними методами. Ізольовані один від одного, селяни-власники не могли протистояти державному апарату і своїм односельцям з числа бідняків та наймитів, яких апаратники нацьковували на них. Коли незаможні відмовлялися виконувати нав’язану їм роль і приєднувалися до протестів проти колективізації – їх зараховували до «підкуркульникі»в, після чого репресовували як «куркулів».
Відчувши величезне напруження в селі, створене насильницькими методами колективізації, Сталін вирішив на певний період відступити. У березні 1930 р. своїм листом «Запаморочення від успіхів» від оголосив колективізацію справою добровільною, а методи адміністративного тиску на селян – перекрученнями лінії партії.
Однак після посівної кампанії розкуркулення відновилося, охоплюючи все більшу територію. На початку червня 1930 р. експропріація селянських господарства здійснювалася в 450 районах з наявних 583. Усіх розкуркулених почали депортовувати у північні та північно-східні регіони СРСР, де швидко розвивалася переважно на примусовій праці лісова промисловість. У червні 1930 р., виступаючи на ХVI з’їзді партії, Сталін виз навав репресії «потрібним елементом наступу», публічно закликаючи до насильства. Протягом 1929-1931 рр. з УСРРбуло депортовано 97 тис. сімей. У 1928-1931 рр. кількість сільських дворів в Україні скоротилася на 352 тис.
«Суцільна колективізація»
Грудневий об’єднаний пленум ЦК і ЦКК ВКП(б) у 1930 р. постановив завдання колективізувати протягом 1931 р. не менше як 80% селянських господарств у степових і не менше 50% – у лісостепових районах України. Поряд з розкуркуленням головним засобом тиску на селянство було обрано податкове обкладання. Були запроваджені пільгові податки для колгоспників і водночас посилився економічний тиск на одноосібні господарства. У 1932 р. податок перевищував суму доходу від одноосібного господарства.
До жовтня 1931 р. було колективізовано майже 87% господарств степової частини, 70% – в Лівобережному Лісостепу і 65% – у Правобережному Лісостепу. У постанові «Про темпи колективізації і завдання по зміцненню колгоспів» від 2 серпня 1932 р. ЦК ВКП(б) роз’яснював, що критерієм завершення в основному колективізації є залучення в колгоспи не менше 68-70% селянських господарств з охопленням не менше 75-80% їх посівних площ.
Пануючою формою колективного господарства з весни 1930 р. стали артілі, а в другій п’ятирічці вони утвердилися як єдина форма колгоспу. Відтоді термін «колгосп» став тотожним поняттю «артіль». З 1931 р. переважно частка продуктивних сил з приватного сектора сільського господарства перемістилася в колгоспний.
Колгоспи в артільній формі за своєю природою були дуалістичні: громадське господарство прив’язувалося до командної економіки, а підсобне – до ринку. Проіснувати за рахунок невеликої присадибної ділянки колгоспник не міг. Праця на колектив повинна була давати йому певну частку виробленої спільними зусиллями продукції. Однак на левову пайку колгоспної продукції претендувала держава. Сталін називав поставки державі «першою заповіддю колгоспника». Розподіл виробленої продукції серед колгоспників мав здійснюватися після виконання державних зобов’язань, якщо щось залишалося.
Підвищення продуктивності праці в колгоспах потребувало механізації, на що було спрямовано створення машинно-тракторних станцій (МТС). У 1932 р. в Україні діяло 594 МТС з 25 630 тракторами. У зоні їх дії перебувала майже половина колгоспів. МТС обслуговувала 77% колгоспного масиву орних земель.
Масове створення колгоспів руйнувало віковий соціально-економічний уклад життя українських селян. Щоб колгоспники не могли продавати хліб на сторону, приватну торгівлю у 1930 р. заборонили. Скасована у 1921 р. продрозкладка відродилася у новій формі. Стягування продрозкладки з колгоспів виявилося напрочуд легкою справою. У1930-1931 рр. поставки колгоспної продукції державою перебували на рекордно високому рівні, але тільки через те, що колгоспникам держава майже нічого не залишала.
Проте ніхто з колгоспників не хотів працювати безкоштовно. Абсолютна матеріальна незацікавленість у своїй праці спричиняла колосальні втрати продукції. Селяни не могли почувати себе господарями у власному колгоспі, тому що вироблена колективною працею продукція не ставала власністю колективу. З колгоспників формувався стан новітніх кріпаків, пожиттєво прикріплених до соціально-економічних резервацій – сільськогоспо дарських артілей з воєнізованою структурою виробничої діяль ності.
На початку 1930-х рр. була запроваджена специфічна форма оплата праці колгоспника, якавідбувалась не в грошах, а в трудових одиницях – трудоднях. Спочатку трудоднем вважався вихід на колгоспну роботу будь-кого – пастуха, орача, сторожа, обліковця, косаря. У 1930 р. почали запроваджувати відрядну систему оплати праці, якою навесні 1931 р. було охоплено 84% колгоспів України. Основні види робіт розподіляли за розрядами. На поч. 1933 р. замість 5-ти розрядів тарифікації запро вадили 7-розрядну. Трудоємкі види робіт оцінювалися у 1,5-2 трудодні, а різниця між розрядами становила 0,25 трудодня.
Сталін вважав, що йому вдасться змусити селян добросовісно працювати в колективних господарствах під загрозою суворих кар. 7 серпня 1932 р. ЦВК і РНК СРСР прийняли власноручно написаний ним закон «Про охорону майна державних підприємств, колгоспів і кооперації та зміцнення громадської (соціалістичної) власності». Відповідно до цього законодавчого акту, розкрадання колгоспного майна каралося розстрілом, а за пом’яшкуючих обставин – позбавленням волі на строк не менше 10 років. Уявлення про терористичний зміст цього акту дає затверджена політбюро ЦК ВКП(б) і підписана Сталіним 16 вересня 1932 р. «Інструкція щодо застосування постанови ЦВК і РНК СРСР від 7 серпня 1932 року…». На прикладі драконівського акту 7 серпня 1932 р., відомого в народі як «Закон про п’ять колосків», можна уявити рамки «соціалістичної законності» в добу масового терору.
У руках Сталіна та його підручних комуністична партія разом зі створеними нею державними, профспілковими, комсомольськими та іншими структурами перетворювалася на залізні лещата, які охопили беззахисний багатомільйонний народ. Велетенська країна стала суцільною камерою для проведення щоденних катувань. Ініціативним началом державного терору була комуністична доктрина. Саме вона вимагала побудувати ззовні справедливе і гуманне суспільство, яке насправді суперечило природі людини.
У 1932–1933 рр. колгоспи могли забезпечити роботою 6–6,7 млн осіб, що становило третину «їхньої людності», а ма сова колективізація завершилася створенням 24 тис. колгоспівз населенням близько 20 млн осіб. Під час проведення примусової колективізації з території України було виселено 1,2 млн осіб.
9 квітня 1933 р., коли українські селяни масово помирали від голоду, Раднарком УСРР та ЦК КП(б)У запровадили «Тимчасові правила трудового розпорядку в колгоспах», які офіційно офор мили кріпосне становище колгоспників. Останні не могли залишити бригаду без дозволу бригадира, а село без довідки сільської ради. Безпаспортний селянин був безправним кріпаком, приписаним до колгоспу і приреченим на зубожіння та голод.
Голодомор 1932–1933 рр.
Другий за хронологією Голодомор стався через одинадцять років після 1921 року. За соціально-демографічними наслідками він виявився найтрагічнішим, а за методами та формами творен ня перевершив усі Голодомори в Україні у ХХ столітті.
Хлібозаготівлі, враховуючи їх обов’язковість та карально-репресивний механізм виконання, виявилися одні єю з фіскальних форм натурально-продуктових повинностей українських селян і стали головною причиною жахливої трагедії Голодомору.
У липні 1932 р. на конференції ЦК КП(б)У у Харкові було визначено затверджені московським центром розміри хлібопоставок з урожаю 1932 р. у розмірі 356 млн пудів. Новий план був непосильний для щоразу більше деградуючого сільського господарства. Від червня до жовтня 1932 р. з колгоспів та одноосібників вдалося вичавити тільки 136 млн пудів хліба. Станом на 5 жовтня з 23 тис. 270 колгоспів тільки 1 тис. 403 виконали план.
З мізерного збору зернових 1932 р. в Україні вилучили 52%, внаслідок чого виникла криза сільськогосподарського виробництва. «Боротьба за хліб», яку ініці ював Молотов та Сталін, перетворилася на війну проти селян. Запопадлива партноменклатура вимагала абсолютного виконан ня плану хлібозаготівель до 10 грудня, запроваджуючи всілякі репресії.
Жовтневий візит Молотова в Україну виявився «переломним». Він вимагав від партійних організацій активної «боротьби за хліб», а від колгоспників - «виконання своїх першочергових зобов’язань перед пролетарською державою». 9 листопада 1932 р. Наркомюст УСРР та Генеральна прокуратура розіслали вказівки місцевим судовим органам, щоб вони забезпечували стягнення хліба із селян.
11 листопада 1932 р. Раднарком УСРР видав інструкцію «Про організацію хлібозаготівель в одноосібному секторі», яка озброїла місцеві органи влади нормативним доку ментом. Відповідно до цього документу дозволялося застосовувати репресії, чинити свавілля та знущання над селянами, які не «виконують своїх зобов’язань». Селян-одноосібників штрафували, позбавляли земельно го наділу, садиби, виселяли поза межі району та області, конфісковували майно. Держава не дбала про селян, вважала їх «во рожим елементом», забороняли торгувати, не видавала кредиту, насіння.
18 листопада 1932 р. ЦК КП(б)У видав постанову «Про за ходи по посиленню хлібозаготівель», положення якої виходять за межі політичного рішення. Вони відповідають основним стат тям Конвенції ООН від 9 грудня 1948 р. про запобігання геноциду, особливо у частині щодо створення умов, які призвели до фізичного винищення людей.
Партійна постанова зобов’язу вала радянські органи влади «негайно заборонити будь-які вит рати всіх натуральних фондів, створених в колгоспах, повністю припинити видачу будь-яких натуравансів в усіх колгоспах, що незадовільно вико нують план хлібозаготівель», організувати повернення хліба, виданого для громадського харчування, вилучити в окремих кол госпників та одноосібників, украденого ними зерна під час жнив. У колгоспах, які не виконували плану хлібозаготівель, влашто вували публічний обмолот зернових з присадибної ділянки кол госпника, зараховуючи її як видачу на трудодні. Крім переліче них заходів пропонувалося занесення колгоспів на «чорну дошку», коли відбувалася продовольча та комунікаційна ізоляція кол госпників у селах. «Чорні дошки» як система примусових заходів і соціальної ізоляції населення на лежали до карально-репресивного арсеналу партійно-радян ських органів влади, спрямованих проти «злісних утримувачів хліба».
Шість перших експериментальних сіл, занесених на «чорну дошку», стали випробувальним майданчиком сталінської зброї масового фізичного знищення за національною ознакою. Понад 30 тис. українських селян перших шести сіл опинилося в резервації. Згодом майже всесільське населення України було приречене на «чор ні дошки»: колгоспи 82-х районів України відчули на собі їх руйнівний вплив, а це майже четверта частина адміністративних районів республіки, тобто 5 млн сільського населення.
20 листопада 1932 р. Раднарком УСРР, виконуючи партійне рішення, видав постанову «Про заходи до посилення хлібозаготівель». Відповідно до цієї постанови партійно-радянський тандем засвідчив початок антигуманної акції, яка мала виразні ознаки геноциду.
Жовтнево-листопадовий наступ 1932 р. проти українських хліборобів, керований В.Молотивим за вказівкою Й. Сталіна та кон сультативної підтримки Л. Кагановича, спричинив апогей голодомору 1933 року. Свавілля судових органів, уповноважених, голів та активістів сільських рад, забезпечене партійними директива ми та інструкціями Наркомюсту, не мали меж.
Для «успішного» завершення хлібозаготівель почали засто совувати так звані загороджувальні загони навколо українських сіл і на залізницях, які унеможливлювали перевезення «хлібонасіння».
Голод розпочався восени 1931 р., а про тягом 1-ї пол. 1932 р. набув виразних ознак Голодомо ру, охоплюючи все більшу кількість районів. Протягом січня–липня 1933 р. територією Голодомору стали усі області УСРР та райони Молдавської АСРР. ЖертвамиГолодомору стали українські селяни, які переважа ли в сільських районах УСРР. Від го лоду страждали також етнічні меншини, які компактно проживали в Україні. Жертвами голоду виявилися не лише померлі, а також ті, які лежали опухлими, хворіли висипним та черевним тифом, дизентерією, шлунковими отруєннями, малярією. Смертність від голоду була масовою. Значна категорія людей, особливо діти віком до одного року, а також особи похилого віку помирали відразу. Певна група помирала від тифу – до 20% хворих. Решта гинула від різних хвороб. Загалом під час Голодомору 1932-1933 рр. Україна втратила померлими від 3,5 до 5 млн осіб.
Під час трагедії голоду держава вдалася до масового вилучення золотого запасу у населення за допомогою створених філіалів системи «Торгсину», де були встановлені завищені ціни на хліб. Голодний 1933-й рік вирізнявся ваговими показниками заготовленого золота. Якщо протягом 1932 р. «Торгсин» купив в обмін на хліб 21 т., то у 1933 р. – 44,9 т. побутового золота.
Політика заготівель хліба і золота, основним чинником яких стала торгівля борошном за валюту, мала єдину мету – мобілі зацію валютних цінностей. Селяни, одержавши в приймальних пунктах квитанції, ордери, бони, поспішали до магазинів Торгсину. В обмін на золото купували переважно борошно, крупу, цукор, жири.
Хлібозаготівлі та золотозаготівлі відбувалися за принципом рознарядки, які вирізнялися небувалим цинізмом та зухвальством конкретних виконавців. За торсинівську валюту держава придбала обладнання для 10-ти«велетнів» перших сталінських п’ятирічок: Горьківського автозаво ду, Сталінградського, Челябінського та Харківського тракторних заводів, Уралмашу, Кузнецькбуду, Магнітбуду, Дніпрогесу.
Спалах людоїдства в Україні припадає на весну – початок літа 1933 року. Поїдання людей були зафіксовані в усіх областях УСРР. В українських селах у 1933 р. зникли коти та собаки, яких з’їли го лодні селяни. Голодний психоз і тривале недоїдання спричинили мутаціюморалі. Селяни-канібали втратили людський облік.
Найвразливішою соціальною групою сільського населення, яка масово помирала від голоду, були діти. Вони помирали, тому що належали до категорії «непрацездатних». Першими відчули кістляву ходу Голодомору діти інтернатних установ 180-ти районів УСРР, які зняли з централізованого продовольчого постачання. Смертність дітей в українському селі стала причиною непо вноцінного навчального року.
Голодомор став наслідком терористичної діяльності комуністичного режиму, який штучно створив умови існування, несумісні з життям, то му радянська соціально-економічна політика тих років мала ви разні ознаки геноциду. Примусові хлібозаготівлі, «червоні валки», «червоні толоки», «чорні дошки», натуральні штрафи, «хлібозаготівельні глибинні пункти», «конвеєрний метод», поз бавлення житла, присадибної землі, унеможливлення пересу вання та інші форми терору (розкуркулення, депортації, ув’яз нення, розстріли) розкривають далеко неповний перелік репре сивних дій зі свідомою мотивацією масового вбивства великих груп людей.